Статті в журналах з теми "Стратегічне управління діяльністю"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Стратегічне управління діяльністю.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Стратегічне управління діяльністю".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Любунь, О. С. "Стратегічне планування та управління банківською діяльністю". Фінанси України, № 11 (2005): 81–86.
Знайти повний текст джерела
2
Ілляшенко, С. М. "Стратегічне управління інноваційною діяльністю підприємства на засадах маркетингу інновацій". Актуальні проблеми економіки, № 12 (114) (2010): 111–19.
Знайти повний текст джерела
3
Кравченко, Л. А. "ЦІЛЕПОКЛАДАЛЬНИЙ ВИМІР СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 95–103. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню цілепокладального виміру стратегічного планування розвитку професійно-технічної освіти на регіональному вимірі як механізму системи публічного управління освітою, що дає можливість визначити та забезпечити найбільш сприятливі умови для розвитку вказаної складової регіональної системи освіти. У якості методології дослідження використано системний аналіз, моделювання розвитку об'єкта управління, інтерпретацію результатів SWOT-аналізу. Показано, що саме на основі визначення цілей стратегічного планування розвитку регіональної системи професійно-технічної освіти здійснюється стратегічне управління її розвитком через реалізацію комплексних заходів, що підкріплені інструментами найбільш ефективного використання наявних ресурсів. Застосовано структурування різнорівневих цілей стратегічного планування в якості найбільш ефективного механізму публічного регулювання напрямків та динаміки процесів у вказаному секторі регіональної освіти. Обґрунтовано необхідність збалансованості процесів у регіональній системі професійно-технічної освіти із загальними соціально-економічними тенденціями розвитку регіону та країни. Відтак стратегічне планування у цілепокладальному вимірі має поєднувати комплекс конкретних завдань та основні характеристики довгострокового бачення вирішення наявних проблем регіональної системи професійно-технічної освіти, підтримуючи послідовність та цілеспрямованість управлінських дій. На основі визначення базових цілей розроблено комплекс конкретних заходів як інструмент організації діяльності суб'єктів публічного управління освітньою діяльністю на регіональному рівні на шляху досягнення стратегічної мети розвитку згаданої регіональної освітньої підсистеми.
4
Yemets, O. I. "УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ". Actual problems of regional economy development 1, № 15 (4 листопада 2019): 58–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.15.58-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективна інвестиційна діяльність господарюючого суб’єкта є платформою для успішного розвитку не лише мікрорівня, а й макрорівня.Менеджмент інвестиційної діяльності часто визначають вектори як державної так і регіональної та галузевої стратегії розвитку.Додатній темп економічного зростання ВВП є ключовим чинником, що впливає на рішення суб’єктів господарювання щодо здійснення інвестування.Проведено аналіз динаміки номінального ВВП України та визначено тенденції до його зростання, визначено темпи приросту ВВП за 2005-2018 рр., розраховано частку валового нагромадження у структурі ВВП. Аналіз цифрової інформації дозволяє нам зробити висновки, про те, що номінальний ВВП має тенденцію до зростання, проте частка валового нагромадження у ВВП коливається від 14,1 % до 28,2% протягом аналізованого періоду.Це дасть змогу прийняття стратегічне рішення щодо управління інвестиційною діяльністю в умовах децентралізації. Управління інвестиційною діяльністю варто розмежувати на макро- та мікрорівнях. Нами встановлено, що ефективність даної діяльності прямо залежить від сприятливого інвестиційного клімату та макроекономічного регулювання, а також довгострокового та короткострокового періодів її здійснення.Стан інвестиційної діяльності господарюючого суб’єкта можна визначити за допомогою алгоритму: оцінювання інвестиційної стратегії; визначення привабливих напрямків для ефективного вкладення капіталу з метою сталого розвитку підприємств, зважування вартості джерел інвестиційних ресурсів; вибір розрахунку ризику та ефективності інвестиційних проектів; оперативному виявленню чинників, які впливають на відхилення фактичних результатів інвестування від запланованих; визначення міри досягнення цільових показників після впровадження інвестиційних проектів, а також можливих резервів покращення результатів.Варто погодитись, що важливими чинниками інвестиційної привабливості в Україні є: низький рівень корупції, прозорі та чітко визначені законодавча та нормативна бази, політична стабільність.При інвестуванні керівництво кожного підприємства зобов’язане вирішувати завдання щодо розробки інвестиційної стратегії підприємства, вибирати форми та об'єкти інвестування, шукати джерела фінансування, вибирати інвесторів та учасників інвестиційного процесу, розробляти, аналізувати та оцінювати інвестиційні проекти, здійснювати контроль за результатами інвестиційної діяльності.Перспективними завданнями управління інвестиційною діяльністю підприємства повинні стати: максимізувати інвестиційний прибуток господарюючого суб’єкта; мінімізувати інвестиційний ризик суб’єкта господарювання; знайти напрями покращення інвестиційних процесів.Виявлено галузеві особливості управління інвестиційною діяльністю на господарюючого суб’єкта. За рахунок покращення інформаційної забезпеченості, стратегічного планування, оцінки організації, посилення контролю, постійного моніторингу інвестиційних проектів, здійснення фінансово-економічних розрахунків можна досягнути високої ефективності управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта.Маючи чітку організацію процесу управління інвестиційною діяльністю господарюючого суб’єкта можна стверджувати про систему її ефективного функціонування в умовах децентралізації.
5
Погребицький, М. Л. "Стратегічне управління правоохоронною діяльністю у сфері боротьби із транснаціональною організованою злочинністю". Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство, Вип. 765 (2015): 123–28.
Знайти повний текст джерела
6
Бондарчук, Наталія, Леся Васільєва та Альона Міньковська. "СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ". Підприємництво та інновації, № 23 (29 квітня 2022): 37–41. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/23.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню ролі інноваційного розвитку у системі фінансово-економічної безпеки аграрного підприємства. Констатовано, що в умовах активізації інноваційної діяльності підприємств, постає питання про вибір найефективніших інструментів управління діяльністю підприємством, в т.ч. інноваційною. Це дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності підприємства, оперативно визначати його внутрішні можливості інноваційної діяльності та виявляти приховані резерви розвитку. В статті розглянуто основні етапи розробки ефективної стратегії інноваційного розвитку аграрного підприємства, серед яких: формування принципів та стратегічних цілей інноваційного розвитку підприємства; аналіз економічного та інноваційного стану підприємства; аналіз впливу факторів зовнішнього та внутрішнього середовища на інноваційний розвиток підприємства; формування бізнес-плану інноваційного розвитку підприємства; прогнозування результатів реалізації запропонованих заходів; реалізація стратегії інноваційного розвитку підприємства; моніторинг інноваційного розвитку підприємства. Запропонована технологія вибору інноваційної стратегії для подальшого розвитку інноваційної детальності аграрного підприємства.
7
L., Martynova, Chernodubova E., and Rozmyslov O. "ADAPTIVE MODELS OF MANAGEMENT OF FINANCIAL AND ECONOMIC ACTIVITIES OF MANAGEMENT." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 42 (June 25, 2021): 39–45. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2021-42-6.
Повний текст джерелаАнотація:
The key tasks to be solved in the process of financial and economic activity of the enterprise are to ensure its economic development and strengthen its competitive position. The solution of such important tasks is taking place today in the financial and economic crisis, high dynamics of the external environment, the significant influence of risk factors, which necessitates the search for optimal management methods. In such conditions, the use of the principles of adaptive enterprise management, which are the most suitable tools for use in conditions of a high level of uncertainty and unstable business environment, becomes es-pecially relevant. A wide range of scientific works is devoted to the study of theoretical and practical issues of forming the optimal system of enterprise management in conditions of uncertainty, however, the analysis of scientific literature indicates insufficient study of the potential of adaptive models in the management of financial and economic activities. The purpose of the study is to study scientific approaches to the use of adaptive tools in the management of financial and economic activities of the enterprise. The article studies theoretical and methodological approaches to the implementation of the adaptive principle in the management of the financial and economic activities of an enterprise. In the course of the study, an adaptive-functional model for managing the financial and economic activities of an enterprise has been developed. The presented model provides an increase in the effective-ness of the management system of the financial and economic activities of the enterprise based on a combination of adaptive and functional approaches to enterprise management, and also helps to reduce the level of risk generated in the process of financial and economic activities of the enterprise by reducing the degree of uncertainty in the economic environment and increasing the level of adaptability of the system management. Further research can be aimed at optimizing analytical tools for adaptive management of financial and economic activities of the enterprise.Keywords: model, principles of enterprise management, economic efficiency, risk, strategic management, adaptation, adap-tive-functional management model, adaptive management, the concept of managing financial and economic activities. У статті проведено дослідження теоретичних та методичних підходів до реалізації адаптивного принципу в управлінні фінансово-господарською діяльністю підприємства. В ході проведеного дослідження розроблено адаптивно-функціональну модель управління фінансово-господарською діяльністю підприємства. Представлена модель забезпечує підвищення результативності системи управління фінансово-господарською діяльністю підприємства на основі поєднання адаптивного та функціонального підходів до управління підприємством, а також сприяє зниженню рівня ризику, що генерується в процесі фінансово-господарської діяльності підприємства на основі зменшення ступеню невизначеності економічного середовища та підвищення рівня адаптивності системи управління.Ключові слова: модель, принципи управління підприємством, економічна ефективність, ризик, стратегічне управління, адаптація, адаптивно-функціональна модель управління, адаптивне управління, концепція управління фінансово-господарською діяльністю.
8
Черненко, Н. І. "ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ В УПРАВЛІННІ ПЕРСОНАЛОМ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 12 (23 травня 2022): 76–83. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2022.12.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано можливість використання систем штучного інтелекту в управлінні персоналом, оскільки в умовах сьогодення ця технологія є однією з найбільш передових інструментів, який може бути використаний у всіх галузях економіки. З’ясовано що ШІ відчиняє якісно нові можливості в галузі багатьох управлінських процесів, підвищуючи ефективність їх виконання на всіх рівнях, доповнюючи обмежені можливості людини. Зокрема, пошук талантів, який є одним із ключових обов'язків HR-відділу кадрів, технологія ШІ дозволяє оптимізувати цей процес, покладаючись більше на аналітичну обробку великих масивів інформації, а не на особисті судження. У роботі виокремлено основні переваги та потенційні можливості технологій штучного інтелекту, які співвіднесені з існуючими HR-функціями щодо всіх етапів циклу життя співробітника в компанії: операційна ефективність, рекрутмент, онбординг, управління талантами, стратегічне планування, кар'єрне зростання й управлінські зміни. Також сформовані питання потенційної небезпеки, що можуть виникнути у процесі впровадження технологій штучного інтелекту. Визначений рівень готовності та ступень залученості менеджерів до впровадження новітніх технологій в управління людськими ресурсами. Виокремлені етичних проблеми, які можуть виникнути під час використання систем штучного інтелекту в бізнес-процесах HR, зокрема питання збільшення панування роботодавця над працівниками під час виконання функціональних обов’язків завдяки допомозі нових інструментів штучного інтелекту для моніторингу та контролю за діяльністю працівників та заходи попередження й розв’язання цих проблем.
9
Morokhova V. та Boyko O. "ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ". Economic forum 1, № 1 (9 березня 2022): 35–41. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2022-1-4.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто питання реалізації концепції соціально-відповідального маркетингу в умовах сучасного бізнес-середовища. Систематизація літературних джерел засвідчила недостатню інтеграцію соціально-відповідального маркетингу в діяльність вітчизняних підприємств. Доведено, що розвиток підприємництва нерозривно пов’язаний із формуванням соціально-орієнтованого бізнес-середовища. Цьому в значній мірі сприятиме впровадження концепції соціально-відповідального маркетингу в діяльність суб’єктів господарювання. Аргументовано, що основні елементи соціально-відповідального маркетингу повинні розглядатися у взаємозв’язку із концепцією корпоративної соціальної відповідальності і передбачати взаємоузгодження таких чинників: досягнення економічних цілей підприємства, задоволення потреб споживачів, забезпечення довгострокових інтересів суспільства. Визначено і розкрито економічну і соціальну роль соціально-відповідального маркетингу у розвитку суб’єктів господарювання. Узагальнено дослідження проблем інтегрування соціальної відповідальності бізнесу у стратегічне управління діяльністю підприємств. Наявність соціальної складової у бізнес-стратегії є необхідною умовою її успішної реалізації і тривалої соціально-відповідальної взаємодії із зовнішнім середовищем. Наголошено на необхідності адаптації традиційного комплексу маркетингу до принципів соціальної відповідальності, що дасть змогу сформувати цільову комплексну програму узгодження інтересів підприємства, споживачів і суспільства. Обґрунтовано доцільність проведення подальших поглиблених досліджень соціальної складової маркетингу та її ролі у формуванні соціальних орієнтирів діяльності вітчизняних підприємств. Втілення в життя соціально-орієнтованих програм сприятиме сталому розвитку бізнесу компанії з урахуванням інтересів усіх суб’єктів ринку.
10
Рудницький, В., С. Свірко, Л. Гордієнко, А. Поплюйко та В. Паршаков. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЧНОГО АУДИТУ ДІЯЛЬНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СУБ'ЄКТІВ". Financial and credit activity problems of theory and practice 4, № 39 (10 вересня 2021): 167–74. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241305.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. На розбудову тезаурусу стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів запропоновано визначення останнього, під яким пропонуємо розуміти важливий елемент системи їхнього стратегічного управління, що покликаний забезпечити реалізацію загальних стратегічних цілей, стратегічних планів розвитку їхньої економічної діяльності в розрізі її функціональних видів, стратегічних рішень у межах останніх через сукупність специфічних методів і прийомів оціночно-діагностичного та аналітично-підтверджувального характеру. З метою формування концептуальних засад стратегічного аудиту: предметом стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів пропонуємо вважати їхню економічну діяльність у динаміці в часі та просторі в певних умовах, репрезентовану через сукупність планових, прогнозних і фактичних показників у відповідних вимірниках; об’єктами стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів вважати: а) функціонально — види бізнес-процесів у межах діяльності у їхньому стратегічному розвитку; б) процесно- стратегічне планування і прогнозування, стратегічний облік, стратегічний аналіз, стратегічний контроль діяльності вказаних суб’єктів господарювання; в) векторно-стратегічне зовнішнє середовище, стратегія розвитку, стратегічні прогалини; метою стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів пропонуємо обрати опрацювання положень стратегічного економічного розвитку вказаних суб’єктів через застосування сукупності аудиторських методів і процедур задля визначення їхніх слабких сторін та послідовному створенні інформаційного забезпечення ухвалення управлінських рішень щодо усунення або подолання останніх на забезпечення підвищення конкурентоздатності, адаптації до мінливих зовнішніх умов функціонування і довгострокового розвитку. Запропоновано сукупність специфічних функцій і завдань, а також принципів методики та організації стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів. На розбудову базових положень організаційної площини стратегічного аудиту запропоновано систему ранжування ступеня об’єктного охоплення стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів, а також розроблено інтегрований бальний підхід щодо останнього. Ключові слова: стратегічний аудит, економічні суб’єкти, мета, предмет, об’єкти, функції, принципи. Формул: 1; рис.: 0; табл.: 4; бібл.: 26.
11
Kryukova, Iryna, та Svitlana Stoyanova-Koval. "Концептуальні засади стратегічного управління розвитком молокопереробних підприємств". University Economic Bulletin, № 39 (27 грудня 2018): 13–22. http://dx.doi.org/10.31470/2306-546x-2018-39-13-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.
12
Куцик, П. О., та О. І. Ковтун. "СТРАТЕГІЧНИЙ КОНТЕКСТ ВИХОДУ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ТА АЛЬТЕРНАТИВИ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-01.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються альтернативні заходи із забезпечення конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках відповідно до специфіки ситуації та її можливого розвитку на основі декомпонування стратегії за допомогою дерева структури стратегічних альтернатив. Аналізуються різноманітні типові ситуації розвитку бізнесу на зовнішніх ринках і відповідні їм стратегічні альтернативи конкурентної поведінки підприємства (стратегічні заходи, рішення, дії), спрямовані на забезпечення (підтримку або розвиток) його конкурентоспроможності в умовах глобалізації. Стратегія виходу та діяльності на зовнішніх ринках трактується як логіка поведінки підприємства щодо ключових аспектів формування, функціонування та розвитку його бізнесу в умовах глобалізації. Типовий стратегічний “патерн” підприємств, які здійснюють чи мають намір вийти на зовнішні ринки та конкурентно вести там свій бізнес, сформовано в контексті питань, які стосуються способів виходу, розвитку та діяльності підприємств на зовнішніх ринках. Зроблено висновок, що проблеми у бізнесі є насамперед наслідком неефективного управління через відсутність системного стратегічного підходу щодо вирішення проблем управління підприємством, зокрема в питаннях його виходу на зовнішні ринки та конкурентної діяльності на них, а не відсутності автоматизованого обліку та інформаційних систем на підприємстві і поза ним. Запропонована уніфікована модель дерева структури і альтернатив стратегічних рішень, представлена у вигляді метафрейма, допомагатиме у здійсненні відбору оптимальних варіантів рішень щодо ключових питань, пов’язаних із виходом та діяльністю вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках в умовах глобалізації.
13
Yarosh, Iaroslav. "Роль SWOT-аналізу в діяльності політичних партій". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (3) (26 квітня 2018): 80–85. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-01-80-85.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність SWOT-аналізу, який дає можливість визначити сильні й слабкі сторони в діяльності політичних партій. Мета дослідження – теоретико-методологічне обґрунтування використання SWOT-аналізу для політичної конкуренції партій. З’ясовано, що методика дає змогу визначити переваги й недоліки у функціонуванні політичних партій під час політичної діяльності. SWOT-аналіз може виступати ефективним інструментом щодо підвищення конкурентоспроможності політичних партій під час виборчих кампаній. Обгрунтовано, що у виборчих процесах парламентським та непарламентським політичним партіям здійснювати агітацію доводиться все важче. Це пов’язано з високим рівнем політичної конкуренції, великою кількістю суб’єктів політичного процесу, перенасиченням інформацією щодо діяльності політичних партій тощо. Акцентовано увагу на тому, що під час виборів потрібно виконувати стратегічні пріоритети, виконувати тактичну діяльність і пристосовуватися до змін зовнішнього середовища, використовувати політичний менеджмент в управлінні, а отже, здійснювати стратегічне управління. Зазначено, що важливим інструментом стратегічного управління, який комплексно оцінює внутрішні й зовнішні чинники, що впливають на специфіку політичної конкуренції, є SWOT-аналіз. За його допомогою створюється матриця можливостей і загроз зовнішнього середовища, сильних та слабких сторін у функціонуванні політичних партій. SWOT-аналіз дає змогу поліпшити діяльність політичних партій і надає їм альтернативну інформацію щодо подальшого розвитку.
14
Ткаченко, Н., М. Хуторна, Р. Топазли, С. А. I. А. Еісай та І. Трофименко. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ КАПІТАЛОУТВОРЮЮЧОЇ БАЗИ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІКИ ЗНАНЬ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 88–99. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251403.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Присвячена обґрунтуванню методологічних аспектів стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств відповідно до об’єктивних особливостей економіки знань. Стосовно базового поняття наукової статті — «капітал» — запропоновано його тлумачити за фінансовим підходом, водночас у рамках управління підприємницькою діяльністю та забезпечення розвитку суб’єктів господарювання розглядати особливості формування капіталоутворювальної бази, зокрема, ураховуючи положення теорій інтелектуального (людського) та інформаційного капіталів. При цьому капіталоутворювальну базу підприємства пропонуємо розуміти як сукупність активів (фінансових, матеріальних і нематеріальних), які перебувають у його власності та/або розпорядженні, використання яких формує потенціал суб’єкта господарювання до розвитку в часі. При цьому формування капіталоутворювальної бази підприємства в умовах становлення економіки знань повинно базуватися на принципах комплексності, системності, стратегічності та інноваційності. До головних пріоритетів формування капіталоутворювальної бази підприємств віднесено: 1) забезпечення стабільного функціонування в часі шляхом створення достатнього запасу міцності; 2) акумулювання потенціалу до стійкого розвитку; 3) формування здатності підприємства до інноваційної трансформації. Стратегічне планування капіталоутворювальної бази підприємств запропоновано здійснювати на основі форсайт-підходу, щодо якого здійснено критичний аналіз його переваг і недоліків у контексті вирішення поставленого наукового завдання, а також розкрито змістове розмежування понять «прогнозування», «форсайт», «передбачення». Доведено, що ефективність форсайт-підходу стратегічного планування капіталоутворювальної бази окремого підприємства забезпечується логічним поєднанням п’яти факторів: 1) чіткістю формулювання цільових орієнтирів форсайту і варіантизацією їх здійснення; 2) обґрунтованістю і глибинністю розуміння підстав для ухвалення рішень усіма учасниками форсайту; 3) відображеністю цільових пріоритетів у конкретних дослідницьких, інвестиційних та інших проєктах; 4) самостійністю ідентифікування учасниками форсайту своїх позицій, окрім порядку взаємодії учасників (визначається організаторами форсайту); 5) можливою зміною позицій учасників залежно від початково прийнятих детермінант. Також реалізаційна здатність стратегічного планування на підприємстві безпосередньо залежить від наявності та якості розроблення стратегії розвитку відповідної галузі на рівні профільних державних інституцій. Методологічні особливості стратегічного планування капіталоутворювальної бази розглянуто на прикладі підприємств будівельної індустрії та як його фундаментальна основа сформовано контурні детермінанти драйверів інноваційної трансформації будівельної індустрії за такими змістовими напрямами: технологічні, екологічні, кадрові, економічні, управлінські. Своєю чергою, для стратегічного планування капіталоутворювальної бази підприємств будівельної індустрії виокремлено технологічний, соціальний, кадровий, фінансовий та управлінський компоненти, за кожним з яких сформульовано операційні заходи. Ключові слова: капітал, капіталоутворювальна база, підприємство, стратегічне планування, форсайт-підхід, сталий розвиток. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 25.
15
Романова, Л. В. "МАРКЕТИНГОВЕ УПРАВЛІННЯ ЯК СТРАТЕГІЧНА ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 1(60) (30 квітня 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/60-9.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою написання даної статті є розробка основних інноваційних напрямків щодо вдосконалення управління маркетинговою діяльністю промислових підприємств в умовах інноваційної економіки. Основними методами дослідження стали системний підхід, ситуаційний, аналіз і синтез, діалектичний і логічний методи. Науковою новизною даної роботи є визначення маркетингового управління базовою складовою системи управління підприємствами і визначення концепції маркетингу як інноваційного напряму розвитку маркетингу на промислових підприємствах з метою забезпечення реальної клієнтоорієнтованості. Запропоновано нові принципи і технології маркетингу. Практична цінність досліджень полягає можливості реалізації запропонованих інноваційних рішень в маркетинговому управлінні промисловими підприємствами. У процесі досліджень визначено роль управлінських і маркетингових інновацій. Встановлено рівень інноваційної активності промислових підприємств України, запропоновано напрями трансформації маркетингового управління з метою забезпечення реальної клієнтоорієнтованості. Запропоновано сучасна класифікація інновацій, концепція маркетингу взаємин в маркетинговому управлінні промислових підприємств. Показані ті трансформації маркетингу, які зумовлюють зміну його ролі і місця в управлінні підприємством. Запропоновано нові технології маркетингового управління та принципи побудови маркетингу взаємовідносин.
16
Горященко, Юлія, Альона Пильгун та Анастасія Швець. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В УПРАВЛІННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 345–50. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-73.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проведено дослідження напрямів управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств за допомогою інноваційних підходів. Виявлено, що використання збалансованої системи показників та застосування інноваційних підходів у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємств сприятиме удосконаленню процесу прийняття стратегічних і тактичних рішень та оптимізації діяльності підприємств. Ведення комплексної інноваційної діяльності є вагомим фактором успішної підприємницької ініціативи та отримання конкурентних переваг над іншими суб’єктами підприємницької діяльності. За умов глобальної кризи саме інноваційна діяльність має стати осередком розробки та впровадження здобутків науково-технічного прогресу. Це актуалізує розробку дієвих заходів з оптимізації управління інноваційною діяльністю вітчизняних підприємств в умовах постійно повторюваних фінансово-економічних криз.
17
Bilovodska, Olena. "КВАЛІМЕТРИЧНИЙ ПІДХІД ОЦІНЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УПРАВЛІННЯ ДИСТРИБУЦІЄЮ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОДУКТІВ У МАРКЕТИНГОВІЙ ЛОГІСТИЦІ". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 25 (28 березня 2021): 175–83. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2021-01-175-183.
Повний текст джерелаАнотація:
Стратегічна діяльність забезпечення інноваційних процесів, поєднуючи розроблення, безпосереднє виробництво та дистрибуцію нової продукції, спрямована насамперед на вдосконалення продуктів компанії, взаємодію зі споживачами, пошук та розширення нових ринків збуту тощо. З цих позицій оцінювання стратегії управління дистрибуції, яка забезпечує задоволення потреб і запитів споживачів, є важливим етапом підвищення ефективності компанії. У статті виконано оцінювання стратегії управління розподілом інноваційної продукції в логістиці хімічної компанії з позицій споживачів на основі кваліметричного підходу та наведено комплекс рекомендацій щодо її вдосконалення, що є основою для методології вибору найбільш об’єктивної стратегічної альтернативи в хімічній компанії.
18
Гринь, В. П. "СТРАТЕГІЧНА ПОЛІТИКА ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ". Visnik Zaporiz'kogo nacional'nogo universitetu. Ekonomicni nauki, № 2 (50) (12 серпня 2021): 34–38. http://dx.doi.org/10.26661/2414-0287-2021-2-50-06.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогоднішній день облік це постійний об'єкт для вдосконалення, що обґрунтовується розвитком системи управління бізнесом в контексті посилення їх організаційної структури та міжфірмових відносин, що посилює динамізм конкурентного середовища. Доведено актуальність дослідження теоретичних аспектів та практичних механізмів реалізації стратегічних коригувань облікової та звітної політики підприємства. Роз- крито концепцію стратегічного коригування політики звітності підпри- ємства. Проаналізовано роль теорії бухгалтерського обліку у формуванні теоретичних основ стратегічної облікової політики підприємства. Визна- чено роль та призначення стратегічної додаткової звітності у досягненні стратегічних цілей підприємства. Розкрито причинно-наслідкові зв'язки розуміння інформації про облікову політику як джерела формування бух- галтерських сигналів для зовнішніх користувачів. Концепція додаткового розкриття бухгалтерської інформації підприємства як передача інформа- ції через додаткові форми звітності, що виходить за рамки чинних нор- мативних вимог або стандартів бухгалтерського обліку, встановлених регуляторами національної системи бухгалтерського обліку. Необхідність формування стратегічної облікової політики в контексті звітності на основі стратегічних цілей, визначених на підприємстві. Обґрунтовано залежність досягнення стратегічних цілей підприємства від розкриття перспективної бухгалтерської інформації та від додаткової детальної або більш повної інформації про його поточну та минулу діяльність.
19
Perzhun, Volodymyr Vasylovych. "УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА ЯК ІМПЕРАТИВ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження, присвячені аналізу управлінської культури, в яких визначається, що вона постає як державно-управ- лінський феномен, дозволяють стверджувати про її роль і значення в трансформаційних змінах, що продовжуються в Україні й зачіпають також державне управління. Нині досить актуальними залишаються проблеми державного (публічного) управління. Успішно сфор- мована належна управлінська культура як стратегічна ознака державної управлінської діяльності своїми дієвими можливостями складає деяку модель, яка має безпосереднє відношення до процесів поступового переходу від державного управління до управління публічного. Основними завданнями такого переходу, на наш погляд, мають бути такі складові частини: внутрішнє, особисте усвідомлення державних управлін- ців, публічних службовців, менеджерів різного рівня своєї відповідальності в управлінні; усвідомлення влади, політичної еліти, громадянського суспільства зі своєї національно-громадянської ідентичності; просвіт- ницька й соціально-гуманітарна діяльність у проблемах становлення єдиної політичної нації; вироблення пере- думов для впровадження в життя довіри до державних органів влади, інститутів громадянського суспільства, місцевого самоврядування, політичних партій; ефективна й дієва боротьба з корупцією; внутрішня індивідуальна й колективна готовність до зміни пріоритетів у структурі управління державними й суспільними справами. Належне місце в такому процесі має посідати демократична управлінська культура управлінців різних рівнів і рангів та її практичне використання в управлінській діяльності. Отже, управлінська культура уявляється як самодостатній феномен державного управління, управління організаціями й колективами, управління людськими ресурсами тощо, який сприятиме вдосконаленню структури й механізмів складної системи державного й суспіль- ного будівництва.
20
Tereshchenia, O. "Стратегічні комунікації у науково-теоретичному дискурсі". Communications and Communicative Technologies, № 20 (20 лютого 2020): 116–21. http://dx.doi.org/10.15421/292017.
Повний текст джерелаАнотація:
Поняття «стратегічні комунікації» відносно недавно стало популярним у сфері соціальних комунікацій. На початку 2000-х рр. цим терміном послуговувалися переважно у військових, політичних та наукових колах США та деяких європейських країн. Наразі налічується велика кількість досліджень стратегічних комунікацій, це поняття активно починають використовувати в наукових працях та офіційних нормативних документах як у світі, так і в Україні, однак загальноприйнятого визначення того, що являють собою стратегічні комунікації, як цей системний комплекс має студіюватися у спеціальних роботах та що є їх кінцевою метою, допоки не існує. Це породжує певні непорозуміння та дискусії навколо навіть базових складових цього теоретико-практичного феномену. У статті розглянуто існуючі концепції стратегічних комунікацій, основні функції і компоненти поняття, здійснено аналіз окремих міркувань дослідників, запропоновано узагальнене тлумачення терміна. Систематизовано основні підходи до визначення стратегічних комунікацій, виокремлено їхні характеристики. Підкреслено окремі завдання, що необхідно розв’язати під час підготовки ефективної програми стратегічних комунікацій. Визначено, що елементи стратегічних комунікацій складаються з об’єктів стратегії, теорії комунікації та методу. Доведено, що ефективна система стратегічних комунікацій є релевантним показником успішної діяльності організації та реалізації політичної програми, сприяє розвитку інститутів і гарантує підтримку суспільства в кризові моменти. Наголошено на тому, що однією з головних засад стратегічних комунікацій є сприяння реалізації інтересів держави, організації чи компанії, натомість відсутність систематичного підходу, неефективна діяльність головних учасників процесу і нестабільна реалізація організаційних чи політичних стратегічних рішень зменшують вплив механізму організації чи державного управління загалом.
21
Пержун, Володимир. "ДОСЛІДЖЕННЯ УПРАВЛІНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІСТОРІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ ДО ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ В УКРАЇНІ". Litopys Volyni, № 23 (20 квітня 2021): 143–48. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2020.23.25.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний етап управління суспільством і державою складний, неоднозначний, до того ж перебуває і зна- ходиться на етапі серйозних змін українського соціуму в усіх сферах суспільного життя. Він потребує нових підходів модернізації управління, розуміння історично глибинних, найважливіших, вирішальних проблем управління та з’ясування ролі в цій стратегічній роботі управлінської культури. Шляхи розвитку й структурні зміни управління всіх рівнів торкнулися й державного управління, що поступово має трансформуватися в більш відкрите в діалозі з громадянським суспільством, має ставати публічним. Окреслені зміни й перетворення зумов- люють і сприяють процесам результативного підходу до проблем досліджень історії та сучасних напрямів фор- мування, розвитку, осмислення управлінської культури. Найбільше цей процес пов’язаний із реальним життям суспільства, держави, владних структур, інститутів громадянського суспільства, дієвої соціальної співпраці держави і громадянського суспільства тощо. Власне від названих чинників істотно залежали й залежать фор- мування складових ознак і якостей управлінської культури, її місце і роль у державному (публічному) управлінні. Усвідомлюємо, що управлінець, який починає виконувати управлінську роботу, вже має деякі сформовані якості управлінської культури. Її формування, а надалі розвиток, становлення та утвердження відбуваються в різноманітних соціокультурних обставинах, соціальному оточенні, у відносинах із колегами, керівництвом, загалом соціумом. До того ж сучасні процеси формування управлінської культури мають як організований, так і стихійний характер. А власне від цих обставин істотно залежить професійна діяльність і робота публічного управлінця. Ми розуміємо управлінську культуру як соціально-політичний та державно-управлінський феномен, навіть більше, вона в процесі свого історичного формування й розвитку структурувалася в самодостатній суспільно-державний інститут, який має вплив на управлінську політику державою, суспільством, різноманітними колективами, територіальними громадами і т. д. Таким складним питанням історії і сучасним перспективам формування та дієвості управлінської культури в публічному управлінні присвячена ця стаття.
22
Kovalova, O. V. "Інноваційний інструментарій структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (13 березня 2020): 99–108. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.02.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню питань інноваційного інструментарію структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки.
Метою статті є дослідження та застосування інноваційних інструментів структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки.
Наукова новизна. Визначено, що існує взаємозв’язок між типом економічних відносин та моделлю управління, періодичністю процесів ускладнення та спрощення систем управління, пов’язаних із базовим розподілом праці. При спрощені (скороченні) функцій державного управління на перший план виходять альтернативні організації. Тому актуалізуються принципи належного врядування як елемент організаційно-управлінської системи політики, притаманний сучасним системам державного управління. Визначено логічні підсистеми структурної політики управління розвитком аграрного сектору економіки. Розроблено та обґрунтовано напрями і стратегічні пріоритети модернізаційної структурної політики в аграрному секторі економіки України.
Висновки. Забезпечення сталого розвитку аграрного сектору – визначальний пріоритет, який повинна враховувати держава при розробці і здійсненні структурної політики. Реалізація концепції сталого розвитку за рахунок раціонального використання потенціалу сільського сектору, сільського господарства й суміжних галузей має стати головною компонентою національного соціально-економічного зростання. Без відповідної структурної політики розвитку аграрного сектору рух в заданому напрямі є проблематичним. На такому баченні перспективи сьогодні наполягає усе передове світове співтовариство тому, що до аграрного сектору сформовані принципи економічної, екологічної та соціальної сталості. Усі вони пов’язані з природою та діяльністю людини, а сільське господарство – частина природи, яка задіяна у формуванні системи забезпечення головною компонентою людського існування – продовольством. Сталий розвиток аграрного сектору економіки нерозривно пов'язаний із забезпеченням сталого розвитку сільських територій. І тут необхідним є врахування зарубіжного, зокрема Європейського досвіду вирішення цієї проблеми. Вирішення даного питання вважаємо стратегічним для забезпечення конкурентоспроможного розвитку агропродовольчого комплексу та сільських територій. Стратегічні пріоритети сталого розвитку аграрного сектору економіки мають узгоджуватися з глобальними рішеннями, які прийняті світовою спільнотою, зокрема Цілями сталого розвитку 2030.
23
Мишко О.А. та Камінська І.М. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Економічний форум 1, № 1 (26 лютого 2021): 142–47. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Інвестиційна діяльність виробничих підприємств в сучасних умовах значною мірою залежить від зовнішніх умов. Значний вплив на неї справляються значні темпи економічної глобалізації та загального технічного і технологічного розвитку, які інтенсифікують процес старіння технологій та значно підвищують роль інновацій та інноваційного оновлення виробничої бази суб’єктів господарювання. Тому особливого значення для ефективної діяльності підприємств та для забезпечення високого рівня їх конкурентоспроможності набуває інвестиційна діяльність, яка дозволяє досягти мети щодо відповідності сучасним технологічним вимогам. В такому аспекті прості вкладення не мають актуальності, оскільки потреба оновлення виробництва є більш масштабною, ніж просте оновлення обладнання. Таким чином у підприємств виникає необхідність побудови спеціалізованої системи управління інвестиційною діяльністю, яка повинна бути спрямована на планування та контроль за реалізацією інвестиційних планів у тісному взаємозв’язку з стратегічними планами розвитку підприємства.
В дослідженні розглядаються комплексні вимоги щодо підприємств, дотримання яких необхідне для ефективного здійснення інвестиційної діяльності в умовах посиленої конкуренції. Визначено необхідність формування дієвого та ефективного плану інвестиційної діяльності підприємства, який повинен бути чітко пов’язаний із загальним стратегічним планом його розвитку. Перевага при цьому повинна віддаватися вкладенням в інноваційні проекти, зокрема – в придбання нових технологій, авторських прав та патентів. При цьому матеріальні інвестиції повинні здійснюватися, перш за все в обладнання, машини та виробничий інструмент і тільки потім – в придбання землі або виробничих приміщень. Запропоновано ряд рішень щодо підвищення ефективності процесу інвестування на виробничих підприємствах та ефективного управління інвестиційною діяльністю.
24
ДУМЕНКО, Микола, Вікторія САДИКОВА та Євгеній ПРОКОПЕНКО. "ЗБАЛАНСОВАНА СИСТЕМА ПОКАЗНИКІВ ЯК ЗАСІБ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ОРГАНІЗАЦІЄЮ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (16 вересня 2020): 48–64. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.437.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню збалансованої системи показників (ЗСП) як засобу стратегічного управління організацією. З’ясовано: мету та підцілі системи (створення системи управління організацією та показників діяльності керівників, зазначеної організаційно-функціональної структури; забезпечення реалізації стратегії діяльністю всіх підрозділів; усунення розриву між цілями компанії та їх операційною реалізацією; оцінка успішності будь-якого витратного проєкту; узгодження мети компанії з діяльністю персоналу); принципи її організації (причинно-наслідкові зв’язки між цілями та показниками, фактори досягнення результатів, взаємозв’язок із фінансовими результатами); елементи документації ЗСП (як приклад, стратегічна карта); ключові показники ефективності (КРІ) (запізнілі, випереджальні (оперативні)), їх правила (правило “10/80/10”) та принципи впровадження (керованості та контрольованості; партнерства; принцип перенесення зусиль на головні напрямки; принцип інтеграції процесів оцінки показників, звітності та підвищення продуктивності ЗСП; принцип узгодження виробничих показників зі стратегією). Сама ідея збалансування містить у собі врахування під час прийняття управлінських рішень, не лише фінансових даних, а й дані про стан ринку, час і вартість процесів, які виконуються в компанії, інформацію про персонал тощо. При цьому успішне вирішення завдання підвищення продуктивності вимагає встановлення ефективного партнерства між усіма зацікавленими особами та забезпечення широких повноважень співробітників організації. Урахування випереджальних показників дає можливість оцінити діяльність підрозділу та організації в цілому та здійснити прогнозування на майбутнє, з дотриманням високої якості процесів та продукції, ступінь задоволення замовника. Доведено, що збалансована система показників як система управління дає можливість перетворити стратегію організації в систему оперативних цілей і визначень основних показників роботи.
25
Hirnyak, K. "Теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 76 (5 березня 2017): 31–34. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7606.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що на виробництві персонал в наш час став ресурсом, який є ключовим у капіталі сучасної організації, від якого залежить успішність і процвітання підприємства. Зазначенно, що трудові ресурси характеризують чисельністю працездатного населення і є важливим елементом економічного потенціалу України. Ефективність функціонування системи управління трудовими ресурсами підприємства розглянуто як частину ефективності діяльності підприємства загалом. Подано мету статті, яка є узагальненням теоретичних підходів до розуміння управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що управління трудовими ресурсами – дії, що спрямовані на формування та ефективне всебічне їх використання в різних галузях економіки з метою поліпшення економічного та соціального становища країни. Управління трудовими ресурсами націлено функціонувати на рівні держави, яка в свою чергу розробляє комплекс нормативних документів з метою покращення розподілу та використання трудових ресурсів. Запропоновано та розглянуто сучасні поняття «трудовий ресурс», «трудовий потенціал» та «персонал», з подальшим переходом у визначення поняття «управління трудовими ресурсами». Подано управління трудовими ресурсами як діяльність, спрямовану на розвиток здібностей працівників з метою їх постійного росту і прогресу. В теорії і практиці сучасного управління показано докорінну зміну уявлень щодо ролі трудового чинника в функціонуванні економічної системи. Запропоновано під управлінням трудових ресурсів розуміти політику суб’єкту господарювання, яка спрямована на розвиток людського потенціалу організації, досягнення стратегічної мети бізнесу та отримання високого економічного результату діяльності організації.
26
КОТЛУБАЙ, Вячеслав, Євгенія РЕДІНА та Іван ПРИМАЧЕНКО. "СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ІННОВАЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ СУЧАСНОГО БІЗНЕСУ". REVIEW OF TRANSPORT ECONOMICS AND MANAGEMENT, № 5 (21) (17 червня 2021): 36–44. http://dx.doi.org/10.15802/rtem2021/232860.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Сформулювати основні стратегічні пріоритети, що обумовлюють управління розвитком вітчизняного бізнесу на інноваційних засадах. Методика. Для здійснення дослідження авторами задіяно загальнонаукові та спеціальні принципи, прийоми та методи наукового пізнання у сфері управління інноваційною діяльністю: динамічний та семантичний аналіз, компаративний аналіз та метод систематизації; метод групування, аналізування і синтезу, абстрактно-логічний та експертний методи. Результати. Сучасний етап розвитку інноваційної складової вітчизняного бізнесу характеризуєтеся повільними та іноді негативними темпами. Показано, що відсутність дієвої політики уряду на протязі останніх 10-15 років призвели до того, що вітчизняний бізнес вимушений самостійно вирішувати питання фінансування розвитку та впровадження інновацій. Доведено, що відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України розпорядження про план заходів щодо реалізації стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на 2020-2022 роки, а також відсутність відповідних державних коштів для реалізації встановлених Стратегією завдань, унеможливлює її виконання. Обґрунтовано, що ефективне впровадження інновацій у сучасному бізнесі неможливе без активної підтримки органів державної влади, що, у свою чергу, неможливо за відсутності чітко визначеної моделі інноваційного розвитку національної економіки та заходів державної політики. Сформульовано основні стратегічні пріоритети, що обумовлюють управління розвитком вітчизняного бізнесу на інноваційних засадах на мікро- та макрорівнях. Наукова новизна. Сформульовано стратегічні пріоритети управління розвитком інноваційної складової сучасного бізнесу на макро- та мікрорівнях. Практична значимість. Запропоновані стратегічні пріоритети можуть бути використані як на мікрорівні тобто безпосередньо для підвищення рівня конкурентоспроможності підприємств за рахунок впровадження інноваційних складових, так і на макрорівні – під час розробки програмних та законодавчих документів, що стосуються розвитку вітчизняного бізнесу.
27
Мізюк, Б. М. "СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУР У ТУРИСТИЧНО-ГОТЕЛЬНОМУ БІЗНЕСІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 61 (22 грудня 2020): 57–60. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-08.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання появи та становлення корпоративних відносин займають важливе місце в роботах вітчизняних науковців у всіх сферах економічної науки. Однак процеси, що відбувається в стратегічному, го-тельному та ресторанному бізнесі, є досить специфічними і потребують глибокого вивчення. У статті розглянуто теоретичні аспекти стратегічного управління в готельному та ресторанному бізнесі. Корпора-тивний сегмент туристичного і готельно-ресторанного бізнесу на даний час представлений у вигляді біль-шості підприємств, які діють у формі акціонерних товариств або у вигляді об’єднання підприємств і меншою мірою представлений транснаціональними компаніями, які діють у формі франчайзингових мереж та кон-трактного управління. В результаті аналізу та узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних учених прове-дено дослідження витоків системи стратегічного управління. Визначено сутність та особливості впро-вадження стратегічного управління туристичним та готельним бізнесом. Встановлено переваги та труднощі розробки стратегій. Зазначено рівень впровадження запропонованих стратегій у діяльність туристичних та готельних підприємств. Запропоновано передумови дослідження можливостей і перспектив впровадження стратегічного типу управління в туристичному і готельно-ресторанному бізнесі. Обґрунтовано доцільність застосування різних стратегій у туристичному бізнесі, визначено можливі напрями їх реалізації та очікувані результати. Зроблено висновок, що впровадження і використання стратегічного типу управління сприятиме подальшому розвитку готельно-ресторанний бізнесу в Україні. Це дасть можливість використати специфічні особливості наявного туристичного потенціалу України до залучення в міжнародний туристичний та готель-но-ресторанний бізнес і тим самим прискорити вихід на передові економічні позиції.
28
Климова, Катерина. "ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УПРАВЛІННІ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА ФАКТОРИ ВПЛИВУ". Society. Document. Communication 12, № 12 (14 вересня 2021): 191–208. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-191-208.
Повний текст джерелаАнотація:
В сучасних умовах організація інформаційної діяльності в управлінні зазнає суттєвих модифікацій і потребує аналізу тенденцій і визначення перспективних напрямів її розвитку. Основними тенденціями в організації інформаційної діяльності сфери управління є зростання ролі і значення організаційних засад в інформаційній підготовці та реалізації управлінських стратегічних планів і проектів; узалежнення організаційних засад інформаційного забезпечення управління від законодавчо-нормативної бази у сфері інформації, документації та інформаційної діяльності; нормативна база управлінської інформаційної діяльності має потужну правову основу, і саме закони визначають правове поле розробляння нормативних актів, які охоплюють всі аспекти роботи з документованою управлінською інформацією; організація інформаційної діяльності в управлінні охоплює всі стадії життя документів та має тісний зв’язок з питаннями архівування задокументованої управлінської інформації; підпорядкування інформаційного та документаційного забезпечення менеджменту цілям і завданням політики ‒ державної, політики установи/підприємства/організації; розширення предметного поля організаційних засад інформаційної діяльності в умовах демократизації суспільного життя та забезпечення доступу до публічної інформації; швидке пристосування до технічних змін і новітніх технологій створення та функціонування документованої інформації; зростання ролі наукових засад організації інформаційної діяльності важливим фактором якого є діяльність наукових інституцій, університетських кафедр; вплив міжнародного досвіду на організаційні засади інформаційно-документаційного забезпечення менеджменту; поява нових структур ‒ субʼєктів інформаційної діяльності ‒ інформаційних посередників; активізація діяльності інформаційних та інформаційно-аналітичних підрозділів установ; вплив правових питань функціонування та використання інформації, гарантування дотримання прав власності на інформацію, забезпечення доступу до відкритої інформації, що знаходиться в розпорядженні державних органів, органів місцевого самоврядування, окремих установ/організацій.
29
Тимофєєва, І. Б., та О. В. Морозова. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 116–22. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Концепція Нової Української школи є стратегічною основою для подальшої діяльності уряду щодо реформування середньої освіти до 2029 року. У статті аналізується освітня концепція Нової української школи з погляду нових підходів до управління закладами освіти. Обґрунтовується значення нового способу управлінського мислення як фактору позитивних змін в освіті. Аналізуються матеріали експертів щодо специфіки управління освітою. Докладно розглядається професійний стандарт керівника закладу загальної середньої освіти, основні напрями діяльності керівника щодо самостійного функціонування закладу освіти. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою низку підпроблем, таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Розглядається особа керівника, яка має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє. Під впливом нових соціально-економічних чинників відбуваються зміни у всіх сферах суспільства, в тому числі й в освіті. Ускладнення професійних завдань, багатоаспектний характер діяльності сьогодні неминуче приводять до того, що все більш очевидним стає професійний характер управління та його ефективність. Не є виключенням й управлінська діяльність менеджера освіти, який виявляється включеним у все різноманіття проблем цілісного педагогічного процесу. Досліджуються актуальні компетентності керівника в умовах Нової української школи. Ретельно розглядається автономія закладу загальної середньої освіти в умовах реформування, а саме академічна, організаційна, кадрова, фінансова.
30
Vovk, M. "ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВАХ В УМОВАХ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В ЄС". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (4 вересня 2016): 13–16. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6903.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості управління якістю продукції у вітчизняних підприємствах в аспекті міжнародних і національних трансформаційних процесів. Розглянуто головні тенденції нових підходів до управління якістю та способів контролю якості. Досліджено розвиток систем управління якістю продукції, а також обґрунтовано принципи формування і функціонування систем якості та необхідність їх впровадження в практичну діяльність вітчизняних підприємств. Доведено, що одним із найважливіших стратегічних питань реформування економіки України та її адаптації до вимог Європейського Союзу, є визначення перспективних напрямів управління виробництвом, зокрема управління якістю продукції. Для цього проаналізованоосновні вимоги законодавства ЄС до безпеки та якості товарів. Першочергове завдання, яке стоїть перед керівництвом підприємства,єрозробка заходів щодо впровадження на практиці сертифікованої системи якості, що в свою чергу забезпечить високий рівень довіри у споживачів і партнерівстосовно якості продукції і виробничого процесу, а також підвищить ефективність діяльності підприємства загалом.
Запропонованонапрями покращення управління якістю виробництва продукції на підприємстві при виході на зовнішні ринки шляхом побудови інтегрованих систем управління якістю.
31
Marusynets, Mariana, та Tetiana Palko. "ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНИХ ЗМІН". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 20–25. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.20-25.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено рефлексивно-аналітичний аналіз діяльності закладів дошкільної освіти в умовах соціальних змін, вказано на можливі аспекти розвитку та ефективності процесу управління. Закцентовано увагу на тому, що стратегічною метою системи освіти є якісні зміни, зумовлені соціальними та інформаційними запитами, які потребують впровадження компетентнісного підходу в процес управління як на рівні керівника, так і всього педагогічного персоналу. Такі зміни спонукають керівника до особистого цілепокладання, креативності та критичності, самоорганізації та самовдосконалення щодо управління персоналом та закладом загалом. Визначено труднощі, які виникають у відмінностях між новітніми моделями управління і стереотипами, що сформувались упродовж десятиліть і є традицією.За традиційного підходу основною метою освіти є формування гармонійно розвиненої, суспільно активної особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту та фізичну досконалість. Компетентнісний підхід передбачає переорієнтацію на створення умов для задоволення потреб у якісній освіті громадян, суспільства та ринку праці з метою оновлення структури та змісту освіти, формування системи неперервної освіти, освіти впродовж життя. Здійснено пілотне дослідження з оцінювання якості діяльності закладів освіти за критеріями: санітарно-гігієнічні умови, безпека життя, зміст стратегічного планування діяльності закладу дошкільної освіти, професійне зростання педагога, підвищення кваліфікації, надання допомоги педагогу керівником та вихователем-методистом, методична робота тощо. Констатовано, що керівництву закладу дошкільної освіти необхідно звернути увагу на матеріально-технічне оснащення закладу; зміст стратегічного планування діяльності ЗДО, оскільки не завжди приймаються колегіальні рішення спільно з педагогічним колективом з цього питання; можливість професійного зростання педагога, постійного підвищення кваліфікації, чергової та позачергової атестації; надання допомоги педагогу керівником та вихователем-методистом.Зроблено висновки, що управлінська діяльність керівника на засадах компетентнісного підходу потребує створення умов для неперервного розвитку професійної компетентності педагогів з урахуванням їх особистісних потреб, державних вимог та суспільного запиту; створення сприятливого психологічного клімату, атмосфери творчої співпраці в педагогічному колективі; обговорення з колективом необхідності розроблення та впровадження системи управління якістю у закладі, що має починатися із визначення компонентів, за якими здійснюватиметься процес безперервного вдосконалення якості освітньої діяльності.
32
Shcherbak, N. V. "Стратегічне планування у діяльності парламентів та їх секретаріатів: міжнародні практики та досвід зарубіжних країн". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 90–99. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження кращих міжнародних практик та досвіду парламентів інших країн із розвитку та впровадження стратегічного планування.
Наукова новизна полягає у вивченні можливостей упровадження стратегічного планування в Апараті Верховної Ради України (з урахуванням міжнародного досвіду та кращих практик) з метою забезпечення модернізації його подальшої діяльності та виконання основних завдань парламентської реформи.
Висновки. Україна розпочала реалізацію широкомасштабної парламентської реформи та модернізацію системи державного управління. У зв’язку з цим особливого значення набувають питання упровадження стратегічного планування у діяльність органів державної влади, зокрема Верховної Ради України та її Апарату.
Вивчення кращих міжнародних практик та досвіду роботи секретаріатів парламентів інших зарубіжних країн (зокрема, Грузії, Канади, Молдови, Шотландії тощо) свідчить про необхідність розуміння методології та етапності упровадження стратегічного планування, а також його ресурсного забезпечення.
Аргументовано, що пріоритетної уваги потребує питання визначення стратегічних цілей та цінностей, які мають розділяти усі основні парламентські стейкхолдери.
Як свідчить досвід роботи Міжпарламентського Союзу (МПС), питання стратегічного планування відіграють важливу роль у міжнародному міжпарламентському співробітництві, з огляду на основні стратегічні цілі МПС (розвиток ефективного врядування, прозорість та інформаційно-роз’яснювальна робота, забезпечення гендерної рівності, належні фінансові та людські ресурси, розбудова партнерства).
На основі проведеного дослідження вироблено практичні рекомендації щодо розробки та упровадження нового стратегічного плану розвитку Апарату Верховної Ради України, насамперед з урахуванням основних завдань парламентської реформи.
33
Поліщук, Дмитро. "СТРАТЕГІЧНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТЕРОРИСТИЧНОЇ ЗАГРОЗИ ПРИКОРДОННІЙ БЕЗПЕЦІ ТА ВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЯ ВПЛИВУ ЇЇ ЧИННИКІВ НА СТАН ІНТЕГРОВАНОГО УПРАВЛІННЯ КОРДОНАМИ В ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ДЛЯ МІЖНАРОДНОГО СПОЛУЧЕННЯ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 86, № 4 (16 квітня 2022): 91–111. http://dx.doi.org/10.32453/3.v86i4.894.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковій статті наведено порівняльні діаграми та інші результати аналізу даних за 2016-2020 роки щодо правопорушень, які мають пряме або опосередковане відношення до терористичної діяльності. За допомогою методу стратегічного кримінального аналізу проаналізовано терористичну загрозу прикордонній безпеці України за її реальними та потенційними чинниками. Здійснено розподіл чинників терористичної загрози на зовнішні та внутрішні. Синтезовано низку видів кримінальних правопорушень, що сприяють виникненню та поширенню терористичної діяльності на державному кордоні України. На підставі аналізу звітів Генеральної прокуратури України за 2016-2020 роки щодо кримінальних правопорушень та результатів їх досудових розслідувань встановлено, що серед виявлених на державному кордоні кримінальних правопорушень, пов’язаних із терористичною діяльністю, існує різний ступень впливу на виникнення та поширення терористичної загрози прикордонній безпеці. Представлено прийняті в Україні кольорові коди (сірий, синій, жовтий, червоний), відповідно до значень коефіцієнтів рівня впливу терористичної загрози. Наведено результати аналізу терористичної загрози за її рівнями, щодо обласних адміністративних одиниць територіального устрою України. За допомогою методу експертного оцінювання проаналізовано рівень терористичної загрози за видами кримінальних правопорушень, виявленими у пунктах пропуску для міжнародного сполучення на різних ділянках відповідальності регіональних управлінь Державної прикордонної служби України. Отримано висновок, що стратегічний кримінальний аналіз терористичної загрози прикордонній безпеці дозволяє визначити ступінь впливу її чинників на стан інтегрованого управління кордонами в пунктах пропуску через державний кордон України для міжнародного сполучення. Зазначено, що у подальшому науковому дослідженні доцільно проаналізувати завдання суб’єктів інтегрованого управління кордонами та виявити проблемні питання щодо забезпечення прикордонної безпеки України.
34
Antypenko , I. "УПРАВЛІННЯ ПОЛІТИЧНИМИ РИЗИКАМИ КРІЗЬ ПРИЗМУ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Theory and Practice of Public Administration 3, № 70 (30 жовтня 2020): 179–86. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено оцінюванню зусиль Української держави щодо інтеграції діяльності з управління політичними та іншими національними ризиками у процес ухвалення стратегічних політико-управлінських рішень, насамперед у сфері національної безпеки. У роботі аналізується новітня нормативно-правова база у цій сфері, а також функціонування галузевих систем реагування на кризові ситуації. На основі проведеного дослідження робиться висновок, що розвиток ризик-орієнтованої державної політики в України наразі обмежується сектором безпеки і оборони, і то тільки у двох напрямах: по-перше, у забезпеченні державного стратегічного планування через діяльність із моніторингу та оцінювання стану національної безпеки; по-друге, шляхом модернізації інституційного забезпечення антикризового управління через формування ієрархічно структурованої мережі ситуаційно-кризових центрів. Доводиться, що реальна робота з упровадження елементів управління політичними ризиками в державну політику національної безпеки залишається вкрай повільною і поки що малорезультативною.
35
Sychenko, Viktor, Olga Martynenko та Sergyi Yakimenko. "Становлення та удосконалення механізмів інноваційного розвитку державного управління в Україні". Public Administration and Regional Development, № 9 (8 вересня 2020): 796–816. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.09.06.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджуються теоретичні підходи та практичний досвід становлення механізмів інноваційного розвитку державного управління в Україні. Зокрема, обгрунтовано підхід до формування механізмів інноваційного розвитку державного управління в країні. Крім того дослідження містить аналіз існуючих механізмів інноваційного розвитку державного управління. Розглянуто електронне врядування, як один з напрямів інноваційного розвитку електронного державного управління в державі. Уточнено класифікацію реальних проектів державно-управлінських інновацій.
Доведено що адміністративна реформа реалізується як концептуально-модельний процес, вона орієнтує трансформацію органів державної влади на реалізацію науково обґрунтованої моделі державного управління, що має конституюватися в результаті системних інновацій.
Показано що стратегія розвитку електронного урядування у контексті інноваційного процесу адміністративного реформування має полягати у проектуванні інформаційно-технологічних змін діяльності органів державної влади як механізму реалізації процесу переходу на модель публічного управління, і лише на цій основі вирішувати проблеми забезпечення доступності якісних державних послуг.
В статті доведено що науковці вважають метою інноваційної перебудови системи органів влади не просто галузеву ефективність, оптимізацію процесу прийняття і реалізації управлінських рішень, а «реалізацію основних функцій інноваційного державного управління», до яких насамперед доцільно віднести стратегічне планування і прогнозування; інтеграцію та координацію дій усіх суб’єктів, зацікавлених в інноваціях.
На основі проведеного дослідження визначено, що важливе значення має формування інноваційної інфраструктури, яку можна розглядати як інтегруючий механізм, що об’єднує в єдине ціле діяльність органів державної влади та інноваційні технології.
36
Стецевич, А. І. "ЗНАЧЕННЯ ЛОГІСТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ В ОПТИМІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЛИХ ТА СЕРЕДНІХ ПІДПРИЄМСТВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 61 (22 грудня 2020): 127–32. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є виявлення формування теоретико-методичних уявлень про поняття “ефек-тивність” та “оптимальність” в аспекті окреслення їх тотожностей та відмінностей. Аргументовано твердження, що оптимізація операційної діяльності полягає у виявленні сильних та слабких сторін діяльності підприємства, поточних ризиків та існуючих контрольних заходів, проявляється у визначенні такого обсягу виробництва, що зумовить можливості для підвищення операційної ефективності та зниження рівня витрат. У матеріалах дослідження виявлено особливості стратегічного управління діяльністю підприємств, що ба-зується на застосуванні логістичних концепцій. Окреслено цілі логістичної діяльності підприємства. До-сліджено особливості, прикладні засади та стратегічні пріоритети логістичних концепцій у сучасному еко-номічному середовищі, аргументовано доцільність їх використання при реалізації мети та цілей діяльності підприємства. Зазначено, що концепції кінця двадцятого століття базувалися на можливостях та потребах перегрупування затрат та скорочення запасів, що у повній мірі обумовлює виробничу маркетингову концепцію. Проаналізовано, що наступні концепції базуються на управлінні якістю, на визначенні та прогнозуванні попи-ту та забезпеченні скорочення запасів. Така концептуальна відмінність визначається видозміною підходів до організації виробництва та стратегії розвитку компанії. Серед методів наукового дослідження у статті використано метод експертних оцінок при побудові структурної форми логістичних концепцій, методи аналізу та синтезу при проведенні порівняльної характеристики понять “ефективність” та “оптималь-ність”, метод діалектики – при виявленні зв’язків між ефективністю операційної діяльності підприємства та оптимізацією товарно-матеріальних та грошових потоків.
37
Олійник, Оксана Вікторівна, та Валентина Віталіївна Ксендзук. "Державна зовнішньоторговельна політика як об’єкт дослідження в наукових працях українських та закордонних дослідників". Економіка, управління та адміністрування, № 4(94) (29 грудня 2020): 123–30. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-123-130.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження пов’язана зі зростанням публікаційної активності в сфері зовнішньоторговельної політики та ґрунтується на здійсненні аналізу таких публікацій у найбільшій у світі реферативній базі даних Scopus. Метою є характеристика напрямів дослідження в сфері державного управління зовнішньоторговельною діяльністю, що реалізується на основі використання методу бібліометричного аналізу наукових досліджень у міжнародній наукометричній базі Scopus. Здійснення аналізу дозволило окреслити предметно-об’єктну сферу зовнішньоторговельної політики в різні періоди протягом 1974–2020 рр. Позитивна тенденція зростання кількості публікацій у базі Scopus за досліджуваною тематикою підтверджується тим фактом, що дослідження в сфері публічного управління активізувалися в 80-х роках ХХ ст. В цілому за досліджуваний період найбільше статей опубліковано за такими галузями, як: економіка, економетрика, фінанси, соціальні науки, що становить майже половину наукових досліджень у сфері зовнішньоторговельної політики. Дослідження в 1974–1979 рр. присвячені розкриттю проблем зовнішньої торгівлі та формуванню напрямів зовнішньої політики країн світу в сфері наук про навколишнє середовище та наук про землю і планети. Натомість сучасні наукові пошуки (2016–2020 рр.) стосуються таких проблем, як: управління ланцюгами поставок, участь країн в глобальних ланцюгах створення вартості, діджиталізація торгівлі, торговельні війни, що супроводжується ризиками зовнішньоторговельної діяльності. Проаналізовано зв’язки між основними ключовими термінами, що зустрічаються в досліджуваній тематиці, та сформовано 6 кластерів (світова торговельна політика; зовнішня торгівля ЄС та США; наслідки зовнішньої торгівлі на соціо-еколого-економічну світову систему; стратегічні напрями розвитку зовнішньої торгівлі; принципи СОТ та політика країн-учасниць; політика протекціонізму (тарифні та нетарифні методи). Визначено, що завданням публічного сектору є формування ефективних механізмів державного управління зовнішньоторговельною діяльністю на підставі виявлення проблемних питань у сфері зовнішньої торгівлі та застосування результатів зовнішньої політики країни.
38
Отенко, В. І., О. В. Птащенко, К. Ю. Корсунова та Д. М. Карталія. "Вплив експортної переорієнтації України на діяльність підприємств: маркетингові та управлінські аспекти". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 121–24. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-121-124.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено основні проблеми управління акціонерним товариством України в умовах розгортання кризи, спричиненої пандемією Covid-19, та окреслено напрями їхнього подальшого розвитку за умови проєвропейського вектору руху економіки України. Серед основних проблем, висвітлених у статті, – недостатнє фінансування державою та місцевою владою провідних промислових підприємств та відсутність актуальних європейських партнерів. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів управління підприємствами в умовах експортної переорієнтації України з 2013 року, необхідно констатувати, що й досі основними ринками збуту для промислових підприємств є країни-члени СНД. Тобто, за 7 років переорієнтації зі Сходу на Захід, на західну та Південну Європу, структура експорту України змінилась не суттєво. Встановлено, що на сучасному етапі потребує подальшого вдосконалення основний закон щодо експортної діяльності – Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який саме і регламентує умови постачання українських товарів за кордон.
Процес ринкової трансформації національної економіки України свідчить про те, що держава повинна приймати довгострокові, стратегічні рішення в умовах економічної нестабільності та відсутності належного фінансування. На сьогодні, під тиском деяких визначальних факторів відбувається комунікаційний процес щодо стратегічного партнерства з ЄС і послаблення торгівельного зв'язку з країнами СНД та ЄЕС (Євразійський економічний союз).
39
Novachenko, T. V., N. P. Diachenko та S. O. Demchenko. "Модернізація механізмів держав- ного управління у сфері інтелектуальної власності України в контексті глокаліза- ційних процесів розвитку". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (21 червня 2019): 118–24. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасних умовах інноваційна діяльність, спрямована на оперативне використання результатів наукових досліджень, розробок та комерціалізацію об’єктів права інтелектуальної власності, виступає потужним невичерпним активом формування засад сталого державного розвитку.
Мета статті: дослідити особливості механізмів державного управління у сфері інтелектуальної власності в контексті глокалізаційних процесів розвитку та запропонувати заходи щодо їх модернізації.
Наукова новизна. У статті досліджено етапи створення сучасної міжнародної системи врегулювання співробітництва в сфері захисту прав інтелектуальної власності. Запропоновано моделі процесу управління змінами у сфері інтелектуальної діяльності та впливу впровадження управлінських інновацій у сфері інтелектуальної власності на формування засад сталого регіонального розвитку. Ідентифіковано особливості механізмів державного управління у сфері інтелектуальної власності, зокрема відсутність механізму управління ризиками та необхідність активізації процесу формування механізму комерціоналізації об’єктів інтелектуальної власності. Запропоновано комплексну модель взаємодії механізмів державного регулювання у сфері інтелектуальної власності.
Висновки. Врахування глокалізаційних процесів в процесі формування державної політики сприятиме реалізації стратегічних пріоритетів України щодо становлення інноваційної моделі державного розвитку, а відтак – створенню передумов для набуття Україною членства у Європейському Союзі.
40
Перегуда, Ю. А. "АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ В ТУРИСТИЧНІЙ ГАЛУЗІ". Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, № 3 (21 грудня 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-3-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз теоретичного підґрунтя антикризового управління діяльністю підприємств туристичної галузі в умовах протидії невизначеностям діяльності, спричиненим пандемією COVID-19. Авторкою підкреслено, що найбільш уразливою сферою є масовий міський туризм, який у 2020 р. зазнає все більших утрат через протипандемічні заходи міжнародної спільноти та урядів кількох країн. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність формування та впровадження ефективної системи антикризового управління, що є ключовим питанням для підприємництва. Визначено, що реалізація антикризової стратегії диверсифікації діяльності компанії, яка передбачає взаємодію різноманітних методів, інструментів та технологій управління, забезпечуючи при цьому координацію, узгодженість функцій управління та мінімізацію втрат підприємства. Ідентифіковано основні інструменти антикризового управління фінансовим складником діяльності підприємства: бізнес-планування, лізинг, франчайзинг, бюджетування, стратегічні та дорожні карти, інноваційні моделі продажів та контролінг. Актуальність застосування цих інструментів управління автором пояснюється зміною цілей і завдань, які стоять перед фінансовими менеджерами. Глобальний характер нестабільності економіки на сучасному етапі, загрози та можливості, які вона породжує, вимагають зміни характеру антикризового управління та інструментів розроблення і реалізації його стратегії. У сучасній практиці антикризового менеджменту часто пріоритет надається механізмам та інструментам негайного реагування, які усувають та пом’якшують негативні наслідки кризи, але не створюють умов для розвитку. Особливості кризових процесів вимагають використання нових інструментів для розроблення та реалізації стратегії антикризового управління, здатної запобігти та пом’якшити не лише негативні наслідки кризи, а й використовувати свої можливості для функціонування підприємства після кризи. Установлено, що обґрунтування вибору антикризової стратегії диверсифікації діяльності підприємства та її розвитку передбачає врахування взаємозалежних, різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх чинників та стадій життєвого циклу підприємства.
41
Chopchik, V. D., та N. M. Orlova. "СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ БІЗНЕС-ДІЯЛЬНОСТІ СТОМАТОЛОГІЧНОГО ЦЕНТРУ, ОСНОВАНОГО НА ЗАСАДАХ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (16 квітня 2019): 26–31. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.4.10021.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: науково обґрунтувати методику здійснення стратегічного планування у стоматологічному медичному центрі, основаному на принципах державно-приватного партнерства.
Матеріали і методи. Методику стратегічного планування у стоматологічному центрі обґрунтовано на основі системного підходу і системного аналізу із використанням інформаційно-аналітичного методу. Інформаційною базою для її формування є наукові праці фахівців із організації та управління охороною здоров’я, а також результати власних досліджень.
Результати. У статті представлено методику стратегічного планування бізнес-діяльності стоматологічного центру на принципах державно-приватного партнерства, яка включає послідовність етапів планування, графік і моніторинг їх проведення. Запропонована методика створює організаційно-методичні умови для проведення стратегічного менеджменту та сприяє забезпеченню економічної ефективності діяльності центру. Методика є особливо важливою для центрів, основаних на принципах державно-приватного партнерства, оскільки їх діяльність націлена насамперед на задоволення потреб населення у широкому спектрі послуг, необхідних для збереження і зміцнення стоматологічного здоров’я.
Висновки. Запропоновану методику проведення стратегічного планування бізнес-процесів буде використано при розробці оптимізованої функціонально-організаційної моделі стоматологічного центру, який працює на принципах державно-приватного партнерства.
42
Statsenko, V., та N. Fedoryatskaya. "ОСОБЛИВОСТІ КЕРУВАННЯ РИЗИКАМИ НА РАННІХ ЕТАПАХ РОЗВИТКУ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕХНІЧНИХ ПРИСТРОЇВ ПЕРЕТВОРЕННЯ ЕНЕРГІЇ ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ". Vidnovluvana energetika, № 3(58) (25 вересня 2019): 6–13. http://dx.doi.org/10.36296/1819-8058.2019.3(58).6-13.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто особливості керування ризиками інноваційних та стартап проектів для підвищення енергетичної ефективності технічних пристроїв перетворення енергії відновлюваних джерел, які можуть виникнути при створенні новітніх енергетичних систем. Інноваційна діяльність супроводжується природно притаманними їй ризиками та загрозами, реалізація яких має стохастичну природу. При цьому результативність інноваційної діяльності залежить від того, наскільки точно проведена оцінка та експертиза ризику, та наскільки адекватно визначені методи управління ризиками. Майже вся діяльність організації пов’язана з ризиками, якими треба постійно керувати. Процес управління ризиками допомагає приймати рішення з урахуванням невизначеності та вірогідності реалізації загроз та їхнього впливу на досягнення узгоджених цілей. Під час аналізування, використовуються методи, які можуть бути якісними, напівкількісними чи кількісними. Аналізування наслідків дає змогу визначати характер і тип впливу, який може виникати, за припущення, що відбуваються конкретні події чи обставини. Подія може чинити низку впливів різної величини та позначатися на низці різних цілей і різних зацікавлених сторін. Для підвищення якості управління ризиком інноваційних проектів слід застосовувати комплексну систему управління ризиком (КСУР). Ця система орієнтована на відхід від очікування негативного явища, з подальшою реакцією на нього, особливість КСУР – виявлення ризиків та загроз в будь-якій сфері, які досі не проявились, але можуть бути причиною негативних наслідків в майбутньому. Використання КСУР на кожному етапі розвитку дає можливість підвищити вірогідність вдалої реалізації проектів, знизити ризик провалу, підвищити захищеність інвестицій. А також дає можливість досягати стратегічних цілей компаній в умовах невизначеності. Бібл. 10, рис. 7.
43
Маджет, Хассун Мухамед Абдель. "АНАЛІЗ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ДИПЛОМАТИЧНИХ ВІДНОСИН". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 239–49. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-239-249.
Повний текст джерелаАнотація:
визначено, що, на сучасному етапі розвитку державного управління у сфері дипломатичних відносин, важливим аспектом дослідження є аналіз науково-теоретичних основ механізмів державного управління цього напряму: дефініцій термінів «державна політика», «механізм державного управління», «дипломатія», «дипломатичні відносини» та інших з цим пов’язаних визначень, що дозволить збільшити результативність діяльності системи державного управління, у цілому. Обгрунтовано, що державна політика комплексно характеризує діяльність держави у відповідній сфері, визначає стратегічні цілі та завдання влади, а розв’язання конкретних громадських проблемних питань є однією з її частин.
Відмічено, що головним засобом впровадження державно-виконавчої влади є саме механізм управління нею. Одночасно, будучи єдиним комплексом окремих елементів соціуму у їх органічному взаємозв’язку, а, також, поєднанням певних процесів та закономірностей, суб’єкт цього механізму визначає інтереси та потреби суспільного розвитку, утверджує рішення та дії, на цій основі, і, нарешті, впроваджує у життя рішення відповідних проблем, зважаючи на державно-владний контекст.
Обгрунтовано, що у ракурсі системної концепції, механізм державного управління включає взаємозв’язки між її суб’єктом і об’єктом управління, забезпечує здійснення функцій держави у рамках законодавчо закріпленої сфери державно-управлінського впливу та сприяє цілісності системи державного адміністрування. Зроблено висновок про те, що в енциклопедичних визначеннях дипломатія використовується як синонім зовнішньої політики держави. Отже, поняття дипломатичної діяльності ототожнюється з поняттям зовнішньої політики. Однак, така точка зору не досить детально розкриває зміст терміну та є не цілком коректною. Адже визначення дипломатії є набагато вужчим, аніж визначення зовнішньої політики і є, скоріше, однією зі складових зовнішньої політики, засобом її здійснення, що встановлює взаємозв’язки між суб’єктами зовнішньополітичних зносин.
44
С. М. Дубов. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 90 (26 серпня 2020): 129–38. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.129-138.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу теоретичних аспектів публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності. У статті досліджено як позитивні, так і негативні тенденції розвитку туристичної діяльності в Україні, наведено низку переваг, що можуть отримати туристичні підприємства від їх використання. Проаналізовано специфіку механізмів регулювання та управління потенціалом туристичної сфери України. Визначено методи публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності. Проаналізовано вплив громадських організацій на створення сприятливих інвестиційних умов для туристичної діяльності. Визначено систему принципів публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності. З'ясовано, що отримана інформація дозволить керівництву туристичних підприємств приймати оптимальні стратегічні рішення, визначати найкращі методи стратегічного розвитку, заходи конкурентної боротьби, набір конкурентних переваг та покращити власну діяльність. Запропоновано концептуальні завдання органів публічного адміністрування у сфері туристичної діяльності.
45
Буканов, Григорій. "ІНСТРУМЕНТИ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ". Public management 25, № 5 (1 грудня 2020): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-42-52.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто інструменти екологічного менеджменту в контексті реалізації державної екологічної політики і сталого розвитку регіонів. Державна екологічна політика — це діяльність органів державної влади, спрямована на формування та розвиток екологічного виробництва/споживання та екологічної культури життєдіяльності людини. Для реалізації регіональної екологічної політики використовуються такі механізми: законодавчо-правовий, управлінський, економічний, громадсько-просвітницький. Визначено, що екологічний менеджмент є складовою загальної системи екологічного управління, системою ринкового управління довкіллям, функціонує на територіальному ієрархічному рівні в рамках глобальної екологічної політики, держави в цілому, регіону, окремої території (місто, селище, окрема природна зона), корпорації, підприємств у сферах з ринковими відносинами. Екологічний менеджмент на рівні держави являє собою державну систему управління, яка спрямована на створення правових норм та засад з охорони навколишнього середовища, забезпечення формування у населення свідомості щодо раціонального використання природніх ресурсів, підтримку екологічних інноваційних та технологічних проектів. Виділено наступні групи інструментів екологічного мененджменту, які регулюються національним екологічним законодавством та імплементованими міжнарод- ними угодами і конвенціями: перша група пов’язана із системою міжнародних і державних екологічних стандартів ISO та ДСТУ (екологічний аудит, екологічна сертифікація, екологічне маркування), друга група представляє системну оцінку екологічного стану навколишнього середовища і впливу техногенного фактора (стратегічна екологічна оцінка, екологічний моніторинг, оцінка впливу на довкілля), третя група пов’язана із екологічним розвитком регіону, територій, підприємств (екологічний маркетинг).
46
Демідов, Б. О., М. В. Борисенко, Ю. Ф. Кучеренко та А. Ю. Задорожна. "Перспективні напрямки розвитку і використання методів і технологій штучного інтелекту для Збройних Сил України в рамках впровадження сучасних інновацій у військовій сфері". Наука і техніка Повітряних Сил Збройних Сил України, № 3(44) (22 липня 2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.30748/nitps.2021.44.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються пріоритетні напрямки та основні завдання розвитку і застосування методів і технологій штучного інтелекту (далі – ШІ) в оборонній сфері. До об'єктивних обставин, що зумовлюють необхідність звертатися до цих методів і технологій, відносяться фактори невизначеності і ризику, які в значній мірі стали обмежувати можливості традиційних методів до планування і ведення сучасних операцій (бойових дій) в оперативно-тактичній обстановці, що динамічно змінюється, та яка не дозволяє приймати адекватні їй управлінські рішення з використанням тільки тих методів, які піддаються формалізації і алгоритмізації в досить повній мірі за обмеженої участі в контурі управління людини. У статті показується, що в складних слабоформалізованих або тих, що не піддаються формалізації управлінських ситуаціях, неінтерпретованих в рамках строгих схем, використання ШІ стає необхідним для підтримки процесів ефективного управління діяльністю в оборонній сфері, в тому числі і Збройними Силами України (далі – ЗС України). Відповідно до концепції розвитку ШІ пропонуються на доступну для огляду перспективу пріоритетні напрямки діяльності, які включаються в стратегічну програму заходів в області розвитку і реалізації технологій ШІ стосовно використання в ЗС України. Вказується на необхідність враховувати наявність в потенціалі ШІ не тільки його позитивні можливості, але і ризики з негативними наслідками для військової сфери.
47
Vasylieva, Nataliia Viktorivna, Oleksandra Illivna Vasylieva та Sergii Mykhailovych Prylipko. "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЕКСПОРТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ КРАЇН СХІДНОГО ПАРТНЕРСТВА". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 17–22. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено особливості державного управління в країнах Східного партнерства у сфері розвитку екс- портного потенціалу малого та середнього бізнесу. До країн Східного партнерства входять держави колишнього Радянського Союзу: Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова та Україна. Процеси глобалізації та сучасні напрямки міжнародних економічних відносин впливають на державне управління різних країн. Встановлено, що екс- портний потенціал є частиною економічного потенціалу країни і сприяє виготовленню продукції, що є конкуренто- спроможною на тих чи інших міжнародних ринках. Розглянуто стратегічно важливі нормативні та інші документи, прийняті в аналізованих країнах, а також інструменти підтримки експорту. Авторами охарактеризовано експортну діяльність малого та середнього бізнесу в Україні на прикладі Київської, Тернопільської, Херсонської та Черкаської областей. Структури експорту регіонів України оцінюють кількісні та якісні зміни експорту та зовнішнього серед- овища функціонування експортерів товарів і послуг. Аналіз експорту українських товарів до ЄС, Білорусі та Грузії виявив певну динаміку та особливості налагодження зовнішньоекономічних зв’язків. Приділяється увага важливості підвищення конкурентних переваг для просування національних та регіональних брендів у світі. Авторами наведе- но пропозиції щодо вдосконалення державного управління розвитком експортного потенціалу малого та середнього підприємництва в Україні. Розширення доступу до ринку ЄС та вимог відповідності європейським стандартам обу- мовлюють конкуренцію на внутрішніх ринках, оновлюють законодавство згідно європейських стандартів, сприяють модернізації наявного потенціалу в різних галузях економіки.
48
Коба, Н. В., та М. О. Коба. "ФОРМИ КООПЕРАЦІЇ В БІЗНЕСІ". Підприємництво та інновації, № 7 (30 грудня 2019): 75–79. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/7.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Предметом наукової статті є форми кооперації в бізнесі. Метою статті є аналіз, систематизація та узагальнення наявних теоретичних положень щодо сучасних форм кооперації в бізнесі. Дослідження проводилося з використанням системного підходу, наукових методів аналізу та синтезу. Результатами проведеного дослідження є узагальнення наявних форм кооперації в бізнесі та їх систематизація в єдину класифікацію. Авторами розглянуто передумови зростання процесів кооперування між окремими незалежними організаціями. Виділено такі ознаки кооперації, як взаємодія на добровільних засадах; наявність у кожної організації стратегічних цілей, які можуть бути досяжними вірогідніше під час кооперування; підвищення ефективності та стійкості бізнесу як очікуваний результат взаємодії; наявність довіри між партнерами; рівноправність та незалежність партнерів; наявність укладених угод, які визначають форму взаємозв’язків; отримання синергетичного ефекту від співпраці. У статті надано авторське визначення та викладено власне розуміння коопераційного процесу. Авторами надано зведену класифікацію організаційних форм кооперації в бізнесі залежно від виду діяльності, на розвиток якої вона спрямована. Такими видами діяльності авторами вибрано продажі, просування, виробництво, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), інноваційну діяльність. В результаті дослідження виявлено, що більшість кооперацій у сучасному бізнесі спрямована на розвиток інноваційної діяльності, яка є невід’ємною частиною економіки знань. Серед них слід назвати стратегічні альянси, кластери, інноваційні мережі та бізнес-екосистеми. Головну причину таких кооперацій автори вбачають у формуванні глобальної економіки знань, у якій знання є найважливішим ресурсом та головним джерелом конкурентних переваг. В подальшому авторами як інструмент стратегічного аналізу для вибору стратегії кооперації та управління знаннями, а також організаційної форми кооперації запропоновано використовувати модель обміну ресурсами між партнерами С. Паріса та Дж.К. Хендерсона. Залежно від рівня прихованості, специфічності та складності ресурсів у представленій авторами статті матриці вибираються стратегія надання ресурсів партнеру, стратегія об’єднання, стратегія розвитку інтелектуального потенціалу та стратегія використання знань партнера.
49
Бойчук, І. В. "ВПЛИВ КОМПЛЕКСУ МАРКЕТИНГУ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ КОНКУРЕНЦІЇ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 60 (3 липня 2020): 68–74. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено обґрунтуванню теоретичних положень та поданню практичних рекоменда-цій щодо визначення впливу комплексу маркетингу та окремих його елементів на вдосконалення діяльності під-приємства в умовах посилення конкуренції для отримання ним конкурентних переваг на ринку. Актуальність дос-ліджуваної теми пов’язана з тим, що в умовах сьогодення можливості маркетингової діяльності суб’єктів еко-номіки суттєво залежать від їхнього вміння якісно формувати маркетинг-мікс і підбирати окремі його складові для забезпечення швидкого реагування на конкурентне середовище. На основі узагальнення наукових публікацій і з врахуванням прикладних умов реалізації стратегічних підходів підприємств на засадах конкуренції виявлено, що вона є потужним інструментом формування цивілізованих ринків і змушує підприємців розширювати власне ви-робництво, покращувати якість продукції, знижувати собівартість товарів, орієнтуватися на соціально-економічні запити сучасного споживача. Зазначено, що саме комплекс маркетингу розглядають як основу органі-зації управління підприємством і прийняття зважених рішень з орієнтиром на врахування ринкового попиту і стану конкурентної боротьби. Доведено, що для забезпечення цілісного характеру маркетингового впливу на ринкове становище фірми потрібно розглядати предмет конкуренції з позицій товару (послуги) і з погляду спо-живача, чим обумовлений вибір різних методів конкурентної боротьби для привернення потенційної клієнтури. Обґрунтовано, що зважені рішення про структуру та наповнення маркетингового комплексу базуються на кра-щому розумінні потреб цільового споживача і тих критеріїв, якими він керується, приймаючи рішення про вибір однієї з конкуруючих пропозицій. Серед критеріїв вибору товару клієнти аналізують економічні та психологічні параметри, які напряму пов’язані з формуванням конкурентного маркетинг-міксу. Вказано на необхідність роз-робки товарної політики фірми з орієнтацією на набір товарів і послуг, які пропонуються цільовому ринку; їхню якість, кількість і відповідність потребам споживачів; додаткову користь, яку вони пропонують клієнту на противагу товарам-конкурентам; частоту оновлення номенклатури, упаковку і бренд продукції загалом. Запро-поновано враховувати рівні “товарної цибулини” при виборі маркетингової стратегії продукту для узгодження стратегічних рішень і тактичних дій щодо визнання товару цільовим ринком і забезпеченні його конкуренто-спроможності. Процес визначення ціни на товар як елементу маркетингу необхідно узгоджувати зі стратегіч-ними цілями діяльності підприємства, попитом на його продукцію, ціновою політикою основних конкурентів, рівнем доходів населення й іншими важливими чинниками оточуючого середовища. Особлива увага приділяється типу конкурентного ринку, що визначає специфіку цінової поведінки на ньому і стає основою розробки комплексу маркетингу. На цій основі рекомендовано формувати маркетингову політику ціноутворення та використовува-ти ціновий фактор як ефективний засіб конкурентної боротьби. Показано вагомість місця як складової комплек-су маркетингу, що забезпечує систему збуту товарів і гарантує доступність продукції для потенційних спожи-вачів. Запропоновано створення такого виду корисності для цільової клієнтури, як зручність місця купівлі това-ру, що забезпечить реалізація маркетингової стратегії розподілу та збуту на більш високому рівні в порівнянні з фірмами конкурентів. Доведено доцільність проштовхування продукції підприємства на основі інформування, переконання і впливу на рішення про купівлю, з фокусуванням на її перевагах над конкуруючими товарами. В скла-ді маркетингової стратегії просування потрібно враховувати співвідношення її важливих елементів, а саме: реклами, заходів із стимулювання збуту, персонального продажу і пропаганди. Окремо розглянуто вплив на кон-курентні позиції підприємства рекламування товарів як важливого засобу комунікації з цільовою аудиторією. Визначено специфіку застосування різних засобів стимулювання збуту, особистого продажу і PR-заходів із вра-хуванням потреб споживачів і рівня їхньої прихильності. Вказано на важливість забезпечення балансу всіх скла-дових комплексу маркетингу в діяльності підприємства, що є підґрунтям для сильних позицій підприємства і формування конкурентних переваг, що має практичну цінність. Запропоновано поєднувати методи цінової і неці-нової конкуренції в маркетинговій діяльності.
50
Струк, Н. С., та М. С. Кріп. "ПЕРЕДУМОВИ ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ БЮДЖЕТУВАННЯ У ДІЯЛЬНІСТЬ ВУГЛЕДОБУВНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 97–102. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Доведено актуальність і своєчасність дослідження передумов впровадження системи бюджетування у діяльність вугледобувних підприємств. Потреба в удосконаленні системи управління вугледобувними підприємствами зумовлена відсутністю організаційно-методичного забезпечення обліку й аналізу витрат за центрами їх виникнення та нераціональним плануванням господарської діяльності. Мета – проаналізувати елементи існуючої системи планування для з’ясування передумов впровадження системи бюджетування у діяльність вугледобувних підприємств. Використані методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, системного підходу уможливили систематизацію науково-прикладних напрацювань у сфері управлінського обліку діяльності вугледобувних підприємств і формулювання результатів дослідження. Емпіричною основою слугували показники діяльності вугільних шахт державного підприємства «Львіввугілля», зокрема: «Великомостівської», «Лісової», «Червоноградської», «Межирічанської», «Степової». Результати дослідження підтвердили, що діюча система планування на вугледобувних підприємствах не спроможна забезпечити достовірну оцінку факторного впливу на діяльність і вчасно виявити ризики потенційних непродуктивних втрат за центрами відповідальності. Наукова значимість публікації полягає у систематизації наукових підходів до системи бюджетування, зважаючи на найновіші дослідження українських і зарубіжних вчених у сфері управлінського обліку вугледобувних підприємств. Це дало змогу запропонувати етапи бюджетування діяльності таких підприємств, зважаючи на стратегічні пріоритети їх розвитку. Практична цінність дослідження полягає у комплексному підході до організаційної структури системи бюджетування, з урахуванням особливостей виникнення витрат у вугільній промисловості, що сприятиме чіткому розподілу відповідальності між керівниками структурних підрозділів для досягнення визначальних показників і контролю за їх динамікою. Авторами зроблені висновки, що передумовами впровадження системи бюджетування у діяльність вугледобувних підприємств є розроблення організаційних і методичних підходів до: підвищення ефективності процесів розподілу ресурсів; оптимізації витрат; контролю діяльності структурних підрозділів; оперативного отримання інформації про обсяги видобутку вугілля, розвідувальні, нарізні, гірничопідготовчі роботи.