Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Становлення нації.
Статті в журналах з теми "Становлення нації"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Становлення нації".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
СВЯТОЦЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР, та ІГОР БОЙКО. "Витоки, етапи становлення та розвиток української державності". Право України, № 2020/01 (2020): 17. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-017.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню витоків, етапів становлення і розвитку української державності. Зазначено, що державність є результатом матеріального і духовного розвитку цілої нації. З’ясовано, що зміст державності є значно ширшим порівняно з поняттям “держава”. Державність має своїм результатом створення держави як підсумок розвитку української нації. Державність є своєрідним фундаментом, корінням держави, а остання, зі свого боку, є однією зі складових – своєрідним вінцем державності. Ознаки державності: 1) реалізація права нації на політичне само визначення, державну незалежність, що є першим кроком на шляху до створення власної держави; 2) наявність органів публічної влади, яка виступає у двох формах: а) державна влада, до якої належать: глава держави; органи законодавчої, виконавчої та судової влади; правоохоронні органи (поліція, органи держбезпеки, прокуратури, збройні сили тощо); б) муніципальна влада, до якої належать представницькі та виконавчі органи влади, органи місцевого самоврядування; 3) державний суверенітет, який передбачає верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах; 4) система правових норм (закони та підзаконні акти), які регулюють відповідні суспільні відносини; 5) міжнародне визнання держави та, як наслідок, її міжнародна правова ідентифікація; 6) державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які символізують суверенітет держави. Для української нації становлення національної державності відбувалося досить складно й упродовж тривалого часу. Творцем української державності була українська нація як конкретно-історична форма соціальності українців, яка об’єднана єдиною мовою, територією, історією, культурою, релігією, правом, глибинними економічними зв’язками, певними рисами культури та характеру. Українська нація упродовж багатьох віків проживає на території сучасної України, понад 1 000 років тому почала створювати свою державність у надзвичайно складних умовах, зокрема тому, що не мала захищених природою кордонів, зате мала агресивних ближчих і дальших сусідів. Історія української державності – це фактично історія національно-визвольної боротьби українського народу за свою державу. Ця боротьба була спрямована на визволення українського народу з-під іноземного панування та здобуття національної державної незалежності.
2
Liashenko, O. O. "Формування української політичної нації: етнополітичний контекст державотворення". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 60–70. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – розглянути шляхи та перспективи формування політичної нації в українському соціумі на сучасному етапі державного будівництва.
Наукова новизна. На основі аналізу наявних у світовій і вітчизняній етнополітичній науці теорій творення нації запропоновано бачення основних принципів формування української політичної нації на сучасному етапі державотворення й актуалізовано наявні етнополітичні виклики на шляху реалізації цієї мети.
Висновки. На відміну від більшості європейських та американських країн, де період формування націй збігся у часі з періодом становлення їх державності, в Україні формування нації відбувалося в умовах вікової бездержавності.
Особливістю сучасного етапу становлення української політичної нації є досягнення гармонії та взаємозалежності громадянської й етнічної ідентичностей українського суспільства. Відповідно до сучасних реалій в основу формування політичної нації повинні бути покладені такі засади. По-перше, необхідно змістити акценти із боротьби «проти» і «за» на творення «в ім’я» – держави, нації, людини на основі злагоди, толерантності, захисту національних інтересів. По-друге, в основу творення нації повинна бути покладена ідея поліетнічної, соціальної, політичної злагоди на основі загальноприйнятої мети. По-третє, держава у сучасній системі цінностей не самоціль, а інструмент досягнення мети, засіб самоствердження нації. По-четверте, Україна повинна бути найвищою цінністю для всіх її громадян як їхня спільна Батьківщина в існуючих кордонах. По-п’яте, повинна забезпечуватися правова рівність громадян України, їхня духовна та культурна цілісність і самобутність. По-шосте, повинна культивуватись як національна самоповага, так і культурна та психологічна сприйнятливість до прогресивних надбань інших націй. По-сьоме, громадяни України повинні усвідомлювати свій майбутній розвиток як результат співпраці у громадянському демократичному суспільстві. По-восьме, національну ідею слід позбавити ідеологічної забарвленості. По-дев’яте, громадянські та соціальні цінності повинні бути піднесені до рівня загальнонаціональних. Слід також пам’ятати, що українському етносу так само доводиться долати наслідки тоталітаризму і бездержавного існування, фактично відроджувати свою самобутність. А це не можна сприймати як спроби асимілювати інші народи, що є складовими частинами поліетнічного суспільства України.
3
Кін, Олена. "ВИТОКИ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 163–72. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.363.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті схарактеризовані витоки розвитку та становлення проблеми формування національної самосвідомості особистості. Визначені основні етапи розвитку ідей національної самосвідомості. Схарактерізовано особливості трактування поняття «національна самосвідомість» та його змісту на кожному етапі. З’ясовано позицію прогресивної педагогічної громадськості щодо реалізації ідей національної самосвідомості у соціокультурному просторі кожного періоду. Висвітлено сутність поняття національної самосвідомості як усвідомлення себе представником певного етносу, нації, розуміння відмінності своєї нації від інших. Визначені основні складові поняття національної самосвідомості: любов до рідного краю, мови, історії, культури, традицій, віри, усвідомлення себе представником певного етносу, відповідальне ставлення до майбутнього своєї країни і народу, гордість за свою націю, намагання здобути щасливу долю для своєї країни. З’ясовано, що основою для формування національної самосвідомості виступала родина, яка зберігала національні культурні та освітні традиції. Встановлено, що на розвиток та становлення проблеми формування національної самосвідомості впливали соціально-політичні, національно-визвольні процеси в країні, прогресивні ідеї та просвітницька діяльність представників наукової, культурної, педагогічної національної еліти, розвиток світової науки.
4
Мироненко, П. В. "Конфліктологічний вимір становлення ідентичності української нації". Суспільно-політичні процеси, Вип. 4 (2016): 80–95.
Знайти повний текст джерела
5
ЮРЧЕНКО, О. В. "ФЕНОМЕНИ НАЦІЇ І НАЦІОНАЛІЗМУ ТА ЇХНІЙ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ОСВІТОЮ І ВИХОВАННЯМ У МОДЕРНІСТСЬКІЙ КОНЦЕПЦІЇ Е. ҐЕЛНЕРА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 96–103. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Роботу присвячено аналізу поглядів одного з найвизначніших представників модерністського напрямку осмис- лення концепції нації та націоналізму Е. Ґелнера, який зробив визначний внесок у становлення теоретичної думки у цій галузі. Показано, що основним принципом, який захищав науковець, був принцип збігу політичної і наці- ональної одиниць. Суверенну державу Е. Ґелнер визнавав необхідною умовою розвитку націоналізму, оскільки вона уможливлює існування структур, які створюють націю. Е. Ґелнер акцентував увагу на вирішальному значен- ні соціально-економічних чинників для появи націоналізму. З огляду на тематику цього дослідження особливу увагу приділено гелнерівському осмисленню феномену націоналізму у координатах освітньо-виховної системи та культури загалом. Показано, що Е. Ґелнер, послідовно виділяючи фактори творення майбутньої нації в історичному контексті, обумовлені освітою, виокремив такі: виникнення писемності, зміни світогляду, забезпечення державою дотримання права на загальну та гарантовану владою освіту, поширення єдиної культури через школи та університети, стандартизованість освіти, забезпечення потреб системи освіти за рахунок держави. Підкреслено, що науковець надавав вирішального значення можли- вості держави утримувати систему освіти й підтримувати її високий рівень задля творення і розвитку політичної нації, виховання національної свідомості. Зазначено, що Е. Ґелнер виокремив чинники формування нації і розвиток націоналістичних рухів в умовах бездержавності. Серед підстав, які уможливили ці процеси, науковець виокремив такі: самовідтворюваність куль- тури на місцевому рівні, яка дозволяє забезпечити передачу соціального досвіду; виховання традиційних норм поведінки; тяглість культури; наукове вивчення народної спадщини; масове поширення освіти; організація освіт- нього та наукового середовища, які стимулюють зростання національної свідомості; культурно-національне само- визначення інтелігенції; боротьба народу за національні права; розвиток місцевого самоврядування і поширення комунікації у суспільстві. Підкреслено, що через певний час головною метою зусиль національної інтелігенції і народу стає створення національної державності, або, принаймні, прагнення до неї. Підкреслено, що ці положен- ня ілюструють український досвід національного будівництва. У роботі обґрунтовано, що підходи Е. Ґелнера до проблеми походження нації та націоналізму, формування національної свідомості через освітні інститути є актуальними й донині та підтверджують свою ефективність.
6
Діанова, Н. М. "Українська інтелігенція в контексті становлення модерної нації". Вісник Одеського національного університету. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство 24, вип. 1 (21) (2019): 189–92.
Знайти повний текст джерела
7
Діанова, Н. М. "Українська інтелігенція в контексті становлення модерної нації". Вісник Одеського національного університету. Серія: Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство 24, вип. 1 (21) (2019): 189–92.
Знайти повний текст джерела
8
Бовсунівська, Т. "Становлення теорії нації в трактатах українських романтиків". Вісниківство: літературна традиція та ідеї, Вип. 2 (2012): 49–60.
Знайти повний текст джерела
9
Шрамко, Оксана Іллівна. "Феномен культури у соціальному просторі становлення нації". Актуальні проблеми духовності, № 4 (17 листопада 2017): 264–69. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i4.1620.
Повний текст джерела
10
Ангаладян, Р. "Становлення Єревана як культурної столиці Вірменії й нації". Всесвіт, № 1/2 (997/998) (2012): 264–71.
Знайти повний текст джерела
11
САЇК, Аліна. "МЕНТАЛЬНІСТЬ ЯК ЕТНОПСИХОЛОГІЧНА ОЗНАКА КУЛЬТУРИ НАЦІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Філологія, № 2 (5 серпня 2021): 43–47. http://dx.doi.org/10.32689/maup.philol.2021.2.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подається сучасне трактування поняття «менталітет». Формування національної мовної картини світу відбувається під впливом цілої низки факторів – географічного, історичного, культурного, релігійного (названі чинники є визначальними величинами також для процесів виникнення і становлення таких системних утворень, як національна психологія і національна мовна особистість (національний мен- талітет)). Описується формування концептуальної картини світу. Розглядаються два типи концептуа- лізації навколишньої дійсності. Представлено низку факторів, під впливом яких відбувається формування національної мовної картини світу.
12
Чук, О. В. "Становлення України як постіндустріального суспільства в контексті формування української нації". Економіка та підприємництво, № 30 (2013): 26–34.
Знайти повний текст джерела
13
Boiko, N. P. "Этническо-культурные и национальные особенности украинского народа в идеях Кирилло-Мефодиевского общества". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 1(141) (23 березня 2017): 87. http://dx.doi.org/10.15421/171714.
Повний текст джерелаАнотація:
В даній публікації розробляється проблема визрівання корінних причин становлення політичних етнічно-культурних та національних особливостей українців у контексті історичного, культурного, політичних вимірів. Доведено, що кирило-мефодіївці розуміли причини етнічно-культурного розмежування, які мають історико-духовні витоки з минулого часу. Обґрунтовано тезу, що члени Кирило-Мефодіївського товариства намагалися визначити варіативний напрямок в розвитку національно-духовної згуртованості українців. Було зазначено, що характерною рисою українського народу в своїй основі мають домінуючі принципи: поваги до сімейних родинних відносин, любові до рідної землі, яка є колискою становлення суспільства, раціонального-філософського світобачення, гідне відношення до іншого людського життя. Обґрунтовано тезу про те, що вплив на філософію та політичні позиції Кирило-Мефодіївського товариства мали ідеї європейських традиційних. Звернуто увагу на те, що теоретичною та методологічною основою в аналіз становлення політичних, етнічно-культурних та національних особливостей українців лягли праці українських та зарубіжних філософів, політологів, культурологів, та було підкреслено, що ними були розроблені філософські категорії, методи дослідження, стосовно теми розвитку етнічно-культурних та національних особливостей українців та формування політичного мислення української нації.
14
Boyko, M. P. "Проблема політичної самоідентичності в розробках діячів Кирило-Мефодіївського товариства". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (12 жовтня 2016): 89. http://dx.doi.org/10.15421/1716126.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній публікації розкриваються проблеми визрівання глибинних причин становлення політичної самоідентичності української нації у контексті історичного, культурного, політичних вимірів. Було встановлено, що кирило-мефодіївці розуміли причини політичного розмежування, які мають історико-духовні та культурні витоки та сягають минулого часу. З’ясовано, що члени Кирило-Мефодіївского товариства критично сприймали дійсність та намагалися визначити варіативний напрямок у розвитку національно-політичної згуртованості українців. Вони доводили, що характерною рисою українського менталітету обґрунтовуються на основі домінуючих принципів: поваги до родини, естетизованої любові до рідної землі, раціонально-етичного світобачення та повага до іншого людського життя. Оцінено, що вплив на світогляд та політичні позиції Кирило-Мефодіївського товариства мали ідеї європейських слов’янофілів, декабристів, українських філософів. Теоретично-методологічною основою в аналізі визрівання політичної самоідентичності лягли праці сучасних філософів, політологів, культурологів, де ними були визначені та розроблені принципові категорії, методології, стосовно закономірності розвитку політичного мислення української нації.
15
Bukrіeіeva, Irina. "Особливості регіонального менталітету в контексті становлення української політичної нації (на прикладі Мелітополя)". Sociological studios, № 1(6) (17 травня 2018): 46–51. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2015-01-46-51.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано регіональні особливості менталітету мешканців Мелітополя як типового міста Південного Сходу України крізь призму таких атрибутивних елементів, як ідентичність, цінності, почуття, соціальні-політичні орієнтації. Відмінними рисами менталітету мешканців міста є законослухняність і низька громадянська активність, пріоритет колективної думки над індивідуальною, цінності групової належності. Водночас під впливом зовнішніх суспільно-політичних факторів відбуваються процеси трансформації свідомості місцевої громади, що проявляється в усвідомленні своєї загальнонаціональної приналежності, баченні спільного майбутнього на основі реформування економічного життя та громадянських цінностей.
16
ПАСЛАВСЬКА, Н. "СТАНОВЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮСТИЦІЇ В СВЯЩЕННІЙ РИМСЬКІЙ ІМПЕРІЇ НІМЕЦЬКОЇ НАЦІЇ (XV-XIX СТ.)". Наше право, № 3 (2021): 34–42. http://dx.doi.org/10.32782/np.2021.3.6.
Повний текст джерела
17
Каденюк, Олександр. "ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКОГО ЕКОЛОГІЧНОГО РУХУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (20 січня 2022): 565–68. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.108.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проаналізовано становлення громадських екологічних організацій та їх діяльність на передодні отримання незалежності України і в самому процесі державотворення. Визначено основні напрями екологічного руху, його участь у політичному житті суспільства які впливають на здійснення адекватної екологічної політики, що набуває для України особливої ваги, оскільки за умов державотворення від обраної державної стратегії у сфері екологічної політики, складовими якої є природокористування, якість довкілля й життя населення, залежать не лише економічне та національно-культурне відродження нації, а її майбутнє, ресурсний та інтелектуальний потенціал.
18
Романчук, В. О. "Історична публіцистика як публічна історія на сторінках журналу «Універсум» (1993–2018)". Обрії друкарства, № 1(9) (30 грудня 2021): 143–60. http://dx.doi.org/10.20535/2522-1078.2021.1(9).240618.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано публікації на історичну тематику упродовж 1993–2018 років у журналі «Універсум», який чверть століття активно пропагував та розвивав ідеї української державності, відображав сутність процесу її становлення. З’ясовано роль публічної історії (історичної публіцистики) у збереженні й зміцненні національної ідентичності, формуванні плюралістичних поглядів та методологій на теми історії, у визначенні актуальної, суспільно й громадянсько значущої історичної проблематики. Спираючись на історіографіJчні здобутки та значну джерельну базу, подану в часописі, проаналізовано надруковані в журналі матеріали на історичну тематику, які в умовах спровокованої Росією гібридної війни сприяють увиразненню самоідентифікації українців, утвердженню національної ідентичності, формуванню політичної нації.
19
Сушко, А. І., та О. О. Каретна. "Формування політичної культури в період модернізму". Актуальні проблеми політики, № 65 (2 вересня 2020): 91–96. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i65.311.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття політичної культури як визначального чинника в соціокультурному житті українського суспільства кінця ХІХ - початку ХХ століття, запропоновано визначити єдність цінностей та інтересів українського етносу як запоруки для формування політичної нації і власної держави. Ці глибокі соціокультурні зміни помітно впливали на характер мислення більшості людей, по суті традиційний позитивістський світогляд Нового часу змінюється на цінності й ідеали періоду модернізму. Варто розуміти, що рівень політичної культури суспільства, як і окремих груп, індивідів, визначається мірою перетворення ідейно-ціннісних настанов на конкретну політичну дію, а показником рівня політичної культури стає ступінь її інстатущонатзацїї. Це нормативно організоване політичне відношення, що включає всю багатоманітність суспільно-політичних організацій, які формують соціальний інтерес. Поттизащя українського соціуму на базі національної ідеї розпочинається із другої половини ХІХ століття в Австро-Угорській та Російській імперіях. Це період для Європи визначальний, коли на перший план в індустріальному, соціально-культурному розвитку виступають головні суб'єкти Нового часу - політичні нації та їх політичні об'єднання. Усі ці процеси впливали і на становлення політичної культури українського народу. Особливо масштабно вони проявилися під час Першої світової війни, коли визначились всі ознаки і структурні елементи політичної культури нашого народу в даний період, сильні і слабкі сторони його менталітету. Війна супроводжувалася помітним прискоренням процесу трансформації українського етносу східних і західних землях у модерну націю, політична культура якої набуває все більш сучасного вигляду. Загалом, соціокультурні та політичні зміни в Європі, отже, і в Україні, у подальшому суттєво змінили культурно-духовне життя всіх частин України і політичну діяльність партій та груп. Так, український національний рух усе більше в даний період набуває загальнонаціонального характеру й еволюціонує з культурно-просвітницького до національно-визвольного з політичним спрямуванням.
20
Панич, Г. А. "Концептуальні положення становлення та розвитку вищої освіти у контексті полікультурної нації (на прикладі США)". Наукові записки Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Педагогічні науки, Вип. 174 (2019): 207–11.
Знайти повний текст джерела
21
Xiaoxia, Wu. "Establishing the Concept of “Chinese Nation” in China in the Period of the Qing Dynasty." Chinese Studies 2019, no. 1 (June 30, 2019): 32–37. http://dx.doi.org/10.15407/chinesest2019.01.032.
Повний текст джерела
22
Yevpak, Julia. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО КАТЕГОРІЇ «КУЛЬТУРНІ ТА КРЕАТИВНІ ІНДУСТРІЇ»". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, № 19 (27 вересня 2019): 15–22. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-03-15-22.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розкрито основні підходи науковців, політиків та практиків до категорії «культурні та креативні індустрії», з’ясовано стан розробки цього терміну у вітчизняній та зарубіжних літературних джерелах, показано генезис становлення креативної індустрії, як невід’ємної складової трансформації індустріальної системи в її постіндустріальний тип, запропоновано методологічний інструментарій дослідження зазначеної проблеми, як симбіоз теоретичних, аналітичних та емпіричних елементів, визначено основні риси існуючих моделей креативної економіки, досліджено креативне середовище передових країн світу, класифіковано основні види культурних та креативних індустрій, виділено ряд існуючих концепцій щодо впливу креативного підприємництва на соціально-економічне зростання нації та регіону, запропоновано шляхи та важелі системного впровадження креативного підходу, який ґрунтується на креативно мислячому людському ресурсі, інноваціях, культурній спадщині та фінансуванні.
23
Shalashna, N. M. "Уявлення Мелетія Смотрицького про державу в контексті процесу формування ранньомодерної української нації". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 7 (21 вересня 2017): 32. http://dx.doi.org/10.15421/171793.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються уявлення видатного українського культурного та суспільного діяча Мелетія Смотрицького про державу, народ та відносини між церковною й світською владою. Розглянуто вплив політичної та культурної ситуації кінця XVI – початку XVII ст. На становлення державницької концепції вченого з’ясовано основний зміст та структуру цієї концепції. Встановлено, що на формування поглядів М. Смотрицького на ідеальну державу значно вплинули філософія античності та Ренесансу, Київської Русі. Виявлено новатоський характер уявлень вченого про державу й народ, визначений філософською традицією бароко. Суть запропонованих М. Смотрицьким новацій полягала в тому, що він першим серед вітчизняних філософів почав застосовувати поняття природного права та суспільного договору та визначати поняття народу як етнічної спільноти, без урахування суспільного стану та релігійної конфесії. Проаналізовано точку зору М. Смотрицького на відносини між світською та церковною владою і відзначено близькість його поглядів до теорій науковців Києво-Могилянської академії. Запропоновано висновок про вагомий вплив ідейМ. Смотрицького про державу на формування ранньомодерної української нації з огляду на його впливовість як науковця та церковного діяча.
24
Горбань, Юрій, та Юлія Куліш. "ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА, ОХОРОНА І ЗБЕРЕЖЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (12 квітня 2021): 616–23. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.130.
Повний текст джерелаАнотація:
В інформаційному суспільстві збереження набутої інформації як інтелектуальної спадщини нації є вагомим чинником розвитку цього суспільства, становлення і формування інформаційної культури. Інформація цінувалася у всі часи і щоб володіти нею, відбувалися протиборства, вбивства, війни. У наші часи вчасно подана, правдива та в повному обсязі отримана інформація має не меншу цінність. Ця цінність визначається не тільки витратами на її створення, а й величиною отриманого від її можливої реалізації прибутку. Мета роботи – визначити й схарактеризувати заходи зі збереження інформаційного потенціалу; дослідити механізм організації інформаційної безпеки держави та охорони культурної спадщини; висвітлити правовий аспект з досліджуваного питання, що регулюється законодавством України. Доведено необхідність прийняття відповідних правових та організаційних заходів для забезпечення свободи обміну інформацією і високого ступеня інформаційної безпеки.
25
Смірнова, Оксана. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МИСТЕЦЬКИХ ЗАКЛАДІВ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Мистецька освіта: зміст, технології, менеджмент, № 14 (28 грудня 2019): 65–79. http://dx.doi.org/10.37041/2410-4434-2019-14-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті стверджується, що виховання у підростаючого покоління національної самоідентичності й самосвідомості є невід’ємною складовою розв’язання актуальної проблеми підготовки патріотично свідомої нації. Наголошується, що невичерпний потенціал для виконання цього завдання має позашкільна освіта. Під час організації відпочинку дітей у закладах позашкільної освіти України важливого значення набуває культурологічна та мистецько-виховна складова, позаяк заняття, будучи необов’язковими, природно «добудовують» незаповнені проміжки соціального становлення особистості. Констатується, що завдання сучасних закладів позашкільної освіти передбачає відновлення потенціалу національної духовної спадщини, сформованої і відшліфованої протягом багатьох тисячоліть, якнайширше залучення учнівської молоді до пізнання й збагачення духовної культури як потужного культурно-історичного фундаменту, на який спираються всі досягнення нашого суспільства. Підкреслюється, що позашкільна діяльність в умовах становлення Нової української школи має розглядатися як важливий фактор найповнішого розкриття здібностей школярів та розв’язання різноманітних освітніх проблем, створення цілісної системи пошуку та виховання творчо обдарованої особистості. У зв’язку з цим автором визначено чинники реалізації мети професійної діяльності педагогів закладів позашкільної освіти, котрі сприяють зростанню обдарованої молоді. Запропоновано методичні рекомендації щодо ефективної організації мистецького позашкільного закладу освіти відповідно до державних стандартів діяльності дитячих таборів й з урахуванням вікових особливостей дітей шкільного віку. Презентовано авторську концепцію виховання національно-патріотичних почуттів дітей засобами мистецтва і практичний досвід діяльності Міжнародного державного центру «Артек», його зміст та сутність в умовах становлення Нової української школи. У статті схарактеризовано МДЦ «Артек» як своєрідний кластер, в якому об’єднуються різноманітні культурологічні проєкти, що актуалізують різні види активностей дітей за інтересами, допомагають розширити власні можливості, відкрити в собі нові здібності. Систематизація проходить за календарним циклом річних свят. Показано, що осмислення національної культури має визначальний вплив на національно-патріотичне виховання учнівської молоді. У зв’язку з цим розкриваються методичні основи та значення декоративно-прикладного мистецтва у МДЦ «Артек» в ракурсі становлення Нової української школи.
26
Кузьменко, А. О. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 167–72. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-23.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».
27
БОЙКО, ІГОР. "Західноукраїнська Народна Республіка та її місце в історії національного державотворення (до 100-річчя проголошення)". Право України, № 10/2018 (2018): 164. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-164.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано передумови утворення, процеси становлення і розвитку Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), а також визначено її місце в історії національного державотворення. Метою статті є аналіз становлення та розвитку ЗУНР, визначення її місця в історії національного державотворення. Зазначено, що проголошення ЗУНР було знаковою подією у тисячолітній історії національного державотворення. Ця подія свідчила про реалізацію українським народом свого права на політичне самовизначення і відповідала тогочасним європейським та світовим стандартам і традиціям, які визнавали право народу на самовизначення. Проголошення ЗУНР мало епохальний вплив на формування українського народу і його боротьбу за національну гідність та державну незалежність у ХХ ст. Наголошено, що однією з вагомих причин падіння ЗУНР була військова агресія Польщі та Румунії. Крім цього, до краху призвели надзвичайно складні міжнародні обставини, підтримка післявоєнною Європою експансіоністських, загарбницьких дій щодо ЗУНР Польщі та Румунії. Власне, зовнішньополітичні фактори й були основ ною причиною загибелі обох українських держав: щодо Української Народної Республіки – це наступ російських більшовицьких військ, підтриманих місцевими більшовиками, що зайняли значну частину українських земель; щодо ЗУНР – це захоплення її території Польщею й Румунією. З внутрішніми негараздами та проблемами обидві українські держави напевне могли б впоратися, а ось із зовнішньою агресією з боку значно сильніших сусідів не змогли. Зазначено, що ЗУНР мала важливе історичне значення. Це була чергова спроба українського народу відновити державу, звільнитися від вікової влади чужинців, влади, яка різними способами нав’язувала своє панування, право, ідеологію, історію. Великим позитивом було й те, що ЗУНР формувалась як національна держава на демократичній основі: визнання народу джерелом влади, рівність усіх перед законом, прагнення забезпечити конституційне оформлення новоствореної держави, проголошення принципів поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, гарантування широких політичних і культурних прав національним меншинам та ін. Українці заявили про себе всьому світові як окрема нація, яка має право на власну державу. Значно підвищився рівень національної свідомості тогочасного українського народу. Українці здобули досвід державотворення, який міцно вкоренився в історичну пам’ять і став надбанням наступних поколінь борців за Українську державу, зокрема й ХХ ст. Історичне значення ЗУНР також полягає у тому, що було збережено ідентичність української нації й поглиблено процес українського державотворення.
28
Костенко, М. Т. "Людська гідність як філософська проблема". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (6 квітня 2021): 21–25. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.914.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню людської гідності як об’єкта сучасного етико-філософського дискурсу. Автор, враховуючи трансформаційні процеси у поглядах на людські цінності та права, визначає гідність як базову людську цінність, що визначає вектор розвитку її моральності, місця в суспільних відносинах. У статті здійснено філософсько-етичний аналіз людської гідності. Охарактеризовано її сутність, структурні елементи. Опрацьовано різноманіття підходів до тлумачення змісту гідності людини. У дослідженні детально висвітлено актуальну історико-філософську проблематику. Визначено методологічні принципи розуміння гідності людини як однієї з визначальних ідей існування громадянського суспільства. Опрацьовано та інтерпретовано доробок сучасних учених-філософів про людську гідність. Доведено, що людська гідність є духовним та моральним ідеалом, з якого випливають такі соціальні цінності, як свобода, справедливість, рівність. У статті завдяки опрацюванню сучасних наукових досліджень проілюстровано проблему формування людської гідності та її значення в соціумі. Наведено аналіз компонентів феномена гідності. Розкрито структуру та умови становлення гідності особистості. Описано такі складові частини гідності людини, як суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та об’єктивна сторона. Акцентовано увагу на показниках гідності людини. Доведено, що почуття гідності відповідає таким показникам, як сформованість власного реалістичного образу «Я», мотивація досягнення, особливості вольової сфери. Автор доводить важливість поваги до гідності людини як невід’ємного атрибуту існування суспільства. У статті систематизовано численні характеристики гідності як найважливішої моральної якості та вищої цінності. Виявлено місце і значущість проблеми у філософсько-етичному напрямі. Визначено головні закономірності формування гідності людини. Поглиблено знання з етико-філософської проблематики людської гідності як ключової моральної цінності у становленні соціуму, нації, держави.
29
ДОБІЖА, Василь, та Олександр КОЛЕСНИК. "ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ НА ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЧНОЇ МОЛОДІ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 137–47. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано значення філософії в контексті цивільно-патріотичного і духовно-морального виховання студентської молоді. У дослідженні розглянуті можливості філософії в контексті формування духовних і патріотичних цінностей. У цьому аспекті освіта й вихо- вання мають поставати визначальним консолідуючим, роз- вивальним, стабілізуючим, науково-пізнавальним та куль- турно-освітнім інститутом суспільства, громадянсько- патріотичного становлення молоді, формування в неї історичної пам’яті. У такій спосіб варто вчити молодих людей здійснювати оцінку історичних явищ на основі принципів історичної достовірності, науковості, гуманізму, доброчинності, а також із позицій безпеки та забезпечення взаємозв’язку між поколіннями, створення гарантій безпеки української нації. Актуальною постає реалізація принципу: «Моя школа – мій дім; мій дім – моя родина; моя родина – рідна Вітчизна». Досліджено наповнення понять «Батьківщина» і «патріотизм» новим ціннісним змістом, осмисленням філософських традиції і особливостей як цивілізації, окре- мого культурно-історичного типу. Розкрито основні ідеї українських освітян щодо національно-патріотичного вихо- вання школярів у сучасному освітньому і виховному просторі. Доведено, що релігійно-духовний чинник має враховувати- ся в системі вищої освіти за умов її трансформації та вход- ження до Болонського процесу. Суттєвим у цьому має бути забезпечення реалізації принципів об’єктивності, науковості, національно-патріотичної спрямованості в поєднанні мож- ливостей релігії, церкви та духовно-гуманітарного вихован- ня студентської молоді України з метою інтеграції держави в європейське співтовариство, світові цивілізаційні процеси, визначати освітню стратегію держави щодо організації і про- ведення заходів на виконання національно-патріотичного вихо- вання дітей, військово-патріотичного виховання студентської молоді, військово-патріотичного навчання та утверджен- ня національної ідентичності студентів, утвердження національної ідентичності державних службовців та поса- дових осіб органів місцевого самоврядування та формування української політичної нації.
30
Потапенко, С. І. "ПУБЛІКАЦІЯ «ПРО ІСТОРИЧНУ ЄДНІСТЬ РОСІЯН ТА УКРАЇНЦІВ» У ЛІНГВОРИТОРИЧНОМУ РАКУРСІ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 213–21. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Пропонована стаття розглядає російський варіант Інтернет-публікації В. Путіна «Про історичну єдність росіян та українців», спираючись на риторичні канони, які включають інвенцію (вибір теми й аргументів), диспозицію (лінеаризація відібраного змісту), елокуцію (словесна орнаментація змісту), перформацію (умови комунікації). На етапі інвенції встановлено, що ідея єдиного народу прийшла на зміну радянському штампу народи-брати, адже автор публікації має претензії до більшовиків, стверджуючи, що сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи. Водночас відсутність у назві Інтернет-публікації референції до білорусів, попри їх неодноразову згадку в тексті, знижує статус цієї слов’янської нації. Виявлено, що в аспекті диспозиції аналізована публікація спирається на двокомпонентну модель, яка, крім вступу і висновків, включає секції нарації й спростування, що різняться задіяними мовними засобами. У перспективі елокуції пояснено, що імперське розуміння єдності відображено терміном «велика російська нація», а пострадянське – словосполученням «триєдиний народ», що у свідомості автора позначає осколок, який він хоче зберегти після розпаду колишньої імперії. Наративна секція Інтернет-публікації заповнена датами, цифрами і власними іменами, покликаними створити ефекти обізнаності й правдивості. У секції спростування переважають апелятиви у множині задля формування ефекту масовості подій, що використовуються задля аргументації, і безсуб’єктні висловлення, які можуть характеризувати кого завгодно і де завгодно. Доведена розпливчатість значення російських прикметників-характеризаторів «духовный», «грубый», «исторический», займенників «другие», «наш», «некоторые», конструкцій нечіткої семантики «раз за разом», «судя по всему». Показана контрпродуктивність вживання в сучасному контексті історизму «малоросcы» і неологізму «анти-Россия», адже останній суперечить заявленій на початку Інтернет- публікації ідеї єдності. У ракурсі перформації розкрито невідповідність деяких тверджень проаналізованої публікації ідеям соціолінгвістики про становлення національних мов.
31
Diachenko, N. P. "Публічне управління у сфері інтелектуальної діяльності в Україні: стан та перспективи". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 151–61. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються теоретичні питання державної політики у сфері інтелектуальної діяльності. Ідентифіковано особливості механізмів державного управління у сфері інтелектуальної власності в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління в Україні.
Мета статті. У статті поставлено за мету з’ясувати стан публічного управління у сфері інтелектуальної діяльності в Україні, ідентифікувати механізми, що забезпечують його ефективність та дослідити новітні тенденції формування публічної політики у визначеній сфері.
Наукова новизна. Державне управління в умовах динамічного розвитку потребує принципово нових, демократичних та прозорих для громадськості механізмів формування і впровадження публічної політики у сфері інтелектуальної діяльності, узгодження особливостей яких сприятиме інтенсифікації інноваційної діяльності.
У роботі визначено, що стратегічним орієнтиром розвитку державної інноваційної політики є підвищення рівня захисту об’єктів права інтелектуальної власності та створення передумов для розвитку інтелектуального, творчого, науково-технічного потенціалу нації й становлення інноваційної економіки – запоруки сталого розвитку держави.
У статті обґрунтовано підходи та розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення механізмів правового, організаційного, наукового забезпечення ефективності державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні.
Наголошено, що з метою забезпечення ефективності правових механізмів захисту, у тому числі немайнової культурної спадщини України, їх формування необхідно здійснювати комплексно.
32
Новоскольцева, Людмила. "Україна в сучасних глобалізаційних процесах: виклики національній державі". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 42 (23 лютого 2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.42.70-76.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах формування глобального порядку і пов’язаної з цим зміни міжнародної системи, що склалася, все гостріше стоїть завдання визначення історичних перспектив держави. Зростаючу напруженість між суб’єктами міжнародних відносин супроводять і зміни наших уявлень про найкращу форму організації публічної влади - ідеальний політичний інститут, його роль, місце і призначення в сучасному суспільстві. У ХХ-ХХІ столітті світ зіштовхнувся з прискоренням транснаціоналізації, посиленням взаємозалежності держав і становленням міжнародного порядку за допомогою ООН та інших міжнародних організацій, а також з таким явищем як ”розмивання” державного суверенітету. Інформаційна революція та взаємодія культур і цінностей посилили тенденцію до побудови демократичних суспільств і боротьби за права та свободи людини. Глобалізація підриває здатність держави підтримувати кордони та здійснювати суверенітет. Держави сьогодні можуть бути юридично суверенними, але на практиці вони вимушені вести переговори з усіма акторами світової сцени, унаслідок чого свобода їхніх дій значно обмежується. Держава, що виступала на різних етапах історичного розвитку в якості упорядковуючого начала суспільства, у своєму нинішньому стані стала недостатньо ефективним інструментом для досягнення глобальних цілей цивілізації. Розвиток сучасного світу характеризується процесами глобалізації, що посилює універсалізацію всіх сфер життя суспільства і безумовно не може не впливати на функціонування національних держав. Глобалізація змушує переглядати традиційні принципи суверенітету у зв’язку зі змінами уявлень про різницю між внутрішньою і зовнішньою, державною і міжнародною, територіальною й не територіальною політикою. Основним ризиком сучасних глобалізаційних процесів є утвердження принципів загальної стандартизації та уніфікації суспільного життя, яке супроводжується втратою національної специфіки й позначається на етиці стосунків між людьми, організаціями і державами. В сучасних умовах глобалізації й інтенсивної трансформації цивілізаційних процесів розвитку посилюється тенденція до збереження і захисту права на ідентичність кожного окремого соціуму. Набуття Україною незалежності передбачає формування цілісної громадсько-політичної, самоідентифікованої спільноти, спроможної протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам. В Україні триває процес становлення повноцінної держави-нації зі своїми інтересами. Дана проблема також актуалізована амбітною метою, що поставлена, щодо входження України до сорока найрозвиненіших країн світу.
33
Самофалов, Дмитро. "ОЦІНКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ". Public management 25, № 5 (3 червня 2021): 210–31. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-210-231.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено оцінку комунікативної діяльності в публічному управлінні громадським здоров’ям в Україні. Для оцінювання визначені ета- пи становлення громадського здоров’я в Україні, вивчені відповідні норма- тивно-правові акти, офіційні вебсайти, надано аналіз розбудови комунікативної діяльності громадського здоров’я на різних етапах розвитку. Вивчені основні показники, які можуть бути індикаторами успішності комунікатив- ної діяльності в країні. До таких показників віднесено: фактичні показни- ки здоров’я (кількість інсультів, інфарктів, відмова від шкідливих звичок), комунікативні компоненти, прийняті населенням (виявлення інсульту не медичними працівниками, вуличні реанімації, використання засобів індиві- дуального захисту, вакцинація) та комунікативні (комунікативні компанії запам’ятовуються населенням, рівень довіри до відправника інформації). Вивчено фактичні показники, та наведено тенденції до змін цих показників за останні п’ять років. Зроблено якісну та кількісну оцінку на основі об’єк- тивних показників комунікативних компаній та показників здоров’я нації. Визначено, що в Україні тільки починається розбудова інституції громад- ського здоров’я. Нормативно-правові акти (НПА) недостатні, а стратегія комунікативної діяльності не сформована. Серед комунікативних компаній найбільшу ефективність мала комунікативна діяльність, розроблена за під- тримки міжнародних партнерів (ВІЛ, Туберкульоз), та ті, які мають потужні світові тренди (тютюнопаління), однак результати цих компаній також важ- ко вважати задовільними. Визначено, що більшість комунікативних компа- ній спрямовані на ситуаційну проблему (спалах інфекційних захворювань, вакцинація тощо), при чому повністю відсутня довгострокова комунікацій- на стратегія.
Також визначено, що деякі важливі питання громадського здоров’я не бу- ли включені та не розглядаються на державному рівні (ожиріння, позалікар- няні реанімації тощо).
34
Perzhun, Volodymyr Vasylovych. "УПРАВЛІНСЬКА КУЛЬТУРА ЯК ІМПЕРАТИВ СУСПІЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ В УКРАЇНІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (12 листопада 2021): 11–16. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.3.2.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження, присвячені аналізу управлінської культури, в яких визначається, що вона постає як державно-управ- лінський феномен, дозволяють стверджувати про її роль і значення в трансформаційних змінах, що продовжуються в Україні й зачіпають також державне управління. Нині досить актуальними залишаються проблеми державного (публічного) управління. Успішно сфор- мована належна управлінська культура як стратегічна ознака державної управлінської діяльності своїми дієвими можливостями складає деяку модель, яка має безпосереднє відношення до процесів поступового переходу від державного управління до управління публічного. Основними завданнями такого переходу, на наш погляд, мають бути такі складові частини: внутрішнє, особисте усвідомлення державних управлін- ців, публічних службовців, менеджерів різного рівня своєї відповідальності в управлінні; усвідомлення влади, політичної еліти, громадянського суспільства зі своєї національно-громадянської ідентичності; просвіт- ницька й соціально-гуманітарна діяльність у проблемах становлення єдиної політичної нації; вироблення пере- думов для впровадження в життя довіри до державних органів влади, інститутів громадянського суспільства, місцевого самоврядування, політичних партій; ефективна й дієва боротьба з корупцією; внутрішня індивідуальна й колективна готовність до зміни пріоритетів у структурі управління державними й суспільними справами. Належне місце в такому процесі має посідати демократична управлінська культура управлінців різних рівнів і рангів та її практичне використання в управлінській діяльності. Отже, управлінська культура уявляється як самодостатній феномен державного управління, управління організаціями й колективами, управління людськими ресурсами тощо, який сприятиме вдосконаленню структури й механізмів складної системи державного й суспіль- ного будівництва.
35
Chutchenko, S. A. "Випускник чоловічої гімназії при Ніжинському класичному ліцеї князя Безбородька Хведір Вовк та його внесок у розвиток народознавства". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 329–37. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-329-337.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню постаті професора Хведора Кіндратовича Вовка – етнографа, антрополога, археолога України зі світовим ім’ям. Розкрито громадянську й культурно-освітню позиції вченого в історії України на зламі XIX–XX століть. Означено важливість проведення бібліографічних досліджень життєвого, наукового шляху видатного українця, що сприятиме висвітленню його різножанрової праці в галузях історії літератури, шевченкознавства, етнології, архітектури, видавничої справи в ім’я майбутнього України. Зроблено ретроспекцію праць 1904–2016 років українських науковців про Хв. Вовка в контексті причинно-наслідкового зв’язку подій, фактів у його різнобічній науковій, просвітницькій діяльності в східному, центральному, західному регіонах України, країнах Європи: Угорщини, Сербії, Франції, Швейцарії, Росії. Охарактеризовано як важливий період навчання осібно в чоловічій гімназії Ніжинського класичного ліцею князя Безбородька та акцентовано увагу на джерелах духовності родини науковця, викладачів Ніжинської гімназії-ліцею для формування в нього національного світогляду, світосприйняття дійсності крізь призму історії, звичаїв, традицій, спадщини духовних світочів України, осібно Тараса Шевченка. Зроблено гіпотези щодо першопричин жертовного служіння країні Хв. Вовка як професора, науковця, громадського діяча, носія української культури в країнах Європи, світу. На прикладі реєстру почесних звань та відзнак провідних університетів Європи визнано активну 50-річну науково-практичну діяльність Хв. Вовка як зразок нащадкам для наслідування. Виокремлено його внесок у розвиток світової науки. Стверджено актуальність наукової діяльності вченого в контексті становлення та розвитку української етнології, археології, антропології, народознавства. Наголошено на значущості Хв. Вовка як першого, хто науково обґрунтував відмінність української нації в ряду слов’янських. Розглянуто його науковий внесок у розвиток народознавства.
36
Yaminska, Hanna. "Українська картина світу в романі Ігоря Станойоського «Перший університетський день моєї доньки»". Acta Polono-Ruthenica 2, № XXV (24 вересня 2020): 61–76. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5618.
Повний текст джерелаАнотація:
Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.
37
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ПОСТАТЬ ІВАНА ФРАНКА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 240–60. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-240-260.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено внесок І. Франка в історію становлення і розвитку українського мовознавства, здійснено аналіз мовознавчої спадщини великого вченого-енциклопедиста, митця художнього слова Івана Франка на тлі історичного процесу усталення мовних норм. Закцентовано увагу на його боротьбі за становлення, розвиток та нормалізацію української мови, зокрема її лексики, фразеологічного складу та за усталення фонетичного принципу українського правопису.
Аналізуються праці вченого, присвячені розгляду мови як національної самобутності, як елементу художньої творчості, а також окремих компонентів її структури. Наголошується на вивченні дослідником діалектів та лексичних норм української мови, дитячого мовлення, питань загального мовознавства тощо. Визначається персональний внесок І. Франка в історію української лінгвістичної науки.
У сучасному світі Іван Франко заслужено постає перед людством передусім як майстер українського слова, митець у сфері вітчизняного художнього поетичного і прозового письменства. Водночас власне цим не обмежувалася інтелектуальна праця великого Каменяра. Людина енциклопедичних знань і неординарних здібностей, Іван Франко створив вагоме підґрунтя для розвитку й функціонування української мови не лише власною мистецькою, а й науковою діяльністю: його перу належать мовознавчі праці, присвячені українському правопису, відстоюванню багатства української мови на народній основі, дослідженню територіальної специфіки української мови; значну увагу приділяв дослідник дитячому мовленню та питанням філософії мови. З огляду на потребу нормалізації сучасного українського правопису та огранення норм народнорозмовного мовлення з особливою актуальністю постає питання аналізу кращих традицій, що історично склалися в лінгвістичній спадщині світочів нації, до яких перш за все слід віднести Івана Франка.
Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Іван Франко, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні.
Наукове й духовне коріння національної величі славного сина українського народу І. Франка є безсумнівним. Будучи воістину велетом духу, безсмертний Каменяр залишив по собі неоціненний мистецький скарб для майбутніх дослідників слова. Виходець із народних глибин, він, будучи великим майстром слова, плекав любов до рідної мови, намагався долучитися до її першовитоків, усіляко звеличував, творив і відстоював українське слово, пророчачи йому велике майбутнє. Саме він створив наукове підґрунтя для витворення мовних норм на живій народній основі з урахуванням регіональної розмаїтості, для утвердження у правописі фонетичного принципу. Нині цей принцип є домінантним у сучасній українській орфографії. Послідовники І. Франка вдосконалювали його лексикографічні набутки, лексико-фразеологічні й діалектні вчення. Упродовж тривалого часу в мовознавчих колах велася дискусія з приводу можливості / неможливості розвитку в усталених словосполученнях переносних значень, одначе сучасна лінгвістика на великій кількості прикладів довела правильність Франкових висновків і в цій царині. В аспекті зіставлення ознак фразеологізму і слова сучасні вчені одностайно стверджують, що усталені мовні звороти, як і окремі слова, мають здатність до семантичної трансформації, і ілюструють це великою кількістю прикладів.
Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в опрацюванні та аналізі сучасного мовного матеріалу з опорою на започатковані І. Франком ідеї в різних мовознавчих сферах.
38
Tellis, S. A. "Особливості конституційного статусу Президента Угорщини". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 58–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з Урядом та Парламентом, які закріплено в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах.
Наукова новизна полягає у визначенні особливостей конституційного статусу Президента Угорщини, його місця та ролі в системі державної влади, а також вивчення можливості використання позитивного досвіду для розвитку української державності.
Висновки. Загальний принцип функціонування інституту президентства в системі державної влади Республіки Угорщина полягає в тому, що інститут президента є нейтральною владою поза трьох гілок влади. Роль Президента Угорщини як політичної противаги полягає не в тому, щоб приймати рішення, а в тому, щоб привернути увагу до обставин, таким чином протидіючи гілкам влади. Президент не має владних повноважень, згідно з Конституцією він виражає національну єдність і стоїть на охороні демократичного функціонування державного апарату. Виконання функцій «охорони» та «єдності нації» вимагає демонстрації Президентом своїх суб’єктивних цінностей. Президент Республіки виконує інтегративну функцію, що надає голові держави символічну роль у втіленні конституційного ладу цінностей. Державні збори Угорщини є повновладним органом, що обирають Президента та формують політично відповідальний перед ними Уряд. Вирішальна роль Прем’єр-міністра в блоці законодавчої і виконавчої влади надає йому статус особи публічного права, що складає конституційну основу статусного мандата задля визначення загального напрямку державної політики в рамках урядової програми.
Досвід Угорщини має важливе значення для забезпечення належного державного функціонування та розвитку України як парламентсько-президентської республіки. Система забезпечення розподілу владних повноважень потребує від української влади ще більшої уваги, ніж в Угорщині. Якщо у наших сусідів мова йде про вже створений лад у цій царині, то в Україні тривають процеси становлення правової держави.
39
СЕМКІВ, ВІТАЛІЙ. "Методологічні аспекти історико-правової доктрини української державності". Право України, № 2020/01 (2020): 41. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-041.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито методологічні аспекти історико-правової доктрини української державності. Значна увага зосереджена на аналізі історико-правової доктрини української державності. Акцентовано увагу на праві української нації на створення національної держави, верховенстві права, демократії, самоврядуванні, легітимності, через історичну неперервність яких вирішуються проблеми наступності української державності. Історико-правовий підхід зумовив виділення окремих напрямів сучасних наукових досліджень української державності, зокрема: дослідження державної та правової традиції, демократії (народоправства), самоврядування, недержавного права тощо. Зазначено, що історико-правова доктрина української державності є результатом вирішення питання про співвідношення загальної історії права з галузевими юридичними науками. На думку автора, основними завданнями загальної історії права є створення її інтегрального варіанта, що передбачає розгляд темпоральних відмінностей, які випливають із претензій будь-якого права на тривалість у часі та повторюваність. Основним завданням галузевих юридичних наук у царині історії права є історична та генетична реконструкція догм права, яка давала б змогу відповісти на питання про причини, цільові установки, філософські й методологічні основи, хід їхнього становлення та розвитку. Обґрунтовано, що наукова доктрина історії української державності послуговується найширшим розумінням верховенства права – розумінням, яке упродовж свого понад двотисячолітнього існування часто ставало дуже слабким, але ніколи не зникало повністю, розумінням того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Висвітлено приклади такого розуміння верховенства права, які знаходимо у численних пам’ятках українського права, особливо козацького. В “Анонімній записці про потребу обмежити владу гетьмана”, підготовленій невідомим претендентом на посаду одного з генеральних старшин напередодні виборів гетьманом Д. Апостола, яку науковці вважають проєктом малої Конституції, йдеться про провідну роль права та судового розгляду в політичному змаганні між гетьманатом і старшиною. Прагнення до верховенства права як обмеження державної влади простежуються не тільки на різних етапах української державності, наприклад, у конституційних документах. Ці прагнення не полишають українців і в періоди перебування українських земель у складі інших держав. Історичних прикладів достатньо – бороть ба української шляхти за “золоті вольності” у Речі Посполитій, міських громад – за самоврядне міське право, українців в Австрійській та Російській імперіях – за виборчі права, українців в Українській Радянській Соціалістичній Республіці – за політичний плюралізм тощо.
40
Небрат, С. С. "Історія становлення права націй на самовизначення". Політологічний вісник, Вип. 42 (2009): 149–55.
Знайти повний текст джерела
41
Нестеренко, Г. "Роль системи освіти у становленні української політичної нації". Філософія освіти, № 2 (4) (2006): 177–86.
Знайти повний текст джерела
42
Хмельницька, Людмила. "НАЦІОТВОРЧІ ОРІЄНТИРИ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ТА ГРОМАДСЬКО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 65–83. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-65-83.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено життєвий і творчий шлях Бориса Дмитровича Грінченка, зокрема, розглянуто та проаналізовано основні напрямки його літературної, педагогічної, громадсько-просвітницької діяльності, а також науково-педагогічні напрацювання в галузі народного шкільництва із застосуванням принципів народної педагогіки та національних ідеалів, визначено внесок у становлення і розвиток української національної школи.
Зазначено, що Б. Грінченко одним із перших, в умовах тотальної заборони поширення української мови, порушив питання застосування рідної мови у навчальному процесі, зокрема недільних шкіл. Таким закладом стала приватна школа для дівчат Христини Алчевської в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де Борис Дмитрович шість років вчителювання (1887-1893 рр.) втілював свої ідеали побудови національної школи, таємно ознайомлюючи учнів з українською мовою.
Згідно принципів народної педагогіки Б. Грінченко популяризував нові інноваційні форми та методи організації навчально-виховного процесу, не визнаючи фізичних покарань, виступаючи за зближення комунікації між вчителем та учнями. Навчання рідною мовою стало основним кредом Грінченка-вчителя. При цьому Борис Дмитрович був прихильником використання найкращих надбань прогресивних педагогів, застосовуючи діалектичну єдність мислення та мови, вважаючи останню виразником національних ознак: етнографічних, ментальних та світоглядних.
Особливою увагою Бориса Дмитровича користувалася література для народного читання, якій він присвятив спеціальну статтю «Популярні книжки». Педагогічні погляди Б. Грінченка відображені і у його численних працях: «На безпросветном пути» (1905), «Якої нам треба школи» (1906), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Перед широким світом» (1907) та численних художніх творах про учнів та вчителів.
Невідꞌємну частину громадсько-просвітницької діяльності Бориса Грінченка займає видавнича діяльність, яка особливого масштабу набула у Чернігові, де він організовує єдине в той час в Україні народне видавництво на україномовні книжки. Робота на цій ниві виявилась плідною, адже за період з 1894 по 1902 роки Б. Грінченко видав близько 50 книжок для народу загальним накладом близько 170 тисяч примірників, серед них твори видатних класиків.
Видатною заслугою Б. Грінченка є видання чотиритомного «Словаря української мови» (1907-1909) на 68 тисяч українських слів з народної та писемної мови, що охопили період від І. Котляревського до початку ХХ століття. Попри критику видання, значною заслугою Б. Грінченка є той факт, що в Словнику представлено мовне багатство тогочасної України – від сходу до заходу, що утверджувало споконвічну ідею єднання українського народу, а отже Словник можна вважати обличчям української нації, що підняв статус української мови та утвердив право народу на самовизначення.
Головним сенсом життя та діяльності Б. Грінченка була боротьба за українську національну справу. Так, у своїх «Листах з України Наддніпрянської», надрукованих у газеті «Буковина» в 1892-1893 рр., Борис Дмитрович подає критичний огляд тогочасного суспільства, звертаючись до аналізу причин занепаду національних змагань, та висуває думку щодо активізації процесів відродження.
43
Shostak, Oksana G. "FORMATION OF NATIVE AMERICAN WRITTEN LITERARY TRADITION." Alfred Nobel University Journal of Philology 2, no. 22 (2021): 98–111. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2021-2-22-8.
Повний текст джерелаАнотація:
Article deals with the attempt to describe the creating of Native American and First Nations of Canada written literature. The aim of our study is to characterize the phenomenon of the literary struggle for Indian independence as a historically determined phenomenon of cultural, literary and historical process in North America, in the context of cultural and literary search and transformations of Native American identities that take place in the context of indigenous peoples' adaptation to white expansion on the continent during the eighteenth and twenty-first centuries. In the article we used such methods as: historical-literary and historical-cultural methods as well as elements of structural analysis. The research deals with the ways of actualizing one of the most powerful concepts of the modern world – that of ethnicity, which stands out as a constituent of the basic Native American identity concept originated in the late 20th – early 21st centuries. The relevance of the research is determined by the importance of conducting more profound study of the concept that went through the objective stages of conceptualization and got fixed in the Indigenous Studies. Identity is manifested as a subjective feeling of belonging to a particular social group and at the same time it is a source of inspiration and continuity of each individual. The existence of the identity phenomenon is caused by the social context and the inviolability of social ties in society. The study of the North American identity has been and remains a problem with inexhaustible potential for researchers up to now. Identity becomes a form of literary discourse, causing self-discovery, self-interpretation, and the opportunity to transform into the “other” in one`s own country. Native American identity can be presented as a theory of social proximity and distance or as an interpretive scheme of gradual and direct discovery of oneself and the surrounding social reality through literature and social network communication. Anyhow interpretation of indigenous identity must be largely determined by a set of political, philosophical, historical, cultural, religious, ethnic concepts that dominate in given circumstances, determining the originality of indigenous identity in these circumstances. Today makes us witness a progressive development of American Indian identity in both cultural and civilizational and psychological dimensions through literary texts. The focus of the research is on the manifestations of the Indigenous national identity as a modern interdisciplinary phenomenon and the analysis of its projections in fiction. Theoretical and methodological foundations for understanding national identity in philosophy, culture, history, literary studies are determined, the ways of modeling national identity in contemporary Native American literature are traced. There are three dominant criteria of identity in such literary works: indigenous identity as a collective or personal feeling, manifestation or form of social consciousness, a social or individual-psychological phenomenon; fundamental identity as a doctrine, ideology or worldview, a systematized view of the world within a certain set of cultural and religious concepts; fundamental identity as a political movement, a political program based on ideology, doctrine or convictions.
44
Palienko, Olga, та Tamara Ericheva. "Дослідженнях академіка В. В. Фролькіса з вікової фармакології: наукові пошуки засобів продовження життя". Pereiaslav Chronicle, № 15 (20 серпня 2019): 102–7. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7732-2019-1(15)-102-107.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є з’ясування внеску академіка В. В. Фролькіса в розвиток і становлення вікової фармакології в Україні 40 – 90-х рр. ХХ ст. У результаті дослідження з’ясовано, що вчений здійснив значний внесок у розвиток і становлення вікової фармакології в Україні. Зокрема, дослідження академіка В. В. Фролькіса, були спрямовані на визначення вікових передумов розвитку патології старіючого організму, можливості її прогнозування, розробку спеціальних засобів впливу на організм. Вчений довів, що найбільш надійним і універсальним засобом попередження вікової патології може стати вплив на процеси старіння. З цієї точки зору вчений велику увагу приділяв розробці геріатричних препаратів, здатних нормалізувати обмінні процеси, підвищувати адаптаційні можливості організму. Він покладав свої надії та очікування на позитивний результат у вирішенні проблеми старіння на гормональні препарати, нейромедіатори, інгібітори біосинтезу білка, генну терапію тощо. Ці сподівання узгоджуються з уявленнямигеронтологів про локалізацію фундаментальних механізмів старіння. Вчений у пошуках засобів продовження життя, дотримувався виведеного ним самим правила, що засоби продовження життя повинні впливати не лише на кількість, а й на його якість.
45
Світленко, С. І. "Українська модерна нація: чинники формування та становлення наприкінці XVIII - на початку XX ст." Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія 18, № 1/1 (2010): 29–42.
Знайти повний текст джерела
46
Світленко, С. І. "Українська модерна нація: чинники формування та становлення наприкінці XVIII - на початку XX ст." Вісник Дніпропетровського університету. Історія та археологія 18, № 1/1 (2010): 29–42.
Знайти повний текст джерела
47
Begej, I. I. "Профспілкова політика Української cоціал-демократичної партії на етапі її становлення". Grani 18, № 3 (3 березня 2015): 56–63. http://dx.doi.org/10.15421/1715059.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, починаючи з перших фахових організацій в Галичині, аналізується участь УСДП в процесі формування українського профспілкового руху кінця ХІХ – початку ХХ ст. Наголошується на його особливостях, зумовлених передусім поневоленням українського населення галицького краю, намаганням панівних націй, зокрема поляків, керівників їхньої соціалдемократичної партії монополізувати співпрацю з фаховими організаціями, використовувати українське робітництво в своїх інтересах, у підсумку – позбавити його національної ідентичності . У дослідженні йдеться про неодноразові і наполегливі, але, на жаль, не завжди успішні спроби окремих лідерів УСДП, використовуючи програмні засади Соціалдемократичної робітничої партії Австрії (СДПРА), зупинити ці згубні тенденції, українізувати фахові організації через створення у них національної секції з освітніми функціями (україномовний професійний друкований орган, україномовні керівники профспілок тощо). Звертається увага на розуміння органічної взаємозалежності соціалдемократичного і професійного руху теоретиками різних напрямків лівиці (Карлом Марксом, Фрідріхом Енгельсом, Володимиром Леніним, Отто Бауером, Юліаном Бачинським, Володимиром Левинським, Антоном Чернецьким), відмінності у поглядах цих діячів на цю проблему, яка вимагає переосмислення у контексті діяльності профспілкових організацій і лівих партій сучасної України.
48
Boiko, N. I., та T. L. Khomych. "Мотивування експресивної семантики в мовній тканині "Енеїди" І. П. Котляревського". Literature and Culture of Polissya 98, № 14f (18 травня 2020): 196–206. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-14f-98-196-206.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей моделювання семантики експресивно маркованих лексичних одиниць, які містять у своїх значеннєвих планах домінантний інтенсивно-параметричний складник. Дослідження здійснювалося на мовному матеріалі "Енеїди" Івана Котляревського. Іван Петрович Котляревський здійснив титанічний поступ у розвиткові і становленні мови української літератури, не лише представив живе мовлення українців, а й виявив майстерність в об’єктивації внутрішніх інтенцій, у відтворенні українського менталітету та реалізації українського світобачення, мовомислення, елементів культури; у репрезентації духовності української нації. Лінгвостилістичний аналіз мови "Енеїди" виявив, що мовна тканина твору насичена експресивами, семантична структура яких поґрунтована на інтенсивно-параметричній семантиці. Експресивний фонд аналізованої поеми І. П. Котляревського є основою мовної організації та оформлення твору, репрезентантом ідей автора, змістоутворювальним інструментом, матеріалом формування художніх фігур, образним засобом характеристики персонажів. Експресивна семантика бурлескно-травестійної поеми змотивована зовнішніми маркерами, зокрема морфемно-дериваційними засобами, і більшою мірою – внутрішніми мотиваторами, найпродуктивнішими з яких в "Енеїді" виокремлено такі складники: експресивна основа, внутрішня форма слова, вторинна номінація, асоціативні значення, компресивні утворення.
49
Телешецький, О. І. "ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ТЕОРІЇ НЕЙТРАЛІТЕТУ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 505–10. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.56.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що нові види конфліктів в різ- них регіонах світу жодна країна не може повністю говорити про свою аб- солютну безпеку, при цьому виникають нові виклики, які не можуть бути вирішені країнами самостійно, а вимагають їх спільної взаємодії з держа- вами свого регіону. Колективна робота над зовнішніми загрозами довела свою ефективність, створення Ліги Націй, а потім і Організації Об’єднаних Націй в чому знизило і навіть запобігло рівень загроз, як і поява нових вог- нищ військової активності, але і ці організації не можуть повністю забез- печити державам безпеку і мир. Формою підтримки світової безпеки у світі залишається політика нейтралітету. Нейтралітет є міжнародно-право- вим інститутом, комплексом заходів щодо захисту держави від економіч- них, географічних і політичних наслідків воєн, а також від агресії експан- сіоністської налаштованих держав. За першим поняттям, «нейтралітет», непричетність до боротьби за життя і домінування, був тимчасовим політичним фактором, був неможливим як правовий статус. Держава не могла відмовитись від боротьби за виживання так само, як і людина. Про- те, з плином часу після світових воєн, великої кількості жертв та низки економічних наслідків воєн інститут нейтралітету набував все більшої ваги. Стаття розкриває основні етапи становлення та розвитку політики нейтралітету в європейському регіоні. Автор досліджує головні історичні передумови, які зумовлюють становлення нейтралітету з бажаного зов- нішньополітичного курсу в закріплений міжнародними нормами і догово- рами статус. Стаття висвітлює основні види нейтралітету в Європі, а саме озброєний нейтралітет, або нейтралітет під час війни, і постійний нейтралітет. Автор аналізує основні сучасні тенденції розвитку нейтралі- тету на прикладі Швейцарії. Період позитивізму характеризувався змен- шенням авторитету церкви. Саме в цей період у рамках галузі морського права виникли технічні правила нейтралітету, які знайшли своє найбіль- ше розроблення. У перші дні фіксованої європейської цивілізації на північ від Альп приватні репресії були нормальним способом вирішення суперечливих тверджень про право. Теорія «справедливої війни» за феодальної політичної організації створила природний закон репресій, забравши назад те, що було несправедливо відібрано іншим, доступним для рівних у феодальному мас- штабі майже на всіх рівнях.
50
Iholkina, Vasylyna, та Serhii Iholkin. "Державна політика з підтримки інновацій у сфері екології та охорони здоров’я (на прикладі Ізраїлю)". Public Administration and Regional Development, № 6 (13 січня 2020): 856–74. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.06.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Для побудови здорового, стійкого суспільства відповідно до Цілей сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй критично важливим є здоров’я населення і здорові природні екосистеми. Світовий досвід показує, що основним ініціатором розвитку інновацій та створення національних інноваційних систем є держава. У статті проаналізовано міжнародні наукові дослідження з питань державної підтримки інноваційного розвитку у сфері охорони навколишнього природного середовища та охорони здоров’я людини. Розглянуто ізраїльський досвід та фактори успіху державної політики з підтримки інноваційної інфраструктури в країні. Наведено практичні приклади інновацій, що слугують збереженню навколишнього природного середовища та здоров’я населення. Підсумовано, що роль держави у забезпеченні розвитку інноваційної інфраструктури є життєво важливою на початкових етапах становлення; у подальшому роль уряду стає менш критичною, а актуальність культурних аспектів місцевого населення підвищується. Проведений аналіз може бути корисним при розробці рекомендацій щодо вирішення проблем інноваційного розвитку України.