Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Спільноти галузеві.
Статті в журналах з теми "Спільноти галузеві"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Спільноти галузеві".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Zamkovyj, Rostislav. "Науково-практичні рекомендації впровадження цілей сталого розвитку з використанням стандартів ISO". Theory and Practice of Public Administration 2, № 65 (15 травня 2019): 101–6. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.02.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновані науково-практичні рекомендації впровадження цілей сталого розвитку із використанням стандартів ISO, що визначається певної системою індикаторів для структурованої і узгодженої підтримки стійкого, розумного і адаптивного управління спільнотами. Зокрема, всі цілі і завдання, що мають відношення до впровадження та реалізації системи менеджменту сталого розвитку, зорієнтовані на цілі ООН в галузі сталого розвитку та їх потенційну можливість виконання в спільнотах; всі стратегії, програми, проекти, плани і послуги необхідно спрямовувати на досягнення цілей з урахуванням завдань.
Всі завдання можна оцінити значеннями індикаторів і метрики, які містяться у стандартах ISO 37101:2016; ISO 37120:2014 та ISO/ТS 37151:2015. Також використання цих стандартів дає можливості: створити конкретну структуру в спільності (громаді), яка має повноваження керувати сталим розвитком; з акцентом на залучення всіх зацікавлені сторони визначити та впровадити стратегію сталого розвитку з відображенням потреб спільноти; використати принципи и методики, що включені у стандарт, які відображають передову міжнародну практику щодо сталого розвитку, і сумісні з розвитком у даному секторі; визначити важливість спільного вирішення цілей, стратегій і термінів їх досягнення - це дає більшу візуалізацію широкому спектру зацікавлених сторін щодо підходу сталого розвитку, прийнятого громадою.
Водночас, якщо у спільнотах потрібно розглянути додаткові або альтернативні завдання, для визначення їх релевантності і своєчасності необхідним стає проведення ітеративного перехресного аналізу цілей і завдань.
У статті наведено приклади завдань щодо реалізації цілей сталого розвитку в спільнотах, зокрема, низки питань, за допомогою яких можна визначити, що відноситься до справи і підходять для вирішення поставлених завдань, що дає можливість оцінити значимість завдання і рівень впливу спільноти при перекладі даного завдання з найбільш важливих в найменш важливих.
2
Paronikian, A. A. "Аналіз життєспроможності вірменської етнічної спільноти як цілісного". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 6/146 (7 серпня 2017): 28. http://dx.doi.org/10.15421/171780.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор намагається розкрити специфіку життєспроможності вірменської етнічної спільноти як цілісного соціального організму. До показників життєспроможності етнічних груп відомий дослідник В. Арбєніна відносить декілька факторів, на основі яких автор аналізує вірменську спільноту. Таким чином аналізуються чисельності групи, її питомої ваги в загальній структурі населення держави, особливості освітньої, професійно-кваліфікаційної, галузевої та поселенської структури групи; статус етнічної групи в системі соціальної стратифікації, збереженість культурної самобутності групи, соціальна активність її членів та сформованість групи як сукупного суб’єкта соціального життя. Було встановлено, що протягом останнього сторіччя вірменська етнічна спільнота укріплюється у кількісному відношенні, а її частка серед загальної кількості населення України перманентно зростає. Також виявлено, що дана група представлена переважно міським, освіченим населенням, яке задіяне у багатьох важливих сферах суспільства. З’ясована висока частка визнання вірменської мови в якості рідної, а також її загальна розповсюдженість серед етнічної спільноти. Оцінено вплив загальнодержавних та регіональних громадських організацій, що опікуються культурним життям вірмен, а також оцінено рівень соціальної активності їх членів. Автор приходить до висновку, що за розглянутими показниками вірменську етнічну спільноту можна визнати життєспроможним цілісним соціальним організмом зі значними перспективами до подальшого розвитку.
3
РАБІНОВИЧ, СЕРГІЙ. "Загальна декларація прав людини як основа міжнародної концепції допустимих обмежень основоположних прав". Право України, № 2018/09 (2018): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-151.
Повний текст джерелаАнотація:
Філософські, теоретико-правові й галузеві юридичні аспекти проблеми меж та обмежень прав людини неодноразово ставали предметом розгляду як в українському, так і в зарубіжному правознавстві. В окремих випадках такі розвідки безпосередньо стосувалися питань закріплення засад обмежень прав людини у Загальній декларації прав людини (Декларація) – документі, положення якого віддавна стали нормами міжнародного звичаєвого права та його загальновизнаними принципами. Хоча у цьому акті засади й практичні правові принципи обмеження прав людини одержали лише найзагальніші обриси, недооцінювати доктринальної та прикладної ролі Декларації в питанні визначення загальних засад правомірного обмеження прав людини не можна. Саме необхідність уточнення цієї ролі зумовлює актуальність дослідження юридико-прикладних аспектів обмеження прав людини в Декларації. Розгляд інституту правомірного обмеження прав людини як елемента композиційної структури цього міжнародного документа дає змогу переосмислити ті філософські засади зазначеного інституту, які зазвичай залишаються поза увагою галузевих юридичних досліджень. Метою статті є виявлення соціально-естетичних засад інституту правомірних обмежень прав людини та уточнення юридико-технічних особливостей закріплення загальних умов їх правомірності в Декларації. Використане у статті поєднання діалектичного, структуралістського й герменевтичного методологічних підходів до дослідження Декларації дало змогу виявити у документі соціально-естетичні складові інституту обмежень прав людини. Естетична логіка побудови положень Декларації про обмеження прав людини слугує тим контекстом, у який має бути вміщена кожна ситуація балансування конкретних інтересів індивіда з інтересами підтримання суспільного й міжнародного порядку. Йдеться про порядок, в якому індивідуальні інтереси можуть бути забезпечені вже як типові та з урахуванням значущості інших соціальних інтересів. Обґрунтовується висновок про те, що до ідейних витоків інституту обмежень прав людини в Декларації належать ідеї персоналізму як різновиду комунітаристської соціальної філософії. Персоналістично трактованому ідеалу соціальної гармонії відповідає принцип рівноваги цінності вільного розвитку особистості зі збереженням і відтворенням цілісності тієї спільноти, яка є необхідною умовою забезпечення такого розвитку, а також взаємопов’язаності прав людини та її соціальних обов’язків. Спосіб експлікації правообмежувальних приписів розглядуваного документа є складовою загальної композиційної гармонії в її побудові, яка корелює з персоналістичними засадами соціальної гармонії, вираженням якої ці приписи слугують, а соціальний ідеал конструйованого в Декларації нового світу виражається в гармонії правовій.
4
Dubaseniuk, Olexandra, та Oxana Samoilenko. "Підготовка спеціалістів у галузі освіти дорослих: досвід Словацької Республіки". Освітній простір України, № 16 (16 вересня 2019): 6–14. http://dx.doi.org/10.15330/esu.16.6-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Підготовка спеціалістів у галузі освіти дорослих суголосна концепції освіти упродовж життя. Досвід європейських країн, зокрема Словацької Республіки, показує ефективні практики підготовки андрагогів для різних галузей суспільного життя на засадах інтердисциплінарного андрагогічного компетентнісного підходу з урахуванням тенденції до забезпечення ринку праці кваліфікованими фахівцями.Україна, з її прагненням стати повноправним членом європейської спільноти, має достатній практичний досвід розвитку освіти дорослих, проте існуючі ініціативи потребують формування ефективної державної політики у сфері формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. На часі підготовка педагогічної персоналу у галузі освіти дорослих із присвоєнням професійної кваліфікації “Андрагог”.
5
Мелконова, І. В., та Ю. А. Романченко. "Підвищення енергоефективності житлових будівель". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 5 (269) (10 вересня 2021): 17–19. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-269-5-17-19.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогоднішній день завдання підвищення енергоефективності є однією з найважливіших для всіх галузей виробництва і життєдіяльності людини. Однією з провідних галузей виробництва в сучасному світі виступає сфера будівництва. Проблема створення і експлуатації сучасної будівлі полягає в тому, що в більшості випадків при його проектуванні не враховується зовсім або враховується з недостатнім ступенем фактор енергозбереження. Проектування енергоефективних будівель - це складна комплексна робота багатьох фахівців, робота яких заснована на принципах максимального забезпечення енергоефективності, екологічності та економічної ефективності будівлі. У будівлі середньої поверховості, в багатоквартирному будинку забезпечити такі критерії представляється часом більш можливим, ніж в малоповерховому будинку. З огляду на те, що власники квартир як спільнота спільно управляють будинком, можливий більш раціональний і вигідний для всіх витрата енергії, води і так далі. Тому в статті розглянуті основні аспекти, та досвід європейських країн, щодо енергоефективності житлових будинків.
6
Ovcharuk, Oksana V. "Європейська стратегія визначення рівня компетентності у галузі цифрових технологій: рамка цифрової компетентності для громадян". Освітній вимір 55 (10 грудня 2020): 25–36. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v55i0.4381.
Повний текст джерелаАнотація:
Охарактеризовано Рамку цифрової компетентності для громадян (DigComp 2.0: Digital Competence Framework for Citizens), представлену Європейською комісією у 2016 р., а у 2017 р. модернізовану (DigComp 2.1) та доповнену прикладами застосування в різних країнах Європи. Сьогодні Рамка цифрової компетентності для громадян 2.0 та 2.1 є одними з останніх європейських сучасних стратегічних документів, розроблених європейською спільнотою країн, які створюють освітні стандарти та навчальні технології. Необхідність володіння цифровою компетентністю вчителем є сьогодні особистою, професійною потребою та викликом в умовах швидкого розвитку технологій. Важливим для сучасних освітніх реформ постає забезпечення цієї потреби через систему підвищення кваліфікації з урахуванням необхідності навчання впродовж життя. Ознайомлення з напрацюваннями європейської спільноти, з Рамкою цифрової компетентності для громадян сприятиме цілісному баченню цієї категорії та прогресу на шляху формування цієї важливої ключової здатності людини. Описано дескриптори навчальних результатів у сфері цифрової компетентності. Визначено перспективи подальших досліджень, що полягають у використанні Рамки цифрової компетентності для громадян у сфері освітньої політики та на практиці у закладах освіти.
7
Sukmaniuk, V. M. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ЗАЛІЗНИЧНІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ". Transport development, № 2(7) (15 березня 2021): 17–29. http://dx.doi.org/10.33082/td.2020.2-7.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. В умовах обмеженого фінансування, породженого складною еконо- мічною ситуацією в країні, зростає актуальність і важливість застосування будь-яких форм партнерства держави і приватних підприємств у галузях, які відносяться до державної монополії та виконують значне соціальне наванта- ження. Мета. Метою статті є уточнення сутності поняття «державно- приватне партнерство» з урахуванням його визначальних характеристик та розроблення підходу до формування економіко-правової моделі державно-при- ватного партнерства, що забезпечує прискорений та ефективний розвиток залізничної інфраструктури в умовах складної загальноекономічної ситуації в країні та обмеженого фінансування стратегічно важливих галузей. Резуль- тати. До трактувань дефініції «державно-приватне партнерство» внесено принципові доповнення, що характеризують відмінності такого партнерства від інших випадків взаємодії держави з інвесторами та приватними підпри- ємцями. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного парт- нерства як єдиного шляху забезпечення прискореного розвитку стратегічних галузей та отримання позитивного ефекту від реалізації суспільно значущих проєктів. Здійснено варіантний аналіз і запропоновано економіко-правову модель розвитку залізничної галузі у формі державно-приватного партнерства шляхом ведення державним підприємством та інвестором спільної діяльності без створення юридичної особи. Підкреслено соціальну спрямованість проєкту з розвитку залізничної інфраструктури та досягнення балансу розподілення вигод і ризиків між його учасниками. Висновки. Запропонований варіант парт- нерства державного підприємства і приватного бізнесу, в основі якого лежить спільна діяльність без створення юридичної особи, дасть змогу залучити значні кошти вітчизняного інвестора для суттєвого збільшення провізної спромож- ності залізниці на перевантаженій дільниці, що матиме соціальний та низку інших позатранспортних ефектів, а також сприятиме отриманню очікуваних вигод кожним учасником спільного проєкту.
8
БАЛЕНДР, Андрій. "ПРОФЕСІЙНА ІНШОМОВНА ПІДГОТОВКА ПЕРСОНАЛУ ПРИКОРДОННИХ ВІДОМСТВ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 26, № 3 (5 листопада 2021): 18–29. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v26i3.876.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості професійної іншомовної підготовки прикордонників у країнах Європейського Союзу (ЄС) на основі уніфікованого підходу: відповідність системи підготовки персоналу сучасним викликам, вимогам законодавства ЄС, Європейської концепції Інтегрованого управління кордонами; необхідності підвищення рівня інтероперабельності персоналу європейських прикордонних відомств. З’ясовано, що опис результатів навчання в прорамах спільної підготовки прикордонників країн ЄС заснований на таксономії цілей навчання Б. Блума й узгоджений з Галузевою рамкою кваліфікацій сфери охорони кордону країн ЄС. У спільній іншомовній підготовці прикордонників країн ЄС використовують три форми навчання: самостійне (онлайн), контактне і досвідне, яке здійснюється безпосередньо на робочому місці і відбувається після випуску або між контактними фазами навчання. Інноваційні методи іншомовного навчання прикордонників у країнах ЄС об’єднано у такі групи: орієнтовані на викладача, орієнтовані на студента та змішані. Виявлено, що уніфікована підготовка європейських прикордонників передбачає вивчення персоналом прикордонних відомств професійно орієнтованої тематики для їх узгоджених дій під час спільного патрулювання та спільних прикордонних операцій. Узагальнення передових ідей організації спільної професійної іншомовної підготовки прикордонників у країнах ЄС є необхідним для впровадження та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.
9
Капліна, А. І. "МОЛОДІЖНЕ ПІДПРИЄМНИЦТВО ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 8 (31 серпня 2021): 29–33. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.8.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Діяльність у галузі молодіжного підприємництва спрямоване на вирішення проблем, перш за все, соціально-економічного характеру: зниження рівня безробіття, реалізація можливості створення нових робочих місць, розвиток нових напрямів та галузей економіки тощо. Молодіжне підприємництво - один з факторів розвитку економіки країни, тому має місце необхідність залучення молоді до підприємництва. У статті наведена сучасна наукова практика молодіжного підприємництва, яка виокремила окремі його ознаки, а також визначила ряд сильних та слабких сторін даного феномену. На основі аналізу представлено ретроспективу позиціонування молоді в сучасній бізнес-спільноті та сформульовано найважливіші напрями вдосконалення цього перспективного вектору національної молодіжної політики. Автор проаналізував вітчизняний та зарубіжний досвід форм і методів підтримки та розвитку молодіжного підприємництва, висвітив основні формати.
10
Локшина, Олена, Аліна Джурило, Ніна Нікольська та Оксана Шпарик. "Підтримка України науковою спільнотою світу". Ukrainian Educational Journal, № 1 (22 березня 2022): 7–17. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2022-1-7-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Систематизовано позицію наукової спільноти світу щодо військового вторгнення Росії в Україну. Охарактеризовано заяви академій наук та міжнародних організацій, які об’єднують національні академії наук, щодо російської агресії та на підтримку науковців України, Національної академії наук України, галузевих академій наук, народу України. Структуровано декларації провідних університетів Європи та світу, у яких засуджено російську агресію та окреслено можливості допомоги українським освітянам і студентам.
11
Riabets, K. A. "Модель формування політико-правових засад публічного управління у галузі водного господарства України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (15 листопада 2019): 80–85. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.06.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – обґрунтування змісту і структури теоретичної моделі формування політико-правових засад публічного управління в галузі водного господарства України.
Наукова новизна. Проблеми, що пов’язані із функціонуванням водного господарства, є об’єктом дослідження в межах технічних, економічних, юридичних та інших галузей наук. Вітчизняні вчені у контексті зазначених галузей наук розробляють моделі удосконалення функціонування водного господарства. Поряд із цим, науково-теоретична розробка моделі формування політико-правових засад публічного управління у галузі водного господарства України дотепер не здійснена, що й обґрунтовує наукову новизну проведеного дослідження. Доведено, що визначальним чинником рівня ефективності публічного управління водним господарством є його політико-правові засади. Сучасну систему публічного управління водним господарством України представлено сукупністю взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою для досягнення спільної мети шляхом виконання загальних завдань. Систему публічного управління водним господарством України поділено на цільову та структурну підсистеми. Платформою здійснення ефективного функціонування публічного управління у водному господарстві запропоновано публічний полілог, у сутність якого вкладено організоване спілкування усіх керуючих елементів (суб’єктів) публічного управління у водному господарстві, у процесі якого відбувається напрацювання напрямів публічної водної політики, обговорюються наявні водогосподарські проблеми та формулюються взаємоузгоджені пропозиції щодо їх вирішення.
Висновок. Запропонована модель формування політико-правових засад публічного управління в галузі водного господарства України відображає загальну послідовність управлінських дій у визначених законодавством напрямах та межах, метою яких є реалізація регламентованих нормами права напрямів публічної водної політики, що направлені на виконання поставлених перед водним господарством цілей та завдань.
12
Siryk, Ludmiła. "Трагічні і травматогенні наслідки радянської політики в галузі української літератури". TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 5, № 13 (5 грудня 2019): 127–40. http://dx.doi.org/10.31743/teka.5712.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються наслідки в українській літературі радянської політики в 1922-1991 роках. Tрaгiчні наслідки радянської пoлiтики щодо української літератури простежуються на трьох рівнях культурної травми, а саме: а) в індивідуальній бioгрaфiї та творчості представників літератури, б) нa тлі суспільної спільноти українців, в) у макросуспільній площині. Ці проблеми сприяють формуванню травматогенних чинників, які у свою чергу негативно впливають нa рoзвиток, якість i популяризацію української літератури.
13
Ksaverchuk, Leonyd P., Anatoliy F. Grynev, Radomyr M. Korol та Mykola A. Myronenko. "АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТРУБНИХ ПІДПРИЄМСТВ, ЩО ВХОДЯТЬ ДО ОБ’ЄДНАННЯ "УКРТРУБОПРОМ" ЗА ПІДСУМКАМИ ДЕВ’ЯТИ МІСЯЦІВ 2019 РОКУ". Metallurgicheskaya i gornorudnaya promyshlennost, № 3-4 (27 листопада 2019): 25–31. http://dx.doi.org/10.34185/0543-5749.2019-3-4-25-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Проаналізувати особливості розвитку металургійних трубних підприємств України, які перебувають під егідою об’єднання "Укртрубопром" за підсумками дев’яти місяців 2019 року. Показати тренди розвитку металургійної галузі нашої країни на зовнішньому та внутрішньому ринках. Обґрунтувати пропозиції щодо комплексу заходів для подолання негативних тенденцій на заводах трубної галузі України. Методика. При написанні статті використовувався метод співставного аналізу для обґрунтування рекомендацій щодо подолання негативних явищ у трубній галузі України. Результати. В статті проведено аналіз розвитку економічних процесів у трубній галузі держави за останні дев’ять місяців 2019 року. Подано рекомендації щодо подолання негативного тренду розвитку трубних підприємств на внутрішньому та зовнішньому ринках, які перебувають під егідою об’єднання "Укртрубопром". Наукова новизна. Підтверджено важливість застосування на практиці методів теорії управління, зокрема методу співставного аналізу. Це дозволило запропонувати низку заходів, спрямованих на комплексне вирішення існуючих у трубній галузі України проблем. Практичне значення. Викладена у цій статті інформація буде корисною широкому загалу наукової спільноти, а також виробничникам-практикам, які цікавляться питаннями загального тренду розвитку трубної галузі України.
14
Гуржій, Андрій Миколайович, Наталія Валеріївна Бахмат, Валентин Олександрович Зайчук, Любов Андріївна Карташова, Ірина Іллівна Розман та Тамара Михайлівна Сорочан. "ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ ОСВІТИ І ПЕДАГОГІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ (КІНЕЦЬ 80-Х РР. ХХ СТОЛІТТЯ-ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)". Information Technologies and Learning Tools 83, № 3 (25 червня 2021): 26–48. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v83i3.4219.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто передумови, динаміку, тенденції, інституційну базу розвитку сучасної педагогічної біографії в Україні. Підкреслено, що на кінець 80-х років XX ст. – початок XXI ст. припадає зростання інтересу науковців до педагогічної біографії, а історіографія в цьому аспекті набуває актуальності. Акцентовано увагу на значному обсязі та різноманітності історіографічних матеріалів. За результатами аналітичного огляду встановлено, що досліджувані матеріали, представлені в трьох категоріях, презентують спробу персоніфікації розвитку української педагогічної думки та вивчення діяльності педагогічної спільноти України за межами держави. Доведено актуальність наукового дослідження життя і спадщини видатних українських педагогів, які визначали освітню політику та розвивали наукову педагогічну думку в різні історичні періоди державотворення. Зазначено, що бібліографія, і як галузевий ресурс, і як пошукова інфраструктура, зумовлює доцільність створення цифрової бібліографії, інших цифрових ресурсів як інноваційних інструментів пошуку біографічних відомостей про видатних українських педагогів та вчених світового рівня. Ефективність зазначеного підтверджена потужною системою біографістики зарубіжних країн, представленою в сучасному цифровому середовищі – Інтернеті. Підкреслено, що в більшості випадків автори наукових досліджень обмежуються стислим поданням біографії видатних педагогів відповідно до предмету конкретного дослідження. Уточнено, що в сучасній українській історико-педагогічній науці сформувався окремий міждисциплінарний дослідницько-персоніфікований напрям – педагогічна біографістика, яка в силу невпинного зростання масиву наукової, навчальної, науково-популярної, довідкової літератури та інших інформаційних джерел про педагогічні персоналії, безсумнівно, потребує відтворення, зберігання і використання саме в цифровому форматі. Отже, на часі персоніфікація історії освіти і педагогічної думки в Україні в інноваційному форматі цифрової інфраструктури, що не лише забезпечить сучасні форми партнерства і співробітництва вітчизняних дослідників персоналій із світовою спільнотою науковців, але й сприятиме подальшому науковому розвитку української педагогічної біографістики.
15
Eskridge, Chris, та Андрій Бутирський. "Розвиток кримінології як науки: міждисциплінарний підхід". Право України, № 2019/09 (2019): 215. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-215.
Повний текст джерелаАнотація:
Перед наукою кримінології на сучасному етапі стоять важливі завдання, від вирішення яких безпосередньо залежить майбутнє кожної країни зокрема та людства загалом. Розвиток кримінології як науки вимагає застосування міждисциплінарного підходу, що дасть змогу по-новому осмислити завдання цієї науки, проблеми, з якими вона стикається, а також шляхи подолання цих проблем. Метою статті є наукове осмислення сучасного стану науки кримінології та проблем, що стоять перед нею; розробка концепції розвитку науки кримінології у світі з урахуванням міждисциплінарного підходу. Для розробки концепції розвитку науки кримінології доречним є запозичення позитивного досвіду у галузі медицини. У кримінології, як і в галузі медицини, існує необхідність розробки як превентивних, так і “лікувальних” стратегій, а також їх широкого впровадження практично в усіх аспектах суспільного та приватного життя суспільства. Медицина за останні 200 років зробила не один великий крок вперед, у зв’язку з чим у дослідженні робиться спроба застосування стратегічної моделі розвитку медицини за ці роки для розробки стратегічної моделі розвитку кримінології на сучасному етапі. Отже, дослідивши основні принципи розвитку медицини, встановлено, що суттєве зменшення рівня злочинності може бути здійснено шляхом прийняття для кримінології тієї самої стратегічної моделі, що й була обрана для медицини 200 років тому, а саме: розробка єдиної міжнародної академічної моделі; розвиток взаємодії всередині кримінологічної науки; посилення ролі міждисциплінарних зв’язків; розробка стандартів оцінки наукових результатів на основі результатів їх практичного застос ування; інтеграція нових знань не лише у наукову спільноту, а й у державний сектор. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що ефективний розвиток кримінології як науки можливий лише за умови застосування міждисциплінарного підходу та активної взаємодії науковців і практиків із різних галузей. Кримінології слід і надалі продовжувати дотримуватися мультидисциплінарної орієнтації, беручи приклад із представників медицини, і звертатися до всіх галузей і дисциплін, запрошуючи їхніх представників приєднатися до кримінологів у пошуках істини. Кожна галузь і дисципліна має що запропонувати кримінології у міждисциплінарному контексті, і тільки так можна комплексно вирішити проблеми боротьби зі злочинністю.
16
Штефан, Л. А., та К. Є. Каліна. "ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРИНЦИПИ ТЕАТРАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЯК ГАЛУЗІ НАУКОВОГО ЗНАННЯ". Теорія та методика навчання та виховання, № 49 (2020): 136–44. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні закономірності та принципи театральної педагогіки як галузі наукового знання. Вивчення філософських, психологічних, культурологічних та мистецькознавчих джерел і зв‟язків театральної педагогіки з науками про людину дозволило провідні закономірності театральної педагогіки як науки поділити на: закономірності, котрі є спільними для філософії та театральної педагогіки; закономірності, які є спільними для психології та театральної педагогіки; закономірності, що властиві виключно для педагогічної науки; закономірності, котрі властиві театральній педагогіці. З‟ясовано, що до провідних закономірностей театральної педагогіки належать: залежність змісту театральної педагогіки від соціальної політики держави; взаємозв‟язок та взаємозалежність між метою соціального розвитку та рівнем розвитку театральної педагогіки; вплив навколишнього середовища на формування особистості; сумісний інтерес актора і глядача в кінцевому результаті їхньої взаємодії; цілісність впливу акторів на глядачів; єдність мети, завдань, змісту, методів і форм театральної діяльності; відповідність повноважень та відповідальності усіх учасників театрального дійства. До специфічних принципів театральної педагогіки як самостійної галузі наукового знання можна віднести: принцип добровільності; принцип дотримання законності; принцип відповідальності суб‟єктів театральної діяльності за дотримання етичних та правових норм; принцип універсальності; принцип клієнтоцентризму; принципи справедливості та комунікативності; принцип доповнювання, котрий передбачає підхід до розвитку людини як сукупності взаємопов‟язаних процесів (природного, культурного, соціального та ін.); принцип інтеграції, який включає взаємодопомогу всіх соціальних інституцій у процесі формування особистості; принцип партнерства та взаємної довіри та деякі інші. Отже, проаналізовані нами питання закономірностей та принципів театральної педагогіки переконливо доводять, що зазначена педагогіка є самостійною галуззю наукового знання, має категорії, які є спільними як з філософією, педагогікою та психологією, так і власні категорії, котрі притаманні суто театральній педагогіці.
17
ІСЛАМОВА, Олександра. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ СПІЛЬНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ПРИКОРДОННИХ ВІДОМСТВ У ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОМУ ВИМІРІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 23, № 4 (26 березня 2021): 156–68. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v23i4.607.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено організаційно-педагогічні засади спільної підготовки персоналу європейських прикордонних відомств з метою впровадження передового європейського досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Розглянуто питання відповідності системи підготовки фахівців-прикордонників сучасним викликам, вимогам законодавства Європейського Союзу, Європейської концепції інтегрованого управління кордонами; необхідності підвищення рівня інтероперабельності персоналу європейських прикордонних відомств; підготовки особового складу Постійного корпусу європейської прикордонної і берегової охорони; розвитку дистанційного навчання, створення спільної освітньої веб-платформи європейських прикордонних відомств та мережі прикордонних партнерських академій. Розкрито доцільність впровадження тематики фундаментальних прав людини в усі програми підготовки прикордонників; розроблення й імплементації на національному рівні спільних стандартів освіти й професійної підготовки прикордонників Європейського Союзу. Визначено, що підготовку прикордонників у європейських країнах організовано відповідно до спільних освітніх стандартів, основними з яких є уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн Європейського Союзу. Узагальнено досвід організації спільної підготовки прикордонників в країнах Європейського Союзу з метою подальшого проведення педагогічно-компаративних досліджень та адаптації набутого досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України.
18
Koblianska, I. I. "Ідентифікація чинників комерціалізації діяльності натуральних господарств в Україні". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 2(80) (25 лютого 2019): 18–26. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Ведення натурального господарства в сільськогосподарській галузі є перешкодою на шляху ефективного розвитку галузі через неефективне використання ресурсів (передусім, праці та землі), створює загрози продовольчій безпеці через недостатнє гарантування якості та безпечності продукції у таких господарствах, а також є перешкодою на шляху сталого розвитку сільських територій через малий внесок натуральних господарств у розвиток локальної спільноти. З використанням методів порівняння та кореляційного аналізу у статті ідентифіковано структурні зрушення, що мали місце за десятирічний період (2008-2018 рр.) у приватному секторі з виробництва продовольства в Україні, а також визначено зв’язки між соціально-економічними параметрами розвитку сільських територій та особливостями ведення підсобного господарювання, зокрема, тенденціями комерціалізації/натуралізації діяльності господарств населення. Використовуючи кореляційний аналіз також визначено зв’язки між соціально-економічними умовами розвитку регіонів та особливостями ведення (комерціалізації/натуралізації) особистих селянських господарств, що фактично постають як форма підприємницької діяльності в приватному секторі сільськогосподарського виробництва. Отримані результати свідчать про необхідність вироблення системної політики, спрямованої на підтримку малого та середнього підприємництва в сільськогосподарскій галузі.
19
Перегуда, Ю. А. "АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ В ТУРИСТИЧНІЙ ГАЛУЗІ". Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, № 3 (21 грудня 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-3-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз теоретичного підґрунтя антикризового управління діяльністю підприємств туристичної галузі в умовах протидії невизначеностям діяльності, спричиненим пандемією COVID-19. Авторкою підкреслено, що найбільш уразливою сферою є масовий міський туризм, який у 2020 р. зазнає все більших утрат через протипандемічні заходи міжнародної спільноти та урядів кількох країн. За результатами дослідження обґрунтовано необхідність формування та впровадження ефективної системи антикризового управління, що є ключовим питанням для підприємництва. Визначено, що реалізація антикризової стратегії диверсифікації діяльності компанії, яка передбачає взаємодію різноманітних методів, інструментів та технологій управління, забезпечуючи при цьому координацію, узгодженість функцій управління та мінімізацію втрат підприємства. Ідентифіковано основні інструменти антикризового управління фінансовим складником діяльності підприємства: бізнес-планування, лізинг, франчайзинг, бюджетування, стратегічні та дорожні карти, інноваційні моделі продажів та контролінг. Актуальність застосування цих інструментів управління автором пояснюється зміною цілей і завдань, які стоять перед фінансовими менеджерами. Глобальний характер нестабільності економіки на сучасному етапі, загрози та можливості, які вона породжує, вимагають зміни характеру антикризового управління та інструментів розроблення і реалізації його стратегії. У сучасній практиці антикризового менеджменту часто пріоритет надається механізмам та інструментам негайного реагування, які усувають та пом’якшують негативні наслідки кризи, але не створюють умов для розвитку. Особливості кризових процесів вимагають використання нових інструментів для розроблення та реалізації стратегії антикризового управління, здатної запобігти та пом’якшити не лише негативні наслідки кризи, а й використовувати свої можливості для функціонування підприємства після кризи. Установлено, що обґрунтування вибору антикризової стратегії диверсифікації діяльності підприємства та її розвитку передбачає врахування взаємозалежних, різноспрямованих зовнішніх і внутрішніх чинників та стадій життєвого циклу підприємства.
20
Седляр, Ю. "Формування спільної європейської політики у галузі безпеки та оборони (1945-2014 рр.)". Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Історичні науки, вип. 1 (41), червень (2016): 91–98.
Знайти повний текст джерела
21
Чеботарьова, І. В. "Формування в майбутнього фахівця нового світосприйняття на основі синергетичного підходу". Освітній вимір 34 (13 січня 2012): 320–27. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v34i0.3617.
Повний текст джерелаАнотація:
Чеботарьова І. В. Формування в майбутнього фахівця нового світосприйняття на основі синергетичного підходу.
У статті охарактеризовано негативний вплив населення планети на біосферу, що зумовлює виникнення глобальних проблем людства. Доведено, що синергетика як міждисциплінарне вчення дає можливість формувати в людині новий погляд на світ, на себе. Це наука, що об’єднує фахівців з різних галузей знань для спільного вирішення проблем на духовно-моральній основі.
22
Сокол, М. В. "Сім'я як суб'єкт соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері державних соціальних допомог". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 60–64. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).566.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідження правового статусу сім'ї, в т. ч. сім'ї з дітьми як суб'єкта соціально-забезпечувальних правовідносин у сфері надання державних соціальних допомог. Проводячи аналіз ряду законодавчих актів, які містять положення щодо порядку надання соціального забезпечення сім'ям, зроблено висновок, що коли йдеться про сферу соціального страхування, то суб'єктами соціально-забезпечувальних правовідносин виступає здебільшого окремий член сім'ї, а у сфері надання державних соціальних допомог законодавець виділяє сім'ю як колективного суб'єкта, закріплюючи її права та гарантії у сфері соціального захисту.
Визначено та проаналізовано особливості право-суб'єктності цих учасників соціально-забезпечувальних правовідносин. Встановлено факт виникнення права та дієздатності сімей. Правоздатність сім'ї як колективного суб'єкта соціального-забезпечуваль-них правовідносин виникає з моменту її створення. Юридичними фактами, які підтверджують цю дію, є акти громадянського стану, наприклад, взяття шлюбу, усиновлення дитини, а також рішення суду та нотаріально посвідчений договір між чоловіком і жінкою, що встановлює факт наявності сімейних правовідносин (спільне проживання, спільне ведення господарства та взаємні права й обов'язки). Правоздатність сімей із дітьми виникає з моменту появи на утриманні та вихованні у сім'ї дитини. У свою чергу, галузева дієздатність такого суб'єкта у сфері надання державних соціальних допомог виникає з моменту настання ма-лозабезпеченості чи юридично значимих обставин, не пов'язаних із отримуваним сім'єю доходом.
Зроблено висновок, що додатковими особливостями правосуб'єктності сімей із дітьми є: 1) наявність дітей; 2) встановлений правовий зв'язок між дитиною та суб'єктами, які здійснюють за нею догляд (кровний зв'язок, усиновлення, встановлення опіки чи піклування, передання дитини до прийомної сім'ї чи дитячих будинків сімейного типу); 3) спільне проживання дитини з особами, котрі здійснюють догляд за нею, проте останній критерій не є обов'язковим для всіх правовідносин.
Сформульовано дефініцію сім'ї з дітьми як самостійного суб'єкта галузевих правовідносин: особи (мінімум двоє), які спільно проживають, крім випадку навчання дитини до досягнення нею 23 років, однією з яких виступає неповнолітня особа чи особа віком до 23 років, а також повнолітня особа, котра спільно проживає із батьками на підставі факту встановлення інвалідності, інші особи, що здійснюють турботу про дитину та перебувають із нею у відповідному правовому зв'язку.
23
Balendr, Andrii. "Гармонізація загальноєвропейських стандартів підготовки фахівців з охорони кордону: український досвід". Педагогічний дискурс, № 26 (26 березня 2019): 27–31. http://dx.doi.org/10.31475/ped.dys.2019.26.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості впровадження європейської Галузевої рамки кваліфікацій сфери охорони кордону країн Європейського Союзу (ЄС) та роль Державної прикордонної служби України (ДПСУ) у цьому процесі з метою використання набутого досвіду для подальшої інтеграції вітчизняного прикордонного відомства в систему спільної професійної підготовки персоналу прикордонних відомств країн ЄС. Розглянуто організацію перевірки валідності галузевої рамки кваліфікацій для підготовки прикордонників країн ЄС. Зроблено висновок, що для організації системи ефективної підготовки прикордонників України та її адаптації до вимог провідних країн ЄС, необхідно глибше вивчити питання впровадження ГРК для підготовки прикордонників країн ЄС, що передбачає питання забезпечення надійної перевірки валідності кваліфікаційної рамки. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.
24
Будянський, Дмитро Васильович, Марина Григорівна Друшляк, Олена Володимирівна Семеніхіна, Інна Іванівна Харченко, Василь Олександрович Горбачук та Ольга Серафимівна Чашечникова. "ТИПОЛОГІЯ ЕЛЕКТРОННИХ РЕСУРСІВ У ФОРМУВАННІ РИТОРИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦЯ". Information Technologies and Learning Tools 81, № 1 (23 лютого 2021): 82–96. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v81i1.4292.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі тлумачення категорії «риторична культура» як інтегративної особистісної характеристики, що передбачає ґрунтовні знання історії, теорії і методики ораторського мистецтва (етапи підготовки промови, риторичні тропи та фігури, прийоми активізації уваги аудиторії тощо), інтелектуальні, мовленнєві, етичні, естетичні та артистично-виконавські якості, які виражаються у формі оригінального продукту мисленнєво-мовленнєвої діяльності схарактеризовано типологію електронних ресурсів у формуванні риторичної культури вчителя: відеоконтент (промови видатних ораторів минулого і сучасності, фрагменти кінофільмів, театральних вистав, телевізійних програм, виступи майстрів художнього слова, лекції вітчизняних і зарубіжних викладачів, доповіді відомих учених, фрагменти уроків та виховних заходів), аудіоконтент (подкасти, аудіокниги), курси з риторики на освітніх платформах (UDEMY, EDUGET, TED), спеціалізовані ресурси з риторики, спеціалізоване програмне забезпечення в галузі риторики (Тренер Оратора, Ummo, Public Speaking, Черная риторика, Говорилло), соціальні спільноти для онлайн комунікації (Facebook, Instagram, Telegram). Коротко надано описові характеристики кожного типу та наведено відповідні приклади з Інтернет-посиланнями на типовий Інтернет-контент. За проведеним аналізом електронних ресурсів у галузі риторики для формування риторичної культури фахівця найбільш ефективними, на думку експертів (фахівців у галузі ораторського мистецтва), є використання відеоконтенту, а саме: промови видатних ораторів минулого і сучасності, використання аудіоконтенту та використання спеціалізованого програмного забезпечення, що підтверджено коефіцієнтом конкордації Кендала (0,87) та χ^2-критерієм оцінки вірогідності результату χ=26,85, що для рівня значущості 0,05 підтверджує вірогідність висновків експертної групи.
25
Розовський, Б. Г. "СИЗИФОВ ТРУД УГОЛОВНОГО ПРАВА". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 30–46. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-31-46.
Повний текст джерелаАнотація:
Справжня робота є продовженням дискусії, розпочатої в статті «Кримінальним кодексом слід надати нагадування - епіграф:« Багато розстріляні були посмертно реабілітовані! », Опублікованій у збірнику" Актуальні проблеми права: теорія і практика "№ 2 (40) (2020). У статті представлений подальший аналіз проекту кримінального кодексу України, обґрунтовано пропозицію щодо заміни покарання у вигляді позбавлення волі іншими видами економічних санкцій. Коротко порушено питання застосування пробації в кримінальному праві. Зроблено акцент на самому понятті «давність», котре передбачає розрив у часі між вчиненням злочину і з'ясуванням питання про звільнення від покарання. Однак механічний підхід тут неприпустимий. Якщо сповідувати елементарну логіку - якщо в принципі існує можливість звільнення людини від відповідальності в майбутньому, чому вона широко НЕ екстраполюється на сьогодення?
Акцентується увага на положенні про те, що фахівці кожної галузі права спільно з кримінології та криміналістами, з використанням досягнень інформаційних технологій, в кооперації з фахівцями інших галузей зобов'язані виявляти і усувати всі прогалини в своєму правовому регулюванні, що створюють лазівки для вчинення злочинів і лише після цього , як крайність поступатися сидіння кримінального права. У Обощая, в даній роботі проведений аналіз критичних зауважень опонентів, підтверджена обґрунтованість висловлених новацій, показані інші недоліки проекту КК і зроблений ряд вагомих пропозицій.
Ключові слова: закон, право, кримінальне право, злочин, покарання, відповідальність держави за необгрунтоване засудження людини.
26
Сейко, Наталія, та Микола-Олег Єршов. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ ІТ‑ОСВІТИ". Ukrainian Educational Journal, № 4 (24 грудня 2021): 54–64. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2021-4-54-64.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз досвіду ЄС, США, Китаю, Сінгапуру, Південної Кореї, Індії, Малайзії у сфері забезпечення сталого цифрового розвитку освіти й суспільства. Показано, що в освітній політиці економічно розвинених держав актуалізоване поняття «розумне зростання», ключовим аспектом якого є розвиток ІТ‑освіти, що передбачає: постійне оновлення змісту освітніх програм; функціонування тренінгових ІТ‑центрів; розвиток дистанційної форми навчання; розгортання мережі віртуальних навчальних спільнот; залучення іноземних студентів до навчання на ІТ‑спеціальностях; забезпечення працевлаштування в ІТ‑галузі та на цифрових робочих місцях інших ринків праці. Охарактеризовано особливості реалізації державної освітньої політики цих країн, що можуть становити інтерес для розвитку вітчизняної ІТ‑освіти.
27
Каменський, Д. "У розвиток дискусії про вдосконалення механізму кримінально-правової охорони національної економіки в умовах глобалізації". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 105–13. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2008.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті запропоновано аргументи на користь авторської ідеї про напрями вдосконалення механізму кримінально-правової охорони вітчизняної економіки в умовах світової глобалізації. Показано вплив процесів інформатизації, комунікації, стирання мовних бар'єрів, міграції робочої сили та капіталів, спільного освоєння космічного простору, реалізації міжнародних наукових проєктів практично в усіх сферах, транснаціоналізації бізнесу тощо. Установлено, що позначені процеси, які з усією очевидністю набирають дедалі більших обертів, не можуть не впливати, принаймні опосередковано, на право взагалі та кримінальне зокрема. Констатовано, що в сучасних суспільствах фіксується поява нових видів економічних злочинів, зростання економічної злочинності загалом та її адаптація до різноманітних соціально-економічних змін.
Підтримано висловлену в літературі позицію про те, що нині виникає необхідність у ґрунтовному, системному, комплексному дослідженні тенденцій розвитку саме галузевого права (законодавства) в умовах глобалізації. Визначено, що всебічне осмислення цього феномену на високому науковому рівні, не останньою чергою на рівні галузевих юридичних наук, сприятиме, з одного боку, мінімізації негативного впливу процесу глобалізації на різні аспекти життя окремо взятої людини й загалом суспільства, а з іншого - утіленню позитивних аспектів глобалізації, зокрема шляхом успішної імплементації загальновизнаних європейських і світових правових стандартів, принципів і цінностей.
Обґрунтовано висновок про те, що сучасні глобалізаційні тренди впливають на процеси перманентного зближення кримінального права окремих держав. Цей тренд актуалізує ретельне вивчення питань про часткове змішування норм кримінального права як на рівні правових сімей, так і, більш предметно, на рівні правових систем окремих держав. Також констатовано, що феномен глобалізації значною мірою актуалізує порівняльно-правові дослідження в галузі кримінального права.
28
Вознюк, А. "Протидія організованій злочинності в Україні: перспективи удосконалення кримінального законодавства". Вісник Пенітенціарної асоціації України, № 1 (28 травня 2020): 176–94. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.1.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються переваги та недоліки нових кримінально-правових інструментів протидії організованій злочинності, які пропонуються в Проекті Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини, вчинені злочинною спільнотою» (№ 2513 від 02.12.2019). З урахуванням досвіду інших країн (насамперед Вірменії, Грузії та Росії) розроблено прогноз щодо перспектив їх застосування, а також пропозиції щодо удосконалення. Визначено основи сучасної моделі протидії організованій злочинності. Аргументовано, що вона потребує комплексного підходу з удосконалення не лише кримінального, але й інших галузей законодавства, зокрема кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, адміністративного тощо.
29
Магльований, А. В., В. С. Гриновець та В. В. Синиця. "ДО 80-РІЧЧЯ ВІДОМОГО ПРОФЕСОРА СТОМАТОЛОГІЇ ВАЛЕНТИНА ФЕДОРОВИЧА МАКЄЄВА". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 9 (21 березня 2022): 217–22. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2021.9.29.
Повний текст джерелаАнотація:
Цього року стоматологічній спільноті випала велика честь відзначати 80-річчя видатної особи української стоматології – лікаря, вченого, організатора медичної галузі, педагога Валентина Федоровича Макєєва. Валентин Федорович – представник першого випуску стоматологічного факультету Львівського державного медичного інституту 1963 року. За час багаторічної наукової діяльності професор В.Ф. Макєєв концентрував увагу на таких напрямах наукових досліджень, як діагностика, лікування та профілактика функціональної патології зубощелепної системи. Професор В.Ф. Макєєв є автором понад 400 наукових та науково-методичних праць, у т.ч. 16 монографій, 25 авторських свідоцтв та 23 патентів України, опублікував 3 методичні рекомендації та 15 нововведень у галузевому реєстрі Міністерства охорони здоров’я України для практичної охорони здоров’я, а також словник стоматологічної термінології. За спеціальністю «Ортопедична стоматологія» професор В.Ф. Макєєв підготував 2 докторів медичних наук, 35 кандидатів медичних наук, 35 магістрів медицини.
30
Hrushko, O. O. "Сучасні аспекти транскордонної співпраці на прикладі функціонування Єврорегіону «Верхній Прут»". Grani 18, № 9 (14 липня 2015): 38–44. http://dx.doi.org/10.15421/1715173.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на прикладі Єврорегіону «Верхній Прут» розглянуто сучасні аспекти транскордонної співпраці регіонів України в рамках ініціативи ЄС Східне партнерство. Дано ретроспективу становлення транскордонних зв’язків Чернівецької області з регіонами Молдови та Румунії, показано їхню еволюцію – від трьохстороннього єврорегіону до реалізації проектів у рамках програм ЄС, проаналізовано ефективність реалізації Спільної операційної програми «РумуніяУкраїнаРеспубліка Молдова 20072013» для українського боку кордону. Також проведено дослідження громадської думки щодо впливу на неї євроінтеграційних процесів та транскордонного співробітництва. Визначено, що реалізація проектів не тільки позитивно впливає на розвиток регіону, але й є дієвим механізмом формування громадської думки щодо руху України в напрямку ЄС. Зроблено висновок про те, що трансрегіональна співпраця сьогодні відзначається пошуком нових моделей розвитку національних інфраструктур, до яких включаються енергетичні системи, транспортні і комунікаційні мережі. До цього ж долучається розробка спільної політики в галузі техногенноекологічної безпеки, запобігання забруднення басейнів рік, а також розвиток рекреаційної діяльності і туризму, причому імплементація спільних стратегій має бути заснована і в тому числі на вирівнювання соціальноекономічного та політичного розвитку прикордонних регіонів.
31
Гонюкова, Л. В., та В. В. Пержун. "Управлінська культура періоду пошуку української державності". Збірник наукових праць Університету державної фіскальної служби України, № 1 (6 червня 2021): 44–58. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5940.1.2021.44-58.
Повний текст джерелаАнотація:
Запропонована стаття присвячена аналізу ролі і значення управлінської культури у процесі утвердження української державності від доби козацтва до початку ХХ ст. Важливе місце у творенні української державності посіла національно-визвольна боротьба під проводом Б. Хмельницького. В управлінській культурі з’являються нові вартості, що виокремлюють такі ознаки, як: розуміння й усвідомлення необхідності української держави; формування й становлення українців як соціальної спільноти куди входили різні верстви населення; законодавче оформлення основ державотворчих пошуків, що декларуються у таких історичних писемних джерелах – Конституція Пилипа Орлика, літопис Самійла Величка, «Дійствія презільної брані» Григорія Граб’янки.Історичний період кінця ХІХ - 20-х років ХХ століття – це епоха визвольних змагань, коли свою наукову й громадсько-політичну діяльність розпочали видатні українські діячі: М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Міхновський, М. Грушевський, В. Липинський, Д. Донцов та ін. Погляди цих науковців і громадських діячів, а також основні управлінські ідеї періоду визвольних змагань залишаються актуальними і сьогодні, а теоретико-практичні напрацювання у галузі управлінської культури малодослідженими і потребують уваги й аналізу.
32
Глазунова, О., О. Касаткіна, В. Корольчук, Т. Саяпіна та Т. Волошина. "ФОРМУВАННЯ НАВИЧОК ЦИФРОВОЇ БЕЗПЕКИ У СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ: ПРОЦЕДУРИ, ІНСТРУМЕНТИ, СЕРВІСИ". Physical and Mathematical Education 28, № 2 (27 квітня 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2021-028-2-006.
Повний текст джерелаАнотація:
Формулювання проблеми. В сучасних умовах цифровізації суспільства навичками цифрової безпеки повинні володіти фахівці будь-якої сфери діяльності, у тому числі в галузі економіки. Проблема полягає у тому, що розвиток цифрової економіки висуває перед закладами освіти завдання змінювати програми підготовки та вводити до них вивчення сучасних інформаційних технологій, без володіння якими неможливо стати висококваліфікованим фахівцем зокрема в галузі економіки.
Матеріали і методи. Здійснено класифікацію та систематизацію наукових джерел; проведено аналіз інструментів гібридного хмаро орієнтованого навчального середовища закладу вищої освіти для використання в процесі формування навичок цифрової безпеки майбутніх економістів. Експериментальною базою дослідження є Національний університет біоресурсів і природокористування України, в експерименті взяли участь студенти спеціальності «Економіка» закладу вищої освіти, загальна кількість учасників – 143 особи.
Результати. Запропоновано процедури використання інструментів гібридного хмаро орієнтованого навчального середовища для формування навичок цифрової безпеки майбутніх економістів, а саме: процедура 1. Використання масові відкриті онлайн курси та сервісів цифрової безпеки для формування рівня навичок «Цифрове громадянство»; процедура 2. Використання інструментів для спільної роботи для формування рівня навичок «Цифрова творчість»; процедура 3. Використання сервісів для управління, обліку та аналізу даних для формування рівня навичок «Цифрове підприємництво».
Висновки. За результатами експериментальних досліджень у студентів спеціальності 051 «Економіка» підвищуються навички цифрової безпеки за трьома рівнями: цифровий громадянин, цифровий творець, цифровий підприємець завдяки інтеграції в освітній процес інструментів гібридного хмаро орієнтованого навчального середовища закладу вищої освіти, а саме: масових відкритих онлайн курсів, сервісів цифрової безпеки, інструментів для спільної роботи, сервісів для управління, обліку й аналізу.
33
Rogova, Pavla I. "ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ У ДІЯЛЬНОСТІ ОСВІТЯНСЬКИХ БІБЛІОТЕК МОН УКРАЇНИ І НАПН УКРАЇНИ В УМОВАХ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ". Information Technologies and Learning Tools 38, № 6 (16 грудня 2013): 217–33. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v38i6.937.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано стан і перспективи формування галузевого сегмента з психолого-педагогічних питань й освіти в інформаційному просторі України й участь у цьому процесі мережі освітянських бібліотек МОН України і НАПН України. Висвітлено ключові поняття щодо формування інформаційного простору держави бібліотеками України, зокрема: інформаційний простір, інтеграція, корпоративність, кооперація, інтегрований галузевий інформаційний ресурс (ІГІР). З’ясовано ефективні інструменти інноваційної діяльності книгозбірень, передусім зі створення електронних ресурсів. Розглянуто результати наукової роботи ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського щодо формування ІГІР спільно з провідними бібліотеками мережі на сучасному етапі. Окреслено перспективи діяльності вищезазначених книгозбірень у цьому напрямі на найближчі роки.
34
Царьова, Євеліна. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБЛЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ПОСІБНИКІВ З ПРОФЕСІЙ ШВЕЙНОГО ВИРОБНИЦТВА". Professional Pedagogics 2, № 21 (21 січня 2021): 123–28. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.21.123-128.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження зумовлена: активним входженням дистанційного та змішаного навчання у сучасний освітній процес, обмеженнями, уведеними у багатьох державах світу у зв’язку із пандемічною ситуацією; низьким рівнем готовності педагогічної спільноти, здобувачів освіти до ефективної взаємодії в умовах змішаної або дистанційної моделі освіти; умовами освітнього середовища, що утворилося у результаті впровадження технологій змішаного і дистанційного навчання; необхідністю пошуку нових підходів до розробки ефективного дидактико-методичного інструментарію для формування фахових компетенцій здобувачів професійної освіти; створенням оптимальних педагогічних умов підготовки робітничих кадрів для швейного виробництва із урахуванням стрімких темпів упровадження новітніх виробничих технологій. Мета: обґрунтування актуальності розроблення електронних засобів навчання для професій швейної галузі та відбору і структурування змісту посібника «Технології виготовлення блузи» з урахуванням інноваційних виробничих технологій. Методи: теоретичні (аналіз, синтез та узагальнення науково-педагогічних праць із питань підручникотворення, розробки електронних посібників); емпіричні (вивчення та аналіз педагогічного досвіду, робочих планів, програм підготовки майбутніх кваліфікованих робітників швейного виробництва та результатів їхньої діяльності). Результати: розроблено й упроваджено в освітній процес підготовки робітничих кадрів з професій швейного виробництва електронне навчальне видання «Технології виготовлення блузи». Висновки: обґрунтовано актуальність розроблення електронних засобів навчання для професій швейної галузі; охарактеризовано зміст і структуру посібника «Технології виготовлення блузи»; показано доцільність його використання для підвищення мотивації й формування фахових компетенцій здобувачів професійної освіти, розвитку ІКТ-компетентностей викладачів професійної підготовки і майстрів виробничого навчання професій швейного виробництва; окреслено основні завдання цифровізації процесу підготовки кваліфікованих робітничих кадрів.
35
Kirieieva, Daria, та Svitlana Shevchuk. "НИКУЛА ТАРАС ДЕНИСОВИЧ — ШЛЯХИ ЖИТТЯ". Actual Problems of Nephrology, № 29 (14 грудня 2021): 66–70. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2021.29-07.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. 5 січня 2021 року виповнилося 85 років з дня народження Никули Т.Д., науковця, завідувача кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №2, лікаря, видатного представника професорсько-викладацького склада Національного медичного університету імені О.О Богомольця, життєвий шлях якого висвітлений в цій роботі.Мета роботи. Дослідження історичних даних про життя та наукові дослідження Никули Тараса Денисовича, його внесок в медицину.Матеріали та методи. Аналіз літератури та статей, що містять біографічні дані про Т.Д. Никулу, аналіз його наукових робіт.Результати та їх обговорення. Тарас Денисович Никула — видатний український науковець, лікар, професор, завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини №2 з 1988 по 2014 роки, талановита людина, автор 933 наукових робіт, у тому числі 54 винаходів, 74 навчальних посібників, монографій, підручників. Він вніс свій вклад в розвиток вітчизняної та світової медицини, зокрема таких галузей як гастроентерологія, нефрологія, кардіологія, ревматологія. Він не тільки здобував нові наукові дані, але і поширював їх серед медичної спільноти, створив школу нефрологів, був головним редактором щорічника “Актуальні проблеми нефрології”.Висновки. В українській медицині є науковці, якими ми можемо пишатися, Т.Д. Никула зробив величезний вклад в розвиток медичної науки та передав свій досвід наступним поколінням лікарів.
36
Калмиков, Г. В. "ПРО СПІВВІДНОШЕННЯ ПСИХОТЕРАПІЇ, ПСИХОЛОГІЧНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ І ПСИХОЛІНГВІСТИКИ: ПРОБЛЕМИ ТА ДИСКУСІЇ". Problems of Modern Psychology, № 1 (30 червня 2021): 28–35. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2021-1-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто дискусійну проблему розмежування психотерапії і психологічного консультування, висвітлено роль психолінгвістики у встановленні меж між цими двома формами надання психологічної допомоги. У науковій студії також представлено погляди науковців і практиків, які працюють у галузі психотерапії та психоконсультування, на співвідношенні цих галузей психології; описано ознаки, за якими встановлюється спільне і відмінне в психотерапії та психологічному консультуванні. Серед ознак, за якими ототожнюють ці сфери психологічної науки і практики, виокремлюють такі як: а) використання схожих або одних і тих же психотехнік; б) схожість цілей і завдань допомоги, застосування спільних для двох форм психологічної допомоги компетентностей фахівців; в) схожість вимог, що ставляться до особистості психолога і клієнта, і процедур, які використовуються в консультуванні та психотерапії; г) допомога ґрунтується на вербальній взаємодії та ін. У статті зазначається, що до цього часу не встановлені визнані більшістю фахівців істотні ознаки, потрібні для виокремлення спільного і відмінного у двох видах психологічної допомоги. Кожний із авторів, хто бере участь в обговоренні полемічних питань встановлення схожого і відмінного в терапії і консультуванні, висловлює власну суб’єктивну думку, більшою мірою спираючись на спостереження, досвід роботи й емпіричні узагальнення, а не на системне наукове дослідження. Велика кількість формальних ознак, покладена різними фахівцями в основу розмежування психотерапії і психоконсультування, лише вказує на брак наукового консенсусу в розв’язанні важливого для психологічної науки і практики питання, актуалізує його й пришвидшує пошуки шляхів його вирішення. Уважаємо, що одним із раціональних і результативних підходів до розв’язання цього дискусійного питання є опертя на психолінгвістичні постулати, зокрема на психолінгвістику психотерапевтичної комунікації та її специфічні – дискурсивні – засоби, які дають змогу по-різному впливати на підсвідомі та свідомі пласти психіки пацієнтів і клієнтів відповідно до випадків.
37
Гарбар, Kaтерина, Ірина Іванюк, and Сергій Богданов. "Knowledge translation approaches for teachers: foreign experience and Ukrainian perspectives." New pedagogical thought 107, no. 3 (October 27, 2021): 3–9. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-3-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вперше в Україні розглянуто термін «переклад знань», що включає в себе обмін, синтез та етично обґрунтоване застосування знань у рамках складної системи взаємодії дослідників, користувачів і практиків. Здійснено теоретичний огляд концептуальних підходів і робочих рамок до передачі наукових знань та моделей, що застосовувалися зарубіжними дослідниками на практиці у сферах освіти, охорони здоров’я, менеджменту для розвитку лідерства тощо. Зазначено, що рамка «впровадження знань до дії» забезпечує системний погляд на процес упровадження, а також дає чіткий план дій, що особливо важливий для застосування в галузі освіти в умовах надзвичайних ситуацій. Рамка для спільних досліджень забезпечує основу для розробки пояснювальної теорії «що працювало, для кого, чому та за яких обставин». Звернуто увагу, що на сьогодні зростає визнання важливості впровадження доказової практики у навчальний процес, якою діляться наукові та педагогічні спільноти, що вважається одним із рішень проблеми підвищення якості викладання та ефективності системи освіти загалом. Встановлено, що за результатами досліджень та статистики в галузі середньої освіти в Україні існує ряд проблем, серед яких: булінг, вигорання вчителів, адаптація дітей із сімей внутрішньо переміщених осіб, депресивні та суїцидальні настрої підлітків тощо. Практичне значення полягає у можливості застосування підходів перекладу знань учителями в Новій українській школі, керівниками освітньої політики на місцевому та національному рівнях. Центр психічного здоров'я та психосоціальної підтримки НаУКМА у співпраці з Міністерством освіти і науки України та іншими національними та міжнародними партнерами розробив складну модель психосоціальної підтримки в закладах загальної середньої освіти «Безпечний простір», що побудована на основі ряду доказових втручань на різних рівнях.
38
Чуприна, Юлія. "ІНТЕГРАЦІЯ ЯВИЩА «ВОЄННА КУЛЬТУРА» У МЕЖАХ КУЛЬТУРИ СОЦІУМУ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 59–64. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.497.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлений авторський погляд на явище «воєнна культура» як на одну з частин дослідження культурного виміру феномена війни. Воєнна культура розуміється як один з елементів загальної (глобальної) культури, яка вміщає явище війни, охоплюючи як практичні питання її підготовки та ведення, так і зразки та форми мислення, а також її символічний і семіотичний вирази. Ґрунтуючись на широкому розумінні поняття культури, що стосується всіх галузей людської життєдіяльності, вона також пов’язана з війною та її сприйняттям, спільного для всього суспільства. Воєнна (мілітарна) культура містить такі різноманітні елементи, як матеріальні об’єкти, технології, манери, звичаї, погляди, вірування, ритуали, знання та символи. За допомогою поділу воєнної культури на три сфери – матеріальну, організаційну та нематеріальну вдається дослідити динаміку цього явища, вивчити взаємовплив між його елементами, що ведуть до структурних змін всередині широкомасштабного явища культури.
39
ОСІПОВ, ВІТАЛІЙ. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ФІЗИЧНИХ ТЕРАПЕВТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МЕДИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 241–50. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-241-250.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідність удосконалення системи медичної реабілітаційної допомоги в Україні, приведення її у відповідність до міжнародних стандартів, дефіцит кваліфікованих фахівців у сфері фізичної реабілітаційної медицини стали поштовхом до запровадження нових професій: “лікар фізичної та реабілітаційної медицини”, “фізичний терапевт”, “ерготерапевт”, “асистент фізичного терапевта”, “асистент ерготерапевта”, що дозволить сформувати мультидисциплінарну модель реабілітації, яка запроваджена в усьому світі. Це будуть професіонали в галузі охорони здоров’я з вищою освітою, які займаються не лише відновленням втрачених чи обмежених функцій руху та координації, але і заново навчать людину жити в нових для неї умовах, допомагаючи їй досягти максимальної самостійності та незалежності в побуті. Спеціальність “фізична терапія” відноситься до галузі охорони здоров’я, але впродовж двох десятиліть її формування в Україні відбувалося без участі Міністерства охорони здоров’я, розвивалася вона як окрема освітня та наукова спеціальність у галузі освіти і науки “Фізичне виховання та спорт”, що спричинило відставання професійного рівня фахівців від сучасних вимог реабілітаційної медицини. У зв’язку з цим перед науковою і педагогічною спільнотою постали принципово нові завдання щодо професійної підготовки фахівців нової, наближеної до європейського рівня генерації. У статті розкрито особливості професійної діяльності фізичних терапевтів у галузі охорони здоров’я, виокремлено їх професійні функції та кокретизовано аспекти клінічного та позаклінічного напрямів роботи. Розглянуто зміст загальних та спеціальних фахових компетентностей і результатів навчання майбутніх фізичних терпевтів згідно з вимогами Державного стандарту підготовки бакалаврів фізичної терапії, ерготерапії. Застосовано аналіз літературних джерел, інформаційних і законодавчих документів, аналіз та синтез, методи аналогій, абстрагування та узагальнення. Ключові слова: система медичної реабілітації, професія, фізичний терапевт, ерготерапевт, професійні функції, загальні та фахові комптентності.
40
Матвійчук, Ю. Ю. "STEAM-ОСВІТА ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРОВАНОГО ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНОГО НАВЧАННЯ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 144–52. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Для кожної держави пріоритетною є потреба у підготовці висококваліфікованих фахівців, які здатні відповідати сучасним викликам світової спільноти. У зв’язку зі стрімким технологічним прогресом зростає і потреба в освічених та винахідливих професіоналах у сфері інформаційних технологій, нанотехнологій, біотехнологій та робототехніки. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. STEAM-освіта – це загальноприйнята світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering), мистецтво (Art) та математика (Mathematics). STEАM-освіта охоплює всі ці освітні напрями. У статті розглядаються актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні за рахунок інтеграції змісту освіти у контексті інноваційного STEAM-орієнтованого підходу. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта» та «STEAM-освіта». Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEMнавчання у вітчизняній освіті. З’ясовано, що інтеграція, яка спрямована на формування нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань, є провідним принципом STEAM-освіти. Встановлено значення міждисциплінарного і компетентнісного підходів, практико-орієнтованого навчання для організації науково-освітньої системи STEM. Акцентовано увагу на значенні STEAMорієнтованого підходу до навчання для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Ремонт класної кімнати» та проаналізовано його можливості для міждисциплінарного розвитку здобувача середньої освіти.
41
Мар’єнко, Майя. "КОМПЕТЕНТНОСТІ ВІДКРИТОЇ НАУКИ ВЧИТЕЛІВ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, № 2 (25 грудня 2020): 97–105. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.97-105.
Повний текст джерелаАнотація:
В оглядовій статті розглянуто компетентності відкритої науки в широкому значенні та як складник професійної компетентності вчителя природничо-математичних предметів для роботи в науковому ліцеї. Зокрема, розкрито зміст поняття «відкрита наука» задля подальшого визначення складників компетентностей відкритої науки. Визначено основні складники компетентностей відкритої науки, виокремлено чотири категорії: навички та досвід, необхідні для публікації у відкритому доступі; навички та досвід щодо даних досліджень, виробництва даних, управління, аналізу / використання / повторного використання, поширення та зміни парадигми з «захищені дані за замовчуванням» на «відкриті дані за замовчуванням», дотримуючись законодавчих та інших обмежень; навички та досвід роботи у власній науковій та дисциплінарній спільноті та поза нею; навички та досвід, що випливають із загальної та широкої концепції науки, коли дослідники взаємодіють із широкою громадськістю, щоб посилити вплив науки та досліджень. Серед категорій компетентностей відкритої науки було встановлено: компетентності публікації у відкритому доступі (бібліотечні та дослідницькі інформаційні навички, навички грамотності у відкритих публікаціях); компетентності управлінням даними та відкритими даними (технічні навички, навички у галузі інформаційних технологій); компетентності проведення професійних досліджень (навички управління дослідженнями, юридичні навички, дослідження цілісності та навички етики); компетентності суспільної науки. Запропоновано шляхи оволодіння компетентностями відкритої науки: конкуренції та співпраці; використання хмарних сервісів відкритої науки; використання та повторне використання відкритих даних; впровадження принципів відкритої науки не лише серед науковців, але й в галузі педагогіки.
Ключові слова: відкрита наука; компетентності відкритої науки; вчителі природничо-математичних предметів; наукові ліцеї.
42
Радкевич, Валентина, Олександра Бородієнко, Людмила Пуховська, Олександр Радкевич, Наталія Базелюк та Сніжана Леу. "МОДЕЛЬ МЕРЕЖЕВОЇ ВЗАЄМОДІЇ В РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ У КРАЇНАХ ЄС". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (27 грудня 2018): 123–34. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.123-134.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано модель мережевої взаємодії в розвитку професійної освіти і навчання (ПОН) у країнах ЄС. Визначено, що взаємодія на індивідуальному та інституційному рівні вважається одним з найбільш дієвих інструментів розбудови системи ПОН у країнах ЄС. Зміст поняття «взаємодія в розвитку системи професійної освіти і навчання у країнах ЄС» визначено як певний вид взаємозв’язку між компонентами, спрямований на вирішення спільних завдань, що проявляється у їхній узгодженій діяльності та приводить до якісної зміни системи у порівнянні з їх первинним станом. З’ясовано, що зміст мережевої взаємодії зацікавлених сторін у системі професійної освіти і навчання являє собою погоджену діяльність суб’єктів мережі по забезпеченню високого рівня якості, доступності та ефективності освітніх послуг, що здійснюється у формах спільної колективної розподіленої діяльності (взаємонавчання, методичне і педагогічне проектування, проектна діяльність, експертиза, порівняльні тематичні дослідження, спільне проведення заходів тощо). Обґрунтовано, що мережева взаємодія в розвитку ПОН у країнах ЄС базується на принципах системності; синергетичності; безперервності; проектності; інноваційної проектної взаємодії; багатоманітності; поліцентризму. Визначено, що модель мережевої взаємодії в розвитку системи професійної освіти і навчання у країнах ЄС включає інформаційно-ресурсний компонент (спеціалізовані мережі, діяльність яких спрямована на надання інформації про роль, цілі, завдання, управління, діяльність регіональних та галузевих мереж), проектний компонент (проекти зі спільної діяльності, спрямовані на вдосконалення наукового, організаційного та управлінського супроводу розвитку професійної освіти і навчання), компонент взаємодії (включає різноманітні моделі взаємодії на інституційному та індивідуальному рівні, спрямовані на управління, обмін інформацією, моніторинг, покращення, забезпечення якості в системах професійної освіти і навчання). Зроблено висновок про те, що обґрунтована модель мережевої взаємодії має високий потенціал ...
43
Chaplay, Iryna Vitaliivna. "ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ". UKRAINIAN ASSEMBLY OF DOCTORS OF SCIENCES IN PUBLIC ADMINISTRATION 1, № 02 (13 вересня 2018): 1–385. http://dx.doi.org/10.31618/vadnd.v1i02.153.
Повний текст джерелаАнотація:
У монографії проаналізовано стан розробленості проблем розвитку державно-громадянської комунікації в науковій літературі; розкрито теоретичні аспекти досліджуваного феномену, визначено його методологічне забезпечення; з’ясовано роль державно-громадянської комунікації як регулятора розвитку державного управління в Україні; обґрунтовано історичні передумови становлення інституалізації державно-громадянської комунікації; виявлено спільне та особливе в управлінні державним та громадським секторами на організаційному, правовому та соціальному рівнях взаємодії; конкретизовано основні характеристики поняття «комунікативна ефективність публічного управління»; надано практичні рекомендації до розробки передумов формування саморегулівної системи механізмів та каналів громадянського впливу на публічну політику в Україні. Монографія буде цікавою та корисною як науковцям галузі державного управління, так і педагогічним працівникам, державним службовцям, представникам органів державної влади та місцевого самоврядування, громадським діячам. Видання сприятиме популяризації, поширенню знань про державно-громадянську комунікацію та викличе подальший науковий і практичний інтерес у наукових спільнотах.
44
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО, та МАРІЯ МІРОШНИЧЕНКО. "Про необхідність підвищення уваги до об’єкта дисертаційного дослідження з юридичних наук". Право України, № 2021/03 (2021): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-03-076.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанню підвищення вимог до написання дисертацій з юридичної науки, яка, за оцінкою експертів, перебуває в глибокій кризі. Мета статті – привернути увагу наукової спільноти до актуальної проблеми вибору методологічно та концептуально вивірених об’єкта і предмета дисертацій із правової проблематики, які є маркером їх автономії в системі юридичних досліджень, та відповідності паспортам спеціальності. Автори звертають увагу на необхідність розмежування понять “об’єкт” і “предмет” юридичної науки та “об’єкт” і “предмет” дослідження в юридичній науці. Оминаючи поле дискусії про об’єкт, предмет і метод юридичної науки, наводять авторське розуміння її об’єкта, і наголошують, що кожне окремо правове дослідження покликане вирішувати найважливіше завдання – поглиблювати, уточнювати знання про об’єкт юридичної науки, без чого вона втрачає можливості до саморозвитку та найповнішого задоволення потреб юридичної практики. Наголошують на недоцільності однотипного формулювання об’єкта дисертаційних досліджень із різних галузевих напрямів юридичної науки через призму суспільних відносин із-за їх сумнівної ефективності для розвитку доктрини й удосконалення юридичної практики особливо у частині вирішення ключової для юридичної науки проблеми – організованого забезпечення стабільного функціонування суспільства в умовах справедливого правового порядку. На думку авторів, у методологічному вимірі необхідно формулювати об’єкт і предмет дисертаційного дослідження відповідно до існуючих концептуально вивірених наукових напрямів у юридичній науці, які вирізняються досить широким спектром можливих форм: теоретична юриспруденція, догматична юриспруденція, доктринальна юриспруденція, інституціональна юриспруденція з відповідними функціями, завданнями, а отже, і внеском у загальну систему юридичного знання.
45
Харченко, А. Л., та М. С. Уткіна. "Щодо електронних послуг в Україні: юридична природа, ознаки та принципи". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 80–84. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.737.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення таких понять, як «послуга» та «електронна послуга». У контексті реформ, що мають місце в Україні, необхідно наголосити на тому, що одним із напрямів діяльності Уряду є створення цифрової держави шляхом цифровізації послуг. Авторами виокремлено основні ознаки реалізації електронних послуг з урахуванням трактування цієї категорії. Зазначено, що, аналізуючи принципи надання електронних послуг, було визначено, що стаття 4 Закону України «Про адміністративні послуги» містить перелік загальних принципів надання електронних послуг. Цей закон варто розглядати у зв’язку із тим, що принципи надання електронних послуг становлять собою сукупність міжгалузевих принципів правової та управлінських сфер. До загальних належать принципи: 1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) стабільності; 3) рівності перед законом; 4) відкритості та прозорості; 5) оперативності та своєчасності; 6) доступності інформації про надання електронних послуг; 7) захищеності персональних даних; 8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання електронних послуг; 9) неупередженості та справедливості; 10) доступності та зручності для суб’єктів звернень. Спеціальні принципи надання електронних послуг мають бути спрямовані на досягнення таких фундаментальних цілей, як підтримка балансу між інтересами держави й інтересами скаржників та підвищення довіри таких органів до діяльності адміністративних та державних органів влади. Автори зазначили, що до таких представники наукової спільноти відносять принципи: безперервності, результативності, професійності, відповідальності; єдності, підпорядкованості, територіально-галузевий та зонально-предметний; своєчасності, зручності, доступності, мовчазної згоди.
46
Андреев, Т. "Эмоциональный интеллект и право: связь, проблемы, перспективы исследований". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 412–18. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2074.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття, особливості, роль та вплив емоційного інтелекту в різних проявах права та правовідносин. Визначено, що емоційний інтелект полягає у здатності людини виявляти, розуміти та контролювати емоційні стани себе та інших, використанні навичок емоційного інтелекту для досягнення поставлених цілей. Автор обґрунтовує важливість емоційного інтелекту та сприйняття права індивідом, наводить позитивні та негативні приклади впливу емоційного інтелекту на право. Зокрема, особливий акцент робиться на сфері публічного права: вплив нерозвинутого емоційного інтелекту на скоєння особою правопорушень, здійснення обов'язків представниками держави, зокрема найвищими акторами правового поля та правниками. Наголошується на важливості розвинутого емоційного інтелекту для функціонування демократичного врядування, особливо для реалізації деліберативного потенціалу народовладдя. Увагу приділено важливості «людського» обґрунтування права як передумови його виконання та сприйняття правових приписів як дійсної програми у діяльності особистості. Надалі пропонуються перспективні шляхи імплементації оцінки емоційного інтелекту в різні галузі права, зокрема кримінального, цивільного, трудового. Наприклад, пропонується враховувати емоційний інтелект під час звільнення особи від відбування покарання, пом'якшення покарання, організації спеціальних курсів для правопорушників. Наприкінці автор пропонує теоретичні та практичні шляхи розвитку досліджуваної проблематики, наполягає на необхідності створення спеціальних вибіркових навчальних курсів з підвищення емоційного інтелекту для правників. Автор подає думку про організацію емпіричного дослідження емоційного інтелекту серед правничої спільноти задля встановлення кореляції між рівнем розвитку емоційного інтелекту та професійного успіху правника.
47
Матвійчук, Ю. Ю. "STEM-ОСВІТА ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТЕГРОВАНОГО ВИВЧЕННЯ ПРИРОДНИЧО-МАТЕМАТИЧНИХ ДИСЦИПЛІН". Теорія та методика навчання та виховання, № 50 (2021): 123–35. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.50.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні потреби світової спільноти викликані глобальними змінами соціально-економічних процесів, які пов’язані зі стрімким розвитком інформаційних мереж, нової енергетики, нанотехнологій, робототехніки та біотехнологій. У зв’язку з цим, забезпечення підготовки висококваліфікованих винахідливих фахівців є головною перспективою для прогресивного розвитку науки та технологій. Зазначені сфери потребують від фахівців використання комплексних знань із таких освітніх галузей, як природничі науки, математика, інженерія, програмування та технології. Наголошується на актуальності дослідження STEM-орієнтованого навчання для розвитку школярів у сучасному науково-технічному напрямі. Як загальновідомо, STEM-освіта – це світова абревіатура: природничі науки (Science), технології (Technology), технічна творчість (Engineering) та математика (Mathematics). У статті пояснюється необхідність додання компоненту Art (мистецтво) до цієї абревіатури. Проведено аналіз понять «інтеграція», «STEM-освіта», «STEAM-освіта» та «STEM-проєкт». Відзначаються перспективи для їх використання в навчально-виховному процесі закладів загальної середньої освіти. Розглянуто законодавчу нормативно-правову базу щодо стану розвитку STEM-навчання та актуальні питання необхідності реформування освітньої системи в Україні. З’ясовано, що інтеграція є провідним принципом STEM-освіти, оскільки сприяє формуванню нерозривно зв’язаної та єдиної системи знань. Встановлено, що ізольованість викладання навчальних предметів та їх роз’єднаність не зможе забезпечити належний розвиток у напрямі комплексної природничо-математичної освіти. Акцентовано увагу на необхідності у міждисциплінарному підході та практико-орієнтованому навчанні науково-освітньої системи STEM для усунення розриву між теоретичними знаннями та їх практичним втіленням. Наведено приклад STEAM-проєкту «Благоустрій рідного краю». Проаналізовано його можливості для міждисциплінарного поступу та розвитку дослідницьких навичок здобувача середньої освіти.
48
Артюшина, Марина. "РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНО-ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 17 (27 грудня 2018): 77–84. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.17.77-84.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано значення розвитку інформаційно-цифрової компетентності сучасних педагогів у контексті стратегічних завдань розвитку в Україні інформаційного середовища та реформування системи освіти, підвищення якості підготовки педагогів для системи професійної освіти. Показано, що проблема розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки ще не отримала достатнього наукового обґрунтування. Описано зміст дисциплін інформативного спрямування в освітньо-професійних програмах підготовки педагогів професійного навчання. Розкрито цілі і завдання дисципліни «Інформаційні технології в освіти та ТЗН» для розвитку інформаційно-цифрової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання в галузі економіки. Доведено важливість оволодіння майбутніми педагогами професійного навчання навичками використання сучасних Інтернет-ресурсів, створення власних сайтів, блогів, використання хмарних технологій, соціальних мереж у навчанні тощо. Показано зв’язок дисципліни з іншими компонентами освітньо-професійної програми підготовки педагогів. Визначено перелік програмних результатів навчання з дисципліни відповідно до категорій Національної рамки кваліфікацій (знання, уміння, комунікація, автономія). Описано зміст та специфіку дисципліни. Наведено результати опитування студентів щодо оцінювання їхньої інформаційно-цифрової компетентності та володіння сучасними ІТ. Показано, що електронні засоби займають дуже важливе місце у житті сучасних студентів. Водночас, ці ресурси використовуються переважно для спілкування в соціальних мережах. Потребують розвитку навички використання в навчанні сучасних хмарних технологій, засобів проведення онлайн-опитувань, створення інтерактивних презентацій, сайтів, блогів та ін. Окреслено важливість організації у процесі вивчення дисципліни проектної діяльності з використанням сучасних інформаційних технологій. Така діяльність дає змогу розвинути інформаційно- цифрову компетентність студентів, сформувати комплексні вміння щодо пошуку інформації, комунікації, синхронного та асинхронного спілкування, організації спільної діяльності, обміну інформацією та матеріалами, проведення он-лайн опитувань, створення веб-портфоліо та мультимедійної презентації результатів проекту, розробки електронних освітніх ресурсів як продуктів проектної діяльності.
49
Балендр, Андрій. "СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ З ОХОРОНИ КОРДОНУ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 44–62. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.69.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті реалізовано модель системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС розробленої з метою сприяння впровадження передового європейського досвіду в систему професійної підготовки персоналу Державної прикордонної служби України. Обґрунтовано, що сучасні особливості спільної професійної діяльності фахівців з охорони кордону в країнах ЄС, необхідність її узгодження і розроблення спільних стандартів підготовки та організації мережевої взаємодії, а також об’єктивна необхідність узагальнення й впровадження передового досвіду в практику підготовки персоналу вітчизняного прикордонного відомства вимагають узагальнення системи професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС. Визначено, що підготовка прикордонників в країнах ЄС відбувається відповідно до загальноєвропейських уніфікованих стандартів, основними з яких вважаються уніфіковані програми підготовки та Галузева рамка кваліфікацій сфери охорони кордонів країн ЄС. Систему професійної підготовки фахівців з охорони кордону в країнах ЄС трактовано як динамічну, цілеспрямовану, просторово-часову інтеграцію елементів, для якої характерна функціональна структура та яка містить взаємопов’язані й взаємозумовлені підсистеми: цільова, законодавчо-нормативна; інституційно-управлінська; організаційна; теоретико-методологічна; змістовно-технологічна; діагностично-результативна. Таку систему професійної підготовки побудовано на основі зв’язків підсистем та їх взаємовідношення, що об’єднує їх у холістичну структуру. Автором було проведено аналіз можливості використання цього досвіду з метою його впровадження в систему професійної підготовки персоналу прикордонного відомства України.
50
Ковальов, М. М., М. І. Мостіпан та Г. А. Кулик. "Отримання біокомпосту за попередньою обробкою сировини ЕМ-препаратами". Аграрні інновації, № 3 (22 березня 2021): 39–44. http://dx.doi.org/10.32848/agrar.innov.2020.3.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Компостування – один із найбільш поширених мето- дів сумісної утилізації відходів рослинницької та тва- ринницької галузей. Застосування прогресивної тех- нології сумісного компостування гною великої рогатої худоби та відходів вирощування продукції рослинни- цтва із застосуванням мікробних препаратів дозво- лить отримати біокомпост. Його основною перевагою перед іншими компостами є дешевизна. Окрім цього, використанням даної технології можна вирішити низку екологічних проблем. Мета наших досліджень – розро- бити технологію спільної утилізації відходів рослинни- цтва та тваринництва з використання мікробіологічних препаратів. Методи. Для проведення досліджень із вермикультивування і вермикомпостування була при- готовлена серія органічних субстратів, що містять різні види органічних відходів тваринництва та рослинни- цтва: солома ячмінна, солома пшенична, кукурудзяна дробина, а також рідкі екскременти ВРХ, видалені за допомогою гідрозмиву. Кожна з перелічених вище органічних решток була змішана із гноївкою (рН – 5,8) у співвідношенні 1 : 1. Усі органічні компоненти (крім торфу) попередньо були подрібнені до пастоподібного стану. Результати. Аеробне компостування з коротким терміном перебігу біохімічних процесів, де відходи тва- ринництва і рослинництва вивозяться на спеціальний гідроізольований майданчик, обладнаний системою перфорованих труб для подачі повітря та відведення інфільтрату. Відходи складуються в кагати пошарово, з обов’язковою обробкою кожного шару мікробіологіч- ним препаратом – ЕМ Біоактив або ЕМ Компост. Перебіг мікробіологічних процесів розкладу та знеза- раження компостної суміші інтенсифікується заміщен- ням облігатних мікроорганізмів органічного наповнювача факультативними препарату. Періодично контролю- ються температура, вологість і вміст СО2 в кагаті. У разі дотримання всіх технологічних вимог після завершення компостування об’єм кагату зменшиться на 40–60%. Процентне коливання залежить від виду наповнювачів, які використовувалися. Рекомендована норма внесення готового продукту становить 3–10 тонн на гектар, залежно від гранулометричного складу ґрунту та ступеня його гумусованості. Завдяки використанню ЕМ-препаратів компост абсо- лютно безпечний у санітарно-епідеміологічному плані, адже не містить патогенної мікрофлори та позбавлений неприємного запаху, може використовуватись у різних галузях сільського господарства. Висновки. Технологія компостування з отриманням ЕМ-компосту аеробним способом є ресурсозбережувальною технологією, адже не потребує великої кількості машин і обладнання. ЕМ-компост – це запорука екологічної стабільності регі- ону та держави загалом завдяки отриманню якісних та сталих врожаїв, підвищенню рентабельності тварин- ницької галузі.