Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Спілкування міжособистісне.
Статті в журналах з теми "Спілкування міжособистісне"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Спілкування міжособистісне".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Магдисюк, Л. І., Б. В. Павлова та В. В. Пасічко. "МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ОСІБ ПІЗНЬОЇ ЗРІЛОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 142–47. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.64.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному аналізу поняття міжособистісного спілкування, його основних характеристик та особливостей. Розглянуто особливості впливу спілкування на функціонування осіб пізньої зрілості, особливості міжособистісного спілкування даної вікової категорії. Наведені результати емпіричного дослідження, свідчать про рівень та спрямованість потреби у спілкуванні, почуття самотності та адаптивності, що впливають на функціонування осіб пізньої зрілості. Отримані емпіричні дані обраховані методом математичної статистики та аналізу результатів: відсотковий та кількісний аналіз (коефіцієнт кореляції Пірсона), який показує взаємозв’язок отриманих характеристик. Отримані результати можуть бути використані при роботі із особами пізньої зрілості в рамках підвищення їх продуктивності праці через корекцію тих складових, які визначають міжособистісне спілкування; у можливості використання при самоосвіті та просвітницькій діяльності з метою надання практичної допомоги особам пізньої зрілості практичними психологами та використовуватись у діяльності працівників психологічних служб.
2
Білоус, Руслана, Світлана Сошенко та Ганна Лебединська. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ У ПРОЦЕСІ МІЖОСОБИСТІСНОГО СПІЛКУВАННЯ СТУДЕНТІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 16 (1 липня 2021): 18–26. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.212.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено узагальнення й систематизацію сучасних підходів до проблеми спілкування, міжособистісного спілкування та подолання комунікативних бар’єрів у студентів. Визначено, що міжособистісне спілкування здійснюється за допомогою невербальних та вербальних впливів, спрямоване на утворення більш тісних психологічних зв’язків між учасниками. Виокремлено його функції: установлення нових контактів, досягнення порозуміння між партнерами по спілкуванню, вплив на емоційні стани партнера, покращення організації спільної діяльності. Розкрито поняття, сутність, особливості, причини виникнення та шляхи попередження і подолання комунікативних бар’єрів. Визначено, що комунікативні бар’єри у спілкуванні можуть виникати через сукупність різних соціальних та психологічних факторів. Запропоновано їх класифікацію та окреслені шляхи їх ефективного подолання у процесі соціально-психологічного тренінгу, що передбачає знайомство з учасниками, створення сприятливих умов для роботи групи, вироблення правил групової діяльності; роботу з емоційною складовою комунікативного процесу, набуття навичок розпізнання та прояву емоцій; зі стратегіями захисту у процесі спілкування, уміння їх розпізнати, виявлення їх впливу на появу перешкод у комунікації; із комунікативною толерантністю, визначенням її важливості у подоланні комунікативних бар’єрів, оволодіння навичками комунікативної толерантності.
3
Kyrychenko, Tetiana. "МІСЦЕ ТА РОЛЬ САМОРЕГУЛЯЦІЇ В МІЖОСОБИСТІСНІЙ МОВЛЕННЄВІЙ КОМУНІКАЦІЇ ПІДЛІТКІВ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 128–34. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-128-134.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається міжособистісне мовленнєве спілкування підлітків як смислова взаємодія його суб'єктів, що передбачає наявність таких мовленнєвих здібностей, як говоріння та слухання, функціональною комунікативною одиницею якого є висловлювання (повідомлення), нерозривно пов'язане з лексико-семантичними та граматичними значеннями. Системоутворюючим фактором організації міжособистісного мовного спілкування підлітків є саморегуляція як цілеспрямований процес самоорганізації їхньої психічної діяльності; специфіка комунікативних ситуацій визначає варіативність саморегуляції особистості період дорослішання; Основним чинником забезпечення конструктивного міжособистісного мовного спілкування особистості, що росте, є актуалізована потреба в успіху.
4
Ponomarenko, Тetiana. "РІВЕНЬ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ". HUMANITARIUM 45, № 2 (3 липня 2020): 85–92. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-45-2-85-92.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню проблеми міжособистісного спілкування та розвитку комунікативних умінь підлітків, а також дослідженню впливу комунікабельності особистості на виникнення конфліктів у підлітковому віці. Саме міжособистісне спілкування і є провідною діяльністю цього віку, а конфліктологічна активність підлітків найчастіше пов’язана з постійною переоцінкою цінностей, яка відбувається в процесі спілкування з соціальним оточенням, формуванням самосвідомості, появою певних установок, стереотипів і власного бачення ситуації. У статті описане дослідження, яке демонструє рівень комунікабельності учнів, рівень їхнього комунікативного контролю, рівень конфліктності, а також стиль поведінки в конфліктній ситуації. Розроблено автором методичні рекомендації для батьків і вчителів щодо розвитку комунікативної компетентності та психопрофілактики виникнення конфліктів у підлітковому віці.
5
Rusyn, Halyna. "ВПЛИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА НА ФОРМУВАННЯ ВИХОВНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОДИННОЇ ЕТНОПЕДАГОГІКИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.70-74.
Повний текст джерелаАнотація:
Авторка розглядає народну педагогіку як один із основних чинників створення виховної системи в сучасній українській школі та її подальшого розвитку, формування високоосвіченої, духовно багатої і морально стійкої особистості, вихованої на народних цінностях, звичаях, традиціях, рідній культурі, що є найголовнішим для молоді під час її етноідентифікації та входження в український соціум. Автором окреслено, що саме сім’я виступаєсферою формування ідеалів, світогляду, інтересів, первинних ціннісних орієнтацій та розвиває соціальні спрямування дитини. Завдання сучасної освіти – підготовка педагогічної культури батьків, забезпечення їх знаннями, володінням ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки дитини. Найпершим засобом регулювання взаємин є встановлення емоційно-ціннісного спілкування в сім’ї. Міжособистісне спілкування в сім’ї допомагає утверджувати доброзичливі, правдиві і щирі стосунки з дітьми, розвивати і збагачувати сімейні традиції і звичаї, виховувати дітейна позитивних прикладах родини. Водночас сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них – потреба в довірливому спілкуванні, співпереживанні, співучасті. Саме підвищення педагогічного рівня батьків дасть змогу перетворити сімейне виховання на цілеспрямований, успішний процес, що повноцінно розв’яже завдання розвитку і виховання дитини.
6
Коваленко, Олена. "Теоретичні та методичні засади професійної підготовки майбутніх психологів із соціальної психології старості". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються зміст і методичні засади викладання дисципліни «Соціальна психологія старості» майбутнім психологам, бакалаврам спеціальності 053 «Психологія» з додатковою спеціалізацією «Соціальна психологія». Зазначені мета та завдання дисципліни, а також знання й уміння студентів після опанування її змістом. Змістовно вона складається із дев’яти тем: соціальна психологія старості як міждисциплінарна галузь знань, загальна характеристика розвитку людини у старості, вікові зміни особистості у старості, міжособистісне спілкування людини у віці пізньої дорослості, сім’я в житті старіючої людини, особи літнього та старечого віку в суспільстві, психологічні особливості соціальної адаптації у старості, соціальна активність людей у літньому та старечому віці, соціальна та психологічна допомога людині на етапі старості. Опанування таким змістом передбачає лекційні, семінарські та практичні заняття, самостійну й індивідуальну роботу. Вивчення дисципліни закінчується підсумковим модульним контролем. Охарактеризовані особливості цих форм організації навчання, подано їхній зміст. Діяльність студентів оцінюється модульною оцінкою у 100 балів. Обґрунтовується система нарахування балів за різні види робіт.
7
Zubko, Olga. "INTERPERSONAL COMMUNICATION OF UKRAINIAN EMIGRATION INTELLIGENCE IN THE INTERNATIONAL RELATION OF THE CZECHOSLOVAK REPUBLIC: ANOMALY, FOBIA, PATHOLOGY AND DEVIATION (1921-1939)." Journal of Ukrainian History, no. 39 (2019): 30–38. http://dx.doi.org/10.17721/2522-4611.2019.39.4.
Повний текст джерелаАнотація:
The informal reflection of the transformation of the life positioning of the emigrants from Ukraine is, mostly part, the prerogative of social psychology and sociology. While the question of interpersonal relations is primarily the indicator of political moods, and, moreover, the indicator of everyday life in the historical context. And it is well know the routine transforms into a center of active cultural genesis in the watershed years: in the collisions of social disorder, the outline of the Future is born and form. In turn, when in a real life the established connections are broken, something like that happen in the human psyche. The "Achilles heel" of the historiography of studying the transformation of the life positioning emigrants from Ukraine in the Czechoslovak Republic (and note, the emigrants from Ukraine in general) is a surprisingly weak reflection of their behavioral history. The interpersonal communication among Ukrainian emigrants was, first of all, historical action – that had a tendency to repeat, as opposed to an event that had the features of extraordinary and non-repeatability. The representatives schools of symbolic interactionism and phenomenological sociology, turned to interpersonal communication for they the atoms of social interaction were, in fact, the actors, their actions, and reactions to the actions of each other: M. Weber, T. Parsons and A. Shchyuts. Although the Ukrainian interwar Prague emigration was, mostly, a political emigration, it unquestioningly follows the general emigration trends of the 1920s-1930s. Thus, in the first instance, especially in the culminated years of the "Russian Aid Action" (1921-1925), the life of the Ukrainian emigration community of the Czechoslovak Republic became to stabilize, was imbued with by the "concept of rapid return" through. In 1925-1928, Ukrainian emigration are affected "turnaround". The 1930s brought new troubles: the global economic crisis (delayed until 1935), and the Second World War was knocked on the door of Ukrainian exiles in 1938. The 1920s were, in fact, really "golden years" in Europe. After the First World War in Czechoslovak Republic became an era of prosperity and prosperity, did not become an exception.Outlined prosperity and well-being have proven themselves, first of all, due to the introduction of technical innovations in ordinary Czechoslovaks: radio receivers, vacuum cleaners, refrigerators, washing machines, and others. On the other hand the 1930s, on the other hand, made some adjustments in the life of the interwar Chinese SSR. A country, focused on the relations with all the nations, was precipitated by the global economic crisis, which, in addition drag on to 1935. Czechoslovakia had to reckon with access to the proscenium of the world history of monsters-dictatorships. Ukrainian interwar emigration for the level and can be divided into three categories. Ukrainian emigration doctors proved most taciturn interlocutors in informal communication, instead of their informal rejection was an attempt to join the prohibited eugenic research. Engineers and lawyers were considerably more sociable and fun category of informal interlocutors. For this category of Ukrainians in the Czechoslovak Republic We stress, practically, there were not forbidden sweets in interpersonal communication. The teaching the scientists, the staff of the Library and specialists in music, the most funny, witty, gayer, sociable, but at the same time proned to anomalies, phobias and deviations, an emigre category, was . Obviously, this in turn was due to in the emigrant "rating of professions" (1923-1933), the teaching was kept by the honorable "gold" ("silver" was kept the by engineers and economists, and "bronze" was kept by doctors and lawyers). Regarding the deviant behavior, the Ukrainian emigration community in the Czechoslovak Republic, drank and sometimes ends suicide that is got nothing to do with this. The main causes of drunkenness and suicide lay in homesickness, home, tuberculosis and unemployment.
8
Pavelkiv, Roman, Valentyna Bezliudna та Liubov Osmak. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 13 (26 грудня 2019): 97–105. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.129.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлюються питання розвитку комунікативної компетентності майбутніх психологів у процесі вузівського навчання. Аналізується сутність комунікативних бар’єрів, простежується їх вплив на процес взаємодії між людьми у контексті ділової комунікації. Основна увага зосереджується на вивченні емоційного компоненту спілкування та його розвитку протягом трьохрічного інтервалу. Встановлено, що на початковому етапі навчання у вищій школі у студентів першокурсників простежується схильність до продукування і переживання комунікативних бар’єрів. Описані окремі особливості динаміки емоційних компонентів комунікації, з’ясовані взаємодетермінуючі зв’язки між показниками емоційних бар’єрів у спілкуванні, мотиваційних орієнтацій в міжособистісних комунікаціях, інтерактивної спрямованості особистості та емоційного інтелекту майбутніх психологів. Доведено, що у процесі професійної підготовки відбувається формування тих емоційних компонентів інтеракцій, які визначають продуктивність міжособистісної взаємодії та ефективність спілкування психолога з клієнтами, унеможливлюючи чи зменшуючи бар’єри у їх комунікації. Простеження динаміки гармонійності комунікативних орієнтацій засвідчує позитивні зміни у мотиваційних установках майбутніх психологів.
9
Obukhova, Nataliia. "Емоційна обізнаність суб’єктів аудіальної медіакультури при різних стилях міжособистісної взаємодії". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 135–42. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).125.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано зв’язок між стилями міжособистісної взаємодії учнів, студентів та інших суб’єктів у реальному житті, їхньою емоційною обізнаністю та аудіальною медіакультурою. Виявлено особливості зв’язку аудіальної медіакультури з емоційною обізнаністю та міжособистісною взаємодією суб’єктів в аудіальному просторі. Представлено результати емпіричного дослідження емоційної обізнаності суб’єктів, що мають різні стилі міжособистісної взаємодії в медіапросторі. Вибірка, що складалася із 140 осіб віком від 14 до 23 років, досліджувалася за допомогою комплексу методик: опитувальника емоційної обізнаності (К. Штейнер), тесту на визначення стилів міжособистісної взаємодії (С. Максимов, Ю. Лобейко), авторської анкети “Музичні уподобання”. Результати дослідження підтвердили наявність взаємозв’язку між рівнями емоційної обізнаності субА’єктів і їхніми стилями міжособистісної взаємодії. При цьому статистично значущих зв’язків між стилями міжособистісної взаємодії і музичними уподобаннями не виявлено. Водночас простежено статистично значущі зв’язки між рівнями емоційної обізнаності і критеріями аудіальної культури. Висунуто припущення, що суб’єкти з високим рівнем емоційної обізнаності вдаються до директивного стилю спілкування навмисно, з певною метою, а суб’єкти, що мають низький рівень емоційної обізнаності, – здебільшого несвідомо, щоб полегшити спілкування. Люди, що віддають перевагу стилю невтручання, здатні вибудовувати продуктивні стосунки в житті й на роботі, але часто не враховують потреби людей, які їх оточують. Для розвитку колегіального стилю взаємодії людина має не лише аналізувати свої емоції, а й співчувати іншим, розрізняти їхні емоції. У випадку ділового стилю спілкування увага до власних емоцій сприймається в нашому соціумі як слабкість, неможливість підтримувати власне ділові стосунки, які передбачають передусім стриманість; це призводить до того, що емоції “заганяються” на тілесний рівень. Тож для підтримання цього стилю взаємодії дуже важливо розуміти, що відчуває партнер по спілкуванню. Зроблено припущення, що, підвищуючи рівень аудіальної медіакультури особистості, можна таким чином опосередковано формувати стиль міжособистісної взаємодії.
10
Марійчин, Андрій. "Емпіричне дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т3 (2021): 125–38. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-125-138.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовані показники емпіричного дослідження особливостей прояву параметрів комунікативної компетентності спортсменів-гірськолижників. Для вирішення цього завдання було застосовано експлораторний аналіз даних. Зазначені статистичні процедури застосовувались для показників наступних методик: методики «Визначення потреби у спілкуванні» Ю. М. Орлова, В. І. Шкуркіна, Л. П. Орлової, методики «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Шнайдера, тесту КОС (Комунікативні та організаторські схильності) В. В. Синявського, Б. А. Федоришина, опитувальника «Соціально-психологічні характеристики суб'єкта спілкування». В. О. Лабунської, опитувальника міжособистісних стосунків В. Шутца. Отримані показники піддавались порівнянню за експлораторним аналізом. За результатами вивчення особливостей прояву параметрів комунікативної компетентностіу спортсменів було встановлено наступне. Загальна адаптивність досліджених спортсменів-гірськолижників знаходиться на середньому рівні, і вони досить адаптовані до спілкування в умовах спортивно-змагальної діяльності. Показано, що завдяки середньому рівню комунікативного контролю вони достатньо щирі, в міру стримані в своїх емоційних проявах, зважають в своїй поведінці на ставлення оточуючих людей. Зазначено, що для них властивими у спілкуванні є труднощі, пов’язані зі ставленням партнерів зі спілкування та зверненні до них чи з їхнього боку, а також труднощі, пов’язані із уміннями та навичками організації міжособистісної взаємодії. У свою чергу вони значно легше долають труднощі, що пов’язані із соціально-перцептивними характеристиками. Зазначено, що у гірськолижників спостерігається певна збалансованість орієнтацій на активність та прийняття контактів, а орієнтація на прийняття емоційних відносин трохи знижена, проте вони орієнтовані на те, щоб виявляти домінування у міжособистісному спілкуванні. Ключові слова: комунікативна компетентність, параметри комунікативної компетентності, емпіричні показники, професійна мобільність спортсменів, спортсмени-гірськолижники, комунікація.
11
Демиденко, Ганна Глебівна. "Вираження танцювальної культури українців засобами фразеології". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 77–86. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.90.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовуються семантичні й етнокультурні особливості українських фразем, які репрезентують специфіку танцювальної культури мовців, описують характер виражальних рухів, надають відомості про невербальний компонент хореографічної практики (пози, жести). Танцювальні здібності українського народу схарактеризовано як унікальне та самобутнє явище, що отримало лінгвальне втілення у сталих зворотах. До аналізу залучено дві групи висловів: 1) фразеологізми із дієслівним компонентом «танцювати»; 2) фразеологізми, внутрішня форма яких засвідчує рухову активність, подібну до танцювальної. Акцентовано, що семантика стійких словосполучень першої групи має метафоричний вияв, стає зрозумілою завдяки культурологічним коментарям, витлумаченню символічного навантаження. Сталі звороти другої групи ілюструють невербальну активність людини, дають оцінку мові тіла, що дає змогу визначити риси характеру українців, ментальні ознаки крізь призму танцювальної культури.
Спостереження за фактичним матеріалом дає підстави зробити висновок, що танець виник у результаті ритуалізації поведінкових стереотипів і сценаріїв. Вони є виявом загальної потреби до впорядкування танцювальних рухів на біологічній основі як засобів передачі адаптивно цінної когнітивної інформації. Мова танцю зумовлена соціокультурним життям, тому спостереження за тваринним світом, міжособистісне спілкування, міжнаціональні зв’язки, побут, навіть військова справа стали підґрунтям для певних моделей хореографічної культури.
12
Сергєєва, Наталія. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВІДНОСИН ДІТЕЙ ІЗ СІМЕЙ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 240–45. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.175.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена підготовці соціальних педагогів до дослідження міжособистісних відносини дітей із сімей вимушених переселенців. Розкрито сутність та зміст понятійного апарата. Охарактеризовано поняття “міжособистісні відносини”. Зазначено, що міжособистісні відносини охоплюють широке коло явищ, де головним регулятором неповторності міжособистісних стосунків є привабливість однієї людини для іншої. Описано класифікацію міжособистісних відносин, що спирається на кілька критеріїв: глибину стосунків, вибірковість щодо партнерів, функції стосунків. Проаналізовані психологічні детермінанті формування міжособистісних відносин, характеристики та соціально-психологічні особливості спілкування дітей із сімей вимушених переселенців, кризові періоди підліткового віку. Метою статті є підготовка соціальних педагогів до дослідження міжособистісних відносин дітей із сімей вимушених переселенців, розкриття особливостей їх діагностики. Визначені основні завдання та методи діагностики міжособистісних відносин особистості. Зазначено, що у дослідженні міжособистісних відносин найбільш важливим показником є рівень конфліктності та її специфічні риси. Охарактеризовано адаптивні механізми підліткового віку. Розкрито основні характеристики та соціально-психологічні особливості кризи підліткового віку.
13
Васильченко, О. І. "ЧИННИКИ СПРИЯННЯ ГЕНДЕРНІЙ ОБІЗНАНОСТІ СТУДЕНТІВ УНІВЕРСИТЕТУ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 211–16. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-33.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу та опису практики сприяння гендерній обізнаності студентів університету під час викладання дисципліни «Іноземна мова професійно-комунікативної спрямованості» в контексті формування фахівця нового типу, який спроможний у майбутній професійній діяльності протистояти гендерним стереотипам та упередженням щодо ролі чоловіка і жінки. Запропонована проблема визначена також завдяки запиту українського суспільства та системи вищої освіти зокрема на необхідність пошуку нових форм та методів, які забезпечать студентів не тільки професійними знаннями та навичками, які необхідні для продуктивної професійної діяльності, але й знаннями та навичками, які дозволять майбутнім фахівцям бути ефективними у міжособистісній взаємодії у різних сферах суспільства. У статі пропонується залучення можливостей дисципліни «Іноземна мова професійно-комунікативного спрямування» не тільки як засіб опанування іноземною мовою, але й як інструмент реалізації ідеї гендерної рівності. Завдяки ознайомленню студентів із гендерними аспектами різних сфер діяльності особистості, адже гендер як соціальний конструкт, проникаючи у всі сфери людського життя, є важливим чинником під час особистісної взаємодії та впливає на самоідентифікацію та самореалізацію особистості, студенти мали можливість проаналізувати свій досвід гендерної соціалізації, порівняти його з досвідом інших студентів та визначити можливі шляхи вирішення гендерних проблем у своєму власному житті. Запропонована стаття описує практику впровадження гендерного компоненту у зміст дисципліни «Іноземна мова професійно-комунікативного спрямування», який спрямований на підвищення рівня обізнаності студентів щодо ідеї гендерної рівності, яка допомагає зрозуміти її переваги в контексті самоідентифікації та самореалізації особистості не тільки в майбутній професійній діяльності, але і в особистому житті. Завдяки спостереженню та співбесідам зі студентами під час навчально-педагогічного процесу були визначені основні форми та методи, які стали ефективними для досягнення поставленої мети. Міжособистісне спілкування студентів визначено основним чинником підвищення гендерної обізнаності, адже воно відповідає психофізіологічній потребі, притаманній студентському віку. Визначено пріоритетні напрями у змісті гендерного компоненту, які впливають на підвищення рівня гендерної обізнаності студентів. Завдяки запропонованому навчальному матеріалу студенти мали можливість зрозуміти формування та функціонування гендерних упереджень та стереотипів, з якими вони стикаються у своєму повсякденному житті.
14
Михайлишин, Уляна. "Вплив міжособистісних відносин на формування адиктивноі поведінки у юнацькому віці". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 165–83. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-165-183.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто психологічні особливості впливу міжособистісних відносин на формування адиктивної поведінки у юнацькому віці. Представлено та проаналізовано результати емпіричного дослідження впливу міжособистісних відносин на формування адиктивної поведінки з подальшою статистичною обробкою даних. Методи: При дослідженні використано методи математичної статистики (кореляційний аналіз за Пірсоном) та наступні психодіагностичні методики: методика діагностики міжособистісних відносин (Тімоті Лірі);методика «Потреба в спілкуванні» Ю. М. Орлов;методика «Схильність до залежної поведінки» В. Д. Менделевич;методика на визначення інтернет-залежності Кімберлі-Янг (адаптація В. Бурової). Результати. Обгрунтовано, що адиктивна поведінка набуває широкого поширення серед молоді. Одним з чинників, який впливає на формування залежної поведінки можуть бути міжособистісні відносини. Подано методики емпіричного дослідження міжособистісних відносин та адиктивної поведінки. Зазначено основні напрями сучасних досліджень. За результатами емпіричного дослідження та кореляційного аналізу, визначено, що існує взаємозв’язок між особистісними відносинами та адиктивною поведінкою. Встановлено, що чим більше у людини буде виражений авторитарний, підпорядковуючий, доброзичливий тип міжособистісних відносин, тим менше у неї буде проявлятись схильність до наркотичної, алкогольної, інтернет-залежності. Чим більше у людини буде виражений егоїстичний, агресивний, підозрілий, залежний тип міжособистісних відносин, тим більше у неї буде проявлятись схильність до наркотичної, алкогольної, інтернет-залежності. Чим вищий в людини рівень потреби у спілкуванні, тим менше у неї буде проявлятись схильність до наркотичної, алкогольної, інтернет-залежності. На підставі отриманих даних зроблено висновок про необхідність подальших досліджень, спрямованих на пошук різних детермінант виникнення адикцій з метою глибшого аналізу порушеної проблематики. Висновки. У результаті кореляційного аналізу встановлено, що міжособистісні відносини можуть бути пов’язані з адиктивною поведінкою особистості. Ключові слова: адиктивна поведінка,алкоголізм, наркоманія, інтернет-залежність, міжособистісні відносини.
15
Klopota, Yevhenii, та Nataliia Voronska. "ОСОБЛИВОСТІ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ПІДЛІТКІВ В ІНКЛЮЗИВНИХ КЛАСАХ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (2020): 162–80. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: вивчення особливостей міжособистісної взаємодії підлітків в інклюзивних класах, завдяки аналізу результатів діагностики інтерактивної спрямованості особистості та самокерування в спілкуванні. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що існують відмінності у міжособистісній взаємодії підлітків в залежності від статі, віку та наявності особливих потреб. Методи: Порівняльний аналіз джерел наукової педагогічної літератури, інтерпретація, формулювання висновків. Результати обробляються математично і представлені у форматі порівняльних таблиць. Результати: У дослідженні прийняли участь 240 учнів віком від 11 до 15 років. Результати свідчать про те, що підлітки з особливими потребами більш адаптивні у спілкуванні, але інтерактивна спрямованість на взаємодію більш розвинута в учнів з типовим розвитком. Ригідність або стабільна модель спілкування більше властива учням з типовим розвитком. Знайдено кореляційні зв’язки між адаптивністю в спілкуванні та шкалами емоційного інтелекту: керування емоціями, самомотивація, що підтверджує висновок існування впливу емоційного інтелекту на вміння ефективно спілкуватися. Також знайдені негативні кореляційні зв’язки між спрямованістю на взаємодію, орієнтацією на особистісні інтереси та маргінальною орієнтацією. Зазначимо, що підвищення окремих чинників емоційного інтелекту призводить до зниження маргінальної спрямованості. Висновки: Результати засвідчують важливість розвивати інтерактивну спрямованість на взаємодію і таким чином зменшувати рівні орієнтації на особистісні інтереси, маргінальної спрямованості, та підвищувати емоційний інтелект, прагнення до саморозвитку. Також розвиток емоційного інтелекту позитивно впливає на адаптивність в спілкуванні.
16
Leshchenko, Maryna Yevheniivna. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ УСПІШНОЇ ОСОБИСТОСТІ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 1(13) (2019): 46–51. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2019-1(13)-46-51.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Проблема формування успішної особистості набуває в сучасних умовах розвитку суспільства особливого значення. Дослідження проблеми толерантності та її важливості викликано необхідністю побудови і організації нового суспільства, в якому всі особистості мають рівні права і можливості. Постановка проблеми. При включенні у соціальну реальність, міжособистісну взаємодію постає проблема самореалізації в тому суспільстві, в якому існує особистість. Гармонійним існування стає тоді, коли самореалізація відбувається успішно. В сучасних умовах одним із чинників успішної самореалізації постає толерантність особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Толерантність як якість особистості досліджується з різних боків: як особистісна риса, як категорія відносин, як суспільно значуща цінність, як важлива якість сучасного фахівця (В. Байденко, А. Вербицький, І. Бех, Т. Болотіна, Б. Гершунський, О. Ю. Клепцова та інші). Виділення недосліджених раніше частин загальної проблеми. В цілому, недостатня наукова розробка проблеми значення толерантності як особистісної якості успішної особистості визначила актуальність даного дослідження. Постановка завдання. Завданнями даного дослідження є визначення значення толерантності для успішності особистості, визначення критеріїв та проявів толерантності в діяльності та системі міжособистісних відносин та спілкування. Виклад основного матеріалу. У статті визначено важливість толерантності для сучасної особистості. Проаналізовано зв’язок толерантності і успішності особистості. Визначено основні складові толерантності як якості особистості, такі як: когнітивний, емоційний та поведінковий. Охарактеризовано основні соціально-психологічні прояви толерантності особистості в системі ділових і міжособистісних стосунків. Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, що толерантність як якість особистості має пронизувати всю діяльність та міжособистісні відносини суб’єктів суспільних відносин. Толерантність як якість особистості має бути наявною в комплексі базових ціннісних орієнтирів професійно успішної особистості.
17
СМОЛЮК, Світлана. "СУТНІСНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ «МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ» ВИХОВАТЕЛЯ ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (14 квітня 2022): 118–22. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано різні наукові проблеми щодо дослідження дефініцій міжособистісної взаємодії вихо- вателя закладу дошкільної освіти. На основі аналізу наукової літератури висвітлено сутнісний аналіз поняття «міжособистісної взаємодії» вихователя закладу дошкільної освіти. Автором проаналізовано різні підходи до визначення понять «взаємодія» та «міжособистісна взаємодія». З’ясовано, що поняття взаємодії застосовується, по-перше, для характеристики дійсних реальних контактів людей під час сумісної діяльності; по-друге, для опису взаємних впливів один на одного під час сумісної діяльності або в процесі соціальної активності. Під час взаємодії вихователь впливає на мотиви, цілі, прийняття рішень, на виконання і контроль дій, тобто на всі складові діяльності вихованця (партнера). Зокрема, автором досліджено, що до структури взаємодії входять: суб’єкти взаємодії, взаємний зв’язок, взаємний вплив один на одного, взаємні зміни суб’єктів спілкування. При цьому взаємодія складається з дій, які визначають: діючий суб’єкт; об’єкт дії чи суб’єкт, на який спрямовано вплив; метод дії чи спосіб використання засобів впливу; реакцію індивіда, на якого впливають, чи результат дії. Визначено, що взаємодія суб’єктів освітнього процесу є міжособистісною взаємодією – особистісним контактом двох і більше осіб, зумовлена потребою у спільній діяльності, наслідком якого є взаємні зміни у їхній поведінці, діяльності, установках. Це узгоджена діяльність задля досягнення спільних цілей та результатів, вирішення учасниками значущої для них проблеми чи завдання. Зокрема, виділено два основних типи (стратегії) міжособистісної взаємодії: співпрацю (кооперацію), коли просування кожного з партнерів до своєї мети сприяє або, як мінімум, не перешкоджає реалізації цілей інших, та суперництво (конкуренцію), коли досягнення мети одного з індивідів, що взаємодіють, ускладнює або виключає можливість досягнення цілей інших учасників спільної дії. Найбільш ефективною для розвитку вихованця та колективу є співпраця, для якої характерні знання та опора на позитивне в людині, доброзичливість, довірливість, активність обох сторін, діалог. Досліджено, що всі складові міжособистісної взаємодії характеризуються взаємністю і обіймають такі явища як взаєморозуміння, взаємовплив, взаємопізнання, взаємовідношення, сумісність та спрацьованість.
18
Мартинова, І. С. "«ОРГАНІЗОВАНА ДРУЖБА»: СТВОРЕННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ ХАРКІВСЬКОГО ТОВАРИСТВА ДРУЖБИ З НІМЕЦЬКОЮ ДЕМОКРАТИЧНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ". Історія та географія, № 57 (2020): 23–31. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Унаслідок прийнятих комуністичною партією рішень про посилення пропаганди радянського способу життя закордоном і залучення до цього процесу громадськості в радянській Україні наприкінці 1950-х – 1960-ті рр. було створено Українське товариство дружби і культурного зв’язку з зарубіжними країнами(УТДКЗ). Воно мало обласні і міські відділення. Значний інтерес харківської громадськості до німецької мови і культури, наявність громадської просвітницької організації – Клубу друзів німецької мови (пізніше Клуб друзів НДР) зумовили створення у 1968 році Харківського міського відділення Товариства дружби з Німецькою демократичною республікою(ХМВТД). Діяльність Товариства відбувалася в рамках визначених статутом УТДКЗ і під контролем ідеологічного відділу обкому партії. Товариство складалося з колективних членів, серед яких були вищі навчальні заклади, підприємства, середні школи міста. «Клуб друзів НДР» був найактивнішим колективним членом ХМВТД і виконував більшість завдань, що стояли перед Товариством. Основними формами роботи були: зустрічі делегацій («потягів дружби») та окремих діячів культури, науки, техніки; проведення днів культури, урочистих зборів, присвячених річниці утворення НДР, вечорів німецької літератури, музики, театру; експонування виставок зарубіжних громадських організацій; шефська робота над студентами з Німеччини; відсилання закордон виставок, кінокартин, матеріалів для преси. Пропагандистсько-ідеологічний аспект в діяльності Товариства був обов’язковим, що позначалося на тематиці зустрічей і екскурсій, але ж міжособистісне спілкування сприяло встановленню теплих людських відносин. Актив товариства намагався неформально підходити до виконання своїх обов’язків. Члени Товариства з задоволенням виконували свою роботу, спілкувалися з гостями з НДР у неформальних обставинах, своїми руками готували сувеніри, організовували вечори і концерти, готували доповіді на різні теми, листувалися з німецькими друзями. Для цього вони вчили і постійно вдосконалювали німецьку мову.
19
Slobodianyk, Natalia. "СПІЛКУВАННЯ ЯК ОСНОВА ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (19 квітня 2018): 206–16. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp206-216.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються результати теоретичного дослідження проблеми актуалізації ролі спілкування як основи психолого-педагогічної взаємодії. На основі використання методів наукового аналізу розроблених теорій з проблем спілкування розкриваються основні функції педагогічного спілкування, виокремлюються групи педагогів з точки зору інтенсивності їх спілкування з учнями. Педагогічне спілкування розглядається як професійне спілкування педагога з усіма учасниками навчально-виховного процесу, спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. Професійне педагогічне спілкування передбачає високу його психологічну культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізовувати свої можливості у спілкуванні з іншими людьми, здатність сприймати, засвоювати, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі навчання і виховання. Визначається провідна роль учителя в педагогічному спілкуванні. Підкреслюється, що успішне педагогічне спілкування в процесі взаємодії учителя й учнів потребує від нього певних психологічних якостей та здібностей. Серед показників особистісного плану найбільше значення мають комунікативні схильності, здібності, знання, уміння, навички тощо. На результативність педагогічного спілкування впливають такі показники індивідуально-особистісного плану, як інтереси, рівень підготовки, звички учителя та учня. Провідним компонентом педагогічного спілкування є емоційні переживання, які охоплюють усі інші складові – наочні уявлення, судження тощо. У статті обґрунтовується ключова роль мовлення як основного засобу педагогічного спілкування, аналізуються типи міжособистісної педагогічної взаємодії, стилі педагогічного спілкування. Розглядаються особливості спілкування між учителем і учнем на рівні суб’єкт-суб’єктних відносин.
Ключові слова: спілкування, педагогічне спілкування, професійне спілкування, стилі спілкування, психолого-педагогічна взаємодія, педагогічний процес, типи взаємодії, суб’єкти взаємодії.
20
БАЛДИНЮК, Олена. "СОЦІАЛЬНА РОБОТА В ЗАКЛАДАХ ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ СИСТЕМИ". Humanitas, № 3 (28 жовтня 2021): 10–16. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.3.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання соціальної роботи у пенітенціарних закладах, визначається її мета, аналі- зуються основні технології соціальної роботи у цій системі. Метою дослідження є аналіз професійної діяльності соціальних працівників у пенітенціарних закладах. Методами дослідження є: аналіз, порівняння й узагальнення джерел із досліджуваної проблеми. Соціальна робота із засудженими є одним із видів пенітенціарної роботи, яку можна визначити як специфіч- ний вид професійної діяльності, що включає в себе: соціальну допомогу, підтримку, захист засуджених, допомогу у трудовому та побутовому влаштуванні осіб, які звільнилися із місць позбавлення волі, а також їх адаптацію у суспільстві після звільнення. Науковою новизною дослідження є те, що охарактеризовано особливості соціальної роботи в закладах пені- тенціарної системи (поширеність тюремної, кримінальної субкультури; криміногенне міжособистісне спілку- вання, а також обмеженість нормального спілкування; поширеність кримінальних способів вирішення супер- ечностей; наявність різних форм насильства; несприятливий соціально-психологічний клімат; підвищений ризик зазнати насильства, образи, утиску людської гідності). Особлива увага приділяється специфіці діяльності соціальних працівників у пенітенціарних закладах, освоєн- ню нових професійних компетентностей, оновленню теоретичних і практичних знань фахівців у зв’язку із вимо- гами до рівня кваліфікації та необхідністю освоєння сучасних методів вирішення професійних завдань. Уточнено принципи роботи соціального працівника у пенітенціарних закладах, а саме: універсальності, охорони соціальних прав, профілактики, соціального реагування, клієнтоцентризму, конфіденційності, толерантності, опори на власні сили та принцип максимізації соціальних ресурсів. Результати дослідження показали, що важливими видами діяльності, які здійснює фахівець із соціальної роботи із засудженими, є стратегічне планування; оцінка потреб засудженого; робота із сім’ями засуджених тощо. Оха- рактеризовано складники професійної культури соціального працівника: особистість самого соціального працівника пенітенціарної установи, його теоретичний і практичний професійний досвід, розвинені особистісні якості.
21
Руденко, Лариса. "Підготовка майбутніх фахівців соціономічної сфери до професійного спілкування в конфліктних ситуаціях". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 26–37. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.03.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах суспільної кризи, яка супроводжується загостренням міжособистісних стосунків, розбіжністю інтересів соціуму й особистості, зростанням конкурентної боротьби, актуалізується потреба підготовки майбутніх практичних психологів і соціальних працівників до професійної комунікації в умовах конфлікту. Людиновимірність професій практичних психологів і соціальних працівників пов’язують зі світоглядними домінантами професійних міжсобистісних відносин, що виявляються як на рівні об’єкта (соціальних груп та окремих людей, які потребують психологічної допомоги та соціальної підтримки), так і суб’єкта (фахівців, які цю допомогу та підтримку забезпечують). Їхня професійна діяльність передбачає постійне, часом тривале контактування з людьми, переважно комунікативну взаємодію з ними в різноманітних, у тому числі емоційно напружених і суспільно нестабільних ситуаціях, які можуть призвести до конфлікту. У статті обґрунтовано конфлікт як закономірний компонент професійної діяльності практичних психологів і соціальних працівників; розглянуті конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо взаємопізнання учасників, оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця соціономічної сфери і, як наслідок – поліпшення якості його професійної діяльності. Їх ефективна реалізація опирається на концепцію діяльнісного опосередкування особистості А. Петровського, згідно з якою усталені міжособистісні стосунки можна зрозуміти лише в контексті змісту, цінностей і смислу спільної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення «соціального інтелекту» (Дж. Г. Скотт), дотримання правил ключових елементів спілкування. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери до ефективного професійного спілкування в можливих конфліктних ситуаціях.
22
Artemova, Lyubov. "HUMANIZED COMMUNICATION WITH CHILDREN OF EARLY AND PRESCHOOL AGE." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 47, no. 3 (December 29, 2021): 86–96. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-3-47-86-96.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано принцип гуманізації згідно із сучасною концепцією оптимального розвитку дитини в умовах суб’єкт-суб’єктної взаємодії з дорослими. Встановлено, що недостатньо вивчені сутність і застосування принципу гуманізації в умовах суб’єкт-суб’єктної взаємодії батьків, педагогинь з дітьми раннього і дошкільного віку. Виявлено, що принцип гуманізації, реалізований у суб’єкт-суб’єктній взаємодії дорослих з дітьми, оптимально забезпечує самореалізацію дитини з раннього віку: її вибір, потребу в соціалізації, задоволенні пізнавальних інтересів, своєчасний розвиток базових діяльностей – спілкування, гри, предметної, пізнавальної, творчої тощо. Заявлено про ідентичні типові гуманістичні рушії взаємин і спілкування дітей незалежно від їхнього віку: раннього, дошкільного, шкільного. Взаємодія дорослих з дітьми на основі суб’єктності її учасників є пропедевтикою і основою гуманізації їхніх міжособистісних взаємин, які складаються, розвиваються, виражаються у спілкуванні. Партнерська взаємодія стає для малих дітей школою взаєморозуміння з дорослими (батьками і педагогинями). Спілкування суб’єктів гуманізованої взаємодії привчає дорослих рахуватися з правомірним вибором дітей як проявом їхньої особистості з народження, створюючи умови для їх самовиявлення, самоствердження і своєчасного оптимального розвитку.
23
ПОЛІЩУК, Людмила, та Тетяна ПУШКАР. "МОВЛЕННЄВІ ТАКТИКИ І СТРАТЕГІЇ ВВІЧЛИВОСТІ В АНГЛОМОВНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 151–57. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано стратегії ввічливості в політичному дискурсі. Увагу зосереджено на вивченні ввічливості в англомовному політичному дискурсі, що являє собою одну зі значущих комунікативних категорій, яка відіграє ключову роль у мовленнєвій взаємодії адресанта й адресата. У наукових дослідженнях лінгвістичну ввічливість репрезентують як соціальну норму, дотримання правил спілкування, максим спілкування, комунікативного етикету. Збереження «обличчя» – необхідна передумова продуктивного спілкування, яку має враховувати кожен член суспільства. Дослідники виокремлюють п’ятнадцять стратегій позитивної ввічливості, використовуваних задля зменшення комунікативної дистанції, усунення міжособистісних меж, досягнення взаєморозуміння, співробітництва й позитивного результату в спілкуванні, і десять стратегій негативної ввічливості, зорієнтованих на зменшення комунікативного тиску в спілкуванні, виявлення поваги до співрозмовника та його особистого простору. Предметом особливого наукового інтересу є механізми тактик і мовних засобів, використовуваних за реалізації стратегій негативної ввічливості в різноманітних дискурсах, зокрема політичному, провідною рисою якого є інституціональність. Саме остання зумовлює специфіку мовленнєвої взаємодії комунікантів і передбачає використання стратегій негативної ввічливості. Аналіз політичного дискурсу Дональда Трампа доводить, що ключову роль в організації гармонійної комунікації в цій дискурсивній практиці відіграє негативна ввічливість, представлена стратегіями, реалізованими відповідними тактиками: а) стратегія використання імпліцитних мовленнєвих актів – тактики ритуалізації імперативу; б) стратегія ухилення – тактики обмеження власною оцінкою, опосередкованого запиту інформації та припущення; в) стратегія субстантивації – тактики формалізації висловлення. Найпродуктивнішими засобами вербалізації стратегій і тактик негативної ввічливості в політичному дискурсі Дональда Трампа є граматичні (модальні дієслова, умовний стан, пасивний стан, звертання тощо). Серед синтаксичних засобів, що реалізують стратегії позитивної ввічливості, релевантні принципи пом’якшення: прагнення до порозуміння, підтвердження спільного погляду, емпатії, указівка на взаємність, включення учасників комунікації в дію.
24
СИТНІК, Світлана. "ЕМПАТІЯ ЯК РЕГУЛЯТОР МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 4 (53) (12 травня 2022): 70–78. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.4.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлені результати емпіричного дослідження характеру міжособистісної взаємодії осіб з розвиненими емпатійними здібностями. Для перевірки гіпотези про те, що регулятивна функція емпатії проявляється у формуванні дружелюбних, доброзичливих відносин з оточуючими, в неагресивних формах розв’язання конфліктів, у загальній компетентності щодо ефективної міжособистісній взаємодії в цілому, аналіз результатів дослідження складався з трьох послідовних кроків. По-перше, це визначення точності та варіативності отриманих показників, які характеризують емпатійні здібності, а також з’ясування загальних тенденцій прояву емпатії у сучасної молоді. По-друге, встановлення характеру взаємозв’язків між цими показниками та різними формами поведінки у міжособистісній взаємодії. По-третє, порівняння груп досліджуваних з високим та невисоким рівнями розвитку емпатії. У результаті аналізу індивідуальних даних та первинних статистик показано, що більшість представників студентської молоді мають середній рівень емпатії, передусім, за рахунок розвитку вміння поставити себе на місце партнера та створити атмосферу відкритості, довірливості, задушевності. Емоційна чуйність, здатність розуміти внутрішній світ співрозмовника, несвідомо, на інтуїтивному рівні сприймати його емоційний стан та налаштовуватись на іншого розвинені в них дещо гірше. Встановлено в процесі кореляційного аналізу, що регуляторна функція емпатії у міжособистісній взаємодії розкривається через прямий зв’язок з розвитком особистісного ресурсу міжособистісної взаємодії, соціальною адаптивністю та готовністю дійти взаєморозуміння у відносинах, із схильністю до уникнення або пристосування у ситуації конфлікту, із залежним, дружелюбним, альтруїстичним ставлення до людей, а також через від’ємний зв’язок із соціальною автономністю, конкурентною формою поведінки у конфлікті, агресивним, підозрілим ставлення до людей. Виявлено шляхом порівняння груп досліджуваних з високим та низьким рівнями емпатії, що емпатійні люди відрізняються вищим проявом потреби в міжособистісній взаємодії, прагненням до встановлення контакту, до розширення кола спілкування, значнішим інтересом до людей, вмінням зрозуміти точку зору опонента, гнучкістю поведінки, що дозволяє їм більш успішно регулювати рівень конфліктності у групі, впливати на благополуччя взаємин, пристосовуватися до чужих рішень, не намагаючись відстоювати власні інтереси, або загалом ухилятися від конфлікту, не вдаючись до агресивних форм поведінки. У взаємодії такі особи частіше проявляють себе як ввічливі, компромісні, конформні, товариські, дружелюбні у відносинах. Вони невимогливі, не схильні до звинувачень, охоче приймають допомогу, схильні довіряти партнерам.
25
Білецька, Олена. "ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК У ОСІБ ЮНАЦЬКОГО ВІКУ З РІЗНИМ РІВНЕМ ДОВІРИ В МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКАХ". Психологія: реальність і перспективи, № 15 (2 січня 2021): 11–17. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.179.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному розгляду проблеми довіри і соціально-психологічних характеристик у осіб юнацького (студентського) віку. Встановлено, що рівень емпатії та довіри особистості і міжособистісні стосунки юнаків знаходяться у взаємозв’язку і характеризуються загальною психологічною особливістю: силою прояву емпатії, що входять до емоційної сфери особистості, і співвідношенням рівнів міжособистісних стосунків. Завдяки особливостям емпатії та довірливого спілкування юнаки можуть оцінювати навколишніх людей, встановлювати певне значення відносин, які набувають протягом певного періоду часу. Докорінна зміна соціальної ситуації розвитку викликає інтенсифікацію програм пошуку шляхів особистісної самореалізації, прийняття відповідальних рішень, перебудови системи зв’язків з оточуючими. Соціальні норми й правила, засвоєні в попередні вікові періоди, лягають в основу формування власної системи поглядів на реалії співжиття людей в соціумі. На підставі результатів діагностики було виявлено переважну більшість осіб (85,7 %) з низьким рівнем довіри в міжособистісних стосунках, у яких були досліджені такі соціально-психологічні характеристики, як типи ставлення до оточуючих і рівень емпатичних здібностей. Результати емпіричного дослідження вказують на залежність особистості у прийнятті рішення довіряти чи ні від думки інших людей, постійний пошук підтвердження правильності свого вибору, невпевненість у власних можливостях. Статистичний аналіз отриманих результатів дозволив виявити достовірні відмінності в стилях (типах) міжособистісних відносин, рівні розвитку емпатичних здібностей у студентів з низьким рівнем довіри. Отримані результати стали психологічною основою для розробки соціально-психологічного тренінгу, як ефективного засобу підвищення рівня довіри студентів у період ранньої юності, адже саме довіра виконує соціальнопсихологічні функції пізнання, інтерактивності, адаптації, інтеграції, орієнтування, регулювання, комунікації, прогнозування, забезпечує розвиток, самовираження й самовдосконалення.
26
Білецька, Олена. "ЕГОЦЕНТРИЗМ ЯК ЧИННИК НИЗЬКОГО РІВНЯ ДОВІРИ В КОНТЕКСТІ МІЖОСОБИСТІСНИХ СТОСУНКІВ У ПЕРІОД РАННЬОЇ ЮНОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 16 (1 липня 2021): 12–17. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.210.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретичному обґрунтуванню та емпіричному розгляду проблеми егоцентризму, який зумовлює низький рівень довіри у осіб юнацького (студентського) віку. Встановлено, що егоцентрична спрямованість детермінується позицією і сприяє автономізації особистості від інших людей. Вона викликається потребами у власному успіху, в співчутті, в опіці, в афіліації, в самоствердженні, в захисті свого «Я». Егоцентризм відбивається на міжособистісних стосунках, перешкоджає ефективному спілкуванню і взаємодії з людьми, гальмує розвиток морально-етичної сфери особистості. Регуляція соціальної поведінки і життєдіяльності індивіда безпосередньо залежить від особливостей взаємодії людини з іншими людьми. Особистісний чинник виявляється провідним у всіх видах взаємостосунків людей один з одним, причому міжособистісні відносини відіграють особливо важливу роль.
На підставі результатів діагностики, було виявлено переважну більшість осіб (92 %) з низьким рівнем довіри в міжособистісних стосунках, у яких були досліджені такі соціально-психологічні характеристики, як рівень егоцентризму та рівень емпатичних здібностей. Результати емпіричного дослідження вказують на надміру сконцентрованість юнаків і дівчат на собі і своїх власних думках, переживаннях, не здатності адекватно сприймати іншого учасника взаємодії, що проявляється в бракові співчуття до співрозмовника, у відсутності координації дій з партнером. Отримані результати стали психологічною основою для розробки соціально-психологічного тренінгу, як ефективного засобу підвищення рівня довіри студентів та подолання «егоцентричної сліпоти» у період ранньої юності.
27
Lysenko-Helembiuk, Catherine, та Mariana Shupiana. "Вивчення психологічних особливостей спілкування у сучасній сім’ї та їх вплив на особистісне зростання дошкільника". Освітній простір України, № 9 (17 лютого 2017): 155–58. http://dx.doi.org/10.15330/esu.9.155-158.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено вплив системи спілкування у сім’ї на становлення особистості, визначено психологічні особливості спілкування сучасної сім’ї в контексті зарубіжної та вітчизняної науки, продемонстровано стилі спілкування і поведінки у міжособистісній взаємодії сім’ї, проаналізовано їх вплив на формування особистісної ідентичності, а також обґрунтовано авторську психолого-педагогічну модель трансформації спілкування у сім’ї в особистісному розвитку дошкільника
28
ЗДАНЕВИЧ, Лариса, та Тетяна ЦЕГЕЛЬНИК. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНИХ МІЖОСОБИСТІСНИХ ВЗАЄМИН ТА НАВИЧОК СПІЛКУВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ". Освітні обрії 50, № 1 (27 березня 2020): 160–63. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.160-163.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено теоретичне обґрунтування проблеми підготовки майбутніх вихователів до формування позитивних міжособистісних взаємин та навичок спілкування дітей дошкільного віку з особливими освітніми потребами. Авторами представлено власне розуміння готовності до професійної діяльності в умовах інклюзії, її основні компоненти та визначено складові професійної компетентності майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти для роботи в інклюзивній освіті. Зазначено, що завдяки цьому вибудовуються актуальні компетенції педагогічної роботи в умовах інклюзії щодо формування позитивних міжособистісних взаємин та навичок спілкування дітей з особливими освітніми потребами.
29
Артемова, Любов. "ПРИНЦИП ПРИРОДО ВІДПОВІДНОСТІ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ РАННЬОГО ДИТИНСТВА". Гуманізація навчально-виховного процесу, № 1(100) (3 грудня 2021): 129–39. http://dx.doi.org/10.31865/2077-1827.1002021.245407.
Повний текст джерелаАнотація:
У науково методичній статті висвітлено результати теоретичних і емпіричних досліджень застосування принципу природо відповідності у сучасній педагогіці раннього дитинства. Сучасна реалізація даного принципу передбачає центрацію на потребах, інтересах, виборі дитини в умовах соціалізуючих взаємодій її з дорослими і дітьми у адекватному ранньому дитинству предметно-іграшковому середовищі. Відповідно у лонгітюдному дослідженні доведено прогресивну динаміку розвитку дітей від народження до 3-х років.
Теоретично і емпірично обґрунтовано, що принцип природовідповідності доцільно застосовувати у адекватних психологічним особливостям і можливостям дітей раннього віку діяльностях - спілкуванні, предметній, ігровій.
Обґрунтований Я.Коменським, К.Ушинським та ін. принцип природовідповідності широко реалізовано у дослідженнях сучасних дидактів Укрвїни В.Помагайба, В.Бондаря, А.Алексюка та ін. щодо дітей шкільного віку. Стосовно дітей раннього і дошкільного віку цей принцип не вивчено у сучаних умовах його застосування. Водночас дослідження Д.Ельконіна, М.Лісіної, Л.Артемової та ін. з приводу природних діяльностей дітей раннього віку спонукають до обґрунтування вказаного принципу в умовах спілкування, предметних дій, гри дітей. Вважаю, що теоретичне обґрунтування і дослідне запровадження принципу щодо дітей раннього віку розкриє нові можливості його врахування в умовах сім'ї, ЗДО, ЗВО.
З'ясувати і обґрунтувати можливості застосування принципу природовідповідності щодо дітей раннього віку.
Теоретично і фактичними даними лонгітюдного дослідження підтверджено результати прогресивного психолого-фізичного розвитку дітей в умовах застосування принципу природо відповідності з урахуванням вікових можливостей немовлят 1-о року, малят 2-о року, дітей 3-о року життя. У результаті соціалізуючих взаємодій дорослих з дітьми і предметно-іграшкових умов своєчасно розвинулись змістовні діяльності: спілкування, предметна, ігрова, адекватні за способами дій дітей їх віковим особливостям на різних етапах раннього дитинства. Ці діяльності розвивалися у послідовності від спілкування через предметну діяльність до початкових форм гри.
Вважаю спілкування провідною діяльністю у ранньому дитинстві, оскільки воно веде розвиток дітей і само по собі, і у контексті інших діяльностей, зумовлюючи їх зростання до стадій самостійності. Діяльності мали і власну специфіку. Спілкування від емоційно-міжособистісної стадії набуло «ділового» змісту з появою предметних дій, а також ігрового забарвлення з виникненням емоційно-ігрових способів самовираження немовлят з середини і до кінця 1-о року. На 2-у році переважає предметна діяльність з обслуговуванням і збагаченням її спілкуванням малят з дорослими і дітьми. Предмети, відтворені у вигляді іграшок, спонукають малят до їх функціонального використання у наслідувальних ще фрагментарних іграх. Зростання інформативності й емоційності мовленнєвих конструкцій розширює діапазон ігрових дій малят з іграшками до кінця 2-о року. На 3-у році в усіх діяльностях з'являються нові ознаки. Спілкування стає самодостатнішим, не залежним від спонук дорослих чи предметних об'єктів; предметні дії діти здійснюють задля їх реального результату; наслідувальні ігрові дії уже мають ознаки рольової приналежності. Досягнення у своєчасному розвитку властивих ранньому віку діяльностей доводить результативність дотримання принципу природо відповідності з урахуванням психолого-фізичних можливостей дітей на різних вікових етапах їх розвитку.
Застосування принципу природовідповідності у ранньому віці в сучасних умовах має орієнтуватися на особистість дитини з її потребами, інтересами, вибором. Цей концептуальний підхід дозволяє розкрити й реалізувати природний психолого-фізичний потенціал дітей для забезпечення своєчасного розвитку їх діяльностей - спілкування, предметної, ігрової як засобів самореалізації у соціалізуючому середовищі.
У подальшому важливо розглядати детальніше і враховувати щорічні вікові зміни в розвитку дітей раннього і дошкільного віку з особливостями властивими кожному півріччю.
30
МОЛЧАНЮК, Ольга, та Олена БОРЗИК. "Дослідження основних аспектів упровадження інновацій у закладах вищої освіти". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society 1, № I (23 березня 2019): 141–55. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2019.1-i.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті нами окреслено основні аспекти впровадження інновацій, зокрема інтерактивних технологій навчання, в освітній процес закладів вищої освіти. З’ясовано, що забезпечення інноваційності освітнього процесу закладів вищої освіти дозволяє вирішити труднощі, які виникають між традиційною системою і потребами в якісно новій освіті. Окреслено інтерактивне навчання у виші як інноваційне педагогічне явище, яке забезпечує підвищення якості підготовки кадрів нової генерації до рівня європейських та світових стандартів. Схарактеризовано структуру та місце інтерактивних технологій в освітньому процесі закладів вищої освіти. Висвітлено переваги впровадження інтерактивних технологій в навчальний процес закладів вищої освіти. Установлено, що впровадження інтерактивних технологій в навчальному процесі закладів вищої освіти сприяє успішному оволодінню студентами теоретичними знаннями з обраного фаху, виробленню умінь та навичок затребуваних на сучасному ринку праці відповідно до специфіки обраної спеціальності; формуванню загальнолюдських цінностей; розвитку умінь та навичок ефективного спілкування, асертивної поведінки, командної роботи та виробленню вмінь налагоджувати гармонійні міжособистісні відносини, як під час професійної підготовки, так і в рутинному житті. З’ясовано, що інтерактивне навчання у вищій школі сприяє реалізації як навчальної, так і виховної мети. Нами сформульовано педагогічні умови впровадження інтерактивного навчання в освітній процес вищої школи. Доведено, що інтерактивне навчання забезпечує оптимізацію й інтенсифікацію освітнього процесу та сприяє формуванню гармонійних міжособистісних відносин учасників освітнього процесу закладів вищої освіти.
31
Piletska, Liubomyra, та Olena Smyrnova. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ВПЛИВУ ОБІЙМІВ НА ЕМОЦІЙНУ СФЕРУ ЛЮДИНИ". Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, № 22 (19 вересня 2019): 45–51. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.45-51.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема ролі невербального спілкування в міжособистісній комунікації. Зазначається, що тактильне спілкування, викликає полярні відчуття від близькості і прийняття до дискомфорту від втручання в особисту зону. Емпірично вивчено на різних вікових категоріях роль і значення впливу обіймів на емоційну сферу людини. Наголошується, що при входженні в тактильний контакт слід дотримуватися особистих кордонів і правил асертивності поведінки. При цьому не слід нехтувати значенням соціально-культурного середовища, яке впливає на позицію домінування або підпорядкування в невербальних контактах.
32
Мухіна, Н. О. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ ТРЕНІНГ ЯК ЗАСІБ КОРЕКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ ПІДЛІТКІВ З ОДНОЛІТКАМИ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 395–400. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4873.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено поняття тренінгу, соціально-психологічного тренінгу. Окреслено цілі соціально-психологічного тренінгу. Описано види взаємодії учасників соціально-психологічного тренінгу. Акцентовано особливу увагу на груповому процесі, що ґрунтується теорії міжособистісних стосунків В. Шютца та клієнт-центрованого підходу К. Роджерса. Зроблено висновок, що соціально-психологічний тренінг можна використовувати з метою допомоги підліткам успішніше і найповніше реалізувати себе в комунікативній діяльності, покращити спілкування з однолітками, сформувати адекватну самооцінку.
33
Макарова, Ірина. "Емпіричне дослідження особливостей міжособистісних відносин студентів різних напрямків навчання". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T3 (2019): 207–17. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-207-217.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі відображені теоретичні підходи до вивчення міжособистісних відносин. Зазначено, що особистість це відкрита система, яка включає поряд з іншими структурними компонентами, спосіб спілкування з оточуючими. Продемонстровано, що на попередніх етапах професіоналізації або стадії «розвідки» (Дж. Сьюпер) складається чи використовується певний тип міжособистісних відносин, що спрямований на адаптацію в студентській групі. Емпірично вивчено індивідуально-особистісні особливості, що мають своє відображення в типі міжособистісних відносин майбутніх моряків і психологів. Встановлено, що у групі психологів домінують наступні типи міжособистісних відносин: «покірно–сором’язливий» та «відповідально–великодушний». У групі моряків домінують такі типи міжособистісних відносин як «владно–лідуючий» та «відповідально–великодушний». Студенти психологи є невпевненими в собі, з підвищеною схильністю до рефлексії, студенти-моряки, напроти, є впевненими в собі, можуть бути організаторами, проявляють нетерпимість до критики та переоцінку власних можливостей. Студенти обох груп мають потребу у відповідності соціальним нормам поведінки, схильність до ідеалізації гармонії міжособистісних відносин. Встановлено достовірні відмінності у типах міжособистісних відносин у групах студентів різної спрямованості по трьом змінним: «владно–лідуючий» (p<0,005) та «незалежний–домінуючий» (p<0,017) – у студентів - моряків показники є вищими, а у студенів-психологів вищими є показники за «недовірливо–скептичний» типом (p<0,003). В групах встановлено кореляційні зв’язки між типами міжособистісних відносин.
34
Kirsanova, Svitlana. "СКЛАДНИКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ГОТОВНОСТІ СТУДЕНТІВ ДО МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ В ПОЛІКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 23 (24 листопада 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.23.106-110.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу наукової літератури узагальнено погляди вчених щодо формування готовності студентів до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету, розглядається структура означеного поняття. Актуальність проблеми зумовлена необхідністю створення і налагодження конкретного механізму, у якому етнічна самосвідомість виступала б важливим чинником усвідомлення причетності до рідної етнічної культури, розуміння її значення в консолідації української нації, у формуванні її національно-державних інтересів. Засучасних умов глобалізованого полікультурного суспільства підготовленість студентської молоді до міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету – це не лише провідна компетентність людини, але й органічний складник її професійної діяльності.Мета дослідження полягає в розкритті змісту і складників готовності студентської молоді до формування міжособистісної взаємодії в полікультурному середовищі педагогічного університету. Змістова структура поняття готовності, на думку авторки, включає полікультурні знання, уміння, навички, внутрішні емоції й емоційно-ціннісні ставлення, культурну обізнаність, що забезпечує розуміння суті різних культурних явищ, їхніх характеристик тавзаємозв’язку, наявність проникливості та здатності до оцінювання культурних феноменів, дій представників різних культур та самооцінки власної поведінки.Результати наукового пошуку надали можливість виокремити структурні компоненти (раціональний, аксіологічний, дієвий, рефлексивний), критерії та показники: мотиваційно-потребнісний (розвиненість мотивів щодо оволодіння знаннями та вміннями полікультурної взаємодії, наявність потреби в їхньому постійному вдосконаленні); емоційно-ціннісний (прояв позитивного ціннісного ставлення до інших культур та їх носіїв, відчуття позитивних емоцій від спілкування з представниками інших соціокультурних спільнот); когнітивно-функціональний (сформованість знань просутність культури, культурні особливості різних народів, правила та норми комунікації, а також умінь, необхідних для здійснення міжособистісної взаємодії: інтелектуальних, організаційних, комунікативних, рефлексивних); особистісний (сформованість особистісних якостей, необхідних для реалізації міжособистісного спілкування: емпатійність, толерантність, доброзичливість).
35
Бобко, Лариса, та Яна Баляс. "ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧІВ І СТУДЕНТІВ". Молодий вчений, № 5 (93) (31 травня 2021): 301–4. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-5-93-57.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються комунікативні аспекти в системі вищої освіти та психолого-педагогічні особливості спілкування у міжособистісній взаємодії викладачів і студентів. Аналізуються основні стилі педагогічного спілкування, серед яких найефективнішим є демократичний стиль, що ґрунтується на повазі, довірі, орієнтації на самоорганізацію, самоуправління особистості та колективу. Доведено, що «суб'єкт-суб'єктна» педагогічна взаємодія спрямована на гуманізацію стосунків зі студентами, сприяє розкриттю їх творчого потенціалу. Зазначено, що організація продуктивної співпраці викладача і студентів на основі діалогу сприяє підвищенню ефективності навчального процесу у вищому навчальному закладі, створенню умов для самоактуалізації та самореалізації кожного студента. Визначено перспективи подальших наукових досліджень.
36
Білоконенко, Людмила Анатоліївна. "Пейоративна й інвективна лексика в міжособистісному конфлікті". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 7, № 2 (20 листопада 2012): 119–27. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v7i2.661.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено особливості використання пейоративної й інвективної лексика в міжособистісній конфліктній взаємодії, яка представлена у творах С. Андрухович, І. Карпи, Т. Малярчук, М. Матіос, С. Пиркало, І. Роздобудько, М. Ряполової, Г. Тарасюк. Досліджено роль пейоративної й інвективної лексика як особливої комунікативної тактики, яка впливає на всю систему спілкування та механізми її розгортання.
37
Демиденко, Ганна Глебівна. "Лінгвокультурні особливості міміки українців". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 11 (13 листопада 2014): 46–55. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v11i0.365.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто специфіку лінгвокультурного втілення мімічних реакцій українців; досліджено структуру й семантику фразем, пов’язаних з уявленнями носіїв мови про невербальний вимір людського спілкування. З’ясовано, що сталі конструкції дають змогу реконструювати параметри міжособистісної взаємодії у зв’язку з виразами обличчя, рухами окремих його частин; водночас такі лінгвоодиниці репрезентують ментальну складову комунікації, її національно-культурний характер.
38
Глуговська, Людмила Григорівна. "Особливості фрустраційних реакцій юнаків у залежності від стилю міжособистісних відносин". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 9 (17 вересня 2018): 230–34. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v9i0.3769.
Повний текст джерелаАнотація:
статті висвітлюються погляди на фрустраційні реакціїюнаків, які залежать від стилю міжособистісних відносин. Фрустраціюкожна людина переживає по-різному. Важливо те, що один і той самийфрустратор може викликати у різних юнаків абсолютно різні реакції.Фрустрація представляє собою складний емоційно-мотиваційний стан, щовиявляється розладі діяльності та спілкування, що виникає у результатіпевних нездоланних труднощів, які виникають на шляху досягнення метиабо є перепоною до вирішення завдання, що є характерними для будь-якоїлюдини. В залежності від цього була проведена методика Лірі, якавизначила рівні Актуального-я та Ідеального-я. Було виявлено відмінностіміж цими критеріями.
39
Sytnik, Svitlana, and Oleksiy Chebykin. "ORIENTATION IN COMMUNICATION AS A PERSONAL RESOURCE OF EFFECTIVE INTERPERSONAL INTERACTION." Science and Education 2021, no. 3 (October 2021): 22–29. http://dx.doi.org/10.24195/2414-4665-2021-3-3.
Повний текст джерелаАнотація:
The results of an empirical study of the influence of different types of orientation in communication on the formation of personal resource of interpersonal interaction are presented in the article. The analysis of the results of the study consisted of three successive steps to test the hypothesis that the type of orientation in communication affects the formation of the personal resource of interpersonal interaction. First, it is the clarification of the general trends in the manifestation of different types of communication orientation in modern youth. Second, it is the establishing the nature of the relationship between the types of communication orientation with the personal components of interpersonal interaction. Third, it is the comparison of groups studied by different types of orientation in communication. As a result of the study, it was determined that three tendencies are most common in the communication of modern youth: a) to build it on mutual trust, respect, mutual understanding and openness; b) focus efforts on voluntary and selfless centering on the partner; c) treat partners as a means, an object of covert manipulation. It is established in the process of correlation analysis that all types of communication orientation in some way affect the formation of the personal resource of interpersonal interaction. This is most evident in the direct links of alterocentric tendencies with motivational, emotional, cognitive components and the general indicator of the effectiveness of interpersonal interaction; as well as in the negative links of authoritarian and indifferent orientation with motivation, emotional and volitional regulation, and as a consequence, the personal basis of interpersonal interaction in general. Furthermore, the direct correlations of dialogic orientation of communication with the motivational component, manipulative and conformal orientation with the cognitive component of interpersonal interaction were revealed. It was found by comparing groups of subjects with the dominance of different types of orientation in communication, that the alterocentric type more than other types contributes to the highest manifestation of personal resource of interpersonal interaction, manifested both at the level of all its components and overall efficiency of this process. Authoritarian type leads to a deficient nature of the formation of personal resources, which reduces the effectiveness of interpersonal interaction. Dialogic orientation of communication is characteristic of young people with a moderate formation of all components of interpersonal interaction. A feature of young people with a predominance of conformal type of orientation is high self-confidence, independence, endurance and self-control. The dominance of the indifferent type leads to a lack of communication skills, and therefore representatives of this type often distort the feelings of partners; they do not know how to negotiate.
40
Білоконенко, Людмила Анатоліївна. "Синтаксичний простір мовного конфлікту як фактор його перебігу на різних стадіях". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 8 (20 грудня 2012): 5–15. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v8i0.611.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор досліджує синтаксичні структури різного рівня складності, які використовуються опонентами в міжособистісній конфліктній комунікації. У статті значна увага приділяється аналізу співвіднесеності цих структур з певними стадіями проходження конфлікту. Обґрунтовується думка про те, що конфліктні синтаксичні маркери усвідомлено обираються опонентами на певній стадії конфлікту, впливають на всю систему спілкування та механізми її розгортання, залежать від моделі поведінки, стратегії і тактики опонента.
41
Полєжаєв, Ю. Г. "КОМПОНЕНТНА СТРУКТУРА КУЛЬТУРНОЇ ГРАМОТНОСТІ ЯК СКЛАДНИК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 103–9. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено наукові підходи до розуміння понять «професіоналізм» і «культурна грамотність». Зазначено, що культурна грамотність в епоху інформатизації набуває нового сенсу та перспектив, залишаючись ключовим моральним чинником професійної культури фахівця, однією з ознак його професіоналізму. Розкрито компонентну структуру культурної грамотності майбутнього фахівця. Основними компонентами культурної грамотності визначено: мотиваційний, аксіологічний, когнітивний, комунікативний, поведінково-діяльнісний. Охарактеризовано критерії кожного з компонентів та показники сформованості культурної грамотності майбутнього фахівця. Критеріями мотиваційного компонента визначено: особистісно орієнтований (прагнення до самовираження у спілкуванні; активізація власних можливостей на толерантність у подоланні труднощів в оволодінні професією) та професійно-орієнтований (орієнтація на програмування процесу спілкування в професійному середовищі; спрямування на самовдосконалення професійної культури). Критерії аксіологічного компонента: особистісно-ціннісний (усвідомлення культурної грамотності як особистісної цінності; розуміння змісту висловлювань, запитань, формулювання відповідей іноземною мовою) та професійно-ціннісний (ціннісне ставлення до майбутньої професійної діяльності; прагнення до навчально-професійної взаємодії). Критеріями когнітивного компонента встановлено: змістовно-мовленнєвий (знання лексичних та граматичних норм професійного мовлення; знання комунікативних тактик і стратегій з метою подолання мовних бар’єрів і налагодження ефективної взаємодії зі співрозмовниками у процесі професійної діяльності) та інформаційно-компетентнісний (інформаційна обізнаність і високий ступінь засвоєння системи необхідних та достатніх комунікативних знань у контексті вивчення фахових і нефахових дисциплін; вміння працювати з різними видами інформаційних джерел та аналізувати, узагальнювати і систематизувати отриману інформацію). Критерії комунікативного компонента: комунікативно-міжособистісний (здатність до самоконтролю у комунікативній взаємодії; навички планування власних дій з метою вирішення завдань майбутньої професійної діяльності) та комунікативно-практичний (вміння застосовувати комунікативні стратегії для подолання конфліктних ситуацій; професійно-комунікативні вміння). Критеріями поведінково-діяльнісного компонента визначено: результативно- оцінний (оцінка та самооцінка власних вчинків і висловлювань; самоконтроль уникнення непорозуміння) та прогностично-діяльнісний (вміння прогнозувати результат дій; здатність грамотно планувати встановлення взаєморозуміння в професійному спілкуванні). Акцентовано на тому, що випускник університету має бути не лише висококваліфікованим, конкурентоспроможним, але й культурно грамотним.
42
Безлюдна, В. І., та Л. П. Осьмак. "ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОГНІТИВНО-МОТИВАЦІЙНИХ ОСНОВ ВЗАЄМОДІЇ ПІДЛІТКІВ З ОДНОЛІТКАМИ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 20–26. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.41.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати емпіричного вивчення когнітивно-мотиваційних установок підлітків у системі міжособистісної взаємодії з однолітками. Проаналізовано рівень сформованості основних комунікативних установок: орієнтація на адекватне сприйняття і розуміння партнерів, визнання Іншими, досягнення компромісу. Здійснено порівняльний аналіз суб’єктивних аспектів соціальної інтеракції за гендерною ознакою, проаналізовано наявність емоційних бар’єрів у спілкуванні, елементів ворожості у ставленні до однолітків як передумови непродуктивної взаємодії
43
Гнатюк, Л. Я. "КОГНІТИВНО-КОНЦЕПТУАЛЬНІ АСПЕКТИ Й КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ВИЯВИ ВВІЧЛИВОСТІ В АНГЛІЙСЬКИХ ЛІНГВОКУЛЬТУРАХ (британській, американській, австралійській)". Лінгвістичні дослідження, № 55 (2021): 129–41. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.55.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто когнітивно-концептуальні аспекти й комунікативно-прагматичні вияви категорії ввічливості, зокрема комунікативних стратегій позитивної та негативної ввічливості, для позначення етнокультурної своєрідності досліджуваного мовленнєвого феномена на фактичному матеріалі англійськомовних просторів. Схарактеризовано принцип Поліанни, концепцію збереження обличчя, positive face (позитивне обличчя) i negative face (негативне обличчя). Розглянуто категорію ввічливості в теорії та практиці міжкультурної комунікації; схарактеризовано стратегії ввічливої поведінки в різних лінгвокультурних просторах як маркери меж норми, що визначають ефективність міжособистісної інтеракції в умовах міжкультурного спілкування
44
Завацький, Юрій. "Рівнево-типологічний аналіз процесу соціальної мобільності особистості в процесі її адаптації". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T2 (2020): 78–87. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-2-78-87.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено дані дослідження соціальної мобільності та соціальної підтримки осіб з різним ступенем соціальної адаптації. Встановлено значуще зниження основних видів соціальної підтримки по всіх групах досліджуваних. При цьому загальний показник соціальної підтримки і показник соціальної мобільності нижче в групі осіб з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації у порівнянні з іншими групами досліджуваних. Вивчення рівня соціальної мобільності та соціальної підтримки та особливостей міжособистісної взаємодії показало, що соціальна дезадаптація особистості завжди супроводжується проблемами мікросоціальної взаємодії. Виявилися такі особливості міжособистісної взаємодії, як низький рівень емпатії, недостатність навичок спілкування, комунікативна пасивність. Має місце звуження соціальних зв'язків – значуще менше число людей в соціальній мережі та її ядрі (основному джерелі емоційної підтримки) в порівнянні із соціально адаптованими особами. Виявлені значущі відмінності по кількості осіб, що надають інструментальну підтримку і частота контактів з родичами. Знижено число довірчих зв'язків і симетричність у взаємостосунках з іншими в плані надання інструментальної та емоційної підтримки.
45
Семенюк, Антоніна, та Ірина Єзерська. "ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРУ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 129–34. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-21.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено стратегії викладання англійської мови як іноземної учням із розладом аутичного спектра (РАС), що забезпечить їх психологічну адаптацію. Увагу приділено впровадженню інклюзивної освіти в Україні з урахуванням Загальноєвропейських рекомендацій з мовної освіти, що привело до пошуку нових шляхів і методів навчання іноземної мови дітей із психофізичними розладами. Окреслено причини, які зумовлюють потребу в дослідженні способів і методів викладання англійської мови як іноземної учням із РАС, що забезпечить їх адаптацію в інклюзивному класі та соціалізацію в суспільстві. У Радянській Україні дітей з обмеженими можливостями навчали ув спеціальних школах, але сьогодні в Канаді, США та європейських країнах наявний вражаючий досвід залучення дітей з особливими освітніми потребами до навчання в найближчих державних школах. Оскільки цей підхід набуває розповсюдження в Україні, нагальним є пошук шляхів забезпечення належного рівня освіти всіх дітей без винятку. Людина з аутизмом, зазвичай, відчуває труднощі в оволодінні мовою, у спілкуванні, опануванні соціальних та когнітивних навичок, тому діти з аутизмом краще вчаться за допомогою наочності, імітації та впорядкованого середовища, що враховує їхню сенсорну чутливість. Крім того, їм доводиться боротися з наслідками негативного ставлення до людей з інвалідністю загалом. Батьки й професіонали одностайні в думці, що кожна дитина з розладом аутичного спектра є унікальною, потрібно багато напруженої роботи, щоб допомогти їй, адже вона має різні потреби та піддається певному стилю навчання. Взаємодія з іншими дітьми за допомогою ігор допоможе отримати досвід спілкування поза класом. Упорядковане середовище може дати дитині відчуття захищеності й зробити її відкритою до навчання. Основною формою інтерактивної роботи є навчальна взаємодія учнів у парах та мікрогрупах. Групи оволодівають навчальним матеріалом та формують міжособистісні навички. Ефективність цих вправ залежить від того, наскільки виконуються такі умови: системність; їх розподіл у порядку збільшення складності; чергування та різноманітність вправ.
46
Бохонкова, Юлія, Олена Пелешенко, Юрій Сербін та Владислава Леліва. "Проблема залежності від соціальних мереж як сучасного виду соціальних відносин в юнацькому віці". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 101–12. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-101-112.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена теоретико-методологічному розгляду проблеми залежності від соціальних мереж як сучасного виду соціальних відносин в юнацькому віці. У статті зроблено аналіз останніх досліджень і публікацій з зазначеної проблематики. Розглянуто науковий зміст поняття залежності від «соціальної мережі». Наведено опис особливостей впливу на соціалізацію та розвиток особистості юнацького віку, виявлення симптомів, причин Інтернет – залежності користувачів. Проаналізовано питання мотивації користувачів соціальних мереж і інтернету. Визначено основні специфічні особливості особистостей з залежністю від соціальних мереж. В статті робиться акцент на проблемі глобального поширення мережі інтернет і зростання популярності соціальних мереж, що стає причиною відсутності кордонів віртуального і фізичного світу. Віртуальні комунікації починають замінювати живе спілкування. Зловживання інтернетом веде до заміщення реальної дійсності віртуальною, яка в разі інтернет-адиктів не представляє собою повноцінне культурне середовище. Визначено мотиви частого перебування в мережі. Зроблено акцент на загрозі та витісненні реального життя на другий план, втраті професійної діяльності, порушенні дружніх та родинних стосунків, зниженні самооцінки та набутті психологічних комплексів. Ключові слова: соціальної мережі, інтернет-адикти, інтернет-залежність, мотиви інтернет залежності, патологічне використання комп'ютера, адиктивна поведінка, юнацький вік, віртуальна реальність, інформаційний простір, міжособистісна комунікація, спілкування.
47
Квітка, Аліна. "ДІАГНОСТИЧНИЙ АПАРАТ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 180–91. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.638.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито діагностичний апарат для визначення сформованості соціально-комунікативної компетентності майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби. З’ясовано, що про сформованість зазначеної професійно важливої властивості можна зробити висновок на основі оцінки особистісних якостей курсантів, необхідних для соціально-комунікативної взаємодії, мотивації до вивчення проблем соціально-комунікативної компетентності, знань, умінь і навичок, необхідних для належної соціально-комунікативної взаємодії у професійному середовищі. Запропоновано три критерії для діагностики співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України з питань соціальної та комунікативної компетенції з урахуванням її структури. Ці критерії характеризують його структурні компоненти, включаючи особистісний, когнітивний та активний, а також відповідні показники. Особистому критерію соціальної та комунікативної компетентності відповідають такі показники, як стійкі пізнавальні інтереси у сфері соціальної та комунікативної взаємодії, позитивна внутрішня мотивація розвитку соціальної та комунікативної компетентності; соціальний інтелект, тобто емпатія – здатність співчувати, поставити себе на місце когось іншого; толерантність як здатність прийняти іншу людину з її перевагами та недоліками, готовність зрозуміти думку інших; комунікабельність, готовність установлювати і підтримувати контакти з іншими людьми, орієнтація на партнерство; здатність аналізувати свою комунікативну діяльність, бажання розширити комунікативний потенціал до саморозвитку та самовдосконалення. Про формування соціальної та комунікативної компетентності за когнітивним критерієм свідчать такі показники, як знання сутності професійного спілкування, його специфіки, усвідомлення морально-етичних норм і правил професійно орієнтованої комунікативної діяльності, знання особливостей міжособистісної взаємодії, загальних закономірностей групової діяльності, комунікативних стратегій і взаємодії з різними категоріями осіб (засудженими, їх родичами, представниками громадськості). Показниками активного критерію є: здатність чітко будувати ділові розмови, налагоджувати контакт і підтримувати взаємодію, долати бар’єри та комунікативні відхилення у професійному спілкуванні, проводити дискусію та переконувати з метою зменшення кількості випадків примусових заходів. Використовуючи ці критерії, пропонується виділити такі рівні формування соціальної та комунікативної компетентності: початковий, достатній та оптимальний.
48
Haliyash, N. B., N. A. Bilkevych та N. V. Petrenko. "ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНОЇ СКЛАДОВОЇ ПРОФЕСІЇ ЛІКАРЯ". Медична освіта, № 2 (15 серпня 2019): 67–74. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.2.10346.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті сформульовано сучасну концепцію професійної (медичної) комунікативної компетентності та запропоновано підходи для її ефективної імплементації в систему підготовки медичних кадрів.
Комунікативна компетентність медика розглядається як інтелектуально й мотиваційно обумовлена соціально-професійна характеристика, що базується на комунікативних здібностях, вміннях і знаннях та дозволяє лікарю самостійно й відповідально реалізовувати ефективні й адекватні комунікативні дії в конкретних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Оволодіння комунікативною компетентністю в медицині передбачає засвоєння таких складових елементів, як ініціація спілкування, збір інформації, роз’яснення та планування діагностичних і лікувальних процедур, завершення розмови, застосування різних комунікативних методик тощо. Традиційно засвоєння навичок спілкування відбувалося після вивчення низки розрізнених теоретичних предметів на практиці за механізмом наслідування стилю поведінки лікарів-викладачів, які слугували взірцем. Втім, на сьогодні такий підхід має низку недоліків. Сучасний міжнародний досвід показує, що оволодіння даною компетентністю повинно починатися ще до початку роботи в клініці та вимагає виділення окремого циклу занять для формування початкових навичок спілкування, що і було впроваджено в 2018–19 навчальному році в ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України», а також видано посібник «Комунікативні навички в медицині» для забезпечення теоретичної та методичної бази формування комунікативної компетентності студентів.
У сучасних умовах висококваліфікований фахівець, задля конкурентоспроможності на ринку праці, повинен досконало володіти комунікативними навичками. Здатність до ефективної комунікації є набутою, тому її необхідно розвивати та тренувати. Для досягання відповідності зростаючим вимогам щодо рівня володіння комунікативними навичками необхідна оптимізація навчальних програм та використання спеціальних педагогічних підходів при підготовці фахівців медичного профілю як на додипломному, так і на післядипломному рівні. Доцільним є розробка та впровадження наскрізної програми з медичної комунікації, що забезпечить методичний та системний підхід для трансформації теоретичних знань та початкових навичок спілкування у повноцінну комунікативну компетентність майбутнього фахівця медичного профілю.
49
РУДЕНКО, Лариса, та Людмила БОРОВИК. "МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (17 травня 2022): 134–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.982.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах культурно-економічної і політичної кризи у суспільстві спостерігається загострення міжособистісних, міжкультурних, міжетнічних стосунків, неузгодженість інтересів особистості та спільноти, зростання конкурентної боротьби в усіх галузях життєдіяльності. Відповідно помітно зростає роль служб соціального захисту населення, надання йому кваліфікованої соціально-психологічної допомоги, що потребує посилення уваги закладів вищої освіти до якісної підготовки майбутніх фахівців цієї сфери, основний зміст професійної діяльності яких полягає у контактуванні з людьми. Зважаючи на це, одним із ключових векторів освітнього процесу в закладі вищої освіти вважаємо формування й розвиток високого рівня комунікативної культури фахівців соціального захисту, зокрема навчання професійної комунікації у конфліктних ситуаціях. У статті розглянуто конфлікт як елемент суспільної взаємодії, що генерує та розвиває тенденції до збалансування сил у певному соціальному середовищі, та закономірний компонент професійної діяльності фахівців соціального захисту; висвітлені конструктивні функції конфлікту, які забезпечують його продуктивність щодо оптимізації міжособистісних взаємин, сприяння самовдосконаленню особистості фахівця і підвищення якості його професійної діяльності. Розкрито сутність раціонально-інтуїтивного методу подолання конфліктів на основі залучення “соціального інтелекту” (Дж. Г. Скотт), яка полягає в дотриманні основних принципів спілкування та здатності застосовувати алгоритм дій для попередження конфліктної ситуації. Висвітлені окремі методичні аспекти підготовки майбутніх фахівців соціального захисту до ефективної професійної комунікації в імовірних конфліктних ситуаціях.
50
Єфименко, Л. М. "ЗМІСТ І СТРУКТУРА ВИХОВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ У МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 92, № 5 (29 листопада 2019): 77–85. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-92-5-77-85.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність проблеми виховання комунікативної толерантності у майбутніх вихователів як одне з найважливіших завдань нашого суспільства, а також системи освіти. Проаналізовано зміст поняття «комунікативна толерантність» на основі досліджень різних науковців (В. Бойко, Є. Гребенець, Є. Касьянова, А. Ніколаєва, О. Романчук, А. Скок). У якості основного змісту досліджуваного поняття автори називають такі ключові елементи, як: «характеристика ставлення особистості до людей», «здатність людини до взаємодії з іншими» тощо.
Визначено, що комунікативна толерантність вихователя дошкільного закладу – це професійно значуща якість особистості, що підпорядковується завданням, змісту, характеру його діяльності та проявляється у встановленні ефективних комунікативних взаємин з суб’єктами педагогічного процесу.
Наголошено на тому, що виховання комунікативної толерантності майбутніх фахівців дошкільної освіти – це організований педагогічний процес, спрямований на особистісний розвиток студентів, удосконалення їх індивідуальних особливостей, що виявляються в міжособистісних взаєминах та діяльності.
Установлено, що комунікативна толерантність майбутніх вихователів має передбачати наявність емпатії, доброти, терпимості, спілкування, поваги, довіри, витримки, доброзичливості, самоконтролю, емоційної стійкості у різних ситуаціях.
У результаті аналізу наукової літератури з’ясовано, що до компонентів комунікативної толерантності майбутніх вихователів дошкільного закладу доцільно віднести когнітивний, емоційний, мотиваційно-ціннісний
Ключові слова: толерантність, комунікативна толерантність, спілкування, комунікація, зміст, структура, компоненти.