Статті в журналах з теми "Співпраця України"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Співпраця України.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Співпраця України".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Ostapenko, V. O. "Співпраця України та ОБСЄ у сфері захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 62–71. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз основоположних документів НБСЄ – ОБСЄ та їх вплив на вітчизняне законодавство у сфері свободи совісті і віросповідання, а також співпраця нашої держави й ОБСЄ щодо захисту свободи совісті і релігійних прав людини та громадянина.
Наукова новизна полягає в аналізі нормативної бази співпраці України й ОБСЄ щодо захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання, відповідності національного законодавства нашої держави принципам і рекомендаціям ОБСЄ щодо захисту прав віруючих, а також реалізації двосторонніх проектів, які забезпечують демократичні перетворення у нашій державі.
Висновки. Україна тісно співпрацює з ОБСЄ у сфері захисту прав людини і громадянина, у тому числі у сфері свободи совісті і віросповідання. Більша частина відповідних рекомендацій ОБСЄ імплементована в національне законодавство, розробляються нові законодавчі зміни, покликані врахувати рекомендації ОБСЄ щодо забезпечення прав віруючих і релігійних громад. Правовою основою двосторонньої співпраці додатково виступають Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України й Організацією з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) щодо створення нової форми співробітництва від 13 липня 1999 р., а також меморандуми про: взаєморозуміння між Міністерством внутрішніх справ України та Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ (БДІПЛ) від 5 липня 2012 р., співробітництво між Конституційним Судом України та Координатором проектів ОБСЄ в Україні від 16 липня 2014 р., співробітництво між Верховним Судом України та Координатором проектів ОБСЄ в Україні від 24 липня 2014 р. Ці правові акти стали основою для реалізації у 2015 – 2016 рр. проекту ОБСЄ/БДІПЛ «Зміцнення безпеки релігійних громад та інших груп в Україні». Активну діяльність провадять Координатор проектів ОБСЄ в Україні та Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні, які співпрацюють з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Завдяки такій інтенсивній співпраці ОБСЄ й України удосконалюється не лише національне законодавство у сфері захисту прав людини на свободу совісті і віросповідання, а й судова практика, що є гарантією демократичних перетворень у нашій державі
2
Sokolovskyi, Oleksandr. "ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН У РОЗВИТКУ ТРАНСКОРДОННОЇ СПІВПРАЦІ КАРПАТСЬКОГО ЄВРОРЕГІОНУ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (9) (9 лютого 2021): 283–99. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-283-299.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено роль національних меншин у розвитку транскордонної співпраці у Карпатському єврорегіоні. Єврорегіон "Карпати" є одним із найбільших єврорегіонів на теренах Східної та Центрально-Східної Європи до якого входять такі держави як: Україна, Польща, Словаччина, Угорщина та Румунія. Стратегія ефективного розвитку єврорегіону дає чудові можливості для розширеного політичного діалогу, а також поглибленої економічної, культурної та міжетнічної співпраці. Чимало проектів в рамках даного єврорегіону покликані перш за все розширити співпрацю з національними меншинами, а також ведені політики культурного різноманіття в регіоні та створення єдиної, добре розвиненої інфраструктури. Від початку свого заснування Карпатський єврорегіон перейшов від декларативного утворення до ефективного та практичного інструменту в багатосторонній дипломатії. Мета створення Карпатського єврорегіону полягала у забезпеченні належного розвитку для членів у координації транскордонного співробітництва, сприянні більш швидкому регіональному та економічному розвитку та - звісно - створенню добросусідських відносин відносини між зацікавленими сторонами. Попри це, Карпатський єврорегіон є чималим, і тому існує деякі нерівномірність у співпраці між державами-учасницями процесу. Аналіз показав, що співпраця між Польщею та Україною є значно потужнішою, ніж співпраця між Польщею та Словаччиною. Звичайно, першою причиною такої нерівномірності у співпраці є спільне історичне минуле, а також наявність національних меншин, які і задають основну тенденцію та є основним елементом практичної реалізації співпраці між сторонами. З іншої сторони, деякі держави-члени мають певні побоювання щодо активної участі окремих національних меншин, перш за все це стосується Угорщини та угорської національної меншини в Україні, Словаччині та Румунії. Центральна влада Угорщини є дуже різкою у висловлюваннях та постійно піддає критиці інші уряди та активно заохочує до розширення прав угорської національної меншини, що негативно сприймається її сусідами. Тому не дивно, що участь Угорщини в транскордонній співпраці є, але вона є непомітною, та не такою ефективною, як з іншими сторонами процесу, зокрема це стосується Польщі-України чи Румунії-України.
3
Kochut, I. I. "Транскордонна співпраця України та Польщі в енергетичній сфері". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 83–87. http://dx.doi.org/10.15421/40280415.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано теоретичні засади транскордонної співпраці країн у сучасних умовах. Основою для подальшого окреслення стратегічних напрямів розвитку співпраці визначено підходи, сформульовані у Європейській рамковій конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними громадами. Розкрито зміст та особливості проектів, реалізованих у рамках транскордонної співпраці України і Польщі у сфері енергетики. Проведено SWOT-аналіз сильних та слабких сторін у транскордонному співробітництві між Україною та Польщею в енергетиці. Обґрунтовано потенційні можливості та загрози його розвитку у стратегічній перспективі. Аргументовано, що врахування окреслених на основі проведеного аналізу можливостей України й Польщі на базі використання сильних сторін має бути підґрунтям для налагодження українсько-польського співробітництва в енергетичній сфері у контексті нових його реалій після активізації євроінтеграції. Узагальнено чинні нормативно-правові основи транскордонної співпраці та визначено потенціал реалізації стратегій підвищення її ефективності. Доведено, що важливим завданням для інтенсифікації транскордонної співпраці має бути активна співпраця між органами місцевої влади Польщі та України. Запропоновано напрями інституційно-організаційного забезпечення вирішення назрілих проблем та пріоритети стимулювання співпраці між Україною та Польщею в енергетичній сфері.
4
Kostiuk, O. A. "Відносини Україна–НАТО у російській суспільно-політичній думці у 1990-х рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 106. http://dx.doi.org/10.15421/1716113.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню ставлення російської суспільно-політичної еліти до військово-політичного співробітництва України та НАТО впродовж 1990-х років. Розглядаються питання, що стосуються внутрішньополітичної дискусії, яка виникла в РФ навколо політичного та військового співробітництва України з Північноатлантичним альянсом. Визначено, що Україна та Російська Федерація після розпаду СРСР налагоджували політичні контакти з НАТО з метою взяти участь у формуванні системи колективної безпеки в Європі. Для України співпраця з Північноатлантичним альянсом також давала можливість посилення національної безпеки. Визначено, що ставлення російського політикуму до співпраці України з НАТО змінювалось та залежало від участі України в інтеграційних проектах, ініційованих Російською Федерацією. Небажання України брати участь у спільних із Росією силових структурах у рамках СНД, на тлі співпраці з НАТО, більшість російського політикуму розцінювали як елемент ворожої політики сусідньої держави. Доведено, що політика розширення НАТО на терени Центрально-Східної Європи здійснювала вплив на перебіг українсько-російських відносин. Обґрунтовано тезу про те, що політика зближення України з НАТО стала одним із головних аргументів противників підписання українсько-російського двостороннього Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією. Проведення спільних військових навчань, поглиблення політичної співпраці України з НАТО у російському політикумі розцінювались як прямий виклик безпеці Росії. Робляться висновки про те, що політичні контакти України з НАТО постійно перебували на порядку денному українсько-російських відносин та викликало особливий інтерес з боку суспільно-політичного середовища РФ.
5
Сулим, Б. В. "Українсько-австрійські відносини крізь призму взаємовідносин із Федеративною Республікою Німеччина". Актуальні проблеми політики, № 66 (18 січня 2021): 98–104. http://dx.doi.org/10.32837/app.v0i66.713.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено украшсько-австрійські відносини, українсько-німецькі відносини, проведено порівняння відносин. Визначено сутність, актуальність, мету відносин між Україною та Австрією та крізь призму взаємовідносин з ФРН. Розглянуто та висвітлено основні етапи розвитку між ними державами. Проаналізовано вплив відносин зовнішньо-економічної діяльності на економіку України.
На сучасному етапі відносини з Німеччиною є важливим вектором зовнішньої політики України. Це насамперед зумовлено тією роллю, яку відіграє ФРН у врегулюванні конфлікту на Сході України. ФРН є як одним із найбільших інвесторів, так і одним із найважливіших торгівельних партнерів України. Сучасний стан українсько-німецьких відносин має ознаки системної кризи, зумовленої як проблемами внутрішнього розвитку Європейського Союзу, так і перманентною політичною нестабільністю в Україні.
Економічна співпраця України та Австрії має свої традиції. За часів Радянського Союзу існували стійкі економічні зв'язки України з Австрійською Республікою. Від початку проголошення нашої держави незалежною та ще задовго до цього Австрія була для України одним із основних країн-партнерів у напрямі до європейської інтеграції. Напрямам організації співпраці між Австрією та Україною була приділена велика увага у двосторонніх відносинах в певних питаннях. Австрія була наставником у напрямах політики, економіки та культури взаємодії з ЄС. Проаналізувавши відносини України та Австрії за кілька останніх років, можна стверджувати, що Австрія стала одним із основних інвесторів в економіку України.
Українсько-австрійські відносини крізь призму відносин з ФРН виявляються у тому, що при побудові відносин України з Австрією чи Німеччиною спостерігаються схожі сценарії побудови взаємовідносин, підписуються схожі міжнародні договори, від початку взаємовідносин вони підштовхують Україну до інтеграції в ЄС, стимулюють нашу державу до прийняття європейських норм і приведення нормативної бази у відповідність до ЄС.
6
Кушинська, Лариса Анатоліївна. "Культурний діалог Підавстрійської та Наддніпрянської України зламу ХІХ–ХХ століття". Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, № 27-28 (25 травня 2021): 145–55. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.27-28.2021.238840.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено співпраці й творчим контактам інтелігенції обох частин України на модерністському етапі вітчизняного відродження. Аналізується просвітницька діяльність нашої богеми, її культуротворчий потенціал. Відзначено вирішальну роль вітчизняної інтелігенції у формуванні української національної самосвідомості. Звернено увагу на проблему ідентичності української культури з огляду на відсутність державності та усвідомлення соборності на ментальному рівні й подальше втілення цієї ідеї у мистецьких творах. Співпраця української інтелігенції, її контакти, а також просвітницька діяльність авторка розглядає як вирішальний чинник і предтечу соборності Україні.
7
Атаманчук, Наталія Іванівна. "ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ГРОМАДСЬКІСТЮ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 62–69. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано систему правового регулювання взаємодії Державної податкової служби України з громадськістю, яка представлена сукупністю законів і підзаконних нормативних актів, що створюють відповідне правове поле для їхньої співпраці. Установлено, що, незва- жаючи на досить велику кількість нормативно-правових актів, на практиці малоефективною залишається така співпраця, недостатньо врегульованими є питання дієвої участі інститутів громадянського суспільства у формуванні й реалізації податкової політики. Наголошується, що одним із покладених на Державну податкову службу завдань є саме співпраця з інститу- тами громадянського суспільства, забезпечення проведення консультацій із громадськістю, зокрема через громадську раду, з питань реалізації державної податкової політики. Дослі- джено діяльність Громадської ради при Державній податковій службі й запропоновано роз- робку й затвердження «Положення про Громадську раду при Державній податковій службі України». Вивчено практику укладання меморандумів і договорів про співпрацю між Дер- жавною податковою службою та громадськими організаціями протягом 2012–2021 років, а також статистичні дані щодо здійснених комунікативних заходів за участі представників засобів масової інформації та опрацьованих запитів протягом січня – червня 2021 року. Проаналізовано статистичні показники результатів публічного громадського обговорення проєктів наказів Міністерства фінансів України протягом липня 2021, що дозволило дійти висновків про низьку кількість та активність самих учасників обговорення, неврахування більшості пропозицій громадськості, зниження ефективності таких обговорень і поглиблен- ня недосконалості практики взаємодії між податковими органами й громадськістю. Запро- поновано затвердження Комунікаційної стратегії Державної податкової служби України; Програми покращення публічно-сервісної діяльності Державної податкової служби України; Концепції формування та підвищення податкової культури населення; Положення про Гро- мадську раду при Державній податковій службі.
8
MALIUTA, Olga. "МІЖНАРОДНЕ ЕКОНОМІЧНЕ Й ПОЛІТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА КОРОЛІВСТВА ДАНІЇ (1919–1921 РОКИ)". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 21 (3 листопада 2020): 71–101. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2020.21.3104.
Повний текст джерелаАнотація:
На підставі вперше введених до наукового обігу матеріялів автор висвітила діяльність Надзвичайної дипломатичної місії Української Народної Республіки в Королівстві Данія протягом 1919–1921 рр., проаналізувала економічне й політичне співробітництво УНР та Данії. Вивчено двосторонні контакти представництв в Україні та Данії, інформаційну діяльність голови місії УНР у Данії Д. Левицького, також інших співробітників. Інформаційна діяльність місії УНР в Данії створювала позитивний імідж Україні. Визначено пріоритети діяльности місії УНР у Данії, її вплив на те, що Данія та інші країни визнали УНР. Данія мала величезний інтерес до України як до торгово-економічного партнера. Відстежено основні напрями, пріоритети міжнародного економічного й політичного співробітництва УНР та Данії. Міжнародна економічна і політична співпраця УНР та Королівства Данії в 1919–1921 рр. сприяла утвердженню України в світі, проте не давала можливости визволитись від окупантів. Основні напрями цієї співпраці швидко стали пріоритетами для впровадження у вільній Україні.
9
Hryniuk, Iryna. "Роль кордону та прикордоння в польсько-українських відносинах". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 220–28. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.220-228.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено аналіз проблеми функціонування прикордоння, як окремої форми співпраці між країнами. Базою для дослідження виступили праці польських науковців з окресленням основних аспектів такого співробітництва на прикладі Польщі та України. Тип прикордонного регіону кожної країни залежить від характеру кордону, біля якого він знаходиться, та політичного режиму країни з якою він межує. Важливим питанням окреслення прикордонного регіону є його віддаленість від кордону та встановлення його меж в географічній чи адміністративній площині. Транскордонна співпраця між Польщею та Україною відбувається в рамках так званого польсько-українського транскордонного регіону. Найчастіше даний регіон окреслюється в межах адміністративного поділу держав, зокрема це Люблінське та Підкарпатське воєводства в Польщі та Волинська, Львівська та Закарпатська області України. Основними характеристиками транскордонного регіону є специфічна, притаманна лише йому, регіональна форма економічної, історично-суспільної, транскордонної співпраці та транскордонна інфраструктура.
10
Попко, С. М. "РЕФОРМУВАННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА (1991–2020 рр.)". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (30 вересня 2020): 173–90. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-173-190.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються місце, зміст і форми міжнародної співпраці Збройних Сил України у різні періоди їх реформування протягом 1991–2020 рр. Міжнародне співробітництво Збройних Сил України (ЗСУ) проаналізовано за окремими напрямами: військово-політичне співробіт- ництво, військово-технічна співпраця, досягнення оперативної сумісно- сті зі збройними силами держав — членів НАТО та ЄС, верифікаційна діяльність. Розглядаються суть та особливості періодизації як одного з основних методологічних аспектів наукового дослідження, наводиться аналіз різних підходів вітчизняних науковців до періодизації історії Збройних Сил України та їх міжнародного військового співробітництва протягом 1991–2020 рр. Ключові слова: Збройні Сили України, Міністерство оборони України, періодизація, методологія, міжнародне військове співробітництво.
11
Аніщенко, Олександр. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВІЙСЬКОВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ З НАТО ТА ЄС". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (25 травня 2022): 117–33. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-117-133.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є встановлення сучасних тенденцій військового співробітництва Збройних Сил України з НАТО і ЄС за період 2014–2021 рр.
Для вирішення завдань дослідження використовувалися методи історичного і логічного аналізу, метод емпіричних досліджень.
Історична декомпозиція військового співробітництва Збройних Сил України з державам-членами НАТО і ЄС в період 2014–2021 рр. дозволила визначити сучасні тенденції вказаного співробітництва: 1) зростання рівня інтенсивності військової співпраці; 2) використання створених та формування нових механізмів і програм військової співпраці з урахуванням змін в безпековому середовищі, трансформацій у військовій сфері;
3) позитивна еволюція характеру воєнно-політичних відносин: від рівня партнерства до перспективи членства в НАТО; 4) активізація військового співробітництва у напрямках, які безпосередньо впливають на розвиток Збройних Сил України та наближення їх за рівнем сумісності до стандартів НАТО; 5) розширення сфер військового співробітництва в інтересах забезпечення обороноздатності України.
Ключові слова: воєнно-політична співпраця, Збройні Сили України, військові навчання, НАТО, ЄС, Rapid Trident, ORBITAL.
12
Демченко, О. Л. "Міжнародна співпраця вищих навчальних закладів України". Держава та регіони. Державне управління, № 2 (2008): 65–70.
Знайти повний текст джерела
13
Криштанович, Мирослав. "РОЗВИТОК МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З ПОЛЬЩЕЮ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 219–22. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.35.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті теоретично узагальнено та запропоновано розв’язання наукового завдання, що полягає в комплексному дослідженні теоретичних і практичних здобутків у становленні і розвитку міжнародного співробітництва України з Польщею. Основні наукові й практичні результати проведеного дослідження полягають у здійсненні аналізу сучас- них теорій, концепцій та підходів до розуміння процесу становлення українсько-польських міжнародних відносин та їх ролі в євроінтеграційних процесах, який показав, що вони засвідчують, з одного боку, багатовимірність, багатогран- ність, комплексність, складність та динамічну еволюційність теоретико-методологічної основи дослідження, а з іншого – наявність фундаментальних теоретико-прикладних засад міжнародного співробітництва. При цьому доведено, що у визначенні і досягненні кінцевих результатів вибраної теми ключову роль відіграють системний метод, спрямований на отримання об’єктивних та достовірних результатів, діагностичний метод як інструмент оцінювання ефективності співпраці в здійсненні міжнародної політики, історичний метод що сприяв аналізу особливостей здійснення розвитку міжнародного співробітництва цих країн на різних історичних етапах, порівняльний метод, який дав змогу дослідити особливості зовнішньої політики Польщі і розкрити її можливості вико- ристання в Україні. Оскільки в сучасній політологічній науці не було єдиної дефініції розуміння феномена міжнародних відносин країн, тому в роботі значна увага була приділена характеристиці основних категорій, які визначають зміст і сутність українсько-польського співробітництва у сфері міжнародних відносин. Значну увагу в статті приділено історичним аспектам становлення українсько-польського міжнародного співробітництва безпосередньо в контексті їх відповідності задекларованим цілям. Обґрунтовано, що співпраця між Україною та Польщею почала формуватись з огляду на тривалу історичну традицію, географічні, історичні, культурні та демографічні чинники, що продовж століть зближували ці держави і народи. Визначено пріоритетні сфери поглиблення співпраці між Україною та Польщею у вирішенні питань міжнародних відносин на короткотерміновий період і в довгостроковій перспективі.
14
Мітрофанова, О. О. "Співпраця Франції й України у військовій галузі". Стратегічна панорама, № 2 (2006): 119–25.
Знайти повний текст джерела
15
Стріха, Максим. "Співпраця України з НАТО у сфері науки". Україна - НАТО, № 3 (28) (2009): 53–57.
Знайти повний текст джерела
16
Дідківська, Г. В. "СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНІЙ СИСТЕМІ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ". South Ukrainian Law Journal 1, № 4 (2019): 98–101. http://dx.doi.org/10.32850/sulj.2019.4.1.21.
Повний текст джерела
17
Плазова, Тетяна Іванівна, та Олександр Васильович Тимощук. "УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПЕРСОНАЛУ В ДІЯЛЬНОСТІ МИРОТВОРЧИХ МІСІЙ МІЖНАРОДНИХ СИЛ ООН". Військово-науковий вісник, № 36 (16 листопада 2021): 100–110. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.100-110.
Повний текст джерелаАнотація:
З проголошенням незалежності України одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики нашої держави є участь у заходах міжнародної спільноти щодо підтримання миру та безпеки в світі, відвернення та врегулювання міжнародних конфліктів. Враховуючи, що на сучасному етапі безпека будь-якої з держав значною мірою залежить не лише від надійності її кордонів, але й від загального військово-політичного клімату, керівництво нашої країни спрямовує свою миротворчу діяльність на співпрацю з Радою Безпеки ООН, при цьому дотримуючись загальновизнаних принципів та норм міжнародного права.
У даній статті досліджується та аналізується співпраця українського національного персоналу в миротворчих місіях Міжнародних сил сприяння безпеці. Особлива увага у викладеному матеріалі приділяється законодавчій базі, що регламентує миротворчу діяльність України під егідою ООН та в рамках співпраці з НАТО. Виділено й основні завдання, які покладались на український національний персонал у міжнародних місіях.
Починаючи з липня 1992 року, вже в статусі незалежної держави Україна почала брати участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій. Такі дії нашої держави підтверджують прагнення активного підтримання всіх колективних заходів ООН щодо збереження миру та стабільності як у Європі, так і в світі загалом.
Участь України у міжнародних миротворчих операціях ООН та НАТО дає вагомі позитивні результати, а якісне і бездоганне виконання завдань з боку українських миротворців, відповідальність, мужність та високий професіоналізм сформували українським миротворцям заслужено високий авторитет.
Поряд з тим участь українських підрозділів в міжнародних місіях та операціях сприяють зміцненню іміджу нашої Держави, створенню сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього співробітництва з окремими державами. Також українські військовослужбовці мають змогу отримувати унікальний професійний досвід, знайомитись з сучасними вимогами в коригуванні пріоритетів розвитку Збройних Сил та модернізацією озброєнь і військової техніки. Разом з тим мають нагоду вносити зміни та коригувати навчальний процес підготовки миротворчого персоналу, зокрема з використанням можливостей військово-технічного співробітництва зі збройними силами інших держав.
Висока оцінка з боку наших міжнародних партнерів стала основним підґрунтям для постійного запрошення України до участі у новостворюваних та вже існуючих миротворчих місіях, розширення географії залучення Збройних Сил України до миротворчої діяльності в усьому світі.
18
Derii, Zhanna, Tetiana Zosymenko та Nataliia Shadura-Nykyporets. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЯК КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП ГАЛУЗЕВОГО СПІВРОБІТНИЦТВА Україна – ЄС". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(20) (2019): 9–18. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-4(20)-9-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Реалізація Цілей сталого розвитку (ЦСР) має важливе значення для України, оскільки дозволяє досягти помітних результатів у пріоритетних сферах – здоров’я і благополуччя людей, мир і безпека, майбутнє дітей, економічний розвиток, соціальний захист і справедливість, стійка держава, розвиток громад та інше. Актуалізується питання сталого розвитку та досягнення ЦСР з огляду на підписання Україною Угоди про асоціацію. Виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надає змогу використати можливості економічного розвитку та зростання добробуту, сприяє залученню інвестицій в Україну, дає новий імпульс у розвитку громадянського суспільства, дозволяє дотримуватись високих екологічних стандартів та процедур й знизити ризики негативного впливу на довкілля. Галузева співпраця з Європейським Союзом передбачає дотримання вимог політик, які в умовах глобалізаційного світу повинні розроблятись з урахуванням засад сталого розвитку.
19
Бірюкова, Т. В. "Співпраця Європейського Союзу та України у сфері транспорту". Держава та регіони. Економіка та підприємництво, № 5 (2010): 10–14.
Знайти повний текст джерела
20
Belousov, Alexander Sergeevich, Vitaliy Vitaliyovych Gaitan та Inna Borysivna Kryvdina. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНО-ЕСТОНСЬКИХ ВІДНОСИН У 1991 - 2021 РР." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 2 (25 грудня 2021): 56–65. http://dx.doi.org/10.15421/352125.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність обраної тематики обумовлена важливістю поглиблення та подальшого розвитку двостороннього співробітництва між Естонією та нашою державою у таких сферах як політика, економіка, освіта, наука та культура. Естонська республіка має однакове радянське минуле з Україною й так само як й наша держава виборола собі незалежність від радянського ярма у кінці ХХ ст. це стало ключовою передумовою складання між двома державами дружніх дипломатичних відносин, які підтверджені чисельними двосторонніми договорами про співробітництво у суспільно-політичній, соціально-економічній, культурній та в інших сферах. Метою дослідження є дослідження особливостей становлення та подальшого розвитку україно-естонських відносин з 1991 року до 2021 року.Естонія є надійний партнер та союзник України. Естонія та Україна підписали 72 двосторонні угоди про співпрацю та дружбу.Ключовими напрямками співпраці між Естонією й Україною є: сприяння зміцненню демократії; розвиток торгівельних зв’язків; запровадження електронного урядування та належного врядування; розвиток цифровізації, кібербезпеки в нашій державі; підтримка бізнес-середовища; підвищення якості освіти; гуманітарна та військова допомога Україні.Естонія сприяє вступу України в НАТО та до Європейського Союзу. З метою підтримки демократичного розвитку в Україні Естонія підписала ряд двосторонніх договорів із іншими державами.Поглиблення тісної співпраці між Естонією й Україною та врахування естонського досвіду у сфері електронного урядування дозволило реалізувати в нашій країні проекти «Держава в смартфоні» та Trembita. Запровадження цих проектів в нашій державі сприяли прискоренню процесу впровадження електронних послуг; подоланню негативних проявів корупції при наданні публічних послуг; створенню умов для розвитку належного врядування.
21
Shaulska, H. M. "Деякі сучасні механізми взаємодії влади і громадянського суспільства в Україні: аналіз ефективності". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 180–89. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор досліджує механізми взаємодії влади і громадянського суспільства на сучасному етапі розвитку України. Від ефективної взаємодії залежить якість державної політики, відсутність дієвої комунікації влади і суспільства призводить до ухвалення неефективних рішень в управлінні, розчарувань, зростання протестів у суспільстві у самих різноманітних формах. Тому аналіз практичності сучасних механізмів взаємодії потрібен протягом усього перехідного періоду від однієї моделі управління до іншої з метою їх корегування, модернізації та удосконалення.
Метою дослідження є аналіз сучасних вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства, а також з’ясування загальних негативних тенденцій, що впливають на стан та якість цієї взаємодії. Такий аналіз допомагає процесам реформ, сприяє модернізації системи публічного управління і розвиткові громадянського суспільства в країні.
Наукова новизна статті полягає в сучасному переосмисленні функціональності діючих механізмів співпраці органів влади з інститутами громадянського суспільства, зокрема таких, як: механізм реалізації виборів; створення та діяльність консультативно-дорадчих органів при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування; громадські слухання, публічні обговорення, конференції, семінари, «круглі столи»; підписання угод та договорів про співпрацю на міжрегіональному рівні; механізм фінансової підтримки проектів, програм, заходів об’єднань і організацій громадян; моніторинг громадської думки та проведення різноманітних соціологічних досліджень; просвітницький механізм формування громадянських компетентностей; механізм обміну інформацією тощо. Такий аналіз дозволяє виділити як позитивні зміни у динаміці їх розвитку і удосконалення, так і проблемні аспекти.
Висновок. Співпраця органів влади з організаціями громадянського суспільства стала більш активною: від використання експертного потенціалу ОГС для вирішення проблемних питань – до залучення їх органами влади до розробки нормативно-правових актів. На сьогодні ця співпраця набула такого рівня, щоб ставити питання підвищення її результативності. Проблемними залишаються такі аспекти взаємодії, як: недостатні відкритість та політична незалежність; узгодженість інтересів; взаємна відповідальність щодо вирішення суспільно значущих питань; низький вплив громадських консультативно-дорадчих органів на ухвалення рішень; формальний підхід органів влади до співпраці; недостатній рівень комунікативних, професійних, фахових навичок у представників обох сторін тощо. Отже, у перехідний період від застарілої моделі управління до більш ефективної необхідно приділяти увагу питанням функціональності діючих вертикальних і горизонтальних механізмів взаємодії влади і громадянського суспільства з метою їх корегування та удосконалення.
22
Кривонос, Р. А. "Українсько-нідерландська співпраця як складова реалізації євроінтеграційних прагнень України". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 111, (ч. 1) (2012): 50–59.
Знайти повний текст джерела
23
Кривонос, Р. А. "Українсько-нідерландська співпраця як складова реалізації євроінтеграційних прагнень України". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 111, (ч. 1) (2012): 50–59.
Знайти повний текст джерела
24
Калашник, Л. "Співпраця України із ОБСЄ у проєктах захисту навколишнього середовища". Євроатлантикінформ, № 6 (2006): 55–57.
Знайти повний текст джерела
25
Стріха, М. В. "Конструктивна співпраця МОН України і НАН України як запорука ефективності реформування наукової сфери". Вісник Національної академії наук України, № 5 (2016): 32–34.
Знайти повний текст джерела
26
Ковальчук, Т. І. "Міжкультурна співпраця Європейського Союзу та України та місце України у формуванні єврокультурних стратегій". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 77, ч. 1 (2008): 65–71.
Знайти повний текст джерела
27
Ільченко, Т. В. "ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАСОБИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У ЄВРОПЕЙСЬКУ СПІЛЬНОТУ". Підприємництво та інновації, № 12 (3 липня 2020): 162–68. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.28.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено історію партнерських взаємовідносин України та ЄС. Встановлено, що одним з ключових напрямів економічної інтеграції є співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, які фінансують програми у різних сферах економічної діяльності. Виконано статистичний аналіз показників зведеного зовнішньоторговельного балансу України з країнами ЄС. Наведено результати проведених соціологічних опитувань з метою виявлення рівня підтримки громадянами вступу України до Європейського Союзу. Запропоновано матрицю SWOT-аналізу інтеграції України у Європейську спільноту. Визначено політико-економічні засоби інтеграції України у Європейську спільноту в умовах реалізації Угоди про асоціацію, які можуть використовувати органи влади при доопрацюванні нормативно-правових актів з регулювання євроінтеграційного процесу.
28
Makar, Yuriy. "Канадознавство в Чернівецькому університеті". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 19–28. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.19-28.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор на підставі власного багаторічного досвіду проаналізував причини, етапи та наслідки впровадження Канадознавства до наукової роботи та навчального процесу у Чернівецькому університеті. Воно відіграє важливу роль у навчанні міжнародників, істориків та політологів, а також у розвиткові наукових досліджень. Поштовхом до запровадження й поширення Канадознавства у Чернівецькому університеті стало укладення 1977 року Угоди про співпрацю з Канадським Саскачеванським університетом. Внаслідок систематичного продовження чинності Угоди співпраця триває уже п’ятий десяток років. Автор не оминає й труднощів на шляху розвитку взаємовигідної співпраці як у навчанні студентів, так і в розвиткові спільних наукових досліджень, що мало місце, з відомих причин, до здобуття Україною незалежності. Тепер у Чернівецькому університеті діє Центр канадських студій імені Рамона Гнатишина, який базує свою діяльність на Кафедрі міжнародних відносин. З плином часу зав’язалися партнерські стосунки з іншими канадськими університетами, передусім – з Альбертським, на базі якого діє Канадський інститут українських студій. В Центрі канадських студій чимала Канадська бібліотека, зібрана з надходжень від канадських університетів, українських громадських організацій Канади, окремих осіб. Слід відзначити, що у Центрі канадських студій також зібрана чимала кількість копій архівних матеріалів, в основному отриманих від Бібліотеки і Архівів Канади (колишній Національний архів), а також з провінційних архівів Альберти, Манітоби, Саскачевану. Автор на конкретних прикладах висвітлив форми співпраці у навчальному процесі. Мова йде про обмін студентами, викладачами, стажистами. Зокрема, зупинився на відрядженні до Чернівецького університету канадських викладачів для читання українським студентам курсів про державний устрій Канади, розвиток канадської багатокультурності, вплив канадських українців на формування канадсько-українських міждержавних стосунків. Значну увагу автор приділив розвиткові наукових взаємин, розпочатих у 80-х роках ХХ століття спільною темою дослідження Роль національно-етнічних меншин в освоєнні західних земель Канади, узгодженого між Чернівецьким та Саскачеванським університетами. Згодом активну участь у спільних наукових дослідженнях взяв Канадський інститут українських студій. За минулі десятиліття у Чернівецькому університеті виросла ціла плеяда фахівців з Канадознавства, проведено ряд міжнародних конференцій в Канаді та Україні. На базі Центру канадських студій Чернівецького університету пройшло дві канадознавчі конференції – у 2010 і 2019 роках – за участю учених з Альбертського, Манітобського, Саскачеванського та інших університетів. Конференції відбулися за безпосередньої підтримки Посольства Канади в Україні. Досвід Чернівецького університету підхопили Волинський, Львівський та інші університети України.
29
Булавін, Л. А. "Співпраця Київського національного університету імені Тараса Шевченка та НАН України". Вісник Національної академії наук України, № 5 (2014): 49–52.
Знайти повний текст джерела
30
Величко, В. В. "Міжрегіональна співпраця України з Китаєм: історичний спадок і актуальне сьогодення". Науковий вісник Дипломатичної академії України, Вип. 13 (2007): 180–89.
Знайти повний текст джерела
31
Скляренко, К. "Політико-правова співпраця України та Великобританії на початку ХХІ століття". Емінак, № 2 (18), квітень - червень, т. 2 (2017): 81–85.
Знайти повний текст джерела
32
Rudianyn, Ivan. "ПРОБЛЕМА УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИН ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГАЛИЦЬКОГО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОГО ДУХОВЕНСТВА У Д/П ХІХ – ПОЧ. ХХ СТ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (8) (26 листопада 2020): 224–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-02-224-244.
Повний текст джерелаАнотація:
Разом із проголошенням незалежності в нашій державі розпочався процес відродження національного та релігійного життя. На сьогодні церква продовжує посилювати свою роль як повноцінної інституції громадянського суспільства. Будучи за Конституцією відокремленою від держави, вона не відокремлюється від людської спільноти, а навпаки, тісно взаємодіє з нею, бажаючи надати їй духовну підтримку, покращити моральний стан, провадить активну благодійницьку, культурно-просвітницьку та соціальну роботу.
Яскравим прикладом цих відносин є партнерство та конструктивна співпраця в інтересах розвитку українського суспільства. Така ситуація зумовлена не лише утвердженням демократичних засад у житті Української держави, а й поверненням нашого народу до традиційних духовних цінностей, глибокими історичними традиціями, які сьогодні намагаються відродити громада, держава і церква.
Зважаючи на активну інтеграцію України у європейське співтовариство важливого значення набувають наукові дослідження, які висвітлюють історичний контекст участі греко-католицького духовенства у державотворчих процесах.
У даному контексті мова йде про політичну площину україно-польських взаємин другої половини ХІХ- початку ХХ ст., та участі у них галицького греко-католицького духовенства. Ретроспектива україно-польських стосунків та участь у цих процесах греко-католицької церкви сьогодні посідає важливе місце в історичні науці, адже Україна та Польща впродовж свого існування завжди були поруч не тільки як сусіди, але й як країни, які мають спільне минуле та перебувають, хоча й на різних фазах, у стадії розбудови національних держав. До того ж на сучасному етапі Польща активно та всебічно допомагає Україні боронити її територіальну цілісність.
Не зважаючи на те, в історії україно-польських стосунків присутня чимала кількість драматичних епізодів та суперечливих моментів, потреба всебічно досліджувати ці питання, за допомогою залучення нових джерел та підходів залишається актуальною. Про подібні моменти наголосив і Президент України Володимир Зеленський під час прес-конференції у Варшаві у серпні 2019 р.
«Радий, що у наших відносинах немає жодних питань, які ми не змогли б вирішити шляхом діалогу та порозуміння. Чудово усвідомлюємо, що напружені відносини України та Польщі стали б для наших недругів прекрасним подарунком, а отже – ми не повинні цього робити. Ми домовились оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу, що працюватиме під патронатом обох президентів для того, щоб усі темні плями минулого не завадили нашими народам будувати спільне світле майбутнє», – сказав Володимир Зеленський.
33
Захарова, Н. С. "Співпраця України і Ради Європи в галузі викладання історії : останнє десятиріччя". Записки осередку наукового товариства ім.Т.Шевченка у Дніпропетровську, Вип. 1 (2007): 134–41.
Знайти повний текст джерела
34
Бідник, Н. Б. "Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями як чинник економічного розвитку держави". Науковий вісник Національного лісотехнічного університету України, Вип. 19.3 (2009): 153–56.
Знайти повний текст джерела
35
Редзюк, Є. В. "Співпраця з МВФ: вплив на економічне зростання країн світу і України". Економіка України, № 5 (690), травень (2019): 57–67.
Знайти повний текст джерела
36
Ковалко, Богдан. "Прикордонна співпраця як шанс для розвитку прикордонних регіонів України та Польщі". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія міжнародні відносини, Вип. 18 (2006): 118–23.
Знайти повний текст джерела
37
Вайцеховська, О. "МІЖНАРОДНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМИ ФІНАНСОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ". Юридичний вісник, № 4 (6 жовтня 2021): 119–26. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.2224.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто форми та напрямкиспівпраці України з такими міжна-родними фінансовими організаціями,як Міжнародний валютний фонд,Міжнародний банк реконструкціїта розвитку, Міжнародна фінан-сова корпорація, Міжнародна групаз протидії відмиванню грошей,Базельський комітет з банківськогонагляду, Міжнародна організаціякомісій із цінних паперів, Міжна-родна організація страхових нагля-дів. Зазначено, що співпраця Україниз цими міжнародними фінансовимиорганізаціями здійснюється у двохосновних напрямках: 1) розробкаміжнародно-правових фінансовихнорм та консультативно-технічнапідтримка щодо сприяння їх імпле-ментації у національне законодав-ство; 2) фінансування (отриманняпозик, реструктуризація боргу,гарантування позик тощо).Проаналізовано особливостіспівробітництва України і МВФ уперіод з 1992 до 2021 року. Розгля-нуто фінансову та «не фінансову»форми співпраці з МВФ, види нада-них Фондом програм фінансуваннята виконання Україною зобов’я-зань перед МВФ на різних етапахспівпраці. Технічну допомогу (нефінансову) Фонд надає у сферімакроекономічної політики, грошо-во-кредитної політики, управліннявитратами, податкової політики,забезпечення стабільності фінан-сового сектору.Сформульовано наступні нап-рямки підвищення ефективностіспівпраці з МВФ: 1) максимальневикористання можливостей МВФзадля сприяння розвитку країнишляхом проведення консультацій,вивчення результатів моніторин-гових досліджень МВФ та іншихзаходів; 2) концентрація ресурсівМВФ на стратегічних напрямахреалізації національної політики;3) якісний аналіз проектної доку-ментації задля визначення доціль-ності залучення вказаних фінансо-вих ресурсів.in the paper. It is noted that Ukraine’scooperation with these internationalfinancial organizations is carried outin two main areas: 1) development ofinternational legal finance regulationsand advisory and technical support tofacilitate their adoption in the nationallegislation; 2) financing (contractingof loans, debt restructuring, loanguarantee, etc.).The particularities of cooperationbetween Ukraine and the IMF from1992 to 2021 are analyzed in theresearch. The financial and “nonfinancial”forms of cooperationwith the IMF are considered aswell as types of financing programsprovided by the Fund and fulfilmentby Ukraine commitments to IMF atdifferent stages of cooperation. TheFund provides technical assistance(not financial) in the areas ofmacroeconomic policy, monetarypolicy, expenditure management, taxpolicy, on ensuring the stability of thefinancial sector and other ones.The following areas of improvingthe effectiveness of cooperation withthe IMF have been outlined: 1) to useto full advantage the IMF’s potentialto promote the country’s developmentthrough consultations and analysis ofthe results of IMF monitoring studiesand other actions; 2) concentrationof IMF’s resources on implementationof strategic directions in nationalpolicy; 3) a qualitative analysis ofproject documentation to determinereasonableness of attracting thesefinancial resources.
38
Деркач, E. M. "ПРАВОВІ ПИТАННЯ ЛІБЕРАЛІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ ВАНТАЖІВ АВТОМОБІЛЬНИМ ТРАНСПОРТОМ". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 73–79. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті висвітлено найбільш важливі проблеми, пов’язані із здійсненням міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом, та обґрунтування шляхів щодо їхнього подолання. Підкреслюється багаторівневе правове регулювання міжнародного перевезення вантажів автомобільним транспортом як трансграничної діяльності: 1) національний рівень (законодавство України, зокрема Закон України «Про автомобільний транспорт», та законодавство країни, територією якої здійснюється перевезення вантажу,); 2) міжнародному рівні (дво- та багатосторонні міжнародні договори, зокрема Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (1956); Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (1970); Європейська Угода про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів (1957) та ін.). Стверджується, що автомобільний транспорт забезпечує значну частину торгівлі товарами між Україною та ЄС та є важливою умовою для ефективного функціонування Поглибленої і всеохопної зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Співпраця України із країнами ЄС у секторі автомобільних перевезень, окрім Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), регулюється низкою дво- та багатосторонніх договорів. Зроблено висновок, що лібералізація міжнародних автомобільних перевезень вантажів потребує вирішення за допомогою комплексу заходів, зокрема: підписання спеціальної угоди з ЄС відповідно до ст. 136 Угоди про асоціацію (спеціальна угода замінить чинну систему щорічних двосторонніх переговорів із країнами ЄС щодо квот дозволів для здійснення міжнародних вантажних автомобільних перевезень); гармонізація законодавства України у сфері автомобільного транспорту із законодавством ЄС в частині вимог, що ставляться до автомобільних перевізників; підвищення прозорості розподілу та обліку дозволів на міжнародні вантажні автомобільні перевезення шляхом цифровізації.
39
Venger, Vitalii. "ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З РЕСПУБЛІКОЮ КОРЕЯ У ПРІОРИТЕТНИХ ВИДАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 5 (27 січня 2020): 4–17. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються перспективи розвитку співробітництва України з Республікою Корея у пріоритетних видах економічної діяльності. Проаналізовано українсько-корейські відносини та визначено напрями активізації двостороннього співробітництва. Виявлено, що Республіка Корея завжди розглядала Україну як стратегічного партнера через великий потенціал для сприяння взаємовигідному співробітництву і загальним інтересам. Україна ж розглядає Республіку Корея, насамперед, як важливого торговельного партнера. Двостороння співпраця між Республікою Корея та Україною триває понад 25 років. При цьому між країнами не існує питань політичного характеру, які б обтяжували двосторонні відносини. Проте у певних сферах залишаються питання, що вимагають вирішення та активізації двостороннього співробітництва. У Республіці Корея переконані, що подальше співробітництво між двома країнами має відбуватися з дотриманням трьох принципів, зокрема: орієнтуватися на цінності; орієнтуватися на глобальність; орієнтуватися на майбутнє. Доведено, що основними напрямами української зовнішньої політики на сучасному етапі розвитку двостороннього співробітництва мають стати: активізація політичного діалогу, інвестиційного та торговельно-економічного співробітництва з Республікою Корея. При цьому використання інвестиційних і технологічних можливостей Республіки Корея є додатковим шансом для модернізації та реіндустріалізації української економіки.
Аналіз нормативно-правової бази показав, що з моменту встановлення дипломатичних відносин з Республікою Корея було підписано низку міжнародно-правових документів, які регулюють взаємовідносини між двома країнами у політичній, економічній, торговельній, науково-технічній, культурно-гуманітарній та інших сферах.
На основі проведеного аналізу наукової літератури та нормативно-правової бази доведено, що пріоритетними напрямами економічного співробітництва у контексті українсько-корейських відносин є: розвиток торговельно-економічного співробітництва шляхом нарощування українського експорту для споживачів Республіки Корея; активізація інвестиційної діяльності шляхом усунення податкових та митних перепон для корейських інвесторів; активізація науково-технічного співробітництва шляхом залучення провідних освітніх та наукових установ Республіки Корея та створення спільних інститутів.
40
Ринденко, Наталія. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ІНСПЕКТОРІВ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, № 4 (8 травня 2020): 348–61. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.278.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості професійної підготовки інспекторів прикордонної служби в умовах євроінтеграції. З’ясовано, що основним відомчим навчальним закладом підготовки інспекторів прикордонної служби є Головний центр підготовки особового складу Державної прикордонної служби України імені генерал-майора Ігоря Момота. Головний центр – це сучасний прикордонний багатопрофільний навчальний заклад, основними напрямами діяльності якого є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації особового складу. Для виконання завдань щодо підготовки персоналу в Головному центрі створено 5 центрів, які навчають фахівців за різними спеціальностями, та унікальну навчально-матеріальна базу, яка активно використовується для проведення міжнародних семінарів, тренінгів, курсів підвищення кваліфікації. Розкрито основні напрямки співпраці Головного центру з міжнародними інституціями, їх вплив на процес удосконалення професійної підготовки інспекторів прикордонної служби. Деталізовано деякі форми ефективної співпраці з європейськими правоохоронними навчальними закладами та міжнародними організаціями такими як: Міжнародна організація з міграції (МОМ), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейська Агенція з прикордонної та берегової охорони (FRONTEX), Європейська Комісія з надання допомоги в питаннях кордону в Україні та Республіці Молдова (EUBAM), Міністерство енергетики США, Державний департамент США. Особливу увагу авторка приділила висвітленню особливостей та ролі Головного центру у реалізації проекту “Нове обличчя кордону”. З’ясовано, що співпраця з міжнародними партнерами внесла корективи у програми підготовки інспекторів прикордонної служби. У сучасних навчальних програмах основна увага приділяється питанням здійснення прикордонного контролю, ідентифікації осіб та транспортних засобів, підготовці інспекторів прикордонної служби до професійної комунікації з особами під час процедури паспортного контролю, застосуванню методів профайлінгу, організації та здійснення провадження по адміністративним правопорушенням, іншомовній та психологічній підготовці, антикорупційному законодавству та дотриманню основоположних прав людини.
41
Matviichuk, Nataliia, та Sofiia Tesliuk. "ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКИХ ІННОВАЦІЙ В УКРАЇНІ". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 25 (28 березня 2021): 79–87. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2021-01-79-87.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обгрунтовано необхідність постійного впровадження банківських інновацій для забезпечення конкурентних переваг на фінансовому ринку. Встановлено, що інноваційна діяльність банків є напрочуд динамічним процесом, тому вітчизняний ринок банківських інновацій потребує постійного моніторингу та аналізу. Розглянуто підходи до класифікації банківських інновацій. Узагальнено основні тенденції впровадження інновацій комерційними банками України: дистанційне обслуговування клієнтів, безконтактна оплата, біометрична ідентифікація клієнтів, співпраця з фінтех-компаніями, технологія віртуальних інтернет-банків, використання цифрових гаманців та QR кодів, створення фінансових супермаркетів. Наведено приклади найбільш ефективних та цікавих для споживачів інноваційних рішень банківських установ України упродовж останніх років. Розглянуто роль НБУ в розвитку інноваційних фінансових послуг.
42
Биков, Валерій Юхимович, Олександр Олексійович Романовський та Юлія Юріївна Романовська. "НАВЧАННЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ І КІБЕРЗАХИСТУ ФАХІВЦІВ З УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ, ЕКОНОМІКОЮ І БІЗНЕСОМ". Information Technologies and Learning Tools 80, № 6 (28 грудня 2020): 386–413. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v80i6.4101.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження присвячене незвичайно актуальній темі підвищення кіберграмотності населення. Дослідження базується на унікальному досвіді міжнаціонального навчального проєкту «Основи корпоративної кібербезпеки». Мета даної роботи – запропонувати підхід до вирішення проблеми підготовки громадян України (і, можливо, громадян інших країн) до протидії кіберзагрозам у їх професійній діяльності. Об'єкт дослідження – фінансова індустрія, яка є частиною програм старших класів/курсів коледжів і університетів багатьох країн. Автори висувають таку ідею: щоб навчити основам кібербезпеки неспеціалістів у сфері IT – тих, хто не має спеціальної інженерно-технічної підготовки в галузі IT і кіберзахисту, і фахівців у сфері соціального захисту – економічна сфера (бізнес-лідери, підприємці, економісти, фінансисти і ін.) необхідно навчати кібербезпеці, орієнтованій на їх професійну діяльність. У результаті проведених досліджень авторами визначено, що в багатьох країнах, особливо в країнах, що розвиваються, кіберзлочинність є серйозною проблемою. Автори доводять, що Україні необхідно інтенсивне навчання громадян усіх вікових груп проблемам фінансових злочинів і шахрайства з боку інтернет-хакерів і кіберзлочинців. Поряд з професійною підготовкою фахівців у сфері інформаційних технологій і кібербезпеки в Україні доцільно: запровадити в шкільній системі навчання домашнім фінансам і методам їх ІТ захисту; навчати основам інформаційних технологій, кібербезпеки, фінансів і економіки в усіх коледжах, інститутах і університетах; організувати навчання у сфері інформаційних технологій і кібербезпеки для громадян України. Для забезпечення інтеграції України з Європою тісна співпраця з розвиненими країнами та транснаціональними організаціями має вирішальне значення для розвитку процвітаючого сектора кібербезпеки. В Україні достатньо грамотних молодих фахівців у галузі ІТ, які успішно працюють на закордонні компанії та корпорації. Для ефективного використання цього людського ресурсу доцільно створити координуючий навчальний центр з кібербезпеки у сфері економічної і фінансової діяльності.
43
Харчинська, О. "Транскордонна співпраця України та Польщі в європейському контексті (на прикладі єврорегіону "Буг")". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Політологія, соціологія, філософія, вип. 11 (2009): 242–45.
Знайти повний текст джерела
44
Гузь, Н. "Співпраця України та Ради Європи у сфері конституційного законотворення (1996 - 2010 рр.)". Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Історичні науки, № 7 (284) (2014): 105–10.
Знайти повний текст джерела
45
Погонець, О. "Співпраця Національної парламентської бібліотеки України та клубу прихильників книги "Субота у Бегемота"". Бібліотечна планета, № 4 (74) (2016): 25–28.
Знайти повний текст джерела
46
Крівцун, І. В. "Співпраця інститутів НАН України з науково-дослідними та науково-виробничими організаціями КНР". Вісник Національної академії наук України, № 5 (2018): 76–78.
Знайти повний текст джерела
47
Lozova, T. P., I. O. Sedikova та O. V. Boyko. "ФОРМУВАННЯ РИНКУ ФРУКТІВ ТА ОВОЧІВ В УМОВАХ ЙОГО ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 4, № 92 (8 квітня 2021): 167. http://dx.doi.org/10.31713/ve4202016.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто інноваційні розробки, сучасну техніку та технології, результати та приклади впровадження іноземного досвіду у розвиток українського ринку фруктів та овочів. Наведено класифікацію інноваційних проєктів, проаналізовано досягнення у виробництві та зберіганні плодово-овочевого ринку України. Основними тенденціями розвитку цього ринку визначено державну підтримку, збільшення обсягів інвестування, впровадження сучасних технологій та техніки, співпраця з іноземними аграріями та обмін досвідом, підвищення якості продукції та забезпечення продовольчої безпеки країни.
48
Анатолійович, Хатнюк Юрій, та Гурковська Катерина Андріївна. "ЗМІСТ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІЦІЇ І НАСЕЛЕННЯ". Часопис цивілістики, № 43 (25 грудня 2021): 89–93. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i43.449.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті систематизовано сучасні наукові погляди на загальноправові засади взаємодії Національної поліції України і населення, зокрема зазначено, що ефективність організації та забезпечення охорони публічногопорядку і безпеки неможливі без допомоги й участі в цій справі громадськості. Важливі заходи, спрямовані назапобігання правопорушенням, не призведуть до суттєвого покращення ситуації доти, доки діяльність підрозділів національної поліції не отримає широку підтримку від населення.У дослідженні визначено взаємодію поліції з населенням як соціально обумовлену, спільно погоджену діяль-ність, виражену в тісній співпраці між суб’єктами взаємодії із застосуванням певних форм і методів для досяг-нення єдиної мети. Така співпраця заснована на законі, має спільну мету – підтримання належного стану публічного порядку, зниження рівня злочинності, залучення до спільних заходів дедалі більшої кількості громадськості та підвищення ефективності роботи поліцейських підрозділів. Зазначено, що повага у відносинах взаємодії і партнерства є умовою ефективної співпраці, а поліція в особі окремих працівників має її заслужити серед громадськості добросовісною працею, гідними вчинками, поведінкою; крім того, у професійній діяльності, а також поза нею кожен поліцейський зобов’язаний з повагою ставитися до будь-якої особи, незалежно від ситуації та інших чинників.Проаналізовано й узагальнено основні форми взаємодії національної поліції та населення, серед яких: спільнарозробка заходів, планування діяльності з протидії правопорушень; спільна організація і здійснення заходів ізохорони публічного порядку та безпеки і запобігання правопорушенням; взаємний обмін оперативною інформацією й якісне реагування на отриману інформацію; допомога населенню поліцейськими у здійсненні заходів із охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; здійснення населенням правоохоронних заходів за ініціативою національної поліції; спільна діяльність громадських формувань з охорони публічного порядку і поліцейських; організація правової та спеціальної підготовки громадян, які мають бажання виконувати завдання з охорони публічного порядку і безпеки та боротьби з правопорушеннями; індивідуальні форми залучення громадськості (зокрема, співпраця під час провадження у справах про адміністративні правопорушення або під час кримінального провадження як понятих, свідків, перекладачів, фахівців, експертів); діяльність громадських помічників поліції (наприклад, волонтерів поліції чи позаштатних працівників) тощо.
49
Дурман, Микола, та Дмитро Дрожжин. "СТАНОВЛЕННЯ ТА ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК ОСНОВНОГО СУБ’ЄКТА ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 50–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-50-65.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються питання становлення Державної регуляторної служби як основного суб’єкта формування та реалізації державної регуля- торної політики. Зазначається, що протягом періоду своєї діяльності статус цього державного органу змінювався — від Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва до Державної регулятор- ної служби України. Також змінювалися і функції ДРС — крім, власне, участі у формуванні та реалізації єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва, до них додавалися та забиралися функції реалізації держав- ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації підприємництва, контролю та координації діяльності органів ви- конавчої влади, пов’язаної з розробкою і реалізацією заходів щодо проведен- ня єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва тощо. На сьогодні діяльність служби зосереджена на таких трьох напрямах: участь у формуванні державної регуляторної політики, діяльність у сфері держав- ної політики щодо ліцензування підприємницької діяльності та контроль за діяльністю органів публічної влади у сфері формування регуляторної полі- тики. Останнім часом для врахування світових тенденцій у сфері регулятор- ної діяльності та покращення взаємодії з бізнесом суттєву допомогу в своїй діяльності ДРС отримує від Офіса ефективного регулювання — неурядової організації, головною метою якої є допомога Україні стати ефективною ін- ституційно-спроможною державою, розробити та впровадити інструменти ефективного державного регулювання, спрямовані на суспільний інтерес та розвиток малого та середнього підприємництва. Співпраця з неурядовими організаціями та структурами, що представляють інтереси бізнесу, робить Державну регуляторну службу України більш відкритою для суспільства, а державну регуляторну політику — більш прозорою та ефективною.
50
Loboda, K. S. "COOPERATION BETWEEN UKRAINE AND THE UN AT THE PRESENT STAGE." Actual Problems of International Relations, no. 144 (2020): 34–40. http://dx.doi.org/10.17721/apmv.2020.144.1.34-40.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is devoted to the United Nations Organization, which turns 75 this year. The article reveals the cooperation between Ukraine and the UN. Despite the ongoing aggression by the Russian Federation, Ukraine pays special attention to the UN's efforts to maintain international peace and security, considering participation in it as an important factor in its foreign policy. Ukraine is an active participant in the activities of the UN system in the field of human rights, a party to all major UN human rights instruments, including the International Covenant on Civil and Political Rights, the International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights, the Optional Protocols and the International Convention on the Elimination of all forms of racial discrimination. Since March 2014, at the invitation of our state, the UN Monitoring Mission in the field of human rights has been operating in Ukraine, recording the human rights consequences of Russian aggression. Our country receives significant technical, advisory and financial assistance from UN specialized agencies, its funds and programs, in particular, in the areas of democratic governance, poverty alleviation, achieving the National Sustainable Development Goals, supporting public administration, combating HIV / AIDS and other serious diseases, environment. In connection with the above, it should be emphasized that Ukraine, as a founding member of the United Nations, does not stand aside, but actively cooperates with this respected international organization in all areas of its activities. Ukraine remains a supporter of strengthening and increasing the effectiveness of the UN and adapting to modern challenges in the world. Keywords: United Nations Organization, Ukraine, Security Council, human rights, peacekeeping.