Добірка наукової літератури з теми "Співвідношення доходів"

У статті проаналізовано окремі аспекти кримінологічної характеристики злочину, передбаченого ст. 209 Кримінального кодексу України, – легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Розкрито особливості спеціально-кримінологічної профілактики легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, її співвідношення із загальносоці-аль ною профілактикою злочинів у сфері економіки, що дозволило сформулювати певні перспективи вдосконалення заходів запобігання зазначеному злочину.

Стаття присвячена актуальним проблемам розвитку процесів фінансової децентралізації в Україні та оцінці автономії місцевих бюджетів. Перед органами місцевого самоврядування постає питання щодо формування стійкої фінансової бази для забезпечення покладених на них функцій із задоволення потреб суспільства. Вирішення зазначеного питання можливо лише за умов утворення ефективної системи управління фінансовими ресурсами, яка би враховувала успішний досвід фінансової децентралізації зарубіжних країн. Визначено, що місцеві бюджети відіграють ключову роль у забезпеченні сталого соціально-економічного розвитку.Метою статті є характеристика сутності та призначення фінансової децентралізації, оцінка ступеню її розвитку за допомогою кількісних індикаторів, аналіз джерел формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів в умовах децентралізації та надання загальної оцінки місцевих бюджетів.Наукова новизна полягає у визначенні стану фінансової децентралізації та виявленні зростання фінансової автономії місцевих бюджетів в Україні за період 2017–2019 рр. Зростання показника трансфертів з місцевих бюджетів до Державного (реверсна дотація) свідчить про зростання дохідної спроможності місцевих бюджетів, а зменшення показника трансфертів з Державного бюджету до місцевих (базова дотація та субвенції) вказує на підвищення їх самостійності. Висновки. Децентралізація владних та фінансових повноважень держави на користь місцевого самоврядування є однією з найбільш визначальних реформ з часів української незалежності. Результатом реформи стало підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування у збільшенні надходжень до місцевих бюджетів, пошук резервів їх наповнення, покращення ефективності адміністрування податків і зборів.Держава визначає модель взаємодії центральних і місцевих органів влади. Оптимальною вважається модель міжбюджетних відносин, що передбачає рівень фіскальної незалежності органів місцевого самоврядування за умови збереження бюджетної класифікації та порядку виконання. В державі відбувається процес пошуку ефективних форм взаємодії державних та місцевих фінансів, при яких буде гарантовано фінансову незалежність місцевих рад та ефективність використання фінансів. Визначено моделі фінансового забезпечення місцевого самоврядування. З’ясовано, що за показником співвідношення місцевих податків до ВВП в Україні діє ганноверська модель, де місцеві податки складають 1–2 % ВВП і близько 4–5 % усіх податків.Проаналізовано фінансову децентралізацію (як процес) за допомогою показників та індикаторів, а саме: частку місцевих видатків у видатках зведеного бюджету; частку місцевих доходів у доходах зведеного бюджету; співвідношення видатків місцевого бюджету до ВВП; частку доходів місцевих бюджетів у загальному обсязі доходів зведеного бюджету; частку міжбюджетних трансфертів у доходах місцевих бюджетів; співвідношення місцевих податків до ВВП.Для успішного здійснення реформи міжбюджетних відносин у контексті децентралізації, насамперед, потрібно забезпечити внутрішню політичну стабільність, враховувати об’єктивні закони суспільного розвитку та глобальні тенденції у світі.

Стаття присвячена дослідженню питання обміну інформацією як основної форми координації діяльності правоохоронних органів із фінансовими установами під час їх взаємодії у сфері протидії легалізації злочинних доходів. Наголошено, що координаційна діяльність сприяє ефективній і результативній взаємодії між означеними суб’єктами, узгодженості їх дій, є передумовою попередження фактів легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом. Доведено, що ключову роль у координаційній діяльності відіграє така форма координації як обмін інформацією. Уточнено понятійно-категоріальний апарат, зокрема щодо поняття «координація», а також з’ясовано співвідношення понять «взаємодія» та «координація», на підставі чого зроблено висновки стосовно сутності координації. З урахуванням теоретичних напрацювань вітчизняних учених і наявної законодавчої бази визначено, що Державна служба фінансового моніторингу України є суб’єктом, який здійснює координацію діяльності правоохоронних органів з фінансовими установами під час їх взаємодії в означеній сфері. Встановлено сутність категорії «форма координації» та надано авторське бачення поняття «форми координації» як способу організації та здійснення певними суб’єктами спільної діяльності з метою вирішення завдань, що покладені на них. Доведено, що покладення на Держфінмоніторинг функції координації діяльності правоохоронних органів із фінансовими установами під час їх взаємодії у сфері протидії легалізації злочинних доходів зумовлено об’єктивними причинами. Окреслено коло нормативно-правових актів, які регламентують обмін інформацією між досліджуваними нами суб’єктами. Наведено статистичні дані, що стосуються обміну інформацією з цього питання. Зроблено висновок щодо головних особливостей координаційної діяльності в досліджуваній сфері.

Мета. Метою роботи є огляд та порівняння основних показники ефективності діяльності банків, визначення факторів, що на них впливають, виявлення ключових факторів ефективності найбільших за рівнем рентабельності активів банків України, визначення ролі управління витратами в управлінні ефективністю діяльності банку, а також надання практичних рекомендацій з управління та оптимізації витрат банку. Методика. Ефективність в загальному розумінні визначається як співвідношення результату до витрат на його отримання. Тому в роботі була проаналізована структура доходів та витрат банківської системи України за період з 2008 р. по жовтень 2020 р. Також для визначення впливу доходів чи витрат на ефективність діяльності банку були розраховані показники прибутковості та інші фінансові коефіцієнти сорока п’яти найбільших за розміром активів банків України. Виходячи з отриманих результатів, був проведений аналіз впливу окремих факторів на ефективність діяльності обраних банків. Результати. В роботі визначені тенденції зміни структури доходів та витрат банківської системи України, розраховані та проаналізовані два показника ефективності ROA та CIR за даними діяльності сорока п’яти банків України за 2019 рік, визначені ключові фактори ефективності та зазначений основний спосіб підвищення ефективності діяльності банку на даному етапі розвитку банківської системи України. Також в роботі запропоновані рекомендації з побудови витратного менеджменту для підвищення ефективності діяльності банку. Вказані результати мають практичне значення для використання в діяльності банків.

У статті проведено аналіз стану солідарної системи пенсійного забезпечення – першого рівня пенсійної системи України. Визначено існуючі у країні фактори, що негативно впливають на дієздатність солідарної системи. З’ясовано, що у державі активно відбувається процес старіння населення та співвідношення пенсіонерів та працюючих становить фактично 1:1, що є критичною межею для функціонування солідарного рівня. Проаналізовано вплив досить високих рівнів тіньової зайнятості, безробіття та трудової міграції населення за кордон на рівень доходів Пенсійного фонду. Розглянуто види пенсій, що виплачуються Пенсійним фондом, та їх доцільність. З’ясовано розміри та рівень заміщення виплачуваних пенсій. Надано рекомендації задля вдосконалення функціонування та збереження дієздатності солідарного рівня пенсійної системи.

У статті висвітлено питання мінімальної заробітної плати в контексті юридичної гарантії оплати праці. Мінімальна заробітна плата є базовою юридичною гарантією оплати праці. Важливою умовою стимулювання економічного розвитку країни є ефективна політика регулювання доходів населення. Визначено, що ресурсом праці є робоча сила, вартість ресурсу праці наскрізно пов’язана із заробітною платою, оскільки вона є її ціною. Автор зазначає, що під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовуються нею у процесі виробництва життєвих благ. Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, необхідних для нормального існування працівника і його сім’ї. Проаналізовані визначення заробітної плати. Вказані основні елементи заробітної плати. Зроблено висновок, що система забезпечення мінімальних гарантій у сфері оплати праці є відправним пунктом для визначення ступеня підвищення нижніх меж заробітної плати і перешкодою для її зниження. Зазначено нормативну базу, на якій базується механізм формування прожиткового мінімуму в Україні. Вказується, що прожитковий мінімум – це вартісна оцінка споживчого кошика, а також обов’язкові платежі та збори. А споживчий кошик – це мінімальний набір продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, необхідних для збереження здоров’я людини і забезпечення її життєдіяльності. Принципи встановлення прожиткового мінімуму, які є загальними для всіх країн, визначені конвенцією Міжнародної організації праці, таким чином, під час встановлення прожиткового мінімуму приймаються такі основні потреби сімей працівників, як продукти харчування, їх калорійність, житло, одяг, медичне обслуговування та освіта. Проаналізовано досвід зарубіжних країн із порушеного питання. Акцентовано увагу на тому, що мінімальна заробітна плата як юридична гарантія оплати праці має виступати найважливішим фактором реальної диференціації заробітної плати, впливаючи як на співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати, так і на співвідношення за основними кваліфікаційними групами.

У статті розвиток регіонального туризму розглядається як соціально-економічний феномен єдиної, цілісної соціально-економічної системи, де економіка і соціологія є її основними підсистемами. Під час дослідження організаційно-економічного механізму управління індустрією туризму в регіонах застосовано системний підхід. Визначено, що організаційно-економічні процеси в туристичній індустрії в регіонах є рухом елементів соціальної системи, її підсистем, будь-якого соціального об'єкта та здійснюються під дією внутрішніх і зовнішніх умов; на побудову організаційно-економічного механізму управління в туристичній індустрії регіону впливають соціальні зміни в динаміці. Кожен організаційно-економічний механізм у туристичній індустрії регіону складається з декількох стадій, що розрізняються за змістом і механізмами, способами взаємозв'язку компонентів, що визначає його напрям і темпи на даній стадії. Означено характерні риси організаційно-економічних процесів у туристичній індустрії регіону, які дають змогу вважати його ядром, центральним моментом соціокультурної ситуації в регіоні. У теоретичному аспекті якісні зміни, вироблені організаційно-економічними процесами в туристичній індустрії регіону, розмежовано на горизонтальні і вертикальні рівні. На підставі розглянутої методології організаційно-економічних процесів у туристичній індустрії регіону сформовано визначення організаційно-економічних процесів у туризмі та розглянуто систему чинників впливу організаційно-економічних процесів (соціальної системи) на розвиток туристичної індустрії і туристичної галузі регіону в цілому. Обґрунтовуючи туризм як категорію соціальну та масовості, визначено основні численні чинники, вплив яких може визначати рівень туристичного попиту: загальноекономічні (добробут суспільства і збільшення вільного часу); соціально-демографічні (вікова структура, структура сім’ї, рівень доходів та освіти населення, співвідношення міського і сільського населення); чинники культурного і суспільно-психологічного характеру.

Статтю присвячено обґрунтуванню теоретичних положень та поданню практичних рекоменда-цій щодо визначення впливу комплексу маркетингу та окремих його елементів на вдосконалення діяльності під-приємства в умовах посилення конкуренції для отримання ним конкурентних переваг на ринку. Актуальність дос-ліджуваної теми пов’язана з тим, що в умовах сьогодення можливості маркетингової діяльності суб’єктів еко-номіки суттєво залежать від їхнього вміння якісно формувати маркетинг-мікс і підбирати окремі його складові для забезпечення швидкого реагування на конкурентне середовище. На основі узагальнення наукових публікацій і з врахуванням прикладних умов реалізації стратегічних підходів підприємств на засадах конкуренції виявлено, що вона є потужним інструментом формування цивілізованих ринків і змушує підприємців розширювати власне ви-робництво, покращувати якість продукції, знижувати собівартість товарів, орієнтуватися на соціально-економічні запити сучасного споживача. Зазначено, що саме комплекс маркетингу розглядають як основу органі-зації управління підприємством і прийняття зважених рішень з орієнтиром на врахування ринкового попиту і стану конкурентної боротьби. Доведено, що для забезпечення цілісного характеру маркетингового впливу на ринкове становище фірми потрібно розглядати предмет конкуренції з позицій товару (послуги) і з погляду спо-живача, чим обумовлений вибір різних методів конкурентної боротьби для привернення потенційної клієнтури. Обґрунтовано, що зважені рішення про структуру та наповнення маркетингового комплексу базуються на кра-щому розумінні потреб цільового споживача і тих критеріїв, якими він керується, приймаючи рішення про вибір однієї з конкуруючих пропозицій. Серед критеріїв вибору товару клієнти аналізують економічні та психологічні параметри, які напряму пов’язані з формуванням конкурентного маркетинг-міксу. Вказано на необхідність роз-робки товарної політики фірми з орієнтацією на набір товарів і послуг, які пропонуються цільовому ринку; їхню якість, кількість і відповідність потребам споживачів; додаткову користь, яку вони пропонують клієнту на противагу товарам-конкурентам; частоту оновлення номенклатури, упаковку і бренд продукції загалом. Запро-поновано враховувати рівні “товарної цибулини” при виборі маркетингової стратегії продукту для узгодження стратегічних рішень і тактичних дій щодо визнання товару цільовим ринком і забезпеченні його конкуренто-спроможності. Процес визначення ціни на товар як елементу маркетингу необхідно узгоджувати зі стратегіч-ними цілями діяльності підприємства, попитом на його продукцію, ціновою політикою основних конкурентів, рівнем доходів населення й іншими важливими чинниками оточуючого середовища. Особлива увага приділяється типу конкурентного ринку, що визначає специфіку цінової поведінки на ньому і стає основою розробки комплексу маркетингу. На цій основі рекомендовано формувати маркетингову політику ціноутворення та використовува-ти ціновий фактор як ефективний засіб конкурентної боротьби. Показано вагомість місця як складової комплек-су маркетингу, що забезпечує систему збуту товарів і гарантує доступність продукції для потенційних спожи-вачів. Запропоновано створення такого виду корисності для цільової клієнтури, як зручність місця купівлі това-ру, що забезпечить реалізація маркетингової стратегії розподілу та збуту на більш високому рівні в порівнянні з фірмами конкурентів. Доведено доцільність проштовхування продукції підприємства на основі інформування, переконання і впливу на рішення про купівлю, з фокусуванням на її перевагах над конкуруючими товарами. В скла-ді маркетингової стратегії просування потрібно враховувати співвідношення її важливих елементів, а саме: реклами, заходів із стимулювання збуту, персонального продажу і пропаганди. Окремо розглянуто вплив на кон-курентні позиції підприємства рекламування товарів як важливого засобу комунікації з цільовою аудиторією. Визначено специфіку застосування різних засобів стимулювання збуту, особистого продажу і PR-заходів із вра-хуванням потреб споживачів і рівня їхньої прихильності. Вказано на важливість забезпечення балансу всіх скла-дових комплексу маркетингу в діяльності підприємства, що є підґрунтям для сильних позицій підприємства і формування конкурентних переваг, що має практичну цінність. Запропоновано поєднувати методи цінової і неці-нової конкуренції в маркетинговій діяльності.

Розглядаються питання впливу демографічних процесів в Україні на необхідність реформування вітчизняної пенсійної системи. Аналізуються тенденції в демографічній сфері протягом останніх десятиріч, характеризуються її основні показники, досліджується їх вплив на доходи громадян пенсійного віку. Особлива увага приділяється вивченню демографічного навантаження в пенсійній системі України протягом останніх десяти років, розглядається співвідношення між громадянами працездатного віку і пенсіонерами, як воно впливає на фінансування пенсійної сфери, досліджено зміни коефіцієнта заміщення за досліджуваний період. Проведена оцінка фінансового стану національної пенсійної системи за допомогою основних показників, які дозволяють зробити відповідні висновки щодо подальшого проведення пенсійної реформи в Україні.