Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Спори.
Статті в журналах з теми "Спори"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Спори".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
ПОПОВА, АНАСТАСІЯ. "Процесуальні особливості розгляду спорів, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових послуг". Право України, № 2020/07 (2020): 159. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-159.
Повний текст джерелаАнотація:
Необхідність удосконалення правового регулювання господарських процесуальних відносин у сфері розгляду спорів, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових послуг, незначна кількість теоретичних досліджень і недостатня розробленість проблематики цієї правової категорії зумовлює актуальність зазначеної статті. Метою статті є аналіз існуючих у правовій доктрині визначень понять правового спору, юридичного конфлікту та їх співвідношення, договорів про надання фінансових послуг, а також небанківських фінансових послуг. Запропоново визначення спорів, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових пос луг, зроблено їхню класифікацію. Виокремлено процесуальні особливості розгляду зазначеного різновиду договірних спорів. Зазначається, що договірний спір є складною правовою категорією, поняття якої має комплексний характер. З огляду на це спори, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових послуг, як різновид договірних спорів, розглядаються в етимологічному, економічному, філософському та правовому аспектах. У результаті проведеного аналізу основних концепцій розуміння правового спору запропоновано визначати спір, що виникає із договорів про надання небанківських фінансових послуг, як правовий конфлікт між учасниками господарських відносин на ринках небанківських фінансових послуг, що виникає при укладанні, зміні, розірванні, виконанні та визнанні недійсними договорів про надання небанківських фінансових послуг. Спори, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових послуг, пропонується поділити на п’ять основних груп: 1) спори про укладання договорів; 2) спори про зміну договорів; 3) спори про розірвання договорів; 4) спори про виконання договорів; 5) спори про визнання договорів недійсними, кожна з яких – на підгрупи. Пропонується також класифікувати спори, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових послуг, за предметною ознакою на спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні, виконанні та визнанні недійсними договорів про надання небанківських фінансових послугіз: переказу коштів; торгівлі валютними цінностями; фінансового лізингу; надання коштів у позику, зокрема й на умовах фінансового кредиту; надання гарантій і поручительств; адміністрування недержавних пенсійних фондів; адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах; у сфері страхування; факторингу та інших фінансових послуг. Авторка зробила висновок, що однією зі сторін господарського процесу з вирішення спорів, що виникають із договорів про надання небанківських фінансових послуг, можуть бути не лише фінансові установи та фізичні особи – підприємці, як це зазвичай визначають, а й юридичні особи, які не мають статусу фінансової установи.
2
Масловський, С. В. "ПОВНОВАЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇВ УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 70–74. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).437.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто повноваження господарсько-го суду першої інстанції в умовах реформування законодавства, здійснено дослідження повноважень суду деяких країн Європи, Сполучених Штатів Аме-рики та Великої Британії. Наголошено, що економіч-ні (комерційні) спори в європейських країнах розгля-даються залежно від судової системи країни, правил підвідомчості й підсудності, особливостей розгляду за-значених спорів. Підкреслено, що в Німеччині, Фран-ції економічні спори розглядаються судами загальної юрисдикції. Суддя в Німеччині відіграє досить актив-ну роль у вирішенні спору. Водночас основним завдан-ням суду є досягнення компромісу між сторонами. Ідентична мета покладена в основу повноважень суду Франції. Тільки якщо сторони не досягнуть примирен-ня – тоді суд має право розглядати спір. В Італії зазви-чай економічні (комерційні) спори суддя розглядає од-ноосібно, за винятком установлених законом категорій справ. В Італії залишився контроль за судовим проце-сом із боку суду, відсутні законодавчі механізми, що стимулюють до оперативного й ефективного розгляду спору, не визначені критерії застосування конкретних повноважень суду. Суд першої інстанції під час розгля-ду економічних (комерційних) спорів у Сполучених Штатах Америки та Великій Британії відіграє пасивну роль, що пояснюється не тільки змагальністю судового процесу, а й тим, що більшість економічних (комер-ційних) справ розглядаються поза судовою системою, а саме третейськими судами, арбітражними судами, медіаторами тощо.
Проведений аналіз повноважень суду щодо розгля-ду економічних (комерційних) спорів в окремих краї-нах Європи, США дозволяє виявити низку позитивних елементів, які можна запровадити в Україні з ураху-ванням національних особливостей. Варто продов-жити практику впровадження альтернативних форм вирішення спорів, які спрямовані на позасудове врегу-лювання економічних (комерційних) спорів.
3
В., Валецька О. "АНАЛІЗ ОКРЕМИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗГЛЯДУ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ТРУДОВИХ СПОРІВ У МІСЦЕВИХ СУДАХ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (37) (24 січня 2020): 51–62. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-37-1-51-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Захист трудових прав працівників являє собою сукупність юрисдикційних та неюрисдикційних форм, а також процесуальних, процедурних та організаційних, матеріально-правових заходів щодо поновлення порушених прав, припинення порушень законодавства про працю. Юрисдикційна форма захисту передбачає діяльність спеціально уповноважених органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. Найбільш поширеною формою серед національних юрисдикційних форм є судових захист. Право на судовий захист – це одна із найважливіших гарантій охорони трудових прав працівників. Спори, що виникають із трудових правовідносин, розглядаються судами за загальними правилами позовного провадження, але мають деякі процесуальні особливості, що стосуються строків звернення до суду за вирішенням трудового спору, підсудності трудових спорів, судових витрат, доказування в суді у трудових справах тощо. Метою даної статті є дослідження особливостей розгляду судами трудових спорів на сучасному етапі реформування цивільного процесуального та трудового законодавства.
Ключові слова: процесуальні особливості, трудові спори, суд, цивільне процесуальне законодавство, захист трудових прав, інтереси працівника, позовне провадження.
4
Кушнір, Вікторія. "ОКРЕМІ АСПЕКТИ РОЗГЛЯДУ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ПРИ ФОРМУВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 260–64. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-56.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню окремих аспектів розгляду земельних спорів, які виникають при формуванні земельних ділянок. Розглянуто поняття земельної ділянки і відповідно до нормативного визначення зазначеного поняття виділено його основні ознаки. Аналізуючи формування земельних ділянок, автор зазначає про наявність різних процедур, залежно від способу формування. Висвітлено дискусійне питання стосовно доцільності надання приватним організаціям можливості розроблення землевпорядної документації нарівні із державними органами. Приділено увагу особливостям розмежування юрисдикції органів, що вирішують земельні спори залежно від предмета спору, їх суті, характеру спірних правовідносин та суб’єктного складу. Також розглянуто практику розмежування юрисдикцій судів у земельних спорах з урахуванням позиції Верховного суду.
5
Сукіясов, Є. "Територіальні спори в міжнародному праві". Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених, № 73 (2008): 8–12.
Знайти повний текст джерела
6
Спасибо-Фатєєва, І. "Корпоративні відносини й корпоративні спори". Юридичний радник, № 6 (2007): 28–34.
Знайти повний текст джерела
7
Шулейко, Е. І. "Судові спори у сфері обороту нерухомості". Вісник господарського судочинства, № 6 (2008): 14–19.
Знайти повний текст джерела
8
Kaidashev, I., H. Morokhovets, V. Rodinkova, O. Bilous, L. M. DuBuske, and J. Bousquet. "PATTERNS IN GOOGLE TRENDS TERMS REPORTING RHINITIS AND ALTERNARIA SEASON IN UKRAINE." Medical and Ecological Problems 24, no. 5-6 (December 30, 2020): 3–6. http://dx.doi.org/10.31718/mep.2020.24.5-6.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено літературний огляд проблеми використання інноваційних інструментів веб-спостереження, зокрема Google Trends (GT), з метою визначення точного початку сезону спор цвілі. Алергія на цвіль є значним пусковим механізмом розвитку поширених респіраторних розладів – алергічного риніту та астми, хронічного обструктивного захворювання легень тощо. Метою дослідження було вивчення сезонності запитів GT в Україні з кількістю спор Alternaria. Спори роду Alternaria – найпоширеніша складова повітря у всіх регіонах світу, що утворюють інфекційний посівний матеріал численних видів рослин, а також спричиняють важку інгаляційну алергію. Точне визначення настання сезону спор цвілі є вирішальним для підтвердження діагнозу алергії на цвіль та розробки персоналізованого лікування для пацієнтів з алергічним ринітом та астмою. Найбільш комплексним підходом є розвиток загальноєвропейської мережі моніторингу, яка поєднує всі ці стратегії. GT може бути корисним інструментом для диференціації сезонів спор Alternaria, особливо коли вони співпадають з сезоном цвітіння амброзії. Чотири терміни "нежить", "сльози", "задишка" та "кашель" (кирилицею) слід використовувати в Україні для пояснення впливу спор Alternaria. Поєднання запитів GT з кількістю спор може бути використано в масштабних епідеміологічних дослідженнях. Розвиток загальноєвропейської сигнальної мережі моніторингу алергічних захворювань зумовлює проблему перекладу пошукових термінів різними європейськими мовами. Отримані результати можна використовувати як ефективний інструмент запобігання або мінімізації впливу алергену на пацієнтів під час сезону Alternaria.
9
Субота, Н. "Звільнення працівників з ініціативи роботодавця: судові спори". Праця і закон, № 2 (2006): 8–13.
Знайти повний текст джерела
10
Субота, Н. "Звільнення працівників з ініціативи роботодавця: судові спори". Праця і закон, № 2 (2006): 8–13.
Знайти повний текст джерела
11
Субота, Н. "Звільнення працівників з ініціативи роботодавця: судові спори". Праця і закон, № 2 (2006): 8–13.
Знайти повний текст джерела
12
Ажнюк, Л. В. "Лінгвістична експертиза в справах про документальні спори". Магістеріум, Вип. 62 (2016): 3–9.
Знайти повний текст джерела
13
Ажнюк, Л. В. "Лінгвістична експертиза в справах про документальні спори". Магістеріум, Вип. 62 (2016): 3–9.
Знайти повний текст джерела
14
ХУДЕНКО, ОЛЕКСАНДР. "Проблеми нормативного визначення економічних спорів". Право України, № 2020/07 (2020): 57. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-057.
Повний текст джерелаАнотація:
Економічні спори – це об’єктивне явище, але погляди юристів та економістів на них не просто різняться, а кардинально не збігаються. Актуальність пробле матики нормативного визначення економічних спорів зумовлена очікуваним оновленням економічного законодавства, що повинно стати і новим поштовхом для розвитку процесуального законодавства. Метою статті є дослідження проблем нормативного визначення економічних спорів, а також формування пропозицій із подолання цих проблем. Надання Господарському кодексу України означення “помилки”, яка може бути виправлена тільки його скасуванням, є нічим іншим як черговою та нездійсненною обіцянкою владнати всі проблеми сьогодення. Реалізація ініціативи оновлення економічного законодавства не пройде повз господарське процесуальне законодавство, яке і так вже нещодавно зазнало реформування. Відкритим залишатиметься питання можливості застосування існуючої господарської процесуальної форми для вирішення спорів, пов’язаних з економічною діяльністю. Якщо акцент дійсно буде зміщений із правового регулювання господарських відносин на правове регулювання економічних відносин, то існуючі підходи до вирішення господарських спорів будуть здаватися щонайменше застарілими для вирішення економічних спорів. Спори, особливо в значенні правового конфлікту, не можуть вважатися економічною категорією. Тому спір в економіці може розглядатися не через конфлікт, а через помилку, збій, неспроможність ринку виконати свої функції. Економічний спір є набагато ширшим поняттям, аніж господарський спір, а тому просте перейменування усіх господарських спорів на економічні видається помилковим і недалекоглядним. Пропонується введення у процесуальне законодавство терміна “економічно-правовий спір” у значенні спору, пов’язаного з економічною діяльністю. Визначення поняття економічної діяльності вбачається із майбутнього Економічного кодексу України як певного результату, який досягається внаслідок здійснення відповідної діяльності (як для ринку, так і для його суб’єктів). Наголошується на необхідності розвитку економічного мислення у кожного, хто задіяний у судовому вирішенні економічних спорів.
15
Теньков, С. О. "Спори з приводу виконання банками своїх зобов"язань". Вісник господарського судочинства, № 3 (2010): 34–38.
Знайти повний текст джерела
16
Сопова, К. "Господарсько-правові спори щодо прав на торговельні марки". Теорія і практика інтелектуальної власності, № 1 (99) (2018): 54–64.
Знайти повний текст джерела
17
редактор, технічний. "МИТНИЙ СПІР ЯК ВИД ПРАВОВОГО СПОР". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 62–65. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).688.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено визначенню правової природи, сутності та структури митного спору.
Установлено, що етимологічно категорія «спір» пов’язується з існуванням певних суперечностей, зіткненням протилежно направлених інтересів, змагань задля доведення своєї позиції. Зазначено, що поняття «спір» можна розглядати із соціологічного, економічного, логічного, філософського та правового поглядів.
Зауважено, що сутністю правового спору є конфлікт про права та обов’язки або інтереси, що охороняються законом. Наголошено, що у юридичній літературі виділяють правові спори у сфері публічного та приватного права (залежно від поділу системи права на приватне та публічне право).
Зважаючи на те, що за своїм змістом митні правовідносини засновані на принципах владності і підпорядкування, їм властивий публічно-правовий характер і вони є різновидом публічних відносин, констатовано, що митний спір є видом публічно-правового спору.
Визначено, що елементами структури митного спору є суб’єкти, предмет та підстави. Предметом митного спору є суб’єктивні права учасників митних відносин. Підставами митного спору є сукупність юридичних фактів, що свідчать про переконання однієї зі сторін про порушення її прав та існування обґрунтованих вимог щодо їх захисту. Такими підставами є: порушення законодавства України з питань митної справи одним із суб’єктів митних правовідносин; звернення зацікавленої сторони до митного або судового органу; прийняття митним або судовим органом звернення до розгляду. Специфікою суб’єктного складу митного спору є наявність у ньому, з одного боку, фізичної чи юридичної особи, яка переміщує предмети через митний кордон України і якій дійсно або ймовірно належать спірні права, а з іншого - суб’єкт владних повноважень, митний орган, який безпосередньо здійснює митну справу.
Запропоновано під митним спором розуміти публічно-правовий спір, що виникає між учасниками митних відносин у зв’язку з порушенням, застосуванням чи тлумаченням норм законодавства України з питань митної справи.
Зроблено висновок, що митний спір виникає з митних відносин та характеризується спеціальним правовим регулюванням, а також особливим порядком розгляду і вирішення спорів у сфері митних відносин.
18
Шнекенбюль, Р. "Судові спори та розгляди порушень у правовій системі Німеччини". Інтелектуальна власність, № 9 (2002): 20–25.
Знайти повний текст джерела
19
Конюшко, К. "Якість податкового законодавства та податкові спори: питання взаємозв"язку". Теорія і практика інтелектуальної власності, № 1 (75) (2014): 90–96.
Знайти повний текст джерела
20
Осадчий, А. "Сучасний концепт української адміністративної юстиції". Юридичний вісник, № 1 (4 грудня 2019): 37–41. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.525.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню змісту інституту української адміністративної юстиції як різновиду правосуддя, предметом якого здебільшого є публічно-правові спори, що реалізується у формі адміністративного судочинства (адміністративного процесу) на основі судової спеціалізації. Розкрито характерні риси адміністративної юстиції, завдання адміністративного судочинства, способи судового захисту прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві.
21
Вінник, О. М. "Спори, що виникли з відносин державно-приватного партнерства: проблеми підвідомчості". Право України, № 6 (2011): 62–66.
Знайти повний текст джерела
22
Фліссак, К. А. "Міжнародні торговельні спори і місце економічної дипломатії у їх врегулюванні". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 127, (ч. 2) (2016): 152–64.
Знайти повний текст джерела
23
Є., Кривенко Д. "ОЗНАКИ МЕДІАЦІЇ ЯК СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ ТРУДОВИХ СПОРІВ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 143–53. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-143-153.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфіку медіації як способу вирішення трудових спорів. Деталізовано значення і роль даної правової категорії. Визначено перелік ознак медіації як способу вирішення трудових спорів. Розкрито зміст кожної із означених ознак.
Зазначено, що вчений А.О. Дутко працюючи над темою медіації визначає такі її особливості: «альтернативність медіації відносно судового розгляду; добровільність вибору процедури медіації конфліктуючими сторонами». Також, він вказує та такі риси медіації, як наявність спеціального суб’єкта, який здійснює посередництво у вирішенні спорів, — медіатора, який покликаний всіляко сприяти запобіганню або послабленню конфлікту та визначення мети медіації. Г.С. Гончарова звертає увагу на те, що медіація має цілий ряд переваг у порівнянні із розглядом справи у суді, серед яких: «по-перше, вона забезпечує швидкість; по-друге, відсутність чітких процедурних рамок сприяє більш вільній атмосфері та готовності сторін конфлікту до співпраці; по-третє, прийняття рішення, яке досягнуто шляхом консенсусу, в подальшому, як правило, виконується, і, насамкінець, медіація сприяє комунікації між сторонами, а саме, згуртованості в суспільстві взагалі». На думку З.В. Красіловської, до ознак медіації слід включити такі, як: «наявність правового спору між сторонами; вирішення спору та винесення рішення безпосередньо сторонами; наявність третьої особи — медіатора, який сприяє налагодженню комунікації між сторонами, однак не вирішує спір по суті; 4) відсутність жорсткої правової регламентації процедури; наявність медіаційної угоди та неможливість примусового її виконання без звернення до компетентних органів».
На основі проведеного дослідження, автор дійшов висновку, що медіація, як спосіб вирішення трудових спорів володіє наступними загальними ознаками: конфіденційність; консенсусність; оптимальність. Також, спираючись на досвід інших науковців, можливо дійти висновку про наступні спеціальні ознаки медіації, як способу вирішення трудових спорів: спеціалізованість; гнучкість процедури; економіко-правові наслідки.
Ключові слова: медіація, трудові спори, трудовий конфлікт, трудове законодавство, спосіб вирішення спору.
24
Прилуцька, Аліна Вікторівна. "АЛЬТЕРНАТИВНІ СПОСОБИ ВИРІШЕННЯ ПРАВОВИХ СПОРІВ У ФЕДЕРАЛЬНИХ СУДАХ США". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 157–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті дається загальна характеристика сучасних окремих альтернативних способів вирішення правових спорів у Сполучених Штатах Америки. Суди в США використовують способи альтернативного вирішення спорів, щоб допомогти державним службовцям та приватним громадянам вирішувати скарги та спори в багатьох сферах, включаючи господарську діяльність. Процедури альтернативного вирішення спо- ру відрізняються залежно від штатів, і це робиться із самого початку запровадження таких способів, тому в статті проаналізовані законодавчі акти США, що першими почали регулю- вати різні форми альтернативних способів вирішення правових спорів, зокрема: Закон про реформу цивільного судочинства 1990 р. (CJRA), що вимагав від усіх дев’яносто чотирьох федеральних окружних судів прийняття відповідних процедур, та Закон про альтернативне вирішення спорів 1998 р., який вимагав наявність АВС в усіх районах. Також слід зазначи- ти, що використання альтернативного врегулювання спору швидко розширилося у 1990-х роках у відповідь на низку законів, які досі керують використанням АВС у федеральних судах Сполучених Штатів. У статті відзначено, що до приватних процедур альтернативних способів урегулювання спорів відносяться ті, які застосовуються виключно на основі добровільного волевиявлення сторін, а саме: переговори, посередництво, арбітраж та інші. Дані способи у своєму регулю- ванні є самостійними і незалежними від судової системи, характеризуються високим ступе- нем диспозитивності з мінімальним втручанням із боку держави. У статті проаналізовано такі форми альтернативного вирішення спору, як арбітраж, оцінка справи, спільна практика співпраці, кооперативна практика, раннє нейтральне оцінювання, фасилітація, медіація, міні-судовий процес, переговори, нейтральне встановлення фактів, омбудсмен, судові розгляди Pro Tem, мирова конференція, спрощений суд присяжних. Оха- рактеризовано кожну з форм альтернативного вирішення спору з наведенням прикладів. Також у статті зазначено відмінність одних форм вирішення спорів від інших, зокрема арбі- тражу від медіації, міні-судового процесу і судового розгляду Pro Tem від спрощеного суду присяжних.
25
Сусак, М. С. "ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ РОЗСУД АДМІНІСТРТИВНОГО СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ У КОМПЕТЕНЦІЙНИХ СПОРАХ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (11 травня 2021): 153–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).709.
Повний текст джерелаАнотація:
Сусак М. С. Процесуальний розсуд адміністративного суду першої інстанції у компетенційних спорах. -
Стаття.
У статті на підставі узагальнення та порівняння чинного адміністративно - процесуального законодавства, судової практики адміністративного судочинства досліджено особливості процесуального розсуду адміністративного суду першої інстанції у компетенційних спорах. З’ясовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, і на публічно - правові спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (компетенцій- ний спір), а також з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів.
Автором на основі комплексного аналізу положень статтей КАС України розглянуто та з’ясовано, що являє собою компетенційний спір, що розуміють під поняттям «компетенція», визначено та розглянуто поняття адміністративного договору та встановлено, які основні ознаки притаманні саме адміністративному договору. На підставі проведеного дослідження, автором встановлено, що на сьогоднішній день в Україні на законодавчому рівні в адміністративному праві відсутній спеціальний закон, який регулює правовідносини з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів. У зв’язку з чим, нерідко в судовій практиці адміністративного судочинства трапляються випадки, коли адміністративні договори співвідносять, наприклад, з цивільними, господарськими договорами, а цивільні, господарські помилково вважають адміністративними договорами, або виникають спори стосовно правомірності укладання адміністративних договорів в тій чи іншій управлінській сфері та ін. Тому, автором, з метою подолання існуючих проблем на законодавчому рівні запропоновано прийняти Закон України «Про адміністративні договори», в нормах якого закріпити поняття, види, ознаки, особливості, передумови та ін. з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів аби мінімізувати, або навіть унеможливити виникнення спірних правовідносин з даного питання. Також, автором на основі комплексного аналізу судової практики адміністративного судочинства проаналізовано судові рішення адміністративних судів України ухвалених у компетенцій- них спорах, та встановлено, що нерідко компетенція суб’єктів владних повноважень може пересікатися і як наслідок виникає компетенційний спір.
Установлено, що судді адміністративного суду першої інстанції наділені правом на реалізацію процесуального розсуду у компетенційних спорах. Процесуальний розсуд адміністративного суду першої інстанції реалізується суддею відповідно до положень статтей КАС України, а також здійснюється на підставі критеріїв процесуального розсуду (норм права, фактичних обставин, судової практики, навантаження) з моменту отримання суддею позовної заяви та завершується ухваленням остаточного судового рішення по адміністративній справі у компетенційному спорі.
26
Іщук, Л. П. "Особливості розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 92–96. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).573.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей розгляду публічно-правових спорів у фіскальній сфері в адміністративному судочинстві. Зазначено, що публічне адміністрування у фіскальній сфері залежить не лише від правового регулювання суспільних відносин, які виникають під час реалізації політики у сфері регулювання доходів і видатків держави, але і від інтерпретації норми права контролюючими органами, дій посадових осіб таких органів державної влади, які її реалізують і діяльність яких не позбавлена суттєвих недоліків.
Проведено аналіз статистичних даних діяльності адміністративних судів дав можливість зробити висновок, що майже третину всіх справ, які розглядаються в таких судах всіх інстанцій, становлять публічно-правові спори у фіскальній сфері. Виділено різновиди публічно-правових спорів у фіскальній сфері, до яких віднесено спори із приводу реалізації публічної фінансової політики, із приводу адміністрування податків, зборів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, із приводу реалізації державної політики у сфері економіки щодо митної справи.
Акцентовано увагу на основних проблемах виникнення таких публічно-правових спорів, до яких віднесено: неоднозначне застосування норм права, процедурні порушення контролюючими органами, недотримання посадовими особами контролюючих органів норм чинного законодавства при здійсненні ними своїх повноважень, неврахування контролюючими органами напрацьованої чіткої правової позиції судової практики, існування невеликої кількості типових і зразкових справ. Особливостями ж розгляду визначено те, що спори не завжди вирішуються оперативно, а судові процеси можуть бути тривалими, для повного, всебічного й об'єктивного розгляду таких спорів судді мають володіти не лише юридичними знаннями, а й розуміти особливості бухгалтерського та податкового обліку, валютного і грошового обігу, бюджетного процесу та фінансових послуг. Сформувати судову практику надзвичайно важко з огляду на постійні зміни до чинного законодавства у фіскальній сфері.
Автор дійшов висновку, що для підвищення ефективності діяльності адміністративних судів і забезпечення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у публічно-правових відносинах у фіскальній сфері необхідно вдосконалювати не лише чинне законодавство в напрямку створення несуперечливого матеріального та процесуального права, але й формувати єдину судову практику для правильного й об'єктивного вирішення всіх публічно-правових спорів.
27
КОЛОГОЙДА, ОЛЕКСАНДРА. "Щодо поняття та критеріїв корпоративного спору". Право України, № 2019/03 (2019): 237. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-237.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є дослідження поняття, ознак і видів корпоративних спорів, що виникають із корпоративних правовідносин, та визначення категорії правових спорів, пов’язаних із ними. Досліджено поняття, ознаки та види корпоративних спорів, а також визначено категорії правових спорів, пов’язаних із ними. Корпоративний спір досліджено як правовий інститут, спрямований на захист прав і законних інтересів учасників корпоративних відносин, що здійснюється у межах конструкції охоронного правовідношення, де особа у визначеній законом формі реалізує своє право на захист, обираючи способи захисту, встановлені законом та (або) корпоративним договором. На підставі аналізу норм законодавства, правових позицій вищих судових інстанцій та судової практики здійснено класифікацію корпоративних спорів за предметним, змістовим і суб’єктним критеріями, розмежовано корпоративні спори з суміжними правовими спорами. Захист прав і законних інтересів учасників корпоративних правовідносин є однією з найбільш актуальних проблем сьогодення. Активний розвиток й ускладнення корпоративних відносин зумовлюють збільшення конфліктів між їх учасниками, що обумовлює актуальність теми дослідження. Незважаючи на значну кількість змін до корпоративного законодавства в останні роки, прийняття нових процесуальних кодексів, законів України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах”, яким імплементовано в національне законодавство процедури реалізації права на squeeze-out та sell-out, “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” корпоративні спори залишаються однією з найпоширеніших та найскладніших категорій спорів, що розглядаються господарськими судами.
28
Печений, О. П. "Спори про спадщину: аналіз типових помилок у справах про спадкування за заповітом". Вісник Верховного Суду України, № 9 (121) (2010): 33–38.
Знайти повний текст джерела
29
Пасенюк, О. "Спори "КРУ проти непідконтрольних установ" про стягнення незаконно одержаних коштів: проблеми юрисдикції". Право України, № 4 (2011): 104–9.
Знайти повний текст джерела
30
Мажар, Л. С. "Чорноморські протоки Босфор і Дарданелли: міжнародні морські спори з приводу їх використання". Актуальні проблеми міжнародних відносин, Вип. 101, (ч. 1) (2011): 157–61.
Знайти повний текст джерела
31
Кудрицька, Т. "Доменні спори в Україні: останні тенденції та перспективи застосування альтернативних способів вирішення". Інтелектуальна власність в Україні, № 10 (2012): 25–33.
Знайти повний текст джерела
32
Шавінський, В. Р. "Компетенційні спори як складова предмету адміністративного судочинства у контексті захисту інтересів держави". Публічне право, № 2 (26) (2017): 73–78.
Знайти повний текст джерела
33
Бондаренко, О. М. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОЗАСУДОВОГО ВИРІШЕННЯ ПОДАТКОВИХ СПОРІВ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 81–78. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).324.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу наукових поглядів учених і норм чинного законодавства України визначено можливі шляхи вдосконалення правового регулювання позасудового вирішення податкових спорів. Констатовано, що запропоновані в статті кроки не вирішують усіх наявних проблемних аспектів механізму досудового вирішення податкових спорів, тим не менше проведення роботи з удосконалення законодавчого регулювання щодо вищезазначених проблемних питань має суттєво підвищити якість та ефективність функціонування зазначеного механізму. Необхідність запровадження переговорної форми врегулювання податкових конфліктів, по-перше, зумовлено тим, що однією з основних ідей податкової реформи в нашій державі є встановлення партнерських відносин між державою в особі контролюючих органів і платниками податків; по-друге, допоможе зменшити навантаження на відповідні адміністративні та судові органи, уповноважені вирішувати податкові спори; по-третє, проведення переговорів сприятиме підвищенню якості й ефективності реалізації адміністративного та (або) судового вирішення податкових спорів, якщо перші (тобто переговори) не призвели до врегулювання розбіжностей. Доведено, що законодавчі положення мають бути чіткими та зрозумілими для тих, кому вони адресовані. Тобто необхідно закріпити в законодавстві чіткий перелік основних принципів, на яких ґрунтується й відповідно до яких функціонує механізм позасудового вирішення податкових спорів, щоб кожна сторона, як платник податків, так і контролюючий орган, із якими виник спір, а також контролюючий орган, що розглядає цей спір, чітко розуміли та усвідомлювали ті відправні, засадничі ідеї, відповідно до яких має відбуватися вирішення податкового спору. Наголошено на доцільності передбачити, що за загальним правилом вирішення справи відбувається відповідною посадовою особою вищого контролюючого органу. Однак платник податків під час подання скарги на рішення контролюючого органу має право подати клопотання про вирішення спору колегією у складі зазначеної посадової особи представників Ради бізнес-омбудсмена й центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
34
Іванов, А. В. "СУТНІСТЬ ТА ОЗНАКИ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯГОСПОДАРСЬКИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 53–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).434.
Повний текст джерелаАнотація:
Господарські правовідносини є важливими для забезпечення економічного розвитку України, адже вони є одними з основних джерел наповнення дохідної частини державного бюджету, а також забез-печують фінансування різних державних економічних і соціальних програм. Між суб’єктами господарських правовідносин можуть виникати спори, які часто ви-рішуються у судовому порядку і наслідком яких може бути виникнення господарських процесуальних відно-син між судом та учасниками господарського спору. За сучасних умов ефективність правовідносин у будь-яких сферах життєдіяльності держави залежить від ефективного використання інформаційних ресурсів. Інформаційне забезпечення стало важливою складовою функціонування держави та життя кожного її громадя-нина, тому питання, пов’язані з інформаційно-право-вим забезпечення суспільних відносин, є актуальними на сучасному етапі. Дослідження інформаційно-право-вого забезпечення господарських процесуальних від-носин в Україні, його сутності й ознак є важливим із огляду на те, що вплив інформації на сфери, пов’язані із прийняттям рішень в інтересах і від імені держави, є особливо відчутним. У цій статті нами досліджено питання сутності й ознак інформаційно-правового забезпечення господарських процесуальних відносин в Україні. Встановлено, які підходи до розуміння сут-ності інформаційно-правового забезпечення наявні у науковій літературі нашої держави, у чому полягає специфіка кожної концепції у контексті інформаційно-правового забезпечення господарських процесуаль-них відносин в Україні. Проаналізовано інформаційне законодавство, яке урегульовує господарські процесу-альні відносини. Виділено ознаки інформаційно-пра-вового забезпечення господарських процесуальних від-носин в Україні.
35
Єрмолаєва, Т. В. "Проблеми розгляду судами екологічних спорів". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 73–76. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).569.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті нами було досліджено питання ефективності правосуддя в екологічних справах. Аналіз судової практики та наукових джерел свідчить про відсутність єдиного бачення меж дискреційного повноваження та меж судового контролю у спорах із суб'єктами владних повноважень, що має наслідком прийняття судом рішень, які не досягають тієї мети, задля якої такі спори були ініційовані. У роботі окреслено основні проблеми забезпечення права на екологічну безпеку в національних судах України. До таких слід віднести: Велику Палату Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду.
Серед таких проблем необхідно виділити відсутність узагальнення судової практики з розгляду екологічних спорів, розгляд екологічного спору із застосуванням принципу підсудності, перезавантаженість судів іншими категоріями справ, відсутність професійної кваліфікації суддів у розгляді екологічних спорів, недостатню активність громадськості у питаннях захисту порушених екологічних прав, обов'язковість різних експертиз, що підтверджують причинно-наслідковий зв'язок, відсутність спеціального Екологічного суду.
Досліджено судову практику Європейського суду з прав людини, досліджено різноманіття видів судової практики. Зроблено акцент на важливості забезпечення звернення до суду правозахисних громадських організацій. Зокрема, згадано такі організації, як «Екопра-во-Київ», «Екоправо-Харків», «Екоправо-Львів» (з 2005 р. ЕПЛ - «Екологія - Право -Людина»), Харківська правозахисна група тощо. Наголошено на важливості розв'язання проблем захисту природного довкілля й екологічних прав.
36
ДОКАШЕНКО, Віктор, та Вікторія КОНЦУР. "РАДЯНСЬКІ ПРОФСПІЛКИ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ТРУДОВИХ СПОРІВ (1953 – 1964)". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 164–77. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253729.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – на історичному тлі профспілкової діяльності у період 1953 – 1964 рр. (відомий як доба “відлиги”) виокремити та здійснити наукове простеження політичного компонента проблеми відновлення практики трудових спорів з визначенням причин та мотивів зростання до нього владних інтересів. Методологія дослідження спирається на загальноісторичні принципи, а також доповнюється та конкретизується елементами теорії соціально-трудових відносин, що в найбільш узагальненому вигляді охоплюють взаємовідносини між трьома суб’єктами: робочою силою, власником засобів виробництва та державою. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в українській історіографії у контексті форм і методів, характерних для політичної історії, на основі використання законодавства про працю “епохи відлиги” як історичного джерела в комплексі з традиційними історичними джерелами здійснено аналіз процесу відновлення інституту трудових спорів. Визначено природу та причини латентності їх колективних й індивідуальних різновидів відповідно до політичних завдань «відлиги». Висновки. Відправною точкою для висновків виступають політичні компоненти державної форми власності та планового ведення господарства і командно-адміністративної системи управлінн, що її супроводять. Повоєнне відновлення інституту трудових спорів, що фактично почалося лише з середини 50-х рр., відбувалося під впливом двох протидіючих тенденцій: потреби зміни суб’єктно-об’єктних відносин і необхідності утримання в непорушності панівної форми власності та її політичних атрибутів. У результаті дії цих взаємовиключних чинників колективні спори фактично опинилися поза межами права і стали частиною великої політики. У зв’язку з цим професійні спілки, які опікувалися цими процесами, поглибили видозміну функції з соціального захисту трудівників на захист політичних інтересів держави.
Ключові слова: виробничий конфлікт, “відлига”, політична історія, тоталітаризм, трудові спори, функції профспілок.
37
А. Н. Хох, Т. Б. Рилова. "МОЖЛИВОСТІ СПОРОВО-ПИЛКОВОГО АНАЛІЗУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СУДОВО-ҐРУНТОЗНАВЧИХ ЕКСПЕРТИЗ". Криміналістичний вісник 33, № 1 (10 лютого 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-33-1-108.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в отриманні нових результатів у вигляді наукових висновків, зумовлених можливостями методу спорово-пилкового аналізу у встановленні в межах судово-ґрунтознавчої експертизи належності нашарувань на забруднених предметах конкретній локальній ділянці місцевості. Методологія. Достовірність отриманих результатів і висновків забезпечено комплексним підходом до використання методів дослідження: емпіричних (опис, вимірювання, порівняння, експеримент), загальнологічних (аналіз, синтез, узагальнення), спеціальних (біологічних, математичних, статистичних), які дали змогу провести ретельне мікроскопічне дослідження зразків ґрунту з використанням методу спорово-пилкового аналізу і зробити висновки щодо родової та групової належності порівнюваних зразків, тим самим підтвердивши можливості методу для вирішення таких завдань. Наукова новизна. Обґрунтовано та експериментально підтверджено можливість використання методу спорово-пилкового аналізу для встановлення належності нашарувань на забруднених предметах конкретній локальній ділянці місцевості. Висновки. У процесі дослідження доведено, що пилок і спори рослин поряд з комплексом ґрунтових ознак можуть використовуватися як інформативний показник, коли вирішуються завдання судово-ґрунтознавчої експертизи. За результатами мікроскопічного вивчення зразків ѓрунту з лопати і з місця події виявлено особливості складу палінофлори та процентного вмісту компонентів спорово-пилкових спектрів зразків, що дозволило виділити низку важливих показників, на підставі яких розв’зуватимуться завдання щодо їх схожості, зокрема визначено склад і кількісний вміст таксонів основних груп рослин (деревних порід, чагарникових і трав'янистих, спорових) у зразках ґрунту, розраховано процентне співвідношення пилку і спор цих груп рослин у загальному складі спектрів досліджуваних зразків, проведено статистичне оброблення отриманих результатів, що дало змогу зробити висновок про їх загальну родову і групову належність.
38
Дяченко, С. В., та Л. В. Гонцовська. "Розмежування юрисдикцій судів при вирішенні спорів, що виникають із договору емфітевзису: судова практика". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (1 липня 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.725.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена з’ясуванню важливості захисту емфітевзису в судовому порядку, визначенню суб’єктного складу договорів емфітевзису та юрисдикції вирішення між ними спорів, а також аналізу судової практики. Визначено поняття «емфітевзису» як відчужуване речове право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Акцентується увага на тому, що неврегульованість змісту договору емфітевзису, особливо його суб’єктного складу та форми, спричиняє проблему неефективного землекористування. Запропоновано розробити на законодавчому рівні Типовий договір емфітевзису, який допоміг би на практиці зменшити кількість непорозумінь між сторонами. З огляду на це, стає важливим захист емфітевзису в судовому порядку. До спорів, які підлягають розгляду в судовому порядку, належать: хибна практика укладення договорів емфітевзису за участю іноземців та осіб без громадянства, вимога стягнення заборгованості за договором емфітевзису, визнання договору емфітевзису недійсним, використання земельної ділянки не за призначенням.
Констатовано, що існує тільки одна підстава набуття права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, і це договір емфітевзису. Від суб’єктного складу договору емфітевзису залежить юрисдикція суду, який буде вирішувати спір. Спори, у яких сторонами є виключно юридичні особи або фізичні особи-підприємці, будуть підлягати вирішенню в порядку господарського судочинства. Якщо ж сторонами договору емфітевзису або однією із сторін є фізичні особи, то такі спори будуть вирішуватися судами цивільної юрисдикції. А у випадку спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень із приводу договору емфітевзису буде розгляд у порядку адміністративного судочинства.
Проаналізовано судову практику в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Розглянуто судові рішення відповідно до кожної юрисдикції (цивільної, господарської, адміністративної). Визначено, що найбільше спорів, що виникають із договору емфітевзису, розглядаються в порядку цивільного судочинства.
39
Костін, А. "Система правосуддя в Канаді: судді, які допомогають вирішувати спори, та адвокати, які захищають суддів". Вісник Національної асоціації адвокатів України, № 9 (16), вересень (2015): 19–24.
Знайти повний текст джерела
40
Ситцевой, В. "А судді хто? Суди якої юрисдикції мають розглядати спори щодо об"єктів інтелектуальної власності". Інтелектуальна власність в Україні, № 3 (2016): 61–64.
Знайти повний текст джерела
41
Колесник, Володимир. "СУБ’ЄКТ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ЯК СТОРОНА ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 105–18. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-105-118.
Повний текст джерелаАнотація:
Порушена проблематика застосування публічно-правових спо- рів як можливого механізму встановлення, формування та реалізацій по- вноважень органів публічної влади. Зокрема, йдеться про поняття “суб’єкт владних повноважень” з позиції аналізу його інституційних та статусних змістових характеристик як однієї зі сторін публічно-правового спору з ме- тою можливого подальшого застосування у сфері встановлення, розмежу- вання та реалізації компетенцій, а у вузькому значенні повноважень органів публічної влади.
У статті здійснено узагальнену характеристику суб’єктного складу пу- блічно-правових спорів. Зокрема, йдеться про статус суб’єктів владних по- вноважень, який є однією з основних ознак для питань визначення, аналізу та вивчення способів вирішення публічно-правових спорів. Публічно-право- ві спори виникають між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та органами публічної влади, з іншого. У статті піднято проблематику визна- чення суб’єктної складової публічно-правових спорів як органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб та інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції на основі зако- нодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За функціо- нальною ознакою виявлено інституції, які наділені представницькими функ- ціями, у той час як інші суб’єкти володіють управлінськими функціями, що вказує на наявність владних повноважень для їх реалізації.
Акцентовано увагу на такій позиції, за якою захист інтересів держави ма- ють здійснювати відповідні суб'єкти владних повноважень та розглянуто випадки неможливості здійснення такого захисту. Узагальнення норматив- но-правової основи діяльності суб’єкта владних повноважень як однієї зі сто- рін у розгляді публічно-правових спорів дозволило виявити особливості та недоліки інституційного та статусного характеру у формуванні суб’єктного складу правовідносин у публічно-правових спорах.
42
Запорожець, Л. "Конфлікт прав інтелектуальної власності у сфері фармацевтики: патентні спори, деякі особливості правозастосування в судовому порядку". Інтелектуальна власність в Україні, № 12 (2017): 20–24.
Знайти повний текст джерела
43
Flissak, K. "INTERNATIONAL TRADE DISPUTES AND THE PLACE OF ECONOMIC DIPLOMACY IN THEIR RESOLVING." ACTUAL PROBLEMS OF INTERNATIONAL RELATIONS 2, no. 127 (2016): 152–64. http://dx.doi.org/10.17721/apmv.2016.127.2.152-164.
Повний текст джерелаАнотація:
The development and deepening of international division of labour have led to increased competition on the world markets. In this situation, national governments are forced to look for ways to protect their own manufacturers and domestic markets from foreign competitors. At the same time to promote their goods and services abroad countries participate in international organizations designed to liberalize trade relations, the largest of which is the World Trade Organization. The antagonistic nature of these processes leads to a significant number of trade disagreements and disputes that require proper settlement. Economic diplomacy is a powerful and effective means of their preventing and solving. Its tools allows to create the preconditions for proactive monitoring of trade processes in order to prevent the contradictions and disputes, and in the case of their appearance – for the fastest possible resolving, defining the possibility of finding mutually beneficial ways out of confrontational situations. It is important to study the practice of settlement of international trade disputes in the European Union and the United States. The purpose of this is the introduction of advanced foreign experience in the activity of the Ukrainian public authorities with the purpose of increase of efficiency of their functioning and national interests protection.
44
Дзюбенко, С. "Спори з податковими органами з питань оподаткування операцій з цінними паперами (на прикладах із судової практики)". Юридичний радник, № 5 (31) (2009): 13–15.
Знайти повний текст джерела
45
Колосов, І. В. "Процесуальні питання, пов"язані з виконанням судових рішень у справах про трудові спори: актуальні проблеми сьогодення". Вісник Запорізького національного університету. Юридичні науки, № 4 (2) (2014): 207–13.
Знайти повний текст джерела
46
Джуринський, О. В. "Адміністративно-правові спори у сфері містобудування, планування і забудови територій, архітектурної діяльності за участю юридичних осіб". Часопис Київського університету права, № 1 (2015): 132–35.
Знайти повний текст джерела
47
Джуринський, О. В. "Адміністративно-правові спори у сфері містобудування, планування і забудови територій, архітектурної діяльності за участю юридичних осіб". Часопис Київського університету права, № 1 (2015): 132–35.
Знайти повний текст джерела
48
Поспєлова, Г. Д., Н. П. Коваленко, О. В. Бараболя та В. М. Здор. "АНАЛІЗ ФІТОПАТОГЕННОГО СТАНУ ЛІКАРСЬКИХ КУЛЬТУР ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ БІОКОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ ЗАХИСТУ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 2 (26 червня 2020): 79–87. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2020.02.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Лікарські рослини є важливим джерелом біологічно активних речовин, які широко застосовують-ся у різних галузях виробництва, насамперед, фармацевтичному. З огляду на зростання частки лі-карських препаратів рослинного походження, попит у світі на рослинну сировину невпинно зростає. Найважливішою проблемою в лікарському рослинництві є якість вирощеної продукції, і тут вразли-вою ланкою технології є пошкодження рослин хворобами й ураження шкідниками, що призводить до необхідності розробити певну систему захисту. Найбільш відчутні господарські втрати лікарської сировини спричинюють борошнисторосяні та іржасті гриби, збудники кореневих гнилей і плямисто-стей (філостіктоз, рамуляріоз, антракноз, септоріоз, церкоспороз та інші). Ураження ними рослин призводить до зниження вмісту біологічно активних діючих речовин (ефірних олій, полісахаридів, флавоноїдів, оксикоричних кислот тощо). Істотний вплив на схожість і розвиток рослин має насін-нєва інфекція, тому важливим елементом у технології вирощування лікарських рослин є фітоекспе-ртиза насіння на наявність шкідливої мікрофлори. Аналіз наукових джерел щодо фітопатогенного стану плантацій лікарських рослин вказує на необхідність пошуку нових підходів до їх захисту від збудників хвороб, що сприятиме поліпшенню якості лікарської рослинної сировини. Узагальнення да-них вивчення впливу біопрепаратів на об’єкти цільового використання та об’єкти захисту – лікарсь-кі рослини – показало ефективність використання мікроорганізмів у боротьбі з патогенами рослин. Тривалий час з метою контролю за поширенням і розвитком патогенів використовували біофунгіци-ди. Основними механізмами контролю вважалися мікопаразитизм, антибіоз і боротьба за ресурси і простір. Останні дослідження свідчать, що їх застосування включають індуковану системну або локальну резистентність рослин. Більшість біофунгіцидів містять спори і міцелій грибів (штами Trichoderma ssp.) або спори і продукти метаболізму бактерій (Pseudomonas aureofaciens, P. fluorescens, Bacillus subtilis). У системі біологічного захисту лікарських рослин активно вивчають-ся препарати різного спрямування, серед яких стимулятори росту, імуномодулятори та індуктори стійкості. Через суворі вимоги до якості лікарської рослинної сировини зменшився асортимент фун-гіцидів у захисті лікарських рослин, альтернативою яким є біопрепарати. Однак їх активне випро-бування проводиться лише на економічно рентабельних культурах (зернових, овочевих, плодових) та на обмеженій кількості видів лікарських рослин. Вважаємо за доцільне активізувати дослідження в напрямі біоконтролю за хворобами лікарських рослин.
49
Смирнова, Т. А., З. С. Плиева, М. В. Зубашева, А. И. Ахметова, Ю. А. Смирнов, В. Г. Жуховицкий та И. В. Яминский. "СТРУКТУРНАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ ПОВЕРХНОСТИ СПОР BACILLUS CEREUS". Nanoindustry Russia 15, № 1 (28 лютого 2022): 8–16. http://dx.doi.org/10.22184/1993-8578.2022.15.1.8.16.
Повний текст джерелаАнотація:
Интерес к спорообразующим бактериям Bacillus cereus связан с их широкой распространенностью и способностью вызывать различные заболевания, главным образом желудочно-кишечного тракта. Споры патогенных микроорганизмов, в том числе и B. cereus, представляют большую проблему для медицины, фармакологии и пищевой промышленности из-за резистентности к различным факторам внешней среды. Свойства спор обусловлены их ультраструктурой. Базисная структура спор консервативна и состоит из экзоспориума, оболочки, внешней мембраны, кортекса, внутренней мембраны и сердцевины [1]. Однако наружные слои спор, включая экзоспориум, различаются у отдельных видов и штаммов, что позволяет сравнивать особенности их компонентов с помощью электронной микроскопии.
50
Толстых, В. Л. "Территориальные споры в Восточной и Юго-Восточной Азии: особенности и перспективы международно-правового урегулирования". Азиатско-Тихоокеанский регион: экономика, политика, право 3, № 52 (2019): 53–69. http://dx.doi.org/10.24866/1813-3274/2019-3/53-69.
Повний текст джерелаАнотація:
Все территориальные споры в Юго-Восточной и Южной Азии в зависимости от их локализации делятся на четыре группы. В первую входят споры, охватывающие территорию бывшей Британской Индии и связанные с нечётко-стью колониальных титулов; во вторую – споры с участием Малайзии, также имеющие колониальный генезис; в третью категорию – споры Японии с её соседями по поводу островов, связанные с нечёткостью послевоенного урегулирования; в четвёртую – споры с участием Китая (помимо споров из первой и третьей групп сюда относится крайне важный спор о принадлежности акватории и сухопутных формирований Южно-Китайского моря). Некоторые из этих споров были разрешены международными судами на основании международного права; к их числу относятся, например, споры о делимитации Бенгальского залива (первая группа). Большинство споров, однако, до сих пор не разрешены, и перспективы правового урегулирования некоторых из них выглядят маловероятными в силу остроты конфликта и сложности историко-правового контекста. Спор о Южно-Китайском море (ЮКМ) является условно-разрешённым: решение по нему было вынесено в 2016 г. Китай, однако, категорически отказался выполнять его. Отношение России к данным тер-риториальным спорам не должно быть пассивным. В отношении споров из первой группы Россия может попробовать вернуться к своей традиционной функции посредника. Конфликты второй группы не затрагивают её интересов; по отношению к ним она должна соблюдать строгий нейтралитет. Что касается конфликтов третьей группы, то Россия сама является их непосредственным участником и поэтому должна предпринимать усилия, направленные на достижение выгодного для неё решения вопроса о Курильских островах. Наконец, применительно к спору о ЮКМ Россия должна встать на сторону Китая, чьи притязания в отношении данной акватории содержательно близки притязаниям России в отношении Арктики. All territorial disputes in Southeast and South Asia are divided into four groups depending on their location. The first group includes the disputes covering the territory of the former British India and provoked by the vagueness of colonial titles. The second group includes the disputes involving Malaysia, which also have a colonial genesis. The third group includes the disputes between Japan and its neighbors over the islands provoked by the vagueness of the post-war settlement. The fourth group includes the disputes involving China, – in addition to the disputes from the first and third groups, this includes an extremely important debate about the ownership of water spaces and land formations of the South China Sea. Some of these disputes have been resolved by international courts under international law; these include, for example, the disputes over the delimitation of the Bay of Bengal (first group). Most disputes, however, are still not resolved and the prospects for legal settlement of some of them seem unlikely due to the severity of the conflict and the complexity of historical and legal contexts. The dispute over the South China Sea is conditionally resolved: a judgment was rendered in 2016, – China, however, categorically refused to comply with it. Russia's attitude to these territorial disputes should not be passive. As for the disputes from the first group, Russia may try to return to its traditional mediator function. The conflicts of the second group do not affect its interests, therefore it must observe a strict neutrality in relation to them. As for the conflicts of the third group, Russia is directly involved in them and therefore should make efforts to achieve an advantageous solution of the Kuril Islands case. Finally, in relation to the South China Sea dispute Russia should support China’s position which is substantially close to Russia's claims in relation to the Arctic.