Добірка наукової літератури з теми "Споживання запасів"

У публікації підлягають розгляду питання щодо особливостей застосування регіональних інструментів забезпечення продовольчої безпеки в умовах децентралізації влади. Пропонується власний підхід до формування страхових запасів продовольства в регіоні з метою гарантування продовольчої безпеки – одного з пріоритетних завдань регіональних органів управління в період сучасних трансформаційних процесів. На основі аналізу чинників щодо ситуації на ринку продовольства регіонів України можна констатувати, що причини впливу негативних факторів на рівень продовольчої безпеки мають виражений регіональний характер, тому саме територіальний аспект визначає ключові фактори регіональної політики за допомогою реалізації відповідного механізму продовольчого забезпечення. За єдиної для всіх регіонів мети – забезпечення належного рівня продовольчої безпеки, інструменти її досягнення будуть різними для різних груп регіонів в залежності від того, на якій стадії продовольчого забезпечення за кожним із індикаторів, що характеризує його рівень, перебуває той чи інший регіон. Аналіз споживання основних видів продукції в регіонах України за останні десять років свідчит, що населення споживало лише 66 відсотків раціональної норми м’яса та м’ясопродуктів, 55 – молока, 58 відсотків риби. Із продукції рослинництва недостатнім є споживання плодів, потреба в яких забезпечувалася лише на 60 відсотків. Головне завдання механізму продовольчого забезпечення – урегулювання відносин між учасниками ринку продовольства (виробниками, постачальниками та споживачами) для гарантування належного рівня продовольчого забезпечення населення регіону якісними й доступними за ціною продуктами харчування. Зроблено висновок, що застосування балансового методу дасть змогу не лише визначити відсоток забезпечення внутрішніх потреб власною продукцією, а й виявити шляхи забезпечення фондів споживання за рахунок внутрішніх чи зовнішніх джерел. Формування регіональних страхових запасів продовольства на основі балансового методу допоможе сформувати дієвий механізм продовольчого забезпечення на рівні регіонів в умовах децентралізації влади та передачі повноважень щодо забезпечення продовольчої безпеки із центрального на регіональний рівень.

У статті досліджено особливості проведення АВС-аналізу продуктових запасів з урахуванням галузевої специфіки підприємств ресторанного бізнесу. Обґрунтовано доцільність застосування багатокри-теріального підходу до проведення АВС-аналізу. Специфікою даного сектора сфери послуг є те, що підприєм-ства ресторанного бізнесу поєднують виробництво, реалізацію купованих товарів і продукції власного вироб-ництва та організацію споживання їжі. При цьому облік фінансових результатів ведуть за такою ж методи-кою, як і в торгівлі. Собівартість реалізації продукції власного виробництва закладів ресторанного бізнесу включає тільки первісну вартість продовольчої сировини. З урахуванням цього запропоновано при проведенні АВС-класифікації продуктових запасів у якості критеріїв використовувати вартість продуктових запасів, частоту їх використання і внесок у фінансовий результат. У результаті такого аналізу кожен продукт ма-тиме три оцінки одночасно – за вартістю, за частотою використання і за внеском у фінансовий результат. Вказано на проблемність визначення внеску кожного виду продуктових запасів у фінансовий результат. Для вирішення цього питання запропоновано поєднання сировинної матриці та результатів АВС-аналізу продажів. При цьому в якості критеріальних показників пропонується використовувати вартість продуктів, частоту продажу і торгову націнку. Поєднання результатів АВС-аналізу продажів і сировинної матриці дає мож-ливість отримати перелік критично важливих з точки зору внеску у фінансовий результат продуктів, а та-кож відсортувати їх у відповідності до значущості страв і розповсюдженості інгредієнта. Практична ре-алізація запропонованих підходів до АВС-аналізу дозволить сформувати належну інформаційно-аналітичну базу для формування результативних цільових управлінських дій, спрямованих на підвищення ефективності управління продуктовими запасами підприємств ресторанного бізнесу.

В статті досліджено питання сутності поняття «облікова політика» з урахуванням трактувань вітчизняних науковців. Визначено, що облікова політика є важливим засобом досягнення різноманітних цілей підприємства, спрямованих на покращення його діяльності. Вона одночасно виступає і способом уніфікації облікових процедур та зниження їх трудомісткості, і інструментом управління витратами, доходами, фінансовими результатами підприємства, і засобом оптимізації податкового навантаження підприємства. За рахунок застосування облікової політики можна суттєво впливати на результати діяльності, показники фінансової стійкості, ліквідності, платоспроможності, здійснювати ефективне фінансове та податкове планування. Мета облікової політики полягає в наданні повної, об’єктивної та достовірної інформації, яка б всебічно та адекватно характеризувала фінансовий стан підприємства та була корисною для прийняття управлінських рішень. У статті теоретично обґрунтовано значимість виробничих запасів для функціонування суб’єкта господарювання. В бухгалтерському обліку поняття «виробничі запаси» трактується як предмет праці, на що спрямована праця людини і становлять матеріальну основу створеного продукту. Запаси – активи, які утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством. Розробка облікової політики кожним суб’єктом господарювання є необхідною у зв’язку з впровадженням ряду нормативно-правових актів, що регламентують альтернативні варіанти облікових методик і процедур, щодо яких підприємство має право вибору з урахуванням галузевих особливостей і специфіки діяльності, та стала основою організації і ведення бухгалтерського обліку на кожному підприємстві. Облікова політика підприємства є важливим інструментом, завдяки якому існує можливість оптимального поєднання державного регулювання і власної ініціативи підприємства у питаннях організації та ведення бухгалтерського обліку.

Мета статті – аналіз водних ресурсів України та з’ясування можливості їх використання для отримання «зеленого» водню. Розгортання сучасних водневих технологій для потреб енергетики України стає важливим напрямком. Застосування водню дасть значні переваги для енергетичної системи України, навколишнього середовища та бізнесу. Потенційно можливий обсяг виробництва «зеленого» водню в Україні за допомогою електролізу розраховано за результатами проведених наукових досліджень потенціалу генерації електроенергії вітро- та фотоелектричними станціями. Для розрахунку потенційно можливого обсягу виробництва «зеленого» водню за допомогою електролізу передбачено питоме споживання електроенергії 4,5 кВт∙год / нм3 Н2. Потенціал середньорічного виробітку «зеленого» водню на території України становить 505 132 млн нм3. Електроліз води на даний момент вважається найоптимальнішою технологією для отримання стійкого водню. Для виробництва 1 нм3 Н2 використовується 1,5–2,0 л води, тобто для використання середньорічного потенціалу «зеленого» водню (505 132 млн нм3) потрібно 757,7 млн м3 води. Прогнозоване до 2030 року зменшення втрат води за рахунок удосконалення технологічних процесів підйому, виробництва й транспортування води в результаті впровадження енергоефективних технологій, дозволяє на 70 % задовольнити потребу у воді для використання всього наявного середньорічного потенціалу виробництва «зеленого» водню (518 млн м3). Аналіз запасів нормативно очищених та нормативно чистих без очистки стічних вод (4 473 млн м3) показав перевищення в 6 разів потреби у воді для реалізації всього потенціалу «зеленого» водню. Для виробництва водню також може бути використана морська вода. Отже, наявні водні ресурси України є цілком достатніми для повної реалізації потенціалу виробництва «зеленого» водню без збільшення водозабору. Бібл. 18, табл. 1, рис. 5.

Метою досліджень передбачено розробка захо- дів ресурсозберігаючого живлення ячменю озимого шляхом використання для його оптимізації сучасних біопрепаратів і рістрегуляторів. Визначення водо- споживання різних за біологією сортів ячменю ози- мого та зміни його за впливу оптимізації живлення. Методика досліджень. Вологість у шарі ґрунту 0–100 см визначали термостатно-ваговим методом, сумарне водоспоживання методом водного балансу, а коефіцієнт водоспоживання за відношенням вели- чини сумарного водоспоживання до рівня врожайно- сті зерна. Агротехніка вирощування ячменю озимого була загальноприйнятою для зони Степу України окрім факторів, що взяті на вивчення. Результати досліджень. У статті проаналізовано значення куль- тури ячменю озимого для зони Степу України, зміни сумарного водоспоживання досліджуваних сортів у роки вирощування під впливом оптимізації жив- лення шляхом використання біопрепаратів. Головна увага приділена особливостям витрат вологи росли- нами ячменю озимого на формування одиниці вро- жаю і змінам цього показника під впливом ресурсоз- берігаючого живлення. Висновки. Встановлено, що незалежно від погодних умов років вирощування, застосування сучасних біопрепаратів для позакоре- невих підживлень в основні періоди вегетації, сприяє економнішому використанню рослинами ґрунтової вологи та опадів, що випали впродовж вегетації. Так, коефіцієнт водоспоживання ячменю озимого залежно від сортових особливостей, року вирощу- вання і варіанту живлення знижується від 10,8 до 30,1%, порівняно з посівами неудобреного контролю. Визначена доцільність проведення обробки посіву рослин ячменю озимого в основні періоди вегетації біопрепаратами та рістрегулюючими речовинами, що посилює їх стійкість до умов середовища і при- зводить до підвищення ефективності використання запасів вологи та опадів на формування врожаю, попереджуючи при цьому непродуктивні їх втрати на випаровування.

У роботі розглянуто математичні моделі у вигляді диференціальних рівнянь, які використовуються в економіці, враховуючи такі важливі економічні фактори, як аналіз бізнес-циклів, темпи зростання економіки через заощадження, виробництво, приріст капіталу, зростання робочої сили, попит, пропозицію, заощадження та прибуток. Приклади застосувння диференціальних рівнянь в економіці представлені у вигляді наступних математичних моделей: Харрода-Домара, економічного зростання Солоу, моделі поколінь, що перекриваються (модель Самуельсона-Даймонда), Рамсея-Касса-Купманса, економічного зростання Ромера, Калдора, Філіпса. За результатами аналітичного огляду математичних моделей встановлено, що модель Харрода-Домара використовується для аналізу бізнес-циклів, а також, як інструмент для пояснення темпів зростання економіки через заощадження та продуктивність капіталу. Модель Солоу враховує вплив таких факторів, як запас капіталу, зростання населення та технологічного прогресу, дію більшої кількості чинників, повніше відображає картину економічного зростання порівняно з моделлю Харрода-Домара. У моделі Фрідмана-Фелпса розглянуто питання споживання, яке пов’язане з одиницями праці в стані рівноваги при якому граничний обсяг виробництва на одного робітника повинен дорівнювати темпам зростання робочої сили при максимальному споживанні на одного індивідума. У моделі Рамсі-Касса-Купманса враховано споживання у певний момент часу та пояснюється довгострокове економічне зростання, а не коливання бізнес-циклу, і не включає недосконалість ринку, неоднорідність серед домашніх господарств чи екзогенні критичні ситуації. За результатами аналізу моделі Ромера встановлено, що довготривале зростання капіталу залежить від екзогенних параметрів, включаючи темпи зростання населення. Дослідження зворотного зв’язку між інфляцією та безробіттям для досягнення економічної стабільності враховано в моделі Філіпса

Здійснена спроба теоретичного опрацювання проблеми оцінювання матеріально-енергетичного впливу на приземну атмосферу приросту фітомаси лісів України, порівняно з іншими типами рослинності, стосовно депонування вуглецю, продукуванню кисню, транспірації і збагачення атмосфери вологою, а також споживання енергії з навколишнього середовища. Теоретична концепція побудована на основі відомих біохімічних і фізичних закономірностей. Це матеріально-енергетичні пропорції фотосинтезу та супроводжуючої його транспірації, а також охолоджуючого повітря ефекту. Отримані аналітичні матеріали підтверджують істотний вплив процесів фотосинтезу і супутньої йому транспірації на газовий склад та енергетичний потенціал приземного шару повітря. Ліси України загалом щорічно здатні депонувати 3 т∙га-1 вуглецю, продукувати 8 т∙га-1 кисню та збагачувати повітря вологою в обсязі 3600 т∙га-1. Ці процеси вимагають відповідного споживання енергії, що призводить до охолодження 30-метрового приземного шару повітря у середньому впродовж року на 2,4°С. Такі екологічні функції виконують також лучна рослинність та агрокультури. Однак, цей процес відбувається лише під час відносно короткого періоду фотосинтезу. За показниками інтенсивності фотосинтезу і транспірації, екологічні функції лісів утричі перевищують відповідні властивості лучної рослинності. У випадку вирощування високопродуктивних лісів, річний приріст стовбурового запасу яких сягав би 10 м3∙га-1, збагачення приземного шару атмосфери киснем було б удвічі більшим, ніж за теперішнього середнього приросту 5 м3∙га-1, а водяною парою – у три-чотири рази більше. Відповідно, у три-чотири рази більшим було б і споживання теплової енергії з навколишнього природного середовища.

В роботі досліджуються показники кисневого балансу хворих, які були прооперовані з приводу аденоми гіпофіза із застосуванням різних методик наркозу під контролем BIS-моніторингу. У хворих із гормонально-неактивною пухлиною та пролактиномою виявлено однотипні особливості, що зумовило об’єднання хворих із даною патологією в одну групу. При цьому доставка кисню до тканин виявлялася підвищеною на 4,5–5,9 % за норму, а його споживання — на 19,2–20,2 %. Енергетичний обмін у таких хворих на 400–450 ккал (або на 22–23 %) виявляється вищим понад параметри основного обміну, притаманні здоровим людям даної вікової групи, що дозволяє трактувати у них наявність «помірного стресу». При пухлинах, що продукують адренокортикотропний гормон, встановлено вірогідне зниження як доставки кисню до тканин на 14,9 ± 1,3 %, так і його споживання на 22,0 ± 5,0 %. Понижене надходження кисню до тканин організму компенсується низьким рівнем енергетичних процесів, що йдуть у тканинах. Енергетичний обмін у них знижений на 6,4 ± 0,5 %, а індекс тканинної екстракції кисню перебуває у межах норми. У хворих на аденому гіпофіза, що продукує соматотропін через активацію системи кровообігу, виявляють підвищені показники ударного об’єму кисню, еритроцитного викиду та хвилинного об’єму кисню (р < 0,001), що забезпечують зростання його доставки до тканин на 176–179 мл понад норму. Інтегральний показник кисневої недостатності становить цифру з від’ємним знаком: –37,2 ± 0,8 % (р < 0,001), що свідчить про надмірну стимуляцію функціональних резервів серцево-судинної та киснево-транспортної систем організму для забезпечення у хворих підвищеного енергетичного обміну. Зокрема, тканини за хвилину споживають кисню на 55–58 % більше, ніж у нормі; енергетичний обмін у пацієнтів виявився вищим порівняно з нормою на 90–93 % (р < 0,001), а індекс тканинного дихання — 137,8 ± 3,7 % від норми. Така інтенсифікація тканинного дихання якоюсь мірою переважає над доставкою кисню, що підтверджується венозною гіпоксемією: насиченість венозної крові киснем — 63,9 ± 2,0. При застосуванні пропофолового наркозу споживання кисню тканинами організму становить 50–55 %, а під час севофлуранового наркозу — 47–48 % від вихідного рівня. Коефіцієнт утилізації кисню у досліджуваних пацієнтів відповідає нижній границі норми (р < 0,001), що підтверджує гіпоергоз, індукований як пропофолом, так і севофлураном, у комбінації з наркотичними анальгетиками та м’язовими релаксантами. Зниження енергетичного обміну під впливом засобів для наркозу потребує значно меншого навантаження на серцево-судинну систему організму порівняно з нормою, і тому механізми доставки кисню до тканин працюють із підвищеним «запасом міцності» порівняно з тим, що виявляється у пацієнтів на передопераційному етапі.

Обґрунтовано необхідність скорочення ланцюгів постачання на ринку овочів та фруктів з кількох причин: продукція швидко псується та має короткий термін придатності; зменшення витрат на логістику. Досліджено ланцюг постачання на ринку овочів та фруктів, який включає в себе введення в сільськогосподарське виробництво; сільськогосподарське виробництво садівницької продукції; первинне зберігання та переробку харчових продуктів; дистрибуцію. Здійснено аналіз ланцюгів постачання, орієнтований на усунення бар’єрів на шляху виробництва овочів та фруктів. Встановлено, що скорочення ланцюга постачання на ринку овочів та фруктів забезпечує: істотне поліпшення якості продукції; економію коштів та зниження витрат; збільшення рівня продажів та інвестицій. Доведено взаємозв’язок скорочення ланцюгів постачання та SCM на ринку овочів та фруктів. Мета скорочення ланцюгів постачання: забезпечити, щоб потрібний продукт був у потрібному місці в потрібний час і в потрібній кількості. Основними показниками роботи, які демонструють, наскільки ефективний ланцюг постачання, є: рівень наявності, який відображає дефіцит у точках споживання; запаси. Обґрунтовано застосування SCM, що охоплює весь цикл закупівлі сировини, виробництва і розповсюдження товару та гарантує можливість вирішити декілька завдань одночасно: скоротити цикл планування і збільшити його горизонти; оптимізувати витрати та визначити контрагентів і відповідний обсяг товарів у закупівлі; вивести відносини з постачальниками і суміжними підприємствами в режим реального часу; знизити витрати виробництва. Для реалізації якісної ініціативи щодо ощадливого SCM необхідно розуміти, обговорювати і документувати бізнес-процеси, інструменти та інформаційні системи. Авторами досліджено основні складові скорочення ланцюгів постачання, серед яких система планування поточного та стратегічного попиту на ринку овочів та фруктів для Source, Make, Deliver, Return. Також встановлено, що для скорочення ланцюга постачання необхідна потужна координація.