Статті в журналах з теми "Соціокультурний дискурс"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Соціокультурний дискурс.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Соціокультурний дискурс".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Pocelujko, A. O. "Особливості структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі". Grani 18, № 10 (17 серпня 2015): 125–30. http://dx.doi.org/10.15421/1715206.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі визначення особливостей структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах в різні періоди державної незалежності. Відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсах стосуються переважання в суспільно-політичному дискурсі відповідних системних інтенцій та інтересів, себто, переважанням в суспільно-політичному дискурсі прихованих настанов щодо нав’язування громадськості певних ідей, вигідних для представників влади (маніпулятивна складова), яка може реалізовуватись засобами політичної риторики із впливом на громадську свідомість та чуттєво-емоційну складову людини. Соціокультурний дискурс перебуває в зоні наближеності до ознак дискурсу на основі комунікативної раціональності за Габермасом, оскільки є проникним щодо критики та вільнішим (у порівнянні із суспільно-політичним дискурсом) щодо цензурного тиску на суб’єктів комунікації. Таким чином, в суспільно-політичному, або ж просто, політичному дискурсі від початку структурується ситуація, в якій «народжується політична продукція», де беруть участь, з одного боку, «конкуруючі агенти», з іншого - «споживачі політичної продукції», з яких найважливішою продукцією є образ держави.Шарами суспільно-політичного дискурсу в розділі визначено офіційно-державний та історично-історіографічний дискурси. Ці дискурси презентують образ держави в контексті національної історії як джерела, на якому за допомогою цілеспрямованої державної політики формується ідентичність держави та впроваджуються в якості мови інституційного спілкування. Образи держави, які створюються в офіційно-державному та історично-історіографічному дискурсах як сукупності етнічних міфів, фреймів, стереотипів, призначених для формування механізмів сприйняття і інтерпретації минулого своєї країни, використовуються в освітній політиці як інструмент формування національної ідентичності із відповідним йому дискурсом ідентичності. Соціокультурний дискурс та відповідний йому образ держави характеризується вираженою плюральністю, концептуальністю, ідеологічною нецензурованістю, мультипарадигмальністю. В соціокультурному дискурсі відбувається концептуалізація образу держави як складової життєвого світу на противагу суспільно-політичному дискурсу, в якому образ держави постає радше як ідеологічно-догматичний конструкт, який тяжіє до однозначності. При цьому в науковому дискурсі в конструюванні образу держави переважає інтелектуально-концептуальна складова, в той час як в медіадискурсі образ держави формується на базі емоційно-забарвлених соціальних уявлень. Останні поширюються у макротекстах, розрахованих на створення відповідних соціальних настроїв, сенсаціонування, мобілізацію різних соціальних груп на різні акції тощо.
2
ТРУБА, Ганна. "РОЗМЕЖУВАННЯ ПОНЯТЬ ОСВІТНЬОГО Й ОСВІТЯНСЬКОГО ДИСКУРСУ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 231–36. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.31.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність розмежування наукового (освітнього) й освітянського дискурсів пов’язана з вагомістю в суспільстві освіти й освітніх програм, із зародженням нових освітянських традицій. Мета статті – окреслити межі освітянського дискурсу. Об’єкт дослідження – різні рівні функціонування української мови; предмет – чітке окреслення теоретичних і практичних засад синтезу в освітянському дискурсі класичних підходів і сучасних напрацювань у ділянці нейролінгвістики, сугестології, нейролінгвістичного програмування, також результатів використання сучасних технічних засобів (телефон, комп’ютер), мережі Інтернет у процесі навчання. На відміну від наукового дискурсу, у межах лінгвоперсонологічної спрямованості нашого дослідження визначаємо освітянський дискурс як особливий тип інституційного спілкування, соціокультурний та когнітивно-комунікативний феномен, у центрі якого перебуває дискурсивна діяльність представників наукової громадськості, спрямована на втілення їхніх інтенцій стосовно передачі фахових знань і досягнення перлокутивного ефекту, тобто здійснення інтелектуального й емоційного впливу на адресанта / адресантів. Виокремлено, на тлі зіставлення з науковим, такі ознаки освітянського дискурсу: статусно некваліфіковані учасники (у науковому дискурсі – статусно кваліфіковані учасники), нелокалізований хронотоп (у науковому дискурсі – чітко локалізований хронотоп), визначена в межах певного соціального інституту мета (тут не простежуємо різниці між аналізованими різновидами дискурсів), ритуально зафіксовані цінності (вони суттєво відрізняються від тих, що властиві науковому дискурсу), інтенційно закріплені стратегії (вони теж відмінні від тих, що характеризують науковий дискурс, оскільки продиктовані форматом нових платформ освіти), необмежена номенклатура жанрів (під впливом сучасних освітніх платформ формуються нові жанри й видозмінюються традиційні), наявний арсенал прецедентних феноменів (він не збігається з арсеналом наукового дискурсу).
3
ТРУБА, Г. М. "ОСВІТЯНСЬКИЙ ДИСКУРС: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (15 лютого 2022): 92–96. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми, а саме розмежування наукового (освітнього) і освітянського дискурсу, полягає у популяризації освітніх програм і освіти, що спричинило випрацювання нових освітянських традицій. Мета статті – окреслити межі нового дискурсу – освітянського. Об’єкт дослідження – різні рівні функціонування української мови, а предмет – чітке окреслення теоретичних і практичних засад синтезу класичних підходів в освітянському дискурсі з сучасними розробками в ділянці нейролінгвістики, сугестології, нейролінгвістичного програмування і сучасних технічних засобів (телефон, комп’ютер) і мережі «Інтернет» у процесі навчання. На відміну від наукового дискурсу в межах лінгвоперсонологічної спрямованості нашого дослідження, визначаємо як особливий тип інституційного спілкування соціокультурний та когнітивно-комунікативний феномен, у центрі якого перебуває дискурсивна діяльність представників наукової громадськості, що забезпечує втілення їхніх інтенцій і досягнення перлокутивного ефекту з метою передачі фахових знань та для інтелектуального й емоційного впливу на адресанта / адресантів. Виокремлено такі ознаки освітянського дискурсу в зіставленні з науковим, як статусно некваліфіковані учасники (у науковому дискурсі – статусно кваліфіковані учасники), нелокалізований хронотоп (у науковому дискурсі – чітко локалізований хронотоп), визначена в межах певного соціального інституту мета (спільне з науковим дискурсом), ритуально зафіксовані цінності (ці цінності відчутно різняться із науковим дискурсом), інтенційно закріплені стратегії (ці стратегії питомо різняться із класичним науковим дискурсом і продиктовані форматом нових платформ освіти), необмежена номенклатура жанрів (під впливом сучасних освітніх платформ формуються нові жанри чи форматуються старі), зумовлений арсенал прецедентних феноменів (цей арсенал відчутно різниться із класичними).
4
Мороко, В. В. "Історична пам"ять - соціокультурний наратив чи соціополітичний дискурс?" Національна та історична пам"ять, Вип. 5 (2012): 171–81.
Знайти повний текст джерела
5
Ржевська, М. "Про застосування поняття "соціокультурний дискурс" в історичному музикознавстві". Мистецькі обрії" 2009, № 2 (11) (2009): 191–97.
Знайти повний текст джерела
6
Dovhan, Natalia. "Безпечне конструювання поколіннями історичних сценаріїв: зміни соціокультурної реальності". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 95–103. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-67.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Дослідження змін форм життєдіяльності поколінь, відносних у текст / контекстуальній конгруентності, сприяє розумінню проблематики (не) безпечного конструювання поколіннями історичних сценаріїв соціокультурної реальності, що безперервно змінюється.
Мета статті: конкретизація основ конструювання історичних сценаріїв змін соціокультурної реальності.
Методологія та наукові підходи. У контексті авторського інтергенеративного підхіду, який організує пізнання поколінності за рахунок міждисциплінарних можливостей соціальних наук проаналізовано механізм конструювання історичних сценаріїв поколіннями (мережами когорт з подібним соціокультурним досвідом, близькими за роками народження та спільним історичним контекстом становлення).
Основні результати. На основі виокремлених методологем вивчення феномену поколінності (від XVI до XX століття) та емпіричного дослідження соціокультурної взаємодії поколінь конкретизовано основи конструювання історичних сценаріїв суспільних змін. Зазначається, що дію механізму балансування соціокультурних стилів сучасників опосередковує зміст дуальних процесів соціокультурної взаємодії – поколінного тексту (як презентації соціальних позицій, соціокультурних порядків, артефактів, релевантних певному соціокультурному стилю) та соціокультурного контексту (неієрархічної соціокультурної форми життя часопростору, умов історичних подій, дискурсу).
Висновки. Практичне значення результатів полягає у конкретизації основ конструювання історичних сценаріїв змін соціокультурної реальності – результату спільного конструювання акторами самостійних систем поколінних просторів та обґрунтуванні думки, що соціокультурне балансування поколінь не визначається перепоною для взаємодій, культурних комунікацій, не сприяє культурним "розривам" поколінь, але означує необхідність перебудови реальності і подальших соціокультурних рухів. Перспективами подальших досліджень вбачається реалізація ретроспективних історичних аналізів і конкретних умов сучасної реальності щодо наповнення практичним досвідом запропонованих теоретичних конструктів.
7
Гранчак, Т. "Соціокультурний дискурс національних бібліотек України як інструмент формування національної пам"яті". Бібліотечний вісник, № 6 (236) (2016): 7–14.
Знайти повний текст джерела
8
Pocelujko, A. O. "Засадничі відмінності між образом держави в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі". Grani 18, № 9 (17 липня 2015): 67–72. http://dx.doi.org/10.15421/1715178.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі співвідношення між особливостями структурування образу держави в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В авторському розумінні дискурс може бути визначено як раціональнокомунікативний процес, в якому будьяке висловлюване положення (думка, ідея, концепція тощо) може бути піддане критиці за умови наявності обмежень щодо будьяких домагань на встановлення домінантного комунікативного впливу в суспільстві, а також розповсюдження і нав’язування штучних щодо соціокультурного простору конкретного соціуму символічних форм. Інтенцією дискурсу є вироблення реального або штучного соціального консенсусу щодо тих чи інших питань суспільнополітичного та соціокультурного життя. Це, звісно, певна «ідеальна модель» дискурсу як такого, зміст якого уточнюється та коригується в його підвидах, зокрема – в суспільнополітичному та соціокультурному дискурсі. В запропонованій автором програмі емпіричного дослідження під дискурсом (як суспільнополітичним, так і соціокультурним) автор розумітиме макротекст, що створюється суб’єктами політичного, наукового та медіапростору задля виконання в соціальній комунікації функції щеплення (внедріння, вживлення) у суспільну свідомість певних соціальних уявлень, які в тій чи іншій мірі відображають моделі (схеми) структурування образу суспільства у відповідності із ідеологічними настановами парадигмальних версій етнічної історії.
9
Червінська, Інна. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВ ГІРСЬКИХ ШКІЛ РЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 22 (26 червня 2020): 94–98. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2020.22.94-98.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано теоретичні підходи до феномену соціокультурна ідентичність, визначено психолого-педагогічні засади формування соціокультурної ідентичності учнів гірських шкіл регіону Українських Карпат. З метою дослідження методологічних, концептуальних і методичних підходів, які розкривають різні варіанти характеристики поняття «соціокультурна ідентичність» у контексті міждисциплінарного дискурсу обґрунтовано природу ідентичності, зумовлену потребою зростаючої особистості у визнанні серед інших успішної самореалізації. Метою дослідження є опис регіональних особливостей процесу формування соціокультурної ідентичності учнів гірських шкіл у контексті сталого розвитку регіону Українських Карпат.
Наголошується, що конвергентність застосування методологічних підходів, принципів, методів, форм та ідей зумовлює інноваційні шляхи розв’язання проблеми формування соціокультурної ідентичності зростаючої особистості в освітньому процесі та в позакласній діяльності закладу загальної середньої освіти гірського регіону. Акцентується увага на процесі формування соціокультурної ідентичності особистості в сучасному суспільстві, яка є складною і водночас актуальною проблемою, яка уможливлює більш ґрунтовно зрозуміти специфіку взаємин людини й суспільства, людини й середовища та спрогнозувати можливі варіанти розвитку соціальних процесів, розробити теоретичне підґрунтя нових уявлень про соціокультурний розвиток особистості.
10
Syladii, Ivan. "РЕСУРСИ І СТИМУЛИ ПЕДАГОГІЧНОГО ДИСКУРСУ В СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 19 (27 листопада 2018): 13–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.13-17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються ресурси і стимули педагогічного дискурсу в сучасному українському суспільстві, визначається його роль з огляду на виконання системою освіти загального призначення – залучення людини до досягнень культури, системи знань, процесу формування компетенцій. За визначенням автора, освіта – це насамперед процес поширення наукових знань серед тих, хто навчається, освоєння ними системи наукових понять і духовних цінностей, яка відтворює картину природи, суспільства та мислення. Всі вони далекі від однозначності, а тому потребують інтерпретації, дискурсу.
Головним ресурсом педагогічного дискурсу є інноваційна педагогічна діяльність як особливий вид творчої діяльності, яка спрямована на оновлення системи освіти. У межах педагогічного дискурсу водночас функціонують науковий та освітній дискурс, тому потужним ресурсом дискурсу педагогічного має стати дискурс науковий. Отже, у царині освітянської комунікації педагогічний дискурс є інтегрованим утворенням, яке поєднує в собі складові наукового та освітнього дискурсу.
Характерна риса сучасного етапу розвитку педагогічного дискурсу – пошук нового міжпредметного полікультурного діалогу. Педагогічний дискурс є там, де відбувається інтеракція між учителем і учнем і де здійснюється пізнання. Дискурс – це типова соціальна подія, що полягає у взаємодії учасників комунікації за допомогою вербальних текстів та інших знакових комплексів у певній ситуації і в певних соціокультурних умовах спілкування. Ресурсним ядром та основоположною сутнісною характеристикою педагогічного дискурсу є інтелектуальна взаємодія базової пари учасників комунікації – викладача і учня, кожен з яких здійснює свою інтелектуальну діяльність. Взаємодія – це вид безпосередніх чи опосередкованих, зовнішніх або внутрішніх відносин, зв'язків. Інтелектуальна взаємодія викладача й учня в педагогічному дискурсі передбачає взаємний розумовий вплив суб'єктів освітнього процесу один на одного в їх спільній діяльності і міжособистісних відносинах, що призводить до зміни інтелектуального стану одного або обох суб'єктів.
Педагогічний дискурс у структурі інноваційних процесів у системі освіти є водночас і одиницею навчання, і комунікативною моделлю мовної діяльності учасників ситуації навчання. Ця діяльність одержує мовне втілення як система думок, цінностей, інтересів. Дискурс можна вважати довершеною формою комунікації. Отже, усі наявні в суспільстві ресурси і стимули функціонування педагогічного дискурсу мають сприяти розгортанню взаємодії його основних суб’єктів.
11
КРАСУЛЯ, Алла, та Анжеліка ШУМИЛО. "ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАГМАТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АНГЛОМОВНИХ РЕКЛАМНИХ СЛОГАНІВ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 99–104. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Англомовний рекламний дискурс є складним комунікативним феноменом, реалізованим у певному медіапросторі найефективнішими засобами, які поєднують у собі соціокультурні та психолінгвістичні аспекти. У ході дослідження з’ясовано, що переклад рекламних текстів, гасел зокрема, має низку особливостей, позаяк перекладач повинен брати до уваги специфіку вихідної та цільової мов, а також знайти спосіб ефективної передачі сутності, закладеної в меседж оригіналу. У статті схарактеризовано шляхи збереження прагматичного потенціалу під час перекладу англомовних рекламних слоганів українською мовою. Установлено, що рекламний слоган поєднує в структурі психологічні, психолінгвістичні й соціокультурні складники. Проаналізовано особливості перекладу тих рекламних гасел англомовного рекламного дискурсу, структура яких увиразнена лінгвостилістичними засобами на лексичному, синтаксичному та фонетичному рівнях. Найтиповішими лінгвостилістичними засобами увиразнення на лексичному рівні вважають метафору, епітет, гіперболу, персоніфікацію, каламбур, порівняння й метонімію. На синтаксичному рівні виокремлюють антитезу, риторичне запитання, повтор, паралелізм та інверсію. Фонетичний рівень позначений використанням рими, алітерації та асонансу. Виявлено, що найтиповішими способами перекладу рекламних текстів є відсутність перекладу, дослівний переклад, адаптація та ревізія. Зазначено, що прийомом творчої адаптації (транскреації) перекладачі теж активно послуговуються насамперед для інтерпретації широкого спектру соціокультурних особливостей цільової аудиторії. На підставі врахування комплексного характеру англомовного рекламного дискурсу розроблено низку рекомендацій щодо перекладу рекламних слоганів українською мовою.
12
Knyazkov, Stanislav. "Соціокультурні чинники споживання лікарських засобів у крос-національному та внутрішньоукраїнському вимірах". Sociological studios, № 1(14) (10 червня 2019): 60–68. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2019-01-60-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто соціокультурні чинники споживання лікарських засобів які стосуються пацієнта та медпрацівника. Проаналізовано релевантний науковий дискурс та досвід емпіричних досліджень, здійснених, зокрема, із використання інструментаріїв дослідження цінностей Р. Інглегарт, Г. Хофстеде, Ш. Шварц, Г. Айзенка й ін. На підставі вторинного аналізу баз даних дослідження «Eurobarometer» розкрито особливості споживання лікарських засобів насленням країн ЄС та України. З‟ясовано, що існують значимі кореляції поміж соці-ально-економічними, інституційними й соціокультурними показника-ми, що характеризують якість життя в досліджених суспільствах і практиками (не)належного споживання лікарських засобів. Виявлені результати вказують на соціальну (соціокультурну, інституційну та економічну) укоріненість практик споживання лікарських засобів. Доводиться, що найбільш адекватною теоретико-методологічною «рамкою» для пояснення виявлених результатів є неоінституціоналізм, який звертає увагу дослідників на соціальні передумови успішності управлінських інновацій. У процесі реформування сектору охорони здоров‟я та інституту фармації зокрема в сучасному українському суспільстві зростає актуальність такого дослідження потенціалу заходів із реформування й труднощів на їхньому шляху.
13
Gnit, Yu M. "Академічний дискурс вивчення ідентичності в українській гуманітаристиці". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 11 (13 листопада 2017): 58–69. http://dx.doi.org/10.15421/1717148.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах інтенсивних соціальних змін і самовизначення особистості обґрунтовано цілісний теоретичний підхід до пояснення ідентичності в полікультурному суспільстві. Здійснено спробу опису дискурсу ідентичності в сучасній українській гуманітаристиці на основі аналізу матеріалів міжнародних та міждисциплінарних конференцій у м. Острозі. З’ясовано, що дискурс ідентичності формується значною мірою філософами, тому проблематика розгортається навколо глобальних і загальних тем. Виявлено значне домінування в дискурсі тематики етнонаціональної та національно-політичної ідентичностей, тобто акцентуються ідентичності великих соціальних груп. Зафіксовано зменшення використання та опису проблематики регіональних ідентичностей порівняно з попереднім роком. Визначено два основні вектори сфер, у яких розгортається ідентичність – культура та національна політика держави. З’ясовано, що майже всі учасники конференцій у текстових матеріалах демонструють розуміння ідентичності як соціального конструкту. Визначено, що тематика соціокультурної ідентичності подана як абстракте поняття філософами, проте значно поступається позиціями національній ідентичності.
14
ФОМЕНКО, Людмила, та Жанна ЯНКО. "КОНЦЕПТ «НЕНОРМАЛЬНОГО» У ФІЛОСОФІЇ М. ФУКО". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 317–28. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є спроба осмислення евристич- ного потенціалу концепту «ненормального» у розумінні між- дисциплінарних зв’язків, які формуються у сучасному людиноз- навстві. Методологічним підґрунтям дослідження послужили принципи і категорії діалектики, філософської антропології, медичної антропології, християнської антропології, цілісний і соціокультурний підхід до пізнання людини і формування нових, синтетичних форм знання про неї. Наукова новизна. Запит на нові методологічні засоби організації і реорганізації знань про людину у другій половині XX століття був усвідомлено сформу- льований як у закордонній, так і в радянській і пострадянській філософії. Постмодернізм, який, здавалося б, повстав проти будь-яких методологій, усе ж в особі М. Фуко ставить свою методологічну парадигму розгляду людини у просторі зістав- лення нормального і ненормального. Концепт «ненормального» є плодом своєрідного синтезу емпіричного та теоретичного підходу до розуміння ненормальності як специфічного медикалі- зованого феномену, зверненого до суспільства, до соціокультур- ного простору буття людини. Медикалізація суспільного жит- тя є необхідною (під час епідемій ‒ проказа чума, короновірус) і водночас стає небезпечною, коли способи і форми боротьби із чумою, сприяючи зрощенню влади і знання, закріплюються в сус- пільстві назавжди. Висновки. Цінність дослідження М. Фуко полягає в тому, що він, розкриваючи зміст і сенс концепту ненормального, виходить з аналізу зв’язків медицини як знання та царини практичної діяльності і влади. Зв’язків глибоких, час- то завуальованих, але які завжди виявляються у просторі вза- ємодії «знання ‒ влада». Історичний дискурс допомагає М. Фуко показати джерело домагання – влади над тілом, форми якої змі- нюються відповідно до розширення соціокультурного простору інституцій, що функціонують, і які бажають здобути цю владу. На прикладі аналізу появи медичної експертизи мислитель роз- криває механізм створення міждисциплінарних зв’язків, які, як не парадоксально, сприяли подальшому поглибленню диференці- ації медичних знань. Але водночас М. Фуко завжди виділяє опо- середковані ланки, які утримують міждисциплінарні зв’язки.
15
Бешлей, Ольга. "АСОЦІАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КОНЦЕПТУ МОЛОДІСТЬ (НА МАТЕРІАЛІ СУЧАСНОГО АНГЛОМОВНОГО ХУДОЖНЬОГО ДИСКУРСУ)". Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 49–63. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3170.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено висвітленню асоціативних значень у структурі змістового наповнення кон- цепту МОЛОДІСТЬ на підставі текстової інтерпретації фрагментів сучасного англомовного прозо- вого дискурсу, в яких устами героїв відтворені асоціації, оцінки, емоції та переживання, ситуативно пов’язані із молодістю як віковою категорією. Асоціативний діапазон представлений аксіологічно маркованими асоціативними кореляціями досліджуваного концепту з базовими (СТАРІСТЬ, УСПІХ), емотивними (КОХАННЯ, ЩАСТЯ, СМУТОК), соціокультурними (КУЛЬТ, СВОБОДА, ПРОТЕСТ, КРИЗА) й естетичним (КРАСА) концептами. Засобами вербалізації є субстантивна лексема youth (молодість) та атрибутивна лексема young (молодий). Текстовий аналіз дав можливість виокремити низку інваріантних компонентів асоціативного діапазону концепту МОЛОДІСТЬ, сформованих на тлі тісної кореляції з концептом СТАРІСТЬ. Серед них: бажання утримати/повернути молодість, різке неприйняття усіх виявів старості, неспроможність зберегти молодість, трагедія і біль її утрати, криза особистості, конфлікт поколінь. Ключові слова: асоціативні кореляції, концепт, художній дискурс, імпліковане / експліковане значення, аксіологічне маркування.
16
Yatsyna, Olena F. "Дескрипція диспозиції сімейності". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 125–31. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).31.
Повний текст джерелаАнотація:
Представлено результати аналізу диспозиції сімейності, виконаного на матеріалі прислів’їв про шлюб та сім’ю як “культурних осадів”, що утримують життєвий досвід агентів масового дискурсу. Визначено, що мета дослідження полягає у виявленні домінантних категорій (компонентів структури) диспозиції сімейності класично-традиційної сім’ї. Психологічний зміст інтерпретованих текстових даних (прислів’їв і приказок про шлюб та сім’ю) розкривається за допомогою герменевтичного методу. Дескрипції в даному контексті розглядаються як техніка інтерпретації в межах герменевтичного методу психології, а домінантні категорії – як інтерпретаційний потенціал для розуміння особливостей диспозиції сімейності в масовому дискурсі. Реконструкція змісту шлюбу та сім’ї здійснюється в дискурсі традиційної сім’ї як конструйованого тексту, що відтворює уявлення про смисл стосунків між подружжям. Увага фокусується на виконанні соціокультурних ролей, функцій, дотриманні цінностей, які відповідають приписам подружньої взаємодії як інституціональної норми. Імліцитний смисл асиметричності функціонально-рольової поведінки подружжя свідчить про головну відмінність дискурсу: злиття категорій “стать”, “гендер”, “ідентичність” – і пояснює зміст базових ролей чоловіка/жінки в сімейній ієрархії. Основною характеристикою функціонально-рольового устрою в межах дискурсу визначено взаємопов’язаність зазначених категорій та рядоположність: сім’я – шлюб – батьківство, що відповідають розумінню їх як суспільної норми взаємодії подружжя і членів сім’ї. На основі аналізу корпусу 118 прислів’їв виокремлено домінантні категорії сім’ї: мотив, функції, ролі, стосунки і цінності, що розглядаються як компоненти структури традиційної сім’ї. Зауважено, що вони мають інтерпретаційний потенціал для розуміння системи поглядів на організацію взаємин подружжя в межах дискурсу традиційної сім’ї. Процедура “насичення” даних виявила типові інтерпретативні правила сім’ї та шлюбу, відтворені в мотивах директивності диспозиції сімейності як абсолютних цінностей подружжя, дітності та батьківства, ієрархізації взаємодії чоловік – дружина – діти. Зроблено висновок, що диспозиція сімейності як матриця конфігурації культивованих суспільством практик забезпечувала реплікацію патернів поведінки з чинними імперативами: соціальні цінності (матеріальні, морально-етичні), статусність чоловіка/жінки, гетеронормативність взаємин, функціонально-рольова дихотомія. Виявлені компоненти структури є підґрунтям для теоретичного осмислення процесів трансформації практик шлюбно-сімейного партнерства і батьківства та підставою для вивчення суб’єктивних компонентів цих практик.
17
Kuz, Oleh, та Valentin Cheshko. "ТРАНСБІОПОЛІТИКА: ОНТОЛОГІЯ ТА МЕТАТЕОРІЯ КЕРОВАНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (21 липня 2021): 84–94. http://dx.doi.org/10.15421/342110.
Повний текст джерелаАнотація:
Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку науки визначається радикальними інституційними змінами в її соціальному статусі та структурі. Основні відмінності від класичного етапу зводяться до: по-перше, відмови від принципу етичної нейтральності наукового знання і, по-друге, реального перегляду змісту категорії «парадигма» як центрального елементу організації теоретичних знань. Її замінюють значно більш складними конструкціями, що складаються з кількох гетерогенних компонентів. Відбувається взаємне проникнення публічно-аксіологічної та описово-наукової форм дискурсу, що створює нерозривну єдність щодо змісту теоретичної структури. Публікацію присвячено аналізу цих обидвох аспектів теоретичної технонауки. У відповідності до специфічності предмету дослідження було застосовано методи квантифікаційного дискурсивного та концептуального аналізу метатеоретичних і онтологічних знань відповідно. Надметою є визначення базової схеми взаємодії між організацією трансдисциплінарної матриці та онтологічним рівнем теоретичного технознання. У онтологічному аспекті технонаука (постакадемічна наука) є теоретичним і технологічним інструментарієм щодо управління напрямком біологічної та соціокультурної еволюції. У епістемологічному аспекті сучасні теорії, що мають людський вимір, містять специфічну (транс)дисциплінарну матрицю, що складається не з одного, а двох парадигмальних ядер: науково-дескриптивного та гуманітарно-аксіологічного. Згідно з нашою моделлю, принципи біоетики є соціальним інститутом регулювання та контролю технологічного (біологічного та соціального) ризику. Прикладні технологічні розробки представлені (1) генною інженерією як інструментом управління біологічною еволюцією та (2) соціально-економічною інженерією як засобом управління цивілізаційним і соціокультурним розвитком. Ця бінарна структура логічно походить з постульованої нами трьохмодульної організації стабільної еволюційної стратегії людини розумної. Натурфілософія знову набуває статусу основної теорії еволюції в експліцитному вигляді. Існує система метафізичних постулатів і онтологічних категорій, що походить з антропного принципу участі. Для сучасної неоліберальної політичної демократії біовлада та біополітика є найбільш ефективною технологією стабілізації сценаріїв і тенденцій глобального еволюційного процесу, оптимальними щодо цієї ідеологічної системи. Висновки. Трансбіополітика у нашому розумінні постає як політична проблематика, пов’язана з раціоналізацією глобального еволюційного процесу. Найближчими десятиліттями трансбіополітика стане несучим елементом глобального процесу еволюції ноосфери з подальшим ускладненням і збільшенням когезії між окремими соціокультурними типами, що входять до системи сучасної глобальної цивілізації.
18
Shipunov, H. V. "Концептуальные особенности определения «левых» и «правых» политических партий в условиях постиндустриального общества". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 1(141) (23 березня 2017): 68. http://dx.doi.org/10.15421/171711.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано, що на сучасному етапі суспільно-політичної еволюції, в умовах переходу передових індустріальних держав на постіндустріальну стадію розвитку, відбувається зміна традиційного розуміння «ліво-правого» партійно-ідеологічного розмежування у форматі одновимірного лінійного поділу. Обґрунтовано, що за таких обставин визначення «лівих» та «правих» політичних партій вимагає дотримання методологічних принципів теорії плюралізації про співіснування традиційних і нових характеристик лівиці та правиці, які не витісняють одне одного з політичного дискурсу, а лише стають більш чи менш значущими в контексті певної суспільно-політичної та економічної ситуації. Тобто, як тільки виникають нові соціальні конфлікти або актуалізуються старі, то одразу ж запускаються процеси трансформації змістового наповнення понять «ліві» та «праві», що є результатом адаптації до нових умов. Відтак доведено, що згаданий поділ набуває двовимірної, ортогональної структури, у межах якої одна вісь відображає традиційне розмежування, засноване на матеріальних (економічних) питаннях, а інша – нове, що базується на постматеріальних (соціокультурних) проблемах. У рамках такої двовимірної структури і відбувається «ліво-праве» позиціонування політичних сил: за одних умов з упором на економічні питання, за інших – на соціокультурні.
19
Баранецька, А. Д. "Хронотоп як соціокультурний чинник у медійному дискурсі". Інформаційне суспільство, Вип. 7, січень - червень (2008): 32–35.
Знайти повний текст джерела
20
Hirlina, N. Y. "Методологічні аспекти дослідження процесу соціалізації у медіакультурному просторі інформаційного суспільства". Grani 19, № 4 (2 березня 2016): 12–17. http://dx.doi.org/10.15421/1716071.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтегрована у межах соціально-філософського дискурсу міждисциплінарна методологія, що опирається на класичну філософську методологію аналізу соціокультурних феноменів, дає можливість цілісного уявлення про досліджуваний феномен. З методологічної точки зору важливо визначитися з соціально-філософським розумінням впливу медіакультурного простору на становлення особистості в умовах динамічно мінливого соціокультурного оточення. важливою соціально-філософською методологічною настановою слід вважати тезу щодо постійної присутності медіакультури в людині як просторі її буття внаслідок того, що людина є соціальна істота, а інформаційнОГО суспільства без медіакультури як свого атрибуту не існує. Філософським «стрижнем» дослідження духовної культури молоді є гуманізм у самому широкому сенсі, тобто розуміння досліджуваного феноменА передусім як багатовимірного культивування загальнолюдських цінностей. Підпорядкування матеріалістичних детермінант медіакультурного простору духовним чинникам можливе лише в умовах домінування гуманістичних цінностей. При всьому різноманітті до розуміння духовного виміру взаємозв’язку особистості з соціокультурним середовищем спільною домінантною ідеєю філософських настанов є визнання духовно-культурної автономності людини. Глобалізація і пов’язані з нею цивілізаційні і технологічні процеси мають розглядатися як зовнішньосоціальні стосовно людини, у той час як внутрішньодуховним змістом є процеси культурні. Антропологічно орієнтований культурний простір соціалізації грунтується на міжособистісній культурній взаємодії, яка продукує унікальні та самобутні особистості.
21
Blikhar, V'yacheslav. "Дискурс свободи в українських соціокультурних реаліях державно-церковних відносин". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 183–93. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.5-6.19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується дискурс свободи в українських соціокультурних реаліях державно-церковних відносин. Аналізуючи проблему, автор з’ясовує, що факт, відповідно до якого кожна людина є завжди кимось більшим, ніж просто громадянином, з усією очевидністю засвідчує неприпустимість зводити людину лише до цієї однієї з багатьох її функцій у бутті.
22
Дичковський, Степан. "ДИСКУРСИ ТУРИСТИЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (23 грудня 2020): 251–60. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.351.
Повний текст джерелаАнотація:
Розгядаються питання феномену цифрового номадизму (цифрового кочівництва, digital nomad) або існування групи людей, яка веде «мобільний спосіб життя», постійно змінюючи місця проживання, а також використовуючи цифрові телекомунікаційні технології для виконання своїх професійних обов’язків і вирішення інших питань стає в сучасному світі все більш популярним і привертає увагу не лише практиків, а й теоретиків. Цифрове кочівництво – наслідок і причина активних змін матеріальної і духовної культури людства, формування в ній нових типів ідентичності (систем духовно-моральних орієнтацій, стратегій розуміння себе і світу, моделей спілкування).
23
Матюшенко, Олена, та Валентина Марченко. "МОВА ВОРОЖНЕЧІ ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ТА ЛІНГВІСТИЧНИЙ ФЕНОМЕН". Молодий вчений, № 10 (98) (31 жовтня 2021): 343–48. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-10-98-72.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються особливості функціонування мови ворожнечі як соціокультурного та лінгвістичного феномену. Проаналізовано існуючі дефініції терміну «hate speech» та «dangerous speech». Автори статті пропонують власне розуміння терміну «мови ворожнечі». Запропоновано власний підхід до диференціації цього явища. Проаналізовано приклади прояву мови ворожнечі у англійській лінгвокультурі, прокоментовано їх інтенсивність, а також їх реалізацію (комунікативні тактики, процедури та стратегії). Сформовано власне бачення вирішення проблеми мови ворожнечі у сучасній лінгвістиці, зокрема в дискурсі соціокультурного, лінгво прагматичного, когнітивного аспекту та в рамках прикладної лінгвістики.
24
Іскакбаєва, Шолпан Оринтаєвна. "АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОГО КАЗАХСЬКОГО ЕМПОРОНІМІЧНОГО ПРОСТОРУ (на прикладі торговельних об’єктів міста Нур-Султан)". Мова, № 35 (29 липня 2021): 151–56. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237842.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються проблемні питання застосування емпоронімів у міському інформаційному медіа просторі. Проаналізовано технології смислопородження і маніпулювання. Мета статті — вивчення емпоронімів Казахстану на сучасному етапі історичного розвитку казахського суспільства і держави. Об’єкт дослідження — емпороніми як одиниці-номінанти реалій сучасного міського простору. Предмет дослідження — особливості емпоронімов казахської мови. Матеріалом дослідження було обрано емпороніми-номінації найбільших торговельних об’єктів міста Нур-Султан. Одиниці для аналізу відбиралися методом суцільної вибірки, при якому вивченню підлягали лексеми і синтаксичні конструкції у відповідності до їхньої послідовності в поданні у дискурсі. Результати дослідження: виявлено особливості формування емпоронімічного простору сучасного Казахстану, специфіку формування емпоронімов під впливом трансформацій соціокультурної реальності. Висновки. Результати проведеного дослідження надають змогу зробити висновок, що система емпоронімов сучасної казахської мови формується під сильним впливом англійської мови. У той же час, на сьогоднішній день номінації міських об’єктів часто апелюють до історичного минулого казахів, відображають інтенцію до впливу на емоційну сферу реципієнта, містять відсилки до почуття патріотизму та історичної гордості. Результати дослідження можуть знайти своє практичне застосування у процесі подальшого вивчення змін казахської мови під впливом соціокультурних чинників, виявлення взаємозв’язків між лінгвістичними та екстралінгвістичними факторами. Результати можуть бути корисними у проведенні досліджень, виконаних у руслі медіа простору лінгвістики.
25
Чернова, А. О. "Гендерний аспект соціокультурних репрезентацій у французькому рекламному дискурсі". Мовні і концептуальні картини світу, Вип. 43, ч. 4 (2013): 251–58.
Знайти повний текст джерела
26
Тяпкіна, Ю. О. "АРМІЯ & СУСПІЛЬСТВО: ДО ВИЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 2-19 (2020): 186–96. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена визначенню ефективної стратегії дослідження взаємодії між армією і суспільством у нових соціокультурних та соціально-політичних контекстах його розвитку. У контексті досягнення зазначеної мети аналізуються найбільш відомі в сучасному соціально-політичному дискурсі дослідницькі стратегії аналізу взаємодії між суспільством і армією: через побудову концептуальних моделей взаємозв’язку, що існує між силовими структурами і політикою в умовах різних політичних режимів; через розкриття функціонального потенціалу військового інституту в різних соціально-політичних і соціокультурних контекстах розвитку соціуму. Обґрунтовується, що за нових умов розвитку сучасного суспільства його взаємовідносини з армією доцільно розглядати з позиції застосування провідних положень неоінституціонального підходу.
27
Палатовська, О. В. "АРХІТЕКТОНІКА СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ДИСКУРСУ". Лінгвістичні дослідження, № 55 (2021): 175–79. http://dx.doi.org/10.34142/23127546.2021.55.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасному українському мовознавстві науковому дискурсу присвячено значну кількість наукових розвідок і методичних праць, у яких цей феномен постає як лінгвосеміотична діяльність людини, зреалізована в різних галузях теоретичного й практичного знання. Проте цікавість вітчизняних учених до вивчення наукової комунікації не слабшає, про що свідчать численні дослідження останнього десятиліття, присвячені лінгводидактичним, лінгвокогнітивним, комунікативно-функційним, соціокультурним та іншим особливостям наукового дискурсу (див. праці С. Бибик, В. Борисова, Л. Лисиченко, О. Маленко, Н. Мех, Г. Наєнко, С. Омельчука, О. Семеног, І. Серебрянської та ін.). Це можна пояснити низкою як екстралінгвальних, так і власне лінгвістичних причин:
28
Настояща, К. "Полюси політичних ідеологій у транскрипції української ментальності: дискурс-аналіз соціокультурних маркерів". Соціологія: теорія, методи, маркетинг, № 3, липень - вересень (2016): 112–27.
Знайти повний текст джерела
29
Зленко, Алла, та Олена Ісайкіна. "СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІ: ІСТОРИЧНИЙ ДИСКУРС". Society. Document. Communication, № 11 (3 травня 2021): 285–315. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-11-285-315.
Повний текст джерелаАнотація:
Поняття «самоврядування» визначається як соціальний інститут, що забезпечує цілісність суспільного організму, виявлення інтересів і волі різних спільнот, участь усіх верств населення у здійсненні влади, прийнятті управлінських рішень і їхньої реалізації. Самоврядування базується на тих самих принципах, що й демократія: пріоритет більшості, формальна рівність, вільне виявлення інтересів, загальноприйняті права й обов’язки, поєднання елементів представництва та прямого волевиявлення. Студентське самоврядування як один з найдієвіших напрямків соціального становлення молоді на території нашої держави бере початок з другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. В соціально-політичних умовах розвитку країни цього періоду студентські автономні кооперації стали основою сучасних студентських організацій. Особливістю цих об’єднань була організація культурно-освітньої діяльності, а також активна боротьба за демократію та автономію університету, захист прав та інтересів студентів.
Історичне походження сучасної моделі студентського самоврядування можна простежити з останніх років Радянського Союзу, розвитку молодіжного руху опору та політизації студентського середовища. Здатність до самоорганізації та рішучість молодих людей свідчать про те, що народження в Україні нового покоління акумулювало необхідні ресурси для іншого шляху національного розвитку.
Студентське самоврядування у ЗВО – це особлива форма самостійної суспільної діяльності студентів і аспірантів з реалізації функцій управління життям студентського колективу у відповідності з метою і задачами, що стоять перед ним. Метою студентського самоврядування є створення умов для самореалізації особистості студентів і формування в них організаторських навичок, лідерських якостей, відповідальності за результат своєї праці тощо. Діяльність органів студентського самоврядування спрямована на удосконалення навчального процесу, підвищення його якості, забезпечення виховання духовності та культури студентів, зростання у студентської молоді соціальної активності.
Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить: налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ЗВО і студентами з широкого спектру питань; створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні; забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору.
Таким чином, з огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.
30
Чечель, Н. П. "Комунікативний дискурс в українському авангарді й неоавангарді як соціокультурне явище". Наукові записки Інституту журналістики 27 (2007): 17–22.
Знайти повний текст джерела
31
Петренко, М. О. "СУЧАСНІ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ВИКЛИКИ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ДИСКУРСИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 33 (27 березня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i33.1057.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто новітні виклики перед людством у морально-етичній системі координат, яким притаманні як персональні, екзистенційні, так і суспільні, глобальні виміри. Відзначено, що за останнє століття відбувалася значна кількість знакових подій, які істотно вплинули на подальший розвиток суспільства. Навіть освічена Європа зі сталими демократичними традиціями та людськими цінностями недооцінила появу та зміцнення фашизму, котрий розпалив Другу світову війну, що стала наймасовішим і найкривавішим конфліктом минулого століття, через який пройшли десятки мільйонів мирних жителів, заплативши своїм життя за довоєнну байдужість до появи та впровадження у життя антигуманних ідей і принципів.Повоєнний світ змінив ставлення до відповідальності, толерантності та людської гідності разом зі свободою, рівністю тощо. Насправді світ стрімко трансформувався і ставав демократичнішим, вільнішим, залишаючи позаду традиційні уявлення про людину, її довкілля та глобальний світопорядок. Означені події виявилися справжнім каталізатором бурхливого розвитку усіх сфер суспільства, а прорив у науці та техніці став передумовою появи нового етапу цивілізаційного розвитку суспільства, що отримало назву «постіндустріальне, інформаційне суспільство». Так, цифровізація, інформатизація та масовий перехід суспільства у віртуальний простір, кліматична, екологічна криза вплинули на морально-етичний світ людини, на пошуки життєздатних моральних, ціннісних орієнтирів. Аналіз соціокультурних засад означених пошуків дозволив зробити висновок про те, що соціальні мережі та соціальні медіа створили новий світ, де людина стала особливо вразливою, адже подальший розвиток науки і техніки почав продукувати технології, які можна використовувати як для спасіння людства, так і для його знищення, адже людина, втручаючись у біосферу й екосферу, поставила себе на межу фізичного існування.Зростає потреба у колективному прийняті рішень, колективній і персональній свободі та відповідальності, справедливому, гідному людини розподілі ресурсів планети, дієвій субсидіарності, які й осмислює сучасна філософська думка та пропонує важливі, все ще малодосліджені, рецепти подолання моральної, етичної кризи сучасного персонального та суспільного людського буття.
32
Fodor, K. Yo. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ БАКАЛАВРІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНІКАТИВНОГО ПРОЦЕСУ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 280–89. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-280-289.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано сутність і визначено основні складові комунікативного процесу. Конкретизовано умови спілкування. Резюмовано, що в процесі комунікативної взаємодії комуніканти використовують сукупність мовних засобів для організації обміну повідомленнями під час вербальної взаємодії (спілкування, комунікації), що має назву вербальний (мовний) код. Користування мовним кодом вимагає від комунікантів навичок володіння різними видами мовленнєвої діяльності: слухання (аудіювання) і говоріння, які застосовують в усному спілкуванні, та читання і письмо – у писемній комунікації.
Розкрито сутність способів поводження з комунікативним партнером (співробітництво, партнерство, домінування, маніпуляція, конфлікт). Акцентовано увагу на доцільності використання інтерактивних технологій у підготовці майбутніх бакалаврів іноземної мови, як оптимального навчального середовища для опануванням студентами вміннями і навичками організації ефективного комунікативного процесу. Встановлено, що комунікативний акт – це концептуально і структурно організована комунікативна діяльність у межах вербального контакту мовців, в якому предметно-знаковим носієм є дискурс, що опирається на певну ситуацію. Конкретизовано актуальність застосування в процесі фахової підготовки майбутніх філологів інтерактивних педагогічних технологій з використанням змодельованих ситуацій (фрагментів об’єктивно існуючої реальності, частиною якої може бути і вербальна дія), в яких студенти набуватимуть практичного досвіду організації оптимальної комунікативної взаємодії. З’ясовано, що для участі в таких ситуаціях студенти повинні активізувати не тільки мовленнєву, а й мисленнєву діяльність.
Проаналізовано змістове наповнення категорії «дискурс» – вербалізовано ї мовленнєво-мисленнєвої діяльності комунікантів у межах вербального контакту, пов’язаного з пізнанням, осмисленням і презентацією світу мовцем (адресантом) та осмисленням його мовної картини світу слухачем (адресатом).
33
Приходькіна, Наталія Олексіївна. "Основні теоретичні концепції медіаосвіти". Педагогіка вищої та середньої школи 49 (17 лютого 2017): 264–77. http://dx.doi.org/10.31812/pedag.v49i0.1201.
Повний текст джерелаАнотація:
У науковому дискурсі другої половини XX століття зміцнилася медіаосвітня парадигма, що включає сукупність цінностей, методів, технічних засобів, спрямованих на формування особистості, здатної адаптуватися в інформаційному суспільстві й виконувати низку необхідних функцій. Стаття присвячена аналізу теоретичних підходів до медіаосвіти. Авторкою аналізуються проблеми генезису основних теоретичних медіаосвітніх концепцій із точки зору цілей, завдань, змістовних компонентів. Проаналізовано такі основні теорії медіаосвіти, як ін’єкційна, семіотична, культурологічна, практична, критична, естетична, соціокультурна, теологічна.
34
Usov, Dmytro. "Феномен людської гідності: сучасний філософський дискурс". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 18–30. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Повага до людської гідності є шляхом досягнення гуманного та справедливого людського буття. У статті здійснено історико-філософський аналіз проблеми людської гідності як засадничої складової людського існування. Методологічною основою дослідження постали принцип об’єктивності та принцип історизму, що виявляються найбільш адекватними при розгляді такого багатоаспектного явища, як проблема людської гідності. Велике значення мали методи історико-філософського аналізу та історичної реконструкції, а також онтологічний підхід, використання яких дало автору можливість розкрити сутність історичної трансформації проблеми людської гідності і різноманіття її сутнісних конотацій в процесі соціально-історичного розвитку. Наукова новизна статті полягає у спробі виявлення різноманіття філософських конотацій поняття людської гідності, серед яких економічна, соціокультурна, правова і морально-антропологічна, а також з’ясування способів їх взаємодії. У статті осмислено гідність як особливий інтерсуб’єктивний феномен та фундаментальний чинник людського буття, що відкриває перспективи подальшого аналізу шляхів розбудови людяного, справедливого суспільства. Загальнокультурна тенденція, спрямована на ціннісне буття людини, органічно поєднана з її правами на збереження честі та гідності. Проблеми становлення та функціонування відкритого, демократичного, правового суспільства і формування людяної системи ціннісних соціальних регулятивів безпосередньо вкорінені у визнанні та культивуванні такого фундаментального чинника людського буття, як гідність. А розв’язання жодної соціальної проблеми не може бути успішним при порушенні людської гідності. Проте ці, такі важливі, горизонти, сутнісні інтерекзистенціали людського буття все ще недостатньо осмислені, що значно ускладнює розуміння трендів суспільного розвитку та планування майбутнього. У теоретичному сенсі на особливу увагу потребує подальше дослідження конкретно-історичного екзистенційного виміру гідності людини та особливостей, способів її функціонування у сучасному глобалізованому світі, у постмодерних практиках, зокрема тих, що породжені розвитком новітніх технологій, які надають нових аспектів обговоренню проблеми гідності людини.
35
СУКАЛЕНКО, Тетяна. "ГЕНДЕРНІ СТЕРЕОТИПИ В МОВІ СУЧАСНИХ ЗМІ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 48 (11 березня 2022): 174–83. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.48.23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті уточнено зміст понять «гендер», «гендерний стереотип», наголошено, що гендерні стереотипи впливають на сприймання, запам’ятовування й інтерпретацію людиною інформації відповідно до сформованих у її свідомості уявлень про маскулінне та фемінне. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців з проблем вивчення гендерних стереотипів, визначено актуальні аспекти досліджень. У роботі гендерний стереотип витлумачено як узагальнене в культурі уявлення про приписувані жінкам або чоловікам риси зовнішності, характеру, статусно-рольові ознаки тощо. Розглянуто різні підходи дослідників до класифікації гендерних стереотипів у мові ЗМІ. Визначено мовні засоби вираження гендерних стереотипів у мові українських ЗМІ. Зосереджено увагу на описі зовнішніх та професійних характеристик осіб жіночої та чоловічої статі, гендерних ролей чоловіків і жінок. Наголошено, що поданий у медійному дискурсі опис зовнішності осіб чоловічої та жіночої статі відображає не лише світогляд автора, а й соціокультурні стереотипні уявлення про їхні зовнішні дані та моральні якості, особливості поведінки тощо. У текстах ЗМІ зовнішність жінок описують докладніше, ніж чоловіків. Краса жінки полягає в її природності, доглянутості, впевненості у собі. Із зовнішністю пов’язана риса сексуальної привабливості жінки. У сучасних медіа акцентовано увагу на тому, що в суспільстві зберігається стереотипне уявлення про жінку-матір та дружину, яка насамперед виховує дітей, займається побутом. Сучасні соціальні та політичні події зумовили з’яву нових гендерних ролей, зокрема жінки-воїна, жінки-військовослужбовця. У мові ЗМІ також відображено професійні характеристики жінки. Відповідно до стереотипних уявлень керівні посади посідають чоловіки. Жінка-керівник вважається винятком. Усі динамічні процеси всередині гендерного концептуального простору відбуваються внаслідок трансформацій та нового перерозподілу гендерних ролей між чоловіками й жінками. Медійний дискурс дає широкі можливості для подальшого вивчення гендерних стереотипів на тлі світових процесів гендерного розвитку, це й може слугувати предметом нових наукових студій.
36
Яцина, О. Ф. "ПРАКТИКИ БАТЬКІВСТВА І «НЕ-БАТЬКІВСТВА»: РЕАЛІЇ ПОСТМОДЕРНОЇ СОЦІАЛЬНОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 233–39. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.80.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається зміст батьківства як практики і як ідентичності. Зазначено, що цінності сім’ї, шлюбу, батьківства із обов’язкових і непорушних у реальних життєвих ситуаціях обертаються на прагматичні і персоналізуються в практиках дистантної сім’ї, кар’єрного шлюбу, шлюбу вихідного дня, чайлдфрі, ін. Зауважується на тому, що аксіологічний смисл практик шлюбно-сімейного партнерства позначається на структурі і смислах практик батьківства.
Відмічено, що в соціальній реальності репродуктивність і батьківство вже не є рядоположними поняттями – між ними втрачається стабільний зв’язок і значення абсолютних цінностей. Розриви: батьківство – репродуктивність, репродуктивність – сексуальність, репродуктивність – спорідненість виявляються соціально-психологічним наслідком змін практик шлюбно-сімейного партнерства та батьківства. Це призводить до того, що батьківство як соціокультурний феномен, пов'язаний із природною потребою продовження роду, в позаінституціональному дискурсі стає «поліконтекстуальним».
37
Gordienko, N. M. "Проблематика освітніх закладів інтернатного типу в дискурсі соціології виховання". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (22 листопада 2016): 5. http://dx.doi.org/10.15421/1716131.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблеми діяльності освітніх закладів інтернатного типу з позицій сучасного соціологічного дискурсу. Проаналізовано предметну галузь соціології виховання у зв’язку з особливостями соціалізації вихованців інтернатних закладів. Запропоновано концепт сурогатної спорідненості як тип відносин вихователів інтернату з вихованцями. Сурогатна спорідненість передбачає: відповідальність не тільки посадову, а й особистісну; нееквівалентний обмін, коли вихователь віддає дитині свій час і сили, не чекаючи від неї певних винагород взамін; продовження довірчих відносин не тільки в рамках навчально-виховного закладу, а й за його межами; інтерес і турботу не тільки за успіхи в навчанні та дотриманні дисципліни, але й за всебічний розвиток особистості дитини. Первинна і вторинна соціалізація в інтернатному закладі зливаються, оскільки роль батьків у первинній соціалізації відіграють вихователі, які формально є агентами вторинної соціалізації. Охарактеризовано залежність життєвих траєкторій випускників від моделі особистості, яку формує інтернатний заклад: маргінальної, середньої, кар’єрної або креативної. Встановлено необхідність урахування соціокультурних і природних факторів при аналізі впливу виховного процесу на побудову життєвих траєкторій випускниками інтернатних закладів.
38
Svyatnenko, I. O. "Гендерна культура фемінізму в соціологічному дискурсі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (10 жовтня 2016): 58. http://dx.doi.org/10.15421/1716122.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі визначення концептуальних засад гендерної культури фемінізму в соціологічному дискурсі. Автором зроблено висновок про те, що в феміністичному дискурсі традиційні уявлення про суб’єкта і про сутність людини інтерпретуються як взасадничуючі щодо есенціалістської теорії статі. Есенціалістська теорія статі передбачає наявність преформістських соціогендерних уявлень, через які відбувається конструювання основних диспозицій особистості. Соціогендерний преформізм за умови розуміння суб’єкта в сексуалізованих денотаціях дозволяє вести мову про чоловіків і жінок як різні соціогедерні класи диспозиції яких відповідають системі гендерного панування. Зазначені диспозиції визначають як фізіологічно-тілесні складники, так і психічні особливості та соціо-культурні репертуари поведінки чоловіків та жінок. Таким чином, маскулінність і фемінність набувають форми конструюючих конструктів, а також виявляються конституюючими для гендерної культури. Крім того, в контексті такого зв’язку виявляється цілком релевантним застосування соціосистемологічного підходу.Популярність есенціалістських постулатів в інтерпретації статі поєднується з непопулярністю її щодо інтерпретації людини як такої. Есенціалістські інтерпретації в термінах існування дозволяють перевести маскулінність у площину недосяжної трансценденції, зводячи жіночність (фемінність) до набору цілком прогнозованих рис і тривіальностей. В аспекті соціокультурної реалізації це відповідає чоловічому началу як трансцендуючому та вертикалізуючому щодо культурної системи та жіночого начала як горизонталізуючого та іманентизуючого з більш розгорнутою системою бінарних опозицій (відцентровий рух - жіноче, доцентровий рух-чоловіче; конструювання - чоловіче, пристосування (адаптація)-жіноче тощо).
39
Біскуб, Ірина, та Анна Данильчук. "ФІЛОСОФІЯ ТА ПОЛІТИКА В КРИТИЧНОМУ АНАЛІЗІ ДИСКУРСУ НОБЕЛІВСЬКОЇ ЛЕКЦІЇ БЕРТРАНА РАССЕЛЛА". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 21–27. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наведено критичний аналіз дискурсу Нобелівської промови провідного британського філософа, логіка, письменника, політичного діяча, лауреата Нобелівської премії з літератури 1950 р. Бертрана Расселла. Запропонований критичний аналіз дискурсу виконано із застосуванням нового міждисциплінарного методу, що передбачає виявлення ідеологічного забарвлення дискурсивного фрагмента, залучення ретроспективного огляду системи людських цінностей пост воєнного світу середини ХХ ст. Установлено, що основною комунікативною стратегією дискурсу Б. Расселла є стратегія раціоналізму, завдяки якій він реалізовує власний матеріалістичний світогляд, поєднуючи авторську риторику з логічними аргументами. Доведено, що задля активізації мисленнєвої діяльності слухачів і дотримання стратегії аргументації лектор задіює авторську епізодну автобіографічну та семантичну соціокультурну пам’ять. Запропонований аналіз уможливив виявлення 16 семантичних макропропозицій, що окреслюють головні теми промови. Ідентифіковано ключові поняттями зазначеної промови, до яких належать desire, power та excitement, котрі формують концептуальне ядро лекції. На другому етапі критичного аналізу дискурсу виявлені локальні дискурсивні зміни в лексичній семантиці понять desire, power та excitement, що порівнюються зі словниковими дефініціями. Кількісний аналіз продемонстрував, що найчастотнішим словосполученням промови є love of power, ужитий автором у тексті 16 разів. Зафіксовані невідповідності в значенні понять засвідчують надмірну ідеалізацію їхніх концептуальних значень, яку автор викриває в контексті своєї промови, надаючи їм нових референтних смислів. Установлено, що базовими ідеологіями Бертрана Расселла в його промові були ідеологія матеріалістичного раціоналізму, демократії та пацифізму. Проведений аналіз дав змогу виявити глибинні концептуальні метафори, які сформувались унаслідок концептуального блендингу. Застосування цих метафор дало змогу прямо вказати на глибинні недоліки й приховані низькі бажання людської спільноти, уникаючи засуджень та персональних звинувачень.
40
Mykulanynets, Lesya. "Дослідницька діяльність Валерії Шульгіної у дискурсі наукової біографії". ART-platFORM 2, № 2 (19 листопада 2020): 350. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.350-365.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розкриття особливостей дослідницької діяльності Валерії Дмитрівни Шульгіної з позиції наукової біографії, висвітлення значення вченої у розвитку національної мистецтвознавчої думки. Методологія публікації ґрунтується на застосуванні біографічного, аналітичного, історичного, системного підходів. У роботі доводиться твердження, що в епоху постмодернізму митець – інтерпретатор соціокультурних процесів. Вивчення його життєпису в дискурсі заявленої квестії сприяє залученню в сучасну гуманітаристику значного об’єму невідомих документів, архівних матеріалів, мемуарних джерел. Вони допомагають усвідомити індивідуально-психологічні риси креативної персони, зрозуміти логіку її життєвої стратегії, опанувати різноманітні виміри професійної практики, здобути конкретний досвід для вирішення сучасних онтологічних проблем.
Нині в мистецтвознавстві важливими є розвідки, що студіюють спадок визначних національних постатей, які уособлюють поступ України в європейський цивілізаційний простір. У цьому аспекті знаковою є особистість В. Шульгіної – авторки великої кількості фундаментальних праць. Вона започаткувала нові наукові напрямки, виховала плеяду талановитих учених. Вагомою є її організаційна практика, що включає проведення всеукраїнських та міжнародних конференцій, форумів, творчих зустрічей. Серйозний внесок Валерії Дмитрівни в підготовку дослідницьких кадрів через: керівництво діяльністю аспірантів та докторантів, опонування на захистах дисертацій, рецензування авторефератів, роботу в спеціалізованих учених радах тощо. Спираючись на ідеї В. Шульгіної, представники гуманітаристики активно розвивають інноваційні методи, пізнають незнані сторінки української та світової культури. Наукова біографія мисткині є свідченням яскравої філософії буття креативної неординарної жінки, що зуміла реалізувати власний багатогранний потенціал.
41
ЧЕРВІНСЬКА, Інна. "СИНЕРГЕТИЧНИЙ ПІДХІД ДО РОЗВИТКУ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПРОСТОРУ ГІРСЬКОЇ ШКОЛИ РЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ". Освітні обрії 50, № 1 (26 березня 2020): 41–46. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.50.1.41-46.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються особливості становлення та розвитку соціокультурного простору освітніх закладів гірських районів Карпат з позицій синергетичного підходу.
Автор подає трактування характеристик регіону як складових соціокультурного простору, що детермінує науково-філософські знання та сучасну інтерпретацію цього багатоаспектного явища. Окреслюється сутність наукового дискурсу щодо формування соціокультурного простору гірської школи регіону Українських Карпат, вказується на необхідність за умов розвитку інтеграційних процесів та глобалізації в усьому світі зберегти самобутність, інтелектуальний, морально-етичний та етнокультурний потенціал, який властивий цьому освітньому закладу.
Акцентується увага на тому, що соціокультурний простір – це складна динамічна система взаємопов’язаних педагогічних подій, освітньої та культурної діяльності, яка становить основу розвитку та життєдіяльності гірської школи регіону Українських Карпат. Відповідно, складовими соціокультурного освітнього простору гірської школи за умови реалізації синергетичного підходу повинні стати такі змістові елементи: особистісний простір учня; навчальний простір; самоосвітній простір; трудовий простір; соціальний простір; культурний простір; вітальний простір; ігровий простір; виховний простір.
42
Лапаєнко, Світлана. "ОСВІТА ДОРОСЛИХ У НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ ВЧЕНИХ НАПН УКРАЇНИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, № 2 (23 листопада 2021): 40–50. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.40-50.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено основні наукові підходи вчених НАПН України щодо розвитку освіти дорослих (освіти впродовж життя) в Україні.Охарактеризовано принцип людиноцентризму (В. Кремень), який в освіті дорослих передбачає сприяння розвитку особистості, самореалізації людини в особистому та професійному житті, підвищенню її компетентності й конкурентоспроможності. Саме розвиток людини є потужним чинником розвитку суспільства й економіки. Дотримання цього принципу забезпечує максимальне наближення освіти дорослих до освітньо-культурних потреб і здібностей, життєвих планів особистості.Обґрунтовано (Н. Ничкало), що створення відповідних умов для широкого залучення різних категорій дорослого населення до освіти впродовж життя, є ключовою умовою забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці, що закономірно посилює роль освіти дорослих у розвитку сучасного суспільства на основі андрагогічно орієнтованих підходів до навчання в нових умовах цифрового суспільства.З’ясовано (Л. Лук’янова), що на сучасному етапі розвитку освіти дорослих необхідне створення її нової моделі, яка має передбачати адекватні й варіативні умови для участі у процесах неперервної освіти, набуття нових загальних і професійних знань, цінностей і компетентностей, які сприятимуть універсалізації дорослої людини в сучасних соціокультурних умовах, а також формуванню світоглядних прагнень, активізації її участь у розвитку інститутів суспільства.Акцентовано увагу (О. Аніщенко) на взаємодоповнюваності формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. Підкреслено доцільність створення розгалуженої мережі закладів неформальної освіти, у тому числі й центрів освіти (і навчання) дорослих.Досліджено (С. Сисоєва), що навчання дорослої людини повинно здійснюватися за андрагогічною моделлю навчання, з урахуванням психологічних особливостей навчання дорослого; перевага повинна надаватися інтерактивним технологіям навчання, які найбільш ефективно забезпечують комунікаційні зв’язки, сприяють утвердженню партнерських відносин, урахування професійного і життєвого досвіду суб’єктів педагогічної взаємодії.Ключові слова: освіта дорослих; андрагогіка; освіта упродовж життя; особистісний і професійний розвиток; інтерактивні технології.
43
Pachkovskyy, Yuriy, та Olha Diachuk. "Електронна комерція у теоретичному полі соціології". Sociological studios, № 1(18) (28 червня 2021): 14–23. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2021-01-14-23.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто окремі проблеми соціологічної концептуалізації електронної комерції як соціального феномену, що набуває ваги в сучасному глобалізованому суспільстві. Звернено увагу на низку підходів, які пропонуються до розгляду новітніх соціальних феноменів у межах економічної соціології. Серед задекларованих підходів особливе місце в аналізі електронної комерції посідає ринковий, що включає в себе низку дискурсів: неоінституціональний, соціокультурний, феноменологічний. Доповненням до цих теоретичних концептів при аналізі електронної комерції є концептуальні положення, опрацьовані в межах теорії інформаційного суспільства: концепції мережевого суспільства М. Кастельса, суперіндустріального суспільства Е. Тоффлера. Продуктивними з точки зору соціологічного аналізу електронної комерції авторами статті розглядаються положення теорій, що пов’язані з розвитком цифрового суспільства: концепції четвертої промислової революції К. Шваба і нової економіки (концепція повної або часткової електронної комерції Turban, Outland, King et al.).
44
Хамітов, Назип Віленович, та Світлана Анатоліївна Крилова. "ФЕНОМЕН ФІЛОСОФСЬКОЇ ПУБЛІЦИСТИКИ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНА ВІДКРИТІСТЬ АКАДЕМІЧНОЇ ОСВІТИ І НАУКИ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (25 листопада 2019): 3–11. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.877.
Повний текст джерелаАнотація:
Осмислюється філософська публіцистика та її суспільна відкритість в академічній освіті і науці. Автори обґрунтовують тезу про суттєву різницю ступеню відкритості академічного знання у авторитарному і демократичному суспільстві. У тоталітарному й авторитарному суспільстві логіка і міра суспільної відкритості академічного знання вирішується закритою групою осіб. У демократичному суспільстві – академічна відкритість можлива лише у публічній дискусії, живому просторі дискурсу, який з необхідністю виходить за межі академічної спільноти.
Обгрунтовано, що в результаті дії філософської публіцистики маємо справжню тут-і-тепер-відкритість академічного знання в його освітніх і наукових вимірах, відкритість сучасності.
Філософська публіцистика – не просто доступне подання історії філософії або сучасного стану напрямків теоретичної філософії, це сфера духовної творчості, в якій вічні світоглядні проблеми постають у актуальному суспільному контексті. Показана специфіка філософської публіцистики відносно споріднених жанрів есеїстки і журналістики. Філософська публіцистика в своїй глибині завжди є гуманістичною, вона стоїть на сторожі свободи думки, пробуджує її критичність, захищає від маніпуляцій. Обгрунтована теза про консолідуючий характер філософської публіцистики в сучасних кризових суспільствах, зокрема в Україні. Показано тяжіння справжнього академізму до публіцистичності. Справжній академізм іманентно тяжіє не стільки до публічності, скільки до публіцистичності – чим вищий академічний статус освітянина та науковця, тим більшої міри публіцистичності він вимагає – міри відкритості текстів та виступів, здатності говорити доступно і цікаво, щоб бути почутим колегами сусідніх галузей знання і всім суспільством. Ця публіцистичність є саме філософською, адже дає можливість своєму носію інтегрувати, генерувати й креативно захищати ідеї на різних публічних майданчиках.
Автори вводять поняття «академічна філософська публіцистика»; в результаті дії такої публіцистики в сучасному демократичному суспільстві виникає відкритість освіти і науки.
45
Єгорова, А. В. "КОГНІТИВНІ АСПЕКТИ ПОРОДЖЕННЯ І СПРИЙНЯТТЯ ПРИРОДНОГО НАРАТИВНОГО ДИСКУРСУ". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-11.
Повний текст джерелаАнотація:
В останні десятиліття дослідження наративного дискурсу привертають надзвичайну увагу науковців по всьому світу. У статті досліджується процес конструювання наративу й нарації (вербалізації наративу) як когнітивно-комунікативної події, що виникає в певному контексті. Спираючись на впливові праці Тойна ван Дейка про ментальні моделі подій і вплив контексту на процес комунікації, теорію концептуальної інтеграції Жиля Фоконьє і Марка Тернера та ідеї Роналда Ленекера про когнітивні операції конструювання, провели теоретичний аналіз з метою пояснити, як може функціонувати конкретна подія в суб’єктивній ментальній моделі мовця, який потім залежно від умов (а часто й обмежень) безпосереднього контексту комунікативної події робить певний вибір щодо того, що саме і як розповідати, спираючись на арсенал когнітивних операцій конструювання. По-перше, необхідно було дослідити механізм побудови ментальної моделі події, а також охарактеризувати її компоненти; по-друге, розглянути елементи контекстуальної моделі, які можуть впливати на те, що саме розповідає мовець при конструюванні своєї оповіді (включаючи як безпосередню комунікативну ситуацію, так і соціокультурні параметри); і, нарешті, описати когнітивні операції конструювання, які використовуються мовцем, щоб вивести на передній план – експлікувати, імплікувати, або навіть повністю приховати певні деталі подій, про які вони розповідають. У результаті аналітичної розвідки встановлено, що нарація як вербалізація наративу про певні події виникає в результаті когнітивних операцій конструювання (а саме специфікації, фокусування, промінантності й перспективізації), які дають можливість мовцю виділити з ментальної моделі подій відповідні елементи й організувати їх певним чином у розповідь, що робить наратив зрозумілим для реципієнта відповідно до прагматичних цілей мовця.
46
S.A., Lyubymova. "COGNITIVE-PRAGMATIC APPROACH TO CATEGORIZATION: THEORY OF ROBERT MACLAURY." South archive (philological sciences), no. 85 (April 12, 2021): 94–100. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-85-15.
Повний текст джерелаАнотація:
The purpose of the article is to determine the principles of Robert MacLaury’s Vantage Theory and to review its application in various linguistic studies.Methods, used in the paper, include analysis and description, the application of which was conditioned by the task to distinguish the main tenets of the Vantage Theory and to present experience of its application in various linguistic studies. Results. A groundbreaking theory of R. MacLaury has overcome the lack of explanatory power of cognitive grammar and the prototype theory. The starting point of the Vantage Theory is the recognition that categorization takes place on analogy of human’s orientation on terrain with regard to movement. Adapted by primitive people for information processing, the cognitive mechanism of orientation in space and time is deeply rooted in human consciousness. Any category appears in comparison with images or other types of discrete ideas that correspond to fixed space-time coordinates to which observer’s attention is drawn while detecting similarities and differences in the object of perception. The categorization model consists of three levels, which correspond to a pair of fixed and variable coordinates. A person can focus on only one pair of coordinates at a time, others are stored in memory as proven facts, which become a prerequisite for inference and an integral part of the categorization model. Apart from numerous works on colour semantics, the theory is applied to address a wide range of issues in sociolinguistic studies, discourse analysis, cognitive grammar, etc. The theory is also applicable in the study of verbalized sociocultural stereotypes. The author of the article uses the Vantage Theory in the cognitive-linguistics study of sociocultural stereotypes in American media discourse. As verbalized, conventionally evaluative patterns of social groups, sociocultural stereotypes are formed in comparison with the ethical, behavioural, and aesthetic standards of American culture that act as fixed coordinates of mental space.Conclusions. The Vantage Theory of Robert MacLaury is a further step in the development of cognitive linguistics. The universality of this theory lies in its ability to explain many linguistic facts and therefore it can be applied in the study of a wide range of issues related to the linguistic representation of knowledge, such as concepts and stereotypes, which are categories of a verbalized picture of the world.Key words: vantage theory, categorization, space-time orientation, perspectivization, sociocultural stereotype. Мета статті полягає у визначенні основних положень теорії побудови перспектив Роберта Маклорі та огляді її застосування у лінгвістичних студіях різної спрямованості.Методи дослідження включають аналіз та опис, застосування яких зумовлене завданням виділити окремі положення, представити складну для розуміння теорію, виявити можливості її пристосування для різних дослідницьких цілей у лінгвістичних дослідженнях.Результати. Вихідним положенням цієї теорії є визнання того, що категоризація проходить за глибоко вкоріненою в людську свідомість аналогією орієнтації людини на місцевості з урахуванням руху. Категорії виникають у процесі пізнавальної взаємодії з фіксованими та змінними координатами, які створюють різні перспективи, аналогічні тим, що люди використо-вують для орієнтації у фізичному просторі. Будь-яка категорія формується у зрівнянні з визначеними образами чи іншими видами дискретних ідей, при цьому увага людини фіксується на подібності та різниці до встановлених образів. Модель категоризації складається з трьох рівнів, що співвідносяться з парою фіксованої і змінної координати. Людина може концентрувати увагу тільки на одній парі координат, інші зберігаються в пам’яті як доведені факти, які стають передумовою умовиводів та невід’ємною частиною категоризаційної моделі. Теорія успішно використовується у дослідженнях дискурсу, лексичній семантиці, у соціолінгвістиці та когнітивній граматиці. Автор статті використає теорію Маклорі у лінгвокогнітивному дослідженні соціокультурних стереотипів американського медіадискурсу. Як вербалізовані конвенційно-оцінні зразки соціальних груп, соціокультурні стереотипи формуються у зрівнянні з етичними, поведінковими та естетичними стандартами американської культури, що діють як фіксовані координати ментального простору.Висновки. Теорія Маклорі є подальшим кроком у розвитку когнітивної лінгвістики. Універсальність цієї теорії полягає в тому, що вона може бути застосована у дослідженнях широкого кола питань, що стосуються мовної репрезентації знання у вербалізованих концептах та стереотипах як категоріях мовленнєвої картини світу.Ключові слова: теорія побудови перспектив, просторово-часова орієнтація, фіксовані і змінні координати, перспективізація, вербалізований соціокультурний стереотип.
47
Belova, Maryna, and Karyna Shishkina. "Antonymy as a means of euphemistic nomination of socio-cultural taboos in victorian literary discourse(linguo-cognitive aspect)." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University. Philological Sciences", no. 1 (2018): 41–50. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2018-1-07.
Повний текст джерела
48
Соколовський, О. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ КАТЕГОРІЇ ОРТОДОКСІЇ У ДИСКУРСІ РЕЛІГІЄЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН ВИЩОЇ ШКОЛИ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 2(90) (9 грудня 2021): 30–39. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.2(90).2021.30-39.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито процес формування у межах християнства категорії ортодоксії, яка претендує не лише на особливу істину окремих віросповідних концепцій, а й стає світоглядним імперативом, що обумовлює теоретичний аналіз осягнення її змісту як загальної християнської, так і однієї з основних категорій релігієзнавства. На основі філософсько-методологічних принципів розглянуто питання візії християнської ортодоксії, репрезентованої у вигляді окремих ідей і систематизованих концепцій у процесах духовно-практичного перетворення світу в соціокультурних реаліях європейського суспільства. Проведено аналіз інкорпорації ідей і концептів перманентного гуманізму як культурного явища і філософського вчення у християнську ортодоксію із врахуванням здобутків сучасної гуманітарної методології.
Особлива увага у дослідженні сконцентрована на розкриті феномену ортодоксії у межах філософсько-релігієзнавчої та теологічної думки. Важливою складовою цього напряму є обґрунтування особливостей ортодоксії і її сталості при наявності інваріантних змістовних структур чи функціональної схематики і способів її інкультурації не лише у смислових, а й у територіально-часових координатах. Врахування цих особливостей дозволяє зберегти термінологічний зміст ортодоксії, широко застосовувати у сенсі істинної, ідентичної початковому розумінню визначеної філософсько-релігієзнавчої або теологічної ідеї, позиції, утвердженої авторитетними мислителями або релігійно-церковними структурами для безперечного виконання адептами різних конфесійних відгалужень релігій чи богословських шкіл.
Встановлено, що на підвалинах релігійної парадигми вибудовуються концептуально-смислові структури, в яких допускаються гетерогенні дефініції ортодоксії у різних контекстах. Християнське вираження ортодоксії насамперед аналізується богословами і означає істинність, неухильне дотримання засад віровчення. Застосування категорії «ортодоксія» у християнстві поділяється на його трактування як характеристики самого християнства так і кожного із його напрямків.
49
Usov, Dmytro. "Сучасна філософія свободи: контрактуалістичний вимір". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 59–70. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено сутність розуміння проблеми свободи в річищі ідеї суспільної угоди. Особливий наголос зроблено на спробі осмислення умов та принципів вільного досягнення справжньої згоди, яка не спотворюється зовнішніми та внутрішніми примусами, а конституюється силою кращого аргументу. Автор ставить за мету проаналізувати можливості такого втілення принципу свободи, яке сприяло б відповідальній повазі до гідності кожного, а справедливе вирішення конфліктів відбувалося б з урахуванням потреб не лише наших близьких, а й далеких людей. Доведено, що саме поступове розширення вітчизняного соціокультурного простору свободи як індивідуального та національного звільнення, та екзистенційне і теоретичне усвідомлення її як сутнісного прояву відповідальності людського буття актуалізує новітні філософські дискурси свободи, втілені в працях як вітчизняних (Є.Бистрицький, Г.Ковадло, В.Лях, М.Попович), так і зарубіжних (І.Берлін, А.Велмер, Ю.Габермас, О.Гьофе, Ч.Тейлор) дослідників. У статті проаналізовано необхідність переходу від осмислення та убезпечення формальних засад та вимірів свободи до розуміння її нових соціокультурних складових. Автор доходить висновку, що свобода є засадничою умовою справедливого гідного життя, вкоріненого у відсутності приниження та злиднів, у чесності з іншими людьми та із самим собою.
50
Khodus, Y. V. "Приватність як конвенціональний концепт: до обґрунтування дослідницької стратегії". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (26 січня 2017): 30. http://dx.doi.org/10.15421/1716102.
Повний текст джерелаАнотація:
Пропонується оригінальна дослідницька стратегія аналізу приватності, яка передбачає осмислення даного феномена як конвенційного концепту. Стверджується, що в сучасному інтелектуальному просторі на тлі очевидного несприйняття будь-яких «тоталізуючих» істин, всіляки спроби привести існуючі трактування певного явища до якогось спільного знаменника виглядають безперспективними. Водночас, це зовсім не скасовує необхідності інтелектуальної діяльності з уточнення термінологічного і концептуального словника науки. В певному сенсі, ідею конвенційного концепту якраз і можна розглядати як приклад саме такої діяльності. Доводиться, що оптика, яка пропонується, має особ-ливу евристику в силу того, що актуалізує позицію критичної саморефлексії дослідника, яка включає, з одного боку - оцінку власної рефлексивної позиції, а з іншого - характер актуальної соціокультурної ситуації, яка, в свою чергу, задає параметри виробництва наукового дискурсу. Обґрунтовується, що побудова конвенційного концепту приватності, як частина аналітичної роботи, забезпечує первинне упорядкування, початкову класифікацію розрізнених феноменів, семантичних одиниць, що становлять зміст приватності і мають виражену контекстуальну природу.