Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Соціальні нормативи.
Статті в журналах з теми "Соціальні нормативи"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Соціальні нормативи".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Bevz, H. "Зміна нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальних систем: нормативний простір, конфлікти та комунікація". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (6 липня 2018): 20–30. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є відповіддю на виклики сьогодення, породжені соціальними конфліктами та процесами конфліктного протистояння в умовах гібридної війни в Україні, а також спробою простежити динаміку переходу між індивідуальним і соціальним рівнями функціонування в ситуації соціальної напруженості, що дістав назву “зміни нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальної системи”. Розуміння предмета дослідження спирається на історично зафіксовані здобутки вивчення соціальних структур (Дж. П. Мердок, Т. Парсонс) і процесів системотворення (Г. Щедровицький, Я. Щепанськи), а також різних аспектів імовірності переходу напруженості з одного рівня соціального функціонування на інший. Застосований системний підхід означує ситуацію соціальної напруженості як реакцію на соціальні виклики: з одного боку – захисту власної автономності, з другого – опору опануванню нових пропозицій часу. Нестабільність соціальних систем та ймовірність переходу між її рівнями фіксуються за допомогою таких понять, як соціальна аномія та соціальні девіації, соціальні норми, соціальна ентропія, корупція – з їхнім впливом на найнижчий (індивідуальний) рівень соціального функціонування шляхом стигматизації процесів узвичаєння як адаптаційних механізмів співіснування в суспільстві. Визначальною особливістю цього процесу визнається закладена норма реакції на гіпотетичні зміни в соціальній системі, що забезпечує таким чином прогнозований напрям її розвитку, а також вибір засобів відповідно до потрібної інтенсивності збалансування соціальних процесів, спрямовування комунікації або на формування нормативного простору, або на його конфліктну руйнацію. Розроблена автором структурно-функціональна модель аналізу соціальних систем пропонується як пояснювальна щодо вищезазначених процесів.
2
ДУБИЧ, Клавдія. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СІМ’Ї ЯК ОБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано та розкрито сучасні актуальні проблеми сім’ї як об’єкта соціальної політики та соціальної роботи. Аналізом встановлено, що на сучасному етапі сім’я як соціальний інститут суспільства переживає кризу, яку спричинила низка факторів глобального та локального рівнів. Дослідженням визначено що соціальна політика стосовно інституту сім’ї – це комплекс соціально-економічних, нормативно-правових, соціальних, демографічних та інших заходів державного та недержавного впливу щодо виявлення, узгодження та задоволення потреб та інтересів сім’ї. Головним завданням соціальної політики щодо української сім’ї є: розроблення напрямів підтримки сім’ї, функціонування системи соціального захисту сім’ї з мережею соціальних служб, установ, організацій, різними технологіями, методами та послугами й іншими формами соціальної роботи із сім’єю та її членами. Основним реалізатором соціальної політики із сім’єю є центральний орган публічної влади – Міністерство соціальної політики з його структурними підрозділами та мережами соціальних служб, установ та організацій. З’ясовано, що на сучасному етапі соціальна робота з українською сім'єю проводиться за такими основними напрямами: соціально-економічним, психологічним, освітнім та медіації. Сучасна соціально-психологічна підтримка сім´ї відбувається із забезпеченням відновлення позитивного мікроклімату між її членами, особливо в період сімейних криз. Освітній напрям соціальної роботи забезпечує соціальну допомогу та підтримку у навчанні та вихованні. Медіація з її процедурами, формами та підходами здійснює соціальну допомогу сім'ї з вирішення спорів, конфліктів та допомагає в організації її життєдіяльності, забезпечує координаційні процеси взаємозв'язку сім'ї із соціальними службами, установами та організаціями щодо вирішення питань соціального захисту та підтримки.
3
СИДОРУК, Ірина, та Надія КОРПАЧ. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ІНВАЛІДНІСТЮ". Humanitas, № 5 (12 січня 2022): 75–81. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.5.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті наголошено на таких видах інвалідності, як порушення слуху й мовлення, порушення зору, порушення інтелектуального розвитку, порушення опорно-рухового апарату, хронічні соматичні захворювання, психічні розлади. Акцентовано на основних періодах стану батьків, викликаних народженням дитини із психофізичними порушеннями. Соціально-педагогічну підтримку батьків розкрито як один із провідних чинників, котрий сприяє соціальній адаптації дітей з особливостями психофізичного розвитку. Встановлено, що вона надається під час соціально-педагогічної діяльності й включає соціально-педагогічні послуги, соціальне виховання, соціальне обслуговування, соціальний патронаж, соціальний захист. Зазначено, що на підтримку дітей з інвалідністю та їхніх сімей спрямовано низку вітчизняних законодавчо-нормативних актів, з-поміж яких – Державний стандарт соціальної послуги тимчасового відпочинку для батьків або осіб, які їх замінюють, що здійснюють догляд за дітьми з інвалідністю, котрий передбачає комплекс заходів із забезпечення, догляду та виховання дитини з інвалідністю, за місцем її проживання або перебування, в закладі, що надає соціальні послуги, на період відсутності батьків, із метою полегшення їхнього фізичного, психологічного та емоційного навантаження; Державний стандарт соціальної реабілітації осіб з інтелектуальними та психічними розладами, котрий передбачає організацію надання соціальної послуги соціальної реабілітації особам з інтелектуальними та психічними розладами, моніторингу та оцінки якості надання соціальної послуги соціальної реабілітації тощо. Встановлено, що відповідно до вищезазначених державних стандартів послуги надаються на основі заяви та оцінки індивідуальних потреб дитини з інвалідністю. За результатами оцінки складається індивідуальний план, який містить заходи, що становлять зміст послуг, ресурси, терміни виконання та виконавців послуги.
4
Попович, В. М., та В. М. Демяненко. "Корупційний досвід, чинники і механізми протидії корупції в соціальній сфері (на прикладі Запорізької області)". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.962.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу.
Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг.
У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.
5
І., Гніденко В. "ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИПЛАТИ СОЦІАЛЬНИХ СТИПЕНДІЙ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (38) (12 лютого 2020): 74–83. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-74-83.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто актуальні питання правового регулювання виплати соціальних стипендій. Було проаналізовано чинні нормативні документи, які регулюють це питання, зокрема Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1050 «Деякі питання стипендіального забезпечення» та Постанову КМУ від 28 грудня 2016 р. № 1045 «Деякі питання виплати соціальних стипендій студентам (курсантам) вищих навчальних закладів». Під час дослідження виявлено низку проблем нормативного характеру, які стосуються неузгодженості переліку категорій осіб, які мають право на отримання соціальної стипендії; переліку необхідних документів, для підтвердження того, що здобувач належить до певної категорії; неоднозначності обов’язковості врахування академічної заборгованості при нарахуванні соціальної стипендії тощо. Було внесено пропозиції щодо приведення у відповідність чинних нормативних актів у цій сфер з метою більш ефективного забезпечення та реалізації прав здобувачів вищої освіти на отримання соціальної стипендії.
Ключові слова: стипендіальне забезпечення, соціальні виплати, пільгові категорії населення, соціальна стипендія, соціальне забезпечення, Мінсоцполітики.
6
БОГУЦЬКИЙ, ПАВЛО. "Нелінійна раціональність системи права". Право України, № 2018/06 (2018): 182. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-06-182.
Повний текст джерелаАнотація:
Система права постає у вигляді відкритого для соціального впливу, для соціальних комунікацій цілісного утворення, яке втрачає ознаки лінійності з тим, щоб досягти свого призначення, зберегти свою сутнісну основу, витоки якої у соціальних комунікаціях і морально-етичних, ціннісних нормативах, що мають здатність упорядковувати такі комунікації. Метою статті є дослідження нелінійності системи права на основі застосування парадигми ризоми, розкриття особливостей формування системи права внаслідок дії ризоми, утворення міжгалузевих, комплексних спільностей та збереження системою права цілісності і рівноваги в умовах соціальної ентропії. Феноменологія нелінійності системи права формує сутнісні ознаки, які виходять із загальних закономірностей правового розвитку та засновуються на концептуальному розумінні правової реальності. Системний підхід вимагає розкриття особливостей системи права з огляду на нелінійні та лінійні характеристики, які визначають її зміст і природу. Герменевтичні особливості нелінійної раціональності системи права визначили розкриття концептуальних ідей, їх розуміння і використання загальнотеоретичною юриспруденцією та галузевими юридичними науками. Важливими для розкриття проблеми нелінійності системи права, для визначення і характеристики ризоми права є міждисциплінарний і синергетичний підходи. Встановлено, що система права виявляє зміст права, проте не може передати всі особливості правової реальності. Водночас система права є одним із найбільш раціональних концептів аналітичної юриспруденції, який засновується на національній характеристиці, маючи відкриті та усталені зв’язки з наднаціональним, міжнародним правом. Детермінантами системи права не є її внутрішні компоненти, оскільки соціальний зріз правових явищ засвідчує, що першоосновами їхнього утворення є соціальні та морально-етичні, ціннісні нормативи. Множинні варіанти утворення права та, насамперед, норм права, відсутність наперед визначеної заданості конкретного змісту права, множинність входів до правової реальності і множинність, багатоваріантність проявів права у соціальному бутті, або ж багатоваріантність правопропозицій, що існують у правовій реальності, багатоваріантність правової конфігурації соціальних комунікацій засвідчують достовірність нелінійної раціональності системи права з використанням парадигми ризоми. Ризома права розглядається як сформоване на основі ідеї права поєднання соціальної та морально-етичної енергії, що містить ціннісні наративи, які віддаляють і наближують усвідомлену діяльність соціальних акторів до визначеної у соціальних комунікаціях мети, завдяки чому відбувається незалежний процес формування системи права, підтримання її у рівновазі. Нелінійна раціональність системи права, розуміння змісту і призначення ризоми права сприяють реалізації принципу верховенства права, розгортання якого за таких умов об’єднує, зміцнює індивідуальні та колективні дії соціальних акторів, формує безпекове середовище, зберігаючи єдність усього соціуму
7
Shcherbakova, A. S., та O. Yu Suduk. "СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЯК КОМПОНЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, № 94 (25 червня 2020): 242. http://dx.doi.org/10.31713/ve2202122.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовано, що соціальна відповідальність має тісний зв’язок із конкурентоспроможністю підприємства. Питання впровадження соціальної відповідальності бізнесу розглянуто не тільки з точки зору проблем соціальної сфери суспільства та необхідності забезпечення соціальних гарантій працюючого населення, а й з позиції використання соціальної відповідальності бізнесу для створення конкурентних переваг для окремого підприємства, налагодження зв’язків з громадськістю та органами центральної і місцевої влади, підтримання позитивного іміджу компанії. В статті проведений аналіз підходів до визначення поняття «соціальна відповідальність». Підкреслено необхідність збалансування соціальних зобов’язань компанії, оскільки вони можуть бути чинити як позитивний, так і негативний вплив на конкурентоспроможність організації. Встановлено, що поняття «соціальна відповідальність» має різне тлумачення в різних наукових роботах, законодавчих актах і нормативних документах і за своєю суттю охоплює багатогранні аспекти ведення бізнесу. Авторами запропоновано визначення конкурентоспроможності та конкурентним перевагам, деталізовано склад техніко-економічних, комерційних та нормативно-правових факторів, що обумовлюють конкурентоспроможність кожного підприємства. Авторамизапропоновано комплекс мотиваційних факторів впровадження соціальної відповідальності на підприємстві. Дано опис базового інструментарію впровадження концепції соціальної відповідальності бізнесу, використання якого у різних комбінаціях дозволить кожному управлінцю знайти необхідну комбінацію дій та мотивів створення соціально відповідального бізнесу свого підприємства. Обґрунтовано, що зусилля із просування соціально або суспільно відповідальних кроків є рентабельними, вигідними, з одного боку, вони підвищують прибуток, а з іншого – збагачують підприємство новими стратегічними компетенціями.
8
Волкова, Катерина, Ольга Чусова та Алла Лазарева. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ". Social Work and Education 8, № 2 (6 липня 2021): 164–74. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.2.3.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціальне виховання виконує важливу функцію у процесі соціалізації особистості, розвитку норм та звичок поведінки, формування соціально значущих якостей особи. Сучасний стан розвитку теорії та практики соціального виховання характеризується підвищеною увагою до самореалізації особистості, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання патріотичних почуттів. У процесі розвитку підростаючого покоління важливо підготувати молодь до процесу адаптації у соціумі, зміцнити психічне та духовне здоров’я. У статті розглянуто сучасні погляди на розуміння поняття соціальне виховання, тенденції його розвитку у наукових і правових позиціях. Звернуто увагу на актуальні грані процесу соціального виховання та його роль у соціалізації особи. Окреслено задання, які виконує соціальне виховання у формуванні духовної, творчої особистості. Відзначено окремі нормативно-правові документи, які впливають на змістовне наповнення соціального виховання в сучасних умовах. Виокремлено, що соціальне виховання має цілеспрямований характер, впливає на розвиток громадянського суспільства, формування української національної ідентичності. Формування актуальних основ теорії та практики соціального виховання не може відбуватися без врахування попереднього досвіду та врахування історично сформованого бачення процесу соціального виховання у контексті формування гармонійної особистості. Розвиток теорії соціальної педагогіки та розв’язання соціально-педагогічних проблем напряму пов’язується з можливістю соціального виховання розвивати необхідні інтелектуальні, моральні та духовні якості особистості в освітньому середовищі. Ефективне соціальне виховання збагачує та розвиває ключові соціальні інститути, дозволяє зростити свідоме покоління молоді , сформувати громадянське суспільство на засадах моральності, чесності, відповідальності та взаємоповаги. Варто зазначити, що соціальна педагогіка виконує важливу роль у вихованні соціальних та культурних цінностей, що формують особистість. В освітньому осередку цілеспрямовано надаються необхідні орієнтири, в процесі вивчення яких формується світогляд, переконання, погляди та життєві пріоритети підростаючого покоління.
9
Насібова, O., Д. Ляшко, Р. Чемчикаленко, O. Шелест та K. Дяченко. "ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 182–90. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251430.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.
10
Nykolaieva, Valentyna. "Cучасні інновації у державному управлінні системою соціальної роботи: переваги та перепони". Public Administration and Regional Development, № 8 (30 червня 2020): 654–78. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується використання інноваційних інструментів в державному управлінні системою соціальної роботи, зокрема на основі новітніх інформаційних комунікаційних технологій (ІКТ), а також виокремлення окремих проблем цього процесу. Зокрема розглядаються як переваги я інновацій, так і певні перепони впровадження у державне управління системою соціальної роботи у сучасних умовах. Автором сформульовано узагальнену характеристику категорії «інновація» через призму використання у державному управлінні системою соціальної роботи. Наведено де-які види інновацій в управлінській діяльності державних органів влади та їх характеристика: організаційно-управлінські, внутрішньо-управлінські та нормативні, соціокультурно-особистісні.
До сучасних інструментів модернізації державного управління системою соціальної роботи в Україні відносяться: система електронних закупівель ProZorro; система відкритих даних; створення безкоштовних інформаційних, консультативних та навчальних веб-сайтів, платформ, он-лайн курсів тощо; електронні реєстри пільгових категорій населення; Єдина інформаційно-аналітична система управління соціальною підтримкою населення України – E-SOCIAL; система фронт-офісів, яка дозволить надавати соціальні сервіси в кожній територіальній об’єднаній громаді (ОТГ); соціальні мережі, диверсифікація соціальної підтримки та обслуговування; соціальне замовлення та інші.
Доведено, що превалюючими інструментами державного управління системою соціальної роботи є електронні сервіси, які сприяють значному підвищенню контролю й якості організації надання соціальних послуг та підтримки на різних рівнях державного управління.
11
Bratsun, Inna. "Освітній вимір соціальної інженерії". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 3–10. http://dx.doi.org/10.15421/352001.
Повний текст джерелаАнотація:
Філософсько-освітній аналіз, соціально-технологічний аспект сучасної освіти, її здатність виступати у ролі соціальної інженерії дозволяє уникнути надмірної соціологізації та політизації цього процесу його культурно-антропологічне та педагогічне підґрунтя. Гуманізація соціальних і політичних замовлень, які адресуються освіті, у контрфактичних реаліях суспільства знань перетворюються на домінуючу стратегію соціальної інженерії, що дозволяє перенести нормативний ідеал освіченості з нормативної у функціональну і прагматичну площину, що релятивізує цей ідеал.Ключові слова: освіта, освітній простір, людиновимірність, соціальна інженерія, суспільство знань, інформаційне суспільство.
12
КРАВЧЕНКО, Оксана. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО ТУРИЗМУ ЯК ЗАСОБУ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 20, № 1 (17 серпня 2020): 128–47. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v20i1.403.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслено, що поряд із організаційними заходами забезпечення дієвої структури інклюзивної освіти стоїть завдання пошуку ефективних технологій соціально-психолого-педагогічного супроводу дітей та молоді з особливими освітніми потребами, які сприятимуть нормальній соціалізації, розвитку своїх сильних сторін і талантів та подальшої інтеграції в суспільство, формуватиме соціальні компетенції для налагодження дружніх стосунків з ровесниками у школі та поза її межами; уможливить належні способи взаємодії з колективом; створюватиме атмосферу спокійного прийняття відмінностей інших людей
Такі програми раціонально запроваджувати чим раніше від дня народження. Тому на освіту покладається ключове завдання, яка має бути інклюзивною як за змістом, так і за суттю. Поряд з освітніми програмами мають бути реалізовані технології соціально-психологічної підтримки та реабілітації, які б сприяли психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини.
Серед сфер діяльності для дітей та молоді найбільш цікавою і сприйнятливою є сфера дозвілля та відпочинку. Її доцільно використовувати на підставі рівних можливостей як потужний ресурс для пізнавальної та творчої роботи. Можливість пізнання культурної спадщини людства, подорожей та екскурсійних маршрутів є важливим реабілітаційним потенціалом.
Впровадження таких програм мають усі законодавчі підстави, про що свідчать нормативні документи у сфері освіти, соціальної роботи, туризму.
Аналіз змісту законодавчої бази із захисту прав людей з інвалідністю засвідчує, що їхня ефективна соціальна реабілітація є передумовою досягнення успіхів у людському, соціальному та економічному розвитку суспільства. Очевидно, що інклюзивний туризм має потужний реабілітаційних ресурс та інтегрує у собі пізнавальні, культурно-дозвіллєві, соціально-виховні, фізкультурно-оздоровчі, оздоровчі заходи, що стає перспективним напрямом подальших наукових розвідок.
13
Сохань, М. "Сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов’язками в Україні". Юридичний вісник, № 2 (26 серпня 2020): 274–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1733.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасний стан та ефективність системи соціальної допомоги особам із сімейними обов'язками в Україні, на підставі чого зроблено відповідні висновки. Зазначено, що система соціальної підтримки населення в Україні, зокрема такої категорії осіб, як сім'ї з дітьми, тільки стала на шлях трансформації за новітнім курсом, тому за останні декілька років із метою підвищення її ефективності відбувається активний перерозподіл ресурсів із надання соціальної допомоги за принципом універсальності та уніфікованості на надання соціальних допомог і послуг, котрі сприятимуть формуванню у громадян активної життєвої позиції. Спираючись на досвід світових практик та моделей організації систем соціальної підтримки, керуючись принципами та механізмами, покладеними в основу їх реалізації, модель соціальної допомоги має бути універсальною, рухливою, базуватись на засадах гуманізму та розвиненій суспільній свідомості. За міжнародними стандартами, головним завданням системи соціального захисту для країн із перехідною економікою, до яких належить й Україна, повинно бути пом'якшення негативного впливу факторів, що виникають під час здійснення соціальних та економічних реформ, на найбільш соціально незахищені категорії населення, до яких віднесено й осіб із сімейними обов'язками.
Водночас акцентовано увагу на певній невпорядкованості відповідних видів соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства, оскільки норми, які визначають допомоги, послуги й пільги для сімей із дітьми, багатодітних, неповних та малозабезпечених сімей, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, інвалідів із дитинства та дітей-інвалідів та встановлюють соціальні гарантії реалізації їх права на соціальний захист, розосереджені в багатьох підзаконних нормативно-правових актах, що ускладнює застосування їх на практиці, а також призводить до незнання громадянами своїх соціальних прав. У зв'язку із цим, підтримуючи інших науковців, унесена пропозиція щодо систематизації чинного законодавства у сфері соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства та прийняття єдиного нормативно-правового акта, який би регулював це питання - Кодекс соціального захисту сім'ї, дитинства, материнства та батьківства в Україні.
14
Шумна, Л. П., Б. І. Сташків, Т. Ю. Коренькова та Д. Ю. Чабанюк. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 163–69. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.673.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розкриттю й обґрунтуванню поняття та ознак соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення. У статті проаналізовано соціальну безпеку у сфері соціального забезпечення як один із підвидів соціальної безпеки, яка характеризується всіма основними ознаками останньої. Специфіка проявляється у сфері забезпечення вказаної безпеки.
Автори дійшли висновку, що індикатором підтримки добробуту на достатньому рівні, який пом'якшує зубожіння населення, виступають державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти, що дають змогу забезпечити людині дохід, достатній для задоволення її потреб.
Аналізуючи нормативні акти, в яких закріплено поняття «гарантований мінімальний дохід» автори співвідносять його з основними (природними) правами людини, такими як право на достатній життєвий рівень і право на людську гідність. А аналіз раніше чинної ст. 6 Закону України «Про основи національної безпеки України» дає нам визначений перелік основних загроз соціальної безпеки у сфері соціального забезпечення, а саме: збільшення кількості осіб із доходом, який нижчий від реального прожиткового мінімуму; зростання кількості населення, яке психологічно відносить себе до бідних; маніпуляції з показниками рівня, що спричиняють соціальну напругу (масові і тривалі мітинги, страйки, пікетування, голодування, петиції, захоплення будівель тощо); збільшення кількості осіб, які за досягнення пенсійного віку не набули права на пенсію; неможливість розвивати та утримувати наявну інфраструктуру надання соціальних послуг; значне зменшення вартості призначених соціальних виплат через інфляцію та девальвацію національної валюти та відмови від своєчасного осучаснення пенсійних виплат; затримки із соціальними виплатами; збільшення кількості осіб, які отримають субсидії, або їх скорочення без достатнього обґрунтування тощо.
15
Потапчук, Т. В., М. В. Клепар та Н. С. Кравець. "СОЦІАЛЬНО-ВИХОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТА ДУХОВНИХ ЦІННОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 183–94. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-183-194.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті особливе значення відведено процесу формування соціокультурних та духовних цінностей студентської молоді, що належить соціальному середовищу, соціально-педагогічним факторам. Здійснено теоретичне узагальнення й практичне розв’язання наукової проблеми формування соціокультурних та духовних цінностей студентів в умовах соціально-виховного середовища. Подано, що вихованню властиві всі складові елементи: наявність як мінімум двох індивідів, суб’єктів-об’єктів виховання, дії, вчинки, акти, за допомогою яких відбувається виховний вплив у вигляді прийомів, методів та засобів виховання, а також їхніх елементів у вигляді слів, дотиків, рухів, спрямованих на адресу один одного і таких, що впливають на їхню поведінку.
Соціальне середовище являє собою сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку. Зазначено, що соціокультурні та духовні цінності мають практичне вираження у реальній поведінці студентів. Серед визначальних завдань соціально-виховного процесу у вищій школі постає забезпечення умов формування соціокультурних та духовних цінностей студентів. Кінцевим результатом педагогічної діяльності в університеті в цілому і кожного викладача зокрема є високодуховний випускник. Для того щоб уявити, якими якостями він повинен володіти у складному і багатоплановому процесі формування соціокультурних та духовних цінностей та орієнтацій, необхідно створити соціально-педагогічну технологію формування соціокультурних та духовних цінностей студентів.
Визначено базові функції соціально-виховного середовища: культурологічна, ціннісно-утворююча, адаптаційна, соціалізована, функція соціального контролю, нормативна, інтегративна.
16
Deneha, O. "ПРОБЛЕМИ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ ДЕРЖАВИ ЯК СУБ’ЄКТА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 246–51. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.30.
Повний текст джерелаАнотація:
В Україні обов’язок щодо організації та надання населенню соціального забезпечення покладено на державу, адже у статті 3 Конституції України встановлено, що саме держава бере на себе виконання соціально-забезпечувальної функції, а соціальне забезпечення населення є складовою спрямованості держави на захист прав і свобод громадян та надання їм відповідних гарантій. Функціонування в України системи органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, прийняття системи нормативно-правових актів соціального законодавства, піклування Української держави про потерпілих від нещасного випадку на виробництві, осіб з інвалідністю, безробітних, пенсіонерів, осіб, які втратили годувальника, а також інших категорій населення, які зазнали негативного впливу соціальних ризиків, свідчать про те, що наша держава рухається у даному напрямку. Євроінтеграція в Україні призвела до реформування соціального захисту населення і, відповідно, збільшення повноважень суб’єктів права соціального забезпечення. Це відповідно до стандартами Ради Європи та Європейського Союзу про те, що соціальне забезпечення включено до системи, яка включає, окрім соціального забезпечення (через соціальне страхування), інші форми захисту, що передбачені суб’єктом право на забезпечення, зокрема державну соціальну допомогу, а також спеціальний та унікальний (додатковий) соціальний захист для певних категорій населення. Зроблено висновок, що ключова проблема на сьогодні являє собою відсутністю чіткого розуміння, яким чином держава реалізує свою компетенцію у соціальному забезпеченні. Встановлено, що вітчизняні дослідники, аналізуючи дане питання, переважно виділяють різні переліки органів, які представляють державу у соціальному забезпеченні, тому нами здійснено систематизацію існуючих підходів. У процесі аналізу проблем правового регулювання діяльності держави як суб’єкта права соціального забезпечення в умовах євроінтеграції України, ми прийшли до висновку, що у основі кожної із них перебуває недосконалість чинного законодавства: воно є застарілим, перенасиченим нормативно-правовими актами, неадаптованим до європейських стандартів, суттєво відрізняється від соціального законодавства європейських держав. Нами встановлено, що найбільш оптимальним шляхом для вирішення існуючих проблем є систематизація соціального законодавства України. Також запропоновано ратифікувати ряд європейських соціальних стандартів і тим самим завершити процес адаптації вітчизняного соціального законодавства до соціального законодавства Європейського Союзу.
17
Kravchenko, Oksana Oleksiivna. "ДО ПИТАННЯ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ОДИНОКИМ МАТЕРЯМ В УКРАЇНІ". SOCIAL WORK ISSUES: PHILOSOPHY, PSYCHOLOGY, SOCIOLOGY, № 2(12) (2018): 58–64. http://dx.doi.org/10.25140/2412-1185-2018-2(12)-58-64.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Економічні, соціальні та культурні права мають особливе значення для жінок з вразливих соціальних груп, оскільки вони непропорційно страждають від бідності, соціальної та культурної маргіналізації. Як результат, жінки з вразливих груп мають нерівні можливості доступу до ресурсів та послуг, менші повноваження у політичній, економічній та соціальній сферах. Постановка проблеми. До числа найбільш незахищених верст населення відносяться одинокі жінки з дітьми. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблеми соціального захисту населення висвітлюються у наукових розвідках С. Бандур, К. Батигіної, Н. Болотіної, Н. Борецької, К. Ващенко, М. Мокляк, О. Новікова, О. Палій, М. Кравченко, О. Петроє, О. Піщуліна, О. Савченко, Ю. Саєнко, Т. Семигіної, Б. Сташківа, В. Скуратівського, П. Ситніка, В. Трощинського, Н. Ярош та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Проте недослідженою залишається проблема соціального захисту одиноких матерів. Постановка завдання. Проаналізувати нормативно-правову базу соціального захисту одиноких жінок з дітьми, в тому чисті із забезпечення їх прав на отримання соціальних послуг. Виклад основного матеріалу. Розглядаються особливості соціальної роботи з жінками-матерями у контексті нормативно-правової бази у відносно цієї категорії населення. Пропонуються додаткові заходи для підтримки одиноких батьків. створення умов для долучення недержавного сектору до надання соціальних послуг одиноким матерям, розширення спектру послуг, що зорієнтовані на профілактику соціального сирітства, формування усвідомленого батьківства, проведення широкої інформаційної політики у цій сфері, вивчення зарубіжного досвіду з метою впровадження кращих практик соціальної допомоги на місцевому рівні. Висновки. За результатами дослідження виокремлено пропозиції для поліпшення сфери надання соціальних послуг та запропоновано нові форми соціальної підтримки цієї категорії громадян.
18
Капустян, В. В., та Ю. О. Костюніна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 54–60. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано нормативно-правову основу системи соціального партнерства в Україні. Звернено увагу на те, що наразі в Україні: не прийнятий базовий закон («Про соціальне партнерство в Україні»), який врегулював би головні питання, пов’язані із здійсненням соціального партнерства, зокрема – внормував діяльність соціальних інституцій, які беруть у ньому участь; відсутній механізм притягнення до відповідальності сторін соціального партнерства; зміст колективних угод не охоплює всі сторони соціально-трудових відносин, тим самим не забезпечуючи достатній соціальних захист працівників й належний рівень їх конкурентоспроможності на ринку праці; до процесу колективно-договірного регулювання залучається недостатньо кількість найманих працівників. Запропоновано напрями модернізації нормативно-правового механізму реалізації соціального партнерства на сучасному етапі державотворення. Наголошено на перспективності формування сучасного нормативно-правового забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства на засадах: прийняття базового закону «Про соціальне партнерство в Україні»; адаптації чинного українського законодавства до міжнародних норм та стандартів; впровадження Дорожньої карти оптимізації сучасних механізмів реалізації соціального партнерства; стимулювання законодавчої соціальної орієнтації малого бізнесу; розробки нормативно-правових актів, стосовно відповідальності учасників соціального партнерства за невиконання законів, а також угод і договорів; підготовки концептуального документу в частині модернізації соціального партнерства на територіальному рівні та моделі функціонування органів соціального партнерства на територіальному рівні й на рівні об’єднаних територіальних громад з покроковим планом їх реалізації; законодавчого закріплення механізму ресурсного забезпечення процесів соціального партнерства, колективних переговорів на рівні областей, районів та об’єднаних територіальних громад.
19
Гончаренко, О. В., І. М. Іонова та А. О. Поляничко. "ПРАВОВІ ОСНОВИ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (8 вересня 2021): 260–65. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-40.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено суспільне значення медико-соціальної роботи, яка на сучасному етапі є невід’ємним компонентом сфери охорони здоров’я. Розкрито і охарактеризовано роль і значення здоров’я для людини, яке сьогодні набуло великого значення і викликало необхідність визнання на міжнародному рівні здоров’я як основного права кожної людини, а досягнення кожної держави у сфері охорони здоров’я є цінністю для всіх. Реалізація цього права – найважливіше соціальне завдання, для виконання якого необхідні зусилля не лише системи охорони здоров’я, а й інших соціальних та економічних секторів суспільства. Авторами проаналізовано медико-соціальні аспекти здоров’я у законодавстві України. Доведено, що основним джерелом права у сфері охорони здоров’я України є законодавство як система взаємоузгоджених законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів у зазначеній сфері, які регулюють публічні і приватні відносини у сфері охорони здоров’я. Проаналізовано вітчизняні законодавчо-нормативні документи, які становлять правову основу медико-соціальної роботи: Конституцію України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, спеціальні закони в окремих сферах медичної діяльності (донорство, психічна допомога, окремі інфекційні захворювання та ін.), галузеві кодекси, які містять загальні норми, що застосовуються в медичній сфері (Цивільний і Кримінальний кодекси, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кодекс законів про працю та ін.), акти центральних і місцевих органів державної виконавчої влади (укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази і розпорядження МОЗ України, нормативно-правові акти інших органів влади) тощо. У роботі встановлено, що, за висновками експертів, вітчизняна нормативно- правова база сфери охорони здоров’я має бути доопрацьованою, щоб відображати реалії та практичні можливості для поліпшення ситуації у сфері охорони здоров’я з урахуванням справедливого (тобто однакового для всіх) гарантованого рівня медичної допомоги.
20
Олексієнко, Борис. "РЕАДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 204–18. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.147.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні підходи до організації процесу адаптації учасників бойових дій та членів їхніх родин до умов мирного життя. Наголошується на тому, що система реадаптації має будуватися із врахуванням потреб як самого учасника операції Об’єднаних сил, так і його найближчого оціального оточення. Вона має здійснюватися разом із заходами з психологічної реабілітації. Психологічна реадаптація має в своїй основі передбачати комплекс заходів, який повинен надати підтримку колишнім учасникам бойових дій як у сфері соціально-правових відносин, так і у сфері соціальної психології і морально-етичних відносин. Вона має на меті здійснення інтеграції комбатанта у громадянське суспільство з тим, щоб повернути його з пограничної ситуації до соціальної норми, стабілізувати соціальний статус, спрямувати особистісні ресурси на активну побудову соціальної реальності, в якій він опинився після виконання завдань у зоні ООС, бути спроможним реалізувати особисті, майнові, політичні права, соціальні інтереси, отримати необхідні освітні, соціальні та житлові послуги, психологічну підтримку. Ця робота містить такі рівні, як: соціально-психологічна компенсація кризового стану демобілізованих комбатантів чи тих військовослужбовців, хто повернувся виконання завдань у зоні ООС до місць постійної дислокації своїх частин; корекція ціннісно-нормативних засад поведінки; формування оптимальних поведінкових стратегій. Ефективність психологічного забезпечення цього процесу оцінюється через досягнення необхідного стану психологічного ресурсу комбатанта, який має бути готовий як діяти за необхідності у бойовій обстановці, так і нормально жити у мирний час після курсу психологічної реабілітації і реадаптації.
21
МАЛЮГА, ЛЕСЯ. "Національні особливості соціального законодавства Федеративної Республіки Німеччина: досвід для України". Право України, № 2019/06 (2019): 184. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-184.
Повний текст джерелаАнотація:
У зв’язку з євроінтеграційним курсом України не втрачають актуальності питання, пов’язані із запозиченням досвіду європейських країн у реформуванні різноманітних сфер та прийнятті ефективного законодавства. Не виняток і сфера соціального забезпечення, яка у європейських державах перебуває на якісно вищому рівні порівняно з Україною. Тому завдання українських науковців полягає у дослідженні національних особливостей соціального законодавства Федеративної Республіки Німеччина (ФРН) та формулюванні пропозицій щодо удосконалення соціального законодавства України. ФРН характеризується високими соціальними стандартами та багатовіковим досвідом законотворення, а отже, Україні дуже важливо опиратися на досвід таких країн. Мета статті – здійснити аналіз соціального законодавства ФРН, визначити його позитивні і негативні аспекти, порівняти соціальне законодавство ФРН із соціальним законодавством України, виділити напрями запозичення позитивного досвіду та сформулювати пропозиції щодо удосконалення соціального законодавства України. Встановлено, що соціальне законодавство в ФРН та в Україні є близькими, адже ті види соціального забезпечення (окрім допомоги на оплату житла), які діють в Німеччині, характерні і для України, до прикладу, схожа пенсійна система. Суттєвими перевагами соціальної системи ФРН є її економічні можливості, які, незважаючи на дефіцит соціальних фондів, дають змогу підтримувати стабільно високий рівень соціального забезпечення населення, а також кодифікація соціального законодавства, завдяки якій усі соціальні норми зібрані у межах одного нормативно-правового акта. Авторка дійшла висновку, що досвід соціального забезпечення у ФРН є корисним для України передусім в аспекті кодифікації соціального законодавства. Щодо інших напрямів, то варто звернути увагу на відсутність в України фінансових можливостей посилювати соціальне забезпечення населення. Вирішення економічних проблем є головною передумовою удосконалення рівня соціального забезпечення населення в Україні.
22
Гайдамака, В. "Соціальне право: проблеми визначення". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 286–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1953.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини.
Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави.
З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання.
Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідує очевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.
23
Medviedieva, Y. Y. "Співвідношення секуляризації і модернізації: до постановки проблеми". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 102–6. http://dx.doi.org/10.15421/1716068.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто проблему співвідношення секуляризації і модернізації. Десакралізація релігії, на думку авторки, виступає головним елементом проекту модернізації, наслідком якої стає поширення світської раціональності з теоретичного знання на соціальні технології та соціально-нормативні системи, зокрема – на правову систему, конституції, демократію, громадянське суспільство, права людини і т.д., що відповідає неотеології сцієнтизму як стратегії модернізації традиційного суспільства через наукове пізнання в контексті десакралізації релігійної етики та декомпозиції її інституційних засад у вигляді католицької церкви. Поруч з модернізаційним дискурсом сцієнтистської неотеології формуються інші напрямки використання імпліцитного клерикального дискурсу для прямого або опосередкованого формулювання альтернативних програм контрмодернізації, яка так чи інакше пов’язана з (частковим або повним) відтворенням сакралізованості традиційного суспільству в язичницьких релігіях. Тут йдеться, зокрема, про антрополатричні культи героїв в ідеологіях фашизму та комунізму, які, на тлі десакралізації християнства, можна назвати контрмодернізаційними ресакралізаціями язичництва. Ці версії релігій та ідеологій, акцентуючи певні елементи соціальної модернізації, за своїми сценаріями, впроваджують у соціальний контекст фасадові ознаки модерного суспільства, за якими приховується традиційне суспільство. Весь спектр проектів контрмодернізації, всупереч своїм домаганням бути продовженням ідеології просвітництва і відповідності формальним ознакам буржуазності, в порівнянні з секулярними програмами, стає субститутом месіаністської неоесхатології, генетично простуючи до маргінальних соціальних рухів Європи, які розвивалися паралельно із секуляризацією.
24
Serheieva L. та Sobchenko V. "ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Theory and Practice of Public Administration, № 4 (67) (26 листопада 2019): 107–14. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено низку реальних і потенційних загроз у сфері соціальної безпеки, які негативно впливають на безпеку держави, суспільства та людини. Розкрито зміст терміна “соціальна безпека” як складної, багатоаспектної категорії, законодавче визначення якого наразі відсутнє. Проведено опитування пересічних громадян щодо визначення пріоритетних завдань органів державного управління, пов’язаних із забезпеченням соціальної безпеки. Доведено взаємозв’язок соціальної безпеки з національною безпекою, економікою та соціальною сферою. Визначено основні чинники, що впливають на формування механізмів державного управління соціальною безпекою. Проведено класифікацію механізмів державного управління в царині соціальної безпеки: за формами впливу – прямі та опосередковані; за способом реалізації – адміністративні, економічні та правові. Визначено основні функції державного управління соціальною безпекою, такі як нормативна; забезпечувальна; стимулююча; організаційна, координаційна; соціальна; безпосереднє управління складниками соціального сектору; контрольна. Вказано на перспективи подальших наукових розвідок, які полягають у формуванні комплексного механізму державного управління соціальною безпекою.
25
Підлипна, Р. П. "Загострення соціальних ризиків в Україні в контексті пандемії COVID-19". Scientific Bulletin of UNFU 31, № 2 (29 квітня 2021): 57–62. http://dx.doi.org/10.36930/40310209.
Повний текст джерелаАнотація:
Систематизовано передумови виникнення соціальних ризиків в Україні, охарактеризовано основні проблеми перерозподілу ресурсів. Показано, що недостатність нормативно-правового регулювання якості надання соціальних послуг ускладнює контроль за ефективністю видатків на соціальні заходи. Виявлено, що нестабільність економічної ситуації в Україні, підсилена впливом пандемії Covid-19, призвела до зростання ризиків смерті значної частини українських громадян, інвалідізації чи довготривалої втрати працездатності, значного зростання матеріальних затрат на лікування, зростання рівня безробіття (у т.ч. прихованого) та погіршення соціально-економічного забезпечення працівників. Проаналізовано загальну і структурну динаміку видатків Державного бюджету, відзначено зростання видатків на соціальний захист населення та охорону здоров'я. Показано, що аналогічна тенденція структурної динаміки витрат соціального спрямування зумовлена намаганням інституційної підтримки населення в умовах пандемії. Водночас, виявлено зміни в програмах соціального захисту населення, які свідчать про зменшення фінансування окремих соціальних програм та додаткову бюджетну підтримку Пенсійного фонду України. Критично проаналізовано доцільність витрат коштів Фонду боротьби з Сovid-19, виявлено понад 37 % нецільового спрямування коштів. З огляду на загрозливу динаміку третьої хвилі пандемії, що проявилась стрімким зростанням добової кількості інфікованих і померлих внаслідок захворювання Covid-19 та тенденцією до зменшення віку нових хворих, досліджено можливості і перспективи імунізації населення як основного інструменту боротьби із пандемією, доведено, що недостатність коштів можна було компенсувати шляхом ефективнішого спрямування витрат Фонду. Окреслено інші соціальні ризики, зокрема проаналізовано тенденції зростання безробіття в умовах карантинних обмежень.
26
Halkin , V. L. "Науково-теоретичне визначення поняття пенсії як соціально-правового явища". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (29 грудня 2021): 30–39. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.06.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Ефективне регулювання пенсійних відносин відіграє важливу роль у становленні України як конституційної, правової держави, яка проголошує, що людина є основною соціальною цінністю та гарантує соціальне забезпечення на рівні не нижчому за прожитковий мінімум у визначених законом випадках. Аналіз наукових позицій щодо визначення поняття пенсії надає змогу зрозуміти, що більшість наукових доробків у цій сфері будується на пострадянських працях, які, своєю чергою, ґрунтувалися на нормативній базі СРСР.
Метою статті є дослідження поняття пенсії з правової точки зору та формування його визначення з урахуванням особливостей чинної нормативно-правової бази. Для її досягнення сформульовано такі завдання: здійснити аналіз науково-теоретичних визначень понять «пенсія», запропонованих правниками радянського періоду та сучасними науковцями; виявити проблематику дефініції цього поняття та запропонувати власне його визначення.
Наукова новизна полягає в дослідженні науково-теоретичного визначення поняття пенсії як соціально-правового явища, вдосконаленні існуючого науково-теоретичного визначення поняття пенсії.
Висновки. Право пенсійного забезпечення є фундаментальним конституційним правом. Не дивлячись на це, у сучасній правовій науці до цього часу не сформовано єдиного визначення цього соціально-правового явища. Левова частка існуючих дефініцій вироблена на базі радянського законодавства та не повною мірою відповідає сучасній суті пенсії. Водночас більшість правників погоджується, що пенсією є певний вид соціальної грошової виплати. Однак таке тлумачення є завузьким, а тому вважаємо, що доречно визначити пенсію як державний соціально-правовий інструмент, який гарантує регулярну соціальну підтримку у формі щомісячної грошової виплати за рахунок спеціальних фондів та/або коштів державного бюджету, яка призначається на певний строк або довічно та у розмірі, що не може бути меншим за прожитковий мінімум, періодично перераховується та припиняється виключно у випадках, передбачених законом.
27
Шпарага, Ю. І. "НОРМАТИВНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ РЕГІОНАЛЬНОГО ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 134–38. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).374.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано етимологію правової ка-тегорії «нормативно-правові засади», окреслено рівні нормативних засад діяльності регіонального Департаменту соціального захисту населення з урахуванням юридичної сили нормативно-правових актів, що врегульовують досліджувані правовідносини. Вказано, що діяльність регіонального Департаменту соціального захисту населення вимагає від держави своєчасного розроблення, ухвалення чи оновлення нормативно-правових засад. Як орган публічної влади Департамент під час реалізації та захисту соціальних прав громадян повинен керуватися як загальноправовими, так і спеціальними принципами діяльності.
Акцентовано увагу на перевагах і недоліках нової редакції Закону України «Про соціальні послуги». Вказані автором позитивні напрацювання законодавців у сфері соціального захисту населення, а саме: 1) чітко визначені на законодавчому рівні суб’єкти системи надання соціальних послуг; 2) у статті 10 Закону «Про соціальні послуги» окреслено основні засади функціонування системи надання соціальних послуг; 3) стали революційними положення статті 15 Закону щодо Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг; 4) на основі державного стандарту соціальних послуг деталізовано порядок їх надання. На підставі аналізу та порівняння положень Закону України «Про соціальні послуги» у редакціях від 2003 року і 2019 року вбачається можливим дійти висновку про всебічний розвиток зазначеного нормативно-правового акта шляхом деталізації ключових положень Закону в останній редакції. Автором звернута увага на наявність широкого кола повноважень органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення, що стало передумовою для подвійної підпорядкованості регіонального Департаменту соціального захисту населення. Також вказано на велике коло правовідносин у сфері соціального захисту населення, які потребують відповідного врегулювання.
28
Жук О.М. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливим аспектом функціонування системи соціального захисту і соціального забезпечення в Україні на сучасному етапі є організація державного нагляду і контролю. Стаття присвячена аналізу організаційно-правового регулювання контролю в системі соціального захисту в Україні на сучасному етапі, в умовах реалізації Міністерством соціальної політики з 2017 року проєкту «Модернізація системи соціальної підтримки населення України» за сприяння Міжнародного банку реконструкції та розвитку. Здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства у зазначеній сфері схвалено Концепцією реалізації державної політики щодо соціального захисту населення та захисту прав дітей, прийнятою Кабінетом Міністрів України у 2020 році.
У статті розкрито поняття, види та завдання державного контролю у сфері соціального захисту. Охарактеризовано суб’єкти та об’єкти контролю у сфері соціального захисту та соціального забезпечення та їх функції. Головними контролюючими органами у сфері соціального захисту є Міністерство соціальної політики на Національна соціальна сервісна служба та Головні управління Національної соціальної сервісної служби у кожній області. Визначено принципи здійснення державного контролю: адресність, ефективність та законність. Встановлено, що інструментами контролю та забезпечення належного функціонування системи соціального захисту є: моніторинг, контроль (нагляд), верифікація, аудит, інспектування, оцінювання якості та ефективності надання соціальних послуг.
Охарактеризовано контролю: за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (виплати, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, соціальні послуги); за використанням коштів державного бюджету, виділених для надання соціальної підтримки; за дотриманням прав дітей; контроль за виплатою соціальних допомог, а також контроль за наданням соціальних послуг; за часом проведення – превентивний, поточний та ретроспективний.
Подано основні нормативні документи, які регулюють контроль за якістю надання соціальних послуг, а також за адресністю державних виплат та ефективністю використання бюджетних коштів. Встановлено, що одним із головних завдань для ефективного здійснення державного контролю у сфері соціального забезпечення стане створення Єдиної інформаційної системи соціальної сфери з метою забезпечення максимальної інтеграції з державними реєстрами та базами даних
Зроблено висновок, що проведення моніторингу та оцінювання якості надання соціальних послуг, здійснення державного контролю за нарахуваннями та виплатами соціальних допомог є одним з ключових напрямків удосконалення системи соціального захисту в Україні на сучасному етапі.
29
Kalibovets, S. M. "Музей як феномен соціальної пам’яті". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 153–65. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-153-165.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.
30
Рудяк, В. О. "Класифікація осіб, які потрапили у складні життєві обставини". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 197–203. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2438.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено розгляд осіб, які потрапили в складні життєві обставини, у контексті їх нормативно-правового закріплення та наукового дослідження. Наголошено на тому, що чинним законодавством не визначено чіткого та вичерпного переліку осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, а це значно ускладнює роботу відповідних органів державної влади щодо своєчасного їх виявлення, а отже, й надання соціальної чи інших видів допомоги.
Авторкою проаналізовано Закон України «Про соціальні послуги», зауважено, що цим же законом передбачені чинники, які можуть зумовити складні життєві обставини: а) похилий вік; б) часткова або повна втрата рухової активності, пам'яті; в) невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; г) психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; ґ) інвалідність; д) бездомність; е) безробіття тощо. Науковицею розглянутий «Порядок виявлення сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах, надання їм соціальних послуг та здійснення соціального супроводу таких сімей (осіб)», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 896. Під час безпосереднього розгляду та здійснення класифікації осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, автором розглядається стаття 3 Конституції України та зосереджується увага на тому, що Україна є соціальною державною. У статті здійснено класифікацію осіб, які потрапили у складні життєві обставини за різноманітними підставами, зокрема: за правовим взаємозв'язком із громадянством України; за кількістю осіб (суб'єктів); за суб'єктами; за територіальним принципом; за рівнем доходу особи; за об'єктивними причинами, які стали передумовою виникнення в особи чи її сім'ї складної життєвої ситуації; за станом здоров'я; за наявністю житла тощо. Особливу увагу приділено сім'ї як окремій соціальній категорії. Важливим з погляду науковиці є дослідження сім'ї як окремої соціальної категорії, до складу якої можуть входити як сукупність осіб, так і конкретно визначена особа, яка підпадатиме під категорію осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах.
31
Шумна, Л. П., К. В. Денисенко та А. С. Бессараб. "Правове регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 255–64. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1877.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано переваги та недоліки сучасного стану правового регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі. Визначено ознаки соціальних прав засуджених:
- гарантованість - соціальні права засуджених закріплені в національних та міжнародних нормативно-правових актах;
- вони слугують засобом задоволення життєвих потреб на рівні не нижчому, ніж розмір прожиткового мінімуму, встановленого законом;
- реалізуються в добровільному порядку, за відсутності примусу;
- серцевиною слугує наявність соціальних ризиків та/або складних життєвих обставин та/або страхового випадку, причому незалежно від часу їх виникнення - до ув'язнення чи після;
- обсяг соціальних прав засуджених, як правило, варіюється із тривалістю страхового стажу та розміру отримуваного заробітку;
- можуть реалізовуватись як на регулярній основі, так і на тимчасовій;
- фінансування витрат на реалізацію соціальних прав засуджених здійснюється за кошт Державного бюджету України та інших, не заборонених чинним законодавством, джерел.
Сформульовано поняття «соціальні права засуджених до позбавлення волі» як система прав, котрі закріплені в національних та міжнародних нормативно-правових актах, спрямовані на нейтралізацію складних соціально-життєвих обставин та/або забезпечення рівня життя в розмірі не менше прожиткового мінімуму за умови настання соціальних ризиків, а також належного функціонування людського організму громадян, які визнані в судовому порядку винними у вчинені злочину, під час настання в них соціального ризику чи складних життєвих обставин.
Результати моніторингових візитів до місць несвободи попередніх років у межах реалізації національного превентивного механізму дозволяють констатувати, що порушення соціальних прав засуджених до позбавлення волі на практиці є загальнопоширеними. Вищезазначені факти дають підстави стверджувати про порушення соціальних прав засуджених, передбачених ст.ст. 43, 46, 48, 49 Конституції України з боку адміністрацій установ виконання покарань. Основним Законом установлено непорушність соціальних прав для громадян України, однак, як показує практика, через закритість кримінально-виконавчої системи засуджені фактично позбавлені можливості реалізовувати соціальні права належним чином.
На основі дослідження правового регулювання соціальних прав засуджених до позбавлення волі встановлено, що, з одного боку, Україна має суттєві здобутки та позитивні результати у вищезазначеній сфері. З іншого - на практиці й донині залишаються поширеними випадки масового нехтування та порушення відповідних прав щодо вищезазначеної категорії громадян.
32
ПОПОВ, Олександр. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З МІСЦЕВИМИ ГРОМАДАМИ В ПОЛЬЩІ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 44–50. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу сучасних теоретико-методологічних підходів до здійснення соціальної роботи з місцевими громадами в Польщі. Дослідження, результати якого представлено у статті, здійснювалося на базі Вроцлавського університету (Польща) у формі так званого «desk research» та передбачало здійснення компаративного аналізу українських і польських нормативно-правових актів, наукових публікацій, офіційних вебсайтів урядових установ та організацій, громадських організацій, соціальних служб тощо. Констатовано наявність термінологічних розбіжностей у польській науковій думці щодо визначення третього з «класичних» методів соціальної роботи. Так, до найчастіше вживаних термінів належать «середовищна соціальна робота», «організація місцевих громад», «робота з місцевими громадами». Для уникнення термінологічної плутанини прийнято рішення про їх використання в межах статті як синонімічних. З’ясовано, що сучасна соціальна робота з місцевими громадами в Польщі бере свої витоки від американських та західноєвропейських джерел. Визначено й охарактеризовано основні теоретико-методологічні підходи до здійснення середовищної соціальної роботи, які були розроблені безпосередньо в Польщі, зокрема: Модель організації місцевої громади, Модель центрів локальної активності, Програми локальної активності. З опертям на ці підходи у країні створюються різноманітні локальні варіації соціальної роботи з місцевими громадами. Вказано на наявність критичних поглядів на імплементацію всіх зазначених підходів насамперед через обмеженість їх середовищного впливу, необхідність існування певного вихідного рівня самоорганізації громади тощо. З огляду на більш широке та тривале впровадження у практику діяльності польських соціальних служб наведених теоретико-методологічних підходів до здійснення соціальної роботи з місцевими громадами обґрунтовано доцільність їх детального вивчення для розроблення вітчизняних моделей.
33
Паніна, Лариса, та Лілія Авдимирець. "Формування громадянської відповідальності як складової громадянської компетентності здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 122–26. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-122-126.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто питання формування громадянської відповідальності як складової громадянської компетентності в здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти. Здійснено аналіз нормативних та наукових джерел, розкрито поняття громадянської, соціальної компетентності та громадянської відповідальності. Громадянську і соціальну компетентності визначено як ключові компетентності Нової української школи. Проаналізовано методи, що сприяють формуванню громадянської відповідальності та громадянської позиції учнів у закладу загальної середньої освіти. Визначено сутнісні характеристики громадянської відповідальності особистості та взаємозв’язок і взаємообумовленість громадянської відповідальності із соціально-духовним становленням особистості. Проаналізовано чинники, які мають вплив на становлення громадянської відповідальності здобувачів освіти закладу загальної середньої освіти.
34
Апрєлєва, І. В. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОСВІТІ - СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ІДЕЇ". Теорія та методика навчання та виховання, № 51 (2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості соціально-педагогічного партнерства в освіті, його основні орієнтири. Зроблено акцент на тому, що у вітчизняній педагогіці соціально-педагогічне партнерство необхідно розглядати як діалогічне відношення соціальних суб’єктів, що забезпечує єдність, гармонізацію соціальних структур та вироблення освітньої стратегії єдиних дій. Це зумовлює інтеграцію інтересів різних соціальних груп у єдиному освітньому та інформаційному полі. Зазначено види (за формою: договірне, організаційне; за етапами: підготовчий, організаційний, функціональний; за рівнем: макро, мезо, мікро-рівень; за типом взаємодії: благодійність, спонсорство, співробітництво та інвестиції), форми (партнерство в галузі дошкільної освіти; партнерства ЗДО з представниками інших сфер (макросередовища), а саме: послуг охорони здоров’я, культури, фізичної культури, громадських організацій, фондів, органів управління освітою на рівні району, міста, області, служб соціального забезпечення сім’ї та дітей, а також соціальні послуги взаємодії з їх батьками (законними представниками); партнерство зі спонсорами, благодійними організаціями), принципи (добровільності, рівноправності сторін, поваги інтересів один одного, дотримання законів та нормативних актів) соціальнопедагогічного партнерства. Виокремлено основні аспекти процесу реалізації соціально-педагогічного партнерства: розвиток освітнього потенціалу дошкільного закладу; реалізація та розвиток виховного потенціалу сім’ї, партнерство дошкільного закладу та сім’ї; взаємодія соціальних інститутів і дошкільного закладу; включення дошкільнят у суспільно значущу діяльність. Визначено проблеми, що ускладнюють організацію соціально-педагогічного партнерства та запропоновано напрями його подальшого розвитку (підвищення рівня комунікативної компетенції педагогів з взаємодії з батьками для формування сімейних традицій; підвищення рівня психолого-педагогічних знань батьків; розвиток у педагогів та батьків здатності до позитивного діалогу; використання нових нетрадиційних форми та методів роботи з сім’єю, як чинник підвищення освіти дітей; педагогічна та психологічна освіта сім’ї через інформаційні технології).
35
Фединець, Н. І., та Н. Б. Білозор. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ДІЄВА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.
36
Бондаренко, Тетяна Володимирівна, Володимир Петрович Стеценко, Надія Миколаївна Стеценко та Галина Володимирівна Ткачук. "ЦИФРОВА ПРИСУТНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ У СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ FACEBOOK ТА INSTAGRAM". Information Technologies and Learning Tools 84, № 4 (28 вересня 2021): 271–84. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v84i4.3551.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленому дослідженні проаналізовано соціальні мережі, виявлено ступінь їх використання у вітчизняному інтернет-просторі. Аналіз рейтингів соціальних мереж дозволяє відстежувати приріст української аудиторії, особливо молоді, виявляти стан активності, канали комунікації (Facebook чи Instagram), порівнювати і розкривати особливості сприйняття мультимедійних платформ. Оскільки на сучасному етапі розвитку суспільства соціальні мережі відіграють усе більш вагому роль, прослідковується посилення маркетингових дій щодо присутності закладів вищої освіти в онлайн середовищі. Щодо законодавчої ініціативи, то механізм регулювання взаємовідносин закладів вищої освіти та їх комунікація через соціальні мережі регулюється наказом МОН № 166 від 19 лютого 2015 року, у якому йдеться про оприлюднення інформації щодо освітньої діяльності з метою забезпечення відкритості та прозорості освітньої установи. Цей та інші внутрішні нормативно-правові документи закладів вищої освіти інспірували запуск інформаційних компаній у соціальних мережах, що забезпечило поліпшення роботи з питань створення сильного інституційного бренду, популяризації освітнього контенту, інтерактивної комунікації з цільовою аудиторією в сучасному інформаційному суспільстві. Аналіз сторінок закладів вищої освіти в інтернет-просторі за допомогою сервісу UniRank (з точки зору прогнозованого трафіку, довіри та авторитету) дозволив виявити рівень популярності цифрових профілів у соціальній мережі. Велика кількість підписників на сторінках університетів-лідерів ймовірно зумовлена якісним і кількісним контентом, націленим взаємодіяти та поширювати інформацію у вигляді відео, публікацій, опитувань, анонсів подій, подкастів, скрайбінгів, оглядів, ілюстрацій, анімацій, інфографіки, тощо. У практичному аспекті наведено порівняльну характеристику відмінностей Facebook та Instagram, розглянуто можливості цих платформ з позиції інтересів, потреб та очікувань потенційних користувачів, сформовано пропозиції щодо ефективного представлення освітніх закладів у соціальних мережах.
37
Худавердова, Анна. "Соціально-психологічні уявлення військовослужбовців про злочин і злочинця". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 300–310. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-300-310.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розкриття особливостей соціальних уявлень про злочин та злочинця у групах військовослужбовців з різним правовим статусом (законослухняні і правопорушники). Наголошено, що існує протиріччя між нормативними вимогами до поведінки військовослужбовця у воєнний та мирний час. Зазначено, що перебування особи в умовах бойових дій протягом тривалого часу приводить до певних деформацій у сприйнятті людиною таких категорій як злочин, правопорушення, закон тощо. Соціальні уявлення містять інформацію, переконання, думки, образи, установки щодо об’єкта уявлення. Вони орієнтують і «виправдовують» поведінку індивідів, сприяють соціальним комунікаціям. Різні досвід, групова приналежність, види діяльності - все це сприяє формуванню у індивідів неоднакових уявлень. Соціальні уявлення про злочини є складними системами, що складаються з ряду взаємозалежних елементів, структура їх не є однорідною, ступінь небезпеки злочинів розцінюється не однаково. У роботі розкрито особливості соціальних уявлень про злочинців і злочини у військовослужбовців, які є правосвідомими (перша група), і військовослужбовців, які скоїли злочини (друга група). Показано, що у групі військовослужбовців, які скоїли правопорушення, уявлення мають більш складну та суперечливу структуру; а у першій групі - законослухняних військовослужбовців - уявлення мають більш просту форму. В обох групах соціальні уявлення вибудовуються навколо таких категорій, як вид злочину (вбивство, злодійство тощо), негативні якості особистості злочинця та сильні негативні емоційні реакції. Соціальні уявлення про злочин містять ще й таку групу, як покарання. Ядра соціальних уявлень у кожному випадку утворені різними елементами залежно від групи. Досліджувані першої групи у своїх соціальних уявленнях є більш однозначними, суворими та схильними детермінувати злочинність тим, що людина «погана». Більшість схвалюють введення страти. Правопорушники навпаки, є більш гуманними, схильними детермінувати злочинність соціальними складнощами, вірити у можливість виправлення. Їм також характерна наявність такого конструкту, як страх і велика кількість посилань до законодавчих баз і нормативних документів. Крім того військовослужбовці, що скоїли злочини, схильні ставати на абстрактну позицію жертви. Ключові слова: соціальні уявлення, злочин, злочинець, правопорушення, покарання, військовослужбовці, поведінка, категорія, ядро уявлення, страта, жертва.
38
Dreval, Yu D. "Участь Міжнародної організації праці у формуванні та вдосконален- ні програми гідної праці". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (21 червня 2019): 74–80. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.03.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є систематизація основних документів Міжнародної організації праці з проблематики гідної праці і уточнення на цій основі суті нормативно-правового забезпечення та тематичного структурування програми гідної праці.
Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні концептуальності програми гідної праці як документа, в якому надається та конкретизується комплекс заходів із врегулювання найбільш важливих аспектів сучасних соціально-трудових відносин. На основі застосування комплексного та міждисциплінарного підходів обґрунтовується концепт гідної праці як такий, що має належне нормативно-правове забезпечення та чітке тематичне структурування.
Висновки. У діяльності Міжнародної організації праці виразно спостерігаються декілька ключових рішень, які на десятиліття наперед визначають спрямованість розвитку міжнародних соціально-трудових відносин. У цьому сенсі непересічне значення відводиться програмі гідної праці, в якій розкривається зміст основних принципів і прав у сфері праці.
Програма гідної праці, яку було вперше подано у 1999 р., творчо розвивається та конкретизується на основі Декларації МОП основних принципів і прав у світі праці 1998 року, а також Декларації МОП про соціальну справедливість у цілях справедливої глобалізації 2008 року. Відтак ця програма має розглядатися в якості системного явища, в якому надається та обґрунтовується комплекс заходів з врегулювання найбільш важливих аспектів сучасних соціально-трудових відносин. Першочергово це стосується чотирьох стратегічних цілей МОП: основні принципи та права у світі праці; зайнятість; соціальний захист та соціальний діалог. У базових документах МОП також розкривається зміст та наводиться належне структурування зазначених цілей, що може розглядатися в якості надійної основи для додаткового обґрунтування критеріїв гідної праці.
39
Vlasova, N. F. "Чинники підвищення ефективності системи управління сферою фізичної культури та спорту на регіональному рівні: соціологічний аналіз". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (8 квітня 2018): 75–82. http://dx.doi.org/10.15421/171819.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто систему фізичної культури і спорту в соціологічному дискурсі як сферу суспільного життя, в якій відтворюється активність соціальних суб’єктів та їх соціальна взаємодія і комунікація на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях, що відображає ціннісно-нормативну систему суспільства, а як соціальна система вона припускає управління, а точніше – соціальне управління, в якому держава відіграє провідну роль. Визначено, що соціальне (і як його різновид державне) управління сферою фізичної культури та спорту має певну специфіку, яка полягає в наявності системи організацій, установ і закладів фізичної культури та спорту, принципів і механізмів управління такими закладами, рівнів управління системою фізичної культури та спорту – тактичного, оперативного і стратегічного. Для управління системою фізичної культури та спорту держава створює мережу центральних, регіональних і місцевих органів управління. В залежності від того, де зосереджені функції щодо управління системою фізичної культури та спорту, прийнято виділяти дві основні моделі: централізовану і децентралізовану. На основі результатів соціологічного дослідження визначено фактори підвищення ефективності системи управління у сфері фізичної культури та спорту: чинники, які пов’язані із патерналізмом і провідною роллю держави, та чинники, які пов’язані із потребою реформування системи управління в сфері фізичної культури і спорту.
40
Л., Галкін В., та Котова Л. В. "ПРОБЛЕМА ЛЕГІТИМАЦІЇ ДОКУМЕНТІВ, ВИДАНИХ ОКУПАЦІЙНОЮ ВЛАДОЮ, НА ШЛЯХУ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕНСІЙНИХ ПРАВ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (38) (12 лютого 2020): 64–73. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2019-38-2-64-73.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на підставі здійсненого комплексного аналізу нормативно-правової бази, судової практики та праць вчених досліджено проблеми захисту пенсійних прав внутрішньо переміщених осіб, зокрема питання визнання документів, виданих окупаційною владою, від яких залежить практична реалізація права на соціальний захист. Констатовано, що, не зважаючи на наявність в національному законодавстві спеціальних нормативних актів в сфері захисту прав внутрішньо переміщених осіб, маються значні прогалини та недоліки регулювання. Надано авторське бачення вирішення проблеми легітимації документів, виданих окупаційною владою як однієї з складової дотримання прав людини, зокрема внутрішньо переміщених осіб.
Ключові слова: соціальні права, право на пенсійне забезпечення, захист прав, пенсійне законодавство, пенсія, внутрішньо переміщені особи, трудовий стаж, документи, окупаційна влада, легітимація, «Намібійські винятки».
41
Дейнеко, О. О. "Особливості дефінування поняття «соціальна згуртованість»". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (8 квітня 2021): 90–96. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.928.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена системному аналізу наявних дефініцій поняття «соціальна згуртованість» крізь призму авторського методологічного підходу у вузькому та широкому розумінні. Автор послідовно аналізує переваги та недоліки найбільш відомих та вживаних визначень соціальної згуртованості, концептуалізуючи її розуміння у широкому та вузькому сенсі. На прикладі аналізу визначень соціальної згуртованості, розроблених дослідниками мережі соціальної згуртованості, а саме К. Фонсекою та групою дослідників проєкту «Радар соціальної згуртованості», автор підсумовує, що розуміння соціальної згуртованості у широкому сенсі спрямовано на максимальне охоплення усіх можливих її складників без диференціації на компоненти та умови соціальної згуртованості. Вузьке розуміння соціальної згуртованості, що розкрито на прикладі аналізу дефініцій Дж. Чана та М. МакКрекена, засновано на виключно сутнісних компонентах поняття, тоді як умови виникнення соціальної згуртованості та її функції вилучені з дефініції. Автор підсумовує, що аналіз наявних дефініцій соціальної згуртованості засвідчує наявність низки методологічних проблем, серед яких слід назвати складнощі визначення дослідниками родового поняття соціальної згуртованості; дискусійність вичерпності (невичерпності) видових відмінностей соціальної згуртованості; змішане застосування компонентів соціальної згуртованості, її чинників, умов та функцій; відсутність чіткого розуміння соціальних рівнів «присутності» соціальної згуртованості (макро, мезо, мікро). У статті наголошено на актуальності синтезу підходів до визначення соціальної згуртованості як соціального процесу та соціального факту. Це, на думку автора, дасть змогу розкрити сутнісну природу соціальної згуртованості одночасно як соціального процесу та соціального результату, підкреслюючи динамічну природу її постійного (від)творення у суспільстві (макрорівні) та на рівні окремих соціальних спільнот (мезорівень). Підсумовано, що найбільш вдалою перспективою подальшої концептуалізації соціальної згуртованості є площина теорій соціологічного синтезу, які відповідають «вимогам» одночасної присутності соціальної згуртованості на різних рівнях соціальної системи, а також її структурним, діяльнісним та ціннісно-нормативним проявам.
42
ТЕРЛЮК, ІВАН. "Становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 роки)". Право України, № 2020/01 (2020): 180. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-180.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема становлення українського національного законодавства у сфері соціально-економічних відносин (1917–1921 рр.) завжди залишатиметься актуальною з огляду на повсякчасну потребу історичної легітимізації сучасної Української держави та історичну тяглість між сучасним процесом українського державотворення та українськими національними державними формаціями доби Української революції 1917–1921 рр. Як 100 років тому, так і зараз головна увага українського законодавця зосереджується на законодавчому регулюванні соціальноекономічної сфери – земельних і трудових відносин. Стаття не претендує на емпіричну чи фактологічну вичерпність. Її основна мета – дослідити особливості нормативно-правового регулювання земельних і трудових відносин нової української державності революційної доби як процес закладення основ національного земельного та трудового й соціального законодавства. Стверджується, що реальний процес вироблення правових основ урегулювання соціально-економічних проблем новітньої української національної державності розпочався щойно після ІІІ Універсалу Української Центральної Ради (УЦР). Ним уперше оприлюднено соціальну програму УЦР, визначено орієнтири правової політики проголошеної Української держави, зокрема й у сфері правового вирішення земельного та трудового питань. Спроба законодавчого розв’язання останніх розглядається крізь призму ідеологічних підходів, демонстрованих, з одного боку, обома соціалістичними Українськими Народними Республіками, а з другого – несоціалістичною Українською гетьманською державою. Зокрема, земельне питання досліджується як перебіг законодавчого забезпечення розподілу та перерозподілу землі. З царини земельних відносин аналізуються базові земельні закони УЦР, Директорії та Гетьманату. В основі перших лежали соціалістичні принципи щодо ліквідації приватної власності на землю, її націоналізації тощо, а в другому – визначалися особливості набуття землі у власність різними соціальними категоріями. Автор робить висновок, що гетьманська влада через реалізацію цього закону по-ставила за мету вирішення суспільно-політичного завдання – створення середнього класу селян-власників, які мали стати її опорою. Наголошується на тому, що фактор праці як один із соціально-економічних чинників у процесі формування й еволюції правової політики українських національних урядів був контроверсійним, а сама “трудова” – політика малоефективною. Обґрунтовується думка, що законодавче регулювання трудових відносин, яке поєднувалося зі спробами вирішити правовими засобами численні соціальні проблеми, започаткувало ще й українське національне соціальне законодавство. Висловлюється переконання, що загальний стан законодавчого вирішення земельної проблеми й недооцінка гострих питань ефективного законодавчого врегулювання трудових відносин значною мірою позначилися на успіху/неуспіху українців у розбудові власної національної державності.
43
Губенко, О. В. "Соціальна норма і соціальна творчість : соціально-психологічні проблеми формування нормативно-інституціональної культури суспільства". Практична психологія та соціальна робота, № 8 (125) (2009): 66–74.
Знайти повний текст джерела
44
Шукатка, О. В., та І. В. Криворучко. "ІСТОРІОГЕНЕЗ РОЗВИТКУ ІДЕОЛОГІЇ ЗДОРОВ’Я В НОРМАТИВНО-ПРАВОВОМУ КОНТЕКСТІ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 3 (29 квітня 2021): 137–42. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-2-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз напрямів міжнародної та вітчизняної політики щодо збереження та зміцнення здоров’я молоді. Досліджено історію розвитку ідеології здоров’я, проаналізовано нормативно-правові документи та рішення світових конференцій щодо збереження здоров’я. Констатовано, що в Україні формується соціальна освітня політика з питань забезпечення здорового способу життя, яка б відповідала європейським та світовим стандартам. Проаналізовано, що в Україні існують певні недоліки, які перешкоджають реалізації напрямів соціальної політики у сфері охорони здоров’я. Вказано, що найголовнішими напрямами вирішення недоліків є створення максимальних можливостей для засвоєння та усвідомлення фізичного виховання відповідно до індивідуального потенціалу, фізичних особливостей студентів. Узагальнено, що в Конституції України та інших нормативно-правових документах вказані права на соціальне страхування, медичну допомогу та охорону здоров’я на основі рішень хартій, конвенцій та засідань Організа́ції Об’є́днаних На́цій та Всесвітньої організації охорони здоров’я. Проаналізовано рішення Оттавської хартії 1986 року як доказ того, що на міжнародній арені права на збереження здоров’я відіграють важливу роль у формуванні здорового способу життя молоді. Здійснено загальний аналіз філософських поглядів античних вчених, вчених Середньовіччя, Ренесансу щодо збереження і зміцнення здоров’я. Оцінено роль «медичної поліції» у формуванні санітарно-правових норм у провідних країнах Європи. Констатовано, що перші кроки у формуванні міжнародної політики збереження здоров’я були здійснені в середині ХІХ століття, а перші законодавчі акти були створені у 1948 році. Проаналізовано підсумки першої міжнародної конвенції в Парижі, Алма- Атинської та Оттавської конференцій. Підсумовано, що держава несе відповідальність за здоров’я кожного громадянина, надавши медичне та соціальне забезпечення, відповідні умови для правильно ведення здорового способу життя молоді, особливо студентів; що питання про збереження та зміцнення здоров’я молоді активно обговорюється в урядах країн, всесвітніх міжнародних організаціях, конференціях.
45
Vorochshuk, Oksana, та Halyna Lemko. "ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ ДО ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВОСТЯМИ ПСИХОФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 21 (27 листопада 2019): 98–102. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.21.98-102.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанню професійної підготовки соціальних педагогів до інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в середовищі навчального закладу. Аналіз літературних джерел і власні наукові розвідки дають можливість розглянути компоненти професійної готовності майбутнього соціального педагога до роботи за умов інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку. З метою формування у студентів професійної компетентності у сфері розвитку, навчання і виховання дітей з особливими потребами авторами складено схему підготовки фахівця до роботи на основі аналізу навчального плану зі спеціальності «Соціальна робота» (освітня програма «Соціальна педагогіка»). Виокремлено нормативні та вибіркові дисципліни циклу природничо-наукової і професійно-практичної підготовки, що забезпечують опанування студентами системою знань щодо анатомо- фізіологічних особливостей дітей з порушеннями в розвитку; перспективних напрямів, сучасних технологій соціально- педагогічної роботи, методів корекційно-реабілітаційної роботи з дітьми, які мають особливості психофізичного розвитку; закономірностей міжособистісного спілкування тощо. Розглянуто емоційно-мотиваційний, когнітивний, діяльнісно-практичний критерії готовності майбутніх фахівців до інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку в середовищі загальноосвітнього навчального закладу та їх змiстoвi характеристики.
46
Shulga, Anastasia, та Natalia Surina. "Соціальний захист дитинства в Україні: нормативно-правове забезпечення та сучасний стан (на прикладі Миколаївської області)". Public Administration and Regional Development, № 8 (30 червня 2020): 618–53. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано нормативно-правове забезпечення соціального захисту дитинства в Україні, окреслено сучасний його стан (на прикладі Миколаївської області), виявлено існуючі проблеми у досліджуваній сфері та запропоновано способи їх вирішення. На початку статті визначено сутність поняття «соціальний захист» та «соціальний захист дитинства», наведено різні точки зору вчених на тлумачення цих двох термінів. Основна частина статті присвячена характеристиці становлення системи соціального захисту дитинства та її нормативно-правового забезпечення. Встановлено, що за роки незалежності України у вирішенні питань соціального захисту дітей ратифіковано низку міжнародних нормативно-правових актів, прийнято векторні вітчизняні закони та інші правові документи, вивчається та застосовується кращий іноземний досвід розвинутих країн світу в побудові сучасної національної системи охорони дитинства тощо. Також вжито суттєвих заходів щодо запровадження в країні проактивної соціальної політики стосовно родин, які виховують дітей. При цьому з’ясовано, що наразі вітчизняна система соціального захисту дітей не відповідає всім потребам населення країни та повною мірою не виконує взяті на себе зобов’язання, спрямовані на забезпечення соціально-правових гарантій прав дітей. Проаналізовано систему закладів інституційного догляду та виховання дітей, а також досліджено розподіл дітей за віком, за терміном перебування у закладах по їх догляду в Миколаївській області тощо. Встановлено, що деінституціалізація має на меті запровадження змін у системі захисту дитинства, орієнтованих передусім на збереження та підтримку сім’ї, якнайкраще забезпечення прав та інтересів дітей. Така політика є умовою для проведення реформ, які спрямовані на зменшення рівня сирітства в країні. У підсумку зазначено, що комплексна реалізація запропонованих у статті заходів сприятиме вирішенню існуючих проблем у вітчизняній системі соціального захисту дитинства, координації і спрямуванню дій усіх суб’єктів соціальної роботи на раннє виявлення сімейного неблагополуччя, надання родинам із дітьми комплексної підтримки і допомоги в подоланні складних життєвих обставин.
47
Сич, Ольга, та Ірина Пасінович. "ГІБРИДНІ БІЗНЕС-МОДЕЛІ: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ". Science and Innovation 17, № 6 (18 грудня 2021): 61–71. http://dx.doi.org/10.15407/scine17.06.061.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. У відповідь на глобальні виклики, що стоять перед державою, з’являються гібридні бізнес-моделі, які мають характеристики приватного бізнесу та державного сектору у їх традиційному сприйнятті.Проблематика. Дискусія щодо впровадження і поширення гібридних форм бізнесу, їхніх переваг перебуває на початковій стадії свого розвитку, вона зосереджена на мотивах переходу комерційних компаній до діяльності, що традиційно здійснювалась державою або неприбутковими організаціями.Мета. Ідентифікація закономірностей, визначення мотивів створення і процесу становлення гібридних бізнесмоделей.Матеріали й методи. Нормативно-правову базу, наукові праці вчених було досліджено загальнонауковими та спеціальними методами: аналізу та синтезу — при вивченні сучасного стану та розвитку гібридних форм бізнесу, та абстрактно-логічним — при формуванні висновків.Результати. Сучасний бізнес переорієнтовується на вирішення суспільних проблем. Виникають гібридні бізнесмоделі, що поєднують в собі характеристики економічних суб’єктів різних секторів: державного (орієнтовані на вирішення соціальних і екологічних проблем) та приватного (передбачають отримання прибутку). У світі гібридні біз нес-моделі представлено суспільно-корисними корпораціями та бета-корпораціями, в яких соціальну складовувідображено у місії, прописно в статутних документах та вони є частиною операційної діяльності. Змішаний підхід до функціонування підприємств може розглядатися як продовження концепції корпоративної соціальної відповідальності, а також як спосіб системного впровадження соціальних і екологічних практик.Висновки. Проаналізований світовий досвід розвитку гібридних бізнес-моделей варто імплементувати у віт чизняну практику. На часі широка популяризація ідеї та можливостей бета-корпорацій, а також нормативно-правовеврегулювання діяльності відповідних компаній, що сприятиме найбільш ефективному вирішенню соціальних проблем, що постали перед сучасним суспільством в цілому та українською державою зокрема.
48
РУДНИЦЬКИХ, МАРИНА. "Проблемні аспекти реалізації заходів пенітенціарної пробації в Україні". Право України, № 2019/07 (2019): 163. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-163.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасному світі провідним трендом у пенітенціарній галузі є системна підготовка засуджених під час відбування покарання та соціальна адаптація після нього. Це пов’язано, перш за все, з усвідомленням впливу колишніх засуджених на стан суспільної безпеки, громадського здоров’я та економіки: строки покарань, пов’язаних з ізоляцією, стають коротше, а повторні злочини досить дорого коштують. Реінтеграція особи у суспільство є серйозним викликом для більшості країн Європи, які дотримуються основного правила: підготовка до звільнення має розпочинатися з першого дня відбування покарання. В Україні питання адаптації осіб після звільнення з установ виконання покарань були вкладені в межі пенітенціарної пробації відповідно до Закону України “Про пробацію”. Минуло понад чотири роки з моменту набуття чинності цього нормативно-правового акта, однак пенітенціарна пробація залишається найменш розробленою, порівняно з досудовою та наглядовою, і без якісної державної політики у сфері соціальної допомоги засудженим та звільненим навряд чи система виконання покарань буде функціонувати повноцінно. Метою статті є огляд та аналіз сучасного стану запровадження пенітенціарної пробації, а також викладення авторського бачення перспектив її розвитку в Україні. У результаті опрацювання міжнародних норм і зарубіжного досвіду були сформовані універсальні етапи реалізації заходів пенітенціарної пробації: оцінка ризиків і потреб засуджених, планування кейсу роботи з ними, підбір та застосування реінтеграційних програм, реалізація заходів, пов’язаних із підготовкою до звільнення, соціальна адаптація засуджених після звільнення. На основі досвіду реалізації пілотного проєкту окреслені необхідні умови повноцінного функціонування пенітенціарної пробації. Так, сюди можна віднести покращення матеріально-побутових та житлових умов відбування покарання засуджених у виправних колоніях, інтеграція пенітенціарної медицини до загальної системи охорони здоров’я, посилення кадрового потенціалу, а також залучення волонтерів. Пенітенціарна пробація самостійно нездатна вирішити системні проблеми злочинності чи зниження рівня соціально небезпечних хвороб. Водночас підготовка до звільнення та адаптація після нього значно впливають на суспільну безпеку та систему громадського здоров’я, а як саме – залежить від якості та щільності надання соціальних послуг засудженим і звільненим.
49
Khlivniuk, Tetiana P. "ПЛАТФОРМНА ЕКОНОМІКА ЯК ЧИННИК МОДЕРНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 1 (21 липня 2021): 123–31. http://dx.doi.org/10.15421/342114.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є: вивчення впливу платформної економіки на інститут соціальної держави; з’ясування потенційних механізмів мінімізації ризиків для функціонування соціальної держави в умовах новітніх бізнес-трендів. Методологією дослідження є неоінституційний підхід. Наукова новизна статті полягає у започаткуванні досліджень політичною наукою на перетині двох дослідницьких напрямків: 1) кризи інституту соціальної держави; 2) переваг і загроз платформної економіки. Основний акцент зроблено на з’ясуванні змін в архітектурі інституту соціальної держави під впливом чинника платформної економіки. Теоретичне значення дослідження полягає у започаткуванні вивчення з позицій політичної науки шляхів міжінституційної взаємодії соціальної держави та платформної економіки. Практичне значення дослідження вбачається у тому, що Україна нині є на старті розбудови національної моделі соціальної держави й в цьому процесі має враховувати фактор стрімкого розвитку платформної економіки. Авторка доводить, що бізнес-інновації (платформна економіка) за належного сприяння державних інституцій можуть сприяти соціальним інноваціям: «Індустрія 4.0» реформує соціальну державу в стані стагнації в напрямку побудови «соціальної держави 4.0» (Welfare 4.0), коли держава буде використовувати переваги платформної економіки. Авторкою висловлена гіпотеза, що платформна економіка наділена потенціалом виступити не чинником руйнації інституту соціальної держави, а чинником її модернізації задля ефективного функціонування в умовах глобалізаційних, технологічних та інших викликів. Привернено увагу до важливості подальших досліджень того, як бізнес-інновації можуть підтримуватися державними інститутами задля збереження інституту соціальної держави в його модернізованій моделі. Акцентовано на потребі вивчення нормативно-правового аспекту проблеми: як держава може унормувати діяльність бізнес-платформ, щоб вони сприяли інституту соціальної держави, а не ослаблювали його. Стаття має теоретичний характер.
50
ГРИЩУК, ВІКТОР. "Соціальна зумовленість кримінально-правової охорони і захисту гідності людини в Україні". Право України, № 2018/09 (2018): 98. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-098.
Повний текст джерелаАнотація:
Гідність людини в суб’єктивному аспекті є, перш за все, деякою внутрішньою оцінкою людиною своєї власної цінності в умовах нормативної реальності певного соціуму. Як філософсько-правова категорія вона, в умовах розбудови демократичної, правової, соціальної держави, громадянського суспільства, є об’єктом посиленої уваги вітчизняних учених і практиків. Дослідження науковців зводяться, головним чином, до виявлення найбільш істотних, сучасних, сутнісних ознак розуміння поняття гідності людини, її проявів у конкретних сферах суспільного буття, з’ясування її функціональних властивостей, вироблення ефективних суспільно-нормативних механізмів охорони і захисту. Завжди надійною нормативною основою цієї діяльності служать передусім норми міжнародного права, зокрема: Загальна декларація прав людини, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Хартія основних прав Європейського Союзу. На шляху євроінтеграції сформульовані в них ціннісні, концептуальні, нормативні положення щодо гідності людини імплементовані загалом у Конституцію України та вітчизняне галузеве законодавство. Поряд із цим, в умовах сучасних соціальних реалій, все ще зберігаються певні можливості належного науково-законодавчого реагування компетентних органів держави на нові виклики суспільної практики в сфері охорони і захисту гідності людини. Метою статті є аналіз комплексу назрілих чинників соціальної зумовленості кримінально-правової охорони і захисту гідності людини в Україні на тлі законодавчої практики провідних європейських держав і вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства з метою подальшого підвищення ефективності кримінально-правового регулювання суспільних відносин у цій сфері. За наслідками дослідження виокремлено основні соціальні чинники, які зумовлюють необхідність встановлення в Україні кримінальної відповідальності за наклеп та образу як злочини проти гідності людини. До їх числа віднесено: суспільну небезпечність посягань на гідність людини; істотну поширеність у суспільстві таких діянь; доцільність їх криміналізації в сучасних умовах; узгодженість їх криміналізації з нормами міжнародного права та Конституцією України; наявні законодавчі підходи провідних європейських держав щодо протидії таким посяганням. Запропоновано встановити кримінальну відповідальність за наклеп та образу як посягання проти гідності людини.