Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Соціальні діалекти.
Статті в журналах з теми "Соціальні діалекти"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-31 статей у журналах для дослідження на тему "Соціальні діалекти".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Sushyi, Olena. "Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення: нотатки на полях завершеної теми". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 27–35. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).139.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено зміст та основні результати наукового дослідження за темою «Націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення» (ДР №0117U000193)», яке виконувалось у лабораторії методології психосоціальних і політико-психологічних досліджень ІСПП НАПН України у 2017–2019 рр.
Здійснено огляд індивідуальних напрямів досліджень членів наукового колективу та рукописів наукових праць, підготовлених по завершенні роботи: показано, що мозаїчна композиція наукового дослідження не тільки презентує нові аспекти осмислення історичних, психічних, соціальних та інших явищ, породжених людською життєдіяльністю, а й задає нові перспективи бачення їх націєтворчого та конфліктологічного потенціалу як форм соціально-психологічного мислення.
Із цих теоретичних і методологічних позицій пропонується оцінювати значущість отриманих результатів для практики націєтворення. Серед найбільш вагомих здобутків слід відзначити, що колективом виконавців уперше обґрунтовано концептуальні засади соціальної психології націєтворення як наукового напряму соціально-психологічної науки, що розкривають націєтворчий та конфліктологічний потенціал форм соціально-психологічного мислення.
Запропоновано концепцію формування і функціонування соціальних норм як форм соціально- психологічного мислення.
Розроблено низку концептуальних моделей: структурно- функціональну модель процесу націєтворення, що включає уявлення про систему соціально- психологічних механізмів її функціонування; модель соціально-психологічного аналізу феномену націєтворення у взаємозв’язку чотирьох поняттєвих конструктів (громадянин, етнос, держава, громадянське суспільство); структурно-функціональну модель націєтворчого та конфліктологічного потенціалу історичної психології в умовах мультикультурності; соціально-психологічну модель конфліктної взаємодії воєнного, поствоєнного і цивільного мислення в умовах гібридної війни; багатофакторну модель соцієтальної кризи, що пояснює діалектику консолідаційності та конфронтаційності в українському націєтворенні.
Сформульовано низку теоретичних положень щодо: суб’єктно-вчинкового підходу до процесу націєтворення; зв’язку феноменів агресивності людини і національної ідентичності; концептуальних рамок соціально-психологічного аналізу феномену національної ідентичності, закономірностей її існування та розвитку в умовах невизначеності. Обґрунтовано концептуальні засади вивчення націєтворчого потенціалу вітчизняної соціально-психологічної думки (2-га половина ХІХ – початок ХХ ст.).
2
Sushyi, Olena. "Націєтворчий процес у координатах соцієтальної кризи в Україні". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 7–19. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).19.
Повний текст джерелаАнотація:
Пропонована стаття є продовженням серії авторських публікацій, присвячених проблемі українського націєтворення, в яких, зокрема, було здійснено ретроспективний аналіз та систематизовано консолідаційно-деконсолідаційні параметри національно-державного розвитку України, виокремлено комплекс чинників (чинники соціальної поляризації, чинники деструктивної / негативної консолідації), що перешкоджають загальнонаціональному єднанню та примиренню українського соціуму в умовах нової соціальної реальності. Мета дослідження, результати якого представлено в статті, полягала в тому, щоб структурувати консолідаційно-деконсолідаційні параметри національно-державного розвитку України в кількох залежних системах координат та показати, що в сукупності вони відтворюють складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, які, зі свого боку, пояснюється діалектика консолідаційності та конфронтаційності українського націєтворення. Описано системи координат, що оприявлюють зрізи соцієтальної кризи, а саме: системні координати, унаявлені кризою основних сфер соціальної системи (політико-правової, економічної, соціальної, культурної); структурні координати, де полюсами є криза інституцій, криза інтересів та цілей, криза цінностей, криза ідентичностей; темпоральні координати, що відтворюють кризові цикли національно-державного розвитку України; соціально-психологічні координати, що дають змогу розглянути проблему кризової (масової) свідомості на рівні соціально-психологічних феноменів (за домінуючим типом соціальних переживань та формами соціально-психологічного мислення). Кожен з перелічених кризових зрізів характеризує цілком конкретний аспект соцієтальної кризи, який можна розглядати як у відносній автономності, так і в щільній взаємозалежності з іншими її аспектами. У своєму поєднанні в кожному новому зрізі компоненти соцієтальної кризи відтворюють її нову якість (ефект синергії). У сукупності вони формують складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, де кожне явище (компонент її структури) можна розглядати і як причину, і як наслідок конфліктно-конфронтаційних тенденцій національно-державного розвитку України. Багатофакторна модель соцієтальної кризи в Україні структурується низкою похідних моделей, що відображають її кризові зрізи у відповідних системах координат, як-то: контурна двовимірна модель соцієтальної кризи (системно-структурні координати); циклічна модель соцієтальної кризи (темпоральні координати); соціально-психологічна модель соцієтальної кризи (соціально-психологічні координати).
3
Laputko, Аnna. "Еволюція категорії «рівність» у християнстві". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 135–47. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено еволюцію християнських поглядів на рівність у контексті узгодженості антропологічних і соціальних чинників та процесів. Теоретичною основою статті є праці отців християнства, соціальні доктрини церков, енцикліки пап Deus Caritas est, Lumen Fidei, Summi Pontificatus, Саritas in Veritate, праці відомих науковців, богословів (Б. Рассел, В. Лоський, Д. Садовський, Софроний (Сахаров), К. Уер, Ю. Чорноморець та ін.). Здійснено аналіз християнського розуміння категорії «рівність» у діалектиці соціального та антропологічного. Показано, що в християнській антропології тлумачення проблеми рівності в ранньому християнстві мало суттєві відмінності від античної філософії, оскільки набуває онтологічного вияву відповідно до вчення про людину як образ та подобу Бога. Розкрито еволюцію уявлень про рівність від початку християнства до сьогодення. Простежено складний взаємозв’язок соціального та антропологічного в цьому процесі. Доведено, що основною характеристикою еволюції уявлень про рівність є перехід від утвердження рівності людей лише в антропологічному контексті як рівної можливості в досягненні Царства Божого до винесення уявлень про рівність за межі дихотомії антропологічного та соціального і утвердження рівних прав та можливостей людини і в соціальній площині.
4
Бугера, Олена Анатоліївна. "Соціальні діалектизми: історія розвитку та теоретичного опрацювання". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 6, № 2 (30 листопада 2011): 30–38. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v6i2.729.
Повний текст джерела
5
Корнієнко, Інокентій. "РИЗИК ЯК ЕЛЕМЕНТ ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ". Психологія: реальність і перспективи, № 15 (2 січня 2021): 69–76. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.201.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена висвітленню проблеми потреби встановлювати контроль над факторами ризику та невизначеності через теоретичний аналіз місця ризику у життєвому просторі особистості. У статті здійснено різнобічний аналіз розуміння ризику у психології, визначено оціночну дихотомію ризикованість / не ризикованість. Виявлено риси схильної до ризику особистості: погане самоврядування, послаблений інстинкт самозбереження, імпульсивність, ригідність, індивідуалістичність, тощо. Розглянуто питання нормативності особистості, яка є наслідком особистої потенційності з двох точок зору: як «тілесна» нормативність, яка розглядається насамперед через адаптацію, та соціальну «надприродну» нормативність. Виявлено параметри ризику через оцінку невизначеності та діалектику дихотомії «успіх – невдача». Розглянуто схильність до ризику, ризик-рису як стійку системну інтегральну властивість особистості, полікомпонентну за своєю структурою, що включає формально-динамічні, якісні, змістовні, соціально-імперативні характеристики. Проаналізовано зв'язок оцінки ризику з цінностями і нормами соціального характеру із врахуванням соціокультурного контексту. Встановлено, що ризик виникає як показник потенційності та невизначеності результату й може трактуватися як показник відкритості особистості.
6
Черних, Геннадій. "ДОСЛІДНИЦЬКІ ТРАДИЦІЇ КОГНІТИВНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИКИ – МОВА ТА ЗНАЧЕННЯ У СОЦІАЛЬНІЙ ВЗАЄМОДІЇ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 324–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-324-335.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто специфіку розвитку дослідницьких традицій когнітивної лінгвістики та соціолінгвістики. Визначено проблеми розу- міння буденної мови на сучасному етапі розвитку науки. Проаналізовано сучасний стан розвитку етнометодологічного підходу, ролі невербальних комунікацій у повсякденному спілкуванні. Обґрунтовано природу со- ціальної дії, особливості функціонування та взаємодії соціальних акто- рів за допомогою символів і значень. Розглянуто моделі комунікаційної взаємодії У. Шрама, Д. Маккуейла, Дж. Груніга, Т. Ханта, Ю. Габермаса, Н. Лумана. Розкрито зміст одного з ключових понять соціолінгвістики – “мовна ситуація”, яке визначається як сукупність форм існування мови (мов, регіональних койне, територіальних і соціальних діалектів). Особливу увагу приділено в сучасній соціолінгвістиці питанню про зв’язок і взаємо- дію мови і культури. Також розглянуто особливості розвитку когнітивної лінгвістики як мовознавчого напряму щодо функціонування мови як різ- новиду когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості — через мовні явища. Доведено основну гіпотезу когнітивної науки, що мисленнєві процеси можна трактувати як процеси оброблення та перетворення ментальних репрезентацій. Наведено ідеї головного прихильника та представника когнітивної соціології — аме- риканського соціолога Аарона Сікурела. Також обґрунтовується зміст праць французького соціолога Ж. Подьоло та концепції соціолінгвістики А. Мейє, Ф. Боаса, Е. Сепіра, В. Матезиуса, Б. Гавранека, Й. Вахека та ін., які зробили значний внесок у виявлення ролі соціальних чинників у розвитку мови та продемонстрували зв’язок мови із соціальними процесами, а також соціаль- ну роль літературної мови.
7
Левченко, Тетяна. "ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛЕКСИКО-ТЕМАТИЧНИХ ГРУП У СОЦІАЛЬНИХ ДІАЛЕКТАХ". Society. Document. Communication, № 7 (19 листопада 2019): 75–92. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-75-92.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано функціонування лексико-тематичних груп у соціальних діалектах. Зокрема функціонування зоо‑ та фітоморфізмів у кримінальному арго на території України у 20-30-х роках минулого століття досі не було об’єктом комплексного дослідження, що зумовлює актуальність нашої розвідки. З огляду на це, наша мета полягає в аналізі найчисельнішої лексико-тематичної групи, яку представлено у кримінальному арго 20-30-х років ХХ століття зоо- та фітоморфізмами та в дослідженні процесу лексичної метафоризації і динаміки розвитку пропонованої групи лексики. Аналізуючи різні моделі перенесення, варто зазначити, що метафоризація фітоморфізмів здійснюється за подібністю, що сприймається органами відчуття (зором, слухом, дотиком, нюхом) і за схожістю емоційно‑психологічного сприйняття. Позитивні чи негативні емоції дають змогу поєднувати в одній назві реалії дійсності, що зумовлюють однаковий емоційний стан або характеризуються однаковим емоційним станом.
Охарактеризовано риси зоо- і фітоморфних перенесень, в яких яскраво виражена пейоративна маркованість. Риси, ознаки, властивості представників тваринного і рослинного світу спрямовуються на приниження гідності, підрив довір’я до людини. На позначення цього явища у лінгвістиці використовують термін «дисфемізм» або «какофемізм», які представляють троп, що полягає в заміні звичайної, нейтральної назви грубим, вульгарним словом або висловом з метою приниження об’єкта її позначення, для емоційного підсилення та увиразнення висловлення; іноді це є виявом мовної бравади, прагненням епатувати слухача. Таким чином визначено, що дисфемізми – це зоо- і фітоморфічні метафори стосовно людини, уживання грубих, лайливих, непристойних слів.
На основі аналізу наукової літератури і словників, які містять жаргонну лексику, зафіксовано тенденцію вживання арготизмів у певному тематичному спрямуванні, зокрема і тих, що є російськими відповідниками. Джерелом метафоричного вживання арготизмів виступають такі тематичні групи слів: а) назви тварин; б) назви рослин; в) назви частин тіла людини. Негативна оцінна конотація відіграє вирішальну роль у метафоричних значеннях кримінального арго. Лексико-тематична група зоо- та фітоморфізмів у кримінальному арго свідчить про матеріальні і духовні цінності кримінального світу і дає змогу побачити суспільні проблеми в цілому.
8
Динниченко, Т. А. "ДІАЛЕКТИКА РОЗВИТКУ ГРУПОВОЇ ТА ЕГО-ІДЕНТИЧНОСТІ В РОМАНІ А. ФРАНСА «БОГИ ЖАДАЮТЬ»". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 231–36. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей репрезентації в романі А. Франса «Боги жадають» процесу формування і розвитку его- ідентичності головного героя у складному взаємозв’язку з колективною ідентичністю. У розвідці застосований психоаналітичний підхід до аналізу художнього тексту. Поведінка, думки, почуття персонажа інтерпретуються крізь призму психоаналізу з використанням таких термінів З. Фройда, К.Г. Юнга, А. Адлера, Е. Фромма, як «підсвідомість», «ідентифікація», «внутрішній конфлікт», «Ідеал-Я», «зовнішній об’єкт-ідеал», «психічний механізм ідеалізації», «сновидіння совісті», «архетип» тощо. Дослідження побудоване на поняттях колективної й его- ідентичності, уведених у науковий обіг Еріком Г. Еріксоном. Цей відомий культуролог і психолог аргументовано пов’язує формування особистої ідентичності із груповою. Різноманітні аспекти проблеми ідентичності є пріоритетними в європейській літературі початку ХХ століття. У романі А. Франса «Боги жадають» зображується момент кардинального змінення колективної ідентичності французького суспільства внаслідок великої історичної події – революції 1789–1794 років. Автор показує механізм ідентифікації в дії: як утверджуються нові соціальні й культурні цінності, як відбувається соціальна спайка, як усе це впливає на свідомість окремих індивідів. У центрі твору – психодрама молодого художника Еваріста Гамлена. Його его-ідентичність, внутрішнє «Ідеал-Я» доброчесної, стриманої людини формувалися до революції в конфлікті із груповою, що виявлялося в характері, поведінці, професійній діяльності. Республіканська групова ідентичність спочатку сприяє розвитку його особистої ідентичності, але пристрасне захоплення революційними лідерами запускає психічний механізм ідеалізації, що призводить до несвідомої підміни внутрішнього «Ідеал-Я» зовнішнім об’єкт-ідеалом і втрати власного «Я». А. Франс візуалізує конфлікт у підсвідомості свого героя, який виникає внаслідок такого патологічного процесу підміни, за допомогою алюзії на трагедію Еврипіда «Орест». Паралель Еваріст / Орест виявляє подібність психічного стану персонажів – обох мучить «неусвідомлена» совість через вчинки, які вони внутрішньо визнають злом, хоча свідомо виправдовують «священним велінням». Аналіз тексту роману «Боги жадають» із психоаналітичних позицій виявляє, що сюжет можна інтерпретувати як художнє дослідження розвитку его-ідентичності головного персонажа в діалектичному зв’язку з колективною ідентичністю.
9
Solopun, Nataliya, та Nadiya Ponomaryova. "ДІАЛЕКТИКА СОЦІАЛЬНО-ПЕРЕТВОРЮВАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В СФЕРІ УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 22 (7 вересня 2019): 139. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2019.22.0.139.
Повний текст джерела
10
Коваленко, Ю. Г. "Лінгвістичні параметри соціальних діалектів у сучасному художньому контексті". Studia linguistica, Вип. 7 (2013): 60–63.
Знайти повний текст джерела
11
Коваленко, Ю. Г. "Лінгвістичні параметри соціальних діалектів у сучасному художньому контексті". Studia linguistica, Вип. 7 (2013): 60–63.
Знайти повний текст джерела
12
Клименко, Л. В., О. В. Загороднюк та Ю. Л. Халахур. "ДІАЛЕКТИКА ПОНЯТТЯ «ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ» В СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ". Підприємництво та інновації, № 12 (3 липня 2020): 120–25. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/12.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено наукові діалектичні поняття економічного розвитку підприємств, які передбачають реорганізацію та переорієнтацію соціально-економічної системи. Відображено взаємозалежності структурних складових частин економічного розвитку підприємства. Аналізуючи масштабність сучасних структурних зрушень в економіці України, ми навели класифікацію видів розвитку суб’єктів господарювання на основі змістових критеріїв. Обґрунтовано необхідність впровадження сучасних методів прийняття управлінських рішень, спрямованих на конкретизацію пріоритетів, нарощування ресурсного забезпечення та розроблення дієвих стратегій розвитку. Доведено, що організаційно-економічними важелями збалансованого стабільного розвитку вітчизняних підприємств є впровадження конкурентоздатних високотехнологічних інноваційних процесів виробництва за умов інтеграційних зусиль організацій та підприємств зовнішнього й внутрішнього середовища.
13
Matkovskyi, P. Ye. "НАПРЯМИ, ФОРМИ ТА СФЕРИ ПРОЯВУ МОДЕРНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ". Actual problems of regional economy development 2, № 14 (27 липня 2018): 49–58. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.49-58.
Повний текст джерелаАнотація:
Концепція статті зорієнтована на обґрунтування складових системи модернізації агроформувань. Значна увага приділена напрямам, формам, сферам прояву та реалізації сільськогосподарських підприємств. Серед форм модернізації визначено: соціальну, технологічну, інституціональну, кадрову тощо. В ході дослідження використано методи порівняння, аналізу, діалектики. Оскільки модернізація виступає одним із небагатьох методів досягнення здорової конкурентної боротьби на арені сучасного глобального ринку, визначено, що ініціатором та організатором модернізації економіки країни та її аграрного сектору зокрема в умовах економічної кризи повинна стати держава.
14
Makaliuk, Iryna, Hanna Zhaldak та Vasyl Martynenko. "«Інституція» та «інститут»: тенденція «штучної підміни» понять". Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal 8, № 1 (20 березня 2022): 204–34. http://dx.doi.org/10.51599/are.2022.08.01.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Метою статті є поглиблення теоретико-методологічних положень економічної науки шляхом обґрунтування доцільності подолання тенденції «штучної підміни» базових понять інституціональної теорії у вітчизняному науковому просторі через понятійне розмежування «інституцій» та «інститутів» на основі критеріально-етимологічної ідентифікації їх ключових особливостей.
Методологія / методика / підхід. Дослідження базується на діалектичному методі пізнання та системно-структурному підході до вивчення інституціонального середовища взагалі та інституту аграрного підприємництва зокрема. Для досягнення поставленої мети в роботі використано методи: метод наукового узагальнення та порівняння – для визначення сутності категорій «інституція» та «інститут»; прийоми індукції, структурного аналізу та синтезу – для визначення діалектики взаємозв’язку між інституціями, інститутами, організаціями, органами, нормами, законами, звичаями тощо; асоціативний метод – для виявлення співвідношення між складовими елементами інституціонального середовища в контексті загального та часткового; дедуктивний метод – для визначення змісту суспільних інститутів; абстрактно-логічний метод і систематизація – для критеріально-етимологічної ідентифікації ключових особливостей інституцій та інститутів.
Результати. Обґрунтовано актуальність використання чіткого понятійно-категорійного апарату при проведенні інституціональних досліджень з метою подолання методологічних протиріч та несумісності теоретичних висновків у науковій і політичній лексиці. Досліджено наукові підходи до трактування, а також проаналізовано спроби понятійного розмежування категорій «інституція» та «інститут» вітчизняними та зарубіжними науковцями. Визначено діалектику взаємозв’язку між інституціями та інститутами через опосередкування організацій, органів та норм, правил, звичок, традицій, законів тощо. Установлено, що інституції є джерелом творення норм і правил, а інститути – засобом їх закріплення та поширення. Розглянуто зміст суспільних інститутів, таких як держава, армія, підприємство, сім’я тощо. Виділено характерні ознаки інституцій та інститутів. Охарактеризовано структуру інституту аграрного підприємництва в Україні. Проаналізовано сучасні тенденції змін інституційних механізмів взаємовідносин між суб’єктами аграрної сфери, що зумовлені законодавчими нововведеннями. Визначено перспективи дальших наукових досліджень у напрямі удосконалення структури інституціонального середовища в аграрній та інших сферах.
Оригінальність / наукова новизна. Удосконалено понятійний апарат інституціональної теорії, що полягає в розмежуванні понять «інституція» та «інститут» за критеріально-етимологічною ідентифікацією їх ключових особливостей, а саме: функціональності, всезагальності, суспільної необхідності, морального авторитету (спонукальної сили), психологічності, екстернальності, організуючого впливу на соціальне життя (для інституції) та історичності, структурності, структурованості, об’єктивності, примусовості, ієрархічності, організаційності, правової закріпленості / легітимності (для інституту).
Практична цінність / значущість. Результати проведеного дослідження є підґрунтям для дальшого розвитку інституціональної теорії на теренах вітчизняного наукового простору, оскільки дозволяють подолати тенденцію «штучної підміни» понять при трактуванні її базових категорій. Своєю чергою, впровадження диференційованого вживання термінів і розуміння сутності й діалектики взаємозв’язку між інституціями та інститутами є поштовхом до удосконалення інституціональної структури національного господарства з метою підвищення добробуту усіх його учасників і суспільства загалом.
15
Zinkevich, Vasyl I. "ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ ПІДХІД ЯК ІНСТРУМЕНТ АНАЛІЗУ СИСТЕМИ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019): 37–43. http://dx.doi.org/10.15421/351916.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується гіпотеза про те, що сучасні проблеми розбудови освіти ХХІ ст. сучасні філософія освіти і педагогіка вирішити не спроможні, оскільки їх методологічні засоби не здатні це зробити. Тому пропонується звернутися до теорії пізнання основним методом якої «є ідеальне розумове відтворення предмета вивчення у відповідних категоріальних структурах». На цій основі здійснити раціональну реконструкцію предмету дослідження – соціальну систему індустріальної освіти, як найбільш вивчену і реально ще діючу цілісність. Для ефективного відтворення її структурних і функціональних параметрів пропонується звернутися до парадигми «життєвого циклу освітніх систем у контексті цивілізаційного підходу» на основі використання когнітивного аналізу. Її перевага полягає тільки у тому, що даний концепт «схоплює» явище освіти в цілому. Це означає, що явище цивілізаційної освіти вивчається у якості соціального інституту і соціальної системи індустріального суспільства.При цьому сила когнітивного аналізу полягає у тому, що у якості вихідних одиниць аналізу виступає накопичено світовою спільнотою наукове знання про освіту. Новим є виявлення діалектики суб’єктного та об’єктного виміру когнітивних практик. Це дозволяє проводити дослідження когнітивного виміру еволюції сфери знання на основі системних відносин, які складаються в процесі формування нових проблемних областей. Цей висновок має принципове значення, оскільки є потреба у подальшому дослідити проблему становлення глобальної освіти у горизонті саморозгортання інформаційної цивілізації. Нова форма життєустрою планетарного світу, ще тільки народжується, тому спрогнозувати саморозгортання і форму системи освіти можна тільки на основі вивчення загальних алгоритмів зміни форм його буття на попередніх етапах. При цьому звертається увага на той факт, що освіта інформаційної цивілізації не виростає з освіти індустріальної доби.
16
Кирилюк, Федір, та Руслан Кирпичник. "РОЛЬ ФІНСЬКОГО ФЕНОМЕНУ В МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СКАНДИНАВСЬКИХ КРАЇН ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 33–35. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено рушійні сили та специфічні чинники формування політичної культури Скандинавських країн. Розглянуто та узагальнено особливості соціально-політичної програми Скандинавських країн. Виокремлено інформаційно-комунікаційні складові державної політики Фінляндії, що створили політико-економічні передумови для так званого «фінського феномену» політичної культури. Конкретизовано категоріально-понятійний апарат дослідження проблематики формування політичної культури, зокрема з’ясовано діалектику розвитку в сучасному політичному процесі та узагальнено існуючі підходи зарубіжних і вітчизняних дослідників до оцінки ролі та значення політичної культури на сучасному етапі розвитку політичних систем. З’ясовано сукупну дію об’єктивних та суб’єктивних факторів впливу фінського досвіду формування політичної культури, та його внесок у формування політичної думки Скандинавського регіону.
17
ЯНКО, Жанна, та Людмила Фоменко. "ЛЮДЯНІСТЬ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОГО ПІЗНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ОСВІТНІХ РЕАЛІЙ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 43 (29 листопада 2021): 134–42. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз проблеми людяності як ключового та ціннісного підґрунтя існування та розвитку освіти. Соціальне пізнання сучасного стану освіти слугує методологічним інструментом виявлення недоліків у царині освіти та водночас сприяє окресленню тенденцій і пер- спектив розвитку освіти як всеохоплюючого суспільного явища. Методологія. Засобами досягнен- ня поставленої мети є принципи і категорії діалектики, філософської антропології, ціннісний та соціокультурний підхід, феноменологічний та герменевтичний дискурси, методи аналізу та син- тезу, компаративістики. Наукова новизна. Соціальні реалії в сучасному українському суспільстві можна визначити як межові та кризові, що постають такими, які потребують спеціального аналізу для вияву «хворобливих» явищ в освіті та у гуманітарній галузі. Духовно-антропологічні цінності роз- глядаються як смислові та серцевинні крізь призму ідей Григорія Сковороди, Івана Франка, Наталії Кобринської. Освіта повинна посідати чільне місце в суспільному житті та стати інтегральним підґрунтям для його прогресивного духовного поступу. Водночас головна мета освіти має полягати у проявленні людяності через гуманітаристику з метою досягнення щастя для кожної особисті. Вис- новки. Кризові та «хворобливі» явища в освіті породжені такими ж характеристиками суспільного стану. Діалектичний взаємозв҆язок суспільства та культури через освіту і, навпаки, освіти через епідемію в духовно-гуманітарній складовій частині суспільства та сучасної цивілізаційно-культурної ситуації потребують негайних втручань, але не постійних реформ, що більше нівелюють усі попередні культурно-освітні здобутки, ніж творять нову школу та освіту, що аж ніяк не сприяють просвітленню душі кожної людини, її проявленню, її образотворенню. Орієнтовними тенденціями роз- витку освіти повинні стати духовність, філософія, філософія освіти, прагнення до знань, а не обмін інформацією, досягнення щастя кожною особистістю засобами освіти, а саме гуманітарної освіти, формування умов із боку держави для забезпечення належного рівня освіти та реалізації особистості у суспільстві як вільної, повноправної, освіченої та щасливої Людини. Над імплементацією саме таких ідей варто працювати та втілювати їх у життя, треба будувати справжню освіту як осе- реддя людяності, культури та духовності, царину науковості та технологічності.
18
Hlukhovtseva, Kateryna. "Linguistic embodiment of social orientations of Luhansk region citizens in local area dialectal texts." Linguistics, no. 2 (41) (2019): 17–30. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2631-2019-2-41-17-30.
Повний текст джерела
19
Оксана, Добридень. "ДІАЛЕКТИКА ФОРМИ ТА ЗМІСТУ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СОЦІАЛЬНИХ СУБ’ЄКТІВ В УМОВАХ СУСПІЛЬСТВА СПОЖИВАННЯ". Humanities journal, № 4 (4 лютого 2020): 72–79. http://dx.doi.org/10.32620/gch.2019.4.08.
Повний текст джерелаАнотація:
According to the World Health Organization, the major health threats to the planet’s population are air pollution, non-infection diseases, vaccine refusal, antibiotic resistance, etc. Taking into account the whole complexity of the systemic links in the range of these issues, the discussion intensity on health will continue. That’s why, there’s no wonder the safety of human life as a whole and the philosophical reflection on the phenomenon of health are the subject of critical analysis of many modern researchers.The extent, to which a social subject’s health-preserving activity is effective, depends on a number of factors. The end result of health preserving activity is determined not only by the mental and volitional qualities of the person who puts it into practice. It is also a matter of the dialectical interaction of form and content of a personality’s health preserving culture, without which it is impossible to imagine a holistic vision of this problem under the current conditions.Health preserving activity of a social subject under the contemporary consumerism acquires specific features, the form and content of which are predetermined by traditional social practices that are inherent in a society of over-consumption.It is of utmost importance for every educated person to understand the real state of affairs in the interconnections between the elements of such complex mechanisms as a consumer society and health preservation. It means that the power of negative effects on the individual is being significantly increased, because it is not about demonstrating expenses on unnecessary clothes and accessories, which will harm only the consumer’s wallet, but about expending on health-preservation drugs, products and procedures. That is, the vitality of the human biological organism and the duration of their life are crucial.Personal responsibility to care about your own health will always go hand in hand with critical reflection on the information. Both personal responsibility and critical thinking are based on education. The more educated a person is, the greater his or her vitality and readiness to meet the challenges of today are.Thus, as a result of the lack or the absence of competent information on contents, false origin and consequences of the consumption of preparations, foods, goods and procedures, the content of the health-preserving activity is being distorted, and the form, while preserving external segments, becomes illusory in its essence.
20
Сізов, В. В., Я. А. Славська та О. А. Бондаренко. "ДЕТЕРМІНІЗМ Е. ДЮРКГЕЙМА В ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 202–18. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-202-218.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються педагогічні погляди Е. Дюркгейма, що були викладені у виданні «Освіта та соціологія». Відзначається, що педагогічний детермінізм Дюркгейма – це закони розвитку суспільства, які безпосередньо визначають характер освіти, місце та роль у ньому педагогіки. Виявлено, що детермінізм Дюркгейма в теорії освіти має певні межі і визначається основними елементами діалектики, а саме: цілі освіти і культурно-історичний елемент, який містить такі складові, як історія національної педагогіки та вплив суспільства і соціального середовища. Особливий елемент теорії освіти Дюркгейма пов'язується з поняттям національного менталітету. Діалектично всі елементи та складові частини освітньої теорії Дюркгейма формують освітню культуру суспільства. Відзначено, що у Дюркгейма цілі освіти – це її сенс, а культурно-історичний елемент – це обов’язкова умова реалізації цілей; соціальне середовище не є абстрактним явищем, але є конкретно вираженим у специфіці групових соціально-культурних відносин людини особливим простором, який формує особистість і є включеним у систему освіти як компонент культурно-історичного фактору; менталітет – сфера несвідомого, визначеного попередніми етапами культурного розвитку, що й є комплексом стійкої мотивації особистісної та групової поведінки. Імплікативно, виділені елементи педагогічних ідей Дюркгейма дають привід їх поєднати і назвати «Культурно-історичною теорією освіти Е. Дюркгейма». Культурно-історичний компонент в теорії Дюркгейма у сфері освіти і педагогіки, який використовується сьогодні як методологічна основа вивчення і створення конструкції освіти в національному суспільстві, міг би сам по собі володіти ціннісними характеристиками, протидіяти руйнуванню національної свідомості і закладати основи для його збереження та безболісної адаптації. Відзначено, що ідея Дюркгейма полягає в тому, що свідомість повинна бути здатною природним чином сприймати інновацію. Інновація позитивно сприймається свідомістю і забезпечується несвідомим, при цьому обидва чинники виходять з культурно-історичних традицій. Отже, інновація – результат еволюційного природного процесу, вона не відторгається практикою і утворює в повній мірі повноцінний елемент освітньої культури суспільства.
21
Коваль, І. М., та О. М. Ратушна. "ГЕГЕЛЬ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.161.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті акцентовано увагу на тому, що Гегель залишив надзвичайно велику спадщину не тільки у філософії, але й у праві політиці, релігії, педагогіці, естетиці. Його твори і у наш час не втратили своєї соціальної цінності та актуальності. Основний акцент робиться на житті та творчості мислителя, яке проходило в напруженій інтелектуальній праці, осмисленні існуючих соціально-політичних, правових, етико-релігійних проблем суспільства та їх філософській оцінці. Доведено величезний вплив християнської релігії, моральних чинників суспільства і держави на філософську систему Гегеля, яка побудована на філософії ідеалізму. Згідно з цією концепцією першоджерелом розвитку та існування оточуючого світу, життя та діяльності суспільства виступає світовий дух.
Під час аналізу існування та розвитку суспільства центральне місце мислитель відводив державі, державному управлінню та видатним особистостям. Ці та інші його ідеї стали важливим поштовхом та суттєвим чинником для критики. Перше місце у філософії Гегеля посідає держава, людина практично позбавлена прав та свобод та є беззахисною перед владою. У зв’язку з цим деякі критики оголосили його теоретиком тоталітаризму та анти- ліберальним філософом.
Слід підкреслити, що найбільшій критиці піддавалася діалектика взаємозв’язку держави і права, громадянського суспільства, а також роль та місце особистості в історичному процесі. Варто зазначити також, що найбільш об’єктивна характеристика гегелівської спадщини прослідковується в працях таких відомих вчених, як В. Асмус, А. Гулига, Б. Кедров, В. Лазарєв, В. Нерсесянц, А. Піонтковський та інші.
Філософська спадщина Гегеля як за життя, так і після смерті викликає чисельні дискусії та критику. Попри це, його внесок в історію світової науки та культури важко переоцінити. Таким чином, філософсько-політичні, правові концепції великого німецького мислителя не втратили своєї актуальності, особливо важливим чинником вони виступають в сенсі осмислення сучасних складних проблем в забезпеченні прав і свобод громадян, незалежності та суверенітету.
22
Shuklina, Viktoriya Viktorivna, та Ruslan Mykolayovych Naboka. "ЯКІСТЬ В ПАРАДИГМІ УПРАВЛІННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА". SCIENTIFIC BULLETIN OF POLISSIA, № 2(18) (2019): 163–70. http://dx.doi.org/10.25140/2410-9576-2019-2(18)-163-170.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Під впливом соціально-економічного розвитку змінюється парадигма управління потенціалом, трансформуючись в систему знань, що адекватна умовам. Постановка проблеми. Перенасичення бізнессередовища інформацією та невідповідність засобів комунікації викликає організаційний хаос, який перешкоджає досягненню цілей і знижує якість управління підприємством. Науковим підґрунтям для вирішення цієї проблеми є дослідження відповідності парадигми та її якісних критеріїв. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Систему поглядів на управління потенціалом формували в своїх працях такі провідні вчені і дослідники, як І. Ансофф, П. Друкер, Ф. Тейлор, Е. Мейо, О. Білорус, О. Скаленко, О. Терещенко, О. Федоніна М. Шепелєв та інші. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Діалектику управлінської парадигми інформаційно-комунікаційного потенціалу та зміни її положень не досліджували в період інформатизації економіки; недостатньо враховували якісні аспекти формування. Постановка завдання. Обґрунтувати сутність нової парадигми управління інформаційно-комунікаційним потенціалом підприємства в умовах сучасної економіки; визначити роль і місце якості в контексті адекватності ситуації. Виклад основного матеріалу. Досліджено трансформації парадигми на сучасному етапі соціальноекономічного розвитку, сутність понять, характерні ознаки і роль якості в забезпеченні адекватності управління інформаційно-комунікаційними можливостями під впливом зміни ситуацій. Висновки. Обґрунтовано сутність і діалектику парадигми управління інформаційно-комунікаційним потенціалом підприємства в умовах розвитку інформаційно-знаннєвої економіки. Розроблено архітектуру якості та визначено роль і характерні ознаки якісного управління в контексті адекватності конкретній ситуації
23
Slyusarevskyy, Mykola. "Психологічна безпека людини в онтологічному та гносеологічному вимірах. Післямова до роботи, відзначеної Державною премією України в галузі науки і техніки." Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 7–26. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).138.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізується стан проблеми психологічної безпеки людини, яка в останні десятиріччя активно розробляється на пострадянських теренах.
На основі проведеного аналізу констатується, що розроблення цієї проблеми, аналітичну рамку якого задають публікації психологів Російської Федерації, здійснюється в спірних теоретико-методологічних координатах.
У тлумаченнях психологічної безпеки виразно простежуються тенденції абсолютизації її індивідуально-психологічних аспектів та десоціалізації, що спотворює зміст даного поняття (фактично відбувається його підміна: індивідуально-психологічні ресурси і чинники безпеки розглядаються як сама безпека).
На думку автора, конструктивну альтернативу згаданим тенденціям становить концепт психологічної безпеки, покладений в основу роботи «Життєвий світ і психологічна безпека людини в умовах суспільних змін», за яку групі вчених Інституту соціальної та політичної психології НАПН України присвоєно Державну премію України в галузі науки і техніки за 2019 рік.
Згідно із цим концептом, психологічна безпека людини є інтегративною характеристикою системи взаємодії «суб’єкт – середовище», у процесі якої складається певна ситуація, котру людина суб’єктивно означує маркерами «безпечна – небезпечна».
Обґрунтовується ситуаційна, а також динамічна, континуальна природа психологічної безпеки.
Наголошується, що, так само як і ситуація, психологічна безпека водночас залежить і не залежить від людини, тому вирішення проблеми психологічної безпеки передбачає як актуалізацію особистісних ресурсів захищеності психіки, так і підвищення рівня безпечності переважно незалежних від людини чинників.
Підкреслюється відносний характер будь-якої психологічної убезпеченості, разом з тим висунуто тезу про можливість і потребу досягнення в кожному конкретному випадку такого її рівня, який є необхідним і достатнім для збереження особистісної автентичності і життєтворчого потенціалу людини.
Особливу увагу приділено розкриттю соціальної сутності та діалектики активності людини як суб’єкта безпеки. Обстоюється думка про те, що проблематика психологічної безпеки людини належить до сфери компетенції передусім соціальної психології. Інші психологічні дисципліни можуть розробляти її окремі аспекти.
24
Солоділова, О. В. "ПРОБЛЕМА СПРИЙНЯТТЯ У ФІЛОСОФІЇ Т. АДОРНО". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 114–18. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1036.
Повний текст джерелаАнотація:
Солоділова О. В. Проблема сприйняття у філософії Т. Адорно. – Стаття.У статті розглянуто особливості проблеми сприйняття у філософії Т. Адорно. Його творчість відбувалася на тлі великих суспільних й культурних перетворень в XX столітті. Будучи філософом, культурологом, соціологом, музикознавцем, Т. Адорно напрацював свою теорію «негативної діалектики», в межах якої диференціював індивідуальне й надіндивідуальне, особливе й загальне. У статті обґрунтовано, що основним здобутком Т. Адорно є його тлумачення витвору мистецтва, музич- ного, зокрема, як самостійного автономного суб’єкта, що має трансцендентний характер. Таким чином, раціональному позитивному мисленню – як суспільному, так і індивідуальному, що набуло своїх характерних рис у час розвитку авангардного мистецтва, народження Постмодерну, добу панування суспільства масового споживання й масової культури (поп-культури), яке певним чином стандартизує мислення, віддаючи перевагу масовим формам мистецтва й масовій музичній культурі, Адорнопротиставляє процес безпосереднього сприйняття слухачем й глядачем культури, музики на рівні об’єктивного існування витвору мистецтва, який водночас має автономну суб’єктивну природу. Окреслено, що основним мотивом цієї «безпосередності» стала (в теорії Адорно) спонтанність – як безпосередній вияв людиною своїх почуттів, як вияв раціональної й ідеологічної незаанга-жованості. Адорно мав на увазі паритет індивідуального й надіндивідуального, що мав би дати людині ширший простір у сенсі виявів свободи – соціальної, естетичноїй т. п. Також це давало змогу Адорно своєрідно підійти до актуального вирішення основної проблеми тогочасної (й, на нашу думку, нинішньої ) культури – співвідношення двох полюсів культури – «високої» елітарної й «низької» масової. Адорно заперечив обидві, висунувши тезу щодо необхідності вивільнення людської свідомості з кола будь-яких обмежень – соціальних, естетичних й т. ін. Доведено, що кінцевою метою такого вивільнення Адорно вважав досягнення певного рівня соціокультурної активності індивіда, який є здатним творчо переробити не тільки себе, але й суспільство, яке, з одного боку, стало супер раціональним, а з іншого – супервпливовим щодо свідомості людей, які стали заручниками тоталітарного способу мислення й життя, учасниками становлення нового «монополістичного» суспільства. Такі погляди Адорно цілковито відповідали настановам й орієнтаціям Франкфуртської школи. Разом із тим Адорно став стійким об’єктом критики – як із боку авангардних інтелектуалів, так і з боку лівацьки налаштованих кіл, які стали основним конфронтаційним фоном тодішнього західного істеблішменту. Нині людство перейшло до життя в інформаційному глобальному візуалізованому цифровому суспільстві, де значно підваженими виглядають морально-ціннісні норми минулого, інтенсивно переглядаються естетичні настанови, орієнтації, смаки, зрештою, активно формуються новітня філософія, антропологія, філософія освіти й педагогіка, які мають дати відповідь на світоглядні й морально-етичні виклики сучасного суспільства.
25
Руденко, Володимир Миколайович. "МОДЕЛЮВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗМІСТУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 93–102. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.190.
Повний текст джерелаАнотація:
Моделювання культурологічної спрямованості змісту вищої освіти закладене на підставах ізоморфної тотожності освіти і культури. Основна ідея полягає в наповненні змісту вищої освіти когнітивними, ціннісними та регулятивними формами смислового розуміння культури. Зміст навчання і виховання диференційовано представлено у контексті культури і цивілізації. Цільовий компонент вищої освіти вибудовується в рамках культурологічної парадигми гуманістичного типу (парадигми людини культури), що визначає необхідні і достатні умови для становлення цілісної системи професійно-особистісних якостей випускника вищої школи. Модель представляє єдність духовно-моральних і професійно-технологічних компонентів підготовки. Це відображає об’єктивну потребу людини, суспільства і держави в високому рівні розвитку професіоналізму, компетентності та особистісних якостей майбутніх фахівців. Модель змісту вищої освіти відображає основні дидактичні ознаки і характеристики будови і функціонування сучасної гуманітарної культурно-освітньої системи. Сукупність концептуальних засад розглядається на основі діалектики єдності культурології та антропології. На теоретичному та нормативному рівнях моделювання закладена можливість подання змісту вищої освіти за допомогою категорій «значення» і «сенс» як засобу перетворення на їх основі духовних, соціальних і технологічних компонентів культури у цілісну «предметну реальність». Освітній процес моделюється як своєрідний культурний акт (подія), що спирається на ціннісну ієрархію, а також механізми засвоєння змісту шляхом переведення суб’єктами значень на рівень особистісних когнітивних, ціннісних та регулятивних сенсів. Особистісні сенси є головними складовими в структурі цілісної свідомості особистості й одночасно виступають універсальними структурними елементами культури.
26
Редько, Є. О. "ДЕЯКІ ЗАУВАГИ ЩОДО ПРОТООФЕНСЬКОЇ ОСНОВИ УКРАЇНСЬКИХ АРҐО". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 151–58. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню зв’язків між українськими арґо та соціолектом володимирських офенів у контексті порівняльно-історичного вивчення східнослов’янських субстандартних систем. Основну увагу приділено протоофенській теорії формування східнослов’янських арґо, запропонованій російським мовознавцем Василем Бондалетовим, яку критично оцінено з огляду на лінгвальні й екстралінгвальні особливості розглядуваних соціальних діалектів. Сумніву піддано твердження про генетичну первинність офенського соціолекту щодо українських арґо й закцентовано на контактному характері взаємодії згаданих субстандартних систем. В основу статті покладено зіставний аналіз одинадцяти українських лірницьких арґо, зафіксованих у мовознавчих та етнографічних розвідках упродовж другої половини ХІХ – початку ХХІ століття, і найрепрезентативнішого «офенського» джерела – словника соціолекту володимирських мандрівних торговців, що його зібрав у 1850-х роках Володимир Даль. Українсько-офенські арґотичні лексичні паралелі проаналізовано за кількісними та якісними параметрами, кількісні показники розглянуто з огляду на територіальні особливості відповідних арґо. Визначено, що загальна кількість лексичних збігів залежить від обсягу й ареалу поширення аналізованих субстандартних систем і може свідчити лише про конвенційну спорідненість офенського соціолекту з українськими арґо. Якісні параметри українсько-офенських зв’язків досліджено на матеріалі фіксованої множини лексем, яка дає змогу помітити численні розбіжності між українською й офенською лексикою на рівні базових понять і найпоширеніших слів. У межах цієї множини окремо досліджено кілька груп офенських арґотизмів за частотністю збігів, визначено загальні особливості таких міжарґотичних зв’язків. Зауважено, що ймовірна генетична вторинність українських лірницьких соціолектів щодо соціолекту офенів може ґрунтуватися лише на спільному фонді грецьких запозичень у східнослов’янських арґо, однак етимологічні та семантичні особливості грецизмів не дають переконливих свідчень на користь цього припущення.
27
М. В.Семеніхін, С. Г. Качурін,. "ПОДОЛАННЯ ПРОТИДІЇ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ ПОЧЕРКОЗНАВЧОЇ ЕКСПЕРТИЗИ: СИСТЕМИ ТАКТИЧНИХ ПРИЙОМІВ". Криміналістичний вісник 33, № 1 (10 лютого 2021): 94–107. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-33-1-94.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – аналіз теоретичних питань і розроблення практичних рекомендацій із тактики відібрання експериментальних зразків почерку та підписів в умовах протидії перевірюваних осіб під час проведення судових почеркознавчих експертиз. Методологія. Методологічну основу становлять загальні закони та категорії теорії пізнання, зокрема положення матеріалістичної діалектики про пізнання соціальних процесів і явищ, пов’язаних із досліджуваними проблемами. У процесі розгляду теми також застосовувалися історико-правовий метод, яким проаналізовано генезу розроблення тактико-технологічних засад проведення слідчих дій, теоретичні напрацювання криміналістичних аспектів протидії при проведенні судових почеркознавчих експертиз; системно-структурним і порівняльним встановлено сутність тактики проведення судових почеркознавчих експертиз, з’ясовано прийоми подолання протидії перевірюваних осіб проведенню почеркознавчої експертизи, а також групування їх в системи, запропоновано рекомендації щодо їх застосування; соціологічний метод (анкетування) застосовано для опитування слідчих та експертів за спеціально розробленою анкетою; статистичним методом (групування відомостей, аналіз кількісних показників) узагальнено дані за результатами аналізу висновків експертів, протоколів відібрання зразків почерку та підписів; експериментальним проведено експерименти з відтворення чужих підписів різними категоріями осіб. Наукова новизна зумовлена започаткуванням заснованого на результатах проведеного авторами експерименту тактичного прийому подолання протидії перевірюваної особи в разі повідомлення неправдивої інформації про незнання цією особою транскрипції підпису конкретної людини, що полягає в наданні особі досліджуваного підпису для короткочасного візуального його огляду. Висновки. У результаті дослідження, зокрема, з’ясовано, що залежно від слідчої ситуації, яка склалася, системи тактичних прийомів відібрання зразків спрямовані: на встановлення обставин та умов виконання рукопису; одержання зразків почерку перевірюваної особи в ситуації можливої її відмови; спілкування з такою особою і вплив на неї у процесі відібрання зразків; подолання протидії перевірюваної особи. При цьому тактичні прийоми подолання протидії перевірюваної особи передбачають: за відмови від надання експериментальних зразків почерку та підписів – використання прийомів психологічного впливу та логічного переконання; у разі спотворення перевірюваним свого почерку – прискорення темпу написання та збільшення тривалості відібрання зразків; якщо повідомлено неправдиву інформацію про незнання перевірюваним транскрипції підпису конкретної людини – надання досліджуваного підпису для короткочасного візуального його огляду.
28
Швець, Дмитро, та Наталія Расторгуєва. "Права людини та підготовка поліцейського в аспекті формування особистості". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 326–42. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-326-342.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено питання підготовка поліцейського в аспекті формування особистості крізь призму прав людини. Звертається увага, що для успішного подальшого впровадження загальновизнаних стандартів прав людини, розбудови правової, демократичної держави, необхідно переглядати питання підготовки поліцейського в аспекті прав та свобод людини. Метою дослідження є розкриття особливостей підготовки поліцейського у галузі прав людини в аспекті формування його особистості. Завданням є визначення характеристик особистості поліцейського, як захисника прав людини. Дослідження статті базується на системному підході щодо розгляду зарубіжного досвіду у сфері викладання міжнародних стандартів прав та свобод людини з метою визначення основних вимог до особистості поліцейського. Філософський діалектико-матеріалістичний підхід дозволив розглянути вимоги до особистості поліцейського, що сформувалися в умовах об’єктивної соціальної реальності, що постійно еволюціонує. Структурно-логічний метод застосовано для визначення основних напрямів удосконалення та оптимізації юридико-психологічних засад формування особистості поліцейського в умовах демократизації. На підставі зарубіжного та міжнародного досвіду (ООН, Ради Європи та ОБСЄ, а також досвід держав-членів ЄС) виокремлено основні теми з галузі прав людини в межах яких необхідно сформувати основні вміння та ставлення поліцейський задля забезпечення прав людини у їхній практичній діяльності. Узагальнено основні характеристики особистості поліцейського в аспекті прав людини. Зроблено висновок про те, що важливо сформувати у поліцейського здатність діяти за власним задумом, розумінням, що повинно ґрунтуватися на інтерпретації та осмисленні попереднього особистого та соціокультурного досвіду у сфері забезпечення прав та свобод людини. Необхідно пропрацювати в межах навчання, як негативний, так і позитивний досвід нашої держави, у тому числі у сфері недопущення катувань. При підготовці правоохоронця слід враховувати не тільки знання та вміння, а й ставлення до прав людини (рефлексія). Таким чином забезпечується підготовка поліцейського, як особистості, яка поважає та захищає права та свободи людини. Оскільки охорона та захист прав та свобод людини виступають в якості основних обов’язків поліцейського, то характеристики особистості поліцейського в аспекті прав людини виступають в якості ключових. Ці характеристики проявляються у його ставленні до прав людини, ставленні до людей при виконанні своїх повноважень. Ключові слова: особистість поліцейського, професійна ідентичність, демократичні основи поліцейської діяльності, верховенство права, толерантність.
29
ДЕРЖИПІЛЬСЬКА, АННА. "Притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти людяності як спосіб захисту цінностей, закріплених у Загальній декларації прав людини". Право України, № 2018/09 (2018): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-09-196.
Повний текст джерелаАнотація:
Правова природа злочинів проти людяності, аналізу підстав і передумов встановлення заборони цього виду злочинних діянь на рівні міжнародного права та судочинства має неабияку потребу у науковому дослідженні. Актуалізація дослідження цієї проблематики у площині міжнародно-правової науки та міжнародного судочинства спричиняється, зокрема, відсутністю і донині спеціального правового документа, присвяченого цьому виду протиправних діянь, усталених науко вих думок щодо потреби встановлення заборони цієї категорії злочинів на рівні міжнародної конвенції та теперішньою діяльністю Комісії Організації Об’єднаних Націй (ООН) з міжнародного права щодо її проектування. Злочини проти людяності належать до категорії тих “варварських актів”, прагнення попередити які було метою Загальної декларації прав людини, 70-річчя прийняття якої святкуватиме весь цивілізований світ у грудні цього року. Аби правильно зрозуміти “дух” цього документа, не можна не з’ясовувати проблематику названих кримінальних правопорушень. Саме така спроба представлена у пропонованій статті. Метою статті є дослідження легалізованої у міжнародних документах конструкції злочинів проти людяності, а також заходи юридичної відповідальності за їх вчинення. Простежуються зумовлювані конкретними історичними подіями зміни офіційної інтерпретації відповідних понять, починаючи зі статутних документів Нюрнберзького трибуналу та закінчуючи рішеннями Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Проаналізовано правову позицію ЄСПЛ, який у декількох своїх рішеннях конкретизував та додатково обґрунтував низку аспектів інтерпретації поняття злочинів проти людяності та відповідальності за їх вчинення. Зокрема, ЄСПЛ звертає увагу, що притягнення до відповідальності за вчинення зазанчених кримінальних правопорушень може здійснюватися національними судами на основі міжнародно-правових норм, незалежно від того, чи передбачена вона національним кримінальним законом. У статті також наводяться статистичні дані про факти засудження міжнародними трибуналами (зокрема й Міжнародним кримінальним судом (МКС)) окремих осіб за вчинення злочинів проти людяності. Увага особливо акцентується на історичному внеску у цю проблематику британського професора Г. Лаутерпахта (колишнього студента Львівського університету та першого наукового проектанта згаданого різновиду кримінальних правопорушень). Сьогодні найбільш детальна характеристика зазначених злочинів міститься у Римському статуті МКС, а також у підготовленому Комісією ООН з міжнародного права проекті Конвенції про заборону злочинів проти людяності. Одним із головних моментів проведеного дослідження є порівняльна таблиця конструкції злочинів проти людяності Г. Лаутерпахта із наведеним у Римському статуті МКС. На основі аналізу зроблено висновок, що, по суті, в Римському статуті МКС застосовується першопочаткова конструкція визначення злочинів проти людяності тому, що наведене у статутних документах Нюрнберзького трибуналу: п’ять складів злочинів знайшли своє відображення серед 11, наведених у Римському статуті МКС, що становить близько 45 %. Якщо пригадати, що формування злочинів проти людяності у Статуті Нюрнберзького трибуналу було сформульоване професором Г. Лаутерпахтом, то стає очевидним, що практично всі його положення з цього питання зберігають свою актуальність і донині. В основу дослідження покладено соціально-детерміністичний та антропосоціальний методологічні підходи. Фундаментом обрання та використання концептуальних підходів і дослідницьких методів була діалектика як всезагальна парадигма будь-яких наукових досліджень.
30
Тарасюк, Інна. "РОЛЬ МОВИ У КОНТЕКСТІ ІДЕНТИЧНОСТІ ТА АКУЛЬТУРАЦІЇ МІГРАНТІВ". Psychological Prospects Journal, № 37 (15 червня 2021). http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2021-37-233-243.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Сучасний політичний та суспільний розвиток актуалізує значення мови в контексті національної, культурної та соціальної ідентичності особистості. Особливого значення питання мови та її функцій набуває в руслі успішної інтеграції мігрантів у іншомовному середовищі. Згідно з актуальними дослідженнями та опитуваннями населення в мультикультурних суспільствах, мові належить вирішальне значення в процесі інтеграції, а відтак сприяє успішній акультурації мігрантів. Метою статті є здійснити огляд та проаналізувати наявні теорії мовної комунікації в контексті ідентичності особистості.
Методи. Для реалізації поставленої мети було використано базові теоретичні методи дослідження, а саме: аналіз, синтез, порівняння та узагальнення.
Результати. Дослідницький центр П'ю у Вашингтоні 2017 року оприлюднив результати опитування мігрантів по всьому світі, котрі засвідчують, що саме володіння мовою домінантної більшості є надважливою передумовою, аби стати повноцінною частиною суспільства, бути інтегрованим та визнаним у ньому. Для поглибленого вивчення впливу мови на життя мігрантів у іншомовному середовищі було розроблено багато теорій з мовної комунікації. Одна з найбільш відомих теорій у контексті теми ідентичності є теорія соціальної ідентичності (SIT), за якою мова є ознакою, через яку особистість сигналізує свою соціальну ідентичність та належність до певної групи. Теорія етнолінгвістичної ідентичності (EIT) фокусує увагу на взаємозалежності між етнічною та мовною ідентичністю. В центрі уваги не лише мовленнєві дії, але й соціально-психологічні процеси, котрі лежать в основі міжкультурної комунікації. У центрі теорії комунікативної адаптації (CAT) – соціально-психологічні фактори, що впливають на процес комунікації між різними, несхожими мовцями. В процесі такої комунікації відбувається усунення мовленнєвих відмінностей або ж навпаки наголошення на них (приміром через діалект або соціолект).
Висновки. В контексті акультурації мові належить беззаперечно важлива функція, адже завдяки їй відбувається обмін інформацією про належність до тієї чи тієї групи. Діалекти та акценти надають інформацію про регіональне походження. Через соціолекти мігранти ідентифікують себе з певними соціальними групами. Знання мови домінантної більшості відкриває додаткові перспективи для навчання та праці, а знання мови свого етносу дає можливість не втрачати зв’язків зі своєю етнічною спільнотою. Це і є основним принципом інтеграції, а відтак і успішної акультурації. Отримані висновки та узагальнення будуть використані нами в емпіричному дослідженні психології акультурації іноземних студентів до іншомовного середовища.
31
Радченко, Олександр, та Станіслав Горбаченко. "СТРАТЕГІЯ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕННОСТІ". Економіка та суспільство, № 24 (23 лютого 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-24-31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто діалектику сутності категорії «розвиток туристичної галузі» шляхом визначення її структурно-функціонального змісту, що надало змогу сформувати концептуальне визначення основних параметрів розвитку галузі туризму як процесу розробки та прийняття управлінських рішень за допомогою використання інструментарію щодо впливу на соціально-економічний чинник суспільного розвитку та як невід’ємний атрибут сучасних світових глобалізаційних процесів. З цією метою, на підставі отриманих результатів в процесі дослідження було запропоновано механізм адаптивного, комплексного використання наявного туристичного рекреаційного потенціалу країни, а також окресленні основні шляхи підвищення рівня національної економіки та реалізації зовнішньої політики держави в умовах невизначеності (пандемія COVID-19, карантинні обмеження, заборона вільного перетину кордонів тощо). Систематизовано основні напрями, з урахуванням світових економічних тенденцій, до формування принципів адекватного та ефективного управління розвитком галузі туризму в Україні.