Статті в журналах: "Соціальнє партнерство"

1

Сидорук, Ірина. "Соціальне партнерство у формуванні компетентності майбутніх соціальних працівників". New pedagogical thought 102, № 2 (4 вересня 2020): 80–83. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-102-2-80-83.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті актуалізовано доцільність упровадження підходу міжсекторної взаємодії закладу вищої освіти на рівні соціального партнерства з соціальними інститутами та установами у підготовці соціально компетентних майбутніх соціальних працівників. Розкрито роль соціального партнерства уформуванні соціальної компетентності майбутніх соціальних працівників у процесі їх фахової підготовки. Окреслено зв’язок між поняттями «взаємодія»,«партнерська взаємодія», «соціальне партнерство», «соціальна взаємодія». Соціальне партнерство розглянуто як засіб та умову забезпечення якості підготовки, конкурентоспроможності та мобільності фахівців на ринку праці, зокрема формування їх соціальної компетентності; засіб розвитку і просування технологій і знань через систему освіти; засіб розв’язання нагальних соціальних проблем, що постають перед сучасним українським суспільством. Окреслено переваги, основні напрями такого виду співпраці, визначено коло знань та вмінь, якими повинні опанувати соціально компетентні майбутні соціальні працівники у процесі фахової підготовки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Meschan, I. V. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 43. http://dx.doi.org/10.15421/171723.

Повний текст джерела

Анотація:

Соціальне партнерство розглядається як безперервний процес взаємовигідної співпраці, що постійно розвивається між державою, бізнесом і некомерційними організаціями; набуває особливого значення в соціальній сфері, в системі соціального захисту і соціального обслуговування населення. Досліджена сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладів. Проаналізовано надання соціальних послуг у розвинутих соціальних державах з різними моделями соціальної політики, що свідчить про розвиток соціального партнерства як формування конструктивної взаємодії трьох секторів суспільства на рівні окремих територій, громад. Доведено, що в світовій практиці існують два основні способи підтримки державою сфери виробництва соціально значущих послуг: фінансування (субсидування) і непряма підтримка. Визначено, що в умовах децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад в Україні, соціальне партнерство в наданні соціальних послуг набуває особливого значення, що передбачає формування нової стратегії соціальної політики (в сторону її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Капустян, В. В., та Ю. О. Костюніна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 54–60. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.8.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано нормативно-правову основу системи соціального партнерства в Україні. Звернено увагу на те, що наразі в Україні: не прийнятий базовий закон («Про соціальне партнерство в Україні»), який врегулював би головні питання, пов’язані із здійсненням соціального партнерства, зокрема – внормував діяльність соціальних інституцій, які беруть у ньому участь; відсутній механізм притягнення до відповідальності сторін соціального партнерства; зміст колективних угод не охоплює всі сторони соціально-трудових відносин, тим самим не забезпечуючи достатній соціальних захист працівників й належний рівень їх конкурентоспроможності на ринку праці; до процесу колективно-договірного регулювання залучається недостатньо кількість найманих працівників. Запропоновано напрями модернізації нормативно-правового механізму реалізації соціального партнерства на сучасному етапі державотворення. Наголошено на перспективності формування сучасного нормативно-правового забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства на засадах: прийняття базового закону «Про соціальне партнерство в Україні»; адаптації чинного українського законодавства до міжнародних норм та стандартів; впровадження Дорожньої карти оптимізації сучасних механізмів реалізації соціального партнерства; стимулювання законодавчої соціальної орієнтації малого бізнесу; розробки нормативно-правових актів, стосовно відповідальності учасників соціального партнерства за невиконання законів, а також угод і договорів; підготовки концептуального документу в частині модернізації соціального партнерства на територіальному рівні та моделі функціонування органів соціального партнерства на територіальному рівні й на рівні об’єднаних територіальних громад з покроковим планом їх реалізації; законодавчого закріплення механізму ресурсного забезпечення процесів соціального партнерства, колективних переговорів на рівні областей, районів та об’єднаних територіальних громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Апрєлєва, І. В. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОСВІТІ - СУТНІСТЬ, ОСНОВНІ ІДЕЇ". Теорія та методика навчання та виховання, № 51 (2021): 7–17. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.01.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено особливості соціально-педагогічного партнерства в освіті, його основні орієнтири. Зроблено акцент на тому, що у вітчизняній педагогіці соціально-педагогічне партнерство необхідно розглядати як діалогічне відношення соціальних суб’єктів, що забезпечує єдність, гармонізацію соціальних структур та вироблення освітньої стратегії єдиних дій. Це зумовлює інтеграцію інтересів різних соціальних груп у єдиному освітньому та інформаційному полі. Зазначено види (за формою: договірне, організаційне; за етапами: підготовчий, організаційний, функціональний; за рівнем: макро, мезо, мікро-рівень; за типом взаємодії: благодійність, спонсорство, співробітництво та інвестиції), форми (партнерство в галузі дошкільної освіти; партнерства ЗДО з представниками інших сфер (макросередовища), а саме: послуг охорони здоров’я, культури, фізичної культури, громадських організацій, фондів, органів управління освітою на рівні району, міста, області, служб соціального забезпечення сім’ї та дітей, а також соціальні послуги взаємодії з їх батьками (законними представниками); партнерство зі спонсорами, благодійними організаціями), принципи (добровільності, рівноправності сторін, поваги інтересів один одного, дотримання законів та нормативних актів) соціальнопедагогічного партнерства. Виокремлено основні аспекти процесу реалізації соціально-педагогічного партнерства: розвиток освітнього потенціалу дошкільного закладу; реалізація та розвиток виховного потенціалу сім’ї, партнерство дошкільного закладу та сім’ї; взаємодія соціальних інститутів і дошкільного закладу; включення дошкільнят у суспільно значущу діяльність. Визначено проблеми, що ускладнюють організацію соціально-педагогічного партнерства та запропоновано напрями його подальшого розвитку (підвищення рівня комунікативної компетенції педагогів з взаємодії з батьками для формування сімейних традицій; підвищення рівня психолого-педагогічних знань батьків; розвиток у педагогів та батьків здатності до позитивного діалогу; використання нових нетрадиційних форми та методів роботи з сім’єю, як чинник підвищення освіти дітей; педагогічна та психологічна освіта сім’ї через інформаційні технології).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект". Grani 18, № 8 (17 червня 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Капустян, Віктор Васильович. "ОЦІНКА ДІЄВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНО-ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ РЕАЛІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 52–59. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-7.

Повний текст джерела

Анотація:

Здійснено оцінку дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах державотворення. Проаналізовано рівні, на яких реалізується соціальне партнерство в Україні: національний рівень, галузевий рівень та локальний рівень. Досліджено роль Кабінету Міністрів України, котрий виступає в соціальному партнерстві як орган, що здійснює управління об’єктами державної власності. Наголошено на дієвості створення Національної тристоронньої соціально-економічної ради як консультативно-дорадчого органу при Президентові України з представників Кабінету Міністрів України, всеукраїнських професійних спілок та їх об’єднань, всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців. Окреслено її основні завдання та запропоновано удосконалити її роботу шляхом надання Національній раді можливості забезпечення оптимального співвідношення між рівнем заробітної плати і цінами на товари та послуги в країні. У доповнення до функціонування комісії із законотворчої діяльності та мінімальних державних соціальних стандартів наголошено на доцільності створення комісії з цін та ціноутворення. Розглянуто законодавчі колізії функціонування Національної тристоронньої соціально-економічної ради, дотримання регламенту та положень його функціонування. Передбачено результативність створення в складі Національної тристоронньої соціально-економічної ради тристоронньої антикризової комісії за участі представників влади, роботодавців і профспілок, у якій сторони мають консолідувати зусилля для вдосконалення соціально-трудових відносин, недопущення зниження рівня соціальних ґарантій для працівників. З’ясовані основні перешкоди досягнення дієвого соціального партнерства в Україні. Мета статті. Метою статті є дослідження та аналіз дієвості інституційно-організаційного забезпечення механізмів реалізації соціального партнерства в сучасних умовах. Методологія. У вітчизняній та зарубіжній науковій літературі простежується значна увага з боку представників різних наук до проблем соціальної взаємодії. Так, проблемні питання соціального партнерства розглядали Н. Грошилін, К. Гутуряк, В. Давиденко, Н. Діденко, А. Колосок, А. Колот, С. Процюк, В. Скуратівський, В. Співак, В. Цвих тощо. Наукові здобутки зазначених дослідників слугують теоретичною та методологічною базою даного дослідження. Наукова новизна. Визначено особливості та підходи до діяльності головних інституцій соціального діалогу на національному рівні в Україні, участь в яких визначається на основі статусу «репрезентативності». Висновки. Для підвищення ефективності діяльності профспілок та досягнення поставлених перед ними цілей у формуванні, представленні та забезпеченні прав та інтересів у трудовій діяльності коло напрямів та адресатів повинно бути звужено. Концентрація зусиль на головних напрямах регулювання соціально-трудових відносин дозволить ефективно захищати інтереси осіб найманої праці, а в результаті – підвищити результативність профспілкової діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

ПАВЛЮК, Любов. "ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА В ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 381–87. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-381-387.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті актуалізуються проблеми, пов’язані з професійно-педагогічною підготовкою майбутніх учителів на прикладі соціально-педагогічного партнерства. Підкреслено актуальність і необхідність упровадження партнерських форм організації освітнього процесу. Наведено теоретичний аналіз поглядів учених з проблеми якості освіти, яка обумовлена педагогікою партнерства, при цьому виділені найбільш важливі елементи досліджуваного феномена. Детально представлено досвід європейських країн у формуванні й становленні соціально-педагогічного партнерства як фактора підвищення якості професійно-педагогічної підготовки на прикладі підготовки майбутніх учителів. На основі елементів порівняльного аналізу з досвідом зарубіжних країн представлено впровадження власних ідей при підготовці майбутніх учителів. З’ясовано, що завдяки використанню власних ідей соціально-педагогічного партнерства в освіті можна подолати безліч проблем у цій значущій сфері, вимагати створення нової моделі функціонування організацій, що здійснюють професійну підготовку. Ефективність соціально-педагогічного партнерства з організаціями різного рівня дозволить забезпечити якість підготовки педагогічних кадрів. У статті визначено, що соціально-педагогічне партнерство в підготовці майбутніх учителів передбачає забезпечення високого ступеня конкурентоспроможності випускників, їх професійну мобільність, готовність до інновацій. Дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми педагогіки соціально-педагогічного партнерства в освітньому середовищі при підготовці вчителів. Ключові слова: якість освіти; учитель; педагогічне партнерство; професійно-педагогічна підготовка; майбутній учитель; ринок праці; соціальне партнерство.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Сокол, Любов. "ГІДНІСТЬ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА СКЛАДОВА МОДЕЛІ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА". Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, № 8(53) (27 грудня 2019): 76–85. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).08.

Повний текст джерела

Анотація:

Соціальне партнерство, як співпраця між учасниками освітнього процесу, громадськими організаціями, приватними й державними установами, є засобом залучення підростаючої молоді до процесів реалізації проєктів широкого спектру. Важливість соціального партнерства висвітлена також у статуті Міжнародної організації праці (ILO), який підкреслює вплив особливостей співпраці між усіма ланками робочого процесу на почуття гідності людини. Соціальний діалог як механізм реалізації партнерства є фактором впливу на формування та розвиток особистості як члена суспільства. Отже, соціальне партнерство, ґрунтуючись на безумовному визнанні гідності людини як базової моральної цінності людства, передусім сприяє зміцненню почуття власної гідності на особистісному рівні громадянина. Останній зі свого боку впливає на соціальну поведінку особистості, яка набуває як морального, так і громадянського забарвлення. На сучасному етапі розвитку української державності потреба у вихованні нової генерації самостійної, критично мислячої, демократичної молоді з розвиненим почуттям гідності стає нагальною. Саме надання переваги цінностям свободи, незалежності та вільній, відповідальній самореалізації закладене у Концепцію нової української школи, яка так само є однією із ланок соціального партнерства у вихованні зростаючого покоління свідомих громадян. Так, визначено, що необхідним психологічним компонентом побудови функціонуючої моделі соціального партнерства є почуття гідності особистості. В статті представлений аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду побудови моделей соціального партнерства та взаємодії між інституціями різного типу для виховання компетентних, незалежних, креативних, демократичних громадян, проаналізовано психологічний компонент соціального партнерства, а саме гідність особистості. Автором проведене практичне дослідження, спрямоване з’ясувати смисловий контент, що вкладається у поняття «гідність» студентами психологічних спеціальностей закладів вищої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Фединець, Н. І., та Н. Б. Білозор. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ДІЄВА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Королевська, Н. Ю. "ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА» В РОБОТАХ УКРАЇНСЬКИХ ФАХІВЦІВ ІЗ ПОЛІТИЧНИХ НАУК". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 11–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.252.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження конституційних засад соціальної держави в Україні навряд чи може бути повним, якщо не вра-ховувати доробок фахівців із політичних наук. Метою статті було проаналізувати праці українських фахівців ізполітичних наук про соціальну політику й соціальне партнерство, що можуть стати в нагоді в процесі досліджен-ня конституційних засад соціальної держави в Україні.Під час аналізу праці О.Б. Березовської-Чміль на тему «Соціальна політика й механізми її реалізації в Україні»позитивно оцінено, що вона цілком справедливо поставила питання впливу соціальної політики на конституцій-ний лад та окреслила підходи до його вирішення. Звернено увагу на перспективність подальших розробок у такомунапрямі з урахуванням того, що конституційний лад доцільно розуміти як спосіб (форму) організації держави, якийзакріплено в її конституції. Підкреслено, що авторка справедливо розглянула те, що, реалізуючи свої політичні пра-ва, громадяни здебільшого беруть до уваги свої міркування, вподобання щодо соціальної політики.Під час аналізу праці О.Д. Дороніна на тему «Соціальна політика як засіб системного забезпечення демократич-них реформ» наголошено, що низка його розробок і пропозицій актуальна для розуміння сутності статті 1 Конститу-ції України 1996 року. Важливо врахувати зв’язок між соціальною державою та демократичною державою (зокре-ма, автор опрацьовує політичний режим, ідеологію, переважно партійну, для того, щоб підкреслити їх значущістьдля соціальної політики). Резюмовано, що автор приділяє надзвичайно значну увагу економічним проблемам, частонавіть більшу, ніж політичним, – хоча варто нагадати, що він захищав дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата політичних наук. Такий міждисциплінарний підхід слід всіляко вітати й підкреслити перспективністьйого застосування під час подальших досліджень конституційних основ соціальної держави в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Shulika, A. A. "Політика соціального партнерства як фактор модернізації соціальних інститутів у процесі демократизації політичного режиму". Grani 18, № 10 (22 вересня 2015): 16–19. http://dx.doi.org/10.15421/1715190.

Повний текст джерела

Анотація:

Демократизація політичного режиму завжди супроводжується глибокими кризовими явищами, які проявляються майже в усіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, трудовій. Демократизація не може відбуватись в одній складовій суспільного життя. Так, наприклад, зміна лише основ формування керівних органів влади або легалізації політичних партій не може призвести до становлення демократичного політичного режиму без створення ринкової економіки, громадянського суспільства, забезпечення участі соціальних груп у прийнятті державних рішень. Перш за все це пов’язано з тим, що демократичний транзит, демократизація, яка проходить лише в одній сфері, стає неефективною та приводить або до створення нового недемократичного режиму, або до формування псевдодемократичного режиму, або до розпаду держави. Тобто процес переходу від авторитарного політичного режиму не завжди має визначений результат та призводить до формування демократичного політичного режиму. Успіх демократизації політичного режиму залежить, перш за все, від здатності модернізувати політичні та соціальні інститути. Соціальне партнерство забезпечує участь основних соціальних груп у соціальнополітичній модернізації держави. Взаємодія роботодавців та найманих працівників забезпечує інституціоналізацію соціальнотрудового життя, створення інституту співпраці соціальних груп з державними органами влади. Створення такого соціального інституту впливає на успішність розвитку демократичних механізмів взаємодії держави та суспільства, створення громадянського суспільства. Модернізація соціальнотрудових відносин за допомогою соціального партнерства забезпечує подолання основних криз демократизації політичного режиму. Це досягається за допомогою формування соціальної та політичної стабільності, що мінімізує можливі негативні наслідки демократичного транзиту політичного режиму.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Yatsina, O. F. "Сім'я, шлюб, партнерство, батьківство в постмодерних координатах". Проблеми політичної психології 18 (10 грудня 2019): 279–89. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol18-year2016-1.

Повний текст джерела

Анотація:

У теоретичній частині статті аналізуються різні підходи до розуміння понять, якими дослідники пояснюють зміни, що відбуваються в сучасному постнекласичному світі. Зокрема, увага поширюється на опис представлених у цій реальності соціально-психологічних практик як способів особистісного життєконструювання, пов’язаних з власною інтерпретацією соціальності і пошуком власних ідентичностей, як це легітимується постмодерном. Названо причини, що актуалізують аналіз змісту понять “сім’я”, “шлюб”, “партнерство”, “батьківство”. Наголошується, що важлива роль у розумінні практик належить габітусу як системі набутих індивідом схем сприймання, оцінювання, діяння, які структурують практики, генерують їх в умови соціальної реальності і в такий спосіб відображаються як реконструкції/конструкції габітусу сім’ї, шлюбу та батьківства. З’ясовано, що габітус змінюється, трансформуючись у конститутивне начало інших практик, які не вписуються в дискурс традиційної сім’ї, шлюбу, батьківства. За сигнал змін габітусу визнається полідискурсивний простір, що виконує функцію смислового поля для конструювання практик і конституювання оновлених ідентичностей. Контент-аналіз емпіричної частини виявив, що в уявленнях респондентів про сім’ю та шлюб представлено здебільшого реконструкції, запропоновані модерном, тоді як партнерство конструюється на інших критеріях соціальної реальності. Так, у побутовому дискурсі уявлення про сім’ю, шлюб, батьківство ґрунтуються на традиційній парадигмі цінностей, де критеріями вибору практик є: любов – офіційні стосунки – довіра – взаєморозуміння – підтримка – діти – щаслива родина. Тоді як практики партнерства конструюються на інших критеріях: рівність – інтимність – секс – симпатія, захопленість – свобода, тобто мають інші принципи організації, відмінні від традиційного структурно-функціонального устрою шлюбу та сім’ї. Робиться висновок про важливість результатів асоціативного емпіричного експерименту, які ілюструють різне розуміння практик повсякденного життя, оскільки називання асоціацій, пов’язаних із сім’єю, шлюбом, батьківством, партнерством, є основою для розрізнення і виділення їх сутності як соціально-психологічних понять. Ключові слова: практика, постмодерн, габітус, сім’я, шлюб, батьківство, партнерство, ідентичність, трансформація

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Sukmaniuk, V. M. "ЕКОНОМІКО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ЗАЛІЗНИЧНІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ". Transport development, № 2(7) (15 березня 2021): 17–29. http://dx.doi.org/10.33082/td.2020.2-7.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. В умовах обмеженого фінансування, породженого складною еконо- мічною ситуацією в країні, зростає актуальність і важливість застосування будь-яких форм партнерства держави і приватних підприємств у галузях, які відносяться до державної монополії та виконують значне соціальне наванта- ження. Мета. Метою статті є уточнення сутності поняття «державно- приватне партнерство» з урахуванням його визначальних характеристик та розроблення підходу до формування економіко-правової моделі державно-при- ватного партнерства, що забезпечує прискорений та ефективний розвиток залізничної інфраструктури в умовах складної загальноекономічної ситуації в країні та обмеженого фінансування стратегічно важливих галузей. Резуль- тати. До трактувань дефініції «державно-приватне партнерство» внесено принципові доповнення, що характеризують відмінності такого партнерства від інших випадків взаємодії держави з інвесторами та приватними підпри- ємцями. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного парт- нерства як єдиного шляху забезпечення прискореного розвитку стратегічних галузей та отримання позитивного ефекту від реалізації суспільно значущих проєктів. Здійснено варіантний аналіз і запропоновано економіко-правову модель розвитку залізничної галузі у формі державно-приватного партнерства шляхом ведення державним підприємством та інвестором спільної діяльності без створення юридичної особи. Підкреслено соціальну спрямованість проєкту з розвитку залізничної інфраструктури та досягнення балансу розподілення вигод і ризиків між його учасниками. Висновки. Запропонований варіант парт- нерства державного підприємства і приватного бізнесу, в основі якого лежить спільна діяльність без створення юридичної особи, дасть змогу залучити значні кошти вітчизняного інвестора для суттєвого збільшення провізної спромож- ності залізниці на перевантаженій дільниці, що матиме соціальний та низку інших позатранспортних ефектів, а також сприятиме отриманню очікуваних вигод кожним учасником спільного проєкту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Дружинін, Т. А. "Соціальний діалог та соціальне партнерство в контексті соціальної роботи". Актуальні проблеми психології. Екологічна психологія 7, вип. 46 (2018): 126–34.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Sorochenko, A. V. "Соціальне партнерство в Україні: проблеми запровадження". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (1 червня 2018): 98–105. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.03.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню правової природи соціального партнерства як різновиду публічно-приватного партнерства, проблемам його імплементації в Україні та напрацюванню шляхів вирішення зазначених проблем. Обґрунтовано актуальність та практичну доцільність прийняття Закону України «Про соціальне партнерство». Досліджено правовий статус європейських виробничих рад як суб’єктів відносин соціального, а відтак – і публічно-приватного партнерства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Vorotin, V. Ye, та V. M. Prodanyk. "Від регуляторної політики до державно-приватного партнерства в публічному секторі України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 95–102. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються теоретичні питання державної регуляторної політики та державно-приватного партнерства в умовах реалізації та вдосконалення публічного управління підприємництвом в Україні. Розкриті шляхи та механізми публічного-приватного партнерства, зокрема досліджено відмінності між державним і публічними партнерством в Україні. Мета статті. У роботі поставлено за мету з’ясувати зміст державно-приватного партнерства в якості окремих управлінських категорій, застосування яких пов’язане з механізмами державного управління в країні, а також дослідити новітні тенденції формування такого партнерства в національній господарській практиці. Наукова новизна. За сучасних умов господарювання пріоритетним напрямом змін в управлінні національним господарським комплексом, особливо в умовах його критичного стану, виходять на перші позиції публічний сектор і публічно-приватне партнерство, це поступово модифікує відносини, які закладалися регуляторною політикою в Україні. Оптимізація таких відносин може досягатися шляхом реалізації різних форм публічно-приватного партнерства. Сучасний феномен публічно-приватного партнерства доцільно пояснювати з огляду на необхідність створення суспільних благ за умов обмеження ресурсів, а механізм публічно-приватного партнерства – як такий, що може використовуватися у державному управлінні та регулюванні. У роботі визначено, що державна регуляторна політика, як і публічно-приватне партнерство, спрямовані на недопущення прийняття економічно недоцільних і неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб’єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. У сучасних умовах процесу розвитку ринкових відносин саме в рамках публічно-приватного партнерства і сформувалася достатньо інноваційна модель публічного управління та регулювання. Однак без реальної та своєчасної допомоги держави, без її партнерства із сучасним бізнесом майже неможливо побудувати ринок інновацій і перейти до ефективної моделі господарювання. Висновки. Для України використання механізму публічно-приватного партнерства може гарантувати соціальну стабільність і підвищуватиме ефективність управління системою господарювання. Однак процес переходу ускладнюється внутрішніми протиріччями – корупцією, недобросовісною конкуренцією, достатньо низькою якістю публічних послуг тощо. За таких умов необхідність проведення реформування та модернізації в означених сферах стає очевидним.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Лєнь, Т. В. "ПРАВА РІВНОСТІ: БОРОТЬБА ТРИВАЄ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 3 (18 лютого 2022): 58–63. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.3.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті подано історичний огляд світового й українського жіночого руху за свої права як ідеї становлення та розвитку правової рівності чоловіків і жінок та сучасні реалії правового забезпечення жінок в Україні. Поява фемінізму цілком закономірна, оскільки пов’язана не тільки із соціально-економічними змінами, а й зі зростанням жіночої свідомості, намаганням жінки знайти своє місце у світі, що змінюється, та бажанням змінити ступінь впливу жінки на суспільство. Феміністичний/жіночий рух вніс зміни до законодавства на користь жінок. Незважаючи на декларовані права особи незалежно від статі, у реаліях вони не дотримуються. Упередження та гендерна дискримінація продовжують панувати. Жінки та чоловіки мають нерівний доступ до соціальних статусів, ресурсів, привілеїв, престижу, влади. Інтеграція української держави у світове співтовариство потребує переосмислення ролі та місця жінки у суспільстві та її рівноправної участі в усіх сферах життя, зокрема у політиці та державотворенні, проте сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, гендерні стереотипи населення, офіційна гендерна політика свідчать про те, що це станеться нескоро. Підставою для такого висновку є стан гендерних відносин в економічній, соціальній, правовій і політичній сферах українського суспільства, а також стан суспільної свідомості, котрий досі успішно відтворює низку глибоко вкорінених гендерних стереотипів. У суспільстві існує подвійний стандарт оцінок соціального внеску людини залежно від статі, різна оцінка мотивації для чоловіків і жінок (публічні зобов’язання перед суспільством для чоловіків; безкорисливі, особистісні, мотивовані сімейними обов’язками для жінок). Враховуючи проблему впровадження механізму забезпечення рівних прав чоловіків і жінок, Україна отримала новий виклик – Партнерство Біарріц. У рамках Партнерства Кабінет Міністрів України підтримав План реалізації зобов’язань. Визначено цілі та пріоритети реалізації у рамках Партнерства. Налагоджено внутрішнє партнерство з Урядом і міжнародними колегами. Приєднання України до Партнерства Біарріц є визнанням зусиль України щодо сприяння досягнення рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Fedirchуk, Tatiana, та Vitaliіа Didukh. "ПЕДАГОГІКА ПАРТНЕРСТВА ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 21 (27 листопада 2019): 50–54. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.21.50-54.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито сутність поняття «педагогіка партнерства», зазначено принципи та засади, на яких базується педагогіка партнерства, згідно з Концепцією «Нова українська школа», доведено доцільність дослідження цього напряму педагогіки. Обґрунтовано педагогіку партнерства як чинник формування ефективної взаємодії учасників освітнього процесу на засадах педагогіки партнерства. Виокремлено види педагогіки партнерства, зокрема соціально-педагогічне партнерство, та розкрито його специфіку. Представлено результати дослідження рівня готовності майбутніх учителів початкової школи до взаємодії з учасниками освітнього процесу на основі педагогіки партнерства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Тригуб, Галина, та Оксана Хникіна. "ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА ТРУДНОЩІ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОЇ ОСВІТИ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 157–64. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-26.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено основні проблеми запровадження інклюзивної освіти у вищих навчальних закладах України. У сучасних умовах доступність вищої освіти для молоді з обмеженими функціональними можливостями є важливою соціальною й педагогічною проблемою. Інклюзивна вища освіта – один з етапів інтеграції студентів з особливими потребами в суспільство, що допомагає їм отримати бажану професію та самореалізуватися в професійній діяльності. У статті висвітлено особливості, завдання й принципи інклюзивної освіти. Окреслено її базові функції, серед яких найважливішими є правова, функція соціалізації, виховна, освітня та економічна. Визначено ключові принципи інклюзивної освіти в Україні: науковість, системність, варіативність і корекційну спрямованість, індивідуалізацію, соціальну відповідальність сім’ї, міжвідомчу інтеграцію та соціальне партнерство. Розкрито психологічні аспекти процесу адаптації студентів до умов навчання у вищий школі. Розглянуто специфіку входження до навчального середовища студентів, які мають обмеження фізичного здоров’я. Проаналізовано труднощі адаптації студентів з особливими потребами під час інтегрованого навчання. Висвітлено основні форми та методи навчання молоді з обмеженими можливостями. Визначено можливі шляхи подолання проблем, пов’язаних з упровадженням інклюзивної освіти, а саме: вдосконалення законодавчої бази й принципів фінансування, створення сприятливого освітнього середовища, формування матеріально-технічної бази, урахування індивідуальних особливостей і потреб студентів, організація психологічної підтримки учасників навчального процесу, надання соціальної та медико-реабілітаційної допомоги, створення умов для соціалізації, самовизначення й самореалізації, підготовка адаптованих навчально-методичних матеріалів для студентів, кадрове забезпечення, подолання соціальних та професійних стереотипів, що передбачає надання допомоги випускникам з особливими потребами в працевлаштуванні й проведення широкої роз’яснювальної роботи серед роботодавців, у засобах масової інформації, у системі служб зайнятості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Польська, Людмила Олександрівна. "АРХЕТИПИ РОЗВИТКУ ФОРМ ПУБЛІЧНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 196–217. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-196-217.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено основні аспекти взаємодії публічного та приватно- го сектора. Проаналізовано: розвиток форм публічно-приватної взаємодії за допомогою архетипного підходу; поняття архетипу сільських територій, а та- кож явище публічно-приватного партнерства; основні моделі публічно-при- ватного партнерства. Запропоновано організаційно-нормативні механізми удосконалення системи публічного управління на засадах публічно-приват- ного партнерства в контексті забезпечення сталого розвитку сільських тери- торіальних громад. На основі проведеного ґрунтовного аналізу різних систем та моделей публічно-приватного партнерства було визначено основні сфери сільськогосподарського розвитку та розвитку сільських територіальних гро- мад, щодо яких можна ефективно застосовувати інструменти публічно-при- ватного партнерства з метою досягнення сталого соціально-економічного розвитку сільських територій та максимально ефективного використання їх виробничого потенціалу. Також запропоновані шляхи удосконалення норма- тивно-правової бази, що регулює суспільні відносини у сфері публічно-приватного партнерства. Наголошується на необхідності включення сільсько- господарської сфери до переліку об’єктів публічно-приватного партнерства, визначених у Законі України “Про державно-приватне партнерство”. До- цільно також розширити саме поняття державно-приватне партнерство, використовуючи міжнародний термін “публічно-приватне партнерство”, яке більш точно визначає сутність договірних відносин, між державними та місцевими органами влади з приватними партнерами. В контексті проаналі- зованих нормативно-правових актів щодо розвитку інституту публічно-при- ватного партнерства було визначено основні сфери публічно-приватного партнерства задля розвитку сільського господарства та сільських регіонів. Загалом, запропоновано сфери які було б доцільно розвивати в рамках пу- блічно-приватного партнерства, а саме: сфера екологічного землекористу- вання та меліорації, агрострахування, сталий розвиток сільських регіонів за рахунок будівництва інфраструктурних об’єктів та надання послуг громаді. Таким чином, у дослідженні визначено моделі публічно-приватного партнер- ства, а також сфери їх застосування, що можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування для розроблення майбутніх партнерських угод щодо розвитку аграрної сфери та сталого соціально-еко- номічного розвитку сільських територіальних громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Сімсіт, І. І. "ОСОБЛИВОСТІ ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН МІЖ УЧНЯМИ 5-6 КЛАСІВ В ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ". Теорія та методика навчання та виховання, № 49 (2020): 88–101. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.49.08.

Повний текст джерела

Анотація:

У закладі загальної середньої освіти починають цілеспрямовано формуватися партнерські взаємини, оскільки школа має всі важелі для регулювання цього процесу, спрямованого на подолання соціальної напруженості на засадах пріоритету прав особистості, рівноправності, обмеження соціальної нерівності. У цьому сенсі вважається сензитивним підлітковий вік, що характеризується пріоритетом взаємин із однолітками, тобто підвищеним прагненням до спілкування і дружби з ними, що актуалізує необхідність виховання партнерських взаємин між учнями 5-6 класів на засадах принципів партнерства. Актуальність теми поданої статті об‟єктивно зумовлена стратегічними положеннями Концепції Нової української школи (2017 р), де зазначено, що сучасна школа має працювати на засадах «педагогіки партнерства», основними принципами якої є взаємодія, доброзичливість, повага, довіра, взаємна відповідальність, добровільність, обов‟язковість виконання домовленостей тощо. Мета – визначення особливостей партнерських взаємин учнів 5-6 класів в освітньому середовищі закладу загальної середньої освіти. Методи дослідження: систематизація (класифіковано основні підходи до визначення вікових особливостей підлітків, які впливають на партнерство між ними в умовах шкільного середовища), порівняльний метод (здійснено співставлення поглядів на визначення та характеристику підходів до вказаної проблематики). У статті проаналізовано наукові підходи щодо класифікації та характеристики вікових особливостей підлітків 5-6 класів освітнього шкільного середовища, які впливають на формування партнерських взаємин із однолітками. Оцінка цих особливостей здійснена через співвіднесення з основними концептуальними засадами вікової психології (соціальною ситуацією розвитку; провідною діяльністю; новоутвореннями). У межах напряму соціальної ситуації розвитку виділено вікові особливості в розрізі соціально-психологічних характеристик, які характеризують соціалізацію підлітків в оточуючому середовищі (відповідальність, комунікабельність, ввічливість, тактовність, сумлінність, серйозність, уважність до потреб інших, повагу до інших, прийняття думки партнерів, вміння пристосовуватися, надійність, готовність надати допомогу, справедливість, прояв лідерських якостей підлітка серед однолітків, 89 автономність (незалежність) тощо) та визначають їх психологічні особливості (особистісна риса фасилітації (потреба здійснення психологічної підтримки та допомоги). У контексті провідної діяльності визначено вікову особливість креативності (здатності до творчості), яка виокремлена в розрізі когнітивного підходу. В площині новоутворень встановлено вікову особливість емоційно-вольового компоненту (фрустрацію на самозахисті власного «Я»).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Rodchenko, L. M. "Еволюція громадянського суспільства крізь призму історичного розвитку поняття та теорії демократії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (30 жовтня 2018): 138–44. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2018.05.17.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зроблено історичний аналіз етапів еволюції поняття «громадянське суспільство», починаючи з епохи Платона та Аристотеля – до сучасних підходів формування й розвитку громадянського суспільства на засадах демократичної держави. Визначено ознаки побудови громадянського суспільства в Україні, що спрямовані на подолання відчуження особистості від влади; перетворення держави в соціально відповідальний інструмент громадянського суспільства, що здійснює активну соціальну політику в інтересах усіх категорій та верств населення на основі принципів відкритості, прозорості, демократичності влади, соціальної справедливості, згоди, взаємовигідного співробітництва та соціального партнерства, а також можливість громадського контролю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Diachenko, O. P., та G. G. Kazarian. "Формування та реалізація моделі державно- приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 72–83. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню питань формування та реалізації моделі державно-приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю та розглянуто її інструменти. Метою статті є дослідження процесів формування та реалізації моделі державно-приватного партнерства щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, їх оцінка та надання пропозицій щодо їх удосконалення. Наукова новизна. Запропоновано концептуальну модель державно-приватного партнерства щодо удосконалення системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Визначено фактори регулювання якості послуг у системі соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, а також роль державно-громадського співробітництва та участь громадських організацій у формуванні й розвитку вітчизняного ринку послуг щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю. Висновки. Визначаючи основні підходи до реформування системи соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в Україні, акцентуємо увагу на необхідності запровадження державно-приватного партнерства, що забезпечить надання якісних соціальних послуг особам з інвалідністю та дасть можливість отримувати, за бажанням, відповідну допомогу як у державних закладах, так і в приватних. В умовах неспроможності державних, комунальних соціальних закладів виконувати належним чином покладені на них обов’язки – надавати послуги щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю в достатніх обсягах і відповідної якості, постає питання залучення до цього процесу приватних суб’єктів, які надають такі послуги, зокрема громадських, благодійних, релігійних організацій. Нестача бюджетних коштів, інших ресурсів через часті фінансово-економічні кризи, політичну нестабільність ще більше спонукають державу до партнерства та співробітництва між суспільними секторами, зокрема державним (центральні, місцеві органи влади), неурядовим (громадським сектором) та приватним (бізнесом), тобто розвитку моделі державно-приватного партнерства у досліджуваній сфері. Упродовж останніх років, а особливо в реаліях сьогодення, громадські організації в Україні помітно активізували свою участь у формуванні та розвитку вітчизняного ринку послуг щодо соціально-економічного забезпечення осіб з інвалідністю, переконливо демонструючи високу спроможність надавати такі послуги якісно, ефективно та результативно. Громадські організації реалізують цілу низку інноваційних проектів, пов’язаних із наданням соціальних послуг, підвищенням рівня професіоналізму соціальних працівників, інших фахівців, які надають послуги соціально-економічного забезпечення особам з інвалідністю.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Ольшанський, О. В., М. Д. Крамчанінова та С. В. Какацій. "Вплив ініціативи корпоративної соціальної відповідальності бізнесу на соціально-економічний розвиток регіонів України". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 41–46. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-41-46.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено стан та особливості становлення корпоративної соціальної відповідальності бізнесу (КСВ) в Україні, в контексті її впливу на соціально-економічний розвиток регіонів і країни в цілому. Стратегія впровадження в Україні єдиної державної політики реформ декларує встановлення цілісної системи стратегічних та операційних цілей переходу до інтегрованого економічного, соціального та екологічного розвитку країни. Однак, результати дослідження сучасного стану соціально- відповідальної діяльності в Україні свідчать про відсутність цілісного комплексного підходу, щодо регулювання державної політики підтримки з метою налагодження ініціатив КСВ та їх поширення.Вітчизняний сценарій розвитку КСВ – більшою мірою результат експорту європейської практики ведення бізнесу, а не власного сформованого українським суспільством запиту. У той же час, автори акцентують увагу на тому, що механізм корпоративної соціальної відповідальності здатен генерувати велику кількість синергетичних ефектів. Ці ефекти відіграють значну роль у забезпеченні переходу до нового сталого укладу і спрямовані на зростання соціально-економічного добробуту українського суспільства. Корпоративна соціальна відповідальність розглядається як важливий ресурс розбудови внутрішніх процесів соціально-економічного розвитку нашої країни, формування адекватної моделі інноваційної економіки, яка забезпечує вирішення важливих глобальних завдань сталого розвитку. Результат прийняття принципів КСВ може бути використані урядом для досягнення цілей сталого розвитку, шляхом генерації більшої економічної віддачі і соціальної вигоди. Це також потребує активного розвитку нових форм державно-приватного партнерства та соціального діалогу для подальшого нарощування практики співпраці у сфері КСВ і формування відповідної цілісної фінансово-економічної, організаційно-інституційної, інформаційної та комунікаційної підтримки, яка є важливою для реалізації національної стратегії КСВ.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Petrushka, O. V. "STATE-PRIVATE PARTNERSHIP IN THE FIELD OF HEALTH PROTECTION: FINANCIAL AND SOCIAL ASPECTS OF MODERNISATION." INNOVATIVE SOLUTIONS IN MODERN SCIENCE 4, no. 23 (July 16, 2018): 5. http://dx.doi.org/10.26886/2414-634x.4(23)2018.1.

Повний текст джерела

Анотація:

Basic properties of state-private partnership as alternatives of the budgetary financing of medical industry are reflected in the article, foreign experience of the general use of private investments and state financial resources is considered in the system of health protection. An author found out the basic terms of input of state-private partnership, the row of socio-economic effects is certain for his participants during realization of general projects. In the process of research the methods of dialectical analysis and synthesis, comparison, logical generalization and formalization were used. Positive properties and potential risks of input of state-private partnership are certain in home practice. The offered measures are for stimulation of forms of co-operation of business and power with the aim of development of competition and upgrading and availability of medical services.Key words: state-private partnership, health protection, private investor, modernisation of medical industry, development of national economy.кандидат економічних наук, Петрушка О. В. Державно-приватне партнерство у сфері охорони здоров’я: фінансові та соціальні аспекти модернізації/ Тернопільський національний економічний університет, Україна, ТернопільУ статті висвітлено основні властивості державно-приватного партнерства як альтернативи бюджетного фінансування медичної галузі, розглянуто зарубіжний досвід спільного використання приватних інвестицій і державних фінансових ресурсів у системі охорони здоров’я. Автором з’ясовано основні умови запровадження державно-приватного партнерства, визначено ряд соціально-економічних ефектів для його учасників в ході реалізації спільних проектів. У процесі дослідження були використані методи діалектичного аналізу та синтезу, порівняння, логічного узагальнення та формалізації. Визначено позитивні властивості та потенційні ризики запровадження державно-приватного партнерства у вітчизняній практиці. Запропоновані заходи для стимулювання форм взаємодії бізнесу та влади з метою розвитку конкуренції і підвищення якості та доступності медичних послуг.Ключові слова: державно-приватне партнерство, охорона здоров’я, приватний інвестор, модернізація медичної галузі, розвиток національної економіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Квітка, Аліна. "ДІАГНОСТИЧНИЙ АПАРАТ ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ СФОРМОВАНОСТІ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ОФІЦЕРІВ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (26 квітня 2021): 180–91. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.638.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито діагностичний апарат для визначення сформованості соціально-комунікативної компетентності майбутніх офіцерів Державної кримінально-виконавчої служби. З’ясовано, що про сформованість зазначеної професійно важливої властивості можна зробити висновок на основі оцінки особистісних якостей курсантів, необхідних для соціально-комунікативної взаємодії, мотивації до вивчення проблем соціально-комунікативної компетентності, знань, умінь і навичок, необхідних для належної соціально-комунікативної взаємодії у професійному середовищі. Запропоновано три критерії для діагностики співробітників Державної кримінально-виконавчої служби України з питань соціальної та комунікативної компетенції з урахуванням її структури. Ці критерії характеризують його структурні компоненти, включаючи особистісний, когнітивний та активний, а також відповідні показники. Особистому критерію соціальної та комунікативної компетентності відповідають такі показники, як стійкі пізнавальні інтереси у сфері соціальної та комунікативної взаємодії, позитивна внутрішня мотивація розвитку соціальної та комунікативної компетентності; соціальний інтелект, тобто емпатія – здатність співчувати, поставити себе на місце когось іншого; толерантність як здатність прийняти іншу людину з її перевагами та недоліками, готовність зрозуміти думку інших; комунікабельність, готовність установлювати і підтримувати контакти з іншими людьми, орієнтація на партнерство; здатність аналізувати свою комунікативну діяльність, бажання розширити комунікативний потенціал до саморозвитку та самовдосконалення. Про формування соціальної та комунікативної компетентності за когнітивним критерієм свідчать такі показники, як знання сутності професійного спілкування, його специфіки, усвідомлення морально-етичних норм і правил професійно орієнтованої комунікативної діяльності, знання особливостей міжособистісної взаємодії, загальних закономірностей групової діяльності, комунікативних стратегій і взаємодії з різними категоріями осіб (засудженими, їх родичами, представниками громадськості). Показниками активного критерію є: здатність чітко будувати ділові розмови, налагоджувати контакт і підтримувати взаємодію, долати бар’єри та комунікативні відхилення у професійному спілкуванні, проводити дискусію та переконувати з метою зменшення кількості випадків примусових заходів. Використовуючи ці критерії, пропонується виділити такі рівні формування соціальної та комунікативної компетентності: початковий, достатній та оптимальний.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Косач, І. А., та О. С. Кулик. "Реалізація механізму державно-приватного партнерства в Україні: сучасні реалії та перспективи". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 1 (20 жовтня 2021): 80–86. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-12.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглянуто характерні риси механізмів взаємодії державного і приватного секторів, визначено принципові відмінності державно-приватного партнерства та приватизації. На основі відмінностей інтересів державного та приватного партнерів та можливості їхнього задоволення існуючими в Україні нормативно-правовими, фінансовими та організаційними інструментами проаналізовано проблеми державно-приватного партнерства та обґрунтовано, що основними умовами успішної підготовки та реалізації різних форм державно-приватного партнерства, які сприяють підвищенню їх результативності, є інформаційна підтримка, розробка реальних проєктів, врахування думки і вимог населення територій і працівників. Деталізовано основні принципи ефективного управління державно-приватним партнерством. Виокремлено проблеми впровадження та реалізації механізму державно-приватного партнерства, визначено умови, за яких його використання є ефективним в контексті реалізації державної політики соціально-економічного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Хоменко, Марія Василівна. "Марія Хоменко: "Соціальне партнерство - інструмент забезпечення соціально-економічного розвитку регіону"". Економіст, № 10 (2008): 62–63.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Хоменко, Марія Василівна. "Марія Хоменко: "Соціальне партнерство - інструмент забезпечення соціально-економічного розвитку регіону"". Економіст, № 10 (2008): 62–63.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Orshanska, M. I. "Залучення прямих іноземних інвестицій в інфраструктуру України на умовах державно-приватного партнерства". Scientific Bulletin of UNFU 29, № 9 (26 грудня 2019): 110–15. http://dx.doi.org/10.36930/40290919.

Повний текст джерела

Анотація:

Проаналізовано сучасні тенденції та особливості залучення прямих іноземних інвестицій за умов використання дієвих механізмів державно-приватного партнерства в Україні. Обґрунтовано потреба залучення прямих іноземних інвестицій в сучасних умовах, досліджено головні проблеми і перешкоди для ефективного функціонування проектів державно-приватного партнерства. Оцінено позитивний вплив та визначено пріоритетні принципи впровадження інститутів державно-приватного партнерства у вітчизняну практику реалізації інфраструктурних проектів задля підвищення ефективності та стандартів надання послуг суспільству. Практикою підтверджено, що різноманітність сфер, моделей та інструментів державно-приватного партнерства в галузі залучення прямих іноземних інвестицій робить його універсальним механізмом розв'язання довготермінових завдань і подолання проблем на шляху реалізації соціальних й інфраструктурних проектів загальнодержавного значення та розвитку нових перспективних технологій. Проаналізовано законодавчу базу, зроблено аналіз ефективності чинних законів, обґрунтовано потенційні загрози та можливості для змін, зростання та покращення роботи механізму державної підтримки та стимулювання інвестиційної привабливості, відкритості та легкості співпраці між державою та іноземними інвесторами. Доведено, що ефективне партнерство органів державної влади з приватним бізнесом спрямоване передовсім на забезпечення сталого розвитку та забезпечення стабільних темпів розвитку країни й окремих регіонів. Тому державно-приватне партнерство має стати визнаною альтернативою для фінансування суспільно важливих інфраструктурних проектів в Україні, зокрема способом залучення прямих іноземних інвестицій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Сушик, Наталія. "Особливості впливу сім’ї на соціалізацію дитини". New pedagogical thought 105, № 1 (17 травня 2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-64-70.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовано сутність, ознаки, основні функції, класифікацію сім’ї в соціалізації особистості. Визначено особливості сім’ї як ефективного мікрофактора соціалізації: 1) спрямованість на сімейне щастя та благополуччя; 2) спільність сімейних цінностей, ціннісних орієнтацій, переконань, норм, правил, зразків поведінки; 3) демократичний стиль управління та спілкування в сім’ї; 4) соціально-рольова адаптованість; 5) взаємна моральна та матеріальна відповідальність членів сім’ї; 6) високий рівень фізичного, психічного, духовного, соціального здоров’я сім’ї; 7) гідність, толерантність, доброзичливість, чесність, емпатійність, тактовність у сімейних міжособистісних взаєминах; 8) ефективність вирішення різних життєвих ситуацій задля інтересів сім’ї; 9) спільне проведення цікавого, змістовного сімейного дозвілля; 10) розвиток, збереження сімейних традицій. Обґрунтовано компетентнісний підхід у реалізації технології соціального виховання «Батьківство в радість» батьків дітей дошкільного віку на основі партнерства фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, педагогічних працівників із метою соціальної підтримки сімей, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини або перебувають у цих умовах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Bychuk, Irina. "The Theoretical Basis of Social Partnership (with Experience of Teaching «Social Partnership in Social Work»)." Sociological studios, no. 2(7) (2015): 72–77. http://dx.doi.org/10.29038/2306-3971-2015-02-72-77.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Каракасіді, О. Ф., та П. І. Ліхашев. "КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ЯК ЛОКАЛЬНІ АКТИ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 48–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).685.

Повний текст джерела

Анотація:

Каракасіді О. Ф., Ліхашева П. І. Колективні договори як локальні акти трудового законодавства. - Стаття. Розглянуто роль колективного договору як локального нормативно-правового акта та форми соціального партнерства за чинним законодавством та за проектом Трудового кодексу України. Він укладається після проведення колективних переговорів між роботодавцем і трудовим колективом, як правило, представленим профспілкою, містить зобов’язальні умови та діє протягом установленого строку, визначаючи локальні норми права для певного підприємства. Тобто колективний договір має змішану юридичну природу та є формою соціального партнерства, його розвиток актуальний і важливий для суспільства. Його наявність дозволяє нівелювати прогалини в трудовому законодавстві, посилити співпрацю соціальних партнерів, підвищити гарантії трудових прав працівників, покращити роботу підприємства в цілому. Проаналізовано роль профспілкових організацій у розробленні та укладенні колективних договорів Автори вбачають причину порушення трудових прав працівників на деяких комерційних підприємствах у повідомному характері реєстрації колективного договору, відсутності представницького органу тру дового колективу, внаслідок чого колективний договір взагалі не затверджується. Тому саме в комерційних структурах спостерігається найбільша кількість порушень трудового законодавства, а метод соціального партнерства перетворюється на просту декларацію. Крім того, питання встановлення посад із ненормо- ваним робочим днем, порядок надання матеріальної допомоги, пільги працівникам із великим стажем роботи на цьому підприємстві та інші питання, які регулюються саме колективним договором, тут залишаються неврегульованими. Тому на цьому етапі автори вважають за доцільне у проекті Трудового кодексу України передбачити обов’язкову реєстрацію колективного договору замість повідомної, щоб створити реальністю соціальне партнерство найманих працівників із роботодавцями під контролем держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Попова, Ю. М. "Соціальне партнерство в аспекті розвитку інституціональних засад соціально орієнтованої економіки України". Держава та регіони. Державне управління, № 3 (2007): 145–49.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Chopchik, V. D. "ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ КЛІНІК". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (17 березня 2020): 68–72. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.4.10951.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: здійснити медико-соціальне обґрунтування пріоритетних напрямків розвитку університетських клінік за нових економічних умов. Матеріали і методи. У дослідженні використано методи системного підходу та аналізу, інформаційно-аналітичний, соціологічний та медико-статистичний методи. Інформаційною базою для формування пріоритетних напрямків розвитку університетських клінік є наукові роботи вітчизняних і зарубіжних спеціалістів із державно-приватного партнерства і менеджменту, а також результати власних соціологічних досліджень, проведених за спеціально розробленою програмою у 2018–2019 рр. на базі Стоматологічного медичного центру Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, які охопили 407 пацієнтів та 109 лікарів центру. Результати. У роботі обґрунтовано пріоритетні напрямки розвитку університетських клінік на основі запровадження механізмів державно-приватного партнерства. Використання переваг співпраці держави і приватного бізнесу є важливою умовою організації сучасної моделі університетської клініки. Державно-приватне партнерство становить основу для формування юридично і господарсько самостійних клінічних університетських баз з ефективною технологією лікувального та педагогічного процесу, системою управління і підготовки кадрів. Державно-приватне партнерство дозволяє наростити інвестиційний потік для медичних університетських клінік, створити умови для використання приватної підприємницької ініціативи, забезпечити більшу ресурсну мобільність, адаптацію до зміни умов функціонування клінік, а також економічну стійкість клінічної університетської бази. Висновки. Результати дослідження засвідчили неадаптованість діючої моделі університетських клінік до нових економічних умов та необхідність розробки сучасних організаційно-правових засад для створення університетських клінік на принципах державно-приватного партнерства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Yeromina, O. "ПОЛІТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У СФЕРІ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ". Theory and Practice of Public Administration 2, № 69 (26 травня 2020): 133–41. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.16.

Повний текст джерела

Анотація:

Проведено аналіз основних політико-правових засад здійснення державно-приватного партнерства у сфері культури в Україні. Досліджено механізм державно-приватного партнерства у процесі формування та реалізації культурної політики. Проаналізовано зарубіжний досвід залучення приватного сектору до вирішення проблем розвитку соціальної сфери. Виявлено сенс державно-приватного партнерства у сфері культури. Зазначено форми та етапи державно-приватного партнерства. Зауважено, що при формуванні та реалізації державно-приватного партнерства у сфері культури потрібно враховувати ії особливості. Наведено галузевий розподіл угод державно-приватного партнерства в Україні станом на 01.01.2020 р. Виявлено, що реалізація проєктів державно-приватного партнерства в соціальній сфері серед вітчизняних інвесторів не є популярною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

КУШНІРЮК, СЕРГІЙ, ЛЮДМИЛА КРАВЧЕНКО та ЛЮДМИЛА КОНОВАЛЬСЬКА. "СЕНСОВИЗНАЧАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2 (2019): 115–24. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2019-1-2-115-124.

Повний текст джерела

Анотація:

Зміна соціальних цінностей і пріоритетів, що відбувається в суспільстві, докорінне та системне реформування загальної середньої освіти, побудова Нової української школи актуалізують необхідність здійснення трансформації моделей поведінки й соціального мислення у сфері освіти, переносу акцентів з авторитарних педагогічних методик на ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства. Педагогічна освіта в Україні повинна стати креативною, гуманістичною, людино- і культуро творчою. Нині гуманітарна складова недостатньо повно представлена в науковій освітянській літературі, чітко не сформульовані сенсовизначальні принципи, на яких повинна будуватись науково-методична і соціальна база педагогічної освіти в сфері фізичної культури й здоров’я людини. Метою роботи є дослідження й визначення основних сенсовизначальних принципів фізичної культури в Новій українській школі та окреслення можливих шляхів реалізації даних принципів в умовах трансформації системи освіти всіх рівнів. У статті показано, що результатом освіти в галузі фізичної культури та здоров’я людини має бути формування в учнів стійкої мотивації, здатності і бажання дотримуватися здорового способу життя, ціннісного ставлення до життя і здоров’я, сприяння їх фізичному, психічному, соціальному і духовному розвитку на засадах педагогіки партнерства. Визначені ціннісні методологічні платформи педагогіки партнерства спираються на спілкування, взаємодію та співпрацю між учителем, учнем і батьками з метою побудови життєвої здоров’язбережувальної та освітньої траєкторії дитини. Зміст освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини базується на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві, відображає соціальний досвід матеріальних і духовних цінностей, створених людиною в процесі суспільно-історичної практики. З’ясовано, що формування єдиного європейського освітнього простору висуває певні вимоги не тільки до науково-освітнього потенціалу, але й до педагогічної майстерності, особистих й соціально-поведінкових якостей, іміджу педагогічних кадрів. У роботі досліджені сенсовизначальні принципи фізичної культури в Новій українській школі й робиться висновок, що фізична культура має стати основою для втілення нового способу життя, подальшого розвитку української нації. Підкреслюється велике значення для покращення освіти в галузі фізичної культури і здоров’я людини міжуніверситетських, регіональних і міжнародних контактів як викладачів, так і студентів, регулярний обмін досвідом на семінарах, конференціях і симпозіумах, мобільність студентів, аспірантів, викладачів, виконання ними спільних проектів, науково-дослідних програм. Ключові слова: Нова українська школа, сенсовизначальні принципи фізичної культури, педагогіка партнерства, імідж педагога, якість професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури й здоров’я людини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Malynovska, Natalia. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК МЕХАНІЗМ УЗГОДЖЕННЯ ІНТЕРЕСІВ СОЦІАЛЬНИХ ГРУП НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ". Public Administration and Regional Development, № 4 (25 червня 2019): 400–422. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.09.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сутність державно-приватного партнерства як механізму узгодження інтересів держави і бізнесу з подальшою користю для суспільства в цілому, розкрито можливості застосування цього інструментарію для реалізації інфраструктурних проектів та надання публічних послуг в Україні, розглянуто переваги ДПП, показано соціальну вагомість та результативність як для громадян, так і для органів державної влади та місцевого самоврядування. Наведено приклади з історії і практики суспільного життя щодо відстоювання інтересів соціальних груп різними способами й методами (середньовічні гільдії, політичні клуби в період Французької революції, професійні союзи найманих робітників у Новий час, підприємницькі організації, страйки шахтарів тощо). Акцентується особлива увага, що узгодження інтересів соціальних груп є історично важливим та необхідним фактором щодо запобігання виникнення соціальних викликів та соціальних непорозумінь. Простежено появу ідеї державно-приватного партнерства та її сприйняття як органами влади, так і приватним сектором і громадянами. Робиться акцент на тому, що укладення партнерського договору між державою та приватною організацією є результатом компромісу між пріоритетом економічної і фінансової ефективності, які є головними для бізнесу, та соціальними пріоритетами, які є головними для органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Наведено приклади державно-приватного партнерства на регіональному рівні – на Півдні України, показано переваги використання механізму державно-приватного партнерства в контексті суспільних інтересів країни та регіону.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Яцина, Олена. "АСОЦІАТИВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ЯК МЕТОД ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИК ШЛЮБНО-СІМЕЙНОГО ПАРТНЕРСТВА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 354–67. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.156.

Повний текст джерела

Анотація:

нерство”. Виявлені семантичні поля досліджуваних категорій вказують на одновимірну модель семантичної організації, де одні і ті самі одиниці аналізу по-різному розподіляються на семантичному полі: те, що належить до ядра одної категорії, визначається на периферії іншого поля або взагалі не є представленим. Зазначені особливості розглядаються як ознаки послаблення шлюбності, що вказує на зменшення важелів супроводжуючих їх традицій, ритуалів, статусу як культурно-обумовлених предикторів смислів шлюбно-сімейних практик. Збільшення одиниць аналізу на периферії семантичного поля вказує на зв’язок асоціацій із тим, що має для опитуваних відчутний смисл у самовизначенні і самоздійсненні у стосунках, утворених не на імперативній нормі шлюбності, а на значимості взаємин як спільної цінності. Зазначене підтверджується багатоаспектністю смислотвірних концептів, представлених у змісті індивідуально-особистісних: любов, діти, щастя, секс, симпатія, рівність, узгодження, свобода та емоційно-чутливих предикторів смислів: довіра, підтримка, тепло, інтимність. За результатами кластерного аналізу “партнерство” за виявленими викидами в наборі асоціацій істотно вирізняється від шлюбу та сім’ї. Тематично поділені за змістом, асоціати вказують на індивідуально-особистісний (взаєморозуміння, довіра, рівність, узгодженість, свобода) та емоційно-чутливий смисл (любов, інтимність). Не виявлено асоціацій ані зі шлюбом, ані із дітонародженням.Методом кластеризації даних встановлено спільність смислотвірних концептів досліджуваних категорій. Результат розглядається як принцип творення практик шлюбно-сімейного партнерства, де сукупність уявлень пропонується позначити категорією “шлюбно-сімейне партнерство”. Констатується, що зазначена категорія є соціально-психологічним феномном, котрий вказує на неоднорідність соціальної реальності, яка вже не структурується тільки за нормами інституту сім’ї, шлюбу та батьківства як метанорми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Khadzhyradieva, Svitlana, Nataliia Vasylieva, Oleksandra Vasylieva та Mariia Kyrtoka. "ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ВАЖЛИВИЙ ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІЙ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 253–69. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.12.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті зазначено, щоз 2015 року перед міжнародною спільнотою постали нові амбітні завдання щодо досягнення цілей сталого розвитку, визначених схваленою на черговому саміті Організації Об’єднаних Націй Стратегією “Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року”. Майже всі вони передбачають необхідність створення або модернізації економічної та соціальної інфраструктури в країнах, які розвиваються, що потребує значних фінансових ресурсів. Однак, бюджети таких країн не можуть покрити наявні фінансові потреби.Тому, одним із найважливіших завдань нової глобальної стратегії сталого розвитку було визнано створення умов для залучення фінансових ресурсів приватного сектору для розбудови інфраструктури на засадах публічно-приватного партнерства (ППП). Зауважено, що основне завдання органів публічної влади сьогодні полягає у формуванні сприятливого середовища для ведення бізнесу, ефективного використання ресурсного потенціалу, визначенні пріоритетів в соціальних, економічних та екологічних процесах і перспектив розвитку територіальної громади з врахуванням її потреб й інтересів. Акцентовано увагу на тому, що у світі дедалі більше стає популярним державно-приватне партнерство у формі концесії, оскільки саме така форма взаємодії між приватним та публічним партнером створює суттєву додану вартість для обох сторін. Одне з найбільших досягнень концесій – завдяки їй вирішуються державні завдання силами приватного капіталу, який вважається економічно ефективнішим державного. При цьому, приватний партнер отримує довгостроковий фінансовий інтерес, який дозволяє йому забезпечити максимальну ефективність вирішення поставленого державою чи муніципалітетом завдання. Обґрунтовано доцільність застосування державно-приватного партнерства при формуванні інструменту забезпечення сталого розвитку територій як важливого інструменту забезпечення сталого розвитку територій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Пономаренко, Людмила. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК СПОСІБ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ НА РІВНІ ГРОМАДИ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 7(91) (30 вересня 2019): 90–99. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2019.07/090-099.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Lysiak, Liubov, та Vitalii Ziuzin. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СОЦІАЛЬНИХ ПРОГРАМ В УКРАЇНІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(24) (2020): 88–102. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-4(24)-88-102.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито теоретичні засади реалізації державних соціальних програм, визначено їхні особливості як інструменту бюджетної політики держави. Виокремлено характерні ознаки фінансового забезпечення державних соціальних програм. На основі аналізу окремих державних соціальних програм показана обмеженість джерел фінансового забезпечення їх реалізації. Узагальнено фактори, які впливають на стан фінансового забезпечення реалізації державних соціальних програм. Обґрунтовано, що реалізація державних соціальних програм потребує усунення дисбалансу джерел фінансового забезпечення шляхом консолідації зусиль держави, бізнесу та суспільства в аспекті залучення коштів на засадах активізації/стимулювання соціального інвестування, соціального партнерства, соціальної відповідальності, громадського контролю та розвитку відповідних інститутів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Кузнєцова, А., О. Кліпкова та В. Маслов. "МЕТОДОЛОГІЯ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОЄКТІВ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 339–49. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251466.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Узагальнено аргументи і контраргументи в межах наукової дискусії з питання визначення основних методологічних засад аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства. Основною метою проведеного дослідження є виокремлення та аналіз методів оцінювання ефективності державно-приватного партнерства та спричинених ним ефектів. Систематизація літературних джерел і підходів до розв’язання проблеми засвідчила, що існує велика множина методологічних принципів оцінки ефективності державно-приватного партнерства, що розкривають інвестиційний, економічний, фінансовий, соціальний та інші аспекти його реалізації і можуть бути адаптовані та агреговані в загальну методику, що відображатиме оцінювання всіх альтернативних варіантів отримання доходів i витрат. Актуальність розв’язання цієї наукової проблеми полягає в тому, що доцільність реалізації масштабної програми реалізації проєктів державно-приватного партнерства є значною, а єдиного методологічного підходу до оцінювання їхньої ефективності немає, що призводить до появи подвійного рахунку та неврахування важливих ефектів різного виду і масштабності. Дослідження питання визначення методологічних засад оцінювання ефективності проєктів державно-приватного партнерства здійснено в такій логічній послідовності: визначення кількісних та якісних критеріїв оцінювання ефективності реалізації партнерства, виокремлення видів ефектів від цього реалізації із зазначенням основних показників ефективності та привабливості. Методичним інструментарієм проведеного дослідження стали методи порівняння при реалізації наукової дискусіє з питань визначення основних засад реалізації державно-приватного партнерства, наукової абстракції — при визначенні можливих ефектів впливу зростання ефективності реалізації державно-приватного партнерства на національну економіку як на макро-, так і на мікрорівні, моделювання — при формуванні загальних методологічних принципів оцінки партнерства. Об’єктом дослідження обрано проєкти державно-приватного партнерства. Результати проведеного дослідження можуть бути корисними для формування державних програм реалізації державно-приватного партнерства у всіх сферах народного господарства. Ключові слова: проєкти, державно-приватне партнерство, методологія оцінювання, показники ефективності державно-приватного партнерства. JEL Classification М10, М48 Формул: 3; рис.: 0; табл.: 0; бібл.: 18.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Третяк, Вікторія, та Вейдун Сюй. "ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СПІВПРАЦІ МІЖ КЛЮЧОВИМИ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ НА ЗАСАДАХ ДЕРЖАВНО - ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 27 (14 листопада 2021): 103. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.27.103.

Повний текст джерела

Анотація:

УДК 332.14:334.021; JEL Classification: Q 01, R 11 Мета: виявлення основних тенденцій та умов розвитку сільських територій, включаючи питання налагодження ефективної співпраці між ключовими стейкхолдерами, а саме органами державної влади, органами місцевого самоврядування, сільськогосподарськими товаровиробниками та жителями села на засадах державно-приватного партнерства. Методика дослідження: метод порівняльного аналізу використано для визначення відмінностей у підходах науковців до трактування поняття «сільська територія», методи узагальнення та систематизації використано для визначення місця державно-приватного партнерства у формуванні ефективної співпраці стейкхолдерів, графічний метод – для відображення механізму взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій. Результати дослідження: узагальнено основні підходи науковців до трактування поняття «сільська територія». Визначено, що Міністерству аграрної політики та продовольства належить ключова роль у розвитку сільських територій. На підставі аналізу ключових показників другого етапу децентралізації сільських територій (2015–2020 р.р.), авторами обґрунтовано, що державно-приватне партнерство є одним з ключових механізмів реалізації політики модернізації економіки України, вирішення важливих соціально-економічних проблем. Сформовано механізм взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій, який буде сприяти впроваджуванню інноваційних проєктів задля розвитку сільських територій. Наукова новизна полягає в тому, що авторами запропоновано впровадження механізму взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій на засадах державно-приватного партнерства, який у перспективі забезпечить впровадження інноваційних проектів розвитку та оптимальну взаємодію стейкхолдерів у сучасних умовах соціально-економічної нестабільності та глобальних викликів. Практична значущість полягає в тому, що запропонований механізм взаємодії ключових стейкхолдерів сільських територій може використовуватися органами місцевого самоврядування (зокрема, територіальними громадами) для організації взаємодії стейкхолдерів територій та узгодження їх інтересів у конфліктних ситуаціях. Крім того, цей механізм можуть використовувати у своїй діяльності безпосередньо стейкхолдери сільських територій, а також державні керівні установи, дослідницькі організації та інші зацікавлені особи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Мещан, І. В. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України". Грані 20, № 2 (142) (2017): 43–48.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Яцина, О. Ф. "ПРАКТИКИ БАТЬКІВСТВА І «НЕ-БАТЬКІВСТВА»: РЕАЛІЇ ПОСТМОДЕРНОЇ СОЦІАЛЬНОСТІ". Психологія: реальність і перспективи, № 12 (3 листопада 2019): 233–39. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi12.80.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається зміст батьківства як практики і як ідентичності. Зазначено, що цінності сім’ї, шлюбу, батьківства із обов’язкових і непорушних у реальних життєвих ситуаціях обертаються на прагматичні і персоналізуються в практиках дистантної сім’ї, кар’єрного шлюбу, шлюбу вихідного дня, чайлдфрі, ін. Зауважується на тому, що аксіологічний смисл практик шлюбно-сімейного партнерства позначається на структурі і смислах практик батьківства. Відмічено, що в соціальній реальності репродуктивність і батьківство вже не є рядоположними поняттями – між ними втрачається стабільний зв’язок і значення абсолютних цінностей. Розриви: батьківство – репродуктивність, репродуктивність – сексуальність, репродуктивність – спорідненість виявляються соціально-психологічним наслідком змін практик шлюбно-сімейного партнерства та батьківства. Це призводить до того, що батьківство як соціокультурний феномен, пов'язаний із природною потребою продовження роду, в позаінституціональному дискурсі стає «поліконтекстуальним».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Nosyk, О. М. "Відкриті інноваційні системи: головні характеристики і напрями інтернаціоналізації". Bulletin of the Dnipropetrovsk University. Series: Management of Innovations, № 6 (1 липня 2016): 103. http://dx.doi.org/10.15421/191611.

Повний текст джерела

Анотація:

Розкриття особливостей та тенденцій інноваційного розвитку в сучасний період ґрунтується на визначенні його нових характеристик, обумовлених постіндустріальними трансформаціями.Мета написання статті – дослідження головних елементів відкритих національних інноваційних систем та напрямів їх включення у міжнародне інноваційне співробітництво. У ході виконання окреслених завдань використано методи системного та структурно-функціонального аналізу з метою обґрунтувати головні складники відкритих інноваційних систем та чинники і напрями їх формування та функціонування.Наголошено, що головні характеристики відкритих інноваційних систем – це інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми. Рушійною силою сучасного інноваційного процесу є підприємницька інноваційна діяльність, що охоплює всі стадії та сфери системного інноваційного процесу, спирається на інновації – технологічні, управлінські, ринкові, соціальні і забезпечує інноваційний розвиток суспільства.Виявлено, що інноваційна співпраця передбачає залучення її учасників до інноваційного процесу із застосуванням таких форм, як трансфер технологій, інформаційний обмін, наукові та освітні програми, комерційний обмін інноваційними продуктами. Інноваційне партнерство поєднує інноваційні ресурси та діяльність їх учасників – створення інноваційних підприємств, сумісне здійснення інноваційних проектів. У сучасний період інноваційна співпраця і партнерство розвиваються на рівні корпорацій, галузей та секторів національної економіки й на міжнародному рівні.Розвиток інноваційної співпраці та партнерства залежить від формування й стану інноваційних екосистем як середовища відкритих інновацій. Під впливом глобальних чинників розвитку інноваційних кластерів притаманна тенденція інтернаціоналізації інноваційної діяльності на основі міжнародної кооперації кластерів різних країн.Інноваційний розвиток приводить до певних трансформацій людського капіталу, зростання рівня його інновативності й інноваційності. Інтернаціоналізація людського капіталу інновацій відбувається на основі розвитку міжнародної науково-технічної співпраці, здійснення соціогуманітарних програм.Напрямами формування відкритих інноваційних систем є розвиток інноваційного підприємництва, інноваційних мереж, інноваційного співробітництва і партнерства, інноваційних екосистем та кластерів. Ядро відкритих інноваційних систем складає людський капітал інноваційного розвитку.Наукова новизна дослідження полягає у визначенні умов та чинників набуття інноваційними системами різного рівня відкритого характеру, обґрунтування їх складників та напрямів інтернаціоналізації. Практичне значення одержаних результатів – використання суб’єктами інноваційної діяльності матеріалів статті для організації інноваційного процесу на основі принципів відкритих інновацій.Подальше дослідження зазначеної наукової проблеми спрямовуватиметься на обґрунтування особливостей відтворення людського капіталу відкритих інноваційних систем.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Давиденко, В. В. "Соціальний діалог як передумова становлення соціальної злагоди і партнерства у громадянському суспільстві". Політологічний вісник, Вип. 23 (2007): 146–60.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Шевченко, І. Б. "Соціальне партнерство в Україні: перспективи розвитку". Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України, № 2 (2008): 91–99.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Кудряченко, А. І. "Соціальне партнерство: європейський досвід і Україна". Стратегічні пріоритети, № 3 (8) (2008): 132–41.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Соціальнє партнерство"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями