Статті в журналах: "Соціально-правова держава"

1

БОЙКО, ІГОР. "Розвиток права як важливої ознаки Галицько-Волинської держави (1199–1349 роки)". Право України, № 2020/01 (2020): 97. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-097.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена характеристиці процесів становлення та розвитку права у Галицько-Волинській державі (1199–1349 рр.). Зазначено, що створення Галицько-Волинської держави – важливий етап в історії Української державності. Ця держава досягла значного політичного розвитку і за рівнем економіки та культури увійшла до когорти найпередовіших країн тогочасної Європи. Значну увагу приділено аналізу звичаєвого права, “Руської правди”, князівського законодавства, магдебурзького права, церковного права Галицько-Волинської держави. В основі правового регулювання суспільних відносин у Галицько-Волинській державі були джерела права Київської Русі. Галицько-Волинська держава використовувала джерела права Київської Русі, оскільки вони відповідали її соціальноекономічному розвитку. Проте під впливом нових соціально-економічних, культурних і політичних відносин галицько-волинські князі видавали грамоти, які розвивали та вдосконалювали чимало положень руського права. Мала місце наступність у розвитку державно-правових інститутів Галицько-Волинської держави, що передбачала зв’язок, наявність спільних рис у процесі становлення і розвитку державно-правових інститутів, котрі їх не розмежовували, а об’єднували, робили подібними. У цей час мав місце розвиток державно-правових інститутів від попереднього періоду розвитку держави до наступного, те, що відбувається послідовно, почергово. Це безперервність державно-правових процесів, явищ тощо. Вияви наступності в праві ГалицькоВолинської держави мали специфіку, оскільки визначальна роль у її забезпеченні належала наступності державних і самоврядних органів, законодавства. Тому в нових державно-правових інститутах Галицько-Волинської держави зберігалися основні риси, ознаки, властивості попередніх державно-правових інститутів Київської Русі (князівська влада, віче, звичаєве право, князівське законодавство, “Руська правда”, канонічне право й інші джерела права, які відповідали новим соціально-економічним і політичним відносинам). Показано, що станом на 1199 р. у Галицько-Волинській державі формувалася українська правова традиція, зокрема й щодо регулювання цивільних, кримінальних і процесуальних відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Юрченко, Ю. "Соціально-правова держава та соціальна політика". Управління сучасним містом, № 1-2/1-6 (2005): 68–74.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Іншин, М. І. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ СУДДІВ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЇХ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 535–43. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.60.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що правова держава створюється та існує за допомогою функціонування судової влади, через яку реалізовується принцип законності, верховенства права в державі, здійснюється захист прав та свобод громадян. Належна реалізація суддями своїх прав та обов’язків в рамках здійснення правосуддя є особливим показником, який дозволяє відносити державу до правової, цивілізованої, розвиненої. Разом із тим, в умовах, коли суддя піддається як прямому тиску, так і опосередкованому, неможливо говорити про соціальну безпеку суддів, а так само неможливо розраховувати на задоволення євроінтеграційних прагнень українського народу. В статті сформульовано актуальну наукову думку щодо впливу забезпечення соціальних прав суддів на рівень їх соціальної безпеки. Підкреслено, що соціальні права суддів окреслюють рівень цивілізованості суспільства; забезпечуються за рахунок Державного бюджету; рівень їх забезпечення відображає рівень гарантування самостійності суддів та їх незалежність; вони не можуть бути скасовані чи звужені без відповідної компенсації; регламентуються наддержавними організаціями на універсальному та регіональному міжнародному рівні та державою на національному рівні. У разі, якщо соціальні права недостатньо захищені та забезпечені в державі, робиться висновок, що така держава неспроможна: забезпечити та захистити гідний рівень соціальної безпеки суддів та інших громадян; задовольнити власні євроінтеграційні прагнення та паралельно збільшити рівень національної безпеки, який також є важливою обставиною забезпечення належної міри соціальної безпеки суддів та усіх інших громадян. Зроблено висновок, що забезпечення належного рівня незалежності суду та самостійності діяльності суддів у будь-якій державі є результатом низки соціально-правових, економічних, політичних і культурних чинників, особливе місце серед яких займає забезпечення державою високого рівня соціальної безпеки суддів. У свою чергу соціальна безпека також є результатом низки чинників, однак, вирішальне значення у формуванні належного рівня соціальної безпеки працівника має ефективне функціонування правового механізму забезпечення соціальних і трудових прав суддів. Ця позиція підтверджується концептуальною сутністю та юридичною природою цих прав, що вказують на те, що суддя не може характеризуватись в якості працівника, що існує в межах належного рівня соціальної безпеки, коли його трудові і соціальні права не будуть: 1) якісно регламентовані у чинному законодавстві; 2) забезпечені та захищені на міжнародному та національному рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

ГОРОДОВЕНКО, ВІКТОР. "Реалізація принципу верховенства права у цивільному судочинстві в умовах реформування правосуддя". Право України, № 2018/03 (2018): 65. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-065.

Повний текст джерела

Анотація:

Верховенство права є фундаментальним принципом, на якому будується демократична правова держава і функціонування судової влади в ній. Верховенство права як соціально-природний феномен, як основоположний принцип правової і політичної систем України, як основоположний принцип судової влади, як правова категорія активно привертає до себе увагу правників. Проте внесення останнім часом змін до процесуального законодавства України, початок роботи нового Верховного Суду й формування новітньої правозастосовної практики істотно змінює й підходи до тлумачення принципу верховенства права та особливостей його застосування, зокрема в цивільному судочинстві. Мета статті полягає у визначенні особливостей реалізації принципу верховенства права в цивільному судочинстві в умовах реформування правосуддя. З’ясовано, що утвердження верховенства права і функціонування правової держави можливі за умов, коли в суспільстві послідовно і неухильно втілюються в життя такі вимоги, як повага до прав і свобод людини, верховенство Конституції, принцип поділу влади, законність, обмеження дискреційних повноважень, принцип правової визначеності, незалежність суду і суддів. Встановлено, що верховенство права є основною засадою (принципом) цивільного судочинства, застосовуючи яку суд забезпечує справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відсутнє універсальне визначення принципу верховенства права, його тлумачення здійснено Конституційним Судом України, Європейським судом з прав людини. Доведено, що загальновизнаним є те, що основними елементами верховенства права є: 1) законність; 2) правова визначеність; 3) заборона свавілля; 4) доступ до правосуддя перед незалежними та неупередженими судами; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація та рівність перед законом. Саме зазначені властивості верховенства права й повинні бути враховані судом при здійсненні правосуддя у цивільному судочинстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

ПОДОРОЖНА, ТЕТЯНА, та ВІТАЛІЙ ВДОВІЧЕН. "Інститут “pro bono” у професійній діяльності адвоката: національні тенденції та зарубіжний досвід". Право України, № 2019/12 (2019): 179. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-12-179.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблематика розвитку інституту “pro bono” у професійній діяльності адвоката на сучасному етапі розвитку України актуальна як ніколи. Часто держава не в змозі надати якісну юридичну допомогу соціально незахищеним категоріям осіб. Як наслідок, у суспільстві виникає недовіра до таких аксіологічних основ правосуддя, як верховенство права, справедливість, законність тощо. У такій ситуації система надання юридичної допомоги “pro bono” є, з одного боку, так би мовити, компенсаторним механізмом для осіб, які потребують безоплатної професійної юридичної допомоги, а з другого – це своєрідний маркер, який демонструє ступінь зрілості суспільства і його ставлення до засад правової рівності. Нині у вітчизняній правовій системі деякі з означених моделей правової допомоги не повною мірою відповідають вимозі доступності, тож простежується об’єктивний недолік ресурсів державного механізму надання безоплатної юридичної допомоги, її явний брак. А це, безперечно, є перешкодою для реалізації конституційного права громадян на кваліфіковану юридичну допомогу. Розвиток доступності повноцінного представництва вимагає нових способів комунікації між адвокатами та клієнтами, а також збільшення кількості адвокатів, що надають послуги громадянам із середніми або низькими доходами (саме “pro bono” є тут ключовим компонентом). Доступність юридичних послуг має вирішальне значення для суспільства, яке визнає верховенство права. Без кардинальних змін у юридичній системі ми не можемо гарантувати, що система правосуддя служитиме всім без винятку і законність буде дотримана. Наголошується, що характерною рисою “pro bono” є надання саме професійної допомоги. Це лежить в основі відмежування цього інституту від благодійності та волонтерства, оскільки останні передбачають допомогу від будь-якої людини, незалежно від професійних якостей. Юридичні послуги “pro bono” надаються безкош товно, сюди не входить інша благодійна діяльність, не пов’язана з безпосереднім застосуванням навичок юриста. Мета статті полягає у формуванні оновленого погляду на інститут “pro bono” з позицій забезпечення балансу між служінням інтересам окремого клієнта та суспільства загалом, із дотриманням при цьому високого етичного стандарту. Зроблено висновок, що правова допомога на безоплатних умовах є соціально корисним явищем. “Pro bono” – це своєрідний індикатор забезпеченості рівності прав людини та їх захисту. Для подальшого розвитку цього інституту потрібно відшуковувати дієві механізми стимулювання надання юридичних послуг “pro bono”. І в цьому може допомогти досвід низки країн, де такий інститут вже історично вкоренився і без існування якого неможливий доступ до правосуддя. Зараз, як ніколи, Україна потребує якісної системи надання правової допомоги незахищеним верствам населення. І міжнародний досвід може дати відповідь на питання, як саме її організувати без бюрократичного втручання держави. У країнах Європи, в Австралії, Північній і Південній Америці надання послуг за принципами “pro bono” збільшує свої масштаби і вдосконалюється з року в рік. Можливість для вітчизняних адвокатів вчитися на цих прикладах може стати цінним методом заохочення, що сприятиме розширенню практики надання послуг на засадах “pro bono” у місцевому масштабі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

ПРИЛУЦЬКИЙ, СЕРГІЙ. "Суд як першооснова предмета судового права України". Право України, № 2018/03 (2018): 26. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-03-026.

Повний текст джерела

Анотація:

Входження України до європейського правового простору вимагає від вітчизняних науковців і практиків переосмислити та по-новому поглянути на вже давно усталені правові інститути, одним із яких є суд. Головна проблема, що порушена у цьому дослідженні, пов’язана з назрілою філософсько-правовою суперечністю між положеннями Конституції України, які встановлюють, що правосуддя в державі здійснюється виключно судами, а делегування функцій судів або привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються, та положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) і практикою Європейського суду з прав людини, у якій втілено цю норму. Суть означеної проблематики полягає у тому, що для вітчизняної правової думки досить сталим (непорушним) є сприйняття того, що суд – це державний орган, правове положення якого визначається межами судової системи, а більшість науковців обстоюють позицію, що суд – це орган державної влади; носієм судової влади як різновиду державної влади є тільки державні суди, визначені Конституцією та законами України, тому жодні інші органи не можуть наділятися функціями зі здійснення судової влади. Інакше розуміє суд західноєвропейська правова доктрин, яка вбачає, що цей правовий інститут може набувати різних організаційних форм, зокрема й позадержавних. Мета та завдання статті полягають у розкритті сутності соціально-правового феномена суду, виявленні його основних ознак та проявів на різних етапах розвитку людства, а також у проведенні всебічного наукового аналізу цього правового інституту. Для досягнення цієї мети необхідно: розкрити етимологію слова “суд” та здійснити філософський, антропологічний та історичний аналіз цього соціального явища; з’ясувати сучасні концепти взаємодії між державою та судом; встановити співвідношення, взаємовплив та залучення міжнародного суду до національної правової системи. У статті обґрунтовується, що суд – це явище, в основі якого лежить природна здатність людини до сприйняття, аналізу та критичної оцінки інформації через призму її соціального світосприйняття. Виникнення суду як окремої форми людських відносин пов’язано з ранніми стадіями не тільки людської цивілізації, а й самого розвитку людини як істоти соціальної. З’ясовано, що цей процес припав на період докласового, родоплемінного устрою, коли основні економічні інститути (власність та засоби виробництва) перебували у зародковому стані. Обґрунтовується, що феномен суду має соціокультурну основу, яка в умовах боротьби “кожного проти кожного” вплинула на консолідацію людей та формування тісних соціальних зв’язків, а з часом і тісних союзів публічної влади. Суд як інститут суспільної організації та взаємодії людей є докласовим, а право на судовий захист стало одним із первісних та природних прав людини “цивілізованої”. Пропонується розмежовувати “суд” як окремий соціальний інститут та “суд” як інститут публічної влади. Саме зі зміцненням держави на основі єдиновладдя державний суд почав перебирати, а згодом практично повністю привласнив функції та роль суду як соціального інституту. Проте в усі історичні епохи ці дві формації суду існували й існують паралельно, впливаючи одна на одну, а часто і зливаючись воєдино. Як унікальний соціальний феномен, суд існує й розвивається за правилами та законами соціального розвитку людей, іноді навіть незалежно та у розріз із позитивним правом держави. Нині суд зберігає та відіграє визначальну роль в існуванні окремих суспільств, держав, побудові новітнього глобального світопорядку. Водночас реалії вказують на те, що суспільства розпадаються, а держави руйнуються, якщо вони втратили чи не зуміли організувати соціально-правові основи справедливого суду. Саме суд, будучи унікальним соціально-правовим феноменом, є першоосновою предмета судового права як самостійної галузі права, що відроджується на тлі сучасних реформаційних перетворень правової системи України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Пацурківський, Петро, та Вікторія Рарицька. "Фіскально-правова природа української держави". Право України, № 2019/09 (2019): 154. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-154.

Повний текст джерела

Анотація:

Децентралізація влади, що розпочалася в Україні, дала старт реформуванню усієї держави. Проте належної стратегії цього реформування суспільство ще не виробило, як і поки що достовірно не з’ясувало, яку саме державу воно де-факто має нині. Важливі знання про цю державу може дати аналіз її податково-правової природи. Адже згідно з однією з найпоширеніших теорій держави саме у податках втілено її економічно виражене існування. Безпосереднім предметом статті є аналіз правової природи сучасної фіскальної держави Україна. Метою статті є з’ясування найзагальніших причин та закономірностей появи цієї держави, її найголовніших цілей і правових властивостей. Предмет, мета і завдання дослідження визначили методологію статті, а саме антропосоціокультурний підхід. Аналіз причин і закономірностей появи фіскальної держави Україна, її правових властивостей дав змогу зробити такі висновки: фіскальна держава є якісно виокремленим видом роду податкової держави. Її поява не має жорсткої прив’язки до певного типу цивілізації чи соціально-економічної формації. Вона виникає внаслідок деформації і трансформації через сукупність конкретно-історичних причин істинно публічно-правових цінностей у цінності квазіпублічно-правові. Останні зазвичай проявляються назовні у формі “державних” цінностей. Кардинально відрізняються між собою також основоположні цілі і засоби їх досягнення податкової та фіскальної держав. Якщо у першому випадку сама податкова держава є основним засобом реалізації податкової політики, а платники податків із їхніми потребами виступають у ролі цінностей та цілей цієї держави (саме тому у ХХ–ХХІ ст. за такою державою закріпилася назва соціальної держави), то у фіскальній державі платникам податків та їй самій належать протилежні ролі. Не є винятком і фіскальна держава Україна. Передумови її появи почали формуватися переважно ще у лоні радянського суспільства та завершили у початковий пострадянський період розвитку України. Їй притаманні такі основоположні властивості: захоплення державою податкового права платників податків та соціуму загалом; фіскальний суверенітет держави; примусовий характер податкового обов’язку платників податків перед фіскальною державою; фіскальна природа її податкового права; асиметричність податкового права фіскальної держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Єфремова, Н. "ПРАВА ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В КОНСТИТУЦІЙНИХ АКТАХ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ". Юридичний вісник, № 3 (9 вересня 2021): 7–14. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.2179.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання розвитку доктрини природного права людини та його реалізації в конституційних актах Української Народної Республіки 1917-1918 років. У статті були пояснені причини змін у ставленні до проблеми захисту природних прав людини на початку ХХ ст. Керівники Української Центральної Ради добре розуміли, що відродження національної державності є неможливим без чіткого юридичного визначення статусу громадянина України. Особливо актуальною ця проблема стала після проголошення Третього універсалу, коли відбулось оголошення про відродження Української держави. Українська влада встала на захист життя людини та її гідності, свободи слова, друку, віросповідання. Громадянам країни гарантувались певні політичні і соціальні права без різниці статі та віку громадян. Але впроваджуючи новаторські для того часу погляди, члени Української Центральної Ради вагалися стосовно остаточного вирішення питання застосування «трудового принципу». Він фактично впроваджував нерівність громадян держави за ознаками їх соціально-класового походження, що є відвертим порушенням основного принципу правової держави - рівності усіх громадян перед законом. Частина рішень, реалізованих у конституційних актах УНР, таких, наприклад, як запровадження націоналізації землі, приватних фабрик, заводів і банків, коли приватний власник лишався беззахисним перед державою, неможливо назвати правовими. Зміст багатьох конституційних актів, виданих УЦР, містить положення щодо захисту прав представників національних меншин і це невипадково, бо в УНР добре усвідомлювали необхідність врегулювання «національного питання» як одного з найскладніших у державі. Але на заваді успішного розвитку доктрини захисту основних прав людини і громадянина в Українській Народній Республіці постали не тільки такі чинники, як брак правників та низька правова обізнаність громадян країни. Реальне обмеження прав людини і громадянина в Українській Народній Республіці було запроваджено командуванням німецьких окупаційних військ всупереч волі українського легітимного уряду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

БАТАНОВ, ОЛЕКСАНДР. "Народовладдя та муніципальна влада: феноменологія співвідношення і взаємодії". Право України, № 2019/10 (2019): 175. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-175.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються конституційно-правові проблеми організації та функціонування муніципальної влади в контексті її співвідношення з феноменом народовладдя. Висвітлюється еволюція системи уявлень про місцеве самоврядування у вітчизняній та зарубіжній юридичній думці в аспекті теоретико-методологічного розуміння вчення про муніципальну владу. Така постановка питання обумовлюється тим, що питання щодо місця і ролі муніципальної влади у системі народовладдя, її правової природи, співвідношення та взаємодії таких феноменів, як народовладдя та громадоправство, відносяться до найбільш дискусійних у сучасній конституційній теорії. Метою статті є поглиблення концептуально-конституційних основ муніципальної влади як загальноправової категорії, категорії сучасного конституційного права та народовладдя, а також як виду публічної влади. Отримати найпродуктивніші результати та зробити найоптимальніші висновки щодо проблем муніципальної влади у межах загальної теорії народовладдя можна тільки за умови використання комплексного концептуально-конституційного підходу, розглядаючи, наприклад, становлення і розвиток місцевого самоврядування та муніципальної влади у межах еволюційного процесу розвитку природи та суспіль ства як цілісного організму. За такого методологічного підходу муніципальну владу необхідно розглядати як політико-правовий та соціально-культурний феномен, який виникає у результаті еволюції людства. З цієї точки зору муніципальна влада – це вже не результат акту октроювання державою або породження суб’єктивної волі більшості, а прояв об’єктивних (закономірних) явищ соціально-політичного розвитку, які необхідно враховувати. Робиться висновок, що публічна влада не є винятково прерогативою держави, існує кілька її видів. Диференціація публічної влади обумовлена її специфічними ознаками, видовими та формальними, суб’єктно-об’єктними та функціональними характеристиками. Відзначаючи багатовимірність і багатоаспектність феномена влади, автор ґрунтується на концептуальній позиції, згідно з якою джерелом влади є організація суспільства, для якого вона є важливою функцією, що забезпечує впорядковуючий, регулюючий вплив на всі основні сфери суспільного життя. Стверджується, що в основі сучасного вчення про публічну владу має бути покладено ідею щодо форм, видів та рівнів публічної влади, зокрема наявності трьох форм публічної влади (безпосереднє народовладдя, народне представництво, непредставницькі форми функціонування публічної влади, або так зване професійне владарювання), трьох видів публічної влади (публічна влада Українського народу, державна влада та муніципальна влада) і трьох рівнів її здійснення (загальнодержавна, регіональна та локальна). Аналіз концептуальних проблем організації та функціонування публічної влади в сучасній Україні, які обумовлені формуванням демократичної соціально-правової держави та інститутів громадянського суспільства, показує, що в основі цих процесів – визнання і гарантування місцевого самоврядування як самостійного рівня здійснення Українським народом належної йому влади та організаційно й функціонально відокремленого від держави виду публічної влади територіальної громади, яку (владу) доцільно розглядати як муніципальну. У цьому контексті розкривається конституційно-правова природа муніципальної влади як виду публічної влади в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Яковлєв, П. О. "Універсальні міжнародно-правові стандарти державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 232–35. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).552.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито зміст універсальних міжнарод-но-правових стандартів здійснення суверенними дер-жавами управління у сфері забезпечення інформацій-ної безпеки. На основі аналізу документів Організації Об’єднаних Націй у сфері прав людини, а також актів ООН із питань регулювання інформаційних процесів, встановлено, що універсальні стандарти є похідни-ми від загальних принципів здійснення державного управління, які визнано ООН як універсальні (пріори-тет дотримання прав людини, демократизм політичної системи, верховенство закону і т.д.).Визначено, що основними універсальними міжна-родно-правовими стандартами державного управління у сфері забезпечення інформаційної безпеки є: гаран-тування права кожному вільно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засоба-ми; вільне висловлення власної думки; забезпечення балансу між правоохоронними інтересами і повагою до основних прав людини; сприяння ефективності кримінальних розслідувань і переслідувань, що стосу-ються кримінальних правопорушень, пов’язаних із комп’ютерними системами; криміналізація діянь, що пов’язані з посяганням на кіберпростір; сприяння визнанню юридичної сили інформації, яка міститься в електронних повідомленнях, що використовуються в процесі налагодження міжнародної торгівлі; забез-печення гендерної рівності в доступі і використанні інформаційних технологій; гарантування державою можливості недостатньо соціально забезпеченим вер-ствам населення користуватися інформаційними технологіями, налагодження державно-приватного партнерства у фінансуванні розвитку інформацій-но-комунікаційної інфраструктури.Акцентовано на тому, що практичне втілення уні-версальних стандартів стане потужним чинником збіль-шення рівня доступності інформаційно-комунікацій-них технологій для всіх верств населення держав світу, буде сприяти розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури суверенних держав, дасть додатковийімпульс для законодавчої регламентації забезпечення інформаційної безпеки на національному рівні. Зазна-чено, що міжнародно-правова основа здійснення дер-жавного управління у сфері забезпечення інформацій-ної безпеки потребує вдосконалення в частині розробки і затвердженні окремого акта міжнародного права, який би містив уніфікований перелік рекомендованих стандартів для суверенних держав, які б втілювалися задля забезпечення інформаційної безпеки на націо-нальному рівні. Означені питання мають стати пріо-ритетним напрямом подальших наукових розробок.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Mykolaiets, Anatolii. "МЕХАНІЗМИ ВЗАЄМОВІДНОСИН І ВЗАЄМОДІЇ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ З ІНСТИТУТАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ". Public Administration and Regional Development, № 3 (11 квітня 2019): 114–27. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.03.07.

Повний текст джерела

Анотація:

Зазначено, що різноманіття форм діяльності громадських об'єднань створює сприятливі умови для діалогу органів влади і населення, зміцнення соціальної стабільності. Дослідження проблеми дозволяє зробити висновок про позитивну динаміку в діяльності громадських об'єднань. Визначено, що ефективна взаємодія активного громадянського суспільства та сильної держави - найважливіша умова гармонійного розвитку обох. Зрозуміло, ще не всі державні і місцеві органи зацікавлено працюють з громадськими структурами. Розвиненість форм взаємодії органів місцевого самоврядування та громадськості залежить багато в чому не стільки від соціально - економічного становища місцевих утворень, скільки від рівня інституціоналізації і соціальної активності самого неприбуткового сектора. А адже взаємодія між органами влади та іншими інститутами громадянського суспільства - це система, що динамічно розвивається яка складається з наступних субсистем:культурно-ідеологічної субсистеми, яка характеризується активною громадянською позицією; управлінсько-правова субсистема, що представляє собою відмову від ієрархічної системи управління, відкритої до демократичних відносин, встановлення широких горизонтальних зв'язків в системі політичних мереж; економічної субсистеми, яка прагне до відходу від монополізму, націленої на залучення кожного дієздатного людини до участі в справах суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Кравцова, Т. "Програмування соціально-економічного розвитку як адміністративно-правова форма діяльності держави у сфері господарювання". Юридична Україна, № 3 (99) (2011): 39–44.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Поліщук, В. В. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТА ЇХ ВПЛИВУ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 64–72. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-11.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті полягає у науковому обґрунтуванні концептуальних характеристик міграційних процесів та їх впливу на соціально-економічний розвиток держави. Проведено історичний зріз аналізу практи-ки та сприйняття міграційних процесів, починаючи від первісного суспільства і закінчуючи сучасними гло-балізаційними тенденціями. Узагальнено поширені контексти досліджень міграційних процесів у сучасній віт-чизняній науці міграціології на стику галузей знань економіки, соціології, права та державного управління. Сформовано типові схеми нереалізованого і погашеного міграційного процесу. Зроблено висновок, що для су-часного глобалізованого світу залишаються поширеними односторонні міграційні процеси, які можуть пе-редбачати повний цикл адаптації, інтеграції, натуралізації та асиміляції мігранта або ж зберігати диферен-ціацію інституту громадянства. Доведено, що зворотний міграційний процес, окрім регульованого, може бути добровільним – у випадку неуспішної адаптації або досягнення поставлених цілей (отримання певної суми до-ходу, знань, досвіду), і примусовим – у випадку вимушених заходів держави приймаючого суспільства. Наголо-шено, що однією з сучасних та актуальних схем міграційного процесу є реверсна. Виявлено, що держави в умо-вах відкритих кордонів основною метою регулювання міграційних процесів часто ставлять забезпечення циклічності міграції. Отримані відповідні результати дозволили визначити вплив (позитивний та негативний) міграційних процесів на соціально-економічний розвиток держави згідно з параметрами його забезпечення (економічне зростання, інвестиції, бізнес і самозайнятість, демографічне відтворення, ринки праці, соціальна інфраструктура, система соціального захисту, рівень і якість життя населення) та структурного розподілу (етапність, зміни людського потенціалу, правова визначеність, обсяги, динаміка, інтенсивність, час (періодичність), вектор (географія), територіальні суб’єкти, мета, причинність і наслідковість, потен-ційність та реалізованість, урегульованість).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Опішняк, С. О. "АНТРОПОЛОГІЯ ВЛАДИ: СТАНОВЛЕННЯ УЯВЛЕНЬ ТА СУЧАСНИЙ СТАН". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (21 січня 2020): 8–13. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).179.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблему науки антропології влади, а саме становлення перших уявлень про неї та сучасні погляди науковців.Актуальність вибраної теми зумовлюється тим, що в умовах докорінної перебудови соціально-політичної організації держави важливо розуміти співвідношен-ня людини та влади, а також визначити причини та доцільність ототожнення в суспільній свідомості інсти-туту влади з живою істотою та наділення його антроп-ними властивостями. Метою цієї наукової статті є виокремлення антропо-логічних підходів до розуміння влади в межах теорій походження держави і влади, формування пропозицій щодо вдосконалення цього розуміння у правовій науці, визначення сфер, в яких можливе застосування антро-пологічного підходу до дослідження влади.Аналізуються основні теорії походження держа-ви та влади, що містять у собі антропологічний підхід до розуміння феномена влади. На основі цього встанов-лено, що антропологічний підхід є одним із найдавні-ших підходів в історії правової та державницької дум-ки, а також те, що категорія «походження держави та влади» з усіх елементів науки теорії права та держави зазнала найбільшого впливу антропологізму.Аргументується, що з позицій антропології можна охарактеризувати форму держави, загальноприйнятне визначення якої ніколи антропологічної складової ча-стини не включає. Розглядаються причини наділення інституту влади в суспільному сприйнятті суто людськими властивос-тями. Основною причиною встановлено ототожнення в суспільній думці влади з конкретними людьми, що обіймають найвищі посади, чи політичною силою, ко-тра має більшість у представницькому органі влади. Визначається практичне значення антропологічно-го виміру влади. Він застосовується під час законотво-рчої діяльності, зокрема при встановленні норматив-них вимог для зайняття певної посади, відображається в питаннях гендерної, расової, національної рівності. Обґрунтовано, що антропологічний вимір активно застосовується у політиці у процесі формування так зва-них політичних міфів, а тому потрібно пам’ятати про пев-ні застереження, оскільки результати дослідження ан-тропології влади можна використовувати не за цільовим призначенням, а для маніпуляції суспільною свідомістю.Ключові слова: правова антропологія влади, похо-дження влади, природа та сутність феномена влади, ан-тропні властивості влади, антропологічний вимір влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

САЇДОВ, АКМАЛЬ. "Порівняльне правознавство і національна правова система Узбекистану". Право України, № 2019/03 (2019): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-205.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави. Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом. Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства. Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Остапенко, Ю. О. "ПРИНЦИПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ТРУДОВИХ ПРАВ ПРАЦІВНИКА". Знання європейського права, № 2 (30 червня 2021): 61–65. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.206.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена становленню загальної та актуалізованої наукової думки про принципи реалізації трудових прав працівників в Україні. Автором з’ясовується загальна соціально-правова важливість принципів реалізації трудових прав працівника як основи, котра привносить певний нормативний порядок у відповідну соціально корисну діяльність працівника з об’єктивації у практичній дійсності норм законодавства про працю, не припускаючи зловживань працівником своїми правами та зловживань роботодавця у забезпеченні реалізації трудових прав працівника. Поняття «принципи реалізації трудових прав працівників» розкриваються як фундаментальні, універсальні та системні засади, загальноправові та спеціальні галузеві керівні ідеї трудового права України, що визначають сутність системи трудових прав та їх реалізації, можуть бути нормативно закріплені міжнародними нормативно-правовими актами, нормами національного законодавства, актами локально-правового регулювання або існувати поза ними, визначаючи зміст, напрями тенденцій розвитку трудових прав, забезпечуючи їх належне практичне застосування у сфері трудових правовідносин у нашій державі. Беручи до уваги множину викладених у науковій юридичній літературі переліків і класифікацій принципів трудового права, автор доходить висновку, що досліджуванні засадничі ідеї поділяються на дві групи принципів, такі як загальноправові принципи реалізації трудових прав працівників (принципи верховенства права, гуманізму, рівноправності, законності); спеціальні галузеві принципи реалізації трудових прав працівників (принципи вільного вибору трудової діяльності, визначеності трудової функції, оплати трудової діяльності, надання можливості для відпочинку тощо). У висновках узагальнюються результати дослідження, зазначається, що реалізація трудових прав працівників в сучасній Україні є особливо важливим процесом з огляду на суттєві перетворення у характері зайнятості, а також на концептуальне переосмислення праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Onyshchuk, I. I. "Правова цифровізація як інтегральний метод формалізації права". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 6 (6 грудня 2020): 41–50. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.06.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є розкриття поняття правової цифровізації як інтегрального методу формалізації права, виявлення значення цифровізації для системи права, переваг та ризиків використання цифрових технологій в різних галузях права. Наукова новизна статті полягає у дослідженні характеристики стану сучасного права в умовах поширення цифрових технологій, їх впливу на зміст і структуру права, а також у виявленні переваг і загроз, пов’язаних із застосуванням цифровізації. Викладені положення, узагальнення, висновки та пропозиції мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для розвитку базових концепцій теорії права. Висновки. Сьогодні використання цифрових технологій в соціально-економічних і виробничих процесах вимагають актуалізації чинних нормативно-правових положень, а також трансформації правової системи в напрямку забезпечення її відповідності цифровізації. Багатовекторність застосування «цифри» дає підстави вважати, що на даному етапі активно формується цифровий простір і пов’язана з ним нова галузь права – цифрове право як сукупність норм або цифрових стандартів у формі комп’ютерних програм та алгоритмів. За нашим визначенням, правова цифровізація – це інтегральний метод формалізації права, активного системного оперування нормативно-правовими масивами, що трансформуються або відображаються за допомогою комп’ютерних програмних кодувань. З метою оптимізації правовідносин, а також створення нової цифрової реальності правова цифровізація також вимагає правового регулювання або присутності уповноваженого державою регулятора. Вплив технологічного фактора призводить до трансформації традиційного права. Втім, впровадження правової цифровізації у правотворчий процес сприятиме покращенню системи права в контексті її упорядкування, систематизації, усунення прогалин і суперечностей. Розвиток цифрової нормотворчості відбувається на основі цифрових моделей та шляхом трансформації класичного паперового законодавства в норми права, придатні одночасно для використання як людиною, так і машиною.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

ЛУКАШЕВ, ОЛЕКСАНДР. "Доктрина податкового права і нормотворчість у сфері оподаткування". Право України, № 2020/04 (2020): 71. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-071.

Повний текст джерела

Анотація:

Україна пройшла етап свого первісного становлення як незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, ситуація у сфері нормотворення як загалом, так і в сфері оподаткування зокрема майже не змінилася. Причин цьому може бути багато: починаючи економічними і політичними, закінчуючи обставинами тимчасового характеру, пов’язаними, до прикладу, із проведенням антитерористичної операції на сході України. Зазвичай посилаються на мінливість соціально-економічних відносин, недотримання юридичної техніки, відсутність належного моделювання ситуації тощо. Однак серед названих причин не згадується відсутність взаємозв’язку між нормотворчістю і податковою доктриною, за якого при розробленні та прийнятті нормативно-правових актів простежується використання тих положень, що сформовані як доктринальні. Для аналізу процесу впливу доктрини податкового права на формування змісту податково-правових норм розкрито сутність таких понять, як “доктрина”, “правова доктрина”, “доктрина податкового права”. Метою статті є характеристика податково-правової доктрини та її впливу на нормотворення у сфері оподаткування. Встановлено, що поняття доктрини податкового права є багатогранним, а його зміст – різновекторним. Сутність доктрини податкового права розкривається низкою її аспектів: як сукупності сталих теоретичних положень про податок, його встановлення і сплату, податкову систему, принципи податкового права та інші аспекти податкових відносин; такі положення вивчають і формують науковці, згодом вони відбиваються у їхніх наукових працях (формалізуються), а також можуть бути об’єднані у межах відповідних наукових шкіл; синтезує та формує певну систему наукових поглядів на сутність податків, податкової системи, податкового адміністрування. Окрім того, доктриною податкового права може називатися документ, що відображає зміст і напрями розвитку сучасної податкової політики держави. Податковоправова доктрина сьогодні не може бути визнана джерелом податкового права України. Водночас вона за своїм функціональним спрямуванням має чинити безпосередній вплив на зміст податково-правових норм при їх розробленні та удосконаленні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Petrenko, Maxim. "Проблема людської гідності за доби просвітництва: І. Кант". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 1 (5 жовтня 2021): 96–110. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.2.1.06.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблему людської гідності за доби Просвітництва (на прикладі філософії І. Канта) у контексті сучасного філософського дискурсу проблеми. Зазначено, що подальший розвиток суспільства формує запит на правову соціально-орієнтовану державу, де надаються та забезпечуються широкі права та свободи для усіх громадян (незалежно від національності, віросповідання, культури, матеріального стану), що зрештою стає важливою засадою осмислення та буття людської гідності. Йдеться про право громадянина висловлювати свою думку та громадянську позицію, а завдання влади забезпечувати широкий спектр прав та свобод, які визначаються І. Кантом як моральні (природні). Ось чому звернення сучасних філософів та дослідників до філософії І. Канта, його тлумачення природи людини, її прав та свобод, що зумовлене певною схожістю доби Просвітництва та сучасного етапу розвитку суспільства. Означена подібність втілилася у низці факторів, що створюють нову картину світу, а саме: кардинальні зміни політичного, соціального та економічного устрою; традиційного людського буття та життєвого світу; швидкість та глобалізм сучасних трансформацій не тільки у виробничих сферах, а й у соціально-побутових, морально-етичних та суспільно-політичних відносинах. Наголошено, що названі процеси втілюються у моральному (природному) та адміністративному праві і суттєво впливають на свободи та рівність усіх членів суспільства; самостійність дій кожного члена спільноти як громадянина; відсутність патерналізму на рівні взаємин громадянин-суспільство-влада. Таким чином, представлена І. Кантом етично-правова концепція людської гідності знаходить розуміння та застосування в концептах аргументативної та екологічної етики, етики відповідальності у прагненні до створення таких владних структур, за яких суспільний консенсус досягається через аргументований діалог усіх членів суспільства та колективну відповідальність за дії. Таким чином цілісна реконструкція роздумів І. Канта про людину, її гідність та свободу, засвідчує органічну приналежність української філософії до європейського інтелектуального та філософського контексту розуміння загальнолюдських морально-етичних норм, прав і свобод

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Вінник, О. М. "ВПЛИВ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОЇ ЕПОХИ НА ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (41) (20 травня 2021): 167–77. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-166-177.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемам правового регулювання суспільних відносин, включно зі сферою економіки, на які впливають нові загрози суспільному благополуччю (зокрема, короно вірусна пандемія, ризики цифровізації, глобальне потепління тощо). Аналізується стан зазначених відносин та їх правове регулювання. Визначаються пов’язані з цим проблеми, в тому числі збільшення кількості зловживань можливостями цифровізації (і, відповідно, порушення прав та законних інтересів учасників цифро візованих відносин), ігнорування суспільних інте-ресів (щодо необхідності забезпечення здорового і безпечного середовища для членів суспільства в умо-вах короно вірусної пандемії, значної ймовірності природних та техногенних катастроф, забруднення довкілля), посилення розшарування суспільства на багатих і бідних (в тому числі і в ракурсі цифрових можливостей), які самі по собі або в сукупності несуть значну загрозу для суспільного благополуччя.. Порушені проблеми викликані низкою факторів, частина з яких має природний характер (природ-ні катаклізми), частина – пов’язана з індустріально-інноваційним шляхом розвитку людства, що має негативний вплив на екологію та/або породжує відповідні ризики (забруднення довкілля, техногенні ка-тастрофи, ризики цифровізації та низки інновацій), інші – зумовлені людським фактором (пріоритет приватних інтересів над суспільними, ігнорування соціально відповідальної поведінки), недостатньою ефективністю державної політики, включно з правовою, та її реалізацією. Усе це свідчить про склад-ність порушених проблем і необхідність їх комплексного вирішення за участі представників низки наук (природничих, соціальних, юридичних), вжиттям комплексу заходів, включно з правовими, що передба-чають вдосконалення правового регулювання зазначених відносин шляхом закріплення низки нових прав та обов’язків (цифрових зокрема), заборони зловживати не лише правами, а й можливостями, акценту-вання правової політики держави на встановлення правил, спрямованих на запобігання нових загрозам, зменшенню їх негативних наслідків, стимулюванню критично необхідних в таких умовах видів діяльнос-ті та соціально-відповідальної поведінки учасників суспільних відносин. Ключові слова: загрози суспільному благополуччю; загрози природного характеру; загрози, пов’язані з діяльністю людини; ризики цифровізації; зловживання правами та можливостями; баланс прав та обов’язків; економіко-правова політика; вдосконалення правового регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Панфілов, О. Є., та А. Л. Калімбет. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2 (31 серпня 2021): 79–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2.878.

Повний текст джерела

Анотація:

Панфілов О. Є., Калімбет А. Л. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України: характеристика поняття та змісту. - Стаття. У статті досліджено поняття і сутність адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України, виокремлено та проаналізовано його складові частини з урахуванням сучасних правових реалій. Встановлено, що адміністративно-правовий статус являє собою сукупність конкретно визначених суб’єктивних прав і обов’язків, які закріплюються за відповідним суб’єктом визначеними нормативно-правовими актами та гарантовані державою. Виокремлено структуру адміністративно-правового статусу Кабінету Міністрів України шляхом детермінування таких елементів, як: 1) нормативно-правова основа; 2) принципи функціонування; 3) мета та завдання; 4) компетенція; 5) порядок формування; 6) порядок ухвалення рішень. Визначено, що нормативну основу діяльності Кабінету Міністрів України становлять акти загального характеру, які встановлюють основні положення про органи виконавчої влади, і акти спеціального характеру, які конкретизують усі важливі аспекти діяльності Кабінету Міністрів України. Доведено, що метою функціонування Кабінету Міністрів України як суб’єкта публічної адміністрації виділено забезпечення публічних інтересів, а також здійснення належного публічного адміністрування в тих сферах суспільних відносин, у межах яких його наділено повноваженнями. Завдання як елемент адміністративно-правого статусу спрямовано на конкретизацію мети та відображено на нормативному рівні. Встановлено, що компетенція Кабінету Міністрів України складається з таких трьох елементів, як: повноваження, предмет відання, функції. Визначено, що повноваження є сукупністю прав та обов’язків, якими наділено вищий орган виконавчої влади. Як предмет відання визначаються сфери суспільних відносин, у межах яких можуть бути реалізовані закріплені за Кабінетом Міністрів України повноваження. Виділено, що функції як структурний елемент компетенції Кабінету Міністрів України можна поділити на соціально орієнтовані та внутрішньо орієнтовані. Визначено, що через соціально орієнтовані функції Кабінету Міністрів України функції виявляється основний сенс і зміст публічного адміністрування, реалізується його призначення щодо виконання своїх обов’язків перед суспільством. Визначено, що внутрішньо орієнтовані функції Кабінету Міністрів України спрямовані всередину вищого органу виконавчої влади і здійснюються для забезпечення умов нормального функціонування цього органу, його належної самоорганізації та самозбереження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Кулалаєва, Наталя. "SWOT-АНАЛІЗ УПРОВАДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТІВ ДУАЛЬНОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ МАЙБУТНІХ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (14 травня 2018): 54–60. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.54-60.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено здійснений автором SWOT-аналіз упровадження елементів дуальної форми навчання в професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників. Означений аналіз ґрунтується на узагальненні чисельних пілотних досліджень, які реалізуються в багатьох закладах професійної (професійно-технічної) освіти України. До сильних сторін упровадження віднесено: регулювання професійного навчання принципами ринкової економіки; зростання попиту на ринку праці на випускників, які навчалися за дуальною формою; відповідність якості професійної підготовки вимогам роботодавців; тісна співпраця між урядом та бізнес-спільною з питань професійної освіти і навчання; взаємовигода для держави, підприємств, закладів професійної (професійно-технічної) освіти та учнів; посилення мотивації учнів до навчання; підвищення престижу професійної освіти. Охарактеризовано елементи дуальної форми навчання, котрі доцільно впроваджувати у професійну підготовку майбутніх фахівців. Зазначено соціально-економічні чинники, наявність яких вимагає застосування професійною освітою України дуальної форми навчання. Розкрито сутність дуальної системи навчання. Показано, що за межами Німеччини доцільно впроваджувати її окремі елементи. Підкреслено, що їхнє відповідне поєднання у складі педагогічної системи дасть змогу забезпечити позитивний результат упровадження елементів дуальної форми навчання в професійну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників. На основі проведеного SWOT-аналізу визначено основні складові організації навчально-виробничого процесу за дуальною формою навчання в закладах професійної (професійно-технічної) освіти: нормативно-правова база забезпечення дуальної форми навчання; система консультування з професійної кар’єри (професійна орієнтація та ідентифікація); стандарти професійної (професійно-технічної) освіти з професій на компетентнісній основі, структуровані за модульним принципом; система підготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням вимог підприємств – замовників робітничих кадрів; інститут наставників для представників підприємств; інноваційні багатопрофільні центри професійної (професійно-технічної).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Концептуальні зміни цільової спрямованості новітнього законодавства про банкрутство". Право України, № 2019/08 (2019): 107. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-107.

Повний текст джерела

Анотація:

На розвиток правового регулювання відносин банкрутства впливають, як правило, не лише політичні, а й переважно соціально-економічні фактори. Тому завжди актуальною є проблема, пов’язана з вирішенням питання, наскільки національна система банкрутства відповідає рівню соціально-економічного розвитку нашої країни, який нині характеризується довготривалим перехідним періодом до розвинутих ринкових відносин. Такі внутрішні обставини ство рюють сприятливе середовище для перерозподілу власності та масових банкрутств. При цьому ущемляються інтереси не лише тих чи інших учасників відносин банкрутства, а й інтереси держави як регулятора ринку. Досягнення балансу інтересів сторін та учасників відносин банкрутства задля ефективного, оптимального їх правового регулювання є основною метою, досягнути яку прагнуть законодавці всіх сучасних країн світу. Метою статті є дослідження норм новітнього законодавства про банкрутство, зміст яких дасть змогу визначити, до якої з систем банкрутства воно належить, а отже, з’ясувати надійність правової захищеності головних діючих осіб відносин банкрутства; викладення власного бачення щодо напрямів вдосконалення відповідних норм вітчизняного законодавства про банкрутство, що буде сприяти подоланню проблем, які можуть виникнути при реалізації його норм на практиці. Встановлено, що з прийняттям новітнього законодавства про банкрутство правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством боржника вступила в нову фазу свого розвитку. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання: яка цільова спрямованість новітнього законодавства про банкрутство України, чи міститься у його нормах достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблем, які виникають при перерозподілі прав сторін та учасників відносин банкрутства? Перерозподіл прав сторін та учасників відносин банкрутства, ступінь захищеності їхніх інтересів, збалансований розподіл втрат між ними стають найважливішими питаннями в системі національного правового регулювання відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю та банкрутством. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. Авторка доходить висновку, що процеси, які відбуваються у соціальноекономічному середовищі провідних країн світу, обумовлюють зміну норм, що регламентують відносини неплатоспроможності боржника та його банкрутства (неспроможності). Нині захист прав кредиторів – хоча й основне завдання унормування названих відносин, але не єдине, адже норми законодавства про банкрутство (неспроможність) покликані збалансовано захищати інтереси сторін, учасників цих відносин: працівників боржника, інвесторів, засновників (учасників) боржника та інших, а також сприяти збереженню сталості національної економіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Barabash , T. M., та L. V. Levytska . "Сучасний стан законодавчого забезпечення кримінально-правової політики в Україні". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 5 (27 вересня 2020): 22–31. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Вирішення питань кримінально-правової охорони найважливіших суспільних цінностей, благ та інтересів, боротьба з діяннями, що підпадають під ознаки кримінального правопорушення, удосконалення процедури досудового розслідування кримінальних проваджень, кримінального процесуального судочинства належать до одних із найважливіших завдань держави. Необхідність дослідження проблем, пов’язаних із здійсненням державної політики забезпечення законності і правопорядку в країні, охорони прав і свобод людини і громадянина, закріплених Конституцією України, зумовлено підвищенням ролі права в процесі соціального регулювання. Зважаючи на те, що закон завжди продукується реальними потребами суспільства, зміни соціально-політичних, економічних умов життя зумовлюють необхідність подальшого реформування правових підстав та порядку притягнення до кримінальної відповідальності у напрямку посилення захисту прав і свобод людини. Метою статті є висвітлення сучасного стану законодавчого врегулювання питань кримінально-правової політики на прикладі змін до кримінального та кримінального процесуального законів та представлення авторського бачення вирішення законотворчих проблем у цьому напрямі. Наукова новизна пов’язана з тим, що масштабність сучасних реформ, важливість прогнозування нових процесів і тенденцій, які з’являються в політико-правовій сфері держави, обумовлюють формування науково обґрунтованих вимог підготовки законодавчих рішень, спрямованих на створення якісної національної правової системи. Пошук найбільш ефективних, раціональних та достатніх засобів і способів оновлення законодавчих джерел кримінального права, кримінального процесуального права, впровадження їх здобутків в практику, встановлення балансу між загальновизнаними принципами й нормами міжнародного права, процесом євроінтеграції та збереженням самобутності, історичних здобутків вітчизняної науки, відповідності потребам української державності – все це формує сучасний стан наукових поглядів на розвиток і удосконалення законодавчої бази у сфері правоохоронної системи, боротьби зі злочинністю, протидії корупції та здійснення правосуддя у кримінальному провадженні. На підставі аналізу сучасних напрямів оновлення кримінального і кримінального процесуального законодавства України в контексті внесених змін і доповнень до Кримінального кодексу України (далі – КК) [1], Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) [2] узагальнено пропозиції науковців щодо удосконалення національного кримінального та кримінального процесуального законодавства, окреслено орієнтири подальшого законодавчого забезпечення кримінально-правової та процесуальної сфери, висловлено авторську думку щодо шляхів його удосконалення. Вказано, що правова наука покликана реагувати на актуалізацію проблем та вад чинного законодавства, а також – пропонувати законодавцю шляхи і механізми ефективного вдосконалення правового поля. Зауважено, що обґрунтовані положення мають стати підґрунтям формування концепції закону, загальнодержавних програм економічного, соціального і культурного розвитку, удосконалення галузевих блоків національного законодавства. З метою посилення взаємозв’язку правової науки і законотворчості запропоновано прийняти державну стратегію щодо основних засад кримінально-правової політики та розробити на її основі концепцію кримінального і кримінального процесуального закону. Висновки. Підсумовано, що практика вітчизняного нормотворення у кримінальній та кримінальній процесуальній сферах характеризується певним перебільшенням можливостей правових норм у протидії злочинності. Існуюча тенденція дослівного перенесення положень чинних міжнародних договорів до тексту закону вимагає продовження дискусії щодо категоризації кримінальних правопорушень у контексті європейської кримінальної політики, джерел кримінально-правового та процесуального регулювання, форм і видів реалізації кримінальної відповідальності під кутом зору сучасних практик визначення якості, доступності, точності та передбачуваності законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

КОБИЛЕЦЬКИЙ, МИКОЛА. "Вплив магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування в Україні (ХІV–ХІХ століття)". Право України, № 2020/01 (2020): 212. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-212.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано вплив магдебурзького права на розвиток місцевого самоврядування в Україні (ХІV–ХІХ ст.). Акцентовано увагу на тому, що магдебурзьке право є однією з найвідоміших систем середньовічного міського права, яка регулювала різноманітні політичні, соціально-економічні та правові відносини того часу. Територіально воно поширювалося у Центрально-Східній Європі, а отже, і на українських землях у Галицько-Волинській державі, а після припинення її існування – на українських землях, що увійшли до складу Польського королівства, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Російської імперії. Визначальною особливістю застосування магдебурзького права в Україні стало його широке використання органами самоврядування міст Гетьманщини та міста Києва, а також у кодифікації українського права у XVIII – на початку XIX ст. Магдебурзьке право, незважаючи на його широке застосування в Україні, є однією з найменш досліджених тем в українській історико-правовій науці. Визначено риси міського права, зокрема й магдебурзького, відкритість і гнучкість сприяли його поширенню як просторово, так і ментально. Тому магдебурзьке право є невід’ємною складовою європейської правової цивілізації, європейської правової культури. Акцентовано увагу на високій адаптованості магдебурзького права до конкретноісторичних умов, соціальних потреб окремих громад. Конкретно-історичний розвиток принципів магдебурзького права, їхня правова деталізація спричинила до його трансформації, перетворення в українське міське право. Зазначено, що використовуючи і розвиваючи магдебурзьке право, український народ перебував у єдиному культурно-правовому просторі з іншими європейськими народами, які сьогодні становлять основу європейської спільноти. Магдебурзьке право в Гетьманщині було загальнодержавним правом, оскільки застосовувалося в адміністративній діяльності міст та міських і козацьких судах, а також під час кодифікації українського права. Магдебурзьке право разом із хелмінським правом, Саксонським Зерцалом, українським звичаєвим правом та нормативно-правовими актами органів влади Гетьманщини стало основними джерелами кодифікації українського права у XVIIІ – першій половині ХІХ ст. Це, зокрема, “Процес краткий приказний” 1734 p., “Економіка краткая” 1734 p., “Права, за якими судиться малоросійський народ” 1743 р., “Права малоросійські з книг Статуту, Саксону і Порядку виписаних” 1744–1757 рр., “Суд і розправа в правах малоросійських” 1750 р., “Книга статут и прочне права малоросийские” 1764 р., “Екстракт малоросійських прав” 1767 р., “Екстракт із указів, інструкцій і установлень” 1786 р., “Зібрання малоросійських прав” 1807 р. тощо. Магдебурзьке право сприяло формуванню в Україні громадянського суспільства, демократизму та регламентувало суспільне життя на підставі правових норм, створювало правову основу для належного функціонування міст. Майже всі українські міста, що перебували у складі Галицько-Волинської держави, Польського королівства, Великого князівства Литовського та Гетьманщини володіли магдебурзьким правом. У середині XVIII ст. міст, що володіли магдебурзьким правом, налічувало близько 1 000. Магдебурзьке право мало значний вплив на розвиток місцевого самоврядування в Україні у ХІV–ХІХ ст.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Козич, І. В. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПОЛІТИКАЯК РЕЗУЛЬТАТ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 120–23. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).407.

Повний текст джерела

Анотація:

Автор у статті наводить підходи до розуміння терміна «політична система суспільства» як інтегрованої сукуп-ності політичної влади, суб’єктів, відносин, політичних організацій і політичної культури суспільства, яка забез-печує його соціальну стабільність, соціальний порядок і яка має певну соціально-політичну орієнтацію. Вона містить організацію політичної влади, відно-сини між суспільством і державою, характеризує про-тікання політичних процесів, що включають інститу-ціоналізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політич-ної участі, неінституціональних політичних відносин. Політична система, як правило, побудована на принципі «динамічної рівноваги» (Д. Істон): якщо рішення й дії відповідають вимогам та очікуванням суспільства, то підтримка політичної системи посилю-ється. З іншого боку, якщо влада ігнорує вимоги членів суспільства та приділяє увагу тільки власним вимогам і побажанням (новомодне обґрунтування – «з мотивів політичної доцільності»), то рішення й дії не отриму-ють підтримки й розуміння. Ланцюжок «соціальний запит/потреба» – «полі-тичне опрацювання» – «політичне рішення» прямо визначає особливості формування, безперебійної ро-боти й подальшого вдосконалення політичної системи суспільства. Кожна політична система, що позиціону-ється як ефективна, має відповідні інститути і струк-тури, за допомогою яких соціальні запити, потреби й вимоги трансформуються в політичні рішення й надалі проявляються в тій чи іншій сфері політики. Автор зазначає, що за цією схемою працюють усі сфери державної політики. Не є винятком і кримі-нально-правова. Отримуючи відповідні кримінально зумовлені запити/потреби від суспільства, система за допомогою відповідних суб’єктів (інституцій) фор-мує надалі певне політичне рішення, що буде впрова-джуватися за допомогою низки правових, соціальних, економічних тощо заходів. Сукупність таких рішень і становить кримінально-правову політику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Нестеренко, Валентина, Інна Осьмірко та Тетяна Синиця. "АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 26 (26 червня 2021): 79. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.79.

Повний текст джерела

Анотація:

УДК 658.15; JEL Classification: M 40 Мета. Формування підходу до аналізу ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства на основі визначення факторів впливу та відповідних груп аналітичних показників. Методика дослідження. В ході дослідження використовувалися методи аналізу і синтезу, метод логічного аналізу. Інформаційними ресурсами дослідження є наукові видання і матеріали періодичних видань. Результати. Аналізуючи погляди дослідників на визначення сутності фінансової діяльності підприємства, можна виокремити наступні погляди: це діяльність підприємства, спрямована на формування і розподіл фінансових ресурсів; діяльність з фінансового посередництва; діяльність з організації використання фінансових інструментів в умовах підприємства; діяльність по забезпеченню підприємства фінансовими ресурсами; діяльність по мобілізації фінансових ресурсів підприємства задля досягнення визначених власником цілей економічного розвитку підприємства, тощо. Відповідно до сутності фінансово-економічної діяльність підприємства всі фактори впливу на неї можна розділити на наступні види: внутрішні - організаційно-правова форма підприємства, рівень забезпечення сировиною, ефективність системи управління підприємством, ефективність управління ресурсами підприємства, стан матеріально-технічного забезпечення діяльності підприємства, технологічний рівень виробництва, та зовнішні - загально ринкова кон’юнктура, соціально-політичні фактори, природі фактори, вплив податкової системи, рівень інвестиційної привабливості галузі, фінансово-кредитна політика держави. Відповідно до факторів впливу, перелік показників, за допомогою яких має реалізовуватися процес аналізу ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства має бути наступним: показники ефективності використання основних засобів: фондовіддача, фондомісткість, фондорентабельність; показники ефективності використання матеріальних ресурсів: рентабельність продажів, рентабельність продукції, рентабельність операційної діяльності, рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність інвестицій; показники ефективності використання трудових ресурсів: продуктивність праці, трудомісткість продукції, виробіток; показники ефективності використання фінансових ресурсів: показники ділової активності, показники фінансової стійкості, показники ліквідності, показники фінансової рентабельності. Наукова новизна. Сформовано узагальнений підхід до аналізу ефективності фінансово-економічної діяльності підприємства відповідно до факторів впливу на неї та обґрунтовано перелік показників її оцінювання. Практична значущість. Запропоновані висновки можуть бути використані дослідниками, власниками та керівниками підприємств при формуванні ефективної системи аналізу господарської діяльності підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

КОМАРОВ, ВЯЧЕСЛАВ. "Основоположні принципи цивільного судочинства". Право України, № 10/2018 (2018): 14. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-014.

Повний текст джерела

Анотація:

Принципи цивільного судочинства є найбільш узагальненою й фундаментальною категорією науки цивільного процесуального права разом із такими, як мета і завдання цивільного процесу, предмет і метод цивільного процесуального права, цивільні процесуальні правовідносини тощо. Симптоматично, що інтенсивні дослідження принципів припадали на періоди, пов’язані з кодифікаціями процесуального законодавства, і посткодифікаційні. Так було і в 60-х роках минулого століття, і у 2000-х роках. Достатньо велика кількість спеціальної літератури з цієї проблеми дає змогу уявити сучасний стан теорії принципів цивільного судочинства, її прикладне значення. У зв’язку із цим слід звернути увагу те, що теоретичні концепти, покладені в основу теорії принципів цивільного процесуального права у 60-х роках минулого століття, залишилися майже незмінними. Водночас конституційна реформа у сфері правосуддя і суміжних інститутів заклала підвалини для модернізації цивільного процесуального законодавства, наслідком чого стало прийняття нової редакції Цивільного процесуального кодексу України, що ґрунтується на загальноєвропейських тенденціях у сфері цивільного судочинства й ідеї забезпечення кожному права на справедливий судовий розгляд і доступності правосуддя. Одним із найбільш визначальних наслідків конституційної реформи і змін цивільного процесуального законодавства слід визнати створення нового Верховного Суду як суду касаційної інстанції, на який, серед іншого, покладено функцію забезпечення єдності судової практики, а отже, високих стандартів правосуддя. З огляду на це стає зрозуміло, що сучасне цивільне судочинство і судове правозастосування мають відповідати Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ЄКПЛ) і забезпечувати доступ до правосуддя, а інститути правосуддя і судочинства треба вдосконалювати, виходячи з викликів сучасного суспільства, а також із такого очевидного цивілізаційного факту, як фундаменталізація прав людини й ефективності правосуддя. При цьому можна помітити, що поза увагою доктрини цивільного процесуального права залишаються принципи цивільного судочинства, які є основоположними і визначають певний дискурс наукових досліджень та виміри сучасного цивільного судочинства в умовах демократичних суспільств, виступають, так би мовити, мірилом верховенство права. Вони мають специфічну правову природу і вважаються певною експлікацією загальновизнаних норм і принципів міжнародного права, тобто імперативних норм міжнародного права, що приймаються та визнаються міжнародним співтовариством держав загалом і відхилення від яких неприпустиме. Для них характерні наднаціональний характер і закріплення у міжнародно-правових актах, таких як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ЄКПЛ. Важливо також, що ці принципи застосовуються у практиці Європейського суду з прав людини. Отже, подальший розвиток теорії принципів цивільного процесуального права має бути скеровано на дослідження глибоких закономірностей, тенденцій змін якісних характеристик правового регулювання цивільного судочинства, які історично лежать у надрах різних систем праворозуміння і зумовлюють формування нового світогляду, тобто бачення правосуддя, функцій судів як органів судової влади, які в умовах демократичних суспільств мають забезпечити пріоритет прав людини, верховенство права, новий рівень юридичної практики загалом. Подальша їх наукова розробка і впровадження у практику судового правозастосування сприятимуть соціалізації цивільного процесу, визначенню з точки зору нових соціально-правових реалій функціонування судочинства, детермінованих необхідністю утвердження прав людини і верховенства права. У статті досліджуються правова природа і каталог основоположних принципів цивільного судочинства, виходячи із субсидіарного значення в судовому правозастосуванні, та дається їх феноменологічна інтерпретація.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

O., Cheremisin. "SPECIAL, ADDITIONAL AND INDIVIDUAL LAWS FOR THE MUNICIPAL GOVERNMENT OF THE SOUTH OF UKRAINE IN THE LATE 18TH – THE FIRST HALF OF THE 19TH CENTURY." South Archive (Historical Sciences), no. 34 (October 7, 2021): 39–46. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-34-7.

Повний текст джерела

Анотація:

The paper analyzes the effect of special, additional and individual legislative acts adopted by the central authorities in order to supplement and specify the positions of the Charter of 1785 to improve the financial state of the towns and cities in the Southern Ukrainian region. The role of the regional-individual laws for the towns and cities in the South of Ukraine was extremely important since they offered opportunities for the development of the municipal budgets and trade. Excise duties, farming of revenues and servitude were common for all the provinces in the South of Ukraine. They differed in private privileges, for instance, class payments were more characteristic of the towns in Ekaterinoslav province, more privileges were given on trade and land ownership for the towns of Taurida province. The only province in the South of Ukraine, the towns of which were given some financial assistance, was Kherson province. Financial support was given to the towns from the state treasury for the best payment of the state taxes. But the only conclusion that can be drawn is that the towns and cities in the South of Ukraine did not have a satisfactory financial position. According to new laws, many positive phenomena were introduced, but the financial position of the towns and cities did not improve. For instance, the self-government had more opportunities and rights in managing the municipal economy and more independence in the formation and use of the budget. But the general plan of dividing estimates into mandatory and non-mandatory costs, direct and indirect, current and occasional profits, direct and indirect, ordinary and extraordinary remained without changes. The conclusions emphasize that, as a result of the effect of additional, special and individual laws, the newly-established municipal public authorities in the South of Ukraine received mandatory costs for the state needs with much less opportunities in financial and economic initiative. Therefore, the social-economic activity was enclosed in the space of legislative-administrative directives, but the activity of individual municipalities had their own specificity of the development.Key words: the South of Ukraine, municipal authorities, municipality, legislation, legal frame. У статті аналізується дія спеціальних, додаткових та індивідуальних законодавчих актів, які приймались центральною владою з метою доповнення та уточнення позицій Жалуваної грамоти 1785 р. для покращення фінансового становища міст південноукраїнського регіону. Роль регіонально-індивідуальних законів для міст Півдня України була надзвичайно важлива, оскільки вони створювали можливості для розвитку міських бюджетів та торгівлі. Спільними у всіх губерніях Півдня України були акцизні збори, винні відкупи, постійна повинність. Різнилися у приватних пільгах. Так, для міст Катеринославської губернії більш характерним явищем було станові виплати, для міст Таврійської губернії більше пільг надавалося для розвитку торгівлі та щодо земельної власності. Єдиною губернією Півдня України, у міста якої призначалась певна грошова допомога, була Херсонська. Із державної казни надавалось фінансове заохочення містам за найкраще виконання державних податків, але висновок можна зробити лише єдиний, що в містах Півдня України було незадовільне фінансове становище. Нові закони стимулювали появу багатьох позитивних явищ, але особливо не покращувалася фінансова система міста. Так, самоврядування отримало більше можливостей і прав у веденні міського господарства і більше самостійність у формуванні та використанні бюджету. Але сам загальний план поділу кошторисів на обов’язкові та необов’язкові витрати, прибутки поточні та випадкові, прямі та не прямі, ординарні та надзвичайні збереглися без особливих змін. У висновках відзначено, що результатом дії додат-кових, спеціальних та індивідуальних законів стало те, що новостворені міські громадські інституції влади на Півдні України отримали обов’язкові витрати на державні потреби із значно зменшеними можливостями у фінансовій та господарській ініці-ативі. Тому соціально-економічна активність виявилася в замкнутому просторі законодавчо-адміністративних настанов, але із розвитком індивідуальних особливостей у діяльності кожного окремого муніципалітету.Ключові слова: Південь України, міське самоврядування, муніципалітет, законодавство, правова система.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Чурпій, І. К., Н. В. Чурпій та К. Л. Чурпій. "НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В СУЧАСНИХ РЕАЛІЯХ". Art of Medicine, 6 липня 2020, 121–25. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2020.2.14.121.

Повний текст джерела

Анотація:

Резюме. У даній статті розкрито теоретичні засади нормативно-правового забезпечення системи охорони здоров’я України. На даному етапі сфера охорони здоров’я виконує покладені на неї функції перш за все за рахунок фінансування і державного регулювання. У основі останнього лежить нормативно-правова база, що визначає правове положення органів, установ і посадових осіб у галузі охорони здоров’я. Все більше і більше поряд з державними і комунальними лікувальними закладамми почали появлятися приватні лікувальні установи. Перетворення комунальних закладів охорони здоров`я в комунальні неприбуткові підприємства, поява добровільного страхування працівників підприємства на випадок травми або окремих захворюваннь, потребує реформування управлінських структур охорони здоров`я. Однак, однією з умов реформування охорони здоровя має бути керівна роль держави в даному процесі функціонування медичної галузі в країні. Для здійснення державного управління у медичній галузі використовуються адміністративні-правові, економічні, соціально-психологічні методи. В статті проведено аналіз нормативно-правового забезпечення системи охорони здоров`я з метою забезпечити громадян доступною та ефективною медициною. Висновки. 1. На етапі реформування галузі медицини виникає необхідність в формуванні чіткої термінології в прийнятих законодавчих актах, для злагодженої роботи медичного закладу в подальшому. Для створення конкуренто спроможної медичної галузі з надання медичної допомоги на різних рівнях (первинному, вторинному, третинному), необхідно мати лікувальні заклади різної форми власності: державна, комунальна, приватна. Для правомірного забезпечення надання медичних послуг потрібно збільшити освіченість громадян щодо принципів надання медичної допомоги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Franchuk, V. V. "МІСЦЕ, РОЛЬ І ЗНАЧЕННЯ ЛІКАРСЬКОЇ ПРОФЕСІЇ В УМОВАХ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (11 січня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2017.3.8269.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: з’ясування значимості професії лікаря в сучасному українському суспільстві.Матеріали і методи. Показники материнської і малюкової смертності в Україні з щорічного звіту ВООЗ за 2017, соціально демографічні показники, дані судово-медичних експертиз у випадках «лікарських справ» та витримки з офіційних документів органів законодавчої та виконавчої влади, які опрацьовано з використанням методів медичної статистики та контент-аналізу.Результати. Обґрунтовано державно формуюче значення професії лікаря, виокремлено і охарактеризовано 7 суспільно-правових особливостей професійної медичної діяльності: об’єктом лікарської діяльності є життя і здоров’я громадян, велика соціальна значимість, винятковість наслідку професійної помилки, окремий порядок правозастосовної практики у випадках злочинів в сфері охорони здоров’я, легкість у процедурі порушення кримінальних справ проти медичних працівників, докладна правова регламентація медичної діяльності, виконання лікарем професійних обов’язків у ризикованих умовах.Висновки. Першочерговим завданням реформи в медицині має стати забезпечення лікарю достойних умов праці та повернення йому належного статусу в суспільстві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Соціально-правова держава"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями