Статті в журналах з теми "Соціальний міф"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Соціальний міф.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Соціальний міф".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Афонін, Едуард, та Андрій Мартинов. "ТРАДИЦІЯ ЯК ФАКТОР ІНТЕГРАЦІЇ ТА КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 27–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-27-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається феномен соціально-історичної традиції як чин- ник соціальної інтеграції та консолідації українського суспільства. Тради- ція визначається як процес відтворення через соціальні інститути досвіду поколінь та адаптація цього досвіду до вимог сучасності. Стверджується, що адаптація традиції до постмодерної сучасності є складним соціально-іс- торичним і соціально-психологічним процесом, у контексті якого відбува- ється зміна світоглядної парадигми та виникає новий — раціональний тип мислення, що впливає на соціальні практики і соціальну поведінку. Налаш- товуючи нащадки на інноваційну діяльність постмодерн розмиває великі нарративи традицій і заперечує соціальний досвід попередніх поколінь. Під впливом інновації суспільна система фрагментується і невпинно тяжіє до стану аномії. За цих обставин традиція, її суб’єкти і носії стають конструк- тивним фактором соціальної консолідації, що відбувається в контексті ви- рішення актуальних питань інноваційного розвитку. Традиція і традиційна діяльність виступають своєрідними ціннісно-смисловими формами у ви- гляді нових міфів і міфотворчості, які протистоять втраті національної іден- тичності і суспільної цілісності. Теоретичне підґрунтя такої діяльності, на думку авторів, представив французький соціолог Ж. Дюран, який запропо- нував концепцію імажинера як механізму конструювання соціальної реаль- ності. Цей механізм, за думкою Ж. Дюрана, є одночасно уявою, уявленим та уявленням, а реальність — втіленням вільної гри уяви, на яку впливають міфи та архетипи. Імажинер існує у двох режимах: денному (діурн) та ніч- ному (ноктюрн). Перший функціонує в дуальній формі, якій властиві іє- рархічність і патріархальність, втілені у героїчному міфі. Натомість другий виявляється як цілісний містичний міф або смерть як інша реальність. На думку авторів, імажинер як втілення колективного несвідомого, пов’язаний з такими архетипними властивостями суспільної системи як екстерналь- ність / інтернальність (зовнішній / внутрішній локус-контроль), екстравер- сія / інтроверсія (соціальна / соцієтальна ідентичність), екзекутивність / інтенціональність (жіночі / чоловічі соціальні ролі). Відповідно минула суспільно-історична доба модерну пов’язана з функціонуванням режиму ді- урну, архетипами і міфотворчістю, які тісно пов’язані з реалізацією зовніш- нього соціального контролю, патріархальності (соціальної ідентичності) та зростанням у суспільній системі кількості жіночих соціальних ролей. Постмодерна сучасність актуалізує режим ноктюрну, за умов якого в системі по- силюється самоконтроль, розмивається ієрархічність та зростає кількість чоловічих соціальних ролей.
2
Сидорук, Ірина. "Соціальне партнерство у формуванні компетентності майбутніх соціальних працівників". New pedagogical thought 102, № 2 (4 вересня 2020): 80–83. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-102-2-80-83.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізовано доцільність упровадження підходу міжсекторної взаємодії закладу вищої освіти на рівні соціального партнерства з соціальними інститутами та установами у підготовці соціально компетентних майбутніх соціальних працівників. Розкрито роль соціального партнерства уформуванні соціальної компетентності майбутніх соціальних працівників у процесі їх фахової підготовки. Окреслено зв’язок між поняттями «взаємодія»,«партнерська взаємодія», «соціальне партнерство», «соціальна взаємодія». Соціальне партнерство розглянуто як засіб та умову забезпечення якості підготовки, конкурентоспроможності та мобільності фахівців на ринку праці, зокрема формування їх соціальної компетентності; засіб розвитку і просування технологій і знань через систему освіти; засіб розв’язання нагальних соціальних проблем, що постають перед сучасним українським суспільством. Окреслено переваги, основні напрями такого виду співпраці, визначено коло знань та вмінь, якими повинні опанувати соціально компетентні майбутні соціальні працівники у процесі фахової підготовки.
3
Bevz, H. "Зміна нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальних систем: нормативний простір, конфлікти та комунікація". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (6 липня 2018): 20–30. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття є відповіддю на виклики сьогодення, породжені соціальними конфліктами та процесами конфліктного протистояння в умовах гібридної війни в Україні, а також спробою простежити динаміку переходу між індивідуальним і соціальним рівнями функціонування в ситуації соціальної напруженості, що дістав назву “зміни нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальної системи”. Розуміння предмета дослідження спирається на історично зафіксовані здобутки вивчення соціальних структур (Дж. П. Мердок, Т. Парсонс) і процесів системотворення (Г. Щедровицький, Я. Щепанськи), а також різних аспектів імовірності переходу напруженості з одного рівня соціального функціонування на інший. Застосований системний підхід означує ситуацію соціальної напруженості як реакцію на соціальні виклики: з одного боку – захисту власної автономності, з другого – опору опануванню нових пропозицій часу. Нестабільність соціальних систем та ймовірність переходу між її рівнями фіксуються за допомогою таких понять, як соціальна аномія та соціальні девіації, соціальні норми, соціальна ентропія, корупція – з їхнім впливом на найнижчий (індивідуальний) рівень соціального функціонування шляхом стигматизації процесів узвичаєння як адаптаційних механізмів співіснування в суспільстві. Визначальною особливістю цього процесу визнається закладена норма реакції на гіпотетичні зміни в соціальній системі, що забезпечує таким чином прогнозований напрям її розвитку, а також вибір засобів відповідно до потрібної інтенсивності збалансування соціальних процесів, спрямовування комунікації або на формування нормативного простору, або на його конфліктну руйнацію. Розроблена автором структурно-функціональна модель аналізу соціальних систем пропонується як пояснювальна щодо вищезазначених процесів.
4
ДУБИЧ, Клавдія. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СІМ’Ї ЯК ОБ’ЄКТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ТА СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ". Humanitas, № 6 (23 лютого 2022): 3–9. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2021.6.1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано та розкрито сучасні актуальні проблеми сім’ї як об’єкта соціальної політики та соціальної роботи. Аналізом встановлено, що на сучасному етапі сім’я як соціальний інститут суспільства переживає кризу, яку спричинила низка факторів глобального та локального рівнів. Дослідженням визначено що соціальна політика стосовно інституту сім’ї – це комплекс соціально-економічних, нормативно-правових, соціальних, демографічних та інших заходів державного та недержавного впливу щодо виявлення, узгодження та задоволення потреб та інтересів сім’ї. Головним завданням соціальної політики щодо української сім’ї є: розроблення напрямів підтримки сім’ї, функціонування системи соціального захисту сім’ї з мережею соціальних служб, установ, організацій, різними технологіями, методами та послугами й іншими формами соціальної роботи із сім’єю та її членами. Основним реалізатором соціальної політики із сім’єю є центральний орган публічної влади – Міністерство соціальної політики з його структурними підрозділами та мережами соціальних служб, установ та організацій. З’ясовано, що на сучасному етапі соціальна робота з українською сім'єю проводиться за такими основними напрямами: соціально-економічним, психологічним, освітнім та медіації. Сучасна соціально-психологічна підтримка сім´ї відбувається із забезпеченням відновлення позитивного мікроклімату між її членами, особливо в період сімейних криз. Освітній напрям соціальної роботи забезпечує соціальну допомогу та підтримку у навчанні та вихованні. Медіація з її процедурами, формами та підходами здійснює соціальну допомогу сім'ї з вирішення спорів, конфліктів та допомагає в організації її життєдіяльності, забезпечує координаційні процеси взаємозв'язку сім'ї із соціальними службами, установами та організаціями щодо вирішення питань соціального захисту та підтримки.
5
Желновач, А. О. "Соціальний міф у п"єсі "Морітурі" Івана Багряного". Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Літературознавство, № 44 (2016): 137–43.
Знайти повний текст джерела
6
Chorna, Lidiya. "Груповий міф та його функції в складних соціальних ситуаціях". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 116–24. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).30.
Повний текст джерелаАнотація:
У складних соціальних ситуаціях, коли в людини звужується свідомість та послаблюється критичність мислення, зростає ймовірність її звернення до міфу як засобу осмислення дійсності. У психології поширені поняття колективного і персонального міфу, а от груповий лише набуває наукового статусу. Соціальна взаємодія відбувається насамперед у малій групі, а груповий міф, як не парадоксально, сприяє побудові групової ідентичності, посиленню згуртованості членів групи в разі загрози її існуванню. Тобто міф у проблемних ситуаціях допомагає адаптувати членів групи до соціальної дійсності шляхом їх консолідації, а також надихає на активне долання соціальних складнощів. Міф спонтанно виникає в процесі безпосередньої комунікації членів групи, рефлексії та оцінки ситуації за допомогою доступних для них на актуальний момент психічних ресурсів. У випадку покращення соціальної ситуації міф із засобу адаптації може перетворитися в засіб дезадаптації: із живого міфу – у груповий наратив, що містить ригідні соціальні настановлення, групові стереотипи та інші ілюзорні феномени групової взаємодії, які хибно відбивають соціальну реальність, деструктивно впливають на розвиток групи. У такому разі йдеться про дисфункцію міфу, тобто його функціональність для групи є умовною. Отже, груповий міф може виконувати функції адаптації, дезадаптації до складних соціальних ситуацій, а також їх активного долання, перетворення із складних у нескладні, розв’язані та пережиті. Ці загальні функції підпорядковують собі часткові: адаптивна – соціалізувальну, інтегративну, консолідувальну; дезадаптивна – ілюзорно-фантазматичні, компенсаторно-деструктивні; проактивно-творча – емоційно-наснажливу, ціннісно-рефлексивну, дієво-долальну тощо. Захисні функції міфу залежно від специфіки психологічних захистів (компенсація, заміщення, проєкція, раціоналізація, заперечення тощо), які використовуює група в процесі створення міфу, можуть слугувати всім трьом вищезгаданим цілям групи: адаптації, дезадаптації, творчого перетворення складних соціальних ситуацій. Визначення функцій міфу в малій групі дасть змогу виокремити маркери його ідентифікації, створити нові методи дослідження поведінки людини в соціальних ситуаціях та впливу на неї групових феноменів.
7
Сердечна, Людмила Василівнаа. "РЕКЛАМНИЙ МІФ ЯК ДЕТЕРМІНАНТА СОЦІОКУЛЬТУРНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 235–47. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-235-247.
Повний текст джерелаАнотація:
З використанням соціокультурного підходу надано оцінки рекламі як складової сучасної масової культури, соціального і культурного явища. Розглянуто проблеми, пов’язані з феноменом рекламної міфотворчо- сті. Виявлено, що завдяки використанню міфологічних технологій реклама набуває функції міфу як маніпулятора масовою свідомістю. Зазначено, що рекламний простір є суцільно символічним і міфологічним, а рекламна мі- фотворчість стала частиною масової культури, що призводить до експлуа- тації міфологічного мислення людей і певною мірою чинить деструктивний вплив на суспільство в цілому. Дослідження концентрується на визначенні напряму державного управ- ління і також на проблемі додаткових напрямів регулювання реклами. По- казано, що реклама як соціокультурний феномен вимагає комплексних під- ходів до державного регулювання даної сфери з метою забезпечення балансу інтересів суспільства і рекламної індустрії, захисту прав споживачів реклами. Доведено необхідність зміни концептуальних основ регулювання у сфері ре- клами на основі ціннісних установок, посилення ролі процесів регулювання громадських інститутів, залучення громадськості до вирішення актуальних проблем суспільства та захисту його морально-етичних цінностей. Запропо- новано ряд обмежень щодо рекламного контенту, заходів з посилення зако- нодавчого і розвитку громадського регулювання. Доведено, що реклама як соціальний інститут активно формує смислові характеристики соціокультурних явищ, які зумовлюють трансформації ма- сової поведінки, культурних і моральних цінностей українського суспіль- ства. Показано, що використання соціокультурного підходу відкриває шлях до дослідження наслідків рекламної діяльності, які зумовлюють соціальні зміни в суспільстві.
8
Perevozova, I. V., та I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (26 квітня 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда.
Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності.
Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали.
Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень.
В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%.
Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики.
Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.
9
Дарморіз, О. "Соціальний міф як засіб консолідації українців та протистояння ворожій пропаганді". Українознавчий альманах, Вип. 19 (2016): 165–68.
Знайти повний текст джерела
10
Стасевська, О. А. "Історична пам"ять та соціальний міф як форми інтерпретації минулого". Вісник Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Серія: Філософія, № 1 (40) (2019): 165–81.
Знайти повний текст джерела
11
Sytnyk, Oleksandr. "Соціальний міф та утопія як ілюзорно-духовні універсалії людського буття". Актуальні проблеми духовності, № 7 (5 липня 2017): 44–53. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i7.1561.
Повний текст джерела
12
Kyselytsia, Oksana, Yuriy Moseychuk та Elena Moroz. "Становлення соціальної зрілості старшокласників (у контексті діяльності вчителя фізичної культури)". Physical education, sports and health culture in modern society, № 3 (43) (27 вересня 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-03-12-19.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Соціальна зрілість – складне соціально-психологічне явище, яке включає низку компонентів: самосвідомість, світогляд, моральну зрілість, соціальні почуття. Формування соціальної зрілості та її компонентів відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Особливого значення набуває виховання й закріплення комплексу особистісних якостей, моральної самосвідомості та соціальних почуттів – основи соціальної зрілості. Соціальні почуття покликаний виховувати і вчитель фізкультури, який формує не лише фізичне, але й моральне здоров’я, соціальну активність, почуття відповідальності, групової інтелектуальної, вольової, емоційної й організаторської єдності та інші важливі особистісні якості вихованців. Тому ставимо за мету виявити шляхи та фактори становлення соціальної зрілості в учнівської молоді під впливом фізкультурних занять, під час яких, окрім фізичного, формується моральне здоров’я, соціальна активність, почуття належності до команди, почуття групи. Методи дослідження – аналіз наукової літератури, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, анкетування, тестування, методи статистичного опрацювання результатів дослідження. Результати роботи. Доводимо, що заняття з фізкультури й спорту дають змогу старшокласникам усвідомити існування багатьох форм суспільно корисної діяльності, де вони можуть розкрити себе, свої потенційні можливості, знайти місце їх застосування як у професійному плані, так і в суспільстві. Висновки. Аналіз емпіричних досліджень засвідчує важливу роль занять із фізкультури й спорту у формуванні компонентів соціальної зрілості старшокласників: самоорганізації, самопізнання, вольових та морально-соціальних якостей, почуття групи, взаємодопомоги, уважності, культури спілкування тощо. Виявлено дисонанс між вимогами старшокласників щодо особистості вчителя фізкультури сучасної школи й вимогами майбутніх учителів: учні ставлять більше серйозних вимог, ніж майбутні вчителі, що може вплинути на ставлення учнів до самих занять та на результати роботи вчителя.
13
Meschan, I. V. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 43. http://dx.doi.org/10.15421/171723.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціальне партнерство розглядається як безперервний процес взаємовигідної співпраці, що постійно розвивається між державою, бізнесом і некомерційними організаціями; набуває особливого значення в соціальній сфері, в системі соціального захисту і соціального обслуговування населення. Досліджена сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладів. Проаналізовано надання соціальних послуг у розвинутих соціальних державах з різними моделями соціальної політики, що свідчить про розвиток соціального партнерства як формування конструктивної взаємодії трьох секторів суспільства на рівні окремих територій, громад. Доведено, що в світовій практиці існують два основні способи підтримки державою сфери виробництва соціально значущих послуг: фінансування (субсидування) і непряма підтримка. Визначено, що в умовах децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад в Україні, соціальне партнерство в наданні соціальних послуг набуває особливого значення, що передбачає формування нової стратегії соціальної політики (в сторону її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні.
14
Зубко, Ольга. "ПРОБЛЕМА ЗАЙНЯТОСТІ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРОФЕСІЙНІ АДАПТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ВИХІДЦІВ НА ТЕРЕНАХ МІЖВОЄННОЇ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ. ВИРОБНИЧА (ТРУДОВА) ПОВСЯКДЕННІСТЬ: МІЖ ЗВИЧНИМ І ВИМУШЕНИМ (1918–1939)". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 86–92. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Українська політична еміграція міжвоєнної доби була зумовлена як Першою світовою війною, так і поразкою Української революції. За межами своєї державної території опинилися уряди УНР і ЗУНР, які різними методами продовжували боротьбу за повернення в Україну. Окрім того, в еміграцію потрапила значна кількість військових, мобілізованих до армій Денікіна і Врангеля, та тих, хто внаслідок Першої світової війни потрапив у полон. Емігрантами ставали і цивільні біженці, які втікали від воєнного лихоліття та більшовицького терору. Такими ж були й трудові емігранти з Галичини. Точної цифри великого «витікання» людей з України до ЧСР не встановлено. Приблизна кількість українських вихідців у цій країні коливається в межах 20 тис осіб. Процес еміграції кардинально змінив соціальний статус українського вихідця, бо колишні його соціальні ролі і чітке місце у соціальній ієрархії групи не бралися до уваги «новим» чехословацьким життям та «новим» чехословацьким суспільством, до того ж ущент нівелювалися попередні соціальні контакти та відносини. Соціальна адаптація – це процес пристосування індивіда до умов соціального середовища; вибудовування ним адекватного відношення із соціальними об’єктами; його інтегрування у соціальні групи, що передбачає прийняття ним норм і цінностей нового соціального середовища. Для соціальної адаптації вагомим є узгодженість оцінок і домагань індивіда із цінностями та цілями оточуючого його соціуму. Соціальна адаптація має такі (умовні) рівні: макрорівень (у межах загального соціуму); мезорівень (трудова або виробнича соціальна адаптація); мікрорівень (внутрішня соціальна адаптація). Для українських політичних вихідців у міжвоєнній ЧСР адаптаційні питання виявилися болючими через те, що всі вони (професура, кадрові офіцери, держслужбовці, політики, а ще й «новопідготовлене» виключно для України студентство – колишні вояки армії УНР та самопроголошені отамани) були спільнотою здебільшого із середньою або вищою освітою. А отже, психологічно були більш уразливими індивідами, яким важче було адаптуватися та утримувати свій попередній або щойно набутий професійний (соціальний) статус порівняно з емігрантами, котрі не мали будь-якої освіти. У нових соціально-економічних і культурних умовах українські політичні вихідці змушені були займатися справами, які давали їм змогу суто фізично виживати. Старе еміграційне покоління взяло на озброєння для боротьби з безробіттям: літературні гонорари, аудієнції у вищих чиновників, заклад дорогих речей у ломбард, кредити у крамницях і тільки на останок фізичну некваліфіковану працю. Проміжними варіантами були ще винахідництво, епатаж (суперечки, закладництво) та ворожіння. Молоде ж покоління емігрантів-таборян натомість узялося за навчання (теоретичне та практичне) новим професіям, вивчення іноземних мов і, врешті, за ту саму фізичну некваліфіковану працю.
15
Ступак, О. Ю. "ХАРАКТЕРИСТИКА СОЦІАЛЬНОГО СТАНОВИЩА МОЛОДІ В УКРАЇНІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 94, № 1 (4 березня 2020): 223–31. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-94-1-223-231.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлена характеристика молоді як соціально-демографічної групи, визначені її вікові, освітні, соціальні особливості, що виступає теоретичною базою на шляху побудови соціальної роботи з молоддю. Відповідно до законодавства України молоддю вважаються громадяни віком від 14 до 35 років. У розрізі соціальної роботи молодь розглядається як категорія населення, що характеризується не лише віковими ознаками, але й особливим місцем у структурі суспільства: від пасивного спостерігача, до активного діяча. Вона проходить складний шлях здобуття професії, пошуку місця роботи, маючи конкретні запити та вимоги, зокрема потреба в керівництві, освіті тощо. Через зміни в таких соціальних інститутах як родина, заклад освіти та враховуючи зовнішні чинники (індустріалізація, урбанізація та фактори навколишнього середовища), молодь стикається з кінцевими та періодичними соціальними проблемами, зокрема: здоров’я, безробіття, умови життєдіяльності та праці, якість освіти, професійна та творча самореалізація тощо. Розуміння сфери соціальних проблем молоді, їхнього запиту до державних і громадських установ виступає не лише надійним фундаментом, але й необхідною умовою побудови конструктивної співпраці між молоддю як клієнтами соціальної роботи та соціальними працівниками як провідниками соціалізації особистості. Визначено соціальне становище молоді, спираючись на результати соціологічних досліджень за сферами: здоров’я, освіта, зайнятість, участь в громадському житті. Аналіз статистичних даних показав високу самооцінку власного здоров’я, при цьому спостерігається зростання розповсюдженості шкідливих звичок в молодіжному середовищі; усупереч високого рівня освіченості третина молоді не задоволена якістю освіти; щороку збільшується частина молоді, що не працює за різних причин; демонструється ситуативна громадянська суспільна активність молоді.
16
Kolisnyk, O. K. "Соціальні стереотипи в реаліях сучасного суспільства". Grani 18, № 7 (22 травня 2015): 10–14. http://dx.doi.org/10.15421/1715128.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор аналізує соціальний стереотип як стійке емоційнообразне оціночне уявлення про явища соціальної дійсності, яке в умовах сучасного інформаційного суспільства є одним з поширених та ефективних маніпулятивних політтехнологічних засобів впливу на соціум, трансформації соціальних ідентичностей, поширення міжособистісних, міжгрупових й інших форм нетерпимості, творення фантомного світу. Аналіз цього явища соціальної дійсності, механізмів запуску стійкого зв’язку між сприйняттям об’єктів під певними суб’єктивними аспектами і відповідною повторюваною поведінкою, є необхідністю й одним з вагомих реальних способів зменшення непередбачуваних соціальних ризиків та конфліктів. Зазначається, що соціальне стереотипне мислення більшою мірою ускладнює об’єктивне сприйняття дійсності, пропонуючи натомість ілюзію реальності. Їх слід розпізнавати і усвідомлено відмовлятися від них на користь сприйняття дійсності в її неспотвореному і необмеженому соціальними стереотипами вигляді, що виходить за рамки звичних понять або суперечить їм. Проте, це явище соціальної дійсності амбівалентне й має не тільки негативні сторони. Позитивним проявом стереотипного мислення є те, що воно значно спрощує процеси пізнання і творчості, дозволяючи широко використовувати наявні знання, які є фактично складним комплексом стереотипів.
17
Palagnyuk, Yuliana. "СОЦІАЛЬНА ДОВІРА ДО ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ ЯК ФАКТОР РОЗВИТКУ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Public Administration and Regional Development, № 13 (8 вересня 2021): 699–725. http://dx.doi.org/10.34132/pard2021.13.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній науковій статті розглянуто взаємозв’язок між соціальною довірою до органів публічної влади та розвитком громадянського суспільства в умовах проведення реформ у різних сферах в сучасній Україні. Розглянуто сутність таких ключових понять, як «довіра», «соціальна довіра», зокрема у новітніх дослідженнях західних вчених. Проаналізовано рівень соціальної довіри до різних соціальних інститутів у 2020-2021 роках відповідно до міжнародного моніторингового проєкту World Values Survey, а також українських соціологічних центрів. Показано, що низький рівень соціальної довіри, у тому числі, до органів публічної влади, є наслідком негативного досвіду участі українців у довірчих відносинах з цими соціальними інститутами. Наголошено, що в останні роки в Україні збільшується соціальна довіра до волонтерських організацій і до органів місцевого самоврядування. Це є одним із позитивних аспектів реформи децентралізації, свідченням розвитку громадянського суспільства на рівні розвитку громади.
18
Полторак, В. А., Я. В. Зоська та А. Г. Стадник. "Соціальні стереотипи і громадська думка". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 27 (8 квітня 2021): 115–22. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i27.931.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто важливу проблему, пов’язану із застосуванням стереотипів у процесі функціонування громадської думки в соціальний сфері суспільства. Визначено поняття «стереотип», яке трактується як традиційні, звичні канони думки та поведінки, спосіб реалізації різноманітних дій та думок у певній послідовності. Аналізуються різні аспекти процесів стереотипізації, тобто спрощення, схематизації соціальної дійсності, що дають особі та соціальній групі можливість надійно та чітко орієнтуватися в суспільстві. З’ясовано, що якщо установка вже сформувалася під час попередньої діяльності людей, груп, то стереотипи, які змістовно пов’язані з певними установками, допомагають пов’язати подібні «застарілі» установки до конкретної реальної ситуації. Визначено сутність соціальної стереотипізації, соціальних стереотипів як важливих елементів розвитку суспільства загалом і масової свідомості та громадської думки зокрема, коротко позначено деякі ключові аспекти, пов’язані з основними характеристиками та сутнісними рисами соціальних стереотипів для того, щоб у подальшому чітко та об’єктивно розкрити проблему їх «пов’язаності» з громадською думкою. Розглянуто регулюючу, ідеологічну та ідентифікаційну функції соціальних стереотипів. Основний фокус аналізу спрямований на виявлення взаємозв’язку та взаємовпливу між соціальними стереотипами і громадською думкою. Остання виступає як один із важливих механізмів формування соціальних стереотипів, а також середовище, що містить їх використання. Встановлено, що, по-перше, між змістом громадської думки, її функціонуванням та соціальними стереотипами існує зв’язок; по-друге, цей зв’язок насправді не є таким, що «уся» громадська думка повністю складається із стереотипів та без них взагалі не може бути трансльованою; по-третє, позитивні і негативні стереотипи дійсно певним чином впливають на процеси формування, функціонування громадської думки.
19
Плужник, Оксана. "ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОЇ ОСВІТИ". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 266–84. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-266-284.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено поняття соціальних комунікацій, які через пандемію та стрімкий розвиток і масове використання інформаційних технологій, зазнали значних змін у нинішньому суспільстві. З’ясовано, що сьогодні конкурентоспроможний фахівець будь-якого профілю має досконало володіти фаховими компетентностями, вміти ефективно здійснювати різновиди соціальних дій, виконувати соціальні функції, встановлювати нормальні соціальні відносини, дотримуючись норм соціальної поведінки, взаємодіяти, а отже, бути соціально орієнтованою особистістю. Щоб зрозуміти сутність соціально-комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти, було проаналізовано та узагальнено наукові визначення даного поняття та його складових. Слід зазначити, що науковці здебільшого розглядають соціальну та комунікативну компетентність окремо, але визнають їх взаємозумовленість та взаємозалежність. На нашу думку, соціально-комунікативна компетентність – є невід’ємною складовою професійних якостей будь-якого фахівця та виявляється у здатності успішно й ефективно взаємодіяти з конкретними людьми або групами, досягаючи поставлених цілей. В ході дослідження підкреслено, що сучасна вища освіта переходить до нових форматів освіти, які зумовлені глобальною пандемією, тому змінюються і підходи до способів обміну інформацією між викладачем та студентом, а також між студентами. Акцентовано увагу на значне місце соціальних мереж у освітньому процесі під час дистанційного навчання. Розглянуто окремі платформи соціальних мереж, які викладачі можуть використовувати як інструменти навчання. З’ясовано, що для сучасних викладачів та педагогів в соціальних мережах корисними можуть стати такі функції, як: забезпечення відеозв’язку; спілкування та обмін файлами у створених групах, чатах; можливість групової діяльності; публікація навчальних матеріалів; обговорення публікацій, фото та відео; організація опитувань, анкетування та голосувань; пошук освітніх заходів, подій чи конференцій тощо. Використання соціальних мереж для освітніх цілей значно покращує соціально-комунікативні навички, формує лідерські якості, удосконалює цифрову обізнаність
20
Demianiuk, Olena, та Oksana Kosareva. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕРЦЕПЦІЇ У СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (ГЕНДЕРНИЙ АСПЕКТ)". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 14, № 4 (19 квітня 2018): 54–67. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol14iss4pp54-67.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті висвітлено гендерні особливості соціальної перцепції у студентської молоді. Термін «соціальна перцепція» у загальному вигляді означає формування у свідомості людини образу іншого. Зміст поняття включає сприймання не тільки фізичних властивостей об’єкта, а також його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здібностей, емоцій, установок, цінностей тощо. Доведено, що існує зв’язок між такими гендерними характеристиками особистості, як фемінність, маскулінність, андрогінність та соціальною перцепцією. Для представників обох статей є притаманними гендерні соціальні стереотипи і установки, які, з одного боку, базуються на гендерних особливостях, а з іншого – підкріплюючись соціальним оточенням, призводять до прояву ще більших гендерних відмінностей в сприйманні оточуючого світу, що в свою чергу може призводити до непорозумінь та конфліктів між чоловіками та жінками.
Ключові слова: соціальна перцепція, гендерні стереотипи, студентська молодь.
21
Cherkun, Y. S. "Визначення поняття «соціальна темпоральність»". Grani 19, № 2 (28 лютого 2016): 50–54. http://dx.doi.org/10.15421/1716047.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз інтерпретації понять «темпоральність», «соціальне» та «соціальна темпоральність». Виділяються такі атрибути темпоральності: темпоральність як внутрішній час; темпоральність як послідовність; темпоральність як часовість; темпоральність як інтервал часу, певний момент; темпоральність як плин подій. Проведено демаркацію зі схожими поняттями та визначені смислові аспекти поняття «соціальна темпоральність». Автор констатує, що існує багато визначень поняття «темпоральність», кожне з яких має право на існування, проте інтеграція існуючих сенсів дозволяє визначити соціальну темпоральність, як поняття, яке позначає швидкість плинності в часі подій, що виникають у процесі життєдіяльності людини в суспільстві. Підкреслюється, що в представленій інтерпретації поняття «соціальна темпоральність» інтегруються інтеріоризація та екстеріоризація, а також поєднуються дискретність та цілісність. Автор аналізує зв’язок поняття «соціальна темпоральність» з поняттями «соціальний час», «соціальний простір» та «хронотоп». Зв’язок цих понять представлений тим, що в соціальному хронотопі представлена траєкторія потоку подій, які виникають в соціальному просторі та рухаються в соціальному часі, а соціальна темпоральність визначає швидкість плинності цих подій. Таким чином,у статті був встановлений зв’язок між смисловими аспектами соціальної темпоральності та визначенням часово-просторової специфіки глобальних конфліктів.
22
Захаров, Дмитро Миколайович. "Аналіз поняття «соціальний капітал» в літературі". Економіка, управління та адміністрування, № 3(97) (13 жовтня 2021): 23–29. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-3(97)-23-29.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено огляд існуючої літератури з різних аспектів, пов'язаних із соціальним капіталом (визначення, концептуальні рамки, емпіричні дослідження та інше), та проаналізовано економічну літературу щодо визначення соціального капіталу. Також були розглянуто основні механізми розповсюдження знань на основі соціального капіталу. Є кілька визначень соціального капіталу. Ці визначення можуть бути розділені на дві категорії: соціальний капітал є внутрішнім – як актив створений внаслідок партнерської взаємодії та всередині соціальної мережі, та/або зовнішнім – сформований через довіру до інституцій та під впливом соціальних норм в суспільстві. Сучасне трактування соціального капіталу зводиться до того, що це результат взаємозв’язків, який підсилює фінансовий, виробничий, людський, інтелектуальний та природний капітали, підвищує ефективність управління, активізує потенційні можливості підприємства. Аналіз визначень соціального капіталу та його форм вираження дозволив схематично відобразити взаємозв’язок між структурними елементами соціального капіталу: довіра, соціальна мережа та соціальні норми. Сучасна практика та вимоги інвесторів щодо інформаційної прозорості корпоративної звітності та підзвітності бізнесу обумовлена більш глибоким розумінням стратегії компанії та інструментів її реалізації, пояснює трансформацію підходів до формування корпоративної звітності. Відображення соціального капіталу в звітності набуває важливого значення, оскільки прямо впливає на підвищення прозорості, а відповідно і на ринкову вартість підприємства. Ефективне використання соціального капіталу дозволяє зменшувати трансакційні витрати і підвищувати фінансові показники бізнесу.
23
Насібова, O., Д. Ляшко, Р. Чемчикаленко, O. Шелест та K. Дяченко. "ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 182–90. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251430.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.
24
Chorna, Lidiіa. "Міф як засіб формування квазінової соціальної ідентичност". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 36–49. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).140.
Повний текст джерелаАнотація:
Проросійські владні структури окупованих територій України вдаються до викривленого висвітлення актуальних суспільних подій та маніпулювання історичними фактами, використовують штучно створені політичні, соціальні, культурні міфи для формування в мешканців цих регіонів, насамперед у молодого покоління, соціальної ідентичності, зміст якої узгоджувався б із політичними цілями Росії – руйнуванням ідентичності громадян України та знищенням її як держави. Як інструмент швидкого поширення інформації серед масової аудиторії, згуртування людей та зняття емоційної напруженості, міф є ефективним соціально-психологічним засобом управління соціальними процесами, у тому числі й цілеспрямованого формування соціальної ідентичності в певної групи людей. Контент-аналіз текстів новин на сайті Міністерства освіти та науки псевдодержави ЛНР (2016–2019 рр., понад 3750 інформаційних повідомлень) показав, що формування свідомості молодих громадян «республіки» здебільшого базується на міфах колишнього СРСР; воно штучно спрямовується до ідеологем минулого, тому, по суті, їхня соціальна ідентичність є квазіновою. Така ідентичність виконує функції соціалізації дітей і молоді як вірнопідданих громадян «молодих держав», адаптації старшого покоління до зміни соціальної ситуації (по суті, до умов війни), пояснення мешканцями самим собі сенсу сучасних подій, створення позитивного образу майбутнього. Реалізація цих завдань неможлива без міфологічної інтерпретації історичного минулого та сьогодення. Частка новин на сайті МОН так званої «ЛНР», які містять різні ідеологічні настанови міфологічного спрямування, у середньому становить третину інформаційних повідомлень. Умовно міфологеми було класифіковано на три види залежно від того, на формування якої ідентичності в дітей і молоді вони спрямовані: 1) проросійської ідентичності (25,97%); 2) ідентичності громадянина «ЛНР» (17,12%); 3) мілітаризованої свідомості, що маскується під патріотичне виховання молоді та насамперед використовує тематику Великої Вітчизняної війни (56,91%).
25
Савченко В.Ф. та Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні.
Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери.
Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.
26
Знобей, О. В. "ТОЛЕРАНТНІСТЬ ЯК ОСОБИСТІСНО-ПРОФЕСІЙНА ЯКІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ПРАЦІВНИКА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 1 (8 вересня 2021): 266–71. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-1-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Професія соціального працівника передбачає втручання соціальної роботи у відносини людей із їхнім оточенням, що сприяє позитивним соціальним змінам, вирішенню проблем у відносинах між людьми, мобілізації їхнього особистісного потенціалу. Місія соціальної роботи полягає у тому, щоб кожна людина була в змозі реалізувати свій потенціал, вести повне, насичене життя, а також відвернути порушення соціальних відносин. Через це ми вважаємо, що сучасному фахівцю у сфері соціальної роботи вкрай необхідно опанувати ідеї й техніку професійного спілкування на засадах розуміння та поваги гідності клієнта, терпимого ставлення до його поглядів, стилю мислення, характеру поведінки, дій. Саме толерантність повинна стати тією професійно важливою якістю особистості соціального працівника, що в сучасних умовах загострення суспільних відносин та збільшення фактів насильства спроможна зумовити досягнення ним вершин професіоналізму. Набувши її, майбутній соціальний працівник зможе визначити оптимальну стратегію професійної поведінки, що дасть змогу підвищити ефективність соціальної роботи, уникаючи конфліктних ситуацій між різними категоріями клієнтів. Під толерантністю ми розуміємо одну з норм поведінки людини, яка набуває все більшого визнання у сучасному світі, що викликає певний інтерес до визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів виховання толерантної особистості. Особлива актуальність проблеми професійного становлення соціального працівника як носія демократичних цінностей, формування у майбутнього фахівця толерантності як професійно важливої якості, що відображає активну соціальну позицію та психологічну готовність до налагодження позитивної взаємодії з людьми або групами іншого соціального, релігійного, національного середовища, інших поглядів, стилів мислення та поведінки, зумовили вибір теми наукової статті.
27
Tokovenko, Oleksander Sergiiovych. "ПОЛІТИЧНА ІСТИНА ТА ІДЕАЛИ ЛІБЕРАЛЬНОГО МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛІЗМУ: СОЦІАЛЬНО-ЕПІСТЕМІЧНИЙ КОНТЕКСТ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 4, № 2 (25 грудня 2021): 124–32. http://dx.doi.org/10.15421/342130.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню значення ненаукових способів набуття політичного знання з точки зору глобальної та локальної політичної правди. Мета дослідження – виявлення специфіки соціально-епістемічного контексту взаємозв’язку політичної істини та ідеалів ліберального мультикультуралізму. Охарактеризовано унікальність політико-епістемологічного підходу до аналізу етнічної політичної істини. Було підкреслено, що міркування про укоріненість епістемічних засад у соціальній реальності та свідомості мають аналіз як суспільних детермінант впорядкування знання та наукового інтересу. Проаналізовано причини розгортання емпіричних політологічних досліджень спрямоване на встановлення істини в описі політичних фактів та встановлення істини у зв’язку між окремими об’єктами політичного світу. Розкрито визначення соціальних чинників пізнання у вирішенні питання епістемічної обґрунтованості політичних положень буденних та побутових міркувань. З’ясовано, що механізми когнітивного вилучення стають основою для формування стійких епістемних засад на рівні буденних соціальних практик ототожнення й ідентифікації. Розкрито, що соціально-епістемічні упередження визначають конкретні психологічні настанови, які можуть у подальшому зумовлювати політичну поведінку в міжетнічних відносинах. Доведено, що емотивні та соціальні засади епістемічного підґрунтя містять істотні соціальні упередження та ставлення до соціальної і політичної реальності на основі хибних тверджень, що веде до значних втрат і, навіть, злочинів. Встановлено, що закріплення хибних епістемічних настанов і вірувань (переконань) у певних нормах поведінки поширюється на всі практики суспільства, підходи і судження, які набувають загальнообов’язкового значення. Припущено, що державні та політичні установи або сприймають соціально-хибні вірування, або забезпечують їх корекцію. Встановлено, що обрання певних стратегій мислення та підтримка соціальних інституцій заохочується індивідуальними і колективними інтересами. Зроблено висновок, що загальнолюдська політична істина стоїть перед перспективою широкої культурної інклюзивності, відсторонення від цивілізаційної вибірковості та ієрархії етноцентричних цінностей.
28
Cлабковська, А. І. "СОЦІАЛЬНИЙ ПРАЦІВНИК ЯК ЛАНКА ЗВ'ЯЗКУ МІЖ ДЕРЖАВНИМИ УСТАНОВАМИ І ДИТИНОЮ-СИРОТОЮ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 164–72. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-164-172.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено діяльність соціального працівника. Розглянуто діяльність соціального педагога як ланку зв'язку між державними установами і дитиною-сиротою. Метою статті є обґрунтувати роль соціального працівника у взаємодії усиновленої дитини і державних установ. Виокремимо, що головною метою діяльності соціального педагога є активізація та інтеграція соціально-культурних, соціально-педагогічних функцій і впливів суспільства на соціалізацію дітей-сиріт. Описано важливий фактор взаємодії дитини-сироти і державних установ – соціальна адаптація. Репрезентовано соціальну адаптацію як успішне засвоєння дитиною всіх соціальних ролей в системі суспільних відносин. Обґрунтовано, що до основних принципів роботи соціального-працівника з усиновлювачами в контексті міжвідомчої взаємодії віднесено принципи, такі як: пріоритет інтересів і потреб усиновленої дитини; безперервність супроводу, який повинен надаватися державними установами; мультидисціплінарність. Наголошено на методичній роботі соціального працівника, що передбачає діяльність фахівця у різносторонніх направленнях, таких як: діагностичному, прогностичному, комунікативному, педагогічному, психотерапевтичному, соціально-профілактичному та реабілітаційному. Необхідність методичної роботи пояснюється діяльністю соціального працівника, яка передбачає координування позитивних впливів державних установ і соціального працівника з метою надання комплексної професійної допомоги дітям-сиротам у їхньому особистісному розвитку і успішній самореалізації в процесі соціалізації. Зроблено висновок про те, що соціальний працівник є ланкою зв'язку між державними установами і дитиною-сиротою, що покликана сприяти ефективному захисту прав та інтересів усиновлених дітей і гарантувати професійний підхід до процесу усиновлення дітей, позбавлених батьківського піклування. Якісна професійна діяльність соціального працівника повинна передбачати прозору систему гарантій ефективної адаптації і соціалізації дітей-сиріт.
29
Хлівнюк, Тетяна. "ОЦІНКА ВПЛИВУ ІММІГРАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНУ ДЕРЖАВУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 126–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Аргументовано, що в останні два десятиліття на порядок денний у країнах із розвиненим інститутом соціальної держави вийшли нові виклики, пов’язані із солідарністю з іммігрантами. Це зумовлено, з одного боку, появою нових масштабних конфліктів на планеті, а з іншого – зниженням стійкості соціальної держави, одним зі завдань якої є сприяння інтеграції трудових мігрантів та біженців. Проаналізовано основні підходи до співвідношення соціальної держави та імміграції: концепцію «нової ліберальної дилеми» та концепцію «шовінізму соціального забезпечення», або «націоналізму соціальної держави». Відзначено, що концепція «нової ліберальної дилеми» передбачає, що: 1) сильна соціальна держава базується на сильній солідарності громадян, зокрема й до іммігрантів; 2) водночас стійкість інституту соціальної держави є під загрозою, коли спільнота стає більш різноманітною; 3) наслідком значної різноманітності спільнот держав соціального типу й надання соціальних прав іммігрантам стало поступове зниження підтримки громадянами ідеї соціальної держави. Змістом дилеми є невизначеність неоліберальних і соціал-демократичних політиків у виборі між відкритістю до іммігрантів та потребою зберегти сильні національні системи соціального забезпечення. Наголошено на особливостях концепції «шовінізму соціального забезпечення», яка обмежує соціальні права іммігрантів або ж (у м’якшій версії концепції) передбачає надання соціальних гарантій виключно за умови відповідності певним критеріям. Відзначено, що: 1) у докризовий період еволюції соціальної держави (поч. 1960-х – сер. 1970-х років) під впливом активної деколонізації мігрантам було надано деякі (обмежені) соціальні права, однак діяльність інституту соціальної держави спрямовувалася передусім на потреби громадян цих держав; 2) у 1970-х роках завдяки право- захисному руху зросли перспективи розширення соціальних прав іммігрантів; 3) із 1990-х років тенденція розши- рення соціальних прав іммігрантів була призупинена. Це пояснюється входженням інституту соціальної держа- ви в глибоку кризу й одночасним збільшенням чисельності іммігрантів-біженців, інтеграція яких потребувала значних затрат; 4) кілька останніх криз (фінансова криза 2008 р., європейська міграційна криза 2015 р., корона- криза 2020–2021 рр.) посилили уразливість мігрантів. Доведено, що кризові явища у функціонуванні соціальної держави мають комплекс причин і не звужені виключно до впливу імміграції на соціальну сферу життєдіяльності розвинених держав.
30
Тихомірова, Фаріда Ахнявівна. "СОЦІАЛЬНА ЕКОЛОГІЯ МІСТА ЯК ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 25 (25 листопада 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.873.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначається роль та місце соціальної екології у сучасній системі гуманітарного знання. Доведено, що відсутність екологічних пріоритетів у визначенні стратегії розвитку багатьох міст, нераціональний підхід до використання окремих екосистем і компонентів природного середовища, міграція призводять до появи цілого ряду складних соціально-екологічних проблем постіндустріального суспільства.
Розглядаються ключові етапи розвитку соціальної екології: від розділу біології і галузі соціологічних досліджень до напрямку соціальної філософії. Відзначається складність розмежування предмета екологічної філософії, екології людини, соціальної екології та екологічної соціології. Підсумовуючи викладені варіації тлумачень як соціальної екології, так і екологічної соціології, можна констатувати відмінність побудови їх парадигм. Значення соціальної екології зростає у зв’язку із глобальним характером екологічних проблем сучасності.
Визначення «екологія духу», «екологія розуму», які часто використовуються у позанауковому знанні, християнській етиці, езотеричних вченнях тощо, розглядаються як занадто широке, метафоричне тлумачення соціальної екології. Це призводить до змішування понять та не є продуктивним для наукового та соціально-філософського дискурсу.
Соціальна екологія перетворюється в послідовну глибоку критику існуючих соціальних, політичних тенденцій, широку теоретичну орієнтацію, що об’єднує соціально-філософські напрямки, а також реконструктивний, етичний підхід до суспільства. В цьому контексті показано, що паризькі події у грудні 2018 року («паливний» протест), «повстання вимираючих» у Лондоні, «шкільний страйковий рух» проти зміни клімату, заснований шведською дівчинкою-підлітком Ґретою Тунберґ переконливо продемонстрували, що прогресивні, але недостатньо продумані нібито «екологічні», ініціативи уряду можуть викликати непередбачувані соціальні та політичні реакції серед городян, охопивши широкі верстви суспільства.
Обгрунтована необхідність більш глибоких та узагальнюючих рефлексій над взаємозв’язками між суспільством і природою.
31
Завацький, Юрій, Наталія Завацька, Олена Федорова, Лілія Царенок та Катерина Волох. "Вплив сімʼї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 404–10. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-404-410.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз впливу сімʼї на резильєнтність особистості у кризові періоди життя. Дослідження особливостей психологічного впливу дитячо-батьківських відносин на соціальну адаптацію молодших школярів показало, що такі відносини впливають не тільки на індивідуально-особистісні особливості дітей, а й на особливості їх міжособистісної взаємодії. Показано, що порушення батьківського ставлення, зокрема за типом домінуючої гіперпротекції, впливають на прояви тривожності у дітей молодшого шкільного віку та обумовлюють негативні стратегії такої взаємодії. Визначено взаємозвʼязок між дитячо-батьківськими відносинами і копінг-поведінкою батьків, яка виступає механізмом їх впливу на ефективність соціальної адаптації молодших школярів (емоційне прийняття дитини за моделями безумовного і умовного прийняття з наданням переваги стратегіям проблемно-орієнтованого копінгу). Зʼясовано, що показники соціальної адаптації мають значущі відмінності у молодших школярів із різними типами прихильності до батьків. Вони значно вище у дітей з надійним типом прихильності, які мають соціальний статус бажаних або прийнятих, адекватну або завищену самооцінку, сформованість соціальних уявлень та соціальних емоції. Натомість діти з тривожно-амбівалентним і ненадійним її типами, які здебільшого мають соціальний статус неприйнятих або ізольованих, відрізняються заниженою самооцінкою, низьким рівнем сформованості соціальних емоцій, соціальних уявлень та мотивів. Ключові слова: сімʼя, особистість, резильєнтність, кризові періоди життя.
32
Гнатенко, К. В. "Принципи соціального забезпечення - основа галузі права соціального забезпечення". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 52–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).564.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто принципи соціального забезпечення як основу формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, яка сьогодні є однією з ключових галузей права, оскільки її норми спрямовані на реалізацію одного з найважливіших конституційних прав людини - права на соціальний захист. Втім, проголошене, але не реалізоване на практиці, воно віддаляє державу від курсу демократичних перетворень і суспільного благополуччя. Для ефективної й дієвої реалізації цього права встановлюється система принципів, на якій ґрунтується соціальне забезпечення. Принципи права соціального забезпечення визначено як основоположні ідеї, керівні положення й основні начала, засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики та закріплені в нормах національного законодавства, які втілюють у собі науково обґрунтовані розробки та ідеологічно закріплені концепції в галузі соціального забезпечення та сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних грошових коштів і коштів недержавних соціальних фондів між громадянами, котрі в установленому законом порядку набувають право на отримання соціального забезпечення в одній або декількох формах.
Зазначено, що у разі суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Тобто останні повинні формуватися поетапно залежно від економічного становища в Україні. Отже, до основних принципів соціального забезпечення запропоновано віднести: всебічність (універсальність) соціального забезпечення; рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; соціальну справедливість; єдність і диференціацію у соціальному забезпеченні населення України; цільове й ефективне використання коштів державних і недержавних соціальних фондів; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг; державну гарантованість установлених прав у сфері соціального забезпечення; солідарність і субсидування у соціальному забезпеченні; прозорість, своєчасність і повноту соціального забезпечення населення; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення.
33
Khlivniuk, Tetiana P. "ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ЧИННИК ДЕФОРМАЦІЇ КЛАСИЧНИХ МОДЕЛЕЙ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 1 (24 липня 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.15421/352112.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджуються соціальні зміни, зумовлені технологічним прогресом (Четвертою промисловою революцією), та їх вплив на інститут соціальної держави. Питання впливу технологізації на соціальну державу розглянуто з двох позицій: 1) як технологічний прогрес видозмінює модель соціальної держави і чи може призвести до «відмирання» цього інституту; 2) як технології модернізують наявні механізми функціонування класичних моделей соціальної держави. Аналізується вплив роботизації, зростання ролі штучного інтелекту на зайнятість населення (очікуване зростання безробіття). Висловлюється дослідницька гіпотеза, що технологічні новації можуть посилити фінансове навантаження на інститут соціальної держави, яка вже втратила свою стійкість з низки причин і потребує нагальної модернізації. Відтак авторка з’ясовує наявність/відсутність кореляції між технологічним прогресом та потребою реформування моделі соціальної держави з урахуванням соціальних змін на ринку праці та в інших сферах життєдіяльності. Констатована необхідність переосмислення змісту та форми соціальної держави з огляду на глобальні зміни останніх десятиліть. Підкреслено, що ці зміни спричинені цифровізацією, штучним інтелектом, зростанням незахищеності працівників, залучених до нестандартних форм зайнятості і не охоплені соціальним страхуванням. Водночас авторка відзначає невиправданість розгляду технологічного прогресу лише з позицій ризиків для класичних моделей соціальної держави, оскільки очевидними є й переваги, пов’язані зі спрощенням організації надання державами соціальної підтримки. Підкреслено, що технологічний прогрес відкриває як нові можливості, так і посилює наявні та спричиняє нові ризики для соціальної держави, стійкості державних фінансів. Авторка констатує: такі процеси вимагають зміни підходів до системи соціального забезпечення, інституційного «капітального ремонту» соціальної держави.
34
Білик, Олена, та Юрій Блинда. "АРХЕТИПІКА ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ЗАХОДІВ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕКТОРІ". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 75–87. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-75-87.
Повний текст джерелаАнотація:
Піднімається проблематика архетипіки побудови соціальних відносин. Із центральних понять, що виникли з цих міркувань, поняття “регулювання” та “соціальні відносини”, безумовно, є найбільш спірними. На основі ретроспективного аналізу з використанням наукових досягнень виділено основні етапи побудови соціальних відносин у різних країнах та часових проміжках. Дослідження дало змогу окреслити роль державного регулювання у забезпеченні соціальних відносин та соціального захисту. Щодо виділення етапів соціального захисту в Україні, авторами було ви- користано систему пенсійного забезпечення, яка враховує і обов’язкову, і добровільну форми. Періодизація етапів пенсійного забезпечення дала можливість виділити основні проблеми у державному регулюванні соці- ального захисту у сфері пенсійного забезпечення. Статистичні дані пока- зили перевантаження витрат на соціальне забезпечення, а саме: витрати на пенсійне забезпечення. На основі виділення архетипової форми авторами досліджено різні інституційні форми, які схарактеризують природу соці- альних відносин. Одним із шляхів вирішення соціальних проблем автори вбачають необхідність у створенні умов для нових видів робочих місць з урахуванням вимог сучасності. Процеси взаємодії між організацією, орга- нізаційним середовищем та професійною практикою і є соціальними від- носинами, а деякі генеративні механізми намагаються відновити незрозу- мілі зв’язки між різними соціальними рівнями. Соціальні виклики часто можуть бути вирішені при розробленні й впровадженні новітніх ідей та побудові ефективних концепцій, які поширюються через кордони. Проте світові та національні кризи вимагають у вирішенні питань окреслення ро- лі інформаційного та технічного прогресу. Авторами представлено зв’язок між технологією та моделлю розвитку соціальних відносин і покращення соціальних умов від технології до технічного застосування. Наслідком є зміна організаційних структур як державного сектору, так і підприємни- цтва у довгостроковій перспективі.
35
Kysliy, Anatoliy. "Сучасний екуменізм та формування християнського соціального ідеалу". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 1 (31 березня 2020): 121–36. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі визначено актуальність та тенденції вивчення проблем сучасного екуменізму. Інтерес до цього питання викликаний соціальними та духовними інтенціями нинішнього світу та необхідністю переосмислення нової соціальної реальності в контексті напрацювання теоретичних ідей досконалого суспільного устрою. З’ясовано, що основою всієї історії екуменізму як християнського руху, спрямованого на об’єднання церков, є пошук плодоносних шляхів формування християнської єдності у сфері соціальних питань. Взаємозв’язки і діалог між новими та традиційними християнськими церквами та організаціями є важливими для сталого розвитку соціальної домінанти. Багатовікова історія християнських універсальних цінностей визнається важливим аргументом у конструюванні аксіологічних пріоритетів формування ідеалів сучасного і майбутнього суспільства. Реальна дієвість і результативність екуменізму в соціальній площині бачиться у збереженні власної релігійної самобутності та переосмисленні ставлення до суспільного життя, зміцнення пріоритетів соціального служіння. Досвід боротьби за унеможливлення соціальних негараздів та визначення напрямів формування позитивних стійких духовно-морально координат соціальних змін засвідчує перспективність формування спільних основ християнського соціального ідеалу.
36
Королевська, Н. Ю. "ПОНЯТТЯ «СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА» В РОБОТАХ УКРАЇНСЬКИХ ФАХІВЦІВ ІЗ ПОЛІТИЧНИХ НАУК". Знання європейського права, № 4 (10 листопада 2021): 11–14. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.252.
Повний текст джерелаАнотація:
Дослідження конституційних засад соціальної держави в Україні навряд чи може бути повним, якщо не вра-ховувати доробок фахівців із політичних наук. Метою статті було проаналізувати праці українських фахівців ізполітичних наук про соціальну політику й соціальне партнерство, що можуть стати в нагоді в процесі досліджен-ня конституційних засад соціальної держави в Україні.Під час аналізу праці О.Б. Березовської-Чміль на тему «Соціальна політика й механізми її реалізації в Україні»позитивно оцінено, що вона цілком справедливо поставила питання впливу соціальної політики на конституцій-ний лад та окреслила підходи до його вирішення. Звернено увагу на перспективність подальших розробок у такомунапрямі з урахуванням того, що конституційний лад доцільно розуміти як спосіб (форму) організації держави, якийзакріплено в її конституції. Підкреслено, що авторка справедливо розглянула те, що, реалізуючи свої політичні пра-ва, громадяни здебільшого беруть до уваги свої міркування, вподобання щодо соціальної політики.Під час аналізу праці О.Д. Дороніна на тему «Соціальна політика як засіб системного забезпечення демократич-них реформ» наголошено, що низка його розробок і пропозицій актуальна для розуміння сутності статті 1 Конститу-ції України 1996 року. Важливо врахувати зв’язок між соціальною державою та демократичною державою (зокре-ма, автор опрацьовує політичний режим, ідеологію, переважно партійну, для того, щоб підкреслити їх значущістьдля соціальної політики). Резюмовано, що автор приділяє надзвичайно значну увагу економічним проблемам, частонавіть більшу, ніж політичним, – хоча варто нагадати, що він захищав дисертацію на здобуття наукового ступенякандидата політичних наук. Такий міждисциплінарний підхід слід всіляко вітати й підкреслити перспективністьйого застосування під час подальших досліджень конституційних основ соціальної держави в Україні.
37
Shapoval, K. "ОЗНАКИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ІНФОРМАЦІЙНИХ КОМУНІКАЦІЙ ТА ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 369–78. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.44.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що виконання державою своєї соціальної функції, належне здійснення правопорядку, проведення оборонних заходів, налагодження дипломатичних зв’язків залежить від того наскільки якісно виконують покладені на них обов’язки державні службовці. Напрям євроінтеграції вказує на підвищення ролі державного службовця, як особи, що надає послуги населенню від імені держави, що налагоджує довірительні відносини між ними, довіру соціуму до влади. Водночас, не слід й ігнорувати особисті та соціальні потреби державного службовця, які може забезпечити лише держава за допомогою соціального захисту. Тобто, соціальний захист державних службовців виступає, як інструментом забезпечення належного виконання державною, покладених на неї завдань та функцій, так й забезпечення належного рівня добробуту для самого державного службовця. У статті визначено, що тлумачення поняття соціального захисту державних службовців, як і визначення його ознак є доволі дискусійним питанням, що відображає перехід від радянського розуміння ролі держави в соціальному захисті та управлінні державною службою до європейського. Тому, надання трактування соціальному захисту державних службовців із урахуванням останніх тенденцій європейської практики слугуватиме основою для кращого розуміння його призначення та ролі в сучасній соціальній політиці та державному управлінні. Встановлення ознак соціального захисту надасть можливість краще розуміти, які методи правового регулювання мають бути застосовані та, які засоби втілення є доречними та найбільш ефективними, що особливо стосується інформаційних технологій. Зроблено висновок, що соціальний захист державних службовців перебуває на етапі трансформації, як правового регулювання, так й теоретичного розуміння. Урахування євроінтеграційного контексту яскраво ілюструє потребу в систематизації соціального захисту, його об’єднанні для усіх державних службовців. Визначенні особливості соціального захисту державних службовців вказують на його збільшений характер, що обумовлюється цінністю для суспільства й неможливістю отримати кошти з інших джерел. На працівників державної служби покладається значна позитивна відповідальність, що й збільшує кількість соціальних ризиків. Тому, соціальний захист, на сьогодні, має охоплювати не лише організаційні чи економічні засоби, але й технологічні, що забезпечуватимуть швидкість надання допомоги, зменшуватимуть часові витрати на отримання державним службовцем соціальної допомоги.
38
Галіцина, Н. В. "Адміністративні правовідносини у соціальній сфері". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (22 вересня 2020): 27–37. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2401.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено, що адміністративні правовідносини в соціальній сфері необхідно розуміти як владно-підпорядковуючі відносини, що мають примусовий і позапримусовий характер, виникають, змінюються та припиняються з метою захисту публічного інтересу під час здійснення соціального захисту з надання безповоротних виплат (субвенції, субсидії, дотації, пільги і компенсації) та відповідних соціальних послуг, а приватними є відносини з надання позик, кредитування й інвестування публічною адміністрацією чи іншими уповноваженими суб'єктами публічного чи приватного права.
Встановлено специфічні риси адміністративних правовідносин у соціальній сфері: передусім мають правову форму; через матеріальні норми соціального права втілюється специфіка процедурно-охоронних відносин, які мають похідний характер щодо матеріальних відносин із соціального захисту та надання соціальних послуг та є відносно самостійними під час встановлення «негативних» юридичних фактів (відсутність підстав чи умов для надання конкретного виду соціального захисту); мають складний характер (на основі кількох процедурних правовідносин реалізується конкретне матеріальне право в соціальному праві); орієнтуються на задоволення втіленого в нормах матеріального права публічного соціального інтересу людини як споживача соціальних послуг; відзначаються стадійністю.
З'ясовано, що через публічні (адміністративно-правові) відносини розширюється природне конституційне право на соціальний захист, але водночас до правового становища споживача соціальних послуг додаються ті соціальні блага, яких ця конкретна людина або не мала взагалі, або мала в обсязі, меншому за мінімальні соціальні стандарти, а приватні відносини дають змогу практично втілити природні права такої особи на отримання соціальної допомоги, яка відшкодовується потім державі. Орієнтиром водночас постає спрямованість людської волі (формальний вимір) на отримання блага, задоволення конкретного інтересу (матеріальний вимір).
Для повноцінного розмежування публічних і приватних відносин у сфері соціального захисту запропоновано враховувати особливості елементів цих правовідносин, панівні форми захисту й інтерес, який діє в цій галузі. Водночас досліджено наявні теорії їх розмежування з урахуванням практики публічної адміністрації й адміністративних судів: теорію субординації (теорія влади - підпорядкування), яка застосовується для первинної детермінації статусу, особливостей реалізації компетенції публічної адміністрації, визначення правової природи спору / конфлікту між учасниками адміністративних правовідносин, насамперед конкретною особою та державою в особі її уповноважених органів; спеціально-правову теорію в частині того, що спочатку необхідно встановити, яка саме правова норма застосовується під час здійснення соціального захисту (це має бути чітко визначена конкретна правова норма), а потім перевірити, чи є вона публічно-правовою; багатоступеневу теорію для складних правовідносин, тобто таких, що обтяжені публічними і приватними елементами.
39
ГАНАБА, Світлана. "ЕВРИСТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ІДЕЙ АКТОР-МЕРЕЖЕВОЇ ТЕОРІЇ Б. ЛАТУРА В РОЗУМІННІ ЗМІН І ПЕРСПЕКТИВ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 41 (1 березня 2021): 97–110. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.41.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є розгляд засадничих ідей актор- мережевої теорії Б. Латура, які можуть слугувати евристичним потенціалом в осмисленні складних процесів суспільного жит- тя. Методологічними засадами дослідження є використан- ня антропологічного й феноменологічного підходів, а також окреслення методологічного потенціалу актор-мережевої теорії. Наукова новизна полягає в характеристиці особливо- стей гетерогенної природи мережі, яка утворюється під час взаємодії різнорідних елементів, як соціальних, так і технічних. Саме мережі становлять нову морфологію соціального жит- тя, а поширення «мережевої логіки» суттєво відображається на всіх суспільних процесах. Модель актора-мережі дає змогу бачити взаємопов’язаність і єдність соціальної реальності без штучного протиставлення соціально-смислових конструктів і матеріально-речового світу. Дія в умовах соціального про- стору позбавлена чіткої диференціації за рівнями важливості, тому не має значення, хто чи що її здійснює. Бути – уже не тотожно існувати, радше бути дорівнює діяти, виявляти здатність вступати у взаємозв’язки та здійснювати взаємодію. Висновки. Ідеї актор-мережевої теорії Б. Латура володіють значним інноваційним потенціалом. Вони вводять у науковий дискурс аналізу соціальних мереж як складників соціальної взаємодії нові епістемологічні засоби. Перегляд усталених наративів сприйняття дійсності, розроблення нових концепту- альних способів розуміння зміни суспільних процесів відкриває інші можливості в соціальних науках і гуманітаристиці загалом. Таке розуміння реалій сучасного соціального світу нівелює межу між матеріальним і духовним, людським і світом предметів тощо. Уведення в ранг повноправних соціальних акторів тва- рин, речей, явищ тощо вимагає осмислення їх як соціальних акторів, які здатні суттєво змінити соціальну картину й впли- нути на природу, поведінку, думки людини. Ідеї актор-мережевої теорії окреслюють перспективу оновлення корпусу теоретич- ного знання про суспільство й задають парадигмальні горизон- ти сучасного метатеоретичного рівня соціального пізнання. Рефлексія й аналіз соціальних змін як єдиних взаємопов’язаних процесів із багатьма соціальними елементами є актуальною проблемою й перспективою подальших наукових розвідок.
40
Юрківський, Олександр Йосипович, Світлана Володимирівна Свірко та Тетяна Петрівна Назаренко. "Соціальні збори як інституційна основа податкової довіри в податковій системі". Економіка, управління та адміністрування, № 2(96) (7 липня 2021): 9–14. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-2(96)-9-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування соціально орієнтованої економіки залежить від багатьох факторів, зокрема, від структури й видів загальнодержавних і місцевих податків. Серед податків та зборів, що визначенні Податковим кодексом, особливе місце займає єдиний соціальний внесок або збір, надходження якого залежить від рівня довіри між державою, роботодавцем і працівником. Головною метою застосування подібних зборів є забезпечення соціальних стандартів і різних верств населення соціальними послугами. Головною перевагою таких зборів є еквівалентність обміну між платниками та фондами через відповідний проміжок часу, врахування особливостей платника податку, що потенційно забезпечує максимальний рівень довіри в довгостроковому періоді. Практика застосовування соціальних зборів показує проблематичність в питанні виконання соціальних стандартів, а порушення балансу податкового тиску в бік підвищення на роботодавців призводить до підвищення рівня тіньової економіки. Однією з інституційних причин є створення із врахуванням власних особливостей, віртуальної та антисоціальної економічної системи, спрямованої на максимізацію дії середньовічного принципу «laissez-faire», превалювання принципів моделі «Homo Economicus», використання переважно ринкових інституцій у всіх сферах поряд з поступовою мінімізацією ролі держави як економічного суб’єкта при значних і деталізованих законодавчо затверджених суспільних стандартах життя. Це суперечить насамперед європейській практиці застосування соціальних внесків, відбувається втрата довіри та часу, що в результаті посилює відтік населення з країни як платників податків і споживачів благ.
41
Блискун, Олена. "Соціальні механізми інтеріоризації і трансформації цінностей сучасною молоддю в процесі її реінтеграції". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)Т1 (2020): 36–47. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-1-36-47.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті показано, що питання соціальної інтеграції та соціальної самоідентифікації особистості в наявній науковій літературі висвітлені досить фрагментарно і переважно в рамках досліджень, присвячених проблемам ідентичності та соціальної самоідентифікації у цілому. Зʼясовано, що розкриваючи соціальні механізми інтеріоризації (як способи присвоєння цінностей) і одночасно трансформації цінностей молоддю, стає можливим дослідити цю соціальну групу у розвитку, визначити роль різних соціальних чинників в конструюванні ментальних основ молодої людини, що особливо важливо у виробленні стратегій трансформації соціальних інститутів, в тому числі освіти. Тому вивчення механізмів інтеріоризації і трансформація цінностей набуло особливої актуальності в умовах системних змін сучасного соціуму, сприяючи розширенню можливостей участі молоді в його модернізації і в збереженні його цілісності. Наголошується, що між інтеріоризацією цінностей молоддю та реформуванням суспільства існує стійкий взаємозвʼязок. Реформування суспільства включає впровадження зразків успішної соціалізації молоді, системи механізмів і засобів передачі соціальних норм, культурно-історичних цінностей новим поколінням. Аналіз соціальних детермінант інтеріоризації цінностей в сучасному суспільстві дозволяє виділити наступні особливості інтеріоризації цінностей молоддю: трансформація основних інститутів і каналів інтеріоризації цінностей; підвищення ролі ціннісно-нормативного механізму соціальної регуляції; становлення нових форм і методів соціального контролю; висока флуктуація процесів інтеріоризації, супроводжувана швидким переходом від організованих до стихійних процесів; переструктурування суспільних і особистих інтересів; становлення компетентно орієнтованої освіти; формальне збільшення автономії особистості, її простору для творчості та ініціативи, але зниження інформаційного захисту, підвищення світоглядної залежності.
42
Романова, Інна, та Марина Васильєва. "ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ ДО ПІДТРИМКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ В УМОВАХ КАРАНТИНУ". UNESCO Chair Journal "Lifelong Professional Education in the XXI Century", № 4 (31 грудня 2021): 15–20. http://dx.doi.org/10.35387/ucj.2(4).2021.15-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Карантинні обмеження виявили проблеми в роботі соціальних інституцій з літніми людьми у напрямі підтримки інтелектуальної активності. Для поширення досвіду визначено необхідним узагальнити особливості підготовки майбутніх соціальних працівників до підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень у ХНПУ імені Г.С.Сковороди. В освітньо-професійній програмі «Соціальна педагогіка» з підготовки здобувачів пер-шого (бакалаврського) рівня вищої освіти зі спеціальності «Соціальна робота» в ХНПУ імені Г.С.Сковороди виділено освітні компоненти, які дозволяють набути необхідних загальних і фахових компетентностей для роботи з літніми людьми в напрямі підтримки інтелектуальної активності. Доведено, що проблема підтримки інтелектуальної активності літніх людей входить до на-прямів наукових пошуків здобувачів. Вивчення змісту сайтів соціальних інституцій щодо підтримки інтелектуальної активності літніх людей; консультації зі стейкхолдерами ‒ громадськими організаціями, які надають соціальні послуги літнім людям, визначили необхідні доповнення до тематики освітніх компонентів. Проведене дослідження виявило необхідність комплексного підходу до розв’язання проблеми підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень: на загальнодержавному рівні мають бути розроблені рекомендації для роботи з літніми людьми у визначеному напрямі; необхідною є розробка єдиної дозвіллєвої платформи для соціальної роботи з різними категоріями клієнтів соціальної галузі на рівні територіальної громади або держави, яка містила б ресурси й для літніх людей, можливості для проведення спільних віртуальних заходів (ігор, квестів, віртуальних виставок, майстер-класів) між клієнтами різних соціальних інституцій; в освітньо-професійні програми підготовки здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти мають бути внесені необхідні освітні компоненти, що забезпечать готовність фахівців соціальної галузі до роботи з підтримки інтелектуальної активності літніх людей в умовах карантинних обмежень.
43
Ivanov, Y. Y. "Злочинність як наслідок дисбалансу функцій соціального управління: український досвід 1991-2016 рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 7 (21 вересня 2017): 124. http://dx.doi.org/10.15421/1717104.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено соціально-філософському аналізу злочинності в Україні за часів Незалежності. Досліджено причини та наслідки злочинності в якості системного явища, що обумовлено процесом відтворення негативних соціальних практик. Виявлено, що дане явище активізувалося внаслідок виникнення дисбалансу функцій соціального управління і має економічне підґрунтя. Охарактеризовано закономірності виникнення корупції та злочинності в українському суспільстві. Виявлено, що наростання криміналу викликає суспільну кризу, яка формується під впливом складного поєднання внутрішніх та зовнішніх взаємодій соціальних акторів і характеризується відчуттям дискомфорту у індивідів, включених в різноманітні суспільні підсистеми. Визначено, що дану кризу відрефлексовано державними органами, розпізнано на етапі її підйому, що відображено в офіційних документах та законодавстві. З точки зору соціальної філософії подано рекомендації щодо подолання криміналу. Обґрунтовано висновок, що, знайшовши «золоту середину» між культурними та соціально-економічними аспектами розвитку країни, можна буде застосувати «м’який» вплив на основні соціальні атрактори, за допомогою яких вдасться скорегувати вектор його розвитку та подолати поширення корупції та процес деструктивного відтворення в суспільстві.
44
Ziskin, Oleksandr. "Вплив глобалізації на інститут соціальної держави: руйнація чи модернізація?" Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 108–17. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-108-117.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено особливості функціонування інституту соціальної держави в умовах глобалізації. Проаналізовано три сценарії впливу глобалізації на соціальну державу – негативний, скептичний і позитивний. Відзначено, що негативний сценарій доводить зв’язок між глобалізацію та скороченням соціальних держав; цей зв’язок визначено як руйнівний, бо національні держави втрачають автономію щодо політики соціального забезпечення. Скептичний сценарій аргументує незначний вплив економічної глобалізації на соціальну державу, а також збереження потенціалу національних держав щодо самостійності соціальної політики. Позитивний сценарій має найменшу підтримку в політологічному дискурсі; він передбачає, що глобалізація та соціальна держава сумісні та взаємно посилюють одна одну. У статті констатовано, що щодо визначення змісту, меж, наслідків впливу глобалізації на соціальну державу стійкий науковий консенсус відсутній. Доведено робочі гіпотези: 1) економічна глобалізація в її неоліберальній формі, попри очевидні переваги, провокує надмірну диференціацію доходів, міграційні потоки, сприяє технологічному безробіттю тощо; 2) інститут соціальної держави в межах нинішніх його моделей, не спроможний адекватно реагувати на них, а відтак є перспектива на оновлення національних моделей соціальної політики. Підкреслено, що глобалізація впливає на інститут соціальної держави не за єдиним сценарієм у різних країнах. Висловлено припущення, що рівень впливу глобалізації на соціальну державу узалежнений від моделі соціальної держави; зокрема найсильнішим він є щодо соціальної держави соціал-демократичної моделі. Наголошено, що міра впливу глобалізації на соціальну державу на сьогодні ще узалежнена від позиції самих національних держав, найперше – їх готовності реформувати національні системи соціального забезпечення в напрямі до впровадження систем активного соціального захисту (стимулювання активності людини на ринку праці, обмеження пасивних витрат тощо).
45
Dіdyk, L. A. "Просторова диспозиція агентів комунікації в соціальних мережах". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 6 (5 липня 2018): 51–58. http://dx.doi.org/10.15421/171884.
Повний текст джерелаАнотація:
Проведено аналіз досліджень та публікацій науковців щодо визначення поняття «соціальна мережа» та запропоновано власне трактування даного поняття. Автор статті вважає, що соціальна мережа – це коло агентів (людей), де самі агенти є центрами соціальних мереж, а їхні знайомі (зв’язки) будують мережеві гілки, вступаючи у соціальні відносини. Встановлено особливості мережевої комунікації: об’єднання «багато з багатьма»; емерджентні властивості (відсутність централізованого управління, самостійність та високий рівень підключеності субодиниць, павутинна нелінійність впливу один на одного); динаміка в поведінці мережі; отримання і створення соціального капіталу. З’ясовано, що соціальний капітал є основним джерелом розвитку соціальних мереж, оскільки він може проявляти себе в якості особливого виду реальних і потенційних ресурсів; властивостей та інформаційної спрямованості мережі. Охарактеризовано загальносистемні закономірності розвитку соціальних мереж: різноманітність, складність, поширеність, стійкість, емерджентність як неможливість звести сукупність властивостей системи до властивостей окремих елементів та їх неідентичність. Визначено стрімкий розвиток комерційної складової соціальних мереж – створення професійних співтовариств і мереж практиків, які знайшли застосування в багатьох областях людської діяльності у сучасному світі. Проаналізовано причини, які впливають на зміну форм взаємодії агентів комунікації, та висловлено власну думку, що вони змінюються в ході задоволення агентами базових просторових потреб: комунікативної, пізнавальної, ігрової. Визначено, що в Україні соціальні мережі почали набирати популярності з 2006 р. – доступ до Одноклассники.ru, ВКонтакте.ru та Connect.ua. З 2015-2016 рр. – етап популярності Facebook.com (11 млн користувачів) та Instagram.com (7,3 млн користувачів), що пов’язано з політичними змінами у відносинах між Україною та Росією. Проаналізовано інформацію щомісячного дослідження Kantar TNS CMeter та визначено, що у 2018 р. Facebook.com знаходиться на третьому місці по відвідуваності серед популярних сайтів, якими користуються українці.
46
Ivanchenko, C. M., та M. S. Kanibolotska. "НАЛАГОДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ УЧАСНИКАМИ ВПРОВАДЖЕННЯ ОСВІТНІХ РЕФОРМ". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 39(42) (17 липня 2017): 178–87. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi39(42).51.
Повний текст джерелаАнотація:
Як актуальна на сьогоднішній день розглядається організація соціально-психологічного супроводу, спрямованого на підтримку освітніх реформ не лише на рівні суспільства, а й окремих навчальних закладів. Звертається увага на необхідність налагодження взаємодії між учасниками процесу впровадження реформи освіти. Cоціально-психологічні підходи до соціальної взаємодії розділено на дві групи: пряма комунікація “обличчям-до-обличчя” і опосередкована комунікація за допомогою, зокрема, соціальних мереж. Представлено результати двох емпіричних досліджень у межах всеукраїнського експерименту: онлайнового опитування учасників експерименту та групової дискусії методом знаходження консенсусу серед педагогів експериментальних шкіл. Результати опитування щодо користування соціальними медіа показали, що педагоги далеко не повною мірою використовують інтернет-ресурси для професійної комунікації, недостатньо проявляють свою особисту позицію через поширення освітнього контенту, обмін думками або коментування. Другий етап експерименту – групова дискусія – передбачав взаємодію учасників (освітян, учнів та їхніх батьків) на основі застосування соціально-психологічних технологій. Апробовано метод знаходження консенсусу, за допомогою якого педагоги вчилися досягати згоди щодо проблемних питань реформування освіти. У різних групах педагогів консенсус досягався неоднаково легко, але загалом цей метод дає змогу підвищити рівень обізнаності громадян щодо освітніх реформ, сформувати проактивну позицію щодо їх упровадження, покращити діалог між учасниками навчально-виховного процесу щодо проблем школи в контексті освітніх нововведень, сформувати готовність до впровадження освітніх інновацій.
47
Литовченко, В. В., та Є. О. Пустовойт. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНУ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 104–9. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.15.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що публічне управління, як вищий тип управлінської діяльності, є вплив суб’єкта на суспільні відносини з метою їх упорядкування, вдосконалення та розвитку, збереження їх якісної специфіки. Управління «є властивість будь-якого суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, необхідності спілкування людей у процесі праці та життя, обміну продуктами, їхньої матеріальної та духовної діяльності». Специфіка теорії публічного управління у тому, що «як об’єкту тут виступає діяльність самих суб’єктів пізнання. Тобто самі люди є суб’єктами пізнання, і реальними дійовими особами. Крім цього, об’єктом пізнання стає також взаємодія між об’єктом та суб’єктом пізнання». Інакше висловлюючись, на відміну інших наук у самому об’єкті теорії соціального управління присутній і сам суб’єкт соціального пізнання. Зазначено, що для будь-якої соціальної науки, яка вивчає суспільство, важливо чітко окреслити предмет дослідження соціальної дійсності. Автор згоден з широко поширеною в суспільствознавстві думкою про те, що «предметом науки є зафіксовані в досвіді та включені в процес пізнавальної діяльності сторони, властивості та відносини об’єктів, що досліджуються з певною метою в конкретних умовах та обставинах. Іншими словами, це те, що ця наука досліджує в даному об’єкті, вся та сукупність фактів, явищ, процесів, які вона покликана вивчати в ньому». Соціальна система, як штучно створена цілісність, має певну мету існування. Точніше кажучи, цілепокладання перетворює соціальну систему на соціальну організацію, яка має свою внутрішню та зовнішню специфіку та логіку розвитку, певний комплекс взаємопов’язаних характеристик та елементів. Важливо відзначити, що кількість елементів залишається у цій формулі відкритим для продовження та уточнення відповідно до специфіки соціальної організації. Процес формування та розвитку соціальних організацій у межах певних територіальних масивів, у яких протікає вся життєдіяльність місцевого співтовариства, є складний і неоднозначний чинник соціально-економічного розвитку.
48
Ragimova, A. B. "Політичний міф, міфологізація сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 4 (6 травня 2018): 18–24. http://dx.doi.org/10.15421/171852.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано основні підходи науковців до визначення поняття «політичний міф» та запропоноване власне визначення даного поняття. На думку автора, політичний міф – це комплекс інструментів, які застосовуються із урахуванням людських слабкостей та емоційних переживань та спрямовані на досягнення особистих цілей представників політичного сектору держави у сфері реалізації політичних цілей або в контексті інформаційних війн. Охарактеризовано політичні рівні, на яких виникають та існують політичні міфи. З’ясовано, що масова культура виникла не тільки як противага елітарній, а ще й створила свого споживача – усереднену й невибагливу масову людину, яка характеризується такими ознаками: кількісна перевага, територіальна неоднорідність людей, гетерогенність, анонімність безлічі індивідів, відсутність структурної організації, визнаного лідера і визначеної програми соціальних дій, схильність до навіювання. Визначено, що у сучасному суспільстві ЗМІ виконують низку функцій, важливими серед яких є: комунікативна, інформаційна, ретрансляційна, пропагандистська. Проаналізовано структуру вподобань українських громадян щодо вибору соціальних мереж та визначено, що у 2017 році українці надавали перевагу таким соціальним мережам, як Facebook (51.96%), Twitter (32.05%). Проаналізовано види політичних міфів: міф «про рятівника-месію», міф «про змову», міф «випробування долі», міф «про доброзичливе співтовариство». Охарактеризовано сучасні прояви політичної міфологізації сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж.
49
Kolinko, Maryna. "Топос як поняття соціальної топології". Multiversum. Philosophical almanac, № 3-4 (30 листопада 2018): 32–44. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2018.3-4.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу та визначенню топосу як філософського поняття. В античній логіці і риториці топос був артикульований як метафора для характеристики «місць», де дослідник міг знайти аргументи відповідно до теми. Показано, що формування думки з певної проблеми відбувається за допомогою топосів, які організовують мисленнєвий простір, підтверджуються соціальним досвідом і беруть участь у конструюванні соціального світу. Топос є елементом мисленнєвої схеми, яка організована в логіці просторового сприйняття світу. Топологічна стратегія дослідження соціальних явищ враховує не лише характеристики самих об’єктів аналізу, а й контексти і соціокультурне середовище, в яке вони вписані. У соціальній топології поняття «топос» постає конвенціональним і залежить від зміни умов, які формують і приймають діючі соціальні суб’єкти. Топос розглядається як межа, рамка об’єкта аналізу. Межі не є самодостатніми, а визначаються через відношення до іншого простору, як перехід з одного простору в інший.
50
Kropyvko, Mykhailo, Mykola Krushelnytsky та Nadiia Stolyarchuk. "СОЦІАЛЬНА СПРЯМОВАНІСТЬ В УПРАВЛІННІ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ІНВЕСТИЦІЙ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 121–31. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0211.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що соціальна відповідальність суб’єктів бізнесу перед органами місцевого самоврядування та соціумом залежить від соціально-економічних потреб суспільства. Проаналізовано особливості двох основних моделей побудови соціальної відповідальності між відповідними суб’єктами господарювання: американської та європейської. Встановлено, що важливим напрямом оцінки сучасного стану залучення інвестицій в соціально-економічну діяльність в аграрній сфері є оцінка взаємозв’язку між економічним зростанням суб’єктів аграрної сфери та розвитком сільських територій. Визначено вплив показників рівня економічного розвитку на рівень соціально-економічної відповідальності. Встановлено, що найбільш ефективною організаційно-правовою формою в Україні у сільській місцевості є фермерське господарство. Здійснено аналіз основних показників діяльності аграрних підприємств за 2015-2019 рр. Оцінено соціально-економічну діяльність господарюючих суб’єктів аграрної сфери на прикладі Степанівської територіальної громади. Визначено найпоширеніші практики надання інвестицій регіону (громаді) та завдання з реалізації напрямів соціально-економічної переорієнтації діяльності в процесі розвитку аграрної сфери. Визначено, що ключовими бар’єрами для розвитку соціальних ініціатив на селі є, з одного боку, небажання великої частини аграрників свідомо, ініціативно та добровільно надавати посильну допомогу у розвитку сільських громад та територій, а з іншого – несприятливі податкові, інвестиційні та інші економічні та інституційні умови, що створені державою для функціонування цих аграрних підприємств у цілому та реалізації їхніх соціальних функцій зокрема.
Доведено, що посилення соціально-економічної відповідальності в аграрній сфері матиме позитивний вплив на розвиток кадрового потенціалу підприємства (зменшується плинність кадрів, підвищується їх мотивація до праці), відносини з партнерами та інвесторами (зростає довіра до компанії та рівень інвестиційної привабливості), клієнтами (зростає імідж, бренд стає більш привабливим та споживаним, репутація компанії покращується). Як наслідок, можна очікувати підвищення ринкової вартості аграрного бізнесу, а відтак і ширшого залучення інвестицій в розвиток вітчизняної аграрної галузі.