Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Солідарність.
Статті в журналах з теми "Солідарність"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-43 статей у журналах для дослідження на тему "Солідарність".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Palahnyuk, Olha. "Соціальна солідарність в контексті пошуку шляхів досягнення і збереження цілісності суспільства: міждисциплінарний аналіз". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 73–94. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-66.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті визначається необхідністю поглиблення соціально-психологічних уявлень про соціальну солідарність, її структуризацію і особливості функціонування в умовах суцільних диференціацій, дизінтеграцій і конфліктів та пошуку шляхів досягнення й збереження цілісності суспільства.
Метою статті є вивчення структуризації соціальної солідарності з акцентуацією уваги на сучасних підходах та перспективах її розроблення в межах соціальної психології в умовах поглиблення соціальної диференціації і трансформаційних змін українського суспільства.
Методологія та наукові підходи: метатеоретична концепція діалогічної форми солідарності (Ю. Габермаса, 2000); положення теорії соціального порівняння, за яким утворення великих соціальних груп є основою ідентифікації як оцінювання їхніми членами точності своїх особистих переконань і поглядів (Л. Фестінгер, 1999); положення про соціальні трансформації, які виступають «наскрізною рамкою аналізу» (Н. Богомолова, 2002); положення про тотальну індивідуалізацію життя, становлення рефлексуючого суб’єкта (Бек, 2000); визначення спільнот як особистих мереж, які більше не обмежуються географічними районами і мають можливість надавати різні види підтримки, що виступають проявами солідарності (Wellman and Wortley, 1990).
Результати. Визначено, що соціальна солідарність – це специфічна властивість суспільства, що виникає стихійно або керовано на основі інтеграції особистісних потенціалів солідарності більшості його членів, завдяки чому відбувається конвергенція суспільних процесів на спільній меті та формується згуртованість на рівні великих груп. Встановлено, що солідарність як згуртованість великих груп уможливлює ефективне вирішення проблем та досягнення цілей сталого розвитку; що є потреба в новому погляді на поняття та механізми солідарності пов’язана з тим, що багато феноменів сучасних солідаризаційних процесів сьогодні неможливо пояснити виключно на засадах класичних теорій солідарності. Загальноприйнятим визначено поняття «нова солідарність», яке втрачає територіальну, класову заангажованість, перестає відтворювати постійну спільність інтересів, цінностей.
Висновки. Психологічне структурування соціальної солідарності уможливлює розмежування її особливостей на різних соціальних вимірах. Акцентування уваги на соціальній взаємодії, комунікації, ролі довіри, соціальної відповідальності та толерантності у процесах солідаризації розкриває специфіку різновекторної площини досягнення і збереження соціальної солідарності. Особистість формує своє усвідомлене ставлення до певних перспектив суспільного життя, психологічним осередком якого виступає «особистісний потенціал солідарності». Солідарність як згуртованість великих соціальних груп досягається за рахунок дії таких механізмів, як переживання співпричетності, полілогу спільнот, висхідної та низхідної ініціатив та динамічного балансу процесів конкуренції і кооперації спільнот.
2
Саричев, В. І. "Соціально-економічна солідарність як парадигма прискорення людського розвитку". Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. Серія : Економіка 22, № 10/1 (2014): 38–46.
Знайти повний текст джерела
3
Ярошенко, Алла, та Тетяна Семигіна. "ФЕМІНІСТИЧНА СОЦІАЛЬНА РОБОТА ЯК ПРОФЕСІЙНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В ЖІНОЧУ СОЛІДАРНІСТЬ". Вісник Академії праці, соціальних відносин і туризму, № 1 (8 травня 2019): 13–29. http://dx.doi.org/10.33287/11192.
Повний текст джерелаАнотація:
Феміністична соціальна робота є одним із сучасних напрямів соціальної роботи. Її концепція ґрунтується на цінності гендерної рівності й визнанні специфічного досвіду жінок, пов’язаного з несправедливим розподілом владних відносин. Стаття має за мету проаналізувати деякі аспекти феміністичної соціальної роботи та їхню реалізацію у практичній діяльності на прикладі інтервенцій із працівницями комерційного сексу. Аналіз літератури дав змогу з’ясувати засадничі положення феміністичної теорії та практики в соціальній роботі, на які спираються фахівці різних феміністичних течій. Продемонстровано відмінність радикального й ліберального феміністичних підходів до розв’язання проблем жінок, задіяних у секс-індустрії. З’ясовано, що в практичній соціальній роботі в Україні ідеї феміністичних втручань із уразливими категоріями жінок не знаходять належного відгуку.
4
Харитонов, Євген Олегович, та Олена Іванівна Харитонова. "КОНФЛІКТ ТА СОЛІДАРНІСТЬ ІНТЕРЕСІВ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ КОВІД-19". Часопис цивілістики, № 40 (27 березня 2021): 5–11. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i40.384.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються проблеми теорії та практики залагодження конфлікту цивільних інтересів в умовах пандемії КОВІД-19. Інтереси є однією з базових категорій цивільного права. Проблема їх конфлікту та залагодження, а надто з’ясування можливості солідарності інтересів набуває особливої актуальності в умовах надзвичайних ситуацій, зокрема, епідемій /пандемій. Оскільки публічні засоби впливу у цій сфері виявилися недостатньо ефективними, актуальним є також вивчення ролі громадянського суспільства у стосунках, які при цьому виникають. Для досягнення зазначеної мети у статті аналізується поняття та сутність категорії «інтерес» та її співвідношення з категорією «суб’єктивне право». Розглядається поняття «конфлікт інтересів» та чинники такого конфлікту. Зазначається невиправданість ігнорування концепту «солідарність інтересів» та ідеї солідаризму з погляду використання цієї ідеї для залагодження (ліквідації) конфлікту інтересів. Розглядається значення громадянського (цивільного суспільства), як конструкту солідаризму, для залагодження конфлікту цивільних інтересів в умовах кризи, зумовленої пандемії КОВІД-19. Екстремальні умови буття суспільства, зумовлені пандемією КОВІД-19, створюють підґрунтя загострення конфлікту цивільних інтересів, що створюють загрози як у приватній, так і публічній сферах. Зазначається, що спроби подолати ці загрози за допомогою публічно-правових засобів не є ефективними, про що свідчить і практика їх застосування під час карантину (локдауну). Разом із тим, і суто приватноправовими засобами залагодити ці конфлікти, як стало очевидно, неможливо. На підставі критичного аналізу матеріалу робиться висновок, що найбільш ефективним засобом подолання конфліктів інтересів, які виникають у кризових умовах, є використання ідеї солідаризму (солідарності інтересів), що є можливим за допомогою громадянського (цивільного, громадського) суспільства, яке, власне, є втіленням згаданої ідеї.
5
Filina, Iryna. "Солідарність і свобода по-японськи, або деякі уроки соціального порядку". Актуальні проблеми духовності, № 11 (1 липня 2017): 295–304. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1760.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті виявляються джерела особливої духовної солідарності японців і розкривається їхнє розуміння свободи. Автор зазначає, що японці демонструють цікавий та оригінальний шлях побудови (чи відновлення) соціального порядку, досвід якого може стати в нагоді й українцям.
6
Doktorova, D. "SOCIAL SOLIDARITY IN FOUR MAJOR SOCIOLOGICAL TRADITIONS." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv. Sociology 8 (2017): 41–44. http://dx.doi.org/10.17721/2413-7979/8.7.
Повний текст джерелаАнотація:
This article includes definition analysis of social solidarity in structural and functional, conflict, utilitical and interactional sociological traditions. The Author uses methodological approaches for better understanding of the social solidarity category among the representatives of four sociological traditions and observes key sociological conceptions starting from the early 19th century. It is stated, that structional functionalists were first to introduce the category of social solidarity and added broad sense to it including analysis of society`s institutional structure. Conflict theory followers assume, that social solidarity includes conflict, which takes place when rebels unite to perform revolutionary change. Utilitical tradition has liberal views in its core, claiming that rational interests work in favor of each member inside the society. Followers of interactional tradition strengthen the aspect of peace as solidarity`s key feature, which could work out as strikes and meetings. Article also provides analysis and uncovering of the major similar and distinction features of social solidarity category in historical context. The Author summarized views and approaches, stating that violence and sociocultural factors are in core and should be highlighted in mechanism of reaching and maintenance of social solidarity in any society. Sociocultural factors could be used on their own for social solidarity maintenance. Article indicates weak points in social solidarity perception by each sociological tradition and rises again the question of creating the full and solid solidarity theory.
7
Ніколаєнко, Н. "Сутність поняття "соціальна солідарність" у працях Леона Дюгі та Максима Ковалевського". Юридична Україна, № 6 (138) (2014): 14–20.
Знайти повний текст джерела
8
Oleksandr, Neprytskyi, and Okuniovska Yulia. "“Solidarity” – Factor of Democratization and International Image Formation of Poland." Scientific Papers of the Vinnytsia Mykhailo Kotsyiubynskyi State Pedagogical University. Series: History. 128, no. 29 (2019): 89–93. http://dx.doi.org/10.31652/2411-2143-2019-29-89-93.
Повний текст джерела
9
Nesprava, Mycola. "Християнський етос як аксіологічна основа европейського права". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2019): 141–58. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено ціннісну основу європейського права. Показано, що такі його складові, як повага людської гідності, свобода, демократія, рівність, солідарність, правова держава, верховенство права і дотримання прав людини мають біблійське коріння. Надана характеристика змісту християнського етосу як структурованої системі моральних цінностей. Проаналізовані основні філософські концепції, які розкривають вплив християнської моралі на формування європейського права. Доведено, що християнська традиція мала вирішальне значення у процесі формування правової системи ЄС і є запорукою збереження її атрактивної енергії.
10
Pavliukh, Mariia. "Специфіка висвітлення державотворчих процесів у польських виданнях: «Niedziela» та «Tygodnik powszechny» (1989–2005)". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (6) (31 жовтня 2019): 58–67. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-02-58-67.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено важливий етап трансформації польської преси, у процесі якого сформовано сучасний сегмент польського ринку преси. Предметом дослідження єпр еса «Солідарності», оскільки з цієї підпільної періодики виникла сучасна польська система друкованих медіа. Наукові питання й дослідження стосуються тоталітарного періоду розвитку польської періодики. У статті використано такімет оди, як синтез, функціональний аналіз, порівняльний аналіз, хронологічний принцип. Розгляд матеріалу ґрунтується на дослідженні різних видів преси організації «Солідарність».У роботі застосовано ґрунтовний аналіз типологічних класифікацій преси «Солідарності» вчених, які досліджують усі види періодики цього історичного періоду. У зведеній таблиці дослідників польської преси проаналізовано всі види підпільних видань за такими критеріями, як територія розповсюдження, періодичність, форма, тематика. Порівнюються класифікації вчених, які розкривають трансформацію соціально-комунікативної системи польських медіа. Велику увагу зосереджено на розгляді хронологічних етапів розвитку підпільної преси, названих у статті фазами розвитку. Хронологічному аналізу трансформаційного етапу надано важливого значення, оскільки фази розвитку вказують на якісні перетворення в польській пресі й становленні нових її видів сьогодні.У статті вказані на важливі одиниці медійного ринку (назви польських видань), які трансформувались у сучасні види преси під впливом закордонних медіа. Більшість видів медіа мають польське коріння. Розгляд польських підпільних публікацій указує на те, що більшість видів преси «Солідарність» існує сьогодні або перетворена на інші сучасні види преси. Проведено аналіз якісних змін формату польських видань, їхнього тематичного контенту та порівняно їх із підпільними виданнями.
11
Окуньовська, Ю. В. "Вплив незалежної самоврядної професійної спілки "Солідарність" на становлення громадянського суспільства у Польщі". Політичне життя, № 1/2 (2017): 33–37.
Знайти повний текст джерела
12
Pavlova, Iuliia, Nataliya Sorokolit, Alla Solovey та Roman Petryna. "Інструмент для оцінювання формування громадянських компетентностей у процесі фізичного виховання: розроблення та валідизація анкети CCPE-10". Physical education, sport and health culture in modern society, № 3(55) (30 вересня 2021): 21–30. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-21-30.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Високий рівень громадянської грамотності залишається одним з основних пріоритетів освіти, оскільки це підґрунтя для розвитку демократії та зростання економіки. Фізичне виховання має значний потенціал для формування та розвитку громадянських компетентностей. Мета дослідження – розробити валідний інструмент для кількісного оцінювання рівня громадянських компетентностей та значення фізичного виховання у їх формуванні. Методи дослідження. У дослідженні взяли участь школярі, які навчались у третіх і шостих класах (n = 860, 53,72 % опитаних – дівчатка, 34,88 % – учні третіх класів). Здійснювали переклад та культурну адаптацію анкети «Громадянська позиція і цінності сталого розвитку» (СASD) та створювали спеціальний модуль «Громадянські компетентності у фізичному вихованні» (CCPE-10). Аналізували структуру анкет і їх валідність. Для цього застосовували дослідницький і підтверджувальний факторний аналіз, обчислювали значення α-Кронбаха, складений коефіцієнт надійності й середню вилучену дисперсію. Результати. У структурі анкети СASD виділено шкали «Солідарність», «Зобов’язання та відповідальність», «Діалог та повага». За результатами факторного аналізу в анкеті CCPE-10 виокремлено шкали «Навички спілкування та рефлексія», «Дії» й «Ідентичність». Отримані моделі мали задовільні критерії придатності (для СASD: χ²/ df = 2,53, CFI = 0,905, TLI = 0,902; RMSEA = 0,060, SRMR = 0,062; для CCPE-10: χ²/ df = 2,78, CFI = 0,901, TLI = 0,908; RMSEA = 0,058, SRMR = 0,064). Висновки. Отримано адаптовану й валідну українську версію інструменту для оцінювання громадянських компетентностей зі спеціальним модулем «Громадянські компетентності у фізичному вихованні». Інструмент розрахований на школярів третіх – шостих класів; містить шість шкал («Солідарність», «Зобов’язання та відповідальність», «Діалог та повага», «Навички спілкування та рефлексія», «Дії», «Ідентичність»); охоплює такі складники громадянських компетентностей, як знання, навички, рефлексія, соціальна когезія, толерантність; дає змогу кількісно оцінити значення фізичного виховання у формуванні громадянських компетентностей.
13
Фея, О. "Альтруїзм та солідарність. Чому носіння масок у громадських місцях - найлегший спосіб запобігти поширенню коронавірусу". Український тиждень, № 32 (664), 7-13.08.2020 (2020): 38–39.
Знайти повний текст джерела
14
Фея, О. "Альтруїзм та солідарність. Чому носіння масок у громадських місцях - найлегший спосіб запобігти поширенню коронавірусу". Український тиждень, № 32 (664), 7-13.08.2020 (2020): 38–39.
Знайти повний текст джерела
15
Sheliuk, Lyudmyla. "Освіта в системі формування демократичних орієнтацій молоді". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2015): 148–57. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснюється аналіз освіти, як одного з основних соціальних інститутів формування демократичних цінностей і світогляду сучасної молоді; вищий навчальний заклад є для неї ще й середовищем потенційної реалізації демократичних принципів мислення. Тому саме ВНЗ виконують функції громадянської освіти, прищеплюючи студентам демократичні якості – єдність, солідарність, толерантність тощо. Звертається увага на те, що система вищої освіти є важливою ланкою запровадження демократичних тенденцій у студентському середовищі та у суспільстві. Найбільш важливою цінністю та ідеалом демократії є свобода як ключова, визначальна риса громадянина. Свобода, у свою чергу, є певною властивістю людини, яка співвимірна з відповідальністю. В статті розкривається вплив демократичних чинників на студентську молодь, на формування у неї моральних, політичних і правових цінностей.
16
Andrushchenko, Tetyana. "Національне та загальнолюдське як домінантні цінності сучасної освітньої політики (європейський контекст)". Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 117–34. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.9-10.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізується процес становлення нової парадигми розвитку освіти у європейському просторі. Одне із центральних розглядуваних питань – про співвідношення національного та загальнолюдського в освіті. Автор обстоює думку, що ці екзистенції на рівні національних систем освіти мають бути оптимально поєднаними. Водночас європейська традиція історично викристалізувала цінності (людиноцентризм і демократія, права людини, миролюбство, солідарність, екологічна безпека, толерантність і т.д.), на яких має базуватись будь-яка національна система освіти. Становлення такої системи в нашій країні перебуває в початковому стані. Ознаки репресивної педагогіки, залишеної Україні від системи освіти колишнього СРСР, є все ще досить відчутними. Потреба у формуванні демократичного світу й демократичної людини спричинює прискорене реформування освіти в контексті загальної європейської стратегії розвитку України як незалежної держави.
17
Rotar, Nataliia. "ДИНАМІКА ПОЛІТИЧНОГО ДИСКУРСУ ПАРТІЇ «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА “СОЛІДАРНІСТЬ” У МОДЕЛЮВАННІ РЕІНТЕГРАЦІЙНИХ ПЕРСПЕКТИВ КРИМУ ТА ДОНБАСУ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 1 (5) (29 травня 2019): 124–44. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-124-144.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено комплексний аналіз динаміки політичного дискурсу партії «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА “СОЛІДАРНІСТЬ”» у моделюванні реінтеграційних перспектив Криму та Донбасу. Доведено, що дискурс парламентської фракції партії відбувався навколо проблем адміністративно-територіального устрою Донецької й Луганської областей, ролі військово-цивільних адміністрацій, проблем децентралізації влади та незаконного характеру виборів Російської Федерації в Криму. Установлено, що роль і функції військово-цивільних адміністрацій визначалася фракцією, по-перше, як орган у звільнених районах Донецької та Луганської областей, який виконує функції тимчасово відсутніх представницьких органів місцевого самоврядування; по-друге – як інститут зниження рівня невдоволення серед населення, котре постійно проживає в Зоні антитерористичної операції. Засуджуючи вибори в тимчасово окупованих Криму та на Донбасі, парламентська фракція «ПАРТІЯ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”» використовувала всі доступні інструменти й установлювала зв’язок з усім комплексом прийнятих законодавчих ініціатив партії, що стосуються інтеграційних перспектив України. Артикуляція необхідності формування символічної політики та політики пам’яті українського Криму пов’язана, передусім, із парламентською діяльністю члена Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, члена фракції «ПАРТІЯ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”» Р. Чубарова, завдяки зусиллям якого український парламент на офіційному рівні засуджував порушення прав кримськотатарського національного самоврядування та переслідування кримських татар у Криму за політичні погляди й переконання. Інтеграція Криму та Донбасу в українській економічний простір визначена фракцією «ПАРТІЯ “БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА”» як залежна від процесів деескалації, стабілізації й повернення Донбасу до політичного простору України.
18
Сойчук, Руслана Леонідівна. "ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СОЛІДАРНОСТІ В УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 42–50. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.116.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті розглянуто вагомість проблеми виховання національної солідарності в учнівської молоді як основи національного самоствердження та запоруки консолідації української нації. З’ясовано, що у кризовий період націєстановлення змінюється система національних цінностей та загострюється потреба у формуванні позитивної національної ідентичності й національному згуртуванні задля подальшого національного самоствердження кожної особистості громадянина та Української держави. Проаналізовано різні погляди учених на сутність поняття «національна солідарність» у руслі вітчизняних та зарубіжних досліджень. Схарактеризовано основні принципи організації процесу виховання національної солідарності в учнівської молоді в умовах закладу ЗСО. Визначено основні характеристики і завдання, особливості й умови ефективної взаємодії педагога й учнів. Представлено традиційні та інтерактивні форми і методи виховної роботи зі школярами, які забезпечують цілісний системний підхід до організації процесу виховання національної солідарності в учнівської молоді в позаурочній діяльності.
19
Телегуз, А. "Конспіративна боротьба незалежної самоврядної професійної спілки "Солідарність" проти комуністичного режиму в ПНР у 1983-1988 рр." Наукові записки. Серія: Історичні науки, Вип. 17 (2012): 172–77.
Знайти повний текст джерела
20
Afanasieva, Lyudmila, Lyudmila Glinskaya, Irina Bukreeva, and Natаlia Hlebova. "SOCIAL SOLIDARITY AND COHESION OF DIASPORA AS FACTORS OF SOCIAL STABILITY IN THE CONVENTION OF THE COVID-19 PANDEMIC." Almanac of Ukrainian Studies, no. 28 (2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.17721/2520-2626/2021.28.2.
Повний текст джерелаАнотація:
The article analyzes the phenomenon of social solidarity of the diaspora as one of the main directions of development of modern society in the context of challenges related to the problem of COVID-19. The analysis of social principles and genesis of comprehension of the category of social solidarity and cohesion on the materials of social philosophy is carried out. The essence of the main scientific approaches to the study of the concepts of social solidarity and cohesion is determined. Solidarity in work is seen as one of the prerequisites for stability and social order. The modern scientific definition of "social solidarity" in the social sciences means the unity of a group, class, or action that generates unity of interests, goals, standards, and mutual understanding. Solidarity processes by modern foreign and domestic researchers today are associated primarily with such phenomena as cooperation, cohesion, unity, public trust, the presence of common ideas, views and goals. Although social cohesion seems a difficult concept to study, researchers note its extreme importance in detailing the category of solidarity as a wide range of components: mutual assistance, trust, perception of difference, perception of justice, social inclusion, and so on. Since the spread of the COVID-19 virus and disease, people around the world have faced a large-scale emergency and an incomprehensible situation that is new to most modern societies. Therefore, the socio-cultural understanding of the pandemic as a global problem today acquires special significance for the search for the foundations of social cohesion, as a means of reducing tensions and social solidarity of communities. The authors argue that it is social solidarity and cohesion of the diaspora of communities and communities that is an effective means of social counteraction to modern destructive factors and challenges.
21
Bocharina, Natalia. "Гуманізм як базова демократична цінність об’єднаної Європи". HUMANITARIUM 40, № 1 (8 травня 2018): 7–15. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2018-1-40-7-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність поняття «цінності» як психологічного феномену, наведено його типологію. Особливу увагу звернуто на гуманізм як базову демократичну цінність об’єднаної Європи. Зазначено, що європейські цінності є стандартами певних процедур у різних сферах життя суспільства та державних інститутах, а найголовнішими цінностями для сучасного європейського суспільства є людська гідність, відповідальність та солідарність. Продемонстровано, що у зарубіжній психології проблема гуманізму як базової демократичної цінності посідає значне місце. Цінність людини є найвищою метою, якій повинна бути підкорена вся соціально-значуща діяльність людей, вирішальна роль належить вихованню та освіті у формуванні людини, що покладається на педагогів та психологів. Сформульовано висновок, що у сучасному європейському суспільстві освіті надається головна роль у вихованні базових європейських цінностей. Рада Європи розробляє потужні освітні проекти для вироблення єдиних стандартів європейської освіти, яка була б спрямована на формування демократичної громадянськості, гуманізації та толерантності. Українська освіта є невід’ємною частиною загальноєвропейського гуманітарного простору. Адже так можна забезпечити її повноцінне функціонування, збагачення ідеями, перебування на вищих щаблях сучасної науки та освіти.
22
Polishchuk, O. S. "Довіра як умова утворення колективної дії". Grani 18, № 2 (12 січня 2015): 21–26. http://dx.doi.org/10.15421/1715033.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто довіру як соціально-філософський феномен, що сприяє формуванню та ефективності колективної дії. Доведено, що вона демонструє характер розвитку соціального партнерства як на рівні суспільства, так і окремих його сфер міжособистої, міжгрупової взаємодії, що забезпечує узгодженість та стійкість колективної дії у досягненні мети. Довіра виступає продуктивною соціальною конструкцією взаємодії, і недооцінка цього фактора взаємодії призводить до неефективності колективної дії, до її непередбачуваності ризикам, до зниження ідентифікаційного процесу. Проаналізовано основні концепти, в яких розкривається суть поняття «довіра». Доведено, що воно є суто сучасним поняттям, яке формувалося протягом усього періоду існування людства і в кожному етапі набувало нових значень. Встановлено, що дане явище, з антропологічної точки зору, є важливим складовим елементом колективної дії, який виконує роль «клею». Тобто завдяки їй відбувається згуртування індивідів у процесі досягнення мети. З’ясовано, що довіра проявляється в діяльності, а звідси стає зрозумілим, що її формами, в рамках діяльності особистості, індивіда, будуть солідарність, співпереживання, допомога, співпраця людини з людиною тощо. Відзначається роль довіри у забезпеченні соціального капіталу.
23
Lyubiviy, Yaroslav. "Самоорганізація мережевого суспільства як соціально-комунікативного феномена". Multiversum. Philosophical almanac, № 5-6 (18 травня 2018): 18–32. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.5-6.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Самоорганізація сучасного суспільства все більшою мірою постає як самоорганізація соціальних мереж. Це стало очевидним внаслідок виникнення інформаційної мережі інтернет, що надбудувалася над соціальними мережами як такими. Соціально-комунікативна активність мереж посилює такий аспект їхньої діяльності як самоорганізація і саморегулювання. Соціальні дослідники створили теоретичне підґрунтя, що дозволяє аналізувати феномен мереж. Так, Ф. де Соссюр аналізував мову як сітку понять, що існує в мережі соціальних комунікативних зв’язків. П. Блау та Р. Емерсон з’ясували, що, вступаючи у соціальну взаємодію та комунікацію, індивіди утворюють мережі соціальних зв’язків. Ідею соціальних мереж поділяє і М. Кастельс, на думку якого структура сучасного суспільства просякнута безліччю комунікативних зв’язків і стає все більше схожою на мережі. П. Бурдьє зазначав, що від місця в мережі залежить розмір соціального капіталу індивідів. Я.Л. Морено вважав, що в горизонтальних комунікативних мережах формуються довіра, солідарність та взаємна підтримка людей. Б. Коланьї, Ш. Мольнар та Л. Шекелі зазначають, що в мережевому суспільстві зростають роль і значення особистої позиції людини, завдяки рівноправній комунікації та іншим чинникам зростає її соціальний капітал. Інтенсифікація комунікації та рефлексії є важливим чинником становлення нової якості самоорганізації соціальних мереж.
24
Bessarab, Nataliia. "Education of interculturally tolerant personality in the multicultural educational space of general secondary education." New pedagogical thought 103, no. 3 (December 17, 2020): 159–62. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-159-162.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито актуальність вивчення важливої для суспільства проблеми – виховання в підростаючого покоління міжкультурної толерантності,що передбачає вміння встановлювати контакт і підтримувати належні відносини з представника ми інших етнічних, соціальних, вікових і професійних груп, коректно позиціонувати себе, зберігаючи власнуідентичність, сприяючи вирішенню найважливішого завдання виховання – жити разом, перетворюючи існуючу взаємозалежність держав і етносів у справжню солідарність. Висвітлено сприйняття культурного розмаїття і культурних відмінностей, розуміння необхідності рівноправного діалогу, основним завданням якого є забезпечення гуманних взаємин представників різних національних культур, прийняття принципів толерантності. Зроблено аналіз теоретичних та прикладних педагогічних досліджень із проблеми створення полікультурного освітнього простору. Окреслено проблему визначення педагогічної умови як «формування позитивного відношення молодших школярів до себе, представників інших культур, вироблення навичок толерантної поведінки»; зроблено висновок про потенціал полікультурного освітнього простору у вихованні міжкультурної толерантної особистості. Наголошується на необхідності сприяння сучасної освіти усвідомленню дитиною культури свого народу, визначенню важливого значення полікультурності, яка створює умови для швидкої адаптації учнів до умов існування в суспільстві, що змінюються, допомагаючи сформувати в уяві дитини багатогранну картину світу, усвідомлення себе як частини полікультурного суспільства; розвитку культури міжнаціональної взаємодії, взаєморозуміння, взаємоповаги, становлення нового типу взаємин – діалогу культур.
25
Feldman, O. B. "Альтруїзм у поетично-філософській творчості Тараса Шевченка". Grani 18, № 3 (12 лютого 2015): 113–17. http://dx.doi.org/10.15421/1715069.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування української модерної ідентичності відбувалось у час колоніального становища України. Українська душа в умовах російського колоніалізму стала предметом особливої уваги Тараса Шевченка. Творчість Тараса Шевченка генетично й ментально закорінена в українській національній традиції. Український пророк Тарас Шевченко «запрограмував» українську душу на любов, милосердя, співчуття, солідарність. Альтруїстичний тип свідомості українців у Тараса Шевченка відображають поняття душа та любов. Альтруїстична любов є любов до матері, до України, до людей, до Бога; любовспівчуття, любовкохання. У поетичному доробку Т. Шевченка набуває особливе значення семантика душі. Вона постає як глибоко внутрішня сутність української людини, що має індивідуальну своєрідність і схильність до переживання та співпереживання. Душа в Шевченка є складним поняттям, що залежно від контексту, міняється цілим спектром значень. Підкреслюється безсмертя та космічність душі, бо душа жива; особливої ваги в контексті шевченківського світобачення набуває зв’язок Богадушідобра,серцядушікайданів. Душа української людини, що репрезентує альтруїзм чи егоїзм на індивідуальному рівні дає взнаки роздвоєння, виступає місцем драми екзистенційного вибору.У Шевченка мотив самотності протиставлений таким мотивам, як єднання, приязнь, дружба. Слово душа розширює і поглиблює символічне значення альтруїзму, конкретизує його: душалюбов, душастраждання, душамилосердя, душаспівчуття. У віршах та повістях Шевченка альтруїстичні вияви має образ кобзаря.
26
Гайдамака, В. "Соціальне право: проблеми визначення". Юридичний вісник, № 3 (8 жовтня 2020): 286–92. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.1953.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідженняфеномену соціального права є беззаперечною, оскільки від розвиненості і досконалості цієї комплексної галузі права безпосередньо залежить ефективність функціонування сучасної демократичної, соціальної правової держави, солідарність і стабільність суспільства, ступінь гарантованості соціально-економічних прав людини.
Ступінь цивілізованості сучасних держав оцінюється з позиції оцінки ступеня розвиненості і юридичної досконалості соціального права. Автор обґрунтовує зв'язок соціального права як елемента системи права з соціальними правами, які належать до другого покоління прав людини і характеризуються тим, що для їх реалізації потрібні позитивні дії контрагентів-носіїв цих прав, зокрема держави.
З огляду на різноманіття наукових позицій стосовно розуміння соціального права у статті авторка робить спробу систематизувати погляди сучасних вітчизняних юристів з цього питання і визначити співвідношення понять «соціальне право», «соціальний захист» і «право соціального забезпечення» та їх взаємовплив; намагається визначити коло відносин, які складають предмет правового регулювання соціального права. У статті з позиції системної методології аналізується місце соціального права в системі національного права. Авторка зазначає, що дискусії щодо визнання соціального права самостійною галуззю насамперед пов'язані з унікальністю предмета правого регулювання.
Відокремлення комплексів норм трудового, цивільного, фінансового таадміністративного права в систему соціального права переслідує очевидну мету - забезпечити системність функціонування правового механізму реалізації соціальних прав людини і громадянина, закріплених на конституційному рівні, оскільки ефективна реалізації соціальних прав здебільшого залежить від досконалості їх конкретизації на рівні нормативно-правових актів.
27
Kochubeynyk, Olha M. "Соціальна механіка виробництва аномії: дискурсивний вимір". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (7 липня 2018): 92–104. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).136.
Повний текст джерелаАнотація:
У рамках дискурсивного виміру вивчається соціальна механіка виробництва аномії. Актуальність дослідження обґрунтовується тим, що в суспільстві, яке перебуває у стані воєнного конфлікту, аксіологічні атестації зазнають граничної фрагментації відповідно до дискурсів окремих ідентичностей; унаслідок цього унеможливлюється функціонування конструктів “солідарність”, “консолідація”, “єдність цілей”, “взаємна довіра”, що створює ризики для існування суспільства загалом. Розглядаються основні положення теорії аномії Р. Мертона, які доповнюються принципами соціального конструкціонізму, а тому механіка виникнення аномії пов’язується із втратою елітами дискурсивного контролю над визначенням соціальності. Описано п’ять фаз виробництва аномії, кінцевим результатом чого стає виникнення інфантильного соціуму. Основою процесу визнається поява нових, нерегламентованих практик, що спрямовують суспільне життя на “адаптацію з пониженням”, тобто нав’язують спільноті спрощено-примітивні соціальні настановлення. Частина цих практик входить у суперечність із фундаментальними цінностями та місією панівного дискурсу, а також запускає процеси групової поляризації. Останні ж спричинюють, по суті, виникнення ерзац-еліт, тобто умовної соціальної групи, що виходить на суспільну арену з іншою місією – задовольнити передусім власні потреби. Домінування ерзац-еліт призводить до послаблення механізмів формального і неформального контролю, нестійкості оцінних критеріїв, хабітуалізації соціальних практик, що суперечать морально-етичним конвенціям, і зрештою – до інфантильного соціуму. Зроблено висновок, що гострі соціальні зміни – це лише передумови, на тлі яких відбувається примітивізація соціальних настановлень особистості та фрагментація аксіологічних атестацій, а тому аномія, яка зазвичай особистісно детермінована, є складнокоригованим станом.
28
Клименко, О. Л. "РОЗМОВНЕ МОВЛЕННЯ В АМЕРИКАНСЬКОМУ «УНІВЕРСИТЕТСЬКОМУ» РОМАНІ ХХІ СТ." Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню особливостей функціонування нестандартної лексики англійської мови в розмовному мовленні американського «університетського» роману ХХІ ст. Розмовне мовлення в епоху постмодернізму відрізняється певними стилістичними ознаками та має додаткові фонові конотації, часто стає джерелом словотворчості, задовольняючи естетичні, номінативні та прагматичні потреби авторів художніх творів. Риси розмовного мовлення на лексичному рівні виявляються у використанні певних груп нестандартної лексики, що залежно від рівня стилістичної зниженості мають відповідні словникові позначки ‘slang’, ‘informal’, ‘vulgar’, ‘taboo’. Серед нестандартних одиниць можна виділити: сленгізми з демінутивними суфіксами, котрі мають переважно негативне значення; лайливі сленгові слова; сленгізми, які несуть емоційно-оцінне навантаження; сленгізми, що є евфемістичними найменуваннями певних понять, табуйований сленг, який має експресивно-емоційний заряд. Сленгізми з емоційно-оцінною конотацією можуть звучати глумливо, вживатися іронічно, зневажливо, використовуються для негативної або позитивної характеристики персонажів, місця, ситуації, події. Використання табуйованої лексики всередині соціально-закритої мовної групи університетського кампусу підтверджує солідарність членів цієї групи, є показником соціальної дистанції, вживається для протиставлення літературній мові дорослих. Вульгаризми використовуються як вигуки, що виражають недовіру або здивування, вживаються у разі переляку, хвилювання, гострого переживання невдачі. Усі нестандартні одиниці підпорядковуються граматичним правилам, утворюються за продуктивними словотворчими моделями, значно модернізують художній текст і розширюють функції переносно-метафоричної лексики як засобу стилетворення, виконуючи концептуальну або оцінну функції.
29
Chunikhina, Svitlana. "КОЛЕКТИВНІ ПОЧУТТЯ ЯК ЧИННИКИ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІНКЛЮЗІЇ". Проблеми політичної психології 22 (31 грудня 2019): 140–52. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol22-year2019-19.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі міждисциплінарного аналізу досліджень процесів соціального виключення уточнюється зміст поняття «соціальна інклюзія». Зокрема, у межах соціологічних досліджень увага зосереджується на горизонтальній диференціації суб’єктів соціальної взаємодії на «інсайдерів» і «аутсайдерів». Економічний підхід до проблеми соціального залучення базується на способах усунення бар’єрів у доступі до ресурсів. З позицій філософської перспективи соціальна інклюзія розглядається як можливість повернення соціального суб’єкта до активної соціальної діяльності. Психологічні аспекти дослідження впровадження інклюзивної освіти фокусуються насамперед на соціально-психологічних диспозиціях та емоційних реакціях залучених осіб. Виокремлено три рівні становлення соціальної інклюзії в Україні: інституційний – зачіпає модель соціальної політики держави, яка консервує патерналістські настановлення громадян, призводить до зростання кількості дискримінованих груп та посилення конкуренції між ними за державну підтримку; соцієтальний – пов’язаний із функціонуванням у суспільній свідомості досить жорсткої системи диспозицій щодо норми/нетиповості або меж між ін- і аутгрупами; суб’єктивно-емоційний – визначається патернами емоційного реагування громадян на взаємодію з дискримінованими групами та особами. Конкретизується поняття «колективних почуттів» як реакції на певні події, які є типовими для членів певного суспільства і стало проявляються в різних поколінь. Показано, що серед колективних почуттів, пов’язаних з процесами соціальної інклюзії, в українському суспільстві переважають «емоції дистанціювання» (страх, гнів, відраза) або амбівалентні емоції (співчуття, поєднане з агресивними інтенціями) та спостерігається нестача «емоцій близькості» (солідарність, довіра). Визначено напрями подальших досліджень модальності та динаміки колективних почуттів у процесах соціальної інклюзії, зокрема шляхів набуття позитивного колективного емоційного досвіду, пов’язаного з інклюзією.
30
Яремчук, В’ячеслав. "ВПЛИВ СВІТОГЛЯДНО-ЦІННІСНИХ АРХЕТИПІВ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 510–21. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-510-521.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються аспекти впливу світоглядно-ціннісних архети- пів (певних образів, що символізували моделі поведінки, способи буття на індивідуальному та колективному рівнях), типових для населення Львівської області на процеси формування, функціонування і подальшу трансформацію регіонального політичного режиму в роки державної незалежності України. Обґрунтовано позицію щодо сукупності соціально-економічних ресурсів Львівщини (серед них — відсутність умов для створення монополій на регіо- нальному рівні) у поєднанні з ментальними традиціями суспільства, політич- ною культурою, прикордонним розташуванням, яке посилювало впливи єв- ропейського цивілізаційного простору, створювали підстави для формування в області конкурентоспроможного, плюралістичного, регіонального, політичного режиму із залученням широкого кола (через демократичні процедури рекрутування політичної еліти та її ротації) суб’єктів політичних відносин.
Високий рівень консенсусу загальних соціально-культурних і політичних цінностей суспільства, пов’язаний з його гомогенним складом, здатністю до мобілізації, створювали умови для існування політичного режиму достатньо “автономного” щодо зовнішніх впливів. Цьому сприяла наявність консолідо- ваної політичної еліти Львівщини, яка, прагнучи бути виразником суспіль- ства, спрямовувала свою активність не лише на виконання директив “Цен- тру”, а й на утворення політичних і соціально-економічних умов, необхідних для реалізації інтересів свого регіону. Як виявилося, головним критерієм ле- гітимації регіональних політичних акторів була їхня солідарність з головни- ми національно-етнічними архетипами регіону. Будь-яка спроба протистав- лення з регіоном мала незворотний наслідок для політиків — вилучення з регіональних суспільно-політичних відносин, що відбувалося шляхом легі- тимних процедур або силовим способом.
31
Долгальова, Олена, та Марина Єщенко. "СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-107-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття “сталий розвиток”. Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру.
Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України.
Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку “Україна–2020”. Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов’язань України щодо переходу до сталого розвитку.
Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.
32
Лупаренко, С. Є. "АКСІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ ОСВІТИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 103–10. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.11.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розкриттю аксіологічних засад системи освіти у країнах Західної Європи. Наголошено на важливості формування цінностей у молодого покоління, оскільки вони є своєрідною «сировиною», яка впливає на розвиток мотиваційно-поведінкової і чуттєво-емоційної сфер особистості та формування соціуму загалом. З’ясовано, що європейські країни спираються на ліберальні цінності й права людини, що становлять аксіологічні стовпи системи освіти й розвитку європейського суспільства. Визначено основні цінності, на формування яких спрямовується система освіти у країнах Західної Європи, а саме: рівність для всіх людей як основна європейська цінність; солідарність; гуманізм, який розглядає людину як абсолютну цінність; права людини; толерантність до різних соціальних та культурних груп; свобода, яка проголошує людину вільною від впливу державної влади, релігійної ієрархії тощо; представництво та верховенства право; демократія; недискримінація; антирасизм; інклюзивне суспільство; міжособистісні стосунки; мир і міжнародне взаєморозуміння; міжкультурна освіта; екологічна обізнаність тощо. Установлено, що у процесі формування цінностей важливою є національна орієнтація цінностей, що спричинена історичними, політичними, релігійними, культурними та соціальними особливостями системи освіти в різних країнах Західної Європи. Відзначено, що ефективними шляхами формування цінностей особистості у країнах Західної Європи є: викладання ціннісно-орієнтованих навчальних дисциплін; інтеграція суміжних навчальних дисциплін; міжпредметні заходи, що встановлюють зв’язок із громадою; демократична культура закладу освіти, що включає орієнтацію на використання в навчанні діалогічних форм взаємодії суб’єктів освітнього процесу; інклюзивна освіта, що об’єднує різні групи учнів та вчителів; участь дітей у повсякденній практичній діяльності та спеціальних ситуаціях колективного управління, які створюються й контролюються іншими учасниками освітнього процесу (батьками, учителями, священиками).
33
Кройтор, Артем Вікторович. "ІДЕОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРТІЙНОЇ ПАЛІТРИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ: АНАЛІЗ ПРОГРАМ ВІТЧИЗНЯНИХ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ПАРТІЙ". S.P.A.C.E. / Society, Politics, Administration in Central Europe, № 11 (30 грудня 2019): 11–20. http://dx.doi.org/10.32837/space.v0i11.138.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню політичної ідеології як чинника формування партійної системи України на підставі аналізу програм політичних партій України. Одним із важливих інститутів реалізації політичних ідей, перетворення їх у стратегію політичного розвитку держави є політичні партії, що презентуючи на виборах свої ідеології здобувають право їх реалізації за підтримки суспільства.
Партійна ідеологія базується на емпіричних світоглядно-методологічних формах суб’єктивного сприйняття політичної дійсності. Практичне вираження партійна ідеологія міститься у програмових та статутних документах політичних партій. Партійна ідеологія покликана виражати популярні у суспільстві політичні ідеї та цінності. В такому випадку парламентські вибори є механізмом не лише ротації еліти, але й відбору основних вимог у політичній системі, а отже і визначенням домінуючої політичної ідеології. У статті проаналізовано програми таких політичних партій, як «Слуга народу», «Голос», «Європейська солідарність», «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина», «Опозиційна платформа «За життя!». Визначено особливості партійних програм та їх ідеологічних складових. Доведено, що політичні партії України є партіями універсального типу з розмитими ідеологічними орієнтирами. Визначено, що новостворені політичні партії, подібно до «старих» залишаються лідерськими партіями, локомотивами рейтингу яких є їх лідери. Більшість партій за шкалою ліві – центристські – праві, є центристськими партіями соціал-демократичного спрямування, усі програми політичних партій, що здобули підтримку електорату, окрім «ОП – За життя» мають проєвропейське спрямування. Характерною особливістю таких партій як «Голос» та «Слуга народу» є медійність, віртуалізацій їх діяльності, відсутність розгалуженої організаційної регіональної структури. Важливою ознакою сучасних політичних партій залишається високий рівень ідеологічної мобільності та рецептивності, здатності до інтеграції окремих постулатів конкуруючих політичних ідеологій у програмі однієї партії.
34
Новіков, Д. О., та І. В. Григор’єва. "ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК СОЦІАЛЬНОЇ ФУНКЦІЇ ТРУДОВОГО ПРАВА ТА СОЦІАЛЬНОГО ДІАЛОГУ ПРИ РОЗВ’ЯЗАННІ ПРОБЛЕМ ГНУЧКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 34 (2021): 32–38. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.34.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Автори вивчають взаємозв’язку соціальної функції трудового права та соціального діалогу при розв’язанні проблем гнучкого регулювання праці. Автори вказують, що соціальна функція трудового права у сучасних умовах залежить не лише від державного впливу на правове регулювання трудових відносин. На переконання авторів, сучасна держава у багатьох політико-економічних аспектах зацікавлена у послабленні соціально-правового захисту трудящих через необхідність одержання інвестицій та залучення інозем-них компаній для створення виробництва. Відзначається, що трудове законодавство посту-пово набуває все більшої гнучкості, переносячи все більше питань, що стосуються умов праці, на договірний рівень. Автори вказують, що об’єктивним є те, що на індивідуальному договірному рівні працівникові, який залежить від необхідності отримання роботи, вкрай складно проявляти власну волю при взаємодії із роботодавцем. Автори підкреслюють, що одночасно підсилюється значення та підвищуються колективних договірних засобів регулювання трудових відносин, що вимагає належного рівня організованої солідарності трудящих. Авторами констатується, що солідарність у цьому сенсі представляє собою соціальну єдність індивідів поєднаних певною властивістю при усвідомленні необхідності такого поєднання для досягнення конкретної позитивної мети. Результатом солідарності має стати активне впровадження у практику соціального діалогу укладення міжнародних рамкових угод між транснаціональними корпораціями, державою та населенням, представ-леному спеціалізованими професійними спілками, зокрема, міжнародними. Автори зазначають, що на підставі укладення міжнародних рамкових угод реалізовуватиметься соціальна функція трудового права, котра тепер не будучи прив’язаною до держави та її органів, означатиме дійсний баланс інтересів учасників трудових відносин. На думку авторів, доцільною є розробка національної програми із підтримки профспілкового руху в Україні та колективного співробітництва з міжнародними профспілками на 2021-2031 роки. Результатом цього співробітництва має стати збільшення кількості міжнародних рамкових угод, укладених з транснаціональними корпораціями
35
Гнатенко, К. В. "Принципи соціального забезпечення - основа галузі права соціального забезпечення". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 52–55. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).564.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто принципи соціального забезпечення як основу формування та розвитку галузі права соціального забезпечення, яка сьогодні є однією з ключових галузей права, оскільки її норми спрямовані на реалізацію одного з найважливіших конституційних прав людини - права на соціальний захист. Втім, проголошене, але не реалізоване на практиці, воно віддаляє державу від курсу демократичних перетворень і суспільного благополуччя. Для ефективної й дієвої реалізації цього права встановлюється система принципів, на якій ґрунтується соціальне забезпечення. Принципи права соціального забезпечення визначено як основоположні ідеї, керівні положення й основні начала, засновані на міжнародних стандартах у галузі соціальної політики та закріплені в нормах національного законодавства, які втілюють у собі науково обґрунтовані розробки та ідеологічно закріплені концепції в галузі соціального забезпечення та сприяють більш ефективному та соціально справедливому розподілу державних грошових коштів і коштів недержавних соціальних фондів між громадянами, котрі в установленому законом порядку набувають право на отримання соціального забезпечення в одній або декількох формах.
Зазначено, що у разі суттєвої зміни суспільних відносин у сфері соціального забезпечення виникає потреба у зміні змісту визнаних принципів права соціального забезпечення. Тобто останні повинні формуватися поетапно залежно від економічного становища в Україні. Отже, до основних принципів соціального забезпечення запропоновано віднести: всебічність (універсальність) соціального забезпечення; рівність прав і можливостей, заборону дискримінації; соціальну справедливість; єдність і диференціацію у соціальному забезпеченні населення України; цільове й ефективне використання коштів державних і недержавних соціальних фондів; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг; державну гарантованість установлених прав у сфері соціального забезпечення; солідарність і субсидування у соціальному забезпеченні; прозорість, своєчасність і повноту соціального забезпечення населення; забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального забезпечення.
36
Бондаренко, А. І. "Роль верховенства права у правозахисній діяльності сучасної держави". Актуальні проблеми держави і права, № 87 (4 листопада 2020): 17–22. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i87.2794.
Повний текст джерелаАнотація:
Соціальна справедливість субстантивно пов'язана з верховенством права і правами людини, а тому вона має розглядатися у площині державного правозахисту. Зв'язок цих трьох концептів, а також встановлена нами закономірність, що принаймні деякі допущення соціальної несправедливості в державі можуть вести до порушення прав людини й відхилення від верховенства права, створюють підґрунтя для характеристики однієї з тенденцій реалізації правозахисної функції сучасними державами. Ідеться передусім про ренесанс ідеї соціальної держави, яка була проголошена мертвою й утопічною на початку світової фінансової кризи 2008 року. Зараз, після десяти років відновлення, ідеї соціальної державності знову починають набувати концептуальних обрисів і все частіше потрапляють у фокус стратегічного планування правозахисної функції держави. У зв'язку із цим важливо простежити, як змінилося сучасне уявлення про соціальну державність в останніх дослідженнях у царині верховенства права і прав людини.
Розширення концентричної системи державного правозахисту є закономірністю нашого часу, яка пов'язана насамперед з адаптацією глобальної політичної програми сталого розвитку. Ідеологія сталого розвитку передбачає поступове розширення меж соціального державного правозахисту, щоб гарантувати прийдешнім поколінням більш справедливе й рівноправне майбутнє. Права людини безпосередньо пов'язані з доктриною верховенства права, що, своєю чергою, породжує зв'язок між ними і соціальною справедливістю. Суперечливість проблеми належності соціальної справедливості до вимог верховенства права вирішується шляхом запровадження концентричної моделі соціальної держави, у рамках якої розрізняють три межові форми соціальної справедливості, визначені через права людини. Перша форма - мінімальна, яка збігається з найменшим колом державного правозахи-сту, - це так звана позитивна держава, де соціальне забезпечення базується на індивідуалізмі та захисті корпоративних інтересів. Інше концентричне коло, яке визначає активність держави у правоза-хисті, - це «держава соціальної безпеки», що проводить політику повної зайнятості, забезпечує всім громадянам гарантований мінімальний рівень життя і рівність шансів, але не матеріальну рівність. Третя, найширша форма - «держава загального добробуту», у якій забезпечуються рівність, кооперація і солідарність усіх членів суспільства.
37
ГРУШЕВА, Тетяна, та Ольга СПИС. "РЕФОРМАЦІЙНА ДОКТРИНА І ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ (на прикладі історії пізнього протестантизму в Україні)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 204–16. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233808.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – на прикладі історії пізнього протестантизму в Україні визначити особливості політичної етики в реформаційній доктрині. Методологія дослідження спирається на методи: загальнонаукові (аналітичний, синтетичний, парадигмальний, холістичний); загальноісторичні (системно-хронологічний, історико-порівняльний); та соціологічний (контент-аналіз). Наукова новизна полягає у тому, що вперше в новітній українській історіографії і філософській науці зроблена спроба комплексного аналізу впливу зовнішніх чинників на політичну етику протестантів на прикладі історії протестантизму в Україні ХХ – початку ХХІ ст. Висновки. Реформаційна доктрина була сформована 500 років тому. За цей період вона пройшла випробування часом. Дослідивши окрему складову доктрини – політичну етику, автори статті дійшли висновку, що її ключові тези були сформовані в період раннього протестантизму і залишаються незмінними до сьогодні. Виразні специфічності є реакцією на історичні умови існування та проявом етноконфесійних відмінностей. Прикладом слугує буття протестантів у радянській Україні. Посилаючись на біблійну тезу “всяка влада від Бога”, протестанти сприйняли всі гасла радянської влади. На своїх з’їздах вони висловили бажання навіть проходити службу в армії. Згодом, коли атеїстичний експеримент в УРСР набрав обертів і представники богоборчої влади вдалися до репресій, віруючі намагалися використати різні стратегії виживання в суспільстві з панівним ворожим світоглядом: від наполегливих вимог реєстрації громад до оголошення сидячих страйків і намагання емігрувати в “будь-яку несоціалістичну країну”. Так, християни дійшли висновку, що та влада від Бога, яка слугує добрій справі. Протестанти в сучасній Україні повільно включилися до політичного життя. Християни віри євангельської найбільш виразно демонструють солідарність із суспільними настроями (участь в Помаранчевій революції, Революції Гідності, капеланському служінні). У сучасному протестантському середовищі піддається сумніву сліпе підпорядкування будь-якій владі, вносяться зміни в пацифістські настрої, виникають передумови до зародження соціально-політичного богослов’я. Особливою цінністю для нього є категорії правди, свободи і відповідальності (що є проявом етноконфесійних відмінностей), а позакультове служіння організоване із дотриманням ортодоксії та ортопраксії.
38
Кот, Л. Л. "СТРУКТУРНО-ЗМІСТОВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ". Підприємництво та інновації, № 21 (30 грудня 2021): 15–23. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/21.3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено структурно-змістовне дослідження соціального підприємництва як макроекономічної категорії. З метою більш повного розкриття структури та змісту категорії «соціальне підприємництво» досліджено такі поняття як: «інтерес», «соціальна норма», «примус», «мотив», «підприємництво», «підприємець», «підприємницьке управління», «солідарність», «громадянська участь», «суспільно-корисна діяльність», «благодійність», «соціально-відповідальний бізнес», «соціальне обслуговування», «соціальний активізм». Зазначено, що категорія соціального підприємництва є важливим атрибутом сучасної національної економіки. Визначено змістовні ознаки соціального підприємництва: 1) оформлення в якості інституту; 2) наявність навколо підприємства відносно стійкої мережі, де контакти з його центром включають горизонтальні зв’язки; 3) соціальне підприємництво приносить прибуток, який розподіляється на розвиток підприємства, серед учасників і спрямований на соціальні проєкти і благодійність; 4) соціальне підприємництво націлене на вирішення соціально значущих проблем; 5) у соціальному підприємництві поєднуються підприємець і соціальні інновації, тобто створюються правила життя суспільства або відбувається модифікація правил, що координують близьку для соціального підприємця сферу господарювання. Запропоновано визначення соціального підприємництва як: раціональної економічної діяльності, яка спрямована на повноцінне вирішення або зменшення загрози з боку соціально важливих проблем, що володіє соціальним впливом, інноваційністю, наявністю фінансових коштів, які сприяють підтримці діяльності організації, за допомогою підприємницького підходу та самоокупності; як форми громадянської участі, для якої характерна наявність мережі соціальних контактів, що складаються навколо соціальних підприємств; як форми побудови солідарності, що сприяє створенню економіки солідарності в сучасному гуманному суспільстві. Зазначено, що однією з найважливіших властивостей соціального підприємництва є характерний для цієї категорії баланс прибутку і соціального призначення організації, використання соціально-економічних інновацій, які ведуть до форсування соціальних змін і задоволення суспільних потреб. Обґрунтовано, що соціальне підприємництво виступає в різних організаційно-правових формах в залежності від соціально-економічних і культурних умов, а також певних завдань, які ставлять перед собою соціальні підприємці, і є самостійним напрямком економічної діяльності. Констатовано, що ідея соціального підприємництва має важливе значення для поступального формування та розвитку соціального середовища, сприяє активізації громадянської участі та солідарності, а також є засадою сталого розвитку економіки країни.
39
КРУГЛЕНКО, Л. В. "ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ІДЕЙ ПОЛІКУЛЬТУРНОЇ ОСВІТИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ (к. ХХ – п. ХХІ ст.)". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (17 листопада 2021): 79–84. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Автором визначено, що серед пріоритетних напрямів розвитку вітчизняної системи освіти сучасна педагогічна наука визнає полікультурний вектор як такий, що забезпечує виконання двох завдань: входження України до євро- пейського освітнього простору та розв’язання питань внутрішнього існування полікультурного суспільства. Озна- чена проблема, як констатує автор, в історико-педагогічному дискурсі розглядається передусім у компаративному аспекті, натомість вітчизняний досвід «полікультурності» опинився на узбіччі наукового пошуку. Утім автор вважає, що таке дослідження дозволяє з’ясувати динаміку розвитку ідей полікультурної освіти у вітчизняній педагогічній думці кінця ХХ – початку ХХІ ст., встановити головні тенденції цього процесу та визначити проблеми, які необ- хідно вирішувати саме сьогодні. Спираючись на думки вітчизняних вчених щодо важливості застосування методу періодизації в історико-педагогічному дослідженні, автором представлено власну періодизацію розвитку ідей полі- культурності у вітчизняному педагогічному дискурсі. На основі визначених чинників (особливості політико-еконо- мічного та соціокультурного життя України у визначених хронологічних межах та актуалізація проблеми в освітніх регуляторних документах; наявність / відсутність наукових публікацій із визначеної теми в тогочасному педагогіч- ному дискурсі; напрями, тенденції розвитку проблеми та практичний доробок вітчизняних вчених і педагогів-прак- тиків тощо) розроблено таку періодизацію розвитку ідей полікультурної освіти у вітчизняній педагогічній думці: І-й період – теоретико-накопичувальний (кінець 80-х рр. ХХ ст. – перше десятиліття ХХІ ст.); ІІ-й період – практико- зорієнтований (друге десятиліття ХХІ ст. – триває нині); визначеним хронологічним періодам передував підготовчий етап (60–70-ті рр. ХХ ст.), на якому (в межах концепції інтернаціонального виховання) формувалися зародки ідей полікультурності. Утім у межах концепції пролетарського / соціалістичного інтернаціоналізму зародки ідей полі- культурності (солідарність, рівність, братерство) були суттєво обмежені класовим принципом. Доведено, що українські вчені мають створити таку модель полікультурної освіти, яка б відображала особли- вості державного розвитку України, її багатонаціонального складу, проте відображала б загальні тенденції євро- пейського співтовариства у їхньому прагненні до соціокультурного діалогу. Такий підхід буде продуктивним лише за умови врахування власного позитивного педагогічного минулого.
40
Хлонь, О. М. "ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРАВОВОГО НІГІЛІЗМУ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ПРАВОСВІДОМОЇ ПОВЕДІНКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 204–16. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-204-216.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обгрунтовано, що суспільна правосвідомість нерозривно пов'язана з почуттям загальної справедливості. В умовах юридичного нігілізму люди відчувать почуття безнадії, розчарування, соціального відчуження, розгубленості, зневіри та втрати віри в майбутнє. Почуття соціальної апатії охоплює суспільство. Правовий нігілізм є продуктом певних соціальних умов життя. Всепроникна криза, особливо в економіці, безпосередньо спричиняє політичну, правову та духовну кризу.
Це явище є одним із руйнівних соціальних утворень, яке існує в умовах глобальних трансформацій, коли дисбаланс цінностей та ідеалів швидко заповнює всі сфери суспільства, має значний деструктивний потенціал та зумовлює низку негативних процесів. Необхідно активно боротися з такими явищами і намагатися запобігти їх виникненню своєчасними діями та науково обґрунтованими засобами, попередньо вивчивши їх і давши їм вичерпну характеристику. Соціальний аспект запобігання цьому явищу неможливий без розуміння феномена права як фундаментальної категорії, підкріпленої відповідними уявленнями про правову культуру та правосвідомість. Вивчаючи правові категорії, ми повинні прагнути підвищити рівень правової обізнаності суспільства, посилити почуття відповідальності, поваги до закону та прав інших людей, зміцнити соціальну та національну солідарність, визнати важливість національних та загальнолюдських інтересів, що є особливо актуально для нашого часу. Доцільно приділяти високий ступінь уваги вивченню та формуванню серед молодого покоління високої правової культури, контролю за дотриманням принципів правових відносин серед своїх громадян та вихованню молодого покоління в дусі поваги до верховенства права.
Державна підтримка відповідних заходів суттєво підвищить розуміння патріотизму та поваги до державних цінностей. Такі заходи можуть мати позитивні наслідки не лише щодо підвищення правової обізнаності підростаючого покоління, а й загалом для підвищення якості державності.
Саме тому вивчення факторів формування морально-правової свідомості молоді є одним із пріоритетних напрямів подальшого формування правового суспільства. З огляду на це, існує також значна сфера для дослідження цієї проблеми в контексті суміжних наук, таких як право, філософія тощо. Також можна зазначити, що правосвідомість – це дуже важливий і ґрунтовний рівень досліджень, що вимагає всебічного розгляду та ретельного вивчення. Однак доцільно провести науковий огляд відповідної категорії у поєднанні з розумінням цілісної структури першопричин та факторів, що підтримують напрямок формування правової поведінки особистості в соціальному середовищі.
41
O.M., Kochubeynyk, and Iarovyi D.O. "TWO WAVES OF THE PANDEMIC: A COMPARATIVE ANALYSIS OF THE SOCIAL AND POLITICAL EXPECTATIONS OF UKRAINIANS." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (May 6, 2022): 59–66. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2022-1-8.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The article covers the analysis of differences in social and political expectations of Ukrainians, which have evolved under the restrictive measures and have been related to the change of risks, threats and experiences personal assessments in the emergency situation. Methods. The study, organized as a quasi-experiment with unrelated samples, was undertaken in two steps, the first of which was in March 2020, and the second – in September 2020. Variables were measured by using an extended Likert scale to assess risks, threats, experiences, social and political expectations. Sample populations were formed by using an online survey (namely, “respondent-driven sampling”) in compliance with the procedures ensuring representativeness. The focus of the results interpretation was on the consequences which might occur for predicting of the citizens’ social and political behavior. Results. It was determined that the actualization of negative social and political expectations in society had taken place due to the background of unclear pandemic control actions, unpredictability, and lack of interpretation for changes in the economic regime, etc. Therefore, the pessimism or optimism of the assessments is related not to personal attitudes, but to a real reflection of events. It was argued that the intensification of negative allocentric experiences against the background of high assessments of social, political and personal threats and risks could provoke exacerbation of social confrontation, increase tensions and conflicts, as well as hinder the establishment of social consensus and social solidarity. Conclusions. Social expectations are interpreted as the individual’s components of the system of social behavior regulation (of the interaction in group or society), acting as a coherent system of requirements for norms, positions, social roles. It is shown that, as an attribute of a differentiated society, the variability in reactions to a specific course of events contributes to the formation and development of a complex ramified system of social expectations, being a factor of dynamic processes in the society itself. It was considered that society needed the implementation of a targeted program for psychological counteraction and prevention of phenomena that might provoke social destruction.Key words: transformation of everyday life, social solidarity, egocentric and allocentric experiences, pandemic, quarantine restrictions. Мета. Статтю присвячено вивченню відмінностей соціальних та політичних очікувань, що сформувалися в українців в умовах режимно-обмежувальних заходів та пов’язаних зі зміною особистісних оцінювань ризиків, загроз та переживань, спричинених надзвичайною ситуацією. Методи. Дослідження, організоване як квазіексперимент із незв’язаними вибірками, проводилося у два етапи (березень 2020 р. та вересень 2020 р.). Вимірювання змінних (оцінювання ризиків, загроз, переживань, соціальних та політичних очікувань) здійснювалося за допомогою розширеної шкали Лайкерта. Вибіркові сукупності формувалися за допомогою онлайн-опитування (а саме «вибірки, керованої респондентом») із дотриманням процедур забезпечення репрезентативності. Фокус уваги в інтерпретації отриманих результатів було поставлено на тому, якими можуть бути наслідки цих відмінностей у разі прогнозування соціальної та політичної поведінки громадян. Результати. Встановлено, що актуалізація негативних соціальних та політичних очікувань у суспільстві відбулася на тлі нечіткості кроків з протидії пандемії, непередбачуваності та відсутності пояснень у змінах режиму функціонування економіки тощо, а тому песимізм чи оптимізм оцінювань пов’язаний не з особистісними настановленнями, а реальним віддзеркаленням подій. Стверджується, що поси-лення негативних алоцентричних переживань на тлі високого оцінювання соціальних, політичних й особистісних загроз та ризиків може провокувати загострення соціального протистояння, зростання напруженості та конфлікти, а також перешкоджати встановленню суспільної злагоди та соціальної солі-дарності. Висновки. Соціальні очікування є компонентом системи регуляції соціальної поведінки особистості (взаємодії в групі, суспільстві), що діють як узгоджена система вимог щодо норм, позицій, соціальних ролей. Варіативність реакцій на конкретний перебіг подій, яка є властивістю диференційова-ного суспільства, сприяє утворенню і розвитку складної розгалуженої системи соціальних очікувань у суспільстві, виявляючись чинником динамічних процесів у ньому. Суспільство потребує впровадження цілеспрямованої програми психологічної протидії та профілактики явищ, що можуть вияви-тися провокаторами соціальних деструкцій.Ключові слова: трансформація повсякденності, соціальна солідарність, егоцентричні та алоцентричні переживання, пандемія, режимно-обмежувальні заходи.
42
Хлівнюк, Тетяна. "ОЦІНКА ВПЛИВУ ІММІГРАЦІЇ НА СОЦІАЛЬНУ ДЕРЖАВУ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ТА ПРАКТИЧНИЙ ВИМІР". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 126–30. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Аргументовано, що в останні два десятиліття на порядок денний у країнах із розвиненим інститутом соціальної держави вийшли нові виклики, пов’язані із солідарністю з іммігрантами. Це зумовлено, з одного боку, появою нових масштабних конфліктів на планеті, а з іншого – зниженням стійкості соціальної держави, одним зі завдань якої є сприяння інтеграції трудових мігрантів та біженців. Проаналізовано основні підходи до співвідношення соціальної держави та імміграції: концепцію «нової ліберальної дилеми» та концепцію «шовінізму соціального забезпечення», або «націоналізму соціальної держави». Відзначено, що концепція «нової ліберальної дилеми» передбачає, що: 1) сильна соціальна держава базується на сильній солідарності громадян, зокрема й до іммігрантів; 2) водночас стійкість інституту соціальної держави є під загрозою, коли спільнота стає більш різноманітною; 3) наслідком значної різноманітності спільнот держав соціального типу й надання соціальних прав іммігрантам стало поступове зниження підтримки громадянами ідеї соціальної держави. Змістом дилеми є невизначеність неоліберальних і соціал-демократичних політиків у виборі між відкритістю до іммігрантів та потребою зберегти сильні національні системи соціального забезпечення. Наголошено на особливостях концепції «шовінізму соціального забезпечення», яка обмежує соціальні права іммігрантів або ж (у м’якшій версії концепції) передбачає надання соціальних гарантій виключно за умови відповідності певним критеріям. Відзначено, що: 1) у докризовий період еволюції соціальної держави (поч. 1960-х – сер. 1970-х років) під впливом активної деколонізації мігрантам було надано деякі (обмежені) соціальні права, однак діяльність інституту соціальної держави спрямовувалася передусім на потреби громадян цих держав; 2) у 1970-х роках завдяки право- захисному руху зросли перспективи розширення соціальних прав іммігрантів; 3) із 1990-х років тенденція розши- рення соціальних прав іммігрантів була призупинена. Це пояснюється входженням інституту соціальної держа- ви в глибоку кризу й одночасним збільшенням чисельності іммігрантів-біженців, інтеграція яких потребувала значних затрат; 4) кілька останніх криз (фінансова криза 2008 р., європейська міграційна криза 2015 р., корона- криза 2020–2021 рр.) посилили уразливість мігрантів. Доведено, що кризові явища у функціонуванні соціальної держави мають комплекс причин і не звужені виключно до впливу імміграції на соціальну сферу життєдіяльності розвинених держав.
43
Відлак, Катаріна, Оленка Дмитрик та Сяйво. "Вступ до «розйобування» солідарності: квіримо пострадянські перспективи". Feminist Critique: East European Journal of Feminist and Queer Studies, № 5 (8 жовтня 2021). http://dx.doi.org/10.52323/567891.
Повний текст джерелаАнотація:
Цей текст пропонує огляд основних питань, активістських і теоретичних концепцій, представлених у спецвипуску «Роз/йобана солідарність: квіримо пострадянські перспективи». Автор_ки досліджують можливості вживання терміна «квір» і квірних концепцій на пострадянських і постсоціалістичних просторах, використовуючи поняття «розйобувати» як критичний інструмент, аби підкреслити первинний непристойний потенціал «квіру» в англійській мові – потенціал порушення сформованого порядку. Автор_ки роздумують про можливості квір- і феміністичних солідарностей, що виходять за рамки розподілу на Схід і Захід, не потрапляючи в пастку західної вищості чи антизахідних настроїв. Детальніше представляючи концепцію квір-солідарності як «спільної роботи», автор_ки шукають можливість егалітарної взаємопідтримки, яка долає національні й культурні кордони. І, звичайно, вступ містить огляд критичних робіт, що ввійшли до цього спецвипуску.