Статті в журналах з теми "Смак естетичний"

Лазаренко Г. А. Художньо-естетичний смак дітей старшого дошкільного вікута особливості його вияву. У дослідженні виявлені питання особливостей вияву художньо-естетичного смаку дітей старшого віку, а саме: емоційні реакції, їх потреби у сприйманні прекрасного, особливості сприйняття навколишніх і музичних звуків. Також з’ясовано, що допомагають виявитися художньо-естетичному смаку музично-театральна діяльність, виконавська та творча активність дошкільників.

The article considers the integrated approach to professional training of future music and pedagogical workers. The ideas of aesthetic education and music education are combined. It is noted that aesthetic taste is the willingness of music teachers to analyze and perceive the beautiful, determine the aesthetic value of musical works, break the aesthetic perception through the mechanisms of performing works of musical art, to educate students in aesthetic culture.The purpose of the article is a theoretical substantiation of the method of education of aesthetic taste in future music and pedagogical workers by means of vocal skills. The research methodology is a competency approach. The novelty is the method of educating aesthetic taste in future music and pedagogical workers by means of vocal skills. Methodology is an algorithm and procedures for updating the content of education, the use of variable methods and forms, means of educational work. The formation of the ability to aesthetic taste occurs in the process of teaching vocal skills. At the emotional-motivational stage, the connection of the motivational sphere with emotions, which is essential in the profession, is revealed. Peculiarities of the content-executive stage of the method are updating the content of vocal training by supplementing psychological and pedagogical knowledge about aesthetic taste.There is an improvement of skills of concert-performing, compositional, conducting, musicological, research, pedagogical, sound-directing, managerial activities in the field of musical art by means of vocal skills. The content of the reflexive-controlling stage of the method is one’s own thoughts and experiences, doubts and beliefs in one’s own correct actions, analysis of one’s own mental and moral state, feeling of aesthetic pleasure and harmony, control and restraint of one’s emotions, self-knowledge and self-regulation.The practical significance of the method is that the level of formation of aesthetic taste of future music and pedagogical workers increases. This affects the quality of performance of musical works, creative self-expression, recognition of talents by grateful spectators.Key words: musical art, music teacher, aesthetic education, methods, competence, artistic ideal, fashion. У статті розглядається інтегрований підхід до професійної підготовки майбутніх музично-педагогічних працівників. Поєднуються ідеї естетичного виховання й музичної освіти. Зазначено, що естетичний смак – це готовність музично-педагогічних працівників аналізувати та сприймати красиве, визначати естетичну цінність музичних творів, переломлювати естетичне сприйняття через механізми виконання творів музичного мистецтва, виховувати в учнів естетичну культуру.Метою статті є теоретичне обґрунтування методики виховання естетичного смаку в майбутніх музично-педагогічних працівників засобами вокальної майстерності.Методологією дослідження є компетентнісний підхід. Новизну складає методика виховання естетичного смаку в майбутніх музично-педагогічних працівників засобами вокальної майстерності. Методика – це алгоритм і процедури оновлення змісту виховання, використання варіативних методів і форм, засобів виховної роботи. Формування здатності до естетичного смаку відбувається в процесі викла-дання вокальної майстерності. На емоційно-мотиваційному етапі розкрито зв’язок мотиваційної сфери з емоціями, що є суттєвим у професії. Особливостями змістово-виконавчого етапу методики є оновлення змісту вокальної підготовки шляхом доповнення психолого-педагогічними знаннями про естетичний смак. Відбувається удосконалювання вмінь концертно-виконавської, композиторської, диригентської, музикознавчої, дослідницької, педагогічної, звукорежисерської, менеджерської видів діяльності у сфері музичного мистецтва засобами вокальної майстерності. Змістом рефлексивно-контролювального етапу методики є власні роздуми й переживання, сумніви й переконання в правильності власних дій, аналіз власного психічного й морального станів, відчуття естетичної насолоди та гармонії, контроль і стриму-вання власних емоцій, самопізнання й саморегуляція.Практична значущість методики полягає в тому, що підвищується рівень сформованості естетичного смаку майбутніх музично-педагогічних працівників. Це відбивається на якості виконання музичних творів, творчому самовираженні, визнанні талантів вдячними глядачами.Ключові слова: музичне мистецтво, учитель музики, естетичне виховання, методика, компетентність, художній ідеал, мода.

В статті розглянуті теоретичні і практичні аспекти формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва; розкрито причини, які впливають на низький рівень сформованості музично-естетичної культури: падіння рівня культури в молодіжному середовищі; антидуховні і антисоціальні явища в суспільстві; відсутність систематичного, цілеспрямованого педагогічного впливу на особистість, низька ефективність прийомів і методів, покладених в основу формування музично-естетичного виховання; недостатнє розуміння сутності музично-естетичної культури особистості як динамічного інтегративного особистісного утворення, що виявляється у сформованості системи музично-естетичних знань, умінь і навичок, естетичних почуттів, музично-естетичного смаку; комплексу методичних знань з музичного виховання школярів і здатності застосовувати їх у майбутній професійно-педагогічній та художньо-естетичній діяльності. Розкривається послідовність етапів формування музично-естетичної культури майбутніх учителів музичного мистецтва в культурно-освітньому просторі педагогічного закладу вищої освіти, яке здійснюється на основі цілісного педагогічного впливу на когнітивну, емоційно-ціннісну та творчу сферу майбутнього вчителя музичного мистецтва на основі визначених рівнів педагогічного забезпечення процесу естетичного, музичного розвитку та соціокультурної активності особистості: інтелектуальний рівень, орієнтований переважно на музично-естетичні знання; аксіологічний рівень, що відображає переважно цінності і смисли музично-естетичної активності, культурної поведінки особистості, усвідомлення особистістю соціальних і соціально-психологічних цінностей культури; творчий рівень, що передбачає включення студента в активну художньо-творчу діяльність. Ключові слова музично-естетична культура, вчитель музичного мистецтва, вищий педагогічний заклад освіти, художньо-творча діяльність.

У статті розглядаються критерії і показники сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді. Обґрунтовано вибір груп критеріїв сформованості одухотвореного образу людини культури в студентської молоді, окреслено критерії сформованості образу людини культури та подано їх змістовні характеристики, схарактеризовано показники, які відповідають визначеним критеріям. До аксіологічної групи віднесено ціннісно-смисловий та естетичний критерії, що показують сформовану систему духовних і культурних цінностей і світоглядних уявлень про сенс буття, сформований ціннісний, гуманістичний світогляд, ціннісне ставлення до національної культури, наявність естетичних і художніх потреб, здатність насолоджуватися прекрасним, сформовані естетичні смаки, прагнення до естетичного ідеалу, систему естетичних цінностей, художньо-естетичну компетентність. До складу потребово-мотиваційної групи віднесено емоційно-оцінний та мотиваційний критерії, де показниками є: емпатія, переживання катарсису, прагнення до творчого самовияву, мотивація до оцінювання моральних якостей особистості, внутрішня потреба реалізації потенціалу носія культури, зацікавленість у наслідуванні культурних традицій, прагнення до культурної самоідентифікації. Когнітивна група представлена когнітивним критерієм, що характеризується засвоєнням базових понять і категорій культури, вмінням оперувати цими поняттями в побудові власних суджень, етнокультурна компетентність, критичне й інноваційне мислення. Поведінкова група представлена операційно-дійовим і діяльнісним критеріями з показниками: соціокультурна адаптивність, готовність особистості до самостійної діяльності, культуротворча і духотворча діяльність.

У публікації на основі загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення визначено сутність поняття «художній смак» та виокремлено форми роботи з формування художнього смаку студентів митецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв». «Художній смак» – це складна інтегративна якість особистості, основа розвитку духовності та активно-творчої її діяльності; здатність до сприймання, аналізу й естетичного оцінювання творів мистецтва відповідно до сформованих ідеальних переконань про прекрасне. Художній смак особистості виявляється у процесі естетичного оцінювання, під час висловлювання власних суджень щодо творів мистецтва керуючись естетичними почуттями, потребами, світоглядом та знаннями. Передусім формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей залежить від успішного оволодіння знаннями з курсу «Історія мистецтв», а також від налагодження міжпредметних зв’язків із циклом фахових дисциплін. Так, студенти набувають системних знань про виникнення та історичний розвиток основних видів, жанрів мистецтва; розуміння особливостей художніх стилів; вивчення кращих зразків світового мистецтва, їх сприймання, аналіз і оцінювання відповідно до ідеальних уявлень про прекрасне, що є основою формування художнього смаку. Виокремлено форми і методи роботи з формування художнього смаку студентів мистецьких спеціальностей у процесі вивчення курсу «Історія мистецтв»: аналіз творів мистецтв за спеціальним алгоритмом; створення ілюстрованих словників мистецтвознавчих термінів, понять, напрямів мистецтва; виступи з підготовленими презентаціями (метод ілюстрації); застосування інформаційно-комунікаційних технологій (методи спостереження і ілюстрації); відвідування музеїв мистецтва, персональних виставок, екскурсії до пам’яток архітектури, творчі зустрічі (словесні і наочні методи: бесіда, дискусія, спостереження, ілюстрація); відвідування екзаменаційних переглядів; відвідування екзаменаційних переглядів, виконання практичних форм роботи (методи графічних вправ, замальовки). Ключові слова: історія мистецтв, художній смак, мистецька освіта, естетичне виховання.

Стаття присвячена аналізу образу жінки-рукодільниці у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля». Розглядаються людські якості, які уособлюють найкращі риси жіночого характеру: доброту, сердечність і хазяйновитість. Особлива увага приділяється праці, що увиразнює людські чесноти та вдачу. У статті акцентовано увагу на жіночих образах літератури ХІХ століття, які різняться рівнем життя та поглядами. Як і в реальному світі, так і на сторінках художніх творів кожна героїня має свою долю. Відповідно до мети статті здійснено аналіз образу жінки-рукодільниці, яку розуміємо як жінку, що займається рукоділлям, у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля». У досліджені наведено приклади з художніх творів про життя і побут українських героїнь, описи дівчат-красунь у вишитому вбранні; сімейні звичаї і обряди, що супроводжуються використанням вишитих рушників, виготовлених самими дівчатами та жінками; охарактеризовано техніки шиття та процес вишивання. У результаті дослідження образів жінок-рукодільниць у творах І. Котляревського «Наталка Полтавка», Т. Шевченка «Назар Стодоля», О. Кобилянської «Земля» з’ясовано, що кожна героїня славилася високими естетичними вподобаннями, розвиненими трудовими навичками, опануванням технології виготовлення й оздоблення речей побуту, одягу. Усі ці якості позитивно впливали на їхній авторитет у суспільстві та протилежної статі. Статус «жінка-рукодільниця» додавав особистості поваги (подекуди навіть спостерігалося поклоніння таланту та трудолюбству), допомагав людині жити, виконувати складну справу життя, ушляхетнював душу, підіймав над посередністю, поліпшував емоційний стан, робив дівчину витонченою, був ознакою готовності до подружнього життя, моральної краси і досконалості. Аналіз жіночих образів у вищезазначених художніх творах дозволяє зробити висновок, що ідеалом для українських письменників була жінка- рукодільниця, берегиня, у якій гармонійно поєднуються працелюбність, зовнішня і внутрішня краса, високорозвинений естетичний смак.

Стаття присвячена висвітленню проблеми естетичного виховання особистості дитини в контексті викликів сьогодення. Автор зазначає, що нині проблема естетичного виховання особистості набуває особливого значення, оскільки загострюються суспільні суперечності, втрачаються загальнолюдські цінності, життєві ідеали дітей та юнацтва. З погляду психології та педагогіки естетичне виховання є актуальною, проте все ж недостатньо дослідженою проблемою. Неупереджений аналіз засвідчує, що погляди вчених на цю важливу проблему неоднозначні, тому утворюють мозаїчну картину на рівні теоретико-емпіричних міркувань. Мета статті полягає в аналізі теорії естетичного виховання зростаючої особистості, узагальненні психолого-педагогічної та науково-методичної літератури з проблеми, визначенні теоретико-методичних засад дослідження, виокремленні ефективних умов естетичного виховання дітей. Під час роботи над публікацією використано метод історико-педагогічної ретроспективи для з’ясування еволюції поглядів науковців, педагогів на проблему естетичного виховання школярів, теоретичного аналізу, синтезу та узагальнення для виокремлення ефективних умов естетичного виховання зростаючого покоління. Проаналізовано елементи естетичної культури як важливого складника всебічного розвитку особистості. Доведено, що характер і ступінь розвитку естетичного почуття і естетичного смаку, їх виховання є важливим чинником формування естетичної культури особистості. Автором відзначено, що проблема виховання естетичної культури школярів є надзвичайно актуальною і необхідною для подальшого вивчення та наукового обґрунтування.

В статі розглянуто проблеми формування художньо-естетичного смаку у дітей старшого дошкільного віку, розкрито виховний потенціал музичного мистецтва. Засоби музичного мистецтва розподілено за жанрами, формою виконавства, способами музичної виразності, метою і формами освоєння творів музичного мистецтва. Теоретично обґрунтовано педагогічні умови формування художньо-естетичного смаку у дітей старшого дошкільного віку засобами музичного мистецтва. Уточнено критерії, за допомогою яких виявлено динаміку сформованості ціннісних орієнтацій у дітей старшого дошкільного віку.

Солоділова О. В. Проблема сприйняття у філософії Т. Адорно. – Стаття.У статті розглянуто особливості проблеми сприйняття у філософії Т. Адорно. Його творчість відбувалася на тлі великих суспільних й культурних перетворень в XX столітті. Будучи філософом, культурологом, соціологом, музикознавцем, Т. Адорно напрацював свою теорію «негативної діалектики», в межах якої диференціював індивідуальне й надіндивідуальне, особливе й загальне. У статті обґрунтовано, що основним здобутком Т. Адорно є його тлумачення витвору мистецтва, музич- ного, зокрема, як самостійного автономного суб’єкта, що має трансцендентний характер. Таким чином, раціональному позитивному мисленню – як суспільному, так і індивідуальному, що набуло своїх характерних рис у час розвитку авангардного мистецтва, народження Постмодерну, добу панування суспільства масового споживання й масової культури (поп-культури), яке певним чином стандартизує мислення, віддаючи перевагу масовим формам мистецтва й масовій музичній культурі, Адорнопротиставляє процес безпосереднього сприйняття слухачем й глядачем культури, музики на рівні об’єктивного існування витвору мистецтва, який водночас має автономну суб’єктивну природу. Окреслено, що основним мотивом цієї «безпосередності» стала (в теорії Адорно) спонтанність – як безпосередній вияв людиною своїх почуттів, як вияв раціональної й ідеологічної незаанга-жованості. Адорно мав на увазі паритет індивідуального й надіндивідуального, що мав би дати людині ширший простір у сенсі виявів свободи – соціальної, естетичноїй т. п. Також це давало змогу Адорно своєрідно підійти до актуального вирішення основної проблеми тогочасної (й, на нашу думку, нинішньої ) культури – співвідношення двох полюсів культури – «високої» елітарної й «низької» масової. Адорно заперечив обидві, висунувши тезу щодо необхідності вивільнення людської свідомості з кола будь-яких обмежень – соціальних, естетичних й т. ін. Доведено, що кінцевою метою такого вивільнення Адорно вважав досягнення певного рівня соціокультурної активності індивіда, який є здатним творчо переробити не тільки себе, але й суспільство, яке, з одного боку, стало супер раціональним, а з іншого – супервпливовим щодо свідомості людей, які стали заручниками тоталітарного способу мислення й життя, учасниками становлення нового «монополістичного» суспільства. Такі погляди Адорно цілковито відповідали настановам й орієнтаціям Франкфуртської школи. Разом із тим Адорно став стійким об’єктом критики – як із боку авангардних інтелектуалів, так і з боку лівацьки налаштованих кіл, які стали основним конфронтаційним фоном тодішнього західного істеблішменту. Нині людство перейшло до життя в інформаційному глобальному візуалізованому цифровому суспільстві, де значно підваженими виглядають морально-ціннісні норми минулого, інтенсивно переглядаються естетичні настанови, орієнтації, смаки, зрештою, активно формуються новітня філософія, антропологія, філософія освіти й педагогіка, які мають дати відповідь на світоглядні й морально-етичні виклики сучасного суспільства.

У статті обґрунтовуються теоретико-методологічні аспекти програми професійного виховання особистості майбутнього учителя музичного мистецтва та подаються методичні поради та рекомендації щодо розробки відпо- відної програми у закладах вищої освіти. Автор розглядає проблему виховання особистості молодого педагога з позицій сучасної соціокультурної ситу- ації, пов’язаної з реформою вищої педагогічної освіти, новими тенденціями в освіті, у контексті різнобічного його соціального, інтелектуального і фахового розвитку – опанування ґрунтовною музичною освітою, формуван- ня естетичних поглядів і почуттів, світогляду, високих морально-духовних якостей, засвоєння ним вироблених людством життєвих ідеалів і суспільно значущих цінностей, важливих для особистісного загального і творчого професійного становлення та розвитку. Це вимагає побудови у закладі вищої освіти освітнього процесу на засадах гуманізму і демократизму, внутрішньої свободи, особистісно орієнтованого підходу у вихованні, що забезпечує успішну соціалізацію майбутнього педагога у житті та майбутній професійній діяльності на ринку освітніх послуг. У межах статті визначено головні напрями фахової підготовки майбутнього учителя музичного мистецтва, зумовлені сучасними соціальними потребами, світовими тенденціями розвитку освіти, важливими принципами та функціями процесу професійного виховання особистості педагога. Автор пропонує зміст і форми організації освітнього процесу, підпорядковані логіці професійно-особистісного розвитку студента-музиканта. Головним джерелом виховання майбутнього учителя музичного мистецтва є саме мистецтво, яке розвиває його інтелект, високу ерудицію, загальну емоційну сферу, художні смаки й естетичні цінності, формує його професійну творчість. Виховання ціннісного ставлення до суспільства, педагогічної праці та мистецтва виявляється в особистісному зростанні майбутнього учителя музичного мистецтва, його гармонійному загальному розвитку і здатності успішно самореалізуватися і самоутвердитися у соціумі як професіонал, митець, носій і пропагандист музичної культури.

Актуалізує тему дослідження науково-методична вивченість проблеми, зокрема такий аспект, як організаційно-методичне забезпечення формування художніх цінностей у старших дошкільників у сучасній мистецькій освіті. Відзначаємо, що є необхідність створення методичного забезпечення формування художніх цінностей у дитини старшого дошкільного віку засобами візуального мистецтва. Метою дослідження є опис змісту методики формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької освіти) у процесі знайомства із творами мистецтва, зокрема візуального. Завдання: розглянути методику формування художніх цінностей у дітей старшого дошкільного віку в умовах початкової мистецької освіти; охарактеризувати зміст запропонованої програми. Методологію дослідження становили праці Г. Ващенко, Г. Сковорода, К. Ушинський (знайомство з мистецтвом удосконалює внутрішній світ особистості та гармонізує її); Н. Гросул, Є. Коротаєва, Б. Неменський, М. Фомін (формування інтересу дітей до мистецтва, розуміння впливу мистецтва на суспільне життя, естетичний та духовний розвиток особистості відбувається за рахунок відповідного методичного забезпечення); О. Комаровська, Г. Падалка, О. Рудницька (формування естетичного смаку, ставлення до природи, людини, мистецтва та самого себе). Науковою новизною є те, що запропонований зміст типової навчальної програми «Бесіди про мистецтво» для дітей старшого дошкільного віку (елементарний підрівень початкової мистецької школи (проект) розроблений з урахуванням диференціювання тем, що базуються на принципах системності, наступності, інноваційності та інтегрованості, що дає змогу застосовувати та адаптовувати власний педагогічний досвід, застосовувати методи та форми роботи, що відповідають специфіці регіону, закладу та методичним уподобанням викладача. Висновки: Процес набуття дитиною естетичного досвіду повинен вибудовуватися на основі систематичного та послідовного знайомства з історією мистецтва (образотворче мистецтво, мистецтво музики, танцю та театру); застосуванні на заняттях їх синтезу; підготовки мистецького проекту у формі творчої лабораторії (за видами мистецтва), як метод закріплення отриманих знань з історії мистецтва. Визначено, що: структура навчальних модулів повинна коригуватися разом зі змінами сучасних тенденцій в освіті, в мистецькій зокрема, та запитом суспільства на формування естетично-вихованої особистості; завдання курсу повинно базуватися на психофізіологічних особливостях дитини старшого дошкільного віку, тому закріплення знань повинно забезпечуватися шляхом повернення до аналогічного, але не тотожного матеріалу; перевага у вивченні історії мистецтва на елементарному підрівні початкової мистецької школи повинна свідомо надаватися вивченню рис українського мистецтва.

У статті висвітлено єдність фізики та мистецтва у формуванні гармонійно та всебічно розвиненої й обізнаної особистості. Взаємний вплив науки та мистецтва не завжди розкривається однозначно. Істинне розуміння мистецтва невідривне від розуміння процесів, завдяки яким воно створюється, а визначена послідовність процесів забезпечує наявність результату. У такий спосіб спрацьовує філософський закон «переходу кількісних змін у якісні». Краса фізики як науки криється у поступовості, послідовності, логічності. Краса мистецтва є результатом тих самих кроків. Фізика як фундаментальна природнича наука має потужний арсенал засобів впливу на формування загальної культури особистості в цілому. Окрім того, фізика сама є потужним засобом формування загальнокультурної та загальнорозвиненої особистості. Природність фізики неможливо розглядати окремо від природності людського сприйняття спостережуваних явищ природи. Розуміння природних явищ, особливостей перебігу процесів у природі дає можливість митцям створювати шедеври, що змушують насолоджуватися, затамувавши подих, та підносити над усе майстрів справи. Майстри художнього лиття та кування повинні знати все про процеси нагрівання, плавлення, тверднення різних металів, їхню пластичність і деформацію. Для художників важливі знання законів утворення тіні і півтіні, а також механізм сприйняття світла, що дозволяє досягти надзвичайних ефектів та уникнути проблеми візуального викривлення дійсності. Для дослідників картин та їх реставраторів в нагоді стає метод наукової фотографії в ультрафіолетових променях, фотографування в інфрачервоних променях, рентгенографія та важливі навички правильної інтерпретації результатів проведеного дослідження і встановлення правильного подальшого алгоритму дій щодо відновлення творів мистецтва. Твори П. Чайковського, І. Баха, А. Вівальді стають в нагоді при вивченні характеристик звукових коливань на уроках фізики. Таке поєднання є непідробним підтвердженням взаємного впливу на формування цілісного світосприйняття особистості. Естетичні смаки видатних фізиків були досить різноманітними та виражалися також у різний спосіб. Альберт Ейнштейн грав на скрипці, Лев Ландау захоплювався поезією, Макс Планк і Вернер Гейзенберг були чудовими піаністами, Леонардо да Вінчі захоплювався живописом. Отже, єдність фізики та мистецтва є природньою, непідробною, однозначною та беззаперечною.

Мета статті – виявити особливості балетмейстерських інтерпретацій оперних вистав на українській балетній сцені. Методологія. Для проведення дослідження застосовано комплекс загальних (аналіз та синтез, індукція та дедукція, порівняння) і спеціальних (мистецтвознавчий аналіз) наукових методів. Наукова новизна. Вперше проаналізовано балетні інтерпретації оперних вистав в Україні. Висновки. При інтерпретації оперних творів на балетній сцені відбувається зміщення змістовних акцентів у залежності від балетмейстерського задуму. Хореографічна інтерпретація не передбачає розкриття музично-вокальної концепції твору, балетмейстери вдаються до купюр музичної партитури у відповідності до розробленого сценарно-композиційного плану. Часто єдиним мірилом композиційної структури партитури виступають музичний та естетичний смаки балетмейстера. Основою для створення балетних вистав переважно стають опери минулих століть, відбувається своєрідна актуалізація змісту твору в іншій історико-культурній епосі. Серед таких творів на українській сцені «Кармен-сюїта» Ж. Бізе – Р. Щедріна (перенесена вистава А. Алонсо), «Весілля Фігаро» В. А. Моцарта у постановці В. Яременка, «Кармен. TV» у постановці Р. Поклітару. Зустрічаємо і свідому відмову балетмейстерів від використання оперних партитур при реалізації тем, що мають у глядачів стійкі асоціації з операми («Дама з камеліями» у постановці А. Рехвіашвілі, «Пікова дама» у постановці Р. Поклітару). Загалом оперні вистави є вагомим джерелом для балетних інтерпретацій.

У статті розглядається проблема морально-етичного виховання дітей, виховання в них почуття доброти. Розглянуто поняття доброти як найвищої, абсолютної загальнолюдської цінності. Авторка пропонує здійснювати процес виховання за допомогою мистецтва літератури. У статті обґрунтоване використання казок з метою виховання почуття доброти, оскільки казка – жанр літератури з високим дидактичним потенціалом. Розглянуто поняття казкотерапії як різновиду психологічної корекції. Авторка підкреслює перевагу використання літературних казок з метою морально-етичного виховання, оскільки на відміну від народної, авторська казка, хоч і успадковує з фольклору чіткий поділ героїв на позитивних і негативних, але образи героїв в авторських творах ˗ вже не типажі народних казок, а більш-менш складні характери, та й сюжети не зводяться до традиційних схем. Тому й система цінностей читача стає все більш складною і багатою, оцінки – менш категоричними, а уявлення про людину – багатограннішими. У статті запропоновано використовувати літературні казки Оскара Вайлда, оскільки в них переважають роздуми про співвідношення добра, зла і краси, вони відзначаються неймовірною фантазією і гуманістичним настроєм. Авторка наводить приклади завдань до літературних казок Оскара Вайлда, що покликані допомогти дітям відкоригувати поведінку, розвинути критичне та творче мислення, естетичні смаки. Ключовою ідеєю статті є процес виховання почуття доброти у контексті естетичного виховання.

У статті розглядається важливість морально-етичного виховання підлітків, виховання в них почуття доброти. Автор наводить статистику щодо проявів підліткової жорстокості як наслідку недостатнього рівня виховання морально-етичних цінностей в епоху, що приділяє більшу увагу розвиткові науки і техніки, ніж розвиткові духовності особистості та морально-етичних якостей. Автор стверджує, що саме учні середньої школи є тією віковою категорією, що потребує особливо пильної уваги з боку батьків і педагогів у процесі виховання почуття доброти як важливої моральної цінності, так як на сьогодні мережа інтернет рясніє новинами про акти підліткової жорстокості. У статті обґрунтована важливість морально-етичного виховання підлітків у контексті реалій сучасного світу. Розглянуто поняття доброти як найвищої абсолютної загальнолюдської цінності і процес його виховання, задля зниження проявів підліткової жорстокості. Розглянуто явище, що сучасною термінологією називається «булінґ» (від англ. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися), тобто агресивна поведінка щодо окремої особи або групи з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження. У статті запропоновано здійснювати процес виховання за допомогою поетичного мистецтва, наведено приклади завдань до поезій, що покликані допомогти підліткам відкоригувати поведінку, розвинути критичне та творче мислення, естетичні смаки. Матеріал для завдань дібраний з віршів сучасних авторів, таких як: Любов Забашта, Ірина Супрун, Генріх Акулов. Серед наведених завдань до поезій переважають завдання з творчим підходом. Наприклад: намалювати асоціативну карту, написати твір-роздум, намалювати ілюстрацію, створити відеокліп тощо. Ключовою ідеєю статті є процес виховання почуття доброти у контексті естетичного виховання.

У статті проаналізовано вплив освітніх реформ в Україні радянського періоду (30-70-х років ХХ століття) на створення спеціалізованих шкіл мистецького спрямування, якому передував розвиток навчальних предметів мистецького спрямування в масовій школі («Співи» та «Малювання»).Здійснено ретроспективний аналіз проблеми в широких хронологічних межах, вивчено зміст тогочасних навчальних програм із зазначених предметів. У результаті виявлено причини і характер кількісних змін у погодинному навантаженні для предметів мистецького спрямування у навчальних планах шкіл з українською та російською мовами навчання.Аналіз джерельної бази дав підстави констатувати: незважаючи на різні цілі, котрі висувала держава в роки становлення «країни трудящих» перед шкільною освітою, періодичне включення і вилучення з навчальних планів різних предметів, музичне та образотворче мистецтво не тільки не зникло, але й твердо закріпилося в переліку базових дисциплін шкіл загальної середньої освіти. Це обумовлювалося, передусім, розумінням значного впливу зазначених видів мистецтв на формування інтегрованих знань в учнів, визнанням їх значного потенціалу щодо розширення світогляду радянської людини, яка відповідно до визначених державою меж мала формуватися як висококультурна особистість. Також простежувався їхній значний вплив на всебічне, зокрема, на естетичне виховання дитини, оскільки у процесі навчання розвивалися художні смаки, моральні та духовні якості, почуття прекрасного, відчуття гармонії.Простежено нерівномірність розподілу годин на вивчення предметів художньо-естетичного циклу: від поступового збільшення (50-ті рр. минулого століття) навчальних годин на викладання «Музики» та «Малювання», а пізніше (60-ті рр. минулого століття) до їх зменшення. Проаналізовано характер стандартизації навчальних програм мистецького спрямування для загальних середніх шкіл усіх республік Радянського Союзу, чіткий репертуарний план та його відповідність ідеології тогочасної влади.

Корисні властивості зефіру повною мірою можуть проявлятися тільки у високоякісних виробах, одержаних з відповідної сировини з дотриманням рецептури та технології виготовлення, а також умов транспортування, зберігання і реалізації. За цих умов роль моніторингу, за якого якість відіграє надзвичайно важливу роль для задоволення потреб українських споживачів, є завжди акту- альною. Мета роботи – дослідження якості зефіру біло-рожевого, виробленого в Україні, та особли- востей застосування виробниками чинного законодавства щодо інформації для споживачів про хар- чові продукти на його прикладі. Для досліджень відібрано зразки семи торгових марок: Рошен, Жако, Богуславна, ARO, CLEVER, Своя лінія і Перший ряд. Під час оцінки зовнішнього вигляду паковання розривів не виявлено, воно було цілим, чистим, естетичним. Найбільш яскравим виявилося паковання зефіру ТМ Рошен, Жако та Богуславна, інші 4 зразки упаковані в прозорий матеріал з нанесенням на нього інформації. Інформація на маркованні зефіру всіх торгових марок була повною і достатньо чіткою та відповідала вимогам стандарту і Закону України «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів». Більшість зразків мали додаткову інформацію щодо особливих умов зберігання (крім ТМ Рошен і Богуславна). Проведений аналіз показав, що за своїм сировинним складом зразки зефіру мають деякі відмінності, але майже на 90 % він ідентичний і містить: цукор, патоку, яблучне пюре, білок яєчний драглеутворювач – переважно пектин (для ТМ Рошен драглеутворювачем висту- пав агар). Регулятором кислотності для всіх зразків слугувала молочна кислота, але в деяких торгових марках додатково добавлені цитрат або лактат натрію, різноманітні ароматизатори та барвник натуральний «Кармін». Усі зразки мали позначення – без ГМО. Біло-рожевий зефір відрізнявся власти- вим найменуванню та зазначеним ароматизаторам смаком і запахом (дещо негармонійним був запах зефіру ТМ Перший ряд, Своя лінія та Clever); колір – відповідав вимогам стандарту (найбільш прива- бливим, на думку дегустаторів, був у продукції ТМ Рошен), кількість зефіру різного кольору в упаковці однакова. Вироби цілі, надламаних зразків та грубого затвердіння у виробах не виявлено. Консистенція пухка тільки в зефірі ТМ Рошен, дещо затяжиста у ТМ Жако та дуже затяжиста у решти зразків, а у виробах ТМ Перший ряд навіть злегка волога всередині. Необхідно відмітити, що максимально високих оцінок за смак і запах не отримав жоден досліджуваний зразок зефіру і тільки одна ТМ Рошен отримала найвищий бал за консистенцію. Усі фізико-хімічні показники були на допустимому рівні або не перевищували встановлених норм і відповідали стандарту. Подальші дослідження спрямовувати- муться на дослідження мікробіологічних показників і показників безпеки зефіру.

Притаманна нашому часу інформатизація всіх галузей народного господарства зумовлює необхідність формування у майбутніх кваліфікованих робітників інформаційної компетенції, як складової професійної компетентності, що забезпечує ефективну діяльність випускника ПТНЗ в умовах інтенсивного використання інформаційно-комунікацій­них технологій. Формування інформаційних компетенцій безпосередньо пов’язано з інформатизацією освіти.Інформатизація освіти – упорядкована сукупність взаємопов’яза­них організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-мето­дичних, науково-технічних, виробничих і управлінських процесів, спрямованих на задоволення інформаційних обчислювальних і телекомунікаційних потреб, що пов’язані з можливостями методів і засобів інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ) учасників навчально-виховного процесу, а також тих, хто цим процесом управляє та його забезпечує [3, 360]. Процес інформатизації освіти охоплено відповідною нормативно-правовою та законодавчою базою: Концепція інформатизації освіти (1984), Постанова Уряду України щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів (1985), Закон України «Про концепцію Національної програми інформатизації»(1998) та ін.Проблемам інформатизації освіти присвячені праці Л. Білоусової, В. Бикова, І. Булах, Т. Волкової, Р. Гуревич, Ю. Дорошенка, М. Жалдака, С. Жданова, М. Кадемії, В. Кухаренка, С. Сисоєвої, М. Шкіля та ін. Інформаційно-комунікаційні технології, стрімко вдосконалюючись, нарощують свій освітній потенціал, проте практика навчання свідчить про відставання темпів впровадження новітніх досягнень зазначених технологій у реальний навчальний процес професійно-технічних навчальних закладів України. Однією з вагомих причин такого відставання є недостатність спрямованості навчального процесу у ПТНЗ на забезпечення всебічної підготовки майбутнього кваліфікованого робітника до свідомого й ефективного застосування інформаційно-комунікаційних технологій у професійній діяльності.Вивчення проблеми впровадження інноваційних виробничих технологій у процес підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю забезпечило можливість виявити суперечності між зростанням обсягів роботодавців до знань, умінь та професійних компетенцій в цілому, які необхідні конкурентоздатному фахівцю поліграфічної галузі та недостатньою модернізацією, відсутністю системи в оновленні змісту освіти в ПТНЗ. Педагогічна практика свідчить, що сьогодні ще далеко не всі навчальні заклади використовують у повному обсязі інформаційні технології з метою формування у випускників інформаційних компетенцій. Причини різні: відсутність відповідної матеріально-технічної бази (більшість ПК, які надані ПТНЗ за Державною програмою комп’ютеризації на сьогодні відносяться до застарілих моделей ); наявна кількість не відповідає потребам навчального процесу (при наявності 1 – 2 кабінетів не можливо повноцінно забезпечити загальноосвітню підготовку з предметів «Інформатика», «Інформаційні технології» та професійно-практичну підготовку з професій, які пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у професійній діяльності); відсутність необхідних професійно-прикладних програмних продуктів (інноваційного дидактичного інструментарію); відсутність підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лабораторних робіт щодо оволодіння комп’ютерними технологіями професійно-орієнтованого змісту для учнів ПТНЗ; відсутність затверджених на державному рівні комплексних завдань та контрольних робіт з перевірки знань і умінь, навичок учнів з використанням тестових технологій (кожен навчальний заклад розробляє свої форми діагностики, що не сприяє уніфікації та стандартизації в освіті); відсутність внутрішньої мотивації як в учнів так і в педагогічних працівників до ефективного застосування інформаційних технологій у процесі підготовки до професійної діяльності); не розуміння педагогічними працівниками та адміністрацією ПТНЗ цілей використання інформаційних технологій.Сьогодення вимагає від педагога професійної майстерності не просто надання учням певних знань, а навчання їх мисленню, структуруванню інформації та цілеспрямованому відбору необхідного. Викладач спецтехнології і майстер виробничого навчання мають разом нести учням не просто нові знання, а новий тип оволодіння інформацією. У зв’язку з цим, особливого значення набуває переорієнтація мислення сучасного педагогічного працівника на усвідомлення принципово нових вимог до його педагогічної діяльності, до його готовності щодо використання засобів ІКТ у професійній діяльності як провідної педагогічної умови у процесі вивчення учнями ПТНЗ інноваційних виробничих технологій.Вивчаючи зарубіжний досвід, ми виокремили основні педагогічні цілі використання інформаційних технологій [1], [6], [8]:1. Розвиток особистості учня, підготовка його до продуктивної самостійної діяльності в умовах інформаційного суспільства, що включає: розвиток конструктивного, алгоритмічного мислення на основі спілкування з комп’ютером; розвиток творчого мислення за рахунок зменшення частки репродуктивної діяльності; розвиток комунікативних компетенцій на основі виконання сумісних проектів; формування уміння самостійно приймати рішення у складних виробничих ситуаціях; розвиток навичок дослідної діяльності (при роботі з моделюючими програмами та інтелектуальними навчальними системами); формування інформаційної культури, умінь обробляти інформацію.2. Реалізація соціального замовлення, яке обґрунтоване інформатизацією сучасного суспільства: професійна підготовка фахівців в галузі інформаційних технологій на різних рівнях (кваліфікований робітник, бакалавр, спеціаліст, магістр); підготовка учнів засобами педагогічних та інформаційних технологій до самостійної пізнавальної діяльності.Соціальне замовлення для освіти – вимоги зі сторони суспільства і держави до змісту освіти і якостей особистості, яка формується в освітній системі [8, 270].3. Інтенсифікація усіх рівнів навчально-виховного процесу: підвищення ефективності і якості навчання за рахунок використання інформаційних технологій; виявлення та використання стимулів пізнавальної діяльності; поглиблення міжпредметних зв’язків у результаті використання сучасних засобів обробки інформації при вирішенні завдань з різних предметів.Виходячи із цілей інформатизації освіти, розширенням масштабів упровадження засобів інформаційно-комунікаційних технологій у професійно-технічні навчальні заклади формуються нові завдання, які передбачають: створення автоматизованих систем з розроблення комп’ютерно-орієнтованих програмно-методичних комплексів, підтримки наукових досліджень, моніторингу результатів впровадження педагогічних інновацій, оцінювання і моніторингу результатів навчальної діяльності, підтримки процесу навчання, інформатизації бібліотечних систем, інформаційно-аналітичних систем управління освітою і навчальними закладами [3, 362]. Отже, діяльність педагога професійної майстерності має бути спрямованою на системне вивчення, оволодіння і використання комп’ютерних технологій, як педагогічної умови, що дозволяє активізувати діяльність учнів у будь-якій предметній області та формувати інформаційну компетенцію майбутніх випускників.Сьогодні відбувається перегляд Державних стандартів професійної освіти, розробляються нові стандарти на основі професійних компетенцій, які включають в освітній простір не тільки кваліфікаційні характеристики випускників по професії (що повинен знати чи вміти випускник ПТНЗ), а й ті компетенції, які формують учня як конкурентоздатного фахівця на ринку праці. До числа таких компетенцій ми відносимо інформаційну компетенцію.Інформаційна компетенція формується при допомозі реальних об’єктів (комп’ютер, телевізор, телефон тощо) та самих інформаційних технологій (ЗМІ, електронна пошта, Інтернет, мультимедіа). В її структуру входять уміння та навички учнів по відношенню до інформації, яка міститься в навчальних предметах і оточуючому світі: самостійно шукати, аналізувати і відбирати інформацію, організовувати, перетворювати, зберігати та передавати її [5, с. 57].Сьогодні багато українських економістів і політологів вважають, що зростання закордонних інвестицій на внутрішньому ринку – це нові високі технології, сучасна організація виробництва, випуск якісної, конкурентоздатної продукції [7, 153]. Динамічні зміни у видавничо-полігра­фічній галузі в останнє десятиріччя підтвердили цю істину. На зламі століть техніка і технологія галузі зазнала значних якісних змін. Усі підприємства впроваджують сьогодні найсучаснішу комп’ютерну техніку, принципово нове обладнання і матеріали. Широке впровадження цифрових технологій сприяло інтеграції видавничих і поліграфічних процесів, створенню настільних видавничо-поліграфічних систем. Відбувся безповоротний технологічний стрибок, який докорінно змінив характер роботи працівників галузі, а отже і вимагає оновлення і зміст професійної освіти поліграфічного профілю.Маркетингове дослідження поліграфічних підприємств показало, що роботодавці відмовляються від робітників, які мають вузьку спеціалізацію, а володіння інформаційними технологіями вони відносять до складу ключових соціально-професійних компетенцій. Сучасний кваліфікований робітник має уміти самостійно вносити в систему своєї діяльності наростаючий потік інформації. Інформаційна насиченість видавничо-поліграфічної галузі потребує перебудови усього навчального процесу у ПТНЗ. Отже, у процесі підготовки кваліфікованих робітників поліграфічного профілю маємо враховувати, що інформаційні технології є джерелом отримання інформації про інноваційні виробничі технології; сформовані в учнів інформаційні компетенції надають вагомої переваги при працевлаштуванні у галузі та подальшому кар’єрному зростанні. Отже, інформаційна компетенція майбутнього робітника видавничо-поліграфічної профілю – це задана соціальним замовленням норма (вимога) до професійної підготовки учня ПТНЗ, необхідна для його якісної продуктивної діяльності у галузі в умовах інформатизації суспільства, розвитку науки, комп’ютерної техніки, різноманітних програмно-технічних засобів, ресурсів, виробництва, технологій.В якості прикладу розглянемо кваліфікаційні вимоги до інформаційних компетенцій випускника ПТНЗ за професією «Оператор комп’ютерного набору; Оператор комп’ютерної верстки»: технічна підготовка: технічна робота з комп’ютером, управління файлами (архівування, створення копій), робота із замовником, планування і нормування; технічне обслуговування: проектування технічної системи, адміністрування технічних систем, технічна підтримка; верстання: коректура тексту, попередній дизайн видання, верстання сторінки, корекції технологічного процесу; отримання зображення: робота із сканером, цифрове перетворення, редагування зображення; виведення даних: спуск полос і шпальт, пробні відбитки, монтаж, виготовлення форм.Отже, процес формування інформаційних компетенцій майбутніх поліграфістів ґрунтується на знаннях та навичках з п’яти основних галузей: системотехніки, отримання зображення, верстання, електронного чи графічного виводу, технічного обслуговування. Інформаційні компетенції поліграфістів передбачають наявність таких професійно-важливих якостей: гнучкість і динамічність мислення, здатність аналізувати ситуацію, відповідальність, високий рівень розвитку концентрації та стабільності уваги, швидкість сприйняття, кольоровідчуття, просторова уява, координація рухів, естетичний і художній смак, оперативне мислення та пам’ять, стійкість до зовнішніх перешкод, уміння розподіляти та переключати увагу [4, 284].Педагогічний колектив Міжрегіонального вищого професійного училища з поліграфії та інформаційних технологій має значний досвід у системному оновленні змісту поліграфічної професійної освіти з врахуванням: потреб суспільства; нової техніки; технологій; результатів праці; взаємовідносин між замовником, роботодавцем, працівником тощо. Розробка нового змісту навчання з використанням інформаційних технологій вимагає дотримання системного професійного аналізу, формування в учнів інформаційних компетенцій як професійно важливих якостей. Вагомим внеском в оновлення змісту освіти стала розробка галузевого електронного «Термінологічного довідника (для учнів ПТНЗ поліграфічного профілю, майстрів виробничого навчання, викладачів)» [9]. Електронний довідник складається з двох розділів. Перший розділ «Терміни та визначення понять» містить українські видавничі та поліграфічні терміни пов’язані з професійною видавничою діяльністю і технологією виробництва паперу, фарб тощо. Терміни упорядковано в алфавітному порядку. Тлумачне визначення термінів здійснено українською мовою, крім того, дається англійська та російська назва кожного терміна. У другому розділі авторами презентовано огляд напрямів та технологічних процесів видавничо-поліграфічної галузі українською і англійською мовами, розділ унаочнено рисунками і фотографіями (загалом 35 рисунків двома мовами). Електронний довідник «загорнуто» в систему електронного пошуку, – пошук в якій організований таким чином, що система сканує весь зміст намагаючись знайти в ньому хоча б щось схоже на запит. Використання такого сучасного засобу навчання як електронний довідник дозволяє впроваджувати нову форму організації навчання – E-learning. Поняття «E-learning» походить від термінологічного словосполучення (Electronic Learning) і означає електронне навчання (або Інтернет-навчання). E-learning – це надання доступу до комп’ютер­них навчальних програм (coursware) через мережу Інтернет чи корпоративні Інтернет-мережі. Синонімом E-learning є термін WBT (Web-based Training) – навчання через веб [8, 185]. Використання інноваційних засобів навчання, нових форм організації навчання на основі комп’ю­терних технологій вирішує завдання: збагачення знаннями та вміннями у галузі інформаційних технологій; розвитку стійкої пізнавальної мотивації, інтелектуальних та комунікативних здатностей учнів ПТНЗ.Окремо слід зазначити, що в умовах інформатизації освіти, в професійно-педагогічній діяльності вчителя, поряд із традиційними функціями, з’являється необхідність виконання нових, які пов’язані з його особистою ІКТ-компетентністю. ІКТ-компетентність вчителя – комплекс якостей особистості, що забезпечують її гнучкість і готовність швидко прилаштовуватися до будь-яких змін у професійній діяльності в умовах інформатизації освіти, використовувати продуктивні ідеї, напрацьовані в одній галузі, до іншої, а також стимулюючий потяг до самовираження [2, 10].Таким чином, формування інформаційної компетенції майбутнього робітника видавничо-поліграфічної галузі, як складової соціально-професійної компетентності залежить від багатьох чинників – починаючи з комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання, зокрема програмних засобів навчального призначення і закінчуючи ІКТ-компетентністю самих педагогічних працівників. На нашу думку, дослідження проблеми формування інформаційної компетенції майбутнього кваліфікованого робітника видавничо-поліграфічної галузі, як педагогічної умови впровадження інноваційних виробничих технологій у зміст освіти дасть змогу професійним навчальним закладам спрямувати психолого-педагогічне, методичне забезпечення навчального процесу в необхідному напрямі.

У статті висвітлюються аналіз дефініції «естетичний смак» та «художній смак». Окреслені деякі питання наукових досліджень. Наголошено, що для вчителя естетично організоване середовище, краса людських відносин, вчинків, дій є невід’ємною характеристикою його професійної діяльності. Тобто як прояв певної соціально визначеної естетичної норми сфера і зміст діяльності вчителя вимагає наявності естетичного смаку. Зазначено, що художньо-естетичний смак є проміжною формою існування естетичного смаку, особливості якої визначені засобами і змістом професійної діяльності людини.