Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Службові зловживання.
Статті в журналах з теми "Службові зловживання"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-45 статей у журналах для дослідження на тему "Службові зловживання".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Єрмаков, Юрій. "ХАРАКТЕРИСТИКА СЛУЖБОВИХ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ, ВЧИНЕНИХ У СФЕРІ ОХОРОНИ ТА ВИКОРИСТАННЯ НАДР". KELM (Knowledge, Education, Law, Management) 1, № 8 (13 липня 2021): 209–13. http://dx.doi.org/10.51647/kelm.2020.8.1.31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз службових кримінальних правопорушень, вчинених у сфері охорони та використання надр. Стверджується, що правопорушення у сфері надрокористування, зокрема такі як неза- конний видобуток бурштину, вугілля, піску, є прямими загрозами екології та природному середовищу загалом. Встановлено, що найпоширенішими службовими кримінальними правопорушеннями, вчиненими у сфері охо- рони та використання надр, є: зловживання владою або службовим становищем, прийняття пропозиції, обі- цянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, службове підроблення, службова недбалість. З’ясовано, що службові кримінальні правопорушення, пов’язані із надрокористуванням, полягають у вчинен- ні службовою особою, яка має безпосереднє повноваження на надання дозволів на видобування надр, продовження таких дозволів чи припинення протиправних дій, направлених на порушення законодавства у цій сфері, прийняття рішення щодо видобутку надр, а також інші службові повноваження, пов’язані з охороною та використанням надр.
2
Ярмиш, Олександр Назарович, та Володимир Анатолійович Греченко. "СЛУЖБОВІ ЗЛОЧИНИ В МІЛІЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДЯНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РЕСПУБЛІКИ У 1937 РОЦІ ТА ПРОТИДІЯ ЇМ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 33–41. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вперше в історико-правовій літературі досліджуються службові злочини, які вчинялися працівниками міліції в 1937 році, що надає цій темі особливого значення. Згідно з Положенням про робітничо-селянську міліцію (1931 рік), злочини, учинені співробітниками міліції проти встановленого порядку несення служби, визнавалися військовими злочинами і були підсудні військовим трибуналам. Більш поширено та конкретно службові правовідносини регулювалися в Дисциплінарному статуті робітничо-селянської міліції (1931 рік). У Кримінальному кодексі Української Соціалістичної Радянської Республіки 1927 року кримінальна відповідальність за службові злочини визначалася як зловживання владою або службовим становищем. Автори статті розділили ці злочини на 3 групи: 1) зловживання владою, яке спричинило порушення громадського порядку або охоронюваних законами прав та інтересів окремих громадян; 2) зловживання службовим становищем із корисливих міркувань; 3) недбале ставлення до виконання службових обов’язків. Злочинність в міліції в 1937 році виявлялася й у зловживанні владою, що призводило до порушення громадського порядку або охоронюваних законами прав та інтересів окремих громадян, було пов’язане також зі зловживанням службовим становищем із корисливих міркувань та недбалим ставленням до виконання службових обов’язків. Були злочини, але була і певна протидія їм. За злочини міліціонерів віддавали до суду військового трибуналу, проте страждали в основному представники нижчої ланки. Прагнення партійно-державного і міліцейського начальства до демонстрації успішних звітних показників, різноманітні кампанії боротьби проти різних видів злочинів підштовхували працівників міліції на місцях до фальсифікацій, застосування фізичного насильства до громадян. Істотно впливало на ситуацію форсоване посилення в державі тоталітарного режиму.
3
Первій, В. Ю. "Доказування у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов'язаних зі зловживанням владою або службовим становищем: поняття та зміст". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (25 листопада 2020): 116–21. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.634.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті викладено основні положення, які стосуються теорії доказування взагалі й дослідження набору фактичних даних, які повинні бути вивчені уповноваженою службовою особою під час розслідування кримінального провадження за фактом зловживання владою або службовим становищем. Проведено всебічне дослідження проблемних аспектів розуміння поняття доказування в кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов'язаних зі зловживанням владою чи службовим становищем, а також детальний аналіз структурних елементів доказування та обставин, що підлягають такому доказуванню. Розкрито особливості доказування за фактом вчинення злочинів, пов'язаних зі зловживанням владою або службовим становищем. Вивчено зміст доказування в злочинах, пов'язаних зі зловживанням владою або службовим становищем, а також звернуто увагу на питання визначення розмірів істотної шкоди й тяжких наслідків. Зазначено, що зміст доказування в кримінальних провадженнях за фактом кримінальних правопорушень, пов'язаних зі зловживанням владою або службовим становищем, складається не тільки з аналітичного дослідження вищезазначених елементів у вигляді істотної шкоди охоронюваним правам та інтересам, тяжким наслідкам, діянні службової особи всупереч інтересам служби, але поряд із цим містить необхідність збору інших фактичних даних, що надалі є доказами в конкретному провадженні. Авторкою акцентовано увагу, що актуальною тенденцією в будь-яких дослідженнях має залишатися взаємозв'язок теорії та практики. Саме тому неоціненним вкладом у розвиток теорії доказування стосовно службових злочинів є напрацювання певних алгоритмів побудови доказової піраміди й реалізації отриманої інформації практичними працівниками під час розв'язання багатокутних питань у кримінальних провадженнях за фактом зловживання владою або службовим становищем.
4
Довбань, І. М. "Кримінологічна характеристика державних службовців, які вчиняють злочини". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 132–36. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).661.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначено, що кримінологічні особливості особи державного службовця, порівняно з особою злочинців, засуджених за інші злочини, на цей момент залишаються маловивченими і не досить повно висвітленими у кримінологічній літературі. Це пов'язано з тим, що відомості про особу державного службовця у кримінальній статистиці відображаються не досить повно, а матеріали кримінальних проваджень про злочини у сфері службової діяльності хоча і можуть надати певну інформацію, але кримінологічно значущі відомості про таку особу правопорушника в них так само не представлені. Найбільш перспективними в плані вивчення особи злочинця, особливо його морально-психологічних властивостей, є соціологічні опитування, інтерв'ювання, методики психологічного тестування. Однак під час використання цих методів для вивчення особи державного службовця виникають значні труднощі, викликані тим, що зазначені особи порівняно рідко засуджуються до позбавлення волі (наприклад, в Україні до позбавлення волі засуджується лише близько 5% державних службовців). Зазначено, що оскільки державні службовці знаходяться найближче до населення, забезпечення їх нормального функціонування є одним із головних завдань держави. У зв'язку з цим питання недопущення порушень прав та свобод громадян та різного роду службових зловживань з боку державних службовців є одним із найбільш серйозних та складних питань за сучасних умов реформування держави.
Наголошено, що кожен державний службовець, який вчинив злочин, - це продукт не лише існуючих зовнішніх впливів та відносин, а й розвитку власної самосвідомості. Стійкі антигромадські погляди й орієнтації не характерні усім без винятку особам, які вчинили злочини. Особливо це стосується державних службовців. Як показав аналіз кримінальних проваджень, мотивами злочинів, що їх вчинили державні службовці, найчастіше виступали корисливі або особиста зацікавленість. Досить часто рушійною силою злочину були заздрість, помста, бажання створити видимість активної (і результативної) службової діяльності, неправильне тлумачення поняття «службова потреба».
5
Школа, С. М. "Суб'єкт привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем". Прикарпатський юридичний вісник, № 4(33) (24 листопада 2020): 94–98. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4.630.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються ознаки суб'єкта привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Поняття службової особи, яке міститься в ч. 3 ст. 18 Кримінального Кодексу України, за своїми ознаками схоже з поняттям посадової особи, яке містилось у Кримінальному Кодексі України 1960 р. Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. не дає поняття «службова особа», а використовує поняття «посадова особа». Паралельне закріплення в законодавстві двох понять без їхнього належного тлумачення та розмежування створює труднощі в правоза-стосовній практиці. Розмежування понять службової та посадової осіб слід шукати в розрізі предмета регулювання (охорони) тієї чи іншої галузі права. Це принципово різні поняття, оскільки їхнє призначення зумовлене предметом регулювання (охорони) тієї галузі права, до сфери якої вони належать. У ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України така додаткова ознака суб'єкта кримінального правопорушення, як «службова особа» пов'язана з можливістю такої особи використовувати службове становище в разі вчинення привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном.
Для визнання власника приватного підприємства службовою особою обов'язковою ознакою є не наявність у нього підлеглих осіб і виконання організаційно-розпорядчих функцій щодо них, а можливість такого власника вчиняти дії, які визнаються юридичними фактами на підставі чинного законодавства та які за своєю компетенцією може вчинити лише службова особа.
Для вірного встановлення ознак службової особи необхідно чітко визначити правовий статус особи, яка притягується до відповідальності, коло її повноважень і характер покладених на неї обов'язків. Дотримання цієї умови можливе лише в разі встановлення нормативного акту, який визначає зазначені повноваження та обов'язки.
Визначення суб'єкта корупційного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 Кримінального Кодексу України, не відповідає визначенню суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. № 1700-VII.
6
Голютяк-Пенкальска, Марія. "ЗЛОВЖИВАННЯ ПОДАТКОВИХ ОРГАНІВ В ПРАВОВІДНОСИНАХ З ПЛАТНИКАМИ ПОДАТКІВ". Молодий вчений, № 7 (95) (30 липня 2021): 114–20. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-7-95-24.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі ретельно досліджено проблему зловживань правом у сфері оподаткування податковими органами. Cутнісна причина неправомірної поведінки органів криється в переважанні користі й упевненості в тому, що вони можуть отримати певний зиск від задоволення неправомірних інтересів при зловживанні своїми правами, над потенційними негативними наслідками такого зловживання. Таким чином, зловживання посадовими особами податкових органів своїми повноваженнями призводить дo заподіяння шкоди правам і законним інтересам платників податків. На жаль, Податковий кодекс України не передбачає жодних чітких процедур захисту прав сумлінних платників податків, що дає службовим особам податкового органу необмежені можливості для зловживань правом. У статті детально описуються різноманітні види незаконних дій податкових органів у сфері оподаткування та досліджуються причини таких зловживань. У цій роботі тaкoж виокремлeно групу зловживань, пов’язаних з автоматизацією податкових правовідносин, запровадженням системи електронного адміністрування ПДВ.
7
Надточиєва, А. П. "Проблеми кваліфікації незаконних дій народних депутатів за ст. 364 Кримінального кодексу України". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 147–57. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1861.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання визначення суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень має вирішальне значення для встановлення в певному діянні ознак складу злочину та належності цього злочину до ко-рупційних. Спеціальні суб'єкти корупційних правопорушень у публічному секторі управління, котрі є службовими особами й наділені публічними (державними) функціями, в яких реалізується державна чи муніципальна влада, викликають особливе зацікавлення для науковців та юристів-практиків, оскільки вчинені ними злочини становлять підвищену, порівняно з іншими службовими злочинами, суспільну небезпеку.
Незважаючи на прискіпливу увагу науковців, питання, пов'язані з визначенням змісту поняття «службова особа», залишаються дискусійними та викликають труднощі під час кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов'язаних зі зловживанням службовим становищем або владою.
Метою статті є аналіз кола повноважень народних депутатів України як представників народу в парламенті - Верховній раді України, з огляду на наявність установлених законом підстав для віднесення їх до службових осіб, визначення яких надане в п.п. 1 і 2 прим. до ст. 364 КК, та притягнення їх до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем.
Системний аналіз чинного законодавства вказує на те, що окремий народний депутат України не має владних повноважень ані у Верховній Раді Україні, ані у відносинах з іншими суб'єктами, оскільки не наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати будь-які рішення, обов'язкові для виконання юридичними чи фізичними особами.
Унаслідок дослідження автор дійшов висновку про неможливість визнання народного депутата службовою особою в розумінні прим. до ст. 364 КК, оскільки він не належить до суб'єктів владних повноважень, не наділений владними управлінськими функціями, а характер його взаємодії у процесі виконання повноважень представника народу України в парламенті та у відносинах з іншими суб'єктами не передбачає можливості впливу на інших осіб з огляду на відсутність відносин, які б характеризувались службовою залежністю від нього інших суб'єктів.
8
Дерновий, В. В. "ОСОБА ЗЛОЧИНЦЯ ЯК ЕЛЕМЕНТ КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАВОЛОДІННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ ШЛЯХОМ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ ІНОЗЕМЦІВ". Криміналістичний вісник 34, № 2 (26 квітня 2021): 29–37. http://dx.doi.org/10.37025/1992-4437/2020-34-2-29.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті полягає в науковому обґрунтуванні структури особи злочинця – джерела криміналістичноїхарактеристики особи злочинця як одного з елементів криміналістичної характеристики заволодіння чужиммайном шляхом зловживання службовим становищем із залученням іноземців. Методологія. Методологічну основу дослідження становить сукупність як загальнонаукових, так і спеціально-наукових методів і прийомів наукового пізнання. Зокрема, порівняльно-правовий метод застосовано для вивчення правової категорії «особа злочинця», герменевтичний – для вивчення змісту окремих нормативно-правових актів; методсистемного аналізу дозволив з’ясувати структурні зв’язки між різними елементами, такими як «корупційнідії», «службова особа», «зловживання службовим становищем». Наукова новизна. Науково обґрунтованоструктуру особи злочинця як одного з елементів криміналістичної характеристики заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем із залученням іноземців. Висновки. Узагальнено окремінаукові підходи до дослідження особи злочинця; виокремлено ознаки і властивості (складено криміналістичний портрет) особи злочинця як одного з елементів криміналістичної характеристики заволодіння чужиммайном шляхом зловживання службовим становищем із залученням іноземців; висвітлено практичну значущість наявності узагальненої інформації про особу злочинця (суб’єкт кримінального правопорушення), щосприятиме з’ясуванню механізму вчинення досліджуваного кримінального правопорушення, визначеннюметодики його розслідування.
9
Мельниченко, В. С. "Фізична особа – підприємець як суб’єкт вчинення «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (29 квітня 2021): 49–54. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3189.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується досить дискусійне питання на предмет того, чи можна вважати фізичну особу – підприємця службовою особою загалом і зокрема службовою особою юридичної особи приватного права. Саме це і є метою статті. Встановлюється поняття суб’єкта, а також те, що суб’єкт кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364-1 Кримінального кодексу України, є спеціальним – службова особа юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Наводиться визначення службової особи, яке передбачено частиною 3 статті 18 Кримінального кодексу України, відповідно до якої основними ознаками службової особи є наявність в неї організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, про які більш детально зазначається у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво». У статті наголошується на тому, що фізичну особу – підприємця слід визнавати службовою особою юридичної особи приватного права, якщо він здійснює організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції. На підтвердження даної позиції наводяться приклади судової практики. Щодо визнання фізичної особи – підприємця безпосередньо суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 364-1 Кримінального кодексу України, то вказане питання розкривається через аналіз цивільного законодавства та відповідної судової практики. Розглядаються організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права, а також зазначається те, що до фізичних осіб – підприємців застосовуються ті ж самі нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб. Наголошується на тому, що фізична особа – підприємець у господарських відносинах бере участь не як фізична особа, а як суб’єкт підприємницької діяльності, що робить його подібним до юридичних осіб. Робиться висновок, що фізичну особу – підприємця за певних умов слід визнавати суб’єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364-1 Кримінального кодексу України.
10
Зенова, Марина. "Проблеми співвідношення зловживання владою або службовим становищем і привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем". Підприємництво, господарство і право, № 5 (173) (2010): 148–50.
Знайти повний текст джерела
11
Мельниченко, В. С. "До проблеми кримінальної відповідальності за зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 81–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).609.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується проблема кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 364-1 Кримінального кодексу України (Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми). З'ясовано, що таке покарання, а також що воно має на меті, зокрема в розрізі філософії та соціології права. Питання кримінальної відповідальності за зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми досліджувалось у двох площинах: 1) відповідність суворості санкцій суспільній небезпечності діяння та 2) співвідношення санкцій статей Кримінального кодексу, які передбачають однорідні кримінальні правопорушення. Зокрема, проведено порівняльний аналіз санкцій, передбачених за вчинення кримінального правопорушення статті 364-1 Кримінального кодексу України із санкціями, які передбачені за суміжне кримінальне правопорушення, що передбачене статтею 364 Кримінального кодексу України (Зловживання владою або службовим становищем). Аналіз цих двох статей показує, що законодавець вважає зловживання у приватному секторі менш небезпечним, ніж зловживання у сфері публічного права, оскількисанкціїзастаттею364-1більшм'які,ніжзастат-тею 364 Кримінального кодексу України. Для з'ясування відповідності суворості санкцій суспільній небезпечності діяння було проаналізовано всі покарання, які передбачені статтею 364-1 Кримінального кодексу України, міжнародне законодавство, судову статистику, думки вчених. Наголошено на тому, що передбачені чинною редакцією статті 364-1 Кримінального кодексу України санкції не відповідають меті покарання та є досить м'якими, а також не відповідають суспільній небезпечності цього діяння, оскільки воно є корисливим, вчиняється з прямим умислом, з метою отримання неправомірної вигоди, внаслідок якого заподіюється, щонайменше, істотна шкода суспільству та державі. Нами у статті запропоновано посилити кримінальну відповідальність за вказане кримінальне правопорушення, зокрема підвищити розміри штрафів, щоб вони були більшими за розмір заподіяної майнової шкоди. Також запропоновано передбачити штраф як обов'язкове додаткове покарання поруч з позбавленням права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю до такого основного безальтернативного покарання, як позбавлення волі на певний строк. За ч. 2 ст. 364-1 Кримінального кодексу України пропонується застосовувати конфіскацію майна.
12
Martynenko, V. "Personality of offender - civil servant in the system of empirical studies to prevent abuse of power or position." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytetu Vnutrishnikh Sprav 2, no. 2 (September 28, 2018): 154–58. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2018-3-154-158.
Повний текст джерела
13
Довбань, І. "Спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями". Юридичний вісник, № 6 (17 лютого 2021): 226–33. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2050.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями. На спеціально-кримінологічному рівні запропоновано доповнити наявні сьогодні заходи запобігання злочинам, що вчиняються державними службовцями, такими, як покладення на детективів Національного антико-рупційного бюро України обов'язку заводити оперативно-розшукові справи (на зміну права, визначеного п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України»), що приведе статусне законодавство у відповідність до оперативно-розшукового (ч. 1 ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»); конкретизація порядку реєстрації, обліку та розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, віднесені законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України, або про необґрунто-вані активи шляхом передбачення особливих процедур для Національного антикорупційного бюро України в Положенні про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення; проведення аналізу діяльності окремих державних органів, підрозділів і служб, службових повноважень державних службовців задля виявлення потенційних можливостей для зловживання; запровадження сучасних психотехнологій для проведення професійно-психологічного добору кадрів з урахуванням специфіки служби задля запобігання прийняттю на службу в органи влади осіб, які пов'язані з антигромадськими елементами, кримінальними структурами; визначення переліку посад працівників управлінських ланок, кандидати на заміщення яких підлягають обов'язковій спеціальній перевірці; запровадження на постійній основі профілактичної ротації керівного складу через кожні п'ять років; розроблення спеціальних програм навчання та підвищення кваліфікації працівників з питань запобігання корупції у професійній та службовій діяльності; запровадження практики оперативного інформування кадрів щодо усіх виявлених фактів корупції серед їх працівників; оприлюднення через засоби масової інформації та прес-службу матеріалів, що пов'язані з корупційними діями працівників, запровадження постійної практики радіо- та телевізійних виступів (звітів) перед населенням керівників територіальних органів з висвітленням як позитивних, так і негативних фактів їх роботи на місцях; вирішення проблеми про підвищення рівня матеріального забезпечення державних службовців із низькими окладами і встановлення доплат до їх заробітної плати залежно від кількості та якості роботи, зокрема запровадження грошової та іншої компенсації за роботу в позаробочий час.
14
Огерук, І. С. "Щодо зловживання впливом службовою особою". Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія "Право", вип. 9 (21) (2020): 103–10.
Знайти повний текст джерела
15
Марін, О. К. "Родовий об’єкт кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3214.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зазначається, що родовим об’єктом кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг, варто вважати таку субстанцію, як «правове благо» в розумінні відображеної у свідомості ідеальної цінності, «належного», що забезпечує можливості для рівноправного розвитку індивіда. Змістом «правового блага» при цьому є нормальна службова діяльність та професійна діяльність із надання публічних послуг. «Нормальність» такої діяльності складається із двох аспектів: унормованості та властивості, яка, як оціночна категорія, містить у собі такі складові частини:
1) службова діяльність та професійна діяльність із надання публічних послуг здійснюється виключно на виконання функцій юридичної особи, органу державної влади чи місцевого самоврядування або ж завдань професійної діяльності, пов’язаної із наданням публічних послуг та в їх інтересах, в інтересах того, хто доручив, наділив спеціального суб’єкта додатковими можливостями (складова частина убезпечення від зловживань);
2) службова діяльність та професійна діяльність із надання публічних послуг здійснюється виключно в межах спеціальної правоздатності – службова особа або особа, яка професійно надає публічні послуги, може діяти лише в межах та у спосіб, передбачений його спеціальним статусом (складова частина убезпечення від перевищень);
3) службова діяльність та професійна діяльність із надання публічних послуг здійснюється виключно за встановлену законом, положенням, наказом або договором плату, сума якої визначається характером виконуваної роботи, є адекватною такій роботі та офіційною, такою, що підлягає облікові та оподаткуванню (складова частина убезпечення від підкупу);
4) службова діяльність та професійна діяльність із надання публічних послуг здійснюється відповідними особами сумлінно та належно (складова частина убезпечення від недбалості).
16
Гук, О. М. "Розмежування злочинів - зловживання службовим становищем і розкрадання державного або громадського майна шляхом зловживання службовим становищем". Вісник Київського університету. Юридичні науки, Вип. 26 (1985): 58–63.
Знайти повний текст джерела
17
Shportun, Oksana, та Andriy Tabachuk. "ЗЛОВЖИВАННЯ ВЛАДОЮ ТА СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ ЧИНОВНИКІВ КАЗЕННИХ ПАЛАТ НАДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (XVIII – XIX СТ.)". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 199–206. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-19-206.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам зловживання владою та службовим становищем посадових осіб державних палат Наддніпрянської України (XVIII - XIX ст.). У статті представлені приклади різних злочинів проти держави з боку чиновників. До таких незаконних дій належать: хабарництво, нецільове використання коштів, формалізм стосовно районних та сільських податківців, припущення про грубі помилки при обчисленні податків, невиконання інструкцій та приписів вищих органів влади тощо. Визначено, що випадки зловживання владою чиновників були непоодинокими, іноді мали широкий публічний розголос у пресі. Встановлено, що чиновники залучали до корупційних дій осіб, які напряму залежали від їхньої діяльності. Для забезпечення ефективного державного управління, зокрема з метою ведення упорядкованого діловодства, діяльність казенних палат була регламентована загальноімперськими та відомчими нормативно-правовими актами, такими як: іменні укази імператора генерал-губернаторам, укази Сенату, приписи від міністерств та їх департаментів, проте більшість цих документів мала інструктивний характер, тому відповідальність за зловживання службовим становищем нерідко замовчували. Проблеми прострочення платежів та ухилення від сплати податків також були проблемою серед населення. Були також випадки підроблених платіжних засобів, таких як срібний рубль та асигнування.
18
Parkhomenko, S. E. "Корупційні практики держави як девіація соціальної моралі". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (15 листопада 2016): 22. http://dx.doi.org/10.15421/1716134.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено проблемі співвідношення складників соціальної моралі та поширеності корупції в суспільстві в результаті проведеного дослідження можна зробити наступні основні висновки.Авторкою наголошено на тому, що корупція є різновидом інституційно-організованих девіацій, спрямованих на нанесення всіх видів шкоди (починаючи від економічної і закінчуючи морально-педагогічною) як щодо окремого громадянина або організації, так і щодо суспільства й держави за рахунок ігнорування соціально-нормативних регуляторів суб’єктами економічної, політичної, дисциплінарно-педагогічної влади. Констатовано, що в окремих дослідженнях корупція розглядається як комплекс соціальних фактів або форма соціальної девіації; в деяких економіко-соціологічних дослідженнях акцент робиться на корупційно-рентних відносинах та економічній раціональності суб’єктів корупції. Певна кількість дослідників зводить визначення корупції до її юридичної (кримінологічної) складової, фактично ототожнюючи її з хабарництвом і зловживанням службовим становищем в особистих корисливих цілях (фактично – як зловживання державними службовцями своїм службовим становищем, дача або одержання хабара з метою набуття особистої чи матеріальної вигоди).У статті визначено декілька груп дефініцій корупції: корупція як використання посадовою особою, чиновником свого службового становища, що полягає в розпорядженні не своїми ресурсами, для досягнення особистих цілей і власного матеріального збагачення; корупція як своєрідний тіньовий ринок товарів і послуг, де діють (такі ж, як і в нормальній економіці) закони попиту і пропозиції і постійно здійснюються операції між різними акторами; корупція як стратегія поведінки двох соціальних груп – представників державної влади і приватного бізнесу або громадян (в цьому контексті вона розглядається в залежності від того, яка із зазначених сторін намагається встановити контроль над іншою).
19
Popenko, N. V., та O. O. Tanasiichuk. "Фактори ризику розвитку цукрового діабету в учасників АТО/ООС, особливості клінічного перебігу, діагностики та залежність від них тривалості лікування". Ukrainian Journal of Military Medicine 3, № 1 (12 березня 2022): 41–50. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2022.1(3)-041.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Проаналізувати фактори ризику розвитку цукрового діабету (ЦД) в учасників АТО/ООС, особливості клінічного перебігу, діагностики та залежність від них тривалості лікування.
Матеріали і методи. Обстежено 106 військовослужбовців (в/с) (діючі, запасу, пенсіонери МОУ) Збройних Сил України віком від 30 до 70 років, які знаходились на лікуванні в загальнотерапевтичній та нефрологічній клініках Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (м. Київ). Основну групу склали 61 хворий на ЦД, які є в/с-учасниками бойових дій. Контрольну групу склали 45 хворих на ЦД в/с, які не брали участі в бойових діях. Стаж хвороби в контрольній групі становив (25,6±2,28) років, а у хворих основної групи - (5,2±1,4) років. 75,47% хворих від загальної групи приймали цукрознижувальні препарати, 16,98% хворих - отримували препарати групи інсулінів, на комбінованій терапії (цукрознижувальні препарати + препарати групи інсулінів) знаходились - 7,54% хворих. Застосовували традиційні загальноклінічні дослідження, біохімічні (глюкоза плазми крові, глікозильований гемоглобін, холестерол (ХС) і триацилгліцериди (ТАГ). При необхідності використовувалися інструментальні методи дослідження та консультації спеціалістів. Статистичну обробку даних та результатів проведених досліджень проводили методами варіаційної та описової статистики на персональному комп’ютері із використанням стандартних пакетів аналізу даних програм Microsoft Excel 2016 та STATISTICA 6.0.
Результати. Було встановлено, що 59,02% в/с захворіли на ЦД після участі у бойових діях і у 40,98% пацієнтів захворювання розпочалося до перебування в зоні АТО. В основній групі спостерігали посттравматичні стресові розлади (ПТСР) в 42,6% хворих, астеноневротичний синдром - 34,2%, енцефалопатії змішаного генезу (дисциркуляторна, дисметаболічна, гіпертонічна) - 32,79%, а в контрольній групі зустрічались енцефалопатії змішаного генезу у 42,22% хворих та були відсутні ПТСР. Оцінка процесу лікування хворих на ЦД показала, що до моменту розглянутої госпіталізації пацієнти-в/с зони АТО/ООС регулярно приймали цукрознижувальну терапію/інсулінотерапію лише в 74,2% випадків, в той час як пацієнти, які не були учасниками АТО/ООС приймали цукрознижувальну терапію/інсулінотерапію частіше – 93,5%, р˂0,05. Серед ймовірних причин нерегулярного прийому препаратів підтримуючої терапії були у 42,62% хворих ПТСР, у 32,78% - енцефалопатії, у 18,03% спостерігалося зловживання алкогольними напоями, 4,9% - черепно-мозкові травми. Середній рівень глюкози плазми крові у хворих основної групи становив (12,1±0,61) ммоль/л, в той час як у пацієнтів контрольної групи рівень глюкози плазми крові був значно нижчим і становив (7,63±0,37) ммоль/л, р˂0,05. Середній рівень глікозильованого гемоглобіну сироватки крові в основній групі був вищим (9,15±0,38)%, ніж у контрольній групі – (7,69±0,48)%, р˂0,05. Середній вміст ХС сироватки крові в основній та контрольній групах істотно не відрізнявся, а рівень ТАГ достовірно вищим був у пацієнтів основної групи (5,02±0.18) ммоль/л, ніж у контрольної – (2,02±0,35) ммоль/л. Достовірно частіше у хворих контрольної групи, ніж основної мали місце діабетична полінейропатія з переважним ураженням нижніх кінцівок (82,6 %) та діабетична нефропатія (33,3%). Достовірно частіше в контрольній групі, ніж в основній зустрічались ІХС (91,11%), серцева недостатність (86,66%), дифузний кардіосклероз (91,11%). Гіпертонічна хвороба (ГХ) та енцефалопатія змішаного генезу спостерігались в обох групах з однаковою частотою. В основній групі не виявлено хворих на інфаркт міокарду та гостре пошкодження мозкового кровообігу. Це пояснюється тим, що до контрольної групи ввійшли пацієнти з тривалішим стажем хвороби, ніж до основної.
Висновки. Участь військовослужбовців у АТО/ООС підвищує ризики та провокує виникнення ЦД – 59,02%. Тривале перебування в/с в стані хронічного стресу (ПТСР - 42,62%) під час несення служби в зоні бойових дій призводить до швидкого та раптового розвитку ЦД, що супроводжується високими середніми значеннями глюкози плазми крові (12,1±0,18) ммоль/л та глікозильованого гемоглобіну сироватки крові (9,15±0,38)%. В учасників АТО/ООС ЦД виникає раніше (46±0,98 років), порівняно з некомбатантами (50±0,27 років), а основними ускладненнями виступають: мікроангіопатія нижніх кінцівок (47,5%), діабетичне ураження сітківки (45,9%) та діабетична полінейропатія з переважним ураженням нижніх кінцівок (44,3%). Складні службові задачі, що виникають у в/с під час ведення бойових дій, ПТСР (42,62%), енцефалопатії змішаного генезу (32,79%), зловживання алкогольними напоями (18,03%), черепно-мозкові травми (4,91%) призводять до нерегулярного прийому цукрознижувальних та антигіпертензивних препаратів. Це обумовлює швидке прогресування основного та супутніх захворювань, їх загострення, формування численних ускладнень і подовжує тривалість їх перебування на стаціонарному лікуванні (14±2,2 ліжко-днів) порівняно з контрольною групою (10±0,45 ліжко-днів), р˂0,05.
20
Павленко, І. В. "ЗАПОДІЯННЯ МАЙНОВОЇ ШКОДИ ШЛЯХОМ ОБМАНУ АБО ЗЛОВЖИВАННЯ ДОВІРОЮ: (СТ. 192 КК УКРАЇНИ): ПРОБЛЕМИ РОЗМЕЖУВАННЯ ІЗ СУМІЖНИМИ СКЛАДАМИ ЗЛОЧИНІВ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (25 березня 2020): 156–60. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).379.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються проблеми розмежування заподіяння майнової шкоди (ст. 192 КК України) з суміжними складами злочинів проти власності, такими як шахрайство (ст. 190 КК України) та привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Встановлено, що питання наукової розробки зазначеної проблеми постійно перебувають в полі зору науковців. Однак суспільні відносини, що існують в реальному житті, настільки різноманітні, що судова практика іноді не може з позицій закону правильно відреагувати на такі прояви. Визначено, що формулювання диспозиції ст. 192 КК України є достатньо скупим щодо словесного наповнення і водночас достатньо широким щодо його тлумачення. Складність конструкції ст. 192 КК України та її перетин з суміжними складами злочинів створює проблеми практичної реалізації цієї норми. З огляду на це констатовано, що судова практика часто допускає помилки при кваліфікації діяння. Наводяться приклади конкретних вироків. Використання порівняльного правового методу дозволило виявити ключові ознаки, що слугують основою для розмежування розглядуваних злочинів проти власності. Зокрема, така ознака, як добровільність передачі майна, характерна виключно для складу шахрайства, шкода у вигляді втраченої вигоди – виключно для складу заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а способи обману або зловживання довірою відсутні у складі привласнення, розтрати або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Застосування методу системного аналізу дозволило виділити ознаки, які слугують межею між застосуванням норм кримінального та цивільного права. Акцентовано увагу на тому, що виявлені розмежувальні ознаки є характерними для найбільш типових проявів розглядуваних злочинів. Висновки, зроблені автором, можуть бути корисними як для науковців (для подальшої доктринальної розробки і осмислення теоретичних положень), так і для практиків – адвокатів, слідчих, суддів (для недопущення помилок при кваліфікації злочинів і для вдосконалення судово-слідчої та правозахисної практики застосування кримінального закону).
21
Семенишина-Фіголь, Б. "ҐЕНЕЗА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 237–46. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2178.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано гене¬зис національного законодавства щодо охорони земель та досліджено шлях криміналізації правопорушень у сфері земельних відносин залежно від факторів суспільного розвитку з моменту виникнення права влас¬ності на землю. Здійснено порів¬няльний аналіз законодавства часів радянської влади та сучасної Укра¬їни. Зважаючи на доктринальні розробки, виявлено закономірності розвитку кримінального законо¬давства у сфері земельних відно¬син під впливом законодавства різних історичних періодів, окрес¬лено теоретичне значення такого розвитку для подальшого вдоско¬налення кримінально-правової охо¬рони земельних відносин в Україні та визначено критерії періодиза¬ції кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення у сфері земельних відно¬син.Проведено класифікацію кримі¬нальних правопорушень, пов'язаних із незаконним заволодінням зем¬лею, відповідно до предмета пося¬гання поділено на три групи: ті, які порушують право фактичного користування без одержання офі¬ційного статусу власника земельної ділянки. До таких правопорушень належать: а) самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (ст. 197-1 КК України) та самоправство (ст. 356 КК України). Особливістю таких кримінальних правопорушень є те, що об'єктом посягання є безпосе¬редньо земельна ділянка, а не права на неї; б) ті, метою яких є неза¬конне набуття юридичних прав на землю. До цієї групи ми відносимо шахрайство (ст. 190 КК України), зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК України), зловживання повноваженнями осо¬
бами, які надають публічні послуги (ст. 365-2 КК України), підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання під¬роблених документів (ст. 358 КК України), службове підроблення (ст. 366 КК України) як супутні злочини. Особливістю цієї групи кримінальних проваджень є те, що під час їх вчинення здійснюється протиправний перехід юридичних прав на земельну ділянку; в) кримі¬нальні правопорушення екологічної спрямованості, метою яких є неза¬конне заволодіння землею. До цієї групи належить незаконне заволо- діння ґрунтовим покривом (поверх¬невим шаром) земель (ст. 239-1 КК України) та незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах (ст. 239-2 КК України). Характерним для цієї групи є вчинення дій, спрямованих на заволодіння ґрунтовим покривом чи водним фондом без спеціалізова¬ного дозволу. Об'єктом посягання є ґрунтовий покрив.
22
Політова, А. С. "Зловживання владою або службовим становищем: корупційний злочин чи злочин у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов"язаної з наданням публічних послуг". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка, № 2 (78) (2017): 136–45.
Знайти повний текст джерела
23
Кобан, Ж. "Зловживання владою або службовим становищем як спосіб посягання на права людини". Юридична Україна, № 1 (2004): 67–72.
Знайти повний текст джерела
24
Журенок, Т. В., та О. О. Вороневич. "Корупційні ризики в органах ДФС України: шляхи виявлення та подоланн я". Ірпінський юридичний часопис, № 2 (26 лютого 2020): 145–50. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.2.2019.145-150.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розкриттю питань щодо виявлення та подолання корупційних ризиків в органах ДФС України. Встановлено, що окремі корупційні ризики можна систематизувати за сферами діяльності органів доходів і зборів. Проаналізовано ряд кримінальних проваджень за фактом зловживання службовим становищем та іншими корупційними злочинами. Для здійснення ефективного моніторингу корупційних ризиків запропоновано впровадження ряду дієвих антикорупційних заходів, які підвищать якість управління процесами, нададуть можливість оперативно мінімізувати ризики, що спричиняють корупційні діяння на основних напрямах діяльності служби.
25
Письменський, Є. О. "Підстави кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем: проблеми, тенденції, перспективи". Вісник Кримінологічної асоціації України, № 2 (16) (2017): 102–20.
Знайти повний текст джерела
26
Didyk, Nataliia F. "Вплив сімейних проблем на психологічний стан військовослужбовців під час АТО". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (7 липня 2018): 68–80. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).134.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі огляду наукових джерел та емпіричних досліджень проаналізовано найбільш поширені сімейні проблеми військовослужбовців та їхній вплив на психологічний стан бійців під час виконання ними службових завдань у зоні проведення АТО. Значення “стресорів сімейного життя” порівнюється з іншими стресогенними чинниками для військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях і перебували в зоні проведення АТО понад 6 місяців, та військовослужбовців, які участі в бойових діях не брали, але тривалий час виконували завдання в зоні проведення АТО. З’ясовано, що обидві категорії досліджуваних більш чутливі до сімейних стресорів, ніж до поганих гігієнічних умов, довготривалих навантажень, неочікуваної зміни умов служби, міжособистісних конфліктів та недостатнього задоволення біологічних і соціальних потреб. Виявлено, що серед чинників, які впливають на психологічний стан військовослужбовців, сімейні стресори не витісняються як незначущі з переліку інших. За результатами інтерв’ювання військових психологів та капеланів на тему сімейних проблем у родинах військовослужбовців, учасників АТО, окреслено коло найбільш поширених проблем у родинних стосунках та розкрито їхній вплив на психологічний стан військовослужбовців на різних етапах виконання службово-бойового завдання в зоні АТО (під час перебування в АТО, після повернення додому). Зроблено висновок, що гармонійні стосунки в сім’ї військовослужбовця стають для нього підтримувальним чинником під час служби і ресурсом у період відновлення. Водночас зауважено, що напружені, конфліктні стосунки між подружжям деструктивно впливають на психологічний стан військовослужбовців під час служби (депресивні стани, зловживання спиртними напоями, агресивність, замкненість, порушення статуту, суїцидальні думки тощо) і не сприяють відновленню в періоди між службовими завданнями. Щоб запобігти виникненню перелічених труднощів у родинах військовослужбовців, запропоновано завчасно інформувати їх та членів їхніх родин про можливі зміни в стосунках та надавати психосоціальну підтримку на кожному з етапів для своєчасного виявлення і корекції такого роду проблем.
27
Ярошенко, А. С., В. В. Лактіонова та А. С. Буряк. "Ефективність антикорупційної політики: позитивний досвід зарубіжних країн". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (4 вересня 2020): 143–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).582.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню позитивного досвіду зарубіжних країн щодо запровадження ефективної антикорупційної політики. Зазначається, що нині під корупцією варто розуміти зловживання службовим становищем, зловживання повноваженнями, отримання неправомірної вигоди, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави з метою отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди зазначеній особі іншими фізичними особами. Зловживання може бути однією з форм корупції (формою злочинних діянь посадової особи або групи осіб), але не вичерпує всієї повноти визначення корупції. Акцентується увага на тому, що всі регіони України вражені корупцією. Саме з метою зниження цих показників владою було створено ряд державних установ, покликаних протидіяти корупції. Прийнято виділяти вісім таких органів, проте, на нашу думку, необхідно виділяти ще дев'ятий, а саме «уповноважений підрозділ із питань запобігання корупції в Національній поліції України».
Автори доходять висновку, що українське законодавство, на жаль, майже не містить правових засобів, спрямованих на усунення причин та умов, що призводять до виникнення корупційних ризиків. Також одним із найважливіших напрямів удосконалення антикорупційного законодавства є запровадження соціологічних досліджень у всіх сферах економіки. Зазначені дії допоможуть стежити за поширенням корупції, аналізувати діяльність органів щодо протидії корупції, а також виявити проблемні сфери та недоліки правового регулювання. Отже, для досягнення результатів у протидії корупції в сучасному світі необхідно використовувати не тільки заходи залякування, а й створити такі умови в суспільстві, щоб корупція була чужа суспільним нормам.
28
Martynenko, V. "State of research issues to prevent abuse of power or position in domestic science." Naukovyy Visnyk Dnipropetrovs'kogo Derzhavnogo Universytetu Vnutrishnikh Sprav 3, no. 3 (December 28, 2018): 115–20. http://dx.doi.org/10.31733/2078-3566-2018-4-115-120.
Повний текст джерела
29
Биков, К. Г. "Зловживання владою або службовим становищем як спосіб вчинення корупційних злочинів та окремий склад злочину". Вісник Кримінологічної асоціації України, № 2 (16) (2017): 172–83.
Знайти повний текст джерела
30
Кулик, С. "Ревізія як спосіб виявлення ознак привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем". Підприємництво, господарство і право, № 9 (201) (2012): 134–37.
Знайти повний текст джерела
31
Гора, Р. "Види покарання за зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми". Підприємництво, господарство і право, № 4 (278) (2019): 207–12.
Знайти повний текст джерела
32
Nikiforenko , V. S. "Організаційно-правові аспекти протидії загрозам контрабандної діяльності на державному кордоні України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 56–63. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Контрабандна діяльність залишається одним із факторів, що негативно впливає на стан національної безпеки України. Посилення протидії спробам незаконного переміщення через державний кордон товарів та вантажів потребує удосконалення організаційно-правових засад у діяльності відповідних органів державної влади.
Метою статті є визначення факторів, що негативно впливають на процес протидії контрабандній діяльності, та дієвих механізмів правового регулювання, застосування яких сприятиме підвищенню ефективності протидії незаконному переміщенню через державний кордон товарів та вантажів.
Наукова новизна пов’язана з тим, що спроби незаконного переміщення через державний кордон різноманітних товарів та вантажів створюють загрози сталому розвитку економіки України та через недотримання бюджетом податків і зборів призводять до обмежених можливостей фінансування актуальних соціальних програм. Масштабність цього виду протиправної діяльності проілюстрована статистичними результатами оперативно-службової діяльності Державної прикордонної служби України.
Із метою удосконалення протидії здійсненню контрабандної діяльності запропоновано усунути колізії в чинних нормах права, вжити заходів щодо оснащення пунктів пропуску сучасним обладнанням, здійснити криміналізацію відповідальності за переміщення через державний кордон товарів у великих розмірах, удосконалити нормативне забезпечення щодо практичної реалізації Державною прикордонною службою України своїх прав щодо проведення огляду транспортних засобів, вантажів та виділення земельних ділянок для розміщення прикордонних інженерних споруд вздовж усієї ділянки державного кордону України тощо.
Висновки. Послідовна реалізація розглянутих механізмів дозволить у взаємодії з міжнародними партнерами ефективно протидіяти незаконному переміщенню товарів та вантажів через державний кордон, ліквідовувати схеми, що пов’язані з недостовірним декларуванням, заниженням митної вартості, а також запобігати перерваному транзиту, «чорному» імпорту та зловживанню нормами безподаткового ввезення товарів; врегулювати порядок дій та зусиль заінтересованих державних органів з реалізації державної політики у сфері митної справи, посилити зусилля Державної митної служби України та Державної прикордонної служби України з питань протидії здійсненню контрабандної діяльності на державному кордоні, захистити авторські й суміжні права на товари та продукцію, підвищити на європейській та світовій арені імідж України як правової держави. Крім цього, може бути досягнутий ефект щодо зменшення корупційних ризиків серед персоналу контрольних органів.
33
Гуменюк, Т. "Відповідальність державних службовців за корупційні прояви (на прикладі окремих країн Європи)". Юридичний вісник, № 5 (8 грудня 2020): 127–36. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2011.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблеми протидії корупції в європейських країнах, проаналізовано позитивний досвід антикорупційної діяльності Німеччини, Франції, Румунії, Словаччини, особливості правової реґламентації кримінальної відповідальності за вчинення корупцій-них діянь у країнах Європи. Базовою складовою частиною успішної протидії корупційним проявам є належне антикорупційне законодавство. У вузькому розумінні антикорупційне законодавство -це закони й інші нормативно-правові акти, які встановлюють спеціальні законодавчі положення щодо запобігання корупції, визначають ознаки корупційних правопорушень та відповідальність за їх учинення, регулюють діяльність державних органів чи їхніх спеціальних підрозділів, до компетенції яких належить протидія корупції, координація такої діяльності (контроль) та нагляд за нею. У процесі дослідження встановлено, що боротьба з корупцією досягає успіху лише за умови її комплексного характеру, коли вона охоплює якнайбільше сфер життєдіяльності держави, ведеться постійно та перебуває в центрі уваги як влади, так і громадськості. Щоб отримати результат, необхідно, щоби реформи були поєднані з іншими формами боротьби з корупцією - економічними, фінансовими, соціальними й організаційними. І, зрештою, велику роль у протидії корупції відіграє громадськість, особливо об'єднання громадян, які сприяють виявленню порушень законодавства про боротьбу з корупцією особами, уповноваженими на виконання функцій держави. Постійна поінформованість громадськості є ключовим елементом. Демократія та верховенство права є найкращим захистом від зловживання владою, оскільки вони накладають обмеження на владу держави та її представників за допомогою обмежених у часі мандатів, верховенства права, а також посадових осіб, контроль за якими здійснюється вільно обраними законодавчими органами, тобто за допомогою дієвого поділу влади, яким би чином він не здійснювався.
34
Лисенко, В. В. "Корупція та зловживання службовим становищем: аналіз ризиків, що виникають на різних етапах операційної діяльності органів державної податкової служби". Законодавство України. Науково-практичні коментарі, № 3 (2003): 45–54.
Знайти повний текст джерела
35
Semeniuk, O. "Conducting an Audit as a Type of Using Special Knowledge in Investigating the Assignment, Waste of Property or Acquisition Through the Abuse of Office Position." Naukovij vìsnik Nacìonalʹnoï akademìï vnutrìšnìh sprav 120, no. 3 (2021): 35–47. http://dx.doi.org/10.33270/01211203.35.
Повний текст джерела
36
ПАТРИЛЯК, Іван, та В’ячеслав ШАМРАЙ. "“ВИЗВОЛИТЕЛІ”. ОБРАЗ БІЙЦІВ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ ТА СЛУЖБОВЦІВ РАДЯНСЬКОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗВІТНИХ ДОКУМЕНТІВ ПІДПІЛЛЯ ОУН (1944 – 1945)". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 127–40. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253735.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є реконструкція образу вояка Червоної армії та службовця радянської адміністрації в 1944 – 1945 рр. на території західноукраїнських областей, зафіксованого у звітній документації українського націоналістичного підпілля. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-типологічний та історико-системний) методів. Висновки. Узагальнюючи все написане вище, необхідно підкреслити, що звітна документація підпілля ОУН за 1944 – 1945 рр. дає доволі багатий матеріал для реконструкції образу радянських вояків та адміністраторів, які повернулися в західноукраїнський регіон в останні роки Другої світової війни. Насамперед варто відзначити, що образ воїна-червоноармійця був доволі строкатим і суперечливим. Звітодавці завжди чітко ділили передові фронтові частини й тилові підрозділи. Перші, як правило, мали краще озброєння й обмундирування, але здебільшого (за винятком Львова) відчували брак харчів, що штовхало їх на грабунки. Вони також характеризувались як доволі відважні воїни з чіткими рисами фаталізму (“легковажне ставлення до смерті”) і втоми від війни (бажання якнайшвидше завершити бойові дії та повернутися додому). Щодо частин та підрозділів “другого фронтового ешелону”, то рівень їхньої дисципліни, зовнішній вигляд, моральна деградація, демотивованість та поведінка викликали жах і відразу в місцевого населення, котре було головним інформатором авторів оунівських звітів. За рахунок цього червоноармієць у звітах підпілля постає здебільшого, як обдертий, завжди голодний і п’яний грабіжник та ґвалтівник, що, очевидно, в основному відповідало загальному стану справ. Велике значення для формування опінії підпільників щодо червоноармійців була їхня національність і критика в бік більшовицької влади. У документах ОУН помітне прихильне ставлення до солдатів-українців та інших “нацменів”, більш прохолодне – до службовців Червоної армії російського та єврейського походження. Перших розглядали як потенційних союзників у справі боротьби проти більшовизму, останніх вважали основною опорою режиму. Хоча важливо зауважити, що роль “опори” радянської влади щоразу більше відводилася росіянам, а не євреям, як це ще вважалося в середовищі ОУН у 1939 – 1941 рр. Водночас образ радянської адміністрації у звітних документах ОУН є менш диференційованим. Він здебільшого негативний. Носії влади характеризуються як малоосвічені й примітивні особи без критичного мислення, густо індоктриновані офіційною ідеологію, схильні до зловживань, корупції і наживи, зненавиджені рештою суспільства.
Ключові слова: Червона армія, радянська адміністрація, підпілля ОУН, звітна документація, лінія фронту.
37
Бондаренко, О. С. "Сутність поняття «корупція»: легальний та доктринальний аспекти". Ірпінський юридичний часопис, № 1(5) (7 вересня 2021): 154–70. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154.1(5).2021.154-170.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена важливій та актуальній темі – характеристиці легального та доктринального аспектів формування поняття «корупція». Автор наголошує, що вивчення концепції варто починати із семантичного аналізу. Наукові джерела розрізняють два можливі підходи до походження слова «корупція». Обидва наполягають на своєму давньоримському походженні. Відповідно до першого підходу «корупція» є поєднанням латинських слів corruptio та onis, тому похідна словесна фраза corrumpere, яка є сполученням слів com (разом) та rumpere (ламати), а згідно з іншим підходом слово «корупція» походить від слова corruptio, яке означало підкуп, продажність посадових осіб органів публічної влади, громадсько-політичних діячів.
Водночас представники обох груп є одностайними стосовно негативного значення корупції, адже фактично слово означало спотворювати, спокушати, підкуповувати. На практиці виділяють два основні підходи до побудови юридичного поняття. Перший – це доктринальний, або науковий, заснований на дослідженнях вчених та фахівців у певній галузі. Другий – офіційний, або легальний, заснований на нормативних актах, міжнародних документах та інших джерелах, що мають юридичну силу. Існування легального підходу є вираженням принципів верховенства права, законності та юридичної визначеності.
Визначення корупції сьогодні закріплено в частині 1 п. 1. 1 Закону України «Про запобігання корупції». Якщо буквально аналізувати це визначення, то справляється враження, що корупцією є лише діяння, предмет яких – це виключно неправомірна вигода. Однак, звернувшись до міжнародно-правових актів, можна виокремити й такі корупційні діяння, як підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна держави посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем тощо. Нині існує колізія між положеннями Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінальним кодексом України. Адже останній фактично трактує корупцію та корупційні кримінальні правопорушення ширше, ніж відповідний закон. Тому існує об’єктивна потреба оновити значення поняття «корупція». Запропоновано з точки зору легального аспекту під корупцією розуміти навмисне порушення дисциплінарних, цивільних, адміністративних та кримінальних справ, спричинене незаконним використанням особи, зазначеної у статті 3 ч. 1 Закону України «Про запобігання корупції», висловити повноваження або пов’язані з ними можливості.
Відносно доктринального аспекту формування поняття «корупція» з’ясовано, що поняття корупції є міждисциплінарним і широко розповсюдженим, оскільки його вивчають не лише професіонали в галузі права, а й соціологія, політологія, економіка, державне управління та психологія. Кожна з цих наук наповнює її своїм специфічним змістом. Формулювання універсального визначення корупції є надзвичайно складним завданням. Нарешті, розмежування та стандартизація термінів є ключем до реалізації принципу правової визначеності, який зі свого боку є частиною конституційного принципу верховенства права. Водночас доведено, що формування єдиного доктринального уніфікованого поняття є неможливим у зв’язку з тим, що змістовне наповнення поняття «корупція» залежить від сфери, де його застосовують.
38
Шпортун, Оксана. "КАЗЕННІ ПАЛАТИ В СИСТЕМІ КОНТРОЛЮ ГРОШОВОГО ОБІГУ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ (1775-1914 РР.)". Society. Document. Communication, № 7 (11 серпня 2019): 232–46. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-7-232-246.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто повноваження фінансового характеру казенних палат Наддніпрянської України, зокрема організації збору, доставки та зберігання дохідної частини бюджету. Визначено роль, обов’язки, функції, основні засади діяльності у сфері обліку доходів і видатків держави на губернському рівні. Охарактеризовано особливості казенних палат у галузі контролю грошового обігу Наддніпрянської України. Також визначено нефінансові функції казенних палат, зокрема розгляд домобудівних та казенних справ губернії.
Визначено, що казенні палати взаємодіяли з іншими структурними одиницями загальноімперської фінансової системи. Аналіз законодавства та архівних документів свідчить, що казенні палати вели контроль за доходами кожного повіту губернії, звітували про доходи та видатки державному казначею. Також казенні палати видавали конторам Асигнаційного банку статутний капітал, вели облік та обмін асигнацій. Зокрема, на основі дослідження законодавства Російської імперії встановлено, що казенні палати повинні були наглядати за своєчасним надходженням доходів до бюджету та витрачанням коштів у межах асигнувань, передбачених для губернії.
Встановлено, що асигнації першої емісії можна було легко підробити, тому уряд Російської імперії був змушений випустити асигнації із новим зображенням. У статті поданий опис та ілюстрації асигнацій номіналом 100, 50, 25 руб. 1786 року випуску. Аналіз архівних документів свідчить, що казенні палати вели розмін асигнацій старого зразка на нові, складаючи відповідні постанови. Також асигнації виконували роль платіжних засобів так само, як і мідна монета. Асигнація функціонувала як допоміжний платіжний засіб, покриваючи дефіцит бюджету Російської імперії.
Досліджуючи основи механізм збору та розподілу фінансів, виявлено, що непоодинокими випадками були привласнення коштів, зловживання службовим становищем, підробки фінансових засобів, що свідчать про недосконалість системи фінансового управління на губернському та повітових рівнях, які супроводжували діяльність казенних палат протягом всього періоду існування.
39
Боровик, А. В. "Щодо європейських стандартів кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення та їх запобігання". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 22–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1820.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з використанням відповідної методології встановлені особливості європейських стандартів щодо кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення (далі - ККП) та їх запобігання, а також визначені напрями і формат удосконалення національного антикорупційного законодавства та кримінально-правової політики.
Враховуючи стратегічний курс України на набуття повноправного членства в Європейському Союзі (далі - ЄС), значна увага приділена дослідженню неоднорідності кримінального права ЄС та його складникам, які можуть мати значення для боротьби з корупційними виявами. Встановлено, що кримінально-правова уніфікація в площині боротьби з корупційними діяннями передбачає правову інтеграцію специфічних сфер і насамперед захисту фінансових інтересів ЄС та матеріального кримінального й процесуального права.
Проаналізовано зміст відповідних європейських конвенцій, протоколів, директив та інших документів. Встановлено, що питання кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання можуть бути пов'язані з протидією фінансовому шахрайству, підкупу, відмиванню грошей, неправомірному використанню коштів, зловживанню службовим становищем та іншим кримінальним правопорушенням. Крім цього, факти вчинення ККП є ганебним порушенням прав і свобод людини, тому цьому має бути надана відповідна оцінка з боку Європейського суду з прав людини.
Власне корупція в державах ЄС розуміється у двох формах - активній і пасивній, при цьому кримінально караними мають бути будь-які інші її протиправні форми. Щодо запобігання ККП актуальними завданнями є вирішення питань імунітету та юрисдикції, забезпечення міжнародного співробітництва та взаємної правової допомоги, діяльності спеціалізованих органів, захисту потерпілих, викривачів і свідків, сприяння збиранню доказів, контроль за реалізацією правових актів у сфері запобігання корупції, моніторинг виконання положень конвенцій тощо. У висновках запропоновані шляхи вдосконалення кримінальної відповідальності за ККП та їх запобігання в Україні на підставі використання позитивного європейського досвіду.
40
Власюк, Ігор, та Галина Стародубець. "ПРОБЛЕМА ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ НА ЖИТОМИРЩИНІ ТА БОРОТЬБА З НЕЮ В ПЕРІОД ПІЗНЬОГО СТАЛІНІЗМУ (1944–1953 РОКИ)". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 73–77. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються масштаби поширення дитячої безпритульності та бездоглядності в Житомирській області в перше післявоєнне десятиліття. Розглядається також система заходів радянської влади для подолан- ня цієї соціальної проблеми, зокрема стан і умови функціонування в регіоні дитячих будинків. Зазначено, що після визволення області від німецьких окупантів проблема дитячої безпритульності поста- ла надзвичайно гостро, що було зумовлено низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. Її розв’язання великою мірою залежало як від уваги до неї відповідних державних органів, так і суспільства загалом, яке мало своєчасно реагувати на потреби таких дітей. У рамках вирішення цього завдання на порядку денному місцевої влади стояло питання становища дитячих будинків, які потребували серйозної допомоги. Місцева влада розуміла необхідність швидкого вирішення нагальних проблем дітей, про що свідчать її щорічні постанови протягом зазначеного періоду. Серед заходів, спрямованих місцевими органами влади на боротьбу з дитячою безпритульністю, можна назвати: облік безпритульних дітей, влаштування їх у дитбудинки та на індивідуальний і колективний патронат, організація інституту громадських інспекторів з боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю, виділення додаткових приміщень для облаштування дитячих будинків, а також забезпечення їх необхідним інвентарем і обладнанням, виділення дитячим будинкам від 20 до 30 га землі для організації допоміжного господарства тощо. Однак, як показала практика, заходи партійно-радянських органів влади щодо подолання дитячої безпритульності та бездоглядності здійснювалися бюрократичним способом, тому були малоефективними. Традиційно обласне керівництво головну причину такого стану справ убачало в халатному ставленні до роботи керівників дитячих будинків, неналежному контролі за цим процесом із боку партійних кураторів, зловживанні службовим становищем окремих чиновників тощо. Тому на початок 1950-х років проблема залишалася далекою від свого вирішення.
41
Томкіна, Олена Олексіївна. "НОРМИ МИТНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ЯК ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 69–77. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі законодавчого визначення адміністративної відповідальності за порушення митних правил, зокрема за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їхнього розміру, а також інші протиправні дії, спрямо- вані на ухилення від сплати митних платежів (стаття 485 Митного кодексу України). Положення статті 485 Митного кодексу України оскарженні до Конституційного Суду України з мотивів їхньої невідповідності Конституції України. Автори конституційних скарг обґрунтовують неконституційність положень цієї статті тим, що абсолютно визначена санк- ція, неможливість її зменшення і відсутність альтернативних видів санкцій за вчинення від- повідного правопорушення не дають змоги застосовувати цю норму з урахуванням принци- пу індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника, що суперечить частині 2 статті 62 Конституції України. Автори клопотань також указують на те, що невідповідність санкції статті 485 Митного кодексу України засадам індивідуалізації юридичної відповідальності порушує встановле- ні Конституцією України право особи володіти, користуватися і розпоряджатися власністю (стаття 41), право особи на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Оскарження положень статті 485 Митного кодексу України актуалізує проблему забезпе- чення конституційності митного законодавства України загалом, оскільки, окрім оспорюва- них положень зазначених статей цього Кодексу, є й інші формальні склади митних право- порушень, що містять абсолютно визначені санкції та/або є юридично невизначеними. Диспозиція норми права, що викладена у статті 485 Митного кодексу України, сконстру- йована законодавцем у вигляді «відкритого» (незавершеного) переліку протиправних дій, що спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Вказівка на ознаку протиправ- ності «інших» дій та їхню мету не забезпечує чіткості, однозначності, зрозумілості сфор- мульованого законодавчого припису, отже, його передбачуваності для суб’єктів права. Таке використання засобів законодавчої техніки під час визначення адміністративного пра- вопорушення перетворює диспозицію норми права на «гумову» і загрожує законності пра- возастосування. Окрім цього, такий законодавчий припис є корупціогенним чинником, адже відкриває шлях до службових зловживань, довільного, на основі суб’єктивних оцінок, а не формально визначених ознак, тлумачення норми права. Отже, є підстави для висновку, що оскільки диспозиція норми права, шо викладена у статті 485 Митного кодексу України, сформульована нечітко та неоднозначно, приписи цієї статті не можна вважати юридично визначеними в аспекті їхньої передбачуваності для суб’єктів правозастосування. Санкція статті 485 Митного кодексу України є абсолютно визначеною, оскільки без- альтернативно передбачає тільки один вид адміністративного стягнення за визначене в цій статті митне правопорушення – штраф, не встановлює водночас допустимі для відповідно- го правопорушення межі його застосування, отже, не забезпечує індивідуальний характер юридичної відповідальності осіб, визнаних винними у правопорушенні. Зважаючи на викладене, митне законодавство України має розвиватися шляхом установ- лення відносно визначених і альтернативних санкцій, що дозволяє індивідуалізувати адміні- стративну відповідальність за порушення митних правил.
42
Gora, Roman. "ABOUT GENERIC OBJECT OF ABUSE OF AUTHORITY BY AN OFFICIAL OF A LEGAL ENTITY OF PRIVATE LAW, IRRESPECTIVE OF ORGANIZATIONAL AND LEGAL FORM (ARTICLE 3641 OF THE CRIMINAL CODE OF UKRAINE)." International scientific journal "Internauka". Series: Series: "Juridical Sciences", no. 2 (April 15, 2018). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2308-2018-1-3637.
Повний текст джерела
43
Gora, Roman. "THE PROBLEM OF DEFINITION OF SOCIALLY DANGEROUS CONSEQUENCES OF THE ABUSE OF AUTHORITY BY AN OFFICIAL OF A LEGAL ENTITY OF PRIVATE LAW, IRRESPECTIVE OF ORGANIZATIONAL AND LEGAL FORM." International scientific journal "Internauka". Series: "Juridical Sciences", no. 7 (September 30, 2018). http://dx.doi.org/10.25313/2520-2308-2018-7-4164.
Повний текст джерела
44
Ткаченко, Павло. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ТА КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПОРУШЕННЯ СТАТУТНИХ ПРАВИЛ ВЗАЄМОВІДНОСИН МІЖ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ ЗА ВІДСУТНОСТІ ВІДНОСИН ПІДЛЕГЛОСТІ". ГРААЛЬ НАУКИ, 30 вересня 2021, 101–7. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.09.2021.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Військова злочинність є загрозою національної безпеки України. Статистична інформація щодо поширення злочинів проти встановленого порядку несення або проходження військової служби не є задовільною, а отже потребує детального вивчення із застосуванням в подальшому ефективних заходів орієнтовних на поліпшення статистики. Станом на сьогодення, можливо виокремити групу військових злочинів, котрі є провідними за кількістю скоєних, такими є, зокрема, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство, ухилення від військової служби, викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, порушення статутних правил вартової служби чи патрулювання, недбале ставлення до військової служби. Всі перераховані вище кримінальні правопорушення є загрозою національній безпеці. Але не слід забувати про порушення котрі мають місце в середині військового колективу. Таким порушенням є злочин, передбачений ст. 406 Кримінального кодексу України. Порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості. Саме з цього злочину починається дисбаланс правосвідомості військовослужбовців. Даний злочин є доволі популярним серед рядового, сержантського та старшинського складу, ще з давніх часів, так звана «дідівщина» посідала провідне місце в неформальних відносинах солдатів. Ця «традиція» залишається популярною й по сьогодні але першочергово являє собою кримінальне правопорушення.
45
"Іванова Н.С., Коваль М.М. ВПЛИВ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗЛОЧИННИХ ДОХОДІВ НА РІВЕНЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". TRADE AND MARKET OF UKRAINE, № 47 (1) 2020 (2 липня 2020): 9–16. http://dx.doi.org/10.33274/2079-4762-2020-47-1-9-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета — дослідити вплив легалізації злочинних доходів на рівень економічної безпеки України. Методи. Теоретичною базою дослідження виступають здобутки зарубіжних та вітчизняних науковців. Для досягнення поставленої мети було використано такі методи дослідження: аналізу, синтезу та порівняльного аналізу — для оцінювання рівня економічної безпеки та показників системи фінансового моніторингу; кореляційного аналізу — для виявлення існування та щільності зв’язку між рівнем економічної безпеки та показниками ефективності антилегалізаційного стримування в Україні; графічний та побудови аналітичних таблиць — для наочного відображення результатів дослідження. Результати. Результати аналітичного дослідження зв’язку між системою антилегалізаційного стримування в Україні та рівня економічної безпеки дають можливість зробити такі висновки. Динаміка інтегрального показника рівня економічної безпеки України за 2012–2018 рр. свідчить, що економічна безпека держави знаходиться у незадовільному стані. Що стосується рівня тінізації економіки, то він зменшується через збільшення кількості відкритих та прозорих операцій. Рівень економічної безпеки не може знаходитись на достатньо прийнятному стані через предикатні злочини. За даними 2013–2018 рр. найбільшу частку у структурі предикатних злочинів у кримінальних провадженях, пов’язаних з відмиванням злочинних доходів, розпочатими правоохоронними органами, займають фіктивне підприємництво, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем та шахрайство. Результати кореляційного аналізу дозволили стверджувати, що рівень впливу тіньової економіки оцінюється як сильний обернений. Окрім того, сильний зворотний зв’язок на рівень економічної безпеки спостерігається і стосовно показника «Частка кримінальних проваджень за ст. 209 КК України». Ключові слова: економічна безпека, легалізація, відмивання доходів, кореляційний аналіз, національна безпека.