Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Системи виявлення витоків.
Статті в журналах з теми "Системи виявлення витоків"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-19 статей у журналах для дослідження на тему "Системи виявлення витоків".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Semerikov, Serhiy O., Tetiana A. Vakaliuk, Iryna S. Mintii, Vita A. Hamaniuk, Vladimir N. Soloviev, Olga V. Bondarenko, Pavlo P. Nechypurenko, Svitlana V. Shokaliuk, Natalia V. Moiseienko та Vitalii R. Ruban. "Розробка системи комп'ютерного зору на основі машинного навчання для освітніх цілей". Educational Dimension 57, № 5 (9 грудня 2021): 8–60. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4717.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі наведено огляд витоків та сучасного стану систем комп'ютерного зору, приклади задач комп'ютерного зору. Описано використання систем комп'ютерного зору освіти як у звичайних, і у пандемічних умовах. Пандемія COVID-19 викликала зміни в освіті, які видозмінили існуючі освітні програми систем комп'ютерного зору та породили нові, у тому числі соціальне дистанціювання, розпізнавання маски на обличчі, виявлення проникнення в університети та школи, запобігання вандалізму та виявлення підозрілих предметів, моніторинг відвідуваності, емоцій на обличчях у масках та без них. Системи комп'ютерного зору також можна використовувати у освіті для упровадження імерсивних освітніх ресурсів. На основі аналізу автономних бібліотек для ідентифікації динамічних об'єктів зроблено висновок, що при створенні систем машинного зору в освітніх цілях доцільно використовувати бібліотеки комп'ютерного зору, що ґрунтуються на глибокому навчанні (зокрема, реалізації згорткових нейронних мереж). Описано прототип системи комп'ютерного зору, розроблений на основі Microsoft Cognitive Toolkit і розгорнутий у хмарі Microsoft Azure. Система дозволяє з високим ступенем надійності виконувати головні функції: ідентифікацію емоцій та наявність маски на обличчі, а також дає можливість визначити стать, вік, колір волосся, інтенсивність посмішки, наявність макіяжу, окулярів тощо.
2
Vakalyuk, Petro. "«Мислити звуками»: дидактичні перспективи застосування системи вольфґанґа ґуґґенберґера в процесі підготовки студента-трубача." Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 225–34. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-225-234.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: розглянути інноваційну і широко застосовувану в західноєвропейській практиці останніх десятиліть систему підготовки професійних виконавців-трубачів німецького музиканта та викладача Вольфганга Ґуґґенбергера. Методологія дослідження ґрунтується на використанні наступних методів: історичного – у виявленні передумов сучасних музично-педагогічних систем викладання гри на духових інструментах, компаративного – у зіставленні різних підходів до інтерпретації та принципів професійного навчання на трубі, аналітичного – у з’ясуванні основних елементів представлених систем. Наукова новизна дослідження полягає у включенні в музикознавчий та музично-педагогічний компендіум вітчизняної науки фактично невідомої та не опрацьованої досі українською мовою системи підготовки виконавця на духових інструментах. Простежені витоки засадничих положень, проведені історичні та теоретичні паралелі із системами Рольфа Квінке та Вінсента Ціховіча, а також із теорією Альфреда Томатіса та концепцією потоку Міхая Чіксентміхаї. Висновки. Підсумовуючи практичне значення системи В. Ґуґґенберґера, виділяємо наступні етапи, які відіграватимуть важливу роль і в щоденній праці українських педагогів над підготовкою виконавців-професіоналів: програма ментального налаштування; етап розігрування; етап виконавства.
3
Лиховідова, Ірина Едуардівна. "РИЗИК-ОРІЄНТОВНИЙ ПІДХІД В СИСТЕМІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЯК ВИЯВ АРХЕТИПУ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 102–22. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-102-122.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено роль державного регулювання у корпоративній сфері за допомогою розгляду системи ризиків та узагальненню негатиного ефекту, спричиненого зловживаннями, маніпуляціями, недобросовісними та незаконними діями на ринку. Визначено, що корпоративне управління є одним з ключових елементів і передумовою успішної діяльності акціонер- ного товариства. Зазначено, що належне управління допомагає зміцнити довіру до компанії, підвищити її конкурентоспроможність, ефективність та зростання, а отже, сприяє залученню іноземних інвестицій та є базисом, який забезпечує інноваційний розвиток держави. Розглянуто архетипи дер- жавного нагляду в системі корпоративного управління шляхом виявлення та дослідження системи зв’язків між національною ментальністю та дер- жавним регулюванням та наглядом. В результаті чого визначено, що влада і суспільство в умовах запровадження інновацій змінюють форми та мето- ди дії, пріоритетне значення у відносинах влади і суспільства набуває роз- виток процесів взаємодії та комунікацій. Крім того, розглянута система та моніторинг ризиків у корпоративній сфері та зроблено акцент на підході, що ґрунтується на оцінці ризиків. Розглянуто систему захисту інвесторів, яка доповнюється пруденційним наглядом, що є складовою загальної сис- теми нагляду державними органами на фінансовому ринку. Досліджено, що вдосконалення взаємодії між органами державної влади, корпорацією та населенням залишається необхідним у вирішенні проблеми формування конкурентоспроможного економічного середовища та підвищення інвес- тиційної привабливості України. Таким чином доведено необхідність дер- жавного нагляду у сфері корпоративних відносин та розглянуто шляхи вдо- сконалення державного регулювання даною сферою відносин за допомогою впровадження ризик-орієнтованого підходу у систему корпоративного управління.
4
Байкова, І. С. "ТЕХНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ЕТНОПЕДАГОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МУЗИЧНИХ КЕРІВНИКІВ ЗДО У МІЖКУРСОВИЙ ПЕРІОД ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 51 (2018): 57–76. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.51.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті засвідчено, що етнічна різноманітність сучасного суспільства активізує інтерес науковців до впровадження засобів і методів народної педагогіки різних народів у освітній процес закладів освіти різних рівнів, зокрема дошкільних. Виявлено, що музично-естетичний напрям дошкільної освіти є найбільш придатним для залучення вихованців до витоків культурної спадщини свого та інших народів. Зроблено акцент на необхідності вдосконалення системи неперервної педагогічної освіти музичних керівників ЗДО взагалі, з питань розвитку їх етнопедагогічної компетентності зокрема. На цій основі сформульовано мету статті, в якій вказано щодо наукового обґрунтування педагогічної технології розвитку етнопедагогічної компетентності педагога-музиканта в системі науково-методичної роботи. Теоретично обґрунтовано технологію розвитку етнопедагогічної компетентності музичного керівника ЗДО у міжкурсовий період післядипломної педагогічної освіти. Зокрема, визначено структуру даної технології (концептуальний, змістово-процесуальний та результативний блоки), схарактеризовано її методологічні підходи (системний, середовищний, андрагогічний, основні положення компетентнісного та культурологічного підходів), принципи (індивідуалізація змісту, поетапність процесу, поліетнічність, неперервність), етапи реалізації (діагностичний, пізнавально-розвивальний, практично-творчий та узагальнюючий), розкрито зміст, різноманітні форми, дослідницькі та інтерактивні методи науково-методичної роботи на кожному етапі, проаналізовано педагогічні умови. Визначено кінцевий результат реалізації цієї технології – розвинена етнопедагогічна компетентність музичного керівника. У статті уточнюється сутність понять «педагогічна технологія», формується уявлення про педагогічну технологію в умовах міжкурсового періоду ППО, розкривається значення поняття «педагогічна технологія розвитку етнопедагогічної компетентності музичного керівника» тощо.
5
Леонова, Юлія, та Тетяна Дорофєєва. "Сучасні проблеми менеджменту у спортивній сфері". Слобожанський науково-спортивний вісник K, № 6 (30 грудня 2019): 39–43. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2019-6.028.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: виявити та описати сучасні проблеми менеджменту у вітчизняній спортивній сфері. Матеріал і методи: теоретичні та практичнідослідження вітчизнянихвчених, науковалітература; методи порівняння, синтезу, аналізу. Результати: було встановлено, що для ефективного вирішення виявлених проблем необхідно удосконалити вітчизняне законодавство; створити спеціальну групу фахівців, що протягом останнього часу придбали практичний досвід менеджменту і юридичного регулювання професійного спорту; переорієнтувати систему з утримання об’єктів на роз- виток людей. Висновки: було виявлено та описано основні проблеми менеджменту у вітчизняній спортивній сфері. Також було названо напрямки ефективного вирішення виявлених проблем. Ключові словаменеджмент, спортивна сфера, фізична культура, фізичне виховання, спортсмени, спонсорство, спортивні менеджери
6
Левченко, Андрей. "ОСОБЕННОСТИ РЕАЛИЗАЦИИ ИНФОРМАЦИОННОЙ ТЕХНОЛОГИИ ПРОГНОЗИРОВАНИЯ ЧИСЛОВОГО ЗНАЧЕНИЯ ПАРАМЕТРОВ". Modern engineering and innovative technologies, № 10-01 (31 грудня 2018): 36–42. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2019-10-01-015.
Повний текст джерелаАнотація:
Робота спрямована на виявлення та аналіз особливостей реалізації інформаційної технологіі гарантоздатного прогнозування чилових значень діагностичних параметрів, що визначають справний стан високотехнологічних складних систем. Визначені витоки втрати пра
7
Досенко, С. Д. "ТЕХНІЧНИЙ ЗАХИСТ ІНФОРМАЦІЇ. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Technical sciences, № 27 (3 листопада 2021): 27–32. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1221-2021-27-04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються проблеми технічного захисту інформації та способи їх вирі- шення, особливу увагу приділено механізмам реалізації грифу обмеження доступу. Обґрунтовано, що сучасна інформаційна безпека вимагає постійного вдосконалення системи відповідно до збільшення ризику витоку інформації. Описано процес витоку й наголошено, що він є безперервним і полягає в реа- лізації сучасних методів і способів поліпшення системи захисту інформації, постійного моніторингу, виявлення його слабких місць і потенційних каналів витоку інформації. Запропоновано перелік мето- дів, які лежать в основі дієвого технічного захисту інформаційного простору сьогодення. Зазначено, що рішення проблем захисту електронної інформації засноване в основному на використанні крип- тографічних методів, при цьому сучасні методи криптографічних перетворень зберігають вихідну продуктивність автоматизованої системи, що є важливим в умовах постійного впливу. Підкреслено, що основною властивістю забезпечення конфіденційності повідомлень є конфіденційність інфор- мації, це дає змогу абстрагуватися від інших властивостей. Детально описано технічний комплекс «Гриф», який призначено для захисту секретної інформації. Зазначено функціональні можливості, які складаються із забезпечення неможливості неконтрольованого й несанкціонованого ознайомлення, копіювання й відновлення інформації, модифікації й видалення інформації; надання доступу до інфор- мації тільки за умови достовірного розпізнавання користувачів і з урахуванням повноважень, наданих згідно зі службовою необхідністю; облік дій користувачів і реєстрацію спроб порушення встановле- ного порядку доступу до інформації, включаючи блокування доступу до інформації в разі виявлення таких спроб, а також можливість здійснення контролю за доступом до інформації з боку уповно- важених осіб. Сформовано схему взаємодії модулів технічного комплексу з відокремленням інформа- ційних потоків.
8
Тіщенко, Ю. "Правовий міф у структурі правової реальності". Юридичний вісник, № 2 (21 серпня 2020): 17–24. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1698.
Повний текст джерелаАнотація:
Правовий міф займає особливе місце у ключових складниках правової реальності: правосвідомості, джерелах права, позитивному праві, правовій поведінці.
Правовий міф не може бути однозначно віднесений ані до раціональних, ані до ірраціональних елементів правосвідомості, існуючи як на буденному рівні, так і у професійній правосвідомості. Водночас він здійснює сильний вплив не тільки на індивідуальну, але й на колективну й масову правосвідомість, існує й на буденному рівні, й у професійній правосвідомості.
Виявлення історичних та ментальних коренів правових міфів дозволяє розглядати їх як витоки (першоджерела) сучасної правової системи України. Міфологізовані структури відображені й у історичних пам'ятках права, які діяли на території України (прикладом виступають Статути ВКЛ), й у фольклорному праві (юридичні прислів'я та інші міфологізовані усні мовні структури).
Розгляд правових міфів під кутом зору джерел права показує, що вони визначають становлення позитивного права, наповнення його конкретними нормативами.
Правові міфи властиві не тільки архаїчному й литовсько-руському праву, але й сучасному українському законодавству. У сучасному праві міфи існують у вигляді симуляк-рів, тобто символів, які підміняють собою відсутню реальність.
У статті доводиться, що наявність міфів у позитивному праві підвищує його легітимність, оскільки дозволяє звертатись до масового підсвідомого - найбільш сталого елементу правосвідомості; виявленню місця правового міфу в механізмі детермінації правової поведінки, а також з'ясуванню міфологічних аспектів юридичної кваліфікації правових учинків. Доводиться, що правовий міф є особливим нераціональним елементом складу правового вчинку, спрямовуючи поведінку людини в певному напрямі.
9
Zborovska, Xenija. "Месіанська ідея як осердя доктрини «русский мир»: онто-логічна несумісність із православ’ям". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (23 грудня 2020): 106–18. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.08.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасному стані «гібридної війни» дуже важливо деконструювати загарбницьку ідеологію, що просувається російськими ЗМІ, через аналіз витоків доктрини «русский мир», звернення до формування ідеологічного концепту «Москва – Третій Рим», на основі якого формувалась месіанська ідея богообраності російського народу. На думку авторки, міф про божественне походження російського самодержця та месіанську роль російського народу є свідомим ідеологічним конструктом, який будувався на основі гібридного співіснування політичного та релігійного в державницькій системі. У статті аналізується, в який спосіб московські ідеологи маніпулювали текстами власних святих та вчених, обертали релігійні ідеї на службу царизму, йшли всупереч догматиці православ’я. Проілюстровано, як поняття «месіанство» стало еластичним світським конструктом, а «Месія» був замінений на образ «самодержця». На основі виявлених відмінностей у трактуванні месіанства в його первісному варіанті, у християнстві та у російському форматі, авторка доходить висновку про онтологічну несумісність російського месіанства та канонічного православ’я.
10
Бенях, Наталія. "ТВОРЧИЙ ШЛЯХ МИХАЙЛА БОЙЧУКА: ЛЬВІВСЬКИЙ ПЕРІОД (1910–1914 рр.)". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (22 грудня 2020): 166–73. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.337.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядається творчість видатного українського художника-монументаліста Михайла Бойчука 1910–1914 рр. (львівський період). Проаналізовано художньо-стилістичні, композиційно-формальні особливості творів митця. Виявлено значення традиції у творчості М. Бойчука, окреслено індивідуальність майстра та його почерку. Увагу зосереджено на монументальних і станкових творах львівського періоду. Особливе значення для висвітлення творчого шляху митця має визначення історико-культурних та художньо-естетичних засад неовізантизму – напряму, заснованого М. Бойчуком, який вповні сформувався упродовж львівського періоду, а в київському – досяг свого розквіту в царині українського монументального мистецтва й отримав назву «бойчукізм». Окреслено витоки індивідуальних живописних, педагогічних і науково-теоретичних методів митця; проаналізовано музейно-реставраційну, колекціонерську та громадську діяльність; визначено контекстуальний вплив львівського (українського) та західноєвропейського культурно-мистецьких середовищ на формування світоглядної системи М. Бойчука. Проаналізовано вплив культурно-мистецького середовища Львова на формування творчої особистості митця.
11
ФЕДОРЕНКО, ВЛАДИСЛАВ. "Демократія, демократизація та феномен “електоральної революції” 2019 року в Україні". Право України, № 2019/11 (2019): 200. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-200.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемам становлення і розвитку демократії та демократизації в Україні й за кордоном. Досліджуються витоки і генезис доктрини демократії, визначаються її сутність і зміст. Зроблено висновок, що демократія (із грец. Δῆμοςράτία – “влада народу”, “народне управління”) – це історично сформований тип політико-правового режиму, за якого єдиним джерелом легітимної влади у державі є народ, який здійснює її безпосередньо та (або) через представницькі інституції. Наголошується, що наприкінці XX – на початку XXI ст., поряд із безпосередньою (вибори, референдуми тощо) і представницькою демократією, набуває популярності демократія участі, або ж так звана партисипаторна (від англ. participate – “брати участь”) демократія. Остання є формою політико-правового режиму, що передбачає організацію всього суспільного та державного життя з залученням громадськості до розробки й прийняття владних та управлінських рішень. Метою статті є виявлення походження, сутності та змісту демократії, встановлення шляхів і форм демократизації в XXI ст., а також феноменології “електоральної революції” 2019 р. у контексті розвитку нових напрямів демократизації в Україні. Звертається увага на нагальну потребу визначитися з доктриною демократії, яка буде креативною основою для розвитку збалансованої системи народовладдя в Україні, з її наступним унормуванням у Конституції та законах України. При цьому слід врахувати поширені нині в світі конституційні теорії та доктрини демократії й демократизації. Здійснено стислий огляд і характеристику відповідних теорій (елітарна, або ж “реалістична”, теорія демократії Й. Шумпетера та М. Вебера; теорія легальної (“влади закону”), або ж ліберальної, демократії А. фон Гаєка, Л. Даймонда та інших; поліархічна теорія демократії Р. Даля; плюралістична, або конкурентна, модель демократії; теорія процедурної, або ж консоціональної, демократії А. Лейхарта та інших), а також зроблено висновок про близькість для України теорій і моделей ліберальної демократії. Досліджено співвідношення категорій “демократія” та “демократизація”, які характеризують статичні та динамічні властивості народовладдя, перехід від ідей, цінностей і принципів – до практики їх реалізації людиною, громадянським су с піль ством і державою. Обґрунтовується висновок, що демократизація – це система конституційних правовідносин, спрямованих на трансформацію країни від недемократичного (частково демократичного) до повністю демократичного політичного режиму й до повсюдного впровадження елементів народовладдя у суспільстві та державі, а також широкого залучення громадян та інститутів громадянського суспільства до управління державними справами і здійснення місцевого самоврядування. Досліджено феномен “електоральної революції” як одного з трендів демократизації політико-правових режимів держав Східної Європи, який втілився у процесі та в результатах виборів Президента України і народних депутатів України у 2019 р. Визначається поняття та сутнісні ознаки “електоральної революції” в Україні. Зокре ма, під категорією “електоральна революція” (з лат. “revolutio” – “повернення”, “пере творення”) запропоновано розуміти новітній тип революції, заснованої на цінностях демократії, конституціоналізму та поваги до прав людини, що передбачає докорінну зміну внаслідок і за результатами проведення виборів старих політичних еліт на нові, а також формування нових цілей, завдань і пріоритетів розвитку держави у взаємодії з громадянським суспільством.
12
Galiuza, Sergii. "Вплив занять футболом на фізичний стан школярів". Physical education, sport and health culture in modern society, № 2 (50) (1 липня 2020): 60–67. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-02-60-67.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Для підвищення ефективності тренувального процесу та з метою не- ухильного зростання майстерності особливо важливо враховувати взаємозв’язок фізичної й технічної під- готовки футболістів. Правильна організація тренувального процесу повинна сприяти високому рівню розвитку та надійності тих систем організму, які несуть основне навантаження при багаторазовому виконанні технічних прийомів в умовах тренувань і змагань. Мета й методи або методологія дослідження. Мета статті – розширення уявлень про вплив занять футболом на фізичний розвиток та фізичну підготовленість юних футболіс- тів, порівняно з однолітками, котрі не займаються спортом; дослідження взаємозв’язків між фізичним розвит- ком і рівнем сформованості окремих фізичних якостей. В основу роботи покладено дослідження 20 хлопчиків віком 8–9 років різних ЗОШ міста Одеси, котрі займаються футболом. Саме вони становили експериментальну групу. У ролі контрольної групи обстежено 17 хлопчиків 8–9 років, які навчаються за загальнодержавною програмою, відвідують уроки фізкультури та не займаються спортом у позаурочний час. Результати роботи та ключові висновки. За даними тестування спеціальної фізичної підготовленості, незважаючи на добру пересічну оцінку, у значної кількості футболістів відзначено відставання в проявах швидкості, сили нижніх кінцівок і координа- ційних здібностей, що вимагає відповідного аналізу та виявлення зв’язку з показниками фізичного розвитку. Аналіз отриманих результатів дав підставу зробити висновок, що, окрім тренувальної спрямованості, на роз- виток швидкісно-силових та силових здібностей, які вимагають удосконалення в тренувальному процесі, пот- рібно звернути увагу на розвиток м’язів черева, вдиху й нижніх кінцівок, що може бути реалізовано в спрямо- ваності спеціальної фізичної підготовки та знайти відображення в орієнтовних конспектах тренувальних занять із футболу в означеній групі школярів.
13
Proshchaiev, V. V. "Законодавство Росії та України у сфері розвідувальної діяльності: порівняльно-правовий аспект". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (25 квітня 2019): 74–81. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.02.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою дослідження є розкриття особливостей законодавчого регулювання правових засад організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України на основі порівняльного аналізу із законодавчим забезпеченням функціонування розвідувальних органів Російської Федерації.
Наукова новизна полягає у тому, що вперше на основі юридичної компаративістики проаналізовано правове регулювання організації та діяльності органів зовнішньої розвідки України та РФ. Досліджено чинники, що спонукали законодавців зазначених країн прийняти законодавчі акти у сфері розвідувальної діяльності. Показано відмінності у правових приписах стосовно діяльності розвідок двох держав за цілями, завданнями, сферами застосування методів, сил і засобів. Визначено, які положення законодавства РФ про зовнішню розвідку можна врахувати для удосконалення вітчизняного законодавства.
Висновки. За результатами дослідження виділено основні позитивні моменти у національному законодавстві, а саме:
наявність двох фундаментальних законодавчих актів, що регулюють діяльність розвідувальних органів. Це Закони України «Про розвідувальні органи України» та «Про Службу зовнішньої розвідки України». Російський законодавець обмежився прийняттям лише одного Закону «Про зовнішню розвідку», фактично залишивши без правового регулювання за багатьма аспектами діяльність окремого незалежного розвідувального органу, яким є СЗР РФ;
визначення правовими приписами основних категорій розвідувальної діяльності (розвідувальна діяльність, розвідувальна інформація, розвідувальні органи, спеціальна розвідка), чого немає у російському законодавстві;
визначення для розвідувальних органів широкого кола завдань, у тому числі з правоохоронною спрямованістю. Натомість у Законі РФ «Про зовнішню розвідку» немає завдань щодо участі розвідки у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочинністю, незаконним обігом наркотиків, незаконним обігом зброї та технології її виробництва, нелегальною міграцією тощо;
надання права на використання методів і засобів оперативно-розшукової діяльності для отримання розвідувальної інформації. Відповідно до російського законодавства оперативно-розшукові заходи здійснюються виключно для забезпечення власної безпеки.
До основних позитивних моментів російського законодавства можна віднести:
надання зовнішній розвідці при власному ліцензуванні і сертифікації права на придбання, розроблення (за виключенням криптографічних засобів захисту), створення, експлуатацію інформаційних систем, систем зв’язку та систем передачі даних, а також засобів захисту інформації від витоку по технічних каналах;
визначення правовим приписом положення про те, що співробітники розвідки не можуть мати подвійного громадянства (підданства) і підлягають обов’язковій державній дактилоскопічній реєстрації;
наявність правового положення про те, що особа, яка надає конфіденційну допомогу органу зовнішньої розвідки РФ і не є громадянином РФ, може бути прийнята, за її бажанням та клопотанням, до громадянства РФ у порядку, який визначений федеральними законами.
У законодавстві обох держав, окрім позитивних моментів, також є й спірні законодавчі положення, виявлення і дослідження яких, а також удосконалення у подальшій законотворчій діяльності значно покращить функціонування всієї розвідувальної спільноти в Україні.
14
Malenko, Ya V. "ОСНОВИ ЕКОЛОГIЧНОГО ТЕРМIНОЗНАВСТВА: ПЕРЕДУМОВИ, АКТУАЛЬНIСТЬ, IМПЛЕМЕНТАЦIЯ". Екологічний вісник Криворіжжя 6 (9 грудня 2021): 33–50. http://dx.doi.org/10.31812/eco-bulletin-krd.v6i0.4558.
Повний текст джерелаАнотація:
Iнтеграцiя України у свiтовий освiтнiй простiр, поряд зiзбереженням позитивних та ефективних надбань i традицiй нацiональноїмоделi освiти, спрямована на створення нових можливостей дляформування власної життєвої траєкторiї, формули успiху кожноїособистостi, здатної до самоосвiти, самоусвiдомлення, самовизначення,самореалiзацiї, саморозвитку. У наш час знання й освiта стають нетiльки чинниками суспiльного розвитку, а i його фундаментом танайцiннiшим засобом, каталiзаторами формування сучасної нацiональноїелiти. Явища i тенденцiї теперiшнього розвитку людства обумовлюютьактуальнiсть дослiджень, метою яких є обґрунтування й аналiзпередумов, актуальностi, iмплементацiї навчальної дисциплiни «Основиекологiчного термiнознавства» в систему пiдготовки фахiвцiв-екологiвна основi окреслення сутностi, значення, проблематики термiнологiчноїкомпетентностi як складової професiоналiзму й екологiчної культуринацiональної елiти.Нацiональна елiта визначає iнтелектуальний, морально-етичний,полiтичний, економiчний клiмат суспiльства та є найцiннiшим йогокапiталом i прiоритетним ресурсом. Визначальна роль у ї ї пiдготовцiналежить освiтi, що здатна формувати такi особистiснi якостi, якiсприяють пiдтримцi сталого суспiльства та сповненню його розвиткуiнновацiйними елементами.Невiд’ємною складовою професiйної компетентностi, професiоналiзмує термiнологiчна компетентнiсть, що також може розглядатися яксамостiйна, або як структурний компонент iнформацiйної, комунiкативної,мовленнєвої, культурної. Вивчення ї ї сутностi, специфiки, характеристик,рiвнiв сформованостi й аналiз спряжених понять «термiнологiя»,«термiносистема», «термiн» дозволяють визначити сучаснi проблемитермiнологiчної компетентностi в галузi екологiчної науки, пов’язанi зрiвнем термiнологiчного потенцiалу особистостi, екологiчною культурою,негативними аспектами сучасного процесу термiнотворення, проблемамирозвитку екологiчної термiносистеми. Формування термiнологiчноїкомпетентностi еколога — систематична, оптимально органiзована,цiлеспрямована, забезпечена використанням ефективних засобiв i методiвнавчання та конкретизована його специфiчними принципами робота,орiєнтована на досягнення основних завдань та цiлей освiти, пiдвищеннярiвня екологiчної культури й укрiплення професiйної елiти, задоволеннязапитiв сучасного суспiльства, успiшну реалiзацiю iнновацiйної дiяльностiта iмплементацiю екологiчних iмперативiв у розвиток країни.Складовою реалiзацiї завдань i вирiшення проблем формуваннятермiнологiчної компетентностi майбутнiх висококвалiфiкованихконкурентоспроможних фахiвцiв-екологiв можна вважати впровадженняв освiтнi програми закладiв вищої освiти навчальної дисциплiни «Основиекологiчного термiнознавства», ракурс якої спрямований на висвiтленняосновних етапiв розвитку термiнознавства, розумiння iсторичних витокiвi традицiй розвитку екологiчного термiнознавства, виявлення аспектiвтермiнотворення i термiновжитку, вивчення питань динамiки термiнiв iролi останнiх у професiйному пiзнаннi, науковiй, експертнiй, виробничiй,управлiнськiй, iнновацiйнiй дiяльностi еколога.
15
Півень, О. П., та В. В. Поліщук. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ФІЗИЧНІ ТРЕНУВАННЯ ПРИ ОСТЕОПОРОЗІ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 10 (26 квітня 2022): 38–44. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2022.10.5.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогодні остеопороз – це системне прогресуюче захворювання скелета, що супроводжуєтьсязменшенням кісткової маси та порушенням мікроархітектури кісток, появою переломів з мінімаль-ними ушкодженнями.У статті представлені основні фактори ризику розвитку остеопорозу. Описано сучасні лабора-торні біохімічні діагностичні комплекси та інструментальні методи дослідження перебігу остеопо-розу у громадян, які займаються фізичними навантаженнями.Мета – систематизувати сучасні знання про процеси зниження мінеральної щільності кістковоїтканини громадян у повсякденному житті та при фізичних навантаженнях.Матеріал. Громадянам, які займаються фітнесом та різними видами спорту, пропонуютьсяметоди реагування на остеопороз через дієтичні фактори та фізичну активність. Для профілактикиу сфері фізичної культури і спорту необхідно використовувати немедикаментозні методи: збалан-соване харчування спортсменів, медичний контроль тренувальних завдань спортсменів, збагаченняорганізму достатньою кількістю вітамінів і мінералів.Результати. Для диференціальної діагностики остеопорозу проводяться: лабораторні дослідження кро-ві та сечі; визначення панелі фосфорно-кальцієвого обміну та остеопорозу; інструментальне дослідження.Описано основні ознаки дефіциту кальцію в організмі людини. Виявлено причини зниження мінеральноїщільності кісткової тканини у спортсменів. Для профілактики остеопорозу ми рекомендуємо: регулярніфізичні вправи та помірне тренування м’язів; навчання на спеціальних тренажерах; різні види фізичноїактивності. Розглянуто дієту, яка може серйозно знизити ризик остеопорозу. Виправданим є виключенняз раціону продуктів, які впливають на засвоєння кальцію або сприяють його витоку з організму.Висновки. У сфері фізичної культури і спорту для профілактики остеопорозу є: збалансоване хар-чування спортсменів, медичний контроль за виконанням тренувальних завдань, забезпечення орга-нізму достатньою кількістю вітамінів і мінералів. Профілактика остеопорозу полягає в регулярнихвправах, спеціальних вправах, які тренують різні групи м’язів і уповільнюють втрату кісткової маси.
16
Півень, О. П., та В. В. Поліщук. "ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ТА ФІЗИЧНІ ТРЕНУВАННЯ ПРИ ОСТЕОПОРОЗІ". Реабілітаційні та фізкультурно-рекреаційні аспекти розвитку людини (Rehabilitation & recreation), № 10 (26 квітня 2022): 38–44. http://dx.doi.org/10.32782/2522-1795.2022.10.5.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогодні остеопороз – це системне прогресуюче захворювання скелета, що супроводжуєтьсязменшенням кісткової маси та порушенням мікроархітектури кісток, появою переломів з мінімаль-ними ушкодженнями.У статті представлені основні фактори ризику розвитку остеопорозу. Описано сучасні лабора-торні біохімічні діагностичні комплекси та інструментальні методи дослідження перебігу остеопо-розу у громадян, які займаються фізичними навантаженнями.Мета – систематизувати сучасні знання про процеси зниження мінеральної щільності кістковоїтканини громадян у повсякденному житті та при фізичних навантаженнях.Матеріал. Громадянам, які займаються фітнесом та різними видами спорту, пропонуютьсяметоди реагування на остеопороз через дієтичні фактори та фізичну активність. Для профілактикиу сфері фізичної культури і спорту необхідно використовувати немедикаментозні методи: збалан-соване харчування спортсменів, медичний контроль тренувальних завдань спортсменів, збагаченняорганізму достатньою кількістю вітамінів і мінералів.Результати. Для диференціальної діагностики остеопорозу проводяться: лабораторні дослідження кро-ві та сечі; визначення панелі фосфорно-кальцієвого обміну та остеопорозу; інструментальне дослідження.Описано основні ознаки дефіциту кальцію в організмі людини. Виявлено причини зниження мінеральноїщільності кісткової тканини у спортсменів. Для профілактики остеопорозу ми рекомендуємо: регулярніфізичні вправи та помірне тренування м’язів; навчання на спеціальних тренажерах; різні види фізичноїактивності. Розглянуто дієту, яка може серйозно знизити ризик остеопорозу. Виправданим є виключенняз раціону продуктів, які впливають на засвоєння кальцію або сприяють його витоку з організму.Висновки. У сфері фізичної культури і спорту для профілактики остеопорозу є: збалансоване хар-чування спортсменів, медичний контроль за виконанням тренувальних завдань, забезпечення орга-нізму достатньою кількістю вітамінів і мінералів. Профілактика остеопорозу полягає в регулярнихвправах, спеціальних вправах, які тренують різні групи м’язів і уповільнюють втрату кісткової маси.
17
САКАРА, НАТАЛІЯ. "Право на доступ до правосуддя у цивільних справах: правові позиції Європейського суду з прав людини та національний контекст". Право України, № 10/2018 (2018): 64. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-10-064.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема доступності правосуддя у цивільних справах після ратифікації Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) та появи ідеї уніфікації цивільного процесуального права з суто національної поступово перетворилася в наднаціональну, пошуком шляхів подолання якої займаються різні суб’єкти як самостійно, так і об’єднуючись у межах спільних порівняльноправо вих проектів. При цьому в основу досліджень завжди покладаються вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції, в якій проголошується право на справедливий судовий розгляд. Однак, як свідчить практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), незважаючи на фундаментальність зазначеного права і права на доступ до правосуддя, вони не завжди дотримуються національними судами, що, серед іншого, пояснюється їх неабсолютністю, тобто можливістю законодавчого регулювання та певною автономією держав – учасниць Конвенції у запровадженні обмежень, що можуть відображати національну специфіку тієї чи іншої правової системи. Водночас остаточна оцінка щодо додержання права на доступ до правосуддя здійснюється ЄСПЛ, що вимагає врахування його позиції при реформуванні процесуального законодавства. Метою статті є визначення змісту права на доступ до правосуддя з огляду на історичні витоки проблеми доступності правосуддя і практики ЄСПЛ, виявлення перешкод, що виникають під час його реалізації, а також потенційних шляхів позбавлення від них. При цьому, зважаючи на те, що в Україні упродовж 2016–2017 рр. від бувалася судова реформа, яка зачепила й сферу цивільного судочинства, необхідним є проведення аналізу окремих нововведень з метою оцінки їх доцільності з точки зору ЄСПЛ. У статті поняття “доступ до правосуддя” запропоновано розуміти в двох значеннях: по-перше, як право на доступ до правосуддя, яке випливає з п. 1 ст. 6 Конвенції та існує поряд з іншими правами, що безпосередньо закріплені у зазначеній вище нормі та сформульовані ЄСПЛ; по-друге, як доступність правосуддя, тобто певний міжнародний стандарт щодо справедливого та ефективного судового захисту, що охоплює вимоги, яким має відповідати не лише цивільне судочинство, а й уся юстиціарна сфера. Водночас з урахуванням позиції ЄСПЛ право на доступ до правосуддя визначається як позитивне право, яке включає можливість ініціювання розгляду справи в суді першої і, як правило, вищестоящих інстанцій, належне повідомлення про відкрите провадження у справі, учасником якого є особа, розгляд справи судом й адекватне інформування про повний текст ухваленого судового рішення. Автор констатує, що ані раніше чинне, ані нове цивільне процесуальне законодавство не містять єдиної норми, яка повністю відтворювала б зміст цього права в інтерпретації ЄСПЛ. Крім того, не всі його аспекти взагалі законодавчо врегульовані. Зважаючи на позицію ЄСПЛ, автор усі обмеження права на доступ до правосуддя поділяє на дві групи. До першої входять ті, які, за загальним правилом, не призводять до порушення права на доступ до правосуддя, а виступають лише “потенційними перешкодами”: юрисдикційні, суб’єктні, часові, процесуальні та фінансові обмеження, запровадження яких має за мету забезпечення належного здійснення правосуддя. Вони тією чи іншою мірою притаманні національному цивільному судочинству. На відміну від них практичні перешкоди другої групи, за загальним правилом, не передбачені законодавством, але існують у правозастосовній практиці: надмірний формалізм (правовий пуризм), конфлікт правозастосування та неможливість отримання безоплатної правової допомоги, що може призводити до порушення права на доступ до правосуддя, а тому потребує усунення.
18
Teofil, Rendiuk. "До витоків української еміграції: передумови, основні форми та напрями формування перших зарубіжних груп і колоній етнічних українців". FOREIGN AFFAIRS, 2021, 15–27. http://dx.doi.org/10.46493/2663-2675.31(5).2021.15-27.
Повний текст джерелаАнотація:
Наголошується на важливості дослідження унікального явища української еміграції, яка має давню історію та глобальні географічні масштаби. Актуальність роботи обґрунтована потребою вивчення джерел української еміграції, формування з часом потужної маси переселенців з України, розселених у всьому світі, які завжди підтримували ідею відродження Української держави і сьогодні відіграють істотну роль у просуванні її інтересів за кордоном. З історичного ракурсу українська еміграція посідає п’яте місце у світі після єврейської, грецької, вірменської та китайської. Першими українці емігрували до Європи та у межах сучасної Росії. У середині XVIII ст. з’явилися перші українські хліборобські колонії в тодішній Австрійській імперії, коли декілька тисяч закарпатських українців у пошуках роботи переїхали до Бачки, Срему й Славонії – регіонів сучасних Сербії та Хорватії. Але значно більше українських селян перебралися на Надволжя, Урал та у Сибір, де вони створювали великі українські поселення серед місцевих росіян. Метою статті є дослідження невідомих дотепер питань щодо мотивів індивідуальної та групової еміграції на ранніх етапах існування Української держави в усіх її формах, джерела формування перших українських хліборобських колоній у країнах Європи, поселень етнічних українців у межах царської Росії, Північної, Південної Америки та в Австралії. Базовою методологічною основою роботи є системний підхід і комплексний аналіз, що дали можливість надати цілісне бачення ролі та місця співвітчизників у формуванні потужної, національно-свідомої та впливової української діаспори. Результатами роботи стало виявлення причин індивідуальної та групової еміграції українців, встановлення географії їх розселення в різних країнах світу, їх роль у засвоєнні вільних до того територій, збереженні рідної мови та національної культури. Практична цінність роботи зводиться до того, що наведений фактичний матеріал, висловленні авторські міркування та зроблені висновки можуть бути використані для підготовки праць з історії України, окремих зарубіжних країн та української діаспори
19
Янкович О.І. та Кузьма І. І. "ФОРМУВАННЯ МЕДІАКОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ-ФІЛОЛОГІВ У ЗАКЛАДАХ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ (КІНЕЦЬ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТ.)". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 47 (9 травня 2021). http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi47.171.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано періодизацію формування медіакомпетентності вчителів-філологів у закладах післядипломної педагогічної освіти (кінець ХХ – початок ХХІ ст.). На основі аналізу періодизацій розвитку післядипломної освіти, емпіричних досліджень у сфері підготовки вчителів до медіаосвіти учнів, з урахуванням законодавчих актів, концептуальних документів, інновацій у галузі філології та щодо виховання медіакультури виокремлено три періоди в процесі формування медіакомпетентності вчителів філологічних предметів: перший (1991–2001 рр.) – пошуково-організаційний (підготовка вчителів-філологів на нових концептуальних засадах, принципах національної ідентичності; розробка навчально-виховних концепцій вивчення української (державної) мови, концепцій підручників нового покоління з мови); другий (2002–2009 рр.) – інтеграційно-технологічний (використання інноваційних технологій на тлі євроінтеграційних процесів, реалізація технологій критичного мислення, прискорення розвитку ІКТ); третій (2010–2018 рр.) – концептуально-модернізаційний (формування медіаграмотності вчителів у контексті концепцій упровадження медіаосвіти, проведення вагомих експериментальних досліджень, навчання викладачів закладів післядипломної педагогічної освіти та вчителів у зимових та літніх школах медіаграмотності Академії педагогічної преси, створення інноваційних медіаосвітніх продуктів). Виявлено можливості використання перспективних ідей у сучасному освітньому просторі: спрямування підготовки вчителя-філолога в системі закладів післядипломної педагогічної освіти на посилення інтересу до традиційних медіапродуктів (друкованих періодичних видань, друкованих книг тощо) як засобів розвитку інтелектуального потенціалу учнів; надання переваги українській термінології для позначення інновацій на противагу термінам іншомовного (англійського) походження; аналіз книг українських педагогів та письменників для пошуку витоків сучасних зарубіжних інновацій, виховання успішної особистості учня тощо.