Статті в журналах: "Система суб’єктів управління"

1

Михайловська, О. В. "Наукові підходи до розуміння сутності поняття «взаємодія» в системі «влада-громадськість»". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 2 (5 січня 2022): 71–75. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнено підходи науковців до розуміння сутності поняття «взаємодія» в системі публічного управління. Встановлено, що у наукових джерелах термін «взаємодія» часто використовують для опису взаємодії, що виникає в процесі спільної діяльності між співробітниками, службами, органами. З’ясовано, що погляди науковців щодо трактування дефініції «взаємодія» не суперечать один одному. Виокремлено спільні для багатьох визначень ознаки взаємодії: спільна діяльність; наявність декількох елементів; погодженість змісту завдань, що виконуються суб’єктами взаємодії. Наголошено, що взаємодія може відбуватись не внаслідок заздалегідь скоординованої діяльності чи регламентації в нормативному акті, а в результаті прояву ініціативи одного з суб’єктів взаємодії. Підкреслено, що мета різних елементів взаємодії може мати розбіжності, які характеризується складністю соціальних систем. Зазначено, що управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів. За такого підходу взаємодію у широкому розумінні визначають як взаємозв’язок керуючої системи (суб’єкт управління) і тієї системи, якою керують (об’єкт управління). Доведено, що взаємодія у більшості випадків розглядається з точки зору процесного підходу. З’ясовано, що взаємодія є необхідною умовою підвищення ефективності та результативності системи публічного управління. Констатовано, що розвиток громадянського суспільства пов’язаний з координацією структурних елементів в системі публічного управління. Водночас завдання, які стоять перед органами публічної влади, не можуть бути реалізовані без використання сумісної діяльності з інститутами громадянського суспільства. Запропоновано авторське трактування таких понять як «взаємодія» та «публічно-партнерська взаємодія».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Пильгун, Н. В., та О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.

Повний текст джерела

Анотація:

Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Vlasova, N. F. "Чинники підвищення ефективності системи управління сферою фізичної культури та спорту на регіональному рівні: соціологічний аналіз". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 2 (8 квітня 2018): 75–82. http://dx.doi.org/10.15421/171819.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто систему фізичної культури і спорту в соціологічному дискурсі як сферу суспільного життя, в якій відтворюється активність соціальних суб’єктів та їх соціальна взаємодія і комунікація на глобальному, національному, регіональному та локальному рівнях, що відображає ціннісно-нормативну систему суспільства, а як соціальна система вона припускає управління, а точніше – соціальне управління, в якому держава відіграє провідну роль. Визначено, що соціальне (і як його різновид державне) управління сферою фізичної культури та спорту має певну специфіку, яка полягає в наявності системи організацій, установ і закладів фізичної культури та спорту, принципів і механізмів управління такими закладами, рівнів управління системою фізичної культури та спорту – тактичного, оперативного і стратегічного. Для управління системою фізичної культури та спорту держава створює мережу центральних, регіональних і місцевих органів управління. В залежності від того, де зосереджені функції щодо управління системою фізичної культури та спорту, прийнято виділяти дві основні моделі: централізовану і децентралізовану. На основі результатів соціологічного дослідження визначено фактори підвищення ефективності системи управління у сфері фізичної культури та спорту: чинники, які пов’язані із патерналізмом і провідною роллю держави, та чинники, які пов’язані із потребою реформування системи управління в сфері фізичної культури і спорту.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

КИРИЛЕНКО, Володимир, та Денис ДЯГЕЛЬ. "ЩОДО ПОШУКУ ШЛЯХІВ ПРОТИДІЇ ОСНОВНИМ ЗАГРОЗАМ У СФЕРІ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ, ЯКІ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ В МІЖНАРОДНИХ ПУНКТАХ ПРОПУСКУ ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 81, № 3 (16 вересня 2020): 65–81. http://dx.doi.org/10.32453/3.v81i3.438.

Повний текст джерела

Анотація:

На основі аналізу результатів ОСД за 2019 рік, огляду завдань, які поставлено підрозділам охорони державного кордону на різних рівнях управління на 2020 рік розкрито визначені шляхи підвищення ефективності виконання завдань за призначенням. Акцентовано увагу на тому, що від ефективності управління державним кордоном залежать безпека держави, розвиток її економіки та людський потенціал, своєчасне забезпечення необхідних значень показників ефективності системи управління державним кордоном сприятиме транскордонному співробітництву, збільшенню доходів державного та місцевих бюджетів, туризму та спрощенню інших форм законного руху осіб, послуг і товарів. Водночас державні кордони повинні бути закриті для всіх видів незаконної діяльності, що загрожують стабільності держави. Зроблено висновок про те, що проведені заходи з реформування ДПСУ дозволили підвищити рівень захищеності державного кордону, а система інтегрованого управління кордонами повинна працювати в умовах, які постійно і швидко змінюються. Зроблений висновок, що прикордонний контроль необхідно постійно вдосконалювати з урахуванням європейського та світового досвіду в цій сфері, у тому числі запроваджувати нові способи служби, новітні інформаційні технології, засоби контролю та спостереження, сучасні технічні засоби, удосконалювати інформаційно-аналітичне забезпечення прикордонного контролю, зокрема шляхом підвищення ефективності системи аналізу та профілювання ризиків.Запропоновано подальше удосконалення одного із дієвих механізмів у загальній системі протидії правопорушенням на державному кордоні - систему інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Розкрито компоненти єдиного інформаційного простору правоохоронних та інших державних органів, задіяних у сфері інтегрованого управління кордонами. У науковій праці під координацією розуміється діяльність, спрямована на узгодження, упорядкування дій у керованій системі, приведення їх у відповідність з поставленою метою. Координація використана як функція управління, яка здійснює інформаційний обмін і має на меті розподілити діяльність в часі, забезпечити взаємодію різних учасників загального процесу в інтересах виконання поставлених цілей, що забезпечує цілісність, стійкість усієї системи. Розкрито варіант напрямків забезпечення швидкості здійснення прикордонного контролю при використанні системи та чинники, які впливають на їх пропускну спроможність. Зроблено висновок, що існуючі методики безпосереднього формування системи інформаційно-аналітичної діяльності суб’єктів інтегрованого управління кордонами не розглядають у зв’язку з відсутністю необхідних для цього інструментальних засобів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Іванько, А. В., та М. М. Ксенофонтов. "ЧИННИКИ З ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ В СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 229–36. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.229-236.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження чинників з формування організаційних структур управління в сільськогосподарських підприємствах. Предметом даного дослідження є виділення найбільш значущих для організаційної структури управління сільськогосподарських підприємств чинників та формування підходу до способу їх врахування в управлінні в будь-якому окремому секторальному суб’єкті господарювання. У статті організаційна структура управління суб’єктів господарювання розуміється як цілісна ієрархічна система, що складається із сукупності впорядкованих підрозділів та рівнів управління, у межах якої здійснюється організація процесу комунікації між ними з метою забезпечення ефективного процесу функціонування підприємства через взаємодію складових як із внутрішнім, так і з зовнішнім його середовищем, формується з урахуванням певних чинників. Проведено узагальнення чинників, що впливають на формування організаційних структур управління сільськогосподарських підприємств з виділенням серед них трьох ключових блоків: стратегічного або цільового, ефективності та товарного асортименту. Кожен з цих блоків не має виключного впливу. Вплив чинників по кожному з зазначених блоків слід враховувати збалансовано при узгодженні їх між собою. Наголошується на запровадженні інтегрованого підходу до формування організаційних структур управління. Розглядуються механізми управління, які є більш доцільними для застосування по кожному з виділених блоків чинників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Путятіна, Галина. "Механізми державно-громадського управління соціальною відповідальністю суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (20 травня 2021): 90–95. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.90-95.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. Сучасне громадянське суспільство має бути активним, впливовим і розвиненим, оскільки відіграє одну з ключових ролей у розробці і реалізації ефективної державної політики, в тому числі у сфері фізичної культури і спорту. Реальний стан функціонування та розвитку сфери фізичної культури і спорту характеризується проблемним полем, а саме, недосконалою визнана система взаємовідносин між державою та іншими суб’єктами сфери, що перешкоджає популяризації фізичної культури і спорту. Дієві механізми управління системою оздоровчо-рекреаційної рухової активності населення дозволять на законодавчому рівні усунути причини виникнення проблем неврегульованості механізму здійснення контролю за кваліфікацією кадрів у фітнес-індустрії, відносин меценатства та інвестицій у сфері фізичної культури і спорту, недостатньої кількості інформаційно-соціальних кампаній, спрямованих на популяризацію здорового способу життя, а також мотиваційних презентацій масового спорту. Мета. Здійснити теоретичне обґрунтування механізмів державно-громадського управління соціальною відповідальністю суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності. Методи. Аналіз наукової літератури та документальних джерел, інформаційних ресурсів мережі Інтернет, передового зарубіжного та вітчизняного досвіду; логічний аналіз; системний аналіз; організаційний аналіз; структурно-функціональний аналіз; теоретичне прогнозування та організаційне моделювання. Результати. Аналіз сучасного стану механізмів взаємодії держави і інститутів громадянського суспільства в Україні свідчить про те, що ці явища ще не набули системного характеру. Незважаючи на певні напрацювання з питань управління на громадських засадах, значні зусилля з боку суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності, державно-громадське управління в Україні недостатньо інституційно сформоване, його функціональна здатність і реальний вплив залишаються ще низькими. В ході дослідження встановлено, що на формування соціальної відповідальності суб’єктів системи оздоровчо-рекреаційної рухової активності населення в Україні вливають такі чинники: структура економіки; міжнародна практика; недостатньо ефективна система соціального захисту; регуляторний тягар; відсутність інституційної підтримки; наявні порушення норм трудового законодавства. Ключові слова: влада, самоврядування, фітнес, рекреація, партнерство.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Sosnovska, Olga, та Liudmyla Dedenko. "РИЗИК-МЕНЕДЖМЕНТ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТІЙКОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (24 квітня 2019): 70–79. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0106.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто поняття невизначеності середовища функціонування підприємства, досліджено сутність і природу загроз та ризиків, встановлено відмінність між ризиком та невизначеністю. Досліджено систему ризик-менеджменту на підприємстві. Встановлено, що система ризик-менеджменту є невід’ємною складовою частиною підсистеми менеджменту організації та являє собою систему управління ризиками на основі процесу їх ідентифікації, оцінки та аналізу, а також вибору і використання методів нейтралізації їх наслідків, що спрямована на досягнення необхідного балансу між стратегічними можливостями підприємства та рівнем ризику.Здійснено аналіз міжнародних стандартів ризик-менеджменту та розглянуті особливості національних стандартів. Визначено, що в Україні діє Державний стандарт ДСТУ ISO 31000:2018, який надає можливість суб’єкту господарювання порівняти свою практику управління ризиками з міжнародним досвідом. Узагальнено основні фактори впливу ризиків на систему управління. Доведено, що сьогодення вимагає постійного моніторингу ризикоутворюючих факторів для створення ефективної та гнучкої системи господарювання підприємства в умовах ринкової кон’юнктури. Представлено та деталізовано етапи ризик-менеджменту: аналіз оточення, ідентифікація ризику, аналіз ризику, оптимізація ризиків. Розглянуто особливості управління ризиками та основні методи їх оптимізації на підприємстві для мінімізації їх впливу на результати діяльності підприємства. Встановлено, що ризик для кожного підприємства є індивідуальним, тому і використання того чи іншого методу оптимізації є також індивідуальним і визначається умовами зовнішнього та внутрішнього середовища.Світовий досвід найбільш часто використовує зовнішні методи (страхування, хеджування, диверсифікація, розподіл ризику) та внутрішні методи (самострахування, лімітування, забезпечення якості виготовленої продукції, бізнес-планування) зниження ризиків підприємства. Узагальнено, що від прийнятої концепції управління ризиками значною мірою залежить ефективність всього ризик-менеджменту та результативність діяльності економічних суб’єктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Гринь, Вікторія Петрівна. "Система фінансового обліку як засіб стратегічних облікових комунікацій: сучасний стан і перспективи розвитку". Економіка, управління та адміністрування, № 4(94) (29 грудня 2020): 55–61. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-55-61.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано необхідність розвитку системи фінансового обліку як засобу внутрішніх та зовнішніх стратегічних облікових комунікацій підприємства. Проаналізовано значущість системи фінансового обліку як джерела інформації для управління підприємством. Визначено необхідність розвитку системи фінансового обліку відповідно до запитів суб’єктів стратегічного управління підприємств. Виокремлено види та напрями формування фінансової облікової інформації, необхідної стейкхолдерам для прийняття стратегічних рішень. Розроблено класифікацію інструментів розвитку системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій. Визначено та проаналізовано традиційні інструменти розвитку системи фінансового обліку. Обґрунтовано поняття стратегічно значущих об’єктів обліку. Обґрунтовано важливість розвитку облікової методології стратегічного спрямування (стратегічна облікова політика, стратегічна звітність) як засобу наближення системи фінансового обліку до вимог суб’єктів стратегічного управління. Виокремлено та проаналізовано інжинірингові інструменти розвитку системи фінансового обліку (інжинірингові проведення, інжинірингова стратегічна звітність).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

НІКІФОРЕНКО, ВОЛОДИМИР. "Узагальнення історичних періодів формування та розвитку в Україні системи інтегрованого управління кордонами". Право України, № 2020/07 (2020): 260. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-07-260.

Повний текст джерела

Анотація:

Забезпечення ефективності системи управління державним кордоном у контексті реалізації державної політики у сфері інтегрованого управління кордонами потребує поглибленого пізнання і розуміння змінних станів об’єктів безпеки державного кордону та суб’єктів інтегрованого управління кордонами. Метою статті є узагальнення історичних періодів формування та розвитку в Україні системи інтегрованого управління кордонами. У статті наведено основні етапи розвитку в Україні прикордонної політики та запровадження європейських механізмів інтегрованого управління кордонами. Окреслено основні проблеми та напрями діяльності щодо зміцнення прикордонної безпеки. При визначенні етапів розвитку прикордонної політики врахований національний досвід із питань: удосконалення законодавчої і нормативно-правової бази України у прикордонній сфері; імплементації європейських механізмів інтегрованого управління кордонами; виконання прикордонним відомством правоохоронних повноважень; запровадження кримінального аналізу та аналізу ризиків. Акцентовано увагу, що запровадження механізмів інтегрованого управління кордонами обумовлено необхідністю знаходження компромісу між підвищенням свободи пересування через державний кордон осіб, транспортування товарів та забезпечення адекватної протидії транскордонній злочинності. Наведено основні наукові категорії, що використовуються у теорії інтегрованого управління кордонами. Зокре ма: механізми інтегрованого управління кордонами; принципи прикордонної політики; підстави, повноваження та способи діяльності її суб’єктів; об’єкти інтегрованого управління кордонами; методи та інструменти інтегрованого управління кордонами; функції інтегрованого управління кордонами; модель охорони державного кордону та її базові складові; система показників та індикаторів ефективності реалізації прикордонної політики; системи удосконалення якості прикордонногоменеджменту та соціальної відповідальності. Відзначено, що залишаються недостатньо дослідженими: методологія інтегрованого управління кордонами; механізми та інструменти реалізації прикордонної політики; модель охорони державного кордону та її базові складові; процедури та технології прикордонного менеджменту; система показників та індикаторів ефективності реалізації прикордонної політики. Акцентовано увагу щодо необхідності удосконалення: розподілу завдань і функцій між суб’єктами забезпечення прикордонної безпеки; приведення завдань і функцій Державної прикордонної служби України у відповідність до її місії; імплементації у прикордонному менеджменті рекомендацій міжнародних стандартів щодо постійного удосконалення якості діяльності та соціальної відповідальності організацій. На основі історичного аналізу передумов формування та розвитку в Україні систе ми інтегрованого управління кордонами в процесах державотворення встановлено шість історичних періодів, які суттєво відрізнялися принципами організації охорони державного кордону, а також розкрито зміст кожного з наведених періодів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Литовченко, В. В., та Є. О. Пустовойт. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНУ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 104–9. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено, що публічне управління, як вищий тип управлінської діяльності, є вплив суб’єкта на суспільні відносини з метою їх упорядкування, вдосконалення та розвитку, збереження їх якісної специфіки. Управління «є властивість будь-якого суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, необхідності спілкування людей у процесі праці та життя, обміну продуктами, їхньої матеріальної та духовної діяльності». Специфіка теорії публічного управління у тому, що «як об’єкту тут виступає діяльність самих суб’єктів пізнання. Тобто самі люди є суб’єктами пізнання, і реальними дійовими особами. Крім цього, об’єктом пізнання стає також взаємодія між об’єктом та суб’єктом пізнання». Інакше висловлюючись, на відміну інших наук у самому об’єкті теорії соціального управління присутній і сам суб’єкт соціального пізнання. Зазначено, що для будь-якої соціальної науки, яка вивчає суспільство, важливо чітко окреслити предмет дослідження соціальної дійсності. Автор згоден з широко поширеною в суспільствознавстві думкою про те, що «предметом науки є зафіксовані в досвіді та включені в процес пізнавальної діяльності сторони, властивості та відносини об’єктів, що досліджуються з певною метою в конкретних умовах та обставинах. Іншими словами, це те, що ця наука досліджує в даному об’єкті, вся та сукупність фактів, явищ, процесів, які вона покликана вивчати в ньому». Соціальна система, як штучно створена цілісність, має певну мету існування. Точніше кажучи, цілепокладання перетворює соціальну систему на соціальну організацію, яка має свою внутрішню та зовнішню специфіку та логіку розвитку, певний комплекс взаємопов’язаних характеристик та елементів. Важливо відзначити, що кількість елементів залишається у цій формулі відкритим для продовження та уточнення відповідно до специфіки соціальної організації. Процес формування та розвитку соціальних організацій у межах певних територіальних масивів, у яких протікає вся життєдіяльність місцевого співтовариства, є складний і неоднозначний чинник соціально-економічного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект". Grani 18, № 8 (17 червня 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Кучерявий, Андрій Олександрович. "Викладання навчальних дисциплін з позицій упровадження технології управління самостійною навчальною діяльністю майбутніх юристів". Theory and methods of learning mathematics, physics, informatics 13, № 2 (12 квітня 2018): 243–49. http://dx.doi.org/10.55056/tmn.v13i2.793.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження присвячене розв’язанню проблеми невідповідності якості підготовки фахівців вимогам суспільства та галузевим стандартам. Мета: визначення особливостей викладання навчальних дисциплін за умови впровадження технології управління самостійною навчальною діяльністю майбутніх юристів. Завдання: 1) винайдення умов впровадження технології управління та її складників; 2) розгляд їх впливу на організацію викладання навчальних дисциплін. Об’єкт дослідження: процес підготовки майбутніх юристів. Предмет дослідження: система управління самостійною навчальною діяльністю студентів. Методи дослідження: класифікація, систематизація, моделювання, системно-структурний і системно-функціональний аналіз. Результати: представлено управлінські дії різних суб’єктів як елементи певної технології; встановлено вплив окремих дій на стан викладання навчальних дисциплін та функціонування самостійної навчальної діяльності студентів. Висновки: технологія управління передбачає залучення представників усіх ланок управління в навчальному закладі; визначена сукупність управлінських дій дійсно являє собою технологію; впровадження технології має позитивно позначитися на стані викладання навчальних дисциплін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Старченко, Г. В. "Необхідність інституційно-управлінських та інституційно-правових змін в сфері управління публічними проєктами та програмами". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 1 (20 жовтня 2021): 100–104. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue1-2021-15.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті зазначено, що швидкий розвиток інформаційних технологій під впливом глобалізаційних процесів призводить до необхідності зміни вектору розвитку сфери публічного управління України та вимагає впровадження інституційно-управлінських та інституційно-правових змін в сфері управління публічними проєктами та програмами через трансфер інновацій у сферу публічного управління. Необхідність зміни вектору розвитку сфери публічного управління повинно відбуватися через формування відповідного інституційного та організаційного забезпечення, а саме через наявність адекватного ринкового середовища, законодавчого та організаційного забезпечення, інноваційної інфраструктури, відповідних проєктно-орієнтованих управлінських структур, а також шляхом встановлення ефективної колаборації між освітою, наукою, бізнесом, державою та іншими суспільними інститутами. Підкреслено, що від стану та особливостей інституційного та організаційного забезпечення проєктно-орієнтованого управління публічною сферою у великій мірі залежить адаптивність, керованість та ефективність її розвитку, а також її ресурсний, структурний та часовий виміри. Наголошено, що система інституційного забезпечення проєктно-орієнтованого управління розвитком публічної сфери повинна розглядатись як відкрита та динамічна система, яка реагує на вплив зовнішнього глобального простору, наприклад, міжнародних інституцій та внутрішніх чинників державного розвитку. Особливе місце в системі інституційного забезпечення проєктно-орієнтованого управління розвитком публічної сфери доцільно відвести синергетичному зв'язку, який при спільних діях незалежних проєктно-орієнтованих суб’єктів економіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Біла, Дар’я Олегівна. "КЛЮЧОВІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ МОЛОДІЖНОЇ ПОЛІТИКИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 104–12. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.16.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено ключові положення теоретико-методологічних засад наукового дослідження інституційного забезпечення державної молодіжної політики. На підставі умовного розмежування теоретичного трактування категорій «інститут» й «інституція» авторкою визначено їх взаємозв’язок як цілого і частки. Виявлено, що у ході еволюційного розвитку суспільства потребують зміни й інститути публічного управління молодіжною політикою, або виникає необхідність створення нових інститутів. Натомість, інститути за своєю побудовою та, власне, й інституції, є доволі інертними і не виявляють гнучкості у відповідь на зміни й нові виклики, а тому відстають від трендів і не відповідають нагальним потребам суспільства. Доведено, що теоретична метаморфоза теорії інституціоналізму щодо перенесення акценту з інституту на особистість, індивіда, стала ключовою у формуванні проактивної ролі молоді у суспільстві в умовах трансформації соціально-економічної системи, постійного реформування окремих систем публічного управління, затвердження геополітичного вектору розвитку України тощо.Наведено авторське визначення категорії «інституційне забезпечення молодіжної політики» як суспільного явища, яке об’єднує статичні й динамічні складові та передбачає одночасну наявність, існування і функціонування певних інститутів молодіжної політики в певних умовах і їх зміну, трансформацію чи створення нових інститутів у відповідь на еволюційні виклики суспільства й геополітичні тренди. Складовими інституційного забезпечення молодіжної політики є інститути, інституції і процес інституціоналізації. Авторка довела, що державна молодіжна політика як об’єкт публічного управління має формуватися і реалізовуватись як комплекс управлінських впливів. Цей комплекс передбачає залучення у процес формування державної молодіжної політики двох узагальнених груп суб’єктів молодіжної політики: суспільства і інститутів публічного управління. При цьому ключовим фактором дієвості публічного управління і забезпечення комплексності управлінських впливів на формування і реалізацію молодіжної політики є система інструментів і механізмів взаємодії цих груп суб’єктів управління молодіжною політикою на різних рівнях і у різних масштабах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Левон, Світлана Борисівна. "ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПУБЛІЧНИМИ ЗАКУПІВЛЯМИ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (15 вересня 2020): 150–64. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-150-164.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі систематизації сучасних наукових підходів до виокремлення суттєвих характеристик та чинників запровадження закупівельної діяльності держави в ринковій економіці уточнено зміст понять «державні закупівлі», «публічні закупівлі», «прок’юремент», «система управління публічними закупівлями». На основі порівняльного аналізу літературних джерел встановлено, що державні або публічні закупівлі (government procurement, public procurement) – це закупівля товарів, робіт і послуг за замовленням держави для задоволення суспільних потреб. В Україні ці два терміни зазвичай використовують як синоніми. У державах із федеральним устроєм під державними закупівлями іноді мається на увазі закупівельна діяльність лише центрального уряду, а під публічними закупівлями – закупівельна діяльність усіх суб’єктів публічної влади. Зважаючи на той факт, що уряди країн усього світу намагаються вирішити задачу поліпшення функціонування системи закупівель як з точки зору правової форми, так і з позицій практичної застосовності. У зв'язку з цим надзвичайно важливим є питання формулювання принципів реалізації системи публічних закупівель. Детальний аналіз наукової літератури дав змогу виокремити низку підходів до визначення сутності системи управління державними/публічними закупівлі, а саме: функціональний, організаційний (інституційний), системний. Зроблено висновок, що управління публічними закупівлями повинно діяти в рамках управління соціальним і економічним розвитком як держави, так і певного регіону. Діюча система управління публічними закупівлями потребує постійного удосконалення з метою пошуку найбільш раціональної та прийнятної для нашої економіки моделі розвитку державно-закупівельної діяльності. При розробці необхідного нормативно-правового супроводу реалізації Стратегії реформування публічних закупівель («дорожню карту») необхідно враховувати уточнений понятійно-категоріальний апарат дослідження системи управління у зазначеній сфері відносин та закріпити його у положеннях чинного законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Borysenko, Yury V., та Тetiana V. Mаmаtоvа. "Базові цінності та принципи мережевої взаємодії у мережевих системах місцевого розвитку". Public administration aspects 5, № 12 (30 березня 2018): 17–26. http://dx.doi.org/10.15421/15201745.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено огляд основних наукових публікацій у сфері дослідження процесів формування мережевих систем в управлінні місцевим розвитком, орієнтованим на громаду. Констатовано, що значна кількість фахових публікацій, які висвітлюють результати досліджень у різних галузях науки (філософія, економіка, публічне управління, педагогіка), свідчить про складність і багатовимірність трансформаційних процесів, пов’язаних із розвитком мережевої взаємодії, а також про значні теоретичні й практичні напрацювання, що можуть бути адаптовані до вітчизняної практики місцевого самоврядування у контексті реалізації підходу до місцевого розвитку, орієнтованого на громаду. Визначено, що у дослідженні мережі розглядаються як спосіб інтеграції суб’єктів місцевого розвитку із подальшим вивченням процесів розвитку мережі як інституту. Запропоновано введення у науково-практичний обіг поняття «мережева система місцевого розвитку» і подано його авторське формулювання. Показано, що до ключових цінностей мережевої взаємодії належать: довіра, незалежність, відповідальність. Запропоновано сім принципів мережевої взаємодії, які забезпечують результативність функціонування мережевих систем місцевого розвитку: добровільність, спільність цілей і дії, взаємна вигода / всебічна корисність, пріоритетність зв’язків, колегіальність прийняття рішень, конгруентність / узгодженість дій, структурування діяльності і поділ обов’язків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Бабенко, Д. В. "РОЛЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ВІДНОСИНАХ ІЗ ГОСПОДАРСЬКИМИ ТОВАРИСТВАМИ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 53–57. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.315.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті присвячено увагу дослідженню категорії «суб’єкт владних повноважень», висвітлено роль та значення таких суб’єктів у відносинах із господарськими товариствами. Встановлено, що найбільш розповсюджена форма здійснення комерційної діяльності – господарські товариства, нерозривно пов’язана із необхідністю взаємодії з суб’єктами владних повноважень. Аналізується понятійно-категоріальний апарат теорії адміністративного права, який більш розповсюджено оперує терміном «публічна адміністрація» та наводиться співвідношення останнього із законодавчо-уставленими категоріями – «суб’єкт владних повноважень» чи «адміністративний орган». Констатовано, що не завжди правовідносини підприємств приватної форми власності із суб’єктами владнихповноважень є саме адміністративно-правовими. Автором у статті пропонується власно розроблений алгоритм розмежування адміністративно-правових із цивільними та або господарськими відносинами, в яких з одного боку виступає орган публічної влади. Зосереджено увагу на тому, що окремі представники публічної влади можуть мати різний правовий статус – бути юридичною особою публічного права (міністерства, державні служби, інспекції тощо), утворенням без статусу юридичної особи (територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну та податкову політику чи індивідуальним суб’єктом (приватні виконавці тощо). З’ясовано, що система публічної влади та управління в Україні складається також із органів державної влади, які не належать до органів виконавчої влади, не підпорядковані та не залежать від останніх, проте, здійснюють публічні функції (адміністрування). У статті звертається увага, що Конституція України, проголошуючи у статті 8 принцип верховенства права та закріплюючи у статтях 6 та 19 похідний від зазначеного принцип законності, суттєво обмежила поведінку суб’єктів владних повноважень, встановлюючи певний запобіжник від свавілля і вседозволеності держави та її апарату.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Yu., Chyrkova, Petryshyn N., and Bortnikova M. "PROBLEMS OF DEVELOPING THE QUALITY MANAGEMENT SYSTEMS AT ENTERPRISES ENGAGED IN FOREIGN ECONOMIC ACTIVITIES." Scientific Bulletin of Kherson State University. Series Economic Sciences, no. 40 (December 24, 2020): 41–45. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8030/2020-40-7.

Повний текст джерела

Анотація:

The article focuses on examining the problems of developing the quality management systems at the enterprises engaged in foreign economic activities. Today, companies operate in constantly changing market conditions. The formation of a new competitive environment forces companies to pay attention again to the efficiency and quality of goods and services, because in a fierce competition only those com-panies survive that could quickly adapt to such conditions. Globalization of markets, on the one hand, gives the consumer the right to choose the best, and, on the other hand, forces the manufacturer to look for new means to improve quality at the lowest cost. All these factors lead to the active development of quality management systems and methods, considering the wishes of consumers, the search for weaknesses in production and the best adjustment of the whole process for further successful development. Considering the above mentioned, the pur-pose of the article is to study the development and implementation of quality management system, as well as to identify the main problems of formation of quality management systems at enterprises-subjects of foreign economic activity and provide theoretical recommendations for their solution. The article reveals the essence of “quality” notion and discloses the concept of “quality management of the enterprise”. The description of modern quality management systems is implemented on the example of quality management system ISO 9001, food safety management system ISO 22000, environmental management system ISO 14001 and occupational safety and health management system OHSAS 18001. It has been studied the experience of world leaders in forming quality management systems on enterprises, namely the United States, Japan and European countries. Statistics on the number of ISO quality certificates received in 2013–2019 in Ukraine is presented to reveal the dynamics of developing the processes of business entities quality certification in our state. The problems that arise in domestic enterprises engaged in foreign economic operations during the formation of quality management systems are generalized.Keywords: quality, quality management, quality management system, international quality standards, certification, enterprise com-petitiveness. Статтю присвячено вивченню проблем формування систем менеджменту якості на підприємствах-суб’єктах зовнішньо-економічної діяльності. Розкрито сутність понять «якість» та узагальнено категорію «управління якістю діяльності підприємства». Охарактеризовано сучасні системи менеджменту якості підприємницьких структур, зокрема: систему управління якістю ISO 9001, систему управління безпечністю харчових продуктів ISO 22000, систему екологічного керування ISO 14001 та систему управління безпекою та гігієною праці OHSAS 18001. Відстежено досвід світових лідерів щодо формування систем менеджменту якості, а саме Сполучених Штатів Америки, Японії та європейських країн. Простежено динаміку розвитку процесів сертифікації якості бізнес-одиниць, зокрема за кількістю отриманих сертифікатів якості групи ISO у 2013–2019 роках в Україні. В результаті, узагальнено проблеми, які виникають у вітчизняних підприємств-суб’єктів ЗЕД під час формування систем управління якістю, а також наведено рекомендації щодо їх вирішення. Ключові слова: якість, управління якістю, система менеджменту якості, міжнародні стандарти якості, сертифікація, конкурентоспроможність підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Костенко, О. В. "ІДЕНТИФІКАЦІЯ ІОТ". Знання європейського права, № 1 (27 квітня 2021): 77–83. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.177.

Повний текст джерела

Анотація:

УПРАВЛІННЯ ІДЕНТИФІКАЦІЙНИМИ ДАНИМИУ роботі досліджується питання розробки механізмів правового забезпечення управління ідентифікаційними даними пристроїв ІоТ. Аналізуються сучасні технічні та юридичні механізми і процедури ідентифікації суб’єк¬тів та об’єктів. Запропоновано застосувати як приклад мережеву модель OSI для класифікації елементів мережі пристроїв ІоТ за функціональними ознаками. Також здійснено огляд різновидів сучасних технологій, що вико¬ристовуються для забезпечення функціонування екосистем пристроїв ІоТ, а саме: радіотехнології, різних універ¬сальних ідентифікаційних систем, технічних стандартів, рішень, що забезпечують безпеку даних, та платформи сумісності пристроїв ІоТ, а також напрями розвитку технологій ідентифікації та управління ідентифікаційними даними відомих розробників.Проаналізовано стан національного законодавства, що регулює правовідносини у сфері управління іденти¬фікаційними даними. Підкреслено, що Україна має певний позитивний досвід в напрямі технічної організації та розвитку процесів електронної ідентифікації та правову основу з метою формування сучасного законодавства у сфері управління ідентифікаційними даними. Водночас вказано на низку характерних недоліків, пов’язаних із ситуативною, малосистемною і неструктурованою модернізацією національного законодавства, насиченням його незбалансованою в юридичному та нормопроєктувальному сенсі термінологією.Автором запропоновано сучасне рішення, яке полягає у створенні системи технічних стандартів, юридичних правил та норм, порядків і процедур перевірки ідентифікаційних даних. Дане рішення, як багаторівнева соціотех- ніча система, забезпечить тотожність ідентифікаційних даних з фізичною або юридичною особою, пристроєм або цифровим об’єктом для взаємодії із цифровою екосистемою. Модернізація нормативно-правової бази, яка здійс¬нює регулювання суспільних відносин у сфері управління ідентифікаційними даними, спрямована на визначення та формування суб’єктів та об’єктів цієї сфери, їх прав та обов’язків, а також формування видів правопорушень та відповідальності за їх скоєння. Відповідно, не омине осучаснення і діючих правових норм чинного законодав¬ства України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Варченко, О. О. "МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АГРОПРОДОВОЛЬЧИХ ЛАНЦЮГІВ". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 94–105. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.94-105.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена обґрунтуванню методичного інструментарію дослідження результативності агропродовольчих ланцюгів. Метою статті є узагальнення існуючих методичних підходів до оцінювання результативності агропродовольчих ланцюгів, обґрунтування алгоритму визначення доданої вартості на мікро- та макрорівнях та складових інформаційного забезпечення. Використано наступні методи дослідження:монографічний; теоретичного узагальнення;методи пізнання, діалектичний метод, аналіз та синтез, індукція та дедукція, системний комплексний підхід. Доведено, що методологічною основою для розрахунку показників доданої вартості глобальних агропродовольчих ланцюгів є система обліку міжнародної торгівлі на основі доданої вартості Trade in Value Added та таблиці «Затрати-Випуск», які поєднані національними таблицями «Затрати-Випуск». Аргументовано, що ускладненим є розрахунок величини доданої вартості національного походження, яка включена у проміжних затратах експортованої продукції. Обґрунтовано досліджувати напрями формування доданої вартості агропродовольчих ланцюгів за напрямами: галузями в системі національних рахунків; за видами економічної діяльністю; на рівні суб’єктів господарювання. Доведено, що розрахунок доданої вартості при дослідження агропродовольчих ланцюгів доцільно проводити на рівні кожного учасника (актора) з метою реалізації принципів вартісно-орієнтованого управління та суцільне визначення величини цього показника на рівні суб’єктів господарювання. Аргументовано, що з метою нівелювання розбіжностей у величині показника доданої вартості на мікро- та макрорівнях необхідно гармонізувати бухгалтерську звітність економічних суб’єктів до вимог СНР та передбачити виділення показника доданої вартості окремим рядком.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Терлецька, Юлія, Микола Данилюк та Марія Мажар. "АДАПТАЦІЯ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ ВЕКТОР УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2021): 202–6. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-41.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблему формування системи адаптації суб’єкта господарювання до динамічних умов невизначеності зовнішнього середовища. Розглянуто концептуальні підходи до управління адаптивним розвитком підприємства. Проаналізовано особливості адаптивного управління потенціалом суб’єкта господарювання у конкурентному середовищі. Проведено аналіз ефективності діяльності та проблем розвитку підприємств олійно-жирової галузі. Діагностовано чинники зовнішнього середовища та важелі впливу на економічну стабільність функціонування суб’єктів господарювання. Проаналізовано сучасні тенденції формування системи забезпечення інноваційної адаптивності суб’єктів господарювання олійно-жирового комплексу. Запропоновано систему адаптації як стратегічного вектора управління підприємством в умовах турбулентності зовнішнього середовища. Обґрунтовано шляхи протидії та мінімізації негативного впливу зовнішніх та внутрішніх загроз на суб’єкт господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Sumets, Alexander. "Методичний підхід до оцінки системи менеджменту виробничих підприємств". Agricultural and Resource Economics: International Scientific E-Journal 6, № 2 (20 червня 2020): 126–43. http://dx.doi.org/10.51599/are.2020.06.02.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета. Метою дослідження є розробка методичного підходу до оперативної оцінки системи менеджменту виробничих підприємств з використанням показників, що характеризують організаційну структуру їх управління, управлінський персонал та ефективність його діяльності. Методологія / методика / підхід. Теоретичною і методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання, концептуальні положення й результати досліджень вітчизняних і закордонних науковців за проблематикою оцінки системи менеджменту суб’єктів господарювання. Дослідження здійснено з використанням сучасних загальнонаукових і спеціальних методів: абстрактно-логічного – для теоретичних узагальнень результатів наукового пошуку та формулювання висновків; індуктивно-дедуктивного – для формування системи показників оцінки системи менеджменту підприємства; монографічного – для поглиблення розуміння поняття «система менеджменту»; анкетного опитування експертів – для формування найбільш придатних для оперативної оцінки показників. Інформаційну базу дослідження становили статистична та фінансова звітність підприємств олійно-жирової галузі. Результати. Розроблено алгоритм оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Алгоритм спрямований на оцінювання організаційної структури управління підприємством, управлінського персоналу та ефективності його управлінської діяльності. Обґрунтовано оптимальний мінімально достатній перелік показників для оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Запропоновано до практичного використання методику оцінки системи менеджменту виробничих підприємств. Оригінальність / наукова новизна. У статті вперше запропоновано методичний підхід до оцінки системи менеджменту виробничих підприємств з використанням оціночних показників, визначення яких не потребує додаткових наукових досліджень. Практична цінність / значущість. Запропонований методичний підхід може бути застосований на підприємствах для організації аналітичної роботи з оцінки ефективності функціонування системи менеджменту за тривалий час господарювання (три, п’ять і більше років). Отримані результати розрахунків будуть корисними для щорічного корегування (за потребою) організаційно-економічного механізму управління підприємствами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Скляренко, Iнна Юріївна, А. А. Раховецький, А. Г. Коваленко та П. П. Івко. "ПІДВИЩЕННЯ БЕЗПЕКИ МОРЕПЛАВСТВА НА ВОДНИХ ШЛЯХАХ". Vodnij transport, № 3(31) (10 грудня 2020): 16–22. http://dx.doi.org/10.33298/2226-8553.2020.3.31.02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто проблеми забезпечення безпеки мореплавства на водних шляхах, наведено фактори впливу на морський транспорт, дано визначення системі управління безпекою мореплавства на водних шляхах, що являє собою комплексну організаційно-технічну систему, яка виконує функції аналізу стану, контролю й забезпечення безпеки як окремий функціональних елементів, так і системи в цілому. Досліджено, що використання принципів системного аналізу для забезпечення безпеки мореплавства на водних шляхах з урахуванням показників безпеки й оцінок ризиків функціонування дозволить підвищити безпеку роботи морських транспортних систем, висунуто основні завдання й визначено функції системи управління безпекою мореплавства. Представлені суб’єкти управління безпекою мореплавства, включаючи міжнародні організації, урядові організації, компанії, порти, сервісні компанії. Представлені об’єкти управління безпекою мореплавства, включаючи системи, проекти, програми, організації та підприємства, які відповідальні за реалізацію безпеки. Ключові слова: система управління, фактори впливу, суб’єкти, об’єкти, безпека, мореплавство.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

КОЗЛОВ, Дмитро. "ІННОВАЦІЙНА КУЛЬТУРА МАЙБУТНЬОГО КЕРІВНИКА ЗАКЛАДУ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: ЧИННИКИ РОЗВИТКУ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 313–21. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-313-321.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті запропоновано класифікацію та аналіз чинників становлення інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти. На основі системного та компаративного аналізу наукової літератури сукупність відповідних чинників представлено на макро-, мезо- та мікрорівнях розвитку інноваційної культури. До першого рівня віднесено дію глобальних, державно-політичних, економічних та науково-технологічних, аксіологічних та соціокультурних чинників. Підкреслено, що їхня важливість визначається здатністю встановлювати загальну траєкторію інноваційного розвитку світу загалом та держави зокрема, окреслювати перспективні напрями еволюції інноваційного суспільства. Виявлено, що до чинників мезорівня належать інноваційно впорядкована та інноваційно спрямована система професійної освіти та підготовки управлінських кадрів, якісне управління освітніми інноваціями, наявність системи забезпечення якості освіти, післядипломна педагогічна освіта та самоосвіта керівних кадрів. Доведено, що не менш дієвими є чинники мікрорівня, які акумулюють системну взаємодію низки факторів на локальному рівні (заклад освіти, особистість управлінця, його саморозвиток). Інноваційна культура на рівні закладу освіти формується завдяки його внутрішній та зовнішній політиці, організаційно-управлінській діяльності, ресурсному забезпеченню, психологічному клімату, а також особистісним якостям суб’єктів інноваційної діяльності. Висунуто думку про те, що з-поміж ключових факторів розвитку інноваційної культури особистості майбутнього керівника виняткове значення належить наявності системи професійної підготовки, яка має інноваційно-орієнтований вектор розвитку. Зазначено, що основним чинником розвитку інноваційної культури є професійна підготовка майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти, яка безпосередньо залежить від науково-теоретичного обґрунтування та практичної реалізації моделі підготовки інноватора-управлінця. Вважаємо, що означена підготовка повинна бути зосереджена на розвитку інноваційної культури майбутнього керівника закладу загальної середньої освіти за кількома етапами: мотиваційно-когнітивний, професійно-практичний, креативно-діяльнісний та професійно-релевантний. Ключові слова: інноваційна культура, інновації, заклад загальної середньої освіти, майбутній керівник закладу загальної середньої освіти, чинники розвитку, макро-, мезо- та мікро рівні розвитку інноваційної культури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Близнюк, Андрій. "ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНОЇ СФЕРИ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 42–52. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-42-52.

Повний текст джерела

Анотація:

Систематизовано та уточнено теоретичні основи дослідження інституційного забезпечення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери. Інституційну підтримку сектору рекреації формують державні та неу- рядові організаційні структури, створені на різних рівнях механізму, та ре- алізують свої рішення за допомогою методів державного управління в ре- креаційній сфері в межах своїх повноважень. Існують тісні підпорядковані, координаційні зв’язки між цими організаційними структурами. Здійснено аналіз функціонального призначення основних інституційних акторів у ре- креаційній сфері. Визначено проблемні питання сучасного стану інституційного забезпе- чення механізмів державного регулювання розвитку рекреаційної сфери в Україні. Визначено, що складність її регулювання полягає в тому, що в Ук- раїні відсутня чітка, уніфікована система державного регулювання рекреа- ційної сфери, тому певні її аспекти в нашій державі нині перебувають під контролем багатьох державних органів (міністерства, служби, агентства). Підкреслено, що в системі державного управління рекреаційною сферою немає органу, що відповідає за проведення виключно функцій управління рекреаційними територіями; фактично усі органи державної влади мають функції управління відповідно до реакційних територій та рекреаційних ресурсів, поряд з функціями управління іншими ресурсами, об’єктами, те- риторіями. Адміністративна діяльність органів влади спрямована на вирі- шення проблем організації, охорони рекреаційних територій та використан- ня рекреаційних ресурсів тією мірою, що й для виконання інших завдань у різних сферах діяльності суспільства. Викладено напрями оптимізації інституційного механізму державного регулювання розвитку рекреаційної сфери. Зазначено, що організаційно- економічний механізм має ґрунтуватися на формуванні регіональних інсти- туцій, що дасть можливість концентрувати та координувати зусилля всіх суб’єктів рекреаційної діяльності з метою досягнення оптимального рівня рекреаційного потенціалу на регіональному рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

ТЕЛЕНИК, СЕРГІЙ. "Служба безпеки України як суб’єкт державної системи захисту критичної інфраструктури". Право України, № 2019/03 (2019): 260. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-260.

Повний текст джерела

Анотація:

Важливим елементом державної політики національної безпеки є захист критичної інфраструктури. У переважній більшості наукових публікацій цей напрям фахівцями віднесено до напрямів безпекової політики. Служба безпеки України (СБУ), виступаючи суб’єктом забезпечення національної безпеки, також є одним із головних суб’єктів системи органів держави, що реалізують державну політику у сфері захисту критичної інфраструктури. Однак низка теоретичних і практичних проблем залишаються поза увагою науковців, зокрема: адміністративно-правовий статус СБУ як суб’єкта державної системи захисту критичної інфра структури. Метою статті є наукове обґрунтування адміністративно-правового статусу СБУ як суб’єкта державної системи захисту критичної інфраструктури, формулювання концептуальних блоків щодо визначення місця та ролі в становленні й ефективному управлінні системою захисту критичної інфраструктури в умовах середовища, що динамічно змінюється, а також в умовах становлення нових суспільних відносин у сфері інфраструктури. Здійснено догматико-юридичний, формально-юридичний та логіко-семантичний аналіз чинного законодавства, що регулює суспільні відносини у сфері захисту критичної інфраструктури за участю СБУ. Встановлено особливості організаційної моделі системи захисту критичної інфра структури, які визначаються характером, різноманіттям, складністю процесів управління, які відбуваються зсередини цієї системи, ступенем спеціалізації та нормативного закріплення адміністративно-правової компетенції суб’єктів системи захисту критичної інфраструктури в системі нормативно-правових актів, масштабами та характером діяльності із захисту критичної інфраструктури, її специфікою, налагодженням ефективних механізмів координації та взаємодії, державно-приватного партнерства і міжнародного співробітництва відповідно до законодавства. Обґрунтовано правовий статус СБУ як суб’єкта захисту критичної інфраструктури через визначення її місця та ролі в цій системі. Автор доходить висновку щодо видової належності державної політики захисту критичної інфраструктури до державної політики національної безпеки. Розроблено пропозиції з удосконалення чинного законодавства щодо реалізації СБУ своїх повноважень у сфері захисту критичної інфраструктури.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Yurchenko, Alla. "ОСОБЛИВОСТІ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОТИДІЇ ПОЛІТИЧНІЙ КОРУПЦІЇ У ФІНЛЯНДІЇ ТА НІДЕРЛАНДАХ У КОНТЕКСТІ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКИХ АНТИКОРУПЦІЙНИХ НОРМ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 22–29. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-22-29.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті викладено результати аналізу досвіду країн Європейського Союзу (Нідерланди та Фінляндія) впровадження механізмів запобігання політичній корупції, розробки та імплементації дієвих механізмів протидії політичній корупції в системі державного управління. Відповідно до мети поставлено та виконано завдання: проаналізовано особливості функціонування антикорупційних інституцій, що діють у Нідерландах та Фінляндії; розглянуто міжнародну практику у сфері запобігання та протидії корупції в іноземних органах державної влади та управління, а саме в країні Нідерланди та Фінляндії; досліджено базові принципи закордонних антикорупційних стратегій, які формувалися протягом плину часу на основі внутрішнього та іноземного досвіду. Крім того, автором виділено позитивні заходи протидії корупції, які можуть бути застосовані в Україні протягом становлення та розвитку інституційних суб’єктів протидії корупції. Зроблено висновки про необхідність і важливість запозичення дієвого зарубіжного досвіду протидії політичній корупції для побудови нової та спроможної антикорупційної системи в Україні. Фінляндія й Нідерланди, за результатами щорічного рейтингу, що укладається організацією Transparency International, починаючи з 1995 р., і ґрунтується на комплексі оцінок підприємців та аналітиків щодо рівня сприйняття корупції в різних сферах життя, є лідерами серед країн світу з найменшим рівнем корупції. У межах дослідження проаналізовано основи «фінської моделі» антикорупційної політики, що передбачає формування в різноманітних сферах умов, які не сприяють корупції, а також суттєву мінімізацію суспільно небезпечних наслідків такого соціально-економічного явища, як корупція. Розглянуто стратегічні цілі фінської програми «Національна стратегія боротьби з тіньовою економікою та злочинністю у сфері економіки на 2016–2020». До скандинавської моделі, з огляду на особливості побудови й реалізації підходів у заходах протидії корупції, віднесено також Королівство Нідерланди, де функціонує трьохрівнева система боротьби з корупцією. Розглянуто особливу роль Служби публічного обвинувачення. Проаналізовано положення чинного антикорупційного законодавства, ефективність якого забезпечено широким набором засобів у сфері протидії корупції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Bobrovska, O. Y. "Інформаційно-аналітичні засади побудови оновлених систем управління розвитком територіальних громад". Public administration aspects 5, № 7 (3 листопада 2017): 15–26. http://dx.doi.org/10.15421/15201719.

Повний текст джерела

Анотація:

Запропонований методологічний підхід до оцінювання процесів розвитку і системи управління ними являє собою інновацію, яка охоплює всі системи господарювання територіальних громад: соціальну, екологічну і економічну – як системної цілісності, і пропонує методологію збалансованого оцінювання системи показників процесів їх розвитку, організації і забезпечення їх плину з боку органів управління. Розглянуті теоретико-методологічні засади формування інформаційно-аналітичної бази оновлення системи управління розвитком територіальних громад шляхом розгляду умов формування належного управління розвитком у т.ч. відсутність суперечностей між цілями розвитку громад, цілями формування процесів розвитку, між методами досягнення цілей і розподілом результатів, між рівнем упорядкованості, збалансованості і симетричності функціонування процесів розвитку в усіх системах територіальних громад, параметрами, змістом і процесною цілеспрямованістю управлінської діяльності всіх об’єкто-суб’єктах управління. Системи управління територіальними громадами розглянуті в сутнісно-змістовному, організаційно-технологічному, соціально-економічному і правовому аспектах. Запропонована система показників і критеріїв оцінювання стану процесів розвитку систем і їх сукупного розвитку як цілісності територіальної громади. Доведена необхідність одночасного оцінювання результативності дії систем управління. Запропонована методологія комплексного оцінювання рівня розвитку процесів і впливу на нього систем управління. Сформовані алгоритм і моделі побудови інформаційно-аналітичної бази управління розвитком. Результати оцінювання призначаються для їх використання при розробці стратегій і планів розвитку територіальних громад і при розробці заходів щодо формування нових систем управління розвитком. Ознайомлення з результатами дослідження сприятиме формуванню інноваційних компетенцій органів місцевої влади, окремих державних службовців і практиків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Гула, Віталій, Аркадій Дзяворук, Вадим Бойко, Володимир Андрушко та Валерій Бойко. "ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КООРДИНАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ З ПИТАНЬ ЗДІЙСНЕННЯ ПРИКОРДОННОГО КОНТРОЛЮ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 85, № 2-3 (11 квітня 2022): 43–57. http://dx.doi.org/10.32453/3.v85i2-3.854.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено визначенню методики роботи штабу охорони державного кордону щодо координації спільних дій з контрольними службами та взаємодійними органами. З метою приведення прикордонного контролю до міжнародних норм і стандартів Державною прикордонною службою України напрацьовані нові нормативно-правові документи, ведеться пошук шляхів оптимізації прикордонного контролю та підвищеннz ефективності, удосконалення технології пропуску осіб, транспортних засобів і вантажів, створюється єдина система інформаційного забезпечення, вживаються заходи щодо вдосконалення системи управління. Запорукою успішної оперативно-службової діяльності підрозділів прикордонного контролю ДПСУ на шляхах міжнародних сполучень є наявність збалансованої системи правових норм, які регулюють усі сторони діяльності підрозділів охорони державного кордону. Від того, наскільки чітко в нормативно-правових актах визначені завдання, права і обов’язки підрозділів та ООДК, їх взаємовідносини з іншими організаціями і відомствами, що стосуються міжнародного сполучення України, багато в чому залежить якість та ефективність забезпечення надійної охорони державного кордону на шляхах міжнародних сполучень. Штаб ПРИКЗ, а саме відділ прикордонного контролю, є головним органом управління, який відповідає за координацію спільних дій ООДК та інших контрольних служб, які виконують свої функції у ППр через державний кордон України, надає пропозиції начальнику ООДК щодо організації цієї роботи. Від його цілеспрямованої роботи залежить найголовніше – загалом надійність та ефективність охорони кордону на шляхах міжнародних сполучень. Отже, ДПСУ повинна об’єднувати та систематизувати зусилля державних органів, що здійснюють різні види контролю під час перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів для забезпечення здійснення їх оформлення та пропуску через державний кордон відповідно до технологічних схем пропуску. Усі служби та організації, відносно яких здійснюється координаційна діяльність, можна згрупувати за видами діяльності, залежно від їх призначення. Виходячи з функцій, які вконують відповідні організації та відомства, з якими здійснюється координація, штаб прикордонного загону повинен у різних формах забезпечувати та планувати взаємодію та визначати розподіл функцій відповідно до положень нормативних документів щодо діяльності суб’єктів координації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Лупаренко, С. Є. "АКСІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СИСТЕМИ ОСВІТИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ". Педагогіка та психологія, № 63 (квітень 2020): 103–10. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2020.63.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розкриттю аксіологічних засад системи освіти у країнах Західної Європи. Наголошено на важливості формування цінностей у молодого покоління, оскільки вони є своєрідною «сировиною», яка впливає на розвиток мотиваційно-поведінкової і чуттєво-емоційної сфер особистості та формування соціуму загалом. З’ясовано, що європейські країни спираються на ліберальні цінності й права людини, що становлять аксіологічні стовпи системи освіти й розвитку європейського суспільства. Визначено основні цінності, на формування яких спрямовується система освіти у країнах Західної Європи, а саме: рівність для всіх людей як основна європейська цінність; солідарність; гуманізм, який розглядає людину як абсолютну цінність; права людини; толерантність до різних соціальних та культурних груп; свобода, яка проголошує людину вільною від впливу державної влади, релігійної ієрархії тощо; представництво та верховенства право; демократія; недискримінація; антирасизм; інклюзивне суспільство; міжособистісні стосунки; мир і міжнародне взаєморозуміння; міжкультурна освіта; екологічна обізнаність тощо. Установлено, що у процесі формування цінностей важливою є національна орієнтація цінностей, що спричинена історичними, політичними, релігійними, культурними та соціальними особливостями системи освіти в різних країнах Західної Європи. Відзначено, що ефективними шляхами формування цінностей особистості у країнах Західної Європи є: викладання ціннісно-орієнтованих навчальних дисциплін; інтеграція суміжних навчальних дисциплін; міжпредметні заходи, що встановлюють зв’язок із громадою; демократична культура закладу освіти, що включає орієнтацію на використання в навчанні діалогічних форм взаємодії суб’єктів освітнього процесу; інклюзивна освіта, що об’єднує різні групи учнів та вчителів; участь дітей у повсякденній практичній діяльності та спеціальних ситуаціях колективного управління, які створюються й контролюються іншими учасниками освітнього процесу (батьками, учителями, священиками).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Майстренко, Катерина Миколаївна. "КОМУНІКАЦІЇ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 93–98. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті виявлено, що комунікації у системі публічного управління є офіційним, юридично цілеспрямованим регламентованим рухом індивідуальних суб’єктів управління до соціальної спільності із збереженням за цими суб’єктами певної автономності, самостійності, самодіяльності, індивідуальності. Наголошего на тому, що комунікативний процес відіграє важливу роль у публічному управлінні незалежно від того, про яку форму комунікації йдеться. З’ясовано, що комунікаційний процес у публічному управлінні включає такі елементи: установи публічного управління та громадяни, повідомлення, канали комунікації, інформаційні бар’єри, зворотний зв’язок. Досліджено, що зовнішня комунікація в публічному управлінні націлена на справляння впливу на громадянське суспільство або отримання рекомендацій чи узгодження позицій із представниками суспільства, внутрішня комунікація пронизує всю систему публічного управління зсередини і є основною рушійною силою у сфері прийняття управлінських рішень. Мета роботи. Метою статті є здійснення теоретичного обґрунтування головних складових процесу комунікації в публічному управлінні та комплексний аналіз функцій та видів комунікації в системі публічного управління. Методологія. У запропонованій статті проаналізовані особливості комунікації в публічному управлінні. Визначено, що комунікація являє собою обмін інформацією між двома суб’єктами комунікативної взаємодії. Наголошено на тому, що для органів публічного управління надзвичайно важливою складовою комунікативної діяльності є зворотний зв’язок та перехід від одностороннього інформування громадян про дії влади до двосторонньої комунікації «громадянське суспільство – публічний орган – громадянське суспільство». Наукова новизна. Доведено, що комунікації повинні: забезпечувати ефективний обмін інформацією між суб’єктами та об’єктами управління; удосконалювати відносини між суб’єктами комунікації різних рівнів у процесі обміну інформацією; створювати інформаційні канали для обміну інформацією між окремими співробітниками та групами; налагоджувати та раціоналізувати інформаційні потоки. Висновки. Наголошено на тому, що використання системи комунікацій у публічному управлінні є важливою складовою процесу підготовки та прийняття управлінських рішень. Підкреслено, що існують різні канали, якими здійснюється комунікація в системі публічного управління, і досить важко визначити, який з них є найважливішим і необхідним. Безумовно, офіційні засоби для комунікації в публічних організаціях, несуть більше конкретики та перевірених даних, ніж неофіційні. Виявлено, що комунікація не може існувати у відриві від держави і суспільства, а суспільство не може розвиватися без грамотно налагодженої комунікації. Однак без взаємної довіри, зворотного зв’язку та своєчасної інформації, комунікація публічних інститутів та суспільства не буде ефектив- ною та продуктивною. Визначено, що у зв’язку з цим керівники публічних організацій та управлінці різного рівня, повинні шукати шляхи, підходи вдосконалення комунікації, встановлення нефор- мальних, більш оперативних каналів передачі, нарощувати власний потенціал через спілкування з підлеглими, іншими керівниками, постійного навчання та особистісного зростання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Фединець, Н. І., та Н. Б. Білозор. "СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО ЯК ДІЄВА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ТОРГОВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 62 (4 січня 2021): 108–14. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-62-15.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з регулюванням соціально-трудових відносин на основі соціального партнерства. Метою статті є дефініція соціального партнерства в контексті соціально-трудових відносин, визначення основного інструментарію соціального партнерства як засобу запо-бігання подальшій конфронтації учасників соціальних відносин, аналіз нормативно-правового забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин, з’ясування проблем застосування соціального партнерства у гос-подарюючих суб’єктів у сфері торгівлі. Підтвердженням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встановлено, що соціальне партнерство є універсальним за-собом, пов’язаним із налагодженням відносин між учасниками взаємодії. Виявлено, що на вітчизняних торго-вельних підприємствах регулювання соціально-трудових відносин здійснюється переважно на адміністратив-ній основі через систему управлінських рішень і методів управління. Використання адміністративних методів та авторитарного стилю керівництва процесами в торговельних мережах часто призводить до незадоволе-ності персоналу та зростання рівня конфліктності в колективі. Аргументовано, що договірна основа регулю-вання соціально-трудових питань сучасних торговельних підприємств повинна мати певне нормативно-правове підґрунтя, та визначено його зміст. З’ясовано, що існує ряд проблем у використанні соціального парт-нерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на торговельному підприємстві. Визначено структурно-логічну схему соціального партнерства як методу регулювання соціально-трудових відносин на підприємстві. Зроблено висновок, що у врегулюванні соціально-трудових відносин на торговельному під приємстві необхідно в першу чергу акцентуватися на укладенні колективного договору. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму вирішення проблем, що перешкоджають використанню соціального партнерства для регулювання соціально-трудових відносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Коженовські, Лєшек Фредерік, та Євген Литвиновський. "ІНФОРМАЦІЯ – ВАЖІЛЬ АНТИКРИЗОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА". Науковий вісник: Державне управління, № 4(10) (2 грудня 2021): 71–94. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2021-4(10)-71-94.

Повний текст джерела

Анотація:

Вимогами сучасності для сталого функціонування глобального суспільства в умовах надзвичайних викликів до його стійкості є проведення методологічних та науково-прикладних досліджень з проблематики цивільної безпеки, вивчення кращих практик антикризового менеджменту країн Європи. Також науковим завданням є теоретичне обґрунтування складових механізму державного управління сферою цивільної безпеки та їх характеристик. На основі аналізу механізму державного антикризового управління республіки Польща гіпотетично визначено інформацію як центральний (базовий) його важіль, обгрунтовано її значущі характеристики. Методами дослідження були метод компаративного аналізу, контент-аналізу, гіпотетичний, метод інтерв’ювання експертів. На основі аналізу попередніх наукових розвідок визначено, що такі структурні елементи механізму державного управління як політики, важіль, інструменти, зокрема в управлінні сферою цивільної безпеки, не знайшли свого місця, часом їх ототожнюють, а здебільшого лише похідно про них згадують. Зазначені дослідження є теоретичною базою підтвердження гіпотези, що інформація є основою прийняття державних управлінських рішень, невід'ємною частиною системи, метою якої є зменшення стану невизначеності її функціонування, не лише міждисциплінарним терміном, який суперечить невідомому, а й ключовим фактор (важелем державного управління) національної безпеки. Обіг інформації є підгрунтям належного функціонування системи антикризового управління Республіки Польща (далі – РП). Аналіз системи антикризового менеджменту РП свідчить, що діяльність органів управління спрямована на організацію і підтримку всіх можливих систем комунікації – інформаційних, транспортних, логістичних тощо. Чим вищий рівень управління, тим важливішим є фактор координації окремих видів діяльності. Ця координація органів управління (сил) антикризового менеджменту заснована на базі отримання (надання) повідомлень (інформації) з наявних сил і засобів та проведених заходів суб’єкта системи нижнього рівня управління та повідомлень із запитом необхідних сил і засобів з вищих рівнів управління. Також значна увага приділяється системі моніторингу визначених загроз. Пропонується замість поняття «моніторинг» ввести «контролінг», в основі якого лежить збір, обробка, перевірка, стандартизація відповідної інформації (повідомлення) про стан (загрозу, ризик) об’єкта захисту. Визначено, що для упорядкування ієрархічної інформації та обробки даних у системі антикризового менеджменту РП, підтримання ефективного інформаційного потоку стандартизованих даних (збір мінімального обсягу даних, доповнення (за необхідності) їх додатковою інформацією та представлення у вигляді звіту (початкового, корегуючого, заключного) про ситуацію) функціонує інформаційно-аналітична система «Central Reporting Application». Зроблено висновок, що інформація – це зміст, який передається повідомленням, що надає можливість зрозуміти сенс даних і взаємозв’язок між ними, точка опори системи (механізму) державного управління антикризового менеджменту, відповідно до характеристик якої визначається ефективність діяльності його комунікаційної складової зокрема та всієї системи антикризового менеджменту загалом. Визначено значущі характеристики інформації, серед яких: актуальність, цінність, своєчасність, обґрунтованість, правдивість або істинність (хибність), суб’єктність (суб’єктивність), об’єктивність, первинність (вторинність), корисність, повнота, точність, гнучкість, достовірність, достатність, унікальність, однозначність. Напрямом подальшого дослідження є вивчення практичних кейсів щодо функціонування інформаційно-аналітичних систем антикризового менеджменту країн Європи з визначення значущих характеристик інформаційних потоків, що в них обробляються.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Beryslavska, O. М. "Структурно-функціональна характеристика системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (29 серпня 2019): 111–21. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.04.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є вивчення системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва. В межах визначеної мети дослідження основним завданням вбачається розкриття, на основі структурно-функціонального методу, окремих елементів вказаної системи та аналіз їхньої взаємодії і залежності між ними в рамках єдиного цілого.Наукова новизна статті полягає у використанні структурно-функціонального методу як найбільш прийнятного у дослідженні суб’єктів управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, оскільки за допомогою визначення компетенції вказаних суб’єктів можливо проаналізувати їх регулюючий вплив на об’єкт управління, а саме на установи, задіяні в процесі підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва як структурні елементи системи військової освіти та безпосередньо на самих фахівців цивільно-військового співробітництва.Висновки. У статті визначено, що систему цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України очолює Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України, яке є органом військового управління Збройних Сил України та одночасно органом, що координує діяльність військових навчальних закладів щодо підготовки фахівців із цивільно-військового співробітництва. Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України є замовником на підготовку фахівців із цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та одночасно здійснює управлінські (адміністративно-правові повноваження) у сфері такої підготовки.Управлінська компетенція – це сукупність правових засобів, які надаються суб’єкту управління (Управлінню цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України) для виконання відповідних функцій (завдань), повноважень у сфері публічного управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва, в тому числі з метою забезпечення прав, свобод та законних інтересів учасників такої підготовки. Компетенція Управління цивільно-військового співробітництва реалізується в актах і діях та включає функції та повноваження, а адміністративні або управлінські повноваження зводяться в основному до вирішення представницьких, організаційних та координаційних питань.Аргументовано, що для побудови ефективної системи управління підготовкою фахівців цивільно-військового співробітництва необхідне досягнення таких цілей: 1) створення умов для підготовки фахівців цивільно-військового співробітництва в рамках програм міжнародного співробітництва, а також запровадження системи підготовки військових фахівців для системи цивільно-військового співробітництва у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 2) створення кадрового резерву з військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, які мають досвід цивільно-військового співробітництва, для їх оперативного використання в інтересах забезпечення діяльності Збройних Сил України; 3) розробка стандартів діяльності груп цивільно-військового співробітництва та протоколів дій у штатних ситуаціях взаємодії; розробка структури та механізму залучення цивільного потенціалу в інтересах діяльності Збройних Сил України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Mamonova, V. "ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ: СПІВВІДНОШЕННЯ ТА СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД". Актуальні Проблеми Державного Управління, № 1(57) (26 травня 2020): 29–36. http://dx.doi.org/10.34213/ap.20.01.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Узагальнено наукову думку щодо визначення змістовної сутності публічного управління та адміністрування, уточнено поняття “публічне управління”. Здійснено класифікацію функцій суб’єктів місцевого самоврядування за ознаками: сутність процесу управління, форма діяльності, сфери життєдіяльності, суб’єкти управління. Окреслено секторальний склад публічного управління: державне управління, місцеве самоврядування, громадське управління, бізнес-стейкхолдери. Визначено співвідношення публічного управління та адміністрування. Побудовано семантичний конструкт “публічне управління та адміністрування”. Обґрунтовано чотири рівні ієрархії в системі публічного управління в Україні, систематизовано суб’єкти управління за ієрархічними рівнями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Verbovska, L. S., N. M. Hamuliak, O. V. Gladun та Yu S. Muts. "ВПРОВАДЖЕННЯ СУБ’ЄКТАМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПРОЦЕСНОГО ПІДХОДУ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 14–23. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.14-23.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено основні складові застосування процесного підходу для удосконалення бізнес-процесів суб’єктами господарювання. Обґрунтовано умови гнучкості в контексті впливу зовнішнього середовища. Запропоновано інструменти та методи, що засновані на стосунках всередині самого суб’єкта господарювання, є досить практичною складовою спрямованою на спільну мету з покращення бізнес-процесної діяльності. Розглянуто концепцію керованого управління (Agile Management), яка випливає з інформатики та Модель гнучкого підприємства. Визначено, що провайдери гнучкості - це засоби, за допомогою яких можна досягти необхідних навичок для створення відповідних практик, інструментів та метод і не можуть виступати, як результат обмежень внутрішнього та зовнішнього середовища, є концепцією внутрішньої політики організації та конфігурації ресурсів. Запропоновано процесне управління, яке має базуватися на процесному п’ятиресурсному методі, і полягає у визначенні сфер адаптації суб’єкта господарювання до глобальних змін, стратегій розвитку, людського потенціалу, ІТ-систем. Виокремлено завдання концепції керованого управління (Agile Management) і Моделі гнучкого підприємства та очікування того, що маючи доступ до необхідної інформації, керівник/тор-менеджери суб’єкта господарювання зможуть забезпечити високу додану вартість у підвищенні ефективності бізнес-процесів. Доведено, що впровадження процесного підходу в управлінні є головною складовою підвищення конкурентних переваг суб’єктів господарювання в умовах глобальних змін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Baymuratov, M. O., та V. P. Ozherelev. "Роль топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (14 лютого 2020): 8–18. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.01.

Повний текст джерела

Анотація:

Виступаючи найважливішою складовою загального процесу глобалізації, що базується на різноманітті ноосфери, правова глобалізація справляє суттєвий вплив на розвиток природничих, суспільних і, звичайно ж, філософських наук, і хоча вона всього лише є проявом однієї з безлічі соціогенних функцій ноосфери, вона, своєю чергою, сама по собі здатна надавати домінантний вплив на динаміку процесу глобалізації в цілому. Отже, якщо глобалізація як системна інтеграція цивілізаційних процесів в ноосфері, за своїм завершенням, неминуче повинна привести все інституційні структури, що функціонують на базі різноманіття ноосфери до уніфікації, то згідно з ученням про ноосферу, правова глобалізація, як одна з форм планетарної – розумової і творчої діяльності людини, – це потужний інформаційно-правовий фактор соціогенної природи. Вона активно впливає на еволюцію ноосфери (планети в цілому) на глобальному, регіональному і локальному рівнях її просторової і речової системної організації. Саме тому не викликає здивування, що в процесі соціогенезу в ноосферу, відповідно до явища зворотного зв’язку в складних системах, правова глобалізація детермінує політичну, економічну, культурну та інші види і форми глобалізації. В цьому проявляється самоорганізація процесів у ноосфері як в природній динамічній системі. В основі механізму самоорганізації знаходиться зворотний зв’язок об’єкта управління з суб’єктом управління (ефект зворотного зв’язку – «feed back»), що, як правило, при негативному зворотному зв’язку забезпечує стійкість системи. Однак явище позитивного зворотного зв’язку в ноосфері може викликати лавиноподібний катастрофічний ефект, наслідком якого буде порушення процесу її сталого розвитку та, навіть, руйнування екосоціального фундаменту ноосфери. Тому важливим видається дослідження ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери, яка: а) виникає в процесі геополітичного аналізу концепції ноосфери як цілісної системи; б) у термінах геометрії і топології (відповідно до теорії подібності) має природну двоконтурну – «оболонково-ядерну» структуру, розділену симплексом еквіпотенціальної поверхні; в) відображає фундаментальні ознаки та глибинні властивості об’єкта, його глобальні й локальні просторові характеристики, особливості взаємодії з навколишнім середовищем у дослідженні процесів правової глобалізації. Метою статті є визначення ролі топологічної двоконтурної моделі ноосфери в дослідженні процесів правової глобалізації. Наукова новизна полягає у дослідженні факторів, що сприяють формуванню, функціонуванню та виокремленню топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації. Висновки. Дослідження процесів формування, функціонування та виокремлення топологічної двоконтурної моделі ноосфери в контекстуалізації процесів правової глобалізації може виявитися перспективним та конструктивним напрямом в умовах загальної глобалізації для використання в моніторингу глибинних процесів правової глобалізації, а саме – еволюції системи міжнародного публічного права, досліджень в області конвергенції правових систем і конституційної політичної економіки суб’єктів міжнародного публічного права, а також міжнародно-правового прогнозування та розроблення правових методів попереджувального управління процесами в ноосфері.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Лелюк, Світлана, та Віолетта Манасян. "ВІЗУАЛІЗАЦІЯ РЕЗУЛЬТАТІВ МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОВІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА". Молодий вчений, № 12 (100) (30 грудня 2021): 272–77. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-12-100-55.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено теоретичні аспекти процесу управління прибутковістю будівельних підприємств. Виявлено основні моменти в управлінні прибутковістю підприємств з позиції процесного підходу. Визначено особливості створення візуалізацій для фінансових даних. Проведено моделювання бізнес-процесів щодо аналізу, оцінювання, прогнозування результатів в системі управління прибутковістю для будівельного підприємства ТОВ «Айнор». Розроблено діаграму в нотації BPMN 2.0, виокремлено основні процеси, підпроцеси, відповідальних осіб, що ухвалюють рішення в перебігу управління прибутковістю суб’єкта господарювання, з’ясовані зв’язки та інформаційні потоки, які виникають в ході реалізації завдань системи фінансового менеджменту. Емпірична реалізація розробленої моделі проведена в середовищі Bizagi Modeler. Створені візуалізації фінансових даних за результатами здійснення завдань моделі бізнес-процесів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Коротун, О. М. "МЕТОДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАВ СУБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(27) (26 січня 2020): 100–103. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).197.

Повний текст джерела

Анотація:

Широкий аспект питань, пов’язаних з правовим захистом інтелектуальної власності, спонукає автора звернутися до різних теоретичних джерел. В основі правового спрямування цієї статті лежать концепції та доктринальні підходи представників адміністра-тивного права до вирішення проблеми. З метою роз-криття специфіки діяльності державного управління було проаналізовано обов’язковий їх атрибут – методи управління. Цікавим є те, що специфіка форм діяльно-сті публічної адміністрації щодо забезпечення захисту прав інтелектуальної власності пов’язана з кількістю власників прав інтелектуальної власності та великою кількістю їх об’єктів. Це визначає конкретні адміні-стративно-правові методи діяльності.Автор звертає увагу, що процес реалізації функцій державного управління передбачає впровадження ад-міністративно-правових та організаційних методів. З цією метою аналізуються такі аспекти діяльності: концептуальні підходи вчених до запровадження ад-міністративно-правових методів, що відображають взаємозв’язок керівної системи та керованої підсисте-ми; виконавча та адміністративна діяльність суб’єктів державного управління; нормативно-правові акти, що стосуються конкретної діяльності державного управ-ління у сфері захисту інтелектуальної власності. На основі аналізу методів управлінської діяльності дове-дено, що за допомогою використання адміністратив-них інструментів (методів здійснення управлінської діяльності) та за наявності відповідних керованих об’єктів реалізація адміністративно-правових форм суб’єктом державного управління залежить від пра-вового статусу суб’єкта та характеристики керовано-го об’єкта. Від цього залежать особливості реалізації адміністративно-правових та організаційних мето-дів у галузі захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі й із застосуванням адміністративного примусу. Методи управління, що виражають різні ас-пекти практичної діяльності різних суб’єктів держав-ного управління, певною мірою залежать від стану законодавчого регулювання захисту прав інтелекту-альної власності, особливостей керованого об’єкта, що дає широкий вибір використання різних видів адміні-стративно-правових методів.Автор визначає поняття «адміністративно-право-ві методи забезпечення захисту прав інтелектуальної власності» як методи та прийоми прямого та свідомого впливу органів (службових осіб) державного управлін-ня на підставі визначеної компетенції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Коробка, С. В. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ КОНТРОЛІНГУ В СИСТЕМУ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 5 (26 лютого 2021): 65–71. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.5.8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто теоретичні аспекти впровадження контролінгу в систему управління підприємством. Відзначено, що глобалізація економіки, складність ведення підприємницької діяльності, впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку призвели до збільшення уваги до внутрішнього контролю та аудиту на рівні безпосереднього підприємства. Відзначено, що новою концепцією в системі управління є контролінг, який сприятиме забезпеченню економічної підтримки підприємства у цілому та ефективному його розвитку завдяки формуванню об'єктивної інформації про витрати та доходи. Завдання контролінгу полягає у визначенні для суб’єкта господарювання напряму докладання зусиль персоналом, який сприятиме його функціонуванню та подальшому розвитку. Визначено основні елементи, виділено функції, методи контролінгу та принципи організації й упровадження контролінгу. Питання організації контролінгу на підприємствах мають індивідуальний характер, який має враховувати обсяг та особливості його діяльності. Однією з важливих передумов упровадження контролінгу на підприємствах є зменшення управлінського ризику, а також розроблення механізму реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Сьогодні система контролінгу ще недостатньо впроваджена в управлінську практику підприємств України, тому варто визначити пріоритети щодо напряму діяльності вітчизняних підприємств, можливості їх конкуренції з іноземними підприємствами в майбутньому та перспективи економічного розвитку, які дає впровадження системи контролінгу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Борейко, Н. М., та С. П. Параниця. "ФІСКАЛЬНИЙ ІНТЕРЕС ДЕРЖАВИ ЯК ОБ’ЄКТ ПОДАТКОВОЇ БЕЗПЕКИ". Економічний вісник. Серія: фінанси, облік, оподаткування, № 5 (4 липня 2020): 33–41. http://dx.doi.org/10.33244/2617-5932.5.2020.33-41.

Повний текст джерела

Анотація:

Одним з аспектів забезпечення податкової безпеки держави є створення ефективної системи управління цим процесом. Система управління забезпеченням податкової безпеки включає такі елементи: суб’єкти управління відносинами у сфері податкової безпеки; нормативні правові акти, що регулюють галузь податкової безпеки держави; інформаційне забезпечення системи управління податковою безпекою України. Визначено сутність таких понять, як «податкова безпека держави» та «податкове навантаження». Проведено оцінку сучасного стану податкової безпеки України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Кобзєва, Т. А. "Правоохоронні органи в системі державних суб’єктів управління фінансовою системою України". Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ, № 3 (74) (2016): 168–74.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Савченко, О. С. "Контури системи управління всередині сільських та селищних об’єднаних територіальних громад". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 85–93. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-85-93.

Повний текст джерела

Анотація:

Незважаючи на величезний інтерес фахівців і дослідників до процесу створення і аналізу діяльності об’єднаних територіальних громад поза увагою залишаються питання управління їхньою діяльністю, зокрема, їхнім розвитком, усередині ОТГ. При наявності наукових праць, присвячених організації влади в ОТГ, здійсненню ними функцій місцевого самоврядування, саме питанням формування системи управління всередині ОТГ не приділяється належної уваги. Проведений аналіз суб’єктно-об’єктних відносин усередині ОТГ доводить, що система управління в ОТГ має будуватися з трьох гілок: 1) адміністративного менеджменту – у межах діяльності органів самоврядування; 2) публічного адміністрування – у межах взаємодії органів управління із всіма учасниками діяльності в ОТГ; 3) публічного управління – у межах взаємодії із населенням ОТГ. Кожній гілці управління притаманні особливості використання показників і способів планування, мотивування, обліку. При взаємодії декількох гілок в управлінні певним напрямком розвитку ОТГ досягнуті результати можуть бути віднесені на рахунок кожної гілки за формальною процедурою. Вибір напрямків розвитку і відповідних планових і управлінських показників має здійснюватися на основі аналізу результативних показників діяльності ОТГ із визначенням рейтингу актуальності вибраних напрямів для кожної окремої ОТГ, або їх груп.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Одайник С. Ф. "УПРАВЛІННЯ ПРОФЕСІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: МОТИВАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ, КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (25 листопада 2021): 188–95. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.322.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються теоретичні і практичні аспекти та обґрунтовується необхідність застосування мотиваційного механізму управління професійним розвитком педагогічних працівників. Сутність мотиваційного механізму управління професійним розвитком педагогів автором тлумачиться як сукупність дій об’єктів і суб’єктів управління, спрямованих на перетворення зовнішнього управлінського впливу на внутрішній поштовх – мотив – на основі узгодженості інтересів і потреб взаємодіючих сторін. Визначено, що управління професійним розвитком педагогічних працівників на основі мотиваційного механізму передбачає розроблення та застосування суб’єктами управління системи заохочень учителів, засобів стимулювання мотивації та впливу на когнітивну і діяльнісну сферу професійного розвитку вчителя.Визначено критерії ефективності управління професійним розвитком педагогічних працівників на основі мотиваційного механізму, а саме: нормативно-адміністративний, фінансово-економічний, соціально-психологічний. Нормативно-адміністративний критерій відображає, наскільки суб’єкти управління орієнтуються на професійні інтереси, потреби, запити педагогів і діють через правові норми. Фінансово-економічний критерій свідчить про фінансову спроможність суб’єкта управління здійснювати матеріальне стимулювання мотивації педагогічних працівників до професійного розвитку і діють з урахуванням результатів професійного зростання вчителів та показників діяльності закладу освіти. Соціально-психологічний критерій ґрунтується на використанні суб’єктами управління моральних стимулів до праці і діють в інтересах професійного розвитку кожного педагога та підвищення якості діяльності закладу освіти. Окреслено низку проблем, які потребують вирішення з метою ефективного управління професійним розвитком педагогічних працівників.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Моргунов, Олександр Анатолійович. "ПРІОРИТЕТНІ ЗАВДАННЯ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ У СФЕРІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ". New Ukrainian Law, № 6 (27 грудня 2021): 108–13. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.6.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження пріоритетних завдань публічного адміністрування у сфері фізичної культури і спорту. У статті розглядаються пріоритетні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту. Наголошується, що поточні завдання державного управління у сфері фізичної культури і спорту зумовлені його призначенням як орієнтира розвитку системи як бажаного напряму її діяльності, що в контексті розвитку теорії державного управління такі зміни передбачають доцільність визначення цілей державного управління фізичною культурою і спортом – забезпечення прав, свобод та інтересів людини і громадянина на основі побудови партнерських відносин між урядом і суспільством. Функціонування державного управління в цих галузях визначає служіння суспільству. Реалізація мети досягається розробкою системи цілей (які можуть бути закріплені в програмно-цільових актах з розробкою планів реалізації), регламентацією завдань і функцій суб’єктів державного управління сферами фізичної культури і спорту. Однак цілі можуть змінитися, коли деякі з них будуть досягнуті. Мета, завдання й функції є порівняно із цілями більш стійкими положеннями щодо загального спрямування й зазначених напрямів діяльності конкретних суб’єктів організаційної структури державного управління сферами фізичної культури та спорту. Наголошено на можливості систематизації функцій публічного адміністрування залежно від об’єкта управління, кінцевого результату тощо. Крім того, вони поділяються на внутрішні (управління всередині державної керуючої системи) і зовнішні (вплив державних органів на об’єкти управління), економічні, соціальні, соціально-виховні тощо. Сфери діяльності суб’єктів державного управління сфер фізичної культури і спорту обумовлені завданнями, включають загальні функції, притаманні всім суб’єктам державного управління незалежно від сфери та рівня в ієрархії, спеціалізовані (різні для кожного рівня організаційна структура) й допоміжні функції, що забезпечують виконання загальних і спеціальних. Реформа децентралізації влади передбачає перерозподіл спеціальних функцій між ланками системи на різних рівнях, для чого доцільно передати низку функцій з вищих рівнів на нижчі та виконувати функціональну опорну структуру.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Бортник, С. М. "Розвиток корпоративного менеджменту в системі управління персоналом". Law and Safety 78, № 3 (30 вересня 2020): 45–51. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2020.3.05.

Повний текст джерела

Анотація:

Обґрунтовано підходи до формалізації окремих етапів системи управління персоналом як складової корпоративного менеджменту суб’єкта господарювання. Визначено основні загрози системі корпоративного управління персоналом та мотиваційні фактори щодо участі працівників у прийнятті й реалізації управлінських рішень; використанню максимально ефективного стилю керівництва, а також формуванню організаційної культури в умовах трансформації управлінських форм впливу. Доведено необхідність реформування системи корпоративного менеджменту в системі управління персоналом та визначено напрямки вдосконалення його форм і методів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Коробка, Іван. "ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ ТА ЗАГРОЗАМИ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ ТА ОКЕАНІЇ". Науковий вісник: Державне управління 4, № 6 (1 грудня 2020): 281–307. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-4(6)-281-307.

Повний текст джерела

Анотація:

Ефективне функціонування системи оцінки ризиків і загроз є важливим елементом стратегічного планування та забезпечення формування розвинених ринкових відносин у кожній господарській системі з притаманній їй системі публічного управління. Зокрема, такі системи називаються національними, оскільки вони функціонують на макро-(державному) рівні, охоплюють процеси, які стосуються забезпечення суспільної безпеки, а також засновані на широкій міжвідомчій взаємодії і співпраці різних суб’єктів управлінських відносин. Застосування сучасних методів і технологій оцінювання ризиків і загроз у країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, а також моделювання кризових ситуацій і розробка сценарних прогнозів дозволяють підвищити достовірність отриманих результатів, а також сформувати широку доказову базу для подальшого аналізу. Ці методи використовуються в країнах з різним рівнем розвитку ринкових відносин, зокрема в країнах Європи, Азії, Океанії тощо. Сучасному світу притаманні швидкі та непередбачувані зміни безпекового середовища, зокрема відомі ефективні європейські та азійські моделі. На нашу думку, саме вони потребують вивчення для подальшого визначення механізмів узгоджених дій для реагування на загрози різного характеру та походження, а також формування та реалізація відповідних заходів в Україні. Відмітимо, що національні системи оцінки ризиків і загроз можуть бути представлені на різних рівнях - як загальнодержавному, регіональному та міжрегіональному і місцевому рівнях. Катастрофічна ситуація в світі та окремих регіонів, обумовлена поширенням COVID-19 у на всіх континентах, актуалізує питання розбудови національних механізмів захисту, формування відповідного законодавства й організаційних заходів, підготовки відповідних фахівців, у т.ч. антикризового управління на всіх рівнях. У статті представлені окремі результати дослідження кращих світових практик у цій сфері в європейських і азійських країнах, зокрема національних систем оцінки ризиків і загроз Великої Британії, Нідерландів і Нової Зеландії. Подальші моделі будуть представлені в наступних статтях і наукових роботах. Системи європейських країн є найбільш комплексними та охоплюють практично повний цикл процесів оцінювання загроз, виявлення вразливостей і підготовки стратегічних рішень на різних рівнях. Приклад Нової Зеландії цікавий тим, що в цій країні Океанії принципи захисту та стійкого розвитку повністю імплементовані в систему забезпечення національної безпеки. Тому оцінювання загроз, моделювання кризових ситуацій і підвищення готовності до реагування на загрози, антикризове управління, відновлення - все це відбувається в рамках єдиного циклу. Саме ця країна цікавить сьогодні фахівців і дослідників в цій сфері. Організаційно національні системи оцінки ризиків і загроз зазначених країн представляють собою добре упорядковані формати широкої міжвідомчої взаємодії та співпраці з недержавними суб’єктами. Також ці системи знаходять оптимальний баланс між урядуванням і наукою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Потапюк І.П. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА". Економічний форум 1, № 4 (13 жовтня 2020): 125–30. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-16.

Повний текст джерела

Анотація:

Формування у підприємстві дієвої системи економічної безпеки і організація її успішної реалізації повинні базуватися на методологічних аспектах наукової теорії безпеки та включати певні заходи, що здійснюється поетапно в певній послідовності або одночасно. Їх сукупність утворює механізм забезпечення економічною безпекою підприємства як сукупність правових норм, законодавчих актів, спонукальних мотивів і стимулів, заходів, методів, засобів і сил, за допомогою яких забезпечується досягнення цілей безпеки і вирішення поставлених завдань. У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування ефективного механізму забезпечення економічної безпеки підприємства, якому відводиться пріоритетна роль у загальному управлінні безпекою суб’єкта господарювання. Здійснено аналіз наукових досліджень різних дослідників-економістів, який свідчить про невизначену точку зору, щодо трактування поняття «механізм забезпечення економічної безпеки підприємства». Визначено, що найбільш значимим структурним елементом механізму забезпечення економічної безпеки підприємства є системне забезпечення управління економічною безпекою підприємства, куди входить нормативно-правове, інформаційне, організаційне, методичне та ресурсне забезпечення. Зокрема, досліджено суб’єкти і об’єкти, функції, завдання, принципи, методи забезпечення економічної безпеки підприємства. Розглянуто особливості, мету формування та основні елементи механізму забезпечення економічної безпеки підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

ПАЦУРІЯ, НІНО. "Комплаєнс-контроль у системі корпоративного управління страхових компаній". Право України, № 2021/06 (2021): 196. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-06-196.

Повний текст джерела

Анотація:

Перспективні зміни правового регулювання страхових відносин вказують на обов’язковість запровадження у страхових компаніях якісної, структурованої, незалежної та сучасної системи управління ризиками, поява яких обумовлюється як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Така система у світовій практиці отримала назву комплаєнс-контроль. Отже, відсутність належної та ефективної системи управління ризиками (комплаєнс-контролю) загрожує виникненням внутрішніх проблем у страховика, які здатні завдати йому катастрофічних збитків як суб’єкту господарювання, що може вплинути на виконання ним прийнятих на себе зобов’язань і правил здійснення страхової діяльності. Чинне страхове законодавство не містить вимог до встановлення системи комплаєнс-контролю у страхових компаніях, на відміну від найкращих міжнародних практик. Наведене актуалізує потребу визначення сутності, розмежування, співвідношення та формулювання понять комплаєнсу та комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній. Термін “комплаєнс” є відносно новим для українського ринку фінансових послуг, зокрема небанківського. Дослідження проблематики дало змогу виявити наукові підходи, за якими поняття комплаєнсу ототожнюється із поняттям комплаєнс-контролю. Комплаєнс-контроль виступає наріжною складовою (елементом) системи комплаєнсу, яка є основою загальної системи корпоративного управління – категорії вищого порядку. Окремої уваги потребує питання розкриття принципів комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній. У цьому випадку йдеться про закріплення принципів як основних ідей, вихідних положень, які визначені в офіційних документах, мають загальну значущість й імперативність. У контексті викладеного варто відзначити, що європейська практика утвердження державної політики у сфері нагляду за страховою діяльністю здійснюється із дотриманням принципу прозорості (the Principles of Transparency). Прозорість як принцип корпоративного управління у страховій діяльності нині ще не віднайшов свого належного правового унормування та усталеного змістов-ного розуміння. У разі належного вирішення вказаних питань буде забезпечено створення сприятливих умов для зміцнення сталого розвитку ринків небанківських фінансових послуг, здатних забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами, задовольняти потреби споживачів у якісних фінансових послугах, підвищити ефективність використання коштів державного та місцевих бюджетів під час управління ризиками, а також створення нових робочих місць через реалізацію державної політики зваженого регулювання і нагляду через застосування принципу прозорості та стане підґрунтям для формування цілісної, на уковообґрунтованої концепції корпоративного управління в страховій діяльності. Отже, з метою забезпечення ефективності корпоративного управління страховика існує необхідність запровадження комплаєнс-контролю, який слугуватиме підтвердженням того, що страхова компанія відповідає вимогам норм, стандартам і правилам, які встановлюються законодавством. Мета статті полягає в аналізі чинного та перспективного законодавства, що регулює питання внутрішнього контролю загалом та у страхових компаніях зокрема, комплаєнс-контролю, обґрунтуванні теоретико-практичних аспектів комп лаєнсконтролю і розробці пропозицій з метою удосконалення нормативно-правового забезпечення реалізації комплаєнс-функції в системі корпоративного управління страховика. Відповідно до поставленої мети у дослідженні вирішені такі завдання: визначено поняття комплаєнсу як системи корпоративного управління страхових компаній; визначено поняття комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; визначено місце комплаєнс-контролю в системі корпоративного управління страхових компаній; надано пропозиції щодо удосконалення страхового законодавства України в частині комплаєнс-контролю як елемента системи корпоративного управління страховика. Проведене дослідження комплаєнс-контролю у системі корпоративного управління страхових компаній дало змогу сформулювати низку науково-практичних висновків

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Шкріба, К. В., О. М. Саф’яник та О. С. Воронко. "АНАЛІЗ ДЕБІТОРСЬКОЇ І КРЕДИТОРСЬКОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 60 (3 липня 2020): 106–10. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-60-17.

Повний текст джерела

Анотація:

В результаті ділових відносин, у які вступають суб’єкти господарювання у процесі своєї діяль-ності, можуть виникати взаємні грошові та матеріальні зобов’язання, що поділяються на дебіторську і кре-диторську заборгованості. Одним із важливих завдань в умовах виникнення неплатежів є систематичне про-ведення аналізу та управління дебіторською і кредиторською заборгованістю. Метою статті є розкриття економічної сутності дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства, розгляд сучасних методів їх аналізу, визначення основних недоліків і проблем в управлінні цими заборгованостями й пошук шляхів їх вирі-шення. У статті розглянуто змістовні характеристики дебіторської та кредиторської заборгованості. В умовах інфляції дебіторську заборгованість визначено як джерело кредитування діяльності покупців на дуже вигідній основі (безвідсотковий кредит) і акцентовано на потребі застосування ефективних управлінських дій, спрямованих на регулювання її величини. Досліджено основні елементи методики аналізу дебіторської і креди-торської заборгованості підприємства. Розглянуто фактори, які впливають на величину дебіторської і кре-диторської заборгованості. Визначено заходи, що сприяють прискоренню погашення дебіторської заборгова-ності (попереднє вивчення фінансового стану дебітора, своєчасне і правильне документальне оформлення, використання сучасних і ефективних форм розрахунків). Методи управління дебіторською заборгованістю запропоновано класифікувати за певними групами: юридичні, економічні, психологічні, фізичні. Узагальнено систему показників, з допомогою яких можна оцінити стан дебіторської і кредиторської заборгованості під-приємства. Обґрунтовано шляхи вирішення проблем щодо повернення боргів підприємству. Доведено, що аналіз стану дебіторської і кредиторської заборгованості в системі управління підприємством передбачає врахуван-ня зовнішніх і внутрішніх факторів, кількісних і якісних показників, визначення середньої величини заборговано-сті, її частки у загальній сумі активів і пасивів підприємства, оцінювання заборгованості за строками пога-шення, виявлення ризиків і загроз щодо неповернення. Перспективним напрямком досліджень є вивчення і викори-стання передового світового досвіду щодо методики аналізу та управління дебіторською і кредиторською заборго-ваністю суб’єктів господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Система суб’єктів управління"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями