Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Система норм.
Статті в журналах з теми "Система норм"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Система норм".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Каретников, Константин Викторович. "ИСПОЛНЕНИЕ НАКАЗАНИЯ В ВИДЕ ЛИШЕНИЯ СВОБОДЫ В ОТНОШЕНИИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ ОСУЖДЁННЫХ: МЕЖДУНАРОДНО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ". АЗИАТСКО-ТИХООКЕАНСКИЙ РЕГИОН: ЭКОНОМИКА, ПОЛИТИКА, ПРАВО, № 4 (2021): 162–74. http://dx.doi.org/10.24866/1813-3274/2021-4/162-174.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье рассматриваются отдельные положения норм международного права, касающиеся ключевых вопросов исполнения и отбывания наказания в виде лишения свободы осуждёнными несовершеннолетними в воспитательных колониях Федеральной службы исполнения наказаний России. Даётся характеристика действующих в настоящее время в пенитенциарной сфере международных правовых актов. Преследуется целью возможная имплементация международных норм в российскую правовую систему. Приводятся доводы ценности рассмотрения положений международных актов в отношении несовершеннолетних преступников, лишенных свободы. Производится группировка международных актов по различным основаниям. Отмечаются существующие проблемы в работе воспитательных колоний на современном этапе развития пенитенциарных учреждений России. Делается заключение о целесообразности имплементации и упорядочивания отдельных положений международных норм в уголовно-исполнительном законодательстве России. Приоритетным направлением, в этой связи, следует отметить наличие в Концепции развития уголовно-исполнительной системы России до 2030 г. положений относительно развития международного сотрудничества, использования опыта работы в пенитенциарной сфере зарубежных стран в деятельности уголовно-исполнительной системы России. Ключевые слова: несовершеннолетние, международные акты, осуждённые, наказание, исправительные учреждения, преступник, уголовно-исполнительная система, правонарушения, преступность, пенитенциарная система, воспитательные колонии, преступная деятельность, исполнение наказаний, правовые нормы, условия содержания, несовершеннолетний преступник, исправительное воздействие, система исполнения наказаний, профилактика, лишение свободы, места содержания, противоправная деятельность.
2
Onyshchuk, I. I. "Співвідношення норм міжнародного права і біомедичної етики як систем регулювання суспільних відносин". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 2 (27 квітня 2021): 66–73. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.07.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є теоретико-правовий аналіз питань співвідношення і взаємодії норм права та біомедичної етики як систем нормативного регулювання суспільних відносин.
Наукова новизна полягає в характеристиці основ правового регулювання прав людини у сфері трансплантації людських органів, генної інженерії, пов’язаної з експериментами над людиною. Аргументовано, що право як нормативна система обмежена у своїх можливостях розв’язувати проблеми регулювання відносин, пов’язаних із захистом права на життя і здоров’я, на свободу і особисту недоторканність у питаннях евтаназії, абортів, трансплантації людських органів і тканин, втручання в геном людини. Тому норми біоетики можуть бути регулятивними засобами, розв’язувати завдання попередження конфліктів і соціокультурних відмінностей розуміння сутності права людини на життя і здоров’я в різних національних правових системах.
Висновки. Право на життя визначається ціннісними установками державної політики, історико-культурним і духовно-моральним контекстом формування правової системи, детерміноване історично встановленими культурними, політичними та юридичними умовами його захисту в правоохоронній системі. Розбіжність між етичним і правовим регулюванням евтаназії і абортів є свідченням нестабільності правової системи, що вкорінена в колізії концептуально-правової та доктринально-етичної інтерпретації права на життя. Подолання цієї суперечності пов’язано із виробленням нових норм права, прийняттям законодавчих та інших нормативно-правових актів, що встановлюють когерентність відносин правового та етичного значення права на життя, а також враховують релігійні норми.
3
Риндюк, В. І. "СИСТЕМНІСТЬ ЯК ВЛАСТИВІСТЬ ЗМІСТУ ЗАКОНОДАВСТВА". Kyiv Law Journal, № 1 (11 травня 2022): 45–51. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2022.1.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. В даній науковій статті з’ясовується зміст поняття «системність законодавства», яке використовується у юридичній науці для характеристики організованості законодавства, у його співвідношенні з поняттям «упорядкованість (систематика) законодавства». Стверджується, що розуміння термінів «системність» та «упорядкованість» пов’язується з такими ключовими словами як «система» та «порядок» відповідно, що відображають їх понятійний зміст. Основними ознаками системи є структурованість, взаємні зв’язки складових елементів системи один з одним та цілісність, а для порядку характерною ознакою є відповідність стану об’єкта певним вимогам, правилам, норма, стандартам тощо. Відзначено, що законодавство, як і будь-яке інше явище, розкривається, зокрема, через такі парні категорії діалектики як зміст та форма, а отже такі властивості законодавства як системність та упорядкованість мають розглядатися не по відношенню до законодавства взагалі, а по відношенню щодо його змісту та/або форми. Стверджується, що змістом законодавства є система норм права, закріплених у нормативно-правових актах органів і посадових осіб публічної влади, а формою – ієрархічна сукупність нормативно-правових актів органів та посадових осіб публічної влади, в яких отримують текстуальний вираз ці норми права, та форма яких чітко визначена Конституцією та законами України. Аргументовано, що системність законодавства слід розглядати як властивість змісту законодавства, яка полягає в тому, що законодавство є формою зовнішнього виразу норм права організованих за галузями та інститутами законодавства. Оскільки система права (як сукупність норм права, об’єднаних в галузі та інституту права) складає змістовну основу законодавства, то законодавство як одна із форм зовнішнього виразу норм права системно організовує їх зміст. Щодо поняття упорядкованості (систематики) законодавства, то відзначено, що в формі законодавства, як ієрархічній підпорядкованості нормативно-правових актів органів публічної влади різної юридичної сили, має існувати певний порядок, його складові (нормативно-правові акти та їх структурні елементи) мають бути організовані з дотриманням відповідних вимог, правил, стандартів, норм тощо. Вказано, що основними методами нормотворчої техніки, які забезпечують системність законодавства в процесі нормотворчої діяльності органів публічної влади є нормативна побудова, юридична конструкція та галузева типізація. Метод нормативної побудови пов’язаний з зовнішнім виразом в законодавстві повної структури (гіпотези, диспозиції та санкції) норми права. Метод юридичних конструкцій має забезпечувати побудову того чи іншого інституту законодавства на основі відповідного інституту права як сукупності об’єктивно необхідних упорядкованих і взаємопов’язаних нормативно-правових приписів. Метод галузевої типізації забезпечує побудову галузі законодавства на основі відповідної галузі права.
4
КУЧИНСЬКА, ОКСАНА, та ЮЛІЯ ЦИГАНЮК. "Система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України". Право України, № 2019/09 (2019): 50. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-050.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтеграція України у світове співтовариство та європейський простір обумовила трансформаційні процеси у правотворчості та практиці застосування законодавства. Такі процеси відбуваються і у кримінальному процесі України. З набуттям незалежності, переходом від тоталітарної системи до режиму демократії, а в подальшому – із прийняттям Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. (КПК України) відбулося становлення та утвердження системи міжнародних стандартів прав людини у вітчизняному кримінальному процесі. Аналіз правової літератури радянського періоду показав, що за часів Радянського Союзу у науці кримінального процесу не порушувалося питання дотримання міжнародних стандартів прав людини та їх закріплення у нормах законодавства як джерел кримінального процесуального права. Можливо, саме наслідки минулого стали поштовхом для закріплення у чинних нормах кримінально-процесуального законодавства пріоритету особи, її прав і свобод перед державою, теоретико-прикладний аналіз та систему яких необхідно розкрити. Метою статті є аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, у яких розкрито проблемні системні питання з’ясування сутності міжнародних стандартів у кримінальному процесі України, обґрунтування їхнього доктринального значення. Проаналізовано основні підходи до розуміння поняття “міжнародно-правові стандарти”. Звернено увагу на те, що головним елементом використання міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України є людина, а причиною їх реалізації – необхідність захисту її прав і свобод. Встановлено та проаналізовано основні ознаки системи міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України. Запропоновано авторське бачення системи міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України та її ознак. Встановлено, що під системою міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України необхідно розуміти імплементований у систему кримінального процесуального законодавства, на основі спеціального дозволу, комплекс норм міжнародних договорів, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінально-процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному провадженні. Визначено, що система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі України характеризується такими ознаками: а) головним елементом використання таких стандартів є людина; б) причина реалізації міжнародних стандартів – охорона та захист її прав і свобод; в) міжнародні стандарти містяться у нормах міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а саме в договорах, що визначають правове становище особи у сфері кримінального процесу та вимоги, що пред’являються до кримінальних процесуальних механізмів, які забезпечують охорону прав і свобод громадян у кримінальному провадженні; г) система є динамічною, адже з розвитком “поколінь” прав людини може доповнюватися новими стандартами; ґ) систему не можна класифікувати за критеріями норм матеріального або процесуального права, оскільки вона комплексно вміщує їхні норми; д) система міжнародних стандартів прав людини у кримінальному процесі передбачає відповідність їй норм КПК України та інших законів України, які вміщують кримінально-процесуальні норми.
5
Turlova, Yu, H. Polishchuk, L. Kozliuk та O. Penyazkova. "Злочини проти екологічної безпеки". Nuclear and Radiation Safety, № 2(90) (14 червня 2021): 42–51. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2021.2(90).05.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є визначення низки загальних ознак і рис, які дозволять виокремити злочини проти екологічної безпеки у відносно самостійну групу для їх дослідження та систематизації.
Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових методів і підходів, що забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета.
Доведена ієрархічність досліджуваної системи, тобто наявність підпорядкованих підсистем, а також той факт, що система злочинів проти екологічної безпеки являє собою підсистему, тобто складову систему вищого рівня – системи екологічних злочинів.
Стверджується, що система кримінально-правових норм у сфері екологічної безпеки являє собою сукупність норм, що встановлюють, які саме конкретні посягання цієї категорії є злочинами, та правового інституту екологічної безпеки, до норм якого відсилають бланкетні диспозиції зазначених норм.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в статті вперше запропоновано авторський варіант системи злочинів проти екологічної безпеки, що має за рівнем локалізації узагальнений об’єкт посягання та залежно від характеру посягання може поділятись на такі категорії: злочини міжнародного характеру, що посягають на екологічну безпеку людства; злочини, які полягають у порушенні порядку здійснення оцінки впливу на довкілля, правил екологічної безпеки під час виробничої діяльності, що заподіяло (або створило небезпеку заподіяння) суттєву екологічну шкоду; злочини у сфері ядерної та радіаційної безпеки; злочини у сфері біологічної безпеки; злочини, які полягають у потуранні екологічній небезпеці, а саме невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення та приховування або перекручення відомостей про екологічний стан або захворюваність населення; злочини у сфері поводження з відходами.
Аналіз відповідних кримінально-правових норм із позиції системного підходу надали аргументи для виокремлення злочинів цієї категорії у відносно самостійну групу та обґрунтування авторського варіанта класифікації злочинів проти екологічної безпеки, що сприятиме їх комплексному дослідженню та удосконаленню.
6
Пильгун, Н. В., та О. С. Слуцька. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ". Прикарпатський юридичний вісник, № 5 (10 лютого 2022): 11–15. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5.924.
Повний текст джерелаАнотація:
Пильгун Н. В., Слуцька О. С. Теоретико-правовий аналіз політичної системи України. – Стаття. У статті проведено теоретико-правовий аналіз політичної системи України. Запропоновано визначення, що загалом політична система – це забезпечення інтеграції, розробка та реалізація загальної мети суспільства. Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов’язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Велике значення для формування всієї політичної системи має правосвідомість суб’єктів та безпосередній рівень політики у сучасному суспільстві. На систему політики впливають правові основи, які здійснюються завдяки усвідомленню особами обов’язковості правових норм і принципів, сприйняття критеріїв правильності, соціальної виправданості та вплив самої поведінки суб’єктів політичної системи на всю систему державотворення. В основі політичної системи виникає ряд проблем, пов’язаних з модернізацією всього суспільства, а саме: непідготовленість самої системи до реформування державного політичного режиму; заміна неефективних владно-політичних інститутів інститутами громадського суспільства; необхідність подолання кризи легітимності.На цей час тенденції розвитку політичної системи зосереджують свою увагу на збереженні соціальних стандартів, а реформування державно-правової системи супроводжується відсталістю змін, які відбуваються у свідомості громадян, що, відповідно, впливає на державотворення і законодавчий процес. Політична система здійснює монопольний вплив на владу у масштабах всього суспільства, що своєю чергою є визначальним для розвитку сфер суспільства, формування правосвідомості і правової системи, створення структур управління над суспільними процесами. Перш за все політика мотивує до здійснення реформ і покращення суспільного життя.
7
Магомедов, А. М. "Система источников исламского права". Moscow Journal of International Law, № 4 (30 грудня 2011): 176–88. http://dx.doi.org/10.24833/0869-0049-2011-4-176-188.
Повний текст джерелаАнотація:
Рассматривается система источников исламского права в ее историческом развитии и ее связь с возможностью применения актов международного права в мусульманских государствах. Отдельное внимание уделяется исламской правовой доктрине и ее влиянию на формирование международно-правового регулирования общественных отношений в странах ислама.Ислам – это универсальное мировоззрение, содержащее свои концепции культуры, политики и человека, в том числе своеобразный взгляд на построение системы права, во многом отличный от европейского. Ключевой чертой, отличающей исламское право от других правовых систем, является опора на моральный авторитет мусульманского вероучения, а основой его легитимности служат не государственные установления, а божественная воля.Наибольший интерес в практическом смысле представляет заключительная часть статьи, касающаяся трансформации норм международного и исламского права в национальные правовые системы.
8
ЮЩИК, ОЛЕКСІЙ. "Спортивне право: визначення поняття в контексті правової системи". Право України, № 2019/10 (2019): 267. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-267.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є формування нового підходу до визначення поняття спортивного права з погляду його галузевої специфіки в правовій системі. Відзначено, що розуміння спортивного права як галузі права в теорії традиційно базується на виокремленні предмета правового регулювання – спортивних відносин, які регулюються сукупністю норм спортивного права. Стверджується, що особли вістю останніх є їхня диспозиція, тобто відношення прав та обов’язків суб’єктів спорту в їх спортивних відносинах між собою. Зважаючи на це, спортивне право виступає як така система правових норм, яка регулює вказані права та обов’язки і є однією з підсистем більш загальної правової системи, а тому може розглядатись як одна з її галузей. У зв’язку з цим аналізується поняття “правова система” в теоретико-правовій науці, наголошується на необхідності застосовувати соціологічний підхід до розгляду правової системи, в якій виокремлюється спортивне право як одна з її підсистем. Відзначено, що соціологія права відмовляється від використання поняття правової системи в її формально-юридичному аспекті, використовуючи ідеї про плюралістичний характер права, важливі для розуміння феномена спортивного права. У статті пропонується не обмежуватися лише формальною логікою при визначенні поняття “правова система”, а використовувати діалектичну логіку, розглядати вказане поняття як єдність загального, особливого та одиничного. Обґрунтовується думка щодо помилковості обмеження підсистеми спортивного права рамками виключно національної правової системи, надання останній глобального значення. Загальним у понятті “правова система” є не національний, а наднаціональний, загальнолюдський рівень правових явищ єдиної сфери світового спорту. Не випадково в літературі розглядаються такі спортивноправові феномени, як “міжнародне спортивне право”, “європейське спортивне право” тощо. Зроблено висновок, що поняття “спортивне право” необхідно визначати не в підсистемі національного права, а в контексті підсистеми більш високого рівня, розглядати його взагалі як підсистему глобальної (світової) системи права. Доводиться, що спортивне право становить галузь усієї правової системи світу, а не суто галузь національної правової системи. Автором запропонована дефініція наукового поняття спортивного права, яка розкриває його сутність як специфічної галузі права.
9
Makarets, Iuliia. "Психолінгвістична природа мовної норми та її місце серед чинників мовленнєвої діяльності". PSYCHOLINGUISTICS 29, № 2 (13 квітня 2021): 151–72. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2021-29-2-151-172.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Стаття присвячена психолінгвістичному аспекту вивчення мовної норми як одного з регуляторів мовленнєвої діяльності людини.
Мета дослідження – з’ясувати психолінгвістичну сутність мовної норми та її роль у мовленнєвій діяльності й міжособистісній комунікації.
Методи. Дослідження ґрунтується на матеріалах, зібраних у ході інтерв’ювання й анкетування, а також на висловленнях, зафіксованих на основі лінгвістичного спостереження. При опрацюванні результатів були застосовані елементи статистичного методу. Їх інтерпретація здійснена на основі методики експертних оцінок, інтент- та дискурс-аналізу.
Результати. Розглянуті питання співвідношення термінів мовна норма та мовленнєва норма, сутності мовної норми як фільтра, який регулює реалізацію мовної системи в конкретному мовленнєвому акті, рівня усвідомленості мовної норми мовцем тощо. З’ясована залежність дотримання мовної норми та здійснення закладеного в ній вибору (за винятком системно визначених норм) адресантом мовлення від прогнозування очікувань аудиторії. Проблема оцінювання мовлення аудиторією та самим мовцем представлена з погляду відповідності уявленням комунікантів про систему норм мови.
Висновки. Отже, мовна норма – зовнішній регулятор мовленнєвої діяльності людини, який, інтеріоризуючись, набуває ролі внутрішнього, при цьому зменшується рівень усвідомленості й мовець починає застосовувати норму несвідомо. Порушення мовної норми (мовні девіації) потрактовані як явище подвійної природи: в одних мовленнєвих ситуаціях вони виступають як комунікативний шум, що може відволікати від основної думки висловлення, затемнювати її або й робити зовсім незрозумілою, зводячи нанівець комунікативний акт; в інших – як активний комунікативний подразник, свідомо уведений мовцем як виражальний засіб, що набуває значення антинорми й розкриває закладені в мовній системі творчі потенції.
10
Борисочева, Н. М. "Використання повітряного простору України як складник галузі авіації". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 38–44. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3205.
Повний текст джерелаАнотація:
Складовою частиною галузі авіації є використання повітряного простору України. Доводиться, що: галузь авіації та повітряного права – складна, системна галузь; галузь авіації та повітряного права урегульовується нормами Повітряного кодексу України. Система норм, які урегульовують відносини в даній сфері, займає переважну кількість в даному акті, але вона виходить за межі регулювання даного нормативного акта, оскільки включає авіаційну промисловість, саме тому, на нашу думку, доцільно досить розгалужену і багатопланову систему суспільних відносин урегулювати Кодексом України про авіацію та авіаційний простір.
Наявність предмету правового регулювання, а саме суспільних відносин у галузі авіації та повітряного простору, дає можливість висувати пропозицію про виокремлення Авіаційного права як галузі права.
Галузь авіації та повітряного простору – це складне системне утворення, що включає авіаційну промисловість, яка передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації, що є користувачем повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і безпеки авіації.
Ознаками галузі авіації та повітряного простору є такі: 1) складне системне утворення, яке має підгалузі: авіаційна промисловість як підгалузь передбачає вироблення літаків, вертольотів, авіаційних двигунів, а також приладів та устаткувань для авіації; авіаперевезення як підгалузь за допомогою авіаційного транспорту надає авіаційні та інші послуги населенню; авіаційний транспорт як частина повітряно-транспортної системи є структурною частиною даної галузі; повітряний простір України як ознака цілісності держави та безпеки авіації; 2) має розгалужену систему суб’єктів публічного адміністрування: Міністерство інфраструктури України; Державна авіаційна служба України; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту та Міністерство оборони України; 3) регулюється міжнародними нормативними актами та законодавством України; 4) наявна система інструментів публічного адміністрування даної галузі.
11
Любчич, А. "Система процедурних норм в аграрному праві". Підприємництво, господарство і право, № 1 (229) (2015): 62–65.
Знайти повний текст джерела
12
Умарова, А. А. "СТРУКТУРА ИНСТИТУТА ПРАВОВЫХ ОГРАНИЧЕНИЙ". Вестник Чеченского государственного университета, № 2/38 (1 липня 2020): 113–17. http://dx.doi.org/10.36684/chesu-2020-38-2-113-117.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье приведено описание элементов содержательной структуры института правовых ограничений; работа обращена на исследование норм права и принципов, фиксирующих и устанавливающих, в свой черед, надлежащие правовые ограничения; указано, что ключевым элементом (наиболее распространенным) юридических институтов являются нормы права, однако не случайное их сочетание, а некая совместность, объединенная юридическим наполнением и естественно проявляющимся отношением к управляемым нормами социальным отношениям. Система правовых ограничений является союзом норм права – генеральной конституционной нормы и детализирующих (конкретизирующих) и вариантных предписаний, предусмотренных текущим законодательством и подзаконными нормативными материалами.
13
КЛАЧКО, Володимир, Сергій БІЛЯВЕЦЬ, Олександр ДІДЕНКО та Юрій ДЕМ’ЯНЮК. "СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ В КОНТЕКСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СТАНДАРТІВ НАТО". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 28, № 1 (20 квітня 2022): 90–104. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v28i1.958.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті узагальнено результати досліджень, публікацій та нормативно-правових актів, у яких розкриваються стан, проблеми та перспективи трансформації військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО. З’ясовано, що удосконалення системи військової освіти є на часі, оскільки вона є важливим компонентом сектору безпеки і оборони України і забезпечує Збройні Сили, інші військові формування та окремі складові сектору безпеки та оборони, зокрема Національну гвардію України та Державну прикордонну службу України, офіцерським складом. Особливістю системи військової освіти України є те, що вона інтегрована у загальнодержавну систему освіти і регулюється як нормативними документами з питань загальної освіти, так і відомчими нормативно-правовими актами. Трансформація військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО передбачає створення єдиної уніфікованої системи підготовки персоналу для сил оборони з урахуванням досвіду держав-членів НАТО та досягнення сумісності зі збройними силами цих держав, а також формування ефективної системи професійної військової освіти, яка інтегрована в державну систему освіти. Дослідження систем професійної військової освіти країн-членів НАТО показує, що за зовнішньої схожості вони мають низку суттєвих відмінностей щодо поєднання професійної військової підготовки та освіти, термінів здобуття освіти або проходження підготовки. Для України, як і для європейських країн-членів НАТО, характерним є те, що освітні програми побудовані на європейській кредитно-трансферній системі (ECTS), для якої характерними є триступенева система вищої освіти. Тому за нинішніх умов важливим є поєднання і врахування в системі військової освіти як вимог європейськоїкредитно-трансферної системи, так і норм і правил, передбачених стандартами НАТО. З’ясовано, що трансформація військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО може супроводжуватися певними негативними явищами, що потрібно врахувати на етапі розробки та обґрунтування концепції військової освіти та її нормативного забезпечення. У процесі трансформації військової освіти в контексті реалізації стандартів НАТО важливо врахувати також особливості функціонування окремих складових сектору безпеки і оборони.
14
Лісна, І. С., та Т. Є. Михайлів. "ВИКОРИСТАННЯ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ФУНКЦІОНУВАННЯ СУДОВИХ СИСТЕМ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СУДОВОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 14–18. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).3.
Повний текст джерелаАнотація:
Термін «міжнародно-правові стандарти» для національного законодавства України вважається найбільшприйнятним позначенням закріплених у різноманітних міжнародних документах норм, стандартизованими правилами поведінки суб’єктів у тих чи інших сферах міждержавного співробітництва. Їх значення для національного законодавства України полягає в тому, що вони є своєрідним орієнтиром. Але такі норми потребують конкретизації і доповнення з боку норм внутрішньодержавного права. За роки незалежності судова система України піддавалася реформуванню неодноразово. Однак поставлені перед нею цілі до кінця так і не були реалізовані. Для успішного проведення судової реформи простежується одна закономірність – реформування судової системи має відбуватися комплексно, а саме реформування самої судової системи, судоустрою та інших пов’язаних правових інститутів. Проблема реформування судової влади в Україні натепер виявляє свою актуальність як ніколи, оскільки найважливішими передумовами розвитку громадянського суспільства мають стати якісне, стабільне законодавство та ефективне правосуддя, які здатні реально забезпечувати надійний захист прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, щоб викорінити свавілля і беззаконня. Задля забезпечення ефективного функціонування та подальшого розвитку судової системи необхідне теоретичне осмислення питань реалізації судово-правової реформи. Такі дослідження є необхідними для вивчення і подальшого врахування проблем, які виникають у процесі здійснення реформи.
15
САЇДОВ, АКМАЛЬ. "Порівняльне правознавство і національна правова система Узбекистану". Право України, № 2019/03 (2019): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-205.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави. Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом. Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства. Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.
16
Антошкіна, В. К. "СПОСОБИ І ПРАВИЛА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА ТА ДОГОВОРІВ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (10 квітня 2020): 8–14. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).386.
Повний текст джерелаАнотація:
Ця стаття присвячена такому аспекту права інтерпретаційної діяльності, як методи тлумачення. Загальний характер правової норми, а отже, неможливість указати в ній абсолютно всі конкретні життєві ситуації є об’єктивною причиною тлумачення. Питання про те, як тлумачити право, є важливим у теорії юридичного тлумачення. Воно дає нам уявлення про механізм та інструменти такої діяльності. Під методом тлумачення в юридичній літературі розуміють конкретні прийоми та знання правил, необхідних для уточнення реального змісту правових норм. Слід зазначити, що серед учених досі не вироблений єдиний підхід до визначення конкретних методів і правил, що роз’яснюють закон, їх об’єднання в способах тлумачення.
Автор статті розглядає граматичний, логічний, системний, історичний способи тлумачення та їх застосування у праві. Граматичний спосіб (словесний, філологічний, буквальний, лексичний – варіанти назви) є найпоширенішим. Логічне тлумачення – тлумачення правового акта з використанням законів логіки. Існування системного методу визначено системністю права.
У статті розглядаються питання застосування вказаних способів тлумачення для з’ясування змісту договорів.
Автором наголошується, що відповідні компетентні органи, які здійснюють правозастосовну діяльність, не вправі відмовити у вирішенні спору через незрозумілість правової норми, що підлягає застосуванню. З метою уникнення неправильного застосування необхідно насамперед встановити зміст норми, для чого використовувати всі відомі способи, прийоми, правила тлумачення до повного з’ясування дійсного змісту норми. Немає чітко визначених правил використання зазначених способів. Вони можуть використовуватися суб’єктом тлумачення всі одночасно, або може бути обраний один чи кілька на розсуд особи, залежно від можливості досягнення мети тлумачення. При цьому якщо граматичне і логічне тлумачення відштовхуються від самих текстів, то системний та історичний способи спи-раються на елементи зовнішні.
Відмова правозастосовувача від використання всього арсеналу призводить до однобокості в застосуванні норм закону. Тлумачення ґрунтується на тезі, що система норм права повинна бути вільною від протиріч і кожна норма повинна гармоніювати з усією системою. Тому в межах даної тези потрібно вибрати той варіант тлумачення, за якого правова норма буде найкраще гармоніювати з іншими нормами.
17
Минниахметов, Р. Г. "Правовая система как синкретизм всех социальных норм". Право и политика, № 3 (2004): 9–14.
Знайти повний текст джерела
18
ХАНОВА, РАЇСА. "Доктрина доказування у судових провадженнях із вирішення податкових спорів". Право України, № 2020/04 (2020): 142. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-142.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасна система законодавства в Україні та її стан створили передумови для формування нових поглядів науковців і суддів на зміст і форми судової діяльності та застосування доктринальних підходів. Незважаючи на велику кількість наукової літератури, реалізацію результатів дослідження на практиці під час вирішення подат кових спорів, все ж залишаються питання, які потребують з’ясування. Одне з таких питань стосується встановлення важливості доктрини доказування у судових провадженнях із вирішення податкових спорів. Із цього приводу в правознавстві регулярно відбуваються гострі дискусії, здавалося б, за допомогою доктрини здійснюється тлумачення правових норм, заповнюються прогалини в чинному законодавстві, усуваються суперечності між правовими нормами. Надано можливість, за певних умов, вибудовувати судову доктрину в окремих категоріях справ через напрацювання правових позицій судами апеляційних інстанцій, які формують усталену судову практику. Саме цими судами з метою тлумачення правових норм в окремих категоріях спорів формуються усталені положення про застосування норми права в аналогічних справах. Формування значної кількості нових поглядів суддів безпосередньо при розв’язанні податкових спорів здійснюється з метою вибудови єдиного розуміння приписів податкових норм як платниками податків, так і працівниками контролюючих органів. Метою статті є розвиток судових доктрин при вирішенні податкових спорів із застосуванням чинної нормативної основи. Встановлено, що усталена судова практика проникає у правовий розвиток національної юридичної системи та безпосередньо формує судову доктрину при вирішенні податкових спорів. Формування судової доктрини в податковому законодавстві є необхідним. Судова доктрина – це усталений у судовій практиці типовий підхід до вирішення судових справ, який може змінюватися під впливом розвитку суспільних відносин, зміни правових норм, які регулюють ці відносини. Стандарти доказування є складовою будь-якої судової доктрини. Зближення англосаксонської та романо-германської систем права та використання їх при вирішенні податкових спорів підтверджує необхідність в осмисленні та розвитку національних судових податкових доктрин.
19
Тарановська, А. О. "Концептуальні основи прав і свобод людини в іудейському праві та їх сутнісні риси в Конституції України". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (14 серпня 2020): 235–40. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1874.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлене питання щодо актуальності теоретичного визначення категорії «права і свободи людини», зауважений самобутній характер єврейського права, що, можливо, здійснило історичний та цивілізаційний вплив на правові системи інших держав. Також досліджується процес формування концепції теорії прав і свобод людини в аспекті релігійної доктрини іудаїзму. Крім того, порівнюється та аналізується можливий вплив іудейської релігійно-правової системи на визнання категорії прав і свобод людини на офіційному рівні серед міжнародної спільноти та в національному законодавстві. Особлива увага приділяється дослідженню щодо закріплення фундаментальних прав і свобод людини, котрі беруть початок із релігійної традиції іудаїзму, в Основному Законі України. Автором визначено основні культурно-правові закономірності функціонування категорії «права людини» в контексті їх універсальності для суспільства.
Розглядаються основні аспекти релігійної традиції іудаїзму як стародавньої монотеїстичної релігії, яка зародилась на території Близького Сходу та об'єднує прихильників за етнічною ознакою.
У статті подана думка, що іудаїзм можна розглядати як першу релігію, котра закріпила універсальні норми моралі, яка змогла сформувати поведінку людини на буденному рівні, поєднуючи загальні та індивідуальні принципи впливу на суспільство. Іудейська релігійна доктрина розглядається як потужна система принципів, норм та приписів, котрі виступають універсальними суспільними регуляторами та мають чітку ієрархію. Автор зазначає важливість релігійних норм як соціальних важелів, які регулюють суспільні відносини, об'єктивно функціонують та впливають на життя суспільства. Проаналізовано сутність основних культурно-правових закономірностей функціонування концепції теорії прав і свобод людини в контексті релігійної правової системи й до сьогодення. Надано загальну порівняльну характеристику (у вигляді таблиці) норм Конституції України, котрі закріплюють визначені права та свободи людини, з релігійними текстами іудаїзму. Підсумовано, що є певний зв'язок між змістом іудейських релігійних норм та конституційними нормами Основного Закону України.
20
ТАРАСЮК, В. Г., Н. Є. ЯНУШЕК та О. Л. БЄЛОКОНЬ. "ЗАСТОСУВАННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ СТОСОВНО РОЗРОБЛЕННЯ БУДІВЕЛЬНИХ НОРМ ТА НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ БУДІВЕЛЬНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ". Наука та будівництво 21, № 3 (26 вересня 2019): 34–41. http://dx.doi.org/10.33644/scienceandconstruction.v21i3.107.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено ряд невирішених проблем будівельної галузі України, зокрема пов’язаних із застосуванням системного підходу стосовно розроблення будівельних норм та національних стандартів, що є одним із важливих механізмів технічного регулювання будівельної галузі України. Відзначено, що застосування системного підходу в різних сферах діяльності відіграє значну роль у формуванні цілісної системи, що в свою чергу зумовлює створення відповідного об’єкту та його існування в рамках деякої великої цілісної комплексної системи на відповідному рівні. Наведено в загальному розумінні поняття системного підходу, що полягає у системному вирішенні будь-якої проблеми з урахуванням мети та завдань системи, її цілісності, структури, усіх зовнішніх та внутрішніх зв’язків. Проаналізовано проблеми застосування системного підходу стосовно розроблення будівельних норм та національних стандартів будівельної галузі України та визначено шляхи їх вирішення. Відомо, що в цілому національна нормативна база будівельної галузі України представлена у вигляді пірамідальної структури, яка містить нормативні акти та нормативні документи різного рівня підпорядкування, що мають працювати в комплексі як єдина система. Наведено окремі проблемні питання, що пов’язані із системним розробленням будівельних норм та національних стандартів, методом прийняття міжнародних та регіональних стандартів як національних, а також фінансуванням робіт з національної стандартизації та встановленням пріоритетності їх розроблення. Відзначено, що формування та удосконалення національної нормативної бази будівельної галузі України залежить від збалансованого застосування принципу щодо відкритості та прозорості процедур розроблення, затвердження і прийняття будівельних норм та національних стандартів, в тому числі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та регіональними стандартами, з урахуванням інтересів усіх зацікавлених сторін. Показано, що будівельні норми, що розроблені на основі параметричного методу нормування, та їх підтримуючі національні стандарти, є однією системою, що має працювати в комплексі. Встановлено стан розвитку національної нормативної бази будівельної галузі України стосовно розроблення державних будівельних норм та національних стандартів, в тому числі національних стандартів, гармонізованих з міжнародними та регіональними стандартами. Визначено питання фінансування робіт з національної стандартизації будівельної галузі України, що мають бути урегульовані на рівні держави.
21
Теленик, С. С. "Поняття та зміст державної системи захисту критичної інфраструктури". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 112–20. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).577.
Повний текст джерелаАнотація:
Повноцінне забезпечення національної безпеки неможливе без повноцінного функціонування державної системи захисту критичної інфраструктури. Проте за відсутності чітковизначеного йзаконодавчо закріпленого розуміння сутності цієї системи, розпорошеності правових норм регулювання діяльності щодо її захисту суттєво знижується ефективність заходів, що вживаються. Стаття має на меті на засадах системного підходу узагальнити погляди на питання та представити авторську концепцію поняття і змісту зазначеної системи.
Автор статті говорить про різницю підходів на рівні «Концепції створення державної системи захисту критичної інфраструктури», затвердженої Наказом Кабінету Міністрів України, та проекту Закону «Про критичну інфраструктуру та її захист». Внаслідок порівняльного аналізу цих документів автор встановлює, що творці «Концепції» орієнтувалися на функціональний, а проекту Закону - на суб'єктно-об'єктний підхід. Це призводить до того, що «Концепція» інтерпретує ключове поняття через «комплекс заходів», а проект Закону України - через «систему суб'єктів». Дослідник пропонує своє визначення, яке поєднує обидва представлені підходи. На його розуміння, державна система захисту критичної інфраструктури - це складна соціально-технічна система, покликана сформулювати та реалізувати державну політику у сфері охорони та забезпечити стійкість критичної інфраструктури шляхом застосування відповідними суб'єктами комплексу ефективних управлінських, правових, наукових, інженерних, організаційних і кадрових заходів. У візуальній формі сутність концепції представлена у вигляді схеми, яка містить потенціал для значного вдосконалення законодавства.
22
СТРЕЛЬЦОВА, ЄВДОКІЯ. "Міжнародне приватне морське право України: сучасний стан системи колізійних норм". Право України, № 2020/06 (2020): 95. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-095.
Повний текст джерелаАнотація:
Відмінності у правових нормах, що регулюють відносини у сфері торговельного мореплавства, відмінності у змісті понять та інститутів морського приватного права різних країн створюють невизначеність щодо юрисдикції спору, застосовного матеріального права, а також виконання рішень компетентного правозастосовного органу на території іноземної держави, тим самим породжуючи колізійну проблему. Дієвим методом подолання колізій у цій сфері вбачається колізійно-правовий метод, який, проте, має бути здійснений з урахуванням сучасних тенденцій переосмислення його ролі та функцій. Метою статті є виявлення, на основі комплексного аналізу теоретичних і законодавчих положень, сучасного стану системи колізійних норм міжнародного приватного морського права України для формування уявлення про рівень їхньої ефективності та відповідності сучасним тенденціям розвитку міжнародного приватного права. Зазначено, що проблема подолання колізій у морському праві частково вирішена через міжнародно-правову уніфікацію матеріальних норм, проте загалом цей процес є напруженим і надто політизованим, може супроводжуватися труднощами теоретичного та практичного характеру, що підштовхує до переосмислення ролі колізійного метода, оновлення, можливо, масиву колізійних норм, застосування комбінованих форм і методів зближення та взаємодії національних правових систем. Доведено, на основі аналізу теоретичних положень міжнародного приватного права, колізійних норм і принципів, закріплених у національному законодавстві (Кодекс торговельного мореплавства України (КТМ України) і міжнародних договорах України наявність в українському праві великого масиву колізійних норм, які підлягають застосуванню до широкого кола відносин у сфері торговельного мореплавства. Обґрунтовано виокремлення у межах міжнародного приватного права спеціальної підгалузі – міжнародного приватного морського права, що з урахуванням перспективного розвитку морської індустрії України є важливим. Визначено, що особливості відносин у сфері торговельного мореплавства зумовили і специфіку методів вирішення колізій, що проявилося у виробленні специ-фічних колізійних прив’язок-принципів: закон прапора, різні модифікації закону порту, закон місця зіткнення тощо. Зазначено, що тенденція розвитку колізійних норм проявляється у збільшенні варіативності колізійних норм, у зміні домінуючої ролі односторонніх колізійних прив’язок, у зміні способів регулювання “морських” колізій: від жорстких до гнучких. Зроблено висновок, що система колізійних норм міжнародного приватного морського права України володіє ефективним інструментарієм подолання колізій і розвивається у дусі сучасних тенденцій розвитку міжнародного приватного права загалом. Обґрунтовано необхідність ревізії КТМ України з метою удосконалення систематизації колізійних норм, запропоновано виокремити спеціальний розділ для об’єднання усіх колізійних норм, бо це забезпечило б більшу чіткість цієї системи та зручність у використанні.
23
Дрозд, І. "Система фінансово-економічного контролю. Регулювання норм професійної етики". Економіст, № 11 (2005): 70–72.
Знайти повний текст джерела
24
Стукаленко, В. В. "ПРАВОВІ ПІДСТАВИ ПРИТЯГНЕННЯ ДО АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІУ СФЕРІ СТВОРЕННЯ БЕЗПЕРЕШКОДНОГО ЖИТТЄВОГО СЕРЕДОВИЩАДЛЯ ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ: БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (22 квітня 2020): 182–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).460.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню правових підстав притягнення до адміністративної відповідальності у сфері створення безперешкодного життєвого середо-вища для осіб з обмеженими можливостями. Розгля-нуто поняття «група осіб з обмеженими можливостя-ми». Доведено, що поняття «група осіб з обмеженими можливостями» є комплексним. Воно включає в себе: а) інвалідів (осіб з порушеннями опорно-рухового апа-рату, зору, слуху, розумової діяльності тощо); б) лю-дей похилого віку; в) батьків з маленькими дітьми; г) вагітних жінок; ґ) осіб, які подорожують з валізами; д) жінок та чоловіків з тимчасовими функціональни-ми порушеннями тощо. Хоча у зазначених груп осіб різні ступені обмеження, але підходи до облаштуван-ня безперешкодного життєвого середовища є уніфі-кованими та придатними для усіх. Обґрунтовано, що у 2019 році докорінно змінилися підходи до облашту-вання безперешкодного життєвого середовища для осіб з обмеженими можливостями за рахунок прийняття нових державних будівельних норм. ДБН України враховують сучасні європейські вимоги доступно-сті до громадських споруд. Зазначено, що підставою для притягнення до адміністративної відповідально-сті виступають проступки у сфері створення безпере-шкодного життєвого середовища для осіб з обмежени-ми можливостями. Ці проступки посягають на норми чинного законодавства, будівельні норми, стандарти і правила під час проєктування та будівництва. Важ-ливою складовою частиною механізму притягнення до адміністративної відповідальності є порушення дер-жаних будівельних норм. Сучасна система державних будівельних норм України побудована із урахуванням прогресивних міжнародних стандартів і корелюється із нормами Конвенції ООН «Про права осіб з інвалід-ністю» і Факультативного протоколу до неї. Акценту-ється увага, що у 2019 році система державних буді-вельних норм докорінно змінилася, але це, на жаль, майже не знайшло відображення у Кодексі про адміні-стративні правопорушення. Враховуючи сучасні тен-денції створення умов доступності до споруд для усіх категорій громадян, доцільно було б передбачити ок-ремі склади проступків для уповноважених органів, осіб, які здійснюють контроль та можуть застосовувати засоби адміністративної відповідальності.
25
РАДЗИВІЛЮК, ВАЛЕРІЯ. "Концептуальні зміни цільової спрямованості новітнього законодавства про банкрутство". Право України, № 2019/08 (2019): 107. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-107.
Повний текст джерелаАнотація:
На розвиток правового регулювання відносин банкрутства впливають, як правило, не лише політичні, а й переважно соціально-економічні фактори. Тому завжди актуальною є проблема, пов’язана з вирішенням питання, наскільки національна система банкрутства відповідає рівню соціально-економічного розвитку нашої країни, який нині характеризується довготривалим перехідним періодом до розвинутих ринкових відносин. Такі внутрішні обставини ство рюють сприятливе середовище для перерозподілу власності та масових банкрутств. При цьому ущемляються інтереси не лише тих чи інших учасників відносин банкрутства, а й інтереси держави як регулятора ринку. Досягнення балансу інтересів сторін та учасників відносин банкрутства задля ефективного, оптимального їх правового регулювання є основною метою, досягнути яку прагнуть законодавці всіх сучасних країн світу. Метою статті є дослідження норм новітнього законодавства про банкрутство, зміст яких дасть змогу визначити, до якої з систем банкрутства воно належить, а отже, з’ясувати надійність правової захищеності головних діючих осіб відносин банкрутства; викладення власного бачення щодо напрямів вдосконалення відповідних норм вітчизняного законодавства про банкрутство, що буде сприяти подоланню проблем, які можуть виникнути при реалізації його норм на практиці. Встановлено, що з прийняттям новітнього законодавства про банкрутство правова регламентація відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю, банкрутством боржника вступила в нову фазу свого розвитку. У зв’язку з цим актуальною є відповідь на запитання: яка цільова спрямованість новітнього законодавства про банкрутство України, чи міститься у його нормах достатньо положень, що можуть сприяти вирішанню проблем, які виникають при перерозподілі прав сторін та учасників відносин банкрутства? Перерозподіл прав сторін та учасників відносин банкрутства, ступінь захищеності їхніх інтересів, збалансований розподіл втрат між ними стають найважливішими питаннями в системі національного правового регулювання відносин, пов’язаних із неплатоспроможністю та банкрутством. Саме тому ці питання потребують подальшого дослідження. Авторка доходить висновку, що процеси, які відбуваються у соціальноекономічному середовищі провідних країн світу, обумовлюють зміну норм, що регламентують відносини неплатоспроможності боржника та його банкрутства (неспроможності). Нині захист прав кредиторів – хоча й основне завдання унормування названих відносин, але не єдине, адже норми законодавства про банкрутство (неспроможність) покликані збалансовано захищати інтереси сторін, учасників цих відносин: працівників боржника, інвесторів, засновників (учасників) боржника та інших, а також сприяти збереженню сталості національної економіки.
26
Тимчишин, Тарас, та Юрій Лозинський. "СУД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПОРЯДОК ФОРМУВАННЯ І ПОВНОВАЖЕННЯ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 280–83. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-61.
Повний текст джерелаАнотація:
У вітчизняній науці активно вивчається система інституцій Європейського Союзу (далі ЄС). Особливо актуальним це стало з підписанням «Угоди про асоціацію» між Україною та ЄС. Сьогодні є значна кількість наукових праць, що присвячені вивченню функціонування та розвитку інституційних органів ЄС. Серед інституційних органів визначальну роль у процесі тлумачення норм права та забезпечення розвитку правової системи ЄС належить Суду Європейського Союзу. Разом з тим не достатньо уваги науковців присвячено, системному вивченню правової природи судової системи ЄС, її становленню та повноваженням. Вивчення розвитку правової системи ЄС, а особливо судової системи ЄС, дає можливість проникнути в суть правотворчих процесів, які сприяли розвитку судової системи ЄС.
27
Сиволапенко, Тетяна. "Основні підходи до визначення поняття механізмів сервісно-орієнтованої держави". Актуальні проблеми державного управління, № 1(55) (7 липня 2019): 96–101. http://dx.doi.org/10.34213/ap.19.01.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито поняття “сервісно-орієнтована держава” та “механізми сервісно-орієнтованої держави”. Визначено основні підходи сервісно-орієнтованої держави. Розглянуто основні підходи до визначення поняття “сервісно-орієнтована держава” та “механізми сервісно-орієнтованої держави”. Визначено складові елементи зазначеного механізму, якими виступають: система органів виконавчої влади; сукупність правових норм, що регламентують, як організаційну структуру системи органів виконавчої влади, так і процеси її функціонування та розвитку. Запропоновано вирішення завдання щодо переосмислення взаємовідносин держави та суспільства в напрям
28
Zhuravleva, Viktoriya Eduardovna, та Tatyana Aleksandrovna Skvorcova. "СИСТЕМА ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ИНОСТРАННЫХ ИНВЕСТИЦИЙ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ". Научный взгляд в будущее, № 05-06 (12 жовтня 2017): 62–67. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2017-05-05-116.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье проанализированы внутрироссийские и международные правовые акты, с помощью норм которых в настоящее время осуществляется правовая регламентация иностранных инвестиций в России. Авторы обосновывают необходимость дальнейшего совершенствования систе
29
СВИНИН, Е. В., та А. Н. КУБЫШКИН. "Правовая политика, правовой порядок и общественный контроль в пенитенциарной системе". Penitentiary science 15, № 1 (31 березня 2021): 20–32. http://dx.doi.org/10.46741/2686-9764-2021-15-1-20-32.
Повний текст джерелаАнотація:
Введение: изучение состояния правового порядка в различных отраслях и институтах российского права является не только теоретической, но и прикладной проблемой. Ее решение затрагивает эффективность организации правового регулирования общественных отношений. Ключевое значение имеют категории правовой политики и правопорядка. Они не только взаимообусловливают друг друга, но и необходимы для понимания направлений повышения эффективности функционирования общественного контроля над пенитенциарной системой. Методы: в работе используются догматико-правовой анализ научных теоретико-правовых категорий и формально-юридический анализ действующего законодательства. Результаты: правовой порядок является результатом воплощения правовой политики государства в системе юридических норм, процедурах их реализации и результатах действия. Использование философских категорий «форма» и «содержание» позволило выявить характерные черты правовой политики как научного понятия. В работе аргументируется положение о том, что формы правовой политики целесообразно разграничивать не по виду юридической деятельности, а в зависимости от этапов регулирования. Этапу рационального правообразования соответствует ненормативная форма правовой политики, суть которой состоит в принятии различного рода концепций и стратегий развития; правотворчество как этап создания нормы права запускает механизм ее общего действия и сопровождается нормативной формой; реализация норм рассматривается как завершающий этап регулирования, который характеризуется наличием казуальной правовой политики. Содержание правовой политики образует единство целей, средств и принципов деятельности. Обсуждение: основное внимание уделяется анализу содержания нормативной правовой политики в сфере общественного контроля над деятельностью уголовно-исполнительной системы Российской Федерации. Содержательные особенности этой формы правовой политики обусловлены спецификой предмета и метода регулирования и выступают в качестве принципов, непосредственно не закрепленных в законодательстве, но вытекающих из его духа и смысла. Эти принципы позволяют составить объективное представление о содержании правопорядка. Ключевые слова: правовая политика; правопорядок; общественный контроль; уголовно-исполнительная система Российской Федерации; общественные наблюдательные комиссии.
30
ХАРИТОНОВ, ЄВГЕН. "Лабільність правових систем як чинник правової акультурації". Право України, № 2019/03 (2019): 177. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-177.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблеми впливу одних правових систем на інші, їхньої взаємодії здавна привертали увагу правознавців. Однак досі низка питань залишається без відповіді. Розбіжності існують навіть стосовно розуміння суті самого процесу, визначення об’єкта впливу, що зумовлює доцільність продовження досліджень у цій галузі. Метою статті є з’ясування сфери, механізму, суб’єкта (об’єкта) взаємодії правових систем, форм, чинників (умов) останньої. За допомогою використання цивілізаційного методу дослідження юридичних феноменів, аналізу їх під культурологічним кутом зору обґрунтовується теза, що, оскільки правова система є елементом культури, при стійких контактах цивілізацій відбувається також взаємодія правових систем, котру доцільно іменувати “правова акультурація”. При цьому “правова акультурація” розуміється як позитивні наслідки контактів правових систем. Правова акультурація може відображати взаємний або односторонній вплив правових систем. У першому випадку йдеться про “взаємо дію правових систем”. У другому – про пристосування (адаптацію) однієї системи до іншої. Якщо акультурація має місце стосовно правових систем цивіліза-цій, що відійшли в минуле, то йдеться про рецепцію права; якщо має місце запозичення із правових систем, котрі співіснують у часі, то залежно від виду акультурації може йтися про “правову адаптацію” або про “взаємодію” (“взаємовплив”) правових систем. Правова акультурація може відбуватися у таких формах: вивчення правової системи-донатора; засвоєння її концепту, ідей, конструктів, засад, методології, термінології тощо; запозичення елементів одних правових систем в інші (“юридичні трансплантації”); запозичення методології правотворчості; запозичення методології вирішення спорів щодо права; пряме застосування норм права з правової системи-донатора тощо. Характер взаємодії правових систем та вид її наслідків залежить від лабільності правових систем, під якою маємо на увазі їхню здатність бути об’єктом (учасниками) трансформаційних процесів, що відбуваються завдяки впливу одних систем на інші, їхньої взаємодії тощо. При цьому домінуючим є положення: якщо правовий менталітет є критерієм розділення правових систем, то так само він (врахування його національних, етнічних тощо особливостей) може бути інструментом правової акультурації. За допомогою використання цього прийому забезпечується врахування аксіологічних елементів концептів “право” і “правова система”, що дає змогу не лише коригувати праворозуміння, а й встановити можливості визначення перспектив правової акультурації та впливу на її ефективність.
31
Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект". Grani 18, № 8 (17 червня 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.
32
Селиманова, Светлана. "Система административного законодательства Республики Узбекистан: теория и практика". Общество и инновации 1, № 1 (29 серпня 2020): 69–74. http://dx.doi.org/10.47689/2181-1415-vol1-iss1-pp69-74.
Повний текст джерелаАнотація:
В статье на основе изучения норм административного права, мнений отечественных и зарубежных ученых проанализирована система административного законодательства в период осуществляемых в Республике Узбекистан реформ, изучено соотношение государственного управления и государственной власти, а также определены перспективы ее развития.
33
Кривошапов, Сергей. "Визначення норми витрати палива газобалонних автомобілів на прогрів в умовах низьких температур експлуатації". Науковий жарнал «Технічний сервіс агропромислового лісового та транспортного комплексів», № 21 (7 грудня 2020): 211–21. http://dx.doi.org/10.37700/ts.2020.21.211-221.
Повний текст джерелаАнотація:
Перед Україною стоїть гостра проблема раціонального використання енергетичних ресурсів. Автомобільний транспорт є основним споживачем бензину, дизельного палива і зрідженого нафтового газу. Нажаль більша частина сировини - імпортного виробництва. Діюча на Україні для автомобільного транспорту методика нормування паливно-мастильних матеріалів має ряд недоліків: відсутні значення базових норм витрати палива для значної кількості марок автомобілів, не враховується конструктивні особливості транспортних засобів та вид паливної системи, відсутні норми витрати палива на один запуск і прогрів двигуна з урахуванням фактичної температури навколишнього середовища.
Розширити можливості і усунути недоліки методики в статті запропоновано шляхом математичного моделювання паливної економічності автомобіля. За основу взята розрахункова модель витрати палива проф. Говорущенко Н.Я. У статті отримано аналітичні залежності для розрахунку витрати палива для транспортних засобів з різними паливними системами, включаючи автомобілів на яких встановлена газобалонне обладнання. Отримана нова модель розрахунку витрати палива на запуск і прогрів двигуна в залежності від температури навколишнього повітря. Для автомобіля SKODA Octavia (1,6l) наведені приклади розрахунку базової норми витрати палива при роботі двигуна на дизельному паливі, бензині та зрідженому нафтовому газі. Розрахункові значення витрати рідкого палива відповідає даним заводу-виготовлювача, між міським і змішанням циклом випробувань. Витрата газоподібного палива в 2 рази менше нормативного значення Мінтрансу України.
Розраховані норми витрати палива, необхідного для запуску і прогріву двигуна в холодний період експлуатації автомобіля. Отримано табличні і графічні залежності для нормування витрат палива при різних значеннях температури навколишнього середовища. Діюча в Україні система нормування витрат палива враховує тільки 1-3 циклу запусків і прогріву автомобільного двигуна на добу. При інтенсивному режимі експлуатації зі частими і тривалими зупинками нору витрати палива автомобіля необхідно збільшувати.
Наведена методика і результати дослідження можуть бути використані на підприємствах автомобільного транспорту для нормування витрат палива, коли відсутні інші джерела інформації.
34
Farenyuk, G. G. "Експериментальна оцінка показників надійності ETICS". Наука та будівництво 22, № 4 (24 грудня 2019): 4–10. http://dx.doi.org/10.33644/scienceandconstruction.v22i4.114.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу стану нормативних актів та документів стосовно конструкцій фасадної теплоізоляції, методичних основ створення системи норм та стандартів, та визначенню напрямків розвитку національної нормативної системи проектування теплоізоляційної оболонки будівель. Ця проблема є актуальною для України, де починається дійсно масштабна термомодернізація існуючих житлових та громадських будівель. Стаття є продовженням попередніх наукових робіт автора, основні з яких наведено у бібліографії. Вітчизняна система норм та стандартів з фасадної теплоізоляції має чітку методологічну структуру, яка включає як національні нормативні документи, так і європейські. Саме таке поєднання дозволяє здійснювати оцінку та проектування теплоізоляційної оболонки будівель за сучасними світовими практиками з урахуванням кліматичних, технологічних, ринкових умов України. В статті наведені основні положення встановлення критеріїв оцінки придатності нових конструктивних принципів побудови зовнішніх стінових огороджувальних конструкцій. В Україні ще у 2008 р. був розроблений та прийнятий стандарт на конструкції фасадної теплоізоляції з опорядженням штукатурками, які у Європі мають назву ETICS (Exterior Thermal Insulation Composite System). Автор проводить аналіз положень цього стандарту та зазначається необхідність його перегляду з урахуванням отриманого досвіду та нових знань, які були отримані під час його дії. Визначено основні проблеми, які виникають при застосуванні конструкцій фасадної теплоізоляції при новому будівництві, та обгрунтовано недостатність оцінки тільки за показником опору теплопередачі конструкції і необхідність обов’язкової оцінки за показником опору повітропроникності стінової огороджувальної конструкції. Наведено експериментальні дані впливу інфільтрації на теплові властивості зовнішніх стін. Розглянуто особливості розгляду та оцінки ETICS як системи, чи як комплекту, та питання регламентації критеріїв теплової надійності збірних конструктивних систем.
35
NIKITINA, Iryna. "Розвиток комунікативної культури особистості майбутнього фахівця як необхідна умова активної адаптації". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, № 3(I) (15 вересня 2020): 53–67. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.3-1.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.
36
Degtyareva, L., М. Miroshnykovа та S. Voloshko. "АНАЛІЗ СТРУКТУРИ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 2, № 54 (11 квітня 2019): 78–82. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2019.2.078.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті виконаний аналіз пріоритетних елементів архітектури системи захисту інформації з позиції ефективності її роботи. Система включає в себе модулі для реєстрації, обліку та обмеження доступу з урахуванням затверджених норм та правил, шифрування інформації, що передається або зберігається, резервування інформаційних ресурсів та забезпечення цілісності. Проаналізовано основні компоненти забезпечення інформаційної безпеки, які здійснюють контроль ефективності проведених заходів та заходів, що вживаються щодо захисту інформації з використанням технічних засобів. Усі ці модулі доцільно використовувати як обов'язкові компоненти системи захисту інформації, хоча переважна більшість загроз для інформаційної системи може бути реалізована лише під час роботи обчислювальної системи. Система інформаційної безпеки є структурною одиницею інформаційної системи; це структурна, функціональна та організаційна складова, що відтворює архітектуру захищеної системи. Безперервність контролю необхідна для постійного захисту всіх елементів системи. Вона повинна бути надійною і працювати як в активному, так і в пасивному стані інформаційної системи. Підвищення безпеки будь-якого об'єкта може бути досягнуто за допомогою багаторівневої і багатокомпонентної конструкції системи захисту. У цьому випадку реалізація будь-якої загрози зможе впливати на об'єкт, що охороняється, лише якщо всі встановлені рівні захисту будуть подолані, з урахуванням всього комплексу вимог захисту та факторів, що впливають на захист.
37
Зозуль, Т. В. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ І ЗАСОБІВ ФОРМУВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЕРОТИЧНОГО КОДУ ОСОБИСТОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (7 квітня 2022): 22–26. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2021.4.4.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено теоретичному аналізу феномену індивідуального еротичного коду особистості, визначенню його сутнісних ознак і взаємозв’язків із представленими у наукових доробках пошуками дослідників. Представлено вектори осмислення проблематики індивідуального еротичного коду особистості та надано його визначення. Визначено спільні та відмінні ознаки понять індивідуального еротичного коду особистості та понять культурного й еротичного коду людини, сексуальних сценаріїв і ставлення до власної тілесності. На основі узагальнення теоретичних джерел виявлено систему джерел формування індивідуального еротичного коду особистості, до яких ми відносимо культурні коди; вплив різних сфер соціалізації особистості; індивідуальний досвід людини; засвоєні зразки сімейної взаємодії; системи індивідуального трансформування кодів. Представлено систему засобів формування індивідуального еротичного коду особистості, до якої ми відносимо культурні ритуали; вплив мас-медіа; живе спілкування із представниками культурних традицій і норм; становлення канонів тілесності; символічні образи творчості. Узагальнено, що система засобів формування індивідуального еротичного коду людини відображає типові способи засвоєння культурологічної інформації, процес інкультурації особистості, засвоєння нею культурного досвіду та формування індивідуального еротичного коду на цій основі як результату. Система виявлених джерел і засобів формування індивідуального еротичного коду демонструє єдність культурних кодів особистості із її засвоєнням культурних ритуалів і символічних образів творчості, що також засвоюються засобами мас-медіа та спілкування з носіями культури. Вплив сфер соціалізації на формування індивідуального еротичного коду позначено як пов’язаний із впливом мас-медіа як транслятором цінностей культури певного часу, проте, істотно, що дане джерело пов’язане і з спілкуванням з носіями культури, і з ритуалами, і з образами творчості.
38
Задорожній, О. В. ""Міжнародне водне право" як концептуальна модель та система позитивних норм". Український часопис міжнародного права, № 4 (2004): 78–83.
Знайти повний текст джерела
39
Lomonosova, Oksana, та Anatoliy Lomonosov. "ДИВЕРГЕНЦІЯ НОРМ ЧАСУ ЯК НАСЛІДОК АДАПТАЦІЇ ЗВО УКРАЇНИ ДО НОВИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ТА ІНСТИТУЦІЙНИХ УМОВ ФУНКЦІОНУВАННЯ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3 (19) (2019): 60–80. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-60-80.
Повний текст джерелаАнотація:
Законом України «Про вищу освіту», прийнятим у 2014 році, було встановлено, що заклади вищої освіти (ЗВО), яким надано статус національних, мають право самостійно визначати норми часу навчальної та інших видів роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників. До цього для ЗВО було обов’язковим використання норм часу для планування та обліку навчальної роботи, що затверджені наказом Міністерства освіти і науки України 21.08.2002 р. № 450. Після отримання дозволу на самостійне формування норм, багато які ЗВО з різних причин, передусім, у зв’язку з фінансовими труднощами, стали вносити зміни до норм часу, офіційно затверджених Міністерством освіти і науки України. Внаслідок цього у них стали з’являтися свої власні видозмінені похідні системи норм часу. Таким чином, крім офіційно затверджених норм часу, у вищій освіті виникла ціла сукупність систем норм часу на виконання навчальної роботи, які мають загальне походження, загальну «материнську» систему норм часу. У своєму розвитку вони дедалі більше віддаляються від «материнської» системи й одна від одної, що дає змогу говорити про їх дивергенцію. Метою цієї статті є дослідження процесів дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи та визначення її основних напрямів. Дивергенція норм часу є адаптивним процесом, який полягає у пристосуванні систем норм часу ЗВО до нових умов функціонування. Як необхідні передумови для дивергенція норм часу у вищій освіті України виступають законодавчі зміни, які дозволяють ЗВО в межах університетської автономії самим встановлювати норми часу на виконання навчальної роботи науково-педагогічними працівниками; різні умови функціонування ЗВО; їх відносна відособленість. Основними чинниками дивергенції виступають хронічне недофінансування вищої освіти, необхідність суттєвого підвищення якості підготовки фахівців, суттєве скорочення випускників середніх шкіл внаслідок демографічної кризи в Україні. У процесі дослідження виявлено п’ять основних напрямів дивергенції, які об’єднують відповідні первинні зміни систем норм часу. Трансформація норм часу дає змогу ЗВО адаптуватися до змін зовнішнього середовища та особливостей елементів внутрішнього середовища (організація навчального та наукового процесів, персонал, організація управління, маркетинг тощо). Подальші дослідження дивергенції норм часу на виконання навчальної роботи мають полягати у визначенні ступеня змін норм протягом певного часу в окремих ЗВО або їх групах, а також у встановленні рівнів дивергенції в різних системах норм часу.
40
Gazizov, R. R., A. V. Medvedev, and T. R. Gazizov. "USING PORTRAITS OF N-NORMS FOR LARGE-SCALE INVESTIGATION OF CIRCUITS WITH MODAL RESERVATION." Dynamics of Systems, Mechanisms and Machines 9, no. 3 (2021): 104–9. http://dx.doi.org/10.25206/2310-9793-9-3-104-109.
Повний текст джерелаАнотація:
В работе предложено усовершенствовать процесс массового исследования цепей с модальным резервированием. Это показано на примере двухсторонней печатной платы с полигонами. В качестве среды моделирования использовалась компьютерная система TALGAT. Получено по 5 различных портретов (значений вдоль проводника) N-норм для каждого из трех сигналов: трапециевидного сверхкороткого импульса, реального сверхкороткого импульса и электростатического разряда. Приведены максимальные и минимальные значения N-норм. Выявлены особенности поведения зависимостей. При анализе результатов моделирования выявлено большое количество увеличений значений N-норм вдоль проводника относительно уровня на входе. Предложено использование портретов N-норм для быстрой формализованной оценки наличия особенностей распространения сигналов в исследуемых цепях. Данная работа является частью массового исследования цепей с модальным резервированием, при котором рассматривались 5 различных структур для модального резервирования.
41
Чередниченко, О. "АКТИВІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ ЯК МОЖЛИВІСТЬ ПОСИЛЕННЯ СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ДЕРЖАВИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Юридичний вісник, № 1 (14 квітня 2022): 27–33. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2299.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються питання, що стосуються доцільності розробки та запровадження теоретико-методологічних підходів удосконалення діяльності правоохоронних органів в умовах сьогодення. Автором проаналізовано сучасний стан правоохоронної системи через призму ефективності діяльності окремих сегментів сектору безпеки і оборони країни. Доведено взаємозв’язок правоохоронної складової сектору безпеки і оборони із станом захищеності держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. З’ясовано, що вітчизняні науковці в галузі права в своїх наукових роботах проблемі, що досліджується не приділями достатньої уваги. Констатується, що в сучасних умовах розвитку держави на діяльність правоохоронної системи впливають як суб’єктивні та об’єктивні чинники які дещо відмінні від тих що вливали на правоохоронні органи до 2013 року. Також, автором викриті окремі причини, що заважають активзації діяльності правоохоронної системи саме в сучасних умовах розвитку держави. Наведені рекомендації щодо підвищення ефективності функціонування правоохоронних органів, які можуть бути корисними не тільки науковцям та особам які цікавляться проблемами діяльності правоохоронних органів, а й правоохоронцям-практикам. Як результат дослідження, автором доводиться аргументована думка що ефективна система підбору кадрів, своєчасне, всебічне, ефективне виконання норм законів, інструкцій, наказів, розпоряджень, функціональних обов’язків з боку правоохоронців, помножених на їх мотивацію та належну оплату праці є тими заходами які покращать правоохоронну систему і криміногенну ситуацію в країні. Це надасть можливість правоохоронній системі посилити свою вагу у секторі безпеки і оборони держави. Дозволить посилити спротив держави не тільки від внутрішніх, а й зовнішніх загроз. Сприятиме поверненню довіри до правоохоронців з боку громадянського суспільства, пересічних громадян, а правоохоронній системі надасть моживість перетворитися на сучасну, європейську модель. Для цього необхідні дії які необхідно реалізовувати негайно, не втарачи час та моживості. Затримки в реалізації вищенаведеного можуть призвести до початку руйнації сектору безпеки і оброни, та вплинути на існування держави.
42
Shavyraa, Chechek Despi-oolovna. "METHOD OF PASSENGER TRANSPORTATION MANAGEMENT ON THE EXAMPLE OF REPUBLIC OF TUVA." International Journal of Advanced Studies 8, no. 4 (December 5, 2018): 11. http://dx.doi.org/10.12731/2227-930x-2018-4-11-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним из приоритетных направлений по обслуживанию населения городов является предоставление пассажирам качественных и своевременных услуг по перевозке. Организация работы городского общественного пассажирского транспорта – это комплекс мероприятий, целью которых является создание условий для благоприятного передвижения населения. От правильной организации работы городского общественного пассажирского транспорта зависит экономическое, социальное развитие региона.В связи старением парка транспортных средств многие Администрации городов стали привлекать частных перевозчиков, которые имеют небольшой парк транспортных средств. Особенностью работы с такими операторами является трудность контроля работы на их линии. Это обусловливает создание системы управления перевозчиками различных форм собственности. Применение систем слежения работы автобусов на линии стал особо актуальной проблемой в малых городах.Создание универсальной структуры системы управления перевозчиками различных форм собственности является важным для малых городов и поселков городского типа, т.к. большая часть населения в таких городах пользуются общественным транспортом.Цель. Создание универсальной структуры системы управления операторами различных форм собственности.Метод или методология проведения работы: в статье использовались автоматизированные системы управления. В качестве объекта управления применялись операторы различных форм собственности.Результаты: получены универсальные структуры систем автоматизированного управления. Совместное использование с формулами по оптимизации времени работы на линии позволят делать выводы о ресурсоемкости системы, о степени целесообразности вложения средств по каждому направлению деятельности по повышению организации транспортного обслуживания населения, о степени выполнения норм по пассажирским перевозкам и о размерах компенсаций, штрафов, других видов стимулирования различных видов деятельности.Область применения. Система управления позволяет раскрыть принципы решения проблемы, которые являются общими для всего множества деятельности по организации пассажирских перевозок.
43
Дудник, Р. М. "До питання про комплексні галузі українського права". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (1 липня 2021): 3–7. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.721.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню необхідності та доцільності виокремлення комплексних галузей в українській системі права. Дискусії вчених навколо вибраної теми можна вважати класичними, проте досі однозначного вирішення вказане питання не знайшло. Автором констатовано, що система права являє собою об’ємне утворення, яке постійно перебуває в динамічному стані у зв’язку з трансформацією відносин у суспільстві, що пов’язані з економічними, політичними, культурними та іншими факторами. У межах вибраної теми розглянуто передумови виникнення комплексних галузей права, ознаки, що притаманні комплексним галузям права, особливість їх предмета правового регулювання та використання норм традиційних галузей права під час регулювання відносин у межах комплексної галузі. Досліджено взаємодію між комплексними галузями права та традиційними (основними). Висловлено заперечення щодо існування комплексних галузей права як перехідних, тобто таких, що обов’язково мають еволюціонувати в самостійну основну галузь. Проаналізовано необхідність становлення та розвитку комплексної галузі права через правову дійсність,яка уособлює динаміку сучасних суспільних відносин та їх неоднорідність, а також показує неспроможність врегулювати ті чи інші відносини в межах однієї галузі. Таким чином, комплексні галузі права слід вважати рушійною силою для створення нових конфігурацій в українській правовій системі. Так, у статті наведено приклади комплексних галузей права, в яких гармонійно поєднуються норми різних традиційних галузей права. Враховуючи значні переваги комплексного регулювання суспільних правовідносин, автор наголошує, що актуальність виокремлення та визнання комплексних галузей права дедалі зростатиме, а запровадження таких галузей слугуватиме підвищенню ефективності правового регулювання конкретно визначених видових відносин. Зокрема, автором запропоновано подальше удосконалення української системи права шляхом виокремлення та визнання такої комплексної галузі права, як ювенальне право.
44
МОСЬОНДЗ, СЕРГІЙ. "Концептуалізація освітнього права як підгалузі адміністративного права України". Право України, № 2019/05 (2019): 111. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-05-111.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі розвитку українського суспільства констатується факт відсутності концептуального уявлення про освітнє право. Питання про правову природу освітнього права є досить складним і багато в чому суперечливим. Сьогод ні, з приводу названої галузі права, науковці висловлюють досить різні погляди щодо його місця у системі вітчизняного права, які зводяться переважно до того, що освітнє право є або комплексною галуззю права, або самостійною галуззю права. Викладене обумовлює необхідність формулювання завершеної та досконалої теорії освітнього права. Мета статті – через призму аналізу норм чинного законодавства, а також критичного вивчення праць сучасних учених сформулювати авторську концепцію освітнього права як підгалузі адміністративного права України. Досягнення сформульованої мети здійснюється за допомогою комплексного та послідовного застосування відповідного наукового інструментарію, представленого такими методами наукового пізнання: логіко-семантичним, системним, структурнологічним, методами групування, дедукції, індукції, аналізу та синтезу тощо. Проведено аналіз наукових доробків, присвячених з’ясуванню підстав виокремлення освітнього права у системі права України. Вдалося встановити, що виокремлення освітнього права за предметом і методом правового регулювання не лише ускладнює його розуміння у національній системі права, а й створює проблеми у сфері правотворчої та правозастосовної діяльності. На думку автора, для вирішення цього завдання за основу виділення освітнього права в системі права України необхідно взяти напрям функціонування публічної адміністрації. А оскільки публічна адміністрація може функціонувати лише у чітко визначеному напрямі з обов’язковим дотриманням положень чинного законодавства, то його норми утворюють підгалузь особливого адміністративного права. Зроблено висновок, що в Україні сформована система нормативних актів, покликаних регулювати порядок організації та діяльності суб’єктів публічної адміністрації, спрямованої на реалізацію державної політики у сфері освіти. Виконуючи названі завдання, публічна адміністрація тим самим сприяє забезпеченню та реалізації права на дошкільну, повну загальну середню, позашкільну, професійно-тех-нічну, вищу і післядипломну освіту, зафіксованого у ст. 53 Конституції України. Сукупність таких правових норм й об’єднується у рамках освітнього права, сформованого у межах особливого адміністративного права України.
45
Sannikova, Marina. "Онтологія розвитку галузі спортивного права". Physical education, sports and health culture in modern society, № 4(44) (29 грудня 2018): 3–9. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-04-03-09.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність теми дослідження. Динамічний розвиток суспільних відносин, а також ускладнення механізмів їх правового регулювання призвів до численних наукових дискусій із приводу системи та структури права. Ідеться, насамперед, про питання щодо виокремлення нових галузей права. Сучасний етап розвитку професійного спорту свідчить про нагромадження досить великого обсягу специфічних особливостей побудови відносин у сфері фізичної культури й спорту, які вимагають свого правового дозволу, що й визначає необхідність формування галузі спортивного права. Мета дослідження – з’ясувати необхідність, обґрунтованість і доцільність виокремлення галузі спортивного права. Методи дослідження – аналіз літературних джерел та метод історизму. Результати дослідження. Система права має складну, багаторівневу структуру, що містить ієрархічні взаємозв’язки, центральним елементом якої є комплекс фундаментальних галузей права (конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне право й ін.). Навколо вивчення питань, пов’язаних із необхідністю виокремлення нових галузей права та вторинних утворень у системі права, існує наукова дискусія. Спортивне право – комплексна галузь права, особливе об’єднання норм, які становлять вторинне комплексне утворення. Висновки. Виявлено, що організаційно-правові проблеми керування фізичною культурою й спортом і правова природа форм керування загалом у своїй основі залишаються недостатньо вивченими. З’ясовано, що в контексті виникнення й формування галузі спортивного права саму сутність спорту розглянуто як складний компонент фізичної культури, його функції та значимість як суспільно-соціальне явище в структурі конкретної держави. Установлено, що повного уявлення цього явища і його фундаментального обґрунтування можна досягнути лише з позиції сучасної теорії систем.
46
Anokhin, О. "ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ НОРМ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА В СИСТЕМІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ КЕРІВНОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 41–49. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що забезпечення та ефективна реалізація керівним складом Національної поліції України свого адміністративно-правового статусу вимагає належного нормативно-правового регулювання. Адже саме від того, наскільки якісним та ефективним є нормативно-правове забезпечення, напряму залежить і результативність роботи відповідних посадових осіб. В свою чергу, під правовим регулюванням правового статусу керівного складу органів Національної поліції найбільш доцільно розуміти здійснюваний за допомогою норм чинного законодавства результативний, ефективний та дієвий вплив права на відповідні владно-управлінські суспільні відносини з метою їх упорядкування та урегулювання. Варто відмітити, що система даного правового регулювання представлена великою кількістю нормативно-правових актів, кожен з яких виконує власну роль у відповідній системі. У статті, спираючись на аналіз нормативно-правових актів різної юридичної сили, надано оцінку нормативно-правового регулювання правового статусу керівного складу органів Національної поліції України. Констатовано, що в системі відповідного нормативно-правового регулювання ключове місце належить нормам адміністративного права, адже саме за їх допомогою визначаються ключові аспекти діяльності як самих органів та підрозділів поліції, так і їх керівників. Зроблено висновок, що система нормативно-правових актів, положення яких визначають ключові аспекти адміністративно-правового статусу керівного складу органів Національної поліції, представлена великою кількістю нормативно-правових актів різної юридичної сили, серед яких ключову роль відіграють ЗУ «Про Національну поліцію» та ряд підзаконних актів. Проведений вище аналіз дає змогу відзначити, що ключове місце в системі правового регулювання правового статусу керівного складу поліції належить нормам адміністративного права. Зазначене пояснюється тим, що саме нормами цієї галузі права: по-перше, закріплюються ключові елементи адміністративно-правового статусу керівників відповідних органів та структурних підрозділів поліції; по-друге, окреслюються засади взаємодії керівників підрозділів, а також їх підлеглих; по-третє, окреслюються завдання та функції органу та підрозділу, яким керує відповідна посадова особа; по-четверте, нормами цієї галузі права встановлюється порядок набуття правового статусу керівника.
47
Egoreva, Evgeniia Viktorovna, and Elvira Zinurovna Sakaeva. "System of Conflict Rules." Interactive science, no. 5 (60) (July 25, 2021): 87–88. http://dx.doi.org/10.21661/r-554100.
Повний текст джерела
48
Ашуров, Бахтиёр. "Инструментарий узбекской музыке:Исторический экскурс и современность". Общество и инновации 1, № 1/s (18 листопада 2020): 690–97. http://dx.doi.org/10.47689/2181-1415-vol1-iss1/s-pp690-697.
Повний текст джерелаАнотація:
Многим известно, что вопросами происхождения, функционирования и взаимодействия музыкальных инструментов занимается специальная наука органология. В числе её устоявшихся правил считается, что инструмент - важнейшая опора музыканта. Это в известном смысле напарник и спутник исполнителя в его творческих устремлениях, надежная основа импровизации, источник вдохновения и фантазии.
Особенно велико значение музыкальных инструментов в условиях бесписьменной традиции. Тут, помимо всего, музыкальные инструменты выступают своеобразными фиксаторами устоявшихся норм устных традиций.
Не случайно система нотописи в классической музыке Востока формировалась как табулатура для господствующего в своей эпохе инструмента, например, табулатура для уда XIII-XV вв., хорезмская танбурная табулатура XIX века. С помощью инструмента объяснялись ладовые и ритмические системы, принципы строения вокальных и инструментальных мелодий. Недаром говорят, что бухарский танбур – ключ к системе макомата, тар – олицетворение азербайджано-иранских мугамов и дастгяхов, кашгарский танбур (иной мензуры и принципов исполнения, нежели бухарский) ведущий инструмент уйгурских мукамов.
Формы и конструкции инструментов – результат вековых поисков музыкантов совершенства тембро-акустических возможностей, приспособление к себе орудий своей профессии. А звукоряды, устоявшихся на них – это тоже результат естественного отбора не одного поколения музыкантов-исполнителей и слушателей, словом, материальное воплощение этапов истории музыкальной культуры.
49
Допилка, В. А. "Система норм об ответственности за контрабанду в Украине и иностранном уголовном законодательстве". Митна справа, № 2 (62) (2009): 62–66.
Знайти повний текст джерела
50
Lievi, L. "ГЕНЕТИЧНІ АЛГОРИТМИ ОПТИМІЗАЦІЇ В ЗАДАЧАХ КЕРУВАННЯ ЗРОШУВАЛЬНИМИ СИСТЕМАМИ". Системи управління, навігації та зв’язку. Збірник наукових праць 3, № 61 (11 вересня 2020): 36–40. http://dx.doi.org/10.26906/sunz.2020.3.036.
Повний текст джерелаАнотація:
На сьогодні спостерігається тенденція збільшення складності математичних і формальних моделей реальних систем і процесів управління. Це пов’язано з необхідністю підвищення адекватності цих моделей та врахування якомога більшої кількості факторів, які впливають на процеси прийняття рішень. Традиційні методи побудови моделей не приводять до задовільних результатів, коли описання проблеми, що підлягає вирішенню, с самого початку є неточним і неповним. Прагнення отримати всю вичерпну інформацію для побудови точної математичної моделі скільки-небудь складної реальної ситуації може привести лише до втрати часу та коштів, оскільки це може бути в принципі неможливо. До недавнього часу при проектуванні і дослідженні систем автоматизованого управління і систем інтелектуальної підтримки процесів підготовки і прийняття рішень використовувалися два великі класи математичних моделей і методів: один з них представлений детермінованими, а другий ймовірними моделями. Сьогодні відбувається бурхливий розвиток і все більш широке застосування в різних областях третього, абсолютно нового класу моделей і методів, заснованих на принципах теорії нечітких множин. Набув розвитку такий новий напрямок, як м’які обчислення, за допомогою яких стало можливим оптимізувати нечіткі моделі. Використання методів оптимізації дозволило будувати адекватні моделі процесів і систем навіть при достатньо грубій початковій нечіткій моделі. Однак у системах, заснованих на нечіткому підході, особливо при великій кількості змінних, практично неможливо врахувати синергізм, що може виникати при сумісній появі деяких конкретних значень окремих змінних, та неможливо забезпечити облік відмінностей у важливості факторів, що впливають на прийняття рішення. Зокрема в даній роботі генетичні алгоритми використано як оптимізаційні методи, що дозволяють мінімізувати відстань між бажаним та модельним результатом логічного висновку. На основі генетичних алгоритмів навчання нечітких регресійних моделей розроблено інтелектуальну систему підтримки прийняття рішень при діагностуванні параметрів режимів зрошення. Таку систему впроваджено у процес визначення строків та норм поливу при зрошенні овочевих культур сімейства пасльонових. Розроблена система підтримки прийняття рішень дозволяє в залежності від вибору режиму зрошення визначати потребу рослин у воді і або отримувати високі врожаї на фоні раціонального використання води, або заощаджувати водні ресурси при певних втратах врожаю, що з економічної точки зору є доцільним в порівнянні з витратами на подачу додаткових об’ємів поливної води для досягнення максимальних врожаїв