Статті в журналах з теми "Система виховання"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Система виховання.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Система виховання".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Єрохін, С. Г. "Спартанська система військового виховання". Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Військово-спеціальні науки, Вип. 1 (1999): 10–14.
Знайти повний текст джерела
2
Vilchkovski, Eduard, та Volodymyr Pasichnyk. "Організація та зміст фізичного виховання в чеських школах". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 5–12. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-05-12.
Повний текст джерелаАнотація:
Чехія має давні традиції у створенні національної системи фізичного виховання й спорту, а також оригінальну систему сокольської гімнастики, яка отримала в другій половині ХIХ ст. широку популярність не тільки в європейських країнах, що розміщувалися поблизу Чехії, а й також у Росії, Франції, Великобританії, США та інших державах світу. Завдання дослідження – проаналізувати сучасну систему фізичного виховання школярів у Чехії. Результати дослідження. Система фізичного виховання в чеських школах складається з двох взаємодоповнювальних блоків: навчальний процес із фізичного виховання, який передбачає три уроки щотижня та позакласну спортивно-масову роботу, що проводиться факультативно для всіх бажаючих учнів. Програми з фізичного виховання включають основну гімнастику; спортивні ігри; танцювальні вправи; плавання, лижі, ковзани (взимку), якщо школа має умови для проведення цих занять. Міністерство освіти, молоді і спорту видає базові програми з фізичної культури для учнів усіх типів шкіл. Висновки. У чеських школах, починаючи з 90-х років ХХ ст., широко реалізовуються новаторські концепції: «Школа здоров’я» й «Спорт для всіх». Вони спрямовані на активну боротьбу з негативними явищами в суспільстві (алкоголізмом, наркоманією, тютюнопалінням), а також на роботу зі створення профілактичних заходів проти цивілізаційних захворювань, які стали пандемією за останні 30 років у Європі та інших континентах світу. Державна програма «Спорт для всіх» передбачає поширення занять спортом не лише серед учнів шкіл, але і серед їхніх батьків та інших вікових груп чеського населення, створення масовості в активному відпочинку всього суспільства, а також селекції та підготовці резерву для збірних спортивних команд країни. Сучасна система фізичного виховання школярів у Чеській Республіці спрямована на зміцнення здоров’я, покращення фізичного розвитку та рухової підготовленості дітей і молоді збільшенняя годин на уроки фізичного виховання, поширення масовості занять фізкультурою та спортом у позаурочний час, організації регулярних спортивних занять і змагань за допомогою спортивних клубів, створення в школах спортивних класів для здібних учнів.
3
Khvorova, Hanna. "Система соціально-психологічних технологій формування компетентного батьківства щодо дітей з аутизмо". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 121–29. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).148.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено теоретичне обґрунтування й опис практик та алгоритмів функціонування окремих елементів та всієї системи соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо дітей з аутизмом у цілому.
За результатами попереднього теоретичного аналізу здійснено моделювання системи соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо дітей з аутизмом.
Кожна з технологій, що входить до системи, має певні особливості щодо тривалості використання, його цілей та організаційно-психологічних умов застосування. Усі разом вони мають позитивно вплинути на психологічну якість життя батьків.
Система містить такі технології, як наративне консультування батьків; експрес-тренінг компетентного батьківства щодо виховання дітей з аутизмом; соціально-психологічний тренінг компетентної взаємодії фахівців освітньої системи з батьками; пролонгована тренінгова програма компетентного батьківства щодо виховання дітей з аутизмом, психоедукацією за методикою незавершених ситуацій (МНС); психологічне консультування батьків дітей з аутизмом; історичний метод і метод сторітелінгу.
Система соціально-психологічних технологій формування батьківської компетентності щодо виховання дітей з аутизмом дає змогу забезпечити формування компетентності батьків, які мають різні рівні батьківської компетентності, протягом тривалого періоду.
Важливими умовами ефективного функціонування системи є компетентна взаємодія фахівців, які надають психолого-педагогічну допомогу дітям-аутистам, з батьками і доступність для батьків фахівців, які виконують щодо них функцію експерта/модератора з компетентного батьківства.
Фундаментальні дослідження батьківських практик взаємодії з дітьми-аутистами, виявлення зв’язків між дитячими і батьківськими характеристиками та батьківськими характеристиками і рівнем батьківської компетентності допоможуть побудувати науково обґрунтовану систему сприяння компетентному батьківству щодо дітей з аутизмом, підвищити рівень та якість взаємодії між батьками та спеціалістами освітніх та реабілітаційних закладів, які працюють з такими дітьми, сприятимуть наданню програмам підтримки компетентності батьків дітей з аутизмом статусу муніципальних програм підтримки батьків дітей з інвалідністю, впровадженню програм підтримки батьків у загальні протоколи втручання, догляду та допомоги при аутизмі.
4
Mosiychuk, Leonid. "ВИХОВАННЯ В МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІНТЕРЕСУ ДО ЗАНЯТЬ З ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ У СИСТЕМІ “ШКОЛА-СІМ’Я”". Вісник Прикарпатського університету. Серія: Фізична культура, № 34 (5 лютого 2020): 103–11. http://dx.doi.org/10.15330/fcult.34.103-111.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – визначити комплекс психолого-педагогічних умов, що сприяють ефективному вихованню в молодших школярів інтересу до занять фізичними вправами та розробити методику їх реалізації в системі “школа-сім’я”. Методи й організація дослідження. Для реалізації поставленої мети були використані наступні методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення спеціальнихінформаційних джерел; педагогічне спостереження за активністю учнів на заняттях; анкетування школярів та їхніх батьків, педагогічний експеримент; методи математичної статистики. Педагогічний експеримент тривав шість місяців. Результати. Аналіз передової практики шкіл та численних наукових досліджень свідчить, що процес формування в учнів потреби у фізичному вдосконаленні починається ще у ранньому шкільному віці з виховання інтересу до фізичних вправ. Поряд з цим наявні методичні розробки не включають в себе реалізацію повного комплексу психолого-педагогічних чинників, що сприяють зацікавленості дітей до занять. Зокрема виявлено, що теоретики та практики не наділяють належної уваги позакласним та позашкільним формам фізичного виховання, в реалізації яких особливу роль відіграє сімейне оточення дитини. Висновок. Педагогічний експеримент показав, що комплексна реалізація відповідних психолого-педагогічних чинників при тісній співпраці школи та сім’ї сприяє значному підвищенню інтересу школярів до різних форм фізичного виховання та суттєво підвищує їхню активність на заняттях.Ключові слова: фізичне виховання, інтерес, молодші школярі, психолого-педагогічні умови, система “школа-сім’я”.
5
Трачук, Сергій, Янь Ген та Інна Мамедова. "Досвід тестування фізичної підготовленості учнівської молоді України і Китайської Народної Республіки". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (20 травня 2021): 96–100. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.96-100.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Фізична підготовка учнівської молоді як процес і її результат – фізична підготовленість – є загальновизнаним ключовим показником благополуччя дітей і підлітків, і важливим показником здоров’я у подальшому житті в сучасних концепціях розвитку розвинених країн. Мета. Узагальнити і зіставити досвід тестування фізичної підготовленості учнівської молоді України і Китайської Народної Республіки. Методи. Теоретичний аналіз і узагальнення даних літературних джерел, контент-аналіз нормативних і програмно-методичних документів, компаративний метод зіставлення та аналізу зарубіжного й вітчизняного досвіду, логіко-теоретичний аналіз, історичний аналіз. Результати. У ході дослідження встановлено значення та специфіку тестів для оцінки рівня фізичної підготовленості учнівської молоді у системі фізичного виховання України та КНР. Виявлено типові вправи, що використовуються в процесі тестування рівня фізичної підготовленості учнів. Загалом в кожній із систем оцінки фізичної підготовленості чітко простежуються визначені основні маркери, що загалом і визначають рівень підготовленості. У системах тестування фізичної підготовленості учнівської молоді України і КНР відображено загальні підходи до організації та форматування тестових нормативів фізичної підготовленості, які дозволяють оцінити основні рухові якості учнів, а в практиці КНР система доповнена індексом маси тіла й оцінкою функціональних можливості дихальної системи. Узагальнюючи дані тестування двох країн, необхідно зазначити, що рівень фізичної підготовленості потребує адекватної реакції в прийняті рішень уповноважених органів влади, саме в ключовому аспекті забезпечення самого процесу фізичної підготовки (створення належних умов, інфраструктури тощо).
Ключові слова: фізична підготовленість, тестування, фізичне виховання, школярі.
6
Dudko, Mykhailo, Oksana Martyniuk, Yulia Lazakovych, Yulia Lazakovych та Andrii Koshura. "Онтокінезіологічний підхід до процесу фізичного виховання студентів". Physical education, sport and health culture in modern society, № 3(55) (30 вересня 2021): 15–20. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-03-15-20.
Повний текст джерелаАнотація:
Онтокінезіологічний підхід до фізичного виховання ґрунтується на усвідомленні складнощів рухової діяльності, оволодіння основами системного підходу до аналізу складних явищ м’язових рухів у всіх проявах. Мета дослідження полягала в теоретико-методологічному обґрунтуванні застосування онтокінезіологічного підходу до фізичного виховання студентів. Матеріал та методи. У ході наукової роботи проводили аналіз і синтез філософської, психологічної, педагогічної, загальнонаукової літератури, абстрагування й конкретизацію. Результати. Установлено, що такий підхід, розглянуто як метапредметний як базис спортивної науки, може використовуватися для побудови систему фізичного виховання студентів, що враховує інтеграцію інтелекту- альних і рухових здібностей у процесі фізичного виховання. Охарактеризовано поняття «кінезіологічний потенціал» та кінезіологічні компетентності. Розглянуто теоретико-методичниі підходи до розуміння кінезіологічних компетентностей, а саме антропологічний, культурологічний, особистісно-діяльнісний і компетент- нісний. Означено, що кожен підхід як підсистема включає обов’язкові елементи: поняття, принципи, форми й методи. Визначено основні педагогічні принципи фізичного виховання студентів. Висновки. Отже, педагогічна система фізичного виховання студентів, заснована на онтокінезіологічному підході, являє собою інтегративну єдність антропологічного, культурологічного, особистісно-діяльнісного й компетентнісного підходів, що сприяють досягненню поставленої освітньої мети. Системоутворювальним фактором побудови цієї системи є мета її функціонування – формування кінезіологічних компетентності студентів, що розглядається як здатність і готовність особистості до саморозвитку та самовдосконалення свого кінезіологічного потенціалу, що більшою мірою відповідає сучасним вимогам процесу фізичного виховання у вищій школі.
7
БАТРУН, І. В. "НАЦІОНАЛЬНЕ І ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 97–105. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор підіймає проблему національного й патріотичного виховання індивідуальності в педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського. Доведено, що в основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідеї зміцнення української державності як консолідуючого чинника розвитку суспільства, формування патріотизму й утвердження національних цінностей. Система національно-патріотичного виховання потребує комплексної організації – через освітній процес і позаурочну роботу, створення педагогічних умов, що забезпечують формування нового українця. За словами В. О. Сухомлинського, ефективність процесу національно-патріотичного виховання залежить від повноти реалізації всіх його складників. Основними складовими частинами національно-патріотичного виховання залишаються громадянсько-патріотичне, військово-патріотичне, духовно-моральне, які забезпечують формування національних та європейських цінностей. Важливу роль у становленні особистості відіграють органи учнівського самоврядування. Саме в колективі дитина самореалізується, самовизначається, самовдосконалюється, тому розвивати соціальну активність учнів, виховувати почуття власної гідності, надавати можливість виявити себе як особистість – головне завдання шкільного самоврядування. На сучасному етапі є потреба в підвищенні педагогічної культури батьків із національно-патріотичного виховання (обговорення питання національного, громадянського, патріотичного, морального, духовного, родинного виховання на батьківських зборах, залучення батьків до планування та проведення позакласних заходів національно-патріотичного спрямування). У процесі наукового пошуку було з’ясовано, що ідеї В. О. Сухомлинського, науково-методологічні розробки, практичний досвід нині втілюється в освітньо-виховних системах європейських країн, Японії, Китаю, США. Головні компоненти Концепції Нової української школи тісно перегукуються з педагогічною спадщиною В. О. Сухомлинського: новий зміст освіти, заснований на формуванні компетентностей, потрібних для успішної самореалізації в суспільстві; орієнтація на потреби учня в освітньому процесі, дитиноцентризм; наскрізний процес виховання, який формує цінності; педагогіка, що ґрунтується на партнерстві між учнем, учителем і батьками й громадою. Ідеї Сухомлинського натепер органічною частиною ввійшли в сучасний навчально-виховний процес української школи.
8
Глоба, Г. В., С. М. Віцько та В. А. Гєтун. "АНАЛІЗ СТАТУСУ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ МАЛАЙЗІЇ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 17–26. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-17-26.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах пошуку Україною власного унікального шляху розвитку на зразок азіатських країн, нещодавно проголошеного діючим президентом В Зеленським, у статті вперше у вітчизняному науковому просторі описано організацію фізкультурної освіти в Малайзії, виділено нагальні проблеми у цій сфері та способи їх вирішення. Зроблено висновки, що означені проблеми можна розподілити за чотирма основними категоріями: проблеми, пов'язані з вчителями, зі студентами, з адміністрацією шкіл та з відсутністю спортивного інвентаря й обладнання. Виявлено подібність малазійських процесів до сучасних труднощів побудови національної системи фізкультурної освіти в Україні: брак мотивації учнів до занять фізкультурою; недостатнє фінансування й брак обладнання й інвентаря, нерозуміння батьками й адміністрацією важливості фізичної освіти для розвитку цілісної особистості й якості життя населення, вміння долати стрес; відсутність адміністративного контролю за вчителями фізкультури.
До суто малазійської специфіки належать недостатність кваліфікованих фахівців з фізичного виховання та дуже повільна реакція влади до розв’язання цієї проблеми. Встановлено, що рішення означених проблем ведеться на декількох рівнях: державному (перевірки шкіл, підготування фахівців на вечірніх курсах) та шкільному – запровадження внутрішньо шкільного атестування фізичної підготовленості учнів двічі на рік. Зроблено висновки, що виграшною стратегією Малайзії, яку Україна може використати для вирішення власних проблем у розбудові національної системи фізкультурної освіти, є формування високого авторитету науки й навчання та впровадження міжнародних стандартів у національну систему освіти для визнання освітніх сертифікатів міжнародною спільнотою та розвитку економіки країни.
Ключові слова: система фізкультурної освіти Малайзії, учні загальноосвітніх шкіл, заняття з фізичної культури
9
Бичковяк, Олена Вікторівна. "ОСВІТНЯ СИСТЕМА ПОЛЬЩІ КРІЗЬ ПРИЗМУ ШКІЛЬНИХ РЕФОРМ В УКРАЇНІ". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 24 (23 червня 2019): 34–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i24.853.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються основні зміни, запроваджені в освітній системі України з прийняттям нового закону «Про освіту» у вересні 2017 року. Зіставлено реформи, проведені польським урядом свого часу із аналогічними в Україні.
Оскільки обидві держави походять із постсоціалістичного табору, то і шлях реформ вони долають дуже подібний. Обгрунтовано, що зміни української системи освіти дуже схожі на ті, які проходили у Польщі в кінці 80-х –на початку 90-х р.р. Починаючи від 1989 р., у Польщі постає завдання відійти від освітніх орієнтирів СРСР. Україна від освітніх стандартів СРСР відходила поступово, але чіткий вектор західних реформ вибрала лише зараз, закріпивши його в новому законі, успішна реалізація котрого потребує багато зусиль як від влади, так і від суспільства в цілому.
Автор акцентує і на відмінності освітніх систем Польщі та України. Рівні освіти у Польщі поділено на дошкільну, початкову, середню та професійну. Тобто, це по суті чотирирівнева система, три рівні якої є обов’язковими для отримання атестату. Дошкільна освіта у Польщі проходить у два етапи: для дітей у віці до 3 років у дитячих яслах, які в 2011 році були переформатовані у дитячі клуби; а для дітей у віці 3-6 років у дитячих садочках та підготовчих класах в початкових школах та в інших дошкільних закладах. Саме на цьому рівні можемо помітити разючу відмінність: акцент на дошкільній підготовці, як фізичній, так і психоемоційній, є важливою передумовою шкільної адаптації в польській шкільній системі. Це надзвичайно важливий момент, який давно під пильною увагою дитячих психологів. В Україні покиданий рівень дошкільної освіти відсутній як обов’язковий.
Також проаналізовано основні компетентності середньої школи, що постулюються новою реформою в законі «Про освіту» та ті навички і знання, що пропонує своїм вихованцям сьогодні середня школа у Польщі. Проаналізовані пріоритети польської системи освіти, найголовнішим з яких є виховання людини, яка легко використовує сучасні досягнення, розуміє світ та добре орієнтується в життєвих труднощах, сприймає різні точки зору людей. Це людина, яка засвоїла знання, що допомагають їй у мистецтві життя з іншими людьми, високогуманна, культурна, яка є частиною світу і займає в ньому своє місце, розвиває власні здібності й інтереси, удосконалюється фізично та духовно.
10
Solovei, Yuliia. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ". Освітні обрії 49, № 2 (27 грудня 2019): 49–54. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.49-54.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано доцільність вивчення досвіду країн зарубіжжя для вирішення сучасних проблем управління дошкільною освітою в Україні. Проаналізовано досвід управління та контролю системи дошкільної освіти в Польщі, Молдові, Німеччині, Франції та Кореї. З’ясовано, що механізми управління та контролю системи дошкільної освіти цих країн мають свої особливості та історичне підґрунтя. Встановлено, що спільним в управлінні діяльністю закладів дошкільної освіти у країнах зарубіжжя є ієрархічна система управління та професійна підготовка інспекторів щодо перевірки роботи таких закладів. Наголошено, що система дошкільної освіти в кожній з країн є розвиненою, але продовжує вдосконалюватися в контексті сучасних вимог до навчання і виховання дітей. Виокремлено ідеї, які можна впроваджувати в управлінні системи дошкільної освіти в Україні.
11
Porokhovnichenko, Maryna Yevhenivna. "ПРО ДЕЯКІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ ІНТОНАЦІЙНО-СЛУХОВОЇ КУЛЬТУРИ РЕГЕНТА". Музичне мистецтво і культура 1, № 31 (17 листопада 2020): 221–33. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-1-18.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою роботи є дослідження суті та особливостей інтонаційно- слухової культури регента в контексті церковно-співочої практики. Мета зумовлена актуальністю проблеми регентської освіти, осмислення цілого комплексу знань та вмінь, якими має володіти керівник церков- ного хору, вивченням основних засад регентського мистецтва. Методо- логія дослідження спирається на комплексний аналітичний підхід, який містить методи цілісного та виконавського аналізу. Методологічну базу дослідження побудовано на основі фундаментальних музикознавчих праць. Наукову новизну складає обґрунтування поняття «інтонаційно-слухова культура регента», аналіз проблематики музично-освітньої практики у системі регентського мистецтва, формулювання способів формування та розвитку інтонаційно-слухової активності у професійному вихованні регента. Методичну концепцію музичної освіти регентів необхідно роз- робляти як цілісну систему пов’язаних між собою форм роботи, спря- мованих на реалізацію спільної цілі – на формування активності музич- ного слуху та музичного мислення. Для досягнення цієї методичної мети обов’язковими є комплекси різних вправ, які взаємодіють на різних рівнях та можуть бути реалізовані лише у систематичних практичних занят- тях. Висновки. Інтонаційно-слухова культура регента як музична здіб- ність та необхідна професійна властивість потребує систематичного комплексного розвитку, який містить систему різноманітних практич- них рішень, головним змістом якої є виховання активності музичного слуху. Домінантою методики сольфеджіо в музичному вихованні регентів є розвиток музичного мислення як здатності мислити звуками (у загаль- ному сенсі) на рівні музичної інтонації та відтворювати звуки на рівні музичної думки. Сольфеджіо в освітній системі регентів – комплексна система розвитку інтонаційних здібностей учнів, їхнього музичного слуху та музичного мислення – усіх тих властивостей, які стають визначаль- ними в майбутній професійній діяльності регентів.
12
Борисова, Ольга, та Євген Петрушевський. "Розвиток гандболу в Україні в умовах глобалізації спорту". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 2 (3 січня 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.2.16-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Розглянуто та узагальнено особливості розвитку гандболу в Україні в умовах глобалізації спорту. Аналіз науково-методичної літератури, нормативно-правових документів та інформації з мережі Інтернет свідчить, що стрімкий розвиток спорту вищих досягнень, особливо протягом останнього десятиріччя, потребує якісно нового підходу до системи організації та підготовки спортсменів до Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу та Європи, враховуючи сучасні тенденції розвитку цього виду спорту. Мета. Обґрунтування напрямів удосконалення системи організації та управління гандболом в Україні в умовах глобалізації спорту. Методи. Системний аналіз; аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів та інформації мережі Інтернет; історичний метод; методи порівняння та аналогії; опитування; методи математичної статистики. Результати. На основі проведених досліджень визначено шляхи подальшого вдосконалення механізму функціонування системи організації управління гандболом в Україні. Проведено експертне опитування фахівців сфери фізичного виховання та спорту про проблемні питання розвитку гандболу в Україні. Аналіз отриманих результатів дозволив узагальнити сучасні підходи до вирішення питань удосконалення системи організації та управління гандболом у державі. Встановлено, що система управління спортом вищих досягнень України потребує реформування. В умовах глобалізації спорту необхідно провести зміни в системі управління сфери фізичного виховання та спорту. Аналізуючи розвиток гандболу у провідних країнах Європейського Союзу (Франція, Німеччина), можна виділити такі особливості: автономія спорту; масовість виду, в основі якої лежить учнівський спорт; взаємодія громадських та державних організації з активною участю держави в регулюванні та фінансуванні програм підготовки спортсменів на різних етапах з урахуванням результатів наукових досліджень, а також підготовка кадрів. Важливою складовою є функціонування центрів підготовки, що створює не лише оптимальні умови для поєднання навчання та занять спортом, а й формує оптимальну атмосферу конкуренції, удосконалення підготовки спортсменів, підвищення кваліфікації та набуття досвіду тренерського складу.
Ключові слова: гандбол, система, організація, управління, спортивна підготовка, Цільова програма, глобалізація.
13
Талдонова, Лілія. "Виховання духовної особистості в навчальному процессі сучасної школи". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 255–65. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-255-265.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню проблем духовності та моральності в вихованні майбутніх поколінь. Враховується досвід науковців, які працювали та працюють над проблемою духовного виховання учнів; розкривають сутність педагогіки духовності та її історичні витоки, аргументовано доводять закономірність введення педагогіки духовності. В статті визначено, на чому повинна будуватися освіта; як створити простір, в якому виховна система пронизуватиме увесь педагогічний процес. Зазначається, що основою виховного впливу є духовний контакт учителя та учня; саме від нього залежить ефект суспільного виховання. Надано декілька визначень поняття “духовність”. Розкрите поняття культури як розуміння певного соціального механізму, який відтворює ті чи інші еталони і норми поведінки, духовні цінності людей. Розглядається вплив літературної освіти на формування духовного світу дитини; окреслюються головні завдання, що стоять перед вчителями-словесниками на сучасному етапі. Надаються приклади нових підходів до викладання літератури, як одного з найдоступніших для школярів видів мистецтва, який формує систему цінностей підростаючого покоління; заходи позакласної роботи, які сприяють формуванню морально-духовних цінностей сучасної молоді; критерії та рівні сформованості духовності школярів; основні умови і вимоги формування духовності особистості. Підкреслено вплив фактів і явищ навколишнього середовища, кіно, телебачення, інтернету на учнів і надані рекомендації педагогам щодо цього, щоб спрямувати ці впливи на правильний шлях. Відмічається, що є головним у вихованні старшокласників, бо саме юність – завершальний етап формування особистості. Ключові слова: морально-духовні цінності, духовність, духовна атмосфера життєтворчості, духовні чесноти, культурна спадщина народу, меркантильність, цинізм, цілеспрямованість, образне мислення, емоційна сфера учнів, духовно і морально зріла особистість, критерії та показники духовності, рівні сформованості духовності, ефект суспільного виховного впливу.
14
Ціпан, Тетяна Степанівна. "ІННОВАЦІЙНІ ФОРМИ ТА МЕТОДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ I СІМ’Ї У ВИХОВАННІ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ". Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 235–41. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.313.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі аналізу науково-педагогічної літератури здійснено розгляд проблеми педагогічної взаємодії школи та сім’ї у вихованні зростаючої особистості, яка представляється нами як спеціально організована система впливів, зв'язків, відносин, узгоджених дій і контактів педагогів і батьків, спрямованих на активізацію спільної діяльності педагогів і батьків в процесі виховання дітей та учнівської молоді, а також сприятливих умов для особистісного розвитку і зростання дітей, організації активного життя школярів. Під активізацією педагогічної взаємодії школи та сім’ї мається на увазі процес, що сприяє: виробленню педагогічної позиції педагогів і батьків для вирішення спільних питань і завдань виховання на основі інтеграції навчальної і виховної діяльності; творчому втіленню теоретичних знань і практичних умінь у практику виховання, виробленню мотиваційної потреби до продукування принципово нових форм, методів і засобів шкільно-сімейного виховання; розвитку здатності педагогів і батьків до свідомого і узгодженого регулювання процесу виховання школярів, внесення своєчасної корекції в виховний процес на основі педагогічної рефлексії.
Вирізнено та схарактеризовано сутнісні характеристики інноваційних методів педагогічної взаємодії: аналіз конкретних ситуацій, конфлікт-метод, метод бліц-гри, методи ігрового проєктування та інтенсивного навчання, психолого-педагогічні тренінги. Актуалізована необхідність використання в процесі педагогічної взаємодії школи та сім'ї інформаційних комунікативних технологій, вирізнені їх переваги.
15
Переверзєва, Світлана Василівна. "Проблеми викладання фізичного виховання в контексті розвитку саморегуляції в учнів і студентів". Освітній вимір 46 (10 грудня 2015): 201–7. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v46i0.2531.
Повний текст джерелаАнотація:
Переверзєва С. В. Проблеми викладання фізичного виховання в контексті розвитку саморегуляції в учнів і студентів
У статті обґрунтовано цільовий напрям розвитку фізичного виховання орієнтованого на педагогічний процес, який полягає у втіленні ефективних ідей, форм навчального змісту діяльності викладача у пріоритеті особистісно pорієнтованого виховання учнів і студентів. Аналізується система навчальної діяльності із застосуванням концептуальнихположень і принципів.
16
Нестеренко, О. М., та Н. А. Горбова. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИНА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ СВІДОМОЇ ОСОБИСТОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (10 квітня 2020): 33–37. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).390.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті теоретико-методологічні механізми впливу державної політики на процес формування свідомої особистості. Необхідність досягнення ефективності правових інститутів вимагає, щоб правова доктрина вбирала в себе результати всебічного дослідження як ідеологічного, так і історико-культурного аспектів юридичних конструкцій. Панівна у державі ідеологія багато в чому визначає характер правосвідомості, правової культури, а відтак – і правового виховання, спрямованого на прищеплення громадянам відповідних цінностей і думок. Найбільш потужним вплив ідеології на свідомість населення є у державах недемократичного вектору розвитку.
Стан і характер виховання молодого покоління визначаються економічними, соціальними, культурними й історичними умовами суспільного розвитку, які склалися в різних країнах. Підходи до розвитку патріотизму у громадян на кожному етапі становлення і розвитку тієї чи іншої держави зазнають змін відповідно до розроблених і прийнятих філософських концепцій, педагогічних теорій, а також вимог суспільства до організації виховної діяльності. Попри те, що патріотизм є універсальним явищем, у різних типах правових систем існують різні підходи до його виховання.
Вивчення механізмів формування та впливу правової культури і правової ідеології має істотне значення для прояснення механізму наступності та формування інновацій у правових системах, розкриття ідейних підстав інтеграції професійної і суспільної правосвідомості. Правова ідеологія об’єктивує право, перетворює його з продукту інтерсуб’єктивної соціальної взаємодії у відносно самостійний, об’єктивно існуючий регулятор, який накладає на адресатів стандарти належної поведінки.
Отже, незважаючи на деякі зусилля, до вирішення проблем патріотичного виховання в Україні ще відсут-ній комплексний і збалансований підхід. Ще не створена цілісна система, для чого необхідно скоординувати зусилля законодавчої та виконавчої влади, всіх зацікавлених громадських організацій, вітчизняної педагогічної науки.
17
Богуш, Алла. "МЕТОДИЧНА СПРЯМОВАНIСТЬ ПЕДАГОГIЧНОЇ СПАДЩИНИ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО: МЕТОДИЧНА АБЕТКА ВЧИТЕЛЯ". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 27–33. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.177.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті позиціоновано аналіз методичної спрямованості педагогічної спадщини Василя Сухомлинського, його «методичної абетки». Подано визначення понять «методика», «методика навчання», «методика виховання», «методична спрямованість педагогічної діяльності вчителя». Розкрито методичні поради, методичні нотатки В. О. Сухомлинського.
Методика визначається як цілісна система взаємопов’язаних засобів, форм, методів і прийомів позитивного впливу на особистість, яка навчається чи виховується, та вчення про цю систему. Методика дає відповідь на запитання практики: кого?, чого?, як?, для чого?
Методичну спрямованість педагогічної діяльності вчителя розуміємо як умотивовану позитивну налаштованість на виховання і навчання учнів, розвиток у них творчого мислення, допитливості, винахідливості, потягу до нових знань, формування у них практичних дослідницьких умінь і навичок, емоційно-ціннісного ставлення до довкілля, громадянського світогляду, моральної вихованості і високої духовності.
Узагальнено розуміння Василем Сухомлинським феномену «методика виховання/навчання» як ємного, більш узагальненого поняття, що вміщує такі його складники: педагогічна майстерність, педагогічна культура учителя, його мовленнєва та емоційно-почуттєва культура, психологічна обізнаність із віковою категорією учнів та «спеціальна спрямованість виховання», що, по суті, становить методичну культуру вчителя. У статті докладно прописано найбільш вагомі, на наш погляд, методичні поради і рекомендації Василя Сухомлинського вчителю/вихователю.
18
Петрачков, Олександр, та Олена Ярмак. "Використання засобів функціонального тренінгу у підвищенні показників фізичного стану юнаків". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 1 (3 липня 2021): 50–54. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.1.50-54.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Однією із актуальних проблем у практиці фізичного виховання студентської молоді на сьогодні стоїть питання пошуку та розробки оздоровчих технологій, які будуть сприяти збереженню та зміцненню фізичного здоров’я. Мета. Визначити вплив засобів функціонального тренінгу на фізичний стан юнаків 18–19 років у процесі фізичного виховання. Методи. Аналіз літературних джерел і узагальнення даних спеціальної науково-методичної літератури; педагогічне спостереження, педагогічне тестування фізичної підготовленості та педагогічний експеримент; методи антропометрії і функціональної діагностики; методи математичної статистики. Результати. В ході педагогічного експерименту було встановлено, що заняття із використанням засобів функціонального тренінгу мали позитивний комплексний вплив на роботу кардіо-респіраторної системи, рівень фізичної працездатності і підготовленості. Порівнюючи результати показників функціонального стану наприкінці педагогічного експерименту, виявили у юнаків вірогідні зміни (р < 0,05; р < 0,01) у показниках частоти серцевих скорочень у стані відносного спокою та пробах із затримкою дихання Штанге і Генчі. Середньогрупові значення індексу Руф’є та Робінсона теж зазнали позитивних вірогідних змін (p < 0,05; p < 0,01), що вказує на покращення функціональної здатності серцевого м’яза, резервних можливостей серцево-судинної та дихальної систем. Завдяки заняттям функціональним тренінгом переважна більшість юнаків змогли скласти тести і нормативи щорічного оцінювання фізичної підготовленості населення України на позитивні бали. Отримані результати педагогічного експерименту дають підстави стверджувати, що засоби функціонального тренінгу, які застосовували у процесі фізичного виховання, мали позитивний вплив на переважну більшість досліджуваних показників.
Ключові слова: фізичний розвиток, кардіо-респіраторна система; фізична підготовленість, студентська молодь.
19
Sheptytska, L. B., N. G. Zakharchyn та O. A. Chaplyk. "Система національно-патріотичного виховання у вищому навчальному закладі лісотехнічного профілю". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 10 (29 листопада 2018): 135–38. http://dx.doi.org/10.15421/40281026.
Повний текст джерелаАнотація:
Враховуючи потреби часу і важливість формування світогляду молоді, на прикладі Національного лісотехнічного університету України відстежено процес формування системи національно-патріотичного виховання студентів впродовж періоду його становлення. Опираючись на нормативно-правові акти, обґрунтовано потребу створення Ради з організації виховної роботи та залучення до цієї роботи Координаційної ради кафедр гуманітарно-соціальних дисциплін та інших підрозділів університету. Окреслено основні напрями виховання студентів: національно-громадянський, військово-патріотичний, екологічний, громадянсько-правовий та ін., особливу роль серед яких відведено екологічному. Наведено основні форми вживання виховних заходів в університеті. Доведено необхідність активізації подальшої роботи в напрямі національно-патріотичного виховання. Окреслено роботу колективу університету в пошуку нових форм та методів здійснення виховних заходів та вирішення проблеми подолання пасивності та інертності частини студентського середовища. Стверджено, що активна участь студентів у позанавчальному житті університету також сприяє формуванню у них Soft Skills (м'яких навичок), в яких зацікавлені сучасні роботодавці. Акцентовано увагу на перспективі створення арт-студії та молодіжного центру для співпраці студент – викладач на виховній ниві.
20
Zinkevych, Vasyl I. "МЕТАМОРФОЗИ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ОСВІТИ У ГОРИЗОНТІ ЇЇ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 1 (8 липня 2020): 36–43. http://dx.doi.org/10.15421/342004.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується процес саморозгортання явища управління в контексті життєвого циклу системи індустріальної освіти. Доводиться, що на етапі зростання відбувається пошук форм організації управління у відповідності до ментальності народу і практики національної держави; на етапі зрілості менеджмент освіти досягає своїх завдань завдяки стандартизації, спеціалізації, синхронізації, концентрації, максимізації і централізації управління освітою; занепад системи супроводжується надмірним і жорстким адмініструванням, що веде до консервації віджившої свій час системи індустріальної освіти. Організаційні проблеми в управлінні системою індустріальної освіти полягають у тому, що, по-перше, процес індустріальної освіти вичерпав себе остаточно, на його долю залишається лише фахова підготовка робочої сили для обслуговування наявних продуктивних сил, що були створені на попередніх етапах; по-друге, процес виокремлено від навчання і виховання молодого покоління населення планети, оскільки воно інтуїтивно бажає вчитись новому змісту освіти і жити в умовах інформаційної доби; по-третє, у арсеналі соціального управління сучасності немає навіть адекватного інструменту на випадок занепаду соціальних систем, що ґрунтуються на суспільному поділі індустріальної праці; по-четверте, зруйнована основа саморегуляційного контуру соціальних систем, оскільки мораль індустріальної доби себе вичерпала і тим самим зробила добру справу – звільнила аксіологічний сегмент простору освіти для формування паростків нової моралі. Доводиться, що система освіти, почала відставати від ритму природного саморуху цивілізації. Вона не змогла довго утримуватись у стані гомеостазу, оскільки в рух прийшла підстава і умови. На цій високій напруженості, що склалася у системі індустріальної освіти, з одного боку, а з іншого – між нею і іншими підсистемами планетарного соціального організму, вона потрапила у стан кризи.
21
Анохін, Едуард. "Система проведення змагань у кіберспорті". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 3 (2 лютого 2022): 3–7. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.3.3-7.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. На сучасному етапі розвитку спорту кіберспорт виступає як соціальне явище в широкому розумінні цього визначення і як спорт що містить спільні риси, притаманні іншим видам спорту. Мета. Дослідити та визначити особливості системи проведення змагань у кіберспорті. Методи. Аналіз літературних джерел та даних мережі Інтернет; опитування; узагальнення. Вирішення поставлених завдань здійснювали на базі кафедри інноваційних та інформаційних технологій у фізичній культурі і спорті Національного університету фізичного виховання і спорту України, м. Київ, Федерації кіберспорту України. Результати. Особливістю системи змагань у кіберспорті є виключення елементу випадковості. Визначено специфічні особливості системи змагань та змагальної діяльності в кіберспорті: наявність мережі Інтернет, спільна взаємодія зі змагальним середовищем, неможливість відриву від змагального середовища в процесі змагання, реальний час та відсутність контакту між гравцями і командами. Організатором міжнародних змагань виступає фірма-розробник ігор. В наявності обмежена рухова діяльність гравців. Спільними рисами системи змагань, характерними як традиційним видам спорту, так і кіберспорту, визначено: наявність команд, гравців, матеріально-технічна база та оснащення, наявність правил змагань, система та спосіб змагань, призовий фонд, система суддівства, облаштування місць змагань, вболівальники. Для системи змагань у кіберспорті характерними є такі способи: коловий, олімпійський з вибуванням, олімпійський з вибуванням після двох поразок, швейцарський, змішаний. Гра через локальну мережу Інтернет забезпечує особисту присутність усіх учасників і глядачів, достатню та однакову для всіх пропускну здатність. Доведено припущення щодо обґрунтування кіберспорту як виду спорту, якому притаманні спортивна складова, методика підготовки, система змагань та всі елементи тренувального процесу, як і традиційним видам спорту, та наявність специфічних ознак.
Ключові слова: кіберспорт, система змагань, змагальна діяльність, спорт.
22
Storizhko, Oleksandr. "Екологічна освіта як одкровення природотворчої діяльності". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2019): 174–90. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2019.1-2.09.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена визначенню місця екологічної освіти в системі освіти загалом, сутності цієї освіти та її значення для практичної діяльності у контексті поліпшення екологічних відносин, збереження довкілля і створення нових, ще не існуючих природних форм.
Евристична діяльність у контексті природотворчості виробляє необхідну суму знань, котра тією чи іншою мірою включена в систему освіти та просвітництва. Освіта являє собою універсальну систему цілеспрямованої соціалізації індивідів у суспільстві у вигляді єдності виховання та навчання. Ця система включає в себе комплекс різноманітних проблем [соціальних, психологічних, екологічних], рішення яких, у кінцевому рахунку, крім всього іншого, неможливе без розробки нової концепції освіти, без використання нових форм навчання, його сучасного методологічного і методичного забезпечення. У цьому контексті комп’ютерне моделювання різних стадій освітнього процесу – це один зі способів його вдосконалення, котрий дає визначену можливість творчого перетворення застарілих форм та прийомів. При цьому найважливішим завданням власне екологічної освіти є формування в людини екологічної свідомості, котра інтегрує у собі знання, норми, цінності та практичні рекомендації в питанні про людину та її ставлення до природного середовища.
23
Пивоваренко, М. С. "СИСТЕМА ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНИХ ЯКОСТЕЙ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНО-РИТМІЧНОЇ ГІМНАСТИКИ: ВІД МОДЕЛЮВАННЯ ДО РЕАЛІЗАЦІЇ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 186–95. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-186-195.
Повний текст джерелаАнотація:
Нині все більше набувають актуальності проблеми виховання високоморального, висококультурного, фізично досконалого молодого покоління, спроможного до розбудови могутньої держави. Тому серед провідних завдань, що постають перед сучасною системою освіти варто виокремити пріоритети цілісного розвитку й гармонійного виховання особистості, зокрема її морально-естетичних якостей. Зауважимо, що основоположною ланкою освіти у процесі виховання означених якостей, є дошкільна. Тому окреслюється важливість цілеспрямованості виховання, починаючи з дошкільного дитинства. У статті визначено роль методу моделювання в галузі освіти. Означено коло передових наукових праць з досліджуваної проблеми. Розкрито ключові аспекти структурно-функціональної моделі системи виховання морально-естетичних якостей у дітей старшого дошкільного віку засобами музично-ритмічної гімнастики. У процесі розгляду запропонованої структурно-функціональної моделі висвітлено складові кожного блоку та їх роль у досягненні передбачуваного результату. Також у статті окреслено шляхи впровадження структурно-функціональної моделі системи виховання морально-естетичних якостей у дітей старшого дошкільного віку засобами музично-ритмічної гімнастики в освітній процес сучасного закладу дошкільної освіти, та вагоме значення результативності її впровадження. Серед способів реалізації представленої моделі визначено роботу з дітьми дошкільного віку й здобувачами педагогічних закладів вищої освіти. Перспективою подальших наукових досліджень визначено: розширення кола методів і засобів педагогічної діяльності задля підвищення морально-естетичної вихованості молодого покоління.
24
Hlukhov, Ivan, та Pityn Maryan. "Концепція системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти". Physical education, sport and health culture in modern society, № 1(53) (1 квітня 2021): 3–11. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2021-01-03-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Нагальною науковою та прикладною проблемою сучасного фізичного виховання в закладах вищої освіти є обґрунтування системного підходу до навчання студентів плавання, що враховуватиме наявний досвід і сучасні вимоги, студентоцентризм процесу й об’єктивність критеріїв забезпечення. Мета роботи – обґрунтувати концепцію системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти. Матеріал і методи: теоретичний аналіз та узагальнення, вивчення документальних матеріалів, соціологічні методи опитування, системний аналіз, історико-логічні методи. Результати. Ключовим чинником концепції є вхідна інформації. Вона підрозділяється на кілька елементів. Перший елемент визначається суттєвою суспільною значущістю. Більш наближеними до предмету наукового пізнання виступають суб’єктна та об’єктна значимість навчання плавання. Кожен з елементів вихідної інформації несе відповідальність за зміст і спрямованість окремих елементів на рівні системи навчання плавання студентів. Базовим блоком концепції виступає система навчання плавання студентів ЗВО. Визначена необхідність розмежування двох частин цієї системи. Перша з них (процесна) містить значну частину елементів (компонентів), які дають змогу зрозуміти сутність цієї систе- ми, друга − результатна. Підсумком концепції навчання плавання студентів ЗВО в умовах фізичного виховання є наявність вихідної інформації. Базовими функціями системи навчання плавання студентів ЗВО визначено такі: соціалізувальна, комунікативна, мотиваційна, прогресувальна, систематичності, самоствердження, оздо- ровчо-корекційна, прикладна. Спеціальними для системи навчання плавання студентів ЗВО ми вважаємо такі принципи: поліструктурності й диференційованості, відповідності та ґрунтовності, ресурсності та мотивації, індивідуальності й доцільності, динамізму та прогресування, контролю й керованості. Висновки. На теоретичному та методологічному рівні доведено можливість створення передумов навчання плавання студентів закладів вищої освіти в умовах фізичного виховання. Вони полягають в запропонованій концепції, що безпосередньо містить опис вхідної інформації, обґрунтування та характеристику системи навчання плавання студентів закладів вищої освіти (із виокремленням процесної та результатної частин) та вихідну інформацію.
25
Черкаський, Ярослав. "ОСВІТА ДОРОСЛИХ ЗАСУДЖЕНИХ У ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВАХ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ: ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ АСПЕКТ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, № 15 (20 січня 2020): 171–83. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(15).2019.171-183.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано нагальність розвитку й удосконалення системи підготовки дорослих засуджених до звільнення. Проаналізовано організаційні умови освіти дорослих засуджених у пенітенціарних установах Великої Британії на підставі вивчення наукових праць учених й нормативних документів. Визначено й проаналізовано організаційні форми освіти засуджених в установах виконання покарань Англії та Уельсу: академічні кваліфікації, професійне навчання і зайнятість, програми корекції поведінки правопорушників, релігійне навчання й виховання, налагодження соціальних зв’язків, програму переселення «Через ворота». Результати наукового пошуку свідчать про те, що пенітенціарна система Великобританії має широкий спектр освітніх послуг, що відповідають індивідуальним потребам. Кожен засуджений може користуватися цими послугами після складання індивідуального плану підготовки до звільнення на основі оцінки ризиків і потреб засудженого. Виокремлено позитивні ідеї досвіду Великої Британії, які потребують подальшого вивчення з метою імплементування їх в систему виправлення і ресоціалізації засуджених в Україні.
Ключові слова: реабілітація засуджених; освіта засуджених; освіта дорослих; організаційні умови освіти засуджених; форми освіти засуджених; установа виконання покарань.
26
Щербина, Віталій, та Олена Чабан. "Формування емоційного світу дитини в педагогічній творчості Василя Сухомлинського". New pedagogical thought 108, № 4 (6 січня 2022): 146–51. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-108-4-146-151.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз проблеми формування емоційного світу дитини в педагогічній творчості Василя Сухомлинського. Схарактеризовано основні праці педагога («Серце віддаю дітям», «Павлиська середня школа», «Методика виховання колективу»), в яких викладено та доведено на практиці положення про те, що від активності особистості дитини залежить формування її емоційного світу. Доведено, що в різні періоди вікового розвитку дитини основою її розвитку виступає різноманітність видів діяльності (гра, навчання тощо), від яскравості та насиченості якої залежить формування емоційного світу дитини.
Окреслено, що в Павлиші видатним педагогом була розроблена й зреалізована чітка цілеспрямована освітня система, всі складники якої (форми, методи, прийоми, засоби) ґрунтувалися на народно-педагогічних і гуманістичних засадах, а також мали дитиноцентричний характер. Мету окресленої вище системи педагог убачав у формуванні радісного й позитивного ставлення дитини до життя. У зв’язку з цим поряд із традиційними підходами В. Сухомлинський застосовував нові авторські методики, як-от складання казок, етичні бесіди, культуру бажань та ін.
Розкрито творчі ідеї педагога стосовно зв’язку емоційно-вольової складової у формуванні особистості школярів із прагненням до самовиховання. Визначено напрями та засоби актуалізації емоційно-вольових передумов становлення особистості дитини як суб’єкта виховання. Описано можливість урахування виявлених вікових та індивідуальних особливостей особистості школяра як суб’єкта виховання в сучасній школі.
27
Omelianenko, Inna. "Соціально-економічні та політичні передумови конструювання першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні". Physical education, sport and health culture in modern society, № 3(51) (30 вересня 2020): 10–16. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2020-03-10-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Актальність. Упродовж незалежності України її шкільна система освіти перебуває в зоні неперервних змін: реформ, модернізацій, трансформацій, оновлення, магістральним напрямом яких є побудова національної гуманної, демократичної, особистісно орієнтованої школи. Серед її нерозв’язаних проблем – недосконалість змісту загальної середньої освіти, який є основною складовою частиною освітньої системи. Зміст освіти в узагальненій формі відображає досягнутий суспільством рівень культури для подальшого його піднесення. Фізичне виховання, як одна з форм соціальних відносин є продуктом діючої суспільно-економічної формації. Тому функціонування системи фізичного виховання та її зміни зумовлені соціально-культурними, політично- релігійними, економічними й особистісними факторами. Їх дослідження дасть змогу усвідомити закономірності розвитку системи фізичного виховання України; сприятиме виробленню науково обґрунтованого курсу її подальшого поступу; запобігатиме суб’єктивним рішенням; формуватиме національну самосвідомість як умову збереження незалежності України. Мета дослідження – виявити політичні, економічні та суспільні перед- умови розробки навчальної програми з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл (1993 р.) Методи дослі- дження – вивчення та узагальнення інформаційних джерел, порівняльного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, герменевтичний. Результати дослідження. Розробка першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні (1993), уведена в практику загальноосвітніх закладів освіти невдовзі після проголошення її самостійності, дублювала свою попередницю УРСР (1988) в основних положеннях пояснювальної записки, попри несуттєві розбіжності. Інерційне «відлуння» радянської системи в прийнятому документі зумовлене низкою об’єктивних політичних, економічних та суспільних обставин: проголошенням незалежності України в 1991 р.; недостатнім часом для усвідомлення чиновниками свого місця у процесі державотворення й масштабу нових завдань; домінуванням бюрократичних методів управління та неготовністю фахівців до прояву самостійності в прийнятті оригінальних рішень; відсутність економічних перетворень, бідністю й соціальною незахищеністю українців; відголосом ієрархії культурних цінностей радянських часів.
28
Петрук, Наталія. "ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНОЗНАВСТВА У ВИЩІЙ ШКОЛІ ЯК НАЦІОНАЛЬНА ПОТРЕБА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 24, № 1 (7 травня 2021): 353–65. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v24i1.649.
Повний текст джерелаАнотація:
Українознавство – це навчальна дисципліна, яка є частиною простору гуманітарних наук у вищій школі. Необхідність її викладання пов’язана з процесом формування інтегративного знання про Україну й українство, з актуальною потребою пізнання світоглядних, геополітичних, культурних основ українського буття. Важливі завдання покладаються на українознавство в контексті виховання особистості, органічного входження її в український світ, зміцнення почуття національної ідентичності. Українознавство – це націєтворча дисципліна, яка об’єктивно сприяє розвитку етнонаціональних процесів в Україні. Філософсько-гуманістичні основи українознавства проявляються в тому, що в межах цієї навчальної дисципліни органічно синтезуються процес пізнання українського світу і система виховання, університетська та народна педагогіка. Головна мета, яка досягається при викладанні курсу українознавства – це не лише знання, але й виховання громадянина з чіткою національною позицією і державницьким спрямуванням свідомості, стійкими гуманістичними етичними та естетичними принципами діяльності. Одним із нагальних завдань, що стоять перед вищою школою України, є формування цілісного методичного комплексу, змістом якого є вивчення становлення і розвитку української спільноти, визначення її місця у світі, аналіз діяльності світового українства, історії формування українського етносу. Статус українознавства в університеті повинен визначатися потребами осягнення й розуміння феномена України як соціокультурної реальності, дослідженням особливостей процесів націєтворення, виховання нового покоління молодих людей, формування національної ідентичності. Окреслюючи місце України в сучасному глобальному світі, українознавство орієнтоване на посилення процесів інкорпорування високих зразків національної культури в масову свідомість.Українознавство – це гуманітарна наука, що ґрунтується на поєднанні виховання та навчання. Це система знань і науково-освітня методологія. В такій ролі українознавство сприяє формуванню та розширенню гуманітарного простору у вищій школі. Отже, задовольняється потреба молодої людини в знанні про український етнос, про його історію та культуру, про шляхи націє- і державотворення.
29
Pylypchak, Ivan, та Orest Loiko. "Авторська програма фізичної підготовки курсантів вищих військових навчальних закладів у період первинної підготовки з використанням засобів кросфіту". Physical education, sports and health culture in modern society, № 2(42) (26 липня 2018): 38–42. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-02-38-42.
Повний текст джерелаАнотація:
У роботі розглянуто актуальні проблеми вдосконалення фізичної підготовленості курсантів вищих військових навчальних закладів у період первинної підготовки. Досліджено можливості підвищення ефективності тренувального процесу використанням системи неспеціалізованої високоінтенсивної підготовки кросфіт. Проведений аналіз сучасних наукових і літературних джерел дає підставу стверджувати, що система підготовки кросфіт позитивно впливає на рівень фізичної підготовленості курсантів, підсилює їх мотивацію до фізкультурно-спортивної діяльності, сприяє оволодінню знаннями сучасних підходів до організації фізичної підготовки, навичками й уміннями самостійного тренування та ведення здорового способу життя. Мета статті – розробити програму вдосконалення фізичної підготовленості курсантів вищих військових навчальних закладів у період первинної підготовки із застосуванням засобів кросфіту. Структура експериментальної авторської програми містить мету, завдання програми, засоби, етапи та їх завдання, форми проведення тренувань. Запропоновано методологічний підхід до розробки програми фізичної підготовки курсантів, що поєднує в собі загальноприйняті засоби розвитку фізичних якостей (70 % від загального часу навчального заняття) і засоби кросфіту (30 % від загального часу навчального заняття). Отримані дані можуть бути використані в розробці типових програм із фізичної підготовки курсантів, у викладанні теорії й методики фізичного виховання для курсантів спеціалізованих вищих навчальних закладів освіти, а також військовослужбовців Збройних сил України. Установлено, що система фізичного виховання курсантів, яка склалася в державі, є малоефективною. Вона не забезпечує бойової та прикладної готовності курсантів до професійної діяльності й подальшої служби та потребує постійного вдосконалення. У перспективі передбачено експериментальну перевірку ефективності розробленої програми.
30
Сверлюк, Лілія. "Історико-культурний концепт формування гуманних взаємин у дитячому хоровому колективі". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 143–48. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.23.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання гуманізації освіти є складним процесом, який має досить довготривалу історію. Її намагалися осмислити, а також визначити роль музики в естетичному та духовному вихованні ще в античні часи. Як система філософських поглядів і напрям суспільної думки вона виникла в античні часи, сформувалася в епоху Відродження і розвивалася в наступні періоди аж до сьогодення. Провідним засобом виховного впливу на дітей є шкільні хорові колективи. Зазначено, що в багатьох творчих колективах ще не забезпечено відповідних умов морально-естетичного виховання, прищеплення гуманних цінностей, що впливає на функціонування навчально-виховного процесу в цілому. Наближення до гуманізму відбувається в процесі активної музичної діяльності в умовах творчого спілкування з однолітками, коли створена атмосфера співпраці вихователя із вихованцем, що сприяє процесу самопізнання, самовдосконалення учасника хорового колективу.
31
Kasych, M. A. "ПРОЦЕС ВИХОВАННЯ ПОЧУТТЯ ДОБРОТИ ЗА ДОПОМОГОЮ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗОК ОСКАРА ВАЙЛДА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 93, № 6 (29 листопада 2019): 121–28. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-93-6-121-128.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається проблема морально-етичного виховання дітей, виховання в них почуття доброти. Розглянуто поняття доброти як найвищої, абсолютної загальнолюдської цінності. Авторка пропонує здійснювати процес виховання за допомогою мистецтва літератури. У статті обґрунтоване використання казок з метою виховання почуття доброти, оскільки казка – жанр літератури з високим дидактичним потенціалом. Розглянуто поняття казкотерапії як різновиду психологічної корекції. Авторка підкреслює перевагу використання літературних казок з метою морально-етичного виховання, оскільки на відміну від народної, авторська казка, хоч і успадковує з фольклору чіткий поділ героїв на позитивних і негативних, але образи героїв в авторських творах ˗ вже не типажі народних казок, а більш-менш складні характери, та й сюжети не зводяться до традиційних схем. Тому й система цінностей читача стає все більш складною і багатою, оцінки – менш категоричними, а уявлення про людину – багатограннішими. У статті запропоновано використовувати літературні казки Оскара Вайлда, оскільки в них переважають роздуми про співвідношення добра, зла і краси, вони відзначаються неймовірною фантазією і гуманістичним настроєм. Авторка наводить приклади завдань до літературних казок Оскара Вайлда, що покликані допомогти дітям відкоригувати поведінку, розвинути критичне та творче мислення, естетичні смаки. Ключовою ідеєю статті є процес виховання почуття доброти у контексті естетичного виховання.
32
Yalovyk, Volodymyr, Anton Yalovyk та Olena Sobchuk. "Історичні аспекти становлення та розвитку фізкультурно-спортивного товариства «Спартак» на Волині". Physical education, sports and health culture in modern society, № 3(47) (1 жовтня 2019): 36–42. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2019-03-36-42.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Спортивні товариства відіграли значну роль у фізичному вихованні різних груп населення. Серед спортивних товариств на Волині провідна роль наалежить Фізкультурно-спортивному товариству «Спартак». У процесі історичного розвитку виробилася своя система фізичного виховання населення та підготовки спортсменів, яка, на жаль, за останні роки дещо знизилася, а результати діяльності розгублені й із роками стають забуті. Мета дослідження – виявити особливості створення та розвитку фізкультурно- спортивного товариства «Спартак» на Волині та його діяльності. Матеріалом і методами дослідження слугували історико-педагогічний аналіз літературних, програмно-нормативних архівних документів і матеріалів, опитування фахівців. Результати дослідження. Аналіз та узагальнення архівних документів дали підставу розкрити спортивно-масову діяльність фізкультурно-спортивного товариства «Спартак». ФСТ «Спартак» започаткувала свою діяльність у 1940 р. Війна перервала роботу товариства, яке відновила знову свою діяльність у 1944 р. Із 1997 р. товариство ліквідовано, а в 1992 р. – відновлено. Із 2000 р. ФСТ «Спартак» регулярно почав проводити спортивно-масову роботу, зокрема обласні спартакіади «Здоров’я» серед державних службовців, «Тато, мама і я – спортивна сім’я» серед працівників ПАТ «Волиньгаз», супермаркетів ГК «ПАКО-ХОЛДІНГ», серед клубів за місцем проживання, «Спортивне довголіття – спорт для всіх – радість життя серед ветеранів», серед вихованців дошкільних навчальних закладів «Спорт для всіх – спільне майбутнє», студентські фестивалі «Будь здоровий та привабливий». У ФСТ «Спартак», окрім фізкультурно- оздоровчої роботи, здійснювалася підготовка спортсменів високої кваліфікації. За період незалежної України в товаристві підготовлено одного заслуженого майстра спорту України, 10 майстрів спорту України між- народного класу, 59 майстрів спорту України та вісім учасників Олімпійських ігор. Висновки. У роки незалежності у фізкультурно-спортивному товаристві «Спартак» сформувалася система фізичного виховання різних категорій населення Волинської області.
33
Shulga, Anastasia, та Natalia Surina. "Соціальний захист дитинства в Україні: нормативно-правове забезпечення та сучасний стан (на прикладі Миколаївської області)". Public Administration and Regional Development, № 8 (30 червня 2020): 618–53. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.08.13.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано нормативно-правове забезпечення соціального захисту дитинства в Україні, окреслено сучасний його стан (на прикладі Миколаївської області), виявлено існуючі проблеми у досліджуваній сфері та запропоновано способи їх вирішення. На початку статті визначено сутність поняття «соціальний захист» та «соціальний захист дитинства», наведено різні точки зору вчених на тлумачення цих двох термінів. Основна частина статті присвячена характеристиці становлення системи соціального захисту дитинства та її нормативно-правового забезпечення. Встановлено, що за роки незалежності України у вирішенні питань соціального захисту дітей ратифіковано низку міжнародних нормативно-правових актів, прийнято векторні вітчизняні закони та інші правові документи, вивчається та застосовується кращий іноземний досвід розвинутих країн світу в побудові сучасної національної системи охорони дитинства тощо. Також вжито суттєвих заходів щодо запровадження в країні проактивної соціальної політики стосовно родин, які виховують дітей. При цьому з’ясовано, що наразі вітчизняна система соціального захисту дітей не відповідає всім потребам населення країни та повною мірою не виконує взяті на себе зобов’язання, спрямовані на забезпечення соціально-правових гарантій прав дітей. Проаналізовано систему закладів інституційного догляду та виховання дітей, а також досліджено розподіл дітей за віком, за терміном перебування у закладах по їх догляду в Миколаївській області тощо. Встановлено, що деінституціалізація має на меті запровадження змін у системі захисту дитинства, орієнтованих передусім на збереження та підтримку сім’ї, якнайкраще забезпечення прав та інтересів дітей. Така політика є умовою для проведення реформ, які спрямовані на зменшення рівня сирітства в країні. У підсумку зазначено, що комплексна реалізація запропонованих у статті заходів сприятиме вирішенню існуючих проблем у вітчизняній системі соціального захисту дитинства, координації і спрямуванню дій усіх суб’єктів соціальної роботи на раннє виявлення сімейного неблагополуччя, надання родинам із дітьми комплексної підтримки і допомоги в подоланні складних життєвих обставин.
34
Сойчук, Руслана Леонідівна. "ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНИЙ АСПЕКТ ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СОЛІДАРНОСТІ В УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 42–50. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.116.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. У статті розглянуто вагомість проблеми виховання національної солідарності в учнівської молоді як основи національного самоствердження та запоруки консолідації української нації. З’ясовано, що у кризовий період націєстановлення змінюється система національних цінностей та загострюється потреба у формуванні позитивної національної ідентичності й національному згуртуванні задля подальшого національного самоствердження кожної особистості громадянина та Української держави. Проаналізовано різні погляди учених на сутність поняття «національна солідарність» у руслі вітчизняних та зарубіжних досліджень. Схарактеризовано основні принципи організації процесу виховання національної солідарності в учнівської молоді в умовах закладу ЗСО. Визначено основні характеристики і завдання, особливості й умови ефективної взаємодії педагога й учнів. Представлено традиційні та інтерактивні форми і методи виховної роботи зі школярами, які забезпечують цілісний системний підхід до організації процесу виховання національної солідарності в учнівської молоді в позаурочній діяльності.
35
Прокопенко, І. Ф., та О. А. Мкртічян. "СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ". Педагогіка та психологія, № 61 (квітень 2019): 146–64. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.61.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні умови, орієнтація суспільства на демократичні засади, модернізація системи дошкільної освіти (різноманіття форм дошкільного виховання, варіантність навчальних програм) зумовлюють необхідність змін в системі підготовки вихователів. У статті висвітлено актуальну проблему підготовки майбутніх вихователів до професійної діяльності з дітьми дошкільного віку, яка знайшла відбиття в багатьох сучасних науково-педагогічних дослідженнях. Проведено аналіз теоретичної бази дослідження, зокрема, найбільш відомих учених у галузі професійної підготовки майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти таких, як Г. Аніщенко, Г. Бєлєнької, І. Бутенко, О. Вашак, С. Гаврилюк, Н. Давкуш, І. Дичківської, А Залізняк, С. Петренко, Т. Філімонової, Т. Танько та ін. Мета статті: на основі аналізу науково-педагогічних джерел визначити суть поняття «підготовка майбутніх вихователів», розкрити роль та значення підготовки фахівців у професійній діяльності в закладах дошкільної освіти. У процесі дослідження використано такі методи: аналіз, порівняння, узагальнення для вивчення наукової літератури з окресленої проблеми, що дозволило визначити суть і особливості підготовки майбутніх вихователів у закладах вищої освіти (ЗВО). Зазначено, що нині значна увага приділяється проблемі підготовки студентів факультету дошкільної освіти, адже головною постаттю, від якої залежить навчання, виховання та розвиток дітей дошкільного віку, є вихователь закладу дошкільної освіти (ЗДО). Визначено та уточнено суть поняття «підготовка майбутніх вихователів» та розкрито зміст професійної підготовки студентів дошкільної освіти у ЗВО та здатності, якими вони мають володіти для успішної професійної діяльності. Комплексний аналіз проблеми підготовки майбутнього вихователя в науковій психолого-педагогічній літературі свідчить про те, що у сучасних умовах система підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти розглядається вченими як багатофакторна структура, головне завдання якої полягає в набутті кожним студентом особистісного сенсу діяльності, формуванні професійної майстерності, постійно зростаючий інтерес до роботи з дітьми та їхніми батьками, а також у розвитку успішності в діяльності, на основі якої по-новому вирішуються питання підвищення ефективності виховання у ЗДО.
36
ДЬОМІНА, Вікторія. "ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ВИХОВАННЯ БІЛІНГВАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ". Humanities science current issues 1, № 19 (18 травня 2019): 159–64. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4863.1/19.167621.
Повний текст джерела
37
Петренко, Оксана Борисівна. "ПИТАННЯ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ В КОНТЕКСТІ ФІЛОСОФСЬКО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ НІМЕЧЧИНИ (СЕРЕДИНА ХVІІІ –ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)". Інноватика у вихованні 1, № 12 (21 листопада 2020): 27–40. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i12.317.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті здійснено цілісний історико-педагогічний аналіз питання сімейного виховання в контексті філософсько-педагогічної спадщини Німеччини з середини ХVІІІ – до початку ХХІ століття. Оскільки зміст, цілі й методи виховання дитини у сім’ї завжди визначалися й визначаються вимогами часу, специфіка виховання зумовлена рівнем економічного розвитку держави, ідеологічними особливостями, культурою, релігією, які домінують у певній країні, особливо цікавою у цьому контексті є Німеччина, в якій склалася своєрідна система сімейного виховання з унікальними традиціями. Тлумачення сімейного виховання дитини в німецькій філософсько-педагогічній спадщині розвивалося й удосконалювалося відповідно до розвитку німецького суспільства у контексті культури німецького народу.
Схарактеризовано погляди на виховання дитини в німецькій сім’ї філософів і педагогів визначеного періоду (І. Канта, Г. Гегеля, Вільгельма фон Гумбольдта, Й. Ф. Гербарта, А. Дістервега, Ф. Фребеля, Пауля Антона де Лагарда, В. Лайа, Р. Штайнера, Ю. Лангбена, Ф. Кроума, Вільяма Віндельбанда, Отто Вільмана, Густава Адольфа Лінднера, Пауля Наторпа, Гуго Гаудіга, Бертольда Отто, Е. Шпрангера, Зігмунда Бернфельда, Е. Фромма, Рене Кеніга, К. Молленхауера, Ульріха Бека, Хельги Цайхер, Г. Гудджонса, Б. Боїза). На основі здійсненого аналізу зроблено висновок про те, що під впливом ідей видатних філософів та педагогів у Німеччині відбулись якісні зрушення у сприйнятті сімейного виховання: від суворого й аскетичного у Середньовіччі, гуманного в епоху Відродження та Реформації, чітко організованого в епоху Нового Часу та Просвітництва до усвідомлення сімейного виховання як одного з найвідповідальніших завдань німецького суспільства на початку ХХІ ст. З’ясовано, що проблема сімейного виховання – один з найбільш досліджуваних теоретичних аспектів німецької гуманітарної науки, який розробляють сьогодні філософи, педагоги, психологи, соціологи й спеціалісти інших галузей науки.
38
Чайка, О. І. "ПРОЄКТУВАННЯ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ПОЛІКУЛЬТУРНОСТІ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 358–70. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-358-370.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкриваються теоретичні основи проєктування процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, в основу якого покладено науковий метод моделювання; обґрунтовано технологію виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов, складовими якої є структурно, змістовно та функціонально пов’язані між собою усі компоненти полікультурності особистості: лінгвокультурологічні знання; полілінгвальна мовна свідомість; інтерсоціальні цінності; соціокультурна толерантність по відношенню до представників іншої культури; емоційна саморегуляція; міжкультурна комунікативна компетентність; культуротворча діяльність.
Теоретично обґрунтована структурно-змістовна модель процесу виховання полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов має такі блоки: цільовий, представлений соціальним замовленням, метою і завданнями; концептуальний, представлений науковими підходами, закономірностями і принципами; змістовно-технологічний, представлений змістом освітнього процесу, формами, методами, технологіями, етапами та засобами; критеріально-результативний, що містить компоненти, критерії, показники та рівні сформованості.
Структура полікультурності майбутніх викладачів іноземних мов представлена когнітивним, аксіологічним, комунікативним, саморегуляційним та культуротворчим компонентами та відповідними критеріями з показниками: світоглядно-пізнавальний (система лінгвокультурологічних знань; полілінгвальна свідомість; рівень володіння рідною та іноземними мовами); емоційно-ціннісний (система ціннісних орієнтацій; толерантність як прийняття цінностей іншої людини, іншої культури; налаштованість на діалог і співпрацю; емоційна саморегуляція в процесі міжкультурної комунікації); мотиваційно-комунікативний (позитивна мотивація до полікультурного розвитку; здатність до міжкультурного спілкування; уміння обирати стиль мовної поведінки в полілінгвальному середовищі; діяльнісно-рефлексивний (здатність до використання технологій полікультурного виховання; здатність до професійної та особистої рефлексії, прагнення до самоосвіти, прагнення до професійного мовленнєвого та культурного саморозвитку); мовно-естетичний (сформованість естетичних почуттів та інтересу до вітчизняної та світової культури, художньо-естетична толерантність; уміння аналізувати художньо-естетичні цінності, дати художньо-естетичну оцінку літературним іншомовним текстам). На основі визначених критеріїв та аналізу наукових підходів схарактеризовано три рівні полікультурної вихованості майбутніх викладачів іноземних мов: високий (креативний), середній (репродуктивний), низький (адаптивний).
39
Молчанюк, О. В., та В. В. Яценко. "СУЧАСНІ СУСПІЛЬНІ ВИКЛИКИ ДО ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 149–63. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-149-163.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються сучасні суспільні виклики процесу виховання дитини. Відзначено, що метою виховання з позиції культурологічного підходу є становлення і розвиток людини культури, громадянина, моральної і духовної особистості. Розглянуто сутність поняття «синергізм» як священне ставлення дитини до всього, що її оточує в процесі виховання. Відзначено, що синергетична система як окультурена природа має значну складність, яка проявляється в різноманітті зв’язків, їх багатофункціональності і лабільності. Охарактеризовано виховне середовище як компонент освітнього середовища, як складне багатоаспектне утворення, що складається з педагогічно-виховних чинників і умов, при яких відбувається особистісний та професійний розвиток дитини, активізуються виховні процеси. Обґрунтовано, що виховання – це процес, орієнтований, перш за все, на розвиток духовно-ціннісної сфери самосвідомості.
Зроблено висновок, що сприйняття дитиною виховного впливу соціуму з його функціональними, етичними і естетичними характеристиками дають можливості міжособистісного спілкування як суб'єктивно значущого простору і переживання свого перебування в ньому з почуттям комфортності, приналежності до «свого» духовно-професійного співтовариства, яке виникає головною ознакою ефективного впливу культурно-виховного середовища на особистість. Доведено, що виховний процес сучасної дитини слід розглядати з позиції залучення до духовних і матеріальних цінностей суспільства, традицій і культури, власної активності особистості.
40
Tarabasova, L. G. "Гуманістичні тенденції дошкільної освіти в Японії: теоретико-методологічне дослідження Авторське резюме". Grani 18, № 1 (28 серпня 2014): 34–39. http://dx.doi.org/10.15421/1715006.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджується японська система виховання дітей дошкільного віку, побудована на національних цінностях таких як: повага до старших, уміння розуміти іншу людину, підкорятися загальним правилам, бути толерантним. Головний акцент в освітній стратегії Японії робиться на самоцінності кожної дитини, незалежно від ії характеристик та здібностей. Повага до людини, її суб’єктивності пронизує всю життєдіяльність японців, починаючи з дошкільного віку, і є основним принципом освіти. Гуманістичний принцип освіти в Японії проголошує: «Необдарованих дітей немає!». Мета навчання в японській освіті більш виховна ніж освітня, реалізується в ідеї «кокоро», що в перекладі з японської означає: серце, душа, розум, гуманізм. До змісту поняття «кокоро» включаються: повага до людей і тварин, симпатія і великодушне ставлення до інших людей, пошук істини, здатність відчувати прекрасне та високе, володіти самоконтролем, берегти природу, робити внесок у розвиток суспільства. Цей принцип пронизує зміст усіх програм, предметів та повсякденне життя. Основними цілями дошкільного виховання японські педагоги визначають: виховання як благо для дитини.
41
Руденко, Лариса. "МЕТОДИЧНА СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОЇ СФЕРИ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 369–84. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.711.
Повний текст джерелаАнотація:
В інформаційному суспільстві, характерною ознакою якого є глобалізовано-інтегративні процеси, комунікативна культура є одним із провідних показників професійного рівня особистості. Особливо це стосується фахівців соціономічної сфери, роль якої в сучасному житті невпинно зростає. Зважаючи на це, їхня професійна підготовка в закладах вищої освіти має орієнтуватися на виховання людини інноваційного типу мислення і культури шляхом створення освітнього середовища, яке б ураховувало освітні новації, запити особистості, суспільні й державні потреби. Робота в соціономічній сфері передбачає задоволення різноманітних соціально значущих потреб населення з урахуванням індивідуальних запитів, що потребує від фахівців цього профілю організації комунікативної взаємодії на високому професійному рівні, здатності впливати на клієнта з метою досягнення найкращого результату. У зв’язку із цим особливої значущості у процесі формування комунікативної культури майбутніх фахівців у ЗВО набуває системність і безперервність педагогічного впливу на його динаміку, що актуалізує створення відповідної методичної системи. Обґрунтовано теоретичні засади методичної системи формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери, спрямованої на виховання людини з творчим типом мислення і культури шляхом створення інноваційного освітнього середовища з урахуванням новітніх педагогічних розробок, запитів особистості, суспільних і державних потреб. Акцентується на ключових концептуальних положеннях, на які опирається побудова названої методичної системи, специфічних закономірностях і принципах формування комунікативної культури майбутніх фахівців соціономічної сфери: культуровідповідності професійного становлення особистості, гуманізації та гуманітаризації професійно-комунікативної підготовки на аксіологічних засадах, суб’єктності студента в навчальній і професійній діяльності, саморозвитку особистості в комунікативній діяльності, єдності свідомості та діяльності в комунікативній взаємодії, цілісності комунікативних функцій фахівця. Дотримання цих принципів у процесі професійної підготовки майбутніх фахівців соціономічної сфери забезпечує успішність функціонування методичної системи формування їхньої комунікативної культури.
42
Костенко, Л. Д. "РОЗВИТОК ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз розвитку теоретичних основ і практики позашкільної освіти, який дав можливість автору зробити узагальнення, що вона має свою історію, зумовлену багатогранністю змісту і форм здійснення. Автор констатує, що роком народження позашкільної освіти в Україні як унікальної освітньої ланки вважається 1918 р. В уряді молодої української держави саме цього року громадський діяч, видатний педагог С. Русова очолила два відділи – шкільного виховання та позашкільної роботи. До 1917 р. простежувалися лише певні елементи цієї роботи. Термін «позашкільна освіта» в сучасному значенні увійшов у понятійний апарат у кінці ХІХ ст. У дослідженні наголошується, що початок ХХ ст. характеризується бурхливими політичними і соціальними змінами. Розвиток демократії, зростання національного руху в країні сприяли активізації роботи з дітьми та підлітками, що стало об’єктивною необхідністю виховання нової особистості і зумовило розширення мережі освітніх закладів у сфері дозвілля: функціонували недільні школи, різноманітні гуртки й курси, Народні будинки, які здійснювали культурно-освітню роботу, організовували лекції, вистави, екскурсії, створювали драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні тощо. Було створено перші клуби для дітей і підлітків із бідних сімей з метою організації їхнього дозвілля, урахування інтересів до театру, музики, науки, образотворчого мистецтва тощо. У статті виокремлюються особливості позашкільної освіти на початку ХХ ст.: розширення її змісту та урізноманітнення форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах. Йшов пошук шляхів розвитку освіти дітей поза школою. Велася аналітична робота, приходило усвідомлення необхідності створення умов для позашкілля. Цей час розглядається як підготовчий у створенні системи позашкільної освіти. Характерним для 20–30-х рр. ХХ ст. автор називає зв’язок виховання з виробництвом, який давав дітям можливість, ознайомившись із декількома професіями, обрати ту чи іншу з них відповідно до власних здібностей і бажань, що сприяло їхній соціалізації в суспільстві. У публікації обґрунтовано, що в 1930–1940 рр. система позашкільної освіти набувала подальшого розвитку. Мережа позашкільних закладів, зміст позашкільного виховання орієнтувалися на зв’язок із життям, вирішення завдання всебічного розвитку особистості, підготовку до праці та продовження навчання.
43
РУСНАК, Іван, та Марина ВАСИЛИК. "ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНСЬКІЙ ДОШКІЛЬНІЙ ОСВІТІ КАНАДИ ТА США". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 248–59. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.432.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано значення українців, які постійно проживають закордоном, як важливого етносоціокультурного, демографічного, інтелектуального та інформаційного чинника та ефективного ресурсу для розвитку сучасної України та зростання її авторитету у міжнародній спільноті.
Розкрито провідну роль у самозбереженні та саморозвитку української діаспори системи рідної мови, основу якої складають дошкільні навчальні заклади. Доведено, що в Канаді та США, де працюють найбільш організовані та мобільні громади українців, діє система дошкільної освіти та виховання, яка об’єднала на початку свого заснування (50-ті роки XX століття) дитячі кімнати, дитячі садки та дошкільні класи, які постійно розвиваються відповідно до офіційної освітньої політики цих держав. Завдяки організації таких видів навчання, які створені на основі використання досягнень світової педагогічної науки, забезпечено функціонування нових типів дошкільних закладів, застосовуються новаторські підходи в організації багатовимірної діяльності щодо формування гармонійної всебічно розвиненої особистості молодих поколінь українців, які проживають за кордоном. На сучасному етапі, окрім традиційних, українська дошкільна система в Канаді та США включає інноваційні дошкільні заклади: навчально-культурні / культурно-освітні центри, двомовні програми, ігрові групи, центри розвитку дитини, розважальні групи тощо. які працюють на основі педагогічних ідей та технологій М. Монтессорі, вальдорфської педагогіки, вивчення мови для грамотності, навчання та інших, представлених у моделях сучасних навчальних програмах дошкільної освіти.
44
Багрій М. А. та Довбенко С. Ю. "ВИКОРИСТАННЯ ТВОРЧОЇ СПАДЩИНИ ІВАНА ФРАНКА В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЗАКЛАДУ ВИЩОЇ ОСВІТИ". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 49 (30 жовтня 2021): 250–56. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi49.281.
Повний текст джерелаАнотація:
Творча спадщина Івана Франка з кожним роком усе більше привертає увагу наукової, педагогічної і громадської спільноти як у нашій країні, так і за кордоном. Гуманістична педагогічна система, розроблена видатним діячем вітчизняної освіти, вирізняється новаторськими ідеями і положеннями, які й сьогодні примножують теорію і практику освіти та виховання. Фундаментальність спадщини Франка надихає не одне покоління як науковців, так і педагогів-практиків, проте залишається чимало питань щодо впровадження його прогресивних ідей у практику сучасних закладів вищої освіти.Доцільність концепції навчання протягом усього життя і сама ідея неперервного навчання, яка завжди була присутня в масовій свідомості, – це кроки в напрямку все більшого утвердження цієї ідеї в суспільстві, зроблені педагогами-новаторами свого часу впродовж довгих років історії розвитку освіти. Педагогічні ідеї та творча спадщина Івана Франка не втрачають своєї актуальності і сьогодні, залишаючись напрочуд сучасними та своєчасними. Ідеї видатного науковця щодо організації процесу освіти в різних її ланках відповідно до принципу неперервності є особливо значущими в умовах реформування системи освіти в Україні. Безперечно, вони користуються особливим запитом у сучасному інформаційно-комунікаційному просторі, інтегровані в концепцію навчання протягом усього життя.Творчість Франка як педагогічна енциклопедія для сучасного педагога розкриватиме нові сторінки осмислення сучасних освітніх проблем. Теоретичні узагальнення письменника покладено сьогодні у фундамент особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання у всіх ланках освіти. Організаційно-педагогічні умови успішної роботи з дітьми різних вікових категорій, сформульовані талановитим педагогом, є актуальними і донині. Зауважимо, що було б упущенням залишати досвід видатного педагога, вченого, практика, не використовуючи сьогодні ключових понять його системи та не враховуючи сутності й основ етики освіти та навчання, визначаючи їх як актуальні та своєчасні лише для освітньої системи минулого століття.
45
ПОЛІЩУК, О. В., З. П. БОГДАН та Г. К. ШУЛЬ. "ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ У РОЗВИТКУ МУЗИЧНИХ ЗДІБНОСТЕЙ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 3 (18 листопада 2021): 191–201. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.2.29.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено актуальну проблему використання українського фольклору як важливого потенціалу наці- ональної культури у розвитку музичних здібностей молодших школярів. На основі ретельного аналізу наукового фонду уточнено суть понять «фольклор», «музичні здібності», уза- гальнено і зроблено авторське визначення досліджуваного феномену. Виокремлено принцип та умови успішного розвитку досліджуваного процесу. Висвітлено ключові положення композиторів-класиків М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степово- го, М. Ревуцького щодо використання музично-пісенного фольклору в музичному вихованні школярів. Подано списки характеристик типу їх творів та методики роботи з розвитку музичних здібностей учнів початкової школи. Зроблено виважені висновки і окреслено пропозиції стосовно подальших досліджень виокремленого напряму. З позиції нашого дослідження серед жанрів українського фольклору малі фольклорні жанри (забавлянки, лічилки, прозивалки, мирилки, примовки, скоромовки, чистомовки, загадки, прислів’я, приказки, побажання, заклички) та народні пісні є невичерпним джерелом народної духовності й моралі, невіддільним складником виховання особистості. Доведено, що організована діяльність учнів у процесі осягання естетичних цінностей музичного мистецтва задовольняє їх бажання діяти самостійно, активно спонукає до проникнення у виконавські можливості музики. Заслуговують уваги розроблені О. Коваль критерії та показники сформованості музичних здібностей молодших школярів. До критеріїв автор відносить: емоційний і пластичний відгук на музику; вияв слухової уваги; виразне вико- нання твору; вибірковість музичних інтересів і музичних бажань; емоційна захопленість різноманітною музичною діяльністю (сприймання, виконання, творчість); усвідомлення зв’язків музики з життям; оригінальність суджень про музику; уміння аналізувати й інтерпретувати твір; вияв цілісного ставлення до музичних творів. Особливо цінним відзначаємо судження М. Лисенка про те, що вся система музичного виховання школярів має ґрунтуватися на національній основі, на широкому використанні фольклору, на взаємозв’язку вчителя з учнями. В основі музичного виховання дітей, як вважав М. Лисенко, повинні бути дитячі народні ігри з народними піснями, танцями і рухами: «Те, що сприймається у дитинстві через ігри й розваги, зберігається потім у душі на все життя».
46
Діденко, Ніна. "КУЛЬТУРНО-СПОРТИВНІ ЗАКЛАДИ ТА РЕКРЕАТИВНА ХОРЕОГРАФІЯ В МАСОВІЙ КУЛЬТУРІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 132–40. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.509.
Повний текст джерелаАнотація:
На прикладі культурно-спортивних закладів розглянута масова культура України – комунікативна система, що містить значний рекреаційний потенціал, який реалізується в дискурсивних практиках світової індустрії дозвілля. Індустрія дозвілля та її сегменти (індустрії відпочинку, розваг, свята) розглядаються як система рекреаційних послуг. Особлива увага приділяється становленню популярної музично-танцювальної медіа культури масового мистецтва, на якій ґрунтуються тренувально-педагогічні практики культурно-спортивних закладів України й музичному руху як методу особистісного виховання. Типологія даних закладів визначається профілем та метою їх діяльності (професійний танцювальний спорт, рекреація та фізіологічна реабілітація, лікувальна терапія, індустрія танцю тощо). Виявлено, що діяльність культурно-спортивних закладів України полягає в реалізації психофізіологічних, релаксаційних, соціально-емоційних, естетичних, комунікативних та виховних функцій масової культури загалом та активного дозвілля зокрема.
47
Павелків, Роман, та Інна Петренко. "ПЕДАГОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ". Інноватика у вихованні 1, № 13 (15 червня 2021): 39–49. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.371.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз педагогічних підходів до формування освітнього простору. Освітній простір – це складна система, що розвивається, це динамічна єдність суб’єктів освітнього процесу і їх відносин. Освітній простір містить у собі: просторово-семантичний компонент (архітектурно-естетичну організацію життєвого простору учнів (архітектура шкільних будинків, організація класної кімнати, дизайн інтер’єру і т. п.); символічний простір школи (різні символи, настінна інформація і т. п.); змістовно-методичний компонент (концепції навчання, виховання, навчальні програми, плани, підручники і т. п.); форми й методи організації освіти; комунікаційно-організаційний компонент.
З’ясовано, що у зв’язку зі зміною змісту освіти змінюється підхід до формування освітнього простору й форма його організації. У педагогіці підхід є системотворчою категорією, що визначає процесуальну закономірність компонентів освітньої системи, а також є способом розгляду педагогічної діяльності. Як особлива наукова категорія підхід уважається основою формування не тільки будь-якої педагогічної теорії, але й практики: саме підхід лежить в основі формування принципів і методів навчання, виховання, освіти. На практиці від правильного розуміння сутності підходу залежить точне визначення його місця й ролі серед інших феноменів педагогічної діяльності, таких, як мета, принцип, форма, метод, прийом.
Схарактеризовано основні педагогічні підходи до визначення сутності освітнього простору, як-то: культурно-гуманістичний (Н. Щиголєва); системно-цілісний (Г. Сєріков); ментально-емоційний (Р. Еверман, Ю. Копиленко й ін.); особистісно-розвивальний (J. Sechrest, J. L. Parker); соціально-географічний (В. Кінєльов, О. Сошнєва); дистанційний (A. W. Bates, T. Evans, J. E. Lee й ін.); локально-постерний (Л. Санкін, M. Cesaronі, E. Kopachkov), просторовий (Р. Пономарьов), коадаптаційний підхід (Л. Іванова).
Доведено, що відмінностями між зазначеними підходами є: визначення сутності, основного ядра освітнього простору; розуміння місця освітнього середовища і його ролі, ієрархії структурних компонентів, механізмів формування освітнього простору, ролі педагога (від активного учасника до посередника).
48
ІВАНЧУК, Сабіна. "ЕКОЛОГО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (13 квітня 2022): 61–65. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.10.
Повний текст джерелаАнотація:
Формування екологічно доцільної поведінки як невід’ємного складника екологізації сучасної освіти є головним викликом часу. У статті проаналізовано еколого-освітнє середовище як чинник ефективності професійної підготовки майбутніх вихователів. З’ясовано, що аналіз поняття «освітнє середовище» здійснюється через такі родові ознаки, як: конкретне середовище навчального закладу; умова і засіб навчання та виховання; система впливів й умов формування особистості; сукупність матеріальних, педагогічних та психологічних чинників розвитку і саморозвитку особистості; багаторівнева система умов, що забезпечує оптимальні параметри освітньої діяльності; природно та штучно створене соціокультурне оточення людини; субстрат індивідуалізованої діяльності, що є перехідним від навчальної ситуації до життя, тощо. Визначено, власне, поняття «освітнє середовище» – це сукупність умов, чинників, впливів і можливостей, що створюють оптимальний простір та ситуацію для розвитку потреб, інтересів і здібностей студентів, забезпечують їхню активну позицію в освітньому процесі, особистісно-професійний розвиток та саморозвиток. Зроблено висновок, що значення еколого-освітнього середовища у професійній підготовці майбутнього вихователя є джерелом екологічної освіти, місцем розгортання навчальної та позанавчальної діяльності, проведення екологічних й еколого-педагогічних досліджень, організації різних екологічних практик студентів, створення творчої сприятливої атмосфери для навчання, спілкування, наукового пошуку всіх суб’єктів освітнього процесу, а моделювання та організація доцільного еколого-освітнього середовища сприятиме інтеграції компонентів готовності студентів у виховання екологічно відповідальної поведінки дошкільників, опануванню професійних та екологічних цінностей, розвитку готовності як особистісно-професійної якості майбутнього фахівця.
49
NIKITINA, Iryna. "Розвиток комунікативної культури особистості майбутнього фахівця як необхідна умова активної адаптації". EUROPEAN HUMANITIES STUDIES: State and Society, № 3(I) (15 вересня 2020): 53–67. http://dx.doi.org/10.38014/ehs-ss.2020.3-1.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття акцентує увагу на необхідності розвитку комунікативної культури майбутнього фахівця під час професійної підготовки в умовах вищої школи.Формування моделі ділової комунікації, адекватної вимогам нового статусу здобувача вищої освіти, сприяє активній адаптації суб'єкта навчально-професійної діяльності. Активна адаптація це – система цілеспрямованих, активних дії здобувача, спрямованих на зміну себе, власної поведінки та умов навчально-професійної діяльності та життєдіяльності в цілому. Вона застосовується, коли необхідно засвоїти нове: нову модель навчання, поведінки, комунікації, систему цінностей, етично-моральних і культурних норм взаємодії. У результаті здобувач розвиває особистістно-професійний адаптивний потенціал фахівця та індивідуальний стиль якісного діалогічного спілкування з діловими партнерами і готовність до професійної та соціальної самореалізації. В умовах ЗВО потрібно організувати спеціальну роботу з розвитку ресурсу адаптивності особистості першокурсника у перехідний період від системи середньої до системи вищої освіти з метою забезпечення розвитку нової моделі навчання, поведінки та спілкування. Потреба у спілкуванні є домінуючою потребою розвитку особистості у період повноліття. ЇЇ задоволення сприяє розвитку позитивного самоставлення особистості. Результатом цього є позитивна “Я-концепція” фахівця. Вона визначається як ключова психологічна детермінанта його фахового та кар'єрного зростання. Тому особливу увагу важливо приділити формуванню комунікативної культури фахівця у вищій щколі. Комунікативна культура особистості містить систему знань, норм, цінностей і зразків поведінки, прийнятих в суспільстві, та вміннь органічно, природно й невимушено реалізувати їх у діловому й емоційному спілкуванні. Вона забезпечує мотивацію суб'єкта та самореалізацію функцій навчання, виховання й розвитку майбутнього фахівця. Психологи виділяють такі її функції: контактну; інформативну; спонукальну; координаційну; емотивну; здійснення психологічного впливу; самопрезентативну тощо. Комунікативна культура здобувача вищої освіти та його активна адаптація визначають якість фахової підготовки, ефективність подальшої самореалізації та соціальної відповідальності у професійній установі.
50
Чернявський, Богдан. "Формування іншомовної компетентності майбутніх економістів: зарубіжний досвід". Педагогіка і психологія професійної освіти, № 1 (8 серпня 2019): 215–21. http://dx.doi.org/10.32447/22185186.2019.1.22.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається зарубіжний досвід формування іноземної мови для майбутніх економістів. Такі європейські країни, як Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Естонія, Італія, були взяті для розгляду зарубіжного досвіду формування іноземної мови для майбутніх економістів. Проте кожна національна система освіти має свої акценти та особливості. Таким чином, в різних країнах метою навчання є: професійне формування іноземної мови майбутнього економіста, який реалізує принцип вивчення іноземної мови для професійної орієнтації (Великобританія, Німеччина, Фінляндія, Естонія), виховання майбутнього фахівця, для якого іноземна мова є засобом спілкування в інтегрованому освітньому середовищі (Фінляндія), орієнтація на практичну діяльність і постійне поліпшення своїх професійних якостей (Італія). Проведені дослідження свідчать про широку мінливість системи формування іноземної мови для майбутніх економістів у сучасному світі відповідно до динамічності її розвитку. Безумовно, такий міжнародний досвід є цінним ресурсом для розвитку та насичення нових ідей для вітчизняної практики формування іноземної мови для майбутніх економістів.