Статті в журналах з теми "Синтаксичний метод"

У статті йдеться про причини й шляхи проникнення англіцизмів у шведську мову. Відомо, що процес запозичення слів викликає зміни в кожній мові-реципієнті. Оскільки англійська є домінантною мовою не лише сьогодення, а й упродовж минулих століть, вона активно вбудовується в культуру і мовний простір різних народів, зокрема шведів. Мета дослідження – здійснити соціально-історичний аналіз процесу проникнення англіцизмів у шведську мову протягом ХХ століття. Для її досягнення в роботі застосовано комплексну методику дослідження. Ужито такі загальнонаукові методи, як дедукція, індукція, абстрагування, конкретизація та системний аналіз. Основними методами вивчення лексичних явищ в англійській та шведській мовах є синтаксичний аналіз, лінгвостилістичний, комплексний контрастивно-перекладознавчий, поряд з елементами контекстуального, компонентного та трансформаційного аналізів. Для порівняння англійських лексичних одиниць і їхніх шведських відповідників використано зіставний метод, метод дистрибутивного аналізу та словникових дефініцій. Наукова новизна здобутих результатів полягає в тому, що існує лише незначна кількість праць, присвячених дослідженню англіцизмів у шведській мові. У зв’язку зі стрімким розвитком суспільства, науки та техніки, мова постійно змінюється та поповнюється за допомогою запозичень. Це свідчить про потребу більш глибокого проникнення в сутність поняття «запозичення» та класифікації запозичень. У дослідженні здійснено аналіз наукових джерел, що розглядають особливості мовних запозичень та сфери їхнього застосування. Висновки. Отже, у статті надано загальну характеристику досліджуваному періоду (1900 – 1999 рр.) з погляду впливу англійської мови на шведську; виокремлено та розглянуто основні категорії англіцизмів у шведській мові; співвіднесено виокремлені категорії англіцизмів із часовими рамками, протягом яких вони найінтенсивніше проникали у шведську мову; виділено та проаналізовано основні типи англіцизмів у шведській мові.

Важливим завданням сьогодення в області захисту інформації є впровадження криптологічних методів. Однак на цьому шляху багато невирішених проблем, пов'язаних з руйнівним впливом на криптозасоби таких складових інформаційної зброї, як комп'ютерні віруси, логічні бомби, автономні реплікативні програми. Метою статті є вивчення особливостей синтаксичних методів лінгвістичної стеганографії. У ході досліджень вирішувались задачі ефективного застосування сил та засобів головного центру спеціального контролю під час передачі для обробки даних реєстрації сейсмічних явищ у ближній та дальній зонах. Об’єктом дослідження в роботі є пунктуаційний метод приховування інформації у текстових контейнерах. Запропоновано використовувати модель приховування повідомлень у текстових контейнерах з відкритим доступом. Це можливо на основі блокування несанкціонованого доступу до інформації шляхом шифрування змісту повідомлень. Предметом дослідження є принципи вбудовування та вилучення повідомлень за реалізованим алгоритмом. Методи дослідження: формалізація теоретичної інформації, порівняльний аналіз, розробка методів реалізацій. Розглянуто також атаки на стеганографічні системи та виділено особливості всіх атак. Перевагу було надано синтаксичному методу на основі пунктуації для здійснення приховування інформації під час передачі даних від периферійних центрів до головного центру приймання і обробки інформації. Кінцевими результатами проведеної роботи передбачена реалізація програми вбудовування та вилучення повідомлення в/з контейнера. Було проведено порівняльний аналіз щодо використання типів текстових контейнерів та здійснено аналіз часових рамок процедур вбудовування та вилучення повідомлення.Вказано також і на можливі недоліки пунктуаційного методу. Такі, як складність програмної реалізації, після якої заповнений контейнер повинен відповідати усім вимогам нормальної стеганосистеми, і . труднощі дотримання вимог до пропускної спроможності

Предмет: У статті розглянуті питання семантичного та синтаксичного аналізу текстів, процесів декомпозиції речення на складові, побудови синтаксичної структури речення; семантичної інтерпретації фрагментів речення природної мови у фрагменти М-мови; композиції фрагментів М-мови в структуру реферату, що описує проблемне середовище. Мета: розробка методу аналізу та обробки інформації в СППР АСУ. Завдання: Провести аналіз досліджень останніх років пов'язаних з вирішенням проблеми аналізу змісту мовних структур з погляду на створення систем діалогу з програмним забезпеченням, зроблено висновки щодо доцільності напрямку досліджень. Виконати детальний опис етапів виконання семантичного та синтаксичного аналізу з описом вхідних, проміжних та вихідних даних. Визначити рекомендації щодо варіативності вхідних даних в залежності від структури речень предметної області (тексту викладеного природною мовою). Запропонувати правила формування предикатів для різних частин української мови. Визначити типовий набір службових слів для наповнення еталонного словника. Обґрунтувати виконання наведених операцій щодо об’єднання в одну обчислювальну структуру, яка виконується за визначеними етапами. Розробити процедури проходження кожного з етапів. Запропонувати правила формування синтаксичних груп з визначених пар лексем. Висновки: Застосування розробленого методу на основі визначених правил до предикатів дозволить виконати вибірку інформативно суттєвої інформації із набору текстової інформації та представити її у вигляді анотації (реферату).

Purpose. The article deals with the studying of semantics of menace as the means of expression of volitive modality. The purpose of the article is to determine the essence, semantic structure, functional and semantic specificity of menace; to analyze a menace situation in the system of its components, to examine the means of its expression in modern Ukrainian fiction.Methods. We have used method of theoretical and conceptual analysis for critical analysis of concepts available in Ukrainian and foreign linguistics regarding menace, method of continuous fixation of menace utterances from the texts of modern Ukrainian fiction, descriptive method and method of internal interpretation to establish differential features of menace, methods of semantic and functional-pragmatic analysis to characterize the functional-semantic features of menace and the means of its expression in modern Ukrainian fiction, method of contextual analysis, which assumes the existence of some context in which we study and analyze the semantics of menace.Results. The essence, semantic and functional peculiarity of menace compared to other modal manifestations is determined. Menace is a complicated linguistic phenomenon. Its origin is connected with the necessity of representation of the modal meaning of threat. Menace is a special type of volitive modality that realizes semantics of threat by a complex of different means. Menace is characterized by the independence of semantic structure, functional, communicative and pragmatic specificity, diversity of structural types. The peculiarities of the Ukrainian language in semantic and grammar meaning are also indicated.Conclusions. Menace is a mitigatory type of volitive modality, aimed at satisfying the needs, desires and interests of the speaker, and menace utterances are characterized by freedom of choice of the addressee, as he/she makes a decision as to the fulfillment of the action which is beneficial to the addresser. In a menace situation, the status of participants in the communicative process is not significant, and the action is performed by the addressee; menace utterances can be used both in formal and informal situations, they are initiative and normative. Verbal (lexical-semantic, morphological, syntactic) and non-verbal means are used to express menace, that prove and demonstrate illocutionary power of threat.Key words: menace modality, menace semantics, menace, menace utterance, menace situation, menace meaning. Мета. Стаття присвячена вивченню семантики менасива як засобу вираження модальності волевиявлення. Метою стат-ті є розкриття сутності менасива, визначення його семантичної структури і функціонально-семантичної специфіки; розгляд менасивної ситуації в системі її складників; аналіз різнорівневих засобів вираження менасива в художніх текстах сучасної української мови.Методи. У статті використано метод теоретико-концептуального аналізу для критичного аналізу концепцій, наявних в українському й зарубіжному мовознавстві стосовно менасива, метод суцільної фіксації менасивних висловлень із художніх текстів сучасної української мови, описовий метод із використанням прийому внутрішньої інтерпретації для встановлення диференційних ознак менасива, методики функціонально-семантичного й функціонально-прагматичного аналізу для харак-теристики функціонально-семантичних особливостей менасива та засобів його вираження в художніх текстах сучасної укра-їнської мови, а також для дослідження менасива в дії, у процесі його функціонування, метод контекстуального аналізу, який передбачає наявність деякого контексту, у якому вивчаємо й аналізуємо семантику менасива.Результати. У статті розкрито сутність, семантичну й функціональну своєрідність менасива на тлі інших модальних виявів. З’ясовано, що менасив є складним лінгвістичним явищем, виникнення якого пов’язане з необхідністю оформлення одного з видів модальних значень, а саме значення погрози. Визначено, що менасив є особливим типом волевиявлення, що реалізує семантику погрози сукупністю різнорівневих засобів. З’ясовано, що для менасива характерні незалежність семан-тичної структури, функціональна, комунікативна і прагматична специфіка, різноманітність структурних типів. У статті також показано специфіку української мови в семантико-граматичному сенсі.Висновки. Автори статті дійшли висновку, що менасив є одним із типів модальності пом’якшеного волевиявлення, спря-мований на задоволення потреб, бажань та інтересів мовця, а для менасивних висловлень характерна наявність свободи вибо-ру в адресата, оскільки він ухвалює рішення про виконання / невиконання дії, яка є бенефактивною для адресанта. У менасив-ній ситуації статус учасників комунікативного процесу несуттєвий, а каузовану дію виконує адресат; менасивні висловлення можуть уживати як в офіційній, так і в неофіційній обстановці, вони є ініціативними й нормативними. Для вираження мена-сива використовують вербальні (лексико-семантичні, морфологічні, синтаксичні) і невербальні засоби, які засвідчують і вияв-ляють іллокутивну силу погрози.Ключові слова: менасивність, менасивна модальність, менасивна семантика, менасив, менасивне висловлення, менасив-на ситуація, менасивне значення.

Об’єкт статті — автоматизоване виправлення граматичних помилок як галузь лінгвістики. Предмет статті — різноманітність методів та технологій, які використовуються у виправленні граматичних помилок, а також можливості їх використання та оцінка. У статті розглянуто найбільш продуктивні методи, що застосовуються у галузі виявлення та виправлення граматичних помилок в комп’ютерній лінгвістиці. Мета статті полягає у маніфестації ефективності застосування комп’ютерних програм задля виявлення граматичних помилок в англомовному тексті. Дослідницькі методи, використані у статті: аналіз данних, опис абстрактних комп’ютерних моделей та спостереження над їх продуктивністю. У статті розглянуто комп’ютерну модель для виявлення та визначення граматичних помилок, засновану на синтаксичних n-грамах, дано її визначення, описано шляхи її реалізації та етапи попередньої обробки даних, необхідні для роботи моделі. Встановлено, що конкретними типами помилок, які залучена комп’ютерна модель може виявити, є помилки підмето-присудкового узгодження, помилки у виборі прийменника, числа іменників, а також деякі типи помилок, пов’язані з використанням артиклю. Також у статті проаналізовано іншу модель, засновану на архітектурі трансформера — GECToR (Grammatical Error Correction: Tag, Not Rewrite). Ця модель глибинного навчання спрямована на виявлення та виправлення набагато складніших помилок, у тому числі тих, що пов’язані з екстралінгвістичними реаліями. Крім того, вона є доволі корисною, оскільки, на відміну від інших моделей, які просто коригують неправильні слова без пояснень, GECToR призначає теги, які можна додатково інтерпретувати для навчальних цілей. У процесі аналізу зроблено висновок про переваги та недоліки розглянутих моделей та методів, що були виявлені після їх практичної реалізації. Під час оцінки продуктивності вищезазначених моделей на основі спільного завдання BEA 2019 були отримані наступні результати: модель, заснована на синтаксичних n-грамах, отримала показник F0,5 7,6 %, а оцінка F0,5 моделі GECToR визначила її ефективність як 66,7 %. Отримані дані свідчать про майже дев’ятикратну перевагу ефективності методів глибинного навчання (типу GECToR) порівняно з методами, заснованими на правилах (типу методу синтаксичних n-грамів).

Purpose. The purpose of this article is to identify the main types of encouraging constructions in English letters of confidentiality.Methods. Both general scientific methods and linguistic methods are used in the work. The research is methodologically based on analysis, descriptive method, continuous selection, definitional, semantic and syntactic analysis.Results. A confidential letter as a text version of the sub-style of commercial correspondence within the official business functional style is interpreted as a regulated type of business letters, which has both specific and general features, due to the affiliation of genre groups to one functional style. It is characterized by certain language features; stability of stylistic devices of the genre, its form provides the communicative properties of the document, which are manifested in the composition and architectonics. The text of the confidential letter provides information about the reason for writing the letter, states the need to ensure the confidentiality of information related to the contract, regulates specific mechanisms of cooperation between partners in the use and disposal of classified information. Since the main purpose of such a letter is to force the recipient to perform certain actions, a confidential letter contains many constructions with a motivating value. Encouraging constructions in the texts of business letters are diverse in their semantics, among which the most frequent constructions express directives.The directive is implemented in the form of three types, which are classified by the degree of categoricalness: the actual directive (with the maximum degree of expression of categoricalness); directive-instruction (the degree of categoricalness decreases); directive-request (categoricalness is minimal, but the directive remains). Typical language formulas are presented, which help to classify these types of speech.Conclusions. Therefore, a confidential letter refers to regulated letters, the purpose of which is to establish the procedure for the use of confidential information. To do this, the addressee uses encouraging constructions, diverse in their semantics, among which constructions that express directives stand out.Key words: business letter, genre, modal verbs, confidentiality, directives. Мета. Мета цієї статті – виявити основні типи cпонукальних конструкцій в англомовних конфіденційних листах.Методи. У роботі використано як загальнонаукові методи, а саме: аналізу, описовий метод, суцільного вибирання, так і лінгвістичні методи: дефініційний, семантичний та синтаксичний аналізи.Результати. У процесі дослідження доведено, що діловий лист виокремлюється як жанр, який має критерії, що характерні будь-якому жанру, а саме: текстовий варіант ділового листа має свою назву завдяки наявності формуляру, який і відповідає назві цього документа; ділові листи оформлюються з урахуванням чітких вимог до композиції, що співвідноситься з жанро-вою формою; сюжет, що представлений у тексті листа, наповнений мовними етикетними формулами; діловий лист має обсяг, який відповідає типу листа; жанрова група ділових листів представлена різними текстами-варіантами.Конфіденційний лист належить до регламентованих листів зі своїм набором реквізитів, архітектонікою і композицією. Текстова частина дає інформацію про привід складання листа, констатує необхідність забезпечення конфіденційності відо-мостей, пов’язаних із договором, регулює конкретні механізми співпраці партнерів під час користування і розпорядження секретною інформацією. Оскільки основна мета такого листа – змусити адресата виконати певні дії, конфіденційний лист міс-тить значну кількість конструкцій зі спонукальним значенням. Спонукальні конструкції в текстах ділових листів різноманітні за своєю семантикою, які можуть виражати розпорядження, прохання, пропозиції. Розпорядження реалізуються у вигляді трьох типів, які прокласифіковано за ступенем категоричності: власне-розпорядження (з максимальним ступенем вираження категоричності); розпорядження-інструкція (ступінь категоричності знижується); розпорядження-прохання (категоричність мінімальна, але директивність зберігається).Представлено типові мовні формули, які допомагають класифікувати зазначені типи мовлення. Типова мовна формула для першого типу мовлення, а саме власне-розпорядження, акцентує увагу на тому, що суб’єкт повинен здійснити певні дії, необхідні для досягнення результату. Ефективність виконання розпорядження визначається правильно поставленою метою адресантом та адекватним вибором мовних засобів, серед яких превалюють модальні дієслова will, must, shall. Розпоряджен-ня-інструкція належить до другого типу розпоряджень, коли ступінь категоричності в повідомленні знижується. Такий тип розпорядження означає висловлювання вимоги щодо правил і необхідних умов типових дій у тій чи іншій ситуації. Розпоря-дження-прохання реалізує комунікативну мету адресанта змусити адресата підписати лист або зробити заключні дії, необхідні для підписання контракту.Висновки. Отже, конфіденційний лист належить до регламентованих листів, текст яких розвивається в певну жанрову форму і реалізує мовний задум адресанта встановити порядок використання конфіденційної інформації. Конфіденційний лист як текстовий варіант жанру ділового листа містить спонукальні конструкції, які характеризуються різноманітністю мовних засобів вираження.Ключові слова: діловий лист, жанр, модальне дієслово, конфіденційність, розпорядження.

Охарактеризовано компетентнісний підхід як такий, що дає можливість сформувати майбутнього фахівця, який зможе адекватно діяти як у стандартних, так і нестандартних ситуаціях професійної діяльності. Визначено, що формування пунктуаційної компетентності майбутніх учителів української мови та літератури відбувається в процесі викладання нормативних дисциплін циклу професійної підготовки, зокрема “Практикуму з української мови” та “Сучасної української мови” (розділ “Синтаксис”). Проаналізовано базові університетські підручники та навчальні посібники із синтаксису сучасної української мови й встановлено, що питанням пунктуації в них загалом приділяється недостатньо уваги. Обґрунтовано доцільність використання розробленої методики пунктуаційного аналізу речення як основи формування пунктуаційної компетентності майбутніх учителів української мови та літератури в процесі викладання нормативних дисциплін циклу професійної підготовки. Закцентовано увагу на тому, що пунктуаційний аналіз речення доцільно здійснювати паралельно із його синтаксичним аналізом, що дасть можливість систематизації, закріплення навичок постановки розділових знаків і глибокого усвідомлення майбутніми учителями української мови та літератури взаємозв’язку синтаксичних структур та їхнього відповідного пунктуаційного оформлення. Одним з основних завдань пропонованого пунктуаційного аналізу визначається простеження функціонування пунктуаційних одиниць згідно з їхніми визначальними принципами – структурним, смисловим, інтонаційним, крім цього, важливим і необхідним видається також простежити функції пунктуаційної одиниці в межах аналізованого речення. Визначено, що пропонована методика пунктуаційного аналізу речення дає можливість пояснити й складні випадки так званого невживання розділових знаків та обґрунтувати авторську пунктуацію. Метод наукового спостереження за навчальним процесом доводить, що пропонована методика пунктуаційного аналізу речення стає надійною основою для формування пунктуаційної компетентності майбутніх учителів української мови та літератури. Ключові слова: компетентнісний підхід; пунктуаційна компетентність; пунктуаційний аналіз речення; пунктуаційні принципи; функції розділових знаків.

У статті проаналізовано наукову літературу з даної теми та порівняно особливості використання фразеологічних одиниць у заголовках. Виділено основні типи функціонально-стилістичних груп фразеологічних одиниць. Дослідження показало, що основними типами трансформації фразеологічних одиниць є найпростіші зміни елементів синтаксичних одиниць, які є результатом їх перестановки, заміщення, додавання та скорочення. Аналіз наукових джерел показав, що поняття «фразеологічна одиниця» розглядалося багатьма вченими і трактується як стійка фраза або вираз, що характеризується відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю поєднання слів та прихованим значенням. В статті авторами виділено основні типи функціонально-стилістичних груп фразеологічних одиниць. Суть семантичної трансформації фразеологізму полягає у введенні нових семантичних відтінків або грі слів у фразеологізми. Основні типи аналітичної трансформації можна визначити наступним чином: синтаксичні; лексичний; забруднення. Крім того, фразеологізми висвітлюють проблеми в більш м’якому світлі, забарвлюючи назву журналістського тексту, тим самим привертаючи до нього увагу. Аналіз заголовків у «The New York Times» показав, що в сучасній журналістській практиці використання фразеологічних одиниць є популярним метод просування тексту. Доведено, що автори у своїх роботах використовують майже всі стилі та типи фразеологічних одиниць, але найчастіше в українській мові вживаються розмовний стиль та жаргонні слова, рідше педантичний стиль та практично відсутні міжстильові фразеологізми, а в англійській мові більшість часто розмовний і педантичний стилі, рідше використовується розмовний. Фразеологічні одиниці складають ядро фразеологічного фундаменту будь-якої мови, містять історичну та культурну інформацію та відображають динаміку розвитку мовлення.

Пропонована стаття містить результати дослідження комунікативної стратегії маніпулювання та комунікативних тактик, які її реалізують. Матеріалом дослідження слугували англомовні детективні романи, в яких об’єктом вивчення вибрано персонажне мовлення: допити поліцейським свідків та підозрілих. Предметом дослідження є комунікативні тактики, якими послуговуються поліцейські для створення маніпулятивного впливу на допитуваних. Метою розвідки є когнітитивно-прагматичний ана- ліз комунікативних тактик, якими послуговуються детективи для створення маніпулятивного впливу на опитуваних. Дослідження ґрунтується на загаль- нонаукових та спеціальних лінгвістичних методах: методі синтезу й аналізу, методі спостереження, описовому методі, прагмалінгвістичному методі, когнітивному методі та контекстуально-інтерпретаційному аналізі. Запро- поновано розширити перелік критеріїв, які зумовлюють структурні та кому- нікативно-прагматичні особливості допитів, і додати критерій ступеня офіційності допиту, адже у фактичному матеріалі поліцейському часто вда- ється отримати необхідну інформацію саме тому, що він обіцяє не додавати її до справи, тобто має місце неофіційний допит. Когнітивно-прагматич- ний аналіз стратегічного плану детектива, персонажа детективного дис- курсу, уможливив створення власної класифікації комунікативних стратегій і тактик, якими послуговується той під час допитування свідків і підозрілих, намагаючись знайти вбивцю. Виявлено, що однією з головних комунікативних стратегій, до яких звертається детектив, є стратегія маніпулювання. Її екс- плікують комунікативні тактики провокування, попередження, погрози, шан- тажу, вмовляння та лестощів, кожна з яких маркована певними лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами мови. Перспективою подальших досліджень є різнобічне вивчення лінгвальних механізмів здійснення маніпуля- тивного впливу на реципієнта у художньому дискурсі.

У статті розглянуто специфіку функціонування складнопідрядних речень із підрядним умови. Подано всі сполучні засоби у реченнях такого плану. Показано місце підрядної частини у реченні. Наведено приклади умовних речень із класичної української художньої літератури. Навчити іноземця володіти синтаксисом української мови – непросте завдання для викладача технічного закладу вищої освіти, адже студенти немовних закладів не мають великої потреби послуговуватися мовою під час навчання (багато креслять, конструюють, ремонтують, розв’язують задачі). Тому зацікавити такого студента складати складні синтаксичні конструкції вдається лише питаннями про загальнолюдські проблеми, глобальні катастрофи, сфери інтересів самого студента, планування майбутнього, розмовами про наболіле, читанням та обговоренням художньої літератури. Подана у статті система вправ та завдань допоможе виробити в іноземних студентів уміння розрізняти та правильно використовувати складнопідрядні речення з підрядним умови, систематизувати та поглибити знання з граматики української мови, активізувати та розвинути навички професійного спілкування на актуальні і суспільно важливі теми. Складнопідрядним реченням із підрядним умови називають складне речення, підрядна частина якого вказує на реальну чи нереальну (тобто бажану або можливу) умову, за якої відбувається чи могло б відбуватися те, про що говориться у головному реченні. Синтаксичний матеріал є невід’ємним компонентом заняття з української мови як іноземної. Він сприяє формуванню у студентів-іноземців чіткого, логічного, правильно структурованого висловлювання. Використання як ілюстративного матеріалу поезії та прози українських майстрів слова є важливим складником у досягненні успіху в цьому процесі. Запропоновані вправи сприятимуть підвищенню рівня володіння українською мовою іноземних студентів. Завдання такого плану підходять більше для студентів, які вивчають мову на вищому рівні, а також для магістрантів та аспірантів, які вдосконалюють свої знання з метою написання наукових досліджень українською мовою.

У статті розглядається сучасний підхід до розвитку комунікативних здібностей дітей дошкільного віку через використання методу наочного моделювання. Зазначено, що спілкування є важливою умовою правильного та повноцінного розвитку дитини дошкільного віку, зокрема спілкування з дорослим – основною і вирішальною умовою формування комунікативних здібностей дитини: мовлення, мислення емоційної сфери, самооцінки, уяви. За допомогою методу наочного моделювання у дітей поступово формуються зв'язність, послідовність, наполегливість, викладення власної думки, розвивається словниковий запас, синтаксичний лексико-граматичний лад мови, що слугує тямущому мовленнєвому висловлюванню. Комунікація – один із основних засобів реалізації завдання адаптації дитини до нових умов. Від рівня спілкування залежить не лише навчальна діяльність, а й саме життя дитини.

Goal. The aim of the study is to identify structures typical for the speech realization of terminological compounds in the institutionally legal segment of judicial discourse. The article presents an analysis of terminological compounds of different quantitative structure.Methods. To bring the need for terminological spoluks as more detailed and unambiguous forms of the term are supplemented by advanced methods: for the definition and description of the semantic structure of the previously described terminological spheres of the methodists; spiritual and visual signs of pre-visualized structures appeared for the additional statutory method; kіlkіsny method vikoristano for the value of the frequency of implantation of terminological spoluks in the texts of the institute and legal discourse.Results. The result of the investigation was the classification of terminological compounds of institutionally legal discourse by syntactic and semantic indicators. In modern terminology, the problem of modification, loss of properties of the term as a result of convergence of terminology with common vocabulary is relevant. This convergence is especially noticeable in legal discourse, due to its proximity to everyday communication. For this reason, so-called illusion of understanding the text appears. This is especially noticeable in the use of terminological compounds, where part of them is common vocabulary. Conclusions. Given the functional approach to the definition of the term, it can be stated that multicomponent terminological compounds meet all the requirements for the term, namely, are lexicalized phrases of special function, are included in all semiotic relations, and so on. They also perform a number of other functions that are uncharacteristic of one-word terminology. The functions of multicomponent terms are determined by the needs of institutionally legal discourse, and are related to the methods of word formation, each of which affects the coherence, connectivity and other characteristics of the text. The choice of terminology allows to provide absolutely comprehensive, detailed and accurate information.Key words: terminological connection, terminological system, professional vocabulary, common vocabulary, term structure. Мета. Метою дослідження є виявлення структур, типових для мовленнєвої реалізації термінологічних сполук в інституційно-правовому сегменті юридичного дискурсу. У статті представлений аналіз термінологічних сполук різної семантичної структури.Методи. Довести необхідність термінологічних сполук як більш вичерпних та деталізованих і однозначних форм терміна допомогають такі методи: для визначення і опису семантичної структури досліджуваних термінологічних сполук використовувався структурний метод; спільні і відмінні ознаки досліджуваних структур виявлялись за допомогою зіставного методу; кількісний метод використано для визначення частотності вживання термінологічних сполук у текстах інституційно-правового дискурсу. Результати. Результатом розвідки стала класифікація термінологічних сполук інституційно-правового дискурсу за синтаксичними та семантичними показниками. У сучасній термінології виникає проблема видозмінювання, втрати властивостей терміна в результаті конвергенції термінології із загальновживаною лексикою. Ця конвергенція помітна у юридичному дискурсі через його наближеність до повсякденного спілкування. Із цієї причини виникає так звана ілюзія розуміння тексту. Висновки. Зважаючи на функціональний підхід до визначення терміна, можна констатувати, що багатокомпонентні тер-мінологічні сполуки задовольняють всім вимогам, що пред’являються до терміна. Вони також виконують ряд інших функцій, які невластиві однослівній термінології. Термінологічна сполука має чітку дефініцію та структуру, завдяки чому усувається можливість неоднозначності. Семантична структура зазначених одиниць визначається потребами інституційно-правового дискурсу і пов’язана з методами словотворення, кожен з яких впливає на зв’язність, з’єднаність й інші характеристики тексту. Ключові слова: термінологічна сполука, терміносистема, професійна лексика, загальновживана лексика, структура терміна.

The purpose of the article is to perform the comparative analysis of case government (rekcja) of Polish and Ukrainian verbal nouns. The fulfilment of this purpose requires describing the status of verbal nouns in linguistics, clarifying the terminological apparatus, proving the verbal nature of these formations, comparing case government in Polish and Ukrainian, in particular, due to the existence of categories of transitivity and valence as well as establishing common and distinctive features.Methods. The application of the comparative and typological method allows to compare the semantic and syntactic features of verbal nouns of two related languages. Methods of deduction and induction were used to systematize, describe and generalize the identified features and differences.Results. Verb nouns ending with -nie, -cie // -ння, ття possess a pronounced verbal nature, as evidenced by the preservation of the case government, namely: the form of the governed noun dependent on the verbal noun denotes the object to express certain syntactic relations like the one dependent on the verb. The case government of verb nouns ending with -nie, -cie // -ння, ття is expressed by the categories of transitivity and valence. At the level of syntagmatics, the semantics of transitive / intransitive action of verbal nouns affects their compatibility and becomes a defining feature for distinguishing components of the semantic paradigm of a polysemous verbal noun. VNs generally have the same valence as the root verb (with or without a preposition), but there are a number of differences, particularly in prepositional government. In contrast to Ukrainian, a number of Polish verbs can be used with an object in the form of a verbal noun due to the fact that Poles perceive the world more ‘object-based’, and Ukrainians have an organic ability to see life in dynamics, movement and convey it using verbs.Conclusions. Hybrid parts of language are a little-studied and relevant aspect in modern linguistic research, in particular in the context of structural and semantic differences against the background of Slavic languages. Verbal nouns are a clear example of hybridity as they combine categories typical for different classes of words, such as verbal grammatical categories of aspect, voice, mood, and transitivity / intransitivity as opposed to noun categories of gender and case.Key words: valence, transitivity / intransitivity, case government, semantics. Метою статті є зіставний аналіз сполучуваності (рекції) польських та українських дієслівних іменників. Реалізація поставленої мети передбачає опис статусу дієслівних іменників у мовознавстві, вияснення термінологічного апарату, дове-дення дієслівного характеру цих утворень, порівняння дієслівної рекції у польській та українській мові, зокрема завдяки наявності категорій перехідності та валентності, встановленню спільних та відмінних ознак.Методи. Застосування зіставно-типологічного методу дало змогу порівняти семантико-синтаксичні особливості дієслів-них іменників двох споріднених мов. З метою систематизації, опису та узагальнення виявлених особливостей та відмінностей використовувалися методи дедукції та індукції.Результати. Дієслівні іменники на -nie, -cie // -ння, ття мають виражений дієслівний характер, про що свідчить зокрема і збереження дієслівної рекції, а саме: залежна від дієслівного іменника форма керованого іменника позначає об’єкт, як і при дієслові для вираження певних синтаксичних відношень. Рекція дієслівних іменників на -nie, -cie // -ння, ття виражається за допомогою категорії перехідності та валентності. Семантика перехідності / неперехідності дії віддієслівних іменників на рівні синтагматики впливає на їх сполучуваність і стає диференційною ознакою розрізнення компонентів семантичної парадигми багатозначного віддієслівного іменника. ДІ здебільшого мають таку саму валентність, як і твірне дієслово (з прийменником чи без), проте є ряд відмінностей, зокрема в прийменниковому керуванні. Низка польських дієслів може вживатися з додатком у формі дієслівного іменника, на відміну від української мови, що пов’язане з тим, що поляки сприймають світ більш ‘опред-мечено’, а українці мають органічну здатність бачити життя в динаміці, русі й передавати це дієсловом.Висновки. Малодослідженим та актуальним аспектом у сучасних мовознавчих дослідженнях є гібридні частини мови, зокрема в контексті структурно-семантичних відмінностей на тлі слов'янських мов. Дієслівні іменники є яскравим прикладом гібридності, оскільки поєднують у собі категорії, характерні різним класам слів, як наприклад, дієслівні граматичні категорії виду, стану та способу протиставляються іменниковим категоріям роду та відмінка.Ключові слова: валентність, перехідність / неперехідність, дієслівне керування, семантика.

Статтю присвячено дослідженню мовних засобів вербалізації емоцій у художньому дискурсі та питанню відтворення цих засобів у перекладі художньої літератури з англійської мови на українську. Встановлено, що емотивність є не лише семантичною, але й інтерлінгвальною та прагматичною категорією, яка реалізується на всіх рівнях мови – фонологічному, морфологічному, лексико-семантичному та синтаксичному. Проведено аналіз відтворення українською мовою вербалізаторів емоцій та можливих труднощів передачі емоційного змісту тексту з метою встановлення найбільш вдалих перекладацьких трансформацій під час перекладу художнього тексту. Основна увага приділяється лексичним і синтаксичним засобам вербалізації емоцій – вигукам і вигуковим конструкціям, лайливим словам, еліпсам, повторам і номінативним реченням, що містяться у дискурсі героїв роману.

Purpose. Comprehensively analyze exclamatory inarticulate sentences in connection with their semantic, grammatical, communicative-pragmatic characteristics and modal specialization, describe the patterns of implementation of inarticulate sentences of this type in the system of syntactically inarticulate constructions.Methods. The article is based on the following methods: analysis and comparison, which consist in the analytical elaboration of the theoretical and methodological basis and interpretation of different research paradigms in the study of exclamations and exclamatory inarticulate sentences; descriptive, which is based on elucidating the leading features of exclamatory inarticulate sentences; functional-pragmatic method, which provides for the characterization of exclamatory unarticulated sentences from the standpoint of identifying their communicative role in the formation and expression of thought.Results. The article draws attention to the relevance of studying exclamations as one of the main morphological markers of inarticulate sentences. A number of main scientific concepts have been formulated in the framework of determining the grammatical nature of exclamations and identifying the leading features of exclamatory HP. The diversity of scientific vision in relation to the essential characteristics of exclamations is noticed, as exclamations as morphological units of language are actively integrated into the sphere of syntax and acquire syntactic categorical features. A number of different classifications of exclamatory inarticulate sentences are characterized, which are based on different criteria for their description. The formality of the attribution of speech etiquette formulas and sound imitations to the composition of exclamatory inarticulate sentences is pointed out and the causes and consequences of interjectivation are analyzed from the etymological point of view.Conclusions. The results of the study show that exclamations often become the grammatical center of inarticulate sentences, forming the following semantic groups: emotional, appellation, motivational, etiquette and sound imitation (separate group). It should be noted that in order to understand the semantic nature of exclamatory inarticulate sentences, it is appropriate to correlate them with judgment, which becomes one of the leading theses of their reasoned qualification as emotional equivalents of the sentence.Key words: exclamation, unarticulated sentences, interjectivation, semantics of exclamations, speech formulas of etiquette, sound imitation. Мета. Комплексно проаналізувати вигукові нечленовані речення у зв’язку з їхніми семантичними, граматичними, комунікативно-прагматичними характеристиками та модальною спеціалізацією, описати закономірності реалізації нечленованих речень такого типу в системі синтаксично нечленованих конструкцій.Методи. В основу дослідження покладено такі методи: аналіз та порівняння, що полягають в аналітичному опрацюванні теоретико-методологічної бази й інтерпретуванні різних дослідницьких парадигм у студіюванні вигуків та вигукових нечленованих речень; описовий, який ґрунтується на з’ясуванні провідних особливостей вигукових нечленованих речень; функційно-прагматичний метод, який передбачає характеристику вигукових нечленованих речень із позиції виявлення їхньої комунікативної ролі у формуванні та вираженні думки.Результати. У статті звернено увагу на актуальність студіювання вигуків як одного з головних морфологічних маркерів нечленованих речень. Сформульовано низку наукових концептів у рамках визначення граматичної природи вигуків та виявлення провідних особливостей вигукових нечленованих речень. Зауважено різноаспектність наукового бачення стосовно сутнісних характеристик вигуків, оскільки вигуки як морфологічні одиниці мови активно інтегрують у сферу синтаксису та набувають синтаксичних категоріальних особливостей. Охарактеризовано низку різних класифікацій вигукових нечленованих речень, в основі яких закладено різні критерії їх опису. Указано на формальність віднесення мовленнєвих етикетних формул та звуконаслідувань до складу вигукових нечленованих речень та проаналізовано з етимологічного погляду причини та наслідки інтер’єктивації.Висновки. Результатидослідження свідчать про те, що вигуки часто стають граматичним центром нечленованих речень, формують такі їхні семантичні групи: емоційні, апелятивні, спонукальні, етикетні та звуконаслідування (окрема група). Варто зазначити, що для розуміння семантичної природи вигукових нечленованих речень доречною є їхня співвіднесеність із висловленням, що стає однією із провідних тез їх аргументованого кваліфікування як емоційних еквівалентів речення.Ключові слова: вигук, нечленовані речення, інтер’єктивація, семантика вигуків, мовленнєві формули етикету, звуконас-лідування.

Статтю присвячено дослідженню лексико-семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей іспаномовного Інтернет- спілкування. Дослідження виконано на матеріалі фрагментів спілкування іспаномовної молоді у найбільш популярних соціальних мережах Інстаграм та Твітер, на форумах, у коментарях під фото чи відео. У рамках роботи також приділено певну увагу вивченню особливостей іспаномовного сленгу. Стаття є спробою дослідження реального спілкування іспаномовної молоді у звичному для них віртуальному середовищі з метою виділення лінгвальних та прагматичних особливостей цього комунікаційного простору.Досліджений емпіричний матеріал дозволив виділити ряд особливостей Інтернет-спілкування іспаномовної молоді, серед яких помічено: нехтування орфографічними, синтаксичними та пунктуаційними правилами; інтенсивне використання паралінгвальних засобів (емотиконів, великих літер, графічних засобів) для вираження і опису емоцій; використання сленгу; вживання табуйованих слів та виразів для інтенсифікації прагматичного ефекту.

The purpose of the article is to establish the possibilities of functioning of the terminological Internet resource “The Fundamental Dictionary of the Environment DiCoEnviro”, to examine its methods to carry out a comparative analysis with electronic resources FrameNet, Propbank, VerbNet to open a new perspective of the perception of the meaning of words in common and specialized languages in the framework of modern theoretical lexicographic paradigm.Methods. The complex linguo-pragmatic descriptive method and the techniques of observation, comparison, generalization and interpretation helped to characterize the work of the terminological Internet resource DiCoEnviro and electronic resources FrameNet, Propbank, VerbNet, to identify phenomena in them; the extraction of terminological units for the formation of the results materials is made by the method of continuous sampling.Results. The article highlights the work of the terminological Internet resource DiCoEnviro in comparison with electronic resources FrameNet, Propbank, VerbNet, which offer mainly information about the common language. It is found that in DiCoEnviro the participant is defined by the type, role, is expressed by syntactic group, each context contains a description of syntactic function. Annotation of contexts in DiCoEnviro is performed using the Oxigen XML editor, while users view annotations in HTML format when visiting the DiCoEnviro website.Conclusions. The article presents the work of scientists in the field of lexicography, namely electronic dictionaries; it shows a study of the terminological Internet resource DiCoEnviro and the principles of annotation of terms in it. The purpose of the DiCoEnviro project is traced; previous works of FrameNet, Propbank, VerbNet are presented, which offer mainly information about common language, while DiCoEnviro includes vocabulary of specialized environmental language; examples of annotations from these projects are given and analyzed. The method used in DiCoEnviro and based on explanatory and combinatorial lexicology and partly on the theory of semantic frames is considered in details.Key words: annotation, frames, terms, explanatory and combinatorial lexicology, specialized language. Мета статті – встановити можливості функціонування термінологічного інтернет-ресурсу «Фундаментальний слов-ник навколишнього середовища DiCoEnviro», розглянути його методи для здійснення порівняльного аналізу з електронни-ми ресурсами FrameNet, Propbank, VerbNet, щоб відкрити нову перспективу сприйняття значення слова у загальновживаній та спеціалізованій мовах у рамках сучасної теоретичної лексикографічної парадигми.Методи. Комплексний лінгвопрагматичний описовий метод і прийоми спостереження, порівняння, узагальнення та інтер-претації допомогли охарактеризувати роботу термінологічного інтернет-ресурсу DiCoEnviro і електронних ресурсів FrameNet, Propbank, VerbNet, виявити явища в них; виокремлення термінологічних одиниць для формування матеріалів результатів зро-блено методом суцільної вибірки.Результати. У статті висвітлено роботу термінологічного інтернет-ресурсу DiCoEnviro порівняно з електронними ресур-сами FrameNet, Propbank, VerbNet, які пропонують в основному інформацію про загальновживану мову. З’ясовано, що в DiCoEnviro учасник визначається своїм типом, роллю, виражається синтаксичною групою, кожен контекст містить опис синтаксичної функції. Анотування контекстів у DiCoEnviro виконується за допомогою редактора XML Oxigen, тоді як корис-тувачі, коли відвідують вебсайт DiCoEnviro, дивляться анотування у форматі HTML.Висновки. У статті презентовано роботи науковців у галузі лексикографії, а саме електронних словників; показано дослі-дження термінологічного інтернет-ресурсу DiCoEnviro і принципів анотування термінів у ньому. Простежено мету проєк-ту DiCoEnviro; представлені попередні роботи FrameNet, Propbank, VerbNet, які пропонують в основному інформацію про загальновживану мову, тоді як DiCoEnviro включає у себе лексику спеціалізованої мови навколишнього середовища; наведено і проаналізовано приклади анотування з цих проєктів. Докладно розглянуто методику, яка застосовується в DiCoEnviro і ґрун-тується на пояснювальній і комбінаторній лексикології і частково на теорії семантичних фреймів.Ключові слова: анотування, фрейми, терміни, пояснювальна і комбінаторна лексикологія, спеціалізована мова

Валентність предиката має вирішальний вплив на структуру речення. Хоча активний і пасивний варіанти речення опису-ють одну й ту ж ситуацію, предикат проходить крізь трансформацію, яка тісно пов’язана з явищем валентності. У цій статті проаналізовано валентність предиката та її вплив на цю трансформацію у німецькій та українській мовах на прикладах із сучасної літератури.Мета. Метою статті є порівняння трансформації «актив – пасив» у німецькій та українській мовах та опис ролі валентності у цьому процесі.Методи. Для проведення дослідження було зібрано методом суцільної вибірки приклади пасивних конструкцій із сучас-них художніх текстів німецькою та українською мовами, які опісля було оброблено та проаналізовано з використанням типо-логічного, зіставного, описового методів, а також методу моделювання.Валентність предиката проявляється у його здатності формувати зв’язки з іншими елементами в реченні та дає змогу передбачити додаткові позиції у синтаксичній структурі речення, які можуть бути заповнені обов’язковими чи факультатив-ними компонентами. Для предиката властиві два типи валентності, які залежать від позиції поширювачів у реченні. Якщо лівобічну позицію переважно пов’язують із суб’єктом, то правобічна зазвичай стосується актантів з об’єктним, адресатним, локативним чи інструментальним значеннями.Результати. Зважаючи на те, що одна й та ж функція пасивних конструкцій у німецькій та українській мовах реалізується різними формами, валентні зміни у кожній з конструкцій мають свої особливості. Спільною рисою цих перетворень виступає зменшення облігаторних актантів на одну одиницю, яка може бути заповнена факультативно у разі комунікативної потреби у інформації про виконавця дії.Висновки. Можна зробити висновок, що валентність предиката є багатогранним феноменом, що підлягає впливу не лише формально-граматичних, а й семантико-синтаксичних чинників, а також мовленнєвої ситуації загалом. Відповідно, змін у валентності предикатів протягом трансформації з активу у пасив не можна уникнути. The valence of the predicate has a decisive effect on the structure of the sentence. Although the active and passive variant of the sentence describes the same situation, the predicate goes through a transformation that also has to do with valence. This article analyzes the valency of the predicate and its influence on such transformation in German and Ukrainian based on the examples from modern literature.Purpose. The purpose of the article is to compare the active-passive transformation in German and Ukrainian and to describe the role of valence in this process.Methods. For the research, we collected the examples of passive constructions from modern fiction in German and Ukrainian using the continuous sampling method, which were then processed and analyzed using typological, comparative, descriptive methods as well as the modelling method.The valence of the predicate verb shows in its ability to connect with other sentence elements and enables the prediction of the additional positions in the syntactic structure of the sentence, which can be supplemented by mandatory or optional components. The predicate is characterized by two types of valence, which depend on the position of the fillers in the sentence: the left-hand position is mainly connected the subject of the utterance, and the right-hand position has to do with actants which define object, addressee, location or have instrumental meaning.Results. Due to the fact that the same function of passive constructions in German and Ukrainian is realized in different forms, the valence changes in each of the constructions have their own features. A common feature of these transformations is the reduction of obligatory actants by one unit, which can be filled in optionally in case of communicative need for information about the performer of the action.Conclusions. We reach the conclusion that the valence of the predicate is a multilevel phenomenon that is influenced not only by formal grammatical but also by semantic and syntactic factors as well as the language situation in general. Accordingly, changes in the valence of predicates during the active-passive transformation are inevitable.

Запропоноване дослідження функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю дає змогу встановити значення імперативності на кожному з кіл поля в українській мові. Фокус нашої уваги спрямовано на інвентаризацію та зіставлення конституентів на рівні лексики, морфології і синтаксису, які належать до організації функційно-семантичного поля імператива публіцистичного дискурсу.Визначено структуру поля імператива (ядро, приядерна частина, ближня та далека периферії), його організацію та кількісне наповнення його ярусів. Визначено особливості парадигматичної структури та реалізацію лексичних, морфологічних та синтаксичних засобів функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.Мета нашої роботи передбачає комплексний аналіз структурної організації функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному дискурсі, вивчення його організації та кількісного наповнення його кіл.Потребує докладного вивчення типологія функційно-семантичного поля імператива в сучасній українській мові. Схарактеризовано парадигматичну структуру та лексичні, морфологічні й синтаксичні засоби функційно-семантичного поля імператива в публіцистичному стилі.У статті для відбору та інвентаризації фактичного матеріалу використано описовий метод із прийомами наскрізного виписування та систематизації. Джерельна база дослідження − 5000 одиниць. Її формують імперативні одиниці, зафіксовані в публіцистиці останніх років, інтернет-виданнях. На різних етапах дослідження використано статистичні методи для побудови репрезентативної вибірки дослідження, зокрема кількісних підрахунків – для вивчення відсоткового співвідношення основних шарів функційно-семантичного поля імператива публіцистичного стилю.Проаналізований ілюстративний матеріал дав змогу докладно викласти, обґрунтувати авторську концепцію щодо унаочнення польової структури імператива публіцистичного дискурсу, систематизації та виокремлення різноманітних засобів репрезентації, встановлення основних та допоміжних засобів експлікації імперативності, що утворюють польову структуру імператива в публіцистичному дискурсі.Результати дослідження підтверджують, що в нашому дослідженні найбільш повно репрезентовані ядерні форми імператива (форми 2-ої ос. одн. та мн.), які формують центр та прототипове значення поля імператива в публіцистичному дискурсі, а найменш уживаними є форми спільної дії, що виражають каузацією дії 2-ої і 1-ої особи імператива. Вони формують приядерну структуру, активно розвиваються й змінюються.The study of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style makes it possible to define the meaning of imperative on each circle of the field in the Ukrainian language. The papers focuses on the inventory and comparison of constituents at the level of lexical units, morphology, and syntax, which belong to the structure of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse.The structure of the imperative field (core, core part, close and far peripheries), its organization and quantitative filling of its levels were determined. The characteristic features of paradigmatic structure and the functioning of lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of the imperative in journalistic style were identified.The purpose of this work involves a comprehensive analysis of the structural organization of the functional-semantic field of the imperative in journalistic discourse, the study of its structure, and the quantitative content of its circles.The typology of the functional-semantic field of imperative in the modern Ukrainian language requires detailed research. The paradigmatic structure and lexical, morphological, and syntactic means of the functional-semantic field of imperative in journalistic style were described.The paped uses a descriptive method for the selection and inventory of actual material with the techniques of end-to-end writing and systematization. The source base of the study consists of 5,000 units. It comprises imperative units recorded in journalistic writings in recent years, and also online publications. At different stages of the study, statistical methods were used to construct a representative sample of the study, in particular quantitative calculations were applied to study the ratio of the main layers of the functional-semantic field of imperative in journalistic style.The analyzed material made it possible for the authors’ concept of visualizing the field structure in question to be disclosed in detail and substantiated, it helped to systematize and separate various means of representation, establish the main and auxiliary means used to explicate the imperatives that form the field structure of the imperative in journalistic discourse.The results confirm that within this research, the most highly represented are core forms of the imperative (forms of the 2nd person singular and plural), which form the center and prototype value of the imperative field under consideration, while the forms of joint action causation expressed by the 2nd and 1st person imperative are used the least. They form a near-core structure, actively developing and changing.

У статті висвітлено особливості формування зв’язного мовлення у дітей старшого дошкільного віку із загальним недорозвиненням мовлення (далі – ЗНМ). Здійснено аналіз розвитку зв’язного мовлення в різних видах діяльності, зокрема на заняттях із рідної мови. Підкреслено, що структура занять визначається принципом взаємозв'язку основних розділів лінгвістичної роботи, зокрема збагаченням та активізацією словникового запасу, формуванням граматично правильного мовлення та звукової культури, розвитком зв’язного мовлення тощо. Доведено, що одним із найскладніших завдань із розвитку зв’язного мовлення є набуття дітьми вміння самостійно складати розповіді. Розглянуто схеми розповідей, схарактеризовано їх типи: за серією сюжетних картинок, за поданим початком, із власного досвіду. Окреслено роль переказу у процесі формування зв’язного мовлення. Проаналізовано основні методи і прийоми, що сприятимуть формуванню зв’язного мовлення у дітей із ЗНМ. Наведено результати констатувального та формувального етапів експерименту із розвитку зв’язного мовлення старших дошкільників із ЗНМ. Запропонована методика, що дозволяє формувати і вдосконалювати мовленнєві навички і здатність класифікувати категоріальні ознаки окремих об’єктів. Зазначено, що в подальшій роботі важливим є опанування дітьми із ЗНМ відповідними граматичними категоріями, лексичними компонентами, синтаксичними конструкціями, що сприятимуть розвитку зв’язного мовлення.

У статті проаналізовано сучасні підходи до формування іншомовної аудитивної компетентності учнів/студентів та визначено можливості оптимізації процесу навчання. Зроблено висновок про доцільність диференційованого розвитку психічних процесів (сприйняття, мислення, пам’ять, увага), психологічних механізмів (мовленнєвий слух, внутрішнє промовляння, ймовірнісне прогнозування, осмислення, оперативна пам’ять, механізм розрізнення та ідентифікації), а також механізмів смислової обробки інформації (механізм еквівалентних замін, перекодування, компресія, розширення (використання фонових знань), трансформації (заміна граматичних чи синтаксичних структур)); формування відповідних аудитивних навичок (особливо лексичних і фонетичних) та вмінь, а також інтегрованого їх розвитку, в тому числі у взаємозв’язку з іншими мовленнєвими уміннями та уміннями використовувати компенсаторні, когнітивні та метакогнітивні стратегії; розвитку рефлексивної самооцінки учнів/студентів, у тому числі із використанням листів для самооцінювання, розроблених на основі сучасних джерел, які допомагають визначити причини помилок в аудіюванні, пов’язані з процесами декодування, конструювання змісту аудіо чи відеофрагменту, некоректного вживання компенсаторних і метакогнітивних стратегій, з подальшим їх усуненням, а отже й автономії учнів/студентів від часткової до умовно повної залежно від віку та індивідуальних особливостей; зосередження уваги на інтенсивному, інтерактивному та особливо на екстенсивному та автономному аудіюванні з метою розвитку автономії учнів/студентів, яка є необхідною умовою формування готовності навчатися впродовж життя. Встановлено, що перспективними напрямами подальших досліджень є аналіз можливостей реалізації різних видів аудіювання в умовах змішаного та дистанційного навчання.

У статті наголошено, що прерогативна мета сучасної освіти – це формування компетентного учня, який на високому рівні оволодів усіма мовними рівнями та вільно послуговується засобами української мови в усіх видах мовленнєвої діяльності; підкреслено, що граматичний рівень закладає основи для розуміння мови як цілісної системи; з’ясовано тісний взаємозв’язок граматики з фонетикою та лексикою української мови й проаналізовано чинну програму з української мови з метою визначення інформаційного обсягу, що засвоюють учні; простудійова- но поняття «граматична компетеність» й визначено, що це рівень оволодіння граматичною системою мови (мор- фемна будова слів; види морфем, способи словотвору; морфологічна й синтаксична структура української мови); оперування термінологічним апаратом; системне оволодіння граматичними поняттями й засобами вираження граматичних категорій на основі ґрунтовних знань із усіх рівнів української мови; «чуття» граматичної форми; вміння використовувати здобуті граматичні знання в процесі мовленнєвої діяльності; потрактовано системотвір- ні компоненти граматичної компетентності (мотиваційний, гностичний та особистісний; досліджено домінантні складники граматичної компетентності (граматичні навички, граматичні знання й граматична усвідомленість) та визначено, що граматичні навички – це автоматизоване оперування граматичними явищами; граматичні зна- ння – це оволодіння граматичними правилами в межах чинної програми та практичне застосування їх, а грама- тичне усвідомлення – це осмислення граматичних категорій, що засвоюються в шкільному курсі мови; висвітле- но етапи формування граматичних понять: аналіз мовного матеріалу з метою виокремлення домінантних ознак поняття; узагальнення магістральних ознак граматичного поняття, встановлення між ними зв’язків та засвоєння терміна; уточнення ознак поняття; конкретизація поняття в процесі виконання вправ (практичний аспект); роз- межовано репродуктивні та рецептивні граматичні навички та з’ясовано етапи формування їх; наголошено, що глибоке засвоєння граматичного рівня української мови неможливе без активної мовленнєвої діяльності.

Стаття присвячена дослідженню категорії емотивності на фонетико-графічному рівні твору Емілії Бронте «Буремний перевал» в україномовному перекладі. Мета статті – проаналізувати проблеми відтворення категорії емотивності на фонетико-графічному рівні під час перекладу англійського варіанта українським на прикладі твору англійської письменниці Е. Бронте «Буремний перевал», перекладеного О. Андріяш. У статті застосовано комплексну методику: методи аналізу, синтезу, зіставного аналізу. Наукова новизна роботи полягає в детальному аналізі фонетичного та графічного планів україномовного перекладу твору. Тема актуальна, з огляду на те що сьогодні бракує українських перекладів англійських творів. Особливістю роботи перекладача є його майстерність відображати в перекладі творів не лише семантики емотивів, а й манери, стиль автора оригіналу, його внутрішній світ. Установлено, що в перекладі використано комплекс фонетичних, графічних, лексичних, синтаксичних прийомів передачі емотивності. Фонетико-графічний рівень характеризують особливості інтонації, темпу, логічного наголосу, знаків пунктуації (знак оклику, тире, три крапки тощо). Ідіостиль автора простежуваний і на фонетичному рівні, і на графічному, тобто виявляє себе як у звучанні тексту, так і в його графічному оформленні. У перекладі твору «Буремний перевал» виявлено такі фонетико-графічні ознаки емотивності: розділові знаки, знаки оклику, алітерацію, зміну графічних символів, капіталізацію. У перекладі, здійсненому О. Андріяш, виявлено заміну капіталізації, алітерації семантичними засобами та часткове фонетичне відтворення оригіналу (неповна алітерація). Такі заміни потребують детального аналізу, оскільки кожен перекладацький прийом демонструє різний ступінь емотивності. Для перекладача важливо максимально відтворити оригінальність твору, застосовуючи відповідні перекладацькі прийоми.

У статті проаналізовано правові засади здійснення лінгвістичних експертиз чинних нормативних актів у межах судового провадження та з метою тлумачення певних правових понять у юридичній діяльності. Зокрема встановлено, що предметом лінгвістичного аналізу текстів законів за запитом юристів найчастіше буває уточнення значення термінів і нетермінологічної лексики, рідше – з’ясування істинного змісту синтаксичних конструкцій, виявлення фактів порушення мовних норм, які унеможливлюють однозначне потрактування норм права. Виконання криміналістичного семантико-текстуального дослідження тексту в межах судового провадження здійснюють відповідно до норм, визначених Інструкцією про призначення й проведення судових експертиз та експертних досліджень і Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України. Лінгвістичні експертизи поза судовим провадженням виконує за власними методиками спеціаліст-філолог, компетентний у тій галузі лінгвістики, яка необхідна для оцінки тексту нормативного акта. Досліджено методики лінгвістичної експертизи нормативних актів, які можуть бути враховані у практиці термінологічного, лексико-семантичного й логіко-синтаксичного опрацювання текстів законопроєктів. Зокрема запропонований семантико-текстуальний аналіз термінів галузі авторського права, лексичного значення слів (як повнозначних, так і службових частин мови) або словосполучень, використаних у поданих на експертизу текстах, уживаних в українських нормативно-правових актах. Відзначено, що такі дослідження необхідно проводити з урахуванням контексту, у якому вжиті терміни, лексеми й словосполучення, що стають об’єктом лінгвістичної експертизи. Встановлено, що причиною запиту на лінгвістичну експертизу є потреба з’ясувати зміст термінів і нетермінологічної лексики в межах судового процесу чи несудової юридичної практики.

У статті зазначено, що емоційна сфера людини надзвичайно різноманітна і складна. Емоції відіграють важливу роль у житті людини і тісно взаємоповʼязані із процесами мовлення, комунікації. На мовному рівні емоції трансформуються в емотивність, тобто вербальну / невербальну реакцію людини на подразник. Демонстрація власних емоцій є природньою потребою сучасної людини у процесі комунікації. Для сучасного комуніканта, зокрема користувача соціальних мереж, притаманні різні форми і засоби вираження емоцій: фонетичні, графічні, лексичні, синтаксичні та інші засоби. Автори відзначають, що переважає графічний засіб, спрямований на зорове сприйняття інформації. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез (узагальнення теоретичних відомостей про категорію емотивності, визначальні характеристики інтернет-спілкування), описовий метод (опис особливостей використання лексичних засобів для вираження емоцій), системний аналіз (добір фактичного матеріалу, його систематизація). Доведено, що особливостями віртуального спілкування є: діалогічність, емоційність, особливий авторський характер, співвідношення категорій читач-автор або промовець-слухач, зняття обмежень у часі та просторі, статус учасників зазвичай є рівним, формування загальної картини світу, необмежений вибір мовних засобів. Бажання пережити ті чи інші емоції пояснюється прагненням до емоційного наповнення тексту. Тим більше, що Інтернет цьому сприяє, адже важливою рисою Інтернет-спілкування є поєднання різноманітних стильових елементів, використання розмовних слів та зворотів, елементів мовної гри, використання фразеологізмів тощо. Емотивність є лінгвістичною характеристикою тексту, що здатна викликати емоційний ефект. Вона є результатом передачі емоцій людини за допомогою мовних засобів. Відповідно, будь-які вербальні засоби вираження передають або нейтральні емоції, або ж позитивно чи негативно забарвлені. У результаті дослідження зʼясовано, що у ситуаціях, коли у великому потоці інформації відправнику повідомлення доводиться привернути увагу одержувача, він максимально використовує вплив графічних засобів, доповнюючи ними символічну інформацію.

The purpose of the work is to compare the translators’ idiostyles and conceptions through a comparative analysis of G.G. Byron’s mystery “Cain” and Ukrainian-language interpretations by M. Kabaliuk and O. Hriaznov.Methods of work. In the research a comparative method is used to compare the original and the translation and compare two translations, literary and stylistic textual analysis, descriptive and contextual methods are used to determine the stylistic dominants of the original and the target work, the method of assessing the adequacy of translation is used to define the translators’ mastery, the method of quantitative calculations is used to determine the degree of reproduction of linguistic and stylistic expression means.Results. In the article the characteristic features of G.G Byron’s idiostyle, the stylistic features of the original text of the mystery “Cain” are outlined. The degree of style reproduction adequacy of G.G. Byron’s mystery “Cain” in the interpretation by two Ukrainian translators – M. Kabaliuk and O. Hriaznov is determined, the specifics of their translation style are clarified. The history of O. Hiyaznov’s translation with the use of own electronic correspondence is investigated. The literary-critical opinion concerning the named translations is considered. Translation analysis is performed at the phonetic, rhythmic, lexical, morphological and syntactic levels. Information on the translation reception of G.G. Byron’s works in Ukraine has been expanded.Conclusions. The conducted comparative analysis makes it possible to state that each of these translators has an individual translation style, his own understanding of the author’s intention. M. Kabaiyuk takes into account the requirements for the most accurate reflection of the content in combination with the deepest reproduction of the author’s style, so his translation is marked by a high degree of adequacy. M. Kabaliuk approaches extremely close to the original work, avoiding literalism, preserving the author’s lexemes at most. He tries to convey all the stylistic dominants of the original maximally, pays attention to the subtle nuances of the poetic fabric of the English work; the interpreter’s presence is minimized. O. Hriaznov claims that a translation from an unlike language cannot be accurate; he pays more attention to the content than to the style, and does not reproduce all the features of G.G. Byron’s idiostyle (exclamatory intonation in some places, repetitions, about half of the epithets and exclamations). He is somewhat fluent with the original, often paraphrasing language units based on his own perception.Key words: translation, original, style, adequacy, stylistic dominant, translation strategy, emotionality, lexeme, lexical and syntactic linguistic-stylistic means. Мета роботи – шляхом зіставного аналізу містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» та україномовних інтерпретацій М. Кабалюка і О. Грязнова порівняти ідіостилі і концепції перекладачів.Методи роботи. У дослідженні використано зіставний метод для порівняння оригіналу та перекладу і порівняння двох перекладів між собою, літературно-стилістичний текстуальний аналіз, описовий і контекстуальний методи – для визна-чення стильових домінант ориґіналу і цільового твору, метод оцінювання адекватності перекладу – для визначення ступеня майстерності перекладачів, метод кількісних підрахунків – для визначення ступеня відтворення мовностилістичних засобів вираження.Результати. У статті окреслено характерні риси ідіостилю Дж.Г. Байрона, стильові особливості оригінального тексту містерії «Каїн». Визначено ступінь адекватності відтворення стилю містерії Дж.Г. Байрона «Каїн» в інтерпретації двох укра-їнських перекладачів – М. Кабалюка та О. Грязнова, з’ясовано специфіку їхньої перекладацької манери. Досліджено історію перекладу О. Грязнова з використанням власного електронного листування. Розглянуто літературно-критичну думку щодо названих перекладів. Проведено перекладознавчий аналіз на фонетичному, ритмічному, лексичному, морфологічному та син-таксичному рівнях. Розширено відомості про перекладну рецепцію творчості Дж.Г. Байрона в Україні.Висновки. Проведений зіставний аналіз дає змогу стверджувати, що кожен із зазначених перекладачів має індивідуальний перекладний стиль, власне розуміння авторського задуму. М. Кабалюк враховує вимоги щодо якнайточнішого відображення змісту у поєднанні з якнайглибшим відтворенням стилю автора, тому його переклад відзначається високим ступенем адек-ватності. М. Кабалюк підходить гранично близько до першотвору, уникаючи буквалізму, максимально зберігаючи авторські лексеми. Він намагається максимально передати всі стильові домінанти першоджерела, звертає увагу на найтонші нюанси поетичної тканини англійського твору; присутність перекладача зведена до мінімуму. О. Грязнов стверджує, що переклад із неблизькоспорідненої мови не може бути точним; звертає більшу увагу на зміст, ніж на стиль, і відтворює не всі особливості ідіостилю Дж.Г. Байрона (окличну інтонацію подекуди, повтори, приблизно половину епітетів і вигуків). Він дещо вільно поводиться з оригіналом, часто перефразовує мовні одиниці, виходячи із власного сприйняття.Ключові слова: переклад, оригінал, стиль, адекватність, стильова домінанта, перекладацька стратегія, емоційність, лексема, лексичні та синтаксичні мовностилістичні засоби.

Purpose. The purpose of the current article is to describe syntactic stylistic figures based on the transposition of syntactic structures. The above-mentioned figures are classified, their percentage ratio and stylistic functions in the novels by Charlotte Bingham are outlined.Methods. The current study uses a combination of general scientific (analysis-synthesis method, continuous sampling method, descriptive method, quantitative analysis) and linguistic methods. The definitional analysis is used to clarify linguistic terms and notions specified by the research topic. The word-formation analysis is used to single out word-formation patterns of the analysed language units. The stylistic analysis is used to research into syntactic stylistic figures based on the transposition of syntactic structures and study their stylistic colouring in certain communicative situations.Results. The article presents a study of syntactic stylistic figures based on the transposition of syntactic structures in the novels by Charlotte Bingham. The term “transposition of syntactic structures” has been defined as transposition of the sentence model in the context that results in the unexpected turn in the logical meaning and additional connotations. Syntactic stylistic figures based on the transposition of syntactic structures have been classified into three groups: quasi-declarative, quasi-interrogative and quasi-negative sentences. It has been researched that in the novels by Charlotte Bingham transposition of syntactic structures is chiefly represented by quasi-affirmative sentences (48.8%). It has been revealed that quasi-declarative sentences are used in dialogues to mark colloquial speech. It has been ascertained that the transposition of interrogative sentences is less frequent (41.3%) and is mainly used to refer to the character’s self-talk. It has been substantiated that quasi-negative sentences are infrequent (9.9%) and are chiefly used to weaken the positive qualities of the denoted reality.Conclusions. The novels by Charlotte Bingham contain all types of syntactic stylistic figures based on the transposition of syntactic structures. The above-mentioned figures are chiefly represented by the transposition of declarative (48.8%) and interrogative (41.3%) sentences. Quasi-negative sentences are infrequent (9.9%).Key words: declarative sentence, interrogative sentence, negative sentence, reevaluation, syntactic stylistic figures. Мета пропонованого дослідження – розглянути синтактико-стилістичні фігури із транспозицією типів речень, здійснити їхню типологізацію, визначити їхнє кількісне співвідношення та охарактеризувати їхні стилістичні функції у романах Шарлотти Бінґхем.Методи. У роботі використано загальнонаукові (аналіз та синтез, суцільна вибірка, описовий метод, кількісний аналіз) і власне лінгвістичні методи. Дефініційний аналіз – для уточнення лінгвістичних термінів та понять, окреслених темою дослі-дження; словотвірний аналіз – для встановлення словотвірних структур відповідно до способів словотвору; стилістичний аналіз – для вивчення синтактико-стилістичних фігур із транспозицією типів речень, з’ясування їхнього стилістичного забарвлення в аналізованих комунікативних ситуаціях.Результати. Дослідження присвячено вивченню синтактико-стилістичних фігур із транспозицією типів речень у романах Шарлотти Бінґхем. Визначено, що транспозиція типів речень – це використання синтаксичних структур у невластивих їм логіко-предметних значеннях та з додатковими конотаціями. Синтактико-стилістичні фігури з транспозицією типів речень поділено на три групи: із переосмисленням розповідного (І група), запитального (ІІ група) та заперечного (ІІІ група) речень. Встановлено, що у романах Шарлотти Бінґхем превалюють фігури першої групи (48,8%). Розкрито, що вони використовуються у діалогічному мовленні персонажів як маркер розмовного стилю. З’ясовано, що фігури другої групи вживаються авторкою дещо рідше (41,3%), передусім позначаючи ведення персонажем внутрішнього діалогу. Розкрито, що третя група фігур є найменш численною (9,9%) і використовується насамперед задля послаблення позитивних якостей позначуваного.Висновки. У романах Шарлотти Бінґхем представлено всі різновиди синтактико-стилістичних фігур із транспозицією типів речень. З-поміж них найбільш поширеними є фігури з переосмисленням розповідного (48,8%) та запитального (41,3%) речень. Група фігур із переосмисленням заперечного речення є найменш репрезентативною (9,9%).Ключові слова: заперечне речення, запитальне речення, переосмислення, розповідне речення, синтактико-стилістичні фігури

Динамічний розвиток інформаційного суспільства, інформаційно-комунікаційних технологій висуває нові вимоги до освітньої підготовки майбутніх абітурієнтів. Майбутні фахівці повинні бути здатними вільно, активно та креативно мислити, самостійно генерувати та використовувати нові ідеї та технології, моделювати свою освіт- ню траєкторію, безперервно розвиватися. У центрі уваги сучасної школи є організація та впровадження дистан- ційного навчання, що дозволяє створити віртуальне освітнє середовище для кожного школяра й використовувати інноваційні методи навчання із застосовуванням комп’ютерних технологій. Здійснено аналіз законодавчих і наукових джерел стосовно вимог XXI століття за умов НУШ. Сам процес навчання іноземної мови має бути спрямований на розвиток особистості школяра, котрий здатний і бажає брати участь у міжкультурній комунікації та може самостійно вдосконалюватися у майбутній діяльності. Зазначимо, що вимоги НУШ визначають необхідність оволодіння комунікативною компетентністю старшокласників, одним із найважливіших компонентів якої є дискурсивний аспект, який передбачає наявність в учня вмінь орієнтуватися у ситуації спілкування, сприймати, розуміти, відтворювати та створювати власний дискурс відповідно до стиліс- тичних правил; об’єднувати окремі речення у зв’язні усні уривки дискурсу з використанням різних семантичних і синтаксичних засобів когезії; аналізувати ситуацію спілкування та її складники; брати до уваги контекст кому- нікативної взаємодії; проектувати спілкування, при цьому визначаючи модель побудови дискурсу та підбираю- чи мовні засоби для її реалізації; інтерпретувати дискурс відповідно до комунікативної ситуації [Kravets 2017]; структурувати дискурс за особливостями функціонального стилю та жанрової форми; контролювати та регулюва- ти загальну модальність дискурсу; виокремлювати лінгвістичні й екстралінгвістичні параметри дискурсу; виявля- ти й усвідомлювати зв’язок між мовними засобами та екстралінгвістичними аспектами мови. Змішана форма навчання у вивченні іноземної мови є цілісним навчальним процесом, що складається з двох частин пізнавальної діяльності учнів – живого навчання під керівництвом вчителя та дистанційного, з перева- жанням самостійних видів робіт. Поєднуючи кращі аспекти та переваги викладання в аудиторії та дистанційного навчання, модель змішаного навчання дозволяє реалізувати принципи наочності, адаптивності та зручності робо- ти у великих групах. За грамотного розподілу методичних ресурсів результатом стає високий рівень володіння учнів іноземною мовою, зокрема дискурсивною компетентністю старшокласників.

Метою статті є дослідження особливостей кантонської групи діалектів та вироблення порівняльної класифікації стилістичних від- мінностей кантонського діалекту від путунхуа в розмовному дискурсі. Недо- статня дослідженість стилістичних фонетичних особливостей кантонської діалектної групи зумовила науковий інтерес до цієї проблеми. Визначено, що кантонський діалект є найбільшим за чисельністю носіїв серед усіх діалектів китайської мови й рідним для більшості жителів провін- ції Гуаньдун і Гонконгу, проте на відміну від мов інших національних меншин Китаю не захищений повною мірою законом. Тож фонетичні, лексичні, грама- тичні та синтаксичні особливості кантонської діалектної групи поступово втрачають свою унікальність і послідовно витісняються із системи освіти та розмовно-побутового спілкування. Найсуттєвіші відмінності між діалектами групи Юе і путунхуа спо- стережено на рівні фонетики. Навіть тоді, коли речення на кантонському діалекті ні лексично, ні граматично не відрізняється від відповідного речення на мові путунхуа, воно зазвичай залишається незрозумілим на слух для тих, хто не знайомий із цими діалектами. Можна зробити висновок, що вимова тих самих слів кантонською та мандаринською мовами абсолютно різна. Установлено, що кантонський діалект є одним із небагатьох діалектів путунхуа, в якому тональність після поділу на основні чотири тони ще більше розділилася. Це явище виникло завдяки різниці в довжині голосних звуків, яка, своєю чергою, викликала розщеплення вхідного тону. Відповідно, кантонський діалект має щонайменше шість, а іноді й дев’ять тонів, тоді як мова путунхуа має чотири основних тони та один додатковий або нейтральний. Різниця дзвін- ких і глухих приголосних у мові путунхуа збереглася завдяки відмінності тонів у кантонському діалекті. Саме тому ще однією яскравою відмінністю у фоне- тиці є те, що стандартна китайська мова і кантонський діалект мають різні голосні та приголосні звуки. Також на відміну від стандартної китайської мови, де у складі обов’язковою частиною виступає медіаль, склад у кантонському діа- лекті зазвичай складається з ініціалі (початкового приголосного) і рими. Отже, незважаючи на всебічний вплив мови путунхуа протягом кількох останніх десятиліть, відмінності між нею і кантонським діалектом залиша- ються дуже значними. Відповідно до результатів, отриманих у цьому дослідженні, набуті знання, навички й уміння зі стилістики китайської мови можна використо- вувати під час вивчення теоретичної фонетики, зокрема фоностилістики китайської мови у сфері розмовно-побутової комунікації. Розроблену кла- сифікацію також можливо використовувати під час діагностування рівня розвитку професійної підготовки студентів філологічних спеціальностей із метою поліпшення їхніх прикладних та практичних здібностей, зокрема на заняттях із практичної фонетики та теоретичної фонетики.

Мета публікації – розкрити значення аналітичного читання творів художньої літератури в навчанні іноземної мови, виокремити етапи роботи над текстом, представити систему вправ до тексту The Gift of the Magi (by O. Henry). Для досягнення мети використано такі методи: комплексний аналіз педагогічної та методичної літератури з визначеної проблеми; теоретико-критичний аналіз підручників, методичних посібників та рекомендацій з аналітичного читання творів художньої літератури іноземною мовою; наукове спостереження за організацією навчального процесу з аналітичного читання художніх творів та вивчення досвіду викладачів щодо використання доцільних методів і прийомів для організації ефективної роботи над текстом; моделювання навчального процесу на основі запропонованої методики та розробленої системи вправ; узагальнення – для формулювання висновків і рекомендацій щодо аналітичного читання художніх творів іноземною мовою. Завданнями аналітичного читання є: навчити студентів здійснювати лінгвостилістичний аналіз оригінальних художніх текстів; опрацьовувати мовні зразки, типові моделі та кліше, які демонструють функціонально-стильові особливості сучасної англійської мови; розвинути навички аналізу лексичних одиниць (виявлення полісемії, підбір синонімів, антонімів); розвинути навички перекладу англійського тексту українською мовою; систематизувати та розширити словниковий запас; розвинути комунікативні навички; сформувати здатність обговорювати й аналізувати художні твори з позицій ідейного змісту, композиційних та індивідуально-стилістичних особливостей. Аналітичне читаннясприяє досягненню низки результатів навчання. Зокрема, студенти опановують синтаксичні, семантичні, граматичні та фонетичні закономірності англійської мови; типові моделі та кліше, які демонструють функціонально-стильові особливості сучасної англійської мови; алгоритм комплексного філологічного, стилістичного та граматичного аналізу художнього тексту; вчаться розуміти зміст прочитаного художнього тексту відповідного рівня складності та обсягу матеріалу й передати зміст прочитаного тексту в усній та писемній формі, застосовуючи вивчені структурні елементи мовлення; писати есе, стислі перекази, короткі оповідання, критичні огляди. Правильно сплановане читання художніх англомовних творів є важливим джерелом формування soft skills та фахових компетентностей студента і слугує основою для розвитку всіх видів мовленнєвої діяльності, а відтак, є невід’ємною складовою усього процесу навчання іноземної мови.

The purpose of the scientific reconnaissanceis the investigation of the influence of the most commonly used but yet insufficiently studied type of phraseological units modification – expansion – on the functioning of phraseological units in an advertising text. Its tasks are to identify the characteristic features of words-expanders, their influence on the semantics of transformed expressions and on the change of their quantitative and qualitative characteristics as compared to the original ones.The tasks fulfillment and the goal achievement became possible owing to the use of the methods relevant for this study: phraseological identification, phraseological description, adequate description of lexicographic type as a sort of component analysis and contextual analysis.This study is based on sampling from advertising texts of popular German-language magazines which contains 75 modified phraseological units including expressions with complicated, but not reinterpreted meaning.The results of the analysis of this material show that phraseological units of advertising text are most commonly expanded by means of adjectives and adverbs. Being in close correlation with the noun of phraseological unit, the expanders-definitions also become its integral part and direct a reader’s attention to the important features of advertised subject. The same function is characteristic of the words-expanders forming attributive compound words with a noun of phraseological unit. The modifiers mentioned above have different influence on denotative and connotative peculiarities of phraseological unit.Unlike expander-definitions, expanders-adverbials are syntactically connected not with one of the components of phraseological unit, but with this unit as an integral whole and thus belong to the nearest surrounding of phraseological unit and not to its composition. The level of emotiveness and expressiveness of modification depends on the characteristics of expander.The number of adverbs-expanders is considerably less as compared to adjectives, they have close syntactic connection with phraseological unit or one of its constituent parts, and most commonly specify or modify its connotative features.Advertisement creators reach the brightest transformations by means of expanding proverbs and adding unexpected continuation to the expressions which are familiar to each representative of linguistic community.The review of the investigated phraseological units in quantitative and qualitative aspects demonstrates, on the one hand, an increase of the number of connotative multipliers in the marginal majority of modifications, which is an indicator of meaning narrowing, and on the other hand, the positive meaning of the most of these multipliers which make a pleasant impression on a recipient, which is an indicator of meaning improvement.Conclusions. The analysis indicates that the expansion of phraseological units changes in a definite way the denotative and connotative characteristics of phraseological units in advertising and significantly enhances the impact on a recipient.Key words: modification, transformation, extension, word-expander, extensional, connotative factor, narrowing of word meaning, improvement of word meaning. Метою наукової розвідки є дослідження впливу найпоширенішого, але недостатньо вивченого виду модифікації фразеологізмів – експансії – на функціонування фразеологічних одиниць у рекламному тексті. Її завдання полягають у виявленні характерних особливостей слів-розширювачів, їх впливу на семантику трансформованих виразів, на зміну їх кількісних та якісних характеристик у порівнянні з вихідними.Виконання завдань та досягнення мети стало можливим завдяки застосуванню релевантних для цього дослідження методів: фразеологічної ідентифікації, фразеологічного опису, адекватного опису лексикографічного типу як різновиду компонентного аналізу та контекстологічного аналізу.Дослідження побудоване на матеріалі вибірки із рекламних текстів популярних німецькомовних журналів, яка складається з 75-ти модифікованих фразеологізмів включно з виразами з ускладненим, але непереосмисленим значенням.Результати аналізу цього матеріалу показують, що фразеологічні одиниці рекламного тексту найчастіше розширюються за допомогою прикметників та прислівників. Маючи тісний зв’язок із іменником фразеологізму, розширювачі-означення теж стають його складовою частиною і скеровують увагу читача на важливі якості рекламованого предмета. Таку ж функцію виконують і розширювачі, які утворюють атрибутивні складні слова з іменником фразеологізму. Названі модифікатори по-різному впливають на денотативні та конотативні особливості фразеологізму.На відміну від розширювачів-означень, розширювачі-обставини синтаксично пов’язані не з однією із складових фразеологічної одиниці, а з цією одиницею як єдиним цілим і тому належать до найближчого оточення фразеологізму, а не до його складу. Ступінь емотивності та експресивності модифікації залежить від особливостей розширювача.Прислівники-розширювачі значно поступаються за своєю чисельністю прикметникам, мають тісний синтаксичний зв’язок із фразеологізмом або з однією з його складових частин і, як правило, уточнюють або модифікують його конотативні особливості.Найбільш яскравих трансформацій автори реклами досягають за допомогою розширення прислів’їв, додаючи до знайомих кожному представникові мовної спільноти виразів неочікуване продовження.Розгляд досліджуваних фразеологізмів у кількісному та якісному аспектах свідчить, з одного боку, про зростання кількості конотативних множників у переважної більшості модифікацій, що є показником звуження значення, а з другого – про позитивне значення більшості цих множників, які справляють приємне враження на реципієнта, що є показником поліпшення значення.Висновки. Проведений аналіз дав можливість переконатися в тому, що експансія певним чином змінює денотативні та конотативні особливості фразеологізмів реклами і значно посилює вплив на реципієнта.Ключові слова: модифікація, трансформація, розширення, слово-розширювач, екстенсіонал, конотативний множник, звуження значення, поліпшення значення.

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов’язана з потребою подолати принципові розбіжності між висновками академійних мовознавчих праць і рекомендаціями посібників з культури української мови, з одного боку, і тим, чому навчають в українських вишах, з другого. Ці розбіжності пов’язані з особливостями українських засобів подавання процесів, які відрізняють їх від засобів сусідніх слов’янських мов. Зазначені розбіжності спричинені тим, що українському мовознавству бракує однозначної, несуперечливої та загальновизнаної концепції дієслова як частини мови і частиномовної належності дієслівних утворів, системи їхніх граматичних ознак і пов’язаного з цим розуміння їхньої семантики та правил уживання в різних синтаксичних конструкціях. З огляду на це потрібно: – порівняти два панівні підходи до визначення дієслова як частини мови: 1) узвичаєний підхід, утілений у радянських і пострадянських граматиках; 2) новий семантико-граматичний, який запропонував І.К. Кучеренко та розвинув І.Р. Вихованець; – запропонувати як далі визначати дієслово та похідні дієслівні утвори. Мета статті – запропонувати як усунути деякі суперечливі положення нового семантико-граматичного підходу та доповнити його концепцією мішаних частин мови. Методи дослідження. Основним методом є аналізування граматичних та термінознавчих праць. Основні результати дослідження. Порівняно два зазначені панівні підходи до визначення дієслова як частини мови і показано істотні переваги та певні суперечливості другого. Зокрема проаналізовано семантику, граматичні ознаки та ужиткові особливості дієслівних форм на ‑но, ‑то, інфінітива, дієприслівника, віддієслівного іменники на ‑ння, ‑ття з процесовим значенням (далі – дієслівного іменника) та дієприкметника. Підтверджено, що дієслівні форми на ‑но, ‑то та інфінітив належать до дієслова як частини мови, тоді як дієприслівник, дієслівний іменник і дієприкметник є не формами дієслова, а лексико-граматичними розрядами віддієслівного прислівника, іменника та прикметника відповідно. Показано, що успадковування граматичного значення категорії виду та певних валентних позиції твірних дієслів пов’язує дієприслівник, дієслівний іменник та дієприкметник з дієсловом не лише словотвірно і семантично, а й граматично. і завдяки цьому граматичному зв’язку вони істотно відрізняються від спільнокореневих власне віддієслівних прислівників, іменників та прикметників, які повністю втратили всі дієслівні граматичні категорії і тому є результатом повного семантичного перейдення дієслова в прислівник, іменник та прикметник відповідно. Висновки та перспективи. Саме граматичний зв’язок дієприслівника, дієслівного іменника та дієприкметника з дієсловом дає підстави вважати ці утвори мішаними частинами мови. Запропоновано уточнити структуру курсу української граматики і ввести до нього спеціальний розділ «Мішані частини мови», щоб чітко відбити граматичну, семантичну й ужиткову відмінність цих утворів від власне віддієслівних прикметників, прислівників та іменників. Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані дієслівні форми, дієслівний іменник (віддієслівний іменник на ‑ння, ‑ття), дієслівна форма на ‑но, ‑то, дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, процес.

Мета статті– уточнити основні положення класичної концепції глибинних структур речення в контексті перекладацьких трансформацій і перекладацької майстерності, виявити основні труднощі при використанні концепції глибинних структур під час перекладу і визначити оптимальні шляхи їх вирішення.Методи. У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу і синтезу (визначення сутнісних характеристик поняття «глибинна структура»); зіставлень (дослідження моделей трансформації і їх особливостей у процесі перекладу тек-стів економічної спрямованості); системно-структурний (виявлення взаємозв’язків і взаємозалежностей глибинних та поверх-невих структур).Результати. Одна з найважливіших умов успішної перекладацької діяльності – максимально повне збереження змісту тексту в процесі перекладу. В умовах перетворення глибинної структури вихідного тексту на поверхневу структуру мовою перекладу перед перекладачем постає проблема вибору з безлічі допустимих поверхневих структур тієї єдиної, яка най-кращим чином здатна передати не тільки експліцитні, а й імпліцитні компоненти тексту. У процесі перекладу спеціальних галузевих текстів ця задача особливо актуальна. Так, ігнорування фонових знань про національно-культурні традиції ділового спілкування може привести до серйозного спотворення первинного сенсу тексту. А це своєю чергою може стати причиною невдачі ділових контактів. Концепція глибинних і поверхневих структур є досить корисним інструментом, який дає змогу успішно здійснювати перекладацьку діяльність при перекладі складних із семантичної і синтаксичної точок зору конструкцій. Збереження семантики вихідного тексту при максимально повному врахуванні імпліцитного контексту і фонових знань – першочергове завдання перекладача. Теорія глибинних і поверхневих структур є одним з інструментів, який здатен допомогти перекладачеві не тільки структурувати текст, але й максимально ефективно працювати з його семантикою, синтаксисом і фонологією.Суттєвою перекладацькою проблемою залишається пошук найбільш релевантного варіанту поверхневої структури, яка здатна зберегти глибинну структуру тексту-оригіналу з урахуванням усього масиву імпліцитних смислів. З огляду на це, тек-сти економічної спрямованості становлять певний інтерес, оскільки традиції ділового спілкування в різних культурах є свого роду додатковими фоновими знаннями, які необхідно враховувати у процесі перекладу.Висновки. Знання про особливості глибинних і поверхневих структур текстів тих чи інших жанрів дають пере-кладачеві змогу більш якісно здійснювати перекладацьку діяльність. Систематизація перекладацької діяльності в цьо-му контексті передбачає організацію роботи поетапно: спочатку аналізується поверхнева структура вихідного тексту, з використанням правил синтаксичних трансформацій перекладач описує глибинну структуру тексту, а потім з урахуван-ням специфіки мови перекладу переводить цю глибинну структуру в поверхневу структуру мови перекладу. Результати дослідження можуть бути використані в практичній перекладацькій діяльності для забезпечення більш чіткого уявлення про глибинну структуру і семантичної еквівалентності вихідного і цільового текстів. Результати дослідження сприяють удосконаленню практичних напрацювань щодо особливостей роботи з глибинними структурами перекладацьких текстів економічної спрямованості. Подальші перспективи дослідження можуть бути пов’язані з уточненням найбільш доціль-них у конкретних перекладацьких ситуаціях моделей трансформації глибинної структури вихідного тексту в поверхневу структуру тексту перекладу. Purpose. The paper intends to clarify basic provisions of the deep structure as a theoretical construct in the context of translation skills. The purpose of the article is also to identify the main difficulties in using the deep structures concept in the translation process and to determine the best way of addressing them.Methods. The following methods are used in the research process: analysis and synthesis (in determining the substantive characteristics of the concept “deep structure”); comparison (in studying models of transformation and their peculiarities in context of economic texts translating); systemic-structural (in identifying relationships between deep and surface structures).Results. One of the most important conditions for successful translation activities is the preservation of the content in translation. When transforming the deep structure of the source text into a surface structure in the target language, the translator is faced with the problem of choosing from the set of admissible surface structures the only one that is best able to convey not only explicit, but also implicit components of the text. This task is especially relevant when translating specialized industry texts. So, ignoring the background knowledge about the national and cultural traditions of business communication can lead to a serious distortion of the original meaning of the text. And this, in turn, can cause the failure of business contacts. The concept of deep and surface structures is a very useful tool for successfully translating complex semantic and syntactic constructions. Preservation of the original text semantics with maximum consideration of the implicit context and background knowledge is the first task of the translator. The theory of deep and surface structures is one of the tools that can help the translator not only structure the text, but also work as efficiently as possible with its semantics, syntax and phonology.Conclusions. Knowledge of the different genres text’s deep and surface structures peculiarities enables the translator to perform better translation activities. The systematization of translation activities in this context involves the organization of work in phases: first of all the source text surface structure is analyzed, then using the rules of syntactic transformations the translator describes the text deep structure, and then, taking into account the specifics of the translation language, translates this deep structure into the target language surface structure. The study results could be used in practical translation to provide a clearer understanding of the deep structure and to ensure semantic equivalence between the source and the target texts. The study results contribute to the improvement of practices, which are related to the peculiarities of working with deep structures of economic translations. Further prospects for the study could be related to the clarification of the most appropriate models in specific translation situations for transforming the underlying structure of the source text into a surface structure of the text.

The purpose is to identify the specificity of synonyms in the terminology system of the English language texts on economics and determine the most widespread patterns for the formation of synonymous pairs on the basis of the analyzed material.Methods. The following methods were employed in the research: general scientific (generalization, induction and deduction) and empirical-theoretical (analysis, synthesis) methods. The process of term-selection was performed with the method of continuous sampling. The descriptive method and the method of semantic-component analysis were used to distribute the synonymous terms into groups and identify the specificity of synonymous relationships. Results. Understanding the phenomenon of synonymy is an important precondition for improving language skills, since it implies the ability to choose the most accurate synonymous equivalent among a few variants of a certain concept and ensure the success of communication in this way. In spite of undesirability of terminological synonymy in scientific discourse, this phenomenon is especially widespread in the texts of economic orientation, since terms in this field of knowledge go beyond scientific use, enter social life and become a part of common vocabulary. Therefore, the emergence of variants and parallel functioning of several duplicates is caused by openness of this terminology system and its enlargement with common words. Since the area of economics covers a large number of participants, interacting at different levels, it is reflected –in a language dimension – in the scope of vocabulary designating the key concepts of this field and linguistic processes of the formation of terminology system. The most typical consequence of using the terminological apparatus by a large number of the native language speakers is a parallel functioning of a term and a common word (word combinations). Conclusions. The widespread synonymy in the terminology system of the English language texts on economics is explained by the specificity of this field of knowledge: the adjacency of economic concepts to everyday life that is reflected in the possibility of interaction between common and scientific vocabularies. The analyzed cases of synonymy show the pairs whose components have different stylistic marking: one of the components mainly belongs to bookish words, whereas the other one – to common vocabulary. Moreover, in the terminology system of the English language texts of professional orientation there are quasi-synonyms and relative synonyms. The most widespread ways of the formation of synonymous pairs is a combination of a common verb and a specifically economic term. The examples of syntactical synonyms represent the pattern with one verb component and the combination of a verb and a noun.Key words: scientific terminology, common words, synonymous pair, quasi-synonyms, relative synonyms, stylistic marking. Мета статті – виявити особливості синонімів у терміносистемі англомовних текстів економічного спрямування й визна-чити найбільш поширені моделі утворення синонімічних пар на основі проаналізованого матеріалу.Методи. У дослідженні було використано загальнонаукові (узагальнення, індукція і дедукція) та емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез). Процес відбору термінів проводився методом суцільної вибірки. Дескриптивний метод і методика семантико-компонентного аналізу використовувалися для інвентаризації і розподілу досліджуваних синонімічних термінів у групи та виявлення специфіки синонімічних відносин. Результати. Розуміння явища синонімії є важливою передумовою удосконалення мовленнєвих умінь, оскільки передбачає здатність добирати якомога точніший семантичний еквівалент з-поміж кількох варіантів відповідного поняття й забезпечувати в такий спосіб максимальну успішність комунікації. Попри небажаність явища термінологічної синонімії в науковому дискурсі, особливо поширеним воно є в текстах економічного спрямування, оскільки терміни цієї галузі виходять за межі суто наукового використання через проникнення у соціально-побутову сферу й частково стають загальновживаними. Відтак поява варіантів і паралельного існування кількох дублетів обумовлюється відкритістю даної терміносистеми та її поповнення загаль-новживаною лексикою. Оскільки сфера економіки охоплює величезну кількість учасників, що взаємодіють на різних рівнях, у мовному вимірі це відображається на масштабах функціонування лексики на позначення ключових понять цієї галузі й лінгвістичних процесах формування терміносистеми. Найбільш типовим наслідком активного використання термінологічного апарату значною кількістю носіїв мови є паралельне функціонування терміна та загальновживаного слова (словосполучення). Висновки. Поширеність явища синонімії в терміносистемі англомовних текстів економічного спрямування пояснюється специфікою галузі, а саме: дотичністю економічних реалій до побутової сфери, що на мовному рівні відображається в можливості взаємодії загальновживаної лексики з науковою. Проаналізовані випадки синонімії засвідчують наявність пар, складові частини яких мають різне стилістичне маркування: переважно один із компонентів належить до книжної лексики, тоді як другий – до загальновживаної. Крім того, в терміносистемі англомовних текстів фахового спрямування трапляються квазі-синоніми й умовні синоніми. Доволі поширеними способами утворення синонімічних пар, як показує опрацьований матеріал, є поєднання загальновживаного дієслова з вузькогалузевим економічним терміном. Випадки синтаксичної синонімії репрезен-тують модель з одним дієслівним елементом і сполученням дієслова та іменника.Ключові слова: наукова термінологія, загальновживана лексика, синонімічна пара, квазісиноніми, умовні синоніми, стилістичне маркування.

This scientific research deals with a topical linguistic and translation problem – the category of definiteness / indefinitenessand ways of its reproduction in the German- Ukrainian translations of modern fiction. The purposeof this articleis to determine the ways one can employ to convey different meanings of German articles and other determinants into Ukrainian, as they are used to express the category of definiteness / indefiniteness in the German language. To achieve this goal, there has been employed comparative and descriptive methodsof linguistic research as they allow to consider different ways of expression of the category of definiteness / indefiniteness in the Ukrainian translation. The objectof this research is the translation of the category of definiteness / indefiniteness which leads to a strictly defined subject. The subjectof the study are explicit means of expression of the category of definiteness / indefiniteness in German (in the novel “Breathing Swing” by H. Muller) and implicit means of its expression in Ukrainian (in the Ukrainian translation of the respective novel).Results.The comparative analysis of the original and translated texts makes it possible to determine the main linguistic means of reprodution the category of definiteness / indefiniteness in the Ukrainian translation. The analyzed material contains examples where the category of definiteness / indefiniteness in the original text is expressed by a definite article which is translated by a pronominalized numeral “some of”, an indefinite-personal pronoun “someone”, or an indefinite pronoun; an indefinite article which is translated by pronouns; zero article is reproduced by a more detailed translation; pronouns are reproduced by their equivalents, as well as other pronouns; other cases of translation include a periphrasis, a descriptive, inaccurate or non-literal translation. Conclusions:Definite, indefinite, zero articles and pronouns serve as the main, most consistent, and regular means of realization of the category of definiteness / indefiniteness in the German language. While there are no certain morphological means of expression of this category in the Ukrainian language, the translator uses lexical and syntactic means for reproduction of the category definiteness / indefiniteness. The context also plays an essential role.Key words: category of determination, the definitness / indefinitness, article, pronoun, translation. У дослідженні порушується актуальна перекладознавча проблема – особливості відтворення категорії означеності / неозначеності на матеріалі німецько-українських перекладів творів сучасної художньої літератури. Метоюданої статті є визначення способів передачі українською мовою значень німецьких артиклів та інших детермінативів, за допомогою яких вира-жається категорія означеності / неозначеності в німецькій мові. Для досягнення поставленої мети застосовуються зіставний та описовий методи лінгвістичного дослідження, що дозволяють розглянути різні способи передачі засобів вираження катего-рії означеності / неозначеності в українському перекладі. Об’єктом дослідження постає категорія означеності / неозначеності, що виступає засобом позначення певного предмета. Предметом вивчення є експліцитні засоби вираження вищевказаної кате-горії в німецькій мові (в романі Г. Мюллер «Гойдалка дихання») та імпліцитні в українському перекладі зазначеного твору. За допомогою результатів, досягнутих внаслідок зіставного аналізу текстів оригіналу та перекладу, вдалося встановити основні мовні засоби відтворення категорії означеності / неозначеності в українському перекладі.Зокрема, зафіксовано такі випадки вираження категорії означеності / неозначеності в мові-оригіналі, а також засоби та способи їх відтвореня в мові перекла-ду: неозначений артикль перекладений прономіналізованим числівником «один із/з», неозначено-особовоим займенником «якийсь», вказівним займенником; означений артикль – за допомогою займенників; нульовий артикль відтворено деталізованим перекладом; детермінативи – їх відповідниками, а також іншими детермінативами; в деяких випадках перекладач вдається до перифрази, описового, неточного чи недослівного перекладу. Висновки:в німецькій мові означеність / неозначеність виражається за допомогою артиклів (означеного, неозначеного або нульового), а також інших детермінативів, якими часто виступають займенники. В той час як в українській мові певних морфологічних засобів вираження цієї категорії нема, перекладач вдається до використання лексичних та синтаксичних засобів, важлива роль при цьому відводиться контексту. Ключові слова: категорія детермінації, означеність / неозначеність, артикль, займенник, переклад.

Мета пропонованого дослідження – розглянути генетивні конструкції англійського медичного терміна-епоніма з огляду на дворівневу систему відмінків.Методи. У роботі використано такі методи лінгвістичного аналізу:порівняльно-історичний (щобпрослідкувати еволюцію родового відмінка в англійській мові); структурний (для виявлення відношень між елементами англійських медичних термі-нів-епонімів); описовий (уможливив інтерпретацію генетивних конструкцій англійських медичних термінів-епонімів та їхніх присвійних формантів на сучасному етапі розвитку англійської мови).Результати. Морфологічні зміни, які відбулися в середньоанглійський період, призвели до того, що всі відмінки, окрім родо-вого, асимілювали свої закінчення в називний. Таким чином, англійська мова втратила свою систему відмінків, залишивши для іменників тільки загальний, тобто common case, та родовий, який здебільшого співвідноситься із присвійним, так званим posses-sive case. Така дворівнева граматична модель зумовила те, що родовий відмінок досить складно ідентифікувати через численні інтерпретації, а саме родові відношення можуть позначати приналежність, походження, опис, вимірювання, виконувати атри-бутивну роль тощо. Якщо загальний відмінок виражається за допомогою порядку слів, то, у свою чергу, родовий відмінок має синтаксичний і морфологічний способи творення.Висновки. В англійській медичній термінології термін-епонім – це субстантиноване словосполучення, пропріативний ком-понент якого відображає категорію родового відмінка. Генетивні конструкції щодо пропріативного компонента терміна-епоні-ма англійської медичної термінології мають такі форми вираження: 1) за допомогою присвійного форманта, а саме апострофта ’s, як от Wells’ syndrome чи Kahler’s disease; 2) прийменників, як от paracusis of Willis чи osteodysplasty of Melnick and Needles;3) за допомогою флексій -ian/-ic, як от Pickwickian syndrome, Hippocratic nails чи класичної латинізованої форми родового від-мінка однини, i.e. torcular Herophili. З огляду на зростаючу тенденцію відмови від апострофа категорія присвійного відмінка зі значенням приналежності поступово зникає, а такі способи його вираження, як апостроф, флексії та прийменники, призводять до того, що пропріативний компонент виконує роль атрибутивного модифікатора, нівелюючи посесивну функцію. The purpose of the research aimed to study the genitive constructions of English medical eponymous terms concerning the two-case grammar system.Methods. The following methods of linguistic analysis are used in the paper: comparative-historical (to trace the evolution of the genitive case; structural (to identify genitive relations between elements of eponymous terms); descriptive (allows interpreting the genetive constructions of English medical eponymous terms and their possessive forms at the present stage of development of the English language).Results.Morphological changes that took place in the Middle English period led to the fact that all cases, except the genitive, lost their endings and assimilated into the nominative. Thus, the English language has lost its case system, leaving for nouns only the common case, and the genitive case, which is correlated with the possession, the possessive case, respectively.Such a two-case grammar system has caused that the genitive case is quite difficult to identify due to numerous interpretations. Genitive relations can indicate affiliation, origin, description, measurement, perform an attributive role and, the like. Since the common case is expressed by word order, then, in turn, the genitive case has syntactic and morphological ways of formation.Conclusions. In English medical terminology, the eponymous term is a substantivized phrase, the proprial component of which reflects the category of the genitive case. Genetive constructions concerning the proprial component of the eponymous term in English medical terminology have the following forms of expression: 1) by means of a possessive formant, namely an apostrophe and ’s, such as Wells’ syndrome or Kahler’s disease; 2) prepositions, namely paracusis of Willis or osteodysplasty of Melnick and Needles; 3) with the help of inflections -ian / -ic, namely Pickwickian syndrome, Hippocratic nails or the classical Latinized form of the genitive singular, i.e. torcular Herophili. Due to the evidence of the apostrophe’s, the category of the possessive case with the meaning of belonging disappears gradually, and such ways of its expression as apostrophe, inflection and prepositions lead to the fact that the proprial component acts as an attributive modifier eliminating the possessive function.

На сьогоднішній день існує багато компаній у всьому світі, що займаються розробкою систем машинного перекладу (СМП), за допомогою яких здійснюється переклад на різні мови світу. Серед них можна виділити такі: SYSTRAN (США, systransoft.com), Langenscheidt (Німеччина, langenscheidt.de), Transparent Language (США, transparent.com), LANGUAGE ENGINEERING CORPORATION (США, lec.com), Translation Experts (США, tranexp.com), Linguatec (Німеччина, linguatec.net), SDL (Великобританія, sdl.com), STAR (Швейцарія, star-group.net), ATRIL (США, atril.com), Alis Technologies (Канада, alis.com).Вивчення джерел щодо комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів свідчить, що проблеми перекладу і розпізнавання образів за допомогою машини тісно пов’язані із проблемами штучного інтелекту і кібернетикою. Проблеми створення штучної подібності людського розуму для вирішення складних завдань і моделювання розумової діяльності вивчаються досить давно. Вперше ідею штучного інтелекту висловив Р. Луллій у XIV столітті, коли він намагався створити машину для вирішення різноманітних задач з основ загальної класифікації понять. А у XVIII столітті Г. Лейбніц і Р. Декарт розвили ці ідеї, запропонувавши універсальні мови класифікації всіх наук [1].Ці ідеї лягли в основу теоретичних розробок у галузі створення штучного інтелекту. Проте розвиток штучного інтелекту як наукового напряму став можливим лише після створення електронних обчислювальних машин (ЕОМ). Це сталося у 40-ві роки ХХ століття.Термін «штучний інтелект» був запропонований в 1956 р. на семінарі, присвяченому розробці логічних завдань з аналогічною назвою у Стенфордському університеті. Штучний інтелект – розділ комп’ютерної лінгвістики та інформатики, де розглядаються формалізація проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною. При цьому у більшості випадків алгоритм розв’язування завдання невідомий наперед. Точного визначення цієї науки немає, оскільки у філософії не вирішене питання про природу і статус людського інтелекту. Немає і точного критерію досягнення комп’ютером «розумності», хоча стосовно штучного інтелекту було запропоновано низку гіпотез, наприклад, тест Тьюринга або гіпотеза Ньюела-Саймона [2].Після визначення штучного інтелекту як самостійного розділу науки відбувся його поділ за двома основними напрямками: нейрокібернетика і кібернетика «чорного ящика». Розпізнавання образів – традиційний напрямок штучного інтелекту, близький до машинного навчання і пов’язаний з нейрокібернетикою. Кожному об’єкту відповідає матриця ознак, за якою відбувається його розпізнавання. Машинний переклад належить до кібернетики «чорного ящика», головним принципом якого є принцип, протилежний нейрокібернетиці, а саме: немає значення, як побудований «розумовий» пристрій – головне, щоб на задані вхідні дії він реагував, як людський мозок.Слід зазначити, що сьогодні науковці розглядають штучний інтелект як один з напрямків інформатики, метою якого є розробка апаратно-програмних засобів, за допомогою яких можна користувачу-непрограмісту ставити і вирішувати завдання, що традиційно вважаються інтелектуальними [2].З другої половини 1960-х рр., коли людство вступило в епоху комп’ютерних технологій, використання комп’ютерів звільнило людей від багатьох видів рутинної роботи, будь то трудомісткі обчислення чи пошук необхідних елементів в різних базах даних. При цьому слід мати на увазі, що принципова відмінність комп’ютерних технологій від будь-яких виробничих технологій полягає саме в тому, що в одному випадку технології не можуть бути безупинні, тому що вони поєднують роботу рутинного типу (скажімо, оперативний облік) і роботу творчу, яка не піддається поки що формалізації (прийняття рішень), а в іншому випадку функція виробництва безупинна і відображає строгу послідовність всіх операцій для випуску продукції (конвеєризація процесу).Переклади текстів з однієї мови на іншу можна віднести до рутинної роботи, але тільки частково. Дійсно, з одного боку, в роботі будь-якого перекладача є досить велика кількість елементів формалізму, хоча, з іншого боку, у даний час жоден серйозний переклад не може бути виконаний зовсім формально.Усі переклади можна розділити на технічні і літературні. Межа між ними є дуже «розмитою» (проміжне положення займають, наприклад, переклади ділових листів). Особливістю технічних перекладів є необхідність у першу чергу знати стандарти фахових понять. Специфіка ж літературного перекладу полягає в тому, що потрібно одержати текст, за художньою цінністю максимально близький до оригіналу. Якість виконання з використанням комп’ютера технічних і літературних перекладів у теперішній час зовсім різна: технічні переклади є якісніші, ніж літературні. Останній факт особливо відчутний при перекладі віршованих форм  тут використання комп’ютера практично неможливе: його використання поступається поетам-перекладачам.Переклад текстів  одна з перших функцій, яку людина спробувала виконати за допомогою комп’ютера. Всього через кілька років після створення перших ЕОМ з’явилися і програми машинного перекладу. Датою народження машинного перекладу як галузі досліджень прийнято вважати 1947 р. Саме тоді У. Уівер [3] (який написав трохи пізніше, у 1949 р., разом із К. Шенноном книгу з основ теорії інформації), написав лист Н. Вінеру, «батькові кібернетики», порівнявши в цьому листі завдання перекладу із завданням дешифрування текстів.Завдання дешифрування до цього часу вже вирішувалися (і небезуспішно) на електромеханічних пристроях. Більше того, перша діюча ЕОМ за назвою Colossus-1, сконструйована в Англії в 1942-43 рр. знаменитим математиком і логіком А. Тьюрінгом, автором теоретичного автомата «машина Тьюрінга», разом з Х. А. Ньюменом, використовувалася під час війни для розшифровування секретних німецьких кодів. Оскільки ЕОМ Colossus-1, як і всі перші обчислювальні машини, конструювалася і використовувалася головним чином для військових цілей, відомості про неї стали відомі набагато пізніше її введення в експлуатацію. У 1944 р. Г. Айкен сконструював обчислювальну машину МАРК-1 на електромеханічних елементах і установив її в Гарвардському університеті. Ця машина також використовувалася для виконання завдань дешифрування. Відзначимо також, що завдання дешифрування доводилося і доводиться нерідко вирішувати не тільки військовим, але також археологам і історикам при спробах прочитати рукописи давніми, забутими мовами [4].Після листа У. Уівера Н. Вінерові відбувся ряд гострих наукових дискусій, потім були виділені гроші на дослідження. Сам Н. Вінер, що вільно розмовляв 13-тьма мовами, довгий час оцінював можливості комп’ютерного перекладу дуже скептично. Він, зокрема, писав: «...що стосується проблеми механічного перекладу, то, відверто кажучи, я боюся, що межі слів у різних мовах занадто розпливчасті, а емоційні й інтернаціональні слова займають занадто велике місце в мові, щоб який-небудь напівмеханічний спосіб перекладу був багатообіцяючим... В даний час механізація мови... уявляється мені передчасною» [5, 152]. Однак, всупереч скепсису Вінера і ряду інших вчених зі світовими іменами, у 1952 р. відбулася перша міжнародна конференція з машинного перекладу. Організатором цієї конференції був відомий ізраїльський математик І. Бар-Хіллел. Він прославився в першу чергу застосуванням ідей і методів математичної логіки в різних напрямках досліджень з теорії множин і основ математики, але видав також ряд робіт із загальної теорії мови, математичної лінгвістики, автоматичного перекладу і теорії визначень (у СРСР була дуже популярна монографія «Основи теорії множин», написана І. Бар-Хіллелом разом з А. А. Френкелом) [3].Незабаром після конференції 1952 р. був досягнутий ряд успіхів у академічних дослідженнях, які, у свою чергу, стимулювали комерційний інтерес до проблеми машинного перекладу. Вже в 1954 р. знаменита фірма IBM разом із Джорджтаунським університетом (США) зуміла показати першу систему, що базується на словнику з 250-ти слів і 6-ти синтаксичних правилах. За допомогою цієї системи забезпечувався переклад 49-ти заздалегідь відібраних речень. Вже до 1958 р. у світі існували програмні системи для машинного перекладу технічних текстів, найдосконаліша з яких була розроблена в СРСР і мала запас 952 слова.В період з 1954 р. по 1964 р. уряд і різні військові відомства США витратили на дослідження в галузі машинного перекладу близько 40 млн. доларів. Однак незабаром «запаморочення від успіхів» змінилося повною зневірою, що доходила практично до повного заперечення здійсненності машинного перекладу. До подібного висновку прийшли на основі звіту, виконаного спеціальним комітетом із прикладної лінгвістики (ALPAC) Національної Академії наук США. У звіті констатувалося, що використання систем автоматичного перекладу не зможе забезпечити прийнятну якість у найближчому майбутньому. Песимізм ALPAC був обумовлений, головним чином, невисоким рівнем розвитку комп’ютер­ної техніки того часу. Справді, труднощі роботи з перфокартами і величезними комп’ютерами I-го і II-го поколінь (на електронних лампах чи транзисторах) були чималими. Саме з цих причин перші проекти не дали істотних практичних результатів. Однак були виявлені основні проблеми перекладу текстів природною мовою: багатозначність слів і синтаксичних конструкцій, практична неможливість опису семантичної структури світу навіть в обмеженій предметній галузі, відсутність ефективних формальних методів опису лінгвістичних закономірностей [6].До поширення персональних комп’ютерів машинний переклад міг бути швидше цікавим об’єктом наукових досліджень, ніж важливою сферою застосування обчислювальної техніки. Причинами цього були:висока вартість часу роботи ЕОМ (з огляду на той факт, що кожну обчислювальну машину обслуговувала велика група системних програмістів, інженерів, техніків і операторів, для кожної машини було потрібне окреме, спеціально обладнане приміщення і т.п., «комп’ютерний час» був дуже і дуже дорогим);колективне використання ресурсів комп’ютера. Це часто не дозволяло негайно звернутися до електронного помічника, зводячи нанівець найважливішу перевагу машинного перекладу перед звичайним  його оперативність.За результатами звіту ALPAC дослідження з комп’ютерного перекладу припинилися на півтора десятка років через відсутність фінансування. Однак у цей же час відбувся якісний стрибок у розвитку обчислювальної техніки за рахунок переходу до технологій інтегральних схем. ЕОМ III-го покоління на інтегральних схемах, що використовувалися у 1960-ті роки, до кінця 1960-х  початку 1970-х років стали витіснятися машинами IV-го покоління на великих інтегральних схемах. Нарешті, у 1970 р. М. Е. Хофф (Intel) створив перший мікропроцесор, тобто інтегральну схему, придатну для виконання функції великої ЕОМ. До середини 1970-х років з’явилися перші комерційно розповсюджувані персональні комп’ютери (ПК) на базі 8-розрядних мікропроцесорів фірми Intel. Це була на той час комп’ютерна революція.Саме поява ПК стала сильним додатковим стимулом для вдосконалювання комп’ютерного перекладу (особливо після створення комп’ю­терів Apple II у 1977 р. і IBM PC у 1981 р.). Поновленню досліджень з комп’ютерного перекладу сприяло також підвищення рівня розвитку техніки і науки взагалі. Так, у 1970-ті рр. одержала поширення система автоматизованого перекладу SYSTRAN. Протягом 1974-75 рр. система була використана аерокосмічною асоціацією NASA для перекладу документів проекту «Союз-Аполлон». До кінця 1980-х років за допомогою цієї системи перекладали з кількох мов вже близько 100 000 сторінок щорічно. Розвитку комп’ютерного перекладу сприяло ще і зростання інтересу дослідників і проектувальників до проблеми штучного інтелекту (тут явно переважали лінгвістичні аспекти) і комп’ютерного пошуку даних [7].Починаючи з 1980-х рр., коли вартість машинного часу помітно знизилась, а доступ до них можна було одержати в будь-який час, машинний переклад став економічно вигідним. У ці і наступні роки удосконалювання програм дозволило досить точно перекладати багато видів текстів. 1990-ті рр. можна вважати справжньою «епохою Відродження» у розвитку комп’ютерного перекладу, що пов’язано не тільки з широкими можливостями використання ПК і появою нових технічних засобів (у першу чергу сканерів), але і з появою комп’ютерних мереж, зокрема глобальної мережі Internet.Наприклад, створення Європейської Інформаційної Мережі (EURONET DIANA) стимулювало роботи зі створення систем автоматизованого перекладу. У 1982 р. було оголошено про створення європейської програми EUROTRA, метою реалізації якої була розробка системи комп’ютерного перекладу для всіх європейських мов. Спочатку проект оцінювався в 12 млн. доларів США, але вже в 1987 р. фахівці визначили сумарні витрати по цьому проекту більш ніж у 160 млн. доларів [4].Використання глобальної мережі Internet об’єднало мільйони людей, що говорять різними мовами, у єдиний інформаційний простір. Домінує, природно, англійська мова, але: є користувачі, які нею зовсім не володіють чи володіють дуже слабко; існує безліч Web-сторінок, написаних не англійською мовою.Для полегшення перегляду Web-сторінок, описаних незнайомою користувачеві мовою, з’явилися додатки до браузерів, за допомогою яких здійснюється переклад обраних користувачем фрагментів Web-сторінки або всієї Web-сторінки, що переглядається. Для цього досить лише скопіювати частину тексту та вставити його у відповідне поле або «натиснути» на спеціальну кнопку меню. Прикладом такого комп’ютерного перекладача є програмний засіб WebTransSite фірми «Промт», створений на базі програмного засобу Stylus, який можна використовувати в різних браузерах (Netscape Navigator, Internet Explorer, Mozilla Firefox, Opera та ін.) або, наприклад, Google Translate – це сервіс компанії Google, за допомогою якого можна автоматично перекладати слова, фрази та Web-сторінки з однієї мови на іншу. В системі Google використовується власне програмне забезпечення для перекладу на основі статистичного машинного перекладу. З вересня 2008 р. підтримуються й переклади українською мовою. Користувач уводить текст, поданий мовою оригіналу, та вказує мову, якою цей текст потрібно подати.Проблемами машинного перекладу в теперішній час займається ряд відомих компаній, таких як SYSTRAN Software Inc., Logos Corp., Globalink Inc., Alis Technologies Inc., Toshiba Corp., Compu Serve, Fujitsu Corp., TRADOS Inc., Промт та інші. З’явилися також компанії, що спеціалізуються на машинному перекладі, зокрема компанія SAP AG, яка є європейським лідером у розробці програмного забезпечення і протягом багатьох років використовує системи машинного перекладу різних виробників при локалізації своїх програмних продуктів. Існує і служба машинного перекладу при комісії Європейського Союзу (обсяг перекладу в комісії перевищує 2,5 млн. сторінок щорічно; переклади всіх документів виконуються оперативно 11-тьма офіційними мовами, забезпечують їх 1100 перекладачів, 100 лінгвістів, 100 менеджерів і 500 секретарів) [8].Проблемам комп’ютерного перекладу значна увага науковців приділяється в галузі лінгвістики, зокрема в Україні у Київському державному університеті лінгвістики, дуже міцною є лінгвістична школа Санкт-Петербурга та Москви. Не можна не згадати такі праці, як фундаментальна монографія Ф. Джорджа «Основи кібернетики» [5], Дж. Вудера «Science without properties», О. К. Жолковського «О правилах семантического анализа», Ю. М. Марчука «Проблемы машинного перевода», Г. С. Цейтіна, М. І. Откупщикової та ін. «Система анализа текста с процедурным представлением словарной информации» [6] та інші, в яких сформульовані основні принципи і проблеми практичної реалізації машинного перекладу. Ці монографії містять цікавий фактичний матеріал і можуть бути корисні педагогу в побудові курсу лекцій з комп’ютерних технологій перекладу й опрацювання текстів.Протягом багатьох років науковці в галузях лінгвістики, кібернетики, інформатики вели інтенсивні пошуки моделей і алгоритмів людського мислення і розробок програм, але так сталося, що жодна з наук – філософія, психологія, лінгвістика – не в змозі запропонувати такого алгоритму. Таким чином, штучний інтелект як «генератор знань» [9, 139] ще не створений, машинний переклад є частково структурованим завданням, а тому втручання людини в створення досконалих перекладів буде потрібне завжди і її треба, як слід, цього навчати.

Високі темпи оновлення техніки і технологій, які перевищують сьогодні темпи зміни поколінь людей, зумовлюють зміни в системі професійної освіти. Вона відрізняється від традиційної освіти, перш за все, своїм технологічним забезпеченням, оскільки не може функціонувати на базі традиційних освітніх технологій [1].Технологічність неперервної професійної освіти означає таке:– збільшення часових термінів і значущості етапів самоосвіти;–підвищення ролі засобів навчання, розроблених на основі сучасних інформаційних технологій;–підвищення значущості принципу індивідуалізації навчання.З розвитком інформаційних технологій все більшого поширення набувають автоматизовані навчальні системи, які мають реалізувати наведені вище принципи. У даній статті розглядатиметься модель представлення предметних знань у одній з таких навчальних систем, яка у свою чергу призначена для вивчення графічних САПР .Розглянемо структурування навчального матеріалу спочатку з найзагальніших позицій. Навчальний матеріал завжди являє собою систему, що має ту чи іншу структуру. Виділяють глобальну і локальну структуру навчального матеріалу. До глобальної структури відносять більш чи менш об’ємні частини навчального матеріалу, до локальної структури – систему внутрішніх зв’язків між поняттями, що входять у дану частину матеріалу.Моделювання навчальної предметної області істотно відрізняється від моделювання інших предметних областей. Цілі моделювання навчальних і не навчальних предметних областей є різними. Так відбувається тому, що будь-яка діяльність здійснюється шляхом розв’язання власних, специфічних задач. Але у ненавчальній діяльності розв’язання задач і є ціллю, тоді як для навчальної діяльності розв’язання задач – це не ціль, а засіб досягнення цілі (маються на увазі цілі навчання). Інакше кажучи, власне результат вирішення задач не настільки важливий, як сам факт його правильності чи неправильності. Важливий процес їх вирішення, так як саме під час процесу вирішення задач у учня формується спосіб дій.Для того, щоб навчити людину певній діяльності, необхідно виділити усі дії, які належать до цього виду діяльності, а у кожній дії – усі операції, що забезпечують успіх цієї дії.У відповідності до класифікації (рис. 1), існує розподіл предметних знань на декларативні і процедурні [2]. Рис. 1. Класифікація предметних знань При побудові моделі предметної області (ПО) її об’єкти та поняття вивчаються з точки зору структури чи зовнішніх форм (синтаксична модель ПО), властивостей та відношень між ними (семантична модель), методів та алгоритмів функціонування (прагматична модель ПО).Одним з актуальних підходів до побудови такої моделі знань є онтологічний аналіз, яки включає побудову словника понять і термінів для опису ПО та набір логічних висловлювань, які формулюють обмеження, що існують у предметній області.Онтологія визначає загальний словник для спеціалістів, яким необхідно разом використовувати інформацію у предметній області. Звичайно онтологія включає структури даних, які містять усі релевантні класи об’єктів, їх зв’язки і правила (теореми, обмеження), прийняті у цій області. Чому виникає потреба у розробці онтології? Ось деякі причини:– для спільного використання людьми чи програмними агентами, загального розуміння структури інформації;– для можливості повторного використання знань у предметній області;– для відділення знань у предметній області від оперативних знань;– для аналізу знань у предметній області.Онтологія предметної області сама по собі не є метою дослідження. Розробка онтології подібна до визначення набору даних і їх структури для використання іншими програмами.В основі онтологій лежать класи, об’єкти, їх властивості та обмеження, що реалізують представлення про об’єкти як про множину сутностей, які характеризуються певним набором властивостей. Ці сутності знаходяться у певних відношеннях між собою і за певними ознаками (властивостями та обмеженнями) об’єднуються у групи (класи). В результаті повного опису об’єктів та їх властивостей предметна область буде представлена як складана база знань, для якої можна здійснювати інтелектуальні операції, такі як семантичний пошук і визначення цілісності та достовірності даних.В рамках навчальних процесів застосування онтологій дозволить визначити основні компоненти навчальних дисциплін – лекції, практичні та лабораторні заняття, навчальні матеріали, що використовуються. Роль навчальних систем у такому випадку буде зводитися до ролі інтелектуальних агентів, які будуть здійснювати вибірки з бази знань у залежності від контексту навчання. Іншою досить важливою особливістю такої системи буде можливість збудувати тестуючу програмну систему, яка генеруватиме набори контрольних завдань виходячи з семантики описаних онтологій конкретних навчальних курсів.В основу онтології «Навчальна дисципліна» (рис. 2) покладено основні принципи, які використовуються для структуризації лекцій, практичних занять і т.д. в «звичайному» навчальному процесі. У відповідності до цих принципів було сформовано структуру і виділено основні компоненти навчальних курсів.Даний спосіб являє собою шаблон, що описує структуру електронних матеріалів навчального курсу. Іншими словами, було створено онтологію, що визначає структуру і поняття, характерні для більшості навчальних курсів.Предметною областю тут є вся термінологія, що використовується для організації навчального курсу: тема, лекція, практичне заняття, лабораторна робота, контрольні запитання, приклади, списки додаткової літератури, а також усі більш дрібні компоненти кожного з об’єктів [3].У цій статті онтологія – формальний явний опис понять розглянутої предметної області (класів), властивостей кожного поняття (слотів, атрибутів) та обмежень, накладених на слоти (інколи їх називають обмеженнями ролей). Онтологія разом з набором індивідуальних екземплярів класів утворює базу знань.Якщо ж ми будемо за допомогою онтологій описувати предметну область «графічна САПР», то вона виглядатиме дещо інакше. У центрі онтології знаходяться класи, що описують поняття предметної області. Наприклад, клас «Інструменти створення зображення» представляє всі засоби, якими можна скористатися для створення графічного зображення.Конкретні інструменти, такі як «Точка», «Відрізок», «Коло» – екземпляри цього класу.Деякі класи мають підкласи, які представляють більш конкретні поняття, ніж надклас. Наприклад, можна розділити клас усіх інструментів оформлення на розміри, умовні позначення, інструменти вставки текстів і таблиць. Рис. 2. Онтологічне подання змісту навчальної дисципліни В результаті вивчення було виявлено наступні види зв’язків в онтології (табл. 1):Таблиця 1Типи зв’язків у онтології Тип зв’язкуЗначення зв’язкуПриклад застосування у предметній області «Навчання»Приклад застосування у предметній області «Графічні системи»Таксономія («kind-of», «is-a»)Відношення приналежності до певного класу чи категоріїКонтрольні запитання, контрольні завдання, тести належать до категорії «Засоби контролю знань»Наприклад, інструменти «Колонна», «Балка», «Ферма» належать до більш загальної категорії «Несучі конструкції». Інструменти «Стіна», «Перегородка» належать до категорії «Огороджуючі конструкції»Партономія («part-of», «consists», «has part»)Відношення «частина-ціле», складова частина, компонентЛекції, практичні завдання, тести є складовими частинами навчального курсу. У свою чергу вони також поділяються на частини: тести складаються з запитань, лекції – з певних інформаційних блоків тощоКреслення може містити такі складові, як графічна частина, елементи оформлення, атрибути або метадані. У свою чергу графічна частина складається с шарів, шари з макрооб’єктів, макрооб’єкти з елементарних об’єктівГенеалогіяВідношення «предок-нащадок»На рис. 2 є наступний приклад такого відношення: класи «Електронна література» та «Друкована література» є нащадками класу «Література» «if-then»Причинно-наслідковий зв’язокПрикладом причинно-наслідкового зв’язку у навчальному процесі може бути адаптація навчального курсу у відповідності до результатів попередніх тестувань особи, що навчається.Прикладом причинно-наслідкового зв’язку може бути зміна розмірного напису при зміні геометричних характеристик об’єкту, перебудова зображення при зміні масштабу і т.д.Атрибутивний зв’язокСутність є одночасно атрибутом іншої сутностіНа рис.2 представлено сутність «Вид діяльності», атрибутами якої є «Теоретичні відомості», «Приклади», «Вправи», «Контроль», «Література». В той же час вони є окремими сутностями і мають власні атрибути. Існує декілька можливих підходів для розробки ієрархії класів: низхідний, висхідний та комбінований. Для даної розробки був обраний висхідний підхід, який починається з визначення найбільш конкретних класів, листків ієрархії, з наступним групуванням цих класів у більш загальні поняття. Наприклад, спочатку ми визначаємо класи для інструментів «Стіна», «Колона» й «Вікно». Потім ми створюємо загальний надклас для цих трьох класів «Інтелектуальні інструменти», який, у свою чергу, є підкласом для «Інструментів створення зображення».Класи самі по собі не містять достатньої інформації про об’єкти предметної області, після визначення ієрархії класів необхідно описати внутрішню структуру понять, тобто їхні властивості та обмеження.У процесі навчання системою фіксуються стійкі послідовності чи комбінації об’єктів (т.зв. патерни проектування) та понять, вони класифікуються і формуються у асоціативні ланцюги та метапоняття. Ланцюги операцій об’єднуються в операції більш високого рівня, в результаті на моделі ПО будується ієрархія операцій.Висновки. У даній статті описано процес розробки онтології інструментальних засобів для створення проектної документації з використанням графічних САПР. Детально розглянуто усі кроки створення онтології, питання визначення ієрархій класів та властивостей класів і екземплярів.

Мета. Посилення ігрових, маніпулятивних аспектів сучасного комунікативного середовища, усього комплексу його впливів на особистість і соціальні процеси, актуалізує шерег ризиків і загроз, що пов’язані з можливим використанням інформаційного (медіа) простору для дестабілізації соціального благополуччя українського суспільства. Сучасні медіа-засоби і технології їх застосування дозволяють використовувати психологічні закономірності впливу інформації на свідомість, ціннісну, психоемоційну сфери та поведінку людини, наносити збиток її психологічному добробуту та безпеці. Тому наведене дослідження має на меті теоретично дослідити психологічні закономірності феномену мовної (мовленнєвої) гри як засобу впливу на свідомість людини, обґрунтувати семантико-психологічну детермінацію наслідків такого впливу. Методи. У дослідженні застосовано методи абдукції, феноменологічної редукції, метод аналізу і систематизації наукових положень та підходів до вивчення психологічних закономірностей феномену мовної (мовленнєвої) гри, метод теоретичної реконструкції (моделювання) семантико-психологічної детермінації впливу інформаційних засобів на свідомість людини. Результати. За результатами дослідження конкретизовано категоріально-понятійний зміст психологічних аспектів феномену мовної (мовленнєвої) гри у контексті використання її ефектів для впливу на психічну сферу людини. Актуалізовано атрибутивність наведених аспектів у процесах, що пов’язані з проблематикою інформаційно-психологічної безпеки особистості в сучасних умовах. Обґрунтовано семантико-психологічну детермінацію наслідків впливу інформаційних засобів, медіа на свідомість людини. Поглиблено наукові уявлення про характер впливу масової комунікації на психічну сферу людини через психологічні ефекти ігрової дії вербальної інформації. Встановлено, що психогенні ефекти медіа-впливу пов’язані передусім із перформативним характером інформаційних повідомлень та особливостями семантико-синтаксичної організації тексту. Наведені аспекти через механізми психічного системогенезу діють як пускові аферентації для мотиваційної активізації психіки адресата, його сприйняття та засвоєння інформації адресанта. Такі перформативні та семантико-синтаксичні властивості тексту представлені у ньому лексемами-носіями ефектів активного навіювання. Висновки. Результати дослідження дозволяють висновки про актуальність продовження психологічних та психолінгвістичних розвідок феномену мовної (мовленнєвої) гри як джерела і засобу маніпулятивного, індоктринального впливу на свідомість людини, а також про доцільність врахування психологічних особливостей явища мовної (мовленнєвої) гри в аналізі медіа-контенту, виявленні джерел інформаційно-психологічного (перформативного) впливу інформації на свідомість адресата та прогнозуванні наслідків такого впливу на особистість і соціальні процеси.

У овом раду предмет истраживања представљају поступци помоћу којих је Милош Црњански структурирао и обликовао наслове поглавља у роману Сеобе. Особени поступци резултовали су необичним и другачијим конструкцијама, у односу на дотадашњи уметнички израз, које синтаксу у прози приближавају синтакси у поезији, те на тај начин постају одлика пишчевог стила. Понављање, инверзија, парцелација, конексија и варирања у структури наслова стварају, с једне стране, својеврсну динамику и наизглед самосталне делове, док, с друге стране, чине усаглашену и чврсто повезану целину. Карактеристичност наслова приказује се на истраженом конкретном књижевноуметничком корпусу, и то на основу метода анализе, синтезе и дескрипције, а природа теме намеће и укључивање синтаксичких, семантичких, стилистичких и текстуалних критеријума.

У статті розглянуті стилістичні та емоційно-експресивні особливості українських синтаксично нечленованих висловлень для вираження згоди та незгоди порівняно з білоруськими, чеськими та болгарськими. Зроблено висновки про те, що система таких висловлень має свої стилістичні та емоційно-експресивні особливості навіть у близьких мовах. Ключові слова: висловлення, комунікація, незгода, синтаксис, синтаксично нечленовані висловлення, слов’янські мови, згода. Покликання Список використаних джерел Васючэнка, Пятро. «Хведар Набілкін – беларускі касінер». Сучасная беларуская драматургія: традыцыі і наватарства. Мінск: ТАА «Сэр-Віт», 2003, с. 621–38. Уварова, Наталя. Шахрайки. URL: http://ukrdrama.at.ua/load/0-0-0-1-20. Фольварочний, Василь. «Дитячі забави: драма на дві дії». Фольварочний, Василь. Спокуса: драми. Чернівці: Зелена Буковина, 2000, с. 109–58. Щученко, Сергій. Help. URL: http://dramaturg.org.ua. Список використаної літератури Білодід, Іван. Сучасна українська літературна мова: Синтаксис. Київ: Наукова думка, 1972. Борисова, Инна. Русский разговорный диалог: структура и динамика. 3-е изд. Москва: Книжный дом «Либроком», 2009. Вихованець, І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. Київ: Либідь, 1993. Вінтонів, Михайло. «Нечленовані речення в сучасній українській мові: статус, функції». Мовознавчий вісник, вип. 6, 2008, с. 44–8. Галактионова, Ирина. Средства выражения согласия / несогласия в русском языке. Дис. …канд. филол. наук: 10.02.01. Москва, 1995. Грайс, Герберт. «Логика и речевое общение». Новое в зарубежной лингвистике, вып. 16, 1985, с. 217–38. Гурко, Олена. «Нечленовані речення як засоби реалізації категорії ствердження в українській мові». Наукові записки. Серія : Філологічні науки (мовознавство), вип. 127, 2014, с. 396–400. Гурко, Олена. Функційно-семантична категорія ствердження в українській літературній мові. Дис. …докт. філол. наук: 10.02.01. Дніпро, 2018. Дудик, Петро. Із синтаксису простого речення. Вінниця: ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 1999. Ермакова, О. П., и Земская, Е. А. «К построению типологии коммуникативных неудач (на материале естественного русского диалога)». Русский язык в его функционировании: Коммуникативно-прагматический аспект, отв. ред. Е. А. Земская, Д. Н. Шмелев. Москва, 1993, с. 30–64. Ермакова, Ольга. «Функции согласия и несогласия в дружеской беседе (психолого-лингвистические заметки)». Жанры речи, №1(17), 2018, с. 60–6. Загнітко, Анатолій. «Еквіваленти речення: статус, обсяг і функційна типологія». Лінгвістичні студії, вип. 19, 2009, с. 79–91. Иванова, К., и Ницолова, Р. Ние, говорещите хора. София: Университетско издателство «Св. Климент Охридски», 1995. Иссерс, О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. 5-е изд. Москва: Издательство ЛКИ, 2008. Киселев, Игорь. Частицы в современных восточнославянских языках. Минск: БГУ, 1976. Костусяк, Наталія. «Функційно-комунікативні ознаки стверджувальної / заперечної модальності». Studia Ucrainica Varsoviensia 1. Warszawa, 2013, с. 133–141. Кучер, А. С. «Нечленимые предложения в современном украинском языке: статус, функции». Studia Philologica (Філологічні студії), №(9), 2018, с. 47–54. Озаровский, О. В. «Согласие-несогласие как категория коммуникативного синтаксиса». Проблемы учебника русского языка как иностранного. Синтаксис. Москва, 1980, с. 109–20. Речник на българския език, глав. ред. К. Чолакова. Т. 1 (А–Б). София: Издателство на БАН, 1977. Сирота, Е. В. «Специфика функционирования функционально-семантического поля „согласиеˮ в современном русском языке». Русистика: вчера, сегодня, завтра: сборник документов юбилейной международной научной конференции, 29 июня – 2 июля 2017 года, София. София, 2018, с. 261–73. Словник української мови, за ред. І. К. Білодіда. В 11 т. Київ: Наукова думка, 1970–1980. Сусов, Иван. Лингвистическая прагматика. Москва: Восток–Запад, 2006. Сучасна українська літературна мова, за ред. М. Я. Плющ. Київ: Вища школа, 2000. Шаронов, И. А. «Коммуникативы и методы их описания». Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии, вып. 8 (15), 2009, с. 543–7. Шатілова, Олена. «Спонукальний потенціал еквівалентів речення». Лінгвістичні студії, вип. 25, 2012, с. 79–83. Широкова, А. Г., Адамец, П., Влчек, И., и Роговская, Е. Р. Чешский язык. 2-е изд. Москва: Высшая школа, 1988. Шиць, Андрій. «Висловлення нечленованого різновиду як засоби експлікації заперечної модальності». Науковий часопис Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови, вип. 11, 2014, с. 163–7. Шиць, Андрій. «Нечленовані речення як специфічні засоби вираження позамовних ситуацій». Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Філологічна, вип. 49, 2014, с. 140–2. Karlík, P., Nekula, M., Pleskalová, J. Encyklopedický slovník češtiny. Praha: Lidové noviny, 2002. Leech, G. N. Principles of Pragmatics. London: Longman, 1983. Slovník spisovné češtiny pro školu a veřejnost, upr. V. Červená, J. Filipec. 2 vyd. Praha: Academia, 1998.