Статті в журналах з теми "Сенсор струму"

У статті пропонуються результати адаптації української версії англомовного опитувальника В. Ван Брюггена (університет Твенте, Нідерланди) Existential Concerns Questionnaire (ECQ). На сьогодні в Україні (та серед російськомовних опитувальників також) не існувало інструменту для диференціації базових видів екзистенційної тривоги. Українська версія опитувальника отримала назву «Види екзистенційної тривоги». У теоретичній частині статті розглянуто природу і особливості екзистенційної тривоги із найдавніших часів до найсучасніших світових досліджень у сфері нейроекзистенціалізму та нейробіології екзистенціалізму, а також зроблено огляд основних англомовних опитувальників екзистенційної тривоги. Факторна структура англомовної версії опитувальника складається з п’яти шкал: страху смерті, самотності, ідентифікації, сенсу життя та провини. Проте, українська версія була модифікована і скорочена до чотирьох шкал (страху смерті, самотності, ідентифікації та сенсу життя). Крім цього, в українській версії було запропоновано нову модель видів екзистенційної тривоги, що склалася із двох нових шкал (об’єктивна екзистенція та суб’єктивна екзистенція). Адаптацію методики здійснено згідно із стандартними алгоритмами роботи з іншомовними психодіагностичними інструментами: перекладено англомовну версію, перевірено внутрішню узгодженість, факторну структуру, конструктну, дискримінантну та конкурентну валідності. У досліджені взяв участь 251 респондент віком від 18 до 65 років. Опитувальник складається із 22 запитань.

Актуальність дослідження. Статтю присвячено вивченню проблеми стресу, який є основним чинником, що впливає на життя людей, та тісно пов’язаний з їх психічним здоров’ям, фізичним та соціальним благополуччям. Це стає вкрай актуальним, коли під час бойових дій практично всі військовослужбовці переживають бойовий стрес. Його наслідки можуть проявлятися не тільки у гострому періоді у вигляді бойових стресових реакцій, поведінкових порушень, але й у більш віддаленому періоді у вигляді посттравматичних стресових розладів, сімейних, побутових та професійних проблем, асоціальної поведінки, розвитку психічних розладів. Мета дослідження: здійснити систематизацію наукових досліджень проблеми стресу, проаналізувати сучасну систему охорони психічного здоров’я військовослужбовців у провідних країнах-партнерах НАТО та окреслити основні напрями вдосконалення української системи профілактики та контрою бойового стресу у військовослужбовців. Методи дослідження. Аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація та інтерпретація отриманих даних дозволили проаналізувати наукову літературу та нормативно-правові документи щодо стресу, бойового стресу, сучасну систему охорони психічного здоров’я військовослужбовцівСША та провідних країн-партнерів НАТО, запропонувати шляхи вдосконалення української системи профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців. Результати. Для запобігання, ідентифікації та управління небезпечною поведінкою та бойовими стресовими реакціями, які можуть виникати у військовослужбовців під час участі в бойових діях, розробляються програми контролю бойового та оперативного стресу (COSC). Програми СOSC направлені на покращення виконання бойових завдань, збереження боєготовності та боєздатності військовослужбовців та підрозділів, запобігання або мінімізацію негативного впливу бойового стресу на соматичне, психічне та соціальне здоров’я військовослужбовців, найшвидше повернення особового складу до виконання бойових завдань. Програми СOSC діють протягом всього процесу виконання бойових завдань військовослужбовцями (підготовка, участь у бойових діях, повернення з подальшою реадаптацією до мирного життя). Висновки. Теорія збереження ресурсів С. Хобфолла найбільш повно та обґрунтовано пояснює генезис бойового стресу, що виникає у військовослужбовців під час діяльності в екстремальних умовах. Згідно з цією теорією стрес виникає, коли ключові ресурси людини (здоров’я, благополуччя, родина, почуття власного достоїнства, мети та сенсу життя) перебувають під загрозою втрати, загублені або не вдається їх відновити після значних зусиль. Визначено, що бойовий стрес є процесом впливу факторів бойової обстановки на психіку військовослужбовця, що супроводжується зниженням рівня психологічної безпеки особистості та появою неспецифічних доклінічних психологічних проявів, які у сукупності уявляються поняттям «бойова психологічна травма особистості» або сягають специфічних нозологічних ознак психічних розладів, об’єднаних у категорію «бойова психічна травма». Для запобігання виникнення та розвитку бойового стресу необхідно розробляти та впроваджувати систему профілактики та контролю бойового стресу у військовослужбовців, яка повинна складається з заходів психологічної роботи, що проводяться на трьох етапах: підготовчому (перед виконанням бойових завдань), етапі безпосереднього виконання завдань у зоні бойових дій, завершальному етапі (після виконання завдань після повернення в пункт постійної дислокації).

Однією з найгостріших проблем сучасного спорту є постійно зростаючий травматизм. Хронічні перевантаження, перенапруження під час спортивних тренувань та змагань підвищують загрозу травмування та виникнення супутніх з травмами захворювань у спортсменів. Гандбол є одним із жорстких видів спорту, для якого характерна велика кількість травм і виражена тяжкість пошкоджень, основна частина яких відбувається у гравців під час проведення змагань. Безперечно, рівень стресу впливає на травматизм: навіть проблеми в міжособистісних відносинах можуть трансформуватися в стрес, підвищити ймовірність отримання травми, а, значить, призвести до припинення спортивної діяльності або передчасного завершення кар’єри. Стресостійкість є одним із основних критеріїв фізичного і психічного здоров’я спортсмена. Мета. Визначити типи копінгстратегій, які обумовлюють схильність спортсменів до травм. Методи. Для визначення пріоритетного стилю подолання стресових ситуацій або проблем у спортсменів було використано опитувальник «Виявлення індивідуальних копінг-стратегій» Е. Хайма. Результати. Найпоширенішими копінг-стратегіями серед обстежених спортсменів були: у когнітивній сфері – «збереження самовладання» та «надання сенсу»; в емоційній сфері – «оптимізм»; у поведінковій сфері – «відволікання». У цілому, серед спортсменів-гандболістів кількісно переважало використання адаптивних стратегій порівняно з неадаптивними і відносно адаптивними. Виявлено таку тенденцію: у дівчат наявність спортивних травм була пов’язана із зменшенням адаптивності емоційних та поведінкових копінг-стратегій та збільшенням частоти використання адаптивних когнітивних копінг-стратегій; у хлопців пережиті травми збільшували частоту використання адаптивних поведінкових копінг-стратегій і суттєво не позначалися на когнітивних і емоційних стратегіях подолання стресу. Ключові слова: копінг-стратегії, спортивні травми, гандбол.

Дана наукова стаття присвячена дослідженню питання про юридичне значення такої категорії правового статусу набувача чужої речі, як його добросовісність. Вивчено сутність цього явища, встановлено, що саме критерій добросовісності надає істотного значення претензіям учасників даних взаємин на набуття чи збереження приватного речового права. У праці підкреслюється, що, окрім значення доброї совісті на момент заволодіння чужою річчю, що надає правової визначеності можливості оформлення титулу і є складовою частинного фактичного складу для набуття власності чи права давнісного володіння, bona fides також характеризує порядок поведінки окупанта і впродовж набувальної давності. При цьому добра совість тільки тоді має якісь правові наслідки, коли вона протиставлена суб'єктивному праву. За таких умов вона придбаває безпосереднє юридичне значення, в тому числі і як умова набуття та захисту права. Добросовісність володіння чужою річчю є внутрішнім показником усвідомлення певного майнового стану самим суб'єктом. У цьому сенсі у статті зроблена оцінка вказаного статусу з позицій наукової концепції про видимість права. За посилами цієї теорії давність також розглядається як наслідок видимості права, попри те, що вона виникає та триває всупереч волі учасників відносин та незважаючи на їхнє усвідомлення цього факту. Відтак добросовісне безперервне та відкрите володіння майном як власним упродовж строку набувальної давності найпоказовіше пов'язувалось із видимістю власності. Тож поняття добросовісності в сенсі особистісного сприйняття реально наявних ціннісних орієнтацій тісно пов'язано із принципом захисту видимості права, оскільки спрямована на усвідомлення його третіми особами. У роботі відмічені певні відмінності під час застосування теорії видимості права при набутті власності добросовісним набувачем від неповноважного відчужувана та за набувальною давністю. Наголошується, що подібний механізм мусить застосовуватися під час презумування відношення до речі як власної з боку володільця рухомого майна. Але із правила повинні бути виключення, зокрема, в разі, коли у власника є підстави для віндикації речі.

У сучасну епоху глобалізаційних змін актуального значення набуває квантова філософія, яка стимулює пошук істини як основи права в життєвому світі. Досліджуються зв’язок раціоналістичних міфів, які розглядає квантова філософія у неписаних правилах звичаєвого права з доцільною дією закону в онтологічній, гносеологічній та аксіологічній структурі правової реальності. Визначено онтологічну структуру звичаєвого права з огляду раціоналістичних міфів квантової філософії як мотиваційний момент істини в архетипно-ментальній модернізації. Доведено, що кожна людина має цілеспрямувати свої власні сенсорно-розумові уподобання згідно екзистенційних вимірів, виходячи із ентропійності, тобто хаотично сконструйованих окремих фактів, подій, епізодів власного досвіду у виразну і прозору цілісність, що передбачає майбутнє. Метою статті є здійснення теоретико-пізнавального аналізу квантової філософії щодо доцільності раціоналістичних міфів у неписаних правилах звичаєвого права, як модернізації ідеї в її архетипно-ментальній змістовності. Наукова новизна. Стаття присвячена питанням квантової філософії у постсучасності. Новизна полягає в якісно новому семантичному ставленні до особи, держави та суспільства, що сформувалися на підставі суспільних потреб, можливостей, а також завдяки імперативу модернізації страху (зокрема метафізичного), відкриваючи нові смислотворчі горизонти буття. Як висновок, раціоналістичні міфи квантової філософії відображають надлюдські реальності, що є проявом фізичного та соціального світу. За цих умов квантова філософія, ентропійно виражена як фізичний вимір, передбачає перетворення онтологічно-правових догматів на дійсність у раціоналістичних діях міфотворчості.

Дана праця присвячена аналізу чинного українського законодавства в царині формування та здійснення у часі прав та обов’язків учасників договірних відносин. Обстоюється теза, що строк відповідного зобов’язання є невід’ємним елементом змісту суб’єктивного права, адже лише упродовж тривалості свого існування відбувається здійснення прав та виконання обов’язків, що становлять зміст цивільного відношення. Тож, саме в темпоральному сенсі досліджується основоположний принцип зобов’язального права, за яким виконання обов’язку має бути проведене учасниками взаємин належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Акцентується увага на виконанні зобов’язання у тому разі, коли його строк у договорі не вказаний. У такому випадку має застосовуватися правило ч. 2 ст. 530 ЦК України. В роботі зроблена детальна характеристика вказаної правової норми. Зокрема, відзначено, що порушення права кредитора за невстановленості строку виконання може відбутися лише після пред’явлення такої вимоги, але, звісно, не відразу. На те, щоб зобов’язання набуло порушеного статусу законодавець надає тижневий строк його виконання. У статті детально вивчено питання про те, коли кредитор вправі пред’являти вимогу про виконання. Встановлено, що наслідки виконання зобов’язання, коли його строк визначений моментом пред’явлення вимоги, та наслідки виконання зобов’язання, строк якого не встановлений, практично однакові. Тобто, нормативне регулювання, що встановлює для цих випадків різний інструментарій, є недоцільним. Також зроблений детальний порівняльний аналіз відносин з виконання обов’язків з невизначеним строком від тих, у яких правові наслідки пов’язуються з настанням відкладальної обставини. Наведені сутнісні та темпоральні відмінності, які не дозволяють їх ототожнювати. Певна увага приділена ситуаціям, коли можливість кредитора пред’явити вимогу виконання обмежена певним строком. Автор стверджує, що, коли кредитор у визначений сторонами договору строк не звернувся з вимогою до боржника, і втратив таку можливість, його право не може вважатися порушеним, а отже, і захищеним. Тут мають застосовуватися наслідки, тотожні тим, що настають при простроченні присічного строку. Надані пропозиції щодо подальшого нормативного регулювання у коментованій царині.

В період глобальних світових трансформацій Четвертої Промислової революції, перед особистістю постають нові вимоги до психічного здоров’я та питання адаптації до нових умов життя, сресостійкості, саморегуляції. Стаття присвячена диференціальній діагностиці межових психічних розладів, серед яких розлади адаптації займають центральне місце. В статті висвітлюється диференційна діагностика розладів адаптації як різновиду межових станів внаслідок стресового впливу. Приділено увагу клінічній диференціальній діагностиці розладів адаптації згідно МКХ – 10, DSM–IV, DSM–V та останньому розробленому уніфікованому клінічному протоколі первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги. В статті наведено опис клінічних випадків пацієнтів з розладами адаптації внаслідок впливу стресу. Причому стресові ситуації у обраних пацієнтів носять надзвичайний для кожної описаної особистості характер, можуть загрожувати життю, фізичному і психічному благополуччю. При проведенні експериментально-психологічного дослідження були використані такі опитувальники та об’єктивні, діалогічні і проективні тести як MMPI (адаптація Березіна Ф.Б.), Акцент 2/90, опитувальник Кеттела, КТЛ та МПВ Сонді, HAND-test, а також методики патопсихологічного дослідження. Окрімінтерв’ю, при дослідженні асоціативного процесу користувались методикою «Асоціативний експеримент», словесний варіант, піктограми, розуміння переносного сенсу, «Класифікація», «Виключення зайвого», «Порівняння понять». В статті показано, що ймовірність несприятливого прогнозу протікання межових розладів адаптації залежить від багатьох факторів, що впливають на здатність індивідуума адаптуватися до зміни в житті або психотравмуючої події.

Стаття є черговою спробою демонстрації евристичних можливостей розробленого автором культурологічного підходу у філософії права та соціальній філософії, у даному випадку до проблеми боротьби із корупцією. Головними питаннями, що розглядаються в статті, є питання обґрунтування концептуального підходу та термінології, що використовується, визначення фундаментальних джерел і природи корупції, а також способів протидії цьому явищу, насамперед у межах права. Показано, що проблема корупції не є суто політичною, економічною чи то юридичною, а має більш глибоке та більш загальне підґрунтя. Визначено загальні (психолого-біологічні) та специфічні (культурно-історичні, світоглядно-етичні та соціально-політичні) засади корупції. Показано причини нездоланності загальних засад, що пояснює наявність цього феномену у всіх суспільствах. Запропоновано низку можливих заходів протидії і загальним, і специфічним засадам корупції, де йдеться про використання різноманітних соціальних та просвітницьких важелів, але підкреслено провідну роль права. Обгрунтовано, що інструментами системного тиску на корупцію всередині країни має бути насамперед ітелектуально-раціональна активність кожного (реально – переважної кількості людей) – критичне мислення і трудова мораль, у соціальному житті — громадянське суспільство, у державному — раціональні закони та відповідна діяльність правоохоронних і судових органів, тобто такі, які адекватно відбивають логічну межу кримінальних дій, у тому числі корупційних. Зазначено, що це буде можливим, коли екзистенціал страху переміститься з площини публічно-¬правової, де він має відверто кримінальний характер, у площину морально-¬особистісну, де йому належить набути вигляду суто правового, у західному культурному сенсі, тобто, основаному на свободі кожного, що передбачає усвідомлену особисту відповідальність як конкретний вираз людської гідності.

Яценко О. Д. Суб’єктивність та соціальність у мета­фізиці волі середньовічної культури. - Стаття. В статті обґрунтовано, що середньовічна культура втілює дві протилежні тенденції: з одного боку, акцен­тується локальний рівень її формування та розвитку, а з іншого - християнська релігія та інститут церкви сприяє уніфікації та інтеграції національних культур в європейську культурну традицію. Вплив христи­янства на західну культуру виявляється у зростанні внутрішньої організації суб’єктивності, що в контек­сті морально-емотивних аспектів життєдіяльності реалізується у вигляді процедури «знаходження себе в світі». Тому автор стверджує, що антична метафізи­ка споглядання в цей історичний період поступається метафізиці волі, згідно з якою екзистенційні детер­мінанти важливіші за суто онтологічні, а визначення екзистенції передбачає апеляцію до атрибутів транс­цендентного ґатунку. Аргументовано, що свобода волі є найвищою цінністю людської суб’єктивності і водно­час причиною принципової невизначеності інтелекту­альних пошуків. Для подолання цієї невизначеності необхідне спільне зусилля, або експлікація соціально­сті, що у середньовічній культурі іменовано соборні­стю - єднанням суб’єктивностей для подолання страху смерті та здобуття сенсу життя. Відповідно, автор ін­терпретує інститут церкви як містичне соціальне тіло, початок, що поєднує розрізнену дифузну масу індиві­дів у над-персональну єдність культури. Доведено, що сакралізація семіотичних та герменевтичних процедур пізнання є наслідком середньовічної метафізики волі, що обґрунтовує порядок екзистенційного пориву суб’єктивності до трансценденції. Автор доводить, що згідно з таким форматом світоглядних пошуків, знач­ної трансформації зазнають просторово-темпоральні орієнтири людського буття. Так, простір визначають через категорію світла як божественної іпостасі, а час отримує психологічні координати дефініції. Доведено, що розуміння часу як одиниці праці, вимір не пережи­того, а заробленого суттєво змінює світоглядні орієн­тири наступних епох.

Стаття містить спробу теоретичної валідизації емпіричного конструкту «зовнішнє Я», отри­ма­ного в результаті факторизації даних діагностики респондентів підліткового та юнацького віку (n=1457). Виокремлено декілька імпліцитних та експліцитних ліній аналізу цього конструкту: диспозиційну, соціаль­но-поведінкову та вікової генези. Проаналізовано експліцитні уявлення про соціабельність як характерис­ти­ку темпераменту та особистісну рису. Показано, що імпліцитно конструкт «зовнішнє Я» існує у психо­логії в різних іпостасях: як підструктура Я та прояв соціальної самосвідомості, як феномен ідентифікації та прояв потреби «бути як інші», як ціннісно-мотиваційна складова прагнення до любові, мотивації афі­ліації, страху осуду та бажання заслужити любов та схвалення оточення, як складова нормативної, кон­формної поведінки, як мотиваційний регулятор діяльності та життєдіяльності особистості. «Зовнішнє Я», з одного боку, є індивідуально-психологічною диспозицією, симптомокомплексом рис особистості, яку мож­на інтерпретувати як диспозиційну основу соціабельної поведінки. З іншого боку, конструкт «зовнішнє Я» має поведінкову складову – власне соціабельну поведінку. Її визначено як здатність особистості узго­джувати та коректувати соціальну активність згідно з очікуваннями оточення, групи, соціальними нор­ма­ми та вимогами. Як індивідуально-психологічна диспозиція «зовнішнє Я» є кластером взаємопов’язаних характеристик особистості (когнітивних, регулятивних, поведінкових), які відіграють важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації. Поведінкова складова «зовнішнього Я» (соціабельна поведінка) є опосередкованим показником соціоцентричних тенденцій розвитку (на противагу егоцентричним як орієнтації на власні цінності та сенси). Розглянуто особливості «зовнішнього Я» як позивної та негативної конотації особистості, його потенціал та ризики у розвитку особистості в період дорослішання. Ви­значено, що конструкт «зовнішнє Я» не є артефактом і може бути інтерпретований як вікова та со­ціально-психологічна характеристика прояву соціального в особистості у період підліткового та юнацького віку

Автор статті виходить з того, що філософія Томаса Гоббса не втрачає своєї актуальності. Саме життя за доби «вірусократії», боротьби як за безпеку, так і за свободу, потребує відповідей на питання про співвідношення прав, свободи, страху, безпеки, тобто тих проблем, до яких постійно звертався Томас Гоббс. Означені аспекти філософської спадщини Гоббса стануть предметом даної статі та поглиблять роздуми вітчизняних дослідників про сенс ідеї суспільного угоди Гоббса та закладених в ній ще малодосліджених алгоритмів формування справедливої правової держави. Адже саме з політичної філософії Гоббса розпочинається притаманне модерній політичній філософії та філософії права глибинне зрушення в розумінні природи людини та її свободи. Запропонована Гоббсом політична антропологія виходить з тези про природну рівність людей, а також з прагнення обґрунтувати необхідність усвідомлення індивідом обмеження власного егоїзму та свободи заради колективної волі інших громадян. Йдеться також про актуальність для сучасної філософії та нашого вітчизняного простору розробленого Гоббсом принципу суспільної угоди як нового суспільного принципу регуляції людського буття, який став втіленням істотного переходу від телеологічних до правових уявлень про людину, її свободу та справедливість. У політичній філософії Т. Гоббса було розроблено ідею про внутрішню непокору, свободу совісті як «права людини і громадянина», про те, що державна влада мусить визнавати, а не просто дозволяти персональну незалежність своїх громадян, їх права діяти на власний розсуд. Проте для подальшого розвитку цієї ідеї потрібно було вийти за межі філософії Т. Гоббса, що й судилося зробити Ж.-Ж. Руссо.

У статті наведено результати порівняння особливостей переживання почуття самотності жінками-мешканками тимчасово окупованої території і жінками-внутрішньо переміщеними особами. Виявлено, що обом жіночим групам притаманна самотність, яка має певні відмінності. У групі жінок-внутрішньо перемішених осіб найвищий рівень самотності спостерігається у взаємодії з соціумом та у особистісному страху залишитися самою, а у жінок-мешканок тимчасово окупованої території у романтичних стосунках. Найвищий рівень почуття самотності у жінок-мешканок тимчасово окупованої території визначено у міжособистісних взаєминах, які пов’язані з сім’єю та романтичними стосунками, а у жінок-внутрішньо перемішених осіб - із новим соціумом. Виявлено відмінності в індивідуально-особистісних рисах жіночих груп, які мають зв'язок із почуттям самотності. У мешканок тимчасово окупованої території самотність пов’язана з втратою сенсу життя, безнадією, відсутністю життєрадісності, неможливістю вільного вибору, емоційною нестійкістю, втратою самоконтролю, дратливістю, агресивністю, розбіжністю у сприйманні самої себе, що призводить до внутрішніх конфліктів та депресії. Переживання самотності внутрішньо перемішеними особами зумовлене відчуттям безнадійності, неприкаяності та неможливістю вільного вибору, що супроводжується ворожістю, агресивністю, конфліктністю, закритістю від приймаючого соціального середовища та схильністю до асоціальної поведінки. Виявився взаємозв’язок між самотністю та причинами і установками. У жінок-мешканок тимчасово окупованої території самотність пов’язана з відчуженістю та ізольованістю, боязню критики та осуду з боку оточення, втратою самоконтролю, емоційною нестійкістю, негативними емоціями, депресією, низькою самооцінкою і загальним незадоволенням своїм життям. У жінок-внутрішньо перемішених осіб самотність має зв'язок з гіркотою та образою, які є наслідком подій на території Донбасу. Наведено подібності та відмінності потреб у жіночих групах, які мають безпосередній зв’язок із самотністю. В обох групах виявилась незадоволеною потреба в міжособистісних стосунках. Разом з тим, у групі жінок-мешканок тимчасово окупованої території виявилась незадоволеною потреба в безпеці, у групі жінок-внутрішньо перемішених осіб незадоволені потреби, які стосуються їхнього життя в цілому: невизначеність цілей, низький результат, матеріальні труднощі, неможливість самореалізуватися. Ключові слова: самотність, жінки-мешканки тимчасово окупованої території, внутрішньо перемішені особи, міжособистісні стосунки, індивідуально-особистісні риси, потреби та мотиви.

Результати експериментальних досліджень, викладених у відомих роботах, засвідчили, що у високотемпературному надпровіднику під дією вхідного НВЧ-сигналу, коли створюється магнітне поле, рівень якого перевищує пороговий (Н>Hкр2), відбувається фазовий перехід надпровідника з надпровідного S в нормальний (резистивний) стан N (так званий процес перемикання (переключення)). Встановлено, що можливо управляти амплітудно-частотною характеристикою надпровідника напругою або струмом, що протікає. Тобто, можливо будувати перемикачі-обмежувачі на основі надпровідників, які знайдуть застосування у антенах, вхідних колах охолоджуваних надвисокочастотних трактів тощо.Найбільш практичними є пристрої на основі високотемпературних надпровідників, тому що їх робоча температура − це температура рідкого азоту, а швидкість перемикання становить менше 1 наносекунди. Однак, використання надпровідних систем потребує врахування питань сумісності їх зі штатними пристроями та урахування іншої низки особливостей будови НВЧ систем. Тобто, є сенс спершу окремо проаналізувати функціонування таких перемикачів, а потім в структурі будови штатної НВЧ системи.У статті проводиться дослідження властивостей лише окремих перемикачів (фільтрів вимикачів та обмежувачів) на основі високотемпературних надпровідних тонких плівок з метою вироблення принципів та критеріїв, які можуть бути основою здійснення автоматизованого проєктування розглянутих швидкодіючих надпровідних НВЧ-пристроїв.Для вирішення поставленої розрахункової задачі використовується алгоритм аналізу резонансних систем комутації та визначаються відповідні параме-три та критерії: коефіцієнти пропускання, модуляції, загасання; параметр якості; резонансні характеристики (частота, смуга, добротність).Результати розрахунків свідчать про необхідність застосування в сучасних НВЧ системах високотемпературних надпровідних швидкодіючих широкосмугових пристроїв (фазообертачів, обмежувачів, ліній затримки, комутаторів, тощо), що дозволить зменшити втрати енергії в приймально-передавальному тракті, збільшити швидкість управління променем антени в просторі, збільшити відношення сигнал-шум, підвищити захисні властивості прийомних тракту від електромагнітної поразки.У статті приведені результати розрахунків характеристик перемикачів, виконаних на основі надпровідникових мікрополоскових ліній передачі. Показана можливість побудови швидкодіючих (час спрацьовування менше одиниць наносекунд) перемикачів на основі надпровідності плівок в діапазоні частот 1 – 10 ГГц з часовими (швидкодія спрацьовування, час відновлення) енергетичними параметрами (енергії переключення 10-10 Дж) та резонансними характеристиками (частота, смуга, добротність), які значно кращі відповідних параметрів аналогічних пристроїв на основі напівпровідників.

У зв’язку із загальною інформатизацією освіти і швидким розвитком цифрових засобів обробки інформації назріла необхідність впровадження в лабораторні практикуми вищих та середніх навчальних закладів цифрових засобів збору, обробки та оформлення експериментальних результатів, в тому числі під час виконання лабораторних робот з основ електротехнічних пристроїв та систем. При цьому надмірне захоплення віртуальними лабораторними роботами на основі комп’ютерного моделювання в порівнянні з реальним (натурним) експериментом може призводити до втрати особової орієнтації в технології освіти і відсутності надалі у випускників навчальних закладів ряду практичних навичок.У той же час світові компанії, що спеціалізуються в учбово-технічних засобах, переходять на випуск учбового устаткування, що узгоджується з комп’ютерною технікою: аналого-цифрових перетворювачів і датчиків фізико-хімічних величин, учбових приладів керованих цифро-аналоговими пристроями, автоматизованих учбово-експеримен­тальних комплексів, учбових експериментальних установок дистанційного доступу.У зв’язку із цим в області реального експерименту відбувається поступовий розвиток інформаційних джерел складної структури, до яких, у тому числі, відносяться комп’ютерні лабораторії, що останнім часом оформлюються у новий засіб реалізації учбового натурного експерименту – цифрові електронні лабораторії (ЦЕЛ).Відомі цифрові лабораторії для шкільних курсів фізики, хімії та біології (найбільш розповсюджені компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc., Israel) можуть бути використані у ВНЗ України, але вони мають обмежений набір датчиків, необхідність періодичного ручного калібрування, використовують застарілий та чутливий до електромагнітних завад аналоговий інтерфейс та спрощене програмне забезпечення, що не дозволяє проводити статистичну обробку результатів експерименту та з урахуванням низької розрядності аналого-цифрових перетворювачів не може використовуватись для проведення науково-дослідних робіт у вищих навчальних закладах, що є однією із складових підготовки висококваліфікованих спеціалістів, особливо в університетах, які мають статус дослідницьких.Із вітчизняних аналогів відомі окремі компоненти цифрових лабораторій, що випускаються ТОВ «фірма «ІТМ» м. Харків. Вони поступаються продукції компаній Vernier Software & Technology, USA та Fourier Systems Inc. та мають близькі цінові характеристики на окремі компоненти. Тому необхідність розробки вітчизняної цифрової навчальної лабораторії є нагальною, проблематика досліджень та предмет розробки актуальні.Метою проекту є створення сучасної вітчизняної цифрової електронної лабораторії та відпрацювання рекомендацій по використанню у викладанні на її основі базового переліку науково-природничих та біомедичних дисциплін у ВНЗ I-IV рівнів акредитації при значному зменшенні витрат на закупку приладів, комп’ютерної техніки та навчального-методичного забезпечення. В роботі використані попередні дослідження НДІ Прикладної електроніки НТУУ «КПІ» в галузі МЕМС-технологій (micro-electro-mechanical) при створенні датчиків фізичних величин, виконано огляд технічних та методичних рішень, на яких базуються існуючі навчальні цифрові лабораторії та датчики, розроблені схемотехнічні рішення датчиків фізичних величин, проведено конструювання МЕМС – первинних перетворювачів, та пристроїв реєстрації інформації. Розроблені прикладні програми інтерфейсу пристроїв збору інформації та вбудованих мікроконтролерів датчиків. Сформульовані вихідні дані для розробки бездротового інтерфейсу датчиків та програмного забезпечення цифрової лабораторії.Таким чином, у даній роботі пропонується нова вітчизняна цифрова електронна лабораторія, що складається з конструкторської документації та дослідних зразків обладнання, програмного забезпечення та розробленого єдиного підходу до складання навчальних методик для цифрових лабораторій, проведення лабораторних практикумів з метою економії коштів під час створення нових лабораторних робіт із реєстрацією даних, обробки результатів вимірювань та оформленням результатів експерименту за допомогою комп’ютерної техніки.Цифрова електронна лабораторія складається із таких складових частин: набірного поля (НП); комплектів модулів (М) із стандартизованим вихідним інтерфейсом, з яких складається лабораторний макет для досліджування об’єкту (це – набір електронних елементів: резисторів, ємностей, котушок індуктивності, цифро-аналогових та аналого-цифрових перетворювачів (ЦАП та АЦП відповідно)) та різноманітних датчиків фізичних величин; комп’ютерів студента (планшетного комп’ютера або спеціалізованого комп’ютера) з інтерфейсами для датчиків; багатовходових пристроїв збору даних та їх перетворення у вигляд, узгоджений з інтерфейсом комп’ютера (реєстратор інформації або Data Logger); комп’ютер викладача (або серверний комп’ютер із спеціалізованим програмним забезпеченням); пристрої зворотного зв’язку (актюатори), що керуються комп’ютером; трансивери для бездротового прийому та передачі інформації з НП.Таким чином, з’являється новий клас бездротових мереж малої дальності. Ці мережі мають ряд особливостей. Пристрої, що входять в ці мережі, мають невеликі розміри і живляться в основному від батарей. Ці мережі є Ad-Hoc мережами – високоспеціалізованими мережами з динамічною зміною кількісного складу мережі. У зв’язку з цим виникають завдання створення та функціонування даних мереж – організація додавання і видалення пристроїв, аутентифікація пристроїв, ефективна маршрутизація, безпека даних, що передаються, «живучість» мережі, продовження часу автономної роботи кінцевих пристроїв.Протокол ZigBee визначає характер роботи мережі датчиків. Пристрої утворюють ієрархічну мережу, яка може містити координатор, маршрутизатори і кінцеві пристрої. Коренем мережі являється координатор ZigBee. Маршрутизатори можуть враховувати ієрархію, можлива також оптимізація інформаційних потоків. Координатор ZigBee визначає мережу і встановлює для неї оптимальні параметри. Маршрутизатори ZigBee підключаються до мережі або через координатор ZigBee, або через інші маршрутизатори, які вже входять у мережу. Кінцеві пристрої можуть з’єднуватися з довільним маршрутизатором ZigBee або координатором ZigBee. По замовчуванню трафік повідомлень розповсюджується по вітках ієрархії. Якщо маршрутизатори мають відповідні можливості, вони можуть визначати оптимізовані маршрути до визначеної точки і зберігати їх для подальшого використання в таблицях маршрутизації.В основі будь-якого елементу для мережі ZigBee лежить трансивер. Активно розробляються різного роду трансивери та мікроконтролери, в які потім завантажується ряд керуючих програм (стек протоколів ZigBee). Так як розробки ведуться багатьма компаніями, то розглянемо та порівняємо новинки трансиверів тільки кількох виробників: СС2530 (Texas Instruments), AT86RF212 (Atmel), MRF24J40 (Microchip).Texas Instruments випускає широкий асортимент трансиверів. Основні з них: CC2480, СС2420, CC2430, CC2431, CC2520, CC2591. Всі вони відрізняються за характеристиками та якісними показниками. Новинка від TI – мікросхема СС2530, що підтримує стандарт IEEE 802.15.4, призначена для організації мереж стандарту ZigBee Pro, а також засобів дистанційного керування на базі ZigBee RF4CE і обладнання стандарту Smart Energy. ІС СС2530 об’єднує в одному кристалі РЧ-трансивер і мікроконтролер, ядро якого сумісне зі стандартним ядром 8051 і відрізняється від нього поліпшеною швидкодією. ІС випускається в чотирьох виконаннях CC2530F32/64/128/256, що розрізняються обсягом флеш-пам’яті – 32/64/128/256 Кбайт, відповідно. В усьому іншому всі ІС ідентичні: вони поставляються в мініатюрному RoHS-сумісному корпусі QFN40 розмірами 6×6 мм і мають однакові робочі характеристики. СС2530 являє собою істотно покращений варіант мікросхеми СС2430. З точки зору технічних параметрів і функціональних можливостей мікросхема СС2530 перевершує або не поступається CC2430. Однак через підвищену вихідну потужність (4,5 дБм) незначно виріс струм споживання (з 27 до 34 мА) при передачі. Крім того, ці мікросхеми мають різні корпуси і кількість виводів (рис. 1). Рис. 1. Трансивери СС2530, СС2430 та СС2520 фірми Texas Instruments AT86RF212 – малопотужний і низьковольтний РЧ-трансивер діапазону 800/900 МГц, який спеціально розроблений для недорогих IEEE 802.15.4 ZigBee-сумісних пристроїв, а також для ISM-пристроїв з підвищеними швидкостями передачі даних. Працюючи в діапазонах частот менше 1 ГГц, він підтримує передачу даних на малих швидкостях (20 і 40 Кбіт/с) за стандартом IEEE 802.15.4-2003, а також має опціональну можливість передачі на підвищених швидкостях (100 і 250 Кбіт/с) при використанні модуляції O-QPSK у відповідності зі стандартом IEEE 802.15.4-2006. Більше того, при використанні спеціальних високошвидкісних режимів, можлива передача на швидкості до 1000 Кбіт/с. AT86RF212 можна вважати функціональним блоком, який з’єднує антену з інтерфейсом SPI. Всі критичні для РЧ тракту компоненти, за винятком антени, кварцового резонатора і блокувальних конденсаторів, інтегровані в ІС. Для поліпшення загальносистемної енергоефективності та розвантаження керуючого мікроконтролера в ІС інтегровані прискорювачі мережевих протоколів (MAC) і AES- шифрування.Компанія Microchip Technology виробляє 8-, 16- і 32- розрядні мікроконтролери та цифрові сигнальні контролери, а також аналогові мікросхеми і мікросхеми Flash-пам’яті. На даний момент фірма випускає передавачі, приймачі та трансивери для реалізації рішень для IEEE 802.15.4/ZigBee, IEEE 802.11/Wi-Fi, а також субгігагерцового ISM-діапазону. Наявність у «портфелі» компанії PIC-мікроконтролерів, аналогових мікросхем і мікросхем пам’яті дозволяє їй запропонувати клієнтам комплексні рішення для бездротових рішень. MRF24J40 – однокристальний приймач, що відповідає стандарту IEEE 802.15.4 для бездротових рішень ISM-діапазону 2,405–2,48 ГГц. Цей трансивер містить фізичний (PHY) і MAC-функціонал. Разом з мікроспоживаючими PIC-мікроконтролерами і готовими стеками MiWi і ZigBee трансивер дозволяє реалізувати як прості (на базі стека MiWi), так і складніші (сертифіковані для роботи в мережах ZigBee) персональні бездротові мережі (Wireless Personal Area Network, WPAN) для портативних пристроїв з батарейним живленням. Наявність MAC-рівня допомагає зменшити навантаження на керуючий мікроконтролер і дозволяє використовувати недорогі 8-розрядні мікроконтролери для побудови радіомереж.Ряд компаній випускає завершені модулі ZigBee (рис. 2). Це невеликі плати (2÷5 кв.см.), на яких встановлено чіп трансивера, керуючий мікроконтролер і необхідні дискретні елементи. У керуючий мікроконтролер, у залежності від бажання і можливості виробника закладається або повний стек протоколів ZigBee, або інша програма, що реалізує можливість простого зв’язку між однотипними модулями. В останньому випадку модулі іменуються ZigBee-готовими (ZigBee-ready) або ZigBee-сумісними (ZigBee compliant).Всі модулі дуже прості в застосуванні – вони містять широко поширені інтерфейси (UART, SPI) і управляються за допомогою невеликого набору нескладних команд. Застосовуючи такі модулі, розробник позбавлений від роботи з високочастотними компонентами, так як на платі присутній ВЧ трансивер, вся необхідна «обв’язка» і антена. Модулі містять цифрові й аналогові входи, інтерфейс RS-232 і, в деяких випадках, вільну пам’ять для прикладного програмного забезпечення. Рис. 2. Модуль ZigBee із трансивером MRF24J40 компанії Microchip Для прикладу, компанія Jennic випускає лінійку ZigBee-сумісних радіомодулів, побудованих на низькоспоживаючому бездротовому мікроконтролері JN5121. Застосування радіомодуля значно полегшує процес розробки ZigBee-мережі, звільняючи розробника від необхідності конструювання високочастотної частини виробу. Використовуючи готовий радіомодуль, розробник отримує доступ до всіх аналогових і цифрових портів вводу-виводу чіпу JN5121, таймерам, послідовного порту і інших послідовних інтерфейсів. У серію входять модулі з керамічної антеною або SMA-коннектором з дальністю зв’язку до 200 метрів. Розмір модуля 18×30 мм. Версія модуля з підсилювачем потужності і підсилювачем вхідного сигналу має розмір 18×40 мм і забезпечує дальність зв’язку більше 1 км. Кожен модуль поставляється з вбудованим стеком протоколу рівня 802.15.4 MAC або ZigBee-стеком.За висновками експертів з аналізу ринку сьогодні одним з найперспективніших є ринок мікросистемних технологій, що сягнув 40 млрд. доларів станом на 2006 рік зі значними показниками росту. Самі мікросистемні технології (МСТ) почали розвиватися ще з середини ХХ ст. і, отримуючи щоразу нові поштовхи з боку нових винаходів, чергових удосконалень технологій, нових галузей науки та техніки, динамічно розвиваються і дедалі ширше застосовуються у широкому спектрі промислової продукції у всьому світі.Прилад МЕМС є об’єднанням електричних та механічних елементів в одну систему дуже мініатюрних розмірів (значення розмірів механічних елементів найчастіше лежать у мікронному діапазоні), і достатньо часто такий прилад містить мікрокомп’ютерну схему керування для здійснення запрограмованих дій у системі та обміну інформацією з іншими приладами та системами.Навіть з побіжного аналізу структури МЕМС зрозуміло, що сумарний технологічний процес є дуже складним і тривалим. Так, залежно від складності пристрою технологічний процес його виготовлення, навіть із застосуванням сучасних технологій, може тривати від кількох днів до кількох десятків днів. Попри саме виготовлення, доволі тривалими є перевірка та відбраковування. Часто виготовляється відразу партія однотипних пристроїв, причому вихід якісної продукції часто не перевищує 2 %.Для виготовлення сучасних МЕМС використовується широка гама матеріалів: різноманітні метали у чистому вигляді та у сплавах, неметали, мінеральні сполуки та органічні матеріали. Звичайно, намагаються використовувати якомога меншу кількість різнорідних матеріалів, щоби покращити технологічність МЕМС та знизити собівартість продукції. Тому розширення спектра матеріалів прийнятне лише за наявності специфічних вимог до елементів пристрою.Спектр наявних типів сенсорів в арсеналі конструктора значно ширший та різноманітніший, що зумовлено багатоплановим застосуванням МЕМС. Переважно використовуються ємнісні, п’єзоелектричні, тензорезистивні, терморезистивні, фотоелектричні сенсори, сенсори на ефекті Холла тощо. Розроблені авторами в НДІ Прикладної електроніки МЕМС-датчики, їх характеристики, маса та розміри наведені у табл. 1.Таблиця 1 №з/пМЕМС-датчикиТипи датчиківДіапазони вимірюваньГабарити, маса1.Відносного тиску, тензорезистивніДВТ-060ДВТ-1160,01–300 МПа∅3,5–36 мм,5–130 г2.Абсолютного тиску,тензорезистивніДАТ-0220,01–60 МПа∅16 мм,20–50 г3.Абсолютного тиску, ємнісніДАТЄ-0090,05–1 МПа5×5 мм4.Лінійного прискорення,тензорезистивніДЛП-077±(500–100 000) м/с224×24×8 мм,100 г5.Лінійного прискорення,ємнісніАЛЄ-049АЛЄ-050±(5,6–1200) м/с235×35×22 мм, 75 г6.Кутової швидкості,ємнісніДКШ-011100–1000 °/с

Постановка проблеми. Сучасна наука не має метода, який був би адекват- ним щодо наукового дослідження психології особистості як унікальної, неповторної та ціліс- ної системи. Ми вважаємо, що генетико-моделюючий метод відображає ті сутнісні ідеї, які необхідно реалізувати в дослідженні особистості як цілісності, що саморозвивається зав- дяки дії біосоціальної основи – життєвої енергії, яка «опредметилася» в даній особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Складну суперечливу взаємодію біологічного та соціального є сенс розглядати в двох площинах – як фактори, що діють на особистість, і як фактори, які утворюють особистість та забезпечують її існування та розвиток «зсереди- ни». Біологічні та соціальні фактори не існують як окремі, кожний із них являє собою інакше буття другого. Принцип єдності біологічного та соціального відкриває реальну сутнісну при- роду витоків активності особистості. Формулювання мети статті. Мета – проаналізу- вати поняття «особистість» і адекватний метод її дослідження – генетико-моделюючий, описати атрибутивні характеристики життєвої енергії людини. Виклад основного ма- теріалу. Перший принцип генетико-моделюючого метода – принцип аналізу за одиницями, другий принцип -єдності біологічного та соціального, третій принцип – креативності, чет- вертий принцип – рефлексивного релятивізму, п’ятий принцип – єдність експериментальної та генетичної ліній розвитку. Першою атрибутивною змістовою ознакою життєвої енергії (нужди) є її гетерогенність: біологічне й соціальне тут від початку складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність. Друга атрибутивна змістова характеристика життє- вої енергії (нужди) – здатність до розвитку (саморозвитку). Ця характеристика тісно пов’я- зана з інформаційним аспектом життєвої енергії. Третя атрибутивна ознака життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що її розвиток спрямований і являє собою ортогенез. Чет- верта атрибутивна змістова характеристика життєвої енергії (нужди) – її здатність до породження. Зустріч двох гілок життєвої енергії, втіленої в живих істот різної статі, поро- джує якісно інформаційно та енергетично нову життєву енергію, яка продовжується в існу- ванні нової живої істоти. Цей акт – єдине цілісне «опредмечування» життєвої енергії в жи- вій природі. Якщо ж казати про людину, ми зустрічаємося з «іншою» реальністю: життєва енергія людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість). П’ята атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що вона існує лише в формі втілення народженої нею живої істоти. Жива істота існує одночасно і як структу- ра, і як втілена в ній життєва енергія. Водночас, життєву енергію ми не можемо пізнати іншим шляхом, крім вивчення живої істоти як її прояву. Шоста атрибутивна характеристи- ка життєвої енергії (нужди) – це її афіліативна природа. Істинною формою існування жит- тєвої енергії є любов, яка протистоїть космічній ентропії та визначає рух усіх живих істот (не лише людей) один до одного. І результатом цього руху буде народження нової людини. Сьома атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) – нескінченність її існуван- ня. Завершеним кінцевим) буде існування організму, особистості як носія життєвої енергії. Але завдяки зустрічі й любові життєва енергія продовжує свої існування і стає нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз даної атрибутивної властивості дозволить, крім усього ін- шого, відкрити нові аспекти значення часу в житті. Висновки і перспективи подальших досліджень. У відповідності зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі розвитку особистості знаходиться дія життєвої енергії як генетично вихідної оди- ниці людського розвитку та існування. Будучи інформаційно-енергетичним потоком, жит- тєва енергія специфічно з’єднує біологічні та соціальні детермінанти людського існування і являє собою початкову рухову силу саморозвитку особистості як окремої людської істоти. Суперечлива діалектична єдність біологічного та соціального, свідомого та несвідомого, що здійснюється в особистості, породжує найважливіші атрибутивні характеристики остан- ньої. Постійна енергетична напруга життєвої енергії створює реальні умови формування самою особистістю реципрокних механізмів, які, базуючись на потужних соціальних впливах, трансформуються в онтогенезі в біологічні (морфологічні) та психічні структури.

Вивчення швидкості простої руховій реакції людини починається у 1796 р., коли глава Грінвічської обсерваторії Маськелайн звільнив молодого астронома, оскільки він спізнювався відзначати проходження зірки через меридіан на півсекунди. Помилковість обчислень Маськелайн встановив порівнянням отриманих даних зі своїми, які він вважав за непогрішимі. Тільки через тридцять років німецький астроном Бессел відновив репутацію молодого астронома, показавши, що неточно відмічають час всі астрономи, у тому числі і Маськелайн, та і він сам, і що у кожного астронома є свій середній час помилки. Цей час з тих пір включався в астрономічні обчислення у вигляді коефіцієнта, що отримав назву «особисте рівняння». Проте особисте рівняння – це не швидкість простої реакції, а точність реакції на рухомий об’єкт. Адже астроном може не тільки запізнитися, але і поквапитися відмітити той час, коли нитка в окулярі телескопу як би перерізує світило навпіл.Проста рухова реакція – це можливо швидша відповідь простим і заздалегідь відомим рухом на відомий сигнал, що раптово з’являється. Більш повно і точно ця реакція називається простою сенсомоторною реакцією, оскільки існує і складна сенсомоторна реакція вибору.Час простої реакції, тобто час від моменту появи сигналу до моменту початку рухової відповіді, вперше виміряв Гельмгольц у 1850 р. Він залежить від того, на який сенсор діє сигнал, від сили сигналу і від фізичного і психологічного стану людини. Зазвичай він дорівнює: на світло – 100–200 мс, на звук – 120–150 мс і на електрошкірний подразник – 100–150 мс. Нейрофізіологічні методи дозволили розкласти цей час на ряд відрізків.Однією з основних властивостей центральної нервової системи (ЦНС), разом із збудженням і гальмуванням, є швидкість проведення збудження. Даний показник характеризує загальний стан нервової системи і показує, наскільки швидко здійснюються процеси, що приводять до реакції організму на який-небудь стимул.Час, протягом якого людина відповідає руховою реакцією на зовнішній стимул, називається латентним періодом (ЛП), тобто, іншими словами, латентний (прихований) період – це час проходження нервового імпульсу від рецептора до м’яза.Час латентного періоду складається з ряду подій, які відбуваються як в ЦНС, так і за її межами. Так в латентний час слухо-моторної реакції входить: 1) час збудження кортієва органу внутрішнього вуха; 2) проведення нервового імпульсу по слуховому нерву; 3) декілька синаптичних перемикань в ЦНС; 4) проведення нервового імпульсу по руховому (моторному) волокну; 5) збудження і скорочення м’яза.За наявності стомлення в ЦНС латентний період реакції збільшується. Крім того, на час реакції впливають типологічні особливості темпераменту і вік людини.З віком час реакції зменшується. У дітей латентні періоди реакцій значно перевищують значення, характерні для дорослої людини. Це пояснюється низьким рівнем розвитку ЦНС і зокрема низьким рівнем мієлінізації волокон і тривалішим часом синаптичних перемикань. У літніх людей спостерігається збільшення латентних періодів реакцій.Залежність латентного періоду реакції від стомлення, віку відкриває можливість управління процесом навчання людини на підставі науково обґрунтованого часового навантаження. Відомо, що при зміні програми навчання, часу занять, тривалість уроків є величиною сталою. Доза нового теоретичного матеріалу і часові рамки його викладання тепер можуть бути визначені рівнем сприйняття школярів і студентів, тобто адекватністю їх реакції. Перманентно контролювати цей процес в наш комп’ютерний час не представляється складним.Тому метою даної роботи є 1) розробка сучасних вимірників простої сенсомоторної реакції і складної сенсомоторної реакції вибору, 2) визначення латентних періодів сенсомоторних і розумових реакцій учнів, 3) на підставі аналізу отриманих даних розробка методик навчання з урахуванням фактору сенсомоторної реакції учня.У цієї статті розглядаються перші два пункти проведеної роботи. Третій етап потребує значно більших зусиль і часу. Тому результати виконання цього дуже важливого для педагогічної практики етапу роботи будуть оприлюднені пізніше.Зробимо короткий огляд пристроїв, методів і результатів вимірювання сенсомоторних реакцій, які відомі у наш час.О. Пиріжків, С. Кочеткова (Кубанська державна академія фізичної культури, Краснодар, Росія) досліджували сенсомоторні реакції 35 бійців спеціальних підрозділів 21–32 років, що займаються різними видами рукопашного бою, що має в основі: самбо (12), карате (11), кікбоксинг (12 чоловік) і 13 чоловіків ідентичного віку, що не займаються спортом. Диференціювання уніполярного світлового подразника досліджуваний здійснював стоячи на платформі, забезпеченій мікровимикачами. Реакцією на спалах верхніх світлодіодів було максимально швидке натиснення кнопки великим пальцем однойменної руки, нижніх – відрив відповідної ноги від платформи. Реєстрували час простої (ЧПРР) і складної рухових реакцій (ЧСРР), розраховували відсоток помилок від кількості проб. Дані обробляли згідно критерію Стьюдента. Отримані результати приведені в таблиці 1.Каратисти виявили найкоротший ЧПРР на звук і при реагуванні на світло руками і ногами. Вони зберегли пріоритет і у ЧСРР руками і ногами, припустивши при цьому мінімальну кількість помилок.Таблиця 1Час рухових реакцій у представників різних шкіл єдиноборства ГрупиЧПРРЧСРРЧСРРрукирукиногирукиногируки-ногизвуксвітлосвітлопомилкасвітлопомилкасвітлопомилкамсмс%мс%мс%Самбо135±8,4170±10,1240±8,6267±9,811,2335±7,411,0395±10,012,4Карате134±9,2155±8,9223±9,3223±7,910,1309±8,911,2368±11,416,0Кікбоксинг148±7,8172±11,4243±11,1264±10,210,0328±6,617,1437±12,319,3Нетреновані146±6,6180±9,9281±12,0285±11,612,8360±9,518,7464±11,325,2Ускладнений варіант реакції (ЧСРР р-н) підтвердив надійність швидкісних проявів центральної нервової системи у представників карате. У цих умовах вони відреагували на 27-96 мс швидше (P<0,05–0,001) за однолітків з інших груп. У нетренованих чоловіків кожна четверта реакція була помилковою при низькій швидкості реагування на хаотично виникаючі світлові сигнали (464 мс).Як показали спостереження, ускладнення умов пред’явлення стимулу подовжує час реагування особливо в ситуаціях, що вимагають прояву екстраполяції, зростає відсоток неадекватних дій на світлові подразники, що хаотично пред’являються.Для оцінки швидкості психомоторної реакції, функціонального стану центральної нервової системи розроблений також реакціометр – вимірник RA–1. Вимірник реакції призначений для вимірювання часу реакції людини на червоне (небезпека), зелене світло, а також звуковий сигналТехнічні дані пристрою: дискретність вимірювання часу реакції 1 мс, абсолютна похибка вимірювання часу реакції не більш ±2мс.Дослідження сенсомоторних реакцій у робітників показало, що зміна часу реакції при стомленні пов’язана із зміною стійкості уваги і швидкості переробки інформації. Час реакції ближче до кінця зміни може перевищувати мінімальне значення більш ніж в 2 рази. Час реакції дуже збільшується при хворобливому стані і після прийому навіть невеликих доз алкоголю.Особливості сенсомоторної реакції людини при флуктуації атмосферного тиску в наш час досліджували Р. Шарафі, С. Богданов, Д. Горлов, Ю. Горго, Р. Коробейників (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка). Всього в експериментах брали участь 135 осіб. Віковий діапазон випробовуваних складав від 15 до 30 років і з середнім віком 20±2 роки. Було проведено дослідження латентних періодів простої сенсомоторної реакції за допомогою комп’ютерної програми «React 22». При дослідженнях подавали 100 сигналів середньої інтенсивності з інтервалом 1500-3000 мс, який змінювався випадковим чином у вказаному діапазоні. Випробовувані повинні були сидіти за столом перед монітором (відстань від монітора до очей випробовуваних близько 50 см) і реагувати натисненням на будь-яку клавішу правою рукою на появу кожного квадрата якнайскоріше.Паралельно вимірювали флуктуації атмосферного тиску (ФАТ). Абсолютний тиск весною 2005 р. (Київ) склав 99046±24 Па; восени 2005 р., (Київ) 99922±19 Па; взимку 2006 р. (Шираз) 84618±10 Па.Результати дослідження латентного періоду під час участі чоловіків в експерименті в різний час року на території України і Ірану наведені в табл. 2.Таблиця 2Результати дослідження простої сенсомоторної реакції Весна, Київ, чоловіки (n = 48)I групаОсінь, Київ, чоловіки (n = 15)II групаЗима, Шираз, чоловіки (n = 25)III група222 (197-254)227 (202-260)210 (179-257)Знайдена середня величина часу простої сенсомоторної реакції чоловіків на 30-50 мс більше, ніж наведена в табл. 1. Це можна пояснити тільки постійною помилкою вимірювань.Отже, вимірювання, яки були зроблені у 1970-х роках і за допомогою новітніх комп’ютерних програм XXI-го ст., мають однакові недоліки, пов’язані з недосконалістю техніки і методики вимірювань. Тому до сіх пір є актуальною проблема розробки вимірників як простої, так і складної сенсомоторної реакції людини.Досвід вимірювання багатьох дослідників вказує на ряд факторів, які впливають на реакцію людини. Розглянемо ті фактори, які впливають безпосередньо на ефективність навчання школярів і студентів. Це дозволить скласти програму дослідження, тривалість якої може сягати десятиріч.Особливості рухової асиметрії правої і лівої руки в шкільному віці вивчали А. Т. Бондар, Н. А. Отмахова, А. І. Федотчев.Асиметрія , що є різницею між часом реакції правої і лівої рук, у всіх вікових групах відображає наявність швидших реакцій правої руки. Було виявлено, що вік 11–12 років є критичним періодом в розвитку рухової асиметрії у людини.Особливості динаміки латентного періоду за допомогою правої і лівої руки під час больового стресу у чоловіків і жінок вивчав М. Ю. Каменськов зі студентами 2-3 курсів у віці 18-20 років. Виявлено, що час реакції коротший, а больовий поріг вище у правшей.Для вдосконалення цього методу, на наш погляд, спостереження асиметрії часу руху треба вести на протязі всього часу навчання одних й тих же учнів, тобто, 10-15 років. Це дозволить достатньо детально описати становлення рухової функції і її асиметрії в шкільні і студентські роки навчання.Підведемо підсумки огляду.1. Високоточне вимірювання сенсомоторної реакції людини є актуальним завданням. Результати вимірювань використовуються в найрізноманітніших областях людської діяльності.2. Величина сенсомоторної реакції людини залежить від віку, особливостей темпераменту, рухової ассиметрії, роду занять, погодних умов, стомленості, хворобливості стану, прийому доз алкоголю, наркотиків і тому подібне.3. Дослідження складної сенсомоторної реакції вибору представлені в публікаціях дуже мало, а ця галузь знань найбільш важлива для процесу навчання.Все це вимагає подальшої розробки вимірювальної техніки і удосконалення методик вимірювання та обробки їх результаті.Розробка вимірника простої і складної сенсомоторної реакції в Криворізькому державному педагогічному університеті велась на кафедрі фізики та методики її навчання з урахуванням тих вад, які перекручували результати вимірювань попередників. Особлива увага приділялася врахуванню часу власної затримки вимірювальних приладів, яка не враховувалася, як видно з обзору, деякими дослідниками, особливо при роботі з комп

Мета. Статтю присвячено дослідженню окремих аспектів соціалізації та активізації психологічних ресурсів особистості у період пандемії та карантину; розгляду можливих шляхів психологічного супроводу особистості, зокрема, профілактиці почуття відчуження, тривоги, екзистенційної самотності та психічної депривації. В основу нашого дослідження ми поклали гіпотезу: емоційне благополуччя дорослого залежить від специфіки включення суб’єкта у деприваційну ситуацію, щоденній самореалізації у процесі пошукової активності. Означені впливи опосередковуються ієрархією цінностей індивіда, характерного способу реагувати на життєві обставини та здатністю утримувати внутрішню рівновагу у конкретній ситуації, усвідомивши її сенс та сутність. Методи дослідження. Теоретико-емпіричне дослідження передбачало теоретичний аналіз літератури; побудову гіпотез дослідження та збір емпіричного матеріалу шляхом онлайн консультування; інтерпретацію результатів щодо особливостей переживання дорослих в умовах карантину. Результати дослідження. Згідно концепції нашого дослідження, незадоволення провідних соціальних потреб веде до вивільнення пригнічених внутрішніх суперечностей, актуалізації невротичних переживань, до зростання езистенційної тривоги. У процесі онлайн консультування нам вдалося виокремити внутрішні та зовнішні мотиви, які опосередковують та спонукають до певного способу життєдіяльності. Було помічено, що тривале перебування в несприятливій ситуації зміщує нормативи життя, активізує травматичні спогади. Одне з важливих завдань дослідження – реалізація програми психологічного впливу, яка передбачає міжособистісну комунікацію з емоційною включеністю в умовах малої групи, емпатійний діалог з позитивною модальністю ставлення. Висновки. Суть психологічної допомоги полягає в інтеграції екзистенційного досвіду психотерапевтичних зустрічей в особисте життя клієнта, що передбачає формування навичок подолання стресу та адаптації до ситуації фрустрації, як до частини досвіду людини, сприяє відновленню її життєвих ресурсів. Література Виртц, У., & Цобели, Й. (2014). Жажда смысла: Человек в экстремальных ситуациях: Пределы психотерапии. (Н.А. Серебренникова пер. с нем.) Москва : Когито-Центр. Максименко, С.Д. (2006). Генезис существования личности. Киев : ООО КММ. Титаренко, Т. (2007). Життєві кризи: технології консультування. Київ : Главник. Франкл, В. (1990). Человек в поисках смысла. Москва : Прогресс. Хомич, Г.О., & Войтенко, О.В. (2019). Психологічний ресурс як фактор переживання життєвої кризи особистості. Психологическая безопасность личности в изменяющемся мире. (Монография). И.В. Волженцева (Ред.), (с. 414–431) Брест-Переяслав. Хорни, К. (2004). Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. Москва : Айрис – Пресс. Ялом, И. (1999). Экзистенциальная психотерапия. Москва : Класс. Bylakh, I., & Voloshyna, V. (2020). The specifics of the use of psychotechnics in the process of crisis counseling of the client. The psychological health of the personality and society: the challenges of today. (Monograph.) In Małgorzata Turbiarz & Hanna Varina (Eds.). Opole : The Academy of Management and Administration in Opole, 50–158. ISBN 978-83-66567-09-2 Myer, R. A. (2001). Assessment for crisis intervention: A triage assessment model. Belmont, CA : Wadsworth.

Зміцнення психічного здоров’я населення є одним із найважливіших завдань громадської охорони здоров’я в усіх країнах світу. В цьому сенсі особливого значення надають ранньому втручанню у продромальну стадію психозу, що дозволяє запобігти розвитку патологічного процесу, зберегти соціальне функціонування і якість життя пацієнтів.Мета дослідження – вивчити клініко-психопатологічні та патопсихологічні закономірності розвитку продромальної стадії психозу для виявлення факторів ризику формування психозу і розробки профілактичних заходів.Матеріали і методи. Для вирішення поставлених завдань у роботі було використано такий комплекс методів дослідження: I – Клініко-психопатологічний метод. II – Психометричні методи: шкала оцінки продуктивної і негативної симптоматики PANSS; шкала суїцидального ризику (Лос-Анджелеського суїцидологічного центру); шкала продромальних симптомів SOPS; шкала визначення клініко-динамічного варіанту перебігу продромального періоду; шкала структурованого інтерв’ю для оцінки преморбідного статусу – PAS -SI. III – Психодіагностичні методики: опитувальник К. Леонгарда–Шмішека для визначення акцентуацій характеру; методика діагностики рівня соціальної фрустрованості Л. І. Вассермана у модифікації В. В. Бойко; методика оцінки інтеграційного показника якості життя. IV – Методи статистичної обробки отриманих даних з визначенням середніх величин, їх помилок, кореляційного аналізу. У процесі виконання роботи було обстежено 137 пацієнтів із вперше виявленим психозом: 65 пацієнтів (друга–третя госпіталізації) – з діагнозом параноїдної шизофренії (ПШ) (F20.0); 72 особи (перша госпіталізація) – з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу (ГППР) (F23.0, F23.1). Усі пацієнти були обстежені як у форматі реального часу, так і ретроспективно. Вивчення клініко-психопатологічних особливостей продромального періоду психозу (ППП) у хворих ПШ та ГППР показало, що у клініці ППП пацієнтів із ПШ переважають: розлади мислення (концептуальна дезорганізація) – в 26,2 % випадків (р<0,01); пасивно-апатична соціальна відстороненість – у 30,8 % випадків (р<0,05); соціальна ізоляція (усамітнення) – в 33,8 % випадків (р<0,01); стереотипне мислення – у 30,8 % випадків, при (р<0,05), зниження вираження емоцій – у 33,8 % випадків (р<0,05); емоційне відчуження – у 40,0 % випадків (р<0,01), підозрілість, страх переслідування (персекуторні ідеї) – у 30,8 % випадків (р<0,05). Необхідно відмітити помірний та середній ступені вираження зазначених ознак в обстежених.Результати досліджень та їх обговорення. У хворих із ГППР у ППП переважали клініко-психопатологічні симптоми: зниження толерантності до стресу – в 43,1 % випадків (р<0,01); галюцинаторна поведінка (порушення перцепції / галюцинації) – у 26,4 % випадків (р<0,01); збудження – в 25,0 % випадків (р<0,05); тривожний стан – у 31,9 % випадків (р<0,01); напруження – в 34,7 % випадків (р<0,01); порушення уваги – у 30,6 % випадків (р<0,05); розлади сну – в 27,8 % випадків (р<0,01); неприродний вміст мислення (вигадливе мислення) – у 27,8 % випадків (р<0,01). Необхідно зазначити помірний ступінь вираження вищеперерахованих ознак. Згідно з результатами дослідження, можна констатувати, що у хворих на ПШ у ППП переважають негативні симптоми – (3,3±1,2) бала (р<0,05), тоді як у пацієнтів із ГППР у ППП частіше спостерігаються симптоми дезорганізації – (2,9±0,7) бала (р<0,05) і загальні симптоми – (2,7±1,3) бала (р<0,05).Висновки. З урахуванням клініко-психопатологічних та патопсихологічних особливостей, виявлених у пацієнтів у ППП при ПШ та ГППР, у даному дослідженні було розроблено програму раннього втручання, що базувалася на застосуванні психофармакотерапії, психотерапії та соціально-середовищних впливів.