Добірка наукової літератури з теми "Семантична валентність"

The purpose of the article is to perform the comparative analysis of case government (rekcja) of Polish and Ukrainian verbal nouns. The fulfilment of this purpose requires describing the status of verbal nouns in linguistics, clarifying the terminological apparatus, proving the verbal nature of these formations, comparing case government in Polish and Ukrainian, in particular, due to the existence of categories of transitivity and valence as well as establishing common and distinctive features.Methods. The application of the comparative and typological method allows to compare the semantic and syntactic features of verbal nouns of two related languages. Methods of deduction and induction were used to systematize, describe and generalize the identified features and differences.Results. Verb nouns ending with -nie, -cie // -ння, ття possess a pronounced verbal nature, as evidenced by the preservation of the case government, namely: the form of the governed noun dependent on the verbal noun denotes the object to express certain syntactic relations like the one dependent on the verb. The case government of verb nouns ending with -nie, -cie // -ння, ття is expressed by the categories of transitivity and valence. At the level of syntagmatics, the semantics of transitive / intransitive action of verbal nouns affects their compatibility and becomes a defining feature for distinguishing components of the semantic paradigm of a polysemous verbal noun. VNs generally have the same valence as the root verb (with or without a preposition), but there are a number of differences, particularly in prepositional government. In contrast to Ukrainian, a number of Polish verbs can be used with an object in the form of a verbal noun due to the fact that Poles perceive the world more ‘object-based’, and Ukrainians have an organic ability to see life in dynamics, movement and convey it using verbs.Conclusions. Hybrid parts of language are a little-studied and relevant aspect in modern linguistic research, in particular in the context of structural and semantic differences against the background of Slavic languages. Verbal nouns are a clear example of hybridity as they combine categories typical for different classes of words, such as verbal grammatical categories of aspect, voice, mood, and transitivity / intransitivity as opposed to noun categories of gender and case.Key words: valence, transitivity / intransitivity, case government, semantics. Метою статті є зіставний аналіз сполучуваності (рекції) польських та українських дієслівних іменників. Реалізація поставленої мети передбачає опис статусу дієслівних іменників у мовознавстві, вияснення термінологічного апарату, дове-дення дієслівного характеру цих утворень, порівняння дієслівної рекції у польській та українській мові, зокрема завдяки наявності категорій перехідності та валентності, встановленню спільних та відмінних ознак.Методи. Застосування зіставно-типологічного методу дало змогу порівняти семантико-синтаксичні особливості дієслів-них іменників двох споріднених мов. З метою систематизації, опису та узагальнення виявлених особливостей та відмінностей використовувалися методи дедукції та індукції.Результати. Дієслівні іменники на -nie, -cie // -ння, ття мають виражений дієслівний характер, про що свідчить зокрема і збереження дієслівної рекції, а саме: залежна від дієслівного іменника форма керованого іменника позначає об’єкт, як і при дієслові для вираження певних синтаксичних відношень. Рекція дієслівних іменників на -nie, -cie // -ння, ття виражається за допомогою категорії перехідності та валентності. Семантика перехідності / неперехідності дії віддієслівних іменників на рівні синтагматики впливає на їх сполучуваність і стає диференційною ознакою розрізнення компонентів семантичної парадигми багатозначного віддієслівного іменника. ДІ здебільшого мають таку саму валентність, як і твірне дієслово (з прийменником чи без), проте є ряд відмінностей, зокрема в прийменниковому керуванні. Низка польських дієслів може вживатися з додатком у формі дієслівного іменника, на відміну від української мови, що пов’язане з тим, що поляки сприймають світ більш ‘опред-мечено’, а українці мають органічну здатність бачити життя в динаміці, русі й передавати це дієсловом.Висновки. Малодослідженим та актуальним аспектом у сучасних мовознавчих дослідженнях є гібридні частини мови, зокрема в контексті структурно-семантичних відмінностей на тлі слов'янських мов. Дієслівні іменники є яскравим прикладом гібридності, оскільки поєднують у собі категорії, характерні різним класам слів, як наприклад, дієслівні граматичні категорії виду, стану та способу протиставляються іменниковим категоріям роду та відмінка.Ключові слова: валентність, перехідність / неперехідність, дієслівне керування, семантика.

У статті проаналізовано поєднання як спосіб функціонування дидактичної лексики у спеціальних текстах. аналізуються погляди провідних лінгвістів, проводяться паралелі між сумісністю та валентністю як маркерами функціонування професійної лексики в освітній галузі. Відзначено, що в навчальному процесі текст функціонує як основна одиниця спілкування і, обслуговуючи сферу організованого навчання, виконує властиві лише йому функції, а саме інформаційну, розвивально-виховну, трансформаційну дидактичну. Вказано, що лексичний склад наукового тексту, до якого належать окремі види дидактичних текстів, містить загальновживані слова, терміни та слова загальнонаукової комунікації. Особливістю лексичного складу дидактичного тексту є те, що дидактичні терміни мають властивість переходити до групи слів загальної мови і навпаки, що свідчить про незавершеність формування дидактичної терміносистеми, її відкритість до залучення нових терміноодиниць. Підтверджено, що двобічність функціонування дидактичного тексту (як джерело і засіб педагогічного спілкування) свідчить про його універсальність, а відтак створює умови для аналізу особливостей лексичних одиниць у дидактичних текстах під різним кутом зору. Зроблено висновок, що сполучуваність як маркер функціонування спеціальних текстів потребує подальшого дослідження

Постановка проблеми. Актуальність запропонованої статті пов’язана з потребою подолати принципові розбіжності між висновками академійних мовознавчих праць і рекомендаціями посібників з культури української мови, з одного боку, і тим, чому навчають в українських вишах, з другого. Ці розбіжності пов’язані з особливостями українських засобів подавання процесів, які відрізняють їх від засобів сусідніх слов’янських мов. Зазначені розбіжності спричинені тим, що українському мовознавству бракує однозначної, несуперечливої та загальновизнаної концепції дієслова як частини мови і частиномовної належності дієслівних утворів, системи їхніх граматичних ознак і пов’язаного з цим розуміння їхньої семантики та правил уживання в різних синтаксичних конструкціях. З огляду на це потрібно: – порівняти два панівні підходи до визначення дієслова як частини мови: 1) узвичаєний підхід, утілений у радянських і пострадянських граматиках; 2) новий семантико-граматичний, який запропонував І.К. Кучеренко та розвинув І.Р. Вихованець; – запропонувати як далі визначати дієслово та похідні дієслівні утвори. Мета статті – запропонувати як усунути деякі суперечливі положення нового семантико-граматичного підходу та доповнити його концепцією мішаних частин мови. Методи дослідження. Основним методом є аналізування граматичних та термінознавчих праць. Основні результати дослідження. Порівняно два зазначені панівні підходи до визначення дієслова як частини мови і показано істотні переваги та певні суперечливості другого. Зокрема проаналізовано семантику, граматичні ознаки та ужиткові особливості дієслівних форм на ‑но, ‑то, інфінітива, дієприслівника, віддієслівного іменники на ‑ння, ‑ття з процесовим значенням (далі – дієслівного іменника) та дієприкметника. Підтверджено, що дієслівні форми на ‑но, ‑то та інфінітив належать до дієслова як частини мови, тоді як дієприслівник, дієслівний іменник і дієприкметник є не формами дієслова, а лексико-граматичними розрядами віддієслівного прислівника, іменника та прикметника відповідно. Показано, що успадковування граматичного значення категорії виду та певних валентних позиції твірних дієслів пов’язує дієприслівник, дієслівний іменник та дієприкметник з дієсловом не лише словотвірно і семантично, а й граматично. і завдяки цьому граматичному зв’язку вони істотно відрізняються від спільнокореневих власне віддієслівних прислівників, іменників та прикметників, які повністю втратили всі дієслівні граматичні категорії і тому є результатом повного семантичного перейдення дієслова в прислівник, іменник та прикметник відповідно. Висновки та перспективи. Саме граматичний зв’язок дієприслівника, дієслівного іменника та дієприкметника з дієсловом дає підстави вважати ці утвори мішаними частинами мови. Запропоновано уточнити структуру курсу української граматики і ввести до нього спеціальний розділ «Мішані частини мови», щоб чітко відбити граматичну, семантичну й ужиткову відмінність цих утворів від власне віддієслівних прикметників, прислівників та іменників. Ключові слова: вид, валентність, дієвідмінювані дієслівні форми, дієслівний іменник (віддієслівний іменник на ‑ння, ‑ття), дієслівна форма на ‑но, ‑то, дієприкметник, дієприслівник, інфінітив, процес.

У статті розглянуто специфіку валентних характеристик акціональних та процесуальних дієслів у мові та мовленні. Сучасні лінгвістичні дослідження спрямовані насамперед на функціювання мовних одиниць на різних рівнях. Однак валентні характеристики лексико-граматичних класів слів, зокрема дієслів, вивчають в аспекті формальних та семантичних ознак часто без розрізнення особливостей прояву цієї категорії в мові та мовленні. Пропоноване дослідження ґрунтується на результатах анкетування респондентів, що дозволяє зробити висновки щодо специфіки валентності дієслів у мові та мовленні.Мета дослідження – встановити особливості сприйняття валентних характеристик дієслів у мові та мовленні, окреслити специфіку впливу семантики суб’єктної синтаксеми або відсутності такої синтаксеми на кількість облігаторних компонентів у структурі простого речення.У дослідженні використано методи: анкетування (для отримання фактичного матеріалу дослідження); невключеного спостереження (для встановлення особливостей валентних характеристик безособових дієслів); описовий (для інвентаризації результатів анкетування, зокрема дескрипції окремих груп дієслів та їхньої валентності в контексті та поза ним); контекстний аналіз (для встановлення сем, актуалізованих вузьким контекстом) та статистичного аналізу (для встановлення взаємозв’язку між валентними характеристиками дієслівних форм у контексті та поза ним).Валентність дієслів у контексті та поза ним розрізнювана: а) за кількістю відкритих валентних позицій; б) за якістю обов’язкових компонентів, що беруть участь у формуванні загального значення речення. На кількість вільних позицій впливає специфіка вживання дієслова в особовій чи безособовій конструкції. Особові дієслова, що вживані в безособовому значенні, втрачають частину відкритих валентних позицій, фактично набуваючи семантики процесуальності. Водночас поза контекстом більшість респондентів визначали такі дієслова як акціональні.Семантика суб’єкта, особливо в аспекті категорії «істота / неістота», має менший вплив на кількість відкритих валентних позицій, але більший – на якість облігаторних компонентів. Зокрема, суб’єкт-неістота актуалізує в основному обставинну семантику поширювачів в аспекті специфіки процесу, його способу, часових обмежень, простору, де відбувається процес, тощо.The paper deals with the specificity of the valence characteristics of the action and procedural verbs in language and speech. Modern linguistic research is aimed primarily at the functioning of language units at different levels. However, the valence characteristics of lexical and grammatical categories of words, in particular verbs, are studied in terms of formal and semantic features, often without distinguishing the specifics of the manifestation of this category in language and speech. The proposed study is based on the results of questionnaires of respondents, which allows us to draw conclusions about the specifics of the valence of verbs in language and speech.The purpose of the study is to establish the differences between the perception of valence characteristics of verbs in language and speech, and to outline the specifics of the influence of the semantics of the subject syntaxeme or the absence of this syntaxeme on the establishment of the number of obligatory components in the structure of a simple sentence.The following methods were used in the research: questionnaire (to obtain the actual research material); unattended observation (to establish the specifics of valence characteristics of impersonal verbs); descriptive (to inventory the results of the questionnaire, in particular the description of individual groups of verbs and their valence in context and outside it); contextual analysis (to establish seme, actualized by a narrow context), and statistical analysis (to establish the relationship between the valence characteristics of verb forms in the context and outside it).The valence of verbs in the context and outside it is distinguished by a) the number of open valence positions; b) the quality of obligatory components for the formation of the general meaning of the sentence. The number of open positions is influenced by the specifics of the use of the verb in the personal or impersonal utterance. Personal verbs used in the impersonal sense lose part of the open valence positions, acquiring the semantics of the actual procedurality. At the same time, the majority of respondents defined such verbs as actionality out of the context.The semantics of the subject, particularly in the aspect of the category “being / non-being”, has less effect on the number of open valence positions but has a greater effect on the quality of the required components. In particular, the subject-non-being actualizes mainly the circumstantial semantics of the distributors in terms of the specifics of the process, in particular its course, time constraints, the space where the process takes place, and so on.

У статті проаналізовано різновиди семантико-синтаксичної залежності суб’єкта дії в прозових творах Йосипа Cтруцюка. Розмежовано поняття залежність і валентність. Встановлено, що у семантико-синтаксичній організації реченнєвої конструкції предикати зумовлюють суб’єктну залежність трьох основних різновидів. Виокремлено основні лексичні групи предикатів дії. Схарактеризовано семантичне вираження залежного суб’єкта дії та визначено його лексичні групи.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 «Германські мови». – Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2017. У дисертації розкрито лінгвокогнітивні характеристики і типи взаємозв’язку ключових концептів англомовного детективного дискурсу. Об’єктом дослідження, виконаного у межах когнітивно-дискурсивної парадигми, стали ключові концепти англомовного детективного дискурсу ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ, реалізовані лексичними засобами мови в детективному дискурсі, репрезентованому текстами творів представників британського напрямку класичного детективу А. Конан Дойла й А. Крісті. У роботі уперше концепти ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ розглянуті як ключові в силу їх значущості та «маркованості» в детективному дискурсі, представленому сукупністю тематично співвіднесених текстів, які будуються за певним шаблоном, тема яких визначається з опорою на тематичні слова та логічні предикати, відбір яких зумовлено ситуативними умовами й стосунками комунікантів. Новим також є опис лексичних засобів, що вербалізують ключові концепти детективного дискурсу, та визначення семантичних взаємозв’язків лексем на основі валентнісних відношень. Детективний дискурс демонструє такі конститутивні ознаки інституційного дискурсу як хронотоп, цілі, цінності, типові учасники тощо. Взаємодія стандартизованих персонажів, контекст і зміст комунікації відбивають статусно-рольове спілкування, обумовлене соціальними інститутами і соціальними відношеннями та відбувається у межах відносин «агент інституту – клієнт інституту», що є характерним для інституційного дискурсу. Детективний дискурс визначено як «м’яку» форму інституційного дискурсу оскільки при незмінних визначальних компонентах структури (таємниця / злочин – розслідування – розкриття таємниці / злочину) і стандартизованому наборі персонажів («агенти» і «клієнти» інституту), його структура досить варіативна. Лінгвокогнітивні характеристики та взаємозв’язок ключових концептів в межах детективного дискурсу виявлено на основі комплексного вивчення когнітивного змісту й дискурсивної реалізації вербалізованих ключових концептів. Аналіз проведено згідно запропонованому у роботі алгоритму, який включає етапи : (1) визначення концептів ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ як ключових концептів детективного дискурсу; (2) виявлення онтологічних характеристик, змісту понять таємниця, злочин, сищик і злочинець, як передконцептуальних підстав виникнення ключових концептів детективного дискурсу; (3) виявлення засобів вербалізації ключових концептів детективного дискурсу, визначення лексем, що є іменами концептів і вивчення їх етимології; (4) визначення лексико-семантичних варіантів значень імен ключових концептів за допомогою застосування семного аналізу і виявлення доменів профілізації значень, актуалізованих в детективному дискурсі; (5) моделювання семантичного простору ключових концептів, утвореного лексемами – репрезентантами ключових концептів детективного дискурсу, на основі виявлення інтегральної і диференційних сем в значеннях імен ключових концептів і їх синонімів і побудова лексико-семантичних полів, мікрополів (і їх розширень) номінацій концептів; (6) аналіз валентних зв’язків лексем, що вербалізують ключові концепти детективного дискурсу; (7) встановлення підстав взаємодії ключових концептів в дискурсі з застосуванням положень теорії валентності та на основі взаємодоповнюючих підходів: імплікаційних і конвенціональних зв’язків концептів і взаємодії ключових концептів на підставі взаємовідношення їх поняттєвих компонентів. В результаті дослідження встановлено, що концепти ТАЄМНИЦЯ, ЗЛОЧИН, СИЩИК, ЗЛОЧИНЕЦЬ, є ментальними утвореннями, які мають особливу значущість в детективному дискурсі, формують змістовно-тематичне ядро, об’єктивують обов’язкові елементи сюжету і «носіїв» сюжету, їх наявність в тексті є обов’язковою умовою віднесення тексту до детективного дискурсу, взаємозв’язок цих концептів формує цілісність детективного дискурсу. В свою чергу, детективний дискурс, в якому ключові концепти актуалізовані для передачі певних смислів, обумовлює особливості використання лексичних засобів вербалізації концептів, семантичного простору ключових концептів. Твори класичного детективу, якими представлений досліджуваний дискурс, відображають певний етап розвитку британського суспільства, соціальних інститутів і громадських норм відповідної епохи, які, в свою чергу, визначають онтологічні характеристики понять таємниця, злочин, сищик і злочинець, та обумовлюють поняттєвий зміст ключових концептів детективного дискурсу. Опис семантичного простору ключових концептів за допомогою польового структурування лексичних одиниць, які вербалізують концепти, уможливлює відтворення відповідних поняттєвих фрагментів концептуальної картини світу. Семантичний простір номінацій ключових концептів детективного дискурсу структурований як лексико-семантичне поле. Центр містить лексему mystery, crime, detective або criminal – ім’я відповідного ключового концепту, та синоніми, об’єднані з іменем концепту відповідними інтегральними семами, виділеними у лексико-семантичних варіантах значень синонімів. На основі диференційних сем, виділених в значеннях засобів вербалізації ключових концептів, формуються мікрополя і розширення, які включають лексичні засоби, що належать до периферії лексико-семантичних полів. З опорою на компонентну модель значення лексичних одиниць, що вербалізують ключові концепти та з застосуванням положень теорії валентності, в детективному дискурсі виявлені зв’язки лексем-репрезентантів ключових концептів з іншими лексичними одиницями, як реалізація семантичної валентності. У детективному дискурсі лексеми-репрезентанти ключових концептів демонструють реалізацію як обов’язкового, так і факультативного типів валентності. За наявності спільності семантичних ознак, що виділяються в значеннях лексем-репрезентантів концептів, і відсутності несумісних ознак, між ними встановлюється зв’язок, відображений свідомістю. Дискурсивна реалізація таких зв’язків відбувається за допомогою предикатів, лексичне значення яких не суперечить лексичному значенню засобів, що вербалізують концепти. Виявлені валентні зв’язки лексем-репрезентантів ключових концептів підтверджують взаємозв’язок між валентністю, в основі якої лежить лексичне значення слова, тобто семантичною валентністю, та концептуальною валентністю – здатністю концептів вступати у відносини з іншими концептами подібно до лексичних одиниць. Валентність ключових концептів детективного дискурсу виявляється у вибірковому відношенні концепту до інших концептів та реалізується шляхом поєднання і перетину концептів трьома типами зв’язку – конвенціональними, імплікаційними і поняттєвими. Вказані типи зв’язку відбивають причинно-наслідкові зв’язки, оскільки один концепт може імплікувати інший, передбачають актуалізацію концептів у свідомості згідно з визначеною стандартом послідовністю елементів композиції детективного дискурсу та ґрунтуються на наявності спільних компонентів в поняттєвому змісті концептів, що пояснює можливість сполучуваності ключових концептів у межах дискурсу. Взаємозв’язки ключових концептів в межах детективного дискурсу є імовірними та прогнозованими, оскільки передають логіко-смислову основу цього дискурсу. Практична значущість дослідження визначається тим, що його результати можуть бути використані під час викладання лекційних курсів із загального мовознавства (розділ «Семантика»), лексикології англійської мови (розділи «Лексична семантика», «Синонімія»), у спецкурсах із когнітивної лінгвістики, при написанні курсових і дипломних робіт, у подальших наукових дослідженнях аспірантів і студентів.

Багдасарян А. А. Особливості функціонування англійськомовних перехідних і неперехідних дієслів (на матеріалі роману Р. Бредбері "451 градус за Фаренгейтом") : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник О. В. Шевчук. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 67 с.
UA : Робота викладена на 67 сторінках друкованого тексту. Перелік посилань включає 61 джерело. Об’єкт дослідження: вивчення поняття лексико-семантичного поля. Мета роботи: є категорія перехідності в сучасній англійській мові. Теоретико-методологічні засади: ґрунтуються на роботах вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених актуальним проблемам функціонування категорії перехідності/неперехідності дієслів (Ю. Д. Апресян, О. В. Бондарко, В. В. Виноградов, A. Вежбицька, К. Г. Городенськ, А. П. Загнітко, Б. Ю. Норман), зокрема роботи, присвячені принципам розподілу дієслів на лексико-семантичні класи (Р. М. Гайсина, И. Б. Долинина, Л. М. Васильев, С. І. Логвиненко). Отримані результати: Найбільш численний клас дієслів – це дієсліва діяльності, основним значенням яких є те, що суб’єкт, на якого спрямована дія, знаходиться під впливом цілеспрямованої фізичної або ментальної дії. Серед дієслів даного класу нами було виділено наступні підкласи, такі як дієслова, що позначають ментальну діяльність (процеси, що відбуваються безпосередньо в свідомості людини), дієслова, що позначають креативну або професійну діяльність (тобто діяльність, спрямовану на створення чогось нового, на результат власних дій у матеріальній чи нематеріальній формі) та ті, що вжиті на позначення індивідуальної діяльності людини або тварини. Серед ряду досліджуваних перехідних та неперехідних дієслів найчастіше використовувалися дієслова роздумів, відсоткове співвідношення цих дієслів майже однакове (45% перехідних дієслів та 46% неперехідних дієслів).
EN : Tge work is represented on 67 pages of printed text . The list of references includes 61 sources. The given reseach is devoted to the subject of the Transitive verbs functioning and its interpretation in modern English in general and in the novel “451 degrees by Fahrenheit” by R. D. Bradbury in detail. The object of the reseach is the Transitiveness/Intransitiveness verbal category in modern English on the text of the novel “451 degrees by Fahrenheit” by R. D. Bradbury. The purpose of the reseach is to analyze the transitive verbs category in modern English on the basis of R. D. Bradbury novel “451 degrees by Fahrenheit”, identify the particular transitive and intransitive verbs usage, find out the transitive and intransitive verbs lexical-semantic classes and subclasses and the factors which influence their quantitative distribution on the given reseach material. The theoretical and methodological issues related to the transitive category / intransitive verbs functioning and classification in modern English refer to such a sphere of grammatical studies is still the focus of Ukrainian and foreign linguists. The given problem is regarded in many scientific works (Y. D. Apresyan, O. V Bondarko, V. V. Vinogradov, A. Vezhbitska, K. G. Gorodensk, A. I. Smirnitsky). The research results concern the difficulties which appear in the process of the transitive/intransitive verbs category defining in Modern Linguistics; the background and the main principles of the verbs division into lexical-semantic classes are found out; the factors that influence this division are analysed; the quantitative analysis is carried out; the conclusions concerning their peculiar features usage of the given type verbs on the research material (R. D. Bradbury novel “451 degrees by Fahrenheit”) are made.