Статті в журналах з теми "«світ як текст»"

Стаття присвячена аналізу «музичного» шару роману Діни Рубіної «Біла голубка Кордови». Автор статті дойшов висновку, що цей шар представлений цілою низкою інтермедіальних посилань (intermedial references – І. Раєвська), які реалізовані на різних рівнях тексту. Відповідно до класифікації, запропонованої В. Вульф, їх можна також позначити поняттям «інтермедіальна тематизация». Інтермедіальні посилання виконують у романі Рубіної в першу чергу характерологічну функцію, маючи при цьому найрізноманітніші форми: ім’я персонажа, опис виконання музичного твору або танцювального номера, музичні метафори і порівняння як частина портретної характеристики персонажа тощо. Випадки включення в текст твору слів пісні розглядаються як приклади інтрамедіальності. Музичні прийоми застосовуються для організації художнього світу «Білої голубки Кордови», стають засобом характеристики просторового середовища, у якому розгортається дія. Основу архітектоніки роману становить діалог між головним героєм – художником Кордовіним, який сприймає світ у якості мальовничого полотна, і наратором – професійним музикантом, для якого світ – це гармонія звуків і ритмів. Музичні прийоми визначають будову сюжету, що складається із взаємодії окремих тем, розвиток яких імітує розгортання музичних лейтмотивів і визначає специфіку композиції твору, яку можна порівняти з музичної симфонією. Принципи організації роману, запозичені з інших видів мистецтва – музики, живопису, кінематографу – розглядаються автором статті в якості перспективи подальшого дослідження поетики твору.

У статті розглянуто основні педагогічні метафори, які побутували в Антіохійській школі патристики. Дослідження засноване, насамперед, на матеріалі гомілій свт. Іона Золотоуста De inani gloria, Adversus oppugnatores vitae monasticae, In Matthaeum, Ad populum Antiochenum, а також на окремих творах Феодорита Кирського і Северіана Габальського. Ці твори проаналізовано крізь призму теорії метафори П. Рікера, докладені Н. Райтом та Р. Хейзом до вивчення життєсвіту релігійних громад. Такий аналіз допоміг виявити у творах Золотоуста та інших антіохійців співіснування двох основних педагогічних метафор різного походження. Метафора чистого аркушу, що походить з трактату Аристотеля De anima, розглядає процес освіти в категоріях активного формування педагогом ментальності вихованця. У Золотоуста ця метафора набуває вигляду складного палімпсесту, де первинний текст постійно записується новими шарами, редагується і відновлюється знову. До цього процесу взаємного навчання і редагування свт. Іоан закликає усіх своїх слухачів. Натомість метафора фортеці, укорінена в Павловій антропології і в Платоновій теорії анамнезису, імплікуючи значно більшу самодостатність особистості, застерігає від надмірного педагогічного конструктивізму. Ця парадигма представляє людський ум (νους) як храм або місто, збудоване за Божим задумом, що розвивається за законами, закладеними Творцем. Завдання педагога в такому сценарії – радше оберігати тонкий і складний внутрішній світ дитини від примітивної логіки оточення, щоб не перешкоджати її природному розвитку за Божим задумом. У Золотоуста, Феодорита та інших антіохійців співіснують обидві метафори, але метафора чистого аркушу – переосмисленого як палімпсест – докладається радше до просвіти дорослих християн, тоді як метафора фортеці застосовується стосовно виховання дітей.

Мета статті – опис лінгвоперсонологійних виявів колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття як літературно-мовного феномена, окреслення динаміки зрушень та стильові тенденції іміджу митців постколоніального українського дискурсу. Джерельною базою розвідки слугують поетичні словесні цілі, з яких у спосіб точної і повної інвентаризації здійснено вибірку одиниць (метафор, епітетів, перифраз, оксюморонів тощо), що маніфестують текстову категорію «колективний адресант». Об̓єктом вивчення є український поетичний дискурс постколоніальної епохи та його складники (колективний адресант↔текст↔адресат), а предметом – художні образи української поезії 1990-х років як виразники колективного адресанта «дев̓ятдесятників». Джерельною базою обрано віршовані твори сучасних українських поетів В. Виноградова, Р. Скиби, І. Павлюка, Л. Мельник, М. Кіяновської, Н. Нежданої, А. Дністрового, В. Балдинюк, С. Жадана, О. Галети, В. Махно, Д. Кубая, Н. Дички, О. Яковини, Н. Федорака, П. Михайлюк, П. Вольвача, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, О. Сливинського та ін., що уміщені в літературних часописах, журналах, газетах («Березіль», «Кальміус», «Сучасність», «Курʾєр Кривбасу», «Літературна Україна», «Тернопіль вечірній», «Дніпро», «Світо-вид», «Дзвін», «Дніпро», «Слово просвіти» «Слово і час», «Західний курʾєр», «Світ молоді», «Київ», «Українська культура», «Дивослово» та ін.), антологіях поезій («Іменник» (1997), «Девʾятдесятники» (1998), «Антологія нової української поезії» (1998), «Дивовид» (1997), «Антологія нової української поезії» (1998), «Боян-97», «Пастухи квітів» (1999), «Цех поетів» (1999) та ін.). Результатом наукового пошуку стало опрацювання концепції антропоцентричної природи поетичного тексту, в якому адресант і адресат складають інтерактивний комунікативний ланцюг, а художньо-поетична комунікація в аспекті дискурсивного підходу розглядається як процес, у якому предмет вербальної взаємодії між її учасниками закодований у віршованій формі. Подано також характеристику стильових мовних ознак іміджу митців. Висновком є те, що кожна культурно-історична епоха витворює мікрообраз часу, виробляє власний спосіб художньо-образного осмислення і бачення світу. Українські поети покоління «1990» – це знакова спільнота письменників, що народилася орієнтовно в один час і має спільний життєвий досвід, і як наслідок – ідентичність способів рефлексії, спорідненість емоцій, проблем, зацікавлень. Ці автори характеризуються спільним досвідом так званого поколіннєвого переживання, що визначило їх подальше духовне зростання й формування свідомості. Молодіжна поетична група «1990» у своїх поетичних збірках нарешті позбулася комплексу меншовартості колоніальної нації, сформувала унікальну манеру письма, виступила проти так званого методу «соціалістичного реалізму» у літературі, зафіксувала протест проти офіціозу й ідеологічної заангажованості у художній словесності, утвердила гендерну рівність у поезії. Визначаємо лінгвоперсонологійні вияви колективного адресанта української поезії кінця ХХ століття: сарказм, депресивний синдром, почасти мода на деконструкцію, колажність техніки, кліповість, фрагментарність бачення світу, стилістична какафонія, змішування жанрів, гіперболізм та цитатність мислення, антипоетичність, антиестетичність, іронічна позиція щодо усталених зворотів, синтез сучасного європейського світогляду з притаманними тільки українському менталітету способу сприйняття міфів, образів та метафор, гра з етноміфологемами українського віршування, етнототожніми елементами етнокультури, мовно-естетичний радикалізм, пародійність, гротескність, стилістчні варіації, семантично-деструктивні експерименти з усталеними поетизмами, фразеологізмами, відомими у національній і світовій культурі текстами, прецедентними іменами, деконструктивістська гра з узуально-«стертими» метафоричними образами з метою подолання тиражованості, автоматизму їх сприймання, знижена мова як масово-естетична реакція на нормотворчість, стандартність мови та пуризм, зорієнтованість на маси, тобто «середню» людину, без переваг та духовної вишколеності, кітчева естетика письма, уведення у поезію кліше мас-медіа-простору, ідеологізованих висловів тоталітарного режиму, які творчо модифікуються авторами шляхом іронізування та заперечення, нівелювання канонізованого сентиментального ставлення до історичних та релігійних істот, будь-яких авторитетів, розширення мовно-естетичних горизонтів поетичного слова (сленг, суржик, діалектизми), відчуження від соціальних інститутів, політики, панівних ідеалів та ідеологій, семантико-стилістичні мотиви самотності, порожнечі та спустошення.

Широко відомо, що П. Клодель захоплювався збірником “Illuminations” («Осяяння») А. Рембо. Він став початком нового напряму, коли думка Клоделя стала прийнятною, залишивши позаду відоме чотирискладове “Taine-et-Renan”. З цієї ж причини вплив генія А. Рембо виявляється і у драмі “La Ville” («Місто»). Поета причаровують явища взаємодії, навіть ті, що поширюються на невимовне. У дусі релігійного захисту, який ліг в основу християнського екзистенціалізму, Клодель вирушив на пошук зруйнованих відносин між людиною та її початковим зв’язком. Головні герої його драм перебувають у пошуках повнотіння: вони віддані боротьбі між нічим і всім, між нещастям та величчю. Вони втілюють різні обличчя автора, який плекав фундаментальний текст християнської апології. Особа автора була як Бог у творінні: присутня скрізь, але ніде не помітна, оскільки з’являлася під численними обличчями, яких набувала думка драматурга під час бурхливого періоду. Таким чином, “La Ville” репрезентує зрілий синтез талантів молодого Клоделя. Під час створення «Міста» драматург розгортає постулати, котрі він розвинув у поетичному мистецтві і які увінчуються переважанням всевидячого ока, заснованим на традиційній для томізму аналогії зі світлом, символом вічності. У цьому сенсі П. Клодель вводить у драму пару Кевра та Лали. Як поет та його муза, вони мають на меті обезцінити сучасний нечестивий мирський світ заради його мети – і внутрішньої, і кінцевої. Остання, як свідчать протагоністи, є настільки довершеною, що її можна досягати вічно.

Статтю присвячено визначенню статусу теології в межах існуючих видів знання. Методологічно проблема розглядається в контексті філософії теології, як підрозділу філософії релігії та філософської теології. Обгрунтована подібність теології та філософії, що передбачає віднайдення їх локації в більш широкому просторі гуманітарного знання. Автор прийшов до висновку, що, наслідуючи основні ознаки соціо-гуманітарного знання, теологія виробляє власний унікальний його різновид і посідає особливе місце в системі гуманітарного знання. Коли теологія осмислює духовну природу людини і суспільства, вона робить це в інший спосіб ніж соціо-гуманітарні науки. Обгрунтована недоцільність обмеження соціогуманітарного дискурсу суто науковим знанням. У зв’язку з цим з’ясована специфіка теології як ненаукового різновиду соціо-гуманітарного знання. Теологія є комбінованим, синтетичним утворенням, внутрішньо нераціональним феноменом, що базується на вірі, релігійному досвіді, містичних інтуїціях та одкровеннях, на основі яких людина намагається розумно пояснити себе і світ через ідею Бога та практику поклоніння йому. Теологія є дискурсом, що раціоналізує релігійний світогляд і може мати як наукову так і ненаукову форми. Показано, що релігія як культурно-історичний феномен є і соціальною практикою і відповідним соціо-гуманітарним знанням, що виникає на основі релігійного феномену. Теологія є соціальним знанням, вона є знанням гуманітарним та ціннісно зумовленим, включеним, контекстним дискурсом, що визначається конфесійною позицією релігійного мислителя. Теологія є текстом і мовою про релігійний текст – Біблію та Традицію. Доведена комунікативна природа теологічного знання, яке виникає в результаті мовлення, обговорень, оцінювань, суджень та інтерпретацій релігійної спільноти. Теологія є комунікативною раціональністю інтерсуб’єктивної спільноти. Крім того, теологічний комунікативний дискурс є полісемантичним, плюралістичним та альтернативним прочитанням і тлумаченням релігійної реальності. Нарешті, теологія постає як комунікативна практика та прагматика спрямована на духовне перетворення людини в релігійній спільноті.

У статті досліджуються індивідуальні особливості стилю американської письменниці Луїз Ердріч на прикладі її роману «Love medicine». Визначення індивідуального стилю автора є одним із найактуальніших завдань у галузі прикладної лінгвістики, що відіграє провідну роль для розробки сучасних засобів машинної обробки тексту. Індивідуальний стиль автора відображає неповторні риси у творчості митця, що відрізняють його твори від літературної спадщини інших письменників. Він розкриває особистість творця, його життєвий досвід, цінності, погляди та упередження, а також культуру його краю та характерні риси тогочасного суспільства. Луїз Ердріч є однією з найвідоміших американських письменниць індіанського походження, яка, вивчаючи історію предків, відображає її у своїх творах, втілює в образах різних персонажів. Упродовж дослідження визначено вплив культурного та особистісного досвіду письменниці на творчий доробок, проаналізовано вибір синтаксичних конструкцій, граматичних та лексичних засобів. Для проведення дослідження здійснено вибірку прикладів уживання художніх засобів та визначено їх значення в контексті твору. Проаналізовано використані автором метафори, порівняння, гіперболи, символи, анафору та ономатопею, їх вплив на текст, пробудження емоцій та почуттів у читачів. Ми виявили, що частка метафор у нашому тексті становить приблизно 40%, тоді як епітети та порівняння трапляються у 16% та 15% випадків уживання художніх засобів. До того ж діаграма ілюструє, що персоніфікація та анафора досить часто використовуються автором. Художні засоби відіграють неабияку роль у творі, адже саме вони дозволяють читачеві поринути у світ слова та переживати події разом із його героями, глибше пізнаючи кожного із них. За їх допомогою автор підкреслює індивідуальні та неповторні риси персонажів та надзвичайно тонко зображує їхні почуття, переживання та теплі стосунки між героями твору Луїз Едріч, що пронизують читачів до глибини душі. Робота має теоретичну цінність із точки зору вивчення унікальних рис, притаманних конкретному авторові, та практичну цінність під час застосування результатів дослідження в автоматизованих системах аналізу текстів та лінгвістичних корпусах.

В статті аналізовано особливості пародійної творчості Роальда Дала на основі його віршованої збірки дитячих віршів «Revolting Rhymes». Автор статті узагальнює відомості, які стосуються жанру пародії, простежує розвиток сюжетних ліній творів. Місце пародійного начала у спадщині Роальда Дала займає важливе складове місце. Усім досліджуваним творам притаманний комічний стиль, для якого слова є не лише засобом вираження змісту, а способом нового поетичного мовлення, спрямованого на «свого» читача. Проте, крім розважальної користі, ці твори несуть в собі серйозний зміст. Автор ховає під пародійною маскою об’єктивний світ, який стає фантастично-натуралістичним. Пародійна поезія британського письменника Роальда Дала репрезентує незвичні сюжетні лінії, які поєднані з фольклорним матеріалом, звичними нам з дитинства героями. Текст віршованих казок слугує засобом впливу на читача, синтезуючи сучасні досягнення масової культури. Різноманітні словесно-художні коди переплетені, утворюючи своєрідний значеннєвий дискурс. Характерними рисами пародійної творчості Роальда Дала є жанрова еволюція віршованих казок, порушення табуйованих тем. У композиційній структурі віршів Роальда Дала простежуємо, напруженість інтриги, втаємничення змісту. При всій казковості сюжету вірші Дала відрізняють сучаснимиі деталі та мову головних героїв твору. Звертаючись до казкових мотивів, Р. Дал трансформував їх, вводив притаманні сьогоденню речі, дрібниці побуту. Комізм на рівні текстів віршів Р. Дала реалізовано за допомогою мовних засобів для створення ситуативного та лінгвістичного комізму: епітетів, метафор, порівнянь, гіпербол. Завдяки вживанню сленгу, вульгаризмів, твори набувають іронічного колориту. Сприйняття повідомлень як персонажами всередині тексту, так і читачем, визначається ступенем інформованості кожного з них. Для індивідуального стилю Р. Даля є характерним широке використання засобів друкарської виразності: різних шрифтів, курсиву, дужок і капіталізації. Мову Роальда Даля вирізняє простота і лаконічність, яка досягається завдяки підбору слів, що забезпечують точність викладу думки.

У періоди радикальних змін у суспільстві загострюється проблема цінностей, світ яких є багатоманітним. Він охоплює цінності матеріальні та духовні, соціальні й політичні, етичні та естетичні. Ціннісний зміст життя узагальнюється в художніх цінностях, котрі яскраво його втілюють завдяки художній образності творів мистецтва, звертаючись до почуттів і розуму людини, і таким чином стимулюють осмислення певної ціннісної проблеми, яка в результаті стане чи не стане власним надбанням реципієнта. Надаючи можливість пережити непрожите, стискаючи суспільний та історичний досвід поколінь до концентрації й форм, доступних для особистісного прилучення до нього, мистецтво є своєрідним “банком даних” щодо архетипів поведінки, архетипів сприймання реальності та культури. І все це молода людина опановує через найнадійніше входження людини в соціум – мову. Слово мовлене характеризує як людину, так і суспільство, в якому вона живе. У кожного народу мова своєрідна і незрівнянна, але спільним для всіх є те, що вона виражає думки і почуття людини, містить у собі творче начало. Передбачаємо декілька нових технологічних прийомів, які, на нашу думку, допоможуть через слово прилучитися до художніх цінностей світу в процесі викладання гуманітарних дисциплін у мистецьких ВНЗ, розширивши нескінченну багатовимірність молодої людини: іншомовна мистецька терміно-ідіоматична “інкрустація” теоретичних гуманітарних дисциплін, що може слугувати засобом міжнародного спілкування і взаєморозуміння. Будучи раціональним осягненням цінностей і джерелом інформації, яке забезпечує процес пізнання фіксованих одиниць мови, оперування термінами в галузі мистецтва допоможе культурній орієнтації студента, його здатності спілкуватися іноземною мовою, не поводитись “асиметрично” в певних ситуаціях, що свідчитиме про мовну коректність і сприятиме подальшому розвитку чуття мови. 2) Мистецтво літературно-художнього перекладу (у нашому випадку це стосується світового театру і світової драматургії, поезії). Звертаємо увагу студентів на той факт, що, на відміну від музики, живопису, танцю, літературний твір чи не єдиний з видів мистецтва, що замкнений мовними межами. Українською мовою герої грецьких трагедій почали розмовляти завдяки видатним українським перекладачам Василеві Сімовичу, Андрію Содоморі, Борисові Тену, Тарасові Франку та ін. Студенти мають зрозуміти сутність праці перекладача художнього твору: виконання перекладу – не технічна справа, не «фото» тексту, який потребує буквального перекладу кожного слова, а використання перекладачем своїх вмінь і таланту для донесення читачам (глядачам, слухачам) максимальної близькості до смислів оригіналу. Якщо така мета досягнута, відбувається не лише популяризація тексту, а й розбудова мови, в сферу якої завдяки перекладу вноситься цей текст, мобілізуючи почуття мовного патріотизму читача. 3) Діалог культур як фундаментальна потреба людської спільноти, що дає можливість уникнути одномірності мови; дає змогу інтерпретувати думки, посилювати їх, обмірковувати, сперечатися тощо. Запропонована технологія представляє нові ракурси та акценти приєднання студентів до культурних традиційних та інноваційних практик спілкування і регулювання взаємовідносин з наявним буттям.

Поетичний переклад відноситься до найскладнішого напряму перекладу, оскільки він вимагає передачу ритму, рифи та й самого поетичного слова. Особливою складністю в поетичному перекладі є передача форми та змісту, що несе за собою певні «втрати». Пере- кладачу досить часто доводиться нехтувати формою заради пере- дачі змісту. Проте також простежується тенденція до зміни змісту заради збереження форми тексту оригіналу. Як зазначають дослід- ники, поетичний переклад передає концептуальний зміст, однак при цьому втрачається так звана емоційна забарвленість. Тому перед перекладачем поетичного твору постає завдання створити пере- клад, що зможе передати також і настрій тексту оригіналу, а це ста- новить певні складнощі, оскільки при цьому необхідно зберегти як зміст, так і форму тексту оригіналу. Ще одним завданням, яке постає перед перекладачем поетичного твору, є пошук лексичного еквіва- ленту. При цьому необхідно враховувати різницю в семантичному обсязі слів, що належать до різних мов. Таким чином, поетичний переклад являє собою відтворення метричної форми, об’єднаної з правильними словами. Слова та фрази тексту перекладу мають бути розподілені так, щоб мати відповідність до тексту оригіналу задля збереження поділу й з’єднання, установлених оригіналом. При заміні тексту оригіналу мовою перекладу важливо зберегти пев- ний інваріант задля визначення міри еквівалентності тексту пере- кладу. Текст перекладу поетичного твору є відмінним від оригіналу через використання перекладачем прийому інтерпретації, а також етнокультурну специфіку самого перекладача. У поетичному творі індивідуально-авторська картина світу отримує в тексті перекладу відображений характер, вона більш суб’єктивна й несе риси мов- но-етнокультурної особистості її творця. Отже, ми можемо гово- рити про наявність акценту на фігуративному вираженні. Разом із цим у тексті перекладу простежується тенденція до використання експресивних засобів і стилістичних прийомів, а також переклада- цьких замін. Таким чином, задля створення якісного поетичного перекладу використовується концептуальний аналіз трансформацій, що виникають при перекладі поетичного твору з однієї мови іншою.

Стаття присвячена поезії Василя Сагайдака, збірка якого «Великодній дощ» (2003) містить вірші, пов’язані з творами Григорія Сковороди. Дослідник ставить мету визначити смисли, ейдетику та поетику одного з віршів цієї збірки, а саме верлібру «Перекинувши, наче вилами…». Стаття висвітлює інтертекстуальні явища та образи твору, також вона пояснює позицію автора в його діалозі зі Г. Сковородою та називає особливості форми твору. В. Сагайдак (1945-2006) – український поет кінця ХХ – початку ХХІ століття, у спадщині якого важливе місце посідає філософська лірика. У статті увага сфокусована на екзистенціальному мисленні поета, яке, зокрема, проявилося в проаналізованому вірші «Перекинувши, наче вилами…». Для вірша характерна інтертекстуальність, у тексті – цитати з листа Р. М. Рільке, прозового твору Г. Сковороди, вірша Є. Маланюка. Теорія вибору «або – або» С. К’єркегора прочитана як алюзія. У художньому хронотопі присутні митці і філософи різних століть, які ведуть діалог, репліками котрого є їхні тексти. В. Сагайдак процитував прозовий твір Г. Сковороди «Бесіда 1-ша, названа Observatorium (Сіон)», зацікавився філософськими положеннями про три світи, акцентував значення Біблії для розуміння людиною світу та свого місця в ньому. Автор порівнює філософські позиції Р.-М. Рільке і Г. Сковороди, робить висновок про спільне й відмінне в образах Біблії (Сковорода) та ангела (Рільке). Цитата з вірша «Серпень» Євгена Маланюка також долучена до текстуального діалогу, тому що викликає алюзії як текстів Сковороди, так і текстів Рільке. Стаття містить аналіз тієї частини вірша «Перекинувши, наче вилами…», яка стосується символів. В. Сагайдак наводить Сковородинівське тлумачення символу й називає низку символів, які український філософ використовував. За законами бароко В. Сагайдак завершує свій текст кодою. Його кода є силабо-тонічний вірш, у центрі якого хліб як символ, що має значення мистецтва як духовної цінності. Домінантою діалогу, у якому беруть участь Г. Сковорода, С. К’єркегор, Р.-М. Рільке, Є. Маланюк і сам автор, є екзистенціальна думка.

Предметом обговорення статті є рекламний текст як носій інформації арабського світу, культурних цінностей, ментальності народу. Мета статті — ідентифікація арабських найменувань в рекламних текстах східнослов’ янських мов з позиції лінгвокультурології. У разі правильної розстановки лексичних засобів, з використанням арабізмів, текст стає переконливим, впливовим, маніпулятивним. Об’єкт дослідження — національно-культурна своєрідність арабізмів — російськомовних найменувань арабського походження, що функціюють у рекламних текстах. Результатом дослідження стало виявлення різноманітних арабізмів у рекламі, що відбиває лінгвокультурну картину світу запозичень у рекламному дискурсі. У роботі використано описовий метод, а також методи семантичного і лінгвокультурологічного аналізу. Висновок: у створенні рекламного тексту найважливіша роль належить лексиці залучення уваги, а також соціокультурному компоненту для правильного світосприйняття і світорозуміння реклами. Практичне значення: арабські найменування є складовими частинами семантичних і лінгвокульторологічних концептів, вони відіграють значну роль у рекламній картині світу носіїв східнослов’янських мов, відображають культуру та світогляд арабського світу, беруть участь у створенні впливового рекламного тексту.

Потреби суспільства змінюються з розвитком технологій. Сьогодні людство не уявляє існування без використання фотографій. Фото заполонили світ. У свою чергу, література набула більш різноманітного спектру вибору мови, який віддзеркалюється на уявленні про світ як картину, за рахунок руйнування та порушення традиційних уявлень про розповідь, читання та письмо. Тому письменники використовують усю сукупність мовних і немовних засобів для прагматичного впливу на адресата, таким чином роблячи свій твір оригінальним та самобутнім. Тому для сучасних лінгвістів виникла потреба у вивчені функцій іконічного складника у мультимодальному художньому прозовому тексті. Актуальність дослідження зумовлена недостатнім вивченням іконічного складника у мультимодальному художньому прозовому тексті. Головною метою статті є дослідити функції невербального (іконічного) складника мультимодального художнього прозового тексту. Розв’язання поставленого завдання потребує проведення контекстологічного аналізу мультимодального художнього прозового тексту та визначення функцій його складників. У статті розтлумачується значення іконічного складника. Розглянуто його універсальні функції: інформативну, експресивну, атрактивну та естетичну. Специфічні функції іконічного складника, а власне ілюстративну, символічну, стилістичну, асоціативну та адитивну функції були також проаналізовані у роботі. У статті проведено дослідження на основі роману Джонатана Сафрана Фоера Страшенно голосно і неймовірно близько. Цільові установки й завдання визначили комплексну методику аналізу фактичного матеріалу. Поряд із загальними методами наукового пізнання (описом, узагальненням, індукцією, дедукцією), використано функційний метод дослідження мультимодального художнього прозового тексту.

Дискурс є одним із ключових понять сучасної наукової пара- дигми лінгвістичного знання, базованої на синтезі когніції й комунікації та розглядуваної як категорія, що дає змогу по-новому подивитися на текст. Авторка аналізує різні концепції дискурсу, сформовані в останні десятиліття в рамках когнітивного, конструктивістсько-постструктуралістського й нео- риторичного підходів. Дискурс у рамках когнітивного підходу визначають як когнітивно-комунікативну подію, узяту в усій її повноті, тобто як процес, вираження і продукт інтеракції учасників комунікації, здійснюваної за допо- могою певного коду в певних соціально-культурних та історичних умовах. Дискурс у конструктивістсько-постструктуралістській парадигмі розгляда- ють як певний когнітивно-тематичний простір, у якому формуються значущі на певному історичному етапі ідеологічні (смислові) позиції, релевантні для певного соціуму й реалізовані не в одному, а в безлічі розсіяних висловлювань/ текстів, які задають учасникам комунікації певні суб’єктні позиції. Дискурс у цьому розумінні слід позначити як дискурсну формацію. Із позицій неорито- рики дискурс може бути визначений як стратегія створення та сприйняття текстів, специфічний спосіб вербального сприйняття світу або фрагменту світу. Найбільш точно таке розуміння дискурсу відображає термін «дискур- сивна практика». Незважаючи на те що проаналізовані у статті концепції дискурсу мають за джерело різні методологічні принципи, у них є дещо спільне: у їх фокусі перебуває той самий об’єкт дослідження – текст. Моно- і тран- стекстові моделі дискурсу дають змогу подолати межі тексту, розмістивши його в динамічний простір комунікації. Теорії дискурсу й саме поняття «дис- курс» демонструють вихід на новий рівень пізнання, що допомагає побачити й обґрунтувати когнітивно-комунікативний потенціал тексту.

У статті проаналізовано явище сіквелів до романів Джейн Остін як феномен популярної літератури і культури. Над оригінальними текстами надбудовуються вторинні, або пост-тексти: дописування, рімейки, продовження, мешап-романи. Ці твори адресовані спільноті «джейністів» і розраховані на їхню обізнаність із первинними текстами. У статті простежуються етапи написання сіквелів, їхні різновиди, сіквели розглядаються як вторинні тексти, складові «Austenverse» (Всесвіту Остін). Проаналізовано сіквели до роману «Гордість та Упередження» Джейн Остін: «Незалежність міс Мері Беннет» Колін Маккалоу (2008) і «Смерть приходить до Пемберлі» Філіс Дороті Джеймс (2011). Відзначається, що в обох творах відбувається модернізація художнього світу оригінального роману, насичення його елементами детективу, готичної, авантюрної історії, що по-новому моделює жанр. Авторки сіквелів варіюють сюжет оригінального тексту, розвиваючи окремі мотиви й образи.

Підручник, залишаючись основним дидактичним засобом навчання у школі та вузі, відіграє важливу роль у навчальному процесі. Він окреслює предметний зміст освіти та визначає види діяльності, призначені програмою для обов’язкового засвоєння. Одним із напрямів побудови підручника є цілеспрямоване формування усіма доступними засобами системи дидактичних функцій підручника та їх реалізація в його структурі.Засновником теорії підручника став чеський педагог Ян Амос Коменський, який не тільки створив перший ілюстрований підручник «Світ чуттєвих речей у картинках», що на сторіччя визначив шлях розвитку учбової книги, а і зафіксував теоретичні принципи побудови підручника, багато з яких зберігають свою цінність до теперішнього часу. У своїх наукових працях Я. А. Коменський чітко сформулював положення про научність (зміст повинен бути повним, ґрунтовно продуманим) та доступність (ясна чітка побудова, доступна для учня) підручника; про місце підручника в структурі навчання та його форму (невеликий за обсягом).Вітчизняна наука розглядає підручник як основний інструмент вчителя в процесі викладання учбових дисциплін. Теорія підручника постійно розробляється та вдосконалюється провідними вченими. Вона будується на основних принципах дидактики, враховує положення науки та теорії навчального предмета. Дидактичні основи шкільного підручника розробляли В. П. Беспалько, М. І. Бурда, Г. П. Бевз, Л. Я. Зоріна, В. В. Краєвський, І. Я. Лернер, Н. Ф. Тализіна та інші. Так, І. Я. Лернер визначає підручник, виходячи із уявлення про зміст освіти, як матеріалізовано зафіксований обсяг соціального досвіду. що потребує обов’язкового засвоєння [2]. В. П. Беспалько розуміє під підручником комплексну інформаційну модель, яка відображає основні елементи педагогічної системи – цілі навчання, зміст навчання, вибір та розробку дидактичних процесів, орієнтацію на організаційні форми навчання і яка дозволяє відтворити їх на практиці [1]. Історичні аспекти видання навчальної літератури взагалі та для вищої школи зокрема, розглянуто в дослідженнях В. Г. Бейлінсона, Д. Д. Зуєва, Т. Г. Купріянової. Втім, аналіз наукової літератури та існуючих підручників засвідчив недостатню розробку науково-педагогічних основ підготовки вузівського підручника, як інформаційно-методичного засобу забезпечення якості освіти для окремих категорій студентів. Деякі підручники були позбавлені науково обґрунтованих узагальнень і досягнень дидактики, психології, логіки, книгознавства. В кінцевому підсумку користувачі підручника зустрічалися з відсутністю обґрунтованих вимог до підготовки та використання цих досить важливих учбових книг. Разом з тим, учбова книга, що створена як базовий інструмент педагогічної діяльності в процесі навчання, може бути спроектована тільки на основі чіткого уявлення про цілі, форми і методи навчання і виховання конкретної групи людей. Тому перше, що необхідно визначити, – це місце підручника в системі наук.Створення якісного підручника для студентів-іноземців в сучасних умовах залежить від багатьох чинників. Будучи засобом навчання, підручник з одного боку, є важливим джерелом знань, носієм змісту освіти для значної маси студентів, в ньому формулюються і розкриваються основні наукові поняття, що передбачені програмою, визначається обсяг основ навчального матеріалу. З другого боку, підручник – це засіб навчання і як засіб навчання він покликаний допомогти студенту засвоїти навчальний матеріал в строго обумовлений програмою обсяг знань. Більше того, підручник повинен сприяти засвоєнню конкретних знань, напрацюванню студентами в процесі навчання умінь та навичок, досвіду самостійної творчої діяльності, вмінню орієнтуватися в навчальному предметі, шукати та знаходити необхідну інформацію. Він повинен сприяти накопиченню соціального досвіду студентів-іноземців, формуванню уміння оцінювати явища та події оточуючого середовища.Основою дослідницького підходу до найважливіших проблем підручника є діалектична єдність змісту та форми. Важко перелічити всі проблеми, що входять до дидактичної концепції підручника, але про їх актуальність свідчить необхідність визначення обсягу предметних знань, умінь та навичок, що повинні знайти відображення в кожному підручнику. Необхідно науково обґрунтоване дозування матеріалу, призначеного на кожну учбову годину з урахуванням специфіки предмету, принципу доступності, рівня розвитку студента, а також загального обсягу знань, що він повинен засвоїти у відповідний відрізок часу.Головною методичною умовою написання підручника для іноземних студентів є те, що матеріал з предмету має бути поданим російською або українською мовою як іноземною з урахуванням рівня володіння студентами цією мовою на кожному конкретному етапі навчання.Теорія підручника спирається на вікову психологію, широко використовує досягнення психологічної науки. Безумовним є, наприклад, зв’язок теорії підручника з психологією сприйняття та розуміння навчального матеріалу (читання та розуміння змісту тексту, сприйняття ілюстрованого матеріалу тощо ).Відповідно до вимог сучасної дидактики потрібно покращувати структуру підручника, кожного його компонента, виявляючи внутрішні резерви, за допомогою яких може бути активізовано процес навчання. В той самий час підручник не є єдиним засобом навчання, але, як і раніше, займає центральне місце в навчальному процесі.Матеріал багатьох посібників з математики, хімії, біології для іноземних студентів підготовчих відділень розподілений по заняттях, кожне з яких має таку структуру:– полімовний словник основних термінів теми та граматичні конструкції, за допомогою яких подається текстовий матеріал;– текст заняття, що містить основні положення теми;– питання до тексту, що передбачають пошук інформації, її трансформацію, а також практичні завдання, що формують навички використання теоретичного матеріалу для розв’язування різного типу задач [5].Навчально-методичний комплекс містить в собі велику кількість компонентів, що доповнюють підручник:– дидактичні матеріали;– словники;– довідники;– науково-популярна література,– інформаційно-комп’ютерні засоби навчання.Дидактичні функції підручника – це цілеспрямовано сформовані його властивості (якості) як носія змісту освіти і базового книжкового засобу навчання, що найбільш повно відповідає цільовому призначенню підручника в процесі реалізації змісту освіти в умовах розвиваючого та виховуючого навчання.Аналізуючи цілі та зміст навчання, враховуючи закономірності процесу засвоєння та індивідуальні особливості студентів-іноземців, можна виділити такі дидактичні функції підручника :– інформаційна;– трансформаційна;– систематизуюча;– закріплення, самоконтроль та самоосвіта;– інтегруюча;– координуюча;– розвиваюче-виховна;– діагностична.Даний перелік дидактичних функцій є, безумовно, відкритою системою що не претендує на закінченість, а, скоріше за все, є відправним для подальшого дослідження.Переваги наведеної системи дидактичних функцій полягають, на наш погляд, в тому, що вона, по-перше, спирається на системний підхід, відображає реальні вимоги реалізації змісту освіти. По-друге, конкретизує їх стосовно головного засобу навчання, яким є підручник. Можна стверджувати, що ні одна з перелічених дидактичних функцій підручника не протирічить загальним принципам та функціям навчання.Зупинимося конкретніше на перелічених функціях.Інформаційна функція.Поряд зі словом вчителя підручник є основним джерелом обов’язкової для засвоєння інформації. Підручник розкриває основний зміст освіти, інформує про нього іноземного студента підготовчого відділення. Сьогодні актуальним є питання дидактичного обґрунтування змісту освіти – обґрунтування того конкретного мінімуму знань про сучасний світ, який повинен бути сформованим в процесі пізнання, та тих засобів, які повинні забезпечити засвоєння змісту освіти, необхідний рівень розвитку та виховання студентів. Саме цьому цей мінімум має бути включеним до підручника, також має бути визначеним обов’язковий для засвоєння обсяг інформації. Формування інформаційної функції підручника має на увазі в першу чергу високу якість учбового матеріалу, його високий науковий рівень. Відбір текстів в посібниках з природничо-математичного циклу для іноземних студентів підготовчих відділень здійснюється за такими критеріями: короткі, змістовні тексти, насичені актуальною інформацією і дією; урахування майбутньої спеціальності студента та професійного інтересу; наявність набору термінів і слів (лексичного мінімуму).Трансформаційна функція.Підручник включає в себе перероблені, перетворені основи знань. Це перетворення відбувається на основі дидактичних принципів і правил для того, щоб зміст освіти був найкращим чином засвоєний студентом. Основним напрямком трансформації змісту предмета при переказі на рівень учбового матеріалу є:– забезпечення доступності освіти – дидактична переробка навчального матеріалу;– установлення значущих для певної категорії студентів зв’язків виучуваного матеріалу з життєвою практико;– оптимальна активізація навчання студентів шляхом введення елементів проблемного навчання, посилення його переконливості та емоційної виразності.Характерною рисою посібника для іноземних студентів підготовчих відділень є трансформація знань, символіки, логічних структур, отриманих іноземним студентом раніше з підручників в країні попереднього навчання в норми підручників вітчизняної освіти.Проблема дидактичної переробки вихідного матеріалу підручників з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень для іноземних громадян досліджується багато років поспіль. Вона полягає в тому, щоб забезпечити належну комунікацію між підручником та студентом. До засобів забезпечення розуміння навчального матеріалу відносяться:– урахування базових знань студента;– опора на актуалізацію цих знань, встановлення між ними та новими знаннями міцних логічних зв’язків;– строга регламентація кількості пізнавальних задач, їх постановка в доступній для певного рівня підготовки вербальній формі.Забезпечення доступності, вміла дидактична обробка вихідного матеріалу є важливою складовою трансформаційної функції підручника. Трансформуючи науковий матеріал в навчальний, викладачі-методисти повинні дати в руки студентів інструмент практичного пізнання та впливу на світ і оточуючу реальність.Систематизуюча функція.В кожному підручнику повинно бути забезпечене строго послідовне подання інформації, яка є змістом навчального курсу, а сам підручник повинен навчати студента прийомам та методам наукової систематизації. Подача інформації іноземним студентам на підготовчому відділенні здійснюється за принципом поступового збільшення словникового запасу студентів. Реалізація систематизуючої функції є необхідною передумовою існування інших функцій підручника, що забезпечує цілісне уявлення про навколишній світ. Вона також повинна активізувати процес оволодіння студентами учбовим матеріалом на нерідній для них мові, допомогти викладачеві в управлінні процесом навчання.Функція закріплення та самоконтролю. Функція самоосвіти.Будучи носієм певного учбового матеріалу, підручник має полегшити студенту засвоєння та закріплення цього матеріалу, допомогти йому самостійно заповнити прогалини в знаннях та уміннях. Повна реалізація функцій закріплення знань і самоконтролю також, як і функція самоосвіти безпосередньо пов’язана з тими компонентами підручника, які мають забезпечити послідовне формування умінь працювати з навчальною книгою.Навчати студента – це, передусім, викликати в нього бажання вчитися і навчити його вчитися самостійно, при цьому вчитися активно, творчо, а не тільки копіювати та наслідувати. Підручник – це важливий інструмент в руках викладача, який має допомогти йому сформувати у студента потребу оволодіти не тільки конкретним змістом предмета, певним обсягом інформації, але і уміти узагальнювати вивчене, перевіряти вірогідність знань, застосовувати їх в тій чи іншій конкретній ситуації.Інтегруюча функція.Засоби масової інформації, технічні засоби навчання та інформаційно-комп’ютерні технології мають велику цінність для загальної освіти іноземного студента, але охоплюють (іноді дуже глибоко) якусь конкретну частину змісту освіти і така інформація залишається по своїй суті фрагментарною. В підручнику цілеспрямовано відібрано головне, він має дати цілісне уявлення про предмет навчання, а в кінцевому результаті в ньому повинні бути відпрацьовані в системі фундаментального знання. Розраховані на постійне та повсякденне користування протягом тривалого часу, підручники з дисциплін природничо-математичного циклу передусім інтегрують знання і уміння, набуті студентами-іноземцями в рамках учбової програми країн їх попереднього навчання, в різних видах діяльності та з різних навчальних джерел. Такі підручники володіють реальною можливістю для того, щоб послідовно формувати методи наукового мислення, виховувати у студентів уміння самостійно та вірно оцінювати факти мовою, яка не є для них рідною, переробляти всю ту масу інформації, яка поступає. Інтегруюча функція підручника служить, таким чином, певним каркасом, що з’єднує внутрішню структуру підручника і систему навчальних посібників, в яких закладені знання та уміння, що є опорними при вивченні матеріалу.Слід зазначити, що з усіх засобів навчання, що є в розпорядженні викладача, тільки підручник має інтегруючу функцію, тільки він здатен забезпечити внутрішній взаємозв’язок компонентів системи навчання з опорою на міжпредметні зв’язки.Координуюча функція.Принципова особливість підручника для студентів-іноземців полягає в тому, що він є ядром, навколо якого групуються всі інші засоби навчання. Підручник координує функціональне застосування всіх засобів навчання, а також використання відповідних змісту освіти відомостей, які несуть засоби масової інформації та інформаційно-комп’ютерні технології навчання. Координаційна функція підручника має максимально забезпечити викладачу диференційований підхід до навчання, виробити у студентів вміння орієнтуватися в потоці інформації, поглиблювати отримані знання, виробити вміння застосовувати ці знання в процесі практичної діяльності.Розвиваюче-виховна функція.Активна розвиваюче-виховна функція підручника визначається у великій мірі науковістю змісту освіти. У самих основах наук завдяки зв’язку навчання й життя закладені великі можливості формування світогляду особистості. Напрямки виховної функції є багатовекторними: виховується працелюбність, відповідальність, зосередженість, набувається системний підхід до розв’язання не тільки учбових, але і життєвих проблем.Підручникам з природничо-математичних дисциплін для підготовчих відділень, що рекомендуються студентам-іноземцям, вважаємо за необхідне додати діагностичну функцію з метою виявлення відповідності учбових програм з математики країн попереднього навчання студентів з вітчизняними навчальними програмами.

Статтю присвячено дослідженню та відтворенню описів їжі як елементу художнього простору з англійської мови українською. Опис їжі та страв займає чільне місце в системі художнього простору роману Г.Д. Робертса «Шантарам», оскільки автор знайомить читача з культурою Індії, Афганістану, Гоа. Описи їжі налічують як страви з в’язниці так і фірмові страви місцевих кафе та ресторанів. Встановлено, що художній простір є провідною складовою ідіостилю автора оригіналу, тому має знайти свій адекватний та еквівалентний відбиток у мові вторинного тексту. Проведено аналіз в тексті оригіналу субскладника їжа, що об’єктивується за допомогою не лише прямого номінанта, але й ряду синонімів, споріднених і однокореневих слів. Основа увага приділяється процесу виокремлення перекладацьких перетворень, що домінують в арсеналі перекладача.

У статті досліджено проблему застосування трансформації транспозиції в українських перекладах роману Вальтера Скотта «Айвенго», здійснено їх порівняльний аналіз, продемонстровано їх комплексність та виправданість. Наголошено, що основна мета перекладача полягає в досягненні адекватного перекладу, чому сприяє уміння використовувати перекладацькі трансформації з дотриманням відповідних норм мови перекладу, що забезпечує більш точну передачу інформації, закладеної в оригінальному тексті. Основні наукові результати були отримані з використанням комплексу загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, а саме: аналізу та узагальнення наукової літератури з проблем перекладацьких трансформацій; теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу; цілісних та інтегральних підходів до дослідження лінгвістичних явищ; порівняльного, описового та аналітичного методів. На основі компаративного аналізу текстів оригіналу та перекладів роману Вальтера Скотта «Айвенго», зроблених Ю. Лісняком та Г. Лозинською, І. Давиденком і Д. Родієнко, констатовано, що Ю. Лісняк та Г. Лозинська дещо відійшли від норм мови оригіналу й наблизили свій переклад до норм української морфології, застосувавши для цього близько 400 трансформацій. Перекладачі зробили текст перекладу легшим для сприйняття українським читачем. Виявлено, що переклад, зроблений І. Давиденком і Д. Родієнко, демонструє намагання перекладачів дотримуватись норм оригіналу, що інколи перевантажує смислову інформативність нарації. Зазначено, що найчастіше в перекладах застосовувались такі види транспозиції, як ад’єктивація та вербалізація.. Найменш вживаними були субстантивація та адвербалізація. Але водночас проведений аналіз констатує, що здебільшого трансфор- мації мали комплексний характер, що доводить зумовленість перекладу художнього тексту необхідністю враховувати всі характерні риси та особливості тексту художнього твору, не обмежуватися лише якимось одним завданням, а сукупно використовувати всі доступні засоби і прийоми для досягнення найбільш якісного перекладу і адекватності – основної мети перекладацької діяльності.

Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.

У статті проаналізовано експресивно марковані контексти з інверсією та їх роль у творенні образно-стилістичної канви англійського художнього тексту, шляхи їх адекватного відтворення цільовою мовою та збереження індивідуально-авторських рис художнього стилю О. Гаслі. Інверсія як граматично-стилістична категорія є вагомим засобом, який використовують задля досягнення належного естетичного ефекту. У поєднанні з іншими засобами різних мовних рівнів, а також через використання інших тропів інверсивне зміщення виконує ряд функцій у тексті оригіналу: (а) наголошення семантично й концептуально значущих і часто стилістично маркованих компонентів висловлювання. У певних контекстах ці елементи створюють ефект антитези; (б) емфаза певного елементу речення, що «консолідує» наративну структуру наведеного уривку, сприяє змістовому розкриттю та емоційно-оцінній характеристиці персонажів; (в) подання художньої деталі; (г) передання динамічності дії, яка вказує і на емоційне напруження героя твору, і на складний характер зображуваної у контексті ситуації; (д) засіб передання настрою та афективного стану персонажа. Емотивний колорит перекладного дискурсу твориться завдяки збереженню у його структурі експресивно маркованих засобів різних мовних рівнів, а також завдяки розкриттю асоціативної конотації мовних одиниць, що у поєднанні творять образну канву цільового тексту. Література References Анджапаридзе Г. (1976) Предисловие. Huxley A. Crome Yellow: A Novel – M.: ProgressPublishers. С. 3–32.Andzhaparidze, G. (1976) Predisloviye [Preface] // Huxley A. Crome Yellow. Moscow:Progress Publishers, 3–32. Болотнова Н. (2009) Коммуникативная стилистика текста: словарь-тезаурус. – М. :Флинта; Наука.Bolotnova, N. (2009) Kommunikativnaya stilistika teksta: slovar’-tezaurus [CommunicativeStylistics of text]. Moscow: Flinta; Nauka. Бредбері М. (2011) Британський роман нового часу / Переклад з англ. В. Дмитрука. –К.: Ксенія Сладкевич.Brudbery, M. (2012) Brytans’kyi roman novoho chasu [The Modern British Novel]. transl. byVictor Dmytruk. Kyiv: Kseniya Sladkevych. Гальперин И. (1976) О принципах семантического анализа стилистическимаркированных отрезков текста. В кн. Принципы и методы семантическихисследований. – М.: Наука (Сс. 284–289).Galperin, I. (1976) O printsipakh semanticheskogo analiza stilisticheski markirovannykhotrezkov teksta [On principles of Semantic Analysis of Stylistically Marked Parts of Text] In:Pritsipy i Metody Semanticheskikh Issledovanii. (pp. 284–289). Moscow: Nauka. Ilek B. (1970) On Translating Images. In: The Nature of Translation. Essays on Theory andPractice of Literary Translation (pp. 135–138). J. C. Holmes. (ed.). Bratislava: PublishingHouse of Slovak Academy of Sciences. Засєкін С. Психолінгвістичні універсалії перекладу художнього тексту. – Луцьк: Волин.нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012.Zasiekin, S. (2012) Psykholingvistychni Universalii Perekladu Khudozhnyoho Textu[Psycholinguistic Universals in the Translation of Literary Text]. Lutsk: Volyn NationalUniversity. Кухаренко В. Інтерпретація тексту. – Вінниця: Нова книга, 2004.Kukharenko, V. (2004) Interpretatsiya tekstu [Interpretation of Text]. Vinnytsya: NovaKnyha. Leech, G., Short, M. (2007) Style in Fiction. A Linguistic Introduction to English FictionalProse. L.& N.Y.: Longman Pearson. Lyons, J. (1995) Linguistic Semantics An Introduction. NY: Cambridge University Press. Норман Б. Когнитивный синтаксис русского языка. – М.: ФЛИНТА, 2013.Norman, B. (2013) Kognitivnyi sintaksis russkogo yazyka [Cognitive Syntax of Russianlanguage]. Moscow: Flinta. Пелевина Н. Стилистический анализ художественного текста. – М.: Просвещение, 1980.Pelevina, N. (1980) Stilisticheskii analiz khudozhesvennogo teksta [Stylistic Analysis ofBelles-letters Text]. Moscow: Prosveshchenie. Ревуцкий О. Анализ художественного текста как коммуникативно обусловленногосвязного целого. – Минск: НИО, 1998.Revutskiy, O. (1998) Analiz khudozhestvennogo teksta kak kommubikativno obuslovlennogosviaznogo tselogo [Analysis of Belles-lettres Text as a Communicatively Determined CoherentUnit]. Minsk: NIO. Сдобников В. Теория перевода. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2007.Sdobnikov, V. (2007) Teoriya perevoda [Theory of Translation]. Moscow: AST Vostok –Zapad. Селіванова О. О. Методи дослідження тексту в сучасній лінгвістиці. В кн. СелівановаО.О. Світ свідомості в мові.– Черкаси: Ю. Чабаненко, 2012. – C. 327–346.Selivanova, O. (2012) Metody doslidzhennya tekstu v suchasnii lingvistytsi [Methods of TextAnalysis in Contemporary Linguistics]. In: Svit Svidomosti v Movi, O. Selivanova, (Ed.). (pp.327–346). Cherkasy: Yu. Chabanenko. Селіванова, О. O. Проблема моделювання перекладацького процесу // Світ свідомості вмові. – Черкаси: Ю. Чабаненко, 2012. – С. 445–454.Selivanova, O. (2012) Problema modeliuvannia perekladatskogo protsesu [Problem ofTranslation Process Modelling] In: Svit Svidomosti v Movi, O. Selivanova, (Ed.). (pp. 445–454). Cherkasy: Yu. Chabanenko. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. – Полтава: Довкілля-К, 2008.Selivanova O. (2008) Suchasna lingvistyka: napriamy ta perspektyvy [ContemporaryLinguistics: Trends and Prospects]. Poltava: Dovkillia-K. Сучасна українська літературна мова. Стилістика. /за заг. ред. І. К. Білодіда. – К. : Наук.думка, 1972.Suchasna Ukrains’ka Literaturna Mova. Stylistyka (1972) [Modern Ukrainian LiteraryLanguage. Stylistics] I. Bilodid. (Ed.). Kyiv: Naukova Dumka. Sukhorolska S., Fedorenko O. (2006) Methods of Linguistic Research. Lviv: Lviv IvanFranko National University Publishing Center. СУМ: Словник української мови: В 11-ти т. – К.: Наук. думка, 1970–1980.SUM (1970–1980) Slovnyk Ukrains’koi Movy. Kyiv: Academy of Sciences of Ukraine. SOED (1975) The Shorter Oxford English Dictionary on Historical Principles. C. T. Onions,(Ed). NY.: Oxford University Press. Sources Гакслі О. Жовтий Кром / Переклад з англ. В. Вишневого. – К.: Українськийписьменник, 2011.Huxley A. (2011) Zhovtyi Krom [Crome Yellow]. transl. by V. Vyshnevyi. Kyiv: UkrainskyiPys’mennyk. Huxley A. (1976) Crome Yellow. Moscow: Progress Publishers.

У статті йдеться про мовне вираження емотивної поведінки літературних героїв. Акцентовано на тому, що у художніх текстах лексеми на позначення невербальної поведінки персонажів є засобами змалювання їх психологічного стану, стилізацією живого безпосереднього спілкування. Обґрунтовано думку, що відтворення таких екстралінгвістичних засобів, як тембр та гучність голосу, дихання, сміх тощо допомагають авторові розкрити внутрішній світ персонажів, а відтак поглиблюють психологізм твору.

Мета дослідження — виявити особливості музичного мислення якфундаментального для виконавської (піаністичної) діяльності. Мето-дологія дослідження — полягає у застосуванні психологічного підходу,системного для дослідження музичного мислення як когнітивного акту,функціонального для виявлення багаторівневої структури музичноготексту, методу узагальнення для формулювання висновків. Зазначениметодологічний підхід дозволяє виявити складність, багаторівневістьта багатоаспектність проблеми музичного мислення, розглянути струк-туру музичного мислення, виявити особливості мислення музиканта-ви-конавця та композитора. Наукова новизна — полягає у розширенні мето-дів вивчення особливостей музичного мислення у контексті піаністичноїдіяльності. Висновки. Вивчення специфіки музичного мислення як фунда-ментального для композиторської, виконавської та педагогічної діяльності дало можливість зробити висновок, що діалог, який стає можливимміж виконавцем і композитором завдяки музичному тексту, дозволяє нетільки занурюватись у глибини композиторської поетики, але й реалі-зовувати свій внутрішній світ музиканту-інтерпретатору. Але такийдіалог стає можливим лише за умови готовності музичного мислення ви-конавця сприймати інформацію, яка зашифрована в композиторськомутексті. З музичного мислення розпочинається процес вивчення компози-торського твору і закінчується під час концертного виконання.

У статті досліджено своєрідність часопростору роману Тетяни Белімової «Вільний світ» як визначального жанротворчого чинника. Вказано, що часово-просторовий континуум твору репрезентований історичним (відтворено історичну дійсність України ХХ століття) та особистим (окреслено час від дитинства до старості) хронотопами, через які осмислено життя суспільства, нації, держави. Визначено роль проспекції та ретроспекції як складових хронотопу, що дозволяє вказати на багатоплановість тексту.

У статті розглянуто всесвітньо відому акцію «Ніч музеїв» як один з успішних прикладів музейної комунікації. Цей захід, як правило, проводиться в Міжнародний день музеїв і є одним зі шляхів створення позитивного образу музею, його популяризації та реклами. Автор подає історію виникнення цієї акції, розповідає про особливості її проведення в декількох країнах світу, зокрема акцентує увагу на досвіді сусіда України – Польщі. У тексті продемонстровано ступінь залучення музеїв України до «Ночі музеїв», показано найцікавіші атракції, що пропонувалися відвідувачам у 2017–2021 роках. Доведено, що акція «Ніч музеїв» з кожним роком набуває все більшої популярності у світі та в Україні, що до її проведення все активніше долучаються не стільки музеї, скільки установи сфери культури та освіти, зокрема, мистецькі галереї, Академії наук, університети, бібліотеки, засоби масової інформації. Наголошено на тому, що найчастіше у «Ніч музеїв» пропонується вільний вхід до установ або ж встановлюється помірна ціна за квиток. Серед найпопулярніших дійств – презентації книжок та колекцій одягу, майстер-класи та квести, театралізовані вистави, концерти, перегляди кінострічок. Звернено увагу на труднощі в проведенні «Ночі музеїв» в Україні і світі. Окрім обмежень у музеях, пов’язаних із COVID-19, в Україні до світової пандемії додаються економічні труднощі: недостатнє фінансування з боку держави, низька залученість спонсорів (особливо в провінції), пасивність пересічних громадян, нерозвиненість інфраструктури, зокрема транспортної, недостатнє використання можливостей реклами.

У праці розглянуто специфіку вербалізації категорії кольору в романі «Чарівник з країни Оз». Досліджено специфіку цього роману з погляду особливостей вживання кольороназв та їхнього впливу на свідомість окремо взятого читача та етносу загалом. Стверджено, що назви кольорів у мові утворюють складну систему, яка відрізняється як в особливостях виділення кольору, так і в способах його позначення. Окрім прямого позначення кольору, семантика назв кольорів містить конотації, що виражають емоційно-експресивне ставлення людини до навколишнього світу, та символічний компонент. Виявлено прагматичну спрямованість кольороназв у тексті роману. Також приділено увагу психологічному аспектові семантики кольору. Основною метою дослідження було виявлення ролі символів-кольороназв у тесті роману, розкриття їхнього змісту. Аналіз показав, що колірна палітра роману спирається здебільшого на основні кольори спектру. відіграє вагому роль у сприйнятті читачем емоційно-експресивних елементів тексту.

У сучасному світі досить помітним є вплив реклами на соціум. У сучасній науці активізуються лінгвістичні дослідження реклами як тексту, оскільки реклама є невід’ємною частиною сучасної куль- тури. Відносно короткий текст реклами, що пропагує уявні та реальні соціальні цінності та спонукає до споживання тих чи тих товарів та послуг, є надзвичайно насиченим інформацією. Прагнення до інформативності і переконливості короткого рекламного повідомлення реалізується в прагматиці та стилістиці реклами, що здійснюється численними стилістичними прийомами, вибором лексики, що є адекватною цілям та прагматичним функціям реклами. Під час перекладу рекламних текстів перекладач має брати до уваги цілу низку лінгвістичних та культурологічних особливостей: синтаксичних, семантичних, а також міжконтекстуальних. Переклад рекламних слоганів – складний процес, який охоплює аналіз їх структурно-семантич- них, лексичних та стилістичних складових. Відмінності в структурній будові англійської та української мов зумовлюють певні складнощі в процесі перекладу, які можуть спотворювати інформацію та впливати на її змістовність. Врахування цих особливостей та добір доцільних шляхів перекладу є за- порукою гарного перекладу.

Вступ. Філологічний аналіз словесних та художніх описів емоційного стану героїв може допомогти виявити ті якості, які сприяють характеристиці літературного персонажа та основної ідеї твору в цілому. Мета. Мета дослідження – пролити світло на мовно-стилістичні засоби, які сприятимуть створенню психологічного пор-трета головного героя в художньому тексті. Для виконання завдання потрібно з’ясувати найпотужніші прийоми, які використовує автор, і ґрунтовно пояснити наміри автора під час створення психологічного портрету головного героя або героїв роману.Методи. Перелік методів, що використовуються у дослідженні, різноманітний. Серед найбільш ефективних є метод індукції та метод синтезу. Контекстуальний аналіз мовних одиниць розглядається як надзвичайно важливий. Це дослідження має важливе значення з точки зору його практичного та теоретичного значення. Дослідження може бути практично використано для лінгвостилістичного аналізу художньої літератури.Результати. Майстерно зображені автором психологічні портрети протагоністів допомагають зрозуміти глибоку психологічну суть самого роману. Головною ідеєю твору є мотив дружби, на якому ґрунтується опис персонажів. Створюючи харак-теристики літературних образів, автор використав засіб опису середовища та емоцій головних героїв. Таким чином, психологічний портрет образу Джорджа та Ленні був створений за допомогою лінгвостилістичних засобів та поетичних прийомів. Щодо останніх, вони включали дискретний груповий портрет та опис природи, щоб підкреслити схожість характерів героїв, а також показати вражаючий контраст у їх зовнішності. Найчастіше використовуються лінгвостилістичні засоби: порівняння, персоніфікація, епітети, метафори та зооморфне порівняння.Висновки. Мовно-стилістичні засоби відіграють важливу роль у створенні психологічного портрета літературного персо-нажа. Мовна виразність і яскравість висловлювань досягається не лише завдяки виразним стилістичним та оцінно-стилістичним компонентам, а й тому, що слова і словосполучення можуть набувати переносних значень, бути частиною стилістичних фігур, що провокують створення образного значення. Для створення психологічного портрета використовуються різні мовно-стилістичні засоби, такі як епітет, метафора, метонімія, оксиморон та інші, які допомагають розкрити суть персонажів, роз-пізнати їхній внутрішній світ та спосіб їхнього мислення та дій.Ключові слова: психологічний портрет, літературний текст, стилістичні засоби, поетична мова, літературний герой. Introduction. The philological analysis of verbal and artistic descriptions of the characters’ emotional state can help profoundly identify those qualities that contribute to the characterization of the literary character and the main idea of the work as a whole.Purpose. The research aims to shed some light on the linguistic and stylistic means that will contribute to creating the psychological portrait of the main character in the literary text. To accomplish the task we need to figure out the most powerful techniques the author uses and thoroughly explain the intentions of the author while creating the psychological portrait of the personage.Methods. The list of methods used in the research is diverse. Amongst the most efficient are the method of induction and the method of synthesis. The contextual analysis of linguistic units is viewed yet as one of paramount importance. This study is important in terms of its practical and theoretical value. The research can be practically used to deal with linguostylistic analysis of the literature.Results. Skillfully written psychological portraits have been used to focus on deep psychological meaning of the novel “Of Mice and Men”. The main idea of the novel is the motive of friendship, on which the description of characters is based. Meanwhile, creating the personages’ characteristics, the author used the means of identifying the description of the environment and emotions of characters. Thus, the psychological portraits of the images of George and Lenny were created with the help of linguo-stylistic means and poetic devices. Regarding the latter, they included a discrete group portrait and a description of nature to emphasize the similarity of the characters of the heroes, as well as to show a striking contrast in their appearance. The most commonly used linguo-stylistic means are: comparison, personification, epithets, metaphors, and zoomorphic comparison.Conclusions. Linguistic and stylistic means play an important role in creating a psychological portrait of a literary character. Linguistic expressiveness and brightness of utterances are achieved not only due to expressive stylistic and evaluative-stylistic components, but also due to the fact that words and phrases can acquire figurative meanings, be part of stylistic figures that provoke the creation of figurative meaning. To create a psychological portrait, various linguistic and stylistic means are used, such as epithet, metaphor, metonymy, oxymoron and others, which help to reveal the essence of the characters, recognize their inner world and the way they think and act.Key words: psychological portrait, literary text, stylistic means, poetic language, literary personage.

З огляду на антропоцентричну спрямованість сучасної лінгвістичної науки, в статті порушено коло питань, пов’язаних з особливостями вивчення способів концептуалізації позамовної дійсності, дослідженням принципів реконструкції культурної інформації на тлі символічного контексту поезії. У роботі теоретично узагальнено наукові уявлення про концепт як форму пізнавальної діяльності людини, поетичний концепт, як особливу ментальну категорію; описано й систематизовано дійсні принципи та підходи до концептуального аналізу, охарактеризовано прийоми його ефективного використання під час дослідження поетичного дискурсу. З’ясовано лінгвістичні параметри понять «концепт» і «поетичний концепт», виявлено й простежено відмінності між концептом та образом, запропоновано процедуру лінгвістичного аналізу поетичного концепту. Представлений у статті підхід до поетичного тексту з позицій когнітивної лінгвістики й лінгвопоетики дозволяє говорити про нього не тільки як про спосіб вербалізованого опанування світу, а і як про результат складної міжконцептуальної взаємодії. Поетичний концепт розглядається як особливе ментальне утворення, в якому відбивається комплекс уявлень індивідуума про певний культурний відрізок і яке характеризується, з одного боку, орієнтацією на реальну дійсність, а з іншого – на образну парадигму, що є узагальненою системою ідеальних уявлень про світ. Будучи результатом творчої уяви поета, його ціннісних орієнтирів та світоглядних позицій, він одночасно є засобом реалізації культурної теми в мові та концептуальній системі автора, елементом поетики його творів. З’ясовано, що концепти (як складники поетичного дискурсивного простору) характеризуються специфічною й дещо «розмитою» структурою, у якій, окрім типових, стандартних смислів, актуалізуються індивідуально-авторські й виникають нові. Тому для експлікації ділянки, охопленої поетичним концептом, пропонується використовувати особливий алгоритм їх аналізу.

Опис понять «текст», «стиль», «ідіолект», «ідіостиль» свідчить про те, наскільки не збігається їхній зміст. Мета статті – визначити поняття «ідіостиль» і розглянути різні підходи до цього поняття через особливості творчої манери письма Ф. М. Достоєвського. У роботі вдаємося до таких методів, як описовий та мовностилістичний аналіз, адже питання ідіостилю набуло комплексного характеру, відповідно до чого аналіз ідіостилю Ф. М. Достоєвського вимагає багаторівневого підходу. Методи дослідження зумовлені концепцією вивчення цілісності художнього образу художнього твору, що визначаємо за лінією перетину семантики і стилістики. У статті надано загальну репрезентацію основних особливостей та механізмів текстотворення, що викривають характерологічні риси ідіостилю Ф. М. Достоєвського. Ідіодискурс визнаємо як комунікативно-художній простір автора, який у сукупності та взаємодії усіх своїх аспектів, утворює цілісне комунікативне середовище, в яке поринають усі, хто бере участь у процесі комунікативної діяльності. Описано принципи співвідношення дискурс – текст – ідіодискурс – ідіостиль, визначено ідіостиль як об’єкт дослідження мовознавства, проаналізовано ідіостиль та мовну картину світу Ф. М. Достоєвського.

Стрімкий розвиток мережевих інформаційних технологій, окрім помітного зниження бар’єрів часу і просторових бар’єрів у розповсюдженні інформації, відкрив нові перспективи у сфері освіти.Можна з упевненістю стверджувати, що в сучасному світі має місце тенденція злиття освітніх і інформаційних технологій і формування на цій основі принципово нових інтегрованих технологій навчання, заснованих, зокрема, на Інтернет-технологіях. З використанням таких технологій з’явилася можливість необмеженого і дуже дешевого тиражування навчальної інформації, швидкої і адресної її доставки. Навчання при цьому стає інтерактивним, зростає значення самостійної роботи тих, хто навчається, а також серйозно посилюється інтенсивність навчального процесу.Ці переваги зумовили активізацію роботи колективів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, в тому числі колективу Дніпропетровського технікуму залізничного транспорту, щодо подальшого впровадження інформаційних технологій в традиційну модель навчального процесу.Прикладом інноваційного підходу до організації контролю знань студентів є використання методики проведення тестування в системі навчання за допомогою освітнього сервісу WEB-test конструктора – «Майстер-тест» (http://master-test.net) зі спеціальності «Обслуговування комп’ютерних систем і мереж». Даний інноваційний досвід роботи було адаптовано до умов навчального закладу і впроваджено студентами під час роботи над дипломним проектом.WEB-test конструктор «Майстер-тест» – це безкоштовний сучасний Інтернет-сервіс, який надає можливість легко створювати онлайн-тести, використовуючи сучасні Інтернет-технології. Для Інтернет-тестування на комп’ютер користувача непотрібно встановлювати ніяких додаткових програм. Також безперечним плюсом використання «Майстер-тест» є те, що на сторінках сайту немає реклами та надлишкової інформації, яка буде відволікати користувача від тестування. А викладачу, що створює тест, крім знань з дисципліни, необхідно мати лише початкові навички в користуванні комп’ютером та застосування Інтернет-технологій.В основі розробленого програмного продукту закладений принцип динамічного формування html-сторінки, що містить текст WEB-тесту. Для цього авторами був розроблений шаблон універсальної html-сторінки, яка включає в себе програми мовою JavaScript, написаної на основі вихідних даних (кількість і тексти завдань у тесті, кількість пропонованих відповідей і самі варіанти відповідей, «ціна» правильної відповіді і необхідні суми набраних балів для одержання тієї чи іншої оцінки, час, що відводиться на виконання тесту і ряд інших) формують Web-тест.При завантаженні html-документа в браузер робочої станції клієнта завантажується відповідна програма, написана на JavaScript, яка здійснює динамічне формування Web-тесту відповідно до вихідних даних. Інші скриптові програми, що містяться в документі, здійснюють контроль за правильністю заповнення полів форми, яка відсилається на сервер для реєстрації, роблять обробку результатів виконання тесту з виставленням оцінки і ведуть хронометраж роботи над тестом. Інструментальне середовище «Майстер-тест» має простий і зручний інтерфейс і дозволяє швидко скласти нове навчальне завдання чи відредагувати наявне.Дана програма написана в програмному середовищі Delphi і цілком інваріантна предметній області. Програма генерує html-файл тесту, що може використовуватися локально на комп’ютері користувача чи розміщуватись на Web-сервері. Програмою передбачена можливість реєстрації студентів (за допомогою заповнення ними відповідної форми) і результатів виконання тесту. Ці дані пересилаються на сервер і обробляються спеціальним CGI-скриптом.При роботі з програмою викладач може вводити тексти завдань і варіантів відповідей із вказуванням правильних, замовляти колір тексту і фону майбутнього документу. При формуванні тесту існує можливість вставки графічних зображень.Корисною властивістю розробленого програмного середовища є здатність включення в продукти також мультимедійних даних, що дозволяє створювати Web-тести з аудіо і відео супроводом. Крім того, передбачене використання гіперпосилань при формуванні завдань, що істотно розширює можливості тестування, дозволяючи використовувати для цього матеріали, що знаходяться в будь-якому місці Інтернет. «Майстер-тест» надає змогу додавати не тільки графічне зображення до питань тесту, а й надає можливість додавати його до будь-якого з варіантів відповідей.«Майстер-тест» включає розвинену систему допомоги, у якій міститься докладний опис всіх полів робочого вікна і розділів меню. Кількість варіантів відповідей на питання тесту – до 6. Кількість запитань у тесті може бути до 90000.«Майстер-тест» – одна з небагатьох програм, яка надає можливість коментувати та спілкуватись за допомогою власного інтерфейсу викладачу зі студентом. Однією з переваг застосування «Майстер-тест» є й те, що як викладач, так і студент має змогу працювати в зручний для нього час та у зручних умовах. Але головною прерогативою програми є обмеження доступу до програми та облікового запису викладача або студента.Описуючи інтерфейс «Майстер-тест», зупинимось детальніше на огляді процедури роботи з програмою.Робота з даною системою починається з реєстрації користувача. Кожен користувач системи має можливість обирати власних викладачів та студентів, додаючи їх через запрошення, надіслане на електронну скриньку. Якщо викладач надіслав студентові запрошення, то не має необхідності самостійно додавати викладача, замість цього потрібно лише перейти по посиланню в отриманому листі на сторінку реєстрації, заповнити поля «Ім’я», «Прізвище», «Пароль» та «Електронна пошта» і зареєструватися. Остаточним етапом реєстрації є отримання листа із запрошенням до активації користувача та перехід за цим посиланням.Після реєстрації користувач переміщується на головну сторінку облікового запису, де потрапляє в панель керування користувача. При першому вході в систему користувачу буде запропоновано вказати параметри налаштування часового поясу та визначитись, в якому статусі буде використана дана система – тобто будете ви, використовувати свій обліковий запис як викладач, чи як студент.«Майстер-тест» також має можливість одночасного застосування і облікового запису викладача і облікового запису студента. За для використання цього сервісу необхідно перемикатись між записами, вибираючи при цьому потрібне вкладення. Якщо обирається саме цей спосіб користування системою, то одночасно будуть доступними два меню, й можна буде користуватись обома сервісами, обираючи потрібну вкладку.Меню викладача складається з наступних пунктів: «Мої тести», в якому знаходиться опис списку існуючих тестів; «Результати студентів», де містяться результати проходження тестів студентами; «Мої групи» – даний пункт містить список груп, в які викладач може об’єднувати студентів (використання даного пункту буде раціональним якщо викладач має кілька десятків студентів); «Мої студенти» – в даному пункті знаходиться список студентів, для яких викладач може активувати online-тести.Система «Майстер-тест» має кілька способів додавання студентів до облікового запису викладача:1. За допомогою відправлення запрошення студенту на електронну скриньку.Процедура висилання запрошення проходить з використанням стандартної форми, яка міститься зліва на сторінці викладача. Для здійснення запрошення викладачу потрібно ввести електронну адресу студента та вибрати параметр виконання запрошення, а потім натиснути кнопку «Відправити». Система виведе на екран форму, в якій можна написати текст повідомлення, котре буде додане до листа запрошення. Після виконання процедури відсилання запрошення, студенту на електронну поштову скриньку надійде лист із посиланням на реєстрацію. Якщо студент зареєструється, скориставшись даним посиланням, то після проходження реєстрації він автоматично з’явиться у списку студентів.Якщо скористатись першим способом не має можливості, то існує ще один спосіб.2. Спосіб з використанням коду викладача – даний спосіб має на увазі, що студент самостійно реєструється в системі, не використовуючи при цьому запрошення викладача. Для цього потрібно повідомити студенту адресу ресурсу системи «Майстер-тест», де він повинен пройти процедуру реєстрації і надати йому персональний код викладача. Студенту ж для реєстрації викладача потрібно ввести заздалегідь отриманий від викладача персональний код та закінчити процедуру активації.Меню студента «Майстер-тест» складається з наступних пунктів: «Активні тести», де містяться активні тести, доступні на теперішній час (тести стають активними, тільки після того, як їх активує викладач); «Мої результати» – даний пункт містить результати пройдених студентом тестів; «Мої викладачі» – в пункті перераховані викладачі, які активують тести студентам.Після реєстрації та активації викладач має змогу користуватись сервісом створення тестів, для цього йому необхідно перейти на вкладення «Мої тести» та натиснути на кнопку «Створити новий тест». Після завантаження редактору online-тестів викладач додає запитання тесту, змінює титул тестових питань, задає опції результату та виконує пробний тест. Для завершення процедури створення тестів викладач натискає кнопку «Зберегти тест». Новостворений тест з’явиться у вкладці «Мої тести», де його потрібно активувати, або відкрити для подальшого редагування. При активації тесту викладач повинен визначитись, хоче він провести тестування одного чи групи студентів, хоче він опублікувати тест, чи завантажити його, як файл, та користуватися ним без підключення до мережі Інтернет. Надалі викладач визначає термін часу активації даного тесту та вибирає студента, або групу студентів для тестування.Студенти, яким призначено тест, у довільний час можуть пройти тестування, а саме: після проходження авторизації в системі, студентові потрібно зайти у вкладення «Активні тести» та вибрати тест необхідний для здачі. Вкладення «Активні тести» містить інформацію щодо назви тесту, прізвища викладача, терміну часу, виділеного на тест, та параметри обмеження часу, протягом якого буде існувати можливість проходження тестування. Після тестового контролю студент має можливість переглянути отримані результати. На екрані він побачить кількість набраних балів, відсоток проходження тесту, загальну кількість заданих питань, кількість наданих правильних та неправильних відповідей на запитання. Також студентові надається можливість більш детального аналізу пройденого тесту, а саме: система «Майстер-тест» виведе на екран всі тестові питання, в яких буде висвітлено правильну відповідь та відповідь, дану студентом.Викладач також може отримати розгорнуті результати відповідей студентів, для цього йому потрібно у власному обліковому записі зайти у вкладення «Результати студентів», де буде висвітлено детальні результати тестування, які при необхідності викладач може надрукувати.Запропоновані студентам тестові завдання з дисципліни «Комп’ютерні мережі» були підібрані так, що одні з них вимагали простого відтворення матеріалу, інші спонукали до порівнянь, треті передбачали застосування знань у нових ситуаціях. Аналіз впровадження даної форми тестового контролю у порівнянні з іншими формами тестування показав покращення якості на 10% при відсутності незадовільних оцінок, а в порівнянні з результатами останнього рубіжного контролю, підвищення якості склало більше 13 %.Отже, тестова перевірка має ряд переваг порівняно з традиційними формами і методами, вона природно убудована в сучасні педагогічні концепції, дозволяє більш раціонально використовувати зворотний зв’язок зі студентами і визначати результати засвоєння матеріалу, зосередити увагу на прогалинах у знаннях та внести відповідні корективи. Тестовий контроль не тільки полегшує роботу викладача, забезпечує одночасну перевірку знань студентів усієї групи та формує в них мотивацію для підготовки до кожного заняття, дисциплінує студентів, але й дозволяє вести навчання на якісно-новому, сучасному рівні та підвищує мотивацію навчальної діяльності студентів, одночасно знижуючи їхню емоційну напруженість у процесі контролю.

Художня картина світу є особливим авторським баченням навколишнього світу, реалізованим на сторінках певного художнього твору. Вона дозволяє нам розтлумачити сутність людського буття, приховану за численними образами і персонажами уявного світу, що співвідноситься з існуючим. У поданій статті ми намагаємося теоретично розглянути поняття «художня картина світу» з позицій різних літературознавчих методологій. Спираючись на спостереження відомого українського науковця О.О. Потебні, ми пов’язуємо художню картину світу із зовнішньою та внутрішньою формою тексту, а також значенням, заданим головними інтенціями художнього твору. Саме таким шляхом – через зовнішню форму, внутрішню форму, значення (зміст) – рухається людська свідомість у процесі пізнання сутності об’єктів художньої дійсності. Художнє пізнання можливе завдяки образному світу мови, поринувши у який можна відшукати всі першопочаткові значення і смисли, породжені процесами омовлення/висловлення. Німецький філософ Вільгельм Дільтей зобразив процес пізнання художнього світу у вигляді піраміди зіставних із потебнянськими понять переживання – вираження – розуміння. Асоціації, які виникають у реципієнта під час споглядання об’єкту художнього світу, виражаються інтерсуб’єктивними артикуляціями, і саме цей взаємозв’язок є зображенням художньої картини світу, за якою приховані культурні смисли певного народу. Представники формальної літературознавчої школи стверджували, що побудова художньої картини світу і процес пізнання об’єктів реальності відбувається завдяки відчутності форми, поза якою твір мистецтва не існує. Важливим аспектом аналізу й інтерпретації художньої картини світу є також міфологічність літературного твору. Кожен образ, за яким приховане висхідне значення пізнаваного об’єкту, відтворює певний міф – розповідь про дійсну реальність природного світу, що існує у просторі світу мистецтва. Художня картина світу як наукове поняття піддається теоретичному моделюванню з позиції літературознавчої науки, яка розробляє нові вектори наукової інтерпретації художнього бачення світу, створюваного автором, та розуміння феномену людини у цьому світі.

У статті розглядаються особливості функціонування ономатопоетичної лексики, яка формується в межах лексико-семантичного поля «Geräusch/шуму», у романі сучасної німецької письменниці Тані Наузе «Берлін, Майербер 26». З’ясовано, що саме у творах художньої літератури зустрічається найбільше ономатопів, що зумовлюється їх функціональними можливостями. Основними функціями ономатопоетичної лексики в художніх текстах є такі: експресивна, компресивна, звукозображувальна функції, дескриптивна функція тощо. Автори використовують ономатопи з метою описати внутрішній стан героя, надати емоційної забарвленості ситуації, указати на протяжність якої-небудь дії в часі, охарактеризувати певну дію тощо. З метою опису звуків навколишнього світу письменники часто використовують ономатопоетичну лексику як у прямому, так і в переносному значеннях. Розрізняють звуконаслідувальні та звукодескриптивні лексичні одиниці. Звуконаслідувальні лексичні одиниці (ономатопи) майже точно відтворюють звуки об’єктивного світу за допомогою засобів фонетичної системи мови. Звукодескриптивні лексичні одиниці в художньому тексті називають або описують звуки, не наслідуючи їх фонетично. Найбільш ефективним засобом реалізації звукодескриптивної та ідентифікуючої функції ономатопів у художньому тексті є використання агломератів (скупчень звуконаслідувальних одиниць у невеличкому фрагменті тексту, який об’єднаний спільною думкою або концептом). У романі Тані Наузе «Берлін, Майербер 26» переважають компресивна та дескриптивна функції ономатопоетичної лексики. Переважно ономатопи в романі слугують стилістичним прийомом, який допомагає описати звук за його джерелом та охарактеризувати певні механічні дії, проте ономатопоетична лексика роману допомагає читачеві більше дізнатися про соціальні та/або особистісні характеристики головної героїні роману, а також інших персонажів. Використовуючи певні ономатопоетичні слова, автор свідомо прораховує реакцію читача й апелює до певних емоційних сторін сприйняття.

Вступ. Отриманий і зафіксований в «картині світу» досвід взаємодії майбутнього психолога-консультанта зі світом «упаковується» в спеціальні мовні структури – семантичні універсалії. Семантичні універсалії мають мовний вираз та відкриваються як смисл. «Картина світу» як стабільно-динамічна система виконує спонукальну й орієнтовну функції і виступає внутрішнім планом діяльності майбутнього психолога-консультанта. Задана властивість «картини світу» до реконструкції викликає дослідницький інтерес до моделювання методів змістового її опису як системи смислів і координат семантичного досвіду. Мета статті – висвітлити специфіку моделювання семантичних універсалій як сукупності значень «картини світу» майбутніх психологів-консультантів. Процедура дослідження. Типом семантичного моделювання було обрано опис «вимірювателя», який реалізовувався методами визначення понять і оціночної решітки. Отримані результати опрацьовувались методом ієрархічного кластерного аналізу. Результати дослідження. Отримано систему семантичних універсалій, яка складається з 12-ти понять. В якості схеми розгляду отриманих значень були використані виміри аналізу базової категорій «образ». Отриманий в ході дослідження модельний конструкт віднесено до брамфатури. Дендрограма означила два узагальнених кластери семантичних універсалій: «ресурс та інтенція» і «динаміка», які можна розглядати в якості семантичного базису «картини світу» майбутніх психологів-консультантів. Висновки. Головні координатні крапки «картини світу» майбутніх психологів-консультантів окреслено в ході встановлення міжпонятійних зв’язків системи семантичних універсалій як тексту. Відсутність вимірів «субстанціональності» та «події» в семантичних універсаліях «картини світу» досліджуваних розкрила дефіцитність їх суб’єктивного засобу класифікувати події як відзеркалення світу на певні власні дії та нестачу актуалізації себе і своєї екзистенції. Означене положення потребує складання алгоритмів та умов моделювання розвитку системної екзистенціальної складової «картини світу» майбутніх психологів-консультантів.

У статті проаналізовано мовну картину світу гуцулів у сегменті поняттягора, представлену українською художньою мовою. Гуцульську мовну картинусвіту репрезентують одиниці гуцульського говору, передовсім номінативні. В літературних текстах, з огляду на художнє осмислення світу гуцулів, здійснюється його моделювання. Мовна картина світу гуцулів постає крізь призму художньої мови, що є окремим об’єктом лінгвістичних студій. Як засвідчив аналізконкретного матеріалу, гуцульська мовна картина в сегменті поняття горавідрізняється від аналогічного сегмента поза ареалом гуцульського говору. Длягорянина, попри те, що він теж послуговується загальнонаціональним найменуванням гора, у гуцульському говорі функціонує ще низка слів на позначення гори,зокрема ґрунь, кичера, китиця, маґура, малява, голиця, ґоргани. Цим забезпечується значно детальніше лексико-семантичне категоризування навколишньоїдійсності, фіксування номінативними засобами ознак, значущих для життєдіяльності горян, але індиферентних для пересічного українця з рівнинної частиниУкраїни. Крім того, гуцульська картина світу в українській художній мові збагачена низкою образних компонентів, зумовлених використанням аналізованихдіалектизмів в художніх компаративних сполуках, в поетичних метафорах.

У статті йдеться про синтаксичну організацію німецьких слоганів та сентенцій. Загальна тенденція гуманітарної парадигми знання до соціокультурного вивчення мовленнєвої діяльності, а також підвищений інтерес до мовного картинування світу, специфіки національних характерів і ціннісних орієнтирів етносу визначають актуальність зазначеної проблеми. Мовні моделі текстів слоганів та сентенцій репрезентують певні можливості композиційно-синтаксичної подачі інформації. Аналіз фактичного матеріалу дає підстави стверджувати, що його організовано або як міні-текст, або як окремі речення. Тексти, які складаються тільки з одного речення, демонстру- ють найменшу частотність. Якісний аналіз фактичного матеріалу засвідчує широке вживання складних синтаксичних одиниць – складносурядних (пара- таксис) і складнопідрядних (гіпотаксис) речень, а також надфразових єдно- стей. Простота слоганів та сентенцій зумовлена лаконічністю викладу, що, своєю чергою, передбачає особливі синтаксичні засоби вираження, до яких і належать прості речення. Вони в німецьких слоганах здебільшого являють собою поширені та непоширені конструкції. Поширеність декларується за допомогою імперативу, прямої мови, інфінітивних зворотів. Гіпотаксис пред- ставлено доволі широким спектром складнопідрядних речень: атрибутивними, темпоральними, додатковими, причини, умовними. Атрибутивним реченням у текстах слоганів і сентенцій притаманні простота, ясність, лаконічність, образність і барвистість опису ситуацій. Вони виконують функцію поширеної референції. Завдяки цим реченням нечисельним компонентним складом переда- ють великий обсяг інформації. Додаткові речення слугують для концентрації інформації та розширення предикативного змісту. Під час представлення дея- ких тем використовують цілий комплекс речень і утворюють при цьому над- фразову єдність, пояснювану складністю, багатогранністю описуваних явищ.

Мета роботи полягає в актуалізації опери М. Лисенка «Різдвяна ніч» (1872 рік) у сучасному дослідницькому дискурсі – як увиразнення національної української картини світу. Методологія дослідження cпирається на залучення історіографічного, жанрового, структурно-функціонального методів. Наукова новизна полягає в залученні категорії «картина світу» як когнітивного інструменту під час вивчення музичних артефактів національної музичної культури, в даному разі – першої видатної української опери без розмовних діалогів на український текст «Різдвяна ніч» М. Лисенка, що відкриває перспективу подальшого розроблення дослідження оперної спадщини композитора як цілісності, зважаючи на системоутворювальну функцію картини світу як наукової моделі пізнання. Висновки. На підставі здійсненого дослідження узагальнимо прояв визначальних критеріїв української картини світу, виявлених в опері «Різдвяна ніч» М. Лисенка: спадкоємність (апелювання до усталених засад народнопісенної традиції та обрядових дійств – традиційної звичаєвості загалом); духовність (утілена через звернення до відповідних жанрів народнопісенної традиції, пов’язаних з оспівуванням Різдва Христового, які звучать в опері в хорових епізодах і сценах); музичний логос (наслідування принципів народного багатоголосся на рівні музичної мови, що втілюється в хорових епізодах та сценах опери). Ознайомившись з наявними в наш час аудіозаписами опери «Різдвяна ніч» (1952, 1958 та 1992 років), доходимо висновку про вирішальне значення хорових сцен в опері та цінності кожної із задіяних М. Лисенком колядок, вилучення яких з опери унеможливлює втілення художнього задуму в повноті. Завдяки унікальній художній концепції оперного шедевра М. Лисенка слухач сьогодення здатен осягнути велич національної традиції в її спадкоємних зв’язках. «Різдвяна ніч» постає втіленням української картини світу ХІХ століття, дослідження якої, як і інших знакових явищ національної музичної культури, у наш час з історичної дистанції відкриває перспективу її оцінки і значення під кутом зору національної самосвідомості культури.

Мета. Стаття має на меті емпірично визначити основні психологічні маркери релігійних новин. Методи. Для реалізації мети дослідження ми використали комп’ютерне забезпечення Statistica 12 та Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC2015). Матеріалом для дослідження ми обрали новини найчисельніших церков в Україні (православні, католики, протестанти). Для аналізу були використані усі інформаційні повідомлення за період з 27.11.-03.12. 2020, які були розміщені на офіційних інтернет-сайтах. Загалом, було проаналізовано 43 інформаційних повідомлення. Результати. Серед усіх категорій стильових слів у опрацьованих повідомленнях домінують прийменники, сполучники і займенники. Аналіз змістовного наповнення релігійних новин продемонстрував, що найбільше текст стосується просторових зв'язків (7,03%), мотиваторів (drivers), які спонукають до дій (5,99%), когнітивних процесів (4,74%), соціуму та соціальних процесів (2,96%), приналежності (2,17%), релігійна термінологія (2,08%). Оцінка частотності використання слів у релігійних новинах виявила, що найбільше використовуються слова «українське», «церква», «храм». Змістовно новини часто стосуються відзначення знаменних дат чи вшанування пам’яті тощо. Це підтверджує часте використання слів «року» і «свят». Загалом, релігійні повідомлення закликають до єдності, постійно використовуючи слова «наш», «наше» і намагається згуртувати наш народ навколо української ідентичності. Також, часто у релігійних новинах використовують слова «орган» та «представник», тут мова йде про уповноважені органи влади. Висновки. Релігійні новини здійснюють просвітницьку діяльність і соціальну рекламу єдності і взаємо підтримки, не лише на основі спільної віри, але й однієї нації та подолання складних часи для усієї аудиторії (зокрема, пандемія Covid-19). Релігійні новини апелюють не лише до віри, але і до розуму своєї аудиторії про що свідчить когнітивна складність тексту. Повідомлення спрямовані на оцінку і обговорення сьогодення, без прогнозів на майбутнє. Наскрізною характеристикою усіх повідомлень є зверненням до церковної залученості, закликами до молитов і читання релігійної літератури. Сучасні релігійні новини часто згадують органи державної влади, наголошують на їхній авторитетності.

Стаття присвячена аналізу образів водної стихії в романі В. Ґолдінґа «Спадкоємці». Вказано на жанрову своєрідність твору, яка ґрунтується на досягненні гармонійного балансу фабульного й ідейного рівнів притчі, де на рівні фабули роман являє собою трагічну історію про знищення групи неандертальців, а на глибинному філософському рівні втілює ідею діалектики прогресу, за який людству доводиться розплачуватися моральними втратами. З’ясовано, що образ води, як один із найпоширеніших архетипних об’єктів словесно-художньої творчості, набуває особливої ваги у творах притчового та міфологічного характеру, де імпліцитно реалізується вся множина його символічних значень. У статті проаналізовано символічні образи снігу, криги, талої води, озера, болота, ріки, водоспаду і сліз, що репрезентують водну стихію в романі «Спадкоємці». Доведено, що ситуація зміни епох символічно позначається в тексті роману зміною пір року, приходом весни, таненням льоду і снігу. Визначено, що вода символізує народження нової епохи, а лід – того світу, що залишається позаду, застиглих, нерозвинутих потенцій людства і людської свідомості. Дане символічне навантаження образу дозволило тлумачити жах, який у неандертальців викликає вода, як страх перед майбутнім, чужим їм новим часом. Доведено, що образ ріки в тексті роману співвідноситься з міфологічними образами «кордону», «світового шляху», «стрижня всесвіту», а також набуває семантики «ріки мертвих». Охарактеризовано образ водоспаду в його зв’язку з образами «нових людей» та біблійним міфом про гріхопадіння та Втрачений рай. Доведено, що в романі «Спадкоємці» символіка водної стихії має амбівалентний характер. Вода виступає силою водночас життєдайною і смертоносною, рятівною і ворожою, постійно змінює свій стан – від свіжої і прозорої до каламутної, темної, брудної. Дослідження показало, що символіка образів водної стихії в романі «Спадкоємці» формується на основі поєднання архетипних, міфологічних та індивідуально-авторських уявлень і дозволяє розкрити додаткові зв’язки і значення, імпліцитно закладені в тексті твору.

Метою роботи є визначення методологічного значення автор- ського слова композитора для музикознавчого дослідження музичного мистецтва на рубежі ХХ–ХХІ ст. Методологія дослідження полягає в комплексному використанні музично-історичного та культурологіч- ного підходів до музичного мистецтва сучасності й авторського сло- ва композитора як його суттєвого складника; а також системного, структурно-функціонального методів і компаративістики щодо дослі- дження автора й авторського слова як провідних категорій гуманітар- ної культури. Наукова новизна дослідження полягає в музикознавчому осмисленні вербального композиторського дискурсу сучасності в кон- тексті теоретичних підстав розвитку авторології як спеціальної галузі сучасної гуманітаристики, визначено методологічні аспекти вивчення композиторської постаті як суб’єкта та об’єкта музичного мисте- цтва. Висновки. Орієнтованість сучасного музикознавства на дослі- дження проблеми автора в музичній творчості та його вербального ви- раження, що втілюється в авторському слові композитора, актуалізує методологічні потреби сучасного гуманітарного знання й відображає сучасний стан «науки про музику», яка в умовах глобалізованого світу все більш стає наукою про людину. Кількісне накопичення композитор- ських вербальних текстів, яке створює на сьогоднішній момент досить масштабну й автономну галузь текстів про музичне мистецтво та культуру загалом, закономірно потребує їх спеціального вивчення і ста- вить досить специфічні завдання перед музикознавцями. Прагнення по- чути, зрозуміти й роз’яснити Слово композитора є неодмінною умовою формування суто музикознавчих уявлень про композиторські рефлек- сії, що в сучасному музичному мистецтві представлені досить широко й різноманітно. Зазначена настанова, безумовно, сприяє розширенню пізнавальних обріїв музикознавчого дискурсу сучасності в загальному плані, оскільки з методологічного погляду вона може розумітися як те «знаряддя» пізнання, що дає можливості проникнення в глибинні смисли музичного тексту і творчої індивідуальності композитора, які органіч- но пов’язані між собою «тайною творчості» й повинні розумітися як «відображення» один одного.

У статті представлено загальний зміст елективної навчальної дисципліни «Інтерпретація поетичного тексту». Описано такі теми курсу, як «поезія у колі красних мистецтв», «образність і символізм у поезії», «англо-шотландська фольклорна балада». Зазначено, що художні твори мають високий естетичний, виховний і розвивальний потенціал, а інтерпретація закладеної у них інформації стимулює аналітичне мислення студентів, розвиває їх художньо-естетичне сприйняття, збагачує духовний світ. Зроблено висновок про те, що сформувати лінгвосоціокультурну компетентність студентів можливо засобами тлумачення поетичних творів, оскільки опосередкована міжкультурна комунікація зумовлює розширення кругозору студентів лінгвосоціокультурними знаннями, які є необхідними для досягнення порозуміння у ситуаціях міжкультурного спілкування та розвитку їх здатності до медіації в усній чи письмовій формі. Наголошено, що інтерпретація поетичних творів сприятиме вихованню любові та інтересу до естетики художнього слова, фаху філолога.

Ця стаття присвячена психолінгвістичному дослідженню перекладацької сфери. Наша робота націлена на загальний огляд новітніх методик психолінгвістичного аналізу текстів перекладу з метою ознайомлення з ними, адже протягом останніх років підходи до аналізу тексту значно змінилися, що вимагає від філологів, перекладачів та дослідників обізнаності з усіма новітніми тенденціями в аналізі перекладу текстів. Цей аспект останнім часом набирає популярності серед дослідників та лінгвістів, адже в умовах сучасного світу психологічний фактор стає важливим чинником який відображається на будь-якій сфері та перекладознавство не стало виключенням. У процесі дослідження перекладацької діяльності, не можна не враховувати психологічний фактор людини, адже переклад – це не тільки мовленнєва діяльність людини, але ще й відображення її розумового стану, який несе в собі відбиток психологічної складової та світогляду перекладача.

В статті окреслено напрями дослідження розуміння тексту з психологічної точки зору. Описано процес розуміння текстового матеріалу в парадигмі різних психологічних теорій інтелектуальної діяльності. Виокремлено рівні розуміння тексту. Зазначено, що розуміння в психології – один із пізнавальних процесів, що являє собою розкриття реально наявних, істотних зв’язків предметів і явищ об’єктивної дійсності. Визначено, що прихильники психолінгвістичного підходу розглядають розуміння як побудову проекції тексту. У межах цього напряму досліджується розуміння тексту як ієрархія предикатів або ієрархія інформативно-цільових блоків, розрізняються макро- та мікроструктура тексту. Основною закономірністю розуміння тексту є здатність інформації до згортання, у процесі якого здійснюється переведення її у внутрішнє мовлення. При цьому найвищий ступінь розуміння повідомлення, на думку вченого, характеризується можливістю вільного викладу суб’єктом зрозумілої йому інформації власними словами, а це є можливим лише за умов переведення сприйнятої інформації у внутрішній код адресата. Показано, що визначальною ознакою когнітивного підходу до вивчення розуміння стало положення про те, що мова є лише незначною частиною цілісного явища, яке мовці намагаються пізнати. Процес пізнання відбувається на основі комплексної взаємодії процесів пам’яті, фізіологічних властивостей людини, її знань про світ, соціального контексту висловлювань, способів взаємодії всієї діяльності особистості загалом та організації всіх типів знань зокрема. Визначено, що розуміння має рівневий характер. Автори статті виокремлюють три основних рівні розуміння. Перший рівень – «фіксація знакових форм», тобто їх впізнавання; другий рівень – визначення або виявлення соціальної значущості контексту; третій рівень – виявлення особистісного сенсу, тобто виявлення оцінного ставлення та переживання певного емоційного стану щодо цього. Поетапний перехід від матеріального контексту через предметне і смислове значення до оцінки і переживань (від зовнішньої форми – до внутрішньої, від соціального значення – до особистісного смислу) і є власне розумінням. Таке тлумачення розуміння знаходиться у відповідності з прийнятим на сьогодні в психології уявленням щодо смислове розуміння тексту.

Взаємозв’язок між наративом художнього твору і системою образів є одним з важливих аспектів дослідження сучасної наратологіі. У статті зроблено спробу наративного аналізу системи точок зору, створеної В.К. Желєзниковим у повісті «Опудало». Мета дослідження – виділити й охарактеризувати різні точки зору, які формують образ головної героїні даного твору. Протягом розвитку сюжету твору точка зору на головну героїню змінюється. Її внутрішній світ, вчинки та поведінка аналізуються крізь призму сприйняття оповідача, її дідуся, однокласника, а також за допомогою передачі її власних переживань. Використовуючи методику аналізу точок зору, запропоновану В. Шмідом, ми виділили такі типи точок зору, представлені в повісті: однополюсна нарраторіальна, однополюсна персональна та різнополюсна. Було відзначено, що в характеристиці образу головної героїні з точок зору оповідача і Миколая Миколайовича простежується ніжне та дбайливе ставлення до дівчинки, яке виражається на рівнях сприйняття, оцінки та мови. Велике місце в оповіді твору займає розповідь героїні дідусеві про минулі події, які відбулися з нею. У цьому зізнанні дівчинка аналізує свої вчинки та почуття і таким чином транслює власну точку зору на себе. Точки зору однокласників і інших жителів містечка з приводу Оленки представлені в тексті «Опудала» спорадично. Про їхнє ставлення до дівчинки читач дізнається з розповіді самої героїні. Відсутність відношення городян до героїні може свідчити як про їх байдужість до дівчини, так і про свідому відмову автора включати їх негативні характеристики, які могли б негативно відбитися на образі Оленки. Таке рішення може бути пов’язано також із прагненням автора посилити виховну функцію, яку несе в собі твір для дітей. У роботі ми прийшли до висновку, що В.К. Желєзников розглядає образ дівчинки з різних точок зору для створення багатогранного портрета героїні та більш повного розкриття її внутрішнього світу.

Мета статті – прослідкувати метаморфозу Девіда Лур’є та його ставлення до тварин у романі Джона Максвелла Кутзее «Безчестя». Теоретичну базу дослідження становлять праці Дж. Агамбена, Ж. Симондона, Ж. Дерріди, Т. Інгольда, Л. Калоф, А. Ліппіт, Е. Фадж, Р. Брайдотті та ін. Вони забезпечили комплексний підхід до розуміння проблеми та системність дослідження. Із огляду на мету й предмет дослідження в роботі використано: порівняльний аналіз критичних праць для окреслення основних тенденцій специфіки творчості Дж.М. Кутзее в українському та зарубіжному літературознавстві; герменевтичний аналіз художнього тексту, необхідний для виявлення специфіки ставлення Девіда Лур’є до тварин. Крім того, застосовано елементи описового й рецептивно-інтерпретаційного методів. Традиційно людство трактувало тварину як істоту, яка підпорядковувалася людині і стояла на одному з нижніх щаблів ієрархічної драбини. Ч. Дарвін виступив проти цієї опозиції та змінив узвичаєне сприйняття людини. Його праці поставили під сумнів трактування тварини як «автомата» без мови, без почуттів та без розуму. Сучасні письменники прагнуть переосмислити протистояння людини й тварини. Джон Максвелл Кутзее в романі «Безчестя» теж не оминає цю проблему. Автор констатує кризу антропоцетричного світогляду. У романі «Безчестя» він прагне показати трансформацію світогляду головного персонажа під впливом життя на фермі. На початку твору Девід – впевнений чоловік і не цікавиться тваринами; проте наприкінці твору він зовсім інший. Переворот у розумінні світу професора пов’язаний із кількома визначальними моментами його життя: завершенням відносин із коханкою Серайєю, домаганнями до студентки, спілкуванням із Люсі, роботою в притулку та смертю собаки. Таким чином, взаємодія між головним персонажем та тваринами впливає на світосприйняття Девіда та розуміння ним світу природи, світу тварин та місце людини на Землі. Кутзее пропонує власну теорію про тварин, яка спонукає людство до переосмислення свого місця у світі. Роман Кутзее відкриває новий етап осмислення взаємодії між людиною та твариною, що потребує детального вивчення та становить перспективу наших подальших досліджень.

У статті акцентовано на дискусійному характері сформованих наукових підходів до визначення фундаментальних принципів аналізу метафор. Досліджено метафоричне мовлення українського письменника Юрія Клена як засіб презентації індивідуально-авторської мовної картини світу в аспекті антропоцентричної лінгвістики; наголошено, що метафора є одним з основних засобів моделювання суб’єктивного авторського погляду на життя та його художньої інтерпретації. Проаналізовано бінарну концептуалізацію метафоричної системи поета, типи метафор, способи їх реалізації; доведено, що текст художнього твору може являти собою складну й багатошарову метафору. Запропоновано класифікацію домінантних типів метафор з урахуванням способів їх морфологічного вираження та синтаксичної організації.

Пропоновану статтю присвячено з’ясуванню специфіки ідіостилю відомого українського письменника Олеся Гончара, а саме чіткій ідентифікації непоширених речень дієслівного типу без обов’язкових приприсудкових компонентів як синтаксичної домінанти прози Олеся Гончара. Аналіз непоширених речень дієслівного типу без обов’язкових приприсудкових компонен- тів засвідчив, що їхня семантика – це комплекс різних за своєю природою семантичних склад- ників. У семантико-синтаксичному аспекті розглядані одиниці мають певні диференційні ознаки, спричинені насамперед особливостями абсолютивних дієслів-присудків, яким прита- манне самодостатнє семантичне наповнення. За позицією в тексті спостережено такі групи непоширених конструкцій: непоширені речення на початку абзацу або логічного блоку тексту, статті; непоширені речення в сере- дині логічного блоку; непоширені речення в кінці логічного блоку; непоширені речення одно- часно в декількох місцях логічного блоку. З’ясовано, що Олесь Гончар надає перевагу непоширеним реченням дієслівної будови на початках абзаців. Це спричинено їхніми значеннєвими особливостями, а саме: вони здатні виражати предикативну ознаку узагальнено, урізноманітнювати її залежно від сфери люд- ської діяльності або змін оточуючого світу. Досліджено, що структурна конфігурація непоширених конструкцій у творах Олеся Гончара така: непоширене речення, вжите самостійно; непоширена структура як частина складносурядного речення; непоширена конструкція у функції головної частини складнопід- рядного речення; непоширена побудова як елемент безсполучникового речення. Найчастіше Олесь Гончар послуговується непоширеними реченнями, що становлять частини складних безсполучникових речень. Майже на такому ж рівні за частотою функціо- нування в досліджуваних текстах перебувають непоширені підрядні частини складнопідряд- них речень. Матеріал дослідження допоміг виділити такі функції непоширених речень у тексті: вступна (експозиційна), кульмінаційна, підсумкова, узагальнювальна, єднальна. Філософське спрямування творчості Олеся Гончара визначається, поряд з іншим, і тим, що непоширені речення в його текстах найчастіше навантажені підсумковою й узагальнювальною функціями. Зроблено висновок, що завдяки лексичному значенню компонентів непоширене речення набуває власного значення збережуваного й поза контекстом. Значеннєва палітра непошире- них речень у романах Олеся Гончара різнобарвна й багатоаспектна. Непоширені конструкції з різними значеннями допомагають письменнику висвітлити найтонші нюанси його творів. Непоширені речення дієслівного типу без обов’язкових приприсудкових компонентів станов- лять синтаксичну домінанту прозового мовлення Олеся Гончара.

У статті розглядаються різні літературознавчі інтерпретаційні підходи до художнього тексту – історико-літературний і літературно-критичний; встановлюється специфіка і ефективність кожного з них. Історико-літературний підхід орієнтований на представлення твору як замкнутого і одноразового світу смисла і в той же час як своєрідного «фрагмента» літературно-історичного процесу. Метою цього підходу є передусім пізнання інтелектуальне. Але й експресивно-емоційному змістові стилю художнього твору також відводиться дуже важливе місце. При літературно-критичному підході дослідник не стільки реконструює художній зміст твору, скільки формує його заново, нібито «прищеплює» його творові. Літературно-художній твір, по суті, виривається з діахронічного процесу і розглядається виключно в синхронічному аспекті. Принципова різниця між двома названими підходами полягає у відмінності цілей, яких хочуть досягти через інтерпретацію твору. Саме цілі, які ставлять перед собою дослідники, і визначають вибір тієї чи тієї інтерпретаційної стратегії. В останні десятиліття літературно-критичний підхід ускладнився – і цей процес відзначений багатьма сучасними діячами культури – за рахунок так званої есеістичності в побудові критичного тексту, що змінює майже всю звичну структуру літературно-критичного виступу. На перший план висувається самопрезентація критика, його прагнення «нав’язати» читачеві власну шкалу цінностей. Посилюється суб’єктивна основа викладу. Помітно пом’якшується жорстка вимога наукової доказовості, аргументованості, підвищується міра емоційності / експресивності.

In the situation of computerization of modern society, the influence of the media on the way of life, the worldview and the consciousness of most people is evident.An attempt to overcome the language barrier of representatives of various linguistic cultures is playing a dominant role of non-verbal information in today’s global communication and the emergence of new visual and verbal forms of the Internet communication.The purpose is to distinguish functional and pragmatic potential of demotivators in the Internet discourse.Methods. In the course of the study, the following methods were used: a descriptive method, the method of semantic analysis, of stylistic analysis, of interpretive and textual analysis.Demotivational posters are a special way of transmitting information, as prepositions are important for the fullest possible understanding of its meaning: the demotivator can contain such semantic components that do not find direct expression, and the reader decodes these meanings on the basis of their own experience, knowledge of typical situations, historical and cultural background and knowledge. The main function of demotivational posters is considered to be a cognitive one, as the information presented in demotivators can form the thinking of youth audience, its evaluative and normative system. Demotivators also realize volutative, axiological, aesthetic, emotional and expressive functions and the function of forming reality.Results. The analysis of demo poster showed that the type of demotivators can determine their pragmatic potential: original, philosophical, social and advertising demotivators promote the main values and realize the volitional intention of the speaker, i.e. suggestive impact on the recipient that helps to create a spiritual guidance and a new type of thinking among young people; humorous and esoteric demotivators depict famous facts from youth’s life in an ironical and sarcastic manner, disclose social reality, have entertaining character, carrying out both emotional, expressive functions and a function of forming virtual reality.Conclusions. Demotivational poster is a special way of transmitting information in the Internet discourse, which defines its moral and value orientations, the attitude towards the surrounding world. Сучасний світ можна назвати цивілізацією гіпертексту, сучасну людину – віртуальною, мережевою людиною, а сучасне суспіль-ство – інформаційним. Стає очевидним, що вербальна комунікація припиняє існувати ізольовано, вона має тенденцію до залучення інших знакових систем, серед яких провідне місце посідає візуальна комунікація, яка унаочнює інформацію, що передається.Актуальність статті зумовлена загальною спрямованістю сучасних філологічних студій на вивчення системи комунікації з урахуванням ефективності мовних засобів та інтегрованості різних семіотичних ресурсів у сучасному комунікативному процесі, де простежується взаємодія вербальної складової частини повідомлення і його паравербальних (нелінгвістичних) компонентів.Мета статті – визначити функційно-прагматичні особливості англомовних демотиваційних постерів мережі Інтернет.Методи. У процесі дослідження було використано такі методи: описовий метод (для дескрипції характерних рис інтернет-дискурсу та візуально-вербальної природи демотиваційного постеру), метод семантичного аналізу (для виявлення семантики лексичних одиниць у контексті), метод стилістичного аналізу (для визначення стилістичних засобів, що увиразнюють демо-тиваційні постери інтернет-дискурсу), метод інтерпретаційно-текстового аналізу (для визначення специфіки використання демотиваторів у процесі інтернет-комунікації).Інтернет, будучи високотехнологічним і водночас високо динамічним комунікативним простором, перебуває в постійному русі, постійній еволюції. Відповідно, з’являються абсолютно нові форми інтернет-комунікації, а старі видозмінюється тим чи іншим чином.Демотиватор (демотиваційний постер) як предмет філологічних досліджень є актуальним, оскільки нині зросла зацікав-леність у проблемі полікодових або креолізованих текстів як особливих форм комунікації (банери, реклама, кліпи, демотива-тори). Сучасну людину весь час оточують різні знакові системи, а невербальні засоби дедалі більше беруть участь у передачі та збереженні інформації.Результати. Аналіз мовного матеріалу показав, що значна кількість демотиваційних постерів має синсематичний тип відношень між вербальною та візуальною його частинами. Іконічний компонент не просто доповнює розуміння вербальної складової частини повідомлення демотиватора, а й впливає на його інтерпретацію й унаочнює основну думку, заохочуючи реципієнта до певних роздумів.Глобалізаційні процеси, які знаходять відображення в демотиваційних постерах через повтор структурно-композиційної будови тексту і стереотипне вживання мовних засобів впливу, забезпечують залучення індивідуального реципієнта до світо-вого суспільства. Це зумовлює постійний потік стандартизованих цінностей із метою формування пересічного погляду на довколишній світ та уніфікованої картини світу.Висновки. Демотиватор постає візуальною рефлексією реального світу, реакцією на впроваджуване позитивне мислення. Комбінація режимів сприйняття образів призводить до появи нових форм цього процесу, нового типу мислення – від вербаль-ного до візуального, образного, спрямованого на викриття традиційних цінностей та авторитетів.

У стітті визначено, що особливістю історичного детективу є те, що на відміну від інших прозових жанрів, основне задоволення для читача – це насампе-ред інтелектуальний характер. Помічено, що на перше місце в детективі висту-пає можливість взяти участь у вирішенні інтелектуальної таємниці, задоволен-ня від тексту постає як задоволення від розгадування загадки. Автори історич-них детективів поєднують метафізичну атмосферу із детективним сюжетом, пропонуючи свій погляд на історію.