Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Світ внутрішній.
Статті в журналах з теми "Світ внутрішній"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Світ внутрішній".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Papucha, Mykola. "ВНУТРІШНІЙ СВІТ ЯК СИСТЕМА З ВИСОКИМ СТУПЕНЕМ НЕЛІНІЙНОСТІ". PSYCHOLOGICAL JOURNAL 13, № 3 (12 квітня 2018): 123–36. http://dx.doi.org/10.31108/2018vol13iss3pp123-136.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується істотна відмінність системи «внутрішній світ» від інших систем високої складності і нелінійності, яка полягає в її керованості (не лише собою, своєю динамікою – самоорганізація), а й зовнішнім по відношенню до системи фактором – людиною, яка цю систему має. Доводиться, що особистість, і тільки вона, виступає суб’єктом власного внутрішнього світу. Відмічається, що внутрішній світ має такі обов’язкові параметри, як великий рівень складності, висока нелінійність, упорядкованість і структурованість (а отже – ієрархізованість), сингулярність, здатність до продуктивності, розвитку і саморозвитку. Підкреслюється, що здійснення управлінсько-регулятивних (власне, суб’єктних) функцій по відношенню до внутрішнього світу відбувається через його структурування і переструктурування, у тому числі і основним чином в процесі цілком зовнішньої діяльності.
2
Коць, Михайло, Ганна Ващеня та Олена Кузьмич. "ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ". Психологія: реальність і перспективи, № 16 (1 липня 2021): 98–105. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.218.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено теоретичний аналіз та емпіричне дослідження емоційного інтелекту дітей з особливими освітніми потребами.
Зазначається, що для успішної соціалізації дітей з особливими освітніми потребами одним із ключових чинників є рівень сформованості емоційної сфери. Обґрунтовується важливість того, як за допомогою емоцій і почуттів дитина сприймає навколишній світ і водночас свій внутрішній світ та володіє здібностями емоційного інтелекту як запорукою успішного майбутнього життя.
У результаті емпіричного дослідження гендерних відмінностей емоційного інтелекту дітей з особливими освітніми потребами встановлено, що загальний рівень емоційного інтелекту не характеризується відмінностями між групами вибірки. У хлопців і дівчат переважають показники низьких та середніх рівнів розвитку емоційного інтелекту. Показники внутрішньо-особистісного емоційного інтелекту демонструють, що в більшості хлопців переважає середній його рівень розвитку, а у більшості дівчат – на дуже низькому рівні розвитку. Показники міжособистісного емоційного інтелекту вказують на низький та дуже низький рівень його розвитку, як у більшості дівчат, так і хлопців.
Гендерні відмінності наявні в структурних компонентах емоційного інтелекту. Так, у вибірці дівчат переважають здібності до емпатії, здатність управляти емоційними проявами. У вибірці хлопців переважають здібності до розуміння своїх емоцій, здатність використовувати емоції в діяльності, керувати чужими емоціями.
3
Ганущак, Р. І. "ЖИТТЄВИЙ СВІТ ОСОБИСТОСТІ В ЕПОХУ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ: ВИКЛИКИ І ЗАГРОЗИ". Problems of Modern Psychology, № 2 (15 лютого 2021): 18–27. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-2-2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто актуальну проблему впливу новітніх інформаційних технологій на буття сучасної людини. Проблему розглянуто з перспективи життєвого світу особистості. Такий погляд дає змогу дослідити вплив стрімкої віртуалізації життя на безпосереднє буття людини, її внутрішній світ та суб’єктивні переживання. Життєвий світ як динамічна психологічна система інтерпретацій та досвіду, крізь призму якої людина сприймає навколишній світ, соціальне оточення та саму себе, лежить у самій основі унікальності особистості. У статті розкрито потенційні загрози для цілісності та гармонійності цієї системи, що можуть підстерігати користувачів Інтернету та соціальних мереж. Автор аналізує низку досліджень, у яких продемонстровано використання соціальних мереж як інструменту для здійснення впливів (зазвичай неетичних та негативних) на різні аспекти життєвого світу особистості. Висвітлено, як за допомогою спеціально сконструйованого повідомлення у стрічці новин соціальної мережі можна маніпулювати поведінкою користувачів у реальному житті. Продемонстровано, як технічні можливості соціальної мережі можна використати для впливу на емоційну сферу людини, викликати у користувачів певні емоційні стани. Також показано, як алгоритми роботи соціальних медіа та пошукових систем викривляють картину світу та створюють ілюзії, що заважають адекватному сприйманню реальності, зокрема, як соціальні мережі ізолюють користувачів від суперечливих думок та переконань, що становить певну небезпеку для відкритих публічних дискусій, адже користувачі зі схожими поглядами у віртуальному просторі об’єднуються між собою та відокремлюються від інших, тих, хто ці погляди не поділяє. Проаналізовано, як викривленню піддається сприйняття особистого життя інших користувачів, яке вони демонструють у соціальних мережах. Наслідком цих впливів на життєвий світ особистості можуть бути такі психологічні проблеми як невротичні реакції, страх, тривога, почуття меншовартості. Таким чином, у статті автор окреслює коло питань та проблем, вирішення яких допоможе зрозуміти буття сучасної людини в епоху інформаційних технологій та запобігти негативним впливам на життєвий світ особистості.
4
Силадій, Іван. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 35–43. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.236866.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний світ (зовнішній і внутрішній) стає все більш демократичним, гуманістичним, орієнтованим на людину. І хоча локальні війни ведуться в різних регіонах світу, включаючи Україну, демократизація світу стає все більш помітною реальністю. Відповідні процеси відбуваються і в Україні. Вони визначають необхідність використання новітніх підходів до освіти як головного механізму підготовки людини до життя в майбутньому демократичному суспільстві. Звичайно, освіту для демократії потрібно переформатувати: вона сама повинна стати демократичною. Демократизація освіти є основною тенденцією її модернізації в епоху глобалізації. Основне завдання полягає в запобіганні загрозам та створенні сприятливих умов для позитивного впливу. У відповідь на виклики глобалізації пропонується розвиток національної ідеї освіти, зміст якої полягає у збереженні та примноженні національних освітніх традицій.
5
Козак, Софія. "ФРЕЙМ «ПОЧУТТЯ» В ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ (на матеріалі творчості австрійського письменника С. Цвейга)". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 58–63. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено аналіз фреймових структур на позначення почуттів у художньому дискурсі. Докладно розглянуто поняття «фрейм» та «фреймова структура». Фрейми кваліфіковано як когнітивні утворення, складовими частинами яких є термінали і які реалізуються в дискурсі через фреймові структури. Ключові компоненти фреймових структур ― термінальні елементи, що безпосередньо пов’язані з мовною реалізацією терміналів. Дослідження виконано на матеріалі роману Стефана Цвейга «Ungeduld des Herzens» («Нетерпіння серця»). У цьому творі проаналізовано фреймові структури, у яких термінальні елементи, що представляють фрейм «Почуття», відображають емоційну сферу персонажів і розкривають їхній внутрішній світ. У дослідженні описано структуру фрейму «Почуття» та визначено його основні термінали. Цей фрейм розглядаємо як ментальне утворення, в основу якого покладено категоріальні знання про людські почуття – те, що люди відчувають не розумом, а внутрішньо, «в душі», наприклад страх, полегшення, радість, безпечність, невпевненість й ін. На основі словникової дефініції визначено базові термінали фрейму «ПОЧУТТЯ» («GEFÜHL»): «Внутрішнє поривання» («seelische Regung»), «Відчуття» («Empfindung»), «Настроєність» («Einstellung»), «Ставлення до світу» («Haltung zur Welt»). У рамках цих терміналів здійснено комплексний аналіз лексичних одиниць, що зображають почуття героїв роману «Ungeduld des Herzens», показано різні відтінки їхніх переживань і думок, описано найпотаємніші мрії, передано найрізноманітніші поривання людської душі. Зазначені вище фреймові структури дають ключ до розуміння вчинків героїв твору та їхніх мотивів, відображають почуття, які штовхають дійових осіб на відчайдушні кроки, як на подвиги, так і на злочини; висвітлюють пристрасті, що можуть стати як причиною невдач, так і підґрунтям для зародження нових стосунків. Аналіз текстового матеріалу засвідчив, що фреймові структури на позначення емоцій і почуттів є продуктивним засобом у відображенні внутрішнього світу літературних героїв та ефективним механізмом експлікації авторської прагматики.
6
Крупка, Віктор Петрович. "Внутрішній світ дитини в поезії «Монолог з мого дитинства» Дмитра Іванова". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (22 грудня 2017): 323–29. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1342.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито образ ліричного героя-дитини крізь призму реалій повоєнної дійсності. Драматичний модус художності, новелістична сюжетно-композиційна своєрідність, оповідність, монологічність мовлення дозволяють окреслити його почуття і переживання, що сприяє цілісності розкриття цього образу.
7
Постарниченко, Галина Николаевна. "Внутрішній світ А. І. Купріна і його відображення в повісті «Суламіф»". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (25 вересня 2015): 199–207. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1259.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена творчості А. І. Купріна. Зокрема, на прикладі повісті «Суламіф» аналізується зображення внутрішнього світу автора. У статті розглядаються творчий розвиток особистості, особливості справжнього кохання, риси внутрішньої та зовнішньої краси, світосприйняття автора, зображення внутрішнього світу творчої особистості.
8
Вавринюк, Тетяна. "Екстралінгвістичні засоби психологізму в художньому тексті". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 11 (19 вересня 2018): 109–17. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v11i0.2036.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про мовне вираження емотивної поведінки літературних героїв. Акцентовано на тому, що у художніх текстах лексеми на позначення невербальної поведінки персонажів є засобами змалювання їх психологічного стану, стилізацією живого безпосереднього спілкування. Обґрунтовано думку, що відтворення таких екстралінгвістичних засобів, як тембр та гучність голосу, дихання, сміх тощо допомагають авторові розкрити внутрішній світ персонажів, а відтак поглиблюють психологізм твору.
9
Чишинська, О. "Мотив бібліотеки у циклі есе “Подорож у внутрішній світ Відня” Г. Рота". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія іноземні мови, Вип. 15 (2008): 208–14.
Знайти повний текст джерела
10
Цепа, О. "Внутрішній світ неординарної жіночої особистості (на матеріалі п"єси М. Кропивницького "Олеся")". Наукові записки. Серія: Філологічні науки, вип. 113 (2013): 154–63.
Знайти повний текст джерела
11
Горбач, Наталія, та Софія Міщенко. "СЕМАНТИКА СИМВОЛУ ЧЕРЕВИЧКІВ У ПОВІСТІ М. МАТІОС «ЧЕРЕВИЧКИ БОЖОЇ МАТЕРІ»". Молодий вчений, № 11 (99) (30 листопада 2021): 215–18. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-11-99-48.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізові образу-символу черевичків у повісті М. Матіос «Черевички Божої Матері», який розглядається на трьох рівнях. На першому і другому – як елемент народної назви рослини роду бальзамінових та апокрифічної легенди про Богородицю, що й дала цю назву рослині. Тут із його допомогою розкривається внутрішній світ головної героїні дванадцятирічної дівчинки Іванки Борсук, котра мріє знайти чудодійну квітку не задля власної вигоди, а щоб з її допомогою перемогти в світі зло. Образ Богородиці постає в думках дівчинки символом людської самопожертви. Розмірковуючи про добро й зло у світі, Іванка своїм дитячим нерозумінням змушує читача задуматися про причини людської ненависті на релігійному чи національному ґрунті. Третій рівень розкриття образу черевичків – фінальна картина масового вбивства євреїв після приходу німців. Мрія Іванки Борсук знайти черевички Божої Матері як символ гармонійного, гуманного світоустрою розбивається об дійсність. Закривавлений черевик Хаї Рендигевич в руках Іванки – символ трагічної долі євреїв, коли людиноненависництво утвердилося на держаному рівні.
12
Галич, Артем Олександрович. "«Капелюх Сікорського» В. Даниленка: шлях від ідеографічного до символічного функціонування образів". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 7 (30 червня 2016): 22–31. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v7i0.1104.
Повний текст джерелаАнотація:
Портрети Кароліни Гулій та Ігоря Сікорського в романі В. Даниленка «Капелюх Сікорського», виконуючи головну свою естетичну функцію – створення образів вигаданого та реального персонажів через опис зовнішнього вигляду й заглиблення в їхній внутрішній світ, психологію дій і вчинків акумулюють у собі розмаїття значень, ідучи шляхом розширення від ідеографічного до символічного (жінка з пропелером) функціонування образів. Портрет Кароліни формує метафоричний і символічний зміст твору, рятуючи від забуття себе й іншого головного героя, надаючи динаміку розвитку сюжету.
13
Бузько, Світлана. "Функціонування складних речень у поетичному мовленні Василя Симоненка". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 21 (7 квітня 2022): 113–22. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v21i.4757.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано формально-граматичну структуру іфункціонально-стилістичний потенціал складних речень,уживаниху поетичних творах Василя Симоненка. Описано особливості використанняскладносурядних речень, складнопідрядних, складних безсполучникових,складних синтаксичних конструкцій (речень із різними видами зв’язку).Доведено, що складні речення є активно вживаним компонентом поетичногосинтаксису письменника; не лише забезпечують зв’язок окремих структурнихелементів поетичного тексту, сприяючи його загальній цілісності, а йпосилюють образність та експресивність художнього мовлення, допомагаютьавторові відтворити багатий внутрішній світ ліричного героя, донести дочитача ідейний зміст віршованого твору.
14
Рибцева, О. Ю. "Внутрішній світ дитини в умовах війни в повісті «Жив-був Іван» Віктора Положія." Alfred Nobel University Journal of Philology, № 13 (2017): 151–54. http://dx.doi.org/10.32342/2523-4463-2017-0-13-151-154.
Повний текст джерела
15
Рибцева, О. Ю. "Внутрішній світ дитини в умовах війни в повісті "Жив-був Іван" Віктора Положія". Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія "Філологічні науки", № 1 (13) (2017): 151–54.
Знайти повний текст джерела
16
Vasylenko, Yuliya. "Перервність простору світових явищ як можливість повернення до світла вічності". Multiversum. Philosophical almanac, № 1-2 (17 травня 2019): 45–55. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2015.1-2.05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається перервність усіх процесів та явищ видимого простору і обґрунтовується неможливість «матеріальної нескінченності». Аналіз абсурдності речей світу як замкнених систем доводить істинність Божої нескінченності, світла вічності, до якого необхідно повернутись. В дослідженні простежується зв’язок між філософськими вимірами П.О. Флоренського та аритмологічним способом осягнення дійсності. Аритмологія як вчення про розривність світових явищ надає обґрунтування неможливості віднайдення шляху до первинної цілісності посеред розколотих самозамкнених уламків дійсності. З іншого боку, розкривається виправданість факту наявності в кожній «піднебесній» речі її унікальної сутності, пульсації смислу. У відповідності з цим, світ постає не як «безлика тотальність», а як різнорідність простору, в кожному моменті якого зосереджується внутрішній логос речей, по причині їх первинної вкоріненості в небесній нескінченності. Така антиномічність долається на вищих рівнях діяльності людської душі, на рівні зцілення серця від ілюзій як наслідків надмірної прив’язаності до пошуків Абсолюту посеред порожнечі. Здійснення аналізу абсурдності речей світу як замкнених систем приводить до виявлення істинності Божої нескінченності, світла вічності, до якого необхідно повернутись.
17
ГОНЧАРУК, Ольга. "ФОРМУВАННЯ ОСНОВ ДУХОВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПРОЦЕСІ ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Acta Paedagogica Volynienses 2, № 1 (14 квітня 2022): 37–43. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.2.6.
Повний текст джерелаАнотація:
На сучасному етапі побудови українського суспільства надзвичайно актуальною є проблема формування духовності особистості. Духовність, представляючи внутрішній стан людини, що визначає і скеровує її життєдіяльність, формується протягом усього життя. Сприятливим для формування основ духовності є молодший шкільний вік. Системна спільна діяльність школи та сім’ї є важливим чинником формування основ духовності дитини молодшого шкільного віку. Провідне місце в системі формування духовності молодшого школяра посідає дозвіллєва діяльність. Метою статті є сутнісно-процесуальний аналіз формування основ духовності учнів початкової школи в процесі реалізації їх дозвілля. Для досягнення поставленої мети використано методи: аналізу та синтезу для розкриття сутнісних ознак духовності та особливостей її формування в молодшому шкільному віці, узагальнення, систематизації, абстрагування для визначення можливостей використання народних звичаїв, традицій та обрядів у формуванні основ духовності дітей. Спираючись на наукові психолого-педагогічні дослідження та педагогічний досвід, автором статті викладено основні положення формування основ духовності в молодших школярів з урахуванням вікових та психологічних особливостей. Наголошено, що дитяча дозвіллєва діяльність має бути педагогічно організованою, сприяти фізичній, емоційній, розумовій, соціальній активності; долучати дитину до соціальної взаємодії; формувати морально-етичні цінності і розвивати внутрішній світ (духовність) дитини; сприяти розвитку когнітивних процесів та інтересу до пізнання людини, природи, історії, звичаїв і традицій народу; формувати традиції класу, школи, родини. Розкрито можливості дозвіллєвої діяльності для формування «доброго серця» як одного зі складників внутрішнього світу особистості, використовуючи народний та християнський календарі. Наголошено на необхідності активізації спільної діяльності початкової школи та сім’ї з формування особистості дитини загалом і її внутрішнього духовного світу зокрема.
18
Пилипишин, П. Б. "Філософсько-правовий погляд на трансформацію ідей індивідуалізму у протестантизмі". Актуальні проблеми держави і права, № 86 (23 вересня 2020): 169–75. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i86.2430.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті робиться спроба розкриття індивідуалізму через аналіз протестантизму як течії, яка не лише здійснила реформу в релігійному світі, але й кардинально поміняла свідомість та мислення тогочасної людини, перетворила її на індивідуаліста. Теологічна проблематика стала фундаментом, на якому базувалась тогочасна філософсько-правова концепція індивідуалізму. До цих питань належать питання: про структуру церковної організації, питання рівності між мирянами та священнослужителями, а згодом між всіма людьми як дітьми Божими; розуміння покликання, з якого частково зросла трудова етика протестантських країн; вчення про два царства - спроба обґрунтувати розмежування компетенції матеріальної і духовної складових частин людського буття.
Доведено, що завдяки Реформації відбулась зміна формування мислення, в основі якого лежить усвідомлення сокровенності реальності, індивідуальне судження. Філософії досліджуваної доби властива орієнтація людини на роботу над своїм внутрішнім світом, на формування його єдності, боротьбу з афектами, внесення у свідомість дисципліни, самоконтролю та відповідальності, оскільки в них визнавались основні причини того, що відбувається. Обґрунтовано, що Реформація посприяла появі незалежного, самостійного, відповідального у своїх судженнях і вчинках індивіда з волею морального вибору.
Визначено, що епоха Реформації здійснила переворот у християнському світі, змінила весь тогочасний світогляд, адже основні зміни, які стосувалися теологічного простору, спричинили зміни у внутрішньому світі кожної людини і суспільства загалом. Така трансформація спочатку відбувалась у теологічному світі, а згодом перейшла і на світогляд людини і суспільства загалом. До теологічних змін, які згодом стали світоглядно-правовими, запропоновано віднести: обстоювання реформаторами скасування будь-якого посередництва між Богом та людиною; розвиток таких ідеологій, як: лютеранство, кальвінізм, англіканство; можливість самостійного читання та тлумачення Біблії; зміну суті свободи віри; біблійний прагматизм; теологічну ідею особистої відповідальності перед Богом; теологічну орієнтацію протестантів на внутрішній світ людини; орієнтацію протестантизму на трудову діяльність, професійні досягнення людини як на покликання.
19
Савченко, Л. О. "ОСНОВИ ПРОЕКТУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ТЕХНОЛОГІЇ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 50–55. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4805.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто становлення понять «компетентність» і «професіоналізм» в педагогічній теорії. Аргументовано, що людина може бути професіоналом в своїй сфері, але не бути компетентною у вирішенні всіх професійних питань. Доведено доцільність вивчення окремих сторін професійної компетентності фахівця, серед яких етична має переважаюче значення. Проаналізовано проектувальну компетентність майбутнього вчителя технологічної освіти. Визначено головні складові професійної компетентності. Зроблено висновок, що проектувальна компетентність як інваріантна характеристика, з одного боку, відображає відпрацьовану досвідом систему професійних знань, умінь і навичок, а з іншого – є психологічним інструментом впливу вчителя на внутрішній світ дитини.
20
Савчин, Мирослав. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОРІЄНТАЦІЇ У ДОСЛІДЖЕННІ ПРОБЛЕМ ОСОБИСТОСТІ". Psychology of Personality 10, № 1 (1 березня 2020): 37–44. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.37-44.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються завдання методологічної рефлексії у сфері персонології, спрямованої на методологічну оцінку психологічних теорій та стану і завдання психологічної практики, вплив загальноцивілізаційних тенденцій та внутрішній світ людини та її екзистенційні домінанти на сучасному етапі. Сформульовано завдання психології у напрямі вирішення проблем вдосконалення сучасного світу, попередження проблем у розвитку особистості. Констатується відставання сучасної психології у дослідженні проблем персонології, яка часто пропонує неоптимальні шляхи їх вирішення, не враховує реальну онтологію людини, дається оцінка сучасній наративній психології. Акцентується увага на проблемі змісту внутрішнього світу людини, необхідність врахування її духовного Я, незорієнтованості психологічної науки на з’ясування характеристик здорової особистості та оволодіння нею здоровим способом життя, з’ясуванні співвідношення індивідуального та спільнотного у природі людини, на проблемі поєднання життя людини в реальному та віртуальному світах, взаємодії з феноменами штучного інтелекту, ставиться завдання створення нових методів вивчення особистості, з’ясування змісту та організації фахової психологічної освіти та аналізу досягнень української психологічної науки. Акцентується увага на необхідності включення етичної проблематики в предмет психологічної науки, проблеми методологічної орієнтації персонолога та професійної відповідальності практичного психолога, вказується на деструктивні моменти у практичній реалізації психологічного знання.
21
Кореновська, Леслава. "Простір задзеркалля у поезії Світлани Антонишин". TEKA Komisji Polsko-Ukraińskich Związków Kulturowych 6, № 15 (14 грудня 2021): 59–72. http://dx.doi.org/10.31743/teka.13375.
Повний текст джерелаАнотація:
Провідною темою поетичної збірки Свіча-До-Ля Світлани Антонишин можна назвати простір задзеркалля, який переданий за допомогою лапідарності тексту, багатих онтологічно метафор, називних речень та згущених емоцій самої поетеси, що породжує сугестивність тексту віршів. Простір задзеркалля – це потойбічна сторона дзеркала. Він являє собою зворотну проекцію всього, що потрапляє у рамки дзеркального предмета, та має здатність відтворювати відбиток. Лірика української поетеси – це свого роду спроба переступити поріг невидимого, заглянути в простір задзеркалля подій, які відійшли у минуле або відбуваються тепер, увійти в багатогранний внутрішній світ ліричного героя з ціллю експлікувати все таємне та невимовне.
22
Донцов, А. В. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ САМОРЕГУЛЯЦІЇ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ". Educational Dimension 29 (19 травня 2022): 44–50. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4900.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто основні напрямки, соціальні фактори, педагогічні умови і механізми розвитку моральної саморегуляції майбутніх учителів в умовах вищого навчального закладу. На підставі досліджень виявлено, що в процесі формування моральної культури майбутніх учителів велику роль відіграє сім’я і найближче соціальне оточення. Аргументовано, що серед майбутніх учителів існує певна обмеженість у сприйнятті різноманітних моральних норм і усвідомленні соціокультурної необхідності їх дотримання. Зроблено висновок, що процеси морального саморозвитку і саморегуляції поведінки майбутніх учителів можуть бути ефективними за умови, якщо вони опосередковуються комплексним впливом на їх внутрішній духовний світ, систему цінностей, уявлень, переконань та сенсожиттєвих орієнтирів.
23
Pavlyshyn, L. G. "Володимир Винниченко про духовну кризу суспільства як результат нівелювання людини". Grani 19, № 2 (28 січня 2016): 117–21. http://dx.doi.org/10.15421/1716033.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено погляди В.Винниченка щодо стану тогочасного суспільства, проаналізовано причини духовного занепаду людини, з’ясовано шляхи подолання дисгармонійного стану особистості. Автор виявляє спільність поглядів представників некласичної доби філософування, а саме Ф.Ніцше, В.Винниченка, М.Хайдеггера, С.К’єркегора. Ключові проблеми, пов’язані із відчуженням людини, її нівелюванням, розглядаються з позиції співвідношення загального та одиничного, зовнішнього та внутрішнього, раціонального та ірраціонального. У дослідженні проаналізовано ставлення людини до проблеми життя і смерті, вічного і кінцевого як її незмінних атрибутах, що змушують замислюватися над сенсом буття, щастям тощо, продемонстровано специфіку подолання мислителями людської дисгармонійності та внутрішньої спустошеності. У своїх творах В.Винниченко зазвичай відображає внутрішній світ героїв, прагне якомога повніше показати психологію людини, її ставлення до життя і смерті, добра і зла, її роздуми про суть людського буття. Зосереджуючи увагу на проблемі людини, її призначенні у світі, Винниченко доводить, що вона не йде сліпо за своєю долею, а має право на вибір, боротьбу і смерть. В основі його філософсько-етичного світогляду – непокірність людини, її стійкість до життєвих випробувань.
24
Chebotarenko, Olga. "Специфіка музичного мислення у контексті піаністичної діяльності". Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 30–41. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-30-41.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження — виявити особливості музичного мислення якфундаментального для виконавської (піаністичної) діяльності. Мето-дологія дослідження — полягає у застосуванні психологічного підходу,системного для дослідження музичного мислення як когнітивного акту,функціонального для виявлення багаторівневої структури музичноготексту, методу узагальнення для формулювання висновків. Зазначениметодологічний підхід дозволяє виявити складність, багаторівневістьта багатоаспектність проблеми музичного мислення, розглянути струк-туру музичного мислення, виявити особливості мислення музиканта-ви-конавця та композитора. Наукова новизна — полягає у розширенні мето-дів вивчення особливостей музичного мислення у контексті піаністичноїдіяльності. Висновки. Вивчення специфіки музичного мислення як фунда-ментального для композиторської, виконавської та педагогічної діяльності дало можливість зробити висновок, що діалог, який стає можливимміж виконавцем і композитором завдяки музичному тексту, дозволяє нетільки занурюватись у глибини композиторської поетики, але й реалі-зовувати свій внутрішній світ музиканту-інтерпретатору. Але такийдіалог стає можливим лише за умови готовності музичного мислення ви-конавця сприймати інформацію, яка зашифрована в композиторськомутексті. З музичного мислення розпочинається процес вивчення компози-торського твору і закінчується під час концертного виконання.
25
Крамська, Світлана, та Олександр Руденко. "ЗНАЧУЩІСТЬ ХУДОЖНЬО-ТВОРЧОГО РЕСУРСУ У ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННІ ВОКАЛІСТА: МИСТЕЦЬКО-ІСТОРИЧНИЙ ПОГЛЯД". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології, № 8(102) (27 жовтня 2020): 457–67. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.08/457-467.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкривається сутність поняття «художньо-творчий ресурс», висвітлюються історичні аспекти виникнення даного феномену як особливого явища в мистецтві. Робота розкриває природу досліджуваного феномену й висвітлює основні мистецькі площини, у ракурсі яких слід розглядати його зміст і сутність: у художньо-творчій, що розкриває внутрішній духовний світ вокаліста, його почуття, уявлення та систему цінностей; у технічно-виконавській, пов’язаній безпосередньо і вокальним апаратом вокаліста-виконавця і його виконавськими можливостями. Розглянуто головні дієво-творчі позиції художньо-творчого ресурсу, визначено його важливість у контексті підготовки майбутнього вокаліста і його подальшого професійного становлення, окреслено значимість та унікальність досліджуваного феномену у практиці сучасної вокальної школи.
26
Широких, А. О. "САМОПІЗНАННЯ ЯК ПЕРЕДУМОВА ЕФЕКТИВНОСТІ ЖИТТЄВОГО ПРОЕКТУВАННЯ ЮНАКІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 11 (26 жовтня 2019): 183–88. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.33.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відображаються результати теоретичного дослідження феномену «самопізнання» як передумови ефективності життєвого проектування юнаків. Проведено аналіз категорії у філософській та психологічній науці, визначено основні підходи до розуміння його змісту. Здійснений аналіз наукових концепцій розкриває сутність феномену, його змістових характеристик, значення для саморозвитку і самопобудови юнака. Перераховано шляхи, техніки та методи самопізнання, які безпосередньо або опосередковано допомагають заглянути у внутрішній світ. Розкрито взаємозв`язок самопізнання з категоріями самооцінки, Я-образу, Я-концепції, самосвідомості, самодетермінації, довіри до себе. Наведено таблицю рівневої взаємозалежності довіри до себе та проектування. Результовано, що лише на базі комплексного самопізнання формується проект із влучного життєвого цілеутворення, багатий на ефективність його реалізації та високу результативність.
27
Конотопець, Євгенія. "СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИХ ЗРУШЕНЬ: КЕЙС СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД)". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 227–39. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-227-239.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний світ невпинно розвивається. Прогрес у всіх сферах людського життя досяг небаченої раніше швидкості. Наприклад, ринок тех- ніки та технологій повністю оновлюється за 5 років. Для підтримання тако- го рівня прогресу глобальне суспільство створює різноманітні концепції і стратегії. Саме вони є орієнтиром для кожного, хто бажає ефективно розви- ватися. Концепція сталого розвитку наразі є провідною для більшості країн світу. Саме вона визначає напрями подальшого розвитку держав, їх політи- ку на міжнародній та внутрішній арені, закони, які вони приймають, тощо. Вкорінена ця концепція не лише на державному рівні, нею керуються й ор- ганізації при плануванні своєї діяльності, а також звичайні люди у своєму повсякденному житті. Метою статті є розгляд особливостей стану україн- ського суспільства та вироблення нової стратегії сталого розвитку для Укра- їни. У процесі аналізу українського суспільства використовувалися теорії класиків соціологічної та психологічної думки: Т. Парсонса, О. Шпенглера, П. Штомпки, К. Юнга. За їх допомогою було проаналізовано українську суспільну сучасність та виявлено теоретичне підтвердження можливості успішного розвитку країни. Також було встановлено відповідність законо- давства України до цілей сталого розвитку. Це дало можливість отримати реальну картину дійсності українців та запропонувати можливу стратегію сталого розвитку країни, стратегію культурного розвитку, яка дасть можли- вість суспільству якісніше дотримуватися визначених цілей та прогресувати в сучасному “світі змін”. Більш глибоке вивчення проблеми дало змогу на прикладі діяльності та державної політики таких держав, як Америка, Пів- денна Корея, Казахстан показати доцільність запровадження запропонова- ної стратегій. У ході роботи було сформовано пропозиції щодо подальшої діяльності країни згідно зі стратегією культурних змін.
28
Андреєва, О. "ВИХОВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНОЇ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ У ФОРМУВАННІ ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКОЇ ЦІННОСТІ – ЛЮБОВІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 6–14. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-6-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтована ідея, що художня література наділена великою силою виховного потенціалу. Література є одним із найголовніших чинників впливу на формування та виховання загальнолюдських цінностей та якостей людини у будь-якому віці. Особливий інтерес представляє проблема виховання за допомогою сучасної зарубіжної літератури такої загальнолюдської цінності, як любов. У статті розглянуто цю цінність як зацікавленість та прагнення до культивації у своїй свідомості таких чеснот, як добро, духовність, творення, прийняття себе та іншої людини. Література – це віддзеркалення дійсності, особливостей суспільства країни, мислення та звичок народів. Письменник, митець споглядає та відтворює дійсність середовища через призму свого сприйняття у творі. Літературний твір – це засіб комунікації автора, представника суспільства, народу окремої країни з читачем. Значна роль в процесі формування студентської молоді належить засобам художньої літератури. Високий виховний потенціал художньої літератури та сучасної зарубіжної літератури обумовлений специфікою її змісту, засвоєння якого розвивається особистістю та збагачує її внутрішній світ знаннями духовних цінностей, переживаннями їх смислової значущості. Таким чином, ми, занурюючись у світ, що його зображує митець, сприймаємо, відчуваємо емоції, думки, настрої, тенденції та проблеми розвитку або деградації людини, представника суспільства, нації, носія менталітету. Мета статті – дослідити виховний потенціал сучасної зарубіжної літератури щодо виховання любові.
29
Dmytrenko, V. I. "Джерела дослідження повсякденної культури українських остарбайтерів". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 227–37. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-227-237.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена характеристиці джерел дослідження повсякденної культури окремої спільноти громадян України, котрі в роки Другої світовоївійни перебували на примусовій праці в нацистській Німеччині й належали до категорії остарбайтерів. Вказано на місцезнаходження джерел. Проаналізовано актові джерела – офіційні акти німецьких органів влади та офіційні акти радянських органів влади. Розкрито значення періодичної преси для висвітлення повсякдення остарбайтерів. Значну увагу приділено оглядові джерел особового походження: спогадам (мемуарам), інтерв’ю (усним свідченням), автобіографіям, щоденникам та приватному листуванню остарбайтерів. Охарактеризовано біографічні інтерв’ю учасників подій, що містять найбільш комплексну інформацію про перебування у Третьому Рейху українських громадян. Вони дають можливість розглянути глобальні проблеми на мікрорівні. Зроблено висновок, що саме остання група джерел містить найбільш комплексну інформацію про умови перебування у Третьому Рейху українських громадян та є найціннішою для дослідження їхньої повсякденної культури. Саме вони дають можливість розглянути глобальні проблеми на мікрорівні. Це, передовсім, дозволяє розширити наше уявлення про події, заглибитися до рівня їхнього сприймання окремими очевидцями і цілими поколіннями. Інформація, вміщена у джерелах особового походження, не лише доповнює офіційні концепції історичного минулого, а часто навіть стає альтернативою традиційному баченню примусової праці. Схарактеризовано фольклор українських остарбайтерів як особливий вид джерел, що дає можливість дослідити внутрішній світ остарбайтерів, їхній повсякденний побут, менталітет, емоційну напругу, настрої, творчу фантазію. Він показує способи адаптації українських примусових робітників до екстремальних умов, їхній духовний світ і психологічне самоствердження.
30
Morozova, Daria. "Антіохійська школа та її педагогічні метафори". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 2 (20 серпня 2020): 188–201. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.1.2.12.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні педагогічні метафори, які побутували в Антіохійській школі патристики. Дослідження засноване, насамперед, на матеріалі гомілій свт. Іона Золотоуста De inani gloria, Adversus oppugnatores vitae monasticae, In Matthaeum, Ad populum Antiochenum, а також на окремих творах Феодорита Кирського і Северіана Габальського. Ці твори проаналізовано крізь призму теорії метафори П. Рікера, докладені Н. Райтом та Р. Хейзом до вивчення життєсвіту релігійних громад. Такий аналіз допоміг виявити у творах Золотоуста та інших антіохійців співіснування двох основних педагогічних метафор різного походження. Метафора чистого аркушу, що походить з трактату Аристотеля De anima, розглядає процес освіти в категоріях активного формування педагогом ментальності вихованця. У Золотоуста ця метафора набуває вигляду складного палімпсесту, де первинний текст постійно записується новими шарами, редагується і відновлюється знову. До цього процесу взаємного навчання і редагування свт. Іоан закликає усіх своїх слухачів. Натомість метафора фортеці, укорінена в Павловій антропології і в Платоновій теорії анамнезису, імплікуючи значно більшу самодостатність особистості, застерігає від надмірного педагогічного конструктивізму. Ця парадигма представляє людський ум (νους) як храм або місто, збудоване за Божим задумом, що розвивається за законами, закладеними Творцем. Завдання педагога в такому сценарії – радше оберігати тонкий і складний внутрішній світ дитини від примітивної логіки оточення, щоб не перешкоджати її природному розвитку за Божим задумом. У Золотоуста, Феодорита та інших антіохійців співіснують обидві метафори, але метафора чистого аркушу – переосмисленого як палімпсест – докладається радше до просвіти дорослих християн, тоді як метафора фортеці застосовується стосовно виховання дітей.
31
Помиткін, Е. О., та Л. В. Помиткіна. "ДУХОВНЕ ПРОБУДЖЕННЯ ЯК ВЕРШИННА ПОТРЕБА ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.1) (28 вересня 2021): 137–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-137-148.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуалізується проблема духовного пробудження особистості на сучасному етапі розвитку людства. Наводяться ідеї духовного пробудження у поглядах релігійних діячів, філософів, психологів і педагогів. Розглядаються психологічні механізми розгортання цього процесу в онтогенезі, серед яких ідентифікація з особистістю, яка має високий духовний потенціал; децентрація як здатність звільнятися від егоцентризму та врахування потреб інших; рефлексія, що зумовлює здатність звертати увагу на свій внутрішній світ і досвід; трансценденція, що пов’язана з вершинними переживаннями особистості, прагненням до абсолютного, досконалого, ідеального; усвідомлення буттєвої єдності, що дає можливість особистості осягнути себе часткою єдиного цілого – людської спільноти, природи, Всесвіту.
На основі результатів біографічного аналізу життєвих шляхів духовних подвижників у історії людства виокремлюються психологічні закономірності духовного сходження особистості, зокрема, детермінованість духовного пробудження духовними ідеалами, смислами та цінностями, засвоєними у ранньому дитинстві; замислення в роки раннього дитинства над глобальними світовими проблемами, серед яких життя і смерть, багатство й бідність, знедолені та ображені діти; зустріч з особистістю – носієм високого духовного потенціалу, що стає доленосною; зумовленість духовного пробудження інформаційним поштовхом внаслідок читання певної книги або важливих життєвих подій, втрат, що змушують замислитися над сенсом життя.
Робиться висновок про необхідність створення психолого-педагогічних умов, сприятливих для духовного пробудження молоді в системі сучасної освіти. Окреслюються психолого-педагогічні умови, сприятливі для актуалізації психологічних механізмів духовного пробудження молоді.
32
Сбітнєва, О. Ф. "ІСТОРИКО-ГЕНЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ЕСТЕТИЧНОГО РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ ЗАСОБАМИ МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 191–98. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-191-198.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується історико-генетичний аспект проблеми естетичного розвитку особистості засобами музичного мистецтва. Автор наголошує, що задовго до нашої ери у Греції, Римі, Китаї, Візантії та інших країнах світу музика, як один з найбільш емоційних видів мистецтва, вважалась найбільш важливим засобом впливу на внутрішній світ дитячої особистості й використовувалась у вихованні та навчанні.
В різні історичні епохи музично-естетичне виховання займало значне місце у суспільному житті та входило в систему виховання особистості. В Давній Греції вважали музичне виховання важливою умовою формування гармонійної особистості за допомогою ладу, ритму, мелодії. В епоху Середньовіччя вважалось, що музика може виховувати моральність, пом’якшувати характери, запобігати провинам. В епоху Відродження музика оспівувала людську особистість, пробуджувала інтерес до внутрішнього світу.
Зазначено, що український народ набув величезного досвіду в галузі музично-естетичного виховання. В Україні кожна історична епоха була пов’язана з проблемою музично-естетичного виховання. Автор статті підкреслює значущість творчості та педагогічної діяльності українських композиторів у розвитку музично-естетичної думки. Підкреслено, що музичному мистецтву належить особлива роль в естетичному вихованні, залучення до якого не лише розвиває художній потенціал, а й мобілізує усі духовні ресурси особистості.
Автор статті зазначає, що історичний огляд проблеми естетичного виховання засобами музичного мистецтва дозволяє зробити висновок, що музика, з усім різноманіттям її жанрів, форм та образів, завжди була важливим засобом естетичного виховання дітей і молоді
Ключові слова: естетичне виховання, музично-естетичне виховання, музично-естетична думка, особистість, музична творчість, музичне мистецтво, музика, педагогічна діяльність, український народ, українська культура.
33
Ревенко, Світлана. "Адаптація та психометричний аналіз методики «Особистісної і соціальної ідентичності» В. Урбанович". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 1(51) (2020): 186–99. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-51-1-186-199.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є адаптація методики «Особистісної і соціальної ідентичності»В. Урбанович до вибірки дослідження студентської молоді та її психометричний аналіз. Методи. Для досягнення мети було проведене дескриптивний аналіз (М – середнє арифметичне значення; SD – стандартне відхилення) з подальшим розрахунком надійності за внутрішньою узгодженістю за критерієм альфа Кронбаха. Результати. проведений психометричний аналіз методики «Особистісної і соціальної ідентичності» В. Урбанович показав, що сім шкал із восьми підтвердили свою надійність за внутрішньою узгодженістю, це шкали Служба (робота), Матеріальне положення, Здоров'я, Сім'я, Оточення, Майбутнє, Суспільство.Шкала Внутрішній світ її надійність за внутрішньою узгодженістю не підтверджено. Її перетворено у додаткову шкалу, яка отримала назву Особистісний розвиток і показала гранично припустимий рівень надійності за внутрішньою узгодженістю. Висновки. Методика «Особистісної і соціальної ідентичності» В.Урбановіч підтвердила свою надійність за внутрішньою узгодженістю і може бути використана для проведення дослідження та подальших розрахунків за шкалами: Служба (робота), Матеріальне положення, Здоров'я, Сім'я, Оточення, Майбутнє, Суспільство.
34
ЄЛДІНОВА, Світлана. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В ІГРОВІЙ ФОРМІ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (13 квітня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема розвитку мовленнєвих навичок старших дошкільників є однією з найважливіших у системі дошкільного виховання. Ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини й народу загалом. За допомогою мовних засобів людина виражає себе, свій внутрішній світ, світобачення, свій естетичний, етичний, світоглядний та інтелектуальний розвиток. Вироблення в дошкільників навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлення в усній формі – основне завдання, яке постає перед закладом дошкільної освіти. У дитини старшого дошкільного віку вдосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного вживання граматичних форм, що виявляється в критичному ставленні до власного мовлення і мовлення інших людей. У дошкільному віці мовлення дитини виконує функцію спілкування, пізнання світу, планування власних дій та спільної діяльності. Дитина володіє здебільшого розмовним стилем усної української мови. Мовлення є головним фактором соціалізації дітей не лише в дошкільному закладі, а й за його межами. Оскільки дошкільний вік характеризується тим, що провідною діяльністю дитини є ігрова, то саме гра стимулює мовлення дошкільників. Використання різноманітних ігор під час навчання та вільного часу дітей сприяє своєчасному розвитку, зокрема, мовлення. Мовленнєво-ігровою є діяльність, яка потребує застосування набутих раніше знань, мовленнєвих навичок та вмінь. Характерною ознакою цієї діяльності є усвідомлення дітьми побудови ігрового сюжету. Для дітей гра зі словом є не лише цікавим, а й корисним для її розвитку процесом. Мовленнєві ігри спрямовані на правильну вимову, уточнення та закріплення словника, на загальний розвиток мовлення. Дошкільнята вчаться висловлювати власну думку, знаходити компроміс з однолітками, робити висновки. Разом із розвитком мовлення діти стають упевненішими, зникає сором’язливість, напруженість, скутість. Гру слід використовувати під час мовленнєвого розвитку, що виявляється в дитячій діяльності й яка пов’язана зі спілкуванням. Використання дидактичних ігор у дошкільних закладах досить розповсюджене. Їх використовують не лише на заняттях, а й під час прогулянок та у вільний для дітей час. Орієнтація на ігрову діяльність, прийоми та ігрові форми важливо включати в навчальну роботу. Особливого значення набуває поєднання гри з навчальною діяльністю в старшій групі дошкільного закладу, оскільки відбувається перехід від ігрової діяльності до навчальної.
35
ЯРЕМЧУК, Н. В., та Н. Л. ПАВЛЮК. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ ОПОВІДАННЯ Е. ПО «ЧОРНИЙ КІТ»". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (16 лютого 2022): 192–99. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.28.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються особливості психологізму в оповіданні Едгара По «Чорний кіт». У результаті аналізу було доведено, що у творі домінує внутрішній монолог, насичений різними стилістичними фігурами (риторичні оклики, інверсії, три крапки), що надають оповіді зловіщого тону та підсилюють психологічний стан персонажа. Автор використовує ретроспективні засоби (спогади, рефлексії), описуючи драматичні та психологічні аспекти твору – вбивство кота, а пізніше – і вбивство дружини. Едгар По зосереджує увагу на роздвоєності особистості та перетворенні на жорстокого вбивцю під впливом «демона» в образі кота. Провідні концепти, які окреслюють екзистенційну парадигму оповідання, – це страх, самотність, смерть і тривога. Ключовою концепцією життя протагоніста є «межова ситуація» («хронотоп порога»), яка безпосередньо пов’язана з вбивством кота та дружини. Психологічна насиченість твору пов’язана з виділенням певних екзистенційних категорій: смуток, страх, смерть, самотність, туга тощо, серед яких домінуючим є екзистенціал страху. Психологічні засоби розкриття страху – це саморефлексії головного героя, які сприяють роздумам про життя, та спогади минулого. Поглиблення психологічної та педагогічної основи оповідання Едгара По «Чорний кіт» простежується через зображення процесу деградації головного героя, проникнення у його внутрішній світ, з’ясування екзистенційних вимірів буття. Оповідання Едгар По «Чорний кіт» – це мініатюрна історія, у якій вміщено цілий ряд різних жанрів: жах, трилер, містику, кримінал, детектив та щось психологічне на межі психіатричного. Письменник використовує дуже широкий спектр засобів психологічного аналізу, що є показником не лише особливостей світогляду автора, а й важливого складника його письменницької майстерності. І всі ці засоби психологізації взаємно підсилюють одне одного, щоб передати всі сторони життя людини, її найпотаємніші глибини.
36
ФЕХРАТЛИ, Сатіба Ефенді. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ВЧИТЕЛІВ У СТРУКТУРІ ПРОФЕСІЙНОГО «Я»-ОБРАЗУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 3 (52) (21 лютого 2022): 167–73. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2021.3.24.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті послідовно розглядаються психологічні особливості динаміки професійної самосвідомості вчителів у структурі професійного «Я»-образу. Вчителі опитувалися у групах, а самооцінка вчителів вивчалася з допомогою методу ранжування. Було проведено відбір якостей, які подобаються вчителям з різним досвідом роботи, та оцінка цих якостей у собі. Значимість важливих якостей вчителя у професійній діяльності на різних етапах професійного розвитку оцінювалася балами. Проведено розподіл позитивних відповідей на анкету про професійну самосвідомість учителів з різним стажем роботи, результати відображені в таблиці. За результатами отриманих даних проаналізовано узагальнені психологічні профілі досліджуваних груп учителів. Результати ще раз показали, що відсутність взаємовпливу між статевою приналежністю та професійним «Я»-образом у структурі самосвідомості вчителів-жінок знижує самоактуалізацію особистості. Вчителі зі стажем роботи від 1 до 5 років мають вищий відсоток у блоці «Розуміння мети педагогічної діяльності». Дещо нижчий відсоток позитивних відповідей у блоці «Задоволеність успіхами в освоєнні педагогічної професії». Виявлено відмінності у відповідях, отриманих в анкеті професійної самосвідомості вчителів з різним стажем роботи. На становлення професійної самосвідомості впливають не лише певні професійні якості, а й внутрішній духовний світ учителя, його соціальне середовище, загальні тенденції розвитку системи освіти країни та світу, а також інноваційні процеси у підготовці до навчання та виховання молодого покоління. Важливою є також загальна духовна атмосфера, що наявна у суспільстві, відносини між поколіннями, етнічна ідентичність та соціально-політичні структури управління, що впливають на розвиток усіх сфер життєдіяльності, у тому числі системи освіти.
37
Осадча, Н. О. "ДУХОВНЕ І КУЛЬТУРНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ В СУЧАСНОМУ ПЕДАГОГІЧНОМУ МИСЛЕННІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 91, № 4 (30 вересня 2019): 123–33. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2019-91-4-123-133.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються питання, пов’язані із взаємодією духовних та культурно-психологічних чинників в сучасному педагогічному мисленні, що є актуальним для виховання учнівської молоді в епоху новітніх технологій. В минулому культурна психологія, як і культурно-історичні теорії, звертала увагу на «Я-концепцію» та соціальний характер особовості. Вчені ХХ ст. наблизилися до моральних основ розвитку дитини та зупинилися перед духовними чинниками, які мають непересічне значення для формування особовості.
В статті наголошується на тому, що поза полем соціально-психологічних досліджень ще залишаються питання, пов’язані з духовним розвитком дітей та підлітків. Не вивчався вплив духовного на процес інституціоналізації особовості. Не зверталася увага на те, що духовне, а не душевне формує внутрішній світ людини. Тому автор акцентує увагу на тому, що внутрішні духовні сили, поєднані з вірою, надією і любов’ю, роблять людину, в тому числі і підлітків, щирими, добрими і справедливими, такими, як цього вимагає етнокультурний спадок українського народу.
Батькам, як це зроблено в європейських країнах, має бути надане право вимагати від школи відповідного релігійного виховання своїх дітей; учні повинні мати можливість вибору між предметами духовного спрямування, які вивчаються в державних загальноосвітніх школах України. Церква разом із громадянським суспільством теж має нести відповідальність за духовне виховання та зміст навчання дітей і підготовку вчителів. Вони б мали спільними зусиллями виробити спільні програми формування світогляду дітей в умовах впливу на них новітніх технологій. В кожному конкретному випадку програми мають бути просякнуті загальноприйнятими духовними істинами і вибудовувати модель людини, яка буде жити й працювати в середині і кінці ХХІ ст.
Ключові слова: учнівська молодь, самотність, духовний розвиток підлітків, педагогічне мислення, культурна та культурно-історична психологія.
38
Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.
Повний текст джерелаАнотація:
Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.
39
Меняйло, Н. В. "ВІЛЬНИЙ НЕПРЯМИЙ ДИСКУРС ЯК ЗАСІБ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРСОНАЖА В РОМАНІ О. СОЛЖЕНІЦИНА «У КОЛІ ПЕРШОМУ»". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, № 71 (2020): 56–63. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.09.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано приклади вільного непрямого дискурсу (ВНД) в романі О. Солженіцина «У колі першому», що характеризують образи персонажів. Розглянуто визначення цього типу оповіді та його мовленнєвого реалізатора – невласне прямого мовлення (НПМ). Відзначено монологічну природу такого дискурсу в межах діалогічного мікротексту, його поліфонію, що складається з окремих голосів персонажів-оповідачів під контролем автора, який втручається в чужу оповідь через філософські вставки, афористичні репліки, предметні ремарки, часто марковані іронічними елементами. Акцентується також на концептуальному компоненті ВНД, репрезентанти якого відповідно до авторських інтенцій та стратегії оповіді виявляються в НПМ героїв роману. Поряд із цим з’ясовується, що в межах лінгвостилістичного аналізу роману «У колі першому» відзначаються такі складники, як автобіографічний, тематичний, персонажний, концептуальний, текстологічний (мовленнєвий). Вони досліджуються з метою не лише розкриття специфіки словесно-естетичної та структурно-стилістичної організації твору, але й більш повного й точного розуміння його ідейно-художнього змісту. Це пов’язано й з авторською орієнтацією на розуміння читача та його асоціативне сприйняття, що ставить роман цього автора в коло найвидатніших у російській літературі. Зроблено висновок, що форма НПМ характеризує не лише внутрішній світ персонажа-оповідача, але й авторську стратегію оповіді та загалом ідіостиль письменника.
40
Гребенюк, Т. В. "МЕХАНІЗМИ НАРАТИВІЗАЦІЇ СЕМІОТИЧНИХ КОДІВ ЖИТЛА В РОМАНІ СОФІЇ АНДРУХОВИЧ «СЬОМГА»". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 1 (17 вересня 2021): 224–30. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2021-1-31.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються механізми наративізації семіотичних кодів житла в романі Софії Андрухович «Сьомга». Образи помешкань нараторки- протагоністки розглядаються в контексті редуплікації в них сутності центрального наративу роману – історії втручання чужого в індивідуально- особистісну, зокрема тілесну, сферу протагоністки. Методологія аналізу поєднує семіотичні й наратологічні підходи до тексту та ґрунтується на працях А.Дж. Греймаса, С. Сневарра, А. Арбантес, Н. Городнюк, Р. Савчук, Ф. Штейнбука та інших науковців. Паралель між тілом і помешканням оцінюється як засаднича для індивідуального стилю С. Андрухович. Кожна новела у складі роману «Сьомга» містить образи помешкань, які семіотизують аспекти особистісного становлення нараторки й пов’язані з формуванням і рефлексією її тілесності в аспекті пошуку меж між собою та іншим. Описані будівлі впливають на сприймання оповіді читачем, втілюють семіотичні коди, значущі для сприйняття центрального наративу, реалізуючи в такий спосіб сугестивну функцію художньої літератури. У новелі «Володар світла, повелитель води» таку функцію виконує локус усамітнення – квартира протагоністки в «хрущовці», за якою стежить сантехнік Кухарук. У новелі «Кров» центральний наратив редуплікується через семіотику обставленої дзеркалами спальні і хисткої «хатки» біля моря. У новелі «Райський сад і прилеглі території» формування дитячої психіки протагоністки семіотизується через локуси «дурдому», «стройки» та «дитячого садку» як місць перманентного приниження. У новелі «Морські розбійники та діва Марія» квартира протагоністки асоціюється з її тілом, а пограбування житла виступає семіотичним аналогом зґвалтування оповідачки. У новелі «Диявол ховається в рисі» описані помешкання протагоністки є тимчасовими подібно до необов’язкових стосунків із неприємним їй хлопцем. Остання новела «Я хочу пізнати твій внутрішній світ» розглядається як абсурдистське втілення насильницької експансії чужого в життя протагоністки, де розтин тіла дівчини Кухаруком виступає метафорою, що поглиблює ідею згубності втручання у світ іншого.
41
НАУМЕНКО, Наталія. "УТРАЧЕНА ТА ЗНАЙДЕНА СТОРІНКА УКРАЇНСЬКОГО ВІЛЬНОГО ВІРШУВАННЯ: ПОЕЗІЯ 1940–1950-Х РОКІВ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 45 (23 вересня 2021): 295–305. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.45.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на значному теоретичному та ілюстративному матеріалі окреслено особливості вільного вірша в українській материковій і діаспорній поезії середини ХХ ст. (1940–1950-ті роки), позначеної домінуван- ням метричних форм. Зміст верлібрового твору, якому автор надає рис того чи того жанру (медитація, пейзаж, сон, спогад тощо), переносить семан- тичні акценти із зовнішнього на внутрішній світ. Важливим тут є й сти- лістичний чинник, з огляду на стрімкі зміни в індивідуальній манері письма поетів, спричинені реаліями суспільного, політичного та культурного життя нашої країни в середині ХХ ст. Завдяки поодиноким, але прикметним поетичним досягненням у верлі- бристиці тієї доби стало можливим усунути «білі плями» у дослідженні її розвитку. Це й зумовило актуальність роботи та її мету – виявити особливі риси українського верлібру 1940–1950-х років у зіставленні з метричною пое- зією окремого автора. Так, у віршах поетів материкових (Павло Тичина, Андрій Малишко, Федір Потушняк) та діаспорних (Михайло Орест, Леонід Мосендз, Євген Маланюк) очевидними є виразні переходи від раннього модернізму (неоромантизму та символізму) до паростків постмодерного стилю інколи навіть в одному творі. У 1940–1950-х роках дедалі потужніше виявляється сакральний, зокрема містичний, елемент ліричної оповіді, показаний через природні та релігійні концепти. Метафору «храм природи», де головним обрядом є поетична творчість, оприявнено в медитативних інтонаціях, завдяки яким українські культурні архетипи інтегруються у загальнокультурний макрокосмос. Віль- новіршові картини світу кожного автора постають на основі синтезу жан- рово-стильових, образних, композиційних домінант і поєднуються концептом свободи як можливістю вільного добору зображально-виражальних засобів. Такий підхід визначає іманентність верлібру української поезії завдяки нерів- номірним ритмам, якими уособлено порухи душі поета.
42
Ногачевська, Інна, та Ернест Івашкевич. "ПСИХОЛОГІЧНІ ТРАДИЦІЇ ЩОДО ПРОБЛЕМИ РОЗУМІННЯ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ". Психологія: реальність і перспективи, № 14 (1 квітня 2020): 187–93. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi14.168.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті окреслено напрями дослідження розуміння тексту з психологічної точки зору. Описано процес розуміння текстового матеріалу в парадигмі різних психологічних теорій інтелектуальної діяльності. Виокремлено рівні розуміння тексту. Зазначено, що розуміння в психології – один із пізнавальних процесів, що являє собою розкриття реально наявних, істотних зв’язків предметів і явищ об’єктивної дійсності. Визначено, що прихильники психолінгвістичного підходу розглядають розуміння як побудову проекції тексту. У межах цього напряму досліджується розуміння тексту як ієрархія предикатів або ієрархія інформативно-цільових блоків, розрізняються макро- та мікроструктура тексту. Основною закономірністю розуміння тексту є здатність інформації до згортання, у процесі якого здійснюється переведення її у внутрішнє мовлення. При цьому найвищий ступінь розуміння повідомлення, на думку вченого, характеризується можливістю вільного викладу суб’єктом зрозумілої йому інформації власними словами, а це є можливим лише за умов переведення сприйнятої інформації у внутрішній код адресата.
Показано, що визначальною ознакою когнітивного підходу до вивчення розуміння стало положення про те, що мова є лише незначною частиною цілісного явища, яке мовці намагаються пізнати. Процес пізнання відбувається на основі комплексної взаємодії процесів пам’яті, фізіологічних властивостей людини, її знань про світ, соціального контексту висловлювань, способів взаємодії всієї діяльності особистості загалом та організації всіх типів знань зокрема. Визначено, що розуміння має рівневий характер. Автори статті виокремлюють три основних рівні розуміння. Перший рівень – «фіксація знакових форм», тобто їх впізнавання; другий рівень – визначення або виявлення соціальної значущості контексту; третій рівень – виявлення особистісного сенсу, тобто виявлення оцінного ставлення та переживання певного емоційного стану щодо цього. Поетапний перехід від матеріального контексту через предметне і смислове значення до оцінки і переживань (від зовнішньої форми – до внутрішньої, від соціального значення – до особистісного смислу) і є власне розумінням. Таке тлумачення розуміння знаходиться у відповідності з прийнятим на сьогодні в психології уявленням щодо смислове розуміння тексту.
43
Hirlina, N. Y. "Духовна культура та процес соціалізації". Grani 19, № 3 (19 лютого 2016): 32–36. http://dx.doi.org/10.15421/1716056.
Повний текст джерелаАнотація:
Культура у своєму духовному вимірі надає смисли людському буттю у всій тотальності його проявів. Духовно-продуктивна діяльність забезпечує формування духовних цінностей, а духовно-практична діяльність стосується опанування людиною та соціальними групами накопичених людством духовних цінностей у процесі власного культурного розвитку. Саме другий процес лежить в основі соціалізації підростаючого покоління і має найбільше значення для формування духовної культури молоді. Його результатом є набуття молоддю духовного досвіду, розвитку ціннісних орієнтацій, духовних потреб і духовних почуттів. Сутністю духовної культури є набування сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів, що здійснюється на основі трансформування універсуму зовнішнього буття у внутрішній світ особистості. В основі соціально-філософського дискурсу дослідження духовної культури молоді має лежати проблематика взаємозв’язку та взаємодетермінації особистісного духовного розвитку та духовного життя суспільства загалом. Саме соціальний вимір фено- мена духовної культури як наслідок взаємодії особистості та суспільства має знаходитися у центрі соціально-філософського аналізу. У межах соціально-філософського дискурсу духовна культура особистості має аналізуватися як процес набування людиною людського через інтеграцію до соціального простору свого буття. Розкриваючи соціально-філософський зміст поняття духовної культури як чинника соціалізації, слід насамперед підкреслити його системостворюючий стосовно суспільного розвитку потенціал.
44
Петренко, Оксана Борисівна. "РОЛЬ ТЕОРІЇ ДОМІНАНТИ О. УХТОМСЬКОГО (1875–1942) У РОЗВИТКУ КОМПЛЕКСНОЇ НАУКИ ПРО ЛЮДИНУ". Інноватика у вихованні, № 9 (10 червня 2019): 6–16. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.127.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано спадщину видатного ученого Олексія Олексійовича Ухтомського, філософсько-світоглядна концепція якого про людину не лише підводить підсумки накопичених знань й отриманих результатів, але й визначає перспективи подальшого розвитку комплексної науки про людину. Доведено, що вчення О. Ухтомського про домінанту належить як фізіології, так і філософії та психології, а також стало підґрунтям окремих ідей кібернетики й синергетики. Схарактеризовано роль теорії домінанти у розвитку комплексної науки про людину: О. Ухтомський погодив її з фундаментальними питаннями людського буття й пізнання, її особистої соціальної сутності, поширив теорію на найбільш складні форми психічного відображення дійсності й духовного життя особистості, визнав її потужним системотворчим фактором у комплексному науковому описі найбільш складної живої системи – людини. З’ясовано, що О. Ухтомським розроблена струнка концепція людини, побудована на новому синтетичному підході до природи людини, на стику природничо-наукових і гуманітарних знань, що дало можливість ученому органічно пов’язати природничо-наукові уявлення про поведінку й психіку людини із законами моральної поведінки людини у світі, що виводять зміст і сенс життя людини за її чисто фізіологічні, природні межі. Учений довів, що людина – істота не тільки біологічна, але й історична та соціальна, вона включена у суспільну взаємодію й у процес зміни поколінь, і цим багато в чому визначаються її реакції на зовнішні виклики. Крім того, людина активна, має волю, здатна до цілеспрямованої діяльності, відносно вільна, і в міру цієї волі відповідальна. І, що дуже важливо, сприймає себе цілісно.
Розкрито якісно нове розуміння ученим «середовища» у контексті культури, яка об’єднує як індивідуальний внутрішній світ, так і колективне несвідоме, назване О. Ухтомським «досвідом батьків».
У статті доведено, що теорія домінанти О. Ухтомського може використовуватися у таких прикладних галузях, як психологія праці, спорту, медична психологія, педагогічна психологія тощо.
45
Кузнецова, Е. С. "СИСТЕМА ТОЧОК ЗОРУ ЯК СПОСІБ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПЕРСОНАЖА В ПОВІСТІ В.К. ЖЕЛЄЗНИКОВА «ОПУДАЛО»". Наукові записки Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди "Літературознавство" 4, № 94 (2019): 78–95. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1076.2019.4.94.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Взаємозв’язок між наративом художнього твору і системою образів є одним з важливих аспектів дослідження сучасної наратологіі. У статті зроблено спробу наративного аналізу системи точок зору, створеної В.К. Желєзниковим у повісті «Опудало». Мета дослідження – виділити й охарактеризувати різні точки зору, які формують образ головної героїні даного твору. Протягом розвитку сюжету твору точка зору на головну героїню змінюється. Її внутрішній світ, вчинки та поведінка аналізуються крізь призму сприйняття оповідача, її дідуся, однокласника, а також за допомогою передачі її власних переживань. Використовуючи методику аналізу точок зору, запропоновану В. Шмідом, ми виділили такі типи точок зору, представлені в повісті: однополюсна нарраторіальна, однополюсна персональна та різнополюсна. Було відзначено, що в характеристиці образу головної героїні з точок зору оповідача і Миколая Миколайовича простежується ніжне та дбайливе ставлення до дівчинки, яке виражається на рівнях сприйняття, оцінки та мови. Велике місце в оповіді твору займає розповідь героїні дідусеві про минулі події, які відбулися з нею. У цьому зізнанні дівчинка аналізує свої вчинки та почуття і таким чином транслює власну точку зору на себе. Точки зору однокласників і інших жителів містечка з приводу Оленки представлені в тексті «Опудала» спорадично. Про їхнє ставлення до дівчинки читач дізнається з розповіді самої героїні. Відсутність відношення городян до героїні може свідчити як про їх байдужість до дівчини, так і про свідому відмову автора включати їх негативні характеристики, які могли б негативно відбитися на образі Оленки. Таке рішення може бути пов’язано також із прагненням автора посилити виховну функцію, яку несе в собі твір для дітей. У роботі ми прийшли до висновку, що В.К. Желєзников розглядає образ дівчинки з різних точок зору для створення багатогранного портрета героїні та більш повного розкриття її внутрішнього світу.
46
Хортюк, Д. О. "ОСОБЛИВОСТІ ЛЕКСИКО-ТЕМАТИЧНОЇ ГРУПИ «ПОБУТОВА ЛЕКСИКА» У ТВОРЧОСТІ М.В. ГОГОЛЯ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 179–83. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-26.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню й аналізу особливостей лексико-тематичної групи «Побутова лексика», яка функціонує у творчості видатного письменника та світового класика М.В. Гоголя. Актуальність розвідки зумовлена тим, що нині значна частина слів, що становлять групу найменувань побутової лексики, ідуть на периферію мовної лексичної системи і зовсім забуваються носіями сучасної мови. У дослідженні розглядаються деякі особливості використання автором цієї лексичної групи, усередині якої виділяються такі підгрупи, як адміністративні відносини, відносини за родом діяльності, родинні стосунки, назви видів одягу, предмети господарського вжитку, найменування страв та напоїв. Пропонується пояснення того, чому письменник акцентує увагу на вживанні побутової лексики. Надаються характеристика та детальна оцінка кожній підгрупі основної лексико-тематичної групи «Побутова лексика». Аналізуються основні підходи та доцільність уживання «побутової лексики» у творчості М.В. Гоголя. Встановлено, що дослідження мови творів та їхніх художніх мовних образів одне з найбільш складних і трудомістких завдань у науці про мову. Художній твір багатогранний. Мова в цьому разі виступає як форма словесного мистецтва, як цілісна словесно-художня єдність, особливий тип естетичної, стильової, словесної структури, його вивчення тісно пов’язане не тільки з лінгвістикою, але і з літературознавством і естетикою. Доведено, що письменник прагнув до об’єктивності зображення дійсності, він розкривав суспільне життя, соціальне середовище і внутрішній світ людини в їхніх взаємних зв’язках і в гармонійній пропорційності. Склад лексико-тематичних підгруп вкотре підтверджує, що М.В. Гоголь намагався передати у своїй творчості дивовижний колорит народного життя. М.В. Гоголь, коли малював картини побуту, детально описував портрети своїх героїв, прагнув до всебічного зображення життя, звичаїв і характеру людини. Через мальовниче відображення реального побуту автор вдало поєднує гумор і романтичне ставлення до світу. Багатство змісту, чудова виразність художніх образів, неповторна своєрідність поетичного стилю роблять його твори глибоко оригінальними та самобутніми.
47
Терешенко Н. В. та Медвідь Т. А. "ПЛАСТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК КОМПОНЕНТ ПЕДАГОГІЧНОЇ МАЙСТЕРНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ-ХОРЕОГРАФА". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 50 (22 січня 2022): 138–47. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi50.316.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються педагогічна майстерність як аспект підготовки педагогів-хореографів. Авторами зазначено, що педагогічна майстерність – це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.Одним з важливих чинників педагогічної майстерності є реальна дійсність, життєві спостереження.Важливу роль відіграє здатність учителя, особливо вчителя-хореографа, проявляти свій внутрішній світ, зробити його чуттєвим і привабливим. Для передачі своїх почуттів учитель використовує жести, міміку, виразну позу, тобто індивідуальну пластику.Серед розмаїття професійно-культурного потенціалу майбутнього вчителя хореографії особливе місце належить пластичній культурі, яку ми відносимо до показників педагогічної майстерності.Пластична культура – поняття, що включає в себе знання про якості організму, навички й уміння, на основі яких при виникненні правильного самопочуття може виникнути органіка фізичних дій. Це поняття втілюється в гармонійності та виразності рухів і, що головне, у майстерному володінні тілом.Важливою характеристикою пластичності вчителя є її мелодійність. Почуття пластичності складається з навичок, які формуються в процесі «переживання» руху. Це означає, що рухи й жести повинні гармоніювати з його зовнішністю, мовою, відповідати темі й стилю спілкування, а не дратувати чи викликати кепкування. Перше, що привертає увагу учнів у пластиці вчителя, – це постава, а потім невербальні засоби спілкування – міміка, пантоміміка. Постава – це звичне положення тіла, коли людина стоїть, ходить, сидить. Складовою постави є поза. Поза – є важливою частиною загального враження про вчителя не тільки з точки зору емпатії, але й з точки зору його особистого стануУ процесі педагогічного спілкування пластична культура виконує такі функції: мотивуюча, мобілізуюча, атрактивна (притягальна) та інтерактивна. Комплексно всі ці функції повинні допомагати викладачеві впливати на соціально-психологічний механізм сприйняття його як особистості. Досліджуючи пластичну культуру вчителя хореографії, авторки визначили її головні структурні елементи: технічна майстерність, особистісні якості, художнє виконання.
48
Пилипишин, П. Б. "Обґрунтування ідей індивідуалізму в німецькій класичній філософії права". Актуальні проблеми держави і права, № 89 (29 квітня 2021): 75–81. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i89.3194.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті робиться спроба пошуку індивідуалістичних ідей у німецькій класичній філософії, яка є своєрідним підсумком філософсько-правової думки Нового часу та являє собою велику і найбільш впливову західноєвропейську течію. Найбільш відомими представниками цієї течії вважаються: І. Кант, Г. Гегель, І. Фіхте, Л. Фейєрбах, Ф. Шеллінг. Ці мислителі по-новому репрезентували багато світових, філософсько-правових проблем, у тому числі індивідуалістичних, адже відбулася переорієнтація з аналізу природу до дослідження людини. До цього часу індивідуалістичні проблеми не змогли вирішити ні емпіризм, ні раціоналізм, ні просвітництво, а тому саме з історії німецької класичної філософії починається вивчення людини, коли представники цієї філософії вперше усвідомили, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. Встановлено, що німецька класична філософія до аналізу взаємозв’язку людини і світу підходить якісно по-новому, розглядаючи людину, перш за все, як внутрішньо активну істоту, що впливає на світ і конструює його. Людина здатна до раціонального пізнання, а отже, вище світу природи і всього буття – така установка визначала духовну ментальність німецької класичної філософії. Виявлено риси, які були притаманні німецькій класичній філософії та які мали вплив на формування індивідуалізму, зокрема основні з них такі: зміщення акцентів з аналізу природи на дослідження людини, якій притаманні такі якості, як: вільнодумство, знання і вміння діяти зі «знанням справи»; твердження, що людина живе не у світі природи, а у світі культури; дослідження людської сутності, духовного життя людини, а не тільки людської історії; гуманність, гуманізм представляються як природна мета розвитку суспільства; людина здатна до раціонального пізнання, а тому вище світу природи і всього буття; розгляд індивіда як мети, а не як засобу; підкреслення важливості прагнення людини до власної духовної сутності та вивчення проблеми високої моральності індивіда; акцент на почутті власної гідності особистості; розкриття антропологічної, онтологічної і соціальної складової частини свободи; людина розглядається як внутрішньо активна істота, що впливає на світ і навіть конструює його; введення у філософію поняття об’єкта і суб’єкта пізнання, підкресливши при цьому активність суб’єкта, що пізнає тощо.
49
Іванашко, Оксана. "ФУНКЦІОНАЛЬНІ МЕЖІ ІНФАНТИЛЬНОСТІ В СИТУАЦІЇ ЖИТТЄВОЇ КРИЗИ". Psychological Prospects Journal, № 36 (30 грудня 2020): 100–112. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-36-100-112.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Стаття розкриває психологічний зміст функціональних меж інфантильності в ситуації життєвої кризи. Метою презентованого матеріалу є теоретичне обґрунтування та моделювання функціональних меж інфантильності в ситуації життєвої кризи.
Методи. В основу дослідження покладено теоретичні методи: аналіз і узагальнення наукових джерел з проблем вивчення інфантильності і переживання життєвої кризи та психологічне моделювання як відтворення сутності функціональних меж інфантильності в ситуації життєвої кризи.
Результати. Основними результатами дослідження є теоретична експлікація психологічного явища життєвої кризи та зазначення специфічної симптоматики прояву інфантильності особистості; запропоновано теоретичну модель функціональних меж інфантильності в ситуації життєвої кризи, у якій виокремлено чотири онтологічних поля переживання критичних ситуацій («вітальність», «окреме життєве ставлення», «внутрішній світ» та «життя як цілісність») та в кожному з них визначено функціональний зміст прояву інфантильності (впорядкування потреб, вибір оптимального способу досягнення, врахування внутрішньої узгодженості можливостей та рефлексивно-смислова консолідація життєвої реалізації). Зазначено, що основна проблема порушення функціональних меж інфантильності розпочинається у зоні вітальності, що призводить до загальної затримки переходу у рефлексивно-смислові зони життєвої реалізації особистості і відображається у незрілості комплексу «Я».
Висновки. У висновках зазначено, що моделювання функціональних меж інфантильності в ситуації життєвої кризи розкриває науковий простір методологічного аналізу проблеми інфантилізму в характеристиках переінтеграції комплексу «Я» від вітальних атрибутів до онтології рефлексивно-смислових перетворень особистості.
50
РОЗМАН, Ірина. "АВТОБІОГРАФІЧНІ МАТЕРІАЛИ: РЕТРОСПЕКТИВНА ХАРАКТЕРИСТИКА". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, № 2 (12 вересня 2020): 215–29. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.430.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання дослідження педагогічних особистостей шляхом аналізу документальної біографії, біографічного дослідження художньої літератури, спогадів, мемуарів. Наголошено на тому, що у науково-дослідницькій діяльності вчені постійно стикаються з усіма суттєвими відтінками терміну «особистість», тоді як їм доводиться використовувати фактичний опис і теоретично оцінювати, тобто розміщувати життя особи та її творчість у певному історико-соціальному контексті та у сучасних реаліях.
З’ясовано, якщо біографічні дослідження та роботи є переконливими, достовірними, фактично та інформаційно всебічними, то вони однаковою мірою стосуються як наукової (професійної), так і частково художньої біографії, індивідуального контенту особистості. Закцентована увага на професію, характер, диспозицію, продуктивність, ментальний і внутрішній світ людини. Висвітлені наукові надбання відомих педагогів та педагогічних діячів. Зосереджена увага на необхідності виокремити аспекті особливості місця, яке займають автобіографічні матеріали та меморіальні спогади знаних педагогів для розкриття їх значення для розвитку історії педагогіки. Розкрито значення праці Русової «Мої спомини», Олександра Барвінського «Спомини з мого життя», М. Драгоманова «Австро-руські спомини (1867–1877)», А.Макаренка «Мої педагогічні погляди», Ступариа к Б. «З порога вічності». На тлі аналізу розкриваються чинники світоглядного формування особистості, родинного і соціокультурного середовища, суспільної думки та зміст, етапи, напрями, інші аспекти їх наукової, організаційно-педагогічної, культурно-просвітницької, державницької діяльності. Наголошено на те, що через призму особистих контактів спогади проливають світло на життєдіяльність визначних діячів, педагогів, просвітян, інтелектуалів.