Статті в журналах з теми "Світовий інтеграційний процес"

Сучасні міжнародні відносини є поєднанням відносно автономних видів, у першу чергу політичних (дипломатичних і військових), економічних, культурних та медіа­відносин. Інтеграційні процеси є багатогранним і складним явищем, тому що вони досить складно піддаються аналізу і не мають єдиної та остаточної типології. Питання дослідження інтеграції напряму пов’язані з інтеграційними процесами в реальному світі, спрямовані на виявлення загальних тенденцій, причини, умов та основних рис цього явища. Інтеграція визначає закономірності розвитку сучасного світу, бо під її впливом відбуваються зміни глобальної структури, глобального управління і нова інтеграційна структура має забезпечити активний розвиток людства в цілому. Це основний критерій та принцип сучасного світу і відповідно до цього. Процесу інтеграції протиставляється процес дезінтеграції. Ці процеси тісно пов’язані між собою. Навіть активний інтеграційний розвиток може зупинитись у разі домінуючих дезінтеграційних тенденцій. Роль дезінтеграції полягає не лише в запереченні інтеграції, але вона також створює імпульс для нової конфігурації на регіональному просторі. Процеси інтеграції та дезінтеграції набувають все більшої актуальності у сучасній світовій політичній системі.

У статті актуалізовано та схарактеризовано сучасні вимоги до майбутнього педагога об’єднаної Європи. Розкрито головні завдання освіти й педагогічної діяльності викладача в контексті європейських інтеграційних процесів. Звернено увагу на процес інтеграції вищої школи у європейський освітній простір як якісно новий етап міжнародних відносин у цій галузі, основними ознаками якого є: інтенсифікація традиційних міжнародних зв’язків; уніфікація освітніх систем різних країн; нові форми освіти, що виникли на основі використання інформаційних технологій; виникнення ринку освітніх послуг і зростання конкуренції на ньому; інтеграційні процеси в освіті; світовий освітній простір. Наголошується на основних положеннях Педагогічної Конституції Європи, в якій представлено перелік нових вимог до особистості педагога об’єднаної Європи ХХІ ст., високий професіоналізм і компетенції якого спрямовуються на формування повноформатного суб’єкта європейського процесу. Представлено низку компетентностей і прикметних особливостей особистості майбутнього європейського педагога, а також типи навичок майбутнього фахівця «hard skills» і «soft skills» та їхні складники. Розглянуто формулу «Чотири К» Програми освітнього альянсу «Партнерство з навчання у ХХІ столітті», що передбачає: креативність, кооперацію, критичне мислення та комунікативні навички. З’ясовано, що процеси євроінтеграції посилюють тенденції щодо зростання професійних вимог до майбутнього викладача, де професіоналізм педагога є своєрідними щаблями, етапами його руху до високих показників педагогічної праці з притаманними йому відповідними рівнями й показниками.

Успіх розвитку економіки будь-якої країни світу визначається успішними чи невдалими діями керівництва уряду. Такі дії базуються на макроекономічній політиці, яка в умовах постійно зростаючої відкритості національних економік визначається не в останню чергу позицією країни у світовому економічному просторі. У статті проаналізовано сутність глобалізаційних та інтеграційних процесів в економіці, зокрема висвітлено форми прояву впливу глобалізаційних та інтеграційних процесів на національні економіки. Глобалізація відкриває найширші можливості для розвитку та зростання економіки, але темпи її поширення нерівномірні. Процес інтеграції у світове господарство відбувається в одних країнах швидше, ніж у інших. Ті, кому вдалося досягти інтеграції, мають більш високі темпи зростання та скорочення бідності. Підвищення рівня життя створило можливості для розвитку демократії та прогресу у вирішенні таких проблем, як захист економічної безпеки держави. Економічна “глобалізація” – це історичний процес, що є результатом інновацій у суспільстві та технічного прогресу. Під цим терміном розуміють постійно зростаючий ступінь інтеграції країн світу, в основному за рахунок торгових і фінансових потоків. Зрозуміло, що глобалізація впливає на всі сторони соціально-економічного життя практично кожної країни світу, і цей процес є об’єктивним і незворотним. У світовій економіці, що глобалізується, залишається все менше місця для національної економічної автономії, а це означає, що національні уряди поступово втрачають контроль над економічним розвитком країни.

Глобалізаційні та інтеграційні процеси в суспільстві, динамічний розвиток медичних технологій, визнання світовою спільнотою проблеми фізичного, морального і соціального здоров’я як головного показника соціально-економічної зрілості, культури й успішності держави, соціальний запит на якість медичних послуг зумовлюють особливі вимоги до професійної діяльності середнього медичного персоналу загалом і медичних сестер зокрема. Медична сестра повинна успішно володіти фундаментальними та спеціальними знаннями й уміннями в питаннях комплексного догляду за пацієнтами, надавати медичну допомогу, що відповідає принципу гуманності, національним і світовим професійним стандартам, активно здійснювати профілактичну діяльність у сфері охорони здоров’я. У виконанні своїх фахових обов’язків медична сестра має керуватися нормами професійної моралі й етики. Важливість професійних та особистісних рис актуалізує необхідність удосконалення змісту формування професійної етики майбутніх медичних сестер у навчально-виховному процесі, зокрема під час вивчення дисциплін соціально-гуманітарної, психолого-педагогічної, професійно-практичної підготовки, проведення навчально-дослідної, виховної роботи, виробничих практик, що визначено галузевими стандартами вищої медичної освіти.

Мета роботи – висвітлення розвитку понятійно-категорійного апарату в освітній галузі. Основна частина. У статті розглядаються теоретичні концепції динаміки та розвитку понять в освітньому процесі. В умовах інтеграційних устремлінь України важливим є осмислення перспектив розвитку вітчизняної науки, включно з освітою, понятійно-категорійного апарату педагогіки з метою гармонізації зі світовими та європейськими векторами. Доведено, що системний рівень наукових понять, що відображає ступінь розвитку його теорії і розкриває взаємозв’язок об’єктів і різноманіття пізнавальних ситуацій, що виникають під час навчання, виховання особистості, і дозволяє учаснику чітко окреслити предмет дослідження та побудувати його послідовну концепцію. Враховуючи технічні нововведення сучасної педагогічної науки, було припущено, що чітка система понять є невід’ємною складовою освітнього процесу. Актуальність дослідження авторами обумовлена суб’єктивною детермінацією понятійно-категорійного апарату, що проявляється у загальних тенденціях у різних наукових галузях. На основі сутнісного аналізу понять “людина”, “індивід”, “особистість” та їх експлікації доведено різноплановість тракту­вання понятійно-категорійного апарату у вітчизняному та зарубіжному наукових просторах. Обґрунтовано необхідність вивчення основних тенденцій розвитку понятійно-категорійного апарату педагогічної науки. Було виокремлено тріаду педагогічних понять “людина”, “індивід”, “особистість”. Висновки. Підсумуємо, що освітній понятійно-категоріальний апарат є однією з умов розвитку світової педагогічної культури як цілісної якості, що забезпечує розвиток індивідуальної педагогічної культури, оволодіння науковими теоріями, освітніми технологіями в єдиному, багатокультурному інформаційному та освітньому просторі. Оскільки педагогічна система понять стає інструментом пошуку нових орієнтирів, які розвивають освітню галузь та сприяють всебічному розвиткові особистості.

Світовий досвід у сфері освіти показує готовність до того, аби дати можливість дітям з особливими освітніми потребами та людям з інвалідністю знайти своє місце у суспільстві. У статті проаналізовано значення психологічної готовності підготовки майбутніх педагогів як одну з необхідних умов ефективного здійснення професійної допомоги під час інклюзивного освітнього процесу. Визначено компоненти психологічної готовності майбутніх педагогів, вчителів-асистентів до професійної діяльності. Висвітлено вплив психологічної готовності на формування професійної самосвідомості студентів – майбутніх фахівців. Важливість дослідження розкрито через аналіз науково-педагогічної літератури з питань психологічної готовності до упровадження інклюзивної освіти та важливості цього процесу для реалізації природного потенціалу дітей з особливими освітніми потребами. Визначено важливість соціально-психологічної адаптації дитини в загальноосвітньому просторі та роль вчителя у цьому процесі. Стратегія розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно до сучасних інтеграційних і глобалізаційних процесів. Сприяти реалізації цієї стратегії має належним чином організована і запроваджена у практику інклюзивна освіта, яка в Україні повинна співіснувати із загальною і спеціальною, що зумовлює створення комфортного середовища для дітей з різними стартовими можливостями. Все це відповідає пріоритетам державної політики, що окреслені в Національній доктрині розвитку освіти в Україні, які полягають в: особистісній орієнтації освіти; створенні рівних можливостей для дітей та молоді у здобутті якісної освіти; забезпеченні варіативності здобуття базової або повної загальної середньої освіти відповідно до здібностей та індивідуальних можливостей.

У статті розглянуто правові засади підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Досліджено процес реалізації політичного курсу України, як європейської держави, що прагне рівноправного взаємовигідного партнерства з ЄС, на інтеграцію до ЄС та його впливу на зовнішньоекономічні зв’язки і зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Доведено зв'язок особливого географічного розташування країни (між Європою і Азією) та багатовекторності зовнішньополітичної орієнтації (східний – країни СНД, західний – Польща, Західна Європа, США та південно-східний – Болгарія, Туреччина, країни Сходу), наведено аргументи на користь розвитку співпраці України з ЄС. Доведено, що поєднання поглибленого цільового регуляторного наближення з фокусом на участі в європейських ланцюгах створення доданої вартості, промислового аутсорсингу; ширшого залучення України до програм «Горизонт 2020» та COSME; обміну новітніми технологіями, є потенційними напрямами співробітництва України та ЄС.

Велике значення для розвитку національної економіки, набуття нею рис, притаманних ринковій економіці, має процес входження України до системи міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що здійснюють свою діяльність у зовнішньоекономічній сфері. Проведене у статті дослідження встановило, що важливою умовою успішного функціонування підприємства, де ЗЕД – основний вид діяльності, є створення досконалої системи оцінки результатів експортно-імпортних операцій, рівень яких характеризується ефективністю їх здійснення та базується на критеріях ефективності та результативності, які у сукупності характеризують рівень розвитку ЗЕД підприємства. Дослідження методологічних підходів до оцінки розвитку ЗЕД підприємства дає змогу стверджувати, що загальноприйнята методика його визначення відсутня. Важливим для розвитку національної економіки, набуття нею рис, властивих ринковій економіці, є процес входження України в систему міжнародних економічних відносин. Поглиблення участі України в європейських та світових інтеграційних процесах супроводжується збільшенням кількості підприємств, що працюють у зовнішньоекономічній сфері. Вивчення методологічних підходів до оцінки розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємства свідчить про те, що загальновизнаний метод його визначення відсутній. У результаті дослідження узагальнено методичні підходи до оцінки розвитку ЗЕД підприємства, проведено порівняльний аналіз тих методичних підходів, які орієнтовані на ефективність ЗЕД. Порівняльний аналіз дав змогу встановити, що оцінка розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств повинна проводитися на основі економіко-математичних методів та методів експертних оцінок. Дослідження показує, що майже у всіх підходах, які ми розглядали, одним із ключових моментів у вивченні зовнішньоекономічної діяльності підприємства є визначення чинників, що впливають на ефективність експортного потенціалу. Проблема вибору відповідних критеріїв для аналізу зовнішньоекономічної діяльності залишається відкритою, що дасть змогу окремим підприємствам залежно від виду, масштабу їхньої діяльності адекватно оцінити рівень свого розвитку та визначити шляхи подальшого розвитку. Ми вважаємо, що найефективнішим методом виявлення чинників, що мають значний вплив на розвиток експортної діяльності підприємств і до якого схиляються багато дослідників, є метод експертних оцінок.

Висвітлено питання щодо поняття “глобалізація”, її переваг та недоліків для українського суспільства. Реалізовано мету дослідження, що полягає в аналізі впливу глобалізації на розвиток та становлення інтеграцій- ної політики в Україні. У дослідженні використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи: наукове узагальнення та систематизація — для визначення характеристик глобалізації; порівняльний аналіз — для зіставлення розвитку країн, які входять до Європейського Союзу з іншими країнами, уряд яких прямує до інтеграції з Європою; системний аналіз — для виявлення позитивних і нега- тивних сторін впливу глобалізації на соціально-економічний та політичний розвиток деяких країн світу; логічний синтез — для пояснення результатів дослідження. Визначено, що позитивний вплив глобалізації полягає в значному і не- ухильному збільшенні світового промислового виробництва і торгівлі, зни- женні темпів інфляції, широкому впровадженні нових принципів і методів господарської діяльності. Обґрунтовано, що Україна має потенціал стати не просто європейською, а глобальною державою. Досліджено, що глобалізація загалом і світогосподарські відносини, зо- крема, — об’єктивний процес, що виражає сукупність умов розвитку сучас- ного світового співтовариства і насамперед науково-технічного й економіч- ного прогресу. Це неминучий етап сходження людства до нових обріїв, що несе в підсумку позитивні початки, але при цьому не позбавлений серйозних і масштабних суперечностей, тобто не виключає негативних впливів. Проаналізовано, що основним негативом від глобалізації є домінування “заможнішої” країни над менш розвиненою в економічній і навіть культур- ній сферах. До негативних сторін також належить комерціалізація культур- них цінностей, підпорядкування світу інтересам потужних транснаціональ- них корпорацій та ін. Глобалізація в її нинішньому вигляді підпорядкована інтересам світового капіталу (транснаціональних корпорацій), що діють, ви- користовуючи військово-політичну могутність провідних західних держав. Однак і самі ці держави керують світовим глобалізаційним процесом в ім’я реалізації власних геополітичних інтересів.

У статті визначено перспективи розвитку вищої освіти на міжнародному рівні. В Європі та світі існує багато можливостей для ЗВО, а саме для здобувачів вищої освіти та науково-педагогічних працівників. Вітчизняним ЗВО бракує взаємодії з міжнародними ЗВО. Встановлено, що формами міжнародної взаємодії українських закладів вищої освіти з міжнародними є подвійне дипломування, вивчення іноземних мов, участь у міжнародних програмах та проектах, а також здійснення наукової діяльності у партнерстві із закордонними ЗВО, що, зокрема, передбачає видання спільних монографій, проведення круглих столів, конференцій, семінарів, лекцій, двосторонню публікацію статей, роботу над науковим проектом і співпрацю із бізнесом – реалії сьогодення, які потрібно враховувати, щоб бути конкурентоздатними за відповідними показниками у міжнародному вимірі. Обгрунтовано, що значний вплив на розвиток вищої освіти має системна участь у міжнародних програмах та проектах. Наразі така участь України носить несистемний, фрагментарний характер, що негативно впливає на інтеграційні процеси, конкурентоздатність вітчизняної освіти та імідж українських ЗВО на світовій арені.

У статті проаналізовано фактори зовнішніх впливів на економічні аспекти розвитку країни, серед яких, зокрема: перехід від індустріального до постіндустріального (інформаційного) суспільства, в якому базовим ресурсом є інформація; суттєве збільшення кількості країн, які застосовують ринкову модель економіки; посилення глобалізаційних та інтернаціоналізаційних процесів в економіці; втрата державою контролю за внутрішніми процесами в економіці; збільшення кількості інституцій, здатних впливати на регулювання економіки; збільшення розмірів і масштабів впливу інтеграційних міждержавних об’єднань, що призводить до деформації територіальних та/або економічних меж окремих країн; розширення переліку суб’єктів міжнародних економічних відносин, здатних впливати на державну політику щодо регулювання національної економіки; суттєве обмеження монополії держави на реалізацію регуляторної функції; взаємозв’язки держави та недержавних інституцій глобального масштабу. Встановлено, що фактори зовнішнього впливу на державне регулювання економіки мають як позитивні, так і негативні наслідки. Одним з найбільш суттєвих негативних наслідків є загострення проблем в сфері державних фінансів. В останні десятиріччя чітко простежується тенденція до розбалансованості національних бюджетів, причому це стосується, як країн, економіка яких лише переходить до ринкової, так і високорозвинених країн. В результаті виявляється зростання державного боргу та часткова втрата суверенітету щодо здійснення державного регулювання національної економіки, адже кредитори отримують додаткові важелі впливу на внутрішньоекономічні процеси всередині країни. В статті запропоновано науково-обґрунтовані підходи щодо державного регулювання економічною сферою, які дають можливість інтегруватись у сучасних світовий простір без додаткових ризиків.

Метою статті є аналіз процесу формування філософської культури майбутніх соціальних працівників в умовах сучасного українського закладу вищої освіти. Акцент робиться на тому, що філософська культура виявляє інди- відуальність людини, унікальні риси її особистості, рівень потреб та джерела їх задоволення, формує та сприяє розвитку здатності переживати глибокі почуття, що викликають дивовижні явища природи, а також безсмертні творіння людського розуму різних часів та різних цивілізацій. Методологія дослідження визначається підходом, що спирається на принципи об’єктивності та цілісності, а також комплекс загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, що дало змогу забезпечити обґрунтованість і достовірність наукових резуль- татів. Наукова новизна полягає у теоретичному обґрунтуванні ефективних шляхів формування філософської куль- тури майбутніх соціальних працівників педагогічними засобами викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін. Установлено, що наявною є смислова й змістовна демаркація двох основних підходів до використання поняття «філософська культура» в освітніх стратегіях сучасної системи освіти: ціннісно-емоціонального, що виражається формуванням гуманістичного начала людини, та прагматично-раціонального, згідно з яким зміст філософської «озброєності» людини, її світоглядна орієнтованість визначаються суто прагматичними цілями. Висвітлено загальний стан викладання філософських і соціально-гуманітарних дисциплін з урахуванням того, що сьогодні у вітчизняних закладах вищої освіти філософські та соціально-гуманітарні дисципліни нерідко стають вибірковими освітніми компонентами, що матиме в майбутньому негативні наслідки не лише для якогось конкрет- ного напряму професійної підготовки, а й для всієї системи вищої освіти. Автори роблять висновок, що філософ- ська культура потребує певного філософського досвіду осягнення світу, без якого процес формування філософської культури стає нонсенсом, перетворюється на нісенітницю, її призначення стає незрозумілим, а отже, безглуздим. Наголошено на тому, що підвищення значущості філософської культури значно підсилюється не лише вітчизня- ними контекстами, а й світовими інтеграційними процесами, які зумовлюють більш високі вимоги до професійної комунікації, а також нові запити, теоретичні знання та практичні навички; це слугуватиме запорукою досягнення успіху в подальшій професійної діяльності соціального працівника.

УДК 330.341; JEL Classification: O33 Мета: Метою статті є вивчення основних тенденцій розвитку цифрової економіки України та ідентифікація чинного законодавчого підґрунтя. Методика дослідження: В роботі використано методи аналізу та синтезу, системний підхід, порівняльний аналіз. Результати: Характерною ознакою сучасного етапу розвитку економіки є використання цифрових технологій, які стали каталізатором різкого збільшення мобільності товарних та фінансових потоків, забезпечують високу швидкість передачі інформації, внесли значний вклад в глобалізаційні та інтеграційні процеси світової економіки. Інформаційні технології стали невід’ємною частиною суспільних відносин та призвели до появи нових галузей господарства, ринків, конкурентних товарів та послуг. Одним із важливих параметрів, які на світовому рівні визначають якість та ступінь розвитку цифрової економіки, є світові рейтинги. Згідно з Концепцією розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 основними рейтинговими цілями її реалізації є досягнення визначених позицій у рейтингу. Для аналізу особливостей та тенденцій розвитку цифрової економіки України авторами проведено дослідження рейтингових індексів, що дають змогу оцінити її стан: Digital Economy and Society Index; Digital Evolution Index; Digital Adoption Index; ICT Development Index; Global Innovation Index; Networked Readiness Index; e-Intensity; IMD World Digital Competiveness Index; Global Competitiveness Index. В дослідженні проведено аналіз стану рівня використання та розвитку цифрових технологій в країні. Наукова новизна: існуючі нормативно-правові акти, що регламентують розвиток цифрової економіки України, актуалізують необхідність їх уніфікації та консолідації у вигляді Стратегії розвитку цифрової економіки України як стійкого законодавчого підґрунтя для забезпечення стратегічного розвитку цифрової економіки держави. Забезпечення розвитку цифрової економіки України передбачається через періодичне прийняття строкових програмних документів на у формі чинної Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки. Практична значущість: проведений аналіз та визначені особливості та тенденції розвитку цифрової економіки складають інтерес для органів державної влади, до відання яких належить регулювання цифрової економіки; для вітчизняних та зарубіжних науковців, що ведуть дослідження з цього питання.

Проаналізовано героїчні міфи у контексті безпекового сучас- ного етапу розвитку українського суспільства. Сучасна ситуація у сфері міжнародної безпеки характеризується глибо- кими змінами, пов’язаними, насамперед, з активізацією інтеграційних про- цесів на глобальному і регіональному рівнях. Процеси глобалізації накла- ли відбиток на всі сфери світової цивілізації, зокрема оборони й безпеки. Сучасні глобалізаційні процеси мають визначальний вплив на міжнародну, регіональні і національну системи безпеки та несуть у собі поряд із новими можливостями низку новітніх загроз. Україна в цій ситуації не є винятком. Дослідження соціальних структур і соціальних процесів за допомо- гою подвійної герменевтики в парадигмі “логос/міфос”, що запропонував Ж. Дюран, істотно розширює інтерпретаційні, семантичні та прогностичні можливості наукових досліджень, у тому числі в аспекті аналізу, прогно- зування та конструювання соціальних структур українського суспільства. Вивчення структур колективного несвідомого дасть змогу пояснити низку процесів на етапі переходу суспільства до нових соціальних форм. Наголошено, що міф є першим рівнем структурування уяви. Він може на- биратися енергією і зношуватися. Це, з одного боку, компонент колективного несвідомого, з другого — що піддається осмисленню та усвідомленню. Оскільки в перехідних суспільствах існує здебільшого динамічна рівно- вага, міфи завжди супроводжують цю сферу. Політичний міф може містити містифікований і спотворений образ конкретної політико-економічної си- туації, що не відповідатиме дійсності. Завдяки цьому носії образів можуть ідеалізуватися або дискваліфікуватися. Трансформаційність, перехідність українського суспільства ускладню- ється тривалою несформованістю політичної культури демократичного та національно-свідомого характеру населення всієї України, однак на сучас- ному етапі можна констатувати тенденцію прискореного руху суспільства у заданому напрямі.

У статті розглянуто питання особливостей глобалізаційного процесу на прикладі китайської традиційної культури. Зокрема автор зосереджує увагу на актуальному для сучасного філософського дискурсу питанні щодо способів поєднання нацією принципів культурної та соціальної традиційності зі світовими тенденціями постмодерного індустріального суспільства. Доводиться на прикладі китайської традиції, що на даному етапі розвитку Китаю вдається успішно застосовувати позитивні тенденції глобалізації у своїх національних інтересах, зокрема економічних, не втрачаючи при цьому культурної національної ідентичності. Автор обстоює думку, що ядром етнічної ідентичності китайців, їхньої несхожості на представників будь-яких інших культур, стало конфуціанство, яке являє собою фундаментальне етико-соціальне вчення, що століттями формувало суспільні, культурні, моральні тощо цінності китайського етносу. Конфуціанська культура заснована на світському понятті «доброчесного мужа», носія головних моральних властивостей: справедливості і гуманності. Автор доходить висновку, що засадничим принципом глобальних процесів щодо китайської культури є опертя виключно на національні традиційні ментальні образи, які є навіки сталими, перманентними і непорушними. Стверджується, що сучасний стан інтеграційних та інноваційних процесів китайського суспільства має своєю передумовою активний пошук способів і шляхів розвитку соціокультурних інновацій на тлі економічної та культурної глобалізації, прагнення до модернізації та індустріалізації власної економіки та суспільства з метою розвитку його внутрішніх потреб, спираючись виключно на цінності традиційної культури.

Актуальність теми дослідження. У сучасному світі інтеграційні процеси носять всеохоплюючий та об’єктивний характер, зумовлюючи зростання взаємозв’язків національних економічних систем. За цих умов зростає роль і посилюється відповідальність центральних банків за підтримання стабільності в монетарній сфері. Постановка проблеми. У сучасних умовах США та Великобританія займають лідируючі позиції в світовій економіці і впливають на економіку країн, в яких вони здійснюють діяльність. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Функціонування Центральних банків Великобританії і США досліджено в працях таких науковців як Щеглюк М. С., Кавіцька Т. А., Harrison R., Joyce M., Tong M., Woods R., Mumtaz H., Юдіна, П. Мельник, О. Гордей, С. Глазьєв та ін. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. На сьогоднішній день, недостатньо досліджені питання монетарної політики, незалежності центрального банку і формування ефективної комунікаційної політики. Постановка завдання. Метою статті є аналіз сучасних тенденцій розвитку центральних банків англосаксонської банківської системи у забезпеченні сталого розвитку банківської системи. Виклад основного матеріалу. Британська банківська система є однією з найбільших інноваційних систем у світі. Банк Англії постійно генерує нові ідеї, активно реалізовує програму реформ, забезпечуючи тим самим цінову стабільність. Аналіз діяльності банківської системи США засвідчив, що нетрадиційна монетарна політика ФРС дозволяє оперативно пом’якшити наслідки фінансових криз і забезпечити нормальну діяльність банківської системи США. Висновки. При стабільній економічній ситуації в країні Центробанки Великобританії і США керуються принципами класичного постулату монетаризму. Проте, у період криз досліджувані Центробанки застосовували і не типові інструменти грошовокредитної політики з метою підвищення ліквідності банківської системи, як наслідок – стимулювання розвитку економіки країни.

Актуальність статті полягає в тому, що важливою складовою реалізації в трудовому праві принципу верховенства права є визнання державою пріоритетності міжнародних правових актів перед національним законодавством. Окрім того, активні інтеграційні процеси в європейську спільноту, що тривають наразі в нашій державі, зокрема прагнення до безвізового режиму з багатьма країнами Європи, запровадження відкритого ринкового простору, зобов’язує Україну приймати участь у численних міжнародних заходах, налагоджувати зв’язки з багатьма міжнародними спільнотами й організаціями, визнавати міжнародні стандарти, в тому числі в сфері трудової політики. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених та норм чинного законодавства, запропоновано авторське визначення поняття міжнародного нормативно-правового акту. Аргументовано, що за критерієм юридичної сили міжнародні нормативно-правові акти посідають майже найвище місце в ієрархії нормативно-правових актів, що входять до системи трудового права. Відзначена важливість застосування норм міжнародного законодавства у національній правові системі. Зроблено висновок, що міжнародно-правові акти посідають особливе місце серед інших структурних елементів системи джерел трудового права, так як встановлюють світові загальні стандарти й основи реалізації особами права на працю, визначають загальні механізми й основи правового регулювання трудових і тісно пов’язаних із ними правовідносин. За таким критерієм як юридична сила, міжнародно-правові акти посідають майже найвище місце в ієрархії нормативно-правових актів, що входять до системи трудового права. Міжнародно-правовий акт як структурний елемент системи джерел трудового права являє собою укладений відповідно до законодавчо встановлених процедур офіційний акт між Україною й іншою стороною (сторонами) міжнародного права, форма якого встановлена міжнародними стандартами та правилами, що набув статус частини чинного національного законодавства й на основі положень якого здійснюється правове регулювання трудових і близько пов’язаних із ними правовідносин.

Система освіти, яка ґрунтується на наукових засадах її організації, характеризується зміщенням акцентів від отримання готового наукового знання до оволодіння методами його отримання як основи розвитку загальнонаукових компетенцій.Уже достатньо чітко визначена спрямованість нової освітньої парадигми, осмислені її детермінуючі особливості, визначено предмет постнекласичної педагогіки та її основоположні аксіоми. Вироблені пріоритети всієї постнекласичної дидактики, аж до розроблення її категоріального апарату. Проте, на фоні такої колосальної роботи педагогічної думки так і не сформульовано достатньо чітко концептуальні основи постнекласичної дидактики, яка перебуває в стані активного формування як загалом, так і по відношенню до її природничо-наукової компоненти.На сучасному етапі модернізації освіти головним завданням стає формування у студентів здатності навчатися, самостійно здобувати знання і творчо мислити, приймати нестандартні рішення, відповідати за свої дії і прогнозувати їх наслідки; за період навчання у них мають бути сформовані такі навики, які їм будуть потрібні упродовж всього життя, у якій би галузі вони не працювали: самостійність суджень, уміння концентруватися на основних проблемах, постійно поповнювати власний запас знань.Зараз вимоги до рівня підготовки випускника пред’являються у формі компетенцій. Обов’язковими компонентами будь-якої компетенції є відповідні знання і уміння, а також особистісні якості випускника. Синтез цих компонентів, який виражається в здатності застосовувати їх у професійній діяльності, становлять сутність компетенції. Отже, інтегральним показником досягнення якісно нового результату, який відповідає вимогам до сучасного вчителя, виступає компетентність випускника університету. Оволодіння сукупністю універсальних (завдяки інтегральному підходові до викладання) і професійних компетенцій дозволить випускнику виконувати професійні обов’язки на високому рівні. Необхідно шляхом інтеграції навчальних дисциплін, використовуючи активні методи та інноваційні технології, які привчають до самостійного набуття знань і їх застосування, допомагати як формуванню практичних навиків пошуку, аналізу і узагальнення любої потрібної інформації, так і набуттю досвіду саморозвитку і самоосвіти, самоорганізації і самореалізації, сприяти становленню і розвиткові відповідних компетенцій, актуальних для майбутньої професійної діяльності учителя.Стосовно обговорюваного питання, то в результаті вивчення циклу природничих дисциплін випускник повинен знати фундаментальні закони природи, неорганічної і органічної матерії, біосфери, ноосфери, розвитку людини; уміти оцінювати проблеми взаємозв’язку індивіда, людського суспільства і природи; володіти навиками формування загальних уявлень про матеріальну першооснову Всесвіту. Звичайно, що забезпечити такі компетенції будь-яка окремо взята природнича наука не в змозі. Шлях до вирішення цієї проблеми лежить через їх інтеграцію, тобто через оволодіння масивом сучасних природничо-наукових знань як цілісною системою і набуття відповідних професійних компетенцій на основі фундаментальної освіти [2].Когнітивною основою розвитку загальнонаукових компетенцій є наукові знання з тих розділів дисциплін природничо-наукового циклу ВНЗ, які перетинаються між собою. Тобто, успішність їх розвитку визначається рівнем міждисциплінарної інтеграції вказаних розділів. Загальновідомо, що найбільший інтеграційний потенціал має загальний курс фізики, оскільки основні поняття, теорії і закони фізики широко представлені і використовуються у більшості інших загальнонаукових і вузькоприкладних дисциплін, що створює необхідну базу для розвитку комплексу загальнонаукових компетентностей.У той же час визначальною особливістю структури наукової діяльності на сучасному етапі є розмежування науки на відносно відособлені один від одного напрями, що відображається у відокремлених навчальних дисциплінах, які складають змістове наповнення навчальних планів різних спеціальностей у ВНЗ. До деякої міри це має позитивний аспект, оскільки дає можливість більш детально вивчити окремі «фрагменти» реальності. З іншого боку, при цьому випадають з поля зору зв’язки між цими фрагментами, оскільки в природі все між собою взаємопов’язане і взаємозумовлене. Негативний вплив відокремленості наук вже в даний час особливо відчувається, коли виникає потреба комплексних інтегрованих досліджень оточуючого середовища. Природа єдина. Єдиною мала б бути і наука, яка вивчає всі явища природи.Наука не лише вивчає розвиток природи, але й сама є процесом, фактором і результатом еволюції, тому й вона має перебувати в гармонії з еволюцією природи. Збагачення різноманітності науки повинно супроводжуватися інтеграцією і зростанням упорядкованості, що відповідає переходу науки на рівень цілісної інтегративної гармонічної системи, в якій залишаються в силі основні вимоги до наукового дослідження – універсальність досліду і об’єктивний характер тлумачень його результатів.У даний час загальноприйнято ділити науки на природничі, гуманітарні, математичні та прикладні. До природничих наук відносять: фізику, хімію, біологію, астрономію, геологію, фізичну географію, фізіологію людини, антропологію. Між ними чимало «перехідних» або «стичних» наук: астрофізика, фізична хімія, хімічна фізика, геофізика, геохімія, біофізика, біомеханіка, біохімія, біогеохімія та ін., а також перехідні від них до гуманітарних і прикладних наук. Предмет природничих наук складають окремі ступені розвитку природи або її структурні рівні.Взаємозв’язок між фізикою, хімією і астрономією, а особливо аспектний характер фізичних знань стосовно до хімії і астрономії дають можливість стверджувати, що роль генералізаційного фактору при формуванні змісту природничо-наукової освіти можлива лише за умови функціонування системи астрофізичних знань. Генералізація фізичних й астрономічних знань, а також підвищення ролі наукових теорій не лише обумовили фундаментальні відкриття на стику цих наук, але й стали важливим засобом подальшого розвитку природничого наукового знання в цілому [4]. Що стосується змісту, то його, внаслідок бурхливого розвитку астрофізики в останні декілька десятків років потрібно зробити більш астрофізичним. Астрофізика як розділ астрономії вже давно стала найбільш вагомою її частиною, і роль її все більше зростає. Вона взагалі знаходиться в авангарді сучасної фізики, буквально переповнена фізичними ідеями й має величезний позитивний зворотній зв’язок з сучасною фізикою, стимулюючи багато досліджень, як теоретичних, так і експериментальних. Зумовлено це, в першу чергу, невпинним розвитком сучасних астрофізичних теорій, переоснащенням науково-технічної дослідницької бази, значним успіхом світової космонавтики [3].Разом з тим, сучасна астрономія – надзвичайно динамічна наука; відкриття в ній відбуваються в різних її галузях – у зоряній і позагалактичній астрономії, продовжуються відкриття екзопланет тощо. Так, нещодавно відкрито новий коричневий карлик, який через присутність у його атмосфері аміаку і тому, що його температура істотно нижча, ніж температура коричневих карликів класів L і T, може стати прототипом нового класу (його вчені вже позначили Y). Важливим є й те, що такий коричневий карлик – фактично «сполучна ланка» між зорями і планетами, а його відкриття також вплине на вивчення екзопланет.Сучасні астрофізичні космічні дослідження дозволяють отримати унікальні дані про дуже віддалені космічні об’єкти, про події, що відбулися в період зародження зір і галактик. Міжнародна астрономічна спілка (МАС) запровадила зміни в номенклатурі Сонячної системи, ввівши новий клас об’єктів – «карликові планети». До цього класу зараховано Плутон (раніше – дев’ята планета Сонячної системи), Цереру (до цього – найбільший об’єкт з поясу астероїдів, що міститься між Марсом і Юпітером) та Еріду (до цього часу – об’єкт 2003 UB313 з поясу Койпера). Водночас МАС ухвалила рішення щодо формулювання поняття «планета». Тому, планета – небесне тіло, що обертається навколо Сонця, має близьку до сферичної форму і поблизу якого немає інших, таких самих за розмірами небесних тіл. Існування в планетах твердої та рідкої фаз речовини в широкому діапазоні температур і тисків зумовлює не тільки величезну різноманітність фізичних явищ та процесів, а й перебіг різнобічних хімічних процесів, таких, наприклад як, утворення природних хімічних сполук – мінералів. На жодних космічних тілах немає такого розмаїття хімічних перетворень, як на планетах. Проте на них можуть відбуватися не тільки фізичні та хімічні процеси, а й, як свідчить приклад Землі, й біологічні та соціальні. Тобто планети відіграють особливу роль в еволюції матерії у Всесвіті. Саме завдяки існуванню планет у Всесвіті відбувається перехід від фізичної форми руху матерії до хімічної, біологічної, соціальної, цивілізаційної. Планети – це база для розвитку вищих форм руху матерії. Слід зазначити, що це визначення стосується лише тіл Сонячної системи, на екзопланети (планет поблизу інших зір) воно поки що не поширюється. Було також визначено поняття «карликова планета». Окрім цього, вилучено з астрономічної термінології термін «мала планета». Таким чином, сьогодні в Сонячній системі є планети (та їх супутники), карликові планети (та їх супутники), малі тіла (астероїди, комети, метеороїди).Використання даних сучасних астрономічних, зокрема астрофізичних уявлень переконливо свідчать про те, що дійсно всі випадки взаємодій тіл у природі (як в мікросвіті, так й у макросвіті і мегасвіті) можуть бути зведені до чотирьох видів взаємодій: гравітаційної, електромагнітної, ядерної і слабкої. В іншому плані, ілюстрація застосувань фундаментальних фізичних теорій, законів і основоположних фізичних понять для пояснення особливостей будови матерії та взаємодій її форм на прикладі всіх рівнів організації матерії (від елементарних частинок до мегаутворень Всесвіту) є переконливим свідченням матеріальної єдності світу та його пізнаваності.Наукова картина світу, виконуючи роль систематизації всіх знань, одночасно виконує функцію формування наукового світогляду, є одним із його елементів [1]. У свою чергу, з науковою картиною світу завжди корелює і певний стиль мислення. Тому формування в учнів сучасної наукової картини світу і одночасно уявлень про її еволюцію є необхідною умовою формування в учнів сучасного стилю мислення. Цілком очевидно, що для формування уявлень про таку картину світу і вироблення у них відповідного стилю мислення необхідний й відповідний навчальний матеріал. В даний час, коли астрофізика стала провідною складовою частиною астрономії, незабезпеченість її опори на традиційний курс фізики є цілком очевидною. Так, у шкільному курсі фізики не вивчаються такі надзвичайно важливі для осмисленого засвоєння програмного астрономічного матеріалу поняття як: ефект Доплера, принцип дії телескопа, світність, закони теплового випромінювання тощо.В умовах інтенсифікації наукової діяльності посилюється увага до проблем інтеграції науки, особливо до взаємодії природничих, технічних, гуманітарних («гуманітаризація освіти») та соціально-економічних наук. Розкриття матеріальної єдності світу вже не є привілеями лише фізики і філософії, та й взагалі природничих наук; у цей процес активно включилися соціально-економічні і технічні науки. Матеріальна єдність світу в тих галузях, де людина перетворює природу, не може бути розкритою лише природничими науками, тому що взаємодіюче з нею суспільство теж являє собою матерію, вищого ступеня розвитку. Технічні науки, які відображають закони руху матеріальних засобів людської діяльності і які є тією ланкою, що у взаємодії поєднує людину і природу, теж свідчать про матеріальність засобів людської діяльності, з допомогою яких пізнається і перетворюється природа. Тепер можна стверджувати, що доведення матеріальної єдності світу стало справою не лише філософії і природознавства, але й всієї науки в цілому, воно перетворилося у завдання загальнонаукового характеру, що й вимагає посилення взаємозв’язку та інтеграції перерахованих вище наук.Звичайно, що найбільший внесок у цю справу робить природознавство, яке відповідно до характеру свого предмета має подвійну мету: а) розкриття механізмів явищ природи і пізнання їх законів; б) вияснення і обґрунтування можливості екологічно безпечного використання на практиці пізнаних законів природи.Інтеграція природничо-наукової освіти передбачає застосування впродовж всього навчання загальнонаукових принципів і методів, які є стержневими. Для змісту інтегративних природничо-наукових дисциплін найбільш важливими є принцип доповнюваності, принцип відповідності, принцип симетрії, метод моделювання та математичні методи.Вважаємо за доцільне звернути особливу увагу на метод моделювання, широке застосування якого найбільш характерне для природничих наук і є необхідною умовою їх інтеграції. Необхідність застосування методу моделювання в освітній галузі «природознавство» очевидна у зв’язку зі складністю і комплексністю цієї предметної галузі. Без використання цього методу неможлива інтеграція природничо-наукових знань. У процесі моделювання об’єктів із області природознавства, що мають різну природу, якісно нового характеру набувають інтеграційні зв'язки, які об’єднують різні галузі природничо-наукових знань шляхом спільних законів, понять, методів дослідження тощо. Цей метод дозволяє, з одного боку, зрозуміти структуру різних об’єктів; навчитися прогнозувати наслідки впливу на об’єкти дослідження і керувати ними; встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між явищами; з іншого боку – оптимізувати процес навчання, розвивати загальнонаукові компетенції.Фундаментальна підготовка студентів з природничо-наукових спеціальностей неможлива без послідовного і систематичного формування природничо-наукового світогляду у майбутніх фахівців.Науковий світогляд – це погляд на Всесвіт, на природу і суспільство, на все, що нас оточує і що відбувається у нас самих; він проникнутий методом наукового пізнання, який відображає речі і процеси такими, якими вони існують об’єктивно; він ґрунтується виключно на досягнутому рівні знань всіма науками. Така узагальнена система знань людини про природні явища і її відношення до основних принципів буття природи складає природничо-науковий аспект світогляду. Отже, світогляд – утворення інтегральне і ефективність його формування в основному залежить від ступеня інтеграції всіх навчальних дисциплін. Адже до складу світогляду входять і відіграють у ньому важливу роль такі узагальнені знання, як повсякденні (життєво-практичні), так і професійні та наукові.Вищим рівнем асоціативних зв’язків є міждисциплінарні зв’язки, які повинні мати місце не лише у змісті окремих навчальних курсів. Тому, сучасна тенденція інтеграції природничих наук і створення спільних теорій природознавства зобов’язує викладацький корпус активніше упроваджувати міждисциплінарні зв’язки природничо-наукових дисциплін у навчальний процес ВНЗ, що позитивно відобразиться на ефективності його організації та підвищенні якості навчальних досягнень студентів.Підсумовуючи вище викладене, можна зробити наступні висновки:Однією з особливостей компетентісного підходу, що відрізняє його від знанієво-центрованого, є зміна функцій підготовки вчителів з окремих дисциплін, які втрачають свою традиційну самодостатність і стають елементами, що інтегруються у систему цілісної психолого-педагогічної готовності випускника до роботи в умовах сучасного загальноосвітнього навчального закладу.Інтеграційні процеси, так характерні для сучасного етапу розвитку природознавства, обов’язково мають знаходити своє відображення в природничо-науковій освіті на рівні як загальноосвітньої, так і вищої школи. Майбутнім педагогам необхідно усвідомлювати взаємозв’язок і взаємозалежність наук, щоб вони могли підготувати своїх учнів до роботи в сучасних умовах інтеграції наук.Учителям біології, хімії, географії необхідно володіти методами дослідження об’єктів природи, переважна більшість яких базується на законах фізики і передбачає уміння працювати з фізичними приладами. Крім того, саме фізика створює основу для вивчення різноманітних явищ і закономірностей, які складають предмет інших природничих наук.Інтеграція природничо-наукових дисциплін дозволить розкрити у процесі навчання фундаментальну єдність «природа – людина – суспільство», значно посилить інтерес студентів до вивчення цього циклу дисциплін, дасть можливість інтенсифікувати навчальний процес і забезпечити високий рівень якості його результату.

У статті розглянуто вплив глобалізації на реформування формату вищої освіти. Глобалізація освіти як мультиаспектний і багаторівневий процес, одночасно складний і доволі суперечливий, поєднує методи навчання та виховання різноманітних світових освітніх систем з метою розвитку основних галузей та формування фахівця як особистості. Розглянуто вимоги, які глобалізація висуває до підготовки працівників майбутнього, адже метою сучасної системи освіти є розвинути особистість, здатну до самореалізації і навчання упродовж життя. Глобалізація як інтеграційний процес пошуку надсучасних форм взаємодії у сфері вищої освіти передбачає вивчення студентами основних дисциплін навчального плану за новими методиками. Володіння високим рівнем умінь і навичок, які затребувані сучасним ринком праці, також відіграють важливу роль в умовах глобалізації. Ці процеси дадуть змогу надалі модернізувати освітню галузь, сприятимуть її входженню у міжнародне освітнє товариство та уможливлять визнання українських дипломів.