Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Свідомість національна.
Статті в журналах з теми "Свідомість національна"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Свідомість національна".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Онищенко, Неля. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРЕДМЕТІВ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧОЇ ГАЛУЗІ ДО ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЇВ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 155–64. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.224.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв’язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.
2
Вертій, О. "Заблокована національна свідомість". Дзвін, № 5 (883), травень (2018): 106–23.
Знайти повний текст джерела
3
Вертій, О. "Заблокована національна свідомість". Дзвін, № 5 (883), травень (2018): 106–23.
Знайти повний текст джерела
4
Вертій, О. "Заблокована національна свідомість". Дзвін, № 5 (883), травень (2018): 106–23.
Знайти повний текст джерела
5
Фінклер, Ю. Е. "Національна свідомість як Габермасівська проблема". Світ соціальних комунікацій 10 (2013): 47–49.
Знайти повний текст джерела
6
Василенко, О. М. "Національна свідомість починається з дитинства". Гуманітарні науки, № 2 (22) (2011): 136–41.
Знайти повний текст джерела
7
Matviienkiv, Svitlana. "ВПЛИВ НАЦІОНАЛЬНО-ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР ДЕРЖАВИ". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (4) (25 жовтня 2018): 126–36. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2018-02-126-136.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено актуальність вивчення проблем формування сучасної політичної свідомості; розкрито її сутність як процесу віддзеркалення політичної реальності; проаналізовано взаємовплив національної свідомості громадян і сучасної політичної ситуації в Україні; здійснено спробу витлумачити національно-політичну свідомість як інтегруючу силу в процесі державотворення; доведено, що стан політичної свідомості істотно впливає на формування політичної системи, на особливості політичного режиму, на політичну поведінку громадян. Національна свідомість є одним із найважливіших чинників формування політичної нації, стійкого розвитку політичної системи, легітимації інститутів держави. В Україні поки що не сформувалася повноцінна політична нація з чітко окресленими національними інтересами, щодо яких склався б консенсус як серед еліти, так і серед громадян. За цих обставин процес українського державотворення розгортається складно й неоднозначно. Україна як демократична держава може успішно розвиватися лише на основі усвідомлення українською політичною нацією державотворчих завдань та активної соціально-політичної участі громадян у державотворчих процесах. Пріоритетними у формуванні національної свідомості громадян сучасної України є визначення системи базових цінностей, вироблення гуманітарної політики держави (історична пам’ять українського народу, мовна єдність суспільства, єдиний інформаційно-культурний простір, культурна політика), державна етнонаціональна політика України й патріотичне виховання громадян.
8
МАГДИЧ, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЮ ЯК ГРОМАДЯН З РОЗВИНЕНОЮ НАЦІОНАЛЬНОМОВНОЮ СВІДОМІСТЮ ЯК ЛІНГВОДИДАКТИЧНА ПРОБЛЕМА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 164–75. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-164-175.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано суть поняття "мовна особистість", "національномовна особистість", "мовна свідомість", "національна мовна свідомість", виокремлено її структурні елементи, визначено роль у розвитку та становленні україномовного демократичного суспільства. Проаналізовано джерельну базу, уточнено ключові поняття, викладено основні результати досліджень з питання мовної особистості, мовної свідомості, зокрема вітчизняних, зарубіжних психологів, психолінгвістів, лінгводидактів; визначено взаємоз’вязок національномовної свідомості з громадянською компетентністю; з’ясовано стратегічне значення національномовної свідомості як основного чинника формування громадянознавчих знань, громадянської позиції, відповідального ставлення та дотримання рідномовних обов’язків. На основі тлумачень та визначення структурних елементів мовної свідомості виокремлено основні принципи та психолого-педагогічні передумови формування громадянської компетентності учнів ліцею в процесі навчання української мови. Підбито підсумки й спрогнозовано перспективи подальшого дослідження проблеми. Ключові слова: громадянська компетентність, мовна особистість, національномовна особистість, мовна свідомість, національна свідомість.
9
Кісіль, І. ""Переяславський міф" та українська національна свідомість". Пам"ятки 7 (2007): 402–6.
Знайти повний текст джерела
10
Кулішенко, Л. "Національна свідомість крізь призму світоглядних позицій українців". Світогляд - філософія - релігія, Вип. 1 (2011): 246–54.
Знайти повний текст джерела
11
Колоїз, Жанна Василівна. "Афоризми Ліни Костенко як транслятори загальнолюдських цінностей і національних пріоритетів". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 11 (13 листопада 2014): 210–32. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v11i0.387.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено афористичний корпус, репрезентований творчим доробком Ліни Костенко; ідеться про афоризми як універсальний спосіб створення мовної картини світу, наповнення її глибоким філософським змістом. Афористичні висловлення розглядаються як ціннісні транслятори світогляду автора, його соціалізації й водночас як орієнтири, здатні вплинути на свідомість індивідуума, скорегувати його поведінку й діяльність, покликані сприяти реалізації сутнісних сил людини, її моральному вдосконаленню, духовному збагаченню, особистісному розвиткові. Національна картина світу репрезентується через актуалізацію в межах афористичних висловлень концептів, що транслюють пріоритети національних інтересів України.
12
Polkanov, Andriy. "Тенденції перехідності у камерно-вокальній творчості російських композиторів xix – початку хх століть." Музичне мистецтво і культура 23 (30 листопада 2016): 69–79. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-69-79.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – висвітлити загальні стильові тенденції розвитку камерних вокальних жанрів у творчості російських композиторів XIX – початку ХХ століть як показові для становлення національного стилю музичного мистецтва, виокремити якість перехідності у стильовій системі російської музики даного періоду. Методологія роботи утворена перетином трьох головних методичних настанов: історико-культурологічної, жанрово-стильової мистецтвознавчої та семіологічної музикознавчої. Наукова новизна статті визначається спробою вибудувати жанрово-стильову модель мовної (семіотичної) перехідності в музиці на матеріалі російської музики, визначити тенденції перехідності, які вливають на розвиток камерно-вокальних жанрів та зумовлюють їх входження до системи вторинної композиторської творчості. Висновки роботи дозволяють проектувати визначення національно-стильових засад російської музики її класичного періоду до сфери камерно-вокальної творчості, відкривати в жанровій площині камерно-вокальної музики естетичні та мовні пролегомени національної музичної свідомості.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрова галузь, перехідність, стиль, національна музична свідомість, музична мова, класичний період.
13
Чумак, Тетяна. "ДУХОВНІСТЬ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНИЙ ВИБІР У ТВОРЧОСТІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 2-3 (9 квітня 2021): 356–61. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.02.04.2021.073.
Повний текст джерелаАнотація:
Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.
14
Мичковська, Ванда. "ДО ПРОБЛЕМИ ПОЛІКУЛЬТУРНОГО ВИХОВАННЯ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 18, № 3 (1 лютого 2020): 248–60. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v18i3.84.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено аналіз сучасних підходів до таких понять, як полікультурність, мультикультурна освіта, полікультурне виховання, полікультурна освіта, національна свідомість.
Проблеми полікультурного виховання молоді, формування людської та національної самосвідомості, громадянської позиції, активного й відповідального ставлення до життя є одними з пріоритетних у процесі гуманізації людського суспільства.
Полікультурне виховання – це процес входження людини в Іншу культуру, занурення в культурну своєрідність через розвиток особистої культури. У ньому відбивається різноманітність світу, воно допомагає зрозуміти його багатогранно-складну картину, а значить, сприяє адекватному сприйняттю молоддю мінливих умов життя. Полікультурне виховання допомагає адаптації як різних культурних груп, так, власне, і кожної окремої людини, включеної у взаємодію та спілкування. Воно орієнтоване на виховання таких якостей особистості, які б сприяли розвитку здатності долати конфліктність, засновану на відмінностях.
Таким чином, полікультурне виховання являє собою адекватну відповідь педагогіки на такі явища сучасного світу, як процеси інтеграції та глобалізації більшості сфер життєдіяльності людини, зростання міжетнічної напруги та конфліктів, поширення деструктивної агресії в міжособистісних стосунках.
Національна самосвідомість – це різновид свідомості соціальної спільноти, заснованої на уявленнях про соціальні цінності і норми, які визначають належність особистості до нації, етнічної спільності. Яскравим прикладом такого зростання є факт, що кількість народів в Україні.
Полікультурна освіта – це залучення до етнічної, загальнонаціональної та світової культури, формування вміння і готовності жити в багатокультурному поліетнічному середовищі; формує відкритість особистості до розуміння і вивчення інших ціннісних основ, формує індивіда, що зберігає свою соціально-культурну ідентичність і прагне до розуміння інших культур.
Мультикультурна освіта - це збереження і розвиток різноманіття культурних цінностей, норм, зразків і форм діяльності, що існують в даному суспільстві.
15
СИРНИК, Ярослав. "УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ У ПІСЛЯВОЄННІЙ ПОЛЬЩІ ЯК ОСОБЛИВИЙ ІНДИКАТОР РОЗУМІННЯ СКЛАДНИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОСТІ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 153–63. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253740.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – показати, що комплекс питань, які підсумовуються терміном “українське питання у Польщі”, може бути знаряддям для розуміння універсальних проблем сьогодення. Від ХІХ ст. історія стала у модерних державах основою національної легітимації управління. Попри зміни, які впродовж останніх двох століть відбулися у світі, матриця мислення польського суспільства і надалі базується на національній ідеї. Сказане вище стосується і польського історичного мислення. Цей фактор відіграє ключову роль для українців, громадян Польщі, які в основному є нащадками переселенців з акції “Вісла”. І хоч у їхньому середовищі існує думка про відмінність від польської більшості, у підходах до минулого, українці у Польщі подібні до більшості. Стаття спирається на герменевтичну методологію. Наукова новизна полягає у спробі універсалізації досвіду діаспори. Стаття завершується низкою практичних висновків. Висновки. На заміну безперспективній акцентуації може прийти універсалізація досвіду українців у повоєнній Польщі, тобто вписання його у загальнозрозумілий код. Щоб це сталося, потрібне зрозуміння емоцій іншої людини, емпатія для неї. Потрібна праця, щоб мірила, якими оцінюємо світ, були однаковими. Потрібна при цьому і дозріла свідомість можливих маніпуляцій, яким можуть нас піддавати.
Універсальні у досвіді українців повоєнної Польщі втрата, терпіння, страх, ностальгія, випадковість, як і впертість, жертовність, чи, з іншого боку, заінтересованість, нікчемність, наївність. Універсальні долі українських партизан, підпільників, в’язнів, селян і міщан, жінок, діячів, священників, поетів, інженерів. Універсальна розповідь про дорогу: з місця до місця, з часу до часу. Універсальна розповідь про зміну. Є чим заступити 1947 р., перестати з острахом думати, що може й справді ми “останні українці у Польщі”.
Ключові слова: історичне мислення, поляки, українці, світогляд, національна ідея.
16
Yaminska, Hanna. "Українська картина світу в романі Ігоря Станойоського «Перший університетський день моєї доньки»". Acta Polono-Ruthenica 2, № XXV (24 вересня 2020): 61–76. http://dx.doi.org/10.31648/apr.5618.
Повний текст джерелаАнотація:
Ігор Станойоський – сучасний македонський письменник, який у своїх романах поєднує різні літературні жанри. Незважаючи на своє македонське походження, майже у всіх його творах присутні персонажі українці, за допомогою яких автор показує читачеві образ світу українців. У романі Перший університет-ський день моєї доньки Станойоський через призму образів головних героїв та міста Львова проектує образ самої України. Текст роману написаний македонською мовою і призначений для македонського читача, що дозволяє поглянути на такі поняття як національна самобутність одного народу (українців) під кутом зору світосприйняття іншого народу (македонців). Ключову роль у тексті відведено Чорнобилю – як не лише історичній, але й психологічній події, яка змінила хід історії та свідомість українців. Проектуючи образ України через чорнобильську трагедію на головну героїню як уособлення матері, можемо спостерігати пряму алюзію до образу цілої країни, її становлення на шляху до незалежності. Важливу роль у мовній картині світу українців, представленій у романі Станойоського, відіграють лексично-гра-матичні конструкції. Ці конструкції подані македонською мовою, але інколи мають у свої структурі українську семантику, внаслідок чого отримуємо своєрідний симбіоз мов, який створюється спеціально автором для глибшого сприйняття македонським реципієнтом мовної ідентичності українців. Українська картина світу подана під кутом македонського сприйняття, яке ментально і граматично відрізняється між собою. За рахунок такого аналізу ніби споріднених, але, все ж таки, різних мов, ми можемо виокремити особливу специфіку в сприйнятті національної самобутності одного народу за допомогою мовного сприйняття іншого народу, що ніби створює окрему категорію у розумінні картини світу та відкиває нові можливості для глиб-шого аналізу культурного та історичного образу нації вцілому.
17
Kendus, O. Z. "Ukrainian national consciousness in the creative heritage of the clergy's representatives in Greek - Catholic Church – Andrey Sheptytsky and Joseph Slipyj." Herald of Lviv University of Trade and Economics. Humanitarian sciences, no. 16 (2019): 83–89. http://dx.doi.org/10.36477/2616-8510-2019-16-10.
Повний текст джерела
18
Bohdanets-Biloskalenko, Natalia. "НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ЗМІСТУ НАВЧАННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ В ШКОЛАХ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН". Mountain School of Ukrainian Carpaty, № 19 (27 листопада 2018): 114–17. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2018.19.114-117.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасних реаліях суспільного, культурно-освітнього простору України важливо формувати у дітей національну свідомість, почуття патріотизму за державу, в якій живуть. Це є одним із провідних завдань виховання дітей і молоді, оскільки забезпечує плекання громадян-патріотів своєї країни, здатних захищати її незалежність та цілісність. Сучасна школа відіграє важливу роль у становленні особистості, здатної брати активну участь в усіх сферах соціокультурного життя країни.
У статті обґрунтовано важливість добору текстів художньої літератури на національно-та соціокультурних засадах в підручниках з літературного читання для шкіл з мовою навчання національних меншин. Запропоновано аналіз існуючих підручників з літературного читання для шкіл національних меншин.
Автором визначено, що існує чимало шляхів засвоєння культурного досвіду українського народу. Проте саме художнє слово має неабиякий вплив на малого читача. Через вчинки героїв, історичні, народознавчі, природничі, пізнавальні тексти відбувається знайомство з культурою народу, в якій проживають представники різних національних меншин.
У результаті аналізу і синтезу різних джерел автор стверджує, що твори з національно-культурним змістом відіграють важливу роль у формуванні свідомих громадян своєї держави. А тому підручники з літературного читання для молодших школярів з навчанням мовами національних меншин обо’язково мають складатися у переважній більшості саме з таких творів. У такому випадку мета формування різнобічно розвиненої, національно свідомої, духовно багатої, творчої особистості, здатної до самостійного здобування нових знань, націленої на саморозвиток і реалізацію себе в суспільстві, буде досягнута.
19
Pikula, Mykola. "Брекзіт і перспективи формування європейської політичної свідомості в Україні". Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, № 2 (29 травня 2017): 150–61. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2017-02-150-161.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються сценарії подальшого розвитку ЄС. зокрема «Йдемо тим же шляхом», який має вирішити великі проблеми, зокрема формування внутрішнього ринку, цифрового єдиного ринку, енергетичного союзу, ринку капіталу і оборонного союзу; «Єдиний ринок – перш за все», що передбачає сприяння інноваціям, співробітництву у сферах безпеки, оборони та міграції; «Хто хоче більше – робить більше», який означає, що не всі держави-члени повинні рухатися в однаковому темпі; «Краще менше та краще» («Європа різних швидкостей»), що концентрує зусилля на імплементації певних політичних сфер, але зменшує рівень взаємодії в питаннях, які не приносять прогресу; «Робимо більше і разом», згідно з яким країни-члени передають більше влади, ресурсів і повноважень в прийнятті рішень певному органу. Тут охарактеризовані також основні сценарії власно Брекзіту – «Жорсткий» Брекзіт, «Жорсткий» Брекзіт без підписання угоди, «Відмова від Брекзіту», «Пізній Брекзіт», «Англійський Брекзіт», «М’який» Брекзіт. У статті аналізуються авторські прогнози щодо формування європейської політичної свідомості. Аналізуючи європейську політичну свідомість, автор виокремлює чотири основні перспективи її розвитку: внутрішньо позитивна (засвоєння нашими громадянами європейської культури, опанування спільної європейської історії, знайомство з системою управління ЄС та побудова Європи в Україні), зовнішньо позитивна (формування європейської політичної свідомості, що ґрунтується на паритеті національної та європейської ідентичності за зовнішнього збереження ментальної ознаки «європеєць»), нейтральна (обумовлена збереженням своєрідного статус-кво, коли Україна залишається у сучасному стані невизначеності, недореформованості економіки, політики і соціокультурної сфери, коли фактично слабко сформована як національна, так і європейська ідентичність) та негативна (передбачає погіршення відносин між Україною та ЄС, замороження діалогу щодо Угоди про асоціацію та євроінтеграційного процесу України в умовах поглиблення кризи ЄС). Тут зазначається, що залежно від сценарію подальшого розвитку ЄС та Брекзіту можливі різні наслідки для розвитку та динаміки європейської політичної свідомості на європейському континенті загалом та України зокрема.
20
Бартош, Наталя Володимирівна. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГІБРИДНОЇ ВІЙНИ". Public management 28, № 3 (12 квітня 2022): 17–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-3(28)-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. У статті розглядаються напрями правового забезпечення державної інформаційної політики, а також досліджується питання формулювання актуальних заходів щодо їх забезпечення. Адже в умовах сучасних глобальних інформаційних протистоянь, деструктивних комунікативних впливів, зіткнення різновекторних національних інформаційних інтересів, поширення інформаційної експансії та агресії захист національного інформаційного простору та гарантування інформаційної безпеки стають пріоритетними стратегічними завданнями сучасних держав у системі інформаційних відносин. Зміни у глобальній світовій економічній та політичній сферах привели до зміни технологій світового протистояння і ведення воєн. Інформаційні війни переслідують мету активізувати суспільну свідомість громадськості держави-противника і таким чином вплинути на державну політику. Водночас інформаційна політика сучасних держав має схожі завдання: забезпечити свободу інформації, сприяти розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій, цифровізації суспільних відносин, відкритості і прозорості в управлінні суспільними справами. З огляду на виклики сьогодення нашій державі не те, що претендувати на інформаційне домінування, а бути присутнім у світовому інформаційному просторі доволі складно. На жаль, слід констатувати, що внаслідок неналежного правового регулювання в національному інформаційному про- сторі України та збільшення кількості національних регуляторів зросла кількість негативних явищ, які створюють реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці людини і громадянина, суспільства і держави. Методологія. У зв’язку з цим обґрунтована нагальна необхідність формування та активного функціонування єдиного національного регулятора в інформаційній сфері держави, діяльність якого була би спрямована на вироблення української національної інформаційної політики, інтелектуально кваліфіковане відбиття маніпуляційно-пропагандистських атак, формування у громадян України національно-патріотичних переконань, створення українського національного інформаційного простору – основи національної безпеки суспільства і держави. Наукова новизна. Так, до реалізації державної інформаційної політики необхідно підходити стратегічно, удосконалю- ючи пріоритетні напрями, здійснюючи перерозподіл повноважень державних регуляторних органів, здійснюючи кореляцію між стратегічними проєктними документами і реальною адміністратив- но-політичною практикою держави. Пріоритетні напрями/цілі інформаційної політики мають бути замінені більш практичними та актуальними з довгостроковим характером одночасно з урахуванням гібридної агресії. Окрім того, визначено основні цінності та принципи, в межах яких потрібно адаптувати національне законодавство в умовах гібридної війни. Зауважено, що участь громадянського суспільства в розвитку інформаційного простору сприяє його розширенню, відкритості і прозорості інформації. Висновки. Надано практичні рекомендації щодо вдосконалення державної інформацій- ної політики та створення ефективної системи інформаційної безпеки України.
21
Левченко, Олександр, Дмитро Федорчук та Юрій Міхєєв. "Аналіз основних загроз національній безпеці держав-сусідів України в умовах гібридної агресії Росії". Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони 41, № 2 (30 вересня 2021): 53–58. http://dx.doi.org/10.33099/2311-7249/2021-41-2-53-58.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття та сутність загроз національній безпеці держав-сусідів України, спричинених гібридною агресією Російської Федерації. Проаналізовано нормативно-правові акти, які визначають можливі інформаційні загрози для України та держави-сусідів: Польщі, Словаччини, Румунії, Молдови, Угорщини, Білорусі. Основну увагу приділено реальним та потенційним загрозам національній безпеці держави в інформаційній сфері, а саме намаганню маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення пропагандистських повідомлень, недостовірної, неповної або упередженої інформації. Розглянуто Стратегію національної безпеки Російської Федерації, яка визначає причини виникнення загроз національній безпеці держави.
На основі аналізу результатів моніторингу інформаційного простору визначено основну цільову аудиторію, обрану спецслужбами Російської Федерації для поширення пропагандистських повідомлень. При цьому враховано основні цілі пропаганди, яка поширювалася спецслужбами Російської Федерації під час проведення антитерористичної операції та поширюється в умовах проведення операції Об’єднаних сил з метою досягнення стратегічних цілей держави-агресора, а саме: дискредитації держави на міжнародній арені, підриву довіри до неї як до надійного економічного та політичного партнера; дискредитації військово-політичного керівництва держави, керівників органів державної влади усіх рівнів серед українського суспільства; дестабілізації внутрішньополітичної обстановки в державі; зниження морально-психологічного стану особового складу Збройних Сил України; інформаційної підтримки керівництва тимчасово окупованих територій, ватажків незаконно створених збройних формувань, терористичних організацій так званих “ДНР” та “ЛНР”; демонстрації військової могутності Російської Федерації.
За результатами проведеного аналізу задекларованих національних інтересів та загроз національній безпеці держав-сусідів України з’ясовано особливості конфронтації національних інтересів нашої держави: етнічне розмаїття суспільства, ескалація напруженості в зоні територіальних інтересів, агресія Російської Федерації.
22
Русин, Г. А. "ВОЛИНЬ В ІСТОРІЇ ПРАВОСЛАВНОГО ПРОСВІТНИЦТВА (1900-1939 рр.): НАУКОВІ РОЗВІДКИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 185–92. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-185-192.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано історію православного просвітництва на Волині. Подано, що від початку свого існування Українська церква користувалась широкою автономією. З національно-державницьким рухом зростало й змагання за її незалежність. У XX ст. складовою цього процесу був національно-церковний рух на Волині. Православна церква посідає помітне місце в політичному, культурному й соціально-економічному житті українського народу. Тривалий період її роль у формуванні національної ідентичності українців штучно ігнорувалась, хоча церква завжди була вагомим засобом впливу на суспільну свідомість.
Зазначено, що православне духовенство зробило значний внесок у розвиток культурної сфери краю. Велику роль священники відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності.
З’ясовано, що зміни режимів, політичних систем не змогли похитнути її авторитет, оскільки з нею асоціювалися духовні почуття людини. В періоди бездержавного існування українського народу церква підтримувала національно-творчі процеси і як суспільна організація з могутньою християнською ідеологією об’єднувала народ.
Значення Православної церкви у національно-політичних процесах усвідомлювала частина української інтелігенції та інших верств, розгорнувши в першій половині XX ст. боротьбу за повернення церковній організації національних ознак.
Тому вивчення історії Православної церкви має першорядне значення для відтворення цілісної картини минулого українського народу. Церковним процесам на Волині 20-40-х рр. XX ст. належить важлива роль у загальноукраїнському національно-визвольному русі та у відродженні Української держави і церкви.
Знання минулого Української церкви потрібні і для подолання багатьох штучних стереотипів, які перешкоджають формуванню в Україні демократичного громадянського суспільства. Церковно-історичні дослідження розкривають причини сучасної міжконфесійної напруженості, з’ясовують її витоки і навіть подають варіанти можливих виходів з неї.
23
ГРИЦЕНКО, Лариса, Ірина КРИЦЬКА та Андрій ЦИНА. "ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ УЧНІВ У ТРУДОВОМУ НАВЧАННІ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 146–54. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-146-154.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання створення універсальної наукової та дієвої системи формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Мета дослідження – на основі цілісного наукового аналізу розкрити сутність, зміст, структуру та концептуальні засади формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Проаналізовано зміст ключових понять дослідження «формування», «відповідальність», «громадянськість», «громадянська відповідальність» як провідних складових феномена «формування громадянської відповідальності». Під останнім розуміється тривалий період онтогенезу, зумовлений інтегративними вимогами й особливостями вияву на оптимальному рівні таких складників життєдіяльності особистості: суспільно-активна життєва позиція; самостійність, наполегливість, самоаналіз, самоконтроль та самоорганізація у суспільних відносинах; виконання громадянських норм і цінностей; чесність, совість, обов’язок; готовність відповідати за власні вчинки; привласнення норм і принципів суспільної моралі; національна і планетарна свідомість. Науково обґрунтовано концептуальні підходи до формування громадянської відповідальності учнів 5-9 класів на засадах їхньої ефективності для пояснення та прогнозування шляхів формування її складових: концепція виховання в соціально значущих видах діяльності А. Макаренка; концепція морально-духовної ціннісної спрямованості виховання громадянськості особистості В. Сухомлинського; психодинамічна теорія особистості З. Фрейда; гуманістичний напрям у теорії особистості А. Маслоу; поведінкова теорія особистості Дж. Уотсона та Б. Скіннера; діяльнісна теорія особистості О. Леонтьєва, А. Брушлинского. Наукова новизна пропонованого концептуального підходу до формування в учнів громадянської відповідальності полягає у поясненні та прогнозуванні цього процесу шляхом визначення та інтеграції цінних принципів і підходів у перевірених практикою і часом структурних концепціях розвитку особистості. Практичне значення дослідження визначається можливістю розробки, за обґрунтованими концептуальними засадами, та впровадженням у практику освітньої діяльності загальноосвітніх навчальних закладів системи методів формування громадянської відповідальності учнів у трудовому навчанні. Результати дослідження можуть бути використані при укладанні освітніх програм, навчально-методичної літератури з трудового навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Ключові слова: громадянська відповідальність, формування, концепція, розвиток особистості, трудове навчання.
24
Павличко, Д. "Про нашу національну свідомість". Київ, № 10 (2009): 2–4.
Знайти повний текст джерела
25
Putsyata, I. "Інфодемія як метод маніпуляції на телеканалах 1+1, СТБ, ICTV, ІНТЕР". Communications and Communicative Technologies, № 21 (26 листопада 2021): 52–58. http://dx.doi.org/10.15421/292106.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвідка присвячена вивченню національних аспектів формування інфодемії у зв’язку з суспільно-політичною ситуацією в країні, що виникла на тлі пандемії COVID-19. Це явище розглянуто як основа маніпулятивного впливу на суспільну свідомість. Сучасні телеканали є структурами, які оперативно отримують інформацію, аналізують її на предмет актуальності, можуть «дозувати» її обсяги та коригувати зміст. Контроль за інформацією та спосіб її інтерпретації дозволяє маніпулювати масовою свідомістю, створювати модель суспільної поведінки, що запрограмована та бажана для окремих груп, які прагнуть досягти різних цілей, як правило, політико-економічного характеру.
Маніпулятивні технології (посилання на анонімний авторитет, емоційний резонанс, буденна розповідь, ефект присутності, стереотипізація тощо), а також соціально-психологічна природа поширення інформації, дозволяють говорити про високий потенціал телебачення як інструменту управління суспільством і небезпеки недостовірної інформації, а також її «ангажованого трактування».
У такий спосіб, саме політичний компонент інфодемії визначає суть її національної версії та свідчить про соціальну безвідповідальність олігархічних сил та телеканалів, які їх обслуговують, транслюючи дезінформацію про поширення вірусу та боротьбу українського уряду за здоров’я громадськості.
Для ефективної боротьби з поширенням цього явища держава повинна вжити відповідних заходів, сприяти створенню справді незалежного ЗМК, здатного об’єктивно оцінювати та подавати новину, формувати в Україні інформаційний простір, в основі якого лежить вимога правдивості, об’єктивності, плюралізму щодо достовірності фактів та аргументів, переданих суспільній свідомості.
У результаті дослідження зроблено висновок, що унікальність українського варіанту інфодемії полягає в тому, що цей інструмент всеукраїнські телевізійні канали використовують не для підвищення власних рейтингів та прибутків, а для маніпуляції свідомістю громадян та отримання електоральної підтримки в політичній боротьбі, яку ведуть у країні олігархічні клани.
26
Shynkaruk, Oleh. "ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ КУРСАНТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ НА ЗРАЗКАХ ПРИКОРДОННОЇ ІСТОРІЇ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 261–77. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-261-277.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автор аналізує психологічні аспекти патріотичного виховання курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького на зразках прикордонної історії.
Це питання на сучасному етапі розвитку української державності, а особливо загрози її втрати, є досить актуальним, тому важливого значення набуло питання пошуку більш досконалих методів і засобів, зокрема й використання психологічних чинників, роботи з цивільною та військовою молоддю, які б забезпечили високий рівень їхнього патріотизму.
Дослідження поняття патріотизму дозволяє зробити висновок, що це явище, як один з базових компонентів індивідуальної та суспільної свідомості, має комплексну структуру. Він – обʼєкт вивчення історії, етнології, соціології, політології, а також етнічної психології та психології міжгрупових відносин. Вони акумулювали значний масив даних, що дозволяють сьогодні виділити проблему патріотизму в якості самостійного обʼєкта дослідження, використовувати для опису цього явища відповідний концептуально-термінологічний інструментарій і позначити його соціально-психологічну специфіку.
Зважаючи на те, що серед принципів формування патріотизму є й такий як: “відповідності національним інтересам України, пріоритетності духовних, національно-історичних і військових цінностей та традицій українського народу, Збройних сил України”, автор зазначає, що цей принцип є актуальним і для українських прикордонників, адже національно-історичні цінності, глибокі традиції є і у них, про що свідчать численні наукові дослідження останніх років.
Наявні зразки прикордонної історії командири, відповідні посадові особи, науково-педагогічні працівники, весь персонал Національної академії Державної прикордонної служби України використовують у своїй діяльності все активніше, здійснюючи своєрідний вплив на свідомість, підсвідомість і поведінку особистості майбутнього офіцера-прикордонника і на психологічний стан військового колективу в процесі їхньої життєдіяльності з метою формування у них високих морально-політичних, громадянських, військово-професійних, соціально-психологічних, психічних і фізичних якостей, необхідних для успішного виконання в умовах будь-якої складності конституційного обов’язку щодо захисту української держави.
27
Goyman, O. A. "Маніпулювання масовою свідомістю в умовах сучасної гібридної війни". Grani 18, № 1 (10 грудня 2014): 50–56. http://dx.doi.org/10.15421/1715009.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті окреслено основну мету процесів «реміфологізації» та «відродження міфа» – це формування бажаної для влади громадської думки і маніпулювання масовою свідомістю. Громадська думка, за переконанням частини вчених, є однією з форм масової свідомості. При цьому формування першої відбувається стихійно і цілеспрямовано. У другому варіанті на масову свідомість впливають соціальні інститути, серед яких особливо ефективним є масова комунікація. У сучасній культурі саме засоби комунікації перетворилися на потужний інструмент консолідації суспільства, який залучає численні прийоми маніпуляції суспільною і масовою свідомістю. Серед дієвих маніпулятивних методів автор виділяє такі: спеціальний метод транслювання (дроблення) і негайну подачу інформації, висвітлення подій під певним кутом, спотворення або підміна фактів, мозаїчність сюжетів при подачі телевізійних новин. Коротко подано типологію пропаганди, структуру пропагандистського повідомлення, його значення. Продемонстровано класичну конструкцію пропагандистського повідомлення, яка щоденно використовується російськими засобами комунікації. Під час аналізу подання інформації російськими ЗМІ, виділено функціонування наступних різновидів міфа: історичний (про винятковість російського народу), географічний (про Крим як одвічно «руську» землю, про Новоросію), національний (про необхідність захисту російськомовного населення в Україні, про росіян як «старшого брата» українців), політичний (про київську хунту, «злих бандерівців», каральні батальйони, ультрарадикалів із «Правого сектора»).
28
Ціпан, Тетяна Степанівна. "ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ У ЧЛЕНІВ ДИТЯЧО-ЮНАЦЬКИХ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ". Інноватика у вихованні, № 9 (11 червня 2019): 293–301. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v0i9.133.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано актуальність проблеми громадянського виховання підростаючого покоління в нинішніх соціально-політичних умовах розвитку країни. Схарактеризовано низку вітчизняних нормативно-правових документів щодо визначення мети, завдань, форм та методів організації національно-патріотичного, громадянського виховання зростаючої особистості як в освітньо-виховних закладах, так і громадських об’єднаннях.
Розглянуто тлумачення поняття «громадянська позиція» у суміжних з ним поняттях «громадянин», «громадянськість», «позиція», «громадянська позиція». З’ясовано, що громадянська позиція формується в межах загальнолюдської позиції і в міру розвитку особистості займає все більш значуще, провідне місце в її структурі. Ядром поняття «громадянська позиція» є громадянська свідомість особистості, яка, органічно поєднуючись з моральними почуттями, виражається у вчинку, в активній діяльності, спрямованій на утвердження поглядів та ідеалів. Запропонований авторський погляд на процес формування громадянської позиції у членів дитячих громадських об’єднань, кінцевим результатом якого має стати сформована інтегрована якість, що характеризує особистість як свідомого члена суспільства із сформованою громадянською свідомістю, громадянським обов’язком, готовністю працювати на загальну користь, відповідальністю і умінням поєднувати особисті і громадські інтереси, відстоювати інтереси держави.
Схарактеризовано фактори формування громадянської позиції у членів дитячо-юнацьких об’єднань (ідеологічний, маніпулювання свідомістю, інформаційного впливу) та його етапи (початковий, основний, пролонгований).
Увага акцентована на застосуванні форм і методів, що ґрунтуються на активності та демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, формування критичного мислення, ініціативності й творчості, відповідальності.
29
Бєльська, Тетяна, Марія Лашкіна та Юрій Нестеряк. "ІНФОРМАЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ ЯК ПСИХОСОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 119–32. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-119-132.
Повний текст джерелаАнотація:
Констатується, що вплив психічного на суспільно-політичні процеси в умовах безперервного інформаційного потоку є визначальним; психологічний тиск на свідомість стає все більш розповсюдженим, збільшу- ється емоційність інформаційних повідомлень, їх вплив на психосоціальний стан суспільства. Автори переконують, що практики впливу та розповсю- дження емоційно забарвленої неправдивої інформації перетворилися сьо- годні на інформаційно-психологічні війни, які переслідують мету активізу- вати суспільну свідомість громадськості держави-противника і вплинути на державну політику. Визначено, що психологічний вплив на противника, що базується на комунікативних процесах із використанням сучасних інформа- ційних технологій, передбачає зміну громадської думки в заданому напрямі.
Авторами здійснено комплексний науковий аналіз сучасного стану дер- жавної інформаційної політики та інформаційної безпеки України як психо- соціального явища. Розглянуто соціальні явища, що виникають в інформа- ційній сфері під впливом інформаційної пропаганди агресора та військового конфлікту, як вони впливають на психологічний стан суспільства, до яких наслідків можуть призвести.
Визначено, що в умовах реальної інформаційної агресії існує нагальна потреба у формуванні та активному функціонуванні єдиного національного регулятора в інформаційній сфері, діяльність якого була б спрямована на ви- роблення дієвої національної інформаційної політики, кваліфіковане відбит- тя маніпуляційно-пропагандистських атак, формування у громадян України національно-патріотичних переконань, розвитку українського національно- го інформаційного простору.
Зазначено, що доктринальне коригування інформаційних процесів коре- люється з психосоціальними. Вказано, що інформаційні потоки, які прохо- дять по каналам масової комунікації, несуть у собі знання про закономірнос- ті дійсності, відображають структуру людської пам’яті та інтелекту, основні особливості соціальної системи, де найбільш яскравими є взаємодія індиві- дуально-психічних явищ.
30
Боднар, І. Р. "ЗАХОДИ ДЕРЖАВИ В СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 37–41. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-05.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено роль держави у формуванні інформаційного суспільства та забезпеченні інформа-ційної безпеки. Інформаційна безпека розглянута з позиції однієї з суттєвих складових частин національної безпеки країни, гарантування якої здійснюється завдяки послідовній реалізації ефективної національної інфор-маційної стратегії і в значній мірі сприяє досягненню успіху при вирішенні завдань у всіх сферах суспільства. Визначені інформаційні загрози національній безпеці з точки зору впливу на інформаційну інфраструктуру кра-їни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості. Розглянуто ключові понят-тя та основи державної інформаційної політики в сфері інформаційної безпеки. Аналізується діяльність дер-жави в інформаційній сфері. Визначені основні напрями діяльності держави в сфері інформаційної безпеки. Запропоновані концептуальні підходи гарантування інформаційної безпеки. З огляду на те, що проблема забез-печення безперервності функціонування системи забезпечення інформаційної безпеки держави є ключовою, пріоритетним є створення/відновлення основних напрямів захисту системи національної безпеки в інформа-ційній сфері. Пошук рішень має бути продиктований балансом собівартості подібної системи захисту та її ефективності. З метою практичної реалізації зазначеної стратегії слід створити інтегрований у вертикаль виконавчої влади спеціальний орган, який здійснював би її практичну реалізацію і на який, окрім функції впро-вадження, були покладені обов’язки запуску власне самого процесу розбудови інтегральної системи забезпечен-ня інформаційної безпеки держави, контролю за її виконанням та формулювання нових стратегій з урахуван-ням кардинальних змін у геостратегічних позиціях України.
31
Лиманська, О. В. "ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ ВЧИТЕЛІВ ХОРЕОГРАФІЇ В КОНТЕКСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ЗАСОБІВ МИСТЕЦТВА". Теорія та методика навчання та виховання, № 51 (2021): 107–19. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2021.51.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито актуальність формування національної свідомості здобувачів вищої освіти спеціальності «Хореографія» та зроблено акцент на необхідності розгляду цього процесу в контексті національного виховання засобами мистецтва, зокрема хореографічного. Народна хореографія й танець в багатьох країнах світу активно використовуються як потужний важіль національного, патріотичного, морального виховання молоді, акцентуючи увагу на особливостях національної ментальності та свідомості. На основі даних попередніх досліджень встановлено, що в КНР з боку державних установ багато уваги приділяється вивченню китайських народних танців як одного з засобів формування свідомого громадянина. Світоглядні орієнтири, закладені в народний танець упродовж його історичного розвитку, їх освоєння, пізнання, творче переосмислення дозволять майбутнім вчителям на високому рівні здійснювати виховну роботу у закладах освіти різних типів та форм власності. Висвітлено особливості формування національної свідомості здобувачів вищої освіти засобами китайської народної хореографії, що розглядаються у єдності з вивченням, оволодінням її традицій, ментальності, самобутніх рис. Авторами виокремлено основні етапи вивчення танцювальної традиції в контексті професійної підготовки майбутніх вчителів хореографії, а саме: початковий, пізнавальний, аналітичний, творчий. На прикладі вивчення китайського народного танцю «Сінема» доведено формування відомостей про танцювальну традицію згідно сформульованих етапів. Підтверджується думка фахівців про національну свідомість як одного з важливих показників духовності, вихованості, високої культури та цілісності особистості майбутнього вчителя мистецтв. Теоретичні та практичні результати дослідження можуть бути використані в якості алгоритму формування ціннісних орієнтацій здобувачів вищої освіти засобами народного танцю як транслятора культурних та духовних надбань народу. Подальші дослідження можуть бути здійснені у напрямку розробки шляхів формування міжкультурної компетентності майбутніх вчителів хореографії на засадах вивчення танців різних країн та втілення їх ціннісних орієнтацій в сучасне хореографічне мистецтво.
32
Громик, Л. І. ""Буття на чужині": Іван Огієнко про національну свідомість української еміграції". Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Серія філологічна, вип. 15 (2018): 170–74.
Знайти повний текст джерела
33
Gorban, Richard А. "СТАТУС І РОЛЬ ДРУЖИНИ (ЖІНКИ) В ОСОБОВОМУ БУТТІ УКРАЇНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ (ФІЛОСОФСЬКИЙ, ЕТНОРЕЛІГІЙНИЙ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ)". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 11, № 2 (25 грудня 2019): 3–14. http://dx.doi.org/10.15421/351912.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлюються головні, обумовлені національно-культурною свідомістю, засади українського подружжя як союзу чоловіка і жінки, в якому в процесі життєдіяльності здійснюється самовираження та самореалізація двох рівноправних осіб. З’ясовано, що інститут подружжя в українській традиції складався на персоналістичних підставах гідності, любові, дружби, свободи.
34
Сізов, В. В., Я. А. Славська та О. А. Бондаренко. "ДЕТЕРМІНІЗМ Е. ДЮРКГЕЙМА В ТЕОРІЇ ПЕДАГОГІКИ І ОСВІТИ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, № 1 (28 квітня 2021): 202–18. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-202-218.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються педагогічні погляди Е. Дюркгейма, що були викладені у виданні «Освіта та соціологія». Відзначається, що педагогічний детермінізм Дюркгейма – це закони розвитку суспільства, які безпосередньо визначають характер освіти, місце та роль у ньому педагогіки. Виявлено, що детермінізм Дюркгейма в теорії освіти має певні межі і визначається основними елементами діалектики, а саме: цілі освіти і культурно-історичний елемент, який містить такі складові, як історія національної педагогіки та вплив суспільства і соціального середовища. Особливий елемент теорії освіти Дюркгейма пов'язується з поняттям національного менталітету. Діалектично всі елементи та складові частини освітньої теорії Дюркгейма формують освітню культуру суспільства. Відзначено, що у Дюркгейма цілі освіти – це її сенс, а культурно-історичний елемент – це обов’язкова умова реалізації цілей; соціальне середовище не є абстрактним явищем, але є конкретно вираженим у специфіці групових соціально-культурних відносин людини особливим простором, який формує особистість і є включеним у систему освіти як компонент культурно-історичного фактору; менталітет – сфера несвідомого, визначеного попередніми етапами культурного розвитку, що й є комплексом стійкої мотивації особистісної та групової поведінки. Імплікативно, виділені елементи педагогічних ідей Дюркгейма дають привід їх поєднати і назвати «Культурно-історичною теорією освіти Е. Дюркгейма». Культурно-історичний компонент в теорії Дюркгейма у сфері освіти і педагогіки, який використовується сьогодні як методологічна основа вивчення і створення конструкції освіти в національному суспільстві, міг би сам по собі володіти ціннісними характеристиками, протидіяти руйнуванню національної свідомості і закладати основи для його збереження та безболісної адаптації. Відзначено, що ідея Дюркгейма полягає в тому, що свідомість повинна бути здатною природним чином сприймати інновацію. Інновація позитивно сприймається свідомістю і забезпечується несвідомим, при цьому обидва чинники виходять з культурно-історичних традицій. Отже, інновація – результат еволюційного природного процесу, вона не відторгається практикою і утворює в повній мірі повноцінний елемент освітньої культури суспільства.
35
Slyusarevskyy, Mykola. "Зміст і динаміка уявлень Українського суспільства про національні символи". Проблеми політичної психології 24 (30 грудня 2021): 9–30. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol24-year2021-62.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті зумовлена потребою аналізу феноменів соціально-психологічного штибу, які, перебуваючи на межі свідомого і несвідомого, дають змогу відтворити політично значущі змістові характеристики і тенденції суспільного розвитку, що залишаються здебільшого “невидимими” під час досліджень громадської думки, вербально виражених преференцій та переконань людей. Одним із таких феноменів і є суспільні уявлення про національні символи, вивчення яких ще не набуло належного поширення.
Мета статті полягає в тому, щоб: а) відтворити за отриманими емпіричними даними зміст і динаміку уявлень українців про національні символи; б) оцінити на цій основі стан символічної свідомості українського суспільства; в) дати психологічно обґрунтовані рекомендації щодо її подальшого формування.
Метод і методологія. Шляхом теоретичного аналізу було виокремлено три основні види (типи) національної символіки: матеріалізовані, персоналізовані та драматизовані символи. Уявлення українців про ці види символів реконструйовувалися за даними моніторингу, що здійснюється від початку 2000-х років. Моніторинг проводиться за допомогою масових опитувань громадян за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років і старше. Опитуються, як правило, 2000 респондентів у всіх географічних регіонах держави, з 2015 року – крім Автономної Республіки Крим і захоплених сепаратистами окремих районів Донецької та Луганської областей.
Отримані результати засвідчують, що уявлення українців про національні символи за останні два десятиріччя стали значно одностайнішими й інтенсивнішими, істотно розширилося коло охоплюваних ними об’єктів. Як наслідок, символічна свідомість суспільства набула ознак первинної сформованості, чіткого державницького змісту, стала семантично насиченішою і політично більш зрілою, проте водночас її формування ще далеке від завершеності. У символічному просторі українського суспільства наразі є небагато об’єктів, що сприймаються як національні символи абсолютною більшістю населення у всіх регіонах. Цей простір значною мірою знеособлений і знеподієвлений, йому бракує загальновизнаних персоналій і драматизованих символів, які найкраще надаються для підтримання в суспільстві патріотичних настроїв та генерування нових комеморативних практик. Показано, що однією з головних причин недостатньої сформованості символічної свідомості українців є малоефективна політика історичної пам’яті.
Практична значущість. На підставі отриманих даних висловлено припущення, що потенціал стихійного становлення символічної свідомості українського народу на сьогоднішній день себе вичерпав. Її подальше формування потребує комплексу цілеспрямованих зусиль. Обґрунтовано потребу започаткування скоординованої на державному рівні системи заходів з формування символічних уявлень українців.
Перспективи дальшого розроблення проблеми вбачаються в напрацюванні стратегій і технологій урахування в процесі формування символічної свідомості українського суспільства регіональних та поколінних аспектів її наявного стану і тенденцій динаміки.
36
Козловець, М. "МЕНТАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ПРОЦЕСИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(84) (22 листопада 2018): 48–53. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(84).2018.48-53.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті крізь призму ментальності українців розглядаються процеси державного будівництва в сучасній Україна; звернуто увагу на особливості територіального, культурно-господарчого розвитку і самобутності етнічної еволюції українців як народу, без врахування яких неможливо зрозуміти сутність новітнього націє- й державотворення. Як специфічний спосіб сприйняття і розуміння етносом свого внутрішнього світу та зовнішніх обставин ментальність разом із матеріальними чинниками інтегрує народ, націю в єдине ціле, відкриває шлях до побудови ефективної держави. Обґрунтовано, що успішне творення державно-політичного організму на новому витку національної історії залежатиме від того, наскільки українська державницька ідея увійде у свідомість громадян України, адекватно відповідає сутності ментальності та собливостям менталітету українського народу.
37
Остапенко, О. "Принципи політичного й ідеологічного плюралізму". Юридичний вісник, № 4 (5 лютого 2020): 72–80. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.972.
Повний текст джерелаАнотація:
Демократизація України, забезпечення політичної стабільності з метою недопущення дестабілізації суспільства зумовлена належною реалізацією таких засад конституційного ладу як політичний та ідеологічний плюралізм і вимагає належного впровадження пов’язаних між собою принципів політич-ного й ідеологічного плюралізму, закріплених на рівні міжнародного стандарту у Загальній декларації прав людини 1948 р., Конвенції про свободу асоціації та захист права на організацію 1948 р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р., та у національному законодавстві, зокрема у ст.ст. 15, 37 Конституції України, ст.ст. 4, 12 Закону України «Про політичні партії в Україні». Сучасне українське суспільство потребує забезпечення стабільності держави, гідного рівня матеріального і духовного життя людей, що здатна забезпечити лише демократична система цінностей, яка ґрунтується на політичному плюралізмі, на вільній ринковій економіці, рівності громадян перед законом. Функціонування даної системи цінностей у високорозвинених країнах Європи та світу підтримується відповідною інфраструктурою політичної соціалізації, як засобу відтворення зрілої демократичної політичної культури. Складність політичної та економічної ситуації в країні, соціальне розшарування суспільства вимагають пошуку суспільного діалогу, компромісу і консенсусу між владою і народом. Захист національних інтересів в умовах формування української державності, пошук національної ідеї для формування громадянського суспільства вимагає вирішення гострих політичних проблем щодо визначення сутності і змісту патріотизму (з метою уникнення руйнівного псевдопатріотизму), визначення статусу мов у поліетнічній Україні, формування інформаційного простору, вільного від пропаганди, маніпуляцій свідомістю, незалежності й об’єктивності мас-медіа і найголовніше – підвищення рівня політичної і правової культури громадян, а також рівня захисту прав людини.
38
МАЛЯРЧУК, Олег, та Оксана КОГУТ. "СПІВПРАЦЯ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ З ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ У 1988 – 2021 рр. (НА ПРИКЛАДІ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ)". Східноєвропейський історичний вісник, № 21 (24 грудня 2021): 198–207. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.21.246915.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – в історичному контексті дослідити ефективність співпраці громадських організацій західного регіону України з органами місцевого самоврядування та державної влади (1988 – 2021) на прикладі унікальних за своєю потугою “Товариства Лева”, Івано-Франківського обласного культурно-наукового товариства (КНТ) “Рух”, Івано-Франківського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Методологія дослідження спирається на принципи об’єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ і процесів у їх розвитку та тісному зв’язку із системою відповідних суспільних відносин; історичні факти аналізуються на фоні політичних процесів, що передбачає застосування методу порівняльного аналізу, завдяки якому з’ясовано сутність багатьох знакових для української суспільно-політичної думки подій. Наукова новизна: окреслено проблеми, з якими зустрічаються громадські організації та органи місцевого самоврядування й державної влади; узагальнено здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах; вироблено програму дій між громадськими організаціями та органами місцевого самоврядування і державної влади. Висновки. На сьогоднішній день в Україні створено й апробовано, але не впроваджено на загальнодержавному рівні, ефективний механізм співпраці громадських організацій та органів місцевого самоврядування й державної влади. Функцію підтримки громадянського суспільства можуть і повинні брати на себе як громадські організації, так і органи місцевого самоврядування та державної влади. На жаль, вони мають одні до одних ще багато упереджень. Творці “Просвіти” (матері українських товариств) глибоко усвідомлювали потребу творення нації та її самоутвердження в умовах іноземної окупації. Оцінюючи здобутки й перспективи українських культурно-освітніх товариств на різних історичних етапах, необхідно акцентувати увагу на справі збереження генетичної пам’яті народу. Після проголошення незалежності України постало завдання формування громадянського суспільства, відродження і розвитку духовності українського народу. “Товариство Лева”, Івано-Франківське обласне культурно-наукове товариство “Рух”, Івано-Франківське обласне об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та інші виробили програму дій: впровадження у суспільну свідомість розуміння необхідності самоорганізації громад, активної громадянської позиції, пріоритету традиційних українських національних цінностей; підтримка української мови, історії, культури, церкви, християнської моралі; сприяння формуванню всебічно розвиненої високоосвіченої, національно свідомої, соціально активної особистості.
39
СТРЕЛЬБИЦЬКИЙ, Микола, та Лілія СТРЕЛЬБИЦЬКА. "ІСТОРИКО-ПРАВОВІ ТА СОЦІАЛЬНІ ПЕРЕДУМОВИ РЕЛІГІЙНИХ ВЗАЄМОСТОСУНКІВ В УКРАЇНІ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА СВОБОДУ СОВІСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Юридичні науки 60, № 1 (23 лютого 2022): 52–57. http://dx.doi.org/10.32689/2522-4603.2021.1.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Відносно самостійне існування держави і церкви, не виключає їх духовної єдності через суспільство. З відомих причин, на сучасному етапі розвитку демократичної України питання захисту свободи совісті і віросповідання в контексті міжконфесійних відносин все частіше привертають до себе увагу науковців. Метою статті є дослідження історико-правових та соціальних передумов релігійних взаємостосунків в Україні в контексті забезпечення релігійної безпеки держави. Реалізація поставленої мети передбачає вирішення низки завдань, як-от: 1) дослідження взаємозв’язку права на свободу совісті та міжрелігійних відносин в Україні; 2) розкриття сутності поняття релігійних конфліктів та конфліктів на релігійному ґрунті; 3) визначення факторів, що впливають на радикалізацію релігійного чинника в сучасних умовах в Україні. Наукова новизна. У статті історико-правові та соціальні передумови релігійних взаємостосунків в Україні розглядаються як складова забезпечення невід’ємного права людини на свободу совісті, що безпосередньо впливає на стан релігійної безпеки держави в умовах зовнішньої гібридної агресії. Як висновок, у статті наголошується, що на внутрішню нестабільність в Україні суттєво впливає ускладнення та радикалізація релігійного чинника, під впливом низки зовнішніх факторів, таких, як інформаційна та гібридна війна з боку суміжних держав, пряма підтримка антиукраїнських сил та рухів, що виступають під гаслами порушення існуючої територіальної цілісності України або завдання іншої шкоди її національним інтересам. Основними методами використання релігійного фактора в Україні сьогодні є: проведення акцій інформаційного впливу та спеціальних інформативних операцій, поширення чуток і пліток про расову, релігійну чи національну нетерпимість в Україні, маніпулювання свідомістю населення тощо. Цілями окремих політичних сил іноземних держав є використання існуючих конфліктів на релігійному ґрунті для проведення антиукраїнської діяльності; провокація ескалації релігійної ворожнечі з метою дестабілізації внутрішнього суверенітету України; диверсифікація громадської думки; використання релігійної ворожнечі, як окремої складової гібридної війни.
40
Сінельніков, Іван Григорович, та Валентина Володимирівна Сінельнікова. "НАРОДНО-МУЗИЧНА ТРАДИЦІЯ В СУЧАСНИХ СЦЕНІЧНИХ ПРАКТИКАХ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 148–55. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247386.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті: проаналізувати трансформації традиційного фольклору під впливом різноманітних соціокультурних чинників; описати тенденції появи й розвитку варіативних форм сценічної трансформації фольклорної традиції; виокремити різновиди втілення автентичного фольклору на сцені — від наближеного до автентичного звучання та поведінкових стереотипів виконання науково-етнографічних колективів до фольклорного театру та стилізацій, а також використання народно-музичної традиції в творчості сучасних музичних гуртів різних жанрів і стилів. Методологія дослідження: у процесі аналізу можливостей застосування фольклорно-етнографічної спадщини українського народу на естрадній сцені використано метод аналогії. Аналітичний метод застосовано для формулювання фундаментальних засад створення фольклористичних творчих проєктів у сучасних соціокультурних умовах. Наукова новизна: визначено та ґрунтовно осмислено тенденції сценічної трансформації фольклорної традиції та різновиди її втілення в сценічну практику на українській естраді. Висновки. Не зважаючи на соціально-економічні труднощі останніх десятиріч, в Україні спостерігається підвищення зацікавленості населення до збереження й поширення народної пісенної культури, що проявляється в її адаптації до сучасних соціокультурних вимог, у підтримці духовної й культурної спадкоємності поколінь. У сучасному суспільстві народна пісенна традиція спроможна виконувати найважливішу соціальну функцію повної чи часткової соціалізації особистості, інтеграції з національною свідомістю. Народна пісня не потребує штучного, насильницького «оновлення» чи консервації. Її розвиток і трансформації в сценічній творчості сучасних аматорських, напівпрофесійних (вторинних) та професійних виконавських колективів / солістів завжди мали й мають природний характер, оскільки народна пісня містить у собі живі, незмінні цінності, збереження яких має надважливе значення для існування українського народу. Історично створені форми фольклору в сучасному суспільстві в значній мірі визначають цілісність, своєрідність і неперервність національної культурної традиції, що обумовлює актуальність розробки системи заходів і технологій збереження, розвитку, поширення й популяризації народної пісні.
41
Шабельник, Г. П. "Вплив українських національних чинників на світогляд та політичну свідомість революційних народників (60-70-ті роки XIX ст.)". Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки, № 641 (2004): 29–34.
Знайти повний текст джерела
42
Bahriy, Maria. "Громадська та просвітницька діяльність західноукраїнських письменників-педагогів кінця ХІХ – 30-тих рр. ХХ ст." Освітній простір України, № 15 (15 квітня 2019): 7–16. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.7-16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті відображено актуальні просвітницькі та громадські проблеми та потреби українського суспільства крізь призму діяльності західноукраїнських письменників-педагогів, та проаналізовано чинники виховання національно-свідомої особистості у творчості письменників-педагогів Західної України кінця ХІХ 30-ті рр. ХХ ст. Зображено організаторів просвітницького руху на західноукраїнських землях, суперечності між традиційною, офіційною концепцією щодо навчання та виховання та підходами, що брали за зразок західну педагогіку і досвід європейської школи.Аналіз життя і діяльності, літературних творів письменників-педагогів надає нам можливість зробити висновок, що просвітництво, громадянська свідомість, патріотизм, відданість інтересам народу властиві, в першу чергу, самим митцям. Аналізуючи літературні твори громадську та просвітницьку діяльність, ми бачимо, що вони насичені різноманітними виховними ситуаціями, характерами, поглядами, вчинками людей, які жили в першій половині ХХ століття на територіях сучасної Західної України.За результатами дослідження встановлено, що важливу роль у реалізації освітньо-виховних завдань і формуванні педагогічно-просвітницьких орієнтирів мала діяльність громадських культурно-освітніх та педагогічних, заснованих й очолюваних визначними представниками західноукраїнської інтелігенції: педагогами, письменниками та освітніми діячами Західної України.
43
Чорна, Наталія. "Місце національного фолькльору в структурі музичної свідомості та її вплив на музично-педагогічну діяльність". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T1 (2019): 212–24. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-212-224.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується специфіка формування та впливу національного фольклору, як складника структури музичної свідомості, на процес професійного становлення майбутніх учителів музики. Виокремлено, зокрема, такі характеристики музичної свідомості: активність, інтенціональність, тобто спрямованість на предмет, здатність до рефлексії, мотиваційно-ціннісна характеристика. Також виокремлено три основні властивості музичної свідомості, які реалізуються в професійній діяльності: по-перше, це її соціальний характер, включаючи опосередкованість знаковими (в тому числі вербальними) та символічними структурами; по-друге, здатність до рефлексії та внутрішнього діалогу; по-третє, наочність. Відзначені структури формуються послідовно, відіграючи домінантну роль як інструменти конструювання соціальних уявлень, афективної сфери та поведінки. Місце національного фольклору у структурі музичної свідомості корелює із рівнем усвідомленості музично-педагогічної діяльності. У статті зроблено припущення, що для осіб із високим рівнем самоідентифікації з музично-педагогічною діяльністю фольклор має витупати у якості конструкту надсвідомої регуляції професійної поведінки; переходячи у свідомість, національний фольклор переоцінюється та стимулює до вдосконалення музично-педагогічної діяльності. Особам з середнім рівнем професійної самоідентифікації, радше, буде притаманна нестійкість рефлексивних оцінок фольклору. Подібна картина може спостерігається й у групі осіб з низьким рівнем професійної самоідентифікації. Для них національний фольклор є підсвідомим утворенням, яке відграє роль фактора обмеження. Так, при здійсненні діяльності представники цієї групи можуть болісно переживають вихід їх мистецького ідеалу за уявні межі.
44
Polischuk, N. V. "Зміна духовного стану молоді на сучасному етапі інформаційно- високотехнологічного прогресу: філософсько-освітній аспект". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 9(137) (19 серпня 2016): 149. http://dx.doi.org/10.15421/171692.
Повний текст джерелаАнотація:
Автор у статті з’ясовує і досліджує фактори зміни духовного стану молоді на сучасному етапі науково-технічного розвитку суспільства, який супроводжується виробництвом надзвичайно великої кількості матеріальних благ для людства. Але будь-який прогрес супроводжується відповідним регресом, а от вибір напрямку – це вже перевага людей. Тому поки в інформаційно-високотехнологічний науково-технічний прогрес не будуть внесені належні духовно-моральні основи й цілі, існує реальна небезпека духовного регресу як для людської особистості, так і для людства в цілому. Саме духовність, моральність – це той рівень розвитку особистості та суспільства, який є консолідуючим началом, здатним об’єднати людей; це сила, яка покликана стимулювати національне відродження, забезпечити мир і злагоду в суспільстві. Без пробудження таких моральних феноменів, як совість, людяність, відповідальність, почуття власної гідності, творчої ініціативи досить складно розраховувати на поліпшення ситуації в державі, особливо в епоху інформаційно-високотехнологічного науково-технічного прогресу, який технізує свідомість кожної особистості, витісняє з неї найсвятіші почуття й емоції.Доведено, що саме філософія освіти повинна обґрунтовувати гуманістично-інноваційний тип освіти, який буде надавати істотне сприяння зростанню інтелектуального, культурного, морального і антропокосмічного потенціалу особистості, її самостійності, самодостатності, творчої активності.
45
Мельник, Наталя. "Роман М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу» як фольклорний метатекст". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 14 (20 лютого 2020): 198–206. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v14i0.3819.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються функції фольклорного метатексту в романі М. Дочинця «Вічник. Сповідь на перевалі духу».
Спираючись на сучасні концепції метатексту, розуміючи фольклор як комплекс народних знань, утілених у художньому тексті в різних формах, авторка визначає зв’язок змісту досліджуваного роману з фольклорною свідомістю, окреслює функції фольклорного метатексту.
Використання письменником великого формального та змістового арсеналу українського фольклору сприяє формуванню цілісної ідейно-художньої концепції твору, визначає його смислове навантаження, моделює наративні стратегії тексту. У роман залучено широкий жанровий діапазон фольклорної системи (молитви-замовляння, легенди, перекази, прислів’я та приказки, лікувальні замовляння); концепти світоглядних уявлень, традиційні фольклорні прийоми творення образів, що дозволяє носієві культурної національної традиції сприймати твір на архетипно-асоціативному рівні. Фольклорна першооснова твору виконує текстоутворюючу функцію, окреслює його комунікативну настанову та сприяє вірогідності описуваного. Такий підхід призводить до співтворчості читача, визначає колективність авторського наративу.
46
Закопець, Михайло. "Європейський досвід формування фахової компетентності виконавців-духовиків у закладах вищої освіти". New pedagogical thought 107, № 3 (7 грудня 2021): 135–40. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-135-140.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються особливості формування фахової компетентності виконавців-духовиків у закладах вищої освіти у країнах Західної та Східної Європи. Підкреслюється, що євроінтеграційні процеси сприяли посиленню уваги до дисциплін мистецького напряму, активному залученню молоді до європейських культурних традицій, що, безумовно, вплинуло на усвідомлене розуміння європейськості з опорою на національну свідомість.
Зважаючи на вагомі наукові дослідження у галузі вивчення проблем інтеграційних процесів у вищій школі країн Європи, було проаналізовано специфіку підготовки виконавців-духовиків, майбутніх педагогів у таких країнах, як Польща, Велика Британія, Франція, Чеська Республіка, Німеччина, Австрія, Угорщина, а також деяких скандинавських державах – Швеція, Фінляндія, Норвегія.
На основі компаративістського аналізу системи підготовки фахівців музичної сфери різних європейських закладів вищої освіти нам вдалося окреслити головні закономірності формування професійної компетентності та виокремити подібні риси, знайти відмінності у структурі підготовки спеціалістів в Україні та за кордоном.
У статті підкреслено важливість вивчення досвіду передових європейських країн, що може слугувати ціннісним надбанням для вищої школи України, а також допоможе визначити можливі шляхи удосконалення й вітчизняної мистецької галузі освіти. Зважаючи на глобальне переосмислення чинних освітянських програм під впливом інтеграційних процесів та суспільно-історичних реалій, спостерігається активізація формування фахових компетенцій виконавця-духовика відповідно до визначених європейських стандартів та вимог.
47
ЛЯШЕНКО, О. А. "ВІЗАНТІЙСЬКІ МОТИВИ У ЦИКЛІ ЄВГЕНА МАЛАНЮКА «СТЕПОВА ЕЛЛАДА» В АСПЕКТІ ТИПОЛОГІЇ ЦІЛІСНОСТІ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ», № 3 (15 лютого 2022): 66–72. http://dx.doi.org/10.52726/as.humanities/2021.3.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття репрезентує розгляд творчості Є. Маланюка в аспекті типології цілісності. Зокрема, авторка зупиняється на циклічних структурах, що переважають у поетичному доробку письменника і вирізняють цілісне сприйняття його творчості загалом. Завдяки особливому онтологічному положенню циклізація найбільш притаманна ліриці. Авторкою зауважено, що історичний процес становлення категорії «цикл» нерозривно поєднаний з процесом формування свідомості творчої особистості, зокрема авторської установки. Науковець розглядає авторську свідомість під кутом зору проблеми диференціації цілісності, яка поділяється на два опозиційні (бінарні за дихотомним підходом) типи. Зокрема, у дослідженні приділено увагу одному з типів цілісності – гомогенному. Аналітичні студії сучасних науковців та їх попередників, а також міркування авторки статті підводять до того, що категорія цілісності є системно-інтегральним фактором циклізації. Увагу зосереджено на аналізі поетичної збірки «Земля й залізо» Є. Маланюка, що виявляє семантичні особливості природи конфлікту, які разом із концепцією особистості та системою образно-поетичного вислову демонструють завершену структуру, що вписана у типологічний ряд ознак гомогенного типу цілісності. Питання війни, минулого й майбутнього України, жіноче та національне питання, ставлення до сучасників, проблема чужини – це не повний спектр тематичного розмаїття циклу «Степова Еллада», які увиразнюють історіософські погляди автора. Характерне для Є. Маланюка бачення ліричного героя як людини особливої, цільної виявляє принцип біографізму, який є наскрізною домінантою всієї творчості поета.
48
Бобровський, Олексій. "КОНСТРУЮВАННЯ АРХЕТИПІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ “УНІВЕРСАЛЬНОГО ЕПОХАЛЬНОГО ЦИКЛУ” І КОМП’ЮТЕРНИХ ІГОР". Public management 18, № 3 (29 травня 2019): 88–100. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-18-3-88-100.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто сутність основних понять і шляхів становлення та розвитку нового міждисциплінарного напряму наукових досліджень — соці- альної архетипіки (архетипів колективного несвідомого) як психологічного підґрунтя становлення та розвитку суспільства, його національно-культур- ної ідентичності.
Розроблено візію стосовно архетипного взаємозв’язку між свідомістю ок- ремих особистостей і суспільною свідомістю загалом, впливу архетипів ко- лективного несвідомого на здатність людини до самовираження, самоствер- дження і набуття нового демократичного світогляду, на який здійснюють свій вплив як генетична спадщина людини, так і архетипи колективного не- свідомого, що позначають себе від дитячого віку.
Розглянуто можливості теоретико-методичного конструювання “архети- пу української молоді”, починаючи з першооснов її життя. За основу такої реалізації взято вітчизняну аналітико-синтетичну модель “Універсального епохального циклу”. Згідно з цією моделлю життєвий шлях людини розгля- дається за періодами, сукупність яких, власне, й становить міні-модель “жит- тєвого циклу людини”. Означений підхід доповнюється особливостями та загальним змістом “архетипних складників”, що виявляють себе на кожному етапі життєвого шляху людини.
У контексті підходу обґрунтовано доцільність створення каскадного про- цесу розробки і запровадження комп’ютерних ігор як інструменту моделю- вання розумових здібностей і психологічних якостей особистості на кожному етапі життєвого шляху людини. Метою ігор пропонується вибрати розвиток духовності, соціальності, патріотизму та інших важливих суспільних ціннос- тей особистості. Конструювання соціальних процесів пропонується здійс- нювати з урахуванням принципів спадкоємності, взаємозв’язку, конкретних умов життя і особливостей етапів соціалізації людини та їх спрямування на досягнення цілей розвитку суспільства і послідовного зростання складності завдань з використанням інноваційних методів їх вирішення у контексті ста- лого розвитку країни.
Для розроблення такого “інтелектуального алгоритму” інноваційних тех- нологій, створення підґрунтя розвитку “архетипу української молоді” про- понується залучити фахівців різних галузей знань, які найбільш чутливі до розуміння глибинної (психосоціальної або архетипної) сутності молодіжної вікової когорти.
49
Пантілеєнко, К. С. "ОСОБЛИВОСТІ ТЛУМАЧЕННЯ ЛЕКСИКИ В СУЧАСНОМУ СЛОВНИКУ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 61–65. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-8.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – розкрити питання історичної важливості формування слів і тлумачень у словнику, а також розташування та тлумачення слів, підходи до того, як визначати критерії класифікації слів, крім тлумачень, що існують у самій реальності, а також їх вираження у змістах і поняттях. Також у статті порушено питання системного поняття в словниках і їх ідеографічні особливості, розглядаються особливості гендерної лексики російської мови на матеріалі тлумачного словника. Саме така лексика пояснює, як фактичний вплив соціально-культурних та мовних чинників визначає ставлення суспільства до чоловічого та жіночого сприйняття слів. Основними ідеографічними галузями лексики є професії, хобі і захоплення. Наукова новизна статті – розкрити традиційні та новітні підходи щодо питання ідеографічного аспекту мови, в цьому разі – на прикладі лексики, пов’язаної з гендером. У статті підкреслено універсальні закономірності та національно-специфічні розбіжності під час тлумачення понять, їх функціонування в мові та мовленні. Також досліджуються галузі стосовно різних аспектів формування дійсності свідомості і явності логіки без урахування гендерних факторів (на прикладі тлумачення професій, хобі та вподобань). У статті виокремлено універсальні закономірності та національно-специфічні розбіжності під час тлумачення понять у словнику і їх функціонування в мові. Гендерні дослідження дають можливість проаналізувати соціально- культурні та мовні чинники, що визначають ставлення суспільства до чоловіків і жінок, а також поведінку індивідів у зв’язку з причетністю до певної статі і стереотипні уявлення чоловічих і жіночих якостей, тобто все те, що переводить проблематику статі зі сфери біології у соціальну. В результаті походження, сенсу і вживання у мові суспільство коригує мовну свідомість людини, диференціюючи в мові і менталітеті соціальну природу і положення статей, наказуючи людині прагнути до певних моделей поведінки, про які спочатку вона може і не підозрювати. У практичній частині статті представлено фрагмент тлумачного словника сучасної російської мови, в якому розкрито особливості категорії роду, безпосередньо пов’язаної з категорією роду і гендерною відмінністю.
50
Виговський, Микола. "Більшовицька термінологія ідеологічного впливу на українських освітян у роки репресій (1927-1937 рр.)". Старожитності Лукомор'я, № 4 (23 серпня 2021): 153–60. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.4.100.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено ідеологічну термінологію, яку більшовики використовували проти освітян України у роки масових репресій. Основний перелік понять складено за матеріалами періодичної преси та опублікованими архівними документами. Висвітлено найбільш використані терміни у 1927-1933 та 1934-1937 рр., зазначено їх персоніфіковане та політичне походження. Ідеологічні ярлики («український фашизм», «буржуазний націоналізм», «український шовінізм» та інші) не відповідали реальним подіям та явищам в Україні. Їх застосовували для маніпуляції суспільною свідомістю, а також для ідеологічної профілактики в інститутах і загальноосвітній школі. Кожен термін означав вибір жертви політичних репресій: персональної, національної, соціальної або професійної групи. Політичні ярлики «хвильовизм», «шумськизм», «волобуєвщина», «троцькісти» й інші виконували функцію ідеологічної профілактики освітніх установ. Використання спеціальної термінології державними органами та її поширення у пресі створювало образ внутрішнього ворога, підвищувало так звану «політичну пильність» у суспільстві. Партійні організації та підрозділи ДПУ здійснювали «кадрові чистки» в інститутах, університетах і школах, шукали серед педагогів та учених «буржуазних націоналістів», «петлюрівців», «махновців» і різних «шкідників». Поширенням агресивної термінології займалися центральні, обласні, районні й інститутські газети.