Добірка наукової літератури з теми "Рільке"

Стаття присвячена поезії Василя Сагайдака, збірка якого «Великодній дощ» (2003) містить вірші, пов’язані з творами Григорія Сковороди. Дослідник ставить мету визначити смисли, ейдетику та поетику одного з віршів цієї збірки, а саме верлібру «Перекинувши, наче вилами…». Стаття висвітлює інтертекстуальні явища та образи твору, також вона пояснює позицію автора в його діалозі зі Г. Сковородою та називає особливості форми твору. В. Сагайдак (1945-2006) – український поет кінця ХХ – початку ХХІ століття, у спадщині якого важливе місце посідає філософська лірика. У статті увага сфокусована на екзистенціальному мисленні поета, яке, зокрема, проявилося в проаналізованому вірші «Перекинувши, наче вилами…». Для вірша характерна інтертекстуальність, у тексті – цитати з листа Р. М. Рільке, прозового твору Г. Сковороди, вірша Є. Маланюка. Теорія вибору «або – або» С. К’єркегора прочитана як алюзія. У художньому хронотопі присутні митці і філософи різних століть, які ведуть діалог, репліками котрого є їхні тексти. В. Сагайдак процитував прозовий твір Г. Сковороди «Бесіда 1-ша, названа Observatorium (Сіон)», зацікавився філософськими положеннями про три світи, акцентував значення Біблії для розуміння людиною світу та свого місця в ньому. Автор порівнює філософські позиції Р.-М. Рільке і Г. Сковороди, робить висновок про спільне й відмінне в образах Біблії (Сковорода) та ангела (Рільке). Цитата з вірша «Серпень» Євгена Маланюка також долучена до текстуального діалогу, тому що викликає алюзії як текстів Сковороди, так і текстів Рільке. Стаття містить аналіз тієї частини вірша «Перекинувши, наче вилами…», яка стосується символів. В. Сагайдак наводить Сковородинівське тлумачення символу й називає низку символів, які український філософ використовував. За законами бароко В. Сагайдак завершує свій текст кодою. Його кода є силабо-тонічний вірш, у центрі якого хліб як символ, що має значення мистецтва як духовної цінності. Домінантою діалогу, у якому беруть участь Г. Сковорода, С. К’єркегор, Р.-М. Рільке, Є. Маланюк і сам автор, є екзистенціальна думка.

У статті аналізується молитва у поетичних творах Павла Тичини та Райнера Марії Рільке. Особлива увага звертається на образ Бога у віршах поетів та модифікацію біблійного жанру молитви: молитва-звертання, молитва-прохання, молитва-діалог, молитва-настанова.