Статті в журналах з теми "Рідкісні видання"

Мета статті – уведення до наукового обігу двох альбомів часів Першої Світової війни, що становить цінне джерело для вивчення історії становлення грошової системи відроджених Польщі та Чехословаччини. Наукова новизна полягає у тому, що подібні джерела історії грошового обігу вперше публікуються з розширеним аналізом їх змісту а також із залученням архівних та боністичних джерел.Перша Світова війна принесла незалежність колись поневоленим націям. Розпад Австро-Угорської імперії призвів до утворення Чехословаччини а також відновлення незалежності Польщі через 123 роки після її поділу. Основним атрибутом незалежної держави виступає її власна грошова система. Отже, у нових незалежних державах й розпочалося відродження цих систем. Свідченнями бурхливих подій війни та особливостей оновлення грошової системи в різних регіонах слугують різноманітні джерела. Такі джерела становлять два альбоми, матеріали яких відображають зріз грошового обігу в Польщі та Чехословаччині наприкінці війни. Альбом із польськими грошовими знаками демонструє зразки грошових замінників та окупаційних грошей у Польщі з 1914 по 1918 роки. Альбом грошей Чехословаччини – це офіційний документ для користування у Міністерстві Фінансів. Основи обох альбомів складають зразки справжніх грошей, що вийшли з обігу. На початку альбому Чехословаччини включені гроші Австро-Угорщини, що курсували до 1918 року. Альбом складається із прошитих сторінок, кожна з яких має наклеєну банкноту та коментарі до них. Альбом було підготовлено та вручено міністру фінансів Чехословаччини Куно Зоннтагу, призначеного на посаду 25 січня 1925 року, на пам’ять про незалежність. Альбом містить також відбиток банкноти 200 корон, виготовлений за згодою керівництва Австро-Угорського Банку, а також 25 корон більшовицької емісії. В альбомі також представлені рідкісні на час побутування типи банкнот, пробні зразки та старі банкноти Австро-Угорщини із наклеєними марками, в тому числі фальшивими. Польський альбом виготовлений у Варшаві у 1918 році і має деякі відмінності. Альбом розпочинають окупаційні випуски часів німецької окупації. Частину зображених грошей в альбомі було створено із репродукцій, в тому числі подані зображення монети 3 копійки 1916 року, що випускалися Банком Східної Німеччини для Литви. Вказані в альбомі замітки про рідкість предметів боністики свідчать про його колекційну спрямованість. Ще однією відмінністю альбому виступає наявність у ньому місцевих грошей окремих населених пунктів Польщі – Лодзі, Ченстохови, Соснівця та Коло, а також грошових сурогатів та замінників. Також в альбомі представлені бони Кронштадта, острова Котлін та Мітави. Серед грошових знаків новоутворених у Королівстві Польському товариств привертає увагу рідкісна бона вартістю 50 копійок Товариства друзів Цехокінека.Не лише державні утворення, міста та приватні підприємці емітували власні гроші та сурогати. В альбомі представлені грошові знаки муніципалітету, гроші гміни Доброва Горніца. Рідкісними зразками випусків магістратів стали бони номіналом 10 та 40 грошей міста Коло, датовані 1 січня 1917 року, написи на яких вказані польською мовою. Обсяг даної емісії, судячи зі вказаної на бонах інформації, був незначним, всього на 972 рублі сумарної кількості двох емісій. Як додаткова частина в альбомі представлені свідки товарного та продуктового дефіциту Першої Світової війни – хлібні картки, датовані 8 жовтня 1915 року. Представлені картки на отримання маку до Великодня, 1/44 фунта хліба. Представлені також і поштові марки – в альбомі наявні 6 грошів 1915 року міського поштового відділення у Варшаві. Доповнює зібрану в альбомі колекцію лотерейний квиток Королівства Польського.Альбом став популярною для зацікавлених в історії грошового обігу пам’яткою, тому його було тиражовано видавництвом Л. Бруса у Варшаві. Друковані альбоми користувались значним попитом, тому було розроблене і випущене його друге доповнене видання, із доданими ваучерами та бонами міст Лібави та Вроцлава. Цікавий також і той фікт, що видавцем альбому було те саме видавництво «Військові пам’ятки», що виготовляло популярні відзнаки із вказівкою на ринкові ціни для боротьби зі спекулянтами та зростанням цін. Обкладинку альбому прикрашено зображенням евакуаційної квитанції, яку видавали державним чиновникам на час їх виходу із зони російської окупації. Висновки дослідження. Альбом є унікальною пам’яткою грошового обігу та побуту часів Першої Світової війни. Відображає як найпопулярніші, так і рідкісні та пробні зразки державних, міських, муніципальних та приватних бонів. Окрім грошових знаків, сурогатів та грошових замінників в альбомі представлено лотереї, поштові марки, чеки та квитанції, різноманітні посвідки та агітаційні матеріали, що об’єднані в одному виданні на пам’ять про Велику Війну. Крім того, представлені альбоми – це виразні свідчення відродження Польщі та Чехословаччини а також цінне джерело вивчення історії грошового обігу та державотворчих процесів ХХ століття.

Довготривале домінування російської історіографії Давньоруської держави та її права ще й досі дається взнаки у вітчизняній історико-правовій науці в тлумаченні історичних подій і фактів у дусі ідеології Російської імперії, марксистської концепції класової боротьби. За межами російської історіографії досі залишаються праці українських учених. Метою статті є короткий огляд концепцій і висновків вітчизняних учених про становлення права і державотворення у Київській Русі. У статті автор звертається до літописних свідчень про Русь, Давньоруську державу, її право та його джерела за М. Владимирським-Будановим, М. Грушевським, М. Максимейком, Р. Лащенком, М. Чубатим та ін. На їхню думку, у Київській Русі найбільш поширеною була система норм усного звичаєвого права – “Закон Руський”. Писані форми давньоруського права українські історики права пов’язували з першими русько-візантійськими договорами, законодавством Володимира Великого. Автор статті досліджує історію “Правди Руської”, її назву, джерела, київське походження та видання за радянських часів, робить висновки про недоліки з вивчен ня цієї визначної правової пам’ятки. Обґрунтовано, що договори Русі з Візантією X ст. є важливими пам’ятками вітчизняного і міжнародного права, що засвідчують високий рівень розвитку звичаєвого та писаного права вже на етапі становлення Київської держави. Показано, що у цих пам’ятках відбилися широкі інтереси Русі у мирних відносинах із Візантійською імперією, захисту своїх неустояних південних кордонів – гирлами Дніпра, Дунаю, сусідства з грецькими колоніями в Криму. Водночас русько-візантійські дого вори є цінними джерелами для вивчення соціально-економічних відносин і роз витку права в Київській Русі, політичних, економічних та культурних зв’язків із Візантією. Оскільки русько-візантійські договори є міжнародно-правовими актами, у них відображені окремі норми візантійського права, часто трансформовані укладачами в інтересах руської сторони. У сукупності ці договори засвідчили значний вплив Київської Русі на формування міжнародного права Х ст. Вони були першими документами середніх віків, у яких формулюються початки міжнародного приватного права, їхні норми набагато випереджають сучасне їм західноєвропейське середньовічне право. На розвиток права Київської держави вплинуло прийняття православ’я та хрещення населення. У статті визначається зміст, система норм церковних “Уставів” великих київських князів Володимира і Ярослава Мудрого, поки що недостатньо вивчених сучасними дослідниками. Звернуто увагу на рідкісні актові пам’ятки Галицько-Волинської держави. Спираючись на висновки українських учених кінця ХІХ – початку ХХ ст., спросто вуємо російський стереотип про форму Давньоруської держави як ранньосередньовічної монархії, побудованої на принципі сюзеренітету-васалітету. Видатні пам’ятки давньоруського права засвідчують: засновники і правотворці Київської держави трансформували величезний шар звичаїв предків у звичаєве право, використали досвід суддівської практики князів Русі, регулювання нових суспільних відносин, рецепіювали частину норм візантійського права і в “Правді Руській”, в “уставному” законодавстві втілили високий рівень юридичної думки, правової культури, законодавчої техніки.

У статті проаналізовано роботу освітянських бібліотек з рідкісними і цінними виданнями на основі анкетних даних. Подано інформацію в порівняльній таблиці щодо виконання поставлених завдань зі збереження і використання цих документів, оцифрування, мікрофільмування та їх реставрації. Досліджено склад й особливості зберігання рідкісних і цінних видань у фондах Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського і мережі освітянських бібліотек України з метою подальшого внесення їх до бази даних єдиного Державного реєстру національно-культурного надбання, а також створення інтегрованого галузевого ресурсу на базі головної освітянської книгозбірні. Визначено проблеми й шляхи формування, зберігання і використання фонду рідкісних видань.

У статті здійснено аналіз українсько-польськогонапрямку роботи Кіровоградської обласної універсальноїнаукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського.Обласна універсальна наукова бібліотека ім.Д. І. Чижевського тісно співпрацює з Об’єднанням поляківКіровоградщини «Полонія» ім. К. Шимановського, зі Спілкоюполяків в Україні та Публічною бібліотекою ім. ТадеушаМикульського у Вроцлаві. Свою діяльність вони спрямовуютьна збереження та відродження культурної спадщини танаціональних традицій, на розвиток партнерських зв’язківміж українцями та поляками. Виокремлено важливі складові українсько-польськоговектору роботи: проведення конференцій, фестивалів,зустрічей, виставок, презентацій, концертних програм,демонстрація художніх та документальних фільмів,організація курсів вивчення польської мови тощо. Окрему увагуприділено виданням українсько-польської тематики – статті,нариси, монографії, а також колекції польських друкованихдокументів, серед яких: рукописи, стародруки, рідкісні книгиXVІІІ – початку ХХ ст.Обґрунтовано важливість бібліотечних корпорацій,призначення яких полягає в збагаченні інформаційних ресурсівкожної бібліотеки через взаємообмін інформацією тастворенні єдиного інформаційного простору.Запропоновано ряд перспективних напрямків діяльностібібліотеки на національному та міжнародному рівнях.

У видавництві «Либідь за сприяння Міжнародного фонду «Відродження» 2020 року вийшло у світ непересічне видання – антологія сатири і гумору української діаспори «Право на сміх». Основу щедро ілюстрованого двокнижжя великого формату в кольоровій оправі склали публікації рідкісних на сьогодні сатиричних журналів української діаспори. До першої книги увійшли найцікавіші тексти, шаржі та карикатури з багатьох десятків чисел «Лиса Микити» – часопису, який українці видавали на чужині сорок років. Це неповторне явище в історії сатирико-гумористичної преси. Зі шпальт цього часопису читач має можливість ознайомитися із талановитими письменниками, публіцистами, журналістами, митцями українського походження зі США, Канади, Німеччини, Польщі, які не втратили актуальності й донині. До другої книги антології увійшли вибрані різножанрові сатиричні й гумористичні твори з календаря-альманаху «Мітла» (Аргентина) і часописів «Комар», «Їжак» (Німеччина), які є немов уривками з літопису нелегкого, а все ж змістовного, активного життя українців, що їх доля закинула в чужі світи.

Мета дослідження: вивчити на основі клінічного випадку особливості клінічного протікання та ефективність лікування рідкісного ураження сітківки – гострого некрозу. Об’єкт та методи дослідження: Описане клінічне спостереження пацієнта Б., 1975 року народження. Проведено стандартне загально клінічне та офтальмологічне дослідження. Результати досліджень та їх обговорення. Діагноз встановлений на основі характерної офтальмоскопічної картини, етіологія підтверджена при досліджені крові на torch – інфекції та ефективністю противірусної терапії, на фоні якої діагностовано в подальшому відшарування сітківки з великим розривом. Противірусне лікування доповнене хірургічним втручанням (закрита вітректомія, видалення задньої гіалоїдної мембрани, релаксуюча ретинотомія, розправлення сітківки ПДФ, лазеркоагуляція сітківки, тампонада вітреальної порожнини силіконовою олією 570 сСт). Операція без ускладнень, сітківка прилягла, гострота зору підвищилась до 0,2, а через 6 місяців до 0,5. Висновки: Рідкісна патологія - гострий некротизуючий герпетичний ретинит – своєчасно діагностована, а адекватне оперативне втручання на фоні противірусної терапії забезпечило прилягання сітківки та збереження зорової функції.

Адренокортикальна карцинома – дуже рідкісна пухлина, що трапляється в 0,5-2 випадках на мільйон людей на рік. Частіше виникає в жінок (59% випадків). У 50% випадків пухлини є гормонально активними, що проявляється специфічною клінічною картиною даного захворювання, включаючи вірилізм і прояви гіперадреналового синдрому. В більшості випадків адренокортикальні карциноми досягають 20 см у діаметрі та мають тенденцію до інвазії в надниркову та нижню порожнисту вену. Середня тривалість виживання – 2 роки. Клінічний випадок. Жінку віком 35 років було госпіталізовано з болем у животі, головним болем і гіпертензію, резистентною до консервативної терапії, що тривала близько двох місяців (до 220/130 мм рт. ст.). З анамнезу: лівобічна адреналектомія з приводу адренокортикального раку 18 років тому. Патогістологічний висновок – низькодиференційована адренокортикальна карцинома ліворуч, остаточний клінічний діагноз – рТ3NxМо, ІІІ стадія, третя клінічна група. Пацієнтка підлягала профілактичним оглядам кожні 3 місяці з контролем лабораторних показників метаболітів глюкокортикоїдів у сечі, комп’ютерною томографією органів черевної порожнини тощо. За результатами даних фізикальних та інструментальних обстежень (комп’ютерна томографія органів черевної порожнини з внутрішньовенним контрастом, комп’ютерна томографія органів грудної клітки, мамографія, ультразвукове дослідження) встановлено клінічний діагноз – новоутворення заочеревинного простору ліворуч. Проведено оперативне втручання: лівобічна нефректомія, видалення локального рецидиву адренокортикального раку ліворуч. Патоморфологічний висновок: низькодиференційована адренокортикальна карцинома, з ділянками некрозу та з інвазією в ліву ниркову вену. Обговорення. Адренокортикальний рак – рідкісна та дуже агресивна пухлина, що складає до 0,02% усіх неоплазій. Крім того, в літературі повідомлено про 20 випадків із максимальним виживанням пацієнтів до 5 років. З огляду на наявність утворення в ложі надниркової залози ліворуч проведено комплекс діагностичних заходів для виключення метастазів з інших локалізацій. Біопсію надниркової залози не проводили згідно з останніми рекомендаціями.

Вступ. Каверноми головного мозку являють собою групу рідкісних судинних ушкоджень головного мозку. Близько 80 % каверном центральної нервової системи локалізуються супратенторіально. Основним клінічним проявом супратенторіальних каверном є судомний синдром.Мета роботи. Оцінити результати хірургічного лікування каверном головного мозку, що проявляються судомним синдромом.Матеріали та методи. У дослідження включено 29 пацієнтів, якi лікувалися на базі трьох клінік з листопаду 2010 року по січень 2015 року. У всіх хворих мали місце супратенторіальні каверноми, що призводили до судомного синдрому. Тривалість захворювання до операції становила від 1 до 84 місяців (у середньому 27 місяців). У всіх випадках виконувалося видалення каверноми iз зоною перифокального гемосидерозу, а видалені мальформації відправлялися на гістологічне дослідження. Результати лікування оцінювалися за шкалою Engel.Результати. 25 пацієнтів (86,2 %) належали до класів Engel I та II. У всіх пацієнтів з одиничними судомними нападами судоми зникали повністю (Engel I), у той час як у групі хворих iз тривалим епілептичним анамнезом такого результату вдалося досягти тільки в 46,7 % випадків. Лише у половини пацієнтів iз вторинно-генералізованими нападами (6 з 12, 50 %) судоми зникли повністю (Engel I). У підгрупі хворих iз фармакорезистентною епілепсією 2 пацієнтів ми віднесли до групи Engel II, ще 2 — Engel IIІ і 1 — Engel IV.Висновки. Хірургічне лікування супратенторіальних каверном головного мозку, що проявляються судомним синдромом, є ефективним та безпечним методом лікування. Видалення каверноми у пацієнтів з епілептичними нападами повинно доповнюватися резекцією зони перифокального гемосидерозу.

Збільшення антропогенного навантаження на довкілля, нерегульовані збір і заготівля лікарської сировини призводять до зростання значення природно-заповідних територій, сприяючи збереженню флоро-фонду. На сучасному етапі спостерігають тенденцію до розширення переліку лікарських рослин та сировини як альтернативних засобів для лікування та профілактики багатьох захворювань за рахунок відкриття нових власти-востей, а отже, внесення до списку нових видів рослин. Тому виявлення місцезростань лікарських рослин під час проведення інвентаризації флори резерватів і зумовило актуальність теми дослідження. Збереженню флори сприяє створення природно-заповідних територій, однією з яких у межах Волинської області (Україна) є ботанічний заказник загальнодержавного значення «Воротнів». Метою роботи було вивчення судинних рослин із лікувальними властивостями природної флори резервату «Воротнів», сировина з яких вико-ристовується чи може бути використана в медицині, завдання – скласти список лікарських рослин природної флори урочища та виявити види, що підлягають охороні. Основний список складено за монографічним виданням В. М. Мінарченко. Флору урочища вивчали автори загальноприйнятими геоботанічними методами впродовж 20 років. На вказаній території виявлено та вперше представлено список із 281 виду судинних рослин з лікувальними властивостями (92,4 % від загальної кількості видів). З них система споживчої кооперації України проводить за-готівлю сировини 24 лікарських рослин (8,5 % від кількості видів у представленому списку), 60 видів рослин (21,4 %) є офіцинальними. Перебувають під загальнодержавною та місцевою охороною дев’ять видів рослин із лікувальними власти-востями (Allium ursinum L., Cypripedium calceolus L., Dactylorhiza majalis(Rchb.) P.F. Hunt & Summerh., Epipactis helleborine (L.) Crantz, Lilium martagon L., Neottia nidus-avis (L.) Rich., Platanthera bifolia (L.) Rich.; Melittis sarmatica Klok., Hepatica nobilis Mill). Сучасний стан рідкісних видів рослин, сировина з яких використовується чи може бути використана в медицині, потребує подальшого постійного моніторингу, що є основою созологічного менеджме-нту.

The ontogenetic and vitality structure of eight Muscari botryoides populations from Ukraine have been studied. M. botryoides is a rare, endemic species of the Asparagaceae family, distributed on northeastern limit of its natural range and listed in the 3rd edition of the Red Data Book of Ukraine with conservation status "endangered". The characteristics of the species main ontogenetic states have been given. Age spectra of populations have been constructed. Ontogenetic indices have been calculated according to I.M. Kovalenko. Individuals of eight age states have been identified: seeds (se), seedlings (p), juvenile (j), immature (im), virginal (v), young generative (g1), mature generative (g2) and old generative (g3). Subsenile (ss) and senile (s) individuals were not registered. The populations are normal, noncomplete with left-biased age spectra. Juveniles prevail in all age spectra. . According to A.A. Uranov and O.V. Smirnova all populations are normal young, according to the Delta-Omega classification proposed by L.A. Zhivotovskij, they are young, and according to L.A. Zhukova and T.A. Polyanskaya – perspective. Innovation indices of all populations are very high, and generative, senilis, age indices are low. A factor analysis based on 17 morphological parameters of M. botryoides have been made. The results of the analysis showed, that the following parameters determine vitality of M. botryoides individuals: first leaf length, bulb width, inflorescence length and number of flowers in the inflorescence. Medium vitality individuals dominate in most populations. According to the vitality structure, six populations are prosperous, and two – depressed. Key words: endemic species, age spectrum, ontogenetic indices, vitality, natural population. Досліджено онтогенетичну та віталітетну структуру восьми популяцій Muscari botryoides з території України. M. botryoides – це рідкісний, ендемічний вид з родини Аsparagaceae, який перебуває на північно-східній межі ареалу та занесений до третього видання «Червоної книги України» зі статусом «зникаючий». Подано характеристику основних онтогенетичних станів виду. Побудовано вікові спектри популяцій. Розраховано онтогнетичні індекси за І.М. Коваленко. У складі досліджуваних популяцій M. botryoides виявлено особини восьми вікових станів: насіння (sm), проростки (p), ювенільні (j), іматурні (im), віргінільні (v), молоді генеративні (g1), зрілі генеративні (g2) та старі генеративні (g3). Субсенільні (ss) та сенільні (s) особини не зареєстровані. Вікові спектри всіх досліджуваних популяцій лівосторонні з переважанням рослин ювенільного онтогенетичного стану. За ознаками онтогенетичної структури усі досліджувані популяції – нормальні, неповночленні. Згідно з класифікацією популяцій О.О. Уранова та О.В. Смірнової вони є нормальними молодими, згідно з класифікацією «Дельта-Омега», запропонованою Л.А. Животовським – молодими, згідно з Л.О. Жуковою та Т.А. Полянською – перспективними. Індекси відновлення популяцій дуже високі, а індекси генеративності, старіння та віковості – низькі. Проведено факторний аналіз з урахуванням 17 морфопараметрів M. botryoides, встановлено, що ознаками, які детермінують життєвість особин є: довжина першого листка, ширина цибулини, довжина суцвіття та кількість квіток у суцвітті. Віталітетний аналіз засвідчив, що у більшості досліджуваних популяцій домінують особин середнього рівня життєвості. За віталітетною структурою шість з восьми популяцій відповідають процвітаючому якісному типу, дві популяції перебувають у депресивному стані. Ключові слова: ендемічний вид, віковий спектр, онтогенетичні індекси, життєвість, природна популяція.

У доповіді розкрито основні здобутки наукової та науково-організаційної діяльності у тісному зв’язку з науково-інформаційною, науково-методичною, соціокультурною роботою Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського протягом 2015-2019 рр.Аргументовано, що наукова й науково-організаційна робота установи має науково-прикладний характер і спрямована на розв’язання актуальних проблем інформаційного забезпечення сфери освіти, педагогіки, психології. Відбулися принципові зміни в підходах до здійснення наукових досліджень, що позитивно вплинуло на діяльність бібліотеки, а також мережі освітянських бібліотек України.Визначено перспективи подальшого розвитку ДНПБ: проєктування інформаційно-освітнього середовища й електронних ресурсів; надання доступу до міжнародних інформаційних ресурсів; формування власних баз даних, колекцій Науково-педагогічної електронної бібліотеки, поповнення електронного ресурсу «Бібліотека нової української школи» на вебпорталі ДНПБ і представлення їх у глобальній інформаційній мережі; створення цифрового контенту рідкісних видань тощо. Доведено необхідність реалізовувати розроблену Стратегію розвитку ДНПБ з урахуванням нових змін у сфері освіти та інформаційних викликів задля утвердження її в структурі НАПН України як потужного наукового, науково-інформаційного, науково-методичного, культурно-освітнього центру України, відомого і за її межами.

The publication is the result of a study of books from the rare books collection of the Department of Early and Rare Books of V. I. Vernadsky National Library of Ukraine. The catalogue represents for the first time the images and descriptions of book-plates of various types that indicate the ownership of private persons or different state and privat institutions for books that are now a part of the named collection. For the first time it is represented descriptions of book marks of bookshops, bookstores, bookbinding workshops and other similar institutions, whose owners dealt with the copies of the collection at different times. Chronologically the catalogue covers the book marks of the XVII–XX, mainly XIX – early XX centuries. These book marks are divided into six sections and are given in accordance with the names of private owners or institutions in alphabetical order. The description of a bookmark is provided with information about its owners and libraries, as well as information about the books on which it is marked. The catalogue is targeted at bibliographers, librarians, library scientists, bibliographers, art critics, booklovers, rare book collectors, book marks collectors.

The catalogue “Book marks on the books from the rare books collection of V. I. Vernadsky National Library of Ukraine” was published in 2017. Its authors are: Liudmyla M. Denysko, the Candidate of Historical Sciences, who worked for a long time as a Senior Researcher of V. I. Vernadsky NBU; Yulia K. Rudakova, the Candidate of Historical Sciences, the Senior Researcher of V. I. Vernadsky NBU. The catalogue is prepared on the basis of the Department of Early and Rare Books of V. I. Vernadsky NBU.

Кожне покоління дослідників прагне розширити обрії методологічного дискурсу тієї чи іншої галузі наукового знання. Науковці, які займаються проблемами музичного мистецтва, спрямовуються, як правило, на більш глибоке розуміння як класичної спадщини, так і процесів, що відбуваються у сучасній музичній творчості, намагаючись, по можливості, уникнути «уторованих шляхів» (особливо якщо це стосується вже опрацьованого в цілому матеріалу). Анастасія Кравченко успішно вписується в означену тенденцію, відкриваючи нове для об’єкта вивчення дослідницьке поле, що і стає у її монографії джерелом нових сенсів камерно-інструментальної музики вітчизняних композиторів постмодерної доби та площиною перехрещення наукових рефлексій щодо аналітичних підходів до явищ, які існують «тут і зараз». Представлений ракурс дослідження – семіологічний аналіз сучасного камерно-інструментального мистецтва України (у сферах композиторської та виконавської творчості) – безперечне надбання авторки, тож актуальність праці А. Кравченко базується на перетині матеріалу дослідження та обраного аналітичного підходу до нього. Звернення до камерної інструментальної творчості вітчизняних митців видається цілком слушним, адже саме ця жанрова сфера ще на початку ХХ століття стала полем інтенсивних новаторських шукань європейських композиторів. У специфічний спосіб ця тенденція реалізується і в нашу «добу синтезів», позначену (подібно до перших десятиліть минулого століття) вищою мірою інтегративності – відтак, цілком логічно рух дослідницької думки спрямований у монографії в інтермедіальну площину. Зауважимо принагідно, що праці з інтермедіальної проблематики складають сьогодні значний пласт досліджень у галузі гуманітаристики – не в останню чергу це пояснюється полівалентністю самого поняття «інтермедіальність», його співвіднесеністю з різними сферами гуманітарного знання (що, власне, й дало підстави Микиті Ісагулову охарактеризувати дефініцію інтермедіальність як «зонтичний термін» [2]). Смисловим ядром дослідження Анастасії Кравченко є «прочитання» і спроба розгадки феномену інтермедіальності крізь призму семіологічного аналізу, головним методом і предметом якого Олександра Самойленко вважає діалог [4, 7]. Тож абсолютно логічно основна ідея дослідниці «розгортається» радіусами діалогічних смислів, простеженням крізь призму семіології діалогічних співвідношень таких понять, як інтертекстуальність – інтермедіальність, синтез мистецтв – інтермедіальність, інтермедіальність – медіальна синергія, – що і стає «визначальним фактором актуалізації макродіалогу семіотико-культурних шарів музичного тексту в горизонтальних і вертикальних проекціях інтертекстуальних та інтермедіальних зв’язків» [3, 7]. Поставивши за мету «семіологічне осмислення специфіки функціонування історико-культурних, інтертекстуальних, інтермедіальних вимірів камерно-інструментального мистецтва України в контексті універсалістичної парадигми постсучасної музичної культури кінця ХХ – початку ХХІ століть» [3, 6-7], Анастасія Кравченко прагне до максимального охоплення у проблемному полі свого дослідження матеріалу, пов'язаного з його темою. У тому чи іншому аспекті до аналітичних спостережень залучено близько двохсот творів понад п’ятдесяти українських композиторів – представників різних поколінь, шкіл, напрямів. Задіяний творчий доробок декількох десятків камерно-інструментальних колективів, розглянуті численні мистецькі форми побутування сучасної камерно-інструментальної музики. Структура монографії концептуально спрямована й відображає динамічний рух авторки до реалізації поставленої мети: від обґрунтування своєї власної позиції щодо досліджуваної проблеми – через різнорівневу аналітику – до узагальнення основних ідей та висновків. «Дослідницька тональність» книги задана вже у Передмові, де констатовано «фрагментарність у дослідженнях українського камерно-інструментального мистецтва в сучасний період його розвитку» [3, 5] та заявлено про намір «проведення комплексного аналізу камерно-інструментального мистецтва України межі ХХ–ХХІ століть із застосуванням інтегративних підходів семіології мистецтва та музичної культурології» [3, 6]. У кожному з чотирьох розділів монографії Анастасія Кравченко демонструє широкий діапазон задіяної спеціальної літератури, постійно перебуваючи в діалозі зі своїми попередниками – авторами наукових праць з питань, дотичних до основної проблематики дослідження. Численні доцільні посилання на фундаментальні філософські, культурологічні, літературознавчі, мистецтвознавчі, музикознавчі праці (список літератури налічує 365 позицій, включаючи близько 40 іноземними мовами) надають теоретичним положенням і висновкам монографії ґрунтовності та достатньої переконливості. Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження камерно-інструментальної музики України в контексті семіології мистецтва та музичної культурології» традиційно присвячений аналітичному «огляду літератури» та висвітленню термінологічних аспектів проблеми. У другому розділі («Феномен камерно-інструментального мистецтва на зламі тисячоліть: семіологічні виміри») починають звучати «живі голоси» творців феномена, що вивчається – «дійових осіб» сучасного музичного процесу. Звернення до матеріалів з мистецьких веб-порталів та авторських інтернет-блогів, цитати з діалогів М. Нестьєвої з В. Сильвестровим, А. Луніної з Г. Гаврилець, Л. Грабовським, В. Степурком, З. Алмаші, О. Найдюк з Н. Сікорською, Ю. Погорецьким та ін., фрагменти власних бесід А. Кравченко з композиторами та виконавцями (Ю. Гомельська, К. Цепколенко, С. Азарова, В. Ларчіков, О. Веселіна) – створюють «ефект присутності», причетності до сучасного музичного процесу, який демонструє, за словами Ніни Герасимової-Персидської, «надзвичайне розширення самого поняття музика» [1, 5]1. Як результат, через узагальнення солідного масиву наукової інформації, доповненої власними умовиводами на основі емпіричних спостережень та теоретичних міркувань Анастасія Кравченко обґрунтовує авторський підхід до розробки типології інтермедіальності в музиці2, виявляючи «три базових рівня медіальної взаємодії за принципами: медіального синтезу, медіальної транспозиції та медіальної синергії» [3, 90]. Презентована типологічна класифікація інтермедіальних зв’язків музики включає взаємодію кодів і текстів культури, належних до мистецької та позамистецької концептуальних сфер. Фактично кожне теоретичне положення роботи підтверджується у третьому («Сучасна українська камерно-інструментальна музика: жанрово-стильові та міжвидові інтерференції») та четвертому («Естетика ансамблевого виконавства в культурному контексті України на порубіжжі ХХ–ХХІ століть») розділах монографії посиланнями на конкретні артефакти композиторської та виконавської творчості, події концертного життя тощо (при такій насиченості тексту іменами, назвами – творів, фестивалів, ансамблів – значною підмогою для читача міг би стати довідковий «навігатор» у вигляді іменного та інших покажчиків). Цінною рисою є залучення різних контекстних аспектів досліджуваної проблематики. Насамперед, це історична палітра європейської та традиції вітчизняної камерно-інструментальної творчості, панорама розвитку українського камерно-інструментального ансамблю (включаючи композиторів та виконавців діаспори) у суто мистецькому та в соціокультурному вимірах, з акцентом на динаміці тематичної, образно-смислової, жанрово-стильової сфер камерної інструментальної музики «від класики до авангарду» [3, 55], з виходом в інтертекст сучасної української та ширше, європейської художньої культури. Предмет дослідження набуває, таким чином, стереоскопічного виміру. В результаті камерно-інструментальне мистецтво України постмодерної доби постає як певна цілісність, всередині якої відбуваються різновекторні процеси оновлення у композиторській (жанри, стиль, форми, специфіка музичної мови і засобів виразності, семіотика сучасної нотної графіки) та у виконавській (інтерпретаційна багатоликість, режисерські ініціативи, введення поліхудожніх ефектів тощо) творчості. На прикладах творчої співпраці композиторів (Є. Станкович, В. Сильвестров, В. Рунчак, А. Загайкевич, Л. Юріна, А. Томльонова, А. Шмурак та ін.) і виконавців (дуети «Kiev Рiano Duo», «Duo Violoncellissimo», «Senza Sforzando», ансамблі «Київські солісти», «Нова музика в Україні», «MusClub», «Artehatta», «Ensemble Nostri Temporis», «Electroacoustic’s ensemble», Ансамбль нової музики «Рикошет» та ін.) дослідниця доводить, що смислове призначення (семантична наповненість) камерно-інструментальної творчості урізноманітнюється впливом нових музичних технологій, оновленням музичної програмності за рахунок зростання виконавсько-театральних ефектів, ігровою організацією концертного простору та ін. – саме так репрезентовано у книзі новий «образ» вітчизняного камерно-інструментального мистецтва. Важливими є й ретельно розглянуті на сторінках монографії (розділ 4) деталі сучасного музичного життя (зокрема, не відомі широкому загалу подробиці організації мистецьких фестивалів, реалізації поліхудожніх проєктів, факти креативного використання концертних майданчиків, створення «синестетичного» діалогічно-комунікативного простору, ігрові стратегії тощо), урахування яких дає можливість презентації «цілісних семіотичних комплексів у сумісній дії музики, живопису, відео-арту, балет-пластики, різноманітних відео-проекцій <…>, веде до створення нових культурних контекстів та активізує міжвидовий діалог у інтеракціональному, інтермедіальному просторі нової музики» [3, 259. Курсив автора. – В. Р.]. Користуючись словами Юрія Чекана, йдеться про «ознаки нової парадигми історичного музикознавства, що відходить від “опусоцентризму” та наївної описової емпірики та орієнтується на гуманітаристику й концептуальність» [5, 283]. Підсумовуючи проведене дослідження, Анастасія Кравченко доводить на прикладі камерно-інструментального мистецтва важливість інтермедіальних стратегій композиторського і виконавського мислення як провідних у художній творчості кінця ХХ – початку ХХІ століть, і, відповідно, – значення «культурсеміологічної концептосфери сучасного музикознавства» [3, 260], що «окреслює нові семіологічні напрями і критерії дослідження музичних артефактів <…> й висвітлює медіальні перспективи мовно-знакової еволюції музики в цілому» [3, 262]. Актуальність появи дослідження, наукове значення якого полягає у розширенні концептуального діапазону семіотичних підходів у вивченні музики як специфічної моделі світу, як «філософії, що звучить» (О. Клюєв), не викликає сумніву. Запропоновані Анастасією Кравченко параметри аналізу явищ музичного мистецтва можуть розглядатися як нові дискурси сучасного мистецтвознавчого та культурологічного пізнання. Природно, що складність поставлених у монографії завдань провокує певні дискусійні моменти. Так, викликає подив «відмова» сучасним мистецтвознавцям (в тому числі музикознавцям) у причетності до розробки інтермедіальної проблематики. В той же час, на сторінках книги відчутно бракує, на нашу думку, присутності імені Світлани Маценки – літературознавиці й філологині, яка протягом останніх років активно займається проблемами інтермедіальності, концентруючи увагу саме на інтегративному потенціалі музичного мистецтва3. У списку використаних джерел відсутні, на жаль, праці Олександри Самойленко, у яких викладені основоположні методологічні орієнтири сучасного музикознавства: монографія «Музыковедение и методология гуманитарного знания. Проблема диалога» (Одеса, 2002) та «Лекции по музыкальной семиологии» [4]. Прикрасою бібліографії рецензованого дослідження могли б стати і статті музикознавців Олени Зінькевич, Марини Черкашиної-Губаренко, Лариси Неболюбової, Юрія Чекана та ін.4, у яких автори безпосередньо торкаються проблем інтермедіальних зв’язків музики, по суті, інтегруючи парадигму синтезу мистецтв до більш широкої концепції інтермедіальності. Важко погодитись із тим, що для вітчизняного музикознавства проблема інтермедіальності поки що ледь не terra incognita (саме так сприймаються твердження на сторінках 65, 67, 68-69 і далі, аж до Післямови – с. 261). Розуміючи неможливість «осягнути неосяжне», вважаю все ж таки, що праці названих авторів потребують обов’язкового осмислення і ніяк не можуть ігноруватися дослідником, який займається проблемою інтермедіальних зв’язків музичного мистецтва. Книга Анастасії Кравченко написана «дисертаційним» стилем: текст наповнений (а місцями переобтяжений) складною науковою термінологією – час від часу доводиться повертатися до окремих речень і абзаців, щоб осягнути («розкодувати») сенс прочитаного (адресація «широкому колу читачів», як зазначено в анотації, безумовно, є перебільшенням). Прикро, що до тексту книги вкралися окремі вади термінологічного та стилістичного характеру. Зокрема, маємо на увазі «неологізми» на кшталт неотрадиція (с. 133), недоречне використання терміну камералістика (с. 17), а також некоректність визначень біобібліографічний (біобібліографічний рівень вивчення – с. 14; біобібліографічне дослідження – с. 17, 23, 25; біобібліографічна розвідка – с. 16; біобібліографічна праця – с. 20 тощо) та органологічний (нормативні органологічні параметри жанру – с. 30; органологія кількісних і якісних параметрів жанрів камерно-інструментальної музики – с. 93; органологія жанрових моделей – с. 139; органологія камерного жанру – с. 147 тощо). Збивають з толку, порушуючи логіку викладення, безособові речення, які починаються словами «Тобто…», «Адже…», «Оскільки…», «А саме…» і мали б бути підрядними синтаксичними конструкціями. Наявна в тексті й традиційна калька з російської: майже на кожній сторінці зустрічаємо «даний твір», «дана монографія», «дані тенденції» і т.д. Подібні недоліки, звичайно, не рідкість на сторінках сучасних наукових видань, але звикнути до них або їх «не помітити» – неможливо… У цілому вважаємо рецензоване дослідження достойним синтезуючим результатом наукової та творчої діяльності його авторки. Монографія Анастасії Кравченко – серйозна, інформативно насичена інтердисциплінарна праця, яка має безперечну наукову цінність, оскільки виводить проблему аналізу музики на новий культурологічно-філософський рівень, що цілком резонує з актуальними запитами сучасності. Семіологічний аналіз камерно-інструментального мистецтва України на межі ХХ–ХХІ століть переконливо демонструє безмежність горизонтів, що їх відкриває досліднику музика – мистецтво глибинних смислів, закодованих у звуках-знаках.