Статті в журналах: "Рівні гарантій"

1

В., Павліченко О. "СИСТЕМА ГАРАНТІЙ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЖІНОК". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 98–109. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-98-109.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано специфіку забезпечення права жінок на соціальний захист. Виведено перелік гарантій соціального захисту жінок. Досліджено зміст і значення кожної із гарантій. Охарактеризовано взаємозв’язок зазначених гарантій між собою у спільній системі.Автор зазначає, що система гарантій соціального захисту жінок не стала предметом наукового інтересу широкого кола науковців, проте наводить позиції деяких з них. Одні вчені визначають гарантії як сукупність (систему) умов або засобів, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов’язків. Інші, – розглядаючи систему гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина у демократичній державі, вважає, що соціальний правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони і захисту) прав і свобод людини – це система засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. П.Є. Недбайло відзначає, що юридичні гарантії є передбачені законом засоби, що безпосередньо забезпечують правомірність поведінки суб'єктів суспільних відносин.Зазначається, що система юридичних гарантій трудових прав працівника має бути ефективною як з кількісного, так і з якісного боку. Число правових гарантій має бути достатнім, оптимальним, а самим засобам, способам і умовам необхідно додати реального характеру. Досить глибоке дослідження видів гарантій автор віднаходить в праці П.М. Рабиновича, який поділив їх за чотирма основними критеріями.В.Ф. Погорілко виділяє дві категорії гарантій: загальні та спеціальні. Аналогічної класифікації притримується і професор О.Ф. Фрицький, який також розглядає загальні та спеціальні (юридичні) гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина. С.М. Приходько, досліджуючи види гарантій насамперед зауважує, що значення юридичних гарантій за трудовим правом полягає в тому, що вони спрямовані на забезпечення неухильного виконання учасниками трудових правовідносин правових норм, дотримання ними правопорядку та принципу законності. Так, наприклад, вчений В.В. Лаврухін відзначає, що в структурі соціального захисту виділяють чотири рівні: перший: гарантії базові; другий: гарантії додаткові (або факультативні за бажанням) або обов’язкові; третій: прості доповнення (передбачені оподаткуванням); четвертий: захист, що забезпечується персонально за рахунок доходу. Ключові слова: гарантія, соціальний захист, права жінок, соціальне законодавство, гендерна рівність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Пижова, М. О. "ЩОДО КЛАСИФІКАЦІЇ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ НА СПРАВЕДЛИВУ ОПЛАТУ ПРАЦІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 127–33. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-127-133.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена питанням класифікації юридичних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці. Висвітлюється поняття «гарантії заробітної плати», вказується що воно є дискусійним, висловлюється думка, що поняття і зміст гарантій права на заробітну плату залишаються розробленими в необхідному обсязі, а також висловлюються пропозиції використовувати замість поняття гарантій на заробітну плату інше поняття – «охорона, захист заробітної плати». Зазначено, що Кодекс законів про працю України взагалі не містить понять ані «гарантії оплати праці», ані «гарантії заробітної плати». У статті 51, яка має назву «Гарантії забезпечення права громадян на працю», немає жодного слова щодо оплати праці чи заробітної плати. Проаналізовані Трудові кодекси Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан щодо наявності в них положень, які регулюють питання гарантій оплати праці. Встановлено, що державні гарантії у сфері соціально-трудових відносин, зокрема реалізації права на справедливу оплату праці, встановлюються і забезпечуються державою. Зроблено висновок, що законодавець Казахстану передбачає, що уповноважені суб'єкти нормотворчості і сторони трудових відносин встановлять додаткові гарантії в сфері праці, крім тих мінімальних гарантій, які визначені законодавством Республіки Казахстан про працю. Констатується, про відсутність в українському трудовому законодавстві такого положення як в Трудовому кодексі Казахстану. Вбачається, що гарантії справедливої оплати праці спрямовані не на забезпечення одного конкретного права, а встановлюють комплекс заходів, спрямованих на забезпечення цілого ряду прав працівників у сфері оплати праці, який в кінцевому підсумку має на меті забезпечення отримання працівником гідної справедливої винагороди за працю. У підсумку зазначено, що інститут оплати праці в нашій країні потребує докорінних змін. Необхідно на законодавчому рівні закріпити гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці. Це дасть поштовх після офіційного закріплення державних гарантій щодо справедливої оплати праці реалізувати і встановлювати їх на інших рівнях. Вкрай важливо розробити розумну систему державних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці, яка знає своє відбиття у Кодексі законів про працю України. Ключові слова: державні гарантії, справедлива оплата праці, класифікація, гідна винагорода, трудові відносини, локальне регулювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Волокита, Артем Миколайович. "Модель підтримки безпеки ресурсів cloud систем на рівні інфраструктури". Адаптивні системи автоматичного управління 2, № 21 (22 листопада 2012): 123–31. http://dx.doi.org/10.20535/1560-8956.21.2012.30690.

Повний текст джерела

Анотація:

Надання гарантій безпеки - одна з основних проблем сучасних хмарних обчислень. Саме відсутність достатніх гарантій безпеки стає основним стримуючим фактором при переході в «хмару». Стаття присвячена підтримці безпеки cloud computing на рівні інфраструктури. Розглядаються основні загрози безпеки хмарних обчислень разом зі структурою типової хмарної системи. Наведено типові рішення даних проблем, а також переваги і недоліки кожного рішення. Побудована таблиця покриття задач підтримки безпеки розглянутими раніше методами. Визначено, що дані рішення окремо не забезпечують повноцінне покриття задач підтримки безпеки cloud computing. Описана узагальнена модель підтримки безпеки cloud систем на рівні інфраструктури. Окреслено можливі перспективи даної моделі та шляхи її подальшого розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Savka, H. V. "ПРАВА ЛЮДИНИ У СФЕРІ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ". Медсестринство, № 1 (22 квітня 2020): 15–18. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2020.1.11031.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано основні положення, пов’язані з правами людини в сфері паліативної допомоги. Паліативна допомога як окремий вид медичної допомоги закріплена законодавчо з 2011 р. Цей вид допомоги входить у програму медичних гарантій і вже нині реалізується на рівні первинної допомоги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Koziar-Skok, L. V. "Конституційний статус суддів: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та Азії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 28–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є проведення порівняльно-правового дослідження конституційного закріплення принципів статусу суддів у сучасних державах Європи та Азії. Наукова новизна полягає у спробі дослідити проблемні аспекти конституційно-правового регулювання статусу суддів у сучасних демократичних державах та на основі проведеного аналізу положень конституцій зарубіжних країн виділити конституції тих держав, де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення, а також конституції, де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно. Висновки. Проведений аналіз положень конституцій зарубіжних країн в частині регулювання статусу суддів дає підстави для їх диференціації за певними особливостями, а саме: 1) де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення (з проаналізованого вище – це Німеччина, Польща, Україна, Іспанія, Казахстан); 2) де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно або в нерозривному зв’язку із закріпленням базових основ судоустрою (Франція, Болгарія, Бельгія, Чехія, Білорусь, Японія). Незважаючи на відмінності в обсязі та формулюваннях, відповідних зовнішніх і внутрішніх ознак правового статусу професійного судді, гарантій його забезпечення, загальним є вектор нормативно-правового регулювання, яке на ідеологічному рівні ґрунтується на одних і тих самих концепціях. Головним чином, це стосується визнання незалежності суддів як основоположного принципу їх правового статусу в сучасному демократичному суспільстві, з чим пов’язані і всі інші принципи разом із гарантіями їх здійснення. Принцип незалежності судової влади та самого судді (суддів) обумовив й закріплення на конституційному рівні положень про незмінність і недоторканність суддівського корпусу, створення для цього особливих соціальних, фінансових і навіть нормативних умов. Про останні свідчать, з одного боку, визначення, закріплені в багатьох конституціях зарубіжних країн, щодо необхідності прийняття окремого органічного закону про статус суддів, а з іншого боку, – приписи щодо врегулювання цих питань виключно на законодавчому рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Смірнова, В. В. "ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРИСЯЖНИХ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 2 (23 жовтня 2020): 17–21. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.67.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що Цивільним процесуальним кодексом України встановлений перелік справ окремого провадження, до розгляду яких залучаються присяжні. Незважаючи на це, законодавцем не встановлені права, обов'язки, гарантії та відповідальність присяжних під час їх участі у здійсненні правосуддя. Ця прогалина у законодавстві створює додаткові труднощі як для професійних суддів, які вимушені на власний розсуд визначати правовий статус присяжних у цивільному процесі, так і для самих присяжних, які не можуть ознайомитися з переліком власних прав, обов'язків, гарантій і відповідальності. Метою цієї статті є дослідження правового статусу присяжних під час розгляду ними справ окремого провадження, встановлення моменту набуття особою правового статусу присяжного, визначення особливостей декларування осіб, які виконують функції присяжних. Стаття присвячена дослідженню правового статусу присяжних у цивільному судочинстві України, визначенню моменту набуття особою правового статусу присяжного, обґрунтуванню необхідності розмежування понять «кандидат у присяжні» і «присяжний» на законодавчому рівні, аналізу правових норм, що регламентують права, обов'язки, гарантії та відповідальність присяжних під час їх участі у здійсненні правосуддя у цивільному процесі. Зроблено висновок, що цивільним законодавством прямо встановлений перелік справ окремого провадження, до розгляду яких залучаються присяжні, тому закріплення правового статусу останніх має бути здійснено на законодавчому рівні шляхом доповнення Цивільного процесуального кодексу України статтею «Права та обов'язки присяжних». Крім того, потребує подальшого дослідження питання щодо необхідності розмежування понять «кандидат у присяжні» і «присяжний» на законодавчому рівні з метою встановлення різного обсягу процесуальних прав та обов'язків для кожної з цих двох категорій. Враховуючи низку факторів, що впливають на небажання громадян брати участь у здійсненні правосуддя в якості присяжних, вважаємо, що декларування останніх є однією з важливих причин відмови потенційних присяжних від участі у розгляді судових справ. У зв'язку з цим пропонуємо внести зміни до п. ґ ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» щодо виключення присяжних зі списку суб'єктів декларування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Крук, Є. В. "ГАРАНТІЇ ПРИТЯГНЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНОГО ТА ПОВ’ЯЗАНОГО З КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Актуальні проблеми держави і права, № 93 (20 квітня 2022): 11–19. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3309.

Повний текст джерела

Анотація:

Крук Є. В. Гарантії притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності. – Стаття. У статті досліджено питання ефективності механізму відшкодування шкоди, спричиненої вчиненням корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення. Визначено, що його результативність залежить від багатьох факторів, а саме: вчинення корупційних правопорушень не обмежується якимось єдиним способом, досить часто воно пов’язано із вчиненням інших правопорушень, спрямованих на приховання наслідків корупційного діяння. Як правило, реалізувати такі дії у межах юрисдикції однієї країни неможливо, а тому і корупція і подолання її наслідків майже завжди виходить за межі однієї країни. Саме тому у статті зроблено висновок, що невідворотність цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення забезпечується системою гарантій. У статті автором запропоновано визначення гарантій як передбачених нормами законодавства або існуючих в державному механізмі способів, засобів та методів забезпечення відшкодування шкоди та збитків особою, що вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, а також діяльності спеціальних суб’єктів – гарантів. Автором запропоновано класифікацію гарантій притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності на юридичні гарантії, як в свою чергу поділяються на гарантії національного та міжнародного рівня, та неюридичні гарантій, які поділяються на політичні, економічні, соціальні. До гарантів притягнення суб’єктів вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень до цивільно-правової відповідальності, автор відносить органи антикорупційної інфраструктури, а саме – Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, а також Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, суди, прокуратуру, правоохоронні органи, державну виконавчу службу, засоби масової інформації. У статті виділено також особливу роль держави серед гарантів невідворотності цивільно-правової відповідальності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Юрченко, Ольга. "ДОКУМЕНТАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЯК ВІДДІЛІВ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ". Society. Document. Communication, № 6/2 (4 липня 2019): 219–34. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-219-234.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито актуальну проблему сучасних вимог до документаційного забезпечення діяльності центрів соціального обслуговування, що виконують роль відділів захисту населення. В Україні існує розвинута система соціального обслуговування. Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист і встановила систему державних гарантій здійснення цього права. Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Держава несе обов’язки по матеріальному підтриманню своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Сьогодні здійснення права людини на соціальний захист в Україні організовано у кількох організаційно-правових формах, які розрізняються за такими ознаками, як коло осіб, що підлягають забезпеченню; джерела і способи фінансування; види, умови та розміри забезпечення; органи що надають забезпечення. Держава забезпечує населення послугами, які йому потрібні, за допомогою територіальних центрів соціального обслуговування та різних недержавних та державних соціальних служб. Такі центри створюються за рахунок державних коштів та підпорядковуються Міністерству соціальної політики України. Кожен з територіальних центрів складається з відділень, які обслуговують різні групи населення відповідно від стану їхнього здоров’я та ситуації, в якій вони опинилися. Важливе значення для ефективної роботи системи соціального захисту має документне забезпечення здійснення цього процесу, застосування сучасних інформаційних технологій, технологій документування. Документація територіальних центрів соціального обслуговування має свою специфіку. Для будь-якого документознавця необхідно знати різні види документів та специфіку оформлення будь-якої документації незалежно від сфери діяльності установи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Shcherbinska, O. S., та I. Ya Hutsol. "ЩОДО МОЖЛИВОСТЕЙ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЖІНОК КОМПЛЕКСНОЮ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ЗА УМОВ ВПРОВАДЖЕННЯ ДРУГОГО ЕТАПУ РЕФОРМИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ЗА АНАЛІЗОМ ЗАТВЕРДЖЕНИХ ПАКЕТІВ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ)". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (25 вересня 2020): 31–34. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.2.11407.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета: дослідити можливість закладів охорони здоров’я за умов впровадження другого етапу реформи системи охорони здоров’я забезпечити жінок комплексною медичною допомогою. Матеріали і методи. У ході дослідження використано бібліосемантичний метод та метод структурно-логічного аналізу. Матеріалами дослідження стали пакети медичних послуг, за якими Національна служба здоров’я України в рамках Програми медичних гарантій з 1 квітня 2020 р. укладає договори з закладами охорони здоров’я спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, та пакети медичних послуг, які вже діють на рівні первинної медичної допомоги. Результати. Проаналізовано 9 із 29 пакетів медичних послуг, затверджених у рамках програми державних гарантій на 2020 р. У цілому затверджені пакети медичних послуг забезпечують певний обсяг первинної, діагностичної, амбулаторної та стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги. Однак частина пакетів, у тому числі із забезпечення первинної, діагностичної та пологової допомоги, має недоліки, які ускладнюють доступність допомоги, її якість та раціональність використання ресурсів. Висновки. Аналіз затверджених пакетів медичних послуг показав, що їх запровадження не дозволяє забезпечити жінок акушерсько-гінекологічною допомогою в повному обсязі, що потребує їх корекції на 2021 р.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Ковач, Валерія. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РИНКУ ПРАЦІ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 93–104. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-93-104.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено основні підходи до участі деpжави у фоpмуванні політики зайнятості: 1) участь деpжавних оpганів в регулюванні ринку пpа- ці, пpи якому вони беpуть на себе лише ті функції, які не можуть бути вико- нані pинковими механізмами; 2) зaходи aктивного впливу деpжави на сферу упpавління зaйнятістю населення. Зазначено, що деpжавне регулювання за- йнятості повинно бути спрямовано на стимулювання попиту на pобочу силу та розробку сукупності заходів, що сприяють скоpоченню пропозиції робо- чої сили. Запропоновано пoлітику зайнятості населення напpавити, насам- перед, на зміну характеpу ринку пpаці за допомогою пеpеходу від надлиш- кової зайнятості з невисокою продуктивністю пpаці до поєднання низького pівня безробіття з високопpодуктивною зайнятістю. Зазначено, що об’єктом пoлітики зайнятості є не тільки офіційно заpеєстровані безpобітні, а й все пpацездатне нaселення. Представлено визначення поняття “деpжавна полі- тика в галузі зайнятості населення”. Структуровано та запропоновано осно- воположні напpями деpжавної політики зайнятості населення. Проаналізовано гарантії держави щодо pеалізації прав гpомадян на пpацю та соціальний захист від безробіття. Вважаємо, що всі види гаpантій зайнятості населення доцільно об’єднати в одну главу “Державні гарантії зайнятості”, в якій слід визначити умови їх pеалізації та джеpела фінансування. При цьому в Зако- ні про зайнятість доцільно визначити поняття “система деpжавних гаpантій зайнятості”, яка, на нашу думку, являє сoбою сукупність загaльних (для всіх громадян), спеціальних (для слабозахищених категорій населення) і сoці- альних (для безробітних) гaрантій. Запропоновано види гарантій за цільо- вим призначенням: гаpантії забезпечення зайнятості; матеріальної підтрим- ки безpобітних; гаpантії при прийомі на роботу і звільнення. За категоpіями населення гарантії пропонується дифеpенціювати на загальні, спеціальні та соціальні. Пропонується, зaлежно від джеpела фінансування класифікувати гарантії зайнятості населення, що pеалізуються за рахунок: деpжавного бю- джету; міcцевих бюджетів; кoштів наймачів. Запропонана система забезпе- чення зaйнятості населення, яка являє сoбою сукупність деpжавних органів і організацій, що здійснюють реалізацію політики зайнятості нaселення, і включає pізні рівні управління, службу зайнятості, нормативно-правову базу та деpжавні гарантії зайнятості та захисту від безробіття.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Клименко, М. В. "Гендерна рівність у трудових правовідносинах: питання сьогодення". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3210.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена питанням гендерної рівності у трудових правовідносинах в умовах сьогодення, на підставі чого зроблено певні висновки. Питання гендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад. Зазначено, що нагальною потребою сьогодення є прийняття правових норм, які б забезпечили розвиток статей як рівних, та гендерних відносин як рівноправних, оскільки правове становище жінки на рівні суспільства і сім’ї є показником розвинутості політичного, соціального і правового державного устрою. Державна політика дедалі більше повинна орієнтуватися на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, при цьому вона повинна проводитися з урахуванням міжнародних документів, підписаних Україною. Констатовано, що Україна вже перебуває на шляху виправлення гендерного законодавства та впровадження норм, принципів і положень, закріплених у міжнародно-правових актах, пов’язаних із наданням рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах. Наголошено, що під час розроблення реформи трудового законодавства в Україні слід (1) не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників/иць, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Визначити розширення економічних можливостей жінок одним із пріоритетів реформи трудового законодавства; (2) забезпечити правові інструменти, що сприятимуть впровадженню принципу рівної оплати праці рівної цінності; (3) урегулювати законодавче забезпечення безпеки праці з виконання робіт із важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, умовами підвищеного ризику для життя і здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Терехова, О. Ю. "ПОНЯТТЯ Й ЕЛЕМЕНТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРУЖНИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ В УКРАЇНІ". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(26) (28 листопада 2019): 181–85. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(26).35.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню поняття й елементів адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні. Розглянуто поняття «правовий статус», зокрема як багатоаспектну категорію, яка дозволяє розкрити особливості суб’єкта правовідносин, а порівняно з правовим статусом інших учасників відносин – виявити наявні недоліки та сформулювати напрямки їх усунення. Розкрито доктринальні підходи до розуміння правового статусу суду. Наголошено на доцільності виділяти базовий, спеціальний і конкретний правовий статус окружних адміністративних судів. Наведено виділені у науковій доктрині ознаки правового статусу адміністративних судів. З метою визначення змісту адміністративно-правового статусу окружних адміністративних судів в Україні розглянуто зміст понять «адміністративно-правовий статус суб’єкта адміністративного права», «адміністративно-правовий статус державних і муніципальних органів», «адміністративно-правовий статус органів судової влади», «адміністративно-правовий статус адміністративних судів» і відповідно існуючі підходи до розуміння їх структурних елементів. Виділено класифікацію елементів адміністративно-правового статусу на цільовий, організаційно-структурний, компетенційний блоки, а також на основні та додаткові тощо. З’ясовано відсутність єдності серед науковців у підходах до визначення змісту адміністративно-правового статусу. Розкрито сутність компетенції як прояву адміністративної правосуб’єктності органу влади, організаційної структури – обов’язкової ознаки органу державної влади, юридичної відповідальності та юридичних гарантій віднесення яких до елементів адміністративно-правового статусу є дискусійним. Встановлено, що мета, завдання, функції, компетенція, організаційна структура, юридичні гарантії і юридична відповідальність окружного адміністративного суду в Україні є складниками його адміністративно-правового статусу, що закріплені на законодавчому рівні та в сукупності визначають правове становище зазначеного суду серед суб’єктів адміністративних правовідносин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Завальнюк, І. В. "ЗАКОННІСТЬ ТА ОБҐРУНТОВАНІСТЬ СУДОВОГО РІШЕННЯ ЯК ГАРАНТІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАСАД СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Law sciences, № 10 (18 листопада 2021): 62–71. http://dx.doi.org/10.36477/2616-7611-2021-10-09.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено конституційно-правові категорії законності та обґрунтова- ності судового рішення як гарантії реалізації засад справедливості судового розгляду в Україні. Наго- лошено, що вимоги, які пред’являються до судового рішення, служать конституційною гарантією вирішення проблеми в рамках закону, захисту прав і законних інтересів людини і громадянина, від- новлення порушеного права і законності, гарантією здійснення правосуддя, тобто однією з найваж- ливіших гарантій становлення правової держави. Зазначено, що тільки за умови дотримання судом усіх вимог, встановлених в законі щодо правомірності винесеного судового рішення, можна гово- рити про виконання конституційно закріплених завдань судочинства і правосуддя. Констатовано, що вимоги, які пред’являються до судового рішення, якщо зважати на їхню конституційно-правову суть призначення, визначаються рядом положень: система етичних, моральних засад, що характери- зують правосуб’єктність і судові рішення як її акти; цілі й завдання судочинства; функції, які вико- нують судові рішення. Визначено, що законність і обґрунтованість – це не тільки вимоги до судового рішення, а й основні його властивості. Зроблено висновок, що виконання судами всіх вимог закону, що пред’являються до судових рішень, є неодмінною умовою їх ефективності в справі захисту прав і охо- ронюваних законом інтересів громадян, інших суб’єктів, попередження правопорушень. Обґрунтовано, що під час здійснення правосуддя зазначені вимоги не можуть існувати окремо одне від одного. Зако- нодавець пов’язує ці поняття воєдино, а їх роздільне застосування є необхідним виключно в інтересах практики. Винесене судове рішення повинно відповідати нормам процесуального права, при наявності необхідних реквізитів, закріплених законодавством України. Визначено, що завданнями судочинства є правильний і своєчасний розгляд та вирішення справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод і законних інтересів громадян, прав та інтересів України. Наголошено, що судове рішення можна вважати тим ідеалом, за допомогою якого здійснюється захист і відновлення порушених або оспорюваних прав вищевказаних суб’єктів. Наголошено, що сьогодні якість складених і оформлених судових рішень знаходиться на досить низькому рівні, оскільки у багатьох перевірених рішеннях суду знайдено орфографічні, пунктуаційні, граматичні, лексичні та стилістичні помилки. Доведено, що якість судового рішення визначається сукупністю істотних властивостей, що дозволяє говорити про рішення суду як про вольовий, індивідуально визначений процесуальний акт, прийнятий судом, що носить державний владний характер і виноситься в письмовій формі. Зроблено висновок, що в ідеалі справедливість і об’єктивність як вимоги до судового рішення повинні збігатися у своєму прояві, адже будь-яка об’єктивність має бути справедливою.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

КОРОЛЕВСЬКА, Наталія. "ПРАВО НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я: ДО ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПЕДАГОГІЧНИХ ТА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Law. State. Technology, № 4 (10 січня 2022): 28–33. http://dx.doi.org/10.32782/lst/2021-4-5.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є послідовне втілення конституційних засад соціальної держави в Україні під час вирішення питання щодо гарантування права на охорону здоров’я у частині соціального захисту педагогічних та навчально-педагогічних працівників від коронавірусної хвороби (COVID-19). Надано наукове обґрунтування проєктів законів, які були розроблені автором статті та подані до Верховної Ради України, один з яких був про внесення змін до деяких законів України щодо додаткового фінансового забезпечення педагогічних та науково-педагогічних працівників на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), реєстр. № 4021-1 від 21.09.2020 року. Інший законопроєкт мав реєстр. № 4022-1 від 22.09.2020 року. Автором резюмовано, що, навіть у разі прийняття цих проєктів законів у запропонованій редакції, усе одно педагогічні та науково-педагогічні працівники, які працюють у державних та / або комунальних закладах освіти, не отримають соціального захисту на такому ж рівні, як і медичні працівники. Однак по відношенню до цієї групи працівників це надасть можливість зменшити відтік кадрів з суспільно важливої професії. Низка соціальних гарантій для педагогічних та науково-педагогічних працівників, які працюють у державних та / або комунальних закладах освіти, розроблена автором статті та запропонована Парламенту України з огляду на: а) важливість та відповідальність роботи, яку здійснюють працівники закладів освіти в умовах карантинних заходів (слід взяти до уваги, що вони здійснюють навчальну підготовку також і медичних працівників); б) нагальність перегляду оплати праці та соціальних гарантій цих працівників; в) необхідність «нівелювати» підхід, започаткований Міністерством охорони здоров’я України, щодо застосування до цієї групи працівників санкцій у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати і повної відсутності соціальних гарантій, на які вони мали б розраховувати, виконуючи свою нелегку роботу в умовах карантину, що робить її ще й небезпечною для їх життя та здоров’я, а також для життя та здоров’я усіх членів їхньої родини, які проживають разом з ними.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Dzvinchuk, Dmytro, та Mariia Baran. "ЗАСТОСУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ ЗМІН У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ НА ПЕРВИННОМУ РІВНІ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 89–108. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У публікації констатовано підстави проведення реформування охорони здоров’я в Україні зважаючи на кризову медико-демографічну ситуацію та потребу збереження й покращення здоров’я не тільки як факту відсутності захворювань чи фізичних дефектів, а й як факту повного фізичного, психічного та соціального благополуччя населення. Проаналізовано ключові кроки, що були зроблені у контексті впровадження реформи системи охорони на первинному рівні здоров’я з позиції діалогічної моделі змін, яка передбачає орієнтоване на результат структуроване планування та проведення діалогу зацікавлених сторін протягом чотирьох етапів: вивчення та залучення; розбудова та формалізація; впровадження та оцінка; подальший розвиток, відтворення / інституалізація. Кожен із чотирьох етапів діалогічної моделі змін включає кроки, яких варто дотримуватися, щоб будь-яка ініціатива досягла поставленої мети. Діалогічна модель змін пояснює, що потрібно врахувати для однозначного сприяння діалогу та орієнтації на результат. Доведено, що результат реформи системи охорони здоров’я, як і будь-якої іншої, залежить від досвіду управління процесами та змінами, ґрунтовного розуміння концепції змін, вміння всіма зацікавленими суб’єктами процесу реформування аналізувати та оперувати інформацією. Підсумовуючи позитивні досягнення реформи системи охорони здоров’я – забезпечення державних гарантій надання медичних послуг відповідно до видів медичної допомоги; розвиток ефективної та доступної мережі закладів; безперервне покращення якості медичної допомоги; впровадження електронної системи охорони здоров’я; забезпечення пацієнтів лікарськими засобами тощо, акцентовано на потребі комплексного застосування організаційного-управлінського, інформаційно-комунікаційного, фінансово-економічного, нормативно-правового та інших механізмів для ефективного впровадження реформи системи охорони здоров’я через призму діалогічної моделі змін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Наньєва, М. І. "Укладення трудового договору з дистанційними працівниками за законодавством окремих зарубіжних країн". Прикарпатський юридичний вісник, № 5(34) (23 лютого 2021): 80–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i5(34).651.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню правового регулювання укладення трудового договору з дистанційними працівниками за законодавством окремих зарубіжних країн. Дане питання є досить актуальним натепер у зв'язку з пандемією та введенням у дію нових законів, що запобігають виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (Covid-19). У КЗпП України закріпили визначення «дистанційної (надомної) роботи», визначили форму трудового договору з дистанційним працівником та деякі гарантії працівникам, які працюють на умовах трудового договору про дистанційну роботу, але все ж таки правове регулювання укладення трудового договору з дистанційними працівниками на національному рівні до кінця не відповідає сучасним потребам регулювання трудових відносин. У статті проведено аналіз національного законодавства щодо зазначеного питання та аналіз законодавства деяких зарубіжних країн для запозичення позитивного законодавчого досвіду. дже дистанційна робота в багатьох зарубіжних країнах є дуже розповсюдженою. Проаналізовано законодавство таких країн, як: Вірменія, Литовська республіка, Республіка Казахстан та Білорусь, Російська Федерація. Розглянуто деякі нюанси дистанційної роботи в Іспанії. Проаналізовано недоліки чинного законодавства у цій сфері та зроблені пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства. Запропоновано закріпити в спеціальному нормативно-правовому акті поняття не тільки дистанційної (надомної) роботи, але й таких понять, як «телеробота», «трудовий договір з домашніми працівниками», та закріпити їх основні відмінності. Також запропоновано закріпити поняття «дистанційний працівник» та наведено визначення даної дефініції. На підставі здійсненого аналізу також зазначено, що необхідно розширити коло гарантій для дистанційних працівників, надати можливість укладати трудовий договір з дистанційним працівником шляхом обміну електронними документами та зазначити, які саме документи необхідні для укладення такого виду трудового договору, закріпити відповідальність роботодавця та дистанційного працівника за недодержання умов дистанційного трудового договору.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Myshchak , I. M. "Сучасні проблеми та перспективи удосконалення Конституції України". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (21 липня 2021): 40–47. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.04.04.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є виокремлення тих проблемних і дискусійних положень, які або не були остаточно вирішені під час ухвалення Основного Закону, або потребують змін з огляду на сучасний стан розвитку держави та суспільства. Наукова новизна полягає в аналізі конституційних норм і думок фахівців та виокремленні тих положень Конституції України, які потребують змін або уточнення в сучасних умовах трансформації політичної та правової системи України. Висновки. Більшість фахівців-конституціоналістів погоджується, що потенціал чинної Конституції України не вичерпано, вона продовжує успішно діяти й забезпечує основи державного правопорядку та гарантії захисту прав людини і громадянина. Окремі критичні зауваження на адресу Основного Закону пов’язані не стільки з його нормами, скільки з політичною кон’юнктурою. Крім того, не ухвалено ряд законів, прямо передбачених Конституцією України, багато законів не приведено у відповідність до її норм, що істотно впливає на якість сприйняття самого Основного Закону, як і неналежний рівень виконання його положень не лише громадянами, а й органами державної влади та місцевого самоврядування, низький рівень правосвідомості та правової культури. Всі ці фактори в цілому посилюють громадську думку про необхідність реформування конституційних норм і вирішення таким чином назрілих правових проблем. Особливістю внесених до Конституції змін є те, що вони фактично відображають політичні та суспільні настрої, однак належним чином не відпрацьовані фахівцями-правниками, що створює чергові приводи для невдоволення окремими змінами. Варто відзначити, що в Україні практично весь період незалежності діяли спеціальні комісії, створені для фахового опрацювання змін до Основного Закону. Проте ні Національна Конституційна Рада, ні Конституційна Асамблея, ні Конституційна комісія, ні, навіть, нинішня Комісія з питань правової реформи так і не затвердили остаточного варіанту напрацьованих ними змін. Окремі проблемні положення Конституції України, зокрема щодо статусу Криму, питань мови, державних символів, землі, були очевидними ще під час її ухвалення, однак прописані як компромісні. Крім того, за роки незалежності суспільний розвиток держави висунув на порядок денний ще ряд важливих аспектів, які можуть стати предметом внесення змін до Конституції. Серед таких реформ, здійснення яких потребує внесення змін до Основного Закону, передусім варто відзначити судову, децентралізацію, чіткий розподіл повноважень між гілками влади й забезпечення балансу стримувань і противаг, а також розширення конституційних прав і свобод людини та громадянина із забезпеченням чітких гарантій їх дотримання. Однак і цей перелік не є вичерпним, оскільки подальший суспільний розвиток виносить на порядок денний нові питання, які потребуватимуть правових гарантій і врегулювання, у тому числі й на рівні Конституції України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

РУДКОВСЬКИЙ, АНДРІЙ. "Технологія blockchain та ринок страхування". Право України, № 2021/07 (2021): 218. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-218.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено сучасний ринок і стан страхових послуг та вплив на них із появою нової технології blockchain (блокчейн). Розглянуто низку переваг та аспектів з моменту запровадження і використання технології. Надано тлумачення доцільності її появи на ринку страхування. Досліджено наявний досвід міжнародних компаній страховиків, які запровадили та підтримали “цифровізацію” послуг і запровадження нових реєстрів. Проаналізовано вітчизняний досвід держави стосовно вдалого застосування цього механізму; розглянуто сфери, де доцільно було би запровадити його надалі. Надано висновок і розкрито низку переваг і гарантій стосовно якісного та належного надання послуг у разі застосування цієї технології. Метою статті є аналіз міжнародного досвіду та практики запровадження блокчейну у фінансових ринках та його появу у страховому сегменті; вплив і результати застосування як за кордоном, так і на національному рівні. Надано рекомендації стосовно запровадження технології блокчейну на вітчизняному ринку страхування, її доцільність і переваги, що, зі свого боку, надає впевненість і гарантування виконання обов’язків страховика перед страхувальниками. Таким чином, буде залучено значно більший потік клієнтів та коштів з інвести ціями.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Antoniuk, O. R. "РОЗВИТОК МЕТОДИКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ КОНСУЛЬТАЦІЙНИХ ТА АУДИТОРСЬКИХ ПОСЛУГ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, № 90 (2 жовтня 2020): 14. http://dx.doi.org/10.31713/ve220202.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено науковій проблематиці формування аудиторських послуг (відмінних від аудиту та завдань з надання впевненості) в Україні, що особливо актуалізується в період кризи, за впливу зовнішніх чинників, таких як пандемія. У статті розглядається надійність та якість роботи аудиторських фірм в умовах кризи для задоволення вимог клієнтів. Розглянуто питання якості надання аудиторських послуг. Дослідженням встановлено наступні проблемні питання у розвитку аудиторських послуг: 1) неоднозначність термінологічного апарату; 2) наявність різних підходів до оцінки результуючих показників аудиторської послуги; 3) наявність можливої необізнаності представника клієнта з результатами виконання послуги, що вимагатиме від аудитора прийняття власних рішень (суджень) та ініціатив з ідентифікації результуючих показників; 4) визначення вимог до аудиторської послуги передбачає участь певних користувачів, що може супроводжуватись низьким рівнем обізнаності та компетентності з боку користувача (замовника); 5) ускладнення процесу ідентифікації предмету аудиторської послуги, що збільшує ймовірність відмови від завдання у зв’язку з підвищеним ризиком її неякісного виконання; 6) значний обсяг застосування професійного судження аудитора в процесі виконання аудиторської послуги.При цьому аудитору потрібно визначати критерії з врахуванням різних точок зору науковців, теоретиків та практиків, особливо при виконанні таких аудиторських послуг, щодо яких відсутні орієнтири у нормативних документах. Посилаючись на матеріали попередніх досліджень, автор робить висновки, що характеристики деяких послуг взаємодіють один з одним, що додатково підтверджує гіпотезу про можливість узагальнення певних характеристик на рівні певних завдань та їх подання в стандартах або інших документах. Пропонується встановити критерії на рівні стандартизації для оцінки надійності та якості виконання аудиторських послуг. Надання гарантій якості супутніх та інших аудиторських послуг має ґрунтуватися на концепції, яка визначатиме теоретичне забезпечення контролю якості роботи аудиторів (аудиторських фірм) при виконанні супутніх та інших послуг професійної аудиторської діяльності для теоретичної підтримку і практичну реалізацію. Матеріал статті допомагає визначити вектори розвитку нормативно-правової бази аудиторських послуг на національному рівні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Apanaskovych, L. "ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ СПЕЦІАЛЬНОГО ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА, В ЯКОМУ ЗАКРІПЛЮЮТЬСЯ ФОРМИ ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 256–62. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.31.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що державні службовці являють собою особливу категорію працівників, яка наділена сукупністю владних повноважень, що дають їм змогу діяти від імені держави та реалізовувати її найбільш важливі функції. З огляду на специфіку їх трудової діяльності, законодавець повинен використовувати особливий підхід до регулювання їх праці, зокрема в частині захисту гарантованих їм Конституцією та іншими законодавчими актами, трудових прав, свобод та інтересів. Втім, у сфері захисту трудових прав державних службовців існує ряд проблем, вирішення яких є фактично неможливим без покращення норм спеціального трудового законодавства, в якому закріплюються форми захисту трудових прав державних службовців. У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, а також ряду державних концепцій та програм, обґрунтовано, що на сьогоднішній день, і вчені, і законодавець, досить непослідовно підходять до вирішення проблем захисту трудових прав державних службовців. Запропоновано авторське бачення щодо напрямків покращення спеціального трудового законодавства, в якому закріплюються форми захисту трудових прав державних службовців. Зроблено висновок, що вдосконалення спеціального трудового законодавства, в якому закріплюються форми захисту трудових прав державних службовців найбільш доцільно вдосконалювати у наступних ключових напрямках: 1) нормативно-правовий напрямок. В рамках представленого вектору вбачається необхідним: а) розширити перелік законодавчо закріплених трудо-правових гарантій діяльності державних службовців; б) закріпити на нормативно-правовому рівні форми захисту трудових прав державних службовців, а також інструменти, способи та засоби їх реалізації; 2) процедурний напрямок, який повинен передбачити розробку процедурних механізмів, реалізації таких форм захисту трудових прав, як: самозахист та медіація. Окремого вирішення потребує проблема колективного захисту своїх трудових прав державними службовцями; 3) напрямок матеріально-технічного та фінансового забезпечення праці державних службовців; 4) вдосконалення соціального захисту державних службовців, який повинен включати: розширення переліку соціальних гарантій, які надаються як самим державним службовцям, так і членам їх сімей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Mirkovets, D. "ІНСТИТУТ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНА САМОСТІЙНІСТЬ СЛІДЧОГО: АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 228–39. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.28.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що питання співвідношення інституту контрольно-наглядової діяльності із процесуальною самостійністю слідчого на сьогодні є досить актуальними. Зумовлюється це, перш за все, потребами слідчої практики, вимогами підвищення ефективності та якості діяльності слідчих, тим паче у зв’язку з недостанім рівнем їх професіоналізму. Метою статті є дослідження аспектів співвідношення процесуальної самостійності слідчого та інституту контрольно-наглядової діяльності на досудовому розслідування із урахуванням наукових підходів, сучасного нормативного регулювання та правозастосування. Досліджено аспекти співвідношення процесуальної самостійності слідчого та інституту контрольно-наглядової діяльності на досудовому розслідування. Визначено елементи процесуальної самостійності слідчого. Обґрунтовано доцільність узгодження керівником органу досудового розслідування ключових рішень слідчого. З’ясовано, що слідчий повинен приймати лише такі рішення, в законності й обґрунтованості яких він повністю впевнений. Незважаючи на позицію керівника органу досудового розслідування, він повинен мати по кожному процесуальному питанню свою власну думку, яка не може “іти в розріз” його внутрішньому переконанню. Ця законодавча конструкція стане відправною точкою міркувань про процесуально-правові основи самостійності слідчого. Визначено, що подальше удосконалення кримінальної процесуальної діяльності можливе лише шляхом розробки ефективних механізмів організації діяльності слідчого та закріплення їх на законодавчому рівні. Це стане реальною гарантією законності і обґрунтованості рішень слідчого. Зроблено висновок, що інститут контрольно-наглядової діяльності не повинен позбавляти слідчого процесуальної самостійності, а, навпаки, має сприяти забезпеченню процесуальних гарантій учасників кримінального судочинства й укріпленню законності в слідчій діяльності. Лише належним чином регламентований механізм організації досудового розслідування при правильному його застосуванні не тільки не обмежуватиме, а, навпаки, істотно підвищить процесуальну самостійність слідчого й забезпечують високу всебічність, повноту і неупередженість дослідження обставин кримінального провадження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Pavlenko, T., А. Operchuk, N. Aksenov, M. Fryziuk, O. Myhailenko та А. Gorval. "Першочергові завдання плану дій щодо зменшення рівнів радону в повітрі будинків". Nuclear and Radiation Safety, № 1(89) (19 березня 2021): 14–20. http://dx.doi.org/10.32918/nrs.2021.1(89).02.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті надано обґрунтування першочергових завдань першого етапу плану дій щодо радону в Україні.У першій частині статті була проаналізована інформація щодо середньогеометричних значень активності радону в повітрі будинків на рівні районів окремих областей України. Показано, що наявних даних недостатньо для висновків стосовно радононебезпечності майже половини території країни. Тому важливим завданням є продовження досліджень рівнів радону в повітрі будівель на ще не обстежених територіях. Для таких досліджень необхідно розробити єдині протоколи вимірювань і відповідну систему гарантій якості, в якій міжлабораторні порівняння мають стати усталеною практикою щодо перевірки достовірності результатів вимірювань. Це стане основою запровадження державних баз даних та можливості реалізації єдиного інформаційного простору щодо радіаційних ризиків.У статті міститься порівняльний аналіз існуючої в Україні нормативної бази щодо радіаційного захисту населення з міжнародними стандартами. Встановлено, що чинна нормативна база має бути переглянута та вдосконалена. Регуляторні органи повинні визначитись не тільки з величиною нормативу, а й перейти до нової одиниці – об'ємної активності радону (концентрації радону або газу радону), запровадити нормативи для робочих місць, які сьогодні взагалі відсутні.У завершальній частині статті обґрунтовано необхідність запровадження системи підготовки фахівців з питань захисту від радону та розробки стратегії комунікацій зі всіма потенційними учасниками реалізації плану дій (органами державної влади, міністерствами, регулюючими органами, бізнесом, засобами масової інформації, громадськими організаціями, населенням тощо).Визначено, що для реалізації державного плану дій необхідно розробити рекомендації для організації та затвердження регіональних програм, серед яких є методичні рекомендації, які містять основні напрями і завдання залежно від ступеня радононебезпечності певної території.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Шамрай, Б. М. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ ОБМЕЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНИХ ПРАВ ТА СВОБОД ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПІД ЧАС ДІЇ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ ВОЄННОГО СТАНУ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 70–73. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).322.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядаються правові аспекти обмеження конституційних прав та свобод військовослужбовців під час дії правового режиму воєнного стану. Висвітлено погляди вчених щодо розуміння обмежень прав та свобод осіб, які проходять військову службу у Збройних силах України й інших військових формуваннях. Зазначається, що обмеження прав і свобод військовослужбовців об’єктивно необхідні, ураховуючи специфіку військової служби, а також пов’язані з належним виконанням службових обов’язків, підтриманням належного рівня бойової та мобілізаційної готовності військ (сил). Проаналізовано нормативно-правові акти, що визначають основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та регулюють проходження військової служби, якими передбачено окремі обмеження конституційних прав і свобод військовослужбовців в умовах правового режиму воєнного стану. З’ясовано, що особливістю конституційно-правового статусу військовослужбовців є те, що, виконуючи обов’язки військової служби, вони користуються конституційними правами і свободами з певними обмеженнями, які передбачені законодавством і визначаються особливостями проходження військової служби. Встановлено, що обмеження прав та свобод військовослужбовців в умовах правового режиму воєнного стану зумовлюються тим, що на військовослужбовців, крім загального законодавства, також поширюється військове законодавство, яке обмежує окремі їхні конституційні права, зокрема конституційне право на пенсійне забезпечення та надання щорічних відпусток. Наголошується на важливості вдосконалення нормативно-правової бази шляхом закріплення на законодавчому рівні отримання грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки та виплати пенсійного забезпечення під час проходження військової служби в умовах правового режиму воєнного стану особам, які за вислугою років мають право на щорічну відпустку та пенсію. Зазначається, що проходження військової служби, її характер, підвищена небезпека для життя осіб, що її проходять, додаткові обов’язки, підвищені навантаження та додаткова відповідальність передбачають необхідність додаткових соціальних і правових гарантій для осіб, що її проходять.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

ЄРЕМЕНКО, ОЛЕНА, та АНДРІЙ БУТЕНКО. "Правовий статус, професійний та демографічний портрет гаранта освітньої програми". Право України, № 2021/02 (2021): 171. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-02-171.

Повний текст джерела

Анотація:

Сучасна парадигма забезпечення якості вищої освіти включає як один із компонентів акредитацію освітніх програм, яку здійснює Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти. Серед учасників акредитаційного процесу ключову роль від закладу вищої освіти відіграє гарант освітньої програми, який виконує важливі організаційні та комунікативні функції, а також координує освітню діяльність за програмою. Сьогодні всі ці аспекти не унормовані на рівні законо давства, не з’ясовані завдання гаранта й характеристики, які дають змогу виконувати відповідний функціонал, а також можливості закладу вищої освіти щодо визначення вимог до гарантів та їхніх повноважень. Мета статті – з’ясувати демографічні та кваліфікаційні характеристики гарантів українських закладів вищої освіти, їхню правову природу в аспекті залученості до внутрішнього забезпечення якості. Її досягнення, окрім вирішення конкретного науко вого завдання, дасть змогу окреслити подальші перспективи дослідження місця і ролі гаранта у формуванні освітньої програми, вироблення науково вмотивованих рекомендацій для закладів вищої освіти щодо створення і покращення локальних нормативних актів, які б структурували діяльність гаранта освітньої програми. Основними результатами статті стало те, що були досліджені основні параметри, які комплексно характеризують гаранта освітньої програми; виокремлені правові аспекти діяльності гаранта з огляду на українське законодавство та актуальні вимоги до забезпечення якості освіти. З’ясовані вікові, гендерні, кваліфікаційні (зокрема ті, які стосуються посади, наукового ступеня, вченого звання) характеристики гаранта освітньої програми, що дають змогу окреслити певний “портрет гаранта освітньої програми”. Дослідження показало, що “портрет гаранта” загалом відповідає основним характе ристикам науково-педагогічного працівника. Стосується віку, статі, посади, наукового ступеня та вченого звання: це може бути жінка або чоловік, працездатного віку, що має науковий ступінь, за званням – переважно доцент, за посадою – завідувач кафедри. Щодо правової природи гаранта, то важливо відзначити, що це не є окрема посада, проте заклад вищої освіти в межах автономії може наділити його повноваженнями, правами та певними функціональними обов’язками у части ні забезпечення якості освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Петреченко, С. А. "ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЗАКОНОДАВСТВА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ У СФЕРІ ВИБОРЧОГО ПРАВА В УКРАЇНІ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(41) (11 квітня 2022): 28–31. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(41).961.

Повний текст джерела

Анотація:

Петреченко С. А. Шляхи вдосконалення конституційного законодавства щодо забезпечення гендерноїрівності у сфері виборчого права в Україні в умовахєвроінтеграції. – Стаття.У статті проведено комплексне дослідження правових гарантій нормативного характеру, визначенихКонституцією та законами України. У ході дослідження встановлено, що принцип гендерної рівності –основа будови сучасної правової держави. Крім того,законодавство усіх передових країн визначає рівністьправ чоловіків та жінок, як обов’язкову демократичнувимогу. Також розкрито питання гендерної рівностів аспекті виборчого права, проаналізовано досвід Європейського Союзу та міжнародні зобов’язання, взятіУкраїною, а також охарактеризовано можливі шляхивдосконалення конституційного законодавства нашляху України до євроінтеграції.Проблема у забезпеченні ґендерної рівності полягає у тому, що поняття останньої розвинулось під часйого, власне, становлення та розкриття практично.Ґендерна рівність – це динамічне поняття, його сутність у 21 столітті ледве схожа на те, якою її сприймалираніше. Її забезпечення вимагає сучасного розуміннятого, що вона являє собою. Сьогодні забезпечення ґендерної рівності – це повний гарант рівності прав, свобод та обов’язків як жінок, так і чоловіків, враховуючифізіологічні, соціальні та психологічні особливостіобох статей щодо їх позиції у суспільних відносинах.Проблематичним є відсутність закріплення на законодавчому рівні поняття «ґендер» та нератифікація Стамбульської конвенції донині. Навіть попри те, що наразівідбувається фемінізація української мови, втім, досівідсутні рекомендації щодо запровадження ґендернорівноправної мови.Також в українському законодавстві відсутнє закріплення права на ґендерну ідентичність, а саме, на вільний вибір сексуальної орієнтації. Досі існує прогалинащодо спеціальної термінології в аспекті позначенняправ і свобод стосовно ґендерної ідентифікації та сексуальної орієнтації. Таким чином, теоретичне підгрунтя унашій державі досі не має визначеного стану. Хоч і прийнято спеціальне законодавство, де закріплено головнітерміни для даної сфери, втім, проглядається політикафемінізації мови, а ґендерно нейтральна лексика стаєзвичнішою для суспільства. Проте, з іншого боку,певні теоретичні проблеми забезпечення ґендерної рівності досі зостаються нагальними для їх вирішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Пилипчук, Н. П. "СПЕЦИФІКА КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА НА ВІДПОЧИНОК У ЛИТВІ:НАПРЯМИ ЗАПОЗИЧЕННЯ В УКРАЇНУ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 4(29) (13 квітня 2020): 79–83. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).399.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано специфіку реалізації кон-ституційного права на відпочинок у Литві. Виведено особливості забезпечення цього права людини та гро-мадянина. Наведено обґрунтовані напрями запози-чення у національне конституційне законодавство. Вказано на спільні та відмінні ознаки забезпечення конституційного права на відпочинок в Україні та в Литві. Визначена необхідність доповнити Конституцію України новою нормою 45-1, яка повинна мати такий зміст: «Кожен, хто працює, має право на вільний час. Держава гарантує реалізація права на вільний час шляхом встановлення у законі соціальних, творчих відпусток, відпусток у зв’язку із підготовкою до зма-гань та/чи у зв’язку з навчанням». Таким чином, пра-во на відпочинок більше не суперечить самій меті щодо відновлення сил, однак через соціальні та інші відпуст-ки як спосіб проведення часу поза виконанням профе-сійних обов’язків є засобом соціалізації особи, а отже, стосується конституційних прав особи на свободу дій і думки. Таким чином, саме передбачення на рівні Кон-ституції України окремих видів прав, що використо-вують вільний від роботи час своєї реалізації, значно спрощує систему їх реалізації та тлумачення самих норм права для їх застосування. Крім того, включен-ня переліку відпусток до гарантій визначає обов’язок роботодавця щодо їх надання. У свою чергу, це вже впливатиме на самий рівень навантаження на особи, яка працює, а отже, і на її втомлюваність і потребу у відпочинку. Зроблено висновок щодо доцільності доповнити Ко-декс законів про працю України новою ст. 83-1 щодо можливості працівників самостійно реалізовувати право на відпочинок. Так, ця норма повинна мати та-кий зміст: «Працівник має право тимчасово на термін до двох місяців призупинити виконання трудового до-говору, в письмовій формі попередивши про це робото-давця за два тижні, якщо роботодавець більше півроку з моменту звернення не виконує обов’язок щодо надан-ня щорічної, додаткової, соціальної відпустки. Праців-ник звільняється від обов’язку виконувати свою трудо-ву функцію».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Альошин, В. "ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ СПІВРОБІТНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ". Юридичний вісник, № 2 (6 липня 2021): 201–10. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2174.

Повний текст джерела

Анотація:

У даній статті про «Поняття соціального захисту співробітників правоохоронних органів» автором було проаналізовано законодавство України та наукову літературу. Питання соціального захисту зумовлено об'єктивною потребою суспільства в ефективній системі забезпечення правопорядку, здатної гарантувати захист особистості, суспільства і держави від злочинних посягань. Правоохоронні органи відіграють важливу роль у механізмі сучасної держави. Від ефективності їх діяльності багато в чому залежать рівень законності і правопорядку в країні, безпека громадян, ступінь захисту їх прав та законних інтересів. У свою чергу, ефективність діяльності правоохоронних органів перебуває в прямій залежності від рівня соціального захисту їх працівників і членів сімей співробітників. Однак як показує статистика, в даний час рівень соціального захисту працівників правоохоронних органів та членів їх сімей ще далекий від необхідного. Специфіка правоохоронної служби, в тому числі обмеження на службі, вимагає забезпечення співробітників не тільки грошовим утриманням. Важливе значення мають охорона здоров'я, в тому числі медична допомога, медикаментозне забезпечення, санаторно-курортне лікування та відпочинок працівників і членів їх сімей, утримання дітей співробітників у дитячих дошкільних установах, соціально-побутове забезпечення співробітників та їх сімей, пенсійне забезпечення, інші заходи соціальної захисту. Усе сказане вище зумовило актуальність теми цієї статті і визначило її вибір. У нормативних правових актах і науковій літературі нерідко вживається словосполучення «соціальні гарантії». Це має місце як у найменуванні деяких нормативних правових актів, так і в їх утриманні. Однак легального визначення поняття соціальних гарантій досі немає. Водночас є нагальна необхідність дослідити це поняття. Таке поняття є загальним і охоплює всі гарантії, неза- лежно від їх змісту. У комплексі вони створюють можливості для здійснення громадянами своїх прав і виконання обов'язків. Існує необхідність у класифікації гарантій із тих чи інших підстав. Якщо взяти за основу різні аспекти стану громадянина в суспільстві (економічний, політичний, соціальний, правовий), то можна виділити відповідні їм гарантії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Кіцен, Наталія Валентинівна. "ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 153–61. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.18.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядається глибокий аналіз національного та міжнародного законодавства, загальний порядок судового розгляду у суді першої інстанції, виявлено наслідки неприбуття учасників судового провадження, значну увагу приділено правам та обов’язкам присутніх у залі судового засідання, аналіз заходів до порушників порядку судового засідання, виявлення заходів забезпечення кримінального провадження, обґрунтування особливості проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції під час судового провадження. На фундаментальному рівні автором досліджено окремі аспекти судового розгляду у суді першої інстанції, обґрунтовано зв’язок сучасного законодавства України з міжнародним правом, що дало можливість переосмислити деякі положення національного законодавства, викласти в авторському розумінні рішення комплексу проблем правового регулювання судового розгляду у суді першої інстанції в кримінальному процесі України. Встановлюючи, що правосуддя здійснюється виключно судами, автор виходить із того, що правовий статус суду, його функції та суворо визначений порядок діяльності створюють такі переваги в забезпеченні правильного застосування правових норм і закріплення законності в країні, які не може мати жодна форма державної діяльності. Прикладом цього є кримінальний процес і його одна з основних стадій – провадження у суді першої інстанції. Автор вважає, що необхідність точного і правильного додержання кримінального процесуального законодавства при здійсненні судового розгляду спрямовано на додержання встановлених законом процесуальних гарантій всіх учасників кримінального провадження. Це необхідно для забезпечення всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин в кримінальному провадженні, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню кримінальних правопорушень, постановлення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Токмілова, Любов Миколаївна. "ГАРАНТІЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА: ПОНЯТТЯ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ". Знання європейського права, № 4 (7 лютого 2020): 80–89. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i4.9.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті на основі положень чинного законодавства та позицій науковців проаналізовано основні підходи до визначення гарантій забезпечення процесуальних прав учасників адміністративного судочинства в Україні. Проаналізовано підходи до класифікації гарантій учасників адміністративного судочинства. Запропоновано використання градації гарантії учасників адміністративного судочинства, які мають практичне значення. Судовий захист прав і свобод фізичних та юридичних осіб у публічно-правових відносинах пов’язаний із функціонуванням в Україні адміністративної юстиції, процесуальною складовою якої виступає адміністративний процес (адміністративне судочинство). Реалізація завдання адміністративного судочинства, яке полягає у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень відбувається через ухвалення адміністративними судами судових рішень. При цьому, умовою належного рівня правосуддя є високий рівень забезпеченості прав учасників адміністративного судочинства. Проте, стан гарантування процесуальних прав станом на теперішній час не можна назвати ефективним через недостатність правового регулювання. До заходів, яких спрямовано на забезпечення прав як гарантії діяльності учасників адміністративного судочинства, можна віднести заходи, яких спрямовано на: здійснення судочинства відповідно до встановленого процесуального закону; заборону втручання у здійснення правосуддя; притягнення до відповідальності за неповагу до суду чи судді у встановленому законом порядку тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Федорков, Олександр Миколайович. "ПСИХОЛОГІЧНІ КОНЦЕПЦІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОЛІТИЧНОЇ КОНФЛІКТНОСТІ МОЛОДІ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 5 (1 лютого 2022): 72–79. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.11.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуті психологічні концепції дослідження особливостей політичної конфліктності молоді. Визначено, що останнім часом в українському суспільстві спостерігається тенденція до зростання аполітичності сучасної молоді, якій притаманні ідеологічна невизначеність, політичний нігілізм та розмитість політичної ідентичності, що зумовило поширеність у молодіжному середовищі прагматично-гедоністичних та егоцентричних світоглядних настанов, що призводить до виникнення абсентеїстських тенденцій та тотального зменшення політичної участі молоді в житті країни. З’ясовано, що через надзвичайну сензитивність молоді до різноманітних суспільно-політичних негараздів, завдяки її підвищеній емоційній лабільності, збудливості та потенційний агресивності, ця соціальна група уособлює в собі потужний опозиційний ресурс, який може бути несподівано актуалізований у вигляді жорсткої агресивної протестної поведінки. Акцентовано актуалізацію протестної активності молодих людей. Визначено, що на психологічному рівні головними предиспозиціями політичної конфліктності молоді є фрустрація головних життєвих потреб, дихотомічний тип мислення, підвищена агресивність, схильність до підвищеної образливості та роздратування, надмірна емоційність та імпульсивність. Усе це у своїй сукупності зумовлює підвищену політичну конфліктність молоді, адже саме сукупність емоційних та ідентифікаційно-ідеологічних мотивів визначає готовність людини до тривалої участі у відповідних протестних акціях та заходах. Сформовано висновки, у яких зазначено, що головним завданням молодіжної політики має бути налагодження дієвої співпраці з молодіжними організаціями, забезпечення їхньої безпосередньої участі у процесах політичної взаємодії й ухваленні важливих політичних рішень, окрім того, забезпечення молодих людей комплексом відповідних гарантій стосовно прав та свобод у галузі професійної самореалізації, а також перебудова системи політичної освіти в напрямі розвитку політичної толерантності та профілактики екстремістських тенденцій серед представників сучасної української молоді.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Шемчук, В. В. "Економічна та інформаційна безпека держави: правові аспекти співвідношення". Актуальні проблеми держави і права, № 83 (6 лютого 2020): 253–59. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i83.140.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню економічної та інформаційної безпеки держави, їх теорети-ко-правовим, конституційно-правовим та іншим галузевим і прикладним аспектам. Проаналізовані нормативні визначення категорії «економічна безпека держави», висвітлена історія виникнення і роз-витку цього терміну у міжнародно-правовій практиці. Так само як і інформаційна безпека, економічна безпека є конституційною категорією, хоча зміст їх в Основному законі не розкривається. Аналіз наукових досліджень свідчить про використання різ-них підходів до з’ясування сутності економічної безпеки держави. (найбільш поширеними є статич-ний, динамічний, системно-структурний та комплексний підходи). Єдине її нормативне визначення регламентовано у наказі Міністерства економічного розвитку та торгівлі 2013 р., засноване саме на статичному підході. В юридичній площині економічну безпеку держави можна розглядати як право-відносини, що виникають при забезпеченні органами публічної влади стану захищеності національної економічної системи. Суміжним поняттям поряд з економічною безпекою держави є інформаційна безпека країни. Останню доцільно розглядати крізь призму правовідносин, що виникають при забезпеченні стану за-хищеності інформаційного простору.Економічна та інформаційна безпеки різняться за об’єктом (економічна система, інформаційний простір) та засобами забезпечення. Проте, вони мають і спільні риси: йдеться про одночасне визначен-ня складниками національної безпеки; їх забезпечення є найважливішою функцією держави; однако-ві рівні забезпечення (міжнародний, національний та локальний); схожі суб’єкти тощо.Економічна безпека держави, як і інформаційна безпека стали предметом вивчення різних галу-зей вітчизняної науки, включаючи насамперед юридичну науку. Отже, на сьогодні сформувалась їх належна доктринальна основа, проте беззаперечною є потреба вдосконалення нормативно-правової бази у сфері економічної та інформаційної безпек як складників національної безпеки України, забез-печення термінологічної визначеності, механізмів реалізації, гарантій захисту як у мирний час, так і в умовах конфліктів, гібридних воєн тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Страшок, А. А. "ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ПЕРЕКЛАДАЧА". Актуальні проблеми держави і права, № 92 (24 січня 2022): 151–60. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3271.

Повний текст джерела

Анотація:

Страшок А. А. Процесуальне становище перекладача: особливості залучення та участіу кримінальному провадженні. – Стаття.На початку статті автором вказується, що рівність є основоположною засадою, яка закріплена на міжнародному рівні. Конституцією України також закріплено рівність конституційних прав і свобод громадян, іноземців та осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, та рівність таких осіб перед законом. Своєю чергою КПК України у своєму змісті закріпив, серед інших засад кримінального провадження, засаду рівності перед законом і судом. Рівність учасників кримінального провадження перед законом і судом передбачає наділення їх рівними правами та рівними обов’язками щодо участі у процесі та відстоюванні своєї позиції. Однією з гарантій дотримання засадирівності перед законом і судом є залучення перекладача. У роботі висвітлюються проблемні питання порядку залучення перекладача, який закріплений у КПК України, а саме підстави залучення перекладача, особи, уповноважені на його залучення, мета його залучення. Автором надається визначення оціночному поняттю «володіння чи недостатнє володіння» мовою, якою здійснюється кримінальне провадження. У роботі автором розглядається питання щодо осіб, які можуть бути залучені як перекладачі. На основі проаналізованого законодавства автором висуваються власні вимоги до особи пере-кладача у кримінальному процесі, а саме: незаінтересованість у кримінальному провадженні; компетентність; досягнення повноліття. Також у рамках статті автор наводить норми КПК зарубіжних країн, а саме Австрійської Республіки, Естонії, щодо нормативного закріплення поняття «перекладач». Автор пропонує внести зміни до законодавства шляхом його доповнення нормами щодо розробкита прийняття положення про порядок складення кваліфікаційного іспиту та отримання свідоцтва про право на здійснення перекладацької діяльності. Також в Україні створений Довідково-інформаційний реєстр перекладачів, який на практиці не застовується через важкість його використання, закритість тощо. У зв’язку з цим автором пропонується забезпечити належну його роботу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Пижова, М. "Мінімальна заробітна плата, справедлива оплата праці та гідний рівень життя людини в контексті міжнародного досвіду". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2028.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюються питання мінімальної заробітної плати, справедливої оплати праці та гідного рівня життєдіяльності людини в контексті міжнародного досвіду. Вказується, що ядром категорії гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці є питання мінімальної заробітної плати та справедливої оплати праці. Підкреслюється, що перші закони про мінімальну заробітну плату мали за мету служити гарантом захисту низькоопла-чуваних, найменш кваліфікованих працівників (зокрема, жінок), подолання бідності. Аналізуються Конвенції Міжнародної організації праці з порушеного питання. При цьому зазначається, що мінімальна заробітна плата має встановлюватися з урахуванням інтересів працівників, а також членів їхніх сімей, і водночас з урахуванням інтересів економічного розвитку. Саме від соціально-економічного становища країни залежить визначення критеріїв встановлення мінімального рівня основних життєвих потреб працівників. Констатується, що принцип забезпечення права кожного працівника на своєчасну та в повному розмірі виплату справедливої заробітної плати, що забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї і не нижче мінімального розміру оплати праці, є ратифікованим Україною разом з Європейською соціальною хартією (переглянутою), проте опосередковано відбитим у національному законодавстві і це нині є великою проблемою. Вивчення досвіду зарубіжних країн та положень міжнародних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що особливу увагу під час розбудови інституту оплати праці варто приділяти гарантіям прав працівників на справедливу оплату праці, оскільки ця категорія нерозривно пов'язана і з мінімальною оплатою праці, і зі справедливою оплатою праці, і з гідним рівнем життєдіяльності людини. А це своєю чергою є базисом, який тим чи іншим чином знаходить відбиття в конституціях держав.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Беспалько, І. Л., М. О. Конюхова та М. Я. Мельник. "ПРОБЛЕМАТИКА ЗАСТОСУВАННЯ ГІПНОЗУ ЯК НЕТРАДИЦІЙНОГО ЗАСОБУ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 28, № 29 (25 січня 2022): 25–30. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v28i29.712.

Повний текст джерела

Анотація:

Беспалько І. Л., Конюхова М. О., Мельник М. Я. Проблематика застосування гіпнозуяк нетрадиційного засобу доказування у кримінальному процесі. – Стаття.Стаття присвячена дослідженню питання нетрадиційних засобів доказування. Проаналізовано наукові надбання вчених на цю тему та визначено поняття нетрадиційних засобів доказування. Обрано для дослідження такий вид нетрадиційного засобу доказування, як гіпноз. У статті досліджено гіпноз як засіб доказування. Крім того, досліджено можливість впровадження такої слідчої дії у національне законодавство України. Визначено поняття гіпнозу, його характерні ознаки та правила застосування, дотримання яких є необхідним під час застосування такого нетрадиційного засобу доказування у кримінальномупровадженні. Проаналізовано міжнародну практику застосування даного нетрадиційного засобу доказування. Зазначено справи, які набули розголосу, у яких застосовувався гіпноз як один із нетрадиційних засобів доказування у кримінальному провадженні. Розглянуто загальні умови та порядок застосування гіпнозу під час проведення допиту. Проаналізовано можливості застосування гіпнозу, його законодавчу незакріпленість як нетрадиційного засобу доказування у чинному КПК України, перспективи закріплення даного засобу доказування та питання, які виникають з приводу застосування такого методу. Зазначено поділгіпнозу на відкритий та прихований, наведено характерні ознаки відкритого та прихованого гіпнозу як нетрадиційного засобу доказування у кримінальному провадженні. Зокрема, детально проаналізовано питання застосування такого виду гіпнозу, як прихований, оскільки використання його як засобу доказування буде однозначно суперечити основним правам, які закріплені як на національному, так і на міжнародному рівні у нормативно-правовихактах. Вказано на неможливість проведення прихованого гіпнозу, оскільки такі дії призводять до суттєвих порушень прав і свобод людини та приниження її гідності. Наведено приклади невідповідності загальних правил застосування традиційних засобів доказування застосуванню гіпнозу. Проаналізовано практику застосування гіпнозу під час проведення допиту за кордоном України та питання доцільності розгляду питання щодо можливості введення до національного законодавства гіпнозу як слідчої дії з урахуванням усіх гарантій кримінально-процесуального законодавства. Зазначається необхідність врахування того, що показання, отримані в ході цієї слідчої дії, повинні базуватись на фактичних матеріалах та підлягати ретельній перевірці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Конюшенко, Я. Ю. "ВІДОМЧИЙ КОНТРОЛЬ В СИСТЕМІ ГАРАНТІЙ ПРАВ ОСОБИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СЛІДЧИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 367–77. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.41.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті визначено доктринальні підходи до поняття «забезпечення прав і свобод людини». Встановлено, що сфера кримінального провадження є такою, в якій найбільш звужуються та можуть бути порушені конституційні права і свободи особи, оскільки діяльність органів досудового розслідування пов’язана із застосуванням обмежень прав людини та у визначених випадках. Виходячи з цього, запропоновано визначати забезпечення прав і свобод людини в сфері кримінального провадження як діяльність уповноважених органів (органи досудового розслідування, прокуратура, суд), спрямовану на недопущення порушень прав і свобод кожного учасника кримінального провадження, контроль за додержанням прав людини та захист порушених прав. Щодо визначення гарантій прав учасників кримінального провадження під час проведення слідчих (розшукових) дій, автор дійшов висновку про те, що вони є складовою частиною гарантій кримінального провадження в цілому. Такі гарантії спрямовані на забезпечення виконання завдань кримінального провадження, реалізацію його засад, додержання належної правової процедури та недопущення порушень прав і свобод учасників слідчої (розшукової) дії та в необхідних випадках сприяють відновленню порушених прав учасників кримінального провадження. Розглянуто відомчий контроль за проведенням слідчих (розшукових) дій як одну з основних гарантій забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи. Запропоновано визначати відомчий контроль як управлінську функцію керівників органів дізнання або досудового розслідування з метою виконання завдань кримінального провадження, додержання прав і свобод учасників дізнання та досудового розслідування, визначення законності дій слідчого або дізнавача, а також недоліків у здійсненні досудового розслідування з метою якнайшвидшого їх усунення. Окреслено ряд проблемних питань під час здійснення відомчого контролю за проведенням дізнавачем та слідчим слідчих (розшукових) дій, зокрема, щодо надання вказівок, витребування матеріалів кримінального провадження керівником органу дізнання або досудового розслідування вищого рівня, співвідношення повноважень слідчого та керівника органу досудового розслідування. На підставі проведеного дослідження запропоновано внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

СТЕФАНЧУК, РУСЛАН. "Методика компенсації моральної шкоди: Unus Passus ad Creationem". Право України, № 1/2019 (2019): 237. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-237.

Повний текст джерела

Анотація:

Проблема компенсації моральної шкоди є однією з найбільш дискусійних у сучасній цивілістичній науці. Недосконалість норм, що регулюють досліджувані правовідносини, а також суперечливість судової практики з приводу їхнього застосування зумовлюють існування різних підходів до визначення розміру компенсації моральної шкоди та, як наслідок, недосконалість механізмів компенсації. Тому вирішення теоретичних і практичних аспектів цієї проблеми є досить важливим для дотримання прав та законних інтересів осіб. Мета статті полягає у висвітленні різноманітних наукових позицій і правозастосовної практики щодо визначення розміру компенсації моральної шкоди та розкритті способів удосконалення механізму компенсації моральної шкоди. У статті досліджено зміст поняття “моральна шкода”, зокрема з’ясовано сутність категорії “страждання”, охарактеризовано різні методики, запропоновані науковцями для визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає компенсації, а також розкрито підхід Європейського суду з прав людини з цього питання. Доведено, що “моральна шкода” повинна охоплювати негативні наслідки немайнового характеру, що заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних, моральнісних та (або) соціальних страждань, що пов’язані з порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів, або загрозою вчинення такої поведінки. На підставі аналізу юридичної літератури та судової практики запропоновано власну методику грошового відшкодування моральної шкоди, в основу якої покладено підхід, відповідно до якого визначення розміру компенсації моральної шкоди має певний комплексний характер і складається із декількох рівнів: першого “загального” (гарантованого) рівня і другого – рівня “експертного”. У статті також розкрито початковий критерій визначення моральної шкоди, яка підлягає компенсації (ним може бути усереднений рівень соціальних гарантій), та перелік коригувальних коефіцієнтів, які є факторами, що впливають на розмір моральної шкоди.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Вашека, Галина. "ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (17 січня 2022): 76–80. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.012.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначені актуальні на сьогодні поточні та прогнозовані загрози національній безпеці та національним інтересам України. Досліджено і наведено оцінку рівня економічної безпеки України. Доведено, що найважливішими завданнями із забезпечення економічної безпеки держави є створення ефективної моделі боротьби зі злочинами в економічній сфері та розбудова Бюро економічної безпеки України. Встановлено, що створення системи органів Бюро економічної безпеки України як на центральному, так і на регіональному рівні, підвищення їх інституційної спроможності забезпечить невідкладне виявлення, розслідування та розкриття економічних злочинів та гарантує економічну безпеку держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

КОМАРОВА, ТЕТЯНА. "Роль Суду справедливості Європейського Союзу у формуванні доктрини конституціоналізації права ЄС". Право України, № 2019/06 (2019): 69. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-069.

Повний текст джерела

Анотація:

Останні тенденції розвитку права Європейського Союзу (ЄС, Євросоюз) дають змогу стверджувати про досить активний процес конституціоналізації цього права, а отже, і про формування відповідної доктрини. Суд справедливості ЄС (Суд ЄС) своєю практикою впливає на утвердження доктрини конституціоналізації права Євросоюзу, оскільки саме він розвинув концепції прямої дії, абсолютного верховенства права ЄС, відповідальності держав-членів за порушення права ЄС. Окремий внесок у формування доктрини конституціоналізації права Євросоюзу Суд ЄС зробив із поступовим розвитком прав людини на рівні Євросоюзу, що додало демократичний елемент у правопорядок ЄС та наблизило право Євросоюзу до статусу конституції. Метою статті є дослідження феномена конституціоналізації права ЄС та особливої ролі Суду ЄС, який своєю практикою розвинув установчі договори Євросоюзу, які спочатку були сукупністю домовленостей між державами-членами, до унікального правового режиму, котрий надає права та накладає обов’язки на всіх суб’єктів на території ЄС. Характерно, що правовому режиму Євросоюзу стали притаманні риси конституції, а Суд ЄС неодноразово констатував, що установчий Договір ЄС є “конституційною хартією, заснованою на верховенстві права”, або “внутрішньою конституцією”, а в окремих випадках також звертався до “основ конституційної хартії”, “конституційних принципів” і “конституційних гарантій”. При цьому Суд ЄС брав до уваги те, що право Євросоюзу має автономний характер і йому не може бути протиставлений нормативний акт внутрішнього права, якою б не була його природа, включаючи й національні конституції. Крім того, право ЄС діє на всій території Євросоюзу та для всіх його суб’єктів, тобто розповсюджується на держави-члени, інститути ЄС і головне – надає права фізичним та юридичним особам без імплементації у національні правові системи. Реалізація цих характеристик права ЄС у життя – це кропітка праця та проактивна позиція саме Суду ЄС. Крім того, права людини як невід’ємна конституційна характеристика стали складовою правопорядку ЄС. Практика Суду ЄС визначила, що основоположні права людини як правовий принцип, спільний для всіх держав-членів, є загальним принципом права Євросоюзу та має захищатися Судом ЄС. Незважаючи на те, що на початку європейської інтеграції захист прав людини не був предметом регулювання співтовариств, які були зацікавлені у розвитку лише економіки, Суд ЄС став тим інститутом, який гарантував цей захист у контексті захисту економічних свобод навіть тоді, коли установчі договори не містили положень щодо нього. Наведені здобутки Суду ЄС зробили основоположний внесок у розвиток доктрини конституціоналізації права ЄС, яка продовжує розвиватися і нині.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Lukash, S. "ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 196–202. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.24.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, надано характеристику зарубіжному досвіду правового регулювання трудових правовідносин. Аргументовано, що в переважній більшості держав суттєва увага приділяється локальному регулюванню трудових та тісно пов’язаних із ними правовідносин. Наголошено, що саме локальне регулювання трудових правовідносин в зарубіжних державах дозволяє забезпечити більш якісний та ефективний захист законних прав, свобод та інтересів працівника. Наголошено, що фактично у ФРН має місце система регулювання відносин з праці, яка має три рівні. Перший рівень це чітко встановлені державою мінімальні гарантії для трудящої особи (авторитарний (централізований) метод правового регулювання), другий – це колективно-договірний метод врегулювання відносин праці на рівні як держави або певної галузі виробництва (основні суб’єкти держава, об’єднання промисловців та профспілок), а третій рівень, який фактично базується на перших двох та походить від них, але при цьому не є повністю від них залежним – автономний або індивідуальний (децентралізованого). Саме останній рівень правового регулювання праці є найбільш гнучким у врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та враховують фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації. Зроблено висновок, що держави Європи (зокрема Німеччина та Франція) досить багато уваги приділяють централізованому регулюванню трудових правовідносин. Разом із тим, законодавці цих країн відзначають важливість здійснення локального регулювання відповідних правовідносин. В цьому контексті відмітимо, що локальне регулювання праці в країнах ЄС є найбільш пристосованим до сучасних умов соціального, економічного та політичного розвитку суспільства. Але таке регулювання базується на загально визнаних правах та гарантіях в цій сфері (наприклад, Європейська соціальна хартія (переглянута)). Локальне правове регулювання праці у зарубіжних країнах є найбільш гнучким при врахуванні інтересів окремо взятого працівника чи групи працівників, що надає можливість приймати такі норми, що реально відображують та зважають на фактичні умови, які склалися на певному підприємстві, установі або організації, а беручи до уваги загальноєвропейську тенденцію щодо істотного значення колективно-договірного регулювання за участю профспілок держава забезпечує їм підтримку та встановлює відповідні гарантії прав особи в сфері праці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Балук, Н. Р., та Н. Ф. Басій. "ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ТА РІВНЯ КОМУНІКАЦІЙ НА РИНКУ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 27–36. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-04.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті проаналізовано статистичні показники чисельності осіб з особливими освітніми по-требами в Україні та в розрізі окремих областей. Значна кількість дітей з ООП обумовлює необхідність за-провадження та розвитку системи інклюзивної освіти на противагу їх сегрегації у спеціалізованих школах-інтернатах. За допомогою контент-аналізу офіційних сайтів виявлено недостатнє наповнення інтернет-ресурсів основних державних органів управління освітою та окремих громадських організацій. На основі аналізу результатів анкетного опитування вчителів загальноосвітніх закладів м. Львова та Львівської області виявлено низький рівень об’єктивної оцінки інклюзії та поверхову поінформованість про деталі й специфіку інклюзивного навчання. Досліджено, що загалом у шкільному середовищі м. Львова та Львівської області сформоване достатньо сприятливе середовище для імплементації інклюзії. Окреслено основні комунікаційні зв’язки між учасниками процесу інклюзії та не виявлено достатнього рівня комунікацій у жодному напрямі. Відсутні комунікаційні зв’язки між державними органами, громадськістю, батьками нормотипових дітей. Між дітьми з ООП та їхніми батьками та іншими дітьми інклюзивних класів та батьками існує мінімальний рівень комунікацій. Сформульовано переваги запровадження інклюзивного навчання для всіх учасників процесу інклюзії та суспільства загалом, що дозволить всім членам суспільства безперешкодно отримувати всі необ-хідні суспільні послуги та гарантії, а також взаємно приносити посильну користь. Окреслено основні бар’єри комунікацій у середовищі інклюзії на різних рівнях: особистому рівні вчителів, рівні безпосереднього шкільного оточення дітей з ООП, загальношкільному та загальноосвітньому рівнях, а також на суспільному рівні. Біль-шість комунікативних перешкод зумовлені недостатністю інформації про особливості та переваги запро-вадження інклюзивного навчання. На основі аналізу сутності та природи перешкод сформульовано заходи що-до їх усунення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Даніліна, М. І. "Конституційні основи становлення соціальної держави". Актуальні проблеми держави і права, № 85 (12 серпня 2020): 56–61. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1825.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу наукових поглядів вчених, норм чинного законодавства України досліджено та охарактеризовано конституційні засади становлення та формування України як соціальної держави. Визначено конституційне закріплення України соціальною державою, основи формування та побудови соціальної держави в розрізі Конституції України. Досліджено поняття соціальної функції держави. Визначено, які завдання виконує соціальна держава. З'ясовано, що виявом соціального характеру держави є державно-владна діяльність у соціальній сфері чи соціальна політика самої держави. Визначено, що соціальна сутність держави характеризується здатністю держави задовольняти потреби всього суспільства, насамперед забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму та можливість держави задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення. Досліджено, що важливе значення для формування соціальної держави в Україні має стаття 3 Основного Закону, яка проголосила людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю в Україні; закріпила, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; встановила відповідальність держави перед людиною за свою діяльність; визнала головним обов'язком держави утвердження і забезпечення прав і свобод людини. З'ясовано, що важливим аспектом конституційного закріплення України соціальною державою можна вважати статтю 8 Основного Закону України, яка гарантує всім суб'єктам суспільних відносин можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Ще один головний аспект побудови соціальної держави закріплено у статті 13 Конституції України, яка на найвищому правовому рівні визначила соціальну спрямованість економіки. Розділ ІІ Конституції України дає всі підстави стверджувати, що на формування в Україні соціальної держави суттєвий вплив має закріплення на рівні Основного Закону України переліку прав та свобод людини і громадянина.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Криницький, І. "НОВАЦІЇ БЮДЖЕТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ФІНАНСОВО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДИНОГО МЕДИЧНОГО ПРОСТОРУ". Юридичний вісник, № 6 (16 лютого 2022): 73–81. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2268.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена аналізу трансформацій бюджетного законодавства України, що відбулися в останні роки, у розрізі фінансово-правового забезпечення єдиного медичного простору. Здійснено пошук ефективних векторів зниження його колізійності, шляхів комплексного вирішення наявних проблемних моментів. Констатовано, що негативні та позитивні аспекти новацій із забезпечення формування й функціонування єдиного медичного простору, запроваджених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» досі не були предметом окремого фінансово-правового дослідження. Встановлено три ідентичні позиції «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», які у своїй сукупності ускладнюють проведення медичної реформи (зупиняють на 2020–2021 роки дію абз. 1 та 2 ч. 5 ст. 4, а також абз. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»). Наведені зміни не тільки знижують рівень «гарантування гарантій», але й досягається це за рахунок порушення вимог чинного законодавства. Аргументується потреба в невідкладному нівелюванні окресленого «обмежувального» механізму. Компенсатором наведених негативних факторів та каналом впровадження принципів, сталих правил і норм, що напрацьовані в ЄС до національної правової системи може стати перехід до трьохланкової моделі фінансового законодавства через введення кодифікованого акту додаткового (середнього) рівня – Основ фінансового законодавства України (як конституційного закону). До специфіки такого перспективного різновиду законів варто віднести: а) визначення їх у такій якості в Основному Законі; б) особливий порядок прийняття; в) особливе місце в ієрархії законодавчих актів; г) специфічне змістовне наповнення. Впровадження моделі фінансового законодавства призведе до балансування та стабільності законодавчого масиву, диференціації його за юридичною силою та, зрештою, до суттєвого зменшення рівня суб’єктного протистояння. Обґрунтовується доцільність переформатування в конституційний закон і Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Кісіль, А. В., та В. Ю. Пряміцин. "Правовий статус криптовалют в Україні". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (1 липня 2021): 8–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.722.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається питання правового закріплення та визначення криптовалют в Україні. Досліджується поточний етап легалізації електронної валюти шляхом аналізу нормативних актів та досвіду зарубіжних країн. З’ясовуються основні суперечності в законодавчих актах, що спрямовані на врегулювання обігу криптовалют в Україні; порівнюються різні стратегії щодо узаконення криптоіндустрії та усунення основних ризиків, що виникають під час такої діяльності; розглядаються переваги та недоліки запровадження такої політики. Аналізується сучасний стан та переспективи діяльності організацій, що здійснюють операції з електронними грошима, оцінюються їхні діяння відповідно до законодавства України. Виокремлюються основні засади й принципи для безпечного та ефективного функціонування криптокомпаній на території України. Розглядаються різні схеми діяльності установ за кордоном та небезпека, яку вони становлять для своєї країни. Визначається рівень практичного використання криптовалют в Укра їні та здійснюється порівняння з рівнем в інших країнах. Зіставляються такі підходи до легалізації електронної валюти, як: спостереження, мінімізація ризиків, економічно орієнтований, обмежувальний, кожен з яких є унікальним та має свої особливості, що залежать від форми держави та рівня гарантій верховенства права. Прогнозується можливість застосування досвіду зарубіжних країн з урахуванням можливих перешкод та суперечностей під час відповідного нормотворчого процесу та безпосердньої реалізації цих норм. Вивчається рівень інтеграції та статус криптовалют на міжнародній арені, а також причини, що впливають на різке збільшення кількості країн, що виявляють бажання використовувати електронну валюту та закріпити її як офіційний платіжний засіб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Марченко, Ю. І. "Гідна оплата праці - необхідний атрибут соціальної держави". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 56–59. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).565.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто гідну оплату праці як шлях до розвитку економіки та зростання трудових доходів зайнятого населення. Зазначено, що інститут оплати праці є одним із основних інститутів трудового права, спрямованих на забезпечення права працівників на гідне життя. Заробітна плата є провідним інструментом соціальної політики, яка зумовлює рівень соціальності суспільства, здатності держави підтримувати рівень якості життя соціуму загалом і кожної людини зокрема. Держава виступає гарантом реалізації права на оплату праці. Міжнародні договори є одним із найбільш дієвих інструментів забезпечення реалізації конституційного права людини на оплату працю в Україні, в них установлюються важливі гарантії реалізації цього права, а також дієві шляхи його захисту. Зроблено висновок, що запровадження в Україні концепції гідної заробітної плати необхідне та вигідне для всіх суб'єктів економічної діяльності: для найманих працівників, які за рахунок цього зможуть отримати достатні кошти для задоволення своїх потреб, можливостей людського розвитку та забезпечення високої якості життя і суспільного статусу; для роботодавців, для яких гідна оплата праці сприятиме формуванню висококваліфікованого кадрового ядра, підвищенню якості та продуктивності праці, лояльності персоналу, розвитку соціального партнерства та підвищенню конкурентоспроможності; для держави запровадження гідної оплати праці забезпечить зростання рівня та якості життя населення, формування середнього класу, підвищення рівня соціальної стабільності в суспільстві, розширення ємності внутрішнього ринку. Запропоновано закріпити у вітчизняному законодавстві поняття «гідна оплата праці», характерними рисами якої мають бути: відповідність світовим стандартам, вартості життя та робочої сили; справедлива заробітна плата щодо інших працівників; відповідність кількості та якості праці; своєчасна виплата.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Bezugly, Artem, Yuliia Bibyk та Olena Belska. "АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОГО СТАНУ РІВНЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ В ДОРОЖНІЙ ГАЛУЗІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2(22) (2020): 70–77. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-2(22)-70-77.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто актуальні проблеми сучасного стану рівня заробітної плати в дорожній галузі, досліджено динаміку оплати праці дорожніх підприємств, а також здійснено порівняння рівня кошторисної заробітної плати з реальною вартістю послуг на українському ринку праці. Проаналізовано структуру вартості робіт та виділено частку заробітної плати у загальній вартості дорожніх робіт. Головною метою є аналіз наявних проблем, пов’язаних із розрахунком заробітної плати в дорожній галузі, пошук методів для уникнення факту розбіжностей між фактичними витратами на заробітну плату працівників та заробітною платою, передбаченою в кошторисній документації. Результати таких досліджень доцільно враховувати при формуванні політики оплати праці дорожніх підприємств, адже вони спрямовані на забезпечення врегулювання соціально-трудових відносин у галузі, підвищення мінімальних гарантій в оплаті праці, посилення соціального захисту працівників, покращення умов їх праці і відпочинку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Bondarenko, A. M. "ВАКЦИНАЦІЯ – ОЦІНКА ДОЦІЛЬНОСТІ ТА РИЗИКІВ". Інфекційні хвороби, № 2 (30 липня 2019): 75–95. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2727.2019.2.10329.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження присвячене сучасним проблемам імунопрофілактики керованих інфекцій. Висвітлені актуальні питання індивідуальної вакцинації, оцінки її доцільності, а також профілактика тяжких поствакцинних ускладнень. Наведені дані (з урахуванням рекомендацій ВООЗ) про індивідуальні захисні рівні специфічних антитіл у сироватці крові людини відносно конкретних керованих інфекцій. Висвітлені проблеми уніфікації, стандартизації та міжнародних стандартів показників захисного рівня антитіл, визначених за різними методами дослідження. Описані показники колективного імунітету та їх співвідношення з рівнями індивідуального захисного рівня антитіл. Наведені дані, які базуються на визначенні рівня специфічних захисних антитіл, та обґрунтовують регламент оцінки доцільності, необхідності та небезпеки проведення індивідуальної імунопрофілактики для конкретної керованої інфекції у конкретного пацієнта. Обґрунтована можливість прогнозування тяжких алергічних поствакцинних реакцій з використанням «старих» та невиправдано забутих способів і методів оцінки. Запропоновано відновлення та методологію застосування реакції імунолейкоцитолізу з вакцинними антигенами сучасних вакцин. Об’єктивно обґрунтована необхідність практичної реалізації саме індивідуальних програм вакцинації та ревакцинації. Запропонований наступний алгоритм індивідуальної імунопрофілактики інфекцій: спочатку – оцінка необхідності у конкретній вакцинації, яка визначається за рівнем специфічних захисних антитіл (з урахуванням рекомендацій ВООЗ); на другому етапі – оцінка доцільності вакцинації; на третьому етапі, за необхідності та/або доцільності її проведення – всебічна оцінка можливості специфічної імунопрофілактики з урахуванням клінічних протипоказань, а також індивідуальних ризиків, побічних ефектів та небезпеки розвитку алергічних реакцій негайного типу при використанні конкретної вакцини у конкретного пацієнта. Запропонований алгоритм та використання методів прогнозування імунопатологічних реакцій на вакцини не дає 100 % гарантії безпеки, але безумовно зводить небезпеку імунопрофілактики до досяжного на сьогодні можливого мінімуму і, найголовніше, – дає можливість пацієнту усвідомлено разом із клініцистом ухвалювати рішення про застосування конкретної вакцини, а в разі розвитку можливих, але не прогнозованих, ускладнень вакцинації усуне проблеми юридичної відповідальності клініциста. Рекомендоване обов’язкове створення відповідних нормативних документів, у яких замість бездумного «протоколу» буде детально відображений алгоритм індивідуальної імунопрофілактики з використанням сучасних методів достовірного прогнозування ризиків і небезпеки вакцинації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Koval, S. I., та Ye A. Kovalchuk. "УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ В СФЕРІ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 81 (26 квітня 2018): 33. http://dx.doi.org/10.31713/ve120184.

Повний текст джерела

Анотація:

Якість туристичного продукту характеризується якістю послуг, що входять до його складу. При вивченні якості туристичних послуг виділяють три рівні: технічна, соціальна та якість навколишнього середовища. В умовах розвитку туристичної індустрії, обов’язковими вимогами є забезпечення безпеки життя і здоров’я; гарантія надання послуг; збереження майна туриста; охорона навколишнього середовища. Реалізація стратегії «управління якістю» може бути представлена в трьох варіантах: 1-й – формування якості управлінської діяльності у вищій і середній ланках управління; 2-й – формування якості управлінської діяльності в системі управління якістю; 3-й – формування якості на рівні технології реалізації туристських послуг. Для належного управління якістю продукту (послуги) в умовах конкурентного середовища і розширення ринків діяльності, в тому числі закордонних, компанії переходять на використання міжнародних стандартів, головним із яких є стандарт серії ISO 9000.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Fedun, O. V., та N. I. Papish. "Політико-правові аспекти захисту прав національних меншин в Україні". Grani 19, № 2 (28 січня 2016): 15–21. http://dx.doi.org/10.15421/1716041.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто основні категорії прав національних меншин, що проживають на території України. Проаналізовано політико-правові засади та законодавчі джерела забезпечення цих прав на рівні держави у відповідності з міжнародно-правовими стандартами. Розкрито особливості співробітництва України з міжнародними організаціями та державами-сусідами в сфері захисту прав національних меншин та регулювання міжетнічних відносин. В Україні гарантії та захист прав національних меншин на законодавчому рівні відповідають світовим і європейським стандартам, створена система органів державного управління у сфері міжетнічних відносин, проте існує низка проблем, які необхідно розв’язувати на рівні парламенту, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. На сучасному етапі необхідно прийняти Закон про «Концепцію державної етнонаціональної політики України», визначити політико-правовий статус корінних народів, зокрема кримськотатарського, депортованих національних меншин і етнографічних груп українського етносу, налагодити ефективний механізм реалізації прав національних меншин в Україні та здійснювати моніторинг за дотриманням цих прав. Застосування відповідних заходів сприятиме запобіганню проявам конфронтації в українському суспільстві на етнополітичному та мовному підґрунті, недопущенню загострення міжетнічних відносин, забезпечить формування у громадян толерантного ставлення до осіб, що належать до національних меншин.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Завальнюк, І. "ҐЕНЕЗА ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ФЕНОМЕНА СПРАВЕДЛИВОСТІ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ В КОНСТИТУЦІЙНОМУ ПРАВІ". Юридичний вісник, № 2 (5 липня 2021): 36–46. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.2140.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено ґенезу науково-правових поглядів вітчизняних та зарубіжних учених і практиків з питань визначення філософсько-правового феномена справедливості судового розгляду в конституційному праві. Наголошено, що, досліджуючи ґенезу філософсько-правового феномена справедливості в конституційному праві співвідношення справедливості і права, великі мислителі минулого обґрунтували висновки щодо того, що категорії права і справедливості мають багато спільного в походженні, сутності, функціях і змістовому вираженні, водночас було б неправильним ототожнювати ці поняття, позаяк правові норми не завжди є справедливими, а справедливість не обмежується правовою сферою. Доведено, що справедливість значною мірою залишається явищем моралі, соціальним та етичним критерієм права. Аргументовано, що у розумінні більшості філософів і юристів справедливість означає насамперед рівність і еквівалентність. Ці поняття конкретизуються в низці правил, встановлених законодавством, у тому числі, які регулюють здійснення судочинства. До таких правил належать, зокрема, норми про незалежний і неупере- джений суд, про рівне право на звернення до суду, про обов'язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається. Визначено, що у сучасному конституційному праві вчені виходять з того, що, незважаючи на нерівність здібностей і можливостей людей, вони повинні мати рівні права, і справедливість полягає в тому, наскільки ефективно підтримується баланс таких прав на законодавчому рівні. Обґрунтовано, що Конституція України гарантує кожному рівні права на судовий захист у межах конституційного, цивільного, господарського, адміні стративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності всіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Однак зазначено, що справедливість полягає не тільки в рівності, але у відповідних ситуаціях і в правильній, прогресивній нерівності. Доведено, що зміст конституційно-правового поняття справедливості зумовлений одночасним існуванням загальнолюдських цінностей і систем цінностей всередині суспільства. Вивчення справедливості як ети- ко-юридичного феномена може відкрити загальне і незмінне в поглядах людей, усунути суб'єктивні, тимчасові і випадкові тлумачення, надати цій ідеї вагомої теоретичної і практичної значущості.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Манжул, І. "Державно-приватне партнерство в енергетичній галузі". Юридичний вісник, № 4 (30 жовтня 2020): 51–57. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.1971.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнено реалізацію державно-приватного партнерства (ДПП) в Україні та енергетичній галузі, його вплив на підняття ефективності її розвитку. До основних позитивних результатів реалізації концесійних проектів, які є основною формою реалізації ДПП, віднесено залучення приватного капіталу до інвестування в різні галузі економіки, охорони здоров'я, освіти, науки та культури, об'єднання державного та приватного майна, підприємницького досвіду, фінансових, кадрових ресурсів, забезпечення більшої зайнятості населення. Проаналізовано сучасні підходи науковців щодо впровадження ДПП, його недоліків, проблем та шляхів їх вирішення. Автор обґрунтував, що усунення підстав сповільнення впровадження ДПП буде сприяти підйому енергетичних показників в економіці держави. Основна мета статті - здійснити дослідження реального стану ДПП в енергетичній сфері України, розроблення пропозицій з удосконалення зазначеної діяльності. Об'єктом дослідження було вибрано окремі підгалузі енергетики (ядерна енергетика, відновлювана енергетика, енергосервіс), в яких реалізовувались концесійні проекти ДПП. Період дослідження становив 2000-2018 роки. З метою перевірки гіпотези дослідження застосовувались методи порівняння та аналізу встановлених законодавчих положень з ДПП та наявної реальної практики як загалом в Україні, так і в деяких регіонах. Встановлено, що в Україні механізм ДПП, незважаючи на прийняття значної кількості нормативно-правових актів та розроблення відповідних проектів в енергетиці, майже не працює, наявні лише окремі досягнення в цій галузі. Отримані результати довели, що підняття ефективності енергетичної галузі в значній мірі залежить від рівня впровадження ДПП. Обгрунтовано необхідність прийняття Концепції стратегічного розвитку ДПП в Україні, в тому числі в енергетиці, усунення суперечностей між загальним та спеціальним законодавством в енергетичній галузі, нормативно-правове, інституцій-не забезпечення такого партнерства, підвищення рівня фінансової допомоги та фінансових гарантій приватному сектору, підготовки кадрового потенціалу для реалізації відповідних концесійних проектів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Рівні гарантій"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями