Добірка наукової літератури з теми "Рівні гарантій"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся зі списками актуальних статей, книг, дисертацій, тез та інших наукових джерел на тему "Рівні гарантій".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Статті в журналах з теми "Рівні гарантій"
1
В., Павліченко О. "СИСТЕМА ГАРАНТІЙ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЖІНОК". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 98–109. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-98-109.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано специфіку забезпечення права жінок на соціальний захист. Виведено перелік гарантій соціального захисту жінок. Досліджено зміст і значення кожної із гарантій. Охарактеризовано взаємозв’язок зазначених гарантій між собою у спільній системі.Автор зазначає, що система гарантій соціального захисту жінок не стала предметом наукового інтересу широкого кола науковців, проте наводить позиції деяких з них. Одні вчені визначають гарантії як сукупність (систему) умов або засобів, що сприяють реалізації кожною людиною і громадянином прав, свобод, охоронюваних законом інтересів та обов’язків. Інші, – розглядаючи систему гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина у демократичній державі, вважає, що соціальний правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони і захисту) прав і свобод людини – це система засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. П.Є. Недбайло відзначає, що юридичні гарантії є передбачені законом засоби, що безпосередньо забезпечують правомірність поведінки суб'єктів суспільних відносин.Зазначається, що система юридичних гарантій трудових прав працівника має бути ефективною як з кількісного, так і з якісного боку. Число правових гарантій має бути достатнім, оптимальним, а самим засобам, способам і умовам необхідно додати реального характеру. Досить глибоке дослідження видів гарантій автор віднаходить в праці П.М. Рабиновича, який поділив їх за чотирма основними критеріями.В.Ф. Погорілко виділяє дві категорії гарантій: загальні та спеціальні. Аналогічної класифікації притримується і професор О.Ф. Фрицький, який також розглядає загальні та спеціальні (юридичні) гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина. С.М. Приходько, досліджуючи види гарантій насамперед зауважує, що значення юридичних гарантій за трудовим правом полягає в тому, що вони спрямовані на забезпечення неухильного виконання учасниками трудових правовідносин правових норм, дотримання ними правопорядку та принципу законності. Так, наприклад, вчений В.В. Лаврухін відзначає, що в структурі соціального захисту виділяють чотири рівні: перший: гарантії базові; другий: гарантії додаткові (або факультативні за бажанням) або обов’язкові; третій: прості доповнення (передбачені оподаткуванням); четвертий: захист, що забезпечується персонально за рахунок доходу.
Ключові слова: гарантія, соціальний захист, права жінок, соціальне законодавство, гендерна рівність.
2
Пижова, М. О. "ЩОДО КЛАСИФІКАЦІЇ ЮРИДИЧНИХ ГАРАНТІЙ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВ НА СПРАВЕДЛИВУ ОПЛАТУ ПРАЦІ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 127–33. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-127-133.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена питанням класифікації юридичних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці. Висвітлюється поняття «гарантії заробітної плати», вказується що воно є дискусійним, висловлюється думка, що поняття і зміст гарантій права на заробітну плату залишаються розробленими в необхідному обсязі, а також висловлюються пропозиції використовувати замість поняття гарантій на заробітну плату інше поняття – «охорона, захист заробітної плати». Зазначено, що Кодекс законів про працю України взагалі не містить понять ані «гарантії оплати праці», ані «гарантії заробітної плати». У статті 51, яка має назву «Гарантії забезпечення права громадян на працю», немає жодного слова щодо оплати праці чи заробітної плати. Проаналізовані Трудові кодекси Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан щодо наявності в них положень, які регулюють питання гарантій оплати праці.
Встановлено, що державні гарантії у сфері соціально-трудових відносин, зокрема реалізації права на справедливу оплату праці, встановлюються і забезпечуються державою.
Зроблено висновок, що законодавець Казахстану передбачає, що уповноважені суб'єкти нормотворчості і сторони трудових відносин встановлять додаткові гарантії в сфері праці, крім тих мінімальних гарантій, які визначені законодавством Республіки Казахстан про працю. Констатується, про відсутність в українському трудовому законодавстві такого положення як в Трудовому кодексі Казахстану. Вбачається, що гарантії справедливої оплати праці спрямовані не на забезпечення одного конкретного права, а встановлюють комплекс заходів, спрямованих на забезпечення цілого ряду прав працівників у сфері оплати праці, який в кінцевому підсумку має на меті забезпечення отримання працівником гідної справедливої винагороди за працю.
У підсумку зазначено, що інститут оплати праці в нашій країні потребує докорінних змін. Необхідно на законодавчому рівні закріпити гарантії реалізації прав працівників на справедливу оплату праці. Це дасть поштовх після офіційного закріплення державних гарантій щодо справедливої оплати праці реалізувати і встановлювати їх на інших рівнях. Вкрай важливо розробити розумну систему державних гарантій реалізації прав на справедливу оплату праці, яка знає своє відбиття у Кодексі законів про працю України.
Ключові слова: державні гарантії, справедлива оплата праці, класифікація, гідна винагорода, трудові відносини, локальне регулювання.
3
Волокита, Артем Миколайович. "Модель підтримки безпеки ресурсів cloud систем на рівні інфраструктури". Адаптивні системи автоматичного управління 2, № 21 (22 листопада 2012): 123–31. http://dx.doi.org/10.20535/1560-8956.21.2012.30690.
Повний текст джерелаАнотація:
Надання гарантій безпеки - одна з основних проблем сучасних хмарних обчислень. Саме відсутність достатніх гарантій безпеки стає основним стримуючим фактором при переході в «хмару». Стаття присвячена підтримці безпеки cloud computing на рівні інфраструктури. Розглядаються основні загрози безпеки хмарних обчислень разом зі структурою типової хмарної системи. Наведено типові рішення даних проблем, а також переваги і недоліки кожного рішення. Побудована таблиця покриття задач підтримки безпеки розглянутими раніше методами. Визначено, що дані рішення окремо не забезпечують повноцінне покриття задач підтримки безпеки cloud computing. Описана узагальнена модель підтримки безпеки cloud систем на рівні інфраструктури. Окреслено можливі перспективи даної моделі та шляхи її подальшого розвитку.
4
Savka, H. V. "ПРАВА ЛЮДИНИ У СФЕРІ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ". Медсестринство, № 1 (22 квітня 2020): 15–18. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2020.1.11031.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано основні положення, пов’язані з правами людини в сфері паліативної допомоги. Паліативна допомога як окремий вид медичної допомоги закріплена законодавчо з 2011 р. Цей вид допомоги входить у програму медичних гарантій і вже нині реалізується на рівні первинної допомоги.
5
Koziar-Skok, L. V. "Конституційний статус суддів: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та Азії". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 3 (29 травня 2020): 28–36. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є проведення порівняльно-правового дослідження конституційного закріплення принципів статусу суддів у сучасних державах Європи та Азії.
Наукова новизна полягає у спробі дослідити проблемні аспекти конституційно-правового регулювання статусу суддів у сучасних демократичних державах та на основі проведеного аналізу положень конституцій зарубіжних країн виділити конституції тих держав, де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення, а також конституції, де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно.
Висновки. Проведений аналіз положень конституцій зарубіжних країн в частині регулювання статусу суддів дає підстави для їх диференціації за певними особливостями, а саме: 1) де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення (з проаналізованого вище – це Німеччина, Польща, Україна, Іспанія, Казахстан); 2) де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно або в нерозривному зв’язку із закріпленням базових основ судоустрою (Франція, Болгарія, Бельгія, Чехія, Білорусь, Японія).
Незважаючи на відмінності в обсязі та формулюваннях, відповідних зовнішніх і внутрішніх ознак правового статусу професійного судді, гарантій його забезпечення, загальним є вектор нормативно-правового регулювання, яке на ідеологічному рівні ґрунтується на одних і тих самих концепціях.
Головним чином, це стосується визнання незалежності суддів як основоположного принципу їх правового статусу в сучасному демократичному суспільстві, з чим пов’язані і всі інші принципи разом із гарантіями їх здійснення. Принцип незалежності судової влади та самого судді (суддів) обумовив й закріплення на конституційному рівні положень про незмінність і недоторканність суддівського корпусу, створення для цього особливих соціальних, фінансових і навіть нормативних умов. Про останні свідчать, з одного боку, визначення, закріплені в багатьох конституціях зарубіжних країн, щодо необхідності прийняття окремого органічного закону про статус суддів, а з іншого боку, – приписи щодо врегулювання цих питань виключно на законодавчому рівні.
6
Смірнова, В. В. "ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРИСЯЖНИХ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ". Знання європейського права, № 2 (23 жовтня 2020): 17–21. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.67.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність статті полягає в тому, що Цивільним процесуальним кодексом України встановлений перелік справ окремого провадження, до розгляду яких залучаються присяжні. Незважаючи на це, законодавцем не встановлені права, обов'язки, гарантії та відповідальність присяжних під час їх участі у здійсненні правосуддя. Ця прогалина у законодавстві створює додаткові труднощі як для професійних суддів, які вимушені на власний розсуд визначати правовий статус присяжних у цивільному процесі, так і для самих присяжних, які не можуть ознайомитися з переліком власних прав, обов'язків, гарантій і відповідальності.
Метою цієї статті є дослідження правового статусу присяжних під час розгляду ними справ окремого провадження, встановлення моменту набуття особою правового статусу присяжного, визначення особливостей декларування осіб, які виконують функції присяжних.
Стаття присвячена дослідженню правового статусу присяжних у цивільному судочинстві України, визначенню моменту набуття особою правового статусу присяжного, обґрунтуванню необхідності розмежування понять «кандидат у присяжні» і «присяжний» на законодавчому рівні, аналізу правових норм, що регламентують права, обов'язки, гарантії та відповідальність присяжних під час їх участі у здійсненні правосуддя у цивільному процесі.
Зроблено висновок, що цивільним законодавством прямо встановлений перелік справ окремого провадження, до розгляду яких залучаються присяжні, тому закріплення правового статусу останніх має бути здійснено на законодавчому рівні шляхом доповнення Цивільного процесуального кодексу України статтею «Права та обов'язки присяжних». Крім того, потребує подальшого дослідження питання щодо необхідності розмежування понять «кандидат у присяжні» і «присяжний» на законодавчому рівні з метою встановлення різного обсягу процесуальних прав та обов'язків для кожної з цих двох категорій.
Враховуючи низку факторів, що впливають на небажання громадян брати участь у здійсненні правосуддя в якості присяжних, вважаємо, що декларування останніх є однією з важливих причин відмови потенційних присяжних від участі у розгляді судових справ. У зв'язку з цим пропонуємо внести зміни до п. ґ ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» щодо виключення присяжних зі списку суб'єктів декларування.
7
Крук, Є. В. "ГАРАНТІЇ ПРИТЯГНЕННЯ СУБ’ЄКТІВ ВЧИНЕННЯ КОРУПЦІЙНОГО ТА ПОВ’ЯЗАНОГО З КОРУПЦІЄЮ ПРАВОПОРУШЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ". Актуальні проблеми держави і права, № 93 (20 квітня 2022): 11–19. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i93.3309.
Повний текст джерелаАнотація:
Крук Є. В. Гарантії притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності. – Стаття. У статті досліджено питання ефективності механізму відшкодування шкоди, спричиненої вчиненням корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення. Визначено, що його результативність залежить від багатьох факторів, а саме: вчинення корупційних правопорушень не обмежується якимось єдиним способом, досить часто воно пов’язано із вчиненням інших правопорушень, спрямованих на приховання наслідків корупційного діяння. Як правило, реалізувати такі дії у межах юрисдикції однієї країни неможливо, а тому і корупція і подолання її наслідків майже завжди виходить за межі однієї країни. Саме тому у статті зроблено висновок, що невідворотність цивільно-правової відповідальності за вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення забезпечується системою гарантій. У статті автором запропоновано визначення гарантій як передбачених нормами законодавства або існуючих в державному механізмі способів, засобів та методів забезпечення відшкодування шкоди та збитків особою, що вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, а також діяльності спеціальних суб’єктів – гарантів. Автором запропоновано класифікацію гарантій притягнення суб’єктів вчинення корупційного та пов’язаного з корупцією правопорушення до цивільно-правової відповідальності на юридичні гарантії, як в свою чергу поділяються на гарантії національного та міжнародного рівня, та неюридичні гарантій, які поділяються на політичні, економічні, соціальні. До гарантів притягнення суб’єктів вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень до цивільно-правової відповідальності, автор відносить органи антикорупційної інфраструктури, а саме – Національне антикорупційне бюро України, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру, Вищий антикорупційний суд, Національне агентство з питань запобігання корупції, Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, а також Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, суди, прокуратуру, правоохоронні органи, державну виконавчу службу, засоби масової інформації. У статті виділено також особливу роль держави серед гарантів невідворотності цивільно-правової відповідальності.
8
Юрченко, Ольга. "ДОКУМЕНТАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРІВ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ЯК ВІДДІЛІВ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ". Society. Document. Communication, № 6/2 (4 липня 2019): 219–34. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-219-234.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито актуальну проблему сучасних вимог до документаційного забезпечення діяльності центрів соціального обслуговування, що виконують роль відділів захисту населення. В Україні існує розвинута система соціального обслуговування. Конституція України закріпила право громадян на соціальний захист і встановила систему державних гарантій здійснення цього права. Соціальне забезпечення та захист громадян України є одним з важливих напрямів діяльності держави. Держава несе обов’язки по матеріальному підтриманню своїх громадян, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Сьогодні здійснення права людини на соціальний захист в Україні організовано у кількох організаційно-правових формах, які розрізняються за такими ознаками, як коло осіб, що підлягають забезпеченню; джерела і способи фінансування; види, умови та розміри забезпечення; органи що надають забезпечення. Держава забезпечує населення послугами, які йому потрібні, за допомогою територіальних центрів соціального обслуговування та різних недержавних та державних соціальних служб. Такі центри створюються за рахунок державних коштів та підпорядковуються Міністерству соціальної політики України. Кожен з територіальних центрів складається з відділень, які обслуговують різні групи населення відповідно від стану їхнього здоров’я та ситуації, в якій вони опинилися. Важливе значення для ефективної роботи системи соціального захисту має документне забезпечення здійснення цього процесу, застосування сучасних інформаційних технологій, технологій документування. Документація територіальних центрів соціального обслуговування має свою специфіку. Для будь-якого документознавця необхідно знати різні види документів та специфіку оформлення будь-якої документації незалежно від сфери діяльності установи.
9
Shcherbinska, O. S., та I. Ya Hutsol. "ЩОДО МОЖЛИВОСТЕЙ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗАБЕЗПЕЧИТИ ЖІНОК КОМПЛЕКСНОЮ МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ЗА УМОВ ВПРОВАДЖЕННЯ ДРУГОГО ЕТАПУ РЕФОРМИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ЗА АНАЛІЗОМ ЗАТВЕРДЖЕНИХ ПАКЕТІВ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ)". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (25 вересня 2020): 31–34. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.2.11407.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: дослідити можливість закладів охорони здоров’я за умов впровадження другого етапу реформи системи охорони здоров’я забезпечити жінок комплексною медичною допомогою.
Матеріали і методи. У ході дослідження використано бібліосемантичний метод та метод структурно-логічного аналізу. Матеріалами дослідження стали пакети медичних послуг, за якими Національна служба здоров’я України в рамках Програми медичних гарантій з 1 квітня 2020 р. укладає договори з закладами охорони здоров’я спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги, та пакети медичних послуг, які вже діють на рівні первинної медичної допомоги.
Результати. Проаналізовано 9 із 29 пакетів медичних послуг, затверджених у рамках програми державних гарантій на 2020 р. У цілому затверджені пакети медичних послуг забезпечують певний обсяг первинної, діагностичної, амбулаторної та стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги. Однак частина пакетів, у тому числі із забезпечення первинної, діагностичної та пологової допомоги, має недоліки, які ускладнюють доступність допомоги, її якість та раціональність використання ресурсів.
Висновки. Аналіз затверджених пакетів медичних послуг показав, що їх запровадження не дозволяє забезпечити жінок акушерсько-гінекологічною допомогою в повному обсязі, що потребує їх корекції на 2021 р.
10
Ковач, Валерія. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ РИНКУ ПРАЦІ". Public management 22, № 2 (26 лютого 2020): 93–104. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-2(22)-93-104.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено основні підходи до участі деpжави у фоpмуванні політики зайнятості: 1) участь деpжавних оpганів в регулюванні ринку пpа- ці, пpи якому вони беpуть на себе лише ті функції, які не можуть бути вико- нані pинковими механізмами; 2) зaходи aктивного впливу деpжави на сферу упpавління зaйнятістю населення. Зазначено, що деpжавне регулювання за- йнятості повинно бути спрямовано на стимулювання попиту на pобочу силу та розробку сукупності заходів, що сприяють скоpоченню пропозиції робо- чої сили. Запропоновано пoлітику зайнятості населення напpавити, насам- перед, на зміну характеpу ринку пpаці за допомогою пеpеходу від надлиш- кової зайнятості з невисокою продуктивністю пpаці до поєднання низького pівня безробіття з високопpодуктивною зайнятістю. Зазначено, що об’єктом пoлітики зайнятості є не тільки офіційно заpеєстровані безpобітні, а й все пpацездатне нaселення. Представлено визначення поняття “деpжавна полі- тика в галузі зайнятості населення”. Структуровано та запропоновано осно- воположні напpями деpжавної політики зайнятості населення. Проаналізовано гарантії держави щодо pеалізації прав гpомадян на пpацю та соціальний захист від безробіття. Вважаємо, що всі види гаpантій зайнятості населення доцільно об’єднати в одну главу “Державні гарантії зайнятості”, в якій слід визначити умови їх pеалізації та джеpела фінансування. При цьому в Зако- ні про зайнятість доцільно визначити поняття “система деpжавних гаpантій зайнятості”, яка, на нашу думку, являє сoбою сукупність загaльних (для всіх громадян), спеціальних (для слабозахищених категорій населення) і сoці- альних (для безробітних) гaрантій. Запропоновано види гарантій за цільо- вим призначенням: гаpантії забезпечення зайнятості; матеріальної підтрим- ки безpобітних; гаpантії при прийомі на роботу і звільнення. За категоpіями населення гарантії пропонується дифеpенціювати на загальні, спеціальні та соціальні. Пропонується, зaлежно від джеpела фінансування класифікувати гарантії зайнятості населення, що pеалізуються за рахунок: деpжавного бю- джету; міcцевих бюджетів; кoштів наймачів. Запропонана система забезпе- чення зaйнятості населення, яка являє сoбою сукупність деpжавних органів і організацій, що здійснюють реалізацію політики зайнятості нaселення, і включає pізні рівні управління, службу зайнятості, нормативно-правову базу та деpжавні гарантії зайнятості та захисту від безробіття.
Дисертації з теми "Рівні гарантій"
1
Суховий, Денис Іванович. "Фінансування державних соціальних гарантій на регіональному рівні". Дис. канд. екон. наук, М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2012.
Знайти повний текст джерела
2
Гвоздьов, Р. Ю., О. В. Сєвєрінов та В. М. Караваєв. "Методика формального проектування комплексних систем захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах". Thesis, ХНУРЕ, 2021. https://openarchive.nure.ua/handle/document/15756.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою доповіді є аналіз існуючих мов формального опису системи, які в перспективі можуть використовуватися для проектування КСЗІ в ІТС та створення наукового підґрунтя для подальших досліджень в цій сфері. Формалізовані моделі політики безпеки інформації та ІТС, можуть бути використані при побудові системи оцінки вразливостей системи.
Книги з теми "Рівні гарантій"
1
Тищенко, Ю. А., О. М. Литвиненко, О. Ю. Михайлова, Ю. Б. Каплан, Д. М. Горєлов, О. А. Корнієвський, Г. О. Палій та Н. І. Пеліванова. Стан розвитку громадянського суспільства в Україні: шлях протягом 30-ти років та ключові аспекти 2021 року. Національний інститут стратегічних досліджень, 2021. http://dx.doi.org/10.53679/niss-analytrep.2021.22.
Повний текст джерелаАнотація:
Висвітлено актуальні аспекти вдосконалення нормативно-правових засад розвитку громадянського суспільства в 2020-2021 рр., наявні проблеми і завдання, питання забезпечення фінансової спроможності інститутів громадянського суспільства (ІГС), роль ІГС у процесах формування та реалізації державної політики. Проаналізовано роль ІГС у сприянні культурному розвитку і збереженні культурної спадщини як важливих елементів відродження та суспільної реінтеграції. Подано інформацію про участь ІГС у реалізації інструментів прямої демократії на місцевому рівні, що набуває подальшої актуальності відповідно до процесів децентралізації. Розраховано на державних службовців і посадових осіб органів місцевого самоврядування, політиків і експертів, усіх, хто виявляє інтерес до проблематики ствердження громадянського суспільства в Україні як гарантії її демократичного розвитку.
Тези доповідей конференцій з теми "Рівні гарантій"
1
Шевчук, М. І. "Контроль за дотриманням розумних строків досудового розслідування прокурором вищого рівня як важлива гарантія забезпечення права на доступ до правосуддя, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод". У INNOVATIVE VIEWS IN EUROPEAN FUNDAMENTAL SCIENTIFIC-PRACTICAL LEGAL STUDIES. Baltija Publishing, 2021. http://dx.doi.org/10.30525/978-9934-26-179-4-52.
Повний текст джерелаЗвіти організацій з теми "Рівні гарантій"
1
Марчик, В. І. Потреби сучасної людини у фізкультурній діяльності. Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди, 2005. http://dx.doi.org/10.31812/0564/1931.
Повний текст джерелаАнотація:
Для більшості людей посттоталітарне суспільство не тільки не гарантує, але й не надає шансів у досягненні успішності. В даному випадку відсутня значуща ціль, в досягненні якої можливо використання високого рівня психофізичної підготовленості. Державна система фізичної культури і спорту може надбати високого статуту і стати дійсно функціональною, коли набудуть чинності такі соціальні умови, за якими вирішення життєво важливих проблем з використанням засобів фізичної культури буде дієвим, а бути здоровою людиною стане не тільки престижно, але й природно.