Статті в журналах з теми "Розривна функція"

Запропоновано метод представлення теплофізичних і фізико – механічних характеристик науково – однорідних робочих вузлів машин і механізмів харчових виробництв за допомогою асиметричних узагальнених функцій. Такі вузли , що складаються з окремих частин з різними , і не постійними в межах кожної із них фізико – механічних характеристик , можуть бути записані для кусково – однорідного тіла як єдиного цілого за допомогою асиметричних одиничних функцій та нової дельта – функції Дірака. Показано, що застосування апарату узагальнених функцій для дослідження теплового стану неоднорідних елементів конструкції являється однією із ефективних теорій розв’язку проблем термомеханіки тіл неоднорідної структури на сучасному етапі її дослідження. Ця теорія в термомеханіці тіл неоднорідної структури призвела до виникнення нового напрямку – застосування узагальнених функцій в термомеханіці тіл неоднорідної структури: багатошарових, армованих тіл, тіл із наскрізними і не наскрізними включеннями, покриттями, із залежними від температури теплофізичними характеристиками, із неперервною неоднорідністю. З кусково-постійними коефіцієнтами тепловіддачі, багатоступеневих пластин, оболонок, валів. В запропонованій роботі показано, що відповідні неоднорідні характеристики можуть складатися не лише із постійних різних величин, що змінюються стрибкоподібно на межах спряження, але й із різних кусків неперервних функцій, заданих в області визначення кожні компоненти неоднорідного тіла як єдиного цілого. Для цього отримано правила диференціювання розривних функцій , а також функцій, що представляються у вигляді добутку двох розривних функцій , а також правила знаходження узагальненої похідної кусково – неперервної функції.

Предметом досліджень статті є своєрідну поведінку взаємних кореляційних функцій узагальнених координат – наявність розриву першого роду при переході аргументу від його позитивних значення до негативних. Метою є оцінка можливості формування розриву парних та непарних складових кореляційної функції та обґрунтування даного явища. Застосовувані методи: співставлення двох функцій дійсних змінних на основі перетворення Фур’є, статистичні методи аналізу даних, теорія випадкових функцій, кореляційний аналіз. Отримані результати: побудова принципів отримання парних та непарних складових кореляційної функції багатовимірної лінійної системи з аналізом їх безперервності в узагальненому сенсі; запропоноване тлумачення подібних виразів як границі послідовності безперервних функцій, що забезпечує їх безперервність в узагальненому сенсі та усуває виниклу суперечливість в даному випадку. Практична значущість роботи полягає у побудові моделі взаємної кореляції узагальнених координат лінійної системи з урахуванням особливостей поведінки кореляційних функцій.

Резюме. Мета. Визначити ефективність відновлення опорної функції та продуктивність увагиза допомогою платформи BOSU у пацієнтів з переломами кісток надп’ятково-гомілковогосуглобата розривом ахіллового сухожилка після оперативного лікування. Методи. Експери-ментальні, статистичні дослідження. Результати. При опитуванні за ВАШ відзначено достовір-не зменшення больового синдрому в обох групах через два тижні від початку фізичної терапії(р ≤ 0,05), проте достовірної різниці між підгрупами не отримано (р ≥ 0,05). Внаслідок сен-сомоторних тренувань досягнута стійка поза, з малим діапазоном відхилень та ефективноюмоделлю утримання рівноваги, опорна функція достовірно зросла в обох основних підгрупахпорівняно з контрольними (р ≤ 0,05). Також було досягнуто достовірного зростання продуктив-ності уваги та зменшення енергозатрат на утримання пози (р ≤ 0,05). Кращі результати малипацієнти з ушкодженням надп’ятково-гомілкового суглоба порівняно з хворими з ушкоджен-ням ахіллового сухожилка, проте з несуттєвими відмінностями (р ≥ 0,05). При занятті на плат-формі BOSU не відзначено достовірного зниження больового синдрому в обох групах порівня-но з контрольними. Заняття на платформі BOSU дозволяють достовірно покращити опірністьта рівновагу, підвищити продуктивність уваги та зменшити енергозатратність при виконаннізавдання на рівновагу (р ≤ 0,05).Ключові слова: надп’ятково-гомілковий суглоб, ахілловий сухожилок, фізична терапія, плат-форма BOSU, нестабільність, баланс, пропріорецепція, стабілоплатформа.

У статті охарактеризовано сучасні тенденції розвитку вищої освіти, враховуючи домінантну роль концепції сталого розвитку. Оскільки освіта є невід’ємною частиною сучасного світу і покликана забезпечувати потреби різних і численних членів суспільства, функції і роль освіти також важливі і значні. У найбільш загальному вигляді роль освіти у суспільстві полягає у соціалізації та інкультурації його членів, тобто прилученні до культури. Саме освіта забезпечує передачу загальнозначимих знань та концептів соціального досвіду, моральних цінностей та етичних норм від старших поколінь до молодших. Не менш значущі інші функції освіти: комунікативна і когнітивна. Комунікація за допомогою освіти відбувається більш цілеспрямовано та індивідуалізовано, ніж через засоби масової інформації, друковані та електронні, або через виразні засоби, властиві різним жанрам мистецтва. Нарешті, когнітивна функція освіти полягає у сприянні пізнанню світу, передачі інформації. У сучасних умовах, коли суттєво зростають цілісність, складність та інтеграційний потенціал світової спільноти, рівень антропогенного впливу на навколишнє середовище, а також масштаби та темпи соціальних змін, будь-яке, навіть невелике відставання в людському розвитку може викликати дуже несприятливі наслідки. Саме освіта покликана не допустити цього розриву у темпах змін. Відповіддю освітньої системи на цю потребу сучасного світу стає формування цілісного світогляду, що передбачає новий спосіб мислення, а значить – і дії людини, яка знає, розуміє суспільство, вміє жити в сучасному світі з його різноманіттям культур і стилів життя, долає власні стереотипи, усвідомлює довгострокові наслідки своєї діяльності та здатна дати адекватну оцінку актуальним процесам життя. Отже, означені у статті тенденції сучасного розвитку системи вищої освіти виштовхують до нової парадигми освіти, ключову роль у якій відіграє інтеграція, комунікація та поліструктурність. Відкритість системи вищої освіти виявляється в постійному оновленні та сприйнятті нових викликів, що і є перспективою подальших досліджень.

У цій статті ми вивчаємо питання міцності підземних трубопроводів, які прокладені через території тектонічних розломів, і, як наслідок, експлуатуються в складних гірничо-геологічних умовах. На таких небезпечних ділянках окрім штатного навантаження тиском транспортованого продукту труба зазнає додаткових впливів від рухів неоднорідної, часто пошкодженої основи. Прогнозовано найбільш небезпечною виглядає ситуація, коли такі рухи є швидкоплинними. Метою роботи є розробка моделі для описання нестаціонарного процесу деформування трубопроводу на пошкодженій основі, спричиненого раптовим взаємним розворотом блоків довкола осі труби. Динаміку трубопроводу досліджували в лінійній постановці, моделюючи його стрижнем з трубчастим поперечним перерізом. При розгляді питань граничної рівноваги долучали безмоментну теорію циліндричних оболонок та енергетичну концепцію міцності. ґрунтову засипку розглядали як пружний прошарок Вінклера. Локальне порушеннями суцільності жорсткої основи описується раптовим розривом кута повороту її фрагмента. Такий підхід, відпрацьований на задачах статики, дає можливість і в динаміці оцінювати міцність підземного трубопроводу не за зовнішнім навантаженням від ґрунту, яке зазвичай є невідомим, а за спостережуваними чи прогнозованими параметрами рухів берегів розлому. Сформулювали початково-крайову задачу для гіперболічного диференціального рівняння скруту з розривною правою частиною. На підставі аналітичного розв’язку задачі, побудованого у вигляді квадратур від функцій Бесселя, вивчено вплив раптового розвороту фрагмента основи довкола осі труби на напружено-деформований стан трубопроводу. Побудовано графіки просторово-часового розподілу кута повороту, кутової швидкості, крутної деформації та еквівалентного напруження Мізеса в передфронтовій та післяфронтовій області. Встановлено, що урахування динамічних ефектів призводить до підвищення максимумів деформації скруту та еквівалентного напруження у стінці труби порівняно з випадком статичного збурення.

Вступ. Автомобільний транспорт – один із найпоширеніших і найдо- ступніших видів транспорту в нашій країні. Для його нормальної та надійної роботи потрібне якісне паливо. Скраплений вуглеводневий газ є найдешевшим доступним джерелом палива. Сьогодні автогазозаправні станції віднесені до об’єктів підвищеної небезпеки. Тому виникла потреба в проведенні досліджень впливу чинників, що призводять до аварійних ситуацій. Мета. Метою роботи є аналіз небезпек під час розриву автоцистерни з урахуванням комплексного дослідження чинників, що впливають на них. Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання: аналіз чинників, які впливають на виникнення аварійної ситуації під час проведення технологічних операцій з автоцистерною; кількісна оцінка параметрів ударної хвилі при вибухах паливно-повітряних сумішей. Результати. Проведено аналіз чинників, що призводять до руйнування або порушення герметичності цистерни: підвищення тиску пари скрапленого вуглеводневого газу в цистерні до критичного, механічний, корозійний знос і людський чинник. Рекомендовано перелік заходів для запобігання, локалізації аварії. Проаналізовано чинники, що пов’язані із залповим викидом великої кількості скраплених вуглеводневих газів. Проведено оцінку параметрів ударної хвилі та її наслідків у разі дорожньо-транспортної пригоди з автоцистерною зі скрапленим газом. За результатами кількісної оцінки параметрів ударної хвилі визначено ймовірність ураження з використанням пробіт-функцій. Висновки. Наведені результати досліджень можуть використовуватися під час вирішення питань безпечної експлуатації об’єктів, пов’язаних зі скрапленими вуглеводневими газами. Це дасть змогу визначити потенційні загрози при вибухах і пожежах на об’єктах автогазозаправних станцій і розробити заходи щодо запобігання виникненню шкідливих впливів на довкілля.

Актуальність теми дослідження. Низький рівень ефективності наявних зелених технологій призводить до недоотримання обсягу енергії від наявних енергетичних потужностей країни, що у свою чергу є передумовою виникнення розривів енергоефективності національної економіки (РЕНЕ). Постановка проблеми. Встановлено, що єдиного підходу до оцінювання розривів енергоефективності світовою науковою спільнотою не прийнято. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Автором систематизовано передумови виникнення РЕНЕ. На основі результатів дослідження визначено, що традиційно під розривами енергоефективності розуміють явище, що виникає у наслідок не ефективного використання наявних та потенційно можливих природних ресурсів для виробництва та споживання енергії. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Визначено, що наявні підходи до оцінювання РЕНЕ не враховують еколого-економічних детермінант, що впливають на величину РЕ. Постановка завдання. Метою статті є дослідження науково-методичних підходів до оцінювання РЕНЕ та урахування еколого-економічних детермінант. Виклад основного матеріалу. Результати аналізу свідчать про зростаючий тренд наукових праць присвячених дослідженню питань РЕНЕ. Встановлено, що традиційно РЕНЕ визначаються як різниця між енергетичним потенціалом та фактичним енергетичним балансом країни. Автором систематизовано основні детермінанти, що впливають на величину РЕНЕ, а саме: соціальні параметри, обсяг зелених інвестиції, показники екологічної ефективності, показники ефективності державного управління та макроекономічної стабільність. Висновки. На основі результатів дослідження підходів до оцінювання РЕНЕ автором запропоновано використовувати транслогову функцію та метод фронтироного стохастичного аналізу, що на відміну від існуючих, враховує соціальні, екологічні та макроекономічні детермінанти. У подальших досліджень доцільним є практична апробація запропонованого науково-методичного підходу до оцінювання РЕНЕ.

Правосвідомість як складне структурне формування характеризується шляхом поступового та послідовного розкриття складових частин, які логічно та функціонально пов'язані між собою та утворюють цілісну організацію. Актуальність даного питання виражається в тому, що виділення структури правової свідомості допомагає краще зрозуміти її місце в житті як суспільства, так і окремого індивіда, в системі соціально-нормативного регулювання. В статті здійснено аналіз структури правосвідомості як її ключової характеристики на основі поглядів вчених стосовно цього питання. Здійснено теоретичне узагальнення та систематизація уявлень про структуру, функції, механізми формування й реалізації регулятивних засад правосвідомості. Правосвідомість, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини, додає цілеспрямованого характеру діяльності. Висловлена думка щодо систематизації наявних знань з приводу даного питання, відповідно до якої у структурі правової свідомості виділяють правову психологію та правову ідеологію, як керівні елементи, а також правову поведінку — складову, яка обумовлюється ідеологічними та психологічними факторами. Встановлено взаємовплив, взаємозв’язок складових елементів, їх роль в процесі реалізації функцій правової свідомості. Показана відносна самостійність структурних елементів правової свідомості щодо суспільного буття. Показано, що елементи правосвідомості не просто знаходяться в певних відносинах, а й обов’язково обумовлюють один одного, що дозволяє конкретній системі перебувати в процесі безперервного розвитку. Визначено, що правосвідомість функціонує як складна динамічна система, яка включає в себе правові ідеї, знання, відчуття, переконання, якими оперує її суб’єкт. Охарактеризовано значення кожного з елементів правосвідомості для організації та оформлення суспільної правової реальності. Обгрунтована роль наукового пізнання у справі ліквідації розриву між правосвідомістю і досягнутим рівнем розвитку суспільних відносин.

В статті аналізуються кризові явища в сучасній фізиці елементарних частинок. Йдеться про методологічні та змістовні проблеми науки, причиною яких є розрив фізики та філософії. На прикладі популярної зараз теорії струн, показано як деформована наука наближається за своїми функціями до релігії.

УДК 517.937, 519.21Розглядається псевдодиференцiйне рiвняння з оператором Рiса дробового диференцiювання, яке природно узагальнює вiдоме рiвняння фрактальної дифузiї. Його фундаментальний розв’язок задачi Кошi є щiльнiстю розподiлу ймовiрностей для сили локальної взаємодiї рухомих об’єктiв у вiдповiдному гравiтацiйному полi Рiса. Для цього рiвняння встановлено коректну розв’язнiсть задачi Кошi в класi необмежених, розривних з iнтегровною особливiстю початкових функцiй. При цьому знайдено форму класичного розв’язку цiєї задачi та дослiджено властивостi його гладкостi й поведiнку на нескiнченностi. Також, за певних умов на коефiцiєнт флуктуацiї, встановлено аналог принципу максимуму, за допомогою якого обґрунтовано єдинiсть розв’язку задачi Кошi.

Усвідомлення провідного значення кадрового забезпечення в суспільному виробництві, ключової ролі кадрових ресурсів в економічному зростанні країни – є базовими компонентами в умовах поглиблення інтеграційних процесів. Інерційний розвиток секторів економіки регіонів України породжує асиметрію регіонального ринку праці, що в умовах нових можливостей та викликів стане загрозою для кадрового забезпечення країни в цілому. Виходячи з актуальності запропонованої тематики, стаття присвячена обґрунтуванню механізму управління стратегічними розривами кадрового забезпечення території на прикладі Харківського регіону. В статті запропоновано механізм управління стратегічними розривами кадрового забезпечення розвитку регіону, що уявляє собою складну інтегровану систему, елементами якого є: мета, завдання, принципи, функції, форми, методи, інструменти та передумови реалізації. Кожен структурний елемент механізму, обґрунтовано відповідно до загальних чинників управління кадровим забезпеченням та чинників ефективного управління та залучення стейкхолдерів. Адже управління стратегічними розривами кадрового забезпечення передбачає відхід від традиційних індикативних процесів планування й управління, та реалізацію стратегічних перетворень шляхом залучення стейкхолдерів території в зазначений процес й узгодження їх інтересів. Також в статті запропоновано напрямки реалізації механізму управління стратегічними розривами кадрового забезпечення на основі попередньо проведених досліджень чинників, що детермінують появу «кадрових розривів». Розглянуто перешкоди на шляху до впровадження зазначеного механізму та шляхи їх вирішення. Перспективами подальших досліджень у даному напрямі є визначення заходів практичної реалізації зазначеного механізму з метою подолання стратегічних розривів кадрового забезпечення Харківського регіону.

Мета дослідження: вивчити на основі клінічного випадку особливості клінічного протікання та ефективність лікування рідкісного ураження сітківки – гострого некрозу. Об’єкт та методи дослідження: Описане клінічне спостереження пацієнта Б., 1975 року народження. Проведено стандартне загально клінічне та офтальмологічне дослідження. Результати досліджень та їх обговорення. Діагноз встановлений на основі характерної офтальмоскопічної картини, етіологія підтверджена при досліджені крові на torch – інфекції та ефективністю противірусної терапії, на фоні якої діагностовано в подальшому відшарування сітківки з великим розривом. Противірусне лікування доповнене хірургічним втручанням (закрита вітректомія, видалення задньої гіалоїдної мембрани, релаксуюча ретинотомія, розправлення сітківки ПДФ, лазеркоагуляція сітківки, тампонада вітреальної порожнини силіконовою олією 570 сСт). Операція без ускладнень, сітківка прилягла, гострота зору підвищилась до 0,2, а через 6 місяців до 0,5. Висновки: Рідкісна патологія - гострий некротизуючий герпетичний ретинит – своєчасно діагностована, а адекватне оперативне втручання на фоні противірусної терапії забезпечило прилягання сітківки та збереження зорової функції.

Ораторська мова політичних діячів – це спосіб прояву мовної особистості. Слово – це головна зброя політика. Політична діяльність є діяльність мовною. Політик звертається до виборців під час виборчої кампанії або до громадян із приводу якоїсь суспільної проблеми чи нагального питання. Перемагає той, хто може переконати, висловлюючи думки вдало, впевнено, захоплююче, застосовуючи стилістичні, лексичні та граматичні мовні засоби, що роблять публічні виступи особливо ефектними й ефективними. Емоційно-експресивні засоби служать для створення ефекту на реципієнта. Вони можуть виконувати естетичну функцію, тобто стосуватися прекрасного, або аргументовану функцію – маніпулювати простими громадянами, тобто тими, хто створює громадську думку і є потенційним виборцем. Часто передвиборча промова характеризується розривом, віддаленістю від реальності, від очікувань громадян. Орієнтуючись на ідеологію, роблячи політичні ставки, оратор прагне отримати владу. Дійсно важко передбачити політичну боротьбу без політичного дискурсу, але у більш широкому розумінні до політичного дискурсу можна підходити досить просто, як до публічного виступу про державні справи. У цьому сенсі будь-яка форма вираження поглядів, яка бере за об’єкт режим управління державними установами, політичними діячами, різними повноваженнями держави, питаннями, що становлять суспільний інтерес у суспільстві, є політичним дискурсом. Така промова свідчить про стурбованість людини щодо управління країною, народом. Ми розглядатимемо політичну промову як засіб впливу, метою якого є змусити публіку діяти, думати та повірити. Ораторська трибуна постає як місце боротьби за голоси громадян, за прихильність політичних партій. Театральність, володіння ораторським талантом, мистецтво переконання є запорукою успіху політичного промовця. Дослідження прийомів досягнення експресивності стає необхідним етапом аналізу політичного дискурсу, оскільки емоційно-експресивне оцінне навантаження суспільно-політичної лексики публічних виступів допомагає окреслити думку автора та здійснити вплив на аудиторію.

Мета: систематизувати та узагальнити науково-методичні знання і результати практичного досвіду фізичної реабілітації хворих після реконструкції передньої схрещеної зв’язки при артроскопічних оперативних втручаннях. Методи: теоретичний комплексний аналіз і синтез даних науково-методичної літератури та джерел мережі Інтернет. Результати. Проаналізовано методи лікування декомпенсованої передньої нестабільності колінного суглоба, спричиненої розривом передньої схрещеної зв’язки. Весь післяопераційний реабілітаційний період перебігає на тлі етапних процесів інкорпорації трансплантату в кісткових тунелях. Саме стадійність відновлення трансплантату є основою для виділення різних періодів реабілітації. Розглянуто сучасні підходи до застосування засобів фізичної реабілітації при артроскопічних оперативних втручаннях у хворих з ушкодженням передньої схрещеної зв’язки. Висновки. Лікування таких хворих необхідно проводити з обов’язковим урахуванням анатомо-функціональних особливостей, використовувати методи раннього і повноцінного відновлення пошкоджених структур суглоба, прагнути до підбору відновлювальних операцій, що не вимагають іммобілізації суглоба. Крім цього, адекватні відновні комплекси, що враховують тип фіксації трансплантату, функціональні особливості ураженої кінцівки й інші чинники, у тому числі ступінь порушення функції колінного суглоба, розроблено далеко не для всіх випадків ушкоджень та їх наслідків. На сьогодні актуальною є розробка програм фізичної реабілітації, що враховують тип фіксації використаного трансплантату при артроскопічних оперативних втручаннях.

Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю пояснення наслідків цифрової трансформації суспільства та забезпечення ефективної взаємодії людини та інформаційних технологій. Мета статті: зважений критичний аналіз уявлень про еволюційно-значущі трансформації когнітивної сфери внаслідок формування людини в діджиталізованому середовищі. Методи дослідження включають: історичний аналіз наукових та суспільних уявлень про цифрове покоління, порівняння даних емпіричних досліджень щодо формування когнітивних процесів під впливом цифрового середовища; систематизація та тлумачення літературних даних про особливості поведінки людини в цифровому середовищі: оцінка рівня розвитку цифрової компетентності у представників різних поколінь. Результати дослідження показали, що ідея «цифрового покоління» основана на теорії знаряддєво-знакової опосередкованості вищих психічних функцій та імпліцитних уявленнях про розрив поколінь, обумовлений зміною життєвого контексту. Хоча емпіричні дані не підтверджують цю гіпотезу, вона поширена в психолого-педагогічній спільноті. Діджиталізація створила нові соціально-культурні умови, в яких розгортається формування особистості. Цифрове середовище виступає: а) середовищем соціалізації, в якому відбувається самоідентифікація та самоздійснення особистості та б) продуктом інтелектуально-творчої діяльності людини, засобом, що опосередковує процеси спілкування та діяльності, при освоєнні якого відбувається когнітивний та особистісний розвиток людини. Визначальними ознаками поведінки людини в цифровому середовищі, що зумовлюють формування когнітивних функцій є: легкий доступ до знань, зовнішня пам’ять, гіпертекстова організація інформаційних потоків, багатозадачність, інформаційна перевантаженість, мобільність, якісні та кількісні зміни комунікації. Дослідження цифрової компетентності у студентсько-викладацькому середовищі не виявило вікових відмінностей; на формування цифрової компетентності впливає інтенсивність та спрямованість діяльності, яку людина здійснює за допомогою ІТ. На основі отриманих результатів складено перелік завдань та перспективних напрямків дослідження когнітивної сфери в контексті цифрової психології.

Мета роботи - визначити складові методу навчання і професійного розвитку “Менторство”, що можуть застосовуватися в післядипломній освіті лікаря, та надати практичні рекомендації. Основна частина. Професійне становлення молодого фахівця є важливим етапом у його соціалізації. Одним із розповсюджених методів розвитку фахових навичок та якостей є менторство. Наставництво в медицині виявилося корисним для особистісного росту, професійного розвитку, формування впевненості в собі та навичок спілкування, отримання задоволення від роботи та планування кар’єри. Існуючі програми післядипломної освіти мають вузьку направленість та не передбачають багатьох сторін підготовки спеціалістів. Метод наставництва, на теперішній час, не має чіткого організаційного, правового та економічного підґрунтя, але багато років, часто стихійно та неформально, використовується в інтернатурі. Післядипломна освіта, на жаль, перестає виконувати соціальну функцію. Для успішного навчання та становлення молодого лікаря необхідні спеціальні ресурси, що дозволять здійснювати психологічний і соціально-педагогічний супровід – тьюторство. На практиці цей напрямок відчуває дефіцит ресурсів і стимулів. У статті проведено аналіз умов до застосування, висвітлено складові, сформульовано основні переваги та недоліки методу наставництва. Наведено досвід застосування методу на клінічній базі. Сформульовано переваги та недоліки методу, дано рекомендації до практичного застосування. Висновок. Організоване наставництво виведе систему післядипломної освіти на якісно новий рівень, сприятиме швидкій професійній адаптації молодих фахівців та зменшить розрив, що існує нині між вищими навчальними закладами та системою охорони здоров’я.

Підготовка магістрів з програмної інженерії ведеться на базі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалаврів з програмної інженерії. У зв’язку з цим майбутні магістри вже володіють навичками з розробки та тестування програмного забезпечення [4] і повинні отримати професійні компетентності, що дозволяють виконувати роботу наукового співробітника, як у галузі програмування, так і у інших галузях обчислень, та інженера у інших галузях інженерної справи, займаючи первинні посади: інженера з впровадження нової техніки та технологій; керівника виробничого або функціонального підрозділу; асистента вищого навчального закладу або викладача професійного навчального закладу.Таким чином, при підготовці магістрів з програмної інженерії передбачається посилення таких виробничих функцій, як організаційна, навчально-виховна, науково-дослідна та проектувальна. Кожна функція вимагає володіння певними вміннями згідно відповідної освітньо-кваліфікаційної характеристики. В табл. 1 показано зв’язок між виробничими функціями, типовими задачами в рамках кожної функції та уміннями, якими має оволодіти магістр з програмної інженерії.Таблиця 1Розподіл умінь магістрів з програмної інженерії згідно функцій ФункціяТипова задачаЗміст умінняОрганізаційнаКерівництво роботою виконавців та підрозділів по автоматизації обробки данихСпираючись на нормативні документи вміти: планувати та організувати роботу виконавців та підрозділів; виконувати контроль виконаних робіт по автоматизації обробки данихНавчально-виховнаОволодіння формами, методами та принципами організації навчального процесу у ВНЗСпираючись на відповідні підручники та методичне забезпечення вміти: підібрати потрібний зміст навчального матеріалу; використати оптимальні форми, методи і засоби навчання відповідно до програмиОволодіння основними дидактичними принципами педагогічних тех­нологій і процесів педагогічного проектуванняНа основі педагогічних знань вміти: контролювати і корегувати здобуті знання; застосовувати дидактичні принципи педагогічних технологійНа основі педагогічних знань вміти: застосовувати основні принципи комунікативної культури; застосовувати одержану інформацію у практичній і творчій діяльності; використовувати найновіші форми методи та прийоми у навчально-виховній діяльності на основі наукових знань, рекомендацій і комп’ютерної технікиНауково-досліднаДослідження існуючих технологій в ІС, розробка заходів по їх удосконаленню, та нових компонентівНа основі аналізу інформаційних систем (ІС) вміти: формулювати задачу дослідження; володіти методикою системного аналізу; моделювати та оптимізувати інформаційні системиВизначення актуальності наукового дослідженняВикористовуючи знання та результати аналізу наукових досліджень предметної області, вміти: обґрунтувати проблему дослідження; сформулювати парадигму, та границі дослідження; визначити мету та задачі дослідженняВизначення предмету і об’єкту дослідженняНа основі визначеної мети, задач дослідження вміти обґрунтувати предмет та об’єкт дослідженняПроектувальнаПрограмування прикладних задач мовами високого рівняУміти знаходити спільні і від’ємні риси різних систем програмування, розуміти основи побудови мов програмування високого рівня, використовувати ретроспективний аналіз для прогнозування розвитку і впровадження власних програмНавчальний план підготовки магістрів прийнято розділяти на окремі дисципліни. Так, наведені в табл. 1 уміння частково формуються під час вивчення дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки («Філософські проблеми наукового пізнання», «Вища освіта і Болонський процес», «Основи наукових досліджень»), а також при вивченні наступних дисциплін професійної та практичної підготовки:1. Інженерія ПЗ для паралельних та розподілених систем.2. Технології проектування та створення сучасних корпоративних мереж.3. Експертні технології для систем підтримки прийняття рішень.4. Розробка і дослідження інформаційних систем.5. Проектування, моделювання та аналіз інформаційних систем.6. Методи обробки експериментальних даних та планування експерименту.У той же час визначені у освітньо-кваліфікаційній характеристиці вміння є міждисциплінарними і формування їх відбувається під час вивчення не окремих дисциплін, а всього циклу підготовки. Міждисциплінарна інтеграція в рамках навчальної програми магістрів може відбуватися за наступними напрямками:1) посилення професійної зорієнтованості дисциплін гуманітарної та соціально-економічної підготовки;2) посилення діяльнісного підходу до вивчення дисциплін циклу професійної та практичної підготовки, активне застосування методів проектів та контекстного навчання, елементів проблемного навчання та навчання у співпраці [6];3) фундаменталізація підготовки магістрів програмної інженерії.В роботі С. О. Семерікова [7] підкреслюється, що подальша фундаменталізація підготовки фахівців повинна бути спрямована на педагогічну інтеграцію, подолання розриву між знаннями, отриманими студентами при вивченні різних навчальних дисциплін за рахунок істотного розвитку міжпредметних зв’язків, а одним із факторів фундаменталізації професійної підготовки фахівців з інформаційних технологій є фундаменталізація засобів навчання через надання їм властивостей мобільності. Підвищення мобільності можна досягти шляхом технологічного насиченням навчального процесу мобільними засобами ІКТ та шляхом уніфікації структури навчального матеріалу – подання його у вигляді окремих незалежних блоків, що називають навчальними об’єктами [9].Інтенсивне використання засобів ІКТ у вищій школі доцільне в умовах комбінованого навчання [8], яке передбачає системну інтеграцію традиційних та інноваційних технологій, зокрема, технологій електронного, дистанційного та мобільного навчання. Прагнення зробити навчальний процес більш гнучким, відкритим та мобільним зумовило зростання інтенсивності використання хмарних технологій у навчанні.Хмарні технології – найбільш перспективний на сьогодні напрям розвитку мобільних ІКТ [10] – передбачають доступ окремих користувачів до великого масиву легкодоступних віртуальних ресурсів (апаратних, програмних платформ та послуг) незалежно від пристрою, що використовується для доступу [2]. Обсяг хмарних ресурсів, що надається користувачу, може динамічно змінюватись, пристосовуючись до його потреб, що робить хмарні технології оптимальним інструментом забезпечення повсюдного та повсякчасного доступу до освітніх послуг.Детальному огляду впливу на вищу освіту тих змін, що пов’язані з поширенням хмарних технологій в сучасній ІТ-індустрії, присвячено дослідження авторів дослідницького об’єднання EDUCASE [1]. В дослідженні [5] розглянута реалізація ІТ-інфраструктури університету на основі хмарних технологій (рис. 1). Рис. 1. Архітектура хмари для університетів (за З. С. Сейдаметовою) Дослідження М. Ю. Кадемії та В. М. Кобисі [3] підтверджують, що технології хмарних обчислень є розвиненим засобом реалізації проектного методу навчання та формування у студентів навичок колективної роботи. В роботі Ю. В. Триуса [11] підкреслено, одним з реальних шляхів підвищення якості підготовки майбутніх ІТ-фахівців є розробка та впровадження у навчальний процес ВНЗ інноваційних технологій навчання, в основу яких покладено органічне поєднання традиційних та комп’ютерно орієнтованих форм, методів і засобів навчання, зокрема й хмарних технологій.Таким чином, аналіз доступних на сьогодні методичних підходів до використання хмарних засобів подання навчальних матеріалів та організації спільної роботи суб’єктів навчального процесу показав, що вони найбільш природно реалізують принципи комбінованого навчання та надають можливість приділити додаткову увагу формуванню специфічних професійних умінь магістрів з програмної інженерії. Хмарні технології мають стати провідним засобом підготовки магістрів з програмної інженерії з урахуванням їх доцільності для системної реалізації принципів комбінованого навчання та об’єктно-орієнтованого підходу до подання навчального матеріалу.Фундаменталізація навчання магістрів з програмної інженерії відбувається за рахунок інтеграції різних навчальних дисциплін, розвитку міжпредметних зв’язків та посилення діяльнісного підходу до вивчення дисциплін циклу професійної підготовки, активного застосування інноваційних методів навчання у співпраці на основі хмарних технології.Проведений аналіз надає можливість визначити такі напрями подальших досліджень:1. Виділити засоби і методи хмарних технологій навчання, використання яких спрямоване на реалізацію комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії з урахуванням особливостей їх підготовки.2. Розробити методику використання хмароорієнтованих засобів у процесі комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії.3. Локалізувати та допрацювати хмароорієнтоване програмне забезпечення для реалізації методики комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії.4. Дослідити методи проектування та застосування навчальних об’єктів у комбінованому навчанні магістрів з програмної інженерії з використанням хмароорієнтованих засобів.5. На основі методики використання хмароорієнтованих засобів у процесі комбінованого навчання магістрів з програмної інженерії розробити методичне забезпечення дисциплін «Технології проектування та створення корпоративних мереж» та «Інженерія програмного забезпечення паралельних та розподілених систем».6. Експериментально перевірити вплив організації навчального процесу за методикою комбінованого навчання з використанням хмароорієнтованих засобів на рівень сформованості професійних компетентностей магістрів з програмної інженерії.

У статті представлено аналіз функціональної теорії перекладу. Хоча функціональні погляди на переклад можна зустрінути на різних етапах історії, теоретичне їх оформлення й обґрунтування відбулося в 1970–1980-х роках ХХ ст. у колі німецьких професійних перекладачів і дослідників. Стаття надає огляд розвитку ідей функціоналізму в перекладі від класифікації текстів для перекладу К. Райс, яка підготувала підґрунтя для функціонального підходу в праці щодо критики перекладу. Представлено класифікацію текстів К. Райс відповідно до їх функцій і відповідні методи перекладу. У статті розглянуто теорію перекладацької дії, запропонованої Ю. Хольц- Мянттярі, уперше орієнтовану на професійний переклад. Особливістю цього підходу є широке тлумачення перекладу як дії, що охоплює всіх учасників взаємодії та міжкультурний контекст. Визначальними факторами такої перекладацької дії є потреби вихідного тексту й адресата. Інтегрований функціональний підхід М. С.-Хорнбі базується на теорії К. Райс і являє собою всеосяжний «комплексний» підхід до перекладу на основі типів тексту з різних сфер, є спробою подолати розрив між комерційними та літературними перекладами. Також проаналізовано функціональний підхід до перекладу, що ґрунтується на «скопос-теорії», засновниками якого вважають Г. Фермеєра й К. Райс. Критерієм успішної діяльності перекладача в «скопос-теорії» є досягнення ним мети комунікації, яку ставить автор перекладу. Принцип «функціональності плюс лояльність» ліг в основу моделі аналізу тексту в перекладі, який запропонувала К. Норд. Лояльність авторка трактує як двосторонню відповідальність перекладача перед партнерами в суспільній взаємодії між людьми. У статті представлено модель аналізу тексту, що синтезує три аспекти функціоналістських підходів, які, на думку вченої, є особливо важливими в підготовці перекладачів. Визначено, що на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства застосування наявних напрацювань функціонального підходу до перекладу відповідає вимогам професійної практики й може бути успішно застосовано при підготовці перекладача.

Статтю присвячено дослідженню філософських засад природи комічного. Відправним пунктом аналізу є думка Арістотеля про те, що комічне – це абсолютно необразливий спосіб наслідування "найгірших людей", яке виникло у результаті певної помилки або каліцтва. Автор статті ставить перед собою мету віднайти певну силу (здатність, можливість), яка спроможна породжувати комічне, а також визначити роль суб’єкта та об’єкта у виникненні комічного ефекту. У статі уперше комічне постає не просто як об’єкт філософської рефлексії (у якості загальної категорії естетики або певного елементу сміхової культури), а досліджується у рамках трансцендентальної філософії І. Канта, а саме – розглядається як результат дії трансцендентальної схеми, в основу якої покладено дію продуктивної сили уяви. Доведено, що комічне представляє собою результат певної невідповідності (навмисної або ненавмисної) помилки, яка виникла завдяки порушенню природних умов існування будь-якого предмета або явища. При цьому з необхідністю відбувається розрив між зовнішньою формою предмета та його внутрішнім змістом або сенсом. Тому проблема комічного розглядається, перш за все, як проблема форми, проблема структурування людського досвіду, за допомогою певних механізмів та засобів. Провідну роль тут відіграє робота творчої уяви суб’єкта (трансцендентальна схема, за Кантом), головною функцією якої є довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини, а також створення нового у формі образу, уявлення або ідеї. Аргументовано, що велику роль у створенні комічного ефекту відіграють такі інтелектуальні процедури як дисоціація та асоціація. Констатовано, що перетворення дійсності з метою отримання комічного ефекту, має свої встановленні правила та закономірності, які, зокрема, можуть бути описані завдяки дії таких способів створення комічного як аглютинація та гіперболізація.

Математика розвиває алгоритмічне мислення. До Фалеса математика була рецептурно-догматичною, набором алгоритмів для розв’язання типових задач. Давньогрецька математика виробила систему аксіом й методи логічного виведення з них теорем. Рецептура замінювалася доказовими алгоритмами, одним з яких був алгоритм Евкліда. Знаходження найбільшого спільного дільника, який дає й розвинення звичайного дробу в ланцюговий і побудову двосторонніх наближень.У школі некваліфіковані вчителі не дають чітких алгоритмів розв’язання типових задач, хоча не всі діти здатні до швидких “творчих” знахідок й тому не вміють самі знайти шлях до розв’язку. Але математика засобами алгебри дає змогу узагальнення числової задачі до типової з розробкою алгоритму її розв’язання. Фіксація алгоритму у вигляді послідовності операцій, обумовленої й результатами проміжних дій, веде до необхідності введення операції умовногопереходу й циклічних гілок. Одним з корисних прикладів є знаходження квадратного кореня. На жаль, зараз цей алгоритм не вивчають, бо будують приклади-завдання так, щоби відповідь можна було знайти “в умі”. Це відноситься й до розв’язання квадратних рівнянь. Значно більше, ніж треба, вчителі приділяють увагу вгадуванню коренів за теоремою Вієта, хоча її бажано застосовувати для перевірки знайдених коренів.Вища математика дає змогу широкого використання комп’ютера. Деякі студенти мають комп’ютер або змогу користуватися ним у батьків чи друзів; дехто вже має й деякі навички. Тому можна пропонувати їм використовувати комп’ютер для обчислень і для побудови графіків. Це сприяє кращому розумінню поняття функції та її границі, а далі й дослідженню властивостей функції. Бажано використовувати можливості збірника типових задач (Кузнєцова, Чудесенка та ін.), розробляючи разом із студентами алгоритми розв’язання задач, можливо з доведенням їх до комп’ютерних програм. Ми маємо досвід розробки програми DIFF аналітичного диференціювання у 1978 р., ще до появи сучасних математичних пакетів типу Maple. Вона стала основою програми Lagr для побудови рівнянь Лагранжа електромеханічних систем, а студенти Донецької політехніки І. Кирютенко та В. Карабчевський стали учасниками розробки пакета програм VIBRO для динамічного аналізу вібраційних систем за замовленням проектного інституту в м. Луганську. Один із студентів, який отримав дозвіл працювати над курсом “Диференціальні рівняння” (ДР) за індивідуальним планом, розробив програми для розв’язання 16 типових задач. Реалізація операцій алгебри логіки на контактних схемах із демонстрацією діючих моделей, розроблених студентами минулих років, сприяє виробленню уявлень про корисність абстрактно-математичних теорій. Побудова точкових графіків послідовностей (1+1/n)n та (1–1/n)–n дає уявлення про графік функції y=(1+1/x)x та про вивчення неперервних величин за допомогою їх дискретизацій на ЦЕОМ. Побудова графіка функції y=sin(x)/x пояснює не тільки першу чудову границю, а й усувний характер розриву при х=0 та парність цієї функції.Можливість використання мультімедіа-ефектів та використання варіації параметрів особливо корисні при вивченні розділу ДР, де розв’язок визначається початковими чи граничними умовами; їх зміна дає наочне уявлення про різницю між частинним та загальним розв’язками та ілюструє метод “стрільби” тощо. Теж саме відноситься до курсу “Теорія ймовірностей та математична статистика”. Вивчення методу найменших квадратів знаходження середнього та дисперсії, регресійних рівнянь тощо, дозволяє уяснити можливості прогнозу – екстраполяції. Збільшення числа n у схемі послідовних випробувань з імовірністю Pn(m) показує природність нормального закону розподілу ймовірностей. При цьому багатокутник розподілу наочно перейде у криву густини.Викладання комп’ютерних наук з орієнтацією на міжпредметний комплекс задач. Усі завдання повинні бути складовими частинами основного завдання, яке повинен розв’язати колектив студентів. У свою чергу, завдання для одного чи групи студентів повинне паралельно розвиватися по різним дисциплінам. Наприклад, для спеціальності “Системне програмування” проектування частини графічного редактора, містить підзадачу пакування зображення для архівації, що використовує знання предметів: комп’ютерна графіка, обробка цифрових сигналів, архітектура операційних систем, архітектура ЕОМ тощо. Комплекс завдань з окремого предмета призводить до прогресу у вирішенні завдання в цілому. При цьому виникають труднощі перевірки та контролю якісного виконання завдань, бо результат праці студента є складовою загального проекту і може виникнути ситуація обмеженого самостійного функціонування. Тут виникає потреба в механізмі доведення коректності виконаного завдання, що у свою чергу доповнить знання студентів щодо засобів перевірки та діагностування, розробки тестових прикладів та правила їх складання. Для впровадження комплексу задач необхідно використання централізованого контролю та міжпредметних зв’язків. Централізований контроль можливо автоматизувати, використавши готовий проект, де кожен модуль студент може тимчасово замінити на власний і отримати від системи оцінку ефективності нової розробки. Це може бути використане й до колективних курсових та дипломних робіт.

Актуальність. Масивні акушерські кровотечі (МАК) є найчастішою причиною материнської смертності у всьому світі. У даний час існує низка національних керівництв із ведення МАК, однак у них відсутні обґрунтовані вказівки на мінімально допустимий рівень гемоглобіну (Hb), при якому забезпечується мінімально допустима доставка кисню (IДO2). Метою даної роботи була оцінка стану системного транспорту кисню залежно від показників гематокриту та Hb в умовах крововтрати та визначення мінімально допустимого рівня Hb, при якому забезпечується адекватне відношення між системним транспортом кисню та кисневими потребами організму при розвитку МАК. Матеріали та методи. У дослідження ввійшли 113 породіль, у яких пологи ускладнилися крововтратою. Середній вік породіль становив 32,5 ± 6,4 року, середня маса тіла — 76,5 ± 12,4 кг, середній гестаційний термін — 39,5 ± 1,5 тижня. Домінуючими причинами розвитку МАК були: атонія матки (52,14 %), маткова інверсія (15,38 %) та емболія амніотичною рідиною (10,26 %). Рідше крововтрата спостерігалася внаслідок розриву матки (5,98 %), відшарування плаценти (5,98 %), передлежання плаценти (5,98 %) та затримки відділення плаценти (4,27 %). Післяпологова крововтрата становила в середньому 1830,5 ± 622,7 мл (від 1200 до 2500 мл). Усі кровотечі були зупинені згідно з чинним протоколом. Результати. При Ht 20,0–28,9 % та Hb 45,1–68,9 г/л і однакових показниках FiO2 = 100 % показники ІДО2 були у 2–3 рази нижчими порівняно з нормальним станом газотранспортної функції крові, тільки у пацієнтів із Ht 29,0–30,0 % та Hb 70,1–79,9 г/л значення ІДО2 були наближені до фізіологічної норми. При Ht 20,0–22,9 % та Hb 45,1–50,4 г/л показники індексу системного споживання кисню були удвічі меншими порівняно із загальноприйнятими фізіо­логічними нормами, а в пацієнток із Ht 29,0–30,0 % та Hb 70,1–79,9 г/л цей показник був у ме­жах норми. При Ht 20,0–25,9 % та Hb 45,1–60,2 г/л показники тканинної екстракції кисню були в 1,5–2 рази більшими порівняно із загальноприйнятими фізіологічними нормами, а в пацієнток із Ht 29,0–30,0 % та Hb 70,1–79,9 г/л його значення були у межах норми. При рoзрaхунку мінімaльнo дoпуcтимoї вeличини Hb у породіль в умовах крововтрати за допомогою лінійної регресії з розрахунком коефіцієнтів мeтoдом нaймeнших квадратів були oтримaні знaчeння Hb 82,5365 г/л, які можна вважати мінімально допустимими в породіль в умовах МАК, при яких функціональний стан серця і кисневий обмін знаходяться на мінімальній межі фізіологічної норми.

Актуальність. В сучасних умовах соціальні наслідки травм опорно-рухового апарату значні як в економічному, так і в медико-демографічному плані через вагу патології, тривалість реабілітаційного періоду, високу частоту виходу на інвалідність та значні витрати на лікування. За даними вітчизняних дослідників (Іпатов А. В. та співавт., 2015), ушкодження верхньої кінцівки посідають друге місце серед травм органів опори та руху, що становить 76,3 %, при цьому в 31–48 % випадків вони призводять до стійкої втрати працездатності. Мета дослідження: удосконалення та підвищення ефективності засобів фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді. Методи дослідження: психологічне тестування, гоніометрія. Результати дослідження та їх обговорення. В ході роботи обґрунтована комплексна методика лікувальної фізкультури (ЛФК) у пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді, яка включає диференційоване застосування лікувальної гімнастики залежно від зони ураження дистальних відділів верхньої кінцівки, визначення клініко-морфологічних критеріїв початку та принципів дозування раннього функціонального навантаження, періоду дозованої мобілізації та методики колового комбінованого навантаження, що сприяє поліпшенню ефективності лікування, скороченню терміну непрацездатності та попередженню ускладнень. Зазначимо, що розроблена методика дозованої (конторольованої) мобілізації застосовувалась для профілактики розривів сухожилкового шва при сильному навантаженні на травмований сегмент кінцівки, з одного боку, та для запобігання формування адгезій і спайок у прооперованій ділянці сухожилків – з іншого. На протязі першого тижня після оперативного втручання на час заняття накладалась долонна шина, яка обмежувала згинання пальця в дистальному міжфаланговому (ДМФ) суглобі більше ніж на 20˚, на другому тижні допустиму амплітуду рухів збільшували до 40˚, а з третього тижня здійснювалась лише іммобілізація ДМФ суглоба на період сну. Заняття проводились 4–6 разів на протязі дня тривалістю до 15 хвилин. У проміжках часу між заняттями ДМФ суглоб іммобілізували за допомогою шини в положенні повного розгинання. Зазначимо, що коловий метод тренування – це організаційно-методична форма роботи, яка передбачає послідовне виконання спеціально підібраного комплексу фізичних вправ для розвитку, вдосконалення та відновлення фізичних якостей. Принципом колового тренування є почергове дозоване виконання комплексу із 5–10 вправ (станцій), тренувальний вплив яких спрямований на розвиток конкретної рухової якості чи певних функціональних систем організму. Тренувальне завдання складається із 2–4-разового повторення певного комплексу за точно визначений час. Застосування запропонованої методики ЛФК показало більшу ефективність щодо відновлення функціонального стану верхньої кінцівки порівняно зі стандартними заходами. В основній підгрупі амплітуда рухів у п’ястково-фалангових суглобах перевищувала показники контрольної підгрупи на 21,3 %, у проксимальних міжфалангових суглобах – на 25,4 %, у променево-зап’ястковому суглобі – на 36,9 % (р < 0,05). Після проведеного лікування показники “важливість” та “задоволення” були достовірно вищі в основній підгрупі (35,6 ± 0,2 та відповідно 33,5 ± 0,4 балів), порівняно з показниками контрольної підгрупи, де вони становили 34,4 ± 0,4 та 26,9 ± 0,9 балів (р < 0,05). Отже, запропонована вдосконалена методика фізичної реабілітації пацієнтів з наслідками травм дистальних відділів верхніх кінцівок у післяопераційному періоді сприяла ефективному відновленню функцій травмованих кінцівок, тим самим покращуючи якість життя пацієнтів.

Вступ. Метаболічні порушення внаслідок соматотропної недостатності в дорослих можуть бути причиною серйозних ускладнень, зокрема — розвитку атеросклерозу, остеопенії та остеопорозу, суттєвого погіршення якості життя хворих. Лікування соматотропної недостатності в дорослих веде до покращення якості та прогнозу життя, разом із тим, довготривалі дослідження ефективності лікування препаратами рекомбінантного гормону росту (рГР) дорослих пацієнтів зі соматотропною недостатністю поодинокі та стосуються невеликої кількості обстежених, тому їх проведення є актуальним. Мета — визначення діагностичних критеріїв набутої соматотропної недостатності (НСТН) у дорослих хворих, дослідження ефективності та безпечності їх лікування препаратами рекомбінантного гормону росту (рГР). Матеріал і методи. Проведено комплексне обстеження 20 хворих (13 жінок і 7 чоловіків), яким було встановлено діагноз множинної недостатності гормонів аденогіпофізу з набутою недостатністю соматотропного гормону (СТГ). Вік обстежених становив 20-63 роки, тривалість захворювання — 3-25 років. У 10 хворих (50%) прояви захворювання було виявлено в дитинстві (у 6 з них хвороба розвинулася внаслідок видалення пухлини гіпофіза, у 1 — внаслідок розриву ніжки гіпофіза під час пологів, у 3 — синдром порожнього турецького сідла з гіпоплазією тканини гіпофіза). Тобто, у цих хворих мала місце органічна соматотропна недостатність, що виникла внаслідок внутрішньочерепного ураження гіпофіза. Ці хворі отримували в дитинстві лікування рГР і при переході в дорослий вік їм було проведено ретестування для підтвердження наявності недостатності СТГ. У інших 10 хворих (50%) набута недостатність СТГ виникла в дорослому віці після хірургічних втручань із приводу видалення пухлин гіпофіза. Усі отримували стабільну замісну терапію і на момент верифікації набутої СТГ недостатності були компенсовані. Проводили двофотонну остеоденситометрію, визначення антропометричних, гормональних і біохімічних показників. Рівні СТГ (базальний та під час стимуляційного тесту з інсуліном), остеокальцину, інсуліноподібного чинника 1 (ІЧР‑1) і концентрацію ІЧР-зв’язуючого білка 3 (ІЧР-ЗБ‑3) в крові визначали радіоімунним методом. Лікування проводили з використанням препарату рГР у середній добовій дозі 0,2-0,6 мг/добу. Безпечність, переносимість та ефективність лікування оцінювали через 1, 3, 6 і 12 міс., а показники порівнювали з даними до лікування. Результати. Діагноз недостатності СТГ підтверджувався у хворих низьким рівнем СТГ (базальним і під час проведення стимуляційного тесту з інсуліном). Рівень ІЧР‑1 до лікування був низьким (стандартне відхилення складало в середньому –4,36). Лікування було ефективним у всіх хворих. Зміни шкіри, запалення або алергічні реакції в місцях введення препарату не спостерігалися. Соматичні розлади та супутні захворювання протягом лікування не виявлено. За результатами анкетування всі хворі відмічали значне покращення самопочуття, знижувалися ознаки тривожності, відмічено підвищення активності та фізичної витривалості. Спостерігалася значна динаміка антропометричних показників: зменшувалися маса тіла, об’єм талії та стегон. Центральний і периферичний індекси товщини шкірної складки знижувався у 2,5 раза. У 4 хворих із недостатністю СТГ, виявленою в дитинстві, та відкритими кістковими зонами росту відмічалося збільшення лінійного росту. Через 3, 6, 9 і 12 міс. лікування рівні ІЧР‑1 і ІЧР-ЗБ‑3 зростали р<0,05. Відмічено зниження підвищеного рівня холестерину крові (до лікування — 7,05±1,30 ммоль/л, через 12 місяців лікування — 3,84±0,90 ммоль/л, р<0,05). Рівень остеокальцину крові протягом 12 міс. лікування зростав від 17,60±0,02 нг/мл до 35,30±0,10 нг/мл (р<0,05), що відображало покращення процесів остеосинтезу і супроводжувалося позитивними змінами показників остеоденситометрії. Висновки. 1. НСТН у дорослих хворих частіше розвивається внаслідок пухлинних процесів гіпоталамо-гіпофізарної області, нейрохірургічних втручань і травм головного мозку. Необхідною складовою діагностичних процедур є моніторинг соматотропної функції гіпофізу (базальний та під час навантажувальних тестів). 2. У процесі лікування рГР вірогідно зростали рівні ІЧР‑1 і ІЧР-ЗБ‑3 (знижені до лікування), (р<0,05), що свідчить на користь їх використання для оцінки ефективності лікування. Застосування препарату рГР у дорослих хворих із НСТН є безпечним, ефективним, приводить до суттєвого покращення метаболічних процесів, якості життя та має бути тривалим.

Abstract EFFICACY OF FIBRIN MATRIX WITH NEUROINDUCED MESENCHYMAL STEM CELLS TRANSPLANTATION FOR RESTORATION SCIATIC NERVE FUNCTION AFTER ITS COMPLETE RUPTURE IN RATS Piatykop V., Kaliuzhka V., Shchegelska O., Markevych M. Peripheral nerves damage is a frequent pathology with significant socio-economic significance. The aim is to study the possibility of using fibrin matrices filled with neuroinduced mesenchymal stem cells (nMSC) to restore integrity of peripheral nerves. Methods. The study was carried out on 40 mongrel female rats. Sciatic nerves (SN) of all rats were intersected and then reconstituted using various methods. nMSC were obtained from rats` bone marrow and cultivated by special method. Results. Total anatomical rupture of SN without treatment led to persistent neurologic deficit (SFI = -98) in E1 group. Partial restoration of SN function increased to SFI = -37 on the 30th day in E2 (operative reconstruction) group. Partial restoration of SN function occurred after 20 days (SFI = -64) in E3 group (transplanted acellular fibrin matrix). Partial restoration of SN function started at the 3rd day, stably increased to SFI=-27 on 30th day in E4 group (transplanted fibrin matrix with nMSC). Histological evaluation showed: there were alternating portions of connective tissue with portions of nerve fibers in E2 group; in E3 group large scar was formed at the place of transplanted fibrin matrix; in E4 were found spindle-shaped and stellate cells with long processes running from one side of SN to another, cells of connective tissue and thin nerve fibers. Conclusions. It has been shown that transplantation of the fibrin matrix with nMSC was more effective for treatment of SN trauma than transplantation of cell-free fibrin matrix and close to the results of surgical reconstruction. Keywords: mesenchymal stem cells, sciatic nerve, fibrin matrix. Резюме ЕФЕКТИВНІТЬ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ ФІБРИНОВИХ МАТРИЦЬ ЗНЕЙРОІНДУКОВАНИМИ МЕЗЕНХІМАЛЬНИМИ СТОВБУРОВИМИ КЛІТИНАМИДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ФУНКЦІЇ СІДНИЧНОГО НЕРВУ ПІСЛЯ ЙОГО РОЗРИВУ УЩУРІВ П’ятикоп В.О., Калюжка В.Ю., Щегельська О.А., Маркевич М.А. Пошкодження периферичних нервів є частою патологією, що має значне соціально-економічне значення. Метою роботи є вивчення можливості використання фібринових матриць, заповнених нейроиндукованими мезенхімальними стовбуровими клітинами (нМСК) для відновлення цілісності периферичних нервів. Методи. Дослідження проводили на 40 беспородних щурах. Сідничні нерви (СН) всіх щурів перетинали і потім відновлювали їх цілісність різними методами. МСК отримували з кісткового мозку щурів і культивували спеціальним методом.Результати. Загальний анатомічний розрив СН без лікування призводив до стійкого неврологічного дефіциту (Sciatic functional index (SFI) = -98) у групі Е1. Часткове відновлення функції СН зросло до SFI = -37 на 30-й день у групі E2 (оперативна реконструкція). Часткове відновлення функції СН відбувалося через 20 днів (SFI = -64) в групі Е3 (трансплантований фібриновий безклітинний матрикс). Часткове відновлення функції SN починалося на 3-й день, стабільно збільшувалося до SFI=-27 на 30-й день у групі E4 (трансплантований фібриновий матрикс з нМСК). Гістологічна оцінка показала: формувались ділянки сполучної тканини з ділянками нервових волокон у групі Е2; у групі Е3 великий сполучнотканинниий рубець утворився на місці трансплантованого фібринового матриксу; в Е4 були виявлені веретеноподібні і зірчасті клітини з довгими відросткамии від однієї сторони СН до іншої, клітини сполучної тканини і тонкі нервові волокна. Висновки. Було показано, що трансплантація фібринового матриксу з нМСК була більш ефективною для лікування травми СН, ніж трансплантація безклітинної фібринової матриці та близька до результатів хірургічної реконструкції.Ключові слові: мезенхімальні стовбурові клітини, сідничний нерв, фібринова матриця. Резюме. ЭФЕКТИВНОСТЬ ТРАНСПЛАНТАЦИИ ФИБРИНОВЫХ МАТРИЦ С НЕЙРОИНДУЦИРОВАННЫМИ МЕЗЕНХИМАЛЬНЫМИ СТВОЛОВЫМИ КЛЕТКАМИ ДЛЯ ВОССТАНОВЛЕНИЯ ФУНКЦИИ СЕДАЛИЩНОГО НЕРВА ПОСЛЕ ЕГО РАЗРЫВА У КРЫС. Пятикоп В.А., Калюжка В.Ю., Щегельская Е.А., Маркевич Н.А. Повреждение периферических нервов является частой патологией, имеющей значительное социально-экономическое значение. Цель состоит в том, чтобы изучить возможность использования фибриновых матриц, заполненных нейроиндуцированными мезенхимальными стволовыми клетками (нМСК), для восстановления целостности периферических нервов. Методы. Исследование проведено на 40 беспородных самках крыс. Седалищные нервы (СН) всех крыс пересекали и затем восстанавливали, используя различные методы. нМСК получали из костного мозга крыс и культивировали специальным способом. Результаты. Полный анатомический разрыв СН без лечения привел к стойкому неврологическому дефициту (SFI = -98) в группе Е1. Частичное восстановление функции SN увеличилось до SFI = -37 на 30-й день в группе E2 (оперативная реконструкция). Частичное восстановление функции СН произошло через 20 дней (SFI = -64) в группе E3 (трансплантированный фибриновый бесклеточный матрикс). Частичное восстановление функции СН началось на 3-й день, стабильно увеличилось до SFI = -27 на 30-й день в группе Е4 (трансплантированный фибриновый матрикс с нМСК). Гистологическая оценка показала: в группе Е2 были чередующиеся участки соединительной ткани с нервными волокнами; в группе Е3 образовался крупный рубец на месте трансплантированного фибринового матрикса; в E4 были обнаружены веретенообразные и звездчатые клетки с длинными отростками, идущими от одной стороны СН к другой, клетками соединительной ткани и тонкими нервными волокнами. Выводы. Было показано, что трансплантация фибринового матрикса с нМСК была более эффективной для лечения травмы СН, чем трансплантация бесклеточного фибринового матрикса и близка к результатам хирургической реконструкции. Ключевые слова: мезенхимальные стволовые клетки, седалищный нерв, фибриновая матрица