Статті в журналах з теми "Розмова"

Проаналізовано основні аспекти функціонування телефонних “гарячих ліній” органів державної влади в Україні. Акцентовано увагу на виявлених недоліках у досліджуваній сфері. Розглянуто основну інформа- цію щодо функціонування “гарячих ліній” органів виконавчої влади. Роз- крито питання необхідності висвітлення інформації щодо функціонуван- ня “гарячих ліній” та їх контактів на офіційних сайтах деяких державних органів. У ході дослідження особливу увагу звернено на існування розбіжностей між назвами “гарячих ліній”, а також номерами їх телефонів. Зроблено висновок щодо необхідності висвітлення на стартових сторін- ках офіційних сайтів виконавчих органів інформації про наявність “гарячої лінії” або посилання на неї. Головний акцент зроблено на суттєве обмеження можливості пря- мого звернення на “гарячі лінії” більшості центральних органів виконав- чої влади у зв’язку з відсутністю можливості здійснення безкоштовних дзвінків. З’ясовано, що в деяких випадках відбувається невчасне оновлення інфор- мації на офіційних сайтах, не зазначається чіткий режим роботи лінії, а та- кож наведено перелік кількох “гарячих ліній”. У процесі дослідження телефонних розмов з працівниками “гарячих лі- ній” виявлено, що змога дотелефонуватись до деяких виконавчих органів взагалі відсутня, оскільки лінія постійно зайнята. Також привернула увагу наявність автовідповідача з повідомленням про можливість запису розмови з метою покращення якості розмов. Позитивним результатом при цьому можуть похвалитися лише 10 органів виконавчої влади. Проаналізовано початок розмови, який дозволив дійти висновку, що біль- шість фахівців “гарячих ліній” не повідомляють ні власного імені, ні навіть табельного номера. Водночас слід відзначити ввічливу манеру спілкування та доброзичливе ставлення до громадян з боку працівників більшості ліній органів влади, а також коректне та толерантне завершення розмови. Висвітлено необхідність удосконалення функціонування телефонних “гарячих ліній” органів державної влади в таких напрямах: налагодження та відпрацювання єдиних стандартів роботи; запровадження спеціальних кур- сів підвищення кваліфікації для працівників зазначених ліній; постійний контроль якості обслуговування громадян; осучаснення програмно-техніч- ного забезпечення тощо. Загалом зроблено висновок, що основна проблема полягає у відсутності чіткої координації роботи таких ліній з боку держави.

Статтю присвячено психолінгвістичному аналізу вербальної репрезентації концепту «молитва» шляхом вільного асоціативного експерименту. Розглянуто поняття молитви в українських та закордонних дослідженнях психологів, філологів та богословів. Зазначено про автоматизацію соціального релігійного життя в мережі Інтернет. Описано структурно-семантичних компоненти молитовних текстів та типи молитов. Зазначено особливості процедури проведення вільного асоціативного експерименту та описано вибірку дослідження. У результаті здійсненого асоціативного експерименту вербальної репрезентації концепту «молитва» було отримано всього 280 реакцій, серед яких 125 різних асоціацій. Аналіз асоціацій дозволив виявити найчастотніші реакції на «молитва», серед яких: «прохання», «віра», «звернення до Бога», «розмова з Богом» та «Отче Наш». Опрацювання отриманих асоціацій на «молитва» здійснено за граматичним критерієм, що дозволило виявити переважання парадигматичних реакцій на слово-стимул. За логічним критерієм серед отриманих асоціацій на «молитва» переважають центральні реакції. Аналіз отриманих асоціацій на «молитва» здійснено за тематичним критерієм, що дало змогу виокремити вісім різних тематичних категорій: релігія, звернення, прохання, прощення, подяка, зовнішній вигляд моління, час, емоції. Найчисельнішими виявлено тематичні групи, які пов’язують «молитву» із релігією та зверненням до Бога. Найменш чисельними серед отриманих асоціацій виявились тематичні групи «зовнішній вигляд моління» та «час». Велика тематична різноманітність отриманих асоціацій свідчить про низький рівень обізнаності студентів про концепт «молитва», що підтверджується також наявністю великої кількості (більше третьої частини від загального масиву асоціацій) периферійних логічних реакцій. Перспективи дослідження вбачаємо в подальшому психолінгвістичному аналізі релігійного дискурсу, а саме концептів віра, таїнство та священик.

Авторка статті висвітлює історію зародження та функціонування одного із видів ансамблевого бандурного мистецтва – дуету бандурис- тів. Мета статті – аналіз творчої специфіки дуетного виконавства у бандурному мистецтві. Серед завдань: історія зародження та розвитку ансамблевого виконавства бандуристів в Україні та за її межами; кла- сифікація бандурних дуетів; висвітлення творчої діяльності та профе- сійних здобутків провідних дуетних колективів бандуристів. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові методи дослі- дження – емпіричні (спостереження, опис, інтерв’ю), теоретичні (аналіз) та порівняльно-історичний метод. Наукову новизну статті складає визначення засад класифікації бандурних дуетів та критеріїв аналізу їх творчості. Зазначено, що дует у типології бандурних колективів – найпрості- ший за формою, але, водночас, представлений різноманітними виконав- ськими зразками. Визначено основні типи дуетів – однорідні та мішані, які, у свою чергу, поділяються на інструментальні та вокально-інстру- ментальні. У статті також проаналізовано експериментальні типи мішаних форм сучасних дуетів України та зарубіжжя за участю банду- ри, зокрема баян і бандура, гітара і бандура та ін. Підкреслено значення композиторської творчості (О. Герасименко, Ю. Олійника, В. Павлі- ковського, Р. Гриньківа та ін.) у створенні ансамблевого бандурного репертуару, зокрема для дуетів бандури і фортепіано. Визначено принципи формування репертуару дуетів у бандурному виконавстві, що охоплює як оригінальну композиторську творчість, так і аранжування, кавери та обробки творів фольклорного, академіч- ного та джазово-естрадного спрямування. Провідні ансамблеві дуетні колективи («Бандурна розмова», B&B Project, «Діалоги», «Double Blast» та ін.) успішно гастролюють в Україні та за кордоном, беруть участь у міжнародних конкурсах та фестивалях, пропагуючи можливості українського народно-академічного інструментарію. Висновки. Дуети бандуристів – одна з найдавніших ансамблевих форм, яка постійно перебуває в процесі творчого експериментування. Сучасні дуетні колективи – в пошуках нового репертуару та реаліза- ції себе в різноманітних жанрах.

Метою статті є детальний огляд проблеми навчання іноземних студентів читання англомовного поетичного твору. У статті запропоноване викладення власного бачення автора щодо методологічної основи використання англомовного поетичного твору як засобу навчання та доведено, що сам художній фундамент процесу навчання повинен бути педагогічно обґрунтований, розроблений до дрібниць і вивірений на практиці. Автором з’ясовано, що подана методика стимулює комунікативні навички і вміння студентів, підвищує мотивацію до навчання, розвиває уяву та креативне мислення, позитивно впливає на взаємодію між студентами під час заняття. З огляду на обмежене використання художніх поетичних творів у процесі навчання іноземних громадян іноземної мови, якісний аналіз довів ефективність такої методики з урахуванням особливостей роботи викладача в іноземній аудиторії. У дослідженні висвітлюються елементи стратегій та підходи до навчання читання поетичного твору, послідовно надаються рекомендації щодо етапів роботи з поетичним твором, також автор пропонує до уваги власні приклади завдань. Разом із вищезазначеним у статті має місце аналіз особливостей роботи викладача з іноземними студентами. Автор виділяє та детально характеризує поведінкові функції викладача, серед яких – функція емоційної підтримки, дослідницька, фасилітаторська та експертна функції. Негативні стереотипи та етноцентричні погляди відіграють важливу роль у адаптації до нової культури та формуванні взаємин між іноземними студентами, отже, на думку автора, окрім навчальних функцій, викладачеві в іноземній аудиторії необхідно оволодіти вмінням працювати з емоційними проявами як з особливим змістом. Компонентний склад зазначеного вміння детально представлений у дослідженні. Автор наполягає на думці, що викладач повинен контролювати емоційний та психологічний стан студентів, виявляти до них підтримку, повагу та емпатію, водночас розмова в аудиторії має носити форму вільного діалогу. Ця стаття доводить, що представлена розробка методичної концепції навчання іноземних студентів англомовного поетичного твору сприяє підвищенню рівня володіння іноземною мовою, формує літературне і мовне почуття у студентів. До того ж виокремлена специфіка роботи викладача допоможе у досягненні вирішення тих методичних завдань, які стоять перед сучасним педагогом англійської мови в іноземній аудиторії.

У даній статті досліджено актуалізацію філософії неопрагматизму та її взаємозв’язок з лінгвістичною та аналітичною філософією. Внесок до прагматичного поворота філософії вивчає, як ці різні дискурсивні стратегії пов’язані між собою і в чому полягає їх доречність до взаємозв’язку між прагматизмом і філософією в цілому. Філософія, за Рорті, як і культура загалом, є не пошуком істини, а розмовою та комунікацією. Переорієнтація з пізнання та істини на розмову і комунікацію могла б створити основу для втілення в життя нового типу філософії, побудованої не на об’єктивності, а на іронії та солідарності. Головний позитив деконструктивістського проекту Рорті полягає у стимуляції філософів із табору раціоналістів вдосконалювати інструментарій, необхідний для вирішення нових конструктивних завдань. В історії філософії таким завжди був наслідок радикалістської романтичної критики. Лінгвістична філософія і неопрагматизм виявились напрямками, які, зародившись у межах сцієнтистського способу теоретизування, виявились цілком пристосованими до синтезу своїх ідей з побудуванням течій, які традиційно інтерпретують як антисцієнтистські. Це повною мірою стосується лінгвістичної філософії Л. Вітгенштейна і його послідовників, неопрагматистів У. Куайна, Д. Девідсона, М. Уайта, Р. Рорті та інших. Серед сучасних дослідників дану тему розробляли А. Ф. Грязнов, Ю. В. Жарких, У. Г. Труіта, І.С. Добронравова.

Актуальність статті передусім пояснюється таким чинником, як відзначення у 2021 році 150-річчя від дня народження Лесі Українки, видатної письменниці, публіцистки, перекладачки, що посприяло новому сприйняттю її творчості з урахуванням комунікативних та духовних запитів сучасності. Крім того, публікація в часи незалежності України щоденників українських письменників привернула увагу вчених до питань публіцистичної творчості їхніх авторів, поєднання в ній суб’єктивного й об’єктивного, особливостей психології текстотворення, суспільної вартості для сучасного читача доробку мемуаристів та згаданих ними побратимів по перу. Мета дослідження: системно проаналізувати записи в щоденниках Олеся Гончара, у яких згадується ім’я Лесі Українки, з огляду на їхні суспільно-політичні, культурологічні та психологічні чинники; інтерпретуючи їхній зміст з акцентом на його актуальності та перегуках із публіцистикою автора. Щоденникові записи Олеся Гончара про класика української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття суб’єктивно та психологічно точно окреслюють літературний процес своєї доби, містять неординарні публіцистичні оцінки творчості Лесі Українки, розкривають погляди на роль митця в суспільстві та його моральне обличчя. Проблематика дослідження пов’язана з тими дискусіями, що розпочалися ще на світанку незалежності України, а саме: про перегляд місця класики в національній культурі, якість та духовні орієнтири літературної критики. Подаючи у своїх щоденниках проникливу рентгенограму своєї доби, Олесь Гончар залучає й саме ім’я Лесі Українки, наділене різними конотаціями, і її творчість у ролі фактів і аргументів у характеристиках таких суспільних явищ, як історична пам’ять, спадкоємність поколінь, гуманістичний потенціал рідної літератури. Фрагменти біографій самовідданих і мужніх українських жінок – письменниці Олени Пчілки, скульпторки Галини Кальченко та художниці Марії Башкирцевої, – введені до контексту мемуарного потрактування соціального статусу Лесі Українки, відтворюють присутність феміністичних ідей в українському культурологічному просторі, яким Олесь Гончар надав виразно гуманістичного звучання. Щоденникові записи Олеся Гончара про Лесю Українку можна розглядати як феномен соціальної комунікації. Розмова автора нотаток із самим собою через порушення важливих національних суспільних і культурологічних проблем озвучує діалог епох кін. ХІХ – поч. ХХ ст. та другої половини ХХ ст., сприяє кристалізації думок, що відлунюють у його публіцистиці й не втрачають своєї актуальності в наш час.

У статті проаналізовано основні нетрадиційні та нестандартні методи збору інформації (зокрема, напіввідкритої і закритої) в аналітиці й управлінні. Зауважено, що сучасні аналітики, перебуваючи посередниками між управлінцями / бізнесменами і досліджуваними об’єктами (процесами, явищами), змушені використовувати будь-які можливості отримати необхідну інформацію, щоб надати замовнику якомога якісніший інформаційний продукт. Нові умови змушують фахівця шукати і використовувати будь-які об’єктивні джерела інформації і для цього застосовувати всі можливі методи й засоби для швидкого здобуття потрібної інформації, що особливо актуально для бізнес-середовища. Особливу увагу зосереджено на дослідженні причин появи явища конкурентної бізнес-розвідки в аналітиці. Розглянуто поняття «нова аналітика», поява якої зумовлена новими викликами і тенденціями розвитку суспільства, та визначено найхарактерніші її ознаки. Окремо досліджено чотири пласти інформації, з якими доводиться працювати аналітику. Проаналізовано питання про організацію збору інформації. Зауважено, що методів/прийомів збору інформації існує чимало, а отже, описати їх всі – непосильне завдання, тому автори зупинилися лише на нестандартних методах збору напівзакритої і закритої інформації у конкурентній бізнес-розвідці. Одним із найбільш найкращих методів для збору неявної інформації із зовнішніх джерел є телефонні розмови. Подано оптимальну стратегію для збору інформації під час телефонних розмов. Одним із найпростіших способів прихованого вивчення об’єкта автори називають зовнішнє спостереження. Цікавим є метод збору інформації так би мовити під прикриттям. Чимало уваги автори приділили методу залучення агентури до збирання потрібної інформації. Особливої уваги в дослідженні заслуговує використання технічних каналів несанкціонованого зчитування інформації. Зроблено висновок, що дослідження нестандартних методів збору інформації тільки починає набувати актуальності у вітчизняній науці та потребує подальшого всебічного розгляду.

Purpose. The article aims to study the peculiarities of lexicalisation of cognitive features of concepts “langue”, «мова» and «язык» in French, Ukrainian and Russian languacultures by analysing phraseological units with representative words langue, мова and язык. The objects of the study are the concepts “langue” (language in French), «мова» (language in Ukrainian) та «язык» (language in Russian), and its subjects are phraseological units with lexicalised figurative features of these concepts. Methods. The article defines methodological features of the structure principle of selection of phraseological units, semiotic analysis and method of linguistic reconstruction. The article also provides definitions of key notions such as concept, conceptualisation and languaculture.Having performed the sample list of the research material, based on a structural principle, a semiotic analysis of the phraseological locutions was carried out to bring them to the corresponding domains of concepts “langue”, «мова» and «язык» and the method of linguistic reconstruction was used to correlate the figurative components of the phraseological locutions and their meaning with the corresponding lexicalised cognitive features of the concept. Further, a comparative study of the obtained results in French, Ukrainian and Russian languacultures was carried out.Results. All the results of the study are provided in the summary tables. It was revealed that all three studied languacultures have only one common cognitive feature – verbality, which proves that language in different languacultures is primarily a means of verbalisation and communication. Ukrainian and Russian languacultures also have (mis)understanding, identification and search among the common cognitive features, demonstrating that for the speakers of these languacultures, language is also a means of understanding and identification. Further, a number of specific for each languaculture cognitive features were singled out and analysed (Ukrainian – “mentality”, “periodicity”, “dynamism”, “desire”, “emotionality”, “ability”, “starting”, “control”, “successful conversation”, “spoiled conversation”, “logic”, “mysteriousness”, “topicality”, “precision”, “reticence”; Russian – “quantity”, “possession” and French – “motherhood”, “nationality”, “age” “reproductive preperty”, “dogmatism/stereotype”, “argotic”, “manner of expression”, “art”, “divinity”, “individual author’s style”, “use”, “tyranny”, “wood” and “green colour”).Conclusions. The performed research of phraseological units with words-representatives langue, мова, язык made it possible to identify a number of common and specific to French, Ukrainian and Russian languacultures domains and cognitive features of the concepts “langue”, «мова», «язык».Common domains of the studied concepts of Ukrainian and Russian languacultures are “language-ability” and “language-means”, and among the specific domains of the languacultures we can find Ukrainian “language-conversation” and French “language-type of language”, “language-code”, “language-lect/style” and “language-system”.Considering the results of the study, the conclusions were drawn concerning the specificity of conceptualisation of the language by French, Ukrainian and Russian native speakers. Language in all the analyzed languacultures is primarily the means of communication, and for the speakers of the studied Slavic languages it is also the means of understanding and identification in society. For the Ukrainians, the language also has a connection with thinking processes, emotions and feelings, as well as it is related to the concepts of competence, control and language/conversation character. For the speakers of Russian languaculture, cognitive features of the language like “quantity” and “possession” belong to the group of features about the language’s governance by speakers. And the French speakers conceptualise the language in connection with the concepts of motherhood, art and divinity and correlate the language with its use. The concept “langue” can also have the features of objects. Language for the French can be dogmatic and stereotypical, and its manner of expression can be specific (argotic or individual). For the speakers of French languaculture, language can also indicate the nationality and the age of its speakers, from which they began to use it.Key words: conceptualisation, phraseological units, concept domains, objectification, language. Мета. Стаття має на меті дослідження особливостей лексикалізації когнітивних ознак досліджуваних концептів у фран-цузькій, українській та російській лінгвокультурах за допомогою аналізу фразеологічних одиниць із словами-репрезентанта-ми langue, мова та язык. Об’єктом цього дослідження є концепти “langue”, «мова» та «язык», а його предметом виступають фразеологічні одиниці з лексикалізованими у них образними ознаками цих концептів. Методи. У статті визначено методологічні особливості структурного принципу відбору фразеологічних одиниць, семіо-тичного аналізу та методу лінгвокультурологічної реконструкції. Також наведені визначення таких ключових понять, як кон-цепт, концептуалізація та лінгвокультура.Після вибірки матеріалу дослідження за структурним принципом, проведено семіотичний аналіз виокремлених фразеологізмів для їх віднесення до відповідних доменів концептів “langue”, «мова» та «язык»; використано метод лінгвокультурологічноїреконструк-ціїдля співвіднесення образних компонентів фразеологізмів та їх значення із відповідними лексикалізованими когнітивними ознаками концепту. Далі проведено зіставний аналіз отриманих результатів у французькій, українській та російській лінгвокультурах.Результати. Усі результати дослідження наглядно представлено у підсумкових таблицях. Виявлено, що всі три дослі-джувані лінгвокультури мають тільки одну спільну когнітивну ознаку – вербальність, що доводить, що мова у різних лінг-вокультурах перш за все є засобом вербалізації та спілкування. Українська та російська лінгвокультури також мають серед спільних когнітивних ознак (не)порозуміння, ідентифікацію та пошук, які демонструють, що для носіїв цих лінгвокультур мова також є засобом порозуміння та ідентифікації. Далі виокремлено та проаналізовано низку специфічних для кожноїз трьох лінгвокультур когнітивних ознак (українські – «ментальність», «періодичність», «динамічність», «бажання», «емоційність», «здатність», «початок», «контроль», «успішна розмова», «зіпсована розмова», «логічність», «таємничість», «актуальність», «влучність», «небагатослівність»; російські – «кількість», «володіння» та французькі – «материнство», «національність», «вік», «репродуктивність», «догматичність/стереотипність», «арготичність», «манера висловлювання», «мистецтво», «боже-ственність», «індивідуальний стиль автора», «уживання», «тиранія», «деревина» та «зелений колір»).Висновки. Виконане дослідження фразеологічних одиниць із словами-репрезентантами langue, мова, язык дало змогувиявити низку спільних та специфічних французькій, українській та російській лінгвокультурам доменів та когнітивних ознак концептів “langue”, «мова», «язык». Спільними доменами досліджуваних концептів української та російської лінгвокультур є «мова-здатність» та «мова-засіб», а серед специфічних доменів ми знаходимо українську «мову-розмову» та французькі «мову-тип мови», «мову-код», «мову-лект/стиль» та «мову-систему». Зважаючи на результати дослідження, зроблено висновки щодо специфіки концептуалізації мови носіями французької, української та російської мов.Мова у всіх проаналізованих лінгвокультурах перш за все є засобом спілкування, а для носіїв досліджуваних слов’янських мов також засобом порозуміння та ідентифікації у суспільстві. Для українців мова також має зв’язок із мисленнєвими процесами, емоціями та почуттями, а також пов’язана із поняттями компетентності, контролю та характеру (роз)мови. Для носіїв російської лінгвокультури когнітивні ознаки мови «кількість» та «володіння» належать до групи ознак про урядування мови мовцями. А французи концептуалізують мову у зв’язку з поняттями материнства, мистецтва та божественності та співвідносять мову із її вживанням. Концепт “langue” також може мати предметні ознаки. Мова для французів може бути догматичною та стереотипною, а її манера висловлювання – специфічною (арготичною чи індивідуальною). Для носіїв французької лінгвокультури мова також може вказувати на національність та вік її носіїв, з якого вони почали її вживати. Ключові слова: концептуалізація, фразеологічні одиниці, концептуальні домени, об’єктивація, мова.

У статті проведено дослідження підґрунтя онтологічного, екзистенційного та антропологічного вимірів совісті у філософії М. Гайдеґґера, а також підкреслено складність їх переплетення. Результати дослідження дають можливість упевнитися в тому, що філософ не виділяє окремо ці виміри совісті. У його філософському вимірі вони представлені в тісному переплетенні.Совість є однією з актуальних тем життя людини, яку М. Гайдеґґер розглядає з різних сторін. Він вивів розмову про совість на інший рівень, пов’язавши її з розмовою про сенс буття. М. Гайдеґґер розкриває незвичайні виміри бачення совісті, а саме онтологічний, екзистенційний та антропологічний.У статті доведено, що М. Гайдеґґер не виділяє окремо онтологічний, екзистенційний та антропологічний виміри. Усі вони представлені в тісному переплетенні, немов тонкі візерунки реалізації людського буття.Проблему совісті М. Гайдеґґер ставить як проблему засвідчення людиною можливості її існування та як свідоцтво, яке має «дати зрозуміти власну здатність бути самим собою». Ключову роль у здобутті Dasein власної екзистенції М. Гайдеґґер відводить заклику, який іде від совісті. Совість, яка засвідчує самість в екзистенційному вимірі М. Гайдеґґера, редукує вимір Іншості та пов’язує її зі способами існування тут-буття. За рахунок онтологічного виміру совісті М. Гайдеґґер вирішує також питання про «зміст» совісті. До змісту можна віднести провину, свободу, поклик, смерть, фактичну присутність, вибір тощо. Антропологічний вимір М. Гайдеґґер аналізує за рахунок терміна «антиантропологія». Цей вимір дає змогу розуміти совість як специфічну форму розуміння себе та форму повернення самості людини.У статті звертається увага на переживання стану совісті, завдяки якому для людини стає можливим вихід із фактичного й кінцевого існування, а також повернення власної гідності як вільної істоти. Свобода людини представлена як ситуація вибору заклопотаністю світом або заклопотаністю своїм буттям.

Стаття спрямована на дослідження мовленнєвого впливу у межах сучасної ділової комунікації. Подано опис прямого, непрямого та прихованого мовленнєвих впливів, розглянута їх специфіка у діловій кореспонденції та розмовах, проаналізовано їх особливості.