Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Розвиток стратегічний.
Статті в журналах з теми "Розвиток стратегічний"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Розвиток стратегічний".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Смачило, Ірина. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ КАДРОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВ А". Young Scientist, № 12 (88) (30 грудня 2020): 6–9. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2020-12-88-2.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі дослідження наукових праць уточнено поняття кадрова стратегія. Встановлено, що кадрова стратегія є однією з найважливіших складових загальної стратегії підприємства, що пов'язано з вирішальною роллю персоналу в реалізації стратегічних цілей. Власне формування кадрової стратегії розглянуто як стратегічні настанови та способи їх реалізації, декомпозиція стратегії у вигляді ключових показників ефективності, які для працівників підприємства є стратегічними орієнтирами. Визначено, що підприємство може розробляти та реалізовувати різні кадрові стратегії залежно від рівня його стійкості та рівня зростання чисельності персоналу, що працює на ньому. Виокремлено етапи формування кадрової стратегії підприємства в умовах нестабільного середовища: аналіз зовнішнього середовища, внутрішніх резервів та недоліків в управлінні персоналом; розробка стратегічних альтернатив, стратегічний вибір та затвердження стратегії, організація процесу імплементації стратегії, моніторинг її реалізації. Визначено, що функціонування та розвиток підприємства в сучасних умовах обумовлює необхідність формування низки взаємопов’язаних стратегій: стратегія забезпечення кадрами; стратегія мотивації; стратегія розви- тку персоналу; стратегія організації праці та відносин із працівниками.
2
Yakubiv, V. M., I. I. Boryshkevych та I. D. Piatnychuk. "СТРАТЕГІЧНИЙ АНАЛІЗ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 14 (27 липня 2018): 16–24. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.16-24.
Повний текст джерелаАнотація:
Стратегічний аналіз є важливим методом для формування обґрунтованої, необхідної та своєчасної інформації, необхідної для побудови ефективної стратегії розвитку підприємства. У статті обґрунтовано необхідність проведення стратегічного аналізу сільськогосподарських підприємств як важливого інструменту для визначення перспектив розвитку в сучасному ринковому середовищі. Досліджено основні аспекти стратегічного аналізу сільськогосподарських підприємств Івано-Франківської області. На основі аналізу сильних та слабких сторін, існуючих можливостей та загроз визначено основні стратегічні напрямки розвитку, які спрямовані на досягнення конкурентоспроможності підприємств та подальший ефективний розвиток.
3
Гончаренко, Євген, та Ірина Когут. "Сталий розвиток Спеціальних Олімпіад: стратегічний план розвитку". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 4 (4 травня 2022): 59–64. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.4.59-64.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Нині у світі, в тому числі і в Україні, спостерігаються позитивні зміни у ставленні до осіб з інвалідністю, залучення їх до активного способу життя, реалізації інклюзивного підходу в освіті, спорті, культурі, інших сферах. Разом з тим однією з найменш захищених верств населення залишаються люди з відхиленнями розумового розвитку. Спорт та фізична культура стали доступними для людей цієї нозологічної групи з появою руху Спеціальних Олімпіад. Зародившись у 1960-х роках, сьогодні вони являють собою міжнародний спортивний феномен, який охоплює мільйони людей з відхиленнями розумового розвитку у понад 170 країнах. Мета. Виявлення перспективних напрямів діяльності Спеціальних Олімпіад у світі, що обумовлені реалізацією Глобального стратегічного плану у 2021–2024 рр. Методи. Аналіз і узагальнення спеціальної науково-методичної літератури, документальних матеріалів та матеріалів мережі Інтернет, синтез та узагальнення. Результати. Філософія Спеціальних Олімпіад полягає у формуванні світу без дискримінації, заснованого на принципах рівності та взаємоповаги. Протягом всієї історії діяльність Спеціальних Олімпіад була орієнтована на захист прав людей з відхиленнями розумового розвитку, пошук ефективних засобів соціальної інтеграції людей з інвалідністю через заняття спортом, розробку моделей інклюзивних тренувальних занять, вирішення медичних, освітніх та соціальних проблем. Саме тому у 2020 р. Спеціальна Олімпіада затвердила Глобальну стратегію розвитку на 2021–2024 рр., що розроблена на основі Цілей сталого розвитку ООН до 2030 р. У статті охарактеризовано Цілі сталого розвитку – підсумковий документ Саміту ООН зі сталого розвитку 2015 р., проаналізовано аспекти реалізації Цілей сталого розвитку ООН в межах спортивного руху Спеціальних Олімпіад, визначено фактори, які обумовлюють досягнення цілей, проаналізовані практичні кроки досягнення цілей у світі та в Україні.
Ключові слова: цілі сталого розвитку, Спеціальна Олімпіада, особи з відхиленнями розумового розвитку.
4
Куцик, П. О., та О. І. Ковтун. "СТРАТЕГІЧНИЙ КОНТЕКСТ ВИХОДУ ТА ДІЯЛЬНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІХ РИНКАХ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ТА АЛЬТЕРНАТИВИ СТРАТЕГІЧНИХ РІШЕНЬ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-01.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються альтернативні заходи із забезпечення конкурентоспроможності підприємства на зовнішніх ринках відповідно до специфіки ситуації та її можливого розвитку на основі декомпонування стратегії за допомогою дерева структури стратегічних альтернатив. Аналізуються різноманітні типові ситуації розвитку бізнесу на зовнішніх ринках і відповідні їм стратегічні альтернативи конкурентної поведінки підприємства (стратегічні заходи, рішення, дії), спрямовані на забезпечення (підтримку або розвиток) його конкурентоспроможності в умовах глобалізації. Стратегія виходу та діяльності на зовнішніх ринках трактується як логіка поведінки підприємства щодо ключових аспектів формування, функціонування та розвитку його бізнесу в умовах глобалізації. Типовий стратегічний “патерн” підприємств, які здійснюють чи мають намір вийти на зовнішні ринки та конкурентно вести там свій бізнес, сформовано в контексті питань, які стосуються способів виходу, розвитку та діяльності підприємств на зовнішніх ринках. Зроблено висновок, що проблеми у бізнесі є насамперед наслідком неефективного управління через відсутність системного стратегічного підходу щодо вирішення проблем управління підприємством, зокрема в питаннях його виходу на зовнішні ринки та конкурентної діяльності на них, а не відсутності автоматизованого обліку та інформаційних систем на підприємстві і поза ним. Запропонована уніфікована модель дерева структури і альтернатив стратегічних рішень, представлена у вигляді метафрейма, допомагатиме у здійсненні відбору оптимальних варіантів рішень щодо ключових питань, пов’язаних із виходом та діяльністю вітчизняних підприємств на зовнішніх ринках в умовах глобалізації.
5
Казюка, Н. П. "СПЕЦИФІКА СТРАТЕГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТУРИСТИЧНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Actual problems of regional economy development 2, № 16 (25 листопада 2020): 246–53. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.16.246-253.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено узагальнення підходів щодо визначення поняття стратегічного менеджменту підприємств туріндустрії. Проведено аналіз основних процесів у циклі стратегічного менеджменту на практиці функціонування підприємств туристичної індустрії, розглянуто етапи стратегічного планування як базової платформи стратегічного менеджменту, виокремлено специфічні ознаки стратегічного менеджменту туристичного підприємства. Виокремлено чинники побудови та реалізації ефективної стратегії розвитку туристичного підприємства в умовах глобальної інтеграції в світову індустрію турбізнесу.
Узагальнено визначення стратегічного управління та стратегічного планування, виокремлено їх специфіку для підприємств туристичного бізнесу. Наведено особливості функціонування сфери туризму в контексті формування стратегії туристичних підприємств. Здійснено узагальнення аспектів стратегічного планування як основи стратегічного менеджменту. Розглянуто стадії стратегічного планування, а також виокремлено його переваги.
У статті обґрунтовано, що стратегічний менеджмент охоплює широке коло організаційних рішень з приводу ситуацій, орієнтованих на майбутній розвиток, які пов’язані із генеральними цілями турфірми і знаходяться під дією неконтрольованого зовнішнього середовища.
Визначено напрями розвитку стратегічного менеджменту як елементи забезпечення управління стратегічними можливостями фірми. Доведено, що туризм є тією галуззю, що характеризується високим рівнем невизначеності через вплив на її розвиток політичних, економіко-правових, соціально-економічних факторів; ефективний розвиток системи туріндустрії неможливий без продуманого стратегічного планування, особливо на етапі створення та виходу на ринок підприємства туристичного бізнесу.
Доведено, що керівництво туристичного підприємства повинно визначати бачення перспектив розвитку шляхом розробки та майбутньої реалізації стратегії, місії та цілей фірми, а розвиток туризму в Україні повинен відбуватися у відповідності до світових туристичних тенденцій та трендів. Виокремлено фактори, які гальмують розвиток ринку туристичних послуг в Україні, а також стратегічні орієнтири в управлінні туризмом.
6
Ніколайчук, О. А. "Щодо сутності дефініції «Стратегічний розвиток»". Вісник Херсонського національного технічного університету 75, № 4 (2020): 210–19. http://dx.doi.org/10.35546/kntu2078-4481.2020.4.26.
Повний текст джерела
7
Краснощок, О. "Стратегічний розвиток державних банків України". Банківська справа, № 5 (107) (2012): 114–27.
Знайти повний текст джерела
8
Шпильова, Віра, та Олександр Черевко. "СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК МІСТ НА ОСНОВІ ПРОГРЕСИВНОГО СВІТОВОГО ДОСВІДУ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 1 (28 квітня 2022): 129–37. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2022-3-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено наукове обґрунтування теоретики-методичних особливостей забезпечення стратегічного розвитку міста враховуючи сформований прогресивний світовий досвід. Наголошено про критичну залежність стратегічного розвитку міста від інноваційно-технологічного забезпечення та її подальше посилення. Виділено низку передумов (технологічних, інфраструктурних, організаційних, фінансових, інституційних, соціально-психологічних), що визначають рівень стратегічного розвитку міста та передбачають подолання ризиків та загроз у його досягненні. Узагальнено ознаки стратегічного розвитку міста згідно прогресивного світового досвіду, які стосуються впровадження технологій е-урядування, е-демократії, відкритих даних, цифрової безпеки, діджиталізації інфраструктури, е-сервісів, цифровізації медицини та освіти. Обґрунтовано особливості стратегічного розвитку окремих міст світу та сформовано висновок, що розвиток міст в основному обумовлюється впровадженням інноваційно-технологічних та інформаційно-цифрових розробок. Визначено напрями (інформаційно-цифровий, технологічно-інфраструктурний, організаційно-економічний, інституційно-проєктний, фінансово-інвестиційний) та у відповідності до них інструментарій стратегічного розвитку міста.
9
Бондар, Анастасія, та Руслан Байрамов. "Стратегічний менеджмент неолімпійського спорту (на прикладі сумо)". Слобожанський науково-спортивний вісник K, № 6 (30 грудня 2019): 10–15. http://dx.doi.org/10.15391/snsv.2019-6.022.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: визначити стратегію розвитку сумо в Харківській області. Матеріал і методи: проаналізовано Статут громадської організації «Харківська обласна федерація сумо» та Націо- нальну стратегію з оздоровчої рухової активності в Україні на період до 2025 року «Рухова активність – здоровий спосіб життя – здорова нація» (2016), системний аналіз та метод моделювання дав можливість побудувати стратегічну модель розвитку сумо у Харківській області, соціологічне опитування серед жителів Харківської області сприяло визначенню думки населення щодо сумо та перспектив його розвитку у нашому регіоні, метод експертних оцінок використано для оцінки розробленого в ході дослідження перспективного плану розвитку сумо в Харківській області. Результати: у ході дослідження визначено, що сумо притаманні ознаки європейської моделі професійного спорту: відсутність чіткого поділу між аматорським і професійним напрямом; спортивно-комерційна спрямованість розвитку. Окреслено стратегію розвитку сумо в Харківській області, подано результати попередніх досліджень щодо перспек- тивного плану розвитку сумо та запропоновано стратегічну модель розвитку сумо, яка базується на принципах сис- темності, науковості, цілепокладання, гуманізму, включає мережу організаційно-управлінських заходів, що зумовлю- ють досягнення поставлених завдань, таких як зростання популярності та конкурентоспроможності сумо; покращення спортивних результатів на міжнародних змаганнях сумо; збільшення кількості людей, які займаються сумо. Висновки: Отримані результати доповнюють і розширюють сучасні наукові дані щодо стратегічного управління роз- витком неолімпійського спорту в Україні. Розроблений перспективний план розкриває мережу заходів, які покладені в основу моделі і сприятимуть вирішенню стратегічних завдань щодо розвитку сумо в регіоні. Для ефективного вико- нання перспективного плану ми пропонуємо Громадській організації «Харківська обласна федерація сумо» створити структурний підрозділ «Центр розвитку сумо» зі статусом Юридичної особи, для проведення власної господарської діяльності, що передбачена статутом Федерації та не суперечить діючому законодавству, на який покласти обов’язки роботи із зовнішніх зв’язків та маркетингу. На базі Центру створити структурні підрозділи, які відповідатимуть окремим напрямкам роботи: «Спортивний комплекс», «Академія сумо», «Музей сумо», «Спортивний магазин», «Відділ марке- тингу», «Видавництво» (або видавничий відділ). Запропонована нами стратегічна модель, з урахуванням внутрішніх і зовнішніх ризиків, відображає розвиток неолімпійського спорту, зокрема сумо, ефективний менеджмент сприятиме вирішенню нагальних завдань на кожному етапі та досягненню генеральної мети. Ключові слова сумо, стратегія розвитку, план, модель, федерація, центр розвитку сумо.
10
Сердюк-Копчекчі, Ю. В. "Стратегічний розвиток підприємств агропромислового комплексу України". Академічний огляд. Економіка та підприємництво, № 2 (37) (2012): 116–20.
Знайти повний текст джерела
11
Михайловська, О. В. "Сучасні напрями стратегічного розвитку національної видавничо-поліграфічної галузі". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 1 (30 вересня 2021): 23–28. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue1-2021-04.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено стан розвитку видавничо-поліграфічної галузі Україні, розкрито проблемні питання її функціонування, окреслено пріоритетні напрями подальшого руху. Встановлено, що значущість галузі в житті суспільства визначається: присутністю поліграфічної продукції в усіх сферах життєдіяльності; необхідністю людського спілкування та обміну інформацією. Окреслено негативні фактори у функціонуванні видавничо-поліграфічної галузі та наголошено, що першочерговості набуває проблема пошуку шляхів використання стратегічного потенціалу галузі в умовах обмежених ресурсів. Схарактеризовано деякі показники діяльності галузі. Констатовано наявність проблем у видавничій справі на національному рівні та встановлено, що поза увагою залишаються стратегічні проблеми поліграфічної сфери. Визначені засоби державного впливу на стратегічний розвиток видавничо-поліграфічної галузі. Представлено етапи формування подальшого стратегічного розвитку видавничо-поліграфічної галузі України.
12
Nebava, M. I., and Li Yanan. "DIRECTIONS AND STRATEGIC OBJECTIVES OF THE DEVELOPMENT OF UKRAINE’S BANKING SECTOR IN THE PERIOD OF ECONOMIC INSTABILITY." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 93 (March 26, 2021): 114. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202112.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі офіційних даних НБУ та висновків експертів банківського ринку досліджено напрямки та стратегічні цілі розвитку банківського сектору країни у період економічної нестабільності. З’ясовано, що поширення епідемії COVID-19 спричинило економічну нестабільність. На основі закордонного досвіду діяльності центробанків в умовах кризи виокремлено три напрямки антикризових заходів: монетарна політика; інструменти підтримки ліквідності; пруденційний нагляд. Здійснено характеристику умов та ризиків банківського сектору України в умовах кризи. Визначено стратегічні напрямки розвитку банківського сектору, зокрема: фінансова стабільність, макроекономічний розвиток, фінансова інклюзія, розвиток фінансових ринків, інноваційний розвиток. Встановлено, що кожен стратегічний напрям має свої стратегічні цілі. Визначено, що головним завданням Національного банку під час кризи є розробка рекомендацій та оприлюднення планів і намірів для учасників банківської системи на найближчий час. На основі проведених досліджень доведено, що на стабільність і розвиток банківського сектору України має вплив не тільки НБУ, а й інші учасники: Міністерство фінансів України; Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Ці учасники забезпечують головну місію – сприяють підвищенню добробуту громадян через забезпечення ефективного акумулювання, розподілу та обігу фінансових ресурсів в національній економіці. Приведено перелік міжнародних організацій, які надають інформаційну підтримку щодо сприяння фінансової стабільності НБУ: BCBS – Базельський Комітет з питань банківського нагляду при Банку міжнародних розрахунків, ESRB – недержавна саморегульована організація, яка займається оцінкою і наступним присвоєнням рейтингу програмному забезпеченню (Entertainment Software Rating Board), норми CRR/CRD IV – закон ЄС, який регламентує зменшення ймовірності банкрутства банків. Виокремлено макроекономічні фактори, що в майбутньому визначатимуть розвиток банківського сектору: клієнтоорієнтованість, перегляд нормативної бази, управління технологіями, зниження рівня кіберризиків, фінтех-проєкти та великі ІТ-компанії, переосмислення трудових ресурсів.
13
Hladkova, A. "Стратегічний розвиток підприємства в умовах глобальної конкуренції." Економіка і організація управління, № 4 (2019): 198–209. http://dx.doi.org/10.31558/2307-2318.2019.4.19.
Повний текст джерела
14
Коваленко, Вікторія Володимирівна. "Реформування та стратегічний розвиток фінансової системи України". ScienceRise 2, № 3 (7) (23 лютого 2015): 43. http://dx.doi.org/10.15587/2313-8416.2015.37498.
Повний текст джерела
15
Lipych, Lubov. "РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ СТРАТЕГІЧНИЙ ВИБІР". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 29 (1 квітня 2022): 6–12. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2022-01-6-12.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті обґрунтовано, що впровадження інформаційних системи пов’язане зі складністю робіт зконфігурації, налаштування та оновлення, складністю їх реалізації, часто вимушеною зміною способуфункціонування через технічні, ІТ, культурні, реструктуризаційні та організаційні аспекти та особливостіведення підприємницької діяльності. Запропоновано класифікацію інформаційних систем, що підтримуютьстратегічний вибір на підприємстві. Поділ враховує характер процесу стратегічного вибору та можливий обсягінформаційного забезпечення інформаційними системами управління і може використовуватисяпідприємствами для визначення можливостей майбутнього розвитку. Встановлено, зміни, що відбуваються усприйнятті стратегічної орієнтації підприємств та ІТ-систем для потреб управління. Доведено, що оцінюванняперспектив впровадження інформаційних технологій дозволяє формувати правильну реальну оцінку новихможливостей організації з метою підвищення її конкурентоспроможності.
16
Lipych, Lubov, Oksana Khilukha та Myroslava Kushnir. "КОМПЕТЕНТНОСТІ ТА УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 4, № 20 (30 грудня 2019): 55–61. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-04-55-61.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано, що управління компетентністю – це сукупність заходів, що виконуються на підприємстві та спрямовані на виявлення, придбання, розвиток та збереження тих компетентностей працівників, які дозволяють досягти стратегічних цілей підприємства. Воно сприймається як частина управління людськими ресурсами, яке, в свою чергу, є частиною управління бізнесом. Оскільки очікується, що компетентності забезпечать підприємству отримання конкурентної переваги в результаті створення доданої вартості, виправдано орієнтуватися в управлінні персоналом на стратегічний підхід. Доведено, що першочерговою метою стратегічного управління людськими ресурсами є визначення напрямів та способів використання людських ресурсів для досягнення цілей підприємства.
17
Мізюк, Б. М. "СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНИХ СТРУКТУР У ТУРИСТИЧНО-ГОТЕЛЬНОМУ БІЗНЕСІ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 61 (22 грудня 2020): 57–60. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-61-08.
Повний текст джерелаАнотація:
Питання появи та становлення корпоративних відносин займають важливе місце в роботах вітчизняних науковців у всіх сферах економічної науки. Однак процеси, що відбувається в стратегічному, го-тельному та ресторанному бізнесі, є досить специфічними і потребують глибокого вивчення. У статті розглянуто теоретичні аспекти стратегічного управління в готельному та ресторанному бізнесі. Корпора-тивний сегмент туристичного і готельно-ресторанного бізнесу на даний час представлений у вигляді біль-шості підприємств, які діють у формі акціонерних товариств або у вигляді об’єднання підприємств і меншою мірою представлений транснаціональними компаніями, які діють у формі франчайзингових мереж та кон-трактного управління. В результаті аналізу та узагальнення праць вітчизняних та зарубіжних учених прове-дено дослідження витоків системи стратегічного управління. Визначено сутність та особливості впро-вадження стратегічного управління туристичним та готельним бізнесом. Встановлено переваги та труднощі розробки стратегій. Зазначено рівень впровадження запропонованих стратегій у діяльність туристичних та готельних підприємств. Запропоновано передумови дослідження можливостей і перспектив впровадження стратегічного типу управління в туристичному і готельно-ресторанному бізнесі. Обґрунтовано доцільність застосування різних стратегій у туристичному бізнесі, визначено можливі напрями їх реалізації та очікувані результати. Зроблено висновок, що впровадження і використання стратегічного типу управління сприятиме подальшому розвитку готельно-ресторанний бізнесу в Україні. Це дасть можливість використати специфічні особливості наявного туристичного потенціалу України до залучення в міжнародний туристичний та готель-но-ресторанний бізнес і тим самим прискорити вихід на передові економічні позиції.
18
Рудницький, В., С. Свірко, Л. Гордієнко, А. Поплюйко та В. Паршаков. "КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ СТРАТЕГІЧНОГО АУДИТУ ДІЯЛЬНОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ СУБ'ЄКТІВ". Financial and credit activity problems of theory and practice 4, № 39 (10 вересня 2021): 167–74. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241305.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. На розбудову тезаурусу стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів запропоновано визначення останнього, під яким пропонуємо розуміти важливий елемент системи їхнього стратегічного управління, що покликаний забезпечити реалізацію загальних стратегічних цілей, стратегічних планів розвитку їхньої економічної діяльності в розрізі її функціональних видів, стратегічних рішень у межах останніх через сукупність специфічних методів і прийомів оціночно-діагностичного та аналітично-підтверджувального характеру. З метою формування концептуальних засад стратегічного аудиту: предметом стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів пропонуємо вважати їхню економічну діяльність у динаміці в часі та просторі в певних умовах, репрезентовану через сукупність планових, прогнозних і фактичних показників у відповідних вимірниках; об’єктами стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів вважати: а) функціонально — види бізнес-процесів у межах діяльності у їхньому стратегічному розвитку; б) процесно- стратегічне планування і прогнозування, стратегічний облік, стратегічний аналіз, стратегічний контроль діяльності вказаних суб’єктів господарювання; в) векторно-стратегічне зовнішнє середовище, стратегія розвитку, стратегічні прогалини; метою стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів пропонуємо обрати опрацювання положень стратегічного економічного розвитку вказаних суб’єктів через застосування сукупності аудиторських методів і процедур задля визначення їхніх слабких сторін та послідовному створенні інформаційного забезпечення ухвалення управлінських рішень щодо усунення або подолання останніх на забезпечення підвищення конкурентоздатності, адаптації до мінливих зовнішніх умов функціонування і довгострокового розвитку. Запропоновано сукупність специфічних функцій і завдань, а також принципів методики та організації стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів. На розбудову базових положень організаційної площини стратегічного аудиту запропоновано систему ранжування ступеня об’єктного охоплення стратегічного аудиту діяльності економічних суб’єктів, а також розроблено інтегрований бальний підхід щодо останнього. Ключові слова: стратегічний аудит, економічні суб’єкти, мета, предмет, об’єкти, функції, принципи. Формул: 1; рис.: 0; табл.: 4; бібл.: 26.
19
Vlasova, Katerуna. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АПК У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), № 3(15) (2018): 83–89. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-83-89.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті через синтез таких понять, як корпоративна соціальна відповідальність, стратегічний розвиток підприємств АПК, соціальні заходи визначено сутність поняття «соціально-економічний проект», який запропоновано розглядати як науково обґрунтовану модель вирішення соціальної проблеми, з отриманням доданої вартості. Також з’ясовано, що синхронність зрушень соціального розвитку може бути досягнута на основі науково обґрунтованих і виважених соціально-економічних програм з підтримки розвитку корпоративної культури, соціальних проектів, адаптованих до реалій євроінтеграційних процесів української економіки, а також опрацювання відповідної системи збалансованих показників стратегічного розвитку підприємств АПК.
20
Тур, О. В. "Стратегічний розвиток підприємств харчової промисловості: інституціональні передумови та ринкові фактори". Агросвіт, № 9, травень (2017): 43–47.
Знайти повний текст джерела
21
Рудов, Олександр. "Регіональний стратегічний розвиток та його вплив на звичайну діяльність підприємств". Економіст, № 9 (2008): 22–23.
Знайти повний текст джерела
22
Гринь, В. П. "РОЗВИТОК ЗВІТНОСТІ ЩОДО СТРАТЕГІЧНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА". Підприємництво і торгівля, № 28 (5 лютого 2021): 20–26. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-28-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано необхідність забезпечення стратегічної орієнтації системи фінансового обліку шляхом удосконалення звітності про стратегічні активи підприємства. Запропоновано розуміти стратегічні активи підприємства як сукупність ресурсів підприємства, які забезпечують формування його конкурентних переваг. Метою написання статті визначено удосконалення підходів до визнання та оцінки стратегічних активів підприємства та розробка методики їх відображення в спеціалізованих звітах. Виділено два види стратегічних активів підприємства (капіталізовані стратегічні активи, що відображаються в бухгалтерському балансі підприємства у вигляді традиційних активів підприємства; некапіталізовані стратегічні активи, що не є окремими об’єктами бухгалтерського обліку). Розроблено методику ідентифікації стратегічних активів підприємства в системі обліку. Обґрунтовано необхідність використання моделі «VRIO» (Дж.Б. Берні, Д.Н. Кларк) та узагальнення результатів в Звіті про стратегічні активи підприємства, що використовуватиметься зовнішніми стейкхолдерами для прийняття інвестиційних та позикових рішень. В основу структури запропонованого звіту покладено 6-ти компонентну структуру капіталу підприємства, визначену в міжнародному стандарті інтегрованої звітності . Визначено та проаналізовано основні причини неможливості імітації стратегічних активів конкурентами. Розроблено порядок визнання стратегічних активів у вузькому розумінні в фінансовому обліку. Сформовано модель відповідності окремих видів стратегічних активів видам конкурентних переваг, які вони забезпечують. Обґрунтовано доцільність проведення паралельної оцінки стратегічних активів за відновлювальною вартістю або за вартістю заміщення в системі фінансового обліку. Визначено необхідність врахування при розрахунку відновлювальної вартості та вартості заміщення стратегічних активів такого обсягу затрат, які підприємство повинно буде витратити у випадку втрати конкретного стратегічного активу. Розроблено деталізовану структуру Звіту про стратегічні активи підприємства. Описано механізм формування звіту про стратегічні активи на підприємстві та переваги його впровадження для зовнішніх користувачів.
23
Vonsovych, O. S. "Подальший розвиток стратегічного діалогу в контексті підсумкових рішень саміту Україна – ЄС". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 12(140) (8 листопада 2016): 40. http://dx.doi.org/10.15421/1716137.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню подальшого розвитку стратегічного діалогу в контексті підсумкових рішень саміту Україна – ЄС. Визначено, що цей саміт засвідчив низький рівень зацікавленості з боку європейських політиків щодо конструктивного вирішення «українських питань»: лібералізація візового режиму, завершення ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС, продовження антиросійських санкцій та інші. Доведено, що питання лібералізації візового режиму не було вирішено на практичному рівні: Європейський Союз представив достатньо розмиту картину своїх подальших намірів, в той час як конкретні терміни не були визначені. Обґрунтовано тезу про те, що подальший стратегічний діалог України з Європейським Союзом у контексті цього питання повинен базуватись на об’єктивному усвідомленні необхідності запровадження безвізового режиму: наскільки це вигідно і обумовлено потребами населення. З’ясовано, що стратегічний діалог щодо продовження санкцій проти Росії повинен здійснюватись на основі більш рішучих дій, висловленні конкретних практичних пропозицій і варіантів, повноцінному обстоюванні національних інтересів, представленні планів дій, стратегій, ініціатив. Визначено, що, враховуючи досить жорстку позицію Нідерландів відносно завершення ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, відносини із цією країною повинні бути націлені на компромісні конструктивні переговори, які не повинні містити риторики, а мають спрямовуватись на чітко визначений практичний результат.
24
Ківалов, С. В., Ю. Є. Полянський, В. В. Долежан, Н. М. Бакаянова та О. Г. Свида. "РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ ТА СУМІЖНИХ ІНСТИТУТІВ В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 17 (1 листопада 2019): 5–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v17i0.458.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються проблеми конституційного і законодавчого регулювання процесів реформування судової влади України та суміжних інститутів. Стаття містить аналіз основних аспектів судової реформи, включаючи зміни до Конституції України в частині правосуддя, та пропонує стратегічний погляд на розвиток судової системи України відповідно до європейських стандартів. Автори висловлюють свої погляди та доходять висновків щодо запропонованих конституційних змін.
25
Гринь, Вікторія Петрівна. "Система фінансового обліку як засіб стратегічних облікових комунікацій: сучасний стан і перспективи розвитку". Економіка, управління та адміністрування, № 4(94) (29 грудня 2020): 55–61. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-55-61.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано необхідність розвитку системи фінансового обліку як засобу внутрішніх та зовнішніх стратегічних облікових комунікацій підприємства. Проаналізовано значущість системи фінансового обліку як джерела інформації для управління підприємством. Визначено необхідність розвитку системи фінансового обліку відповідно до запитів суб’єктів стратегічного управління підприємств. Виокремлено види та напрями формування фінансової облікової інформації, необхідної стейкхолдерам для прийняття стратегічних рішень. Розроблено класифікацію інструментів розвитку системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій. Визначено та проаналізовано традиційні інструменти розвитку системи фінансового обліку. Обґрунтовано поняття стратегічно значущих об’єктів обліку. Обґрунтовано важливість розвитку облікової методології стратегічного спрямування (стратегічна облікова політика, стратегічна звітність) як засобу наближення системи фінансового обліку до вимог суб’єктів стратегічного управління. Виокремлено та проаналізовано інжинірингові інструменти розвитку системи фінансового обліку (інжинірингові проведення, інжинірингова стратегічна звітність).
26
Yakymchuk, V. Yu. "СТРАТЕГІЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 93 (26 березня 2021): 240. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202122.
Повний текст джерелаАнотація:
В процесі децентралізаційної реформи об’єднані територіальні громади сьогодні вступають в новий етап свого розвитку. Вони отримали повноваження, інвестиційні ресурси, є відповідальними перед своїми жителями за формування комфортного й безпечного середовища проживання. Задля цього потрібен прогнозований і вмотивований розвиток громад. Необхідною є нині базова динамічна конкурентна стратегія розвитку територіальних громад зі урахуванням інвестиційної складової, яка б передбачала формування конкурентних переваг громади шляхом мінімізації впливу на нівелювання слабких сторін за допомогою можливостей, які зараз виникають в процесі децентралізації. При цьому громада повинна максимально використовувати свої сильні сторони. Сьогодні в Україні сформовано нормативно-законодавчу основу задля регіонального розвитку, що в цілому відповідає кращим європейським стандартам. Нині розроблено державну стратегію регіонального розвитку, яка подібна за змістом і структурою до аналогічних документів країн-членів Європейського Союзу. На основі проведеного дослідження на прикладі Млинівської ОТГ, запропоновано план стратегічного розвитку Млинівської ОТГ, що дозволить реалізувати принципово новий підхід до планування, інвестування й управління економічного розвитку. Відмінності такого плану полягають у відображенні й реалізації інтересів територіальної громади, системний підхід до розв’язання проблем розвитку. Стратегічний план розвитку громади містять заходи щодо коротко-, середньо- та довгострокового інвестування. Унаслідок реформи децентралізації місцеві громади здобули кращі можливості щодо розвитку своїх територій, створення сучасної медичної, освітньої, транспортної, житлово-комунальної інфраструктури, а також перспективи поліпшити життя громадян у кожному населеному пункті.
27
Семенюк, Юрій. "СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК ОСВІТИ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ БЕРЕЗІВСЬКОЇ ОТГ ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ)". Актуальні проблеми державного управління 3, № 79 (3 грудня 2019): 104–9. http://dx.doi.org/10.35432/1993-8330appa3792019185440.
Повний текст джерела
28
Shabatura, Tetyana. "СОЦІАЛЬНО-ВІДПОВІДАЛЬНА ПОВЕДІНКА ВІТЧИЗНЯНИХ БІЗНЕС-ОДИНИЦЬ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 4(16) (2018): 43–48. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-4(16)-43-48.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі використання системного аналізу проведене дослідження в напрямку впливу соціальновідповідальної поведінки на стратегічний розвиток вітчизняних бізнес-одиниць. У результаті проведеного дослідження встановлено, що рівень популяризації соціально-відповідального феномену корелюється з їхніми виробничими розмірами, а ставлення вітчизняних бізнес-одиниць до соціально-відповідальних заходів свідчить про готовність до їх реалізації, адже більшість із них розуміє і сприймає соціальну відповідальність як інструмент формування конкурентних переваг та забезпечення стійких конкурентних позицій на ринках.
29
Бойченко, К. "Стратегічний розвиток харчових підприємств київського регіону в умовах невизначеності зовнішнього середовища їх діяльності". Економіст, № 1 (303) (2012): 69–71.
Знайти повний текст джерела
30
Даниліна, Н. В. "Інноваційно-маркетинговий стратегічний розвиток промислового підприємства: аспекти розв"язання конфлікту економіки та екології". Вісник економічної науки України, № 1 (21) (2012): 52–55.
Знайти повний текст джерела
31
Гірченко, Т., І. Боярко, О. Стороженко та І. Семенюк. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАБІЛЬНОСТІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЧЕРЕЗ ЕФЕКТИВНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ". Financial and credit activity problems of theory and practice 4, № 39 (10 вересня 2021): 35–49. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v4i39.241220.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Досліджено шляхи забезпечення стабільного розвитку економіки через ефективне функціонування банківського сектору. Розкрито поняття стабільного розвитку та ефективності функціонування банківської системи. Проаналізовано ключові засади макропруденційної та мікропруденційної політики і визначено основні переваги кожної з них. Охарактеризовано інструменти реалізації макропруденційної політики для забезпечення сталого розвитку економіки. Окреслено особливості застосування рейтингового оцінювання, ролі державних банків та інвестиційного банкінгу як найбільш оптимальні заходи для забезпечення економічного розвитку. Наведено перспективні цифрові технології в банківській системі функціонування, які мають довгостроковий стратегічний характер розвитку. Підтверджено, що розвиток економіки країни залежить від багатьох факторів внутрішньої організації мікроекономічного середовища. Серед аспектів якісного підвищення конкурентоспроможності національної економіки важливою складовою є саме акцентування політики посилення ефективності діяльності на ринковий сектор. Інфраструктура ринкового і фінансового секторів складається з інструментів фінансового впливу, а також додаткових комплексних заходів, спрямованих на створення багатоканальної системи різноманітних інститутів та установ, структурованого реального фінансового сектору послуг, ураховуючи загальну стабільність банківської системи. Якість та ефективність діяльність фінансового сектору можна визначити, зокрема, за показником особливостей створення ринкових товарів і послуг, які утворюють можливість для створення ринкових відношень за оптимальними цінами. Дійшли висновку, що останнім важливим фактором для перспективи забезпечення стабільного розвитку економіки через ефективне функціонування банківської системи є використання цифрових технологій, адже у світі відбувається стрімкий перехід від традиційної форми економіки до цифрової, тому й банківська система повинна трансформуватись до сучасних реалій із використанням актуальних інноваційних технологій. Ключові слова: стабільний економічний розвиток, банківська система, інвестиційний банкінг, рейтингове оцінювання, макропруденційна політика. Формул: 0; рис.: 0; табл.: 7; бібл.: 12.
32
D.G., Legeza. "FARMS’ STRATEGIC DEVELOPMENT IN CONDITIONS OF EUROPEAN INTEGRATION." Scientific papers OF TAVRIA STATE AGROTECHNOLOGICAL UNIVERSITY (ECONOMIC SCIENCES) 38 (2018): 122–28. http://dx.doi.org/10.31388/2519-884x-2018-38-122-128.
Повний текст джерела
33
FEDULOVA, L. I. "Development of high-tech industry sector as a strategic direction of strengthening of socio-economic development of Ukraine." ECONOMIC THEORY AND LAW 38, no. 3 (2019): 41–61. http://dx.doi.org/10.31359/2411-5584-2019-38-3-41.
Повний текст джерела
34
Kulchytska, N. Ye. "СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОЦЕС РОЗБУДОВИ МУНІЦИПАЛЬНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Actual problems of regional economy development 2, № 15 (4 листопада 2019): 166–80. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.15.166-180.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті досліджено теорію державного стратегічного управління на регіональному рівні. Вивчено світовий досвід ефективності розвитку економіки територій та на цій основі виокремлено стратегічне планування. Аргументовано, що теорія державного стратегічного управління схожа зі стратегічним менеджментом будь якої компанії. Розроблено модель процесу стратегічного управління. Обґрунтовано ключові елементи системи стратегічного планування в Україні. Виокремлено рівні системи державного стратегічного планування. Аргументовано структуру напрямків діяльності муніципальної освіти в ОТГ. Метою написання статті стало дослідження соціально-економічного розвитку муніципальної освіти в контексті стратегічного планування соціально-економічного розвитку регіону. У статті використано методи аналізу, історичного порівняння, емпіричного дослідження, акцент зроблено на подібності теорії державного стратегічного управління та стратегічного менеджменту. Вивчено доктрини, теорії та концепції державного регулювання економіки і соціально-економічного розвитку, і тому звернено увагу на відсутність такого визначення як державне стратегічне управління, муніципальна освіта які б внесли нове бачення для збалансованого розвитку суспільства і економіки, внаслідок чого наукова новизна полягає в визначенні понять та обґрунтуванні вказаних його цілей, етапів та функцій. Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у діяльності органів місцевого самоврядування. Результатами дослідження є: розробка комплексних стратегій розвитку регіонів, муніципальної освіти; організація виконання стратегічних планів; координація дій з реалізації стратегічних завдань; мотивація на досягнення стратегічних результатів; контроль за процесом виконання стратегії регіонального соціально-економічного розвитку.
35
Гринь, Вікторія Петрівна. "Інтегрована звітність як інструмент стратегічних облікових комунікацій". Економіка, управління та адміністрування, № 2(96) (7 липня 2021): 47–53. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-2(96)-47-53.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано необхідність проведення досліджень щодо аналізу факторів, які впливають на розкриття стратегічної інформації в інтегровані звітності. Розроблено модель політики розкриття стратегічно орієнтованої облікової інформації в інтегрованих звітах. Визначено, що така політика є компромісом між перевагами оприлюднення стратегічно орієнтованої облікової інформації в інтегрованих звітах та обліковою інформаційною безпекою підприємства. Обґрунтовано причини існування ризику прийняття несприятливих рішень стейкхолдерами в результаті оприлюднення інтегрованої звітності. Проаналізовано причини необхідності обмеження розкриття стратегічної інформації в інтегрованій звітності. Встановлено необхідність застосування нових та менш витратомістких способів донесення та оприлюднення додаткової інформації до користувачів з метою мінімізації витрат на розкриття стратегічної інформації в інтегрованій звітності. Проаналізовано поняття «інтегрованої звітності» в широкому розумінні та особливості її розкриття в Україні. Обґрунтовано перспективи розвитку інтегрованої звітності як інструмента стратегічних облікових комунікацій.
36
Moroz O. , Herasymchuk V. та Skrebcova K. . "ПАРТИСИПАТИВНА МОДЕЛЬ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ НА РІВНІ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ". Theory and Practice of Public Administration, № 4 (67) (26 листопада 2019): 163–69. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.04.21.
Повний текст джерелаАнотація:
Ідеться про ефективність запровадження партисипативної моделі стратегічного розвитку місцевого самоврядування як інструменту забезпечення її спроможності. Визначено, що стратегічне планування розвитку місцевого самоврядування передбачає залучення до роботи над стратегічним документом широкого представництва місцевого середовища (представників основних верств міста, виконавчих органів влади, громадських організацій, бізнесу), діяльність яких спрямовано на визначення: майбутнього образу (бачення) міста, головних (стратегічних) цілей, досягнення яких забезпечить набуття містом визначеного громадою образу; планів дій, тобто логічних послідовних заходів, спрямованих на досягнення цих цілей із використанням спеціальних процедур.
37
Poliuk, M. I. "ОЦІНКА ТА МОТИВАЦІЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВАХ". Actual problems of regional economy development 1, № 14 (26 квітня 2018): 40–46. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.14.40-46.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено наукові підходи до організації оцінки та мотивації персоналу в системі управління на підприємствах. Проаналізовано теоретичні підходи до формування менеджменту персоналу в розрізі різних історичних теорій управління. Обґрунтовано ефективну структуру системи управління персоналом, яка складається з: стратегічного HR-менеджмент; створення організаційної культури; кадрового обліку; планування; формування; оцінки; мотивації та розвиток персоналу. Досліджено специфічні особливості формування системи управління персоналом у сільськогосподарських підприємствах. На основі проведеного соціологічного дослідження здійснено оцінку важливості та наявності різних складових системи менеджменту персоналу у сільськогосподарських підприємствах. Виявлено, що найбільш важливі складові, такі як стратегічний HR-менеджмент, створення організаційної культури, оцінка та мотивація персоналу є слабо розвинені у діючих агроформуваннях.
38
Рудь Н.Т. та Богатко Б.В. "СТАРТАПИ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТА РИЗИКИ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 46–54. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-6.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті вказано на актуальність розвитку стартапів, що набувають великого поширення у всьому світі. Основною проблемою для розвитку стартап-компаній в Україні є відсутність підтримки з боку держави і недостатність фінансування. Компанії зацікавлені вкладати свої кошти лише у кращі проєкти, які матимуть прибуток. Саме об’єднання зусиль учасників у процесі розробки й комерціалізації інновацій приведе до ефективного нарощування потенціалу їх розвитку у реалізованих ними інноваційних проєктах.
Досліджено поняття стартап та сформульоване авторське: стартап – є новою інноваційною структурою, яка реалізує бізнес-ідею в умовах невизначеності, що потребує грамотного управління ризиками.
Виділено особливості й переваги стартапу: ключова роль проєкту, глобалізаційна діяльність і глобальний розвиток стартапів в світі. Для знаходження інвесторів проєкту рекомендовано скласти стратегічний план пошуків, проаналізувати кілька подібних проєктів та зробити оцінку. Необхідно використовувати соціальні мережі, створити власний веб-сайт. Систематизовано ризики формування стартапів, наведено заходи щодо можливості їх усунення. Проаналізовано типові стадії, які проходить стартап в процесі свого розвитку і виділено специфічні ризики на кожній стадії.
Виділено основні ризики розвитку інноваційних проєктів. Показано ефективність використання інноваційних проєктів. Розглянуто основні види інноваційних проєктів та наведено їх характеристики. Проаналізовано види, приклади успішних українських інноваційних проєктів. Відмічено переваги та недоліки стартапу: інформативність, висока результативність, велике охоплення цільової аудиторії, забезпечення потреб споживачів, нераціональне використання коштів та інше.
39
Stakhurskyi, I. V. "Особливості становлення та перспективи розвитку європейської стратегічної культури". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 11(139) (7 жовтня 2016): 46. http://dx.doi.org/10.15421/1716120.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей формування європейської стратегічної культури у контексті вивчення механізмів розвитку Спільної безпекової та оборонної політики (СБОП) Європейського Союзу. Використовуючи конструктивістський підхід, розкрито концепт стратегічної культури та його застосування у політичній науці. Розглянуто процес становлення та основні характеристики стратегічної культури Євросоюзу. У дослідженні показано як відбувається конвергенція національних стратегічних культур та які основні перешкоди виникають при формуванні загальноєвропейської стратегічної культури. На основі обраних чотирьох критеріїв (рівень громадської підтримки СБОП, преференції методів кризового менеджменту, готовність до здійснення інтервенції, місце СБОП у безпековій політиці країн-членів ЄС), з’ясовано питання, чи вдалося ЄС розвинути сильну стратегічну культуру. Встановлено, що до основних норм, які визначають поведінку ЄС у сфері безпеки та оборони, належать схильність до мультилатералізму, відкидання військових засобів у розв’язанні конфліктних ситуацій, прерогатива гуманітарних миротворчих місій, правова легітимність. Зроблено висновок, що повільний процес утворення європейської стратегічної культури перешкоджає Спільній безпековій та оборонній політиці стати дієвим інструментом кризового менеджменту.
40
Пустовойт, Євген Олексійович. "ВПЛИВ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА РОЗВИТОК КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ РЕГІОНУ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 110–15. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-16.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що розвиток конкурентних переваг регіону полягає у постійному пошуку нових можливостей, необхідно, щоб цей процес був керованим, включаючи вивчення майбутніх потреб усіх зацікавлених сторін, розробку проектів та їх реалізацію. У розвитку конкурентних переваг регіонів беруть участь органи публічного управління, населення безпосередньо чи через участь у громадських ініціативах (некомерційних організаціях), бізнес-структури, що діють у регіоні або сфера діяльності яких пов’язана із цим регіоном; освітні та наукові організації. Органи публічного управління можуть бути як ініціаторами цього процесу так і організаторами. Велике значення має їх готовність до проектування розвитку конкурентних переваг регіонів та реалізації цих проектів. У той же час ініціаторами та організаторами можуть виступати й інші суб’єкти, проте в даному випадку була б доцільною підтримка з боку регіональної адміністрації (адміністративна, фінансова, юридична тощо). Зазначено, що джерелом конкурентних переваг регіону є розвиток таких специфічних сфер активності, як взаємодія та обмін знаннями між органами державної влади, місцевого самоврядування, науковими та освітніми установами, громадськими організаціями; підготовка керівних кадрів та фахівців органів державного регіонального управління та місцевого самоврядування, регіональних підрозділів органів влади; державно-приватне партнерство, запровадження державного індикативного планування та інші. У свою чергу, це сприяє розвитку пріоритетних сфер суспільної діяльності, наприклад, покращення якості життя населення, збільшення тривалості життя, розвитку регіональної економіки, формування сприятливої демографічної обстановки тощо. Зазначено, що можливості управління (прийняття рішень) на основі інформації, що отримується в реальному часі, в регіональних системах доступні не тільки операторам, але і всім користувачам. Завдання вирішується шляхом побудови інтегрованої системи: виробнича інфраструктура, новітні інформаційні технології. Впровадження інтелектуальних регіональних систем має стратегічний характер, визначає загалом конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Мета роботи. Мета полягає у дослідженні та визначенні впливу публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону. Методологія. При дослідженні загально-теоретичних проблем публічного управління на регіональному рівні використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція. У дослідженні використано методи, які використані у розвитку конкурентних переваг регіону та визначені у працях Трухана О.Л., Васильцівa Т.Г., Столбовa В.Ф., Подольчак Н.Ю., Іващенко О.В., Ольшанська О.В., Кокнаєва М.О., Мойсеєнко І.П., Полевик Г.М., Коваленко М.А., Пастернак-Таранушенко Г.А., Мартинюк В.П. Наукова новизна. Уточнено поняття «конкурентоспроможність регіонів», що зі сторони впливу органів публічного управління передбачає гнучке, динамічне реагування складових регіону на зміни навколишнього середовища і здатність створювати нове оточення; визначення соціальних, економічних, технологічних, культурних тенденцій розвитку, що намітилися, своєчасне реагування і в той же час створення нових тенденцій. Розвинуто науково обґрунтовані напрями розвитку регіону залежно від його специфіки, а саме: організація інноваційних виробництв з глибоким ступенем переробки ресурсів; створення структур, що об’єднують учасників кластера, що представляють їх інтереси та здійснюють науково-технологічні та маркетингові дослідження; використання інноваційних технологій у вдосконаленні інфраструктури. Висновки. Представлені напрями впливу органів публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону є одним із рішень, вироблених за допомогою системи інформаційної підтримки аналітичної діяльності, організації комунікацій між існуючими виробництвами, науково-дослідними та навчальними закладами в регіоні, активізації обміну знаннями між ними.
41
Прокопенко, Тетяна Олександрівна, та Ольга В'ячеславівна Лавданська. "ОЦІНКА КОНФЛІКТНОСТІ КОМПОЗИЦІЇ РОЛЕЙ ПРОДУКТОВОГО МЕНЕДЖЕРА І ВЛАСНИКА ПРОДУКТУ У ПРОЕКТНИХ КОМАНДАХ". Вісник Черкаського державного технологічного університету, № 1 (15 квітня 2021): 124–32. http://dx.doi.org/10.24025/2306-4412.1.2021.231582.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті порівнюються функціональні обов’язки продуктового менеджера і власника продукту. Наведено підходи до структуризації команд розробників програмного забезпечення. Розглянуто обов’язки та завдання менеджера продукту і власника продукту. З’ясовано, що менеджер продукту як член проектної команди відповідає за прийняття бізнес-рішень та розробку стратегії продукту, а власник продукту відповідає за створення цінності ІТ-продукту. Діяльність продуктового менеджера орієнтована на стратегічний розвиток ІТ-продукту, а власника продукту – на досягнення тактичних цілей під час створення і вдосконалення ІТ-продукту. Частково сфери відповідальності продуктового менеджера і власника продукту перетинаються. Делегування виконання одній людині ролі продуктового мене-джера і власника продукту може призвести до втрати стратегічного бачення цілей ІТ-продукту або ж надмірного заглиблення у процес розробки програмного забезпечення.
42
Королюк, Катерина. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ СХЕМИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ (АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД): КОНВЕРГЕНЦІЯ ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 133–50. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-133-150.
Повний текст джерелаАнотація:
Зазначено, що єдність нації — це стратегічний план безпеки і продуктивного розвитку сучасної держави, що в Україні формується посту- пово. З’ясовано поєднання традицій та інновацій у сучасних підходах щодо розвитку держави як інституту, що забезпечує суспільний розвиток. Вико- ристано методи аналізу та синтезу, аналізу документів, знакове моделюван- ня, компаративний (синхронний) аналіз. Було розглянуто коеволюційний етап розвитку суспільства та поняття індивідуального “Я” і колективного “Ми” як домінуючих суб’єктів соціальних інтеракцій на різних етапах од- ного циклу суспільного розвитку. Зміна традиційної концепції управління на нову втілюється у програмі діджіталізації (“Держава у смартфоні”) як засіб полегшення надання адміністративних послуг населенню. Яким саме є рівень готовності суспільства сприйняти ці зміни? Почуття спільної й осо- бистої відповідальності — сприяє розвитку колективного “Ми”. Показано, що тенденції, які підтверджують позитивні зміни в Україні спостерігаються через виникнення багатьох волонтерських рухів, краудфандингових плат- форм, зростання кількості громадських організацій протягом останніх років. Разом з тим, зростає власна відповідальність індивіда за своє благополуччя. Чим розвиненішим є суспільство, тим активніше інновації впроваджуються у сферу суспільних відносин, значно оновлюючи їх. З’ясовано, що залуче- ність громадян до суспільного сектору частково обумовлена публічним ін- тересом та тенденцією зростання попиту на зайнятість у публічному секторі і здійснення соціально значущої професійної діяльності. На основі здійсне- ного аналізу, було розроблено формулу, що прораховує індекс колективного “Ми”. Розуміння необхідності розвитку суспільства шляхом конвергенції традицій та інновацій — важлива частина у плануванні державної та соці- альної політики України.
43
Myalkovsky, D., та A. Semenchenko. "РОЗВИТОК ІНСТИТУЦІЙНИХ СПРОМОЖНОСТЕЙ СУБ’ЄКТІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ КІБЕРБЕЗПЕКИ ТА КІБЕРЗАХИСТУ УКРАЇНИ". Theory and Practice of Public Administration 3, № 70 (30 жовтня 2020): 40–54. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.03.05.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено поняття, сутність, структуру інституційних спроможностей суб’єктів забезпечення системи кібербезпеки та системи кіберзахисту України, проведено аналіз та оцінювання їхнього стану, обґрунтовано пріоритетні напрями їхнього вдосконалення, спрямовані на підвищення ефективності та результативності публічної політики у сфері кібербезпеки та кіберзахисту України.
Уточнено сутність поняття “інституційна спроможність суб’єктів забезпечення системи кібербезпеки та кіберзахисту”. Окреслено основні складники інституційної спроможності суб’єктів забезпечення системи кібербезпеки України та кіберзахисту: правовий, організаційний, кадровий та фінансовий. Організаційний складник інституційної спроможності суб’єктів забезпечення системи кібербезпеки України та кіберзахисту подано у вигляді трирівневої ієрархічної моделі (стратегічний, оперативний і тактичний рівні).
Обґрунтовано пріоритетні напрями удосконалення правового механізму інституційних спроможностей для ієрархічної моделі правового забезпечення: на законодавчому, підзаконному та нормативно-технічному (нормативно-правовому) рівнях.
Визначено проблеми кадрового складника інституційних спроможностей та сформульовано пропозиції щодо вирішення їх шляхом розроблення та упровадження формалізованих вимог до професійних компетенцій для працівників, зокрема через доопрацювання державного класифікатора професій.
На підставі проведеного аналізу запропоновано удосконалити діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань спеціального зв’язку та захисту інформації з уточненням його функціоналу як національного компетентного органу з безпеки інформації та інформаційно-комунікаційних систем, визначеному Директивою NIS. Визначено пріоритетність завдання розроблення нормативно-технічних та технічних документів із забезпеченням інтероперабельності їхніх вимог із міжнародними стандартами та практиками.
44
Akhnovska, I., and A. Hladkova. "The Influence of the Global Competitive Environment of the Knowledge Economy on the Sstrategic Development of Enterprises." Modern Economics 24, no. 1 (December 16, 2020): 19–26. http://dx.doi.org/10.31521/modecon.v24(2020)-03.
Повний текст джерелаАнотація:
Annotation. The modern environment is constantly in a state of change, which encourages economic development and the formation of new paradigms Purpose. The aim of the article is to reveal the concept of the global competitive environment of the knowledge economy and to determine the main factors of its influence on the strategic development of the enterprise. Results. The article considers the approaches to the definition of “competitive environment”, offers its own definition of the competitive environment, considers the essence of global economic development processes that affect the dynamics of the competitive environment and for the first time offers an author’s interpretation of the global competitive environment of knowledge economy. The characteristic features of the knowledge economy at different levels of government are considered and it is determined that the world environment of the XXI century is due to the influence of knowledge and innovative entrepreneurship. Conclusions. Authors consider the knowledge economy as a stage of development of society and an important factor in ensuring the competitiveness of economic systems. According to the authors the global competitive environment of the knowledge economy is a system of elements, namely – business entities and their relationships, competitive conditions and factors of influence due to global integration processes based on the strategic development of business entities to ensure their competitiveness through the use of intellectual capital. The factors influencing the global competitive environment of the knowledge economy on the strategic development of the enterprise are identified, where the author’s approach is to aggregate factors and highlight the factor of “immediate environment”, which includes everything related to suppliers, customers and competitors. Keywords: competition; competitive environment; global; global competitive environment; knowledge economy.
45
Воскобойнікова-Гузєва, Олена Вікторівна, та Наталія Миколаївна Терещенко. "ЦІННІСНІ ОРІЄНТИРИ У СТРАТЕГІЧНОМУ РОЗВИТКУ БІБЛІОТЕК ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 39–53. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245578.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — проаналізувати цінності, які покладено в основу побудови стратегічного розвитку шести європейських університетських бібліотек — Національного університету «Києво-Могилянська академія», Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», Київського університету імені Бориса Грінченка, Вільнюського університету, Варшавського університету та Ягеллонського університету. У дослідженні використано методи системного і контент-аналізу. Зазначено, що цінності університетських бібліотек корелюються із базовими складниками корпоративної культури і можуть класифікуватися у певних категоріях, зокрема як етичні цінності, соціально-економічні цінності, комунікативні цінності тощо. Серед цінностей, які сповідують сучасні університетські бібліотеки виділено такі: відкритість, доступність, повнота, інновації, науковість, професіоналізм, партнерство, відповідальність, традиції. Для порівняльного аналізу використано також результати британського науково-дослідного проєкту, спрямованого на визначення та відображення цінностей університетської бібліотеки у ХХІ ст. Наукова новизна. Вперше проаналізовано ціннісні орієнтири європейських бібліотек з позицій системного аналізу документів, що визначають їхній стратегічний розвиток та кореляцію із категоріями корпоративної культури закладів вищої освіти, засадничими принципами академічної доброчесності. Висновки. Особливу увагу приділено імплементації п’яти засадничих цінностей академічної доброчесності: чесності, довіри, справедливості, поваги та відповідальності у цінності стратегічного розвитку університетів. Визначено, що «відкритість» є базовою цінністю як для українських бібліотек, так і для закордонних. Значними для більшості бібліотек є такі цінності, як «партнерство», «інновації», «відповідальність». Відмінними ознаками є те, що бібліотеки українських університетів як цінність визначають «сервісність», а закордонні — «традиції».
46
Желуденко, Марина, та Світлана Гринюк. "ОСВІТА ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ РЕСУРС ЗАБЕЗПЕЧННЯ СТАБІЛЬНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ COVID-19: СТАН, ПОТЕНЦІЙНІ МОЖЛИВОСТІ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 18, № 2 (25 грудня 2020): 43–53. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(18).2020.43-53.
Повний текст джерелаАнотація:
Оглядова стаття присвячена розгляду освіти в умовах пандемії К-19, яка спричинила вплив на функціонування усіх сфер суспільства, змінила картину світу та стала причиною трансформацій освіти. Освіта розглядається як основний стратегічний ресурс забезпечення здорового функціонування суспільства та держави. Підкреслюється необхідність адекватної та професійної освітньої політики держави для подолання кризової ситуації та забезпечення соціальної й економічної безпеки населення. Розглядаються фактори дестабілізуючого характеру, які суттєво впливають на стан освіти в умовах пандемії: соціальна ізоляція, блокування можливості навчання face-to-face, напруження в суспільстві, економічна криза, відсутність достовірних знань про реальних стан речей, нерівний доступ до якісного Інтернету, низький рівень цифрової обізнаності педагогічного персоналу. Здійснюється аналіз проблем освіти у кризовій ситуації, а також визначаються потенційні можливості для виведення освіти на принципово новий за формою та якістю рівень. Автори наголошують на необхідності посилення іншомовної компетентності викладачів, оскільки ситуація потребує теоретичних знань із зовнішніх джерел для об’єктивного аналізу ситуації, а також практичних знань, які дозволяють підвищувати власний професійний рівень (у тому числі за рахунок освіти та самоосвіти при використанні ресурсів іноземними мовами). Серед позитивних змін в освіті автори називають створення нових моделей навчання, розширення освітніх кордонів, економічність, оновлення запитів на освіту, розкриття творчого потенціалу педагогів. У статті визначаються також пріоритети освіти: сприяння, підтримка та участь держави та державних органів влади усіх рівнів у реалізації принципів цифрової освіти; масштабне використання цифрових технологій навчання та викладання; розвиток цифрових навичок педагогічного персоналу, формування культури цифрової комунікації; аналітика в системі освіти, компаративістські дослідження, вивчення досвіду інших держав, стратегічні прогнози. Обґрунтовано, що в умовах дестабілізації суспільства основні проблеми – у царині моральної відповідальності, а тому реформи, зміни, трансформації освіти мають відбуватися з урахуванням основних моральних цінностей та поваги до особистості.
Ключові слова: цифрові ресурси, Інтернет, цифрова освіта, освітні ресурси, цифрове спілкування, фактори дестабілізуючого характеру, пріоритети освіти, цифрова обізнаність, моральна відповідальність.
47
Гринь, Вікторія Петрівна. "Теоретичні засади обліку стратегічних активів". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-33-38.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано систему стратегічного фінансового обліку шляхом розробки теоретичних засад обліку стратегічних активів. Розглянуто розвиток системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій через призму поглиблення та додаткової класифікації вже наявних об’єктів фінансового обліку, зокрема активів підприємства, за ранжуванням стратегічно значущих активів. Обґрунтовано доцільність використання ресурсної теорії стратегічного менеджменту для ідентифікації стратегічних активів. Визначено пріоритетність стратегічних активів серед об’єктів стратегічного управління з огляду на положення ресурсної теорії. Запропоновано необхідність перегляду системи інформаційного забезпечення прийняття стратегічних управлінських рішень у контексті застосування концепції ключових компетенцій. Використано теорію стратегічного управління, яка дозволила ідентифікувати та описати об’єкти, яким має приділятися особлива увага суб’єктами стратегічного менеджменту. Розвинуто ресурсну теорію з подальшим формуванням основного джерела стійких конкурентних переваг підприємства – стратегічних активів, які формують доходи підприємства або сприяють мінімізації його витрат. Сформовано актуальність проблеми щодо необхідності облікової ідентифікації, пошуку релевантних моделей оцінювання та забезпечення достовірного надання інформації про наявність чи зміни на підприємстві стратегічних активів. Запропоновано розглядати стратегічні активи як сукупність ресурсів підприємства, що забезпечують формування його конкурентного потенціалу. Виокремлено поняття стратегічних активів у системі обліку в широкому та вузькому розумінні залежно від видів забезпечуваних ними конкурентних переваг, що гарантують формування конкурентних переваг підприємства.
48
Shtuka, I. A. "Взаємозалежність політичної культури із стратегічними пріоритетами держави". Grani 18, № 10 (23 вересня 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715189.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті автор аналізує взаємозалежність політичної культури суспільства із стратегічними пріоритетами держави. Аналіз відбувається на основі Української держави. У політичній науці існує безліч концепцій політичної культури. Однак класичною концепцією політичної культури є концепція розроблена американськими науковцями Г. Алмондом та С. Вербою. Згідно з якою політична культура представляє собою систему емпіричних вірувань, експресивних символів, цінностей, які в сукупності і визначають ситуацію, в рамках якої існує політична діяльність [1]. Також у даній статті наводиться авторське бачення феномена політичної культури. Процес модернізації політичної системи спричинив зміну основних стратегічних пріоритетів розвитку України. Ці зміни привели до зміни ціннісних установок та типу політичної культури українського суспільства. Політична культура виявилася тим фактором, який здатний безпосередньо сприяти або перешкоджати модернізації, демократизації політичного розвитку. У статті виділена низка факторів внаслідок яких формуються стратегічні пріоритети країни. На думку автора, соціальноекономічний фактор є найважливішим, що формує політичну культуру і визначає пріоритети розвитку. Оскільки добробут є найточнішим показником, який свідчить про те, чи подобаються народу кроки влади та обрані напрями майбутнього розвитку. Пропонується розробляти та поширювати ідеологію стратегічного розвитку, що забезпечить ефективне функціонування політичної культури суспільства.
49
Polishchuk Y.A. "Удосконалення державної політики щодо впровадження «зеленої» економіки в Україні". Theory and Practice of Public Administration 3, № 66 (24 вересня 2019): 133–40. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.16.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті актуалізовано проблеми при переході суспільства до пріоритетного інноваційного напряму «зелена економіка». Здійснено порівняльну характеристику «зеленої» економіки, «зеленого зростання» та сталого розвитку. Проаналізовано стратегічні пріоритети формування нових «зелених» напрямів економіки та екологічної трансформації господарства існуючих галузей. Визначено пріоритетні формування державної політики на основі запровадження інноваційних екологічно безпечних технологій, що зможуть забезпечити сталий розвиток суспільства у стратегічній перспективі. Проаналізовано її концепцію як важливу складову соціально-економічного розвитку держави, виявлено її значення для національної економіки.
50
Kryukova, Iryna, та Svitlana Stoyanova-Koval. "Концептуальні засади стратегічного управління розвитком молокопереробних підприємств". University Economic Bulletin, № 39 (27 грудня 2018): 13–22. http://dx.doi.org/10.31470/2306-546x-2018-39-13-22.
Повний текст джерелаАнотація:
Предмет, мета роботи. У статті здійснено дослідження теоретичних та практичних аспектів стратегічного управління молокопереробними підприємствами. Здійснена оцінка сучасного стану розвитку підприємств молокопереробної галузі. Проведено порівняння методичних засад оперативного і стратегічного менеджменту бізнес-суб’єктів галузі. Обґрунтовано складові процесу стратегічного управління молокопереробних компаній. Метод або методологія проведення роботи. При здійсненні наукових досліджень було використано сукупність наступних методів і прийомів наукового пізнання: абстрактно-логічний (при формуванні логіко-структурної схеми процесу стратегічного управління), монографічний та економіко-статистичний (при оцінці сучасного стану розвитку молокопереробної галузі), методи аналізу і синтезу (при формалізації та оцінці дії факторів на процес стратегічного управління), метод наукового порівняння. Результат роботи. За результатами дослідження встановлено, що в умовах загострення конкуренції та посилення ризиків економічного середовища процес менеджменту підприємств молокопереробної галузі має орієнтуватись на стратегічну перспективу. Систематизація наукових підходів до стратегічного управління дозволила визначити, що його слід трактувати у тісному зв’язку із потенціалом компанії, факторами зовнішнього і внутрішнього середовища, сукупністю функціональних цілей бізнес-суб’єкта. Аналіз сучасного стану розвитку молокопереробної галузі України показав наявність значного потенціалу виробництва поряд із існуючим дисбалансом внутрішніх тенденцій функціонування галузі. Разом з тим, досягнення значних успіхів на ринку молокопродуктів сьогодні виявляється неможливим без імплементації засад стратегічного управління у діяльність молокопереробних компаній. За дослідженнями системних переваг стратегічно орієнтованих бізнес-структур обґрунтовано етапність та основні складові процесу стратегічного управління сучасних молокопереробних підприємств. Галузь застосування результатів. Отримані результати можуть бути використані при обґрунтуванні та реалізації стратегічних засад управління підприємств молокопереробної сфери АПВ. Висновки. Наявні методичні підходи до сутності стратегічного управління сьогодні демонструють відсутність єдиної концепції до обґрунтування процесу стратегічного управління бізнес-суб’єктами. Разом з тим, систематизація наукових поглядів дозволяє виділити ключові аспекти такої концепції, на засадах яких має ґрунтуватись стратегічне управління: оригінальність та диверсифікація пропозиції на ринку; максимізація ринкової вартості бізнесу; забезпечення синергійного ефекту менеджменту; адаптивність та результативність управлінського процесу. Порівняння оперативного і стратегічного управління свідчить про значний потенціал підвищення результативності менеджменту за умов імплементації стратегічних підходів до управлінського процесу молокопереробних підприємств.