Статті в журналах: "Розвиток соціальних систем"

1

Meschan, I. V. "Соціальне обслуговування як складова соціального захисту населення: соціолого-управлінський аспект". Grani 18, № 8 (17 червня 2015): 71–76. http://dx.doi.org/10.15421/1715159.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті розглянуто соціальне обслуговування в контексті соціологічного і управлінського підходу, його еврістичного потенціалу в організації управління системою надання соціальних послуг. Система соціального захисту населення в Україні не відповідає сучасним вимогам глобалізаційних процесів і поступовій лібералізації соціальної політики, зменшенню ролі держави в сфері соціального захисту і соціального забезпечення. На зміну традиційній моделі соціального забезпечення (грошові виплати, пільги, матеріальна допомога тощо) приходить модель, заснована на системі надання соціальних послуг. У статті наведено аналіз розвитку системи соціального обслуговування з позиції соціологоуправлінського підходу, що дозволив виділити дві парадигмальні групи досліджень. До першої групи досліджень можна віднести концепції, вважаючі центральною проблемою інституціоналізації становлення зовнішньої форми соціального обслуговування як соціального інституту. До другої групи соціологічних концепцій інституціоналізації соціального обслуговування відносяться теорії суб’єктивної спрямованості, що ставлять в центр проблеми інституціоналізації соціальну дію індивідів. На основі аналізу соціологічних концепцій до розвитку системи надання соціальних послуг доведено, що соціальне обслуговування виступає як соціальний інститут (тобто як інституціоналізована форма надання соціальних послуг) і система соціальної практики і взаємодії надавачів і отримувачів соціальних послуг. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу. Виділено основні аспекти соціологоуправлінського підходу в системі соціального обслуговування: організаційноінституціональний аспект (розвиток мережі закладів соціального обслуговування); нормативнорегулятивний аспект (впровадження норм, правил і стандартів надання соціальних послуг); аспект комунікативної взаємодії суб’єктів соціального обслуговування. Визначено основні напрямки підвищення ефективності управління соціальним обслуговуванням на основі соціологоуправлінського підходу: удосконалення нормативноправової бази; затвердження соціальних стандартів; запровадження механізму соціального замовлення як форми міжсекторного соціального партнерства задля розвитку ринку соціальних послуг.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Bevz, H. "Зміна нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальних систем: нормативний простір, конфлікти та комунікація". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 41(44) (6 липня 2018): 20–30. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).130.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття є відповіддю на виклики сьогодення, породжені соціальними конфліктами та процесами конфліктного протистояння в умовах гібридної війни в Україні, а також спробою простежити динаміку переходу між індивідуальним і соціальним рівнями функціонування в ситуації соціальної напруженості, що дістав назву “зміни нормативного статусу соціального акту у зв’язку із змінами соціальної системи”. Розуміння предмета дослідження спирається на історично зафіксовані здобутки вивчення соціальних структур (Дж. П. Мердок, Т. Парсонс) і процесів системотворення (Г. Щедровицький, Я. Щепанськи), а також різних аспектів імовірності переходу напруженості з одного рівня соціального функціонування на інший. Застосований системний підхід означує ситуацію соціальної напруженості як реакцію на соціальні виклики: з одного боку – захисту власної автономності, з другого – опору опануванню нових пропозицій часу. Нестабільність соціальних систем та ймовірність переходу між її рівнями фіксуються за допомогою таких понять, як соціальна аномія та соціальні девіації, соціальні норми, соціальна ентропія, корупція – з їхнім впливом на найнижчий (індивідуальний) рівень соціального функціонування шляхом стигматизації процесів узвичаєння як адаптаційних механізмів співіснування в суспільстві. Визначальною особливістю цього процесу визнається закладена норма реакції на гіпотетичні зміни в соціальній системі, що забезпечує таким чином прогнозований напрям її розвитку, а також вибір засобів відповідно до потрібної інтенсивності збалансування соціальних процесів, спрямовування комунікації або на формування нормативного простору, або на його конфліктну руйнацію. Розроблена автором структурно-функціональна модель аналізу соціальних систем пропонується як пояснювальна щодо вищезазначених процесів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Сидорук, Ірина. "Соціальне партнерство у формуванні компетентності майбутніх соціальних працівників". New pedagogical thought 102, № 2 (4 вересня 2020): 80–83. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-102-2-80-83.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті актуалізовано доцільність упровадження підходу міжсекторної взаємодії закладу вищої освіти на рівні соціального партнерства з соціальними інститутами та установами у підготовці соціально компетентних майбутніх соціальних працівників. Розкрито роль соціального партнерства уформуванні соціальної компетентності майбутніх соціальних працівників у процесі їх фахової підготовки. Окреслено зв’язок між поняттями «взаємодія»,«партнерська взаємодія», «соціальне партнерство», «соціальна взаємодія». Соціальне партнерство розглянуто як засіб та умову забезпечення якості підготовки, конкурентоспроможності та мобільності фахівців на ринку праці, зокрема формування їх соціальної компетентності; засіб розвитку і просування технологій і знань через систему освіти; засіб розв’язання нагальних соціальних проблем, що постають перед сучасним українським суспільством. Окреслено переваги, основні напрями такого виду співпраці, визначено коло знань та вмінь, якими повинні опанувати соціально компетентні майбутні соціальні працівники у процесі фахової підготовки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Rudan, Natalia S. "Генезис та еволюційні трансформації економічної культури: соціально- філософський аналіз". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 3 (20 квітня 2018): 124–31. http://dx.doi.org/10.15421/10.15421/171848.

Повний текст джерела

Анотація:

Вивчено генезис та еволюційні трансформації економічної культури під кутом зору соціальної філософії, що дало можливість отримати системну інформацію про перетворення економічної культури, розвиток економічної культури в сучасному суспільстві. Уточнено сучасне розуміння значення економічної культури як «проекції» культури (в її широкому розумінні) на сферу соціально-економічних відносин. Досліджено модель «економічної людини» – «homo economicus», що полягає у: раціоналізмі, егоїстичному індивідуалізмі, бажанні до насолоди та прагненні уникнути страждань скрізь, де це тільки можливо. Затверджується взаємозв’язок та взаємодія економічних і соціальних процесів як необхідна складова економічної стабільності суспільства. Встановлено значення трансформації економічних систем для фактичного благополуччя сучасної людини, що полягає в його економічній поведінці. Виявлено смисловий зміст раціональної поведінки, необхідної для успішного розвитку сучасного українського суспільства. Показано значення економічної культури для успішного розвитку сучасного суспільства, що полягає у: з’єднанні економічного і соціального середовища в єдине ціле; економічній поведінці людини; втіленні духовних цінностей та інтересів у матерію дій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Попович, В. М., та В. М. Демяненко. "Корупційний досвід, чинники і механізми протидії корупції в соціальній сфері (на прикладі Запорізької області)". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 29 (6 липня 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.962.

Повний текст джерела

Анотація:

У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу. Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг. У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

ДУБІНІНА, Яна. "СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА СКЛАДОВА СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ". Humanitas, № 1 (6 травня 2022): 29–35. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.1.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто соціально-педагогічну складову соціальної роботи як пріоритетний вектор соціальної політики суспільства, як методологічну основу міжорганізаційної координації узгодженої діяльності всіх суб’єктів соціальної роботи з надання допомоги індивіду (групі) у соціальному просторі. Метою статті є аналіз розвитку сучасної соціальної роботи через її соціально-педагогічну складову, з’ясування сутності соціально-педагогічного підходу до системи соціального захисту населення. Розкрита соціально-педагогічна (функціональна) спрямованість соціальної роботи, яка дозволяє працювати з представниками соціально стабільних і проблемних соціальних груп, та реалізовувати освітньо-виховну й соціальну політику держави. Особлива увага звернена на те, що соціально-педагогічна модель соціальної роботи координується на наданні допомоги через інтегрований виховний вплив на процес соціалізації особистості або соціальної групи та реалізується соціальними ресурсами. Її можна визначити як модель практики соціальної роботи, яка орієнтована на допомогу індивіду або соціальній групі, що потрапили у складну життєву ситуацію, через систему соціальних інститутів. У публікації висвітлена спрямованість соціально-педагогічної складової сучасної соціальної роботи на підвищення якості життя населення та створення умов для повноцінного соціального функціонування та розвитку членів суспільства. Автор акцентує, що використання соціально-педагогічних технологій сприяє, з одного боку, професійному розвитку надавачів послуг – фахових соціальних працівників, з іншого – озброює їх новими інструментами впливу на клієнтів. Обґрунтована актуальна потреба в оновленні та осучасненні соціально-педагогічної роботи відповідно до трансформаційних процесів в українському соціумі, на засадах клієнтоцентризму, природовідповідності та духовності. Доведена перспективність вирішення актуальних соціальних проблем суспільства засобами соціально-педагогічної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Соколовський, С. "Розвиток державної служби в контексті самоорганізації соціальних систем". Актуальні проблеми державного управління, Вип. 2 (2007): 201–9.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Афонін, Едуард, та Андрій Мартинов. "ТРАДИЦІЯ ЯК ФАКТОР ІНТЕГРАЦІЇ ТА КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ ПОСТМОДЕРНУ: АРХЕТИПНИЙ ПІДХІД". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 27–41. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-27-41.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядається феномен соціально-історичної традиції як чин- ник соціальної інтеграції та консолідації українського суспільства. Тради- ція визначається як процес відтворення через соціальні інститути досвіду поколінь та адаптація цього досвіду до вимог сучасності. Стверджується, що адаптація традиції до постмодерної сучасності є складним соціально-іс- торичним і соціально-психологічним процесом, у контексті якого відбува- ється зміна світоглядної парадигми та виникає новий — раціональний тип мислення, що впливає на соціальні практики і соціальну поведінку. Налаш- товуючи нащадки на інноваційну діяльність постмодерн розмиває великі нарративи традицій і заперечує соціальний досвід попередніх поколінь. Під впливом інновації суспільна система фрагментується і невпинно тяжіє до стану аномії. За цих обставин традиція, її суб’єкти і носії стають конструк- тивним фактором соціальної консолідації, що відбувається в контексті ви- рішення актуальних питань інноваційного розвитку. Традиція і традиційна діяльність виступають своєрідними ціннісно-смисловими формами у ви- гляді нових міфів і міфотворчості, які протистоять втраті національної іден- тичності і суспільної цілісності. Теоретичне підґрунтя такої діяльності, на думку авторів, представив французький соціолог Ж. Дюран, який запропо- нував концепцію імажинера як механізму конструювання соціальної реаль- ності. Цей механізм, за думкою Ж. Дюрана, є одночасно уявою, уявленим та уявленням, а реальність — втіленням вільної гри уяви, на яку впливають міфи та архетипи. Імажинер існує у двох режимах: денному (діурн) та ніч- ному (ноктюрн). Перший функціонує в дуальній формі, якій властиві іє- рархічність і патріархальність, втілені у героїчному міфі. Натомість другий виявляється як цілісний містичний міф або смерть як інша реальність. На думку авторів, імажинер як втілення колективного несвідомого, пов’язаний з такими архетипними властивостями суспільної системи як екстерналь- ність / інтернальність (зовнішній / внутрішній локус-контроль), екстравер- сія / інтроверсія (соціальна / соцієтальна ідентичність), екзекутивність / інтенціональність (жіночі / чоловічі соціальні ролі). Відповідно минула суспільно-історична доба модерну пов’язана з функціонуванням режиму ді- урну, архетипами і міфотворчістю, які тісно пов’язані з реалізацією зовніш- нього соціального контролю, патріархальності (соціальної ідентичності) та зростанням у суспільній системі кількості жіночих соціальних ролей. Постмодерна сучасність актуалізує режим ноктюрну, за умов якого в системі по- силюється самоконтроль, розмивається ієрархічність та зростає кількість чоловічих соціальних ролей.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Vlasova, Katerуna. "СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ АПК У СУЧАСНИЙ ПЕРІОД". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 3(15), № 3(15) (2018): 83–89. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-3(15)-83-89.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті через синтез таких понять, як корпоративна соціальна відповідальність, стратегічний розвиток підприємств АПК, соціальні заходи визначено сутність поняття «соціально-економічний проект», який запропоновано розглядати як науково обґрунтовану модель вирішення соціальної проблеми, з отриманням доданої вартості. Також з’ясовано, що синхронність зрушень соціального розвитку може бути досягнута на основі науково обґрунтованих і виважених соціально-економічних програм з підтримки розвитку корпоративної культури, соціальних проектів, адаптованих до реалій євроінтеграційних процесів української економіки, а також опрацювання відповідної системи збалансованих показників стратегічного розвитку підприємств АПК.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Блискун, Олена, Наталія Завацька, Олександр Савчук, Олена Броведер та Олена Шелест. "Соціально-психологічні основи процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)Т2 (2021): 394–403. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-394-403.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито концептуальні соціально-психологічні основи дослідження процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму; визначено процесуальну і змістовну складові процесу реінтеграції військовослужбовців та виокремлено його компоненти (стратегічно-цільовий, змістовний, організаційно-діяльнісний, оціночно-прогностичний); на основі системи принципів системно-інтегративного та генетико-моделюючого підходів виявлено соціально-психологічну специфіку процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, повʼязану з особливостями мотиваційних та когнітивних психічних станів; соціальними механізмами інтеріоризації і трансформації цінностей; соціальним самопочуттям (когнітивно-оцінною, мотиваційно-ціннісною, емоційно-поведінковою складовими) та субʼєктивним соціальним благополуччям (соціальною помітністю, соціальною дистантністю, емоційним прийняттям, соціальним схваленням, соціальними переконаннями); параметрами ідентичності (за когнітивним, емотивним, конативно-діяльнісним, ціннісно-орієнтаційним компонентами) та соціально-психологічної зрілості (за особистісним, рефлексивним, функціональним компонентами); визначено інтеграційні показники результативності процесу реінтеграції військовослужбовців за параметрами її соціально-психологічної спроможності/неспроможності; виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму, яка включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти; виявлено особливості соціального простору і соціальних комунікацій в аспекті проблеми реінтеграції військовослужбовців, артикульовані його дискурсивними вимірами; розкрито змістовно-процесуальні засади побудови і реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму з використанням методичної, ресурсної та організаційної її складових, основу якої складали інтегративно-інваріантні психотехнології розвитку соціально-психологічної спроможності військовослужбовців та підвищення її соціального потенціалу; визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції військовослужбовців в умовах трансформаційного соціуму. Ключові слова: військовослужбовці, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Радкевич, Олександр. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ І НАВЧАННЯ В КРАЇНАХ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ". Науковий вісник Інституту професійно-технічної освіти НАПН України. Професійна педагогіка, № 15 (14 травня 2018): 162–68. http://dx.doi.org/10.32835/2223-5752.2018.15.162-168.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкриваються питання правового забезпечення розвитку професійної освіти і навчання в країнах Західної Європи. Приділено увагу основним законодавчим актам, що регулюють розвиток загальної та професійної освіти в Австрії, Люксембурзі, Німеччині, Франції. Схарактеризовано додаткові джерела права в частині функціонування професійної освіти і навчання.Розкрито особливості вертикального та горизонтального управління закладами професійної освіти і навчання із залученням представників різних громадських організацій, земель, кантонів тощо. Зосереджено увагу на взаємодії соціальних партнерів у частині консультування Уряду країн щодо цілей розвитку професійної освіти і навчання та планування ресурсів для цього.Приділено увагу питанню підготовки кваліфікованих працівників (учнів, студентів) в системі двоступеневого учнівства та розвитку системи безперервного професійного навчання. Розглянуто питання професійного навчання дорослого населення для здобуття ними професійних кваліфікацій.Представлено інформацію про професійну спрямованість навчання учнів, починаючи з початкової школи. Розкрито особливості об’єднання навчальних закладів у регіональні центри професійного навчання. Акцентовано увагу на питаннях створення для промисловості нових мульти-кваліфікацій, що сприятиме збільшенню інвестицій у розвиток професійної освіти і навчання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Дерев’янко, А. І. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗУМІННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 2 (40) (4 лютого 2021): 176–81. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-176-181.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена розкриттю особливості формування ідеологічного підходу до розуміння соціальної безпеки. Розкрито деякі проблеми соціальної безпеки людини, суспільства і держави. Розглянуто філософські підходи до розуміння поняття «Соціальна безпека». Висвітлено розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі про соціальну безпеку в державі. Автором визначено, що безпека — це вельми складне соціально-політичне явище, яке лише на перший погляд видається зрозумілим усім, але трактується воно в практичному, повсякденному житті кожною людиною по-різному. Це спонукає звернутися до історії зародження філософських думок із проблем безпеки. Перший — це етап античності, коли ще стародавній філософ Платон розглядав суспільство (державу) і людину як дві симетричні та взаємодоповнюючі системи. Цікаві погляди щодо подальшого розвитку системи безпеки почали виникати у дослідників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Кінець ХХ століття привернув думки вчених до розв’язання проблеми загрози особистості шляхом нівелювання економічної нерівності та впливу на ринкову стихію. У розроблених теоріях немало вчених пропонують забезпечувати максимальну справедливість у розподілі благ, встановлення державного контролю за зловживаннями свободами ринку. Поступово формувалося й усвідомлення того, що час вимагає нових підходів до аналізу соціальних процесів і явищ у сфері безпеки. Також, доцільно зауважено, що розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі привів до об’єктивного висновку, в якому одним з головних джерел загрози безпеці держави є соціальні суперечності, що виникають усередині певної соціальної системи, але не всі протиріччя, а лише ті, що приводять до соціального конфлікту. На нашу думку, дослідження поняття «соціальна безпека» як багатопланового явища має проводитися на рівні «загального», «особливого» й «одиничного». Визначено, що у сучасній методології, поширеній на Заході, міцно утвердилася концепція багатофакторного підходу, який включає аналіз впливу на соціальний суб’єкт, явище, процес сукупності факторів економічного, аполітичного, культурно-морального характеру. Ключові слова: соціальна безпека, суспільство, держава, соціальна захищеність.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

РОМАНИШИН, Юлія. "ІНФОРМАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОГО ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩОЇ ШКОЛИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 52–64. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-52-64.

Повний текст джерела

Анотація:

Дослідження присвячене аналізу сучасного стану розвитку й популяризації інформаційно-комунікаційних технологій та інтерактивних засобів навчальної комунікації з метою організації спільної роботи в різних сферах суспільства. Особливу увагу приділено сфері освітніх послуг закладу вищої освіти в контексті стрімкого поширення соціального програмного забезпечення. Воно уможливило об’єднання людей у спеціалізовані групи зі спільними інтересами, які можуть бути не знайомими в реальному житті та не мати попереднього досвіду комунікації. Розкрита сутність новітніх систем соціального програмного забезпечення, що полягає в розбудові та підтримці соціальної мережевої взаємодії й побудові віртуальних спільнот з високим рівнем самоорганізації. Основним результатом дослідження стало обґрунтування ролі та функцій соціального програмного забезпечення в контексті: взаємодії між індивідумами та групами в питаннях веб-публікацій і мережевого спілкування як виду комп’ютер-опосередкованої комунікації; соціального зворотнього зв’язку базованого на мережевій етиці та ефекті віртуальної присутності; формування та розбудови соціальних мереж. Розглянуто важливий елемент соціального програмного забезпечення – блоги. На сьогодні блогосфера є одним із найбільш яскравих феноменів вебу щодо швидкості зростання кількості блогів, збільшення щільності лінків та стрімкого зростання обсягу доступного контенту. Поява та розвиток новітніх соціальних феноменів, таких, як, наприклад, Фейсбук, Quorra, дало новий імпульс для подальшого розвитку блогосфери, її видозміни та адаптації до новітніх потреб користувачів в освітній сфері. Новітнім інструментом, який можна використовувати в процесі навчання у ЗВО, є wiki. Їхньою перевагою є швидка доступність результатів роботи в режимі онлайн, що дозволяє позиціонувати wiki-систему як платформу для спільної роботи на рівні студентів, навчальних груп, університетів тощо та використовувати її як засіб планування освітнього процесу у вищій школі. Ключові слова: веб, соціальне програмне забезпечення, блоги, wiki, мережева активність, освітні послуги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Підлипна, Р. П. "ЗАГОСТРЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ В УКРАЇНІ У СВІТЛІ КАРАНТИННИХ ОБМЕЖЕНЬ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 59 (18 червня 2020): 12–19. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2020-59-02.

Повний текст джерела

Анотація:

Ключовими проблемами, що суттєво обмежують зростання конкурентоспроможності систе-ми соціального захисту в Україні, є прогалини в державному регулюванні та недосконалості інфраструктури соціальної сфери, що визначає об’єктивну потребу в посиленні соціальних функцій держави. Статтю присвя-чено дослідженню впливу карантинних обмежень, викликаних пандемією Covid-19, на розвиток кризи соціаль-ного розвитку в Україні та виявленню можливих шляхів її подолання. Зазначено, що в період кризи спричинені карантинними обмеженнями негативного впливу зазнали такі елементи соціального розвитку, як система медичного обслуговування населення, надання освітніх послуг, громадський транспорт, рекреаційні установи. Вирішення завдань державної політики соціального захисту запропоновано визначати не лише економічними ресурсами, які може направляти держава на їх здійснення, але і розглядати як найважливіший чинник еконо-мічного зростання у посткризовий період відновлення соціально-економічного зростання, оскільки саме завдяки цілеспрямованій соціальній політиці з’являються умови для зростання і реалізації інноваційного потенціалу трудових ресурсів суспільства. Було встановлено, що перерозподіл видатків Державного бюджету України дозволив направити додаткові кошти на соціальний захист в умовах пандемії, а саме придбання медичних пос-луг, додаткові виплати працівникам, безпосередньо зайнятим у ліквідації Covid-19, або забезпечити засоби до існування, надання фінансової допомоги людям похилого віку та безробітним, субсидування Пенсійного фонду України. Були визначені категорії громадян, які залишились поза увагою програм соціального захисту: наймані працівники через приховане безробіття, приватні підприємці, мігранти, самозайняті особи, молодь, яка впер-ше вийшла на ринок праці. Пропонується на державному рівні врегулювати гнучкі формати зайнятості, за-безпечити їм повноцінні трудові та соціальні гарантії. Визначено основні соціальні проблеми дистанційного навчання та відповідні ризики соціальної нерівності для розвитку людського капіталу. Подальші дослідження доцільно присвятити дослідженню соціальних аспектів впливу карантинних обмежень на пенсійне забезпечен-ня та доступ до медичних послуг, що дозволить виявити можливі інституційні інструменти удосконалення соціальної політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Meschan, I. V. "Соціальне партнерство в наданні соціальних послуг населенню: світовий досвід і перспективи для України". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 2(142) (25 квітня 2017): 43. http://dx.doi.org/10.15421/171723.

Повний текст джерела

Анотація:

Соціальне партнерство розглядається як безперервний процес взаємовигідної співпраці, що постійно розвивається між державою, бізнесом і некомерційними організаціями; набуває особливого значення в соціальній сфері, в системі соціального захисту і соціального обслуговування населення. Досліджена сучасна система закладів соціального обслуговування в Україні передбачає функціонування як державних, так і недержавних комерційних і некомерційних соціальних служб і організацій соціального обслуговування, що свідчить про багатосуб’єктність в управлінні системою таких закладів. Проаналізовано надання соціальних послуг у розвинутих соціальних державах з різними моделями соціальної політики, що свідчить про розвиток соціального партнерства як формування конструктивної взаємодії трьох секторів суспільства на рівні окремих територій, громад. Доведено, що в світовій практиці існують два основні способи підтримки державою сфери виробництва соціально значущих послуг: фінансування (субсидування) і непряма підтримка. Визначено, що в умовах децентралізації влади і створення об’єднаних територіальних громад в Україні, соціальне партнерство в наданні соціальних послуг набуває особливого значення, що передбачає формування нової стратегії соціальної політики (в сторону її поступової лібералізації) і зменшення ролі держави в соціальному забезпеченні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Михайловська, О. В. "Наукові підходи до розуміння сутності поняття «взаємодія» в системі «влада-громадськість»". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: право, публічне управління та адміністрування, № 2 (5 січня 2022): 71–75. http://dx.doi.org/10.54929/pmtl-issue2-2021-13.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті узагальнено підходи науковців до розуміння сутності поняття «взаємодія» в системі публічного управління. Встановлено, що у наукових джерелах термін «взаємодія» часто використовують для опису взаємодії, що виникає в процесі спільної діяльності між співробітниками, службами, органами. З’ясовано, що погляди науковців щодо трактування дефініції «взаємодія» не суперечать один одному. Виокремлено спільні для багатьох визначень ознаки взаємодії: спільна діяльність; наявність декількох елементів; погодженість змісту завдань, що виконуються суб’єктами взаємодії. Наголошено, що взаємодія може відбуватись не внаслідок заздалегідь скоординованої діяльності чи регламентації в нормативному акті, а в результаті прояву ініціативи одного з суб’єктів взаємодії. Підкреслено, що мета різних елементів взаємодії може мати розбіжності, які характеризується складністю соціальних систем. Зазначено, що управлінська система – це єдине ціле, що існує і розвивається завдяки взаємодії його компонентів. За такого підходу взаємодію у широкому розумінні визначають як взаємозв’язок керуючої системи (суб’єкт управління) і тієї системи, якою керують (об’єкт управління). Доведено, що взаємодія у більшості випадків розглядається з точки зору процесного підходу. З’ясовано, що взаємодія є необхідною умовою підвищення ефективності та результативності системи публічного управління. Констатовано, що розвиток громадянського суспільства пов’язаний з координацією структурних елементів в системі публічного управління. Водночас завдання, які стоять перед органами публічної влади, не можуть бути реалізовані без використання сумісної діяльності з інститутами громадянського суспільства. Запропоновано авторське трактування таких понять як «взаємодія» та «публічно-партнерська взаємодія».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Даниляк, О. "Розвиток парламентських систем в умовах соціальних трансформацій та кризових явищ глобалізації". Вісник Національної академії державного управління при Президентові України, № 2 (2011): 181–87.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Derzhko, I. Z. "Соціальний діалог та соціальний конфлікт як актуальні чинники суспільних трансформацій". Grani 18, № 2 (12 січня 2015): 11–15. http://dx.doi.org/10.15421/1715031.

Повний текст джерела

Анотація:

Кризовий стан суспільства можна виміряти цілою системою взаємозв’язаних показників - економічних, технологічних, політичних, культурологічних, національно-етнічних, демографічних та ін. Однак не буде перебільшенням стверджувати, що всі вони своєрідно фокусуються у соціальні сфери життя людей, зумовлюють інтегральну кризу життя людини у час суспільних трансформацій. Не існує універсальної моделі соціального діалогу, він є засобом підвищення продуктивності праці та конкурентоздатності. Соціальний діалог - не лише форма управління кризою, іноді уряди звертаються до соціальних партнерів лише у випадку економічної кризи, шукаючи їх підтримки у вжитті непопулярних заходів. Такий підхід докорінно помилковий, оскільки діалог повинен ґрунтуватися на взаємній довірі та впевненості, що досягаються роками співробітництва. Тобто соціальний діалог повинен використовуватися не лише за несприятливих, але й за сприятливих соціально-економічних обставин. Протистояння, опозиція, конкуренція, конфлікт, альтернативність, інакомислення є не тільки неминучими характеристиками складного світу життя людей, а й необхідними факторами, що відвертають застій, стагнацію суспільства, умови його постійного оновлення і розвитку. З’ясування природи і суті соціального конфлікту, як специфічного прояву суперечності суспільних відносин вимагає врахування цілої низки взаємопов’язаних факторів. Насамперед слід взяти до уваги ту обставину, що сучасне суспільство самим ходом змін, що відбуваються у науковому мисленні, соціальній структурі суспільства, втягується в якісно новий стан, адаптація до якого супроводжується суспільними трансформаціями. От чому названа проблема вимагає аналізу умов її появи, розробки методів і засобів попередження і прогнозування відхилень від соціальних норм. Соціальний процес включає способи взаємодії держави і суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина. Соціальний діалог є одним із способів взаємодії держави і суспільства, його інтереси представляють, у тому числі, професійні спілки та організації. Під соціальним діалогом слід розуміти процес, що включає всі типи переговорів, консультацій та обміну інформацією, спрямований на успішне вирішення питань соціально-економічної політики. Вся історія становлення суспільно-політичної, етичної думки є спробою знайти оптимальні шляхи розвитку суспільства, тобто звільнитися від неприємних порушень, які нерідко є небезпекою для життя і благополуччя людей, відхиленнями від загальноприйнятих цінностей і стандартів. Вся соціальна історія людства уособлює безупинний процес самовиховання і самоорганізації індивіда і суспільства, розвитку і зміни різних типів і форм регулювання взаємин, їх упорядкування, дисциплінованості та нормування. Суспільство за допомогою соціальних чинників регулює норми, створює інститути соціального контролю за поводженням людей з метою гарантування суспільного порядку і спокою; вони включають величезну кількість методів і засобів впливу: звички, моральні принципи, традиції, звичаї, загальноприйняті правила, розпорядження, норми та моменти примусу. Узагальнюючим же поняттям є соціальна норма, як один з важливих засобів орієнтації індивіда чи соціальної групи в досить складних особистісних, групових, соціальних зв’язках і відносинах у період суспільних трансформацій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

Nechitaylo, I. S. "Роль освіти у встановленні самоорганізаційного соціального порядку". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 11 (8 листопада 2017): 36–41. http://dx.doi.org/10.15421/1717145.

Повний текст джерела

Анотація:

Осмислено соцієтальні зміни, що відбуваються в сучасному українському соціумі, та ролі освіти як їх каталізатора. Такі зміни розглядаються як процеси творення та перетворення соціального порядку. Соціальний порядок сучасного високодинамічного суспільства охарактеризовано як порядок самоорганізації. Зазначено, що здатність до самоорганізації є необхідною умовою життєздатності високодинамічних систем. Встановлено, що всі сучасні суспільства відрізняються одне від одного ступенем самоорганізованості соціального порядку, який є тим вищим, чим більшою є міра причетності дорослих дієздатних членів суспільства до вироблення та прийняття рішень, обов’язкових для виконання всіма членами суспільства. Наголошено, що розвиток України, як одного з сучасних суспільств, висуває на перший план проблему встановлення самоорганізаційного соціального порядку, що, на думку авторки, приведе до справжньої (не декларативної) демократії. Оцінюється роль освіти в процесі встановлення такого порядку. При цьому освіту розглянуто як особливу, соціалізаційну, соціальну практику, що передбачає створення специфічних комунікацій і взаємодій, способів узгодження й оформлення соціальних смислів і дій, у межах яких формуються певні габітуси, яких потребує порядок самоорганізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Kolyada, I. G. "Особливості трансформації освіти в епоху глобалізації". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 8 (1 листопада 2017): 37–42. http://dx.doi.org/10.15421/1717111.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються проблеми трансформації освіти в умовах глобалізації. Автор акцентує увагу на тому, що глобалізація, як об’єктивний процес зрощення національних економік, культур, соціальних систем, відбувається на фоні інтенсивного розвитку інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошено на тому, що розглядати процеси трансформації освіти неможливо поза даним контекстом. В ході дослідження з’ясовано, що основними причинами трансформації освіти виступають цивілізаційні зміни, соціально-економічні процеси у глобалізованого суспільства, стрімкий розвиток інформаційних технологій, наслідком чого є формування відкритого освітнього простору. Охарактеризовано основні напрямки освітньої трансформації з огляду на ефекти та ризики, що їх супроводжують. Встановлено, що на сучасному етапі глобалізації основними тенденціями змін виступають процеси диверсифікації, соціалізації та демократизації освіти. Описуючи особливості змін, авторкою наголошено, що глобалізаційні процеси знаходять відображення як у змісті освітнього процесу, так і у формах його організації. Відбувається формування глобальної освітньої моделі, яка сама може виступати критерієм глобалізації.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Perevozova, I. V., та I. R. Popadynets. "СОЦІАЛЬНА РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Actual problems of regional economy development 2, № 12 (26 квітня 2016): 60–68. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.12.60-68.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда. Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали. Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень. В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%. Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики. Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Bubliy , M., та L. Drobiazko . "ТРАНСФОРМАЦІЯ ПЛАНУВАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА ЙОГО РОЛІ В ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ". Theory and Practice of Public Administration 4, № 71 (17 грудня 2020): 89–96. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.11.

Повний текст джерела

Анотація:

Досліджено трансформацію планування від директивного до стратегічного та його роль у державному управлінні соціально-економічним розвитком. З’ясовано, що саме система стратегічного планування і державне управління на її основі являють собою найбільш сучасну модель управління, яка є основною сполучною ланкою, необхідною передумовою до подальшої модернізації діяльності органів влади і напрямом подальшої оптимізації процесів. Стратегічне управління в найбільш комплексному вигляді реалізує ту ж логіку системного походу, на яку спирається розвиток державного управління в рамках сучасних форм NPM, “ефективного управління” і “держави розвитку”. Доведено, що розвиток соціально-економічних систем у сучасних умовах вимагає застосування нових технологій управління і прийняття рішень, що забезпечують більш широке врахування суспільних вимог, необхідності вирішення проблем не тільки економіки, а й соціальної сфери. Методологічно обґрунтовано обов’язковість використання системи стратегічного планування в діяльності органів управління соціально-економічним розвитком.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

ПОНОМАРЕНКО, Л. І. "ПРОФЕСІЙНІ ЦІННОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З ПОЗИЦІЙ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПІДХОДУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 3 (17 листопада 2021): 92–97. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.3.1.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі вивчення професійних цінностей соціальної роботи з позицій соціокультурного підходу. Актуальність дослідження визначається необхідністю переосмислення професійних цінностей соціальної роботи та її модернізації відповідно до соціокультурних умов, що змінюються. У дослідженні розглянуто досвід професійних інститутів соціальної роботи: Британської асоціації соціальних працівників і Національної асоціа- ції соціальних працівників США, які стверджують, що соціальна робота будується на засадах певної сукупності цінностей, й що компетентні соціальні працівники повинні бути спроможними діяти відповідно до цих ціннос- тей. З’ясовано, що процес становлення соціальної роботи в Україні буде поглиблюватися під впливом суспільних запитів епохи і власного розвитку, а також що на цей момент її розуміння відійшло від традиційної благодійності або ж державної системи закладів соціального забезпечення. Виділено групи цінностей соціальної роботи в соціо- культурному контексті: цінності альтруїстичного характеру, які відображають специфіку професійної діяльності соціального працівника – допомога іншому, який потребує твоєї підтримки, допомога слабозахищеній людині; цінності етичної відповідальності перед професією – соціальний працівник захищає гідність і цілісність професії, дотримується і примножує етичні принципи, норми, знання і місію соціальної роботи, яка, як й інша галузь знань, перебуває в процесі постійного розвитку і збагачення тощо; цінності, пов’язані з потребами самореалізації, само- ствердження і самовдосконалення особистості соціального працівника і досягнення професіоналізму діяльності. Визначено, що система соціокультурних цінностей соціальних працівників може бути представлена цінностями різних рівнів: смисложиттєві, універсальні, партикулярні, колективістські і професійні цінності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Насібова, O., Д. Ляшко, Р. Чемчикаленко, O. Шелест та K. Дяченко. "ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 182–90. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251430.

Повний текст джерела

Анотація:

Анотація. У статті розглянуто регулювання державних фінансів, які впливають на розвиток країни та орієнтоване на підтримку населення країни. Наголошено, що для реалізації соціальної функції держави метою доходів та видатків державного бюджету є створення та побудова державних коштів, що забезпечують основні параметри життя особистості та суспільства. Визначено, що соціальна мета трансфертів з державного бюджету до місцевих бюджеті полягає у забезпеченні цілісності національного суспільства, соціальній гармонії та стабільності у суспільстві шляхом розподілу державних фінансових потоків та суспільних благ між регіонами країни задля сприяння сталого соціально-економічного та культурного розвитку окремих регіонів та країн загалом. Акцентується увага на основних особливостях фінансового забезпечення державних соціальних програм: фінансова підтримка реалізується відповідно до прийнятих нормативних актів, що свідчить про те, що процеси створення та спрямування фінансових ресурсів для реалізації державних соціальних програм контролюються державними органами та громадянським суспільством — це кошти суб’єктів господарювання, домогосподарств, іноземних держав (прямо чи опосередковано), кошти міжнародних організацій та фондів, кошти державного та місцевих бюджетів. Фінансова підтримка соціальних програм — це виділення певної суми коштів на виконання завдань, пов’язаних із цим процесом, визначених у соціальній та фіскальній політиці держави. Окреслено, що фінансова підтримка є одним із факторів, що впливають на якість життя шляхом розвитку конкретного соціального об’єкта. Узагальнено, що функціональна сукупність окремих елементів і процесів соціальної реальності створює систему суспільного відтворення. В окремому господарстві відтворення відбувається у формі безперервного циклу адекватного доходу чи капіталу для забезпечення життя та господарської діяльності окремої особи. Водночас, певні параметри відтворення не тільки реалізуються безпосередніми учасниками процесу, але й навмисно встановлюються та коригуються ними. Визначено, що основним джерелом фінансових ресурсів у сфері соціального захисту населення є ВВП у процесі розподілу та перерозподілу, які можна поділити на три основні групи: централізовані державні фонди; державні децентралізовані фонди; приватні соціальні фонди. Ключові слова: держава, регулювання, податки, фінанси, підтримка, розвиток, населення, реформування. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 1; бібл.: 10.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Bobrovska, O. Y. "Інформаційно-аналітичні засади побудови оновлених систем управління розвитком територіальних громад". Public administration aspects 5, № 7 (3 листопада 2017): 15–26. http://dx.doi.org/10.15421/15201719.

Повний текст джерела

Анотація:

Запропонований методологічний підхід до оцінювання процесів розвитку і системи управління ними являє собою інновацію, яка охоплює всі системи господарювання територіальних громад: соціальну, екологічну і економічну – як системної цілісності, і пропонує методологію збалансованого оцінювання системи показників процесів їх розвитку, організації і забезпечення їх плину з боку органів управління. Розглянуті теоретико-методологічні засади формування інформаційно-аналітичної бази оновлення системи управління розвитком територіальних громад шляхом розгляду умов формування належного управління розвитком у т.ч. відсутність суперечностей між цілями розвитку громад, цілями формування процесів розвитку, між методами досягнення цілей і розподілом результатів, між рівнем упорядкованості, збалансованості і симетричності функціонування процесів розвитку в усіх системах територіальних громад, параметрами, змістом і процесною цілеспрямованістю управлінської діяльності всіх об’єкто-суб’єктах управління. Системи управління територіальними громадами розглянуті в сутнісно-змістовному, організаційно-технологічному, соціально-економічному і правовому аспектах. Запропонована система показників і критеріїв оцінювання стану процесів розвитку систем і їх сукупного розвитку як цілісності територіальної громади. Доведена необхідність одночасного оцінювання результативності дії систем управління. Запропонована методологія комплексного оцінювання рівня розвитку процесів і впливу на нього систем управління. Сформовані алгоритм і моделі побудови інформаційно-аналітичної бази управління розвитком. Результати оцінювання призначаються для їх використання при розробці стратегій і планів розвитку територіальних громад і при розробці заходів щодо формування нових систем управління розвитком. Ознайомлення з результатами дослідження сприятиме формуванню інноваційних компетенцій органів місцевої влади, окремих державних службовців і практиків.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Kovtun, T. А., та D. K. Kovtun. "ЕКОЛОГІСТИЧНИЙ ПРОДУКТ ЯК РЕЗУЛЬТАТ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Transport development, № 3(10) (18 листопада 2021): 19–29. http://dx.doi.org/10.33082/td.2021.3-10.02.

Повний текст джерела

Анотація:

Вступ. Сталий розвиток є сучасною концепцію розвитку людства, що позво- ляє досягти гармонії в тріаді – економіка, екологія, суспільство. Досягти цілей сталого розвитку можливо лише завдяки проникненню екологічної парадигми у всі сфери життя людини, іншими словами, за умови загальної екологізації еко- номіки та суспільства. Логістика як область господарчої діяльності вносить свій негативний внесок у стан навколишнього середовища. Врахування екологіч- ного аспекту в логістиці призвело до виникнення таких понятть, як: екологісти- ка, екологістична система, екологістична послуга та екологістичний продукт. Мета статті полягає в обґрунтуванні доцільності впровадження поняття «екологістичний продукт» та дослідженні його особливостей. Результати. У статті проаналізовано характеристики логістичної та екологістичної послу- ги; визначено властивості та структура екологістичного продукту; досліджено сутність екологічної цінності екологістичного продукту. Висновки. Зміна світо- глядної парадигми людства та її зміщення концепції сталого розвитку, яка базу- ється на конвергенції економічних, соціальних та екологічних цінностей, призвела до потреби екологізації багатьох видів господарчої діяльності людини, в тому числі логістики. Екологістика як еволюційний розвиток логістики, шо направ- лений на зменшення екодеструктивного впливу на довкілля, характеризується створенням екологістичних систем та наданням екологістичних послуг. Еколо- гістичну послугу доцільно розглядати як елемент екологістичного продукту, до складу якого також входять товар, вантаж та логістична послуга. Екологіс- тичний продукт має певну цінність для споживача. Особливістю екологістич- ного продукту є високий рівень екологічної складової цінності, яка формується протягом усього логістичного ланцюга та ланцюга створення цінності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Kalibovets, S. M. "Музей як феномен соціальної пам’яті". Literature and Culture of Polissya 99, № 13i (29 травня 2020): 153–65. http://dx.doi.org/10.31654/2520-6966-2020-13i-99-153-165.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізується процес становлення музею як інституту соціальної пам’яті, що має динамічну структуру, здатного виконувати соціальніфункції, які обумовлені суспільними потребами на сучасному етапі розвитку. Зазначено, що музей є соціальним інститутом, який виконує певні соціокультурні функції, а вивчення взаємозв’язку музею і соціальної пам’яті – актуальна наукова проблема, яка недостатньо досліджена на даний час. Музей як соціальний інститут організовує і координує діяльність людей по відношенню до минулого, передачі знань про нього, без чого ця діяльність набула би розрізненого, непослідовного характеру. Музей інституціоналізує нормативні моделі, зразки поведінки, які визначають, що в даному суспільстві вважається законним чи очікуваним у відношенні історичного минулого і попередників, формує ставлення до світу символічних об’єктів, які відносяться до минулого. Музей забезпечує символічну присутність минулого в теперішньому, демонструючи реальні цінності різних епох і народів. До того ж музей як соціальний інститут може внести суттєвий вклад у проблему екології, культури через трансляцію цінностей. Музейявляє собою цілісну, штучну, цілеспрямовану систему, зародження якої зумовлено суспільними потребами і відповідними соціальними діями, що має на меті збереження соціальної пам’яті. В ході історичного розвитку музей як система набув сталий склад компонентів, виробив структуру їхвзаємодій і функції, конструювався в соціальний інститут, одержав статус науково-дослідного і культурно-освітнього закладу, адаптувався до впливів економічних, політичних, соціальних, духовно-ідеологічних факторів, став об’єктом держаної політики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Спірін, Олег Михайлович, Світлана Миколаївна Іванова, Лілія Анатоліївна Лупаренко, Анна Федорівна Дудко, Василь Петрович Олексюк та Тетяна Леонідівна Новицька. "ЕКСПЕРИМЕНТ З РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ НАУКОВЦІВ І ВИКЛАДАЧІВ НА ОСНОВІ ВІДКРИТИХ ЕЛЕКТРОННИХ СИСТЕМ". Information Technologies and Learning Tools 80, № 6 (22 грудня 2020): 281–308. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v80i6.4201.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена організації, основним етапам та аналізу результатів педагогічного експерименту з верифікації моделі розвитку інформаційно-дослідницької компетентності наукових і науково-педагогічних працівників та перевірки ефективності відповідної методики. В основу такої моделі покладено відкриті електронні науково-освітні системи (ВЕНОС), призначені для ефективної організації та підтримки наукових досліджень у галузі освіти, педагогіки, соціальних і поведінкових наук. На основі аналізу вітчизняних та зарубіжних досліджень, власного досвіду авторів уточнено поняття ВЕНОС. Обґрунтовано, що до його структури доцільно додати наукові електронні бібліотеки, електронні відкриті журнальні системи (ЕВЖС), наукометричні бази даних, електронні соціальні мережі, системи оцінювання якості педагогічних тестів, системи цифрової ідентифікації вчених та їх наукових публікацій, програмні засоби перевірки унікальності текстів. Нині ці засоби є затребуваними та широко застосовуються для організації наукової та навчальної діяльності в закладах освіти та наукових установах усього світу. Експеримент з перевірки ефективності методики використання ВЕНОС для розвитку інформаційно-дослідницької компетентності дослідників у їх професійній діяльності проводився в наукових установах НАПН України (констатувальний етап) та в науково-дослідних підрозділах трьох ЗВО України (формувальний етап) упродовж 3 років. На констатувальному етапі було визначено засоби ІКТ, які доцільно використовувати для оприлюднення та розповсюдження результатів досліджень, а також вивчено ставлення науковців до їх використання. На формувальному етапі підтверджена основна гіпотеза дослідження про підвищення рівня розвитку інформаційно-дослідницької компетентності наукових і науково-педагогічних працівників за умов цілеспрямованого та методично-обґрунтованого застосування ВЕНОС. Встановлено, що розроблена експериментальна методика забезпечує позитивний розвиток ціннісно-мотиваційного, когнітивного, операційно-діяльнісного і дослідницького компонентів інформаційно-дослідницької компетентності. Для перевірки статистичної значущості отриманих результатів було використане кутове перетворення Фішера.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

САЇДОВ, АКМАЛЬ. "Порівняльне правознавство і національна правова система Узбекистану". Право України, № 2019/03 (2019): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-205.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається національна правова система Узбекистану, її історичні витоки та сучасний розвиток. Основу розвитку національної правової системи Узбекистану становить Конституція Республіки Узбекистан, яка виконує системотворчу роль у зміцненні державності, в реалізації державно-правової стратегії розвитку суспільства. Частиною правової системи є також сучасна система законодавства Узбекистану. Створення стабільної правової системи, що розвивається еволюційним шляхом, є пріоритетним в аспекті законодавчого закріплення нових суспільних відносин і соціальних цінностей. Інтеграція правової системи Узбекистану в міжнародний правовий простір дасть змогу використовувати позитивний міжнародний і зарубіжний юридичний досвід у розвитку правової системи держави. Обґрунтовується, що право будь-якої країни – це невідривна частина її національного надбання, у певному сенсі – породження традицій, спадщина предків і спосіб самовираження суспільства. Воно поєднує елементи загального, особливого й одиничного і в цьому сенсі має як абстрактну, так і цілком конкретну, зокрема національну, природу. Право – явище загальнолюдської і національної культури, відображення тих чи інших цивілізацій. Правову систему будь-якої держави не можна розглядати поза зв’язком з іншими національними правовими системами та з міжнародним правом. Автор доводить, що сучасне узбецьке право може бути віднесене до романогерман ської правової сім’ї за такими основними параметрами: кодифікованість права; сувора ієрархія джерел права; принцип верховенства закону; основні принципи судової організації та судочинства. Виокремлено найважливіші напрями створення нової законодавчої системи Узбе кистану: створення правових основ державного будівництва (утвердження принципів суверенітету, демократії, народовладдя, прав людини); формування системи ринкового законодавства, що закладає основу для нових економічних відносин, і насамперед відносин власності й вільної підприємницької діяльності; створення законодавства, що забезпечує конституційні та юридичні права людини, соціальні гарантії та соціальну підтримку населення; забезпечення морального здо-ров’я суспільства, духовного розвитку його членів, підвищення їх правової культури; розвиток правових основ, що визначають Узбекистан як рівноправного суб’єкта міжнародних відносин. Автор доходить висновку, що сучасне законодавство Узбекистану створює правову основу перехідного періоду, процесу юридичної зміни застарілого тоталітарного суспільно-політичного ладу й економічних відносин, утвердження нових, демократичних норм і соціально-правових гарантій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Напльоков, Юрій Васильович. "ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКОГО РІШЕННЯ В КОНТЕКСТІ ВЗАЄМОДІЇ КОЛЕКТИВНОГО СВІДОМОГО ТА НЕСВІДОМОГО В УМОВАХ ДИНАМІЧНОГО СЕРЕДОВИЩА". Public management 26, № 1 (19 липня 2021): 152–71. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2021-1(26)-152-171.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглядається прийняття управлінського рішення на основі аналізу взаємодії колективного свідомого та несвідомого в умовах дина- мічного середовища. Колективне свідоме та несвідоме представляють ди- вергентний та конвергентний процеси мислення. Колективне свідоме має рефлексію, яка забезпечує зворотній зв’язок та нові ідеї. Колективне несві- доме створює опір до змін та стабілізує соціальну систему. Результати аналізу взаємодії колективного свідомого та несвідомого в умовах динамічного середовища показують, що ця взаємодія є змінною та залежить від рівноваги між соціальною системою та середовищем, вона спрямована на мислення, яке спрямоване на збереження системи через її опір або адаптацію до середовища залежно від критичності стану соціальної системи. Також синергетичний ефект від узгодженої роботи елементів соці- альної системи може давати енергію для змін. В умовах зниження рівноваги метальна складова соціальної системи у вигляді набору архетипів як шаблонів мислення може вимагали перегляду для прийняття рішень, які віднов- лять рівновагу. Моніторинг взаємодії колективного свідомого та несвідомого є важли- вим для управління і планування розвитку соціальної системи. Для визна- чення цієї взаємодії запропоновано такі інструменти, як коефіцієнт дина- мічної рівноваги, методичний інструментарій соціально-психологічного мислення. З причини того, що взаємодія колективного свідомого та несвідомого не завжди відповідає ситуації, в якій знаходиться соціальна система, існує по- треба в контролі цього процесу. Тому завданням публічного управління стає створення умов, в яких взаємодія колективного свідомого та несвідомого в мисленні буде працювати для вирішення проблем, а не спиратись на заста- рілі переконання, які не сприяють прийняттю відповідних управлінських рішень. Це можливо робити за допомогою занурення соціальної системи в певні сценарії та використання атракторів, які будуть ініціювати взаємодію в необхідному напрямі. Публічне управління сприятиме створенню умов, які зроблять соціальну систему “розумною”. Це можливо досягти через співпрацю державної влади з громадянським суспільством, децентралізацію та делегування владних по- вноважень від державної влади до громадянського суспільства, встановлен- ня довіри та порозуміння на основі єдиної мети та зусиль.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Бухарін, Г. О. "Дослідження підходів нормативно-правового регулювання галузі фінтех на прикладі регулювання діяльності установ - емітентів електронних грошей". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (3 вересня 2020): 83–87. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).571.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено дієві підходи до нормативно-правового регулювання галузі фінтех та обґрунтовано доцільність їх подальшого застосування у нормотвор-чій діяльності та правозастосовній практиці. Підходи до нормативно-правового регулювання галузі фінтех були розглянуті на прикладі діяльності установ-емі-тентів електронних грошей, наведені та проаналізовані класифікації підходів і критерії, за якими вони формуються. Світова практика нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех, незважаючи на достатню інноваційність аналізованого феномену, є досить розгалуженою та відрізняється специфічними особливостями в різних країнах впровадження. З метою аналізу особливостей механізмів нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех розглянуто існування традиційного механістичного підходу як відображення механістичної концепції правового регулювання щодо більшості правовідносин, які виникають у сфері фінтеху, що є доречним на початковому етапі розвитку фінтех-правовідносин. Тим не менш, зважаючи на стрімкий розвиток фінтех-інду-стрії та пов'язаних із нею специфічних правовідносин, констатовано застосування системного підходу до нормативно-правового регулювання та контролю галузі фінтех як більш дієвого, що врахує об'єктивні процеси самоорганізації та саморегулювання сучасних систем, розвиток різноманіття системоутворюючих зв'язків та інтенсивної інтеграції правових норм і правовідносин як прояву інтегративної юриспруденції. Представлені моделі електронних платежів: азійська, європейська й американська, кожна зі своїми специфічними особливостями, перевагами та недоліками. Досліджена еволюція нормативно-правового регулювання галузі фінтех на прикладі діяльності уста-нов-емітентів електронних грошей відповідно до змін, внесених до Директив ЄС про започаткування та здійснення діяльності установами-емітентами електронних грошей і пруденційний нагляд за ними, а також відповідна еволюція прав та обов'язків суб'єктів із надання фінансових послуг у країнах ЄС. Доведено доцільність застосування системного підходу до нормативно-правового регулювання галузі фінтех як такого, що враховує об'єктивні процеси самоорганізації та саморегулювання сучасних систем, розвиток різноманіття системоутворюючих зв'язків та інтенсивну інтеграцію правових норм і правовідносин як прояву інтегративної юриспруденції з метою забезпечення формування та розвитку якісної екосистеми фінтеху в рамках соціологічної юриспруденції з урахуванням соціальних, економічних та інформаційних аспектів розвитку суспільних відносин у динаміці.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Линдюк, Сергій. "ТЕОРЕТИЧНІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОНЦЕПТУ «СОЦІАЛЬНА БЕЗПЕКА» В УКРАЇНСЬКОМУ НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 92–113. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-92-113.

Повний текст джерела

Анотація:

Цілями статті є дослідження теоретичних інтерпретацій концепту «соціальна безпека» в українському науковому дискурсі, підходів до розуміння його сутності, аналіз ґенези його становлення, що дасть змогу розвинути понятійно-категоріальний апарат дослідження, надати авторське обґрунтування його сутності, враховуючи наявне теоретичне підґрунтя, а також розвинути теоретичний базис дослідження соціальної безпеки та дефініцій, що визначають її сутність. Дослідження пропонує як систематичний огляд літератури щодо концепцій соціальної безпеки, так і емпіричний аналіз. Дані емпіричного дослідження були проаналізовані за допомогою контент-аналізу, аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо. Об’єднані висновки огляду літератури та емпіричного дослідження зумовили обґрунтування концепції соціальної безпеки, яка свідчить про багатовимірний склад понять і тісно пов’язаний характер понятійно-категорійного апарату системи соціальної безпеки. Здійснено огляд наявних визначень соціальної безпеки та їх застосування в науковому дискурсі, з’ясовано базові структурні елементи системи соціальної безпеки. Теоретичний внесок статті полягає в її підході до концептуалізації та узгодження взаємопов’язаної та багатовимірної природи концепцій соціальної безпеки для подальшого розвитку та розширення концептуальних підходів. Досліджено, що концепція соціальної безпеки стосується таких питань, як ідентичність, соціальна узгодженість, включення, виключення та дилема безпеки. Виокремлено два напрями досліджень концепту «соціальна безпека»: перший вивчає суб’єктивну конструкцію та захист ідентичності, другий розвивається відповідно до об’єктивістських онтологій, зосереджених на неминучих загрозах ззовні та важливості захисту соціальних систем, що підтримують життєдіяльність. Методологічний внесок – це чіткий і систематичний дизайн якісного дослідження, щоб сприяти прозорості, структурі та уявленню про майбутні дослідження концепцій безпеки. Хоча висновки статті в певних аспектах збігаються з більшою частиною джерел, що існують, у ній пропонуються нові ідеї та виміри для цих концепцій та подальших досліджень. За результатами дослідження варіантів дефініцій можна стверджувати, що концепт «соціальна безпека» є комплексним, містить економічні, політичні, соціальні, гуманітарні та ціннісні аспекти, відображає все те, що впливає на життєдіяльність, зокрема на середовище існування людини, на якість життя людей, робить суспільство стійким, здатним до розвитку.На підставі аналізу визначень, запропонованих провідними науковцями, удосконалено, сформовано та надано авторське визначення концепту «соціальна безпека», що, на відміну від наявних, розглядається як цілісна система взаємопов’язаних елементів, побудована на взаєминах соціальної системи і середовища з метою запобігання негативним впливам соціальних ризиків та зниження рівня небезпек, а також убезпечення від загроз соціального характеру людини, держави, суспільства, їх соціальних інтересів, цінностей і потреб.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Волкова, Тетяна Василівна. "Оцінка важливості критеріїв системи рейтингового оцінювання діяльності птнз при розв’язуванні задач управління професійно-технічною освітою в регіоні". Theory and methods of e-learning 3 (5 лютого 2014): 64–69. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v3i1.318.

Повний текст джерела

Анотація:

Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти (ПТО) на 2011–2015 роки визначено, що її випереджувальний розвиток означає, насамперед, корінні зміни якості професійно-технічної освіти; підвищення її ролі в забезпеченні розвитку економіки. В українській науці та практиці управління досить широко наголошується на необхідності реформування управління розвитком ПТО (Н. Ничкало, В. Радкевич, Л. Петренко, В. Свистун, В. Супрун).Виходячи з розуміння системи управління як триєдності суб’єкта, об’єкта та механізму управління як рухомої ланки управлінського впливу, трансформація суб’єкта управління без модернізації управлінського механізму, що реалізується за допомогою управлінських технологій, на думку вчених (В. Геєць, В. Іванова, Л. Федулова та ін.) є малодієвим процесом, оскільки суперечить принципу комплексності й системності. Відомий вчений у галузі впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в освіту М. Жалдак зазначає, що удосконалення і розвиток сучасних ІКТ як сукупностей методів, засобів і прийомів, використовуваних для збирання, систематизації, зберігання, опрацювання, передавання, подання все можливих повідомлень і даних, суттєво впливають на характер виробництва, наукових досліджень, освіту, культуру, побут, соціальні взаємини і структури [1, 76].Досягнутий нині рівень і проблеми розвитку ІКТ у системі ПТО визначають необхідність переходу від політики, спрямованої на розвиток інформатизації окремих ПТНЗ, до формування єдиного інформаційного простору, розвиток інформаційних ресурсів, баз даних і знань, якими можуть користуватися всі ПТНЗ регіону.Збалансована реалізація програмних заходів на рівні регіону можлива за такими пріоритетними напрямами: підвищення ефективності управління в умовах змін організаційно-правових форм діяльності ПТНЗ, що забезпечить результативність і підсилить їх відповідальність за кінцеві результати діяльності; удосконалення інформаційного обміну; запровадження моніторингу оперативності прийняття управлінських рішень на основі розроблення і впровадження критеріїв ефективної діяльності професійно-технічних навчальних закладів і виявлення їх впливу на якість ПТО. Це зумовлено тим, що особливості управління сучасною системою ПТО визначаються кардинальними змінами в нашому суспільстві, в результаті чого відбувається переусвідомлення цілей, завдань і змісту освіти, здійснюється пошук нових форм, методів і технологій підвищення її якості. За останнє десятиліття кількість ПТНЗ, які здійснюють підготовку робітничих кадрів, а також обсяги цієї підготовки значно скоротилися. Існує диспропорція в структурі зайнятості населення в реальному секторі економіки і структурі підготовки кадрів у ПТНЗ. Ефективна реалізація регіональної освітньої політики і підтримка конкурентоспроможності ПТНЗ висувають обов’язковою умову створення інформаційної інфраструктури. Для здійснення спостереження, оцінки, аналізу стану, прогнозу розвитку і розробки альтернативних варіантів регулювання діяльності ПТНЗ важливим є набір показників і критеріїв, що адекватно описують стан і розвиток об’єкта дослідження. На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 27 квітня 2011 року № 504 наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту від 22.11.2011 р. № 1336 затверджено критерії системи рейтингового оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів [2]. Електронну базу даних «Рейтингове оцінювання діяльності професійно-технічних навчальних закладів» планується запровадити на веб-порталі професійно-технічної освіти www.proftekhosvita.org.ua.У системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ передбачено п’ять груп критеріїв: 1) ефективність навчання і працевлаштування, 2) зміст навчання і навчально-методичне забезпечення, 3) педагогічні працівники, 4) фінансування і матеріально-технічне забезпечення, 5) доступність ПТО та впровадження гендерної рівності та соціальної справедливості (рис. 1). Можна вважати, що дана система відноситься до класу автоматизованих систем обробки даних, оскільки основними процесами, що реалізуються в ній, є транзакційні процеси з базою даних, процеси оперативної аналітичної обробки, процеси формування звіту. Для обчислення інтегрального показника – рейтингу ПТНЗ – слід визначити ступінь участі кожного критерію в системі рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ. Методика визначення важливості елементів системи полягає в наступному.Оцінка ступеню кожного елемента в групі кожного критерію може бути здійснена за значенням коефіцієнта важливості, що відображає значущість елемента системи [3]. Системне подання об’єкта дає можливість класифікувати різні типи оцінок важливості об’єктів, тобто кожному елементові присвоюється певний ранг важливості відповідно до шкали (табл. 1). Потім складається матриця рангів важливості.Таблиця 1Шкала ранжуванняСтупінь важливостіВизначенняПояснення0об’єкти непорівнянні порівняння об’єктів не має смислу1об’єкти однаково важливіоб’єкти мають однакові інформаційні відношення3об’єкт дещо важливіший іншогоє деяка перевага одного об’єкта перед іншим на певному рівні співставлення5один важливіший іншогоіснують вагомі основи того, що один об’єкт біль важливіший, ніж інший7один явно важливіший іншогоє незаперечні підстави, щоб надати перевагу одному об’єкту іншому9один абсолютно важливіший іншогопереваги одного з об’єктів настільки очевидні, що не може викликати найменшого сумнівуДля того, щоб матриця рангів важливості була врівноваженою, має виконуватися співвідношення:Для прикладу розглянемо матрицю рангів важливості для критерію 1 «Ефективність навчання і працевлаштування». Даний критерій має вісім показників, тому складається матриця з восьми елементів (табл. 2). Виконання співставлення необхідно для того, щоб, визначивши, у скільки разів один об’єкт важливіший від другого, можна було побачити, яку частку важливості складає другий об’єкт від першого.Таблиця 2Ранги важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=351/31/31/51/71/3x71/3=3511/31/31x61/51/3=53131/3x531/51/5=1531x4311/31=531/3x35311/51/5=31x2731/31/31/31/3=3x13131311/3=У результаті обчислень таблиці 2 отримаємо матрицю (табл. 3).Таблиця 3Обчислення рангів важливості елементівi/jx8x7x6x5x4x3x2x1x8=350,330,330,200,140,33x70,33=3510,330,331,00x60,200,33=53130,33x530,200,20=1531x4310,331=530,33x35310,200,20=31x2730,330,330,330,33=3,00x13131310,33=Просумувавши значення рангів у кожному рядку, отримаємо наступний набір векторів ώ1=12,33; ώ2=14,33; ώ3=13,4; ώ4=13,67; ώ5=13,4; ώ6=12,87; ώ7=11,0; ώ8=9,34. Пронормувавши ώ за умовою Σώі=1, отримаємо числові значення міри важливості критеріїв, виражених коефіцієнтом важливості (табл. 4).Таблиця 4Значення коефіцієнтів важливості критеріїв (приклад)x1x2x3x4x5x6x7x8Кв0,120,140,130,140,130,130,110,09Пропонована методика оцінки коефіцієнтів важливості критеріїв має бути покладена в основу системи рейтингового оцінювання діяльності ПТНЗ, оскільки знання точних числових значень важливостей критеріїв в кінцевому підсумку сприяє прийняттю обґрунтованих рішень при організації управління ПТНЗ. При цьому значно підвищуються вимоги до кваліфікації та компетентності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ, зорієнтовані на результат. Застосування ІКТ в управлінській діяльності ПТНЗ вимагає підвищення рівня професійних знань і умінь, які педагогічні працівники мають отримати безпосередньо на робочому місці, після закінчення інженерно-педагогічного навчального закладу.Як показав аналіз практики управління ПТНЗ України, матеріалів науково-практичних конференцій прогресивні ІКТ слабо впроваджуються, інформаційна підтримка в системі професійної підготовки та ухвалення рішень є недостатньою, експертні оцінки їх ефективності відсутні. Невідповідність між сучасним рівнем розвитку ІКТ та їхнім застосуванням у практиці управління ПТНЗ стримує процес становлення і розвитку ПТО, перешкоджає формуванню ефективної інфраструктури аналітичного управління. Однією з причин слабкого впровадження ІКТ у практику управління ПТНЗ є недостатня методологічна підтримка процесів інтеграції методів і підходів, розроблених у теорії управління, теорії складних соціальних систем, системному аналізі, теорії автоматизованих інформаційних систем. Ключову роль у прийнятті управлінських рішень незмінно відіграє інформаційний обмін, що формує в конкретному ПТНЗ і регіоні в цілому певний інформаційний простір, у рамках якого всі реальні фігуранти виконують певні інформаційні функції. Удосконалення процесів виконання інформаційних функцій за рахунок впровадження перспективних ІКТ, а також можливість прямої участі в інформаційних процесах безпосередньо керівників, методистів з ІКТ та інформаційно-аналітичної роботи ПТНЗ, будуть визначати основи модернізації системи ПТО України сьогодні й у найближчому майбутньому. Водночас, упровадження передових ІКТ в управління ПТНЗ стримує слабкий рівень організації інформаційних потоків, збирання, обробки, збереження і подання даних, їх аналізу та інтерпретації, ухвалення рішень. Тому зростає роль системи підготовки і підвищення кваліфікації в забезпеченні сучасного рівня знань та інформаційно-аналітичної складової педагогічних працівників ПТНЗ у власній професійній діяльності. Висновок. Проблема автоматизації процесів управління системою ПТО в регіоні може бути вирішена шляхом побудови інформаційно-аналітичної системи управління, в якій, крім обов’язкової мети управління всіма процесами, головною метою є забезпечення функції надання конкретних даних віртуальному суб’єкту, що має право доступу до цих даних і системи. Застосування засобів інформаційно-аналітичної системи управління (ІАСУ) для забезпечення технологізації інформаційно-аналітичної діяльності управління зумовлено тим, що достовірні й повні дані про об’єкт управління разом із швидкою реакцією адекватними рішеннями на постійно змінну ситуацію виступає умовою успіху професійної діяльності адміністративно-управлінського персоналу ПТНЗ. Поряд з цим застосування ІАСУ певним чином впливає на технологію управління, що зумовлює відповідні структурні зміни в змісті та організації робіт у цій сфері діяльності. Водночас, поширення та ефективна експлуатація ІАС визначається, насамперед, підготовленістю до сприйняття цієї системи з боку керівників і методистів ПТНЗ, які застосовують комп’ютери та інформаційні системи як своєрідні інструментальні засоби у своїй діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Гречаник, Б. В. "ПРОГРАМУВАННЯ МІСЦЕВОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Публічне управління та адміністрування, № 4 (15 квітня 2022): 22–30. http://dx.doi.org/10.32851/tnv-pub.2021.4.4.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено процес управління місцевим економічним розвитком на основі програмування соціально-економічного розвитку суспільних систем в умовах проведення реформи децентралізації влади в Україні. Ідентифіковано визначальну особливість сучасного управління соціально-економічним розвитком регіональних суспільних систем –застосування певного алгоритму «програми» управління їхнім розвитком на основі «тригоризонтної» системи «планування-управління». Визначено, що основними складниками такої системи «планування-управління» є: концепція стратегії розвитку, стратегія розвитку, політика розвитку та цільові програми. Встановлено, що одночасне використання такої системи і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях, а також їх узгодження між собою за рахунок вертикальних зв’язків між основними складниками моделей управління різних рівнів перетворює «стандартну» систему управління розвитком у систему «програмування розвитку». Запропоновано використання такої моделі – програмування управління соціально-економічним розвитком – на рівні регіону як одного з найбільш ефективних дієвих сучасних системних інструментів управління розвитком адміністративно-територіальних одиниць, що видається особливо актуальним в умовах завершення реформи децентралізації в Україні. Отримані висновки свідчать про доцільність використання такого алгоритму «програмування розвитку» у вітчизняній практиці управління розвитком суспільних систем із метою підвищення ефективності управління місцевим економічним розвитком та якості проведення реформ в основних сферах українського суспільства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Пустовойт, Євген Олексійович. "ВПЛИВ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА РОЗВИТОК КОНКУРЕНТНИХ ПЕРЕВАГ РЕГІОНУ". Public management 29, № 1 (24 травня 2022): 110–15. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2022-1(29)-16.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено, що розвиток конкурентних переваг регіону полягає у постійному пошуку нових можливостей, необхідно, щоб цей процес був керованим, включаючи вивчення майбутніх потреб усіх зацікавлених сторін, розробку проектів та їх реалізацію. У розвитку конкурентних переваг регіонів беруть участь органи публічного управління, населення безпосередньо чи через участь у громадських ініціативах (некомерційних організаціях), бізнес-структури, що діють у регіоні або сфера діяльності яких пов’язана із цим регіоном; освітні та наукові організації. Органи публічного управління можуть бути як ініціаторами цього процесу так і організаторами. Велике значення має їх готовність до проектування розвитку конкурентних переваг регіонів та реалізації цих проектів. У той же час ініціаторами та організаторами можуть виступати й інші суб’єкти, проте в даному випадку була б доцільною підтримка з боку регіональної адміністрації (адміністративна, фінансова, юридична тощо). Зазначено, що джерелом конкурентних переваг регіону є розвиток таких специфічних сфер активності, як взаємодія та обмін знаннями між органами державної влади, місцевого самоврядування, науковими та освітніми установами, громадськими організаціями; підготовка керівних кадрів та фахівців органів державного регіонального управління та місцевого самоврядування, регіональних підрозділів органів влади; державно-приватне партнерство, запровадження державного індикативного планування та інші. У свою чергу, це сприяє розвитку пріоритетних сфер суспільної діяльності, наприклад, покращення якості життя населення, збільшення тривалості життя, розвитку регіональної економіки, формування сприятливої демографічної обстановки тощо. Зазначено, що можливості управління (прийняття рішень) на основі інформації, що отримується в реальному часі, в регіональних системах доступні не тільки операторам, але і всім користувачам. Завдання вирішується шляхом побудови інтегрованої системи: виробнича інфраструктура, новітні інформаційні технології. Впровадження інтелектуальних регіональних систем має стратегічний характер, визначає загалом конкурентоспроможність країни на світовому ринку. Мета роботи. Мета полягає у дослідженні та визначенні впливу публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону. Методологія. При дослідженні загально-теоретичних проблем публічного управління на регіональному рівні використано такі методи дослідження, як аналіз, синтез, наукова абстракція. У дослідженні використано методи, які використані у розвитку конкурентних переваг регіону та визначені у працях Трухана О.Л., Васильцівa Т.Г., Столбовa В.Ф., Подольчак Н.Ю., Іващенко О.В., Ольшанська О.В., Кокнаєва М.О., Мойсеєнко І.П., Полевик Г.М., Коваленко М.А., Пастернак-Таранушенко Г.А., Мартинюк В.П. Наукова новизна. Уточнено поняття «конкурентоспроможність регіонів», що зі сторони впливу органів публічного управління передбачає гнучке, динамічне реагування складових регіону на зміни навколишнього середовища і здатність створювати нове оточення; визначення соціальних, економічних, технологічних, культурних тенденцій розвитку, що намітилися, своєчасне реагування і в той же час створення нових тенденцій. Розвинуто науково обґрунтовані напрями розвитку регіону залежно від його специфіки, а саме: організація інноваційних виробництв з глибоким ступенем переробки ресурсів; створення структур, що об’єднують учасників кластера, що представляють їх інтереси та здійснюють науково-технологічні та маркетингові дослідження; використання інноваційних технологій у вдосконаленні інфраструктури. Висновки. Представлені напрями впливу органів публічного управління на розвиток конкурентних переваг регіону є одним із рішень, вироблених за допомогою системи інформаційної підтримки аналітичної діяльності, організації комунікацій між існуючими виробництвами, науково-дослідними та навчальними закладами в регіоні, активізації обміну знаннями між ними.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Obushnyi, Sergiy, та Ihor Yakovenko. "УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАДАХ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (28 лютого 2019): 37–45. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0103.

Повний текст джерела

Анотація:

У роботі розкрито сутність та економічний зміст категорії соціальне замовлення як засобу регулювання фінансової діяльності соціальних послуг в об’єднаних територіальних громадах (далі – ОТГ). Розглянуто переваги та недоліки програмно-цільового методу фінансування соціальних послуг об’єднаних територіальних громад для можливості подальшого його застосування в практиці бюджетного планування. Проаналізовано один із ефективних засобів, що використовується об’єднаними територіальними громадами при наданні соціальних послуг, соціальне замовлення та запропоновано деякі рекомендації, використання яких, відкриває кращі можливості ефективного використання державних коштів недержавними організаціями при наданні соціальних послуг громадянам, що опинились у складних життєвих обставинах. При дослідженні виявлено, що система соціального замовлення може сприяти розвитку підприємницької активності в регіонах. В разі його широкого застосування виникає зацікавленість у жителів долучатись до цього виду діяльності, створювати підприємницькі структури або набувати статусу приватних підприємців. Це сприяє розширенню зайнятості, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, розвитку бізнес– клімату, стимулює розвиток громадянського суспільства шляхом його участі в процесі соціального замовлення та взяття на себе соціальної відповідальності. Визначено, що для надання соціального замовлення на реальних конкурсних засадах, потрібно забезпечити абсолютну рівність надавачів послуг − державних, комунальних, приватних, громадських, релігійних, фізичних осіб тощо. А це можливе тільки за умови автономізації комунальних закладів, переходу їх у статус комунальних підприємств, що треба передбачити в новому законі про соціальні послуги.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Мельничук, С. Г. "РОЛЬ І МІСЦЕ НАУКОВОЇ ШКОЛИ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПЕДАГОГІВ У ВНЗ". Educational Dimension 31 (19 травня 2022): 316–22. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4694.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкривається роль і місце в системі підготовки майбутніх соціальних педагогів у вищому навчальному закладі; обстоюється позиція того, що система організації навчальної діяльності майбутніх соціальних педагогів має враховувати інновації, що мають місце на етапах розвитку і становлення наукової школи соціальної педагогіки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Горбань, Галина, Вікторія Кротенко та Олена Хомич. "Особливості вияву соціалізованості сучасного вчителя". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 2(52) (2020): 90–105. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-90-105.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті презентовано дослідження, особливостей соціалізованості педагога в сучасних умовах розвитку освітньої галузі та глобальних суспільних змін. Обґрунтовано актуальність дослідження процесів соціалізації педагога у контексті аналізу вторинної та професійної соціалізації. Проведено аналіз умов професійної діяльності, за яких відбуваються ці процеси. Визначено специфіку досліджень соціалізованості як результату набуття соціальності в певні періоди життєдіяльності особистості. Визначено необхідність цілеспрямованої організації психологічного супроводу процесів соціалізації, а також напрями розвивальної та корекційної роботи з педагогами, а саме:формування соціальних навичок та розвиток соціальних здібностей, що відповідають викликам сучасності; актуалізація соціалізаційних процесів, усвідомлення необхідності змін у сфері соціальної взаємодії; набуття готовності до інноваційних процесів у суспільному житті;подолання вияву безпорадності як у професійній діяльності, так і у сфері особистої життєдіяльності;побудова стратегій і моделей соціальної поведінки за умов нестабільності, динамічності й непередбачуваності сучасної ситуації в суспільстві;сприяння усвідомленому ставленню до ускладнення процесів відтворення соціокультурного досвіду завдяки спрощенню міжособистісних обмінів, що зумовлені глобалізацією. Відзначено, що психологічна робота з педагогами у системі освіти сприятиме процесам пізнання, освоєння й трансформації специфіки соціально-професійних ролей освітян, відтворення системи норм і цінностей, що формуються на новітніх принципах життєдіяльності суспільства, набуття здатності сприймати нове, продукувати нові соціальні норми відповідно до викликів сучасності, а це, у свою чергу, сприятиме створенню безпечного й екологічного простору становлення та розвитку особистості дитини.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Підлипна, Р. П. "ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТУВАННЯ В СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПЕРСОНАЛУ ПІДПРИЄМСТВА". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 63 (1 жовтня 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-63-10.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено методологічним аспектам оцінювання економічної доцільності інвестицій у соціально-економічний розвиток персоналу, яка визначається високим рівнем їх окупності і потребує оп-тимізації інвестиційних потоків підприємства. Визначено, що загальними цілями розвитку персоналу є ство-рення умов для стимулювання розкриття потенціалу працівників і забезпечення високої вмотивованості щодо досягнення поставлених завдань. Показано, що особливістю сучасних підходів до розвитку персоналу є завдан-ня творчої імплементації у реальну комерційну практику існуючих та безперервної генерації нових знань. Зміни в економічних системах постіндустріального етапу ставлять до персоналу вимоги знання інноваційних техно-логій, здатності розробляти та впроваджувати нові проекти. Водночас соціальна позиція визначає місце працівника в системі управлінських відносин, залежить від його функціональних обов’язків і професійно-кваліфікаційної характеристики. Ефективне інвестування у соціально-економічний розвиток передбачає вит-рати на навчання, охорону здоров’я, виховання і підвищення лояльності працівників до підприємства. Однак кадрова політика більшості підприємств націлена виключно на зменшення витрат, а система мотивації зво-диться до процедури оплати праці. Оцінювання потреби в розвитку персоналу є підґрунтям виявлення причин-но-наслідкового зв’язку між запланованими навчальними програмами і набутим у результаті їх реалізації соціально-економічним ефектом, що дозволяє включати планування розвитку персоналу в загальну стратегію розвитку підприємства. Запропонований поетапний алгоритм аналізу дозволяє як точно і неупереджено врахувати загальну ефективність інвестицій у соціально-економічний розвиток персоналу, так і об’єктивно оцінити кожну зі складових проекту на відповідність цілям розвитку підприємства і окремих працівників. По-дальші дослідження пропонується спрямувати на аналіз впливу окремих напрямків соціально-економічного розвитку на рівень забезпечення соціальної безпеки підприємства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

РАСТОРГУЄВА, Ірина, та Анастасія ЄФІМОВА. "ВИКОРИСТАННЯ САМОСТІЙНИХ ЗАНЯТЬ ОЗДОРОВЧОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ЗДОБУВАЧАМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 388–94. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-388-394.

Повний текст джерела

Анотація:

АНОТАЦІЯ У статті проаналізовані позитивні аспекти використання самостійних занять фізичними вправами здобувачами вищої освіти. Висвітлено вагомість їхньої рухової активності у фізкультурно-оздоровчій діяльності не тільки на обов’язкових заняттях фізичною культурою, але і при застосуванні самостійних занять фізичними вправами. Рухова активність є необхідною умовою гармонійного розвитку студентської молоді, що має безпосередній вплив на організм молодої людини, виходячи з його потреб. Організація та структура самостійних занять фізичними вправами передбачає комплексний розвиток провідних функціональних систем і фізичних якостей організму. На практиці доведено, що досягнути оздоровчого ефекту в процесі самостійного виконання фізичних вправ можна лише при дотриманні основних принципів: поступовості, систематичності, адекватності й різнобічної спрямованості тренувань. Сучасні складні умови життя диктують більш високі вимоги до біологічних і соціальних можливостей людини. Всебічний розвиток фізичних здібностей здобувачів вищої освіти за допомогою організованої рухової активності (фізичного тренування) допомагає покращити працездатність, зміцнити здоров’я, мати підвищену стійкість до стресових навантажень. Залучення молоді до самостійних занять фізичними вправами передбачає засвоєння знань про ефективний вплив фізичних вправ на організм, можливість самовдосконалення, організацію свого активного відпочинку. Доцільно розробляти зміст програм занять оздоровчого спрямування для студентів в залежності від їхніх інтересів та потреб. Ключові слова: фізичні вправи, студенти, здобувачі вищої освіти, самостійні заняття, фізична підготовка, здоров'я.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Андрейчук, С. К., О. С. Манзій та О. О. Морушко. "Пенсійна реформа у Польщі: питання та відповіді для України". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 3 (4 червня 2020): 77–82. http://dx.doi.org/10.36930/40300313.

Повний текст джерела

Анотація:

З'ясовано, що зростання витрат на фінансування пенсійних систем як Польщі, так і України відбувається через демографічну кризу, соціальні зміни та економічну кризу як на глобальному, так і національному рівнях, змушуючи до реформи цих систем. Сьогодні Україна активізує процес запровадження недержавного пенсійного забезпечення. Йдеться про систему накопичувального пенсійного забезпечення і, зокрема, про недержавну систему пенсійного забезпечення. Саме недержавне пенсійне забезпечення породжує в українському суспільстві низку питань, на які змогла відповісти своєму суспільству Польща після того, як запровадила нову пенсійну реформу. Запровадження тристовпеневої польської пенсійної системи (перший стовп – фонди установ соціального страхування, другий стовп – відкриті пенсійні фонди, третій стовп – пенсійні програми працівників, індивідуальні пенсійні рахунки) пояснило польському суспільству який вік виходу на пенсію згідно з новою пенсійною реформою, наявний мінімальний соціальний стаж у разі виходу на пенсію, чи вигідно приховувати або знижувати доходи під час декларування їх у новій польській пенсійній системі і чи будуть оподатковуватись майбутні пенсійні виплати з податку на прибуток. Отже, бачимо, що Польська тристовпенева пенсійна система є дещо подібна до трирівневої пенсійної системи, яку задекларовано в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте запровадження недержавного пенсійного забезпечення в Україні (другий та третій рівні) перебуває на початковій стадії. Для активізації системи накопичувального пенсійного забезпечення необхідний розвиток страхового ринку України, який ще мало розвинений, а тому нам треба використовувати досвід як країн Європейського Союзу, зокрема Польщі, так і інших країн світу, що досягли високих результатів у цьому питанні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Sushyi, Olena. "Націєтворчий процес у координатах соцієтальної кризи в Україні". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 7–19. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).19.

Повний текст джерела

Анотація:

Пропонована стаття є продовженням серії авторських публікацій, присвячених проблемі українського націєтворення, в яких, зокрема, було здійснено ретроспективний аналіз та систематизовано консолідаційно-деконсолідаційні параметри національно-державного розвитку України, виокремлено комплекс чинників (чинники соціальної поляризації, чинники деструктивної / негативної консолідації), що перешкоджають загальнонаціональному єднанню та примиренню українського соціуму в умовах нової соціальної реальності. Мета дослідження, результати якого представлено в статті, полягала в тому, щоб структурувати консолідаційно-деконсолідаційні параметри національно-державного розвитку України в кількох залежних системах координат та показати, що в сукупності вони відтворюють складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, які, зі свого боку, пояснюється діалектика консолідаційності та конфронтаційності українського націєтворення. Описано системи координат, що оприявлюють зрізи соцієтальної кризи, а саме: системні координати, унаявлені кризою основних сфер соціальної системи (політико-правової, економічної, соціальної, культурної); структурні координати, де полюсами є криза інституцій, криза інтересів та цілей, криза цінностей, криза ідентичностей; темпоральні координати, що відтворюють кризові цикли національно-державного розвитку України; соціально-психологічні координати, що дають змогу розглянути проблему кризової (масової) свідомості на рівні соціально-психологічних феноменів (за домінуючим типом соціальних переживань та формами соціально-психологічного мислення). Кожен з перелічених кризових зрізів характеризує цілком конкретний аспект соцієтальної кризи, який можна розглядати як у відносній автономності, так і в щільній взаємозалежності з іншими її аспектами. У своєму поєднанні в кожному новому зрізі компоненти соцієтальної кризи відтворюють її нову якість (ефект синергії). У сукупності вони формують складну (багатофакторну), суперечливу (різновекторну) та динамічну архітектоніку соцієтальної кризи в Україні, де кожне явище (компонент її структури) можна розглядати і як причину, і як наслідок конфліктно-конфронтаційних тенденцій національно-державного розвитку України. Багатофакторна модель соцієтальної кризи в Україні структурується низкою похідних моделей, що відображають її кризові зрізи у відповідних системах координат, як-то: контурна двовимірна модель соцієтальної кризи (системно-структурні координати); циклічна модель соцієтальної кризи (темпоральні координати); соціально-психологічна модель соцієтальної кризи (соціально-психологічні координати).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Савченко В.Ф. та Маклюк О.В. "ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ УКРАЇНИ". Економічний форум 2, № 2 (12 червня 2021): 154–63. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-2-20.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є аналіз теоретичних положень, світового досвіду та ситуації в Україні щодо соціальної сфери, її показників, досягнень та недоліків, надання і обґрунтування пропозицій відносно шляхів розвитку, окреслення питань подальших наукових досліджень у даному спрямуванні. Методологічною основою дослідження є використання методів теоретичного узагальнення, системного підходу, аналізу, синтезу, загальнонаукових та спеціальних методів економічного спрямування. В результаті показано можливість вирішення протиріч між ефективністю економіки і соціальною справедливістю, використовуючи різні форми, методи та інструменти. Запропоновано інструментарій державної соціальної політики. Надано певний історичний екскурс щодо програмного вирішення соціальних проблем у країнах світу. Охарактеризовано метод планування і прогнозування організаційно-економічної форми регулювання, наведено приклади програм соціального розвитку, включаючи стратегії, довгострокові програми, а також документи регіонального характеру. Проаналізовано надання населенню субсидій за регіонами у 2019 році, де враховуються пріоритети діяльності, територіальне розташування, зусиль владних верхівок територій. Підкреслено важливість інноваційного інструментарію соціальної політики держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас високого рівня бідності населення. Виділено такі складові соціального захисту як соціальна допомога, соціальні послуги, соціальне страхування та соціальне забезпечення. Наголошено на особливій важливості соціальної допомоги, під якою розуміється системи заходів, спрямованих на поліпшення матеріального стану певних груп населення через програми та діяльність соціальних закладів. Доведено, що необхідно впроваджувати принципи стандартизації суспільного життя, основою яких є мотивація людей до підвищення ефективності діяльності. Вказується на основні проблеми фінансування соціальної сфери та способи їх вирішення. З'ясовано взаємодію фіскальної та соціальної політики, коли фіскальна політика має стимулювати ділову активність, а її використання тільки на збільшення надходжень до бюджету призводить до напруження у суспільстві. Підкреслюється, що головними напрямками соціального страхування є захист фізичних осіб під час втрати роботи, здоров’я, засобів існування, працездатності та інше. Зазначається важливість вдосконалення роботи державної служби зайнятості для посилення ефекту від її діяльності, а саме професійної орієнтації пошукачів роботи, забезпечення доступності соціальних послуг, набуття працюючими індивідами додаткової кваліфікації для кар'єрного зростання. Наведені та достатньо аргументовані пропозиції щодо перспектив розробки інноваційного інструментарію соціальної політики нашої держави в умовах бюджетного дефіциту і водночас бідності основної частки населення для максимального забезпечення його захисту, підвищення темпів економічного зростання, коли отримаємо дотримання високих соціальних стандартів, а також інноваційних змін революційного характеру при розробленні соціальних програм, які можуть бути використані в управлінських структурах на всіх рівнях, на підприємствах і в установах соціальної сфери. Гострота проблеми соціального забезпечення всіх жителів країни, підсилена економічною і політичною нестабільністю протягом багатьох років і пандемією Covid 19 на даному етапі, а також недостатнє наукове і методологічне опрацювання даної проблеми провокують до послідовного вивчення, розробки та застосування у практичних діях зазначеної складової розвитку країни, особливо в частині комплексності, послідовності, реалізації кращих складових світового і багато в чому повчального вітчизняного досвіду.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Lysenko, Iryna. "СОЦІАЛЬНА ІНФРАСТРУКТУРА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В СИСТЕМІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КООРДИНАТ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT 2(14), № 2 (14) (2018): 13–23. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2018-2(14)-13-23.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто сутність та основні складові соціальної інфраструктури. Визначено, що соціальну інфраструктуру треба розглядати як єдину цілісну систему, діяльність якої спрямована на забезпечення гармонійного розвитку людини. Відзначено, що необхідною умовою підвищення рівня та якості життя населення є наявність розвиненої соціальної інфраструктури, головною метою якої є цілісний та всебічний розвиток людини, через створення комплексу життєво важливих благ, необхідних для розширеного відтворення людського потенціалу. Особлива увага приділяється освітній, медичній та культурній підсистемам соціальної інфраструктури як базису формування людського потенціалу в системі європейських координат. Виявлено характерні ознаки системи освіти, медичної та культурної підсистеми соціальної інфраструктури як базису формування людського потенціалу; визначено заходи з їх наближення до стандартів ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Лісовська Л.С. "РОЗВИТОК СПІВПРАЦІ З ПИТАНЬ ІННОВАЦІЙ З ІНОЗЕМНИМИ ПАРТНЕРАМИ У РЕГІОНАХ УКРАЇНИ". Економічний форум 1, № 4 (13 жовтня 2020): 63–72. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-4-8.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті вивчено наведено результати дослідження диференціації інноваційної активності промислових підприємств на основі вивчення показників розвитку співпраці з питань інновацій. Для проведення дослідження було використано кластерний аналіз, зокрема інструменти ізоморфного розподілу та методу куль. Об’єктами спостереження є регіони України та діяльність промислових підприємств, які впроваджували технологічні інновації. Для проведення кластерного аналізу було обрано показники з інноваційної співпраці за місцем розташування партнерів (країни Європи, США, Китай та Індія, інші країни) протягом 2008/2020 рр. Здійснено систематизацію регіонів України за показниками співпраці підприємств з іноземними партнерами протягом вказаного періоду та доведено асиметричність та диспропорційність розвитку систем взаємодії у регіональному вимірі. Результати кластерування повинні стати інформаційним забезпеченням моніторингу показників ефективності інноваційних процесів у національній інноваційній екосистемі, їх дослідження на предмет виявлення закономірностей зміни їх ознак у різних економіко-соціальних умовах, а обґрунтовані висновки та пропозиції повинні бути покладені в основу формування регіональної інноваційної політики та інноваційної політики суб’єктів господарювання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Клос, Лілія, та Олександра-Марія Джавадян. "СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА ЯК ПРИКЛАД CУЧАСНОЇ ПРАКТИКИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В УКРАЇНІ". Social Work and Education 8, № 2 (6 липня 2021): 190–203. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.2.5.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто окремі аспекти соціальної реклами в Україні, описано основні характеристики соціальної реклами, як однієї із сучасних практик в Україні, а також перспектив розвитку та застосування соціальної реклами в професійній соціальній роботі. Визначено види соціальної реклами, функції які вона виконує в системі соціальної роботи та завдання які може здійснювати в перспективі. Проведено аналіз теоретичних праць вітчизняних та закордонних фахівців, а також звітів про соціальну рекламу, звітів Національної ради, які дозволяють зробити підсумок про те, що соціальний працівник завдяки соціальній рекламі, може здійснювати профілактику, сприяти соціалізації, адаптації, інформуванню та покращувати соціальний клімат в країні, попереджувати суспільство про певні проблеми та мінімізувати їх поширення.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Шульга, А. "Покарання як складник форм реалізації кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні посягання на земельні ресурси України". Юридичний вісник, № 1 (12 квітня 2021): 87–93. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.2084.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено проблеми, пов’язані з розумінням покарання як обов’язкової складової частини форм реалізації кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення проти земель-них ресурсів України. Розкрито юридичну сутність покарання як одного із ключових кримінально-правових інститутів. Проведено аналіз історичних витоків виник-нення цієї кримінально-правової матерії. Як відомо, людині властиво не тільки дотримувати, а й пору-шувати правові норми. У зв’язку із цим у кожній державі існує система заходів, які захищають кожну особу окремо і суспільство загалом від порушників закону та відновлюють справедливість. Якщо людина не хоче поважати закон і не виконує його приписів, то відповідною реакцією закону є притягнення до кримінальної від-повідальності та застосування покарання. Застосування караль-них заходів належить до числа найдавніших соціальних практик, які здавна і скрізь використову-вались на всіх історичних етапах розвитку суспільства. Покарання залежить від того, які соціальні, політичні, культурні, моральні погляди панують у суспільстві, а тому кримінальний закон повинен бути направлений на розвиток, враховуючи сучасний уклад життя суспільства, стану економіки і фінансів та відповідати правовим і етичним правилам, що склада-ються на цій базі. Покарання за кримінально протиправні посягання на земельні ресурси України полягає в перед-баченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Воно має на меті не тільки кару, але й виправ-лення засуджених, а також запо-бігання вчиненню нових таких кримінальних правопорушень як самими засудженими, так і іншими особами. Своєї мети покарання може досягти лише у випадку дотримання основних його принципів. Актуальним для всієї право-охоронної та судової систем залишається завдання забезпечення невідворотності покарання за кримінально карані посягання на земельні ресурси України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Cherchyk, Larysa. "ІНТЕГРОВАНІ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 25 (28 березня 2021): 135–41. http://dx.doi.org/10.29038/2786-4618-2021-01-135-141.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті інтегровані системи менеджменту розглянуто як інструменти євроінтеграції та забезпечення збалансованого, гармонійного розвитку, досягнення позитивної стабільності, конкурентоспроможності та безпеки. Встановлено, що складність та багатогранність сучасних проблем вимагає формування нових інтегрованих систем менеджменту. Обгрунтовано, що основними перевагами застосування інтеграційного підходу над існуючими є можливість розгляду об’єктів як складних соціоекологоекономічних систем, а інтегровані системи менеджменту мають бути націлені на оптимізацію взаємозалежних економічних, соціальних, технологічних і природних процесів в єдиному середовищі. Запропоновано розглядати інтегровану систему менеджменту як динамічну соціально- та екологоорієнтовану модель регулювання суспільного розвитку, спрямовану на реалізацію принципів сталого розвитку, імплементованих у систему національних і міжнародних стандартів, конвенцій, правил та рекомендацій ЄС шляхом поєднання зусиль державних органів влади, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства, бізнесу.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Запорожченко, О. В. "Ідентичність особистості в умовах інформаційного суспільства". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 26 (1 березня 2021): 12–16. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i26.900.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено проблемі впливу інформаційних технологій на ідентичність особистості. Такі ключові особливості сучасності, як стрімкий розвиток і поширення інформаційних технологій, істотно впливають як на соціокультурний простір загалом, так і на соціальне буття кожної людини. Постійне збільшення обсягів інформації, що «бомбардує» свідомість людини, щораз більша соціальна атомізація і віртуалізація соціальних зв’язків визначають формування нового типу ідентичності, який треба вивчати з погляду різних дисциплін: соціальної філософії, соціології, соціальної психології, педагогіки тощо. У цій статті зроблено спробу соціально-філософського аналізу основних аспектів трансформації ідентичності в умовах інформаційного суспільства. Справді, стрімкі зміни в комплексі інформаційних технік і технологій – це ні з чим не порівнянний виклик, оскільки людині доводиться мати справу з інформацією, яка часто має безсистемний, маніпулятивний характер, спрямована на те, щоб сформувати потреби, переконання, мотиви для досягнення певних економічних і політичних цілей, які лежать за межами справжніх, автентичних потреб особистості. Ситуація ускладнюється також викликами і загрозами зовнішньополітичного характеру. Завдання, які стоять тепер перед гуманітарними науками, полягає в тому, щоб дослідити процеси, що відбуваються в сфері «людина-інформація»; надати державним структурам систему методологічних позицій у сфері інформаційної безпеки людини і світоглядних основ ідентифікації особистості в кризовому соціумі. Отже, соціальна інформаційна екологія сьогодні набуває вирішального значення, а від формування автентичної особистості, здатної відповідати на виклики сучасності, залежить подальший прогрес суспільства. У статті розглядаються базові ідеї основних зарубіжних теоретиків інформаційного суспільства, особливості їх осмислення вітчизняними дослідниками в контексті системи «інформація-культура-суспільство-людина». Окрема увага в статті приділяється саме змінам у структурі, особливостях, чинниках формування ідентичності особистості. У статті автор розглядає як позитивні, так і негативні аспекти проблеми ідентичності особистості в умовах формування інформаційного суспільства, намагається окреслити напрями подальшого вивчення проблеми ідентичності, приділяє водночас особливу увагу трансформаціям у системі цінностей «людини інформаційної».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Sribna, Y. V., V. V. Stupnytskyi, and N. I. Stupnytska. "SOCIAL ENTREPRENEURSHIP – DEVELOPMENT TRENDS AND EFFICIENCY ANALYSIS IN EU COUNTRIES." Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, no. 93 (March 26, 2021): 188. http://dx.doi.org/10.31713/ve1202118.

Повний текст джерела

Анотація:

В дослідженні проаналізовано розгортання соціального підприємництва в країнах ЄС. Відзначена державна система його визнання на законодавчому рівні. Доведено, що соціальне підприємництво в країнах ЄС суттєво відрізняється, тому виділено такі системи організації соціального підприємництва, як модель Північної Європи, модель Центральної Європи, модель Східної Європи та модель Великобританії, кожна з яких має свої специфічні ознаки.Проаналізовано міжнародні стандарти, які дозволяють розвивати соціальне підприємництво та формувати систему його нефінансової звітності. Вказано, що стандарти орієнтовані на виконання вимог щодо екологізації сучасного виробництва та виконання вимог у захисті прав працівників і стосуються їх менеджменту. Виокремлено міжнародні стандарти, які стосуються регулювання діяльності суб’єктів соціального підприємництва: ISO 14000, OHSAS 18000, Account Ability 1000, SA 8000, Global Reporting Initiative (GRI). Доведено необхідність обліку результатів діяльності цих суб’єктів господарювання як базової основи розбудови соціокультурної сфери та локальних природоохоронних заходів, що гарантує дотримання конституційних соціальних цінностей громадянами, соціальними групами та суспільством загалом. Охарактеризовані групові системи показників, які дозволяють оцінити як матеріальний, так і грошовий внесок у розбудову соціальної та природоохоронної сфери сталого розвитку суспільства. Цей набір показників є необхідно допустимим для оцінки ефективності діяльності соціального підприємництва на рівні територіальної громади та міста, а подальший розрахунок повинен проводитись у визначенні інтегрального показника – Індексу соціального підприємництва. Результати дослідження можуть бути використані для вивчення тенденцій та подальшого розвитку соціального підприємництва та застосовані у подальших розробках методик обрахунку системи показників якості та кількості реалізованих послуг соціального підприємництва, а також їх внесок у формування сталого розвитку територій і країн ЄС.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Розвиток соціальних систем"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями