Статті в журналах з теми "Розвиток персоналу закладів охорони здоров’я"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Розвиток персоналу закладів охорони здоров’я.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Розвиток персоналу закладів охорони здоров’я".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Cherchyk, Larysa, та Ruslan Sergeychuk. "СУТНІСТЬ ТА СКЛАДОВІ УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Economic journal of Lesya Ukrainka Volyn National University 1, № 29 (1 квітня 2022): 58–66. http://dx.doi.org/10.29038/2486-4618-2022-01-58-66.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті, на основі узагальнення існуючих напрацювань, визначено домінуючі підходи дотрактування сутності розвитку персоналу, а саме: цільовий, освітньо-орієнтований, професійно-орієнтований,особистісно-орієнтований, процесний, результативний. Уперше застосовано триєдиний підхід до визначеннясутності розвитку персоналу організації як явища, процесу, виду діяльності. Як явище, розвиток персоналуорганізації трактується як динамічна відкрита система, у межах якої відбувається зміна (удосконалення)особистісних (інтелектуальних, емоційних, духовних, моральних, соматичних), ділових і професійних якостейпрацівників та їх матеріального, статусного стану під впливом чинників внутрішнього та зовнішньогооточення організації. Ознака динамічності обумовлює розгляд сутності розвитку персоналу організації якпроцесу, тобто сукупності етапів і стадій, що забезпечують отримання необхідних особистісних, ділових іпрофесійних якостей персоналу, які з одного боку, дозволять якісно виконувати обов’язки, завдання тафункції, реалізувати цілі розвитку організації, з другого, забезпечать інтереси працівників.
2
Малігон, Юлія Михайлівна. "Державна кадрова політика у сфері охорони здоров’я: теоретичні засади та сучасні тенденції". Економіка, управління та адміністрування, № 4(94) (29 грудня 2020): 160–64. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2020-4(94)-160-164.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано теоретичні засади державної кадрової політики та сучасні тенденції її розвитку. Доведено, що кадри відіграють ключову роль у вирішенні проблемних питань розвитку медичної галузі. Виокремлено основні чинники впливу на формування державної кадрової політики. Визначено, що серед невідкладних завдань, що стоять перед системою охорони здоров’я в Україні, першочергово потребує вдосконалення кадрова політика. З’ясовано, що кадровий потенціал є найвагомішою складовою ресурсного забезпечення системи охорони здоров’я. Обґрунтовано необхідність професійної підготовки кадрів вищих медичних навчальних закладів в Україні. Доведено, що шляхом втручання держави в усі напрями підготовки кадрів для системи охорони здоров’я в перспективі можливі реальні зміни в кількості хворих та відповідно зменшення показника смертності населення й підвищення якості надання медичних послуг. Визначено актуальність підвищення рівня професіоналізму кадрів сфери охорони здоров’я, у тому числі кадрів – представників середнього медичного персоналу у контексті реформування системи охорони здоров’я України. Виявлено, що стратегічні зміни в механізмі державного управління системи охорони здоров’я є необхідною передумовою побудови країни кардинально нової генерації із здоровим населенням. Окреслено основні напрями, за якими може формуватися державна політика у сфері охорони здоров’я України в подальшій перспективі. Доведено, що перспективність досліджень аналогічної тематики та важливість кардинальних змін висуває на перший план необхідність удосконалення й оновлення державної кадрової політики в системі охорони здоров’я відповідно до новітніх вимог та викликів сучасного світу. Адже головними завданнями розвиненої держави є побудова дієвої моделі системи охорони здоров’я, покращення рівня здоров’я населення та забезпечення розвитку здорової української нації.
3
Чайка (Очеретяна), Ганна, та Валентина Махнюк. "ОРГАНІЗАЦІЯ ЗОНИ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ПРИЛІКАРНЯНОЇ ТЕРИТОРІЇ ПІД РОЗМІЩЕННЯ АВТОСТОЯНКИ ДЛЯ МЕДПРАЦІВНИКІВ ТА ПАЦІЄНТІВ З УРАХУВАННЯМ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2021): 1–6. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-1.
Повний текст джерелаАнотація:
Забезпечення потреби населення у якісних медичних послугах здійснюється, в тому числі, закладами охорони здоров’я приватної форми власності, планування яких проводиться за індивідуальними проектами, що дозволяє більш раціонально, в порівнянні з типовими проектами, використовувати відведену під будівництво земельну ділянку. У зв’язку з ростом автомобілізації населення зростає потреба у місцях для зберігання автотранспорту для пацієнтів, відвідувачів та медичних працівників у безпосередній близькості до закладів охорони здоров’я. Нашим завданням було вивчити питання щодо санітарно-гігієнічних вимог до проектування закладів охорони здоров’я в інших країнах та провести порівняльний аналіз з вітчизняними нормами в частині організації транспортної доступності до закладів охорони здоров’я та розміщення місць для зберігання автотранспорту, що і обумовило актуальність дослідження. В результаті вивчення закордонного досвіду проектування і розміщення медичних установ встановлено наступне: розвиток цифрових медичних технологій, нових технологій лікування, які не вимагають тривалого періоду перебування пацієнтів в умовах закладів охорони здоров'я, що характерно для денних стаціонарів, і вимагає перегляду норм площі земельної ділянки, а саме нормативу 25 м² озелененої території з розрахунку на одне ліжко; для забезпечення умов зберігання автомобілів пацієнтів, відвідувачів і медичного персоналу вважаємо за доцільне впровадження в нормативно-правову базу санітарного законодавства дозвіл розміщення підземних паркінгів на території лікувальних установ, що буде відповідати вимогу чинного містобудівного законодавства (ДБН В.2.2-10-2001); будівництво багатопрофільної лікарні на 155 ліжок із застосуванням компенсуючих заходів: використання прилеглого парку в якості зеленої зони для покриття дефіциту земельної ділянки, пристрій підземного автомобільного паркінгу на 141 машиномісце, розміщення відкритої наземної автостоянки на 38 машиномісць з дотриманням нормативних санітарних розривів по аналогії з закордонними, що сприятиме підвищенню доступності медичних установ для пацієнтів, відвідувачів і медперсоналу і раціонального використання земельної ділянки.
4
Ruzhylo, N. S., та N. O. Terenda. "ВИВЧЕННЯ ПОТРЕБИ В НЕФОРМАЛЬНІЙ ОСВІТІ СЕРЕД МОЛОДШИХ СПЕЦІАЛІСТІВ З МЕДИЧНОЮ ОСВІТОЮ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Медсестринство, № 2 (8 липня 2020): 38–40. http://dx.doi.org/10.11603/2411-1597.2020.2.11237.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано потреби в неформальній освіті серед молодших спеціалістів з медичною освітою закладів охорони здоров’я Івано-Франківської області. Виявлено зацікавленість медичного персоналу у проведенні короткострокових фахових тренінгів, спрямованих на оволодіння як теоретичними, так і переважно практичними компетентностями. Впровадження інформальної освіти у процес набуття нових компетентностей та підвищення професійної майстерності молодших спеціалістів з медичною освітою є затребуваним напрямком сучасної системи безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я.
5
Васюк, Наталія, та Наталія Петрученко. "ЕКСПЕРТНЕ ОПИТУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАДОВОЛЕНОСТІ УМОВАМИ ПРАЦІ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА “ЦЕНТР ПЕРВИННОЇ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ № 2” СВЯТО ШИНСЬКОГО РАЙОНУ м. КИЄВА". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 63–74. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-63-74.
Повний текст джерелаАнотація:
У 2018 році розпочалася трансформація первинної медичної допомоги та автономізація закладів охорони здоров’я. У багатьох розвине- них країнах світу первинна медична допомога, а саме сімейні лікарі вирі- шують більшість звернень пацієнтів, що є ефективним, адже допомагає за- побігати багатьом хворобам до того, як вони потребуватимуть складного, дорогого і не завжди успішного лікування.
Визначено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я акту- альними питаннями на сьогодні є розвиток кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я, зокрема покращення умов праці медичного персоналу на первинному рівні надання медичної допомоги.
Встановлено, що виникає необхідність в аналізі потреб задоволеності умовами праці медичного персоналу, які надають первинну медичну допо- могу, що передбачає комплексне застосування як безпосередніх, так і опосе- редкованих методів отримання статистичної інформації.
Досліджено та визначено чи задоволені умовами праці медичні праців- ники Комунального некомерційного підприємства “Центр первинної меди- ко-санітарної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва на основі експертного опитування.
Наголошено на важливості розроблення та затвердження “Положення про систему мотивації та стимулювання праці медичних працівників Кому- нального некомерційного підприємства “Центр первинної медико-санітар- ної допомоги № 2” Святошинського району м. Києва” як нормативно-пра- вового акту, що регламентує управлінські дії і взаємини щодо мотивації та стимулювання праці медичного персоналу.
Доведено, що в умовах трансформації сфери охорони здоров’я важли- вим є здійснення моніторингу та оцінка діяльності ЦПМСД № 2 загалом та структурних підрозділів і персонально кожного медичного працівника зокрема, а також проведення аналізу роботи ЦПМСД № 2 щодо якості на- дання медичної допомоги шляхом розроблення анкети для пацієнтів щодо рівня задоволеності наданих медичних послуг та запровадження процедури анонімного анкетування споживачів послуг з метою визначення ступеня за- доволеності пацієнтів рівнем кваліфікації медичних працівників тощо.
6
Krut, A. G. "Задоволеність лікарів-стоматологів професійною діяльністю". Health of Society 10, № 4 (18 січня 2022): 118–26. http://dx.doi.org/10.22141/2306-2436.10.4.2021.246354.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. Підтримка задоволеності медичних працівників професійною діяльністю та мотивація їх до праці є одним із засобів ефективного управління людськими ресурсами. Від мотивації та задоволеності роботою медичного працівника залежить його здоров’я та пов’язана з ним якість життя пацієнта. Задоволеність як характеристика організаційної культури відрізняється серед лікарів різних спеціальностей. Мета дослідження: визначити рівень задоволеності професійною діяльністю лікарів-стоматологів закладів, що надають високоспеціалізовану стоматологічну допомогу. Матеріали та методи. Використані авторські структуровані анкети, що були заповнені 110 лікарями-стоматологами трьох регіональних закладів стоматологічної допомоги. Методи: соціологічний; медико-статистичний; логіко-структурного аналізу; узагальнення. Результати. У цілому лікарі-стоматологи надали високі оцінки задоволеності професійною діяльністю за 5-тибальною шкалою: 4,6±0,5 балів – лікарі КНП «Житомирське обласне стоматологічне медичне об’єднання»; 4,2±0,4 балів – лікарі КНП Харківської обласної ради «Обласна стоматологічна поліклініка», 4,3±0,9 балів – лікарі КНП «Чернігівська обласна стоматологічна поліклініка Чернігівської обласної Ради». Однак респонденти КНП «Чернігівська обласна стоматологічна поліклініка Чернігівської обласної Ради» висловили лише часткову задоволеність можливістю підвищувати кваліфікацію на робочому місці, станом забезпечення лікарськими препаратами, розхідними матеріалами та доказовими технологіями, рівнем заробітної плати (діапазон оцінок 3,5±0,9 – 3,7±1,1 балів). Виявлено, що найнижчі оцінки задоволеності лікарі-стоматологи усіх закладів надали професійним стосункам з колегами структурних підрозділів поліклініки, де вони працюють, адміністрацією, а також з лікарями інших закладів охорони здоров’я: оцінки коливалась, в залежності від закладу, в межах відповідно 4,2±0,4 – 4,4±0,7 балів, 4,4±0,5 – 4,5±0,5 балів, 4,0±1,0 – 4,4±0,7 балів. Висновки. При загальній високій задоволеності професійною діяльністю потребують удосконалення професійні відносини лікарів-стоматологів, покращення – стан ресурсного забезпечення закладів та можливості професійного розвитку лікарів; підвищення – заробітна плата. Отримана інформація може бути використана для прийняття управлінських рішень зі зміцнення організаційної культури закладу охорони здоров’я шляхом удосконалення менеджменту персоналу.
7
Lototska, O. V., V. V. Lytvynyuk, O. M. Sopel, G. A. Krytska та S. V. Kucher. "ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ СИНДРОМУ ЕМОЦІЙНОГО ВИГОРАННЯ У СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ РІЗНОПРОФІЛЬНИХ ВІДДІЛЕНЬ ЛІКАРНІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (22 грудня 2020): 19–23. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.3.11616.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: проаналізувати наявність синдрому емоційного вигорання у середніх медичних працівників різнопрофільних клінічних відділень.
Матеріали і методи. На базі закладів охорони здоров’я м. Вінниці проведено анонімне анкетування 150 медичних працівників різних за профілем клінічних відділень. Для оцінки проявів симптомів синдрому емоційного вигорання поставлено низку запитань. Більшість з них були закритими і передбачали відповіді «Так» або «Ні», або вибір одного із запропонованих варіантів. Вік опитуваних був від 20 до 50 років. Стаж роботи становив від 2 до 25 років. Опитано медичних сестер психіатричного, хірургічного, реанімаційного, терапевтичного, нейрохірургічного, операційного, травматологічного, неврологічного, гематологічного, оториноларингологічного, фізіотерапевтичного і приймального відділень лікарні.
Для оцінки результатів проведеного дослідження використано соціологічний та медико-статистичний методи.
Результати. Встановлено, що негативний вплив психоемоційного чинника на своє здоров’я відзначають 62 % опитаних. Найбільше скарг на підвищену дратівливість на незначні події висували медичні сестри нейрохірургічного (76,9 %) та приймального (71,4 %) відділень, запаморочення найчастіше відзначали медики реанімаційного (46,6 %) та оториноларингологічного (41,6 %) відділень. На головний біль найбільше скаржилися працівники фізіотерапевтичного (66,6 %) та психіатричного (58,8 %) відділень. Швидку втомлюваність відзначали 56,2 % медичних сестер хірургічного відділення та 44,4 % – неврологічного. Серед медичних сестер, які відчули погіршення у стані свого здоров’я, більшість (55,9 %) опитаних усвідомлює наявність проблеми та запобігає подальшому розвитку синдрому емоційного вигорання різними профілактичними заходами.
Висновки. Своєчасне виявлення та запобігання стресу, дотримання рекомендацій, застосування способів і засобів профілактики значно знизить ризик виникнення синдрому в медичних сестер. Проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання виникненню синдрому емоційного вигорання, буде корисним не лише для підвищення якості виконання професійних обов’язків медичними сестрами, а й приведе до створення сприятливої атмосфери у лікарнях та інших медико-профілактичних закладах.
8
Halushka, A. M., V. L. Savytskyi, V. O. Zhakhovsky та V. G. Livinskyi. "Роль і вклад Української військово-медичної академії у медичне забезпечення Збройних Сил України під час АТО/ООС". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 3 (1 жовтня 2020): 19–28. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.3(1)-019.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – дослідження ролі та вкладу Української військово-медичної академії (УВМА) у медичне забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час антитерористичної операції та операції Об’єднаних сил (АТО/ООС).
Матеріали та методи. Використано нормативно-правові акти з питань національної безпеки держави та охорони здоров’я в Україні, керівні документи Міністерства оборони України, публікації у відкритих наукових джерелах, щорічні звіти УВМА. Об’єкт дослідження – система підготовки медичного персоналу для Медичних сил Збройних Сил України (Медичні сили). Предмет дослідження – робота УВМА щодо підготовки медичного персоналу для Медичних сил та наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС. Методи дослідження – бібліографічний, статистичний, аналітичний, системного підходу.
Результати. Вклад УВМА в медичне забезпечення ЗС України не зводився лише до навчальної роботи з підготовки військових лікарів для потреб військових частин і військово-медичних закладів, а також був вагомим та значущим у таких напрямах діяльності військової медицини як практичне надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям у військово-медичних закладах в районах проведення АТО/ООС та на клінічних базах УВМА, в питаннях наукового супроводження розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, у тому числі розроблення нормативно-правових і керівних документів з медичного забезпечення, медико-технічних вимог сучасних зразків евакуаційно-транспортних засобів, спеціальної медичної техніки, комплектно-табельного оснащення Медичних сил та індивідуальних засобів медичного захисту.
Висновки. УВМА зроблено значний внесок у медичне забезпечення ЗС України під час АТО/ООС зокрема в питання комплектування Медичних сил підготовленим медичним персоналом, надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям та наукового вирішення проблем медичного забезпечення військ в умовах бойових дій.
9
Фединець, Н. І., та О. В. Кушнір. "ОСНОВНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ САНАТОРІЇВ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 64 (7 жовтня 2021): 88–96. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-64-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються актуальні питання, пов’язані з управлінням конкурентоспроможніс-тю підприємств некомерційної сфери – протитуберкульозних санаторіїв. Цілями статті є визначення основ-них напрямів управління конкурентоспроможністю протитуберкульозних санаторіїв, аргументування доціль-ності оцінювання конкурентоспроможності як передумови забезпечення її відповідного рівня. Підтверджен-ням актуальності цього питання є значний інтерес зі сторони наукової спільноти. У ході дослідження встано-влено, що медична сфера за останні роки характеризується рядом змін: перепрофілювання медичних закладів, надання їм автономії, функціонування в особливому режимі через COVID-19. Виявлено, що важливою переду-мовою забезпечення конкурентоспроможності є формування системи критеріїв оцінювання конкурентоспро-можності протитуберкульозних санаторіїв. З’ясовано, що сильними сторонами протитуберкульозних сана-торіїв є кваліфікований персонал, висока якість послуг, застосування ефективних методів діагностики, ліку-вання та реабілітації, надання кваліфікованої спеціалізованої санаторно-реабілітичної допомоги хворим на активну та неактивну форму туберкульозу. Серед слабких сторін протитуберкульозних санаторіїв: взаємодія з іншими лікувально-профілактичними установами з питань охорони здоров’я, платне проведення окремих діагностичних досліджень; недостатнє оздоровлення медичних працівників протитуберкульозного санаторію; потреба у постійному навчанні діагностики та лікування хворих на туберкульоз лікарів-фтизіатрів через ін-тернатуру, ординатуру на базі вищих навчальних закладів; незавершена реструктуризація ліжкового фонду; низькі посадові оклади персоналу. Зроблено висновок, що для забезпечення конкурентоспроможності санаторі-їв слід концентруватися в першу чергу на якості медичних послуг. Запропоновано основні етапи процесу управ-ління конкурентоспроможністю протитуберкульозних санаторіїв. Подальші дослідження можуть бути спрямовані на формування ефективного механізму управління розвитком протитуберкульозних санаторіїв в Україні.
10
Ostapchuk, T. P., S. Y. Biriuchenko, L. Y. Lebedynets, O. V. Palii, and N. V. Sluchich. "Motivation of Staff in the Formation and Development of Personnel Potential of Healthcare Institutions of Ukraine." Business Inform 11, no. 526 (2021): 439–46. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2021-11-439-446.
Повний текст джерелаАнотація:
Staff motivation is considered as the main element of its development. The theoretical content of the concept of «personnel potential of enterprise» is generalized, features and problems of formation of personnel potential in healthcare institutions are specified. A motivation system which is well-built, optimized and based on the real needs of the staff successfully combines the strategic goals of the institution, the personal interests of employees and the primary needs of the population, served by a healthcare institution. Attention is paid to the constant development of the personnel potential of the institution to ensure its compliance with the conditions of activity, adaptation to the external environment and self-realization. It is proved that motivation of employees is of great importance during the formation and development of personnel potential, both the motivating and the demotivating factors of development are determined. The motivation of the staff of healthcare institutions is considered in the context of its three types: material, intangible (moral), and administrative; a comparative description of these types of motivation in medical institutions abroad is carried out. The authors define labor specifics, which affect the motivation of medical workers, since a significant number of employees of medical institutions face a constant negative assessment of their work, which leads to professional burnout and lack of motivation for further work. This crisis is exacerbated by the insufficient level of financial support for medical workers while constantly strengthening the requirements for the quality of their work. It is proposed to focus the attention of the government together with heads of medical institutions on the combination of material and intangible means of motivation, avoiding demotivation factors to ensure the effectiveness of the formation and development of the personnel potential of medical institution.
11
Шафранський, В. В. "Оцінка організаторами охорони здоров’я потреби в розвитку системи громадського здоров’я". Україна. Здоров’я нації 1, № 1 (4 лютого 2022): 42–45. http://dx.doi.org/10.24144/2077-6594.1.1.2022.254635.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: дослідити рівень оцінки організаторами охорони здоров’я потреби в розвитку системи громадського здоров’я.Матеріали та методи. Соціологічний, статистичний, структурно-логічного аналізу. Соціологічним дослідженням охоплено 217 організаторів охорони здоров’я із них: 89 головних лікарів та їх заступників закладів охорони здоров’я первинного рівня, 65 головних лікарів та їх заступників закладів охорони здоров’я спеціалізованої медичної допомоги, 63 завідувачів відділеннями.Результати. подальший розвиток системи громадського здоров’я в Україні підтримало 87,6% опитаних головних лікарів та їх заступників закладів охорони здоров’я первинного рівня, 75,4% головних лікарів та їх заступників закладів охорони здоров’я спеціалізованої медичної допомоги та 73,0% завідувачів відділеннями. Найвищій рівень підтримки отримали наступні основні оперативні функції громадського здоров’я: епідеміологічний нагляд за хворобами та оцінка стану здоров’я населення; оперативні функції захисту здоров’я; профілактика захворювань; основна комунікація в інтересах громадського здоров’я.Висновки. В ході дослідження отримано високий рівень оцінка організаторами охорони здоров’я потреби в розвитку системи громадського здоров’я.Ключові слова: система громадського здоров’я, розвиток, організатори охорони здоров’я, підтримка, розвиток.
12
Shkilnyak, M. M., та N. M. Кryvokulska. "РОЗВИТОК КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ПІДХОДІВ ДО УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (25 вересня 2020): 22–30. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2020.2.11406.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: обґрунтувати концептуальні положення, які повинні лягти в основу управління якістю медичних послуг закладів охорони здоров’я.
Матеріали і методи. Матеріалами дослідження слугували дані кошторисів Хмельницької обласної дитячої лікарні за 2017–2019 рр. Використано методи теоретичного узагальнення, групування; факторного аналізу; статистичного порівняння та узагальнення.
Результати. Обґрунтовано необхідність розвитку концептуальних підходів до управління якістю медичних послуг закладів охорони здоров’я. Визначено причини, які детермінують потребу управління якістю медичних послуг закладів охорони здоров’я та його вдосконалення (приміром, приналежність закладів охорони здоров’я до публічного сектору економіки; необхідність вирішення проблем, пов’язаних із управлінням якістю медичних послуг за умов обмежених матеріальних, фінансових, технічних ресурсів, що виділяють на охорону здоров᾽я). Вказано на переваги розвитку концептуальних підходів до управління якістю медичних послуг закладів охорони здоров’я.
Висновки. Розвинуті концептуальні підходи до управління якістю медичних послуг закладів охорони здоров’я дозволять вдосконалити інституційну базу управління галуззю охорони здоров’я; вивчати заклади охорони здоров’я як соціальні системи в їх безпосередньому взаємозв’язку з іншими соціальними системами суспільства; зміцнити основи пацієнторієнтованої моделі охорони здоров’я в Україні; активізувати використання проектного підходу в управлінні закладами охорони здоров’я; посилити кадровий потенціал галузі охорони здоров’я та закладів цієї галузі.
13
Криничко, Лілія, Олена Крикун та Юлія Малігон. "ПРИВАТНІ МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ ЯК ОБ’ЄКТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ". Public management 25, № 5 (29 грудня 2020): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-5(25)-107-119.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто питання приватних медичних закладів як об’єкта державного регулювання. Доведено, що система охорони здоров’я виступає головною складовою загальної системи соціального захисту держав. Визначено, що за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на сьогоднішній день, у світі виділяють лише три основні моделі охорони здоров’я: державну, страхову та приватну модель медицини. Роз’яснено зміст поняття “медичне обслуговування”, під яким варто розглядати діяльність закладів охорони здо- ров’я та діяльність фізичних осіб — підприємців, які мають відповідну реєстрацію та одержали ліцензію відповідно до установленого законом порядку, який стосується сфери охорони здоров’я, діяльність яких не обов’язково може обмежуватись медичною допомогою. Зазначено, що медичну послугу також можна розглядати як діяльність особи, яка надає ці послуги, що спрямована на досягнення такого результату чи корисної властивості, завдяки якому будуть здатні задовольнити потреби особи у відновленні та/або підтриманні її здоров’я, безпосередньо в процесі реалізації доцільної діяльності особи — надавача послуг, який не має упредметненого вираження (матеріальної форми) і не може бути гарантований надавачом послуг. Виявлено, що ринок медичних послуг зростає завдяки розширенню кількості закладів охорони здоров’я різних форм власності, їх існування та стрімкий розвиток не дає змоги оцінити масштаби наданих послуг та їх фінансування в цілому, адже як в державним, так і приватним закладам притаманний тіньовий економічний сегмент. Доведено, що розвиток приватних медичних закладів сприяє зменшенню тиску на державну систему охорони здоров’я, оскільки може перейняти ту частину громадян, яка спроможна оплатити всі необхідні послуги. Зауважено, що приватним закладам охорони здоров’я притаманна певна специфіка правового регулювання наданих медичних послуг, резуль- тативність якого має юридичне значення.
14
Домитращук, Иванна, та Лариса Мельничук. "ПРОФИЛАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА КАК ВАЖНАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ УЧРЕЖДЕНИЙ ПЕРВИЧНОЙ ПОМОЩИ". SWorldJournal, № 06-07 (30 грудня 2018): 12–16. http://dx.doi.org/10.30888/2663-5712.2020-06-07-112.
Повний текст джерелаАнотація:
Реформа охорони здоров’я, яка здійснюється в Україні, орієнтована на розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Напрям на сімейну медицину має компенсувати прогалини у профілактичній роботі закладів охорони здоров’я
15
Домитращук, Иванна, та Лариса Мельничук. "ПРОФИЛАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА КАК ВАЖНАЯ СОСТАВЛЯЮЩАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ УЧРЕЖДЕНИЙ ПЕРВИЧНОЙ ПОМОЩИ". SWorldJournal, № 06-07 (30 грудня 2018): 12–16. http://dx.doi.org/10.30888/2410-6615.2020-06-07-112.
Повний текст джерелаАнотація:
Реформа охорони здоров’я, яка здійснюється в Україні, орієнтована на розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Напрям на сімейну медицину має компенсувати прогалини у профілактичній роботі закладів охорони здоров’я
16
Іванова, Н. В., І. Я. Криницька, Н. В. Гецько, Н. М. Гомелюк та М. І. Марущак. "ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ЗАГАЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ ТА ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ ТА ДНІПРОПЕТРОВСЬКІЙ ОБЛАСТІ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (2 вересня 2021): 26–33. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2021.2.12114.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Туберкульоз є глобальною проблемою системи охорони здоров’я як одна з 10 провідних причин смерті у світі. За даними ВООЗ, Україна належить до 27 країн світу, в яких зосереджено 85 % захворюваності на туберкульоз, і посідає 4 місце у світі за його поширеністю. Особливості епідемічної ситуації із туберкульозу загострили і зробили соціальнозначущою проблему хвороби на туберкульоз працівників закладів охорони здоров’я. Мета дослідження – провести порівняльний аналіз захворюваності на туберкульоз серед загального населення та працівників закладів охорони здоров’я в Україні та Дніпропетровській області. Матеріали і методи. Матеріалами з вивчення епідемічного процесу була державна статистична звітність: аналітично-статистичні довідники «Туберкульоз в Україні» Державної установи «Центр громадського здоров’я МОЗ України» та Державного закладу «Центр медичної статистики МОЗ України» за 2019 і 2020 рр. та звітно-облікові форми 8 і 33. Результати. Встановлено, що незважаючи на зниження показників захворюваності й смертності від туберкульозу за проаналізований п’ятирічний період часу (2015–2019 рр.) в Україні, епідеміологічна ситуація у Дніпропетровській області залишається напруженою, особливо за показником захворюваності на туберкульоз/ВІЛ (24 на 100 тис. населення у 2019 р. – друге місце в Україні) та випадками туберкульозу з множинною лікарською стійкістю (787 у 2019 р. – перше місце в Україні). Показники захворюваності на туберкульоз у працівників закладів охорони здоров’я як протитуберкульозних, так і загальнолікувальної мережі у Дніпропетровській області перевищують аналогічні дані в Україні. Аналіз захворюваності на туберкульоз працівників протитуберкульозних закладів у Дніпропетровській області показав, що найбільший середній показник захворюваності на 100 тис. населення спостерігався серед середнього медичного персоналу – 506,8. Висновки. Захворюваність на туберкульоз у працівників закладів охорони здоров’я як протитуберкульозних, так і загальнолікувальної мережі у Дніпропетровській області перевищує аналогічні дані в Україні. Найвища захворюваність на туберкульоз серед медичних працівників Дніпропетровської області спостерігається у середнього медичного персоналу. Це вимагає суворого дотримання принципів інфекційного контролю та оптимізації підходів до виявлення, лікування та профілактики туберкульозу в медичних працівників.
17
Yavorovsky, O. P., M. M. Rygan, A. V. Ivanko, Yu M. Skaletsky, R. P. Brukhno, P. M. Mikhailenko, T. A. Zinchenko та M. I. Badiuk. "Система забезпечення безпеки персоналу і пацієнтів у лікарняних закладах: стратегія удосконалення". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 2 (30 червня 2021): 23–33. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.2(2)-023.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: враховуючи міжнародний досвід оцінити стан інтегрованості питань безпеки пацієнтів і безпеки медичного персоналу у вітчизняних лікарняних закладах та розглянути можливості посилення їх взаємозв’язку і взаємовпливу на користь мінімізації ризиків лікарняного середовища.
Матеріали і методи. Проаналізовані декларації, стратегії ВООЗ, окремих країн, інші документи і тематичні наукові публікації. Досліджено вітчизняну нормативну базу і частково практику формування безпечного лікарняного середовища у 4-х закладах охорони здоров’я (ЗОЗ). Методи досліджень: бібліосемантичний, гігієнічний, системного підходу, аналітичний, статистичні та математичні.
Результати. Оцінено стан інтегрованості питань безпеки пацієнтів і безпеки медичного персоналу у вітчизняних лікарняних закладах. Встановлено, що попередження випадків виробничого травматизму і інцидентів безпеки пацієнтів у вітчизняних лікарняних закладах здійснюється автономно за різними планами та програмами і є неефективним, про свідчить зростання як нещасних випадків у вітчизняних лікарняних закладах, так і стаціонарної та післяопераційної летальності. Запропоновано підходи до трансформації структури і функцій безпекових підрозділів закладів охорони здоров’я з метою формування безпечного лікарняного середовища на засадах культури безпеки.
Висновки. Інтеграція питань безпеки пацієнтів та безпеки медичного персоналу у єдиних програмах є стратегічним напрямом і кращою практикою у формуванні безпечного лікарняного середовища за кордоном і її доцільно впроваджувати в нашій країні. Вітчизняна нормативна база і практика передбачає автономне і роздільне вирішення безпекових проблем щодо пацієнтів, медичного персоналу і оточуючого середовища. Трансформація структури і функцій підрозділів закладів охорони здоров’я, задіяних у забезпеченні безпеки пацієнтів, медичного персоналу, екологічної безпеки, за єдиною узгодженою стратегією сприятиме формуванню безпечного лікарняного середовища на засадах культури безпеки.
18
Klymenko, V. I., I. M. Kremsar та N. O. Korogod. "МЕДИЧНІ КАДРИ – НАЙГОЛОВНІШИЙ РЕСУРС ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ ПЕРВИННОГО РІВНЯ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (17 березня 2020): 40–45. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.4.10947.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: провести аналіз кадрового потенціалу лікарів і середнього медичного персоналу центрів первинної медико-санітарної допомоги Запорізької області.
Матеріали і методи. Проведено викопіювання даних щодо фактичної та штатної чисельності лікарів і середнього медичного персоналу за період 2015–2017 рр. у 32 центрах первинної медико-санітарної допомоги Запорізької області (генеральна сукупність), їх вікова структура, стаж роботи за спеціальністю, наявність категорії. Для проведення порівняльного аналізу в динаміці нами за допомогою програми Statistic 10.0 розраховано відносні та середні величини. Оцінку достовірності різниці отриманих даних у різних групах спостереження та перевірку нульової гіпотези здійснювали шляхом розрахунку критерію відповідності хі-квадрат (χ2).
Результати. Встановлено, що в 2017 р. укомплектованість сімейними лікарями по Запорізькій області в середньому становила 66,1 %, майже кожен третій з них досяг пенсійного віку або має вік до 45 років, що є позитивним досягненням за останнє десятиріччя. Незважаючи на той факт, що більшість як лікарів первинної ланки, так і середнього медичного персоналу мають стаж роботи понад 10 років, третина всіх працюючих не мають кваліфікаційної категорії, а один раз на 5 років проходять курси стажування за фахом із метою продовження роботи в системі охорони здоров’я, що свідчить про відсутність мотивації до підвищення рівня кваліфікації і в подальшому може вплинути на якість медичної допомоги. Зміна організаційно-правової форми роботи закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу в Запорізькій області, призвела до дзеркальних змін у навантаженні на лікарів за адміністративно-територіальним принципом на кінець 2019 р.: збільшення чисельності лікарів по містах області та зменшення в сільській місцевості, але наявна їх кількість повністю забезпечує потребу по області, навіть залишається в наявності резерв щодо підписання декларацій з населенням або поступового заміщення тих, хто досяг пенсійного віку.
Висновки. Встановлено потребу як у підвищенні рівня кадрового укомплектування лікарями первинної ланки, особливо в сільській місцевості, так і в мотивації мати відповідні кваліфікаційні категорії до стажу роботи і серед практикуючих лікарів, і серед середнього медичного персоналу.
19
Dzvinchuk, Dmytro, та Mariia Baran. "ЗАСТОСУВАННЯ ДІАЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ ЗМІН У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ НА ПЕРВИННОМУ РІВНІ". Public Administration and Regional Development, № 7 (7 квітня 2020): 89–108. http://dx.doi.org/10.34132/pard2020.07.04.
Повний текст джерелаАнотація:
У публікації констатовано підстави проведення реформування охорони здоров’я в Україні зважаючи на кризову медико-демографічну ситуацію та потребу збереження й покращення здоров’я не тільки як факту відсутності захворювань чи фізичних дефектів, а й як факту повного фізичного, психічного та соціального благополуччя населення.
Проаналізовано ключові кроки, що були зроблені у контексті впровадження реформи системи охорони на первинному рівні здоров’я з позиції діалогічної моделі змін, яка передбачає орієнтоване на результат структуроване планування та проведення діалогу зацікавлених сторін протягом чотирьох етапів: вивчення та залучення; розбудова та формалізація; впровадження та оцінка; подальший розвиток, відтворення / інституалізація. Кожен із чотирьох етапів діалогічної моделі змін включає кроки, яких варто дотримуватися, щоб будь-яка ініціатива досягла поставленої мети. Діалогічна модель змін пояснює, що потрібно врахувати для однозначного сприяння діалогу та орієнтації на результат.
Доведено, що результат реформи системи охорони здоров’я, як і будь-якої іншої, залежить від досвіду управління процесами та змінами, ґрунтовного розуміння концепції змін, вміння всіма зацікавленими суб’єктами процесу реформування аналізувати та оперувати інформацією.
Підсумовуючи позитивні досягнення реформи системи охорони здоров’я – забезпечення державних гарантій надання медичних послуг відповідно до видів медичної допомоги; розвиток ефективної та доступної мережі закладів; безперервне покращення якості медичної допомоги; впровадження електронної системи охорони здоров’я; забезпечення пацієнтів лікарськими засобами тощо, акцентовано на потребі комплексного застосування організаційного-управлінського, інформаційно-комунікаційного, фінансово-економічного, нормативно-правового та інших механізмів для ефективного впровадження реформи системи охорони здоров’я через призму діалогічної моделі змін.
20
Voronova, L. A. "ВИЯВЛЕННЯ ЛІДЕРСЬКИХ ЯКОСТЕЙ СЕРЕД СТАРШИХ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 2 (16 вересня 2020): 27–33. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.2.11379.
Повний текст джерелаАнотація:
Резюме. Нагальна необхідність реформування системи охорони здоров’я України потребує якісно нового підходу до управління як на державному рівні, так і на рівні закладу охорони здоров’я.
Мета дослідження – проаналізувати контингент старших медичних сестер з точки зору оцінки лідерських якостей та підготовленості в питаннях організації та управління в системі охорони здоров’я.
Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 25 старших медичних сестер комунального закладу «Дніпропетровський спеціалізований клінічний медичний центр матері та дитини імені проф. М. Ф. Руднєва» Дніпропетровської обласної ради», які відповіли на запитання розробленого нами опитувальника.
Результати. При максимально можливій сумі балів, що дорівнює 250, сумарний середній бал був 180,32±4,06, що свідчить про необхідність більш ґрунтовної підготовки реальних і потенційних керівників із різних аспектів менеджменту. Їх позиції є досить сильними у відносинах із вищим керівництвом у питаннях стратегічного управління, в цілому позитивній оцінці інновацій, у глибоких знаннях професійних питань, а також в тому, що вони високо цінують колективи, в яких працюють. У той же час не завжди у них є досить чіткі критерії для оцінки якостей конкретних співробітників; вони явно не повністю довіряють і не завжди радяться з колективом, з одного боку, і, з іншого, недостатньо чітко контролюють його роботу.
Висновки. Розвиток лідерських якостей старших медичних сестер є запорукою підвищення ефективності управління сестринським персоналом.
21
Барзилович, Анастасія Дмитрівна. "ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ". Науковий вісник: Державне управління 3, № 5 (14 вересня 2020): 34–48. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2020-3(5)-34-47.
Повний текст джерелаАнотація:
Величезне значення такого блага, як здоров’я, зумовлює необхідність його постійної охорони. Забезпечення громадян лікувально-профілактичною допомогою на високому якісному рівні та в достатньому обсязі залежить від наявної матеріально-технічної бази медичних закладів, професіональної підготовки та кваліфікації спеціалістів медицини. Серед обов’язкових умов надання високоякісних медичних послуг є фінансове забезпечення – один з фундаментальних чинників, що першочергово впливає на розвиток охорони здоров’я й соціально-економічну результативність медицини в цілому. Основною проблемою фінансування установ охорони здоров’я, надання медичних послуг для забезпечення галузі охорони здоров’я, є залишковий принцип, який пов’язаний із хронічним дефіцитом бюджетних коштів, виділених на вітчизняну медицину. У зв’язку із недостатнім фінансуванням та нераціональним використанням коштів державного бюджету, не в повному обсязі задоволення потреб населення в наданні медичних послуг, було прийнято рішення про реформування системи охорони здоров’я в Україні, що дасть змогу в короткі терміни мотивувати медичних працівників до надання якісної медичної допомоги населенню на всіх рівнях. У рамках спеціалізованої та стаціонарної медичної допомоги основним принципом вважається «гроші йдуть за пацієнтом». Установи охорони здоров’я у процесі проведення реформи є тепер фінансово мотивованими на використання доказових (ефективних) методів лікування, щоб можна було позбутися недієвих (недоцільних) процедур. Створення автономності установ охорони здоров’я сприяє тому, що збільшується фінансова та господарська незалежність медичних установ, управління закладами стає більш гнучким, формуються стимули покращення надання якісних медичних послуг населенню, а також одночасно підвищується економічна ефективність використання лікарняних активів.
22
Чорна, Валентина, Валентина Махнюк, Світлана Юрченко, Євгеній Сердюк та Василь Назаренко. "ВПЛИВ АРХІТЕКТУРНО-ПЛАНУВАЛЬНИХ РІШЕНЬ НА САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНІ УМОВИ ПРАЦІ МЕДПРАЦІВНИКІВ, ПАЦІЄНТІВ ПСИХІАТРИЧНИХ ЛІКАРЕНЬ УКРАЇНИ ТА КРАЇН ЄС". Молодий вчений, № 1 (89) (29 січня 2020): 20–27. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-1-89-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено особливості організації архітектурного середовища і санітарно-гігієнічних умов психіатричних лікарень України та країн ЄС, їх значення для процесу лікування, стан, самопочуття, тривалість перебування в лікарнях хворих. Проведено аналіз напрямків реформування закладів охорони психічного здоров’я у європейських країнах на основі вивчення рецензованої вітчизняної і закордонної літератури. Встановлено, що більшість психіатричних лікарень України розташовані у пристосованих зношених будівлях які будувались у ХVIII-XIX столітті, що суперечить ключовій вимозі системи охорони психічного здоров’я у країнах Європейського союзу і не дозволяє створити «цілюще архітектурне середовище» для ефективного лікування хворих і створення умов «домашнього середовищі». В Україні нормативний документ санітарного законодавства, який містив би санітарно-епідеміологічні та гігієнічні вимоги до проектування, будівництва, оздоблення, оснащення та експлуатації закладів охорони здоров‘я із стаціонарами, на даний час формально не існує. Понад 300 нормативно-правових актів були скасовані, які були видані до прийняття Акту проголошення незалежності України, тобто нормативно-правові акти Союзу РСР та Української РСР. Із аналіз лабораторних досліджень за період 2014-2019 рр., проведених у лікувально-профілактичних закладах Вінницької області, дозволяє констатувати низький рівень штучного освітлення і порушення мікрокліматичних умов. У низці вітчизняних психоневрологічних лікарень виявлено грубі порушення прав людини, незадовільні матеріально-технічні умови і недотримання санітарно-гігієнічних вимог, на що також вказують результати анкетування родичів психічнохворих. В Україні особливого значення набуває проблема розробки нормативної бази санітарного та містобудівного законодавства щодо вимог до проектування нових закладів охорони здоров’я психоневрологічного профілю з залученням, за прикладом європейського досвіду, мультидисциплінарних робочих груп для створення максимально безпечних і комфортних умов перебування пацієнтів і медичного персоналу у психіатричних закладах. Результати анкетування респондентів (родичи хворих) оброблені за допомогою ліцензійного стандартизованого пакету «Statistica 6.1». У роботі використовувалися аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел, бібліосемантичний, аналітичний та статистичний методи досліджень.
23
Сатурська, Г. С., І. М. Шишацька, О. В. Сатурський, Д. М. Коллінс та Н. П. Марків-Буковська. "СУЧАСНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ПАЛІАТИВНОЇ ТА ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ ЗА УМОВ РЕФОРМУВАННЯ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 1 (2 червня 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.1.12140.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: провести аналіз організації паліативної та хоспісної допомоги на різних рівнях надання медичної допомоги населенню України на сучасному етапі реформування галузі охорони здоров’я в Україні та на регіональних рівнях.
Матеріали і методи. У науковій роботі використано чинні нормативно-правові акти та керівні документи МОЗ України щодо організації паліативної та хоспісної допомоги в системі охорони здоров’я України. Для обробки даних застосовано наукові методи: аналітичний, бібліосемантичний та системного підходу.
Результати. Паліативна медична допомога, як окремий вид медичної допомоги, в Україні закріплена законодавчо з 2011 р. Але до введення в дію програми медичних гарантій та підписання контрактів із Національною службою здоров’я України на пакети медичних послуг у напрямку паліативної та хоспісної допомоги – таку допомогу в нашій країні надавали лише кілька десятків медичних закладів. Запровадження окремого пакета у програмі медичних гарантій дало поштовх розвитку мережі закладів, які надають паліативну допомогу.
Висновки. Розвиток та покращення якості надання паліативної допомоги відповідно до світових стандартів є одним із пріоритетних завдань системи охорони здоров’я та громадського здоров’я України, адже паліативна та хоспісна допомога є комплексом медичних, соціальних, психологічних заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів із невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя. Для створення високоефективної системи паліативної допомоги в Україні також необхідно подолати бар’єри, які виділені експертами ВООЗ. Серед основних завдань паліативної та хоспісної допомоги потрібно розглядати максимально можливе зменшення болю, фізичних та психічних страждань, усунення або зменшення розладів життєдіяльності та інших тяжких проявів захворювань, професійний догляд, психологічну, соціальну та духовну підтримку пацієнтів та членів їхніх сімей.
24
Василенко, Юлія Вікторівна. "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ МЕХАНІЗМІВ РОЗВИТКУ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 1 (10 травня 2022): 113–18. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2022.1.17.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено науковий огляд сучасних досліджень у галузі публічного управління з проблем розвитку післядипломної медичної освіти та виокремлено перспективи подальшого розгляду механізмів її реформування. Узагальнено аспекти соціальної значущості розвитку післядипломної медичної освіти як підґрунтя для визначення підходів до вирішення актуальних теоретичних і практичних завдань у цій сфері. Виявлено низку проблем державного управління у сфері охорони здоров’я, що пов’язуються науковцями з удосконаленням післядипломної медичної освіти: розвиток інтенсивного навчання всіх груп фахівців цієї галузі, навчання в установах охорони здоров’я, самостійного навчання, забезпечення якості підготовки керівних кадрів органів управління охороною здоров’я, закладів охорони здоров’я, удосконалення механізмів формування державного замовлення на підготовку кадрів. Підтверджено необхідність більшого врахування специфіки механізмів розвитку післядипломної медичної освіти, зумовленої міжгалузевим характером управління (охорона здоров’я, освіта). Зазначене дозволило окреслити завдання поглиблення знань про механізми міжгалузевого управління з урахуванням розвитку сучасної теорії публічного управління й запитів суспільства. Робиться висновок про необхідність узагальнення теорії та практики запровадження механізмів державного управління в умовах утвердження концепту «публічності». Реформування післядипломної медичної освіти в Україні пов’язуються з запровадженням механізмів інноваційного розвитку системи охорони здоров’я. Еволюція теоретичних поглядів на механізми державного управління розглядається у контексті пошуку нових ідей щодо запровадження засобів, важелів, стимулів впливу влади на систему медичної освіти з точки зору поглиблення суб’єкт-суб’єктних відносин у процесі управління суспільними справами та в умовах міжсекторального підходу. Підкреслюється важливість вивчення впливів демократизації державно-суспільних відносин, децентралізації влади на вибір механізмів публічного управління.
25
Lykha, L. M., та I. Ya Hospodarskyy. "АНАЛІЗ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ТА РОЛІ РОБОТИ СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ". Медична освіта, № 4 (6 січня 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2020.4.11657.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобалізаційні та інтеграційні процеси в суспільстві, динамічний розвиток медичних технологій, визнання світовою спільнотою проблеми фізичного, морального і соціального здоров’я як головного показника соціально-економічної зрілості, культури й успішності держави, соціальний запит на якість медичних послуг зумовлюють особливі вимоги до професійної діяльності середнього медичного персоналу загалом і медичних сестер зокрема. Медична сестра повинна успішно володіти фундаментальними та спеціальними знаннями й уміннями в питаннях комплексного догляду за пацієнтами, надавати медичну допомогу, що відповідає принципу гуманності, національним і світовим професійним стандартам, активно здійснювати профілактичну діяльність у сфері охорони здоров’я. У виконанні своїх фахових обов’язків медична сестра має керуватися нормами професійної моралі й етики.
Важливість професійних та особистісних рис актуалізує необхідність удосконалення змісту формування професійної етики майбутніх медичних сестер у навчально-виховному процесі, зокрема під час вивчення дисциплін соціально-гуманітарної, психолого-педагогічної, професійно-практичної підготовки, проведення навчально-дослідної, виховної роботи, виробничих практик, що визначено галузевими стандартами вищої медичної освіти.
26
Malyutina, N. V., S. I. Babak, L. V. Klymenko та O. I. Pogorila. "АКТУАЛЬНІСТЬ СИМУЛЯЦІЙНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ НА ЕТАПІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ВИПУСКНИКІВ ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 4 (28 січня 2020): 82–88. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2019.v.i4.10798.
Повний текст джерелаАнотація:
Згідно із сучасними світовими тенденціями та запитом вітчизняної медицини, найдоцільнішим способом оволодіння практичними навичками як студентами, починаючи з першого курсу, так і лікарями-практиками, є тренінги у симуляційних центрах.
Мета – визначення рівня компетентності випускників вищих медичних навчальних закладів щодо володіння переліком практичних навичок та умінь.
Матеріал і методи. Проведено анкетування за шкалою оцінки знань Королівського коледжу лікарів загальної практики у двох групах лікарів-інтернів першого року навчання зі спеціальності «Загальна практика – сімейна медицина» до та після практичного заняття у симуляційному центрі. До 1 групи увійшли лікарі-інтерни, які під час отримання освіти не мали практичного медичного досвіду за межами вищого навчального закладу (n=86); до 2 групи (n=16) – лікарі-інтерни, які під час навчання працювали у закладах охорони здоров’я на посадах середніх медичних працівників.
Результати. У результаті аналізу отриманих даних було встановлено, що лікарі-інтерни 1 групи оцінили свій рівень володіння практичними навичками, як такий, що потребує підвищення. Лікарі-інтерни, які під час отримання освіти у медичних вищих навчальних закладах працювали у закладах охорони здоров’я, мали достовірно вищий рівень показників володіння практичними навичками, що належать до компетенції середнього медичного персоналу.
Висновки. Тренінги щодо рівня оволодіння практичними навичками та уміннями при застосуванні симуляційних методів навчання є високоефективними, що доводять результати наших досліджень.
27
Фоміна, Л. В., та Н. А. Наливайко. "РОЗВИТОК ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Педагогіка та психологія, № 62 (серпень 2019): 180–92. http://dx.doi.org/10.34142/2312-2471.2019.62.20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено основні поняття дослідження на основі аналізу різних джерел та праць науковців. Проаналізовано визначення педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти (МЗВО) та визначено різні аспекти підвищення педагогічного потенціалу, зокрема поліпшення педагогічного потенціалу МЗВО є впровадження сучасних методів викладання та навчання, які представлені в різних галузях медицини або в поєднанні з іншими клінічними предметами, такими, як: моделювання або перевернуті моделі навчання в аудиторії. У роботі надано авторське розуміння визначення педагогічного потенціалу МЗВО як багатофакторного утворення, яке включає: традиції відповідного навчального закладу з чіткими правилами педагогічної, наукової та навчальної діяльності; матеріально-технічне забезпечення освітнього процесу, який ґрунтується на використанні цифрових засобів навчання та комунікації; професійний педагогічний потенціал педагога як рушійної сили у процесі передачі знань та умінь у медичній справі; готовність адміністрації МЗВО до модернізації освітнього процесу в контексті постійних змін та нововведень у медичну справу; гуманістична спрямованість у процесі підготовки майбутніх фахівців медичної справи. У дослідженні визначено важливу роль педагогічного потенціалу медичного закладу вищої освіти у процесі саморозвитку здобувачів освіти через: сукупність сформованих традицій, реальних можливостей і тенденцій розвитку медичної освіти; варіативність і можливість безперервного інтенсивного професійноособистісного зростання майбутнього лікаря протягом всієї професійної діяльності в сфері охорони здоров’я; інтеграція теорії і практики, персоніфікована в педагогічних ресурсах викладачів, які успішно поєднують наукову, викладацьку діяльність і медичну практику, реалізовану на клінічних базах; розвиток інноваційного і технологічного середовища науково-дослідних центрів, лабораторій, наукоємного обладнання та інструментарію сучасного ЗВО; активне впровадження інформаційних освітніх технологій як джерела нових знань у галузі медицини для професійно мобільного затребуваного кваліфікованого фахівця.
28
Самофалов, Дмитро. "ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В ПУБЛІЧНОМУ АДМІНІСТРУВАННІ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПОДОЛАННЯ ПАНДЕМІЇ COVID-19". Public management 23, № 3 (20 березня 2020): 253–65. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-3(23)-253-265.
Повний текст джерелаАнотація:
Наведено аналіз сучасних актуальних зарубіжних джерел та на основі отриманих даних виділено підходи щодо комунікативної діяль- ності в публічному управлінні та адмініструванні спрямованої на подолан- ня пандемії COVID-19. Виявлено, що найкращі результати показали Сінгапур, Японія та Гонг-Конг, що призвело до незначного розповсюдження вірусу та своєчасного контролю соціальних процесів, пов’язаних з ним на території цих країн. Проаналізовано механізми та комунікативні інстру- менти, що були задіяні урядами цих країн. Розглянуто роль сучасних медіа в керуванні соціальною ізоляцією, розповсюдження або зменшення паніки та спростування, або розповсюдження невірогідної інформації щодо панде- мії COVID-19. При аналізі найкращих практик стосовно координації ро- боти закладів охорони здоров’я та надання медичної допомоги населенню, виявлена роль методу телемедичної консультації і роботи телемедичної ме- режі. Виокремлено та проаналізовано чотири стратегії відповідно до країн, які розробили вектор впровадження методів телемедицини: США, Китай, Південна Корея та Європа. Визначено напрями роботи телемедичних ме- реж. У процесі дослідження виявлено основні напрями використання ме- тоду телемедицини: сортування пацієнтів та прийняття рішення щодо їх госпіталізації; надання допомоги та консультацій пацієнтам з COVID-19 на самоізоляції; координація між лікарнями та забезпечення консультацій спеціалістів вузького профілю; навчання медичного персоналу щодо про- тиепідемічних заходів та роботі з пацієнтом з COVID-19; забезпечення ру- тинних консультацій для хронічних і паліативних пацієнтів; використання дистанційних комунікативних технологій консультацій та навчання знач- ною мірою зменшує перевантаження на заклади охорони здоров’я, зменшує ризик зараження інших мешканців та медичного персоналу і призводить до економічних бенефітів завдяки зменшенню використання засобів індивідуального захисту.
29
Rovenska, V., and Е. Sarzhevska. "Personnel management of healthcare mortgages in the new economic conditions and development prospects in Ukraine." Economic Herald of the Donbas, no. 3 (57) (2019): 162–68. http://dx.doi.org/10.12958/1817-3772-2019-3(57)-162-168.
Повний текст джерела
30
Ващук, В. В., Т. П. Кирик, Г. І. Герич та М. І. Кушнірчук. "ГІГІЄНА РУК ЯК ЗАПОРУКА БЕЗПЕКИ ЛІКУВАННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОСВІТНЬОЇ ДІЯЛЬНОСТІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (22 вересня 2021): 57–61. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.2.12136.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: проаналізувати сучасний стан проблематики з профілактики внутрішньолікарняних інфекцій із визначенням ролі, у вказаному аспекті, дотримання гігієни рук медичним персоналом. Обґрунтувати доцільність модернізації навчальних програм задля розуміння важливості та опанування практичних навичок з гігієни рук. Матеріали і методи. При виконанні дослідження використано бібліографічний та інформаційно-аналітичний методи. Науковими та регламентуючими базами є інформаційні та робочі документи ВООЗ і Європейського регіонального бюро ВООЗ, актуальні накази та інструкції МОЗ України, електронна база даних медичних і біологічних публікацій PubMed. Результати. Внутрішньолікарняні інфекції (нозокоміальні інфекції) виникають у 5–10 % госпіталізованих хворих у розвинених країнах та в 20 % пацієнтів у країнах із низьким рівнем життя. Інфекції по-різному впливають на пацієнтів і не обмежуються лише тривалим перебуванням у лікарні, а також можуть спричинити пневмонію та смерть. Внаслідок внутрішньолікарняних інфекцій невпинно зростають фінансові витрати як для пацієнтів, так і для закладів охорони здоров’я. Іншим негативним проявом є те, що ці інфекції важко піддаються лікуванню антибіотиками; зростає резистентність до багатьох антибактеріальних засобів, особливо за наявності грамнегативної мікрофлори. Саме правильна гігієна рук серед медичних працівників може значно зменшити передачу бактеріальних збудників, а широке впровадження навчальних програм забезпечує зростання прихильності до правильної гігієни рук у закладах охорони здоров’я на 40–50 %. Висновки. Внутрішньолікарняні інфекції – глобальна проблема сучасної медицини і одним з ключових чинників її поширення є руки медичного персоналу. Негативним фактором є те, що ці інфекції важко піддаються лікуванню антибіотиками, відповідно, зростає резистентність до більшості антибактеріальних засобів. Правильна гігієна рук серед медичних працівників може значно зменшити передачу бактеріальних організмів. Підвищення прихильності медичного персоналу до забезпечення гігієни рук можна досягти шляхом модернізації освітніх програм, починаючи з проведення просвітницької діяльності, із вказаного питання, у студентському середовищі.
31
Пархоменко-Куцевіл, Оксана. "ФОРСАЙТ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В УМОВАХ ПАНДЕМІЇ: ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ". Науковий вісник: Державне управління, № 1(11) (18 квітня 2022): 166–85. http://dx.doi.org/10.33269/2618-0065-2022-1(11)-166-186.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано алгоритм застосування форсайту у системі державного управління у сфері охорони здоров’я в умовах пандемії. Проблеми запровадження протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню пандемії COVID-19, вирішення поточних проблем, пов’язаних з матеріальною підтримкою населення та бізнесу у цей період, вирішення питання функціонування медичних закладів, централізована закупівля медикаментів, забезпечення спеціальним обладнання лікарень, потребує системних дій, пов’язаних із фінансуванням із Державного бюджету, що передбачає раціональний розподіл видатків. Саме це зумовлює потребу у проведенні системних досліджень щодо прогнозування та корегування бажаного майбутнього. У сучасних соціально-економічних умовах прогнозування та планування продовжують грати найважливішу роль, незважаючи на те, що зовнішнє середовище стає все менш передбачуваним та стабільним. Прогнози та плани дають змогу створити деяку передбачуваність майбутнього, спрямувати зусилля економічних агентів на досягнення вибраних цілей, фокусувати ресурси у межах певних пріоритетів. У дослідженні застосований метод систематизації для узагальнення наукових доробок з проблеми формування форсайту, загальних засад формування сценаріїв майбутнього. Метод класифікації та узагальнення був використаний для виокремлення та обґрунтування етапів реалізації форсайту в системі державного управління у сфері охорони здоров’я України в умовах пандемії. Системний підхід дав можливість розглянути та проаналізувати систему форсайту та виокремити пріоритети застосування форсайту у системі державного управління у сфері охорони здоров’я, метод аналізу був застосований під час формування авторського визначення поняття «форсайт у системі публічного управління у сфері охорони здоров’я». У статті також використовується метод моделювання для обґрунтування алгоритму застосування форсайту у системі державного управління у сфері охорони здоров’я в умовах пандемії. Обґрунтовано, що в процесі здійснення державного прогнозування соціально-економічного розвитку виникає достатня кількість проблемних моментів, які не дають змогу належним чином досягти поставлених цілей. Тому запропоновано використовувати у системі прогнозування майбутнього форсайт. У статті обґрунтовано, що форсайт передбачає: по-перше, сформувати групу ключових соціальних агентів змін та джерела знань; по-друге, метою цього є розробка стратегічного бачення та прогнозу майбутнього. У центрі уваги – довгостроковий соціальний, економічний та технологічний розвиток; по-третє, результат діяльності цієї групи може включати сценарії, плани дій, списки пріоритетів; по-четверте, процес форсайту, особливо у створенні зв'язків між людьми, повинен допомогти створити спільний погляд на майбутнє, загальну картину майбутнього. Запропоновано запровадити Національний інститут реалізації форсайту. У перспективі подальших досліджень передбачається проаналізувати систему державного управління охороною здоров’я в умовах пандемії за кордоном, виокремити закономірності розвитку цієї галузі саме в умовах невизначеності та глобалізаційних викликів і небезпек.
32
АБІЛЬТАРОВА, Е. Н. "КУЛЬТУРА БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ З ОХОРОНИ ПРАЦІ: АНАЛІЗ СТАНУ". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 3–10. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Метою статті є дослідження стану формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Обґрунтовано теоретичну базу дослідження, визначено наукові праці, які роблять значний внесок у розвиток проблеми дослідження. У процесі здійснення науково-експериментальної роботи застосовано такі теоретичні та емпіричні методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури; систематизація та узагальнення результатів дослідження; опитування та анкетування студентів, викладачів закладів вищої освіти, які здійснюють професійну підготовку інженерів з охорони праці, інженерів з охорони праці виробничих підприємств та організацій; бесіди для вивчення стану формування культури безпеки професійної діяльності. Наведено результати опитування респондентів щодо розуміння поняття «культура безпеки професійної діяльності» та важливості володіння майбутніми інженерами з охорони праці культурою безпеки професійної діяльності. Представлено результати опитування студентів щодо володіння знаннями з питань загальної культури, культури охорони праці, культури праці, культури здоров’я; визначено їхні потреби у вдосконаленні професійних умінь, із виконанням задач професійної діяльності на засадах та принципах культури безпеки професійної діяльності. Здійснена самооцінка студентів своєї готовності до виконання задач професійної діяльності на принципах та пріоритету культури безпеки професійної діяльності. Узагальнено результати опитування респондентів щодо оцінювання ефективності форм формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці. Визначено проблеми, які заважають ефективному формуванню культури безпеки професійної діяльності. Зроблено висновок про необхідність проведення ґрунтовного та експериментального дослідження наукової проблеми формування культури безпеки професійної діяльності в майбутніх інженерів з охорони праці.
33
Bylo, Ya M., O. M. Popova та O. O. Mykyta. "Особливості організації хірургічної допомоги та лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19". Ukrainian Journal of Military Medicine 1, № 4 (4 січня 2021): 14–19. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2020.4(1)-014.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Надання хірургічної допомоги та ефективне здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії є актуальним питанням, яке потребує розробки нової концепції інфекційного контролю і формування безпечного середовища для пацієнта та персоналу.
Мета роботи – вивчити особливості організації надання хірургічної допомоги та здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19.
Матеріали та методи. За допомогою історичного, бібліографічного і порівняльного аналізу та системного підходу проведено узагальнення даних літератури стосовно санітарно-епідеміологічних та лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії нової коронавірусної інфекції у Збройних Силах України.
Результати. В статті розглянуто матеріали сучасних світових стандартів з цього питання і узагальнено власний досвід Військово-медичного клінічного центру Східного регіону. З врахуванням стандартів і настанов Всесвітньої організації охорони здоров’я та Центру з контролю і профілактики захворювань, запропоновано ранжований підхід до визначення можливості, доцільності та безпеки виконання хірургічних втручань у ЗОЗ МО України. Та запропоновано порядок організації надання хірургічної допомоги та здійснення лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19. Особлива увага приділена поділу пацієнтів на категорії, в залежності від конкретної клінічної ситуації та якомога більш ранньому розділенню потоків хворих і виключення можливості їх змішування.
Висновки. Для безпечної організації надання хірургічної допомоги та лікувально-евакуаційних заходів в умовах пандемії COVID-19, необхідно забезпечити: суворий контроль санепід режиму та заходів інфекційного контролю; «повітряну ізоляцію»; мінімізацію контактів; розділення потоків хворих на «чистих» та потенційно заражених; чітку пріоритетизацію виконання процедур; ранжоване надання допомоги. Для цього було запроваджено і має підтримуватись: суворе обмеження доступу сторонніх осіб на територію закладів охорони здоров’я (ЗОЗ); максимальне розвантаження госпітальної бази, розрідження хворих, ранжоване скорочення обсягу надання допомоги; посилення контролю за дотриманням санітарних вимог, заходів деконтамінації та санепіднагляду; убезпечення виконання аерозольгенеруючих процедур, в т.ч. лапароскопічних втручань; забезпечення співпрацівників засобами індивідуального захисту та контроль за їх використанням у повному обсязі; розробка чіткого алгоритму сортування і маршрутизації хворих; навчання персоналу.
34
Yakimets, V. V. "Вивчення особливостей медичного забезпечення підрозділів МВС України в зоні проведення АТО/ООС". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 4 (30 грудня 2021): 84–90. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.4(2)-084.
Повний текст джерелаАнотація:
Вступ. Відсутність єдиного державного нормативного акта щодо побудови системи охорони здоров’я військовослужбовців, зокрема й на особливий період, призвела до того, що під час численних безсистемних організаційних заходів, які проводилися за роки незалежності, була скорочена частина військово-медичних закладів та порушена організаційна структура військово-медичних підрозділів, що, у свою чергу, призвело до зниження, а нерідко й до втрати ними спроможностей щодо виконання завдань за призначенням. До погіршення стану медичного забезпечення військ призвели також зменшення фінансування медичної служби, несвоєчасне поновлення медичного обладнання і техніки та відплив кваліфікованого медичного персоналу.
Мета. Вивчити та проаналізувати проблемні питання організації медичного забезпечення підрозділів МВС України та інших військових формувань під час ведення бойових дій у зоні АТО/ООС.
Матеріали та методи. Для досягнення мети проводилися підбір, систематизація та вивчення нормативно-правових документів щодо організації медичного забезпечення підрозділів Міністерства Внутрішніх Справ та інших військових формувань. При цьому використовувався метод системного підходу та системного аналізу.
Результати. У статті розглядаються проблемні питання медичного забезпечення військовослужбовців під час антитерористичної операції, а також причини, що призвели до їх виникнення. Акцентується увага на необхідності опрацювання та затвердження базових нормативно-правових актів щодо медичного забезпечення військовослужбовців у мирний час, під час кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці, та в особливий період.
Висновки. Для формування дієвої системи медичного забезпечення військ і цивільного населення на воєнний час та на випадки надзвичайних ситуацій необхідна відповідна нормативно-правова база, загальнодержавна програма побудови системи воєнної охорони здоров’я, відповідне її фінансове та матеріальне забезпечення і контроль виконання запланованих заходів на найвищому державному рівні.
35
Дузь, Оксана. "EТАПИ СТАНОВЛЕННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ ЗІ ЗЛОЯКІСНИМИ НОВОУТВОРЕННЯМИ В УКРАЇНІ". Public management 24, № 4 (20 березня 2020): 110–24. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-4(24)-110-124.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто етапи і механізми державного регулювання ре- формування медичної допомоги хворим зі злоякісними захворюваннями в Україні, проаналізовано програми дій в галузі, нормативно-правове забезпе- чення, суб’єкти управління і відповідальні особи; об’єкти реформування, уз- годження запроваджуваних змін з іншими складовими суспільної системи. Про недоліки системи охорони здоров’я України свідчить зростання показ- ників смертності від злоякісних новоутворень, а також неефективний захист населення від ризику катастрофічних витрат у випадку онкологічного за- хворювання. Основне завдання — зниження рівня захворюваності на злоя- кісні новоутворення в Україні шляхом профілактики, раннього виявлення, якісного лікування хворих зі злоякісними новоутвореннями, покращення якості життя пацієнтів та зниження рівня смертності.
Досягнення визначених завдань передбачає кілька важливих напрямів роботи: забезпечення первинної профілактики онкологічних захворювань, вплив факторів ризику та покращення поінформованості населення із за- лученням до активних дій; сприяння ранньому виявленню злоякісних но- воутворень; забезпечення рівноправного і постійного доступу до спромож- ної мережі закладів охорони здоров’я для діагностики і лікування дорослих хворих і дітей зі злоякісними новоутвореннями; забезпечення реабілітації, догляду і паліативної допомоги хворим зі злоякісними новутвореннями і підтримка доглядальників на всіх рівнях; покращення інформаційних сис- тем реєстрації злоякісних новоутворень та спостереження за хворими зі зло- якісними новоутвореннями для відстеження динаміки результатів і заходів контролю злоякісних новоутворнеь; підвищення рівня професійної освіти лікарів, середнього медичного персоналу, підготовка управлінських кадрів; проведення клінічних досліджень ІІ та ІІІ фази з наступним використанням результатів для контролю злоякісних новоутворень.
Вирішення цього питання знаходиться на межі соціального, організацій- ного та економічного аспектів суспільного життя. І вочевидь нагальним є продовження реформування медичної допомоги хворим зі злоякісними но- воутвореннями в Україні із застосуванням майбутніх інноваційніх підходів, які мають забезпечити конституційні гарантії необмеженого доступу до ме- дичної допомоги хворим зі злоякісними новоутвореннями.
36
АБІЛЬТАРОВА, Ельвіза. "ПРОГНОСТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕКИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Human Studies Series of Pedagogy, № 45 (9 грудня 2021): 9–15. http://dx.doi.org/10.24919/2413-2039.13/45.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі формування культури безпеки професійної діяльності у майбутніх інженерів з охорони праці. Мета статті – обґрунтування перспектив формування культури безпеки професійної діяльності в закладах вищої освіти. Теоретико-методологічною основою дослідження є міжнародні та вітчизняні правові документи: Конвенція Міжнародної організації праці про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, Резолюція Генеральної асамблеї Організації об’єднаних націй «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року», Концепція реформування системи управління охороною праці в Україні, Національна стратегія у сфері прав людини, Закон України «Про вищу освіту», а також міжнародні стандарти в галузі управління якістю, в галузі управління охороною здоров’я та безпекою праці, в галузі екологічного управління. Здійснено теоретичний аналіз науково-педагогічної літератури щодо визначення поняття «прогнозування», методів та етапів прогнозування. Автором обґрунтовано перспективні напрями вирішення означеної проблеми на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному, на рівні закладів вищої освіти. Основними прогностичними напрямами на загальнодержавному рівні вбачається розвиток і вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази в галузі забезпечення культури безпеки, фінансова підтримка наукових та педагогічних колективів щодо популяризації питань культури безпеки; на регіональному рівні пропонується підвищення обізнаності та інформування суспільства щодо культури безпеки, впровадження європейських стандартів безпеки праці, зарубіжного досвіду в галузі охорони праці та культури безпеки на виробництві; на рівні закладу вищої освіти передбачається створення в закладах вищої освіти сучасного безпечного освітнього середовища з пріоритетом безпеки праці та здоров’язбереження шляхом впровадження інноваційних технологій та методик навчання. Зроблено висновок про необхідність подальших досліджень теоретичних та методичних засад розвитку культури безпеки професійної діяльності у інженерів з охорони праці, основ формування, розвитку та виховання ціннісних орієнтацій у майбутніх інженерів з охорони праці у системі безперервної освіти.
37
Грохотов, В. А., та Н. М. Орлова. "СОЦІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯКОСТІ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ В ЗАКЛАДАХ РІЗНОЇ ФОРМИ ВЛАСНОСТІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 4 (15 квітня 2022): 49–53. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2021.4.12856.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: за результатами соціологічного дослідження провести порівняльний аналіз задоволеності пацієнтів якістю стоматологічної допомоги в закладах охорони здоров’я різної форми власності.
Матеріали і методи. Соціологічне дослідження проведене за спеціально розробленою програмою і здійснене шляхом анкетування пацієнтів, які звернулися до трьох комунальних (401 респондент) і трьох приватних (389 респондентів) стоматологічних закладів м. Києва. Обидві вибірки респондентів були якісно та кількісно репрезентативними. Анкети заповнювалися пацієнтами анонімно після одержання стоматологічної допомоги. Оцінка статистичної достовірності відмінностей результатів соціологічного опитування пацієнтів у стоматологічних закладах комунальної та приватної власності здійснено за критерієм Хі-квадрат Пірсона (Chi-squaretest – χ2).
Результати. Виявлено суттєву різницю в задоволеності пацієнтів у комунальних та приватних стоматологічних закладах. Особливо стосовно стану матеріально-технічного забезпечення закладу, повноти стоматологічного обстеження, профілактичної орієнтованості стоматологічної допомоги, організації стоматологічного прийому, якості сервісу та орієнтованості на потреби пацієнта. Встановлено, що причиною вибору приватного стоматологічного закладу є висока кваліфікація лікарів-стоматологів, наявність сучасного обладнання, можливість одержати якісні стоматологічні послуги, уважне ставлення медичного персоналу та гарний сервіс. Основною причиною звернення пацієнтів до комунального закладу є нижчі, порівняно із приватними клініками, ціни на стоматологічні послуги.
Висновок. Основними шляхами підвищення задоволеності пацієнтів стоматологічною допомогою має стати зростання її якості, орієнтованість на індивідуальні потреби пацієнта на основі персоніфікованого підходу, оптимізація цінової політики, надання пільг для соціально незахищених груп населення.
38
Oksak, G. A. "ТЕЛЕМЕДИЦИНА ЯК ФОРМА ЯКІСНОГО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (18 жовтня 2019): 115–19. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.2.10492.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: вивчити використання телемедицини як форми якісного надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області.
Матеріали і методи. Чинні законодавчі та галузеві нормативні матеріали проаналізовано за принципом бібліосемантичного та структурно-логічного аналізу.
Результати. У статті висвітлено значимість мережі віддаленого/дистанційного зв’язку (телекомунікації) для надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області. Доведено, що розвиток телемедицини особливо важливий в кардіології, оскільки небезпека серцево-судинних захворювань полягає в тому, що вони часто мають гострий несподіваний початок й атипову клінічну картину. Це не дозволяє самим пацієнтам, а часто і дільничним лікарям поліклінік, швидко й правильно оцінити ситуацію, що, у свою чергу, може призвести до смерті пацієнта. Широкого розвитку набула система дистанційної цілодобової невідкладної консультативної кардіологічної допомоги з можливістю безпосереднього передавання ЕКГ по телефонних лініях. Це дозволяє в 3–9 разів скоротити час із моменту появи перших симптомів захворювання до надання кваліфікованої медичної допомоги в повному обсязі, що в багатьох випадках допомагає зберегти життя й здоровʼя пацієнтів. Відповідно до наказу директора Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації «Про взаємодію лікувальних закладів Полтавської області при наданні ургентної кардіологічної допомоги при гострих коронарних синдромах (ГКС)» прийнято рішення про надання медичної допомоги із застосуванням телемедичного (дистанційного) консультування з метою розмежування функцій між дистанційно-діагностичним (телемедичним) центром КУ «Полтавський обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф» і телемедичним центром Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру на догоспітальному етапі ургентним хворим на ГКС та інші невідкладні стани.
Висновки. Завдяки впровадженню телемедицини переваги отримують насамперед пацієнти. Ці переваги полягають в підвищенні ефективності та якості лікування; прискоренні передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без транспортування хворого (особливо у критичних випадках); проведенні дистанційних (телемедичних) консультацій вузькими спеціалістами у територіально віддалених медичних установах; проведенні лікарських консиліумів (телеконференцій) з фахівцями лікувальних закладів незалежно від місця їх розташування; уникненні помилок через нерозбірливий почерк лікарів; зменшенні термінів обстеження пацієнтів.
39
Kuzenko, Оlexandra. "Формування фахової компетентності майбутніх учителів-логопедів в процесі професійної підготовки". Освітній простір України, № 14 (21 грудня 2018): 88–96. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.88-96.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу актуальних проблем формування фахової компе-тентності майбутніх учителів-логопедів в процесі професійної підготовки. Професійна підготовка майбутніх учителів-логопедів розглядається як цілеспрямований керований процес, який забезпечує формування професійної компетентності та особистісно значущих якостей, необхідних для здійснення логопедичної діяльності. Завдяки кожному структурному елементу професійної підготовки майбутніх логопедів до професійно-педагогічної діяльності, важливе місце серед яких належить мотиваційно-цільовому, змістовому, операційному та результативно-оціночному компонентам відбувається забезпечення педагогічних умов для формування їх професійної компетентності. Акцентується, що актуальною проблемою сучасної вищої освіти фахівців у галузі організації професійної підготовки учителів-логопедів є необхідність переосмислення підходу до освітньої діяльності студентів, відмова від морально застарілої дидактичної моделі й переходу на позиції гуманістичної освітньої парадигми зі студентоцентрованим підходом. Це зумовлює необхідність створення педагогічних умов для отримання освіти, на основі кращих досягнень національної освіти та європейських традицій, формування в студентів особистісних якостей, загальнокультурних і професійних компетенцій відповідно до вимог напряму підготовки “Корекційна освіта” та спеціалізації “Логопедія: рання діагностика і корекція”. Метою навчального процесу закладів вищої освіти в статті визначається підготовка кваліфікованих випускників, що: володіють новітніми технологіями, здатних здійснювати професійно абілітаційну, превентивну діяльність стосовно дітей раннього віку, надати диференційовану допомогу дітям дошкільного віку з розвитку, навчання і виховання мовлення, активізувати їх потенціал, на демократичних та гуманістичних засадах реалізовувати освітню політику як пріоритетну функцію держави, що спрямовується на розвиток та самореалізацію особистості, задоволення її освітніх і духовно-культурних потреб на базі установ освіти, соціальної сфери й охорони здоров’я, а також бути конкурентоспроможними на ринку праці.
40
Halushka, A. M., V. V. Zhahovskiy та V. G. Livinskiy. "Медичне забезпечення Збройних Сил України: досвід, здобутки, перспективи". Ukrainian Journal of Military Medicine 2, № 1 (19 квітня 2021): 28–37. http://dx.doi.org/10.46847/ujmm.2021.1(2)-028.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи: узагальнення досвіду медичного забезпечення Збройних Сил (ЗС) України під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації та визначення перспектив розвитку Медичних сил Збройних Сил України.
Матеріали та методи. Використані нормативно-правові акти, керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали, монографії та наукові статті у відкритих виданнях щодо медичного забезпечення ЗС України. Об’єкт дослідження – система медичного забезпечення ЗС України. Предмет дослідження – Медичні сили Збройних Сил України. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення, прогностичний.
Результати. Узагальнено практичний досвід медичного забезпечення ЗС України та надання медичної допомоги пораненим, ураженим, травмованим і хворим військовослужбовцям під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України. Висвітлено розвиток нормативно-правового врегулювання функціонування системи охорони здоров’я військовослужбовців та медичного забезпечення військ. Критично оцінено здобутки щодо розвитку системи медичного забезпечення ЗС України, зокрема вдосконалення організаційно-штатної структури медичних підрозділів військових частин і військово-медичних закладів, формування системи управління Медичними силами. Сформульовано засади єдиного медичного простору держави та визначено перспективи розвитку Медичних сил ЗС України.
Висновки. Вивчення, аналіз та узагальнення досвіду медичного забезпечення ЗС України під час АТО/ООС стали основою формування сучасної системи медичного забезпечення військ. Найбільш важливим здобутком Медичних сил є розроблення і впровадження на державному рівні сучасної функціонально-організаційної моделі медичного забезпечення ЗС України та інших військових формувань під час дії особливого періоду, надзвичайного стану та інших кризових ситуацій для забезпечення національної безпеки і оборони держави. Спроможні Медичні сили та, як результат, надійне медичне забезпечення військ в умовах бойових дій є вагомим внеском у забезпечення національної безпеки та оборони держави через підвищення боєготовності і боєздатності ЗС України та інших складових Сил оборони.
41
E.L., Bergkhauer-Olas. "MENTAL HEALTH SUPPORT GROUP’S EXPERIENCES IN HIGHER EDUCATION." Scientic Bulletin of Kherson State University. Series Psychological Sciences, no. 1 (May 6, 2022): 42–50. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2022-1-6.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The aim of the publication is to promote the perspective of creating a health-conscious higher education. The results of the SMART goal-setting and SWOT analysis shows the mental health support group’s possibilities in higher education. The theoretical part of this article deals with those points of view and theories, which can be found in the international special literature about the mental health of the teenagers and in accordance with the central theme of the study.In the course of our practice we find out that the stress in the daily life of students is inevitable. There are many opportunities to organize various preventive programs, the creation of which offers the possibility for acqusition of effective coping strategies and prevents from the recording of harmful behaviour traits. The study emphasizes on the supporting power of the community. Since the human is a social being and the community is a secure-base for the teens, we should offer for our youth opportunities in which they find out a new perspective. The start of a mental health program called Mental Nest, organized on the base of the Ferenc Rákóczi II Transcarpathian Hungarian College of Higher Education, was an innovational initiation, since there was no precedent for starting such a mental health group from the existence of the college.Methods. On most of the support group sessions we followed the aspects of the training method, we worked with group-dynamics techniques, stress and conflict management exercises as well as effective communication activities and games. Based on the needs assessment, the media method was used during the movie watching. For the purpose of intervention we used art therapy exercises and projective drawing techniques. The evaluation of the mental health project was performed by impact assessment, SMART goal-setting and SWOT analysis.Results. We concentrated on a regular weekly meatings running for 8 weeks. The initiation of the support group was considered as a desired mental health project. In the article the evaluation was carried out also in this regard with the help of SMART goal- setting and SWOT analysis.According to the revealed needs we developed a further project to establish a mental health support group. The aim was to create a closed group on the base of our higher educational establishment, where the first-year students become emotionally strong, their self-esteem becomes more positive, thus enabling them to redistribute their energy effectively for coping with stress and conflicts. Conclusions. The success of the project is confirmed by the fact that it can be the first step of supports the concept of health-conscious higher education.Key words: mental health project, support group, stress management, community, SMART goal-setting and SWOT analysis, health-consious higher educational establishment. Мета – популяризація перспективи створення вищої інстанції з охорони психічного здоров’я. Результати SMART- та SWOT-аналізів демонструють можливості психологічних гуртків з урахуванням потреб вищого навчального закладу.У теоретичній частині даної статті розглядаються положення та теорії, які містяться у міжнародних виданнях, присвячених психічному здоров’ю підлітків та пов’язаних із головною темою дослідження. Упродовж нашої діяльності виявили, що для студентів щоденний стрес є неминучим явищем. Є багато можливостей для організації різних програм превентивного характеру, завдяки яким ми надаємо можливість для засвоєння ефективних стратегій подолання проблем, і разом з цим уникаючи фіксації негативних проявів поведінки молоді. Дослідження насамперед звертає увагу саме на той компонент, який підкреслює силу спільноти у підтримці особистості. Будучи істотою соціальною, для людей, а особливо для підлітків громада являється базою безпеки. Виходячи із цього, ми маємо запропонувати для нашої молоді можливості знайти нові перспективи. Започаткування програми з ментальної гігієни під назвою «Ментальне гніздо» на базі Закарпатського угорського інституту імені Ференца Ракоці ІІ має інноваційний характер, оскільки з часу заснування закладу ініціювання групи ментального здоров’я такого масштабу являється безпрецедентним. Методи. Під час проведення регулярних щотижневих зустрічей і групових занять використовували методи із застосуванням вправ на розвиток групової динаміки, на подолання комунікативних бар’єрів, управління стресом та конфліктами. Спираючись на оцінку потреб, використовувалися методи медіа-педагогіки при демонстрації фільмів із подальшим обговоренням побаченого у рамках групової форми роботи, а також застосувалися методи проектного аналізу малюнків, у якому використовуються можливості психологічної інтервенції. Оцінювання проекту з психічного здоров’я було проведено за допомогою оцінки психологічного впливу і SMART- та SWOT-аналізів.Результати. Ми зосереджувалися на регулярних одноразових зустрічах упродовж восьми тижнів. Започаткування групи підтримки розглядалось нами як бажаний проект з ментальної гігієни. Оцінка результатів проводилася також відповідно до цілей проекту, відображених за допомогою SMART- та SWOT-аналізів. Відповідно до виявлених потреб розроблено подальший проект зі створення групи підтримки з ментального здоров’я. Нашою метою було створити на базі нашого закладу вищої освіти таку закриту групу, де у студентів-першокурсників стабілізується емоційний стан, їхня самооцінка стає більш позитивною, завдяки чому вони зможуть краще перерозподілити свою енергію для подолання стресу та конфліктів. Висновки. Успіх проекту підтверджує той факт, що він може стати першим кроком на шляху до створення Інституту сприяння здоров’ю.Ключові слова: проект у сфері ментального здоров’я, група підтримки, управління стресом, спільнота, SMART- та SWOT-аналіз, заклад здорового способу життя.
42
Кравченко, Оксана. "ФІЗИЧНИЙ СУПРОВІД ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ: ДО ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ". Social Work and Education 8, № 1 (2 квітня 2021): 116–28. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.1.9.
Повний текст джерелаАнотація:
Сталий розвиток ймовірний лише при врахуванні людського потенціалу як основної цінності суспільства, створенні умов і забезпеченні можливостей для повноцінного його розвитку. Особи з інвалідністю правомірно становлять важливу складову людського потенціалу – розуміння і усвідомлення чого є ключовою засадою соціальної інклюзії. Повноцінна участь передбачає, що людина з інвалідністю є повноправним суб’єктом суспільно-політичних, соціально-економічних і соціокультурних процесів. З цією метою на державному і локальному рівнях має бути забезпечена доступність: доступ до здобуття освіти – від дошкільної до вищої, доступ до закладів соціальної сфери щодо отримання визначених законодавством соціальних гарантій, до закладів охорони здоров’я – щодо отримання якісних медичних послуг, доступ до закладів культури у контексті реалізації творчих здібностей та задоволення соціокультурних потреб у відвідуванні театрів, музеїв, пам’яток історії та архітектури тощо.
З огляду на це актуалізується питання підготовки фахівців з надання послуг фізичного супроводу осіб з інвалідністю в Україні.
У цій роботі використано низку методів дослідження. По-перше, ми звернулись до аналізу чинного українського законодавства з питань соціального захисту людей з інвалідністю, в тому числі Наказ Міністерства соціальної політики України № 28 від 12.10.2018, яким затверджено перелік соціальних послуг, що надаються особам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати. По-друге, здійснено вивчення професійного стандарту за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю». По-третє, розроблено навчально-методичне забезпечення для підготовки фахівців за цією професією, що включає освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника закладу освіти, програму професійної та професійно-практичної підготовки, навчальний план, робочий навчальний план, навчально-методичне забезпечення дисциплін, робочу навчальну програму з виробничого навчання, робочу програму практики, методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт. По-четверте, проведено опитування волонтерів, які забезпечують фізичний супровід людей з інвалідністю щодо вивчення реального стану та проблем, пов’язаних із фізичним супроводом.
У контексті мінімізування природно-середовищних бар’єрів у життєдіяльності людей з інвалідністю заслуговує на увагу затвердження професійного стандарту «Супроводжувач осіб з інвалідністю» (наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 1178 від 20.06.2020 р.).
Відповідно до Національного класифікатора ДК 003:2010 «Класифікатор професій» введено нову професію «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю».
Здобуття професії передбачає присвоєння професійної та освітньої кваліфікації «Супроводжувач осіб з інвалідністю» і відноситься до третього рівня Національної рамки кваліфікації.
У межах науково-дослідної теми «Соціально-психологічна реабілітація дітей та молоді з особливими освітніми потребами засобами інклюзивного туризму» (державний реєстраційний номер: 0119U103978) співробітниками Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини у співпраці з Київським міським центром соціальної, професійної та трудової реабілітації інвалідів (від 03.07.2020 р. № 55\20) розроблено навчально-методичне забезпечення підготовки фахівців за професією «5133 Супроводжувач осіб з інвалідністю», що включає: програму професійної та професійно-практичної підготовки; навчальний план; робочий навчальний план; навчально-методичне забезпечення для кожної дисципліни; робочу навчальну програму з виробничого навчання; робочу програму практики; методичні вказівки до підготовки і захисту кваліфікаційних робіт (Супроводжувач осіб з інвалідністю, 2020).
На основі аналізу визначення понять у різних галузях життєдіяльності людини визначемо супровід як створення різноманітних умов, так і цілеспрямовану реалізацію спеціальних заходів у межах надання послуг – освітніх, соціальних, медичних тощо, що передбачає сприяння і допомога людині кваліфікованими фахівцями у межах тривалого часу з метою вирішення складної життєвої ситуації.
Фізичний супровід для осіб з інвалідністю визначено як соціальну послугу для категорії громадян, які мають порушення опорно-рухового апарату, порушення зору, інших нозологій для усунення обмежень життєдіяльності та включення в громаду, зміст якої полягає у супроводженні від місця проживання до місця призначення, а також в інформуванні, наданні побутової та психологічної допомоги особам під час фізичного супроводу.
Висновок. Таким чином, введення в дію стандарту професії «Супроводжувач осіб з інвалідністю» та підготовка фахівців з присвоєнням однойменної кваліфікації є суттєвим кроком на шляху щодо забезпечення доступу до суспільних благ всіх категорій громадян, в тому числі з інвалідністю.
43
Ушакова, Татьяна Александровна. "Характерні риси дистанційного навчання". New computer technology 5 (10 листопада 2013): 90–91. http://dx.doi.org/10.55056/nocote.v5i1.99.
Повний текст джерелаАнотація:
Освіта – це шлях у майбутнє. Перед сучасним суспільством стоїть багато задач, і одна з найважливіших – створення перспективної системи освіти, здатної підготувати населення до життя в новітніх умовах цивілізації. З впровадженням Болонського процесу в навчальний процес виникла необхідність у створенні нових і удосконаленні старих педагогічних технологій; також можна відзначити, що вже існує система освіти, яка вирішує ряд проблем нашої сучасності – дистанційна освіта, – але із відомих причин у вузах нашої країни використовується на «первісному рівні» або не використовується взагалі. Дистанційна освіта є похідною від традиційної системи освіти. Нова технологія навчання підпорядковується основним законам педагогіки, але при цьому перетворює їх відповідно до нових умов навчання і вимагає переосмислення в рамках освітніх установ.Чому виникла необхідність створення ДО? Адже по всій країні велика кількість різних навчальних закладів і середнього, і вищого ступенів, і різних за спеціалізацією. Але не кожна людина має можливість одержувати освіту. І на це є багато причин через необхідність поєднання навчання з роботою, географічна віддаленість від обласних центрів та престижних навчальних закладів і т.п. Ще одна з причин створення ДО – розвиток технології, що прискорюється з великою швидкістю. Нові технології – інформаційні, комп’ютерні та телекомунікаційні, не тільки впливають на характер процесу трансформації світової цивілізації, але і викликають масову потребу в навчанні і постійному підвищенні кваліфікації представників майже всіх професій, а це в свою чергу викликає зміни в формі та змісту навчання.Виділимо основні характерні риси дистанційного навчання.Гнучкість. Студенти не відвідують регулярних занять у вигляді лекцій та семінарів, а працюють у зручний для себе час, у зручному місці в зручному темпі, що дає велику перевагу для тих, хто не може або не хоче припинити свій звичайний уклад життя. Від студента формально не вимагається якого-небудь освітнього цензу.Модульність. В основу програм дистанційного навчання покладено модульний принцип. Кожний курс створює цілісну картину про певну предметну галузь. Це дозволяє з набору незалежних курсів-модулей формувати програму, що відповідає індивідуальним або груповим (наприклад, для персоналу окремої фірми) потребам.Економічна ефективність. Досвід російських недержавних центрів дистанційного навчання показує, що їхні витрати на підготовку фахівця складають приблизно 60% від витрат на підготовку фахівців за денною формою навчання. Відносно низька собівартість навчання забезпечується за рахунок використання технологій дистанційного навчання.Нова роль викладача. На нього покладаються такі функції, як координація пізнавального процесу, корегування курсу, що викладається, консультування під час складання індивідуального навчального плану, керівництво навчальними проектами тощо. Асинхронна взаємодія студентів та викладача припускає обмін повідомленнями шляхом їхніх взаємних помилок за адресами кореспондентів. Це дозволяє аналізувати інформацію, що надходить, і відповідати на неї в зручний для кореспондентів час. Засобами асинхронної взаємодії є електронна голосова пошта або електронні комп’ютерні мережі.Спеціалізований контроль якості освіти. Як форми контролю в дистанційному навчанні використовуються дистанційні іспити, співбесіди, практичні, курсові й проектні роботи, екстернат, комп’ютерні інтелектуальні тестуючи системи. Слід особливо підкреслити, що розв’язання проблеми контролю якості дистанційного навчання, його відповідності освітнім стандартам має принципове значення для успіху всієї системи. Від успішності її розв’язання залежить академічне визнання дистанційних курсів, можливість заліку їх проходження традиційними навчальними закладами. Тому для здійснення контролю в системі дистанційної освіти повинна бути створена єдина система державного тестування.Використання спеціалізованих технологій і засобів навчання. Технологія дистанційного навчання – це сукупність методів, форм, засобів взаємодії з людиною в процесі самостійного, але контрольованого засвоєння певного масиву знань. Навчальна технологія будується на фундаменті певного змісту і повинна відповідати вимогам його подання. Зміст, що пропонується до засвоєння, акумулюється в спеціальних курсах та модулях, призначених для дистанційного навчання. Враховуються наявні в країні освітні стандарти, а також банки даних і знань, бібліотеках відео сюжетів тощо.Паралельність. Навчання здійснюється паралельно з професійною діяльністю або з навчанням за іншим напрямком.Велика аудиторія.Соціальна рівність. Рівні можливості одержання освіти незалежно від місця проживання, стану здоров’я, соціального статусу.Інтернаціональність. Можливість одержання освіти у навчальних закладах іноземних держав, не виїжджаючи зі своєї країни.Позитивний вплив. Підвищення творчого та інтелектуального потенціалу людини за рахунок самоорганізації.Отже, дистанційна освіта характеризується високим професіоналізмом, прагненням до співробітництва, самоствердженням і високим рівнем комунікації з колегами.
44
Шконда, Володимир Валентинович, та Анатолій Володимирович Кальянов. "Методичні підходи до оцінки якості електронного навчання". Theory and methods of e-learning 2 (4 лютого 2014): 393–97. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v2i1.304.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах сучасної медійної вищої освіти одним з пріоритетних напрямів вдосконалення навчально-виховного комплексу вищих навчальних закладів є запровадження інформаційних технологій, які в даний час мають найбільш стрімкий розвиток. Електронні комп’ютерні підручники, дистанційна освіта, віртуальні тренажери – це далеко не повний перелік напрямів, які успішно розвиваються в системах освіти. Проте сучасна освіта за інтенсивністю використання інформаційного інструментарію помітно відстає від інших дисциплінарних напрямів. Це зумовлено складнощами стосовно формалізації багатьох компонентів предметних областей, які створюють труднощі при алгоритмічній трансформації змісту, а також певним рівнем консервативності самої освіти, недостатнім рівнем володіння викладачами і студентами інформаційними технологіями [1, 5].Одним із важливих понять при запровадженні електронних систем навчання є якість освіти, яка традиційно відображає систему оцінювання успішності тих, хто навчається. У широкому розумінні якість вищої освіти являє собою збалансовану відповідність вищої освіти різноманітним цілям, потребам, вимогам, нормам, еталонам, стандартам [2].Тому не дивно, що сьогодні практично вся європейська система вищої освіти працює над підвищенням якості підготовки фахівців. У рамках Болонських реформ виробляються єдині підходи до забезпечення якості вищої освіти, розробки навчальних матеріалів, відбувається уніфікація вищої освіти та її ступенів.Важливим елементом вдосконалення навчально-виховного комплексу сучасного вищого навчального закладу є комплексна оцінка якості електронних засобів навчання (ЕЗН), під якою розуміється оцінка якості ЕЗН по сукупності інформативних параметрів (рис. 1).При оцінці якості ЕЗН за змістовною складовою необхідно враховувати ступінь їх відповідності вимогам Державних освітніх стандартів (ДОС) України з окремих напрямків підготовки фахівців, програм дисциплін ДОС. Відповідність ЕЗН вимогам діючих стандартів можуть підтвердити експерти за провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я або Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з відповідного напрямку. Техніко-технологічна оцінка якості ЕЗН відображає структурні компоненти освітнього процесу – одержання інформації (навчання), практичні заняття (тренування і закріплення знань, умінь і навичок), атестацію (їх контроль), можливість підсумкового контролю отриманих знань сучасними комп’ютерними методами.Розроблювач мережних ЕЗН має забезпечити стабільну роботу в мережі Internet на основі каналу цілодобового доступу із пропускною здатністю не менше 2 Мбіт/с.Застосування ЕНЗ не повинно вимагати підвищених показників продуктивності комп’ютерної техніки і спеціального програмного забезпечення для робочих місць учасників навчального процесу.Програмно-технологічним підґрунтям для побудови і підтримки системи освітніх порталів є програмно-апаратний комплекс, що дозволяє будувати і підтримувати портали різного призначення й архітектури і забезпечувати виконання відповідного набору функцій.Дидактична оцінка якості ЕЗН передбачає оцінювати міру їх відповідності стандартним дидактичним вимогам до навчальних видань (підручники, навчальні і методичні посібники).Методичні вимоги щодо оцінки якості ЕЗН вимагають урахування своєрідності й особливості предметної галузі, на яку вони розраховані, специфіки відповідної науки, її понятійно-категоріального апарату, особливостей використовуваних методів досліджень та її закономірностей, можливостей використання сучасних методів обробки інформації й методології реалізації освітньої діяльності (табл.).ТаблицяСутність методичних вимог щодо оцінки якості ЕЗН у складі освітніх порталів Методичні вимоги стосовно оцінки якості ЕЗНЇх сутністьВрахування складності функціонування навчального матеріалу в ЕЗН.Взаємозв’язок та взаємодія понятійних, образних та діючих компонентів мислення студентів при функціонуванні ЕЗН у складі освітніх порталів.Необхідність забезпечення відображення системи наукових понять навчального модуля у вигляді ієрархічної структури високого порядку.Кожний рівень в системі наукових понять навчального модуля повинен відповідати певному рівню абстракції і забезпечувати урахування їх логічних взаємозв’язків.Реалізація навчальної можливості щодо різноманітних контрольованих тренувальних дій.Поетапне послідовне підвищення рівня абстракції знань студентів на рівні засвоєння, достатньому для здійснення алгоритмічної та евристичної діяльності.До основних дидактичних і змістовних показників якості електронного навчального посібника (ЕНП) у цілому можна віднести наступні: валідність, надійність, економічність і надмірність, інтегрованість та практичність.Практичність ЕНП та електронних підручників оцінюється за допомогою експертних процедур викладачами й тими, кого навчають.Дидактична оцінка якості ЕЗН повинна відповідати наступним стандартним та специфічним дидактичним вимогам, що пропонуються до навчальних видань та відповідають специфічним закономірностям та сучасним дидактичним принципам навчання (рис. 2).Ергономічні вимоги до електронних засобів навчання повинні враховувати вікові особливості студентів різних форм навчання, встановлювати вимоги до відображення інформації та режимів роботи ЕЗН, забезпечувати підвищення рівня їх мотивації до навчальної діяльності. Важливою ергономічною вимогою є забезпечення підтримки студентів шляхом організації в структурі ЕЗН інтерфейсу, необхідних методичних вказівок та підказок, вільної послідовності й темпу роботи для того, хто навчається [3; 4].Однією з вимог ергономічного характеру до ЕЗН є їх відповідність гігієнічним вимогам і санітарним нормам роботи з комп’ютерною технікою (час роботи з ЕЗН не більше чотирьох годин, а обсяг навчальної інформації не більше 30 тисяч знаків). Під час здійснення дизайн-ергономічної експертизи проводиться оцінка якості компонентів інтерфейсу (сукупність засобів і правил, які забезпечують взаємодію пристроїв і програм) ЕЗН, відповідності ергономічним, естетичним вимогам та вимогам охорони праці і збереження здоров’я [1].Для використання мультимедійних ефектів необхідне їх створення шляхом введення у програму у відповідних місцях. Вони складаються з графіки, ілюстрацій, анімації, звукових ефектів, музики, голосу, відео, тощо. Необхідну допомогу при цьому можуть надавати художники-дизайнери та експерти з мультимедіа. Слід зазначити, що засіб донесення інформації впливає на вибір типу мультимедіа. Тренінг, що надається на CD-ROM, може мати в собі значно більшу мультимедійну частину в порівнянні з тренінгом, що проводиться через Internet.Таким чином, використання системного підходу щодо втілення різноманітних вимог до певного класу ЕЗН (електронні підручники, електронні навчальні посібники, електронні лекційні курси, електронні методичні посібники, електронні методичні вказівки, електронні практикуми, електронні довідкові матеріали, електронні навчально-методичні комплекси, електронні методичні вказівки для викладачів та інші), що використовуються в освітній діяльності, дозволяє на основі зворотного зв’язку покращити якість нового напрямку – „E-learning” в технологіях електронного навчання.
45
Yavorskyy, A. M. "ДОСВІД ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТРЕНІНГІВ З ОВОЛОДІННЯ ПРАКТИЧНИМИ НАВИЧКАМИ КОМУНІКАЦІЙ ІЗ ПАЦІЄНТАМИ НА БАЗІ ОКРЕМИХ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Медична освіта, № 3 (21 вересня 2018). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2018.3.8984.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проаналізувати досвід запровадження тренінгів з оволодіння практичними навичками комунікацій із пацієнтами в окремих закладах охорони здоров’я Івано-Франківської області.Основна частина. На базі стаціонарних закладів охорони Івано-Франківської області провели медико-соціальне дослідження рівня і причин незадоволеності пацієнтів отриманим медичним обслуговуванням. Опитано 553 пацієнтів. Встановлено, що серед понад 50 вивчених різноманітних чинників найбільший вплив на задоволеність пацієнтів медичним обслуговуванням мали інформаційно-деонтологічні чинники, спровоковані неналежним ставленням з боку медичного персоналу, усуненням пацієнтів від процесу прийняття рішення щодо призначених їм методів медичних втручань, недостатнім обговоренням з хворими можливих наслідків захворювання, неналежним інформуванням пацієнтів про їх права і обов’язки тощо. Розроблено і впроваджено на базі двох центральних районних, однієї центральної міської та обласної клінічної лікарень Івано-Франківської області короткотривалі навчальні тренінги для лікарів з оволодіння практичними навичками комунікацій із пацієнтами. До їх проведення залучались юрисконсульти лікарень, психологи та спеціально підготовані тренери з числа заступників керівників закладів охорони здоров’я. Результати повторного опитування 445 пацієнтів у цих закладах охорони здоров’я довели ефективність такої форми навчання і доцільність охоплення нею усіх медичних працівників. Висновок.Оволодіння практичними навичками комунікацій із пацієнтами – важлива і необхідна складова програм інформальної освіти у рамках безперервного професійного розвитку усіх фахівців у сфері охорони здоров’я.
46
Сабецька, Тетяна. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Економіка та суспільство, № 27 (25 травня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/10.32782/2524-0072/2021-27-54.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню проблематики фінансового забезпечення системи охорони здоров’я України в умовах її реформування. Обґрунтовано необхідність удосконалення фінансового забезпечення вітчизняної медицини. Проаналізовано стан фінансування медичної галузі в Україні та країнах Європи за останні роки. Досліджено місце та роль системи охорони здоров’я у структурі видатків державного бюджету. Виконано порівняльний аналіз особливостей фінансування медицини в Україні та інших країнах Європейського простору. Зроблено висновок, що в сучасних умовах розвитку медичної галузі України, ускладнених епідемією COVID-19, особливої актуальним стає пошук додаткових джерел фінансування охорони здоров’я. Серед шляхів розширення фінансових можливостей вітчизняних закладів охорони здоров’я основним є державне фінансування медичної галузі за принципом “гроші йдуть за пацієнтом”, розвиток страхової медицини й розширення можливостей надання закладами охорони здоров’я платних медичних послуг.
47
Сабецька, Тетяна. "ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ". Економіка та суспільство, № 27 (25 травня 2021). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2021-27-54.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена вивченню проблематики фінансового забезпечення системи охорони здоров’я України в умовах її реформування. Обґрунтовано необхідність удосконалення фінансового забезпечення вітчизняної медицини. Проаналізовано стан фінансування медичної галузі в Україні та країнах Європи за останні роки. Досліджено місце та роль системи охорони здоров’я у структурі видатків державного бюджету. Виконано порівняльний аналіз особливостей фінансування медицини в Україні та інших країнах Європейського простору. Зроблено висновок, що в сучасних умовах розвитку медичної галузі України, ускладнених епідемією COVID-19, особливої актуальним стає пошук додаткових джерел фінансування охорони здоров’я. Серед шляхів розширення фінансових можливостей вітчизняних закладів охорони здоров’я основним є державне фінансування медичної галузі за принципом “гроші йдуть за пацієнтом”, розвиток страхової медицини й розширення можливостей надання закладами охорони здоров’я платних медичних послуг.
48
Dzyuba, O. M., L. M. Pazynych, O. R. Sitenko та Ye M. Kryvenko. "ЩОДО ПИТАННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ТЯГАРЯ ХВОРОБ В УКРАЇНІ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 2 (26 вересня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2017.2.8101.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – висвітлити питання глобального тягаря хвороб на підставі вивчення літературних джерел.Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосемантичний та аналітичний методи. Розглянуто офіційні нормативні документи та статистичні дані щодо висвітлення проблем глобального тягаря хвороб в Україні.Результати. Основними досягненнями у сфері охорони здоров’я можна вважати: збільшення середньої тривалості життя, подолання багатьох інфекційних хвороб, розвиток профілактичних технологій, появу генної медицини, створення нових поколінь ліків, збільшення частки від ВВП на охорону здоров’я, розвиток сучасних медичних технологій, високий професіоналізм медичного персоналу, підвищення рівня життя в цілому.Висновки. Інвестування в профілактику та більш ефективну боротьбу з неінфекційними захворюваннями дозволить вагомо поліпшити якість життя і підвищити добробут людей і суспільства.
49
Symchych, Kh S., та S. V. Fedorov. "БЕЗПЕРЕРВНИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ЛІКАРЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ НАПРЯМ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ". Медична освіта, № 2 (24 жовтня 2017). http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2017.2.7674.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проаналізувати основні акценти і перспективи безперервного професійного розвитку лікаря на етапі післядипломної освіти.Основна частина. Визначено законодавчу базу безперервного професійного розвитку як стратегічного перспективного напрямку розвитку післядипломного навчання, що постійно оновлюється. Акцентовано підходи до безперервного професійного розвитку Всесвітньої федерації медичної освіти та Європейського союзу медичних фахівців. Подано існуючу систему навчання лікарів на кафедрі терапії і сімейної медицини післядипломної освіти ДВНЗ “Івано-Франківський національний медичний університет”. Визначено ключові напрямки розвитку, співпраці, етапи організаційного навчання та проблеми безперервного професійного розвитку лікарів Прикарпаття, шляхи подолання проблем та імплементації світових стандартів.Висновки. Безперервний професійний розвиток повинен бути “наріжним каменем” післядипломної освіти, як засіб акумуляції професійних знань і вмінь для гармонійного розвитку конкурентоспроможного, цілеспрямованого і здатного до постійного самовдосконалення лікаря. Це має бути також і пріоритетом діяльності закладів охорони здоров’я та мотивацією до самовдосконалення фахівця. Кафедра здійснює традиційні форми організації післядипломної освіти лікарів, бере активну участь в інноваційних підходах навчально-освітньої діяльності лікарів терапевтичного профілю. Застосування нових організаційних форм навчання сприяє мотивації до активного безперервного професійного розвитку. Взаємодія освітніх медичних закладів у рамках безперервного професійного розвитку лікаря є міцним фундаментом діяльності системи охорони здоров’я в цілому.
50
Левченко, Валентина, та Владислава Тимкован. "ДЕРЖАВНИЙ БОРГ УКРАЇНИ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА НАЦІОНАЛЬНУ ЕКОНОМІКУ". ГРААЛЬ НАУКИ, 30 жовтня 2021, 25–32. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.22.10.2021.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Національна економіка - словосполучення, яке лунає кожний день в усіх засобах масової інформації та, водночас системна компонента, що безпосередньо впливає на рівень життя населення, розвиток підприємств, доходи та витрати Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Ступінь розвитку національної економіки впливає на рівень оплати праці, показник інноваційного розвитку підприємств та державних органів, рівень кваліфікації працівників, соціальну забезпеченість населення, тощо. Національна економіка будь-якої країни світу постійно протистоїть виникаючим проблемам, тому першочерговим завданням уряду для забезпечення розвитку національної економіки є зменшення впливу негативних чинників, впровадження міжнародних стандартів та програм у діяльність державних підприємств, державна підтримка соціально-значущих сфер економіки, тощо. Упродовж років незалежності перед українською економікою поставали різнопланові проблеми, серед яких: гіперінфляція, світова економічна криза 2008 року, анексія Криму, військовий конфлікт на Сході України. На сьогоднішній день національна економіка зіткнулася з коронакризою, яка однозначно вплинула на рівень державного боргу, валового внутрішнього продукту, доходів та видатків Державного бюджету України. Актуальність питань подолання зазначених викликів є безумовною. У статті проаналізовано рівень державного боргу, валового внутрішнього продукту, доходів, видатків Державного бюджету України та рівень державної підтримки сфер охорони здоров’я та оборони. Аналіз показав, що фінансування збільшилось по обидвом сферам; це відобразилось на обороноздатності та рівні укомплектованості медичних закладів необхідними медикаментами та медичними засобами. В свою чергу, розмір дефіциту бюджету до 2019 року критично не змінювався і становив ±65000 млн. грн., однак у 2020 році він досягнув максимальної відмітки за останні 12 років. Головними чинниками даного явища стали продовження військового конфлікту на Сході України та епідемія коронавірусу. У статті досліджено вплив даних чинників на розвиток національної економіки та, відповідно, розроблено рекомендації для покращення фінансової ситуації в цілому.