Статті в журналах: "Розвиток освіти України"

1

Гаврілова, Людмила, Олена Бескорса та Олена Ішутіна. "ДЕМОКРАТИЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ: ДОСВІД УНІВЕРСИТЕТІВ УКРАЇНИ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти 2, № 14 (12 липня 2021): 5–12. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.14.2021.237154.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено актуальній проблемі розвитку вищої освіти України – її демократизації. Визначено роль демократичного освітнього середовища як невід’ємної частини інноваційного потенціалу, що створює певні передумови для інноваційної діяльності закладу вищої освіти. Описано міжнародний проєкт «Розвиток культури демократії в педагогічній освіті в Україні, Норвегії та Палестині» та особливості участі в ньому представників університетів України. Детально представлено досвід університетів-учасників проєкту з розбудови демократичного освітнього простору в закладах вищої освіти, презентований на міжнародній підсумковій конференції «Демократія та освіта: викладання та навчання демократії в початковій школі та педагогічній освіті».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

Фауре, Еміль Віталійович, Григорій Олександрович Заспа та Світлана Володимирівна Сисоєнко. "ВПРОВАДЖЕННЯ STEM-ОСВІТИ В ОСВІТНІ ПРОГРАМИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЧЕРЕЗ КООПЕРАЦІЮ З ПІДПРИЄМСТВАМИ ТА КОМПАНІЯМИ". Вісник Черкаського державного технологічного університету, № 4 (24 грудня 2021): 25–34. http://dx.doi.org/10.24025/2306-4412.4.2021.251630.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є формулювання підґрунтя для проєктної пропозиції в рамках грантової програми Європейського Союзу Еразмус+ «STEM освіта в закладах вищої освіти Казахстану та України». Задачі, що вирішуються в рамках дослідження: дослідження стану STEM-освітив світі та в Україні; дослідження прикладів застосування STEM-підходу в освітній діяльності Черкаського державного технологічного університету; на основі проведеного дослідження та досвіду в університеті формулювання пропозиції стосовно розвитку STEM-освіти в Україні для включення в грантову заявку. Проаналізовано літературні джерела та нормативні документи, які відображають стан і розвиток STEM-освіти в США, Європі та Україні. Зроблено аналіз досвіду проєктів з елементами STEM-освіти, що реалізовані в Черкаському державному технологічному університеті. Результати аналізу включено як пропозиції до розроблюваного консорціумом університетів з Європи, України та Казахстану проєкту, спрямованого на те, щоб шляхом співпраці з компаніями та іншими зацікавленими сторонами розробити усталену дуальну програму навчання на основі STEM з міжнародною орієнтацією в закладах України та Казахстану й стати лідером STEM-освіти в своїх регіонах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Тадеєва, М. І., та П. О. Тадеєв. "СУЧАСНІ ЦІЛІ ТА ВИКЛИКИ БЕЗПЕРЕРВНОЇ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 204–19. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-204-219.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується роль іншомовної освіти впродовж життя у світлі сучасної парадигми розвитку безперервної освіти. Доведено, що іншомовна освіта є базовою складовою успішного формування професійної компетентності майбутніх фахівців технічного та гуманітарного спрямувань. Проаналізовано вплив комунікативної компетенції поряд із соціально-політичною, інформаційною та соціокультурною компетенціями на становлення сучасного висококваліфікованого фахівця у системі вищої освіти. Визначено, що іншомовна освіта впродовж життя служить також акумулятором базових компетенцій, без яких майбутній фахівець не може адаптуватися до реалій дорослого життя. Розглянуто перспективи та виклики безперервної освіти у рамках сучасних стратегій розвитку вищої освіти в Україні та виокремлено сім першочергових кроків, що включають модернізацію системи управління освітою із забезпеченням автономії закладів вищої освіти; збалансованість ринку праці фахівців з вищою освітою; забезпечення якості й доступності вищої освіти, включаючи іншомовну; інтеграцію науки, освіти і бізнесу з метою економічного зростання країни; розвиток кадрового потенціалу ЗВО; розвиток системи безперервної освіти та навчання впродовж життя; інтеграцію вищої освіти України в європейський та світовий освітній простір з урахуванням національних інтересів. Акцентовано, що іншомовна освіта впродовж життя є засобом формування соціально-політичної, інформаційної, комунікативної та соціокультурної компетенцій, які вважають визначальними у формуванні профілю сучасного фахівця в усіх сферах вищої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Vіlkhova, Tetiana, Mikhailo Moskalets та Svitlana Rybkina. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ". Public Administration and Regional Development, № 4 (25 червня 2019): 269–90. http://dx.doi.org/10.34132/pard2019.04.03.

Повний текст джерела

Анотація:

Система освіти покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку країни. В статті проаналізовано сучасний стан цієї галузі, місце та її значення в економіці України. Виявлено основні проблеми, які стосуються фахових компетентностей, фінансового забезпечення, недосконалості законодавчої бази та державного регулювання освітньої сфери. Визначено основні напрями державного управління в умовах реформування освіти. Показано що освіта - одна з найважливіших областей, які держава підтримує створенням умов для її розвитку. Україна запроваджує реформу освіти, яка може змінити якість освітніх послуг, ставлення до престижу педагогічної та наукової діяльності. Проте, в контексті реформ, існує проблема в управлінні цією сферою, оскільки необхідно реагувати на виклики для її вдосконалення. Система освіти є невід'ємною складовою духовності, яка готує молодь до життя на основі їх знань у дошкільних, середніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах. Згідно зі статтею 5 Закону України «Про освіту», освіта є державним пріоритетом, який забезпечує інноваційний, соціальний, економічний та культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти - це інвестиції в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави. Наголошено та тому що одним з пріоритетних напрямків є реформа економічних основ системи освіти, яка має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Автор акцентує увагу що реформа економічних основ системи освіти, має бути спрямована на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цілеспрямованого накопичення та цільового використання коштів, необхідних для повного здійснення конституційних прав громадян на освіту. Слід також пам'ятати, що автономія - це не лише незалежність, а й відповідальність навчального закладу щодо прийняття ефективних управлінських рішень щодо організації навчального процесу, господарської діяльності, роботи з персоналом та споживачами освітніх послуг. Запропонована реформа освіти та науки України передбачає зміни, які наблизять її до європейських стандартів, значно підвищать конкурентоспроможність, а також дадуть можливість децентралізації її управління.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Oros, Ildiko. "Концептуальні підходи до освіти дорослих в Україні". Освітній простір України, № 15 (15 квітня 2019): 38–45. http://dx.doi.org/10.15330/esu.15.38-45.

Повний текст джерела

Анотація:

Освіту дорослих розглядають як систему, покликану компенсувати недоліки загальноосвітньої і вищої школи.В Україні останнім часом видана низка концепцій, у яких визначено основні завдання та мета розвитку освіти дорослих, принципи, форми освіти, напрями реалізації концепції, передбачено й очікувані результати, піднімається питання обміну досвідом із різними країнами щодо розвитку освіти дорослих; визначено чинники, які впливають на розвиток професійної освіти у ХХІ столітті, яка повинна задовольняти потреби держави у кваліфікованих кадрах і потреби особистості в якісній профосвіті.З’ясовано зміст концептуальних положень формування освітньої системи дорослих України та яку роль відіграють концепції у розвитку освіти дорослих в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Лапаєнко, Світлана. "ОСВІТА ДОРОСЛИХ У НАУКОВОМУ ДИСКУРСІ ВЧЕНИХ НАПН УКРАЇНИ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, № 2 (23 листопада 2021): 40–50. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.40-50.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено основні наукові підходи вчених НАПН України щодо розвитку освіти дорослих (освіти впродовж життя) в Україні.Охарактеризовано принцип людиноцентризму (В. Кремень), який в освіті дорослих передбачає сприяння розвитку особистості, самореалізації людини в особистому та професійному житті, підвищенню її компетентності й конкурентоспроможності. Саме розвиток людини є потужним чинником розвитку суспільства й економіки. Дотримання цього принципу забезпечує максимальне наближення освіти дорослих до освітньо-культурних потреб і здібностей, життєвих планів особистості.Обґрунтовано (Н. Ничкало), що створення відповідних умов для широкого залучення різних категорій дорослого населення до освіти впродовж життя, є ключовою умовою забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці, що закономірно посилює роль освіти дорослих у розвитку сучасного суспільства на основі андрагогічно орієнтованих підходів до навчання в нових умовах цифрового суспільства.З’ясовано (Л. Лук’янова), що на сучасному етапі розвитку освіти дорослих необхідне створення її нової моделі, яка має передбачати адекватні й варіативні умови для участі у процесах неперервної освіти, набуття нових загальних і професійних знань, цінностей і компетентностей, які сприятимуть універсалізації дорослої людини в сучасних соціокультурних умовах, а також формуванню світоглядних прагнень, активізації її участь у розвитку інститутів суспільства.Акцентовано увагу (О. Аніщенко) на взаємодоповнюваності формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. Підкреслено доцільність створення розгалуженої мережі закладів неформальної освіти, у тому числі й центрів освіти (і навчання) дорослих.Досліджено (С. Сисоєва), що навчання дорослої людини повинно здійснюватися за андрагогічною моделлю навчання, з урахуванням психологічних особливостей навчання дорослого; перевага повинна надаватися інтерактивним технологіям навчання, які найбільш ефективно забезпечують комунікаційні зв’язки, сприяють утвердженню партнерських відносин, урахування професійного і життєвого досвіду суб’єктів педагогічної взаємодії.Ключові слова: освіта дорослих; андрагогіка; освіта упродовж життя; особистісний і професійний розвиток; інтерактивні технології.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Долгальова, Олена, та Марина Єщенко. "СОЦІАЛЬНА СКЛАДОВА СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 107–19. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-107-119.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено актуальність дослідження соціальної складової сталого розвитку. Наведено довгострокові економічні та соціальні тен- денції. Схарактеризовано поняття “сталий розвиток”. Запропоновано схе- матичний вигляд сталого розвитку та його складових. Визначено та роз- глянуто важливість концепції сталого розвитку, його загальні проблеми, ключові принципи та головні цілі. Окреслено інтегруючу роль соціальної складової сталого розвитку щодо економічної та екологічної складових. Обґрунтовано необхідність впровадження в Україні стратегії сталого роз- витку, зумовлені чинниками як внутрішнього, так і зовнішнього характе- ру. Сучасний перехід до сталого розвитку — це процес зміни ціннісних орі- єнтацій багатьох людей. Міжнародними фундаментальними цінностями роз- витку визнано свободу, рівність, солідарність, толерантність, повагу до при- роди, спільну відповідальність. Національні цілі сталого розвитку базуються на політичних, економічних, соціальних, екологічних, моральних і культур- них цінностях, властивих українському суспільству. Вони визначають спря- мованість стратегії на турботу про спільне благо та захист національних ін- тересів України. Викладено перелік векторів, визначених у Стратегії сталого розвит- ку “Україна–2020”. Підкреслено, що стратегічне бачення сталого розвитку України ґрунтується на забезпеченні національних інтересів та виконанні міжнародних зобов’язань України щодо переходу до сталого розвитку. Наголошено на необхідності довишівської освіти у контексті сталого роз- витку. Підкреслено, що ключове завдання освіти у ХХІ столітті — розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні життєві цінності і пріоритети, та схарактеризовано важливість випереджаючої освіти сталого розвитку. Сталий розвиток орієнтований насамперед на людину та поліп- шення якості її життя у сприятливому соціально-економічному середовищі та екологічно чистому природному довкіллі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Belousov, Alexander Sergeevich, Vitaliy Vitaliyovych Gaitan та Inna Borysivna Kryvdina. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНО-ЕСТОНСЬКИХ ВІДНОСИН У 1991 - 2021 РР." Філософія та політологія в контексті сучасної культури 13, № 2 (25 грудня 2021): 56–65. http://dx.doi.org/10.15421/352125.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність обраної тематики обумовлена важливістю поглиблення та подальшого розвитку двостороннього співробітництва між Естонією та нашою державою у таких сферах як політика, економіка, освіта, наука та культура. Естонська республіка має однакове радянське минуле з Україною й так само як й наша держава виборола собі незалежність від радянського ярма у кінці ХХ ст. це стало ключовою передумовою складання між двома державами дружніх дипломатичних відносин, які підтверджені чисельними двосторонніми договорами про співробітництво у суспільно-політичній, соціально-економічній, культурній та в інших сферах. Метою дослідження є дослідження особливостей становлення та подальшого розвитку україно-естонських відносин з 1991 року до 2021 року.Естонія є надійний партнер та союзник України. Естонія та Україна підписали 72 двосторонні угоди про співпрацю та дружбу.Ключовими напрямками співпраці між Естонією й Україною є: сприяння зміцненню демократії; розвиток торгівельних зв’язків; запровадження електронного урядування та належного врядування; розвиток цифровізації, кібербезпеки в нашій державі; підтримка бізнес-середовища; підвищення якості освіти; гуманітарна та військова допомога Україні.Естонія сприяє вступу України в НАТО та до Європейського Союзу. З метою підтримки демократичного розвитку в Україні Естонія підписала ряд двосторонніх договорів із іншими державами.Поглиблення тісної співпраці між Естонією й Україною та врахування естонського досвіду у сфері електронного урядування дозволило реалізувати в нашій країні проекти «Держава в смартфоні» та Trembita. Запровадження цих проектів в нашій державі сприяли прискоренню процесу впровадження електронних послуг; подоланню негативних проявів корупції при наданні публічних послуг; створенню умов для розвитку належного врядування.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Бицюра, Ю. В. "СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ У НАУЦІ Й ОСВІТІ ТА ЇХНІЙ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Підприємництво і торгівля, № 27 (17 листопада 2020): 5–12. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-27-01.

Повний текст джерела

Анотація:

Наука й освіта є провідними чинниками підвищення рівня соціально-економічного розвитку. Значні переваги у створенні умов для зростання якості життя, конкурентоспроможності національної економіки та соціально-економічного розвитку суспільства мають країни, що дбають про розвиток науки й освіти. Найбільш динамічна група економік країн Східної Азії демонструє найбільшу динаміку витрат на НДДКР. США, намагаючись не втратити провідні позиції наукового та інноваційного центру, за останні роки також збільшили вкладення у НДДКР. Водночас країни – лідери технологічного розвитку не лише нарощують чисельність своїх працівників у сфері НДДКР, а й концентрують їх на тих напрямах, які розвиватимуться найбільш динамічно в перспективі. У розвинутих країнах світу за останні роки відбувалися значні структурні зміни в системі випуску фахівців із вищою освітою, зокрема: зростає роль природничих наук, математики та статистики; спостерігається уповільнення підготовки фахівців за програмами з інформаційно-комунікаційних технологій; провідне місце у структурі підготовки фахівців посідають спеціальності, пов’язані з медициною та соціальними програмами. Україна у питаннях слідування прогресивним світовим тенденціям структурних зрушень у науці й освіті відіграє переважно пасивну роль. Структура випуску фахівців із вищою освітою в Україні переважно не відповідає загальносвітовим трендам, відбувається значне зменшення чисельності кваліфікованих наукових кадрів, скорочення обсягу фінансування НДДКР та нівелювання пріоритету науки й освіти. Поряд зі скороченням чисельності наукових працівників в Україні спостерігається позитивна тенденція до поліпшення якості структури зайнятості за науковими напрямами, які є зараз найпрогресивнішими у світі щодо розроблення нових технологій, що забезпечують конкурентні переваги на глобальному рівні. В останні роки збільшилася чисельність працівників таких відділень Національної академії наук України, як фізико-технічні проблеми енергетики, загальна біологія, фізико-технічні проблеми матеріалознавства, біохімія, фізіологія і молекулярна біологія. Таким чином, Україна поступово починає відновлювати свій науковий та інтелектуальний потенціал у критично важливих сферах досліджень. Підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки потребує кардинальної зміни державницького підходу до розв’язання проблем кадрового та фінансового забезпечення науки й освіти, стимулювання інноваційного розвитку вітчизняної економіки. Необхідно активізувати розвиток інноваційно орієнтованих галузей економіки, простимулювати попит на наукові розробки з боку реального виробничого сектору, забезпечити гармонійну взаємодію освіти, науки та виробництва.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Reznichenko, V. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 74–83. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.10.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що процеси глобалізаційного характеру, поява новітніх технологій, формування інформаційного суспільства, адаптація пріоритетів сталого розвитку та інші ознаки, які є притаманними сучасній цивілізації – невпинно адаптуються до нашого життя, зумовлюючи, тим самим, регулярний людський розвиток як фундаментального начала сучасного прогресу, а також спрямовують державу та суспільство до вирішення своєї задачі стосовно забезпечення належного пріоритету розвитку освіти і науки через вирішення тих проблем, які мають місце бути в даній сфері. Освіта виступає як основне джерело розвитку людини на протязі усього її життя. Освіта – найміцніший фундамент задля розвитку особистості, тим самим, вона є основою для розвитку суспільства та держави загалом, а також надійною запорукою для процвітаючого майбутнього нашої країни, зокрема. На сьогоднішній день розвиток України як держави характеризується процесами інтеграції, прояв яких відмічається поступовою адаптацією до загальноприйнятих європейських стандартів, в тому числі й у сфері освіти. Передусім, подібна адаптація потребує відповідні європейські підходи щодо стандартів освіти в аспекті її модернізації; забезпечення якості; впровадження новітніх методик тощо. З’ясовано, що під адміністративно-правовим статусом Міністерства освіти і науки України потрібно розуміти його правове становище за системою суспільно-правових відносин у сфері освіти, встановлення якого відбувається шляхом фіксації за нормами адміністративного права його основних завдань, функцій, повноважень, предмету відання та відповідальності. Оперуючи нормативно-правовими актами у контексті висвітлення адміністративно-правового статусу Міністерства освіти і науки України, встановлено, що вагоме значення відводиться аналізу його структурної формації, що свідчить про те, наскільки вона багатофункціональна згідно до законодавчо встановлених завдань та повноважень. Відмічено й те, що більша частина структурних підрозділів Міністерства освіти і науки України характеризується функціональною спрямованістю. Також було висвітлено адміністративно-правовий статус Міністерства освіти і науки України як органу (засновника), який здійснює державне управління вищою освітою, виокремлюючи при цьому відповідні недоліки.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Бігус, Ольга Олегівна. "Сучасні тенденції хореографічної освіти в Україні". Танцювальні студії 4, № 2 (29 грудня 2021): 154–61. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7646.4.2.2021.249296.

Повний текст джерела

Анотація:

Мета статті – виявити сучасні тенденції хореографічної освіти в Україні та перспективні підходи підготовки хореографів в умовах вищої мистецької освіти третього десятиліття ХХІ ст. Методологія. Застосовано типологічний метод, що посприяв виявленню особливостей сучасної хореографічної освіти в Україні; метод системного аналізу, завдяки якому розглянуто типові тенденції та підходи професійної підготовки хореографів; метод теоретичного узагальнення та ін. Наукова новизна. Досліджено сучасний стан, виявлено тенденції та окреслено перспективи розвитку вищої хореографічної освіти в Україні; проаналізовано єдину систему формування та розвитку основ професійної мобільності майбутніх фахівців як одну з найбільш перспективних систем; виявлено, що забезпечення міжнародного стандарту освіти вимагає розширення в освітніх програмах «Народна хореографія», «Бальна хореографія» та «Сучасна хореографія» історичних, культурологічних, філософських, психолого-педагогічних та мистецтвознавчих аспектів. Висновки. Сучасна хореографічна освіта в Україні спрямована на розвиток творчих здібностей людини та створення багаторівневої системи мистецької освіти. Проблема розширення культурно-освітнього простору вирішується завдяки використанню різноманітних джерел культури та знань. Парадигма вищої хореографічної освіти в Україні початку третього десятиліття ХХІ ст. орієнтована на підготовку нового типу фахівців – професійно мобільних, які здатні легко пристосовуватися до мінливих умов соціуму, ринку праці, дозвіллєвих умов та ефективно працювати в інноваційному режимі. Розглядаючи професійну мобільність як одну з найважливіших характеристик сучасного фахівця, позиціонуємо єдину систему формування та розвитку її основ як найбільш перспективну систему в хореографічній освіті України. Теоретико-практичний дискурс вищої професійної хореографічної освіти в Україні спрямований на внесення коректив у процес оптимізації підготовки фахівців з метою розширення спектра кваліфікацій за умови збереження алгоритму спадковості кращих педагогічних розробок, що існують на сучасному етапі в мистецьких закладах вищої освіти України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Гарбуза, Т. В., та Н. О. Тесленко. "ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 217–23. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-34.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті в найзагальнішому вигляді сформульована змістовна сутність інноваційних змін освіти у її соціально-філософському контексті. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 рр. висвітлює системний характер розвитку освіти, зокрема вищої. Він містить вектори в освітній галузі, за якими затребувані зміни, визначає характер цих змін. Освіта є абсолютно соціальним явищем, і будь-які зміни, потреби, виклики, що стоять перед соціумом, тією або іншою мірою екстраполюються на освітню галузь. Різні освітні процеси потребують змін, якщо виникає значна частина суперечностей. Стаття розкриває соціально-філософське підґрунтя освітніх змін, визначає чинники загального інноваційного процесу в системі освіти в умовах розвитку та окремих викликів українського суспільства. Рушієм педагогічних інновацій, експериментів, реформ постала нова філософська парадигма ціннісних орієнтирів щодо освіти, яка стала не цінністю суспільства, а цінністю особистості. Другим важливим чинником інновацій стало «старіння» знань, що загалом змінило підхід до формування знань, умінь та навичок у системі вищої освіти. Автори статті розглядають низку соціальних перетворень, які більш конкретно формують нові підходи у вищій освіті. Загальні процеси інноваційних змін пов’язані з дихотомією «теоретичне навчання-практичні навички», що вилилася в ідею «професіоналізації» вищої освіти. Причому такий фокус змінив і характер гуманітарної підготовки, що має не стільки слугувати формуванню традиційної системи гуманітарних знань, скільки адаптувати її відповідно до професійних потреб. Не залишилися поза увагою авторів і глобалізаційні процеси, які в епоху карантинних обмежень змінили характер міждержавної освітньої інтеграції, чим загострили питання освітньої конкуренції в новому дистанційному форматі. До соціальних чинників, які визначили автори статті, також належить розуміння інклюзії як відхилення від різних норм, а також етичні питання, що постають перед фахівцями різних галузей. Інноваційний розвиток вищої освіти України можливий лише з урахуванням потреб користувача освітніх послуг, а вивчення соціально-філософського підґрунтя дасть змогу спрогнозувати попит на види і форми освітньої діяльності, а також своєчасно реагувати на майбутні виклики.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Демків, Анна, та Лариса Петренко. "ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИХ ЦЕНТРІВ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, № 19 (10 червня 2021): 52–63. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.52-63.

Повний текст джерела

Анотація:

В оглядовій статті аналізуються правові основи підвищення кваліфікації педагогічних працівників навчально-методичних центрів (далі – НМЦ) цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Авторами розглянуто окремі статті Конституції України, які забезпечують право кожної людини на вільний розвиток і освіту, а також низку законів України: «Про освіту» (2017), «Про вищу освіту» (2014), «Про професійний розвиток працівників» (2012). Здійснено критичний аналіз галузевих нормативно-правових актів щодо професійного розвитку фахівців з питань цивільного захисту та організації підвищення кваліфікації в системі післядипломної освіти. У статті наведено статистичні дані підвищення кваліфікації на базі закладів вищої і післядипломної освіти цивільного захисту. Особлива увага авторів приділяється вивченню особливостей професійного розвитку кваліфікації педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності у системі підвищення кваліфікації. Автори пропонують ґрунтовний аналіз специфіки їхньої діяльності, яка визначається забезпеченням функціонального навчання керівних кадрів і фахівців сфери цивільного захисту згідно з державним замовленням та договірними зобов’язаннями для потреб місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій. Розглянуто перелік послуг, які надають педагогічні працівники методичних центрів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Конкретизовано коло професійних інтересів цих фахівців, пов’язаних з реалізацією потреб громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров’я. Автори наводять висновки щодо правових основ варіативності професійного розвитку педагогічних працівників НМЦ цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Ключові слова: підвищення кваліфікації, педагогічні працівники; післядипломна освіта; навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності; правові основи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Білан, Анна. "АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТ ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ1". ГРААЛЬ НАУКИ, № 5 (13 червня 2021): 25–28. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.04.06.2021.001.

Повний текст джерела

Анотація:

Питання забезпечення сталого розвитку регіонів в умовах децентралізації влади щодня набуває все більшої актуальності і потребує додаткового вивчення. Освіта відіграє одну з ключових ролей у досягненні цілей сталого розвитку, тому питання забезпечення якісної освіти викликають науковий інтерес і досліджуються комплексно як в межах економічної складової Концепції сталого розвитку, так і в межах соціальної. Сьогодні державна політика у сфері освіти спрямована на формування в територіальних громадах стійких кластерів для підвищення якості освіти та освітньої діяльності, забезпечення конкурентоспроможності української освіти на ринку освітніх послуг та як результат сприяння економічному розвитку громади, регіону, країни в цілому. Підтвердження того знаходимо в положеннях Закону України «Про освіту» 1, відповідно до якого метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, виховання відповідальних громадян, здатних до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь інших і суспільства, підвищення освітнього рівня громадян для забезпечення сталого розвитку України. Дослідження окремих питань економічного розвитку територіальних громад підтверджують наявність ряду недостатньо врегульованих та не оптимізованих процесів. Так, одним із таких питань, які дотепер не вирішуються комплексно в середині громади є питання безумовного і належного дотримання вимог законодавства у сфері освіти, забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти якісно, ефективно та в повному обсязі на визначеній території не лише кожним із закладів освіти, а й місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами управління освітою. Зокрема такі проблемні питання виникають, наприклад, під час прийняття рішень, що стосуються формування освітньої мережі. Нерідко в межах територіальної громади вчасно не приймаються обґрунтовані рішення про оптимізацію мережі закладів освіти, внаслідок чого виникає потреба у виділенні з бюджету територіальної громади коштів на їх утримання, що здійснює позитивного впливу на економічний розвиток громади. Для забезпечення вирішення проблемних питань, а також їх попередження з боку держави впроваджується використання інструментів, що не передбачають застосування заходів примусу, а спрямовані на підтримку, допомогу та партнерство держави і територіальних громад.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Іотковська, Марина. "МЕНТОРСЬКИЙ СУПРОВІД І РОЛЬ ОЧІЛЬНИКІВ КАФЕДР ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (1991 – 2010 РР.)". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 1, № 19 (10 червня 2021): 159–70. http://dx.doi.org/10.35387/od.1(19).2021.159-170.

Повний текст джерела

Анотація:

В оглядовій статті досліджуються питання організації та досвіду наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки в закладах вищої педагогічної освіти України. Проаналізовано стан професійної діяльності колективу та очільників кафедр дошкільної ланки закладів вищої педагогічної освіти. Висвітлено наукові доробки в рамках окресленої проблеми та схарактеризовано еволюцію наукової думки. Акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників на науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі висвітлено окремі аспекти становлення й розвитку кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Зазначено, що відсутність об’єктивної інтерпретації специфіки становлення й розвитку кафедр дошкільної освіти в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити цілісну картину щодо особливостей їх розвитку, що спонукає до здійснення більш детального історико-педагогічного дослідження з метою вивчення науково-педагогічного досвіду із подальшим упровадженням його конструктивних ідей, що мають прогностичне значення. Зауважено, що за останні десятиріччя українська історико-педагогічна наука, зокрема дошкільна, переживає складні, суперечливі трансформації: відбуваються переосмислення наукових парадигм, а отже, й пошуку нових теоретико-методологічних орієнтирів. Акцентовано увагу на тому, що зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, що зафіксовано у відповідних законодавчих документах. Наголошено, що розвиток історико-педагогічної науки має практико орієнтовану спрямованість на очільника, тобто лідера, діяльність якого відповідає завданням удосконалення системи вищої освіти та дошкільного виховання у питаннях, окреслених в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. Ключові слова: кафедра дошкільної педагогіки; завідувач кафедри, наукова думка; історико-педагогічний аналіз; науково-дослідницький потенціал, заклад вищої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Бабакіна, О. О. "СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 98, № 5 (1 грудня 2020): 16–30. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-98-5-16-30.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті обґрунтовані сучасні тенденції розвитку системи підвищення кваліфікації (СПК) науково-педагогічних працівників (НПП) закладів вищої освіти (ЗВО) України в контексті євроінтеграції. Визначено, що інтеграція України до світового ринку праці (початок ХХІ століття) характеризується динамічними змінами у СПК НПП ЗВО. Відповідні перетворення обумовлені двома взаємопов’язаними процесами: модернізацією існуючої системи вищої освіти загалом та СПК НПП ЗВО України зокрема і формуванням нових концептуальних підходів й умов їх розвитку у відповідності зі структурними зрушеннями в економіці і соціальній політиці держави. З’ясовано, що реформування вищої освіти та СПК НПП ЗВО відбувається з урахуванням інтеграції України у світове освітнє середовище. Відтак, метою перетворення сучасної СПК НПП ЗВО України стає її модернізація в умовах соціально-економічної, організаційно-структурної, структурно-змістовної перебудови вищої професійної школи відповідно до нової особистісно орієнтованої парадигми освіти та її інтеграції в єдиний європейський освітній простір. Виявлено визначальні сучасні тенденції розвитку СПК НПП ЗВО України в контексті євроінтеграції: розквіт сучасного інформаційного К-суспільства (knowledge society); формування Smart-суспільства; посилення процесів інтернаціоналізації й інтеграції у СПК НПП ЗВО як основних тенденцій міжнародної співпраці; розвиток глобалізаційних процесів у СПК НПП ЗВО; активне поширення процесу діджиталізації у СПК НПП ЗВО; збільшення обсягу масових комунікацій НПП у СПК; розвиток глобального інформаційно-освітнього середовища.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Дичківська, Ілона, Наталія Федорова та Оксана Борисова. "Гуманістична технологія М. Монтессорі в системі спеціальної освіти України". New pedagogical thought 103, № 3 (17 грудня 2020): 80–84. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-103-3-80-84.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз психолого-педагогічних поглядів М. Монтессорі на освіту дітей з особливими освітніми потребами. Обґрунтовано зміст гуманістичної технології М. Монтессорі, що включає систему наукових і духовних знань, навички й уміння, оволодіння якими забезпечує формування гармонійно розвиненої, творчої, суспільно активної особистості. Зміст освіти за гуманістичною технологією М. Монтессорі визначається конкретними навчальними розділами, необхідними у розвитку дитини з особливими освітніми потребами (навички практичної повсякденної діяльності, сенсорний розвиток, математичний та мовленнєвий розвиток, навчання письма та читання, космічне виховання). Доведено, що педагогічні погляди М. Монтессорі не втратили своєї актуальності й донині, а гуманістична технологія видатної вченої є перспективною для організації інклюзивної освіти дітей з особливими освітніми потребами, зокрема її елементи доцільно використовувати у корекційному освітньому процесі спеціальних закладів загальної середньої освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Антонівська, Марина Олександрівна, та Наталія Іванівна Сарновська. "ГЛОБАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ І ВИКЛИКИ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ: НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ". Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, № 7 (3 червня 2021): 213–24. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.7.2021.233361.

Повний текст джерела

Анотація:

Стрімкий розвиток інформаційних технологій, їх повне входження в життя суспільства та громадськості неминуче створює нові виклики і одночасно відкриває горизонти для інноваційних і сучасних можливостей в освітній галузі. Відповідно, нині Україна стикається з необхідністю вироблення нових підходів до організації освітньої системи з урахуванням вимог сучасного стану людського розвитку: глобалізації, інформатизації, прискорення темпу життя.Новітня система вищої освіти, яка абсолютно співпадає з вимогами часу, є базовим фактором підвищення якості людського капіталу, рушієм сучасних ідей, генератором стрімкого та потужного розвитку економіки та суспільства в цілому. Задля ефективності виконання важливих завдань, українську вищу освіту потрібно оновити з урахуванням сучасних світових тенденцій розвитку освіти у широкому соціально-економічному контексті.Ця стаття має на меті обговорити та висвітлити сучасні соціальні, технологічні, фінансові та академічні тенденції у вищих навчальних закладах по всьому світу, щоб допомогти студентам, викладачам і рекрутерам зрозуміти, яких змін очікувати в найближчі роки.Ми наголошуємо, що глобалізація в освіті веде до збільшення академічної мобільності, уніфікації навчальних планів та методів навчання, а також широкого використання дистанційної освіти.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

АКСАКОВА, Наталя, та Світлана МАЛАЗОНІЯ. "РОЗВИТОК ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (29 квітня 2021): 11–18. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2021-1-1-11-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню концептуальних засад побудови та розвитку вищих педагогічних навчальних закладів України на початку ХХ століття. Саме в цей період педагогічна освіта будувалась як на власне українських педагогічних традиціях, так і на західних технократично-прагматичних концептуальних поглядах на спрямованість педагогічної системи. Автором доведено, що 1920-их роках концепція педагогічної освіти була відображена в новій моделі освітньої системи, видах навчальних закладів, що готували педагогів, наступності навчання, створення профільних вертикалей, нових формах, методах і засобах навчання, відродженням педагогічної практики та стажування. У статті розглянуті та проаналізовані три етапи формування вищих педагогічних закладів в Україні на початку ХХ століття: перший етап передбачав жорстке централізоване управління вищими навчальними закладами, надмірне втручання партійних структур. Другий етап відзначався намаганням керівництва зробити поступки викладачам, професурі, студентам, залучаючи їх до безпосередньої участі у роботі нових органів управління вищою школою. Третій етап характеризувався намаганням повернутися до адміністративних та централізованих методів керівництва. У статті зясовано, що в досліджуваній період замість Рад ВНЗ та факультетів зявляються суто статистичні та аморфні загальні збори, факультетські комісії, максимально посилюється адміністративна влада ректора та деканів. У статті прослідковано процес розгалуження внутрішньої структури педагогічних закладів освіти, коли були сформовані відділення соціального виховання, професійної освіти, політичної освіти, заочної освіти, педологічні факультети та відділення з підготовки вчителів для шкіл національних меншин. Ключові слова: вища освіта, освіта вчителів, інститут освіти, модель освіти, трудова школа.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Костенко, Л. Д. "РОЗВИТОК ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 26–31. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті здійснено аналіз розвитку теоретичних основ і практики позашкільної освіти, який дав можливість автору зробити узагальнення, що вона має свою історію, зумовлену багатогранністю змісту і форм здійснення. Автор констатує, що роком народження позашкільної освіти в Україні як унікальної освітньої ланки вважається 1918 р. В уряді молодої української держави саме цього року громадський діяч, видатний педагог С. Русова очолила два відділи – шкільного виховання та позашкільної роботи. До 1917 р. простежувалися лише певні елементи цієї роботи. Термін «позашкільна освіта» в сучасному значенні увійшов у понятійний апарат у кінці ХІХ ст. У дослідженні наголошується, що початок ХХ ст. характеризується бурхливими політичними і соціальними змінами. Розвиток демократії, зростання національного руху в країні сприяли активізації роботи з дітьми та підлітками, що стало об’єктивною необхідністю виховання нової особистості і зумовило розширення мережі освітніх закладів у сфері дозвілля: функціонували недільні школи, різноманітні гуртки й курси, Народні будинки, які здійснювали культурно-освітню роботу, організовували лекції, вистави, екскурсії, створювали драматичні й хорові колективи, бібліотеки-читальні тощо. Було створено перші клуби для дітей і підлітків із бідних сімей з метою організації їхнього дозвілля, урахування інтересів до театру, музики, науки, образотворчого мистецтва тощо. У статті виокремлюються особливості позашкільної освіти на початку ХХ ст.: розширення її змісту та урізноманітнення форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах. Йшов пошук шляхів розвитку освіти дітей поза школою. Велася аналітична робота, приходило усвідомлення необхідності створення умов для позашкілля. Цей час розглядається як підготовчий у створенні системи позашкільної освіти. Характерним для 20–30-х рр. ХХ ст. автор називає зв’язок виховання з виробництвом, який давав дітям можливість, ознайомившись із декількома професіями, обрати ту чи іншу з них відповідно до власних здібностей і бажань, що сприяло їхній соціалізації в суспільстві. У публікації обґрунтовано, що в 1930–1940 рр. система позашкільної освіти набувала подальшого розвитку. Мережа позашкільних закладів, зміст позашкільного виховання орієнтувалися на зв’язок із життям, вирішення завдання всебічного розвитку особистості, підготовку до праці та продовження навчання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

Ткаченко, Уляна. "МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ (2000–2005 РР.)". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 19, № 4 (8 травня 2020): 395–405. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v19i4.282.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розкрито основні аспекти міжнародного співробітництва України в галузі вищої освіти (2000–2005 рр.), проаналізовано його напрями, нормативно-правову базу. Звернено увагу на впровадження сучасних інновацій, розвиток співпраці між університетами України та Європи. Акцентовано на участі в програмах двостороннього та багатостороннього міждержавного обміну студентами, аспірантами, науково-педагогічними працівниками зростанню мобільності кадрів. Відмічено, що Міністерство освіти і науки України використовує європейські підходи у розвитку міжінституціонального співробітництва на неурядовому рівні. Зокрема за програмою Tempus відкрито інноваційний центр з міжнародних освітніх програм “ІНКОС”, що є важливою складовою реформування системи вищої освіти в Україні.Зосереджено увагу на основних акцентах приєднання України до Болонського процесу. Розкрито основні завдання у цьому контексті, як-от: перехід до динамічної ступеневої системи підготовки фахівців; формування мережі вищих навчальних закладів, для задоволення потреби кожної людини і держави в цілому; створення умов для постійного навчання впродовж усього життя; запровадження в системі вищої освіти і науки України передового досвіду розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство. Також, зазначено що розвиток України у процесі євроінтеграції повинен бути спрямований на загальносвітові цінності: права національних меншин, права людини, свободу здобуття освіти, парламентаризм та ін. Визначено також, щодо створення єдиного європейського простору належать: якість освіти, викладання, наукові дослідження, єдність з європейським ринком праці,привабливість для талановитих студентів та ін.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Revko, Alona. "СТРАТЕГИ РОЗВИТКУ ОСВІТНЬОЇ КОМПОНЕНТИ СОЦІАЛЬНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ РЕГІОНУ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3 (19) (2019): 240–47. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-240-247.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена дослідженню освітньої компоненти соціальної інфраструктури регіону як детермінанти формування соціогуманітарного простору та всебічного розвитку людини. Встановлено, що реалізація прав громадян регіонів України на освіту вимагає постійного розвитку освітньої інфраструктури та організації освітньопрофесійного консультування молоді. Визначено, що головною метою освітньо-професійного консультування молоді є допомога здобувачам освіти в прийнятті рішень, пов’язаних із вибором напряму освіти та професії, а також у плануванні кар’єри. Розглянуто успішний європейський досвід розвитку освітньо-професійного консультування молоді. Обґрунтовано, що стратегом розвитку освітньої інфраструктури соціогуманітарного простору Чернігівського регіону є створення профорієнтаційного центру для молоді, метою діяльності якого є розвиток особливих здібностей молоді. Доведено, що нині надважливим є освітня підтримка соціального підприємництва та формування підприємницьких навичок у молоді

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Єна, Г. А. "СУЧАСНА ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)". Теорія та методика навчання та виховання, № 48 (2020): 42–52. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.04.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті представлено характеристику сучасної історіографії щодо вивчення питань професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у вищих педагогічних навчальних закладах України другої половини ХХ століття. Розкрито інформаційний потенціал досліджень, оцінено внесок сучасних авторів у вивчення проблеми. Науково-педагогічні джерела, у яких висвітлювалися результати щодо даної проблематики, угруповано у такий спосіб: монографії, присвячені історії розвитку вищої освіти в Україні в цілому й вищої історико-педагогічної зокрема у період другої половини ХХ століття; дисертації, в яких вивчалася професійно-педагогічна підготовка вчителів у закладах вищої освіти із шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін; статті, автори яких порушували різні питання щодо підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін. Установлено, що автори історико-педагогічних джерел активно долучалися до проблеми розвитку змісту вищої історичної освіти в Україні в другій половині ХХ ст., практичної підготовки вчителів історії в закладах педагогічної освіти. Розглядали розвиток і періодизацію шкільних курсів суспільствознавчих дисциплін, до викладання яких готували майбутніх учителів. Доведено, що предметом уваги науковців стають суспільно-політичні події радянського періоду, які дають змогу з’ясувати в яких умовах розвивалася вища історико-педагогічна освіта, відбувався розвиток суспільних наук та суспільствознавства, що безпосередньо впливало на професійно-педагогічну підготовку вчителів суспільствознавчих дисциплін у даний період. У статті простежено періодизацію розвитку суспільствознавчої освіти, що впливала на зміст підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін у закладах вищої педагогічної освіти в різні часові періоди другої половини ХХ століття. Оцінюючи зусилля науковців у висвітлені даної проблематики, зауважимо, що питання професійно-педагогічної підготовки вчителів суспільствознавчих дисциплін потребують більш глибокого опрацювання архівно-джерельної бази, комплексного вивчення даної проблеми.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Божок, С. Г., та В. С. Медведєва. "ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА ПОЛІЦЕЙСЬКОГО: НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ (ВДОСКОНАЛЕННЯ)". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (23 березня 2020): 25–29. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).351.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто основні напрями підготовки поліцейських в Україні. На основі аналізу базових нормативно-правових актів запропоновано напрями вдосконалення окремих положень законодавства щодо професійної підготовки фахівців для органів Національної поліції України. У дослідженні визначаються напрями розвитку підготовки поліцейської освіти відповідно до сучасної законодавчої бази, а саме: Законів України: «Про вищу освіту» і «Про Національну поліцію» – і Стратегії розвитку органів системи Міністерства внутрішніх справ України до 2020 року. Розвиток основних напрямів поліцейської освіти повинен відбуватися згідно із зазначеними в Стратегії цілями у світлі державної політики щодо формування якісно нового підходу до підготовки фахівців правоохоронного органу. Основними критеріями оцінювання ефективності діяльності поліцейського відомства є такі: дотримання та забезпечення прав людини й основних свобод як ключової цінності в діяльності органів системи МВС; тісна співпраця з територіальними громадами та суспільством загалом; використання успішного міжнародного досвіду і сприяння реалізації пілотних проектів; протидія злочинності й, відповідно, забезпечення національної безпеки за відповідними пріоритетами. Окремо розглянуто питання щодо видів і напрямів підготовки поліцейських, а також зроблено висновок про необхідність удосконалення та розвитку психологічної підготовки як необхідного елемента сучасної поліцейської освіти. У підсумках дослідження зазначається про необхідність запровадження психологічної підготовки поліцейських як окремого самостійного виду до системи службової підготовки поліцейських. Професійна пси-хологічна підготовка має реалізуватися шляхом проведення навчальних, практичних занять із застосуванням інтерактивних технологій і методів навчання з використанням передового зарубіжного досвіду. Професійна психологічна підготовка має на меті розвиток загальних і спеціальних професійних здібностей, знань і вмінь поліцейських і формування системної якості поліцейського – психологічної готов-ності особистості до професійної діяльності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

СТРАЖНІКОВА, І. В. "ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ МАГІСТРІВ ЯК МАЙБУТНІХ ЕКСПЕРТІВ У ГАЛУЗІ ОСВІТИ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ДИСКУРС". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 1, № 4 (18 квітня 2022): 177–82. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.1.26.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто особливості підготовки майбутніх експертів у галузі освіти в українських закладах вищої освіти України та зарубіжжя з огляду педагогічної історіографії. Автором продемонстровано реалізацію підготовки магістрантів ОП «Освітні, педагогічні науки» у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», зокрема набуття загальних і фахових компетентностей, вивчення критеріїв якості освітнього процесу у контексті професійної підготовки експертів у галузі освіти у східноєвропейських країнах. Актуальність підготовки освітніх експертів визначають виконувані ними функції, що забезпечуватимуть упровадження інновацій в освітню діяльність з урахуванням світових практик, сприятимуть підвищенню якості освіти, зокрема вищої. Серед основних функцій експертної діяльності в педагогічній історіографії автори виокремлюють аналітичну, навчальну, експертну, узагальнювальну, прогностичну, фасилітативну, консалтингову і супервізійну, здійснення яких визначає зміст спеціальних компетентностей освітнього експерта. Нами доведено, що у науковій літературі експертиза в освіті розглядається як системний аналіз проблеми, процесу чи явища у сфері освіти чи в одній із її підсистем із метою визначення стимулюючих або гальмуючих чинників, їх розвиток із наступним закріпленням або усуненням. Адже експертиза передбачає дослідження, оцінку, прогнозування розвитку педагогічних явищ, об’єктів, процесів, визначення відповідності освітніх послуг, узгодження пріоритетів різноманітної діяльності освітніх закладів, а також надає можливість компетентно і системно підходити до удосконалення освітнього процесу в закладі. Компаративістським методом показано процес підготовки експертів у галузі освіти магістерськими ОП за програмою «Розвиток школи та забезпечення якості» в університетах Німеччини, Австрії та Швейцарії; відбір агенціями із забезпечення якості кандидатів у експерти (Литва, Екстонія), відповідно до вимог яких і відбувається підготовка майбутніх експертів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

Гончар, Лариса. "РОЗВИТОК ДУАЛЬНОЇ ОСВІТИ НІМЕЧЧИНИ В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ". Professional Pedagogics 1, № 22 (2 липня 2021): 32–40. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.32-40.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність. зумовлена соціально-економічними вимогами до пошуку шляхів реформування професійної освіти в Україні, що потребують урахування досвіду Німеччини в сфері професійної підготовки конкурентоспроможних кадрів і запровадження на цьому підґрунті дуальної форми здобуття освіти. Мета: полягає у розкритті основних історичних передумов виникнення та етапів розвитку дуальної освіти в Німеччині, аналізі її особливостей для забезпечення її ефективного та органічного впровадження в систему професійної (професійно-технічної) освіти України. Методи: теоретичні (аналіз, синтез, інтерпретація, абстрагування, узагальнення, аналогія, порівняння,); поєднання логічного й історичного, порівняльно-історичних методів; емпіричні (праксиметричні). Результати: досліджено розвиток дуальної системи освіти Німеччини в історичному контексті: від середньовічних ремісничих гільдій до сучасних проблем, пов’язаних із глобалізацією освітнього простору, модернізацією та інформатизацією економіки й виробництва. Також охарактеризовано основні етапи розвитку дуальної освіти Німеччини: створення трудових шкіл, реформа трудової (народної) школи Г. Кершенштейнера, дезінтеграція освіти в період економічної кризи, відродження дуальної системи освіти та її проблеми в епоху глобалізації. Представлено результати аналізу історико-педагогічних досліджень різних авторів, офіційних нормативних правових документів, що регламентують процес дуальної освіти Німеччини, що дали змогу визначити закономірності та особливості її розвитку. Висновки: Історико-педагогічний аналіз особливостей процесу становлення і розвитку дуальної системи освіти у Німеччині в різні періоди її історії дав змогу виокремити такі її особливості: практикоорієнтованість, інтегративність, інноваційність, гнучкість, інтелектуалізацію, динамічність, соціальну спрямованість та індивідуалізацію. Впровадження елементів дуальної системи освіти в освітні системи інших країн повинно відбуватися не лише з урахуванням досвіду, накопиченого ФРН в галузі законодавчого, економічного регулювання цієї системи і участі роботодавців в ній, а й поєднанні з дослідженням її історичного генезису.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Пислар А. Б. "ПЕРІОДІЗАЦІЯ РОЗВИТКУ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (1958-1991 РР.)". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 48 (17 лютого 2021): 257–61. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi48.232.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі аналізу джерельної бази зроблена спроба обґрунтувати періодизацію розвитку виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України в 1958–1991 роках.Акцентовано, що при обґрунтуванні періодизацій певних педагогічних процесів науковці зазвичай спираються на закономірності соціально-економічного й політичного розвитку суспільства, а також на історичні особливості розвитку народної освіти і педагогічної думки в цілому та виховання молодого покоління зокрема. Проаналізовано наукові праці С. Батишева, О. Веселової, Н. Глазунової, В. Кульчицького, Н. Нічкало, О. Сухомлинської, в яких розглядаються періодизації розвитку різних історико-педагогічних процесів, а саме: радянської педагогіки, професійно-технічної освіти в СРСР, системи професійно-технічної освіти, виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти, патріотичного виховання в школах України. На цьому підґрунті відокремлено три періоди розвитку виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України досліджуваної доби, а саме: 1) 1958–1971 роки – орієнтація на суспільне виховання учнівської молоді та формування комуністичної моралі; 2) 1972–1984 роки – посилення впливу Комуністичної партії та ідеологічного виховання, становлення «патерналізму»; 3) 1985–1991 рр. – початок демократичної перебудови виховного процесу. Виявлено, що ці періоди відображають розвиток виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України, зумовлені впливами державної політики, розвитком педагогічної думки та змінами соціально-економічних умов у ті часи.Підсумовано, що будь-яка періодизація розвитку виховання учнівської молоді в закладах професійно-технічної освіти України не висвітлює в повній мірі всіх умовностей, тим самим дає можливість для подальшого наукового пошуку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Степашко, Володимир. "ТЕХНОЛОГІЇ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ". Society. Document. Communication, № 6/2 (4 липня 2019): 187–206. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-187-206.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті викладено проблему розроблення технологій стратегічного управління розвитком закладів вищої освіти в країнах Європейського Союзу (ЄС). Актуальність проблеми полягає в застосуванні суб’єктами сучасних технологій стратегічного управління розвитком закладів вищої освіти країн ЄС та використання їх досвіду в системі управління вищою освітою в Україні. Враховано концептуальні ідеї і положення зарубіжних учених щодо застосування адаптивно-конкурентних стратегій, поведінки та ресурсної залежності організацій в умовах ринкових змін. Сформульовано принципи управління якістю надання освітніх послуг закладами вищої освіти, окреслено тенденції в управлінні системою освіти; проаналізовано стратегії та технології управління розвитком закладів вищої освіти країн ЄС, визначено умови ефективного функціонування системи управління, запропоновано практичні рекомендації. З’ясовано, що зміст процесного управління розвитком закладів вищої освіти в країнах ЄС суб’єкти реалізують через функції-завдання, складники забезпечення якості управління розвитком закладів вищої освіти. На основі аналізу зарубіжних моделей управління фінансово-економічною діяльністю закладів вищої освіти країн ЄС запропоновано прогнозовану на середньострокову перспективу модернізовану субмодель фінансування закладів вищої освіти України на договірних засадах. В основу цивільно-правових відносин покладено зобов’язання сторін, процедури експертного оцінювання результатів, колаборацію закладів вищої освіти з бізнес-структурами, венчурними групами для реалізації програм та проектів. Зроблено акцент на етапах фінансування закладів вищої освіти України відповідно до якісних показників рівня результативності діяльності, стимулюванні державою бізнесових структур, інтеграції університетів з венчурними компаніями для комерціалізації результатів наукових досліджень та трансферу технологій, диференціюванні заробітної плати науково-педагогічних працівників відповідно до їх внеску у розвиток закладу вищої освіти, розробленні законодавчо закріпленої норми для створення власного ендаументу, забезпеченні сприятливих організаційних, педагогічних, психологічних умов.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Потапенко, О. Б. "ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРНИХ РИС УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ НАПРИКІНЦІ ХVІ-ХVШ СТОЛІТТЯХ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 322–25. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4858.

Повний текст джерела

Анотація:

Визначено систему вимог, що висувалися до особистості вчителя і були зумовлені соціально-педагогічною ситуацією в Україні наприкінці ХVI-XVIII століттях. Вивчено процес формування української педагогічної традиції в контексті розвитку української освіти в досліджуваний період. Проаналізовано внесок братських шкіл в розвиток освіти. Обґрунтовано характерні особливості українського вчителя наприкінці ХVI-XVIII ст., якого відрізняли високий патріотизм, демократичні погляди, гуманістична спрямованість думок, любов до дітей, в образі яких українські вчителі бачили майбутнє України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

Губарь, О. В. "АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ІТ-АУТСОРСИНГУ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ БІЗНЕСУ". Підприємництво та інновації, № 11-1 (29 травня 2020): 69–73. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/11.10.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті визначено сутність та особливості ІТ-аутсорсингу. Розкрито характерні риси цифрової економіки в умовах глобалізації бізнесу. Проаналізовано особливості аутсорсингової привабливості України та деяких країн світу. Україна покращила свої позиції у рейтингу завдяки структурним змінам в інфраструктурі, діловому середовищі та урядовим реформам. Здійснено оцінку ІТ-аутсорсингу в національній економіці та виявлено проблемні фактори його розвитку. Основними стримуючими чинниками є несприятливий податковий режим для ІТ-сектору; міграція кадрів; недостатня кількість навчальних закладів для отримання якісної освіти. Тому Україні необхідно позбавитися репутації «сировинного» ІТ-аутсорсингу, трансформувавши модель у сервісний консалтинг. Задля цього запропоновано концептуальну кластерну модель розвитку ІТ-аутсорсингу, яка передбачає наявність якісної ІТ-освіти, інвестицій в інноваційний розвиток ІТ-сектору, впровадження інноваційних ІКТ, державної підтримки щодо створення ІТ-кластерів (зокрема, податкового стимулювання та фінансування ННДКР), інноваційних ІТ-продуктів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Шевченко, Володимир. "Розвиток систем спеціальної освіти в україні та польщі (проблематика дослідження)". Особлива дитина: навчання і виховання 3, № 92 (3 лютого 2020): 23–34. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v3i92.29.

Повний текст джерела

Анотація:

Розкрито проблематику дослідження з розвитку систем спеціальної освіти в Україні та Польщі в ХІХ – початку ХХІ століття. Охарактеризовано методологічну функцію історикопедагогічного порівняльного дослідження для освітньої сучасності України, формування цілісної системи знань про історико-педагогічні процеси в галузі спеціальної освіти двох країн, роль педагогічних концепцій минулого та їхній зв’язок з сучасним реформуванням системи освіти. За роки незалежності України визначено нові пріоритети розвитку освіти. Водночас темпи та глибина перетворень ще не повною мірою відповідають потребам держави та суспільства. Одержання відповіді на питання сучасності пов’язане із вдумливим осмисленням минулого, об’єктивною оцінкою історичних реалій, вивченням історичних коренів педагогічних ідей, фактів, теорій, концепцій, досвіду педагогів минулих років. Автор зазначає, що без ґрунтовного аналізу історико-педагогічного процесу розвитку спеціальної освіти в Україні не можливе цілісне розуміння сучасних ідей розвитку спеціальної освіти, досить складно удосконалити існуючі надбання, методики, системи і методи навчання тощо. Акцентовано, що виконання історико-педагогічних досліджень потребує наративізації, яка вибудовується із врахуванням документальних джерел та окремих фактів, описів, наукових узагальнень, з прагненням у минулому віднайти витоки провідних наукових ідей сучасності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Марків, Володимир Миколайович. "Становлення та розвиток педагогічної освіти Півдня України в середині XIX – на початку XX століття". Освітній вимір 47 (23 липня 2019): 240–46. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v47i0.2465.

Повний текст джерела

Анотація:

Марків В. М. Становлення та розвиток педагогічної освіти Півдня України в середині XIX – на початку XX століття. У статті розглядаються джерела збагачення теорії та практики розбудови національної системи освіти її становлення і розвитку педагогічної освіти південного регіону України в середині XIX – на початку XX століття. Соціально-економічні й суспільно-політичні зміни не могли не зумовити своєрідність розвитку професійної освіти, зокрема педагогічної, її основних тенденцій; вони вимагали реформування освітніх процесів, більш високої їх організації та впорядкування. Безперечно, реформи освіти мали класовий характер і проводилися в інтересах дворянства, а також буржуазії, що зароджувалася.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Петренко Г. О. та Кохановська О. В. "СУТНІСТЬ ТА ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «РОЗВИТОК МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ»". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 48 (17 лютого 2021): 250–56. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi48.231.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається проблема визначення сутності поняття «розвиток музичного виховання дітей». Зокрема, зазначається, що на сьогодні музичне виховання підростаючого покоління в Україні вимагає уваги і вдосконалення, а, зважаючи на перманентне реформування освітньої галузі, потребує уточнення термінологічний апарат, зокрема сутність поняття «розвиток музичного виховання дітей». Проаналізовано ступінь дослідженості проблеми та виділено праці вчених, які розробляли проблеми транформації та розвитку музичного виховання (С. Горбенко, О. Михайличенко, Г. Падалка, А. Растригіна, О. Ростовський, Т. Танько, Л. Хлєбнікова, Г. Шевченко, В. Шульгіна та ін.).У контексті досліджуваної проблематики розглянуто потрактування понять «розвиток», «виховання», «музичне виховання», «музичне виховання дітей».Висвітлено сучасний стан початкової мистецької освіти в Україні. Зауважено, що сьогодні паралельно з уведенням реформи Нова українська школа одночасно відбуваються перетворення у сфері музичної освіти, зокрема реформування початкових мистецьких навчальних закладів (до яких належали і музичні школи) за ініціативи Міністерства культури України у 2017 році. Проаналізовано законодавчу базу функціонування початкової мистецької освіти, зокрема Концепцію сучасної мистецької школи, яка є базовим документом на сьогодні.Зроблено висновок, що у наш час проблема музичного вихованя є досить актуальною. Під «розвитком музичного виховання дітей» розумітимемо специфічний процес безперервних кількісних та якісних змін у сфері передачі та засвоєння музичних знань, умінь та навичок, які безпосередньо спрямовані на формування в особистості музичних нахилів, здібностей, ідеалів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Кузьменко, А. О. "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 167–72. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-23.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена вивченню історії формування культури академічної доброчесності у вищій школі України. Розвиток наукової інформації – це важливий та життєво необхідний внесок нації у загальну цивілізацію, що і визначає місце в ієрархії та роль кожної держави у світовій спільноті. Це посилює рівень вимог до наукової діяльності, наукових розвідок, академічного письма, академічної культури, академічної доброчесності. Об’єкт розвідки – реформа якості вищої освіти України, а предмет – історія становлення академічної доброчесності у закладах вищої освіти. Мета роботи – діахронічний опис впровадження академічної доброчесності в освітньо-наукову спільноту України. У статті з’ясовано, що великий вплив на реформування вищої освіти України мала Революція гідності у 2014 р. У 2016 р. академічна доброчесність набула поширення та викликала інтерес серед закладів вищої освіти та наукової спільноти, у 2017 р. у Законі України «Про освіту» було затверджено основні положення цього феномена. У роботі академічна доброчесність розглядається як сукупність етичних принципів і визначених законом правил, якими мають керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень. У процесі дослідження було встановлено, що ознайомлення учасників освітнього процесу проводилося в Україні за підтримки міжнародних організацій за допомогою впровадження різних проєктів. Упродовж 2014–2016 рр. підтримку здійснював Міжнародний фонд «Відродження». У 2016–2019 рр. американською радою з міжнародної освіти спільно з Міністерством освіти і науки України та за підтримки Посольства Сполучених Штатів Америки було розроблено Проєкт сприяння академічній доброчесності в Україні. На початку вересня 2020 р. було ухвалено Проєкт «Ініціатива академічної доброчесності та якості освіти». В Україні наразі діють безкоштовні онлайн-курси: «Академічна доброчесність в університеті», «Академічна доброчесність», «Культура академічної доброчесності: роль бібліотек» та «Академічна доброчесність: онлайн-курс для викладачів».

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Котирло, Тамара. "ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ". ОСВІТА ДОРОСЛИХ: ТЕОРІЯ, ДОСВІД, ПЕРСПЕКТИВИ 20, № 2 (23 листопада 2021): 101–8. http://dx.doi.org/10.35387/od.2(20).2021.101-108.

Повний текст джерела

Анотація:

Автором оглядової статті проаналізовано актуальні дослідження щодо професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти в Україні. Наведено погляди дослідників щодо сутності професіоналізації андрагогів (як різнорівневе й багатоступінчасте явище (первинна і вторинна професіоналізація); як процес формування об’єктивної і суб’єктивної готовності до професійної діяльності; як складний конструкт, у структурі якого виокремлено певні модуси). Особливу увагу приділено професіоналізації як соціальному процесу, що обумовлено соціальною спрямованістю змісту професійної діяльності викладача закладу вищої освіти.Наголошено на можливостях професіоналізації в умовах формальної і неформальної освіти. Схарактеризовано сутність і значення самоосвіти педагогічних і науково-педагогічних працівників для особистісно-професійного зростання. Акцентовано увагу на актуальних проблемах професіоналізації педагогічного персоналу закладів вищої освіти, обґрунтовано шляхи їх вирішення у системі вищої освіти.Окреслено основні компетентності педагогічних і науково-педагогічних працівників (ключові, загальнофахові та спеціально-фахові). Зазначено, що розвиток професійних компетентностей педагогічного персоналу закладів вищої освіти забезпечує цілеспрямоване, правильно організоване управління як освітнім процесом, так і процесом саморозвитку та самовдосконалення викладача. Наголошено, що зростання ролі викладачів-професіоналів у сфері вищої освіти є нагальною потребою для входження України в європейський освітній простір.Проаналізовано тенденції професіоналізації педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих у контексті андрагогічного підходу. Приділено увагу висвітленню питань, пов’язаних із організацією та змістом професійної підготовки педагогічного персоналу у сфері освіти дорослих.Ключові слова: освіта дорослих; заклад вищої освіти; педагогічний персонал; професіоналізація; професійний розвиток; формальна освіта; неформальна освіта.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

Dong, Zhiwei, та V. V. Zianko. "ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК ОСВІТНІХ КЛАСТЕРІВ ЯК ВАЖЛИВА КОНКУРЕНТНА ПЕРЕВАГА НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 2, № 90 (2 жовтня 2020): 49. http://dx.doi.org/10.31713/ve220206.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті на основі праць науковців досліджено проблеми у сфері освіти в Україні. Визначено, що з метою забезпечення сталого розвитку економіки та її конкурентоспроможності необхідно здійснювати зміни вимог до рівня та якості освіти шляхом формування процесів освітніх кластерів в країні. Розроблено основні концептуальні положення освітнього кластеру, складовими елементами яких є: створення єдиного інтеграційного освітнього простору; освітня модель, системна багаторівнева інтеграція; вертикальна та горизонтальна структура взаємодії з роботодавцем. Проведено характеристику функцій органів управління освітнього кластеру та виокремлено етапи формування організаційно-економічного механізму освітнього кластеру. Проведено оцінку ефективності освітнього кластеру за такими аспектами : конкурентний, бізнесовий, регіональний, ресурсний, коопераційний. Доведено, що формування і розвиток освітніх кластерів є суттєвою конкурентною перевагою національної економіки України, яка здатна впливати на формування державної політики в освітній галузі.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Mitsenko, D., та O. Stavytskyi. "ДУАЛЬНА СИСТЕМА ЯК ПЕРСПЕКТИВНИЙ ЗАСІБ МОДЕРНІЗАЦІЇ ОСВІТИ". Herald of Kiev Institute of Business and Technology 43, № 1 (20 березня 2020): 51–57. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.43.07.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджуються проблеми, пов’язані з розвитком системи дуальної освіти. Підкреслюється актуальність запровадження концепції дуальної освіти в України. Проаналізовано положення основних нормативно-правових актів, регулюючих застосування дуальної форми здобуття освіти. Зазначено, що дуальною формою здобуття освіти є такий спосіб отримання освіти, що передбачає поєднання навчання у закладах освіти з навчанням на робочих місцях на підприємствах та установах з метою набуття певною кваліфікації. На основі аналізу науково-педагогічних досліджень визначено основні принципи, на яких ґрунтується ефективність дуальної форми здобуття освіти: дуальна освіта має забезпечувати досягнення економічної, соціальної та індивідуальної цілей; цілеспрямованість навчального процесу; змінюваність навчання; інтеграція дуальної освіти та економіки; спільне фінансування дуальної освіти державою та бізнесом; кодифікація стандартів якості освіти; систематичний професійний розвиток кадрів; організація та проведення дискусій для обговорення проблемних питань дуальної освіти; опора на давні культурно-історичні традиції; прийняття дуальної освіти громадськістю. Розглянуто й проаналізовано німецький досвід дуальної освіти. Адже саме в Німеччині вперше було застосовано принципи дуальної освіти. Головною її особливістю є те, що основна частина навчального часу припадає на практичне навчання на виробництві три-чотири дні на тиждень. Блок теоретичного навчання викладається в навчальному закладі та складає, відповідно, один-два дні на тиждень. Розглянуто етапи розвитку дуальної системи в Україні, зокрема результати пілотного експерименту з запровадження елементів дуальної освіти в закладах професійно-технічної освіти в трьох українських містах. Висвітлено особливості реалізації дуальної системи в вітчизняних закладах вищої освіти. На підставі здійсненого аналізу, автор дійшов висновку про ефективність та перспективність дуальної системи, необхідність її подальшого запровадження у педагогічну практику.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Єщенко, Марина Георгіївна. "Організація та розвиток довишівської освіти у вищих навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)". Освітній вимір 45 (25 червня 2015): 243–48. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v45i0.2623.

Повний текст джерела

Анотація:

Єщенко М. Г. Організація та розвиток довишівської освіти у вищих навчальних закладах України (друга половина ХХ століття). У статті досліджено організацію та розвиток довишівської освіти в Україні у другій половині ХХ століття. Узагальнено і проаналізовано ключові твердження законодавчої бази1948–1990-х років. Визначено мету та завдання довузівської освіти досліджуваного періоду. Доведено, що довишівська підготовка виступала необхідним елементом системи«загальноосвітня школа – вищий навчальний заклад». Обґрунтовано правила прийому, навчання та зарахування до ВНЗ випускників підготовчих курсів і відділень. Установлено, що навчання на підготовчих відділеннях здійснювали висококваліфіковані викладачі, які використовували різноманітні технології навчання. Виявлено позитивний вплив навчання на підготовчих курсах і відділеннях для подальшого вступу до ВНЗ. Охарактеризовано різні види профорієнтаційної діяльності, що сприяли популяризації вищої освіти в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Удовиченко, Ірина. "Актуальність процесу інтеграції філологічних і природничих знань у суб'єктів профільних закладів освіти (на прикладі України)". New pedagogical thought 106, № 2 (5 липня 2021): 28–32. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-28-32.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглядається процес інтеграції природничих, філологічних знань на уроках географії, що визначається сучасним рівнем розвитку науки та вимогами до рівня освіти випускників закладів освіти. Акцентується увага на важливості інтерсуб’єктивних зв’язків у шкільній географічній освіті на сучасному етапі реформування освіти. Окреслюється значення інтеграції природничих, філологічних знань на уроках географії та розвиток міжпредметних зв’язків у створенні універсальної середньої освіти, що зумовлено сучасним рівнем розвитку науки та вимогами до рівня освіти випускників загальної середньої освіти. Актуалізуються практико-орієнтований та інтегрований підходи до навчання, що використовуються у моделюванні змісту географічної освіти з метою зробити навчання цікавим та дозволяють використовувати міжпредметні змістові узагальнення для кращого засвоєння учнями навчального матеріалу, проєктування освітнього процесу, формування системи освітніх знань та структури науково-методичного глосарію з географії з урахуванням вікових, психологічних особливостей випускників Нової української школи. На основі конкретизації та логічної єдності філософсько-культурних, психолого-педагогічних факторів обґрунтовано організаційні та методичні аспекти важливості інтерсуб’єктивних зв’язків у шкільній освіті на сучасному етапі реформування освіти, зокрема в контексті вимог до Нової української школи. У статті теоретично обґрунтовано доцільність застосування пропонованих методичних підходів і принципів відбору та проєктування змісту навчання географії на профільному рівні у закладах загальної середньої освіти задля формування компетентного випускника школи зі сформованим цілісним світобаченням.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Чух Г. П. "Історико-педагогічні дослідження проблеми розвитку післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України (40-ві рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст.)". ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, № 46 (12 лютого 2021): 265–70. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.139.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено розгляду історико-педагогічних досліджень проблеми розвитку вітчизняної післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України в період 40-вих рр. ХХ ст. – початку ХХІ століття; простежено, яким чином було відображено основні етапи становлення та розвитку післядипломної освіти вчителів у науково-педагогічних джерелах. Доведено, що незначна кількість досліджень розвитку післядипломної освіти вчителів до 80-х років ХХ століття не сприяла проведенню історико-педагогічної рефлексії функціювання означеної освітньої галузі загалом і післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України зокрема. Науковий пошук учених зосереджувався на дотичних проблемах освіти. Подальші ґрунтовні дослідження є джерелом наукового пізнання означеної проблеми: у фундаментальних історико-педагогічних працях простежено еволюцію змісту післядипломної педагогічної освіти, виявлено й схарактеризовано провідні тенденції функціювання означеної освітньої галузі, виокремлено національну специфіку цього процесу. Опрацювання цих досліджень сприяло виявленню загальнодержавних особливостей розвитку післядипломної освіти вчителів філологічних дисциплін у південних областях України в 40-ві рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст. Проаналізовано історико-педагогічні пошуки, присвячені регіональному розвитку досліджуваної галузі освіти. Вивчення цих матеріалів дозволило виокремити особливості розвитку післядипломної освіти вчителів у різних регіонах України, закцентувати на особливостях південних областей України, що мали вплив на функціювання означеної галузі. Розглянуто роботи вчених, що досліджують розвиток післядипломної педагогічної освіти в інших країнах; це сприяє можливості екстраполяції такого досвіду в сучасний освітній простір.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

Мацук, Людмила. "ВИКОРИСТАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У КОНТЕКСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНИХ КОНЦЕПЦІЙ РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 299–311. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.706.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовано проблеми використання інноваційних технологій в контексті впровадження сучасних концепцій розвитку педагогічної освіти в Україні. Зауважується, що на сучасному етапі актуалізується необхідність забезпечення якісної професійної підготовки педагогічних працівників, здатних використовувати інноваційні педагогічні технології для забезпечення високого рівня якості навчально-виховного процесу, передусім, приєднанням національної системи вищої освіти до Болонського процесу та реформування всіх ланок української освітньої системи.Важливим напрямком сучасної вищої освіти у статті визначається формування та особистісний розвиток студентів, їх становлення як фахівців, які осягнули професійні знання і є готовими до реалізації на практиці. Пріоритетне значення надається формуванню і розвитку в майбутніх фахівців оцінювально-аналітичних навичок, збагаченню їх педагогічного досвіду, знайомству з інноваційними педагогічними технологіями, вмінню працювати з різними інформаційними джерелами тощо.Акцентується, що інноваційні процеси в освітній системі сучасної України активізувалися завдяки становленню авторських шкіл інноваційного типу М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін., діяльність яких спрямована на формування якісно нових, альтернативних концепцій і педагогічних систем. Інновації у вищій школі, передусім, спрямовані на: створення електронної бази інноваційних педагогічних технологій, забезпечення науково-дослідницьких (фундаментальних і прикладних) та навчально-методичних наукових досліджень з проблем професійної освіти; вивчення, узагальнення та поширення кращих досягнень вітчизняного, європейського та світового інноваційного освітнього досвіду; організацію і проведення науково-практичних конференцій, семінарів і тренінгів з інноваційних методик викладання гуманітарних та природничо-математичних дисциплін.Оцінюючи процеси модернізації системи вищої освіти в Україні, зазначаємо той факт, що освітній процес сучасних ЗВО характеризується поєднанням дидактичних вітчизняних традицій та освітніх інновацій, які пов’язані із входженням України в європейський та світовий освітній простір. Організаційно-педагогічне забезпечення освітнього процесу в закладах вищої освіти спрямоване на опанування сучасними інноваційними педагогічними технологіями, що відбувається завдяки орієнтації на європейські та світові освітні стандарти, розвиток багаторівневої освітньої системи, функціонування в ЗВО сучасних інформаційних технологіях, широке включення в систему Internet, розвиток інноваційних технологій навчання, створення університетських комплексів, поширення дослідницько-експериментальної роботи з апробації нових навчальних планів, створення авторських підручників, посібників, навчального забезпечення, розробка освітніх стандартів, нових структур управління тощо.Використання інноваційних педагогічних технологій професійно-педагогічної підготовки забезпечують формування важливими компетенціями особистості, шляхом організації науково-дослідницьких та навчально-методичних проектів; ознайомлення та впровадження кращого вітчизняного та європейського досвіду в галузі освіти; організації та проведенні конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгів з інноваційних методик викладання.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Черниш, Наталія. "НОРМАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ У ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ СРСР ТА НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ". Professional Pedagogics 1, № 22 (4 серпня 2021): 123–31. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.123-131.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність: дослідження нормативних засад правової освіти військовослужбовців дає змогу оцінити вплив на неї державної освітньої політики, сприяє критичному осмисленню та подальшому вдосконаленню системи правової освіти в процесі її реформування. Мета: виявити й охарактеризувати особливості регламентації правової освіти майбутніх офіцерів у вищих військових навчальних закладах (далі – ВВНЗ) України у ХХ та на початку ХХІ століть (1943-2015); порівняти нормативні засади правової освіти у вищих військових навчальних закладах СРСР та незалежної України. Методи: історико-генетичний (з’ясування передумов і чинників розвитку правової освіти у вищих військових навчальних закладах України досліджуваного періоду); хронологічний, логіко-історичний (дослідження процесу та етапів розвитку правової освіти у вищих військових навчальних закладах, виявлення особливостей, суперечностей, закономірностей у просторово-часовій послідовності); порівняльно-аналітичний, зіставно-педагогічний (аналіз нормативно-правової бази означеного періоду, періодичних видань, досвіду здійснення правової освіти у вищих військових навчальних закладах). Результати: проаналізовано нормативні засади здійснення правової освіти майбутніх офіцерів Збройних Сил СРСР та незалежної України, встановлено особливості її регламентації на різних історичних етапах. Висновки: З’ясовано, що протягом досліджуваного періоду розвиток правової освіти офіцерів у ВВНЗ мав три основні етапи: перший (1943-1975) характеризується оновленням нормативної бази Збройних сил СРСР з урахуванням бойового досвіду, розвитку озброєння та змін у світовій геополітичній обстановці; другий (1975-1991), під час якого нормативне регулювання правової освіти в галузі розвивалося в умовах наростання системної кризи СРСР; третій (1991-2015), за якого відбувалися становлення й розбудова системи військової освіти незалежної України. Попри те, що сучасна система військової освіти незалежної України є наступницею радянської, між ними існують суттєві відмінності, пов’язані із набуттям Україною статусу суверенної держави (прийняття нею відповідних зобов’язань, як повноправного учасника міжнародних відносин, зокрема, щодо забезпечення прав людини у мирний та воєнний час), орієнтацією на захист інтересів власного народу (замість геополітичних амбіцій наддержави), інтеграцією в оновлену національну систему освіти (зокрема, щодо забезпечення її якості). Усе перелічене, зі свого боку, позначалося на баченні завдань правової освіти офіцерів у ВВНЗ, і, як наслідок на її нормативних засадах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Артамощенко, В. С. "Розвиток системи військової освіти. Розроблення програмного документа Кабінету Міністрів України". Наука і оборона, № 4 (24 лютого 2022): 26–33. http://dx.doi.org/10.33099/2618-1614-2021-17-4-26-33.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті наведено обґрунтування найменування, структури та змісту програмного документа Кабінету Міністрів України щодо розвитку системи військової освіти та підготовки військових кадрів сил оборони на основі принципів і стандартів НАТО. Визначено, що розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджуватиметься Концепція розвитку системи військової освіти України. Підкреслено, що підґрунтям концепції є метод оцінювання спільних спроможностей за складовими DOTMLPFI, критерії SMART і SWOT-аналіз. Формулювання причин виникнення проблеми, обґрунтування шляхів її розв’язання та оцінювання очікуваних результатів реалізації концепції структуровано за складовими DOTMLPFI. Концепція призначена для формування єдиних поглядів державних органів сектору безпеки та оборони на процеси розвитку системи військової освіти на основі спроможностей та програмно-проєктного управління розвитком системи.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Шульга, Н. Д. "Розвиток освіти України: стратегія, мета, принципи". Економіка та держава, № 2 (2013): 48–50.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

Іотковська, М. О. "КАФЕДРА ДОШКІЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ У СТРУКТУРІ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 99, № 6 (24 грудня 2020): 54–64. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-99-6-54-64.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлено питання історіографії розвитку та становлення кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти; схарактеризовано еволюцію наукової думки щодо зазначеної проблеми; акцентовано увагу на тих питаннях, які залишилися поза увагою вітчизняних дослідників та науковців сьогодення. Наголошено, що в науково-педагогічній літературі накопичено певний обсяг багажу знань із питань розвитку та становлення кафедр дошкільної педагогіки у структурі закладів вищої педагогічної освіти. Відсутність об’єктивної інтерпретації про розвиток та становлення кафедри дошкільної педагогіки в системі вищої освіти України не дозволяє відтворити повну картину і особливості її розвитку та спонукає до детальнішого науково-педагогічного та історичного аналізу з метою оптимального відтвореного досвіду з урахуванням майбутніх напрацювань та перспектив. Установлено, що головним завданням (основою науково-педагогічної діяльності) у закладі вищої освіти роботи кафедри як осередку освіти та виховання молоді були: набуття вищої освіти і кваліфікації в обраній галузі професійної діяльності; задоволення потреб суспільства в кваліфікованих спеціалістах з вищою освітою й науково-педагогічних кадрах вищої кваліфікації, організація і проведення фундаментальних пошукових і прикладних наукових досліджень з проблем дошкільної освіти, перепідготовка й підвищення кваліфікації викладачів і спеціалістів. Акцентовано увагу на тому, що сьогодні зростає потреба в оновленні змісту та напрямів наукової діяльності кафедр дошкільної педагогіки, про що зазначається у законодавчих документах «Про наукову й науково-технічну діяльність», Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2021–2031 рр. тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

Бабій, Ю. М. "ВПЛИВ ДОСВІДУ ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ НА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ХІХ–ХХ СТОЛІТЬ: ЗВ’ЯЗОК ІЗ СЬОГОДЕННЯМ". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 1, № 3 (29 квітня 2021): 7–12. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2020-3-1-01.

Повний текст джерела

Анотація:

Для розбудови держави потрібно діяти в напрямі створення нових робочих місць, а отже, має вдосконалюватися та якісно функціонувати система освіти. Наявні новітні ідеї та розробки здебільшого продукують неякісні механізми інновацій у сучасну освітню систему України. Отже, це створює потребу аналізу здобутого досвіду. Гострою проблемою розвитку професійної освіти західноукраїнських земель кінця ХІХ – початку ХХ ст. був вплив технічного прогресу на потребу в розробленні нових навчальних галузей. Таке ж завдання постає в сучасному світі, тому реорганізація закладів професійної освіти є проблемою сьогодення. Автор розкриває складнощі цього процесу під час правління Австрійської імперії, зокрема вплив таких взаємопов’язаних чинників, як: особливості історичного, політичного та соціально-економічного розвитку, відкриття державних та приватних закладів, діяльність різноманітних товариств, боротьба українців за створення україномовних шкіл та запровадження української мови в уже наявних. Акцентується увага на діяльності громадських організацій (товариств), таких як «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» тощо, які активно займалися пробудженням національної свідомості українського народу, формуванням потреби у здобутті освіти та її реорганізацією; аналізуються найважливіші напрями роботи цих товариств. У статті розглядається структура системи шкільництва Галичини, висвітлена науковицею І. Курляк, що повністю зображує систему Буковини та Закарпаття в досліджуваний період. Наведено інформацію про історичний період, в якому існувала система освіти, головні проблеми, з якими стикались освітні заклади, та позитивні риси в освіті. З’ясовано питання контролю та звітності в Австро-Угорській імперії, а також безпосереднього впливу української інтелігенції на розвиток освіти і педагогічної думки. Проаналізований історичний досвід дає можливість виявляти недоліки та переваги фахової освітньої системи, розробляти нові навчальні галузі з урахуванням здобутків національної педагогіки, а також ґрунтуючись на засадах духовності, культури і традицій.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Зленко, Алла, Олена Ісайкіна та Олена Ісайкіна. "АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СУЧАСНОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЗНАНЬ". Society. Document. Communication, № 6/2 (3 липня 2019): 56–76. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2019-6/2-56-76.

Повний текст джерела

Анотація:

В статті проаналізовано академічну мобільність як невід’ємну складову інтеграції України до сучасного європейського суспільства знань. У сучасному суспільстві освіта і знання стають транскордонним та транснаціональним явищем. Формування єдиного світового освітнього простору відбувається через зближення підходів різних країн до організації освіти, а також через визнання документів про освіту інших країн. Спільний європейський освітній простір, з одного боку, сприяє зростанню мобільності студентів та професорсько-викладацького складу, а з іншого – академічна мобільність є необхідною умовою формування самого спільного освітнього простору. Проблеми академічної мобільності є досить актуальними в публікаціях сучасних науковців. Ключовими напрямами досліджень останнім часом є: перспективи галузевого та державного управління процесом міжнародної академічної мобільності; мобільність українських студентів; процес академічної мобільності як фактор інтеграції України у світовий освітній простір; умови підвищення академічної мобільності тощо. Проте означена наукова проблема не втрачає своєї актуальності, а тому потребує більш ґрунтовних досліджень. В ході написання статті були використані методи аналізу і синтезу, системного підходу, статистичного аналізу, узагальнення і структурування. Доведено, що розвиток академічної мобільності сприятиме прискоренню інтеграції країни до Європейського освітнього простору, вдосконаленню освітніх технологій, виходу української освіти на світовий рівень, інноваційний розвиток університетської науки та інтеграцію її з виробництвом, надходження значних коштів до державного бюджету, які можна інвестувати в розвиток вітчизняної системи освіти, покращить якість трудових ресурсів країни та можливості працевлаштування українців тощо. Для України досягнення ефективної міжнародної академічної мобільності в контексті Болонського процесу реальне лише за умови створення продуктивної системи національної академічної мобільності, її нормативно-правової бази, організаційно-економічного механізму, визначення джерел фінансування та готовності до партнерства суб’єктів процесу академічних обмінів

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Вавренюк, Сергій. "ВНУТРІШНІ РИЗИКИ СУЧАСНОГО СТАНУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ". Public management 15, № 5 (29 вересня 2018): 66–76. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2018-15-5-66-76.

Повний текст джерела

Анотація:

Розглянуто проблему управління внутрішніми ризиками, які впливають на українські навчальні заклади. Проаналізовано існуючі вну- трішні виклики та ризики в системі вищої освіти України. Розкрито сут- ність кластерного підходу, який на сьогодні є доволі ефективним засобом подолання проблем економічного механізму державного управління в сис- темі реформування та розвитку вищої освіти. Визначено, що однією з найбільш складних і важливих проблем внутріш- ніх ризиків виступає кадровий ризик. Вирішення цієї проблеми приведе до посилення конкурентоспроможності вищих освітніх закладів та ефективнос- ті усього освітнього процесу загалом. Доведено, що управління внутрішніми ризиками є важливим питаням, яке має вирішуватися не лише з навчальним закладом, а й усією системою осві- ти країни. Підкреслено важливість підвищення освітніх послуг за допомогою досягнення оптимального стану внутрішнього середовища освітньої устано- ви. Управління внутрішніми ризиками вищого навчального закладу має базуватися на загальноприйнятих підходах, враховувати специфіку сфери освіти та конкретну класифікацію ризиків і викликів. Досліджено особливості кластерного підходу в освіті. Визначено, що клас- терний підхід забезпечує концентрацію управлінських зусиль освітніх уста- нов на рішення виховних завдань, тим самим сприяючи зниженню внутріш- ніх ризиків у вищому навчальному закладі. Обґрунтовано, що впровадження кластерного підходу в діяльність освітнього закладу буде підвищувати якість та соціальний статус професійної освіти, а також підвищувати потребу ви- пускників на ринку праці. Сучасний розвиток системи освіти передбачає врахування положень ри- зик-менеджменту, спрямованого на подолання наявних внутрішніх проблем та викликів, тим самим забезпечуючи інноваційний розвиток вітчизняних університетів й підвищуючи конкурентоспроможність вітчизняної освіти на світовому ринку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Radkevych, Valentyna. "ТЕНДЕНЦІЇ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ В ДОБУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ". Professional Pedagogics 1, № 20 (11 серпня 2020): 176–84. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2020.20.176-184.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті зумовлена запитом суспільства на: відродження і зміцнення української державності; забезпечення реального суверенітету та гідного місця України в світовому співтоваристві; перехід до якісно іншої форми соціально-економічної організації суспільства; формування нової економічної, інтелектуальної та духовної еліти з інноваційним державницьким мисленням; децентралізацію управлінських повноважень у всіх сферах суспільного життя; автономізацію управлінських структур на основі розподілу управлінських повноважень; розвиток партнерських взаємовідносин між державою, приватним сектором й інституціями громадянського суспільства та ін. У зв’язку з цим актуалізується значущість урахування впливу різних тенденцій на розвиток освітньої сфери, і, зокрема, системи професійної освіти в різні періоди. Мета: виявити й охарактеризувати тенденції трансформаційних змін професійної освіти в добу незалежності України. Методи: аналіз наукових джерел, законодавчо-нормативних документів – для з’ясування сучасних тенденцій розвитку професійної освіти; методи аналізу, синтезу, узагальнення і порівняння – для виявлення спільного й відмінного, встановлення причинно-наслідкових зв’язків у процесі вивчення освітніх феноменів досліджуваного періоду. Результати: функціонування системи професійної освіти в добу незалежності – це відображення змін у соціально-економічному, політичному, духовному і культурному розвитку суспільства та трансформаційних перетворень на світовому й вітчизняному ринках праці, що впливали на: зміст професійної освіти; формування мережі закладів освіти; зміну форм управління; обсяги фінансування; механізми взаємодії з економічними структурами та ринком праці. Висновки: виявлено основні тенденції трансформаційних змін професійної освіти в добу незалежності (гуманізація, демократизація, безперервність, стандартизація, технологізація, цифровізація, економізація, соціальне партнерство); охарактеризовано пов’язані з ними пріоритети її розвитку в сучасних соціально-економічних умовах (оновлення змісту; оптимізація мережі закладів освіти; вдосконалення форм управління; підвищення рівня фінансового, кадрового й навчально-методичного забезпечення; запровадження нових механізмів взаємодії з економічними структурами та ринком праці з питань підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітничих кадрів).

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Харковський, Євген. "ОРГАНІЗАЦІЯ ІНШОМОВНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (20 січня 2022): 421–26. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.075.

Повний текст джерела

Анотація:

Викладання іноземних мов є пріоритетним напрямом сучасної мовної освіти в Україні. Аналіз сучасного стану мовної освіти в українському освітньому просторі показав значні зрушення у вирішенні цього питання. Залучення українських закладів вищої освіти до міжнародного проєкту «Розвиток потенціалу підготовки вчителів іноземних мов як шлях до багатомовної освіти та європейської інтеграції України» (MultiEd) сприяє оновленню підходів до викладання й вивчення іноземних мов у закладах освіти різних рівнів. Акцентується увага передусім на формуванні мовленнєвої та міжкультурної компетентностей у здобувачів освіти під час опанування іноземними мовами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Розвиток освіти України"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями