Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Розвиток мовний.
Статті в журналах з теми "Розвиток мовний"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Розвиток мовний".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Сухенко, Вікторія Григорівна. "Мова і час: узаємодія і розвиток". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, № 2 (3 грудня 2013): 164–70. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i2.469.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено колу питань, пов’язаних із функціонуванням мови в соціумі в контексті окремого часового виміру. Проаналізовано мовні явища, зумовлені змінами у світі останнього періоду; висвітлено мовний аспект неповноти культури кінця ХХ – початку ХХІ ст., проведено спостереження над мовою художніх творів.
2
Hryshyna , N., та M. Bihari . "МОВНИЙ АСПЕКТ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: ПЕРСПЕКТИВИ Й НАСЛІДКИ". Theory and Practice of Public Administration 4, № 71 (17 грудня 2020): 24–31. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.04.03.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню мовного аспекту глобалізації, узагальненню основ-них підходів до провадження мовної політики в країнах ЄС, спрямованої на захист і розвиток державної мови та протидію експансії мов міжнародного спілкування.
3
Макухіна, С. В. "ВИКОРИСТАННЯ КЕЙС-МЕТОДУ В КОНТЕКСТІ ІНШОМОВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 128–32. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток сучасних технологій зумовлює зміну підходу щодо вивчення іноземної мови в немовному закладі вищої освіти. Стаття присвячена аналізу використання методу кейс-стаді для навчання іноземної мови професійного спрямування. У роботі представлено теоретичний матеріал про метод кейс-стаді, наведено практичні рекомендації з використання цієї методики. Визначено, що, на відміну від традиційних методів сучасного викладання, метод кейс-стаді потребує активної участі здобувача вищої освіти в процесі навчання. Кейси дають змогу здобувачам творчо застосовувати пройдений мовний матеріал на базі своїх професійних знань і адаптуватися до реальних і потенційно можливих ситуацій, розвивають вміння вести дискусію, вдосконалюють навички професійного читання іноземною мовою, дають змогу повноцінно вирішити самостійну роботу здобувачів. У статті наголошено на формуванні конкурентоздатності в процесі роботи над ситуаціями у здобувачів, розвитку персональної і колективної відповідальності, особистих цінностей та установок, здобуванні навичок управління репутацією і формуванні позитивного іміджу. Розглянуто моделі ситуаційного навчання, виділено етапи створення кейсу, які допомагають зробити навчання більш результативним і ефективним. Проаналізовано переваги, недоліки і особливості застосування кейс-стаді як активного методу навчання іноземних мов, принципи і закономірності критичного мислення, основні психолого-педагогічної характеристики здобувачів в освітньому процесі аграрно-економічних закладів вищої освіти. На базі аналізу теоретичних джерел та педагогічної практики пропонується напрям пошуку більш продуктивних підходів та способів вирішення питання розвитку проблемно-дієвої основи навчання професійній англійській мові в контексті впровадження кейс-методу. Розвиток цього методу – це динамічний та циклічний процес, який передбачає постійну взаємодію між афективними, когнітивними та експериментальними факторами. Зроблено висновки, що кейси та рольові ігри, які розглядають проблемні ситуації реального бізнесу, мотивують студентів-аграріїв вивчати іноземну мову і застосовувати на практиці свої професійні знання.
4
Zayikina, Т. S., N. G. Ryndina та G. Yu Тitova. "СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ПРИ ВИКЛАДАННІ КЛІНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН АНГЛОМОВНИМ ІНОЗЕМНИМ СТУДЕНТАМ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ". Медична освіта, № 1 (19 квітня 2019): 61–63. http://dx.doi.org/10.11603/me.2414-5998.2019.1.9558.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – проаналізувати існуючі труднощі при викладанні клінічних дисциплін англомовним іноземним студентам та розробити можливі шляхи їх вирішення.
Основна частина. У статті продемонстровано, що головними проблемами при здобутті медичної освіти англомовними іноземцями на сьогоднішній день залишаються мовний бар’єр, недостатнє володіння викладачами сучасними педагогічними методиками, інноваційними технологіями дистанційного навчання, доволі низький рівень володіння практичними навичками при спілкуванні та проведенні діагностичних процедур хворим.
Дієвими шляхами подолання цих проблем ми вважаємо якнайшвидше впровадження єдиного мовного іспиту для студентів-іноземців, фінансове заохочення викладачів з високим рівнем мовної підготовки, розвиток університетських клінік, залучення міжнародних онлайн-платформ з викладання базових та клінічних дисциплін у медичних вишах.
Висновки. Імплементація вищезазначених підходів сприятиме підвищенню якості вищої медичної освіти, формуванню позитивного іміджу вітчизняних вишів в очах іноземних абітурієнтів та, безумовно, збільшенню фінансових надходжень.
5
КУЗЬМІНА, І. В., та Т. В. БОЙКО. "РОЗВИТОК ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ СЛОВЕСНОСТІ ЯК ВИХОВАННЯ КОМПЕТЕНТНОГО МОВЦЯ ТА ЧИТАЧА". АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА» 2, № 4 (19 квітня 2022): 9–14. http://dx.doi.org/10.52726/as.pedagogy/2021.4.2.2.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються основні методи й засоби розвитку творчої особистості на заняттях української мови і літератури як складник виховання компетентного мовця й читача. Основні акценти переміщено з накопичення обсягу мовних чи літературних знань на цілеспрямований розвиток мовної і літературної компетентності як інтегрованої якості особистості. Наголошено, що формування духовного обличчя здобувача освіти, його культури залежить від того, як педагоги зуміють розвинути в ньому уміння знаходити красу в тому, що його щоденно оточує. Зауважується, що розвиток творчих здібностей важливий для будь-якого здобувача освіти, бо він стає більш самостійним у своїх судженнях, має власну думку і вміє її відстоювати, в нього вища працездатність, і найголовніше – розвивається його емоційна сфера, почуття. А при розвинених емоціях буде розвиватися і мислення. Наголошено, що важливою особливістю компетентної мовної особистості є її постійний інтелектуальний розвиток, розвиток памʼяті (зорової та слухової), мислення – абстрактного (понятійного) й образного (художнього), спостереження, уяви – репродуктивної (відтворювальної) і творчої. Позитивно створене середовище сприяє формуванню таких складників літературної компетентності, як особистісна (діалогічне мовлення, творча уява, розвиток природних обдарувань), діяльнісна (образне мислення, самостійна критична оцінка дій літературного героя), когнітивна (знання змісту літературного твору та теорії літератури). Зазначено, що компетентну мовну особистість характеризує духовне багатство та здатність берегти й розвивати мовні традиції національного мовленнєвого етикету.
6
Яременко, Василь. "Борис Грінченко про українські національні справи: епістолярний, мовний та редакторський аспекти". Український інформаційний простір, № 1(7) (20 травня 2021): 175–96. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233902.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена осмисленню епістолярних діалогів Бориса Грінченка про українські національні справи. Зокрема, досліджено епістолярію як складник наукового, публіцистичного і літературного процесу, проблеми унормування мови, літератури, науки в листах Бориса Грінченка, а також з’ясовано діяльність Бориса Грінченка як редактора Кулішевого перекладу Біблії.
З’ясовано, що Грінченко підходив до епістолярної спадщини в історичному освітленні. Не випадково ж, коли Іоіль Руденко передав йому віднайдений у священника на Глухівщині зшиток різних за жанрами давніх творів, а серед них «Листовню» – своєрідну інструкцію і зразки написання листів офіційним і близьким особам, – він відразу опублікував її на сторінках «Земского сборника Черниговской губернии» із власною передмовою. Виокремлено у дослідженні Київський період життя і творчості Бориса Грінченка 1902–1909 рр., який був позначений, крім всього іншого, активним листуванням із діячами науки та культури, видавцями.
У статті підкреслюється, що особливе місце в епістолярних діалогах про низку українських проблем належить листуванню Бориса Грінченка із Ганною Барвінок. Йдеться про підготовку до друку «Оповідань з народних уст» Ганни Барвінок, історико-літературознавчого нарису про неї «Поет жіночого горя» і популяризацію її етнографічно-фольклорних оповідань серед української спільноти.
Окреслено, що листи Б. Грінченка засвідчують прагнення і практичну роботу в царині розвитку національної культури на демократичній, народній основі. Більшість громадських заходів, ініціаторами яких ставали В. Гнатюк і Б. Грінченко, були суголосні потребам часу і ідеї соборності України.
Листи Б. Грінченка до В. Гнатюка засвідчують високий розвиток епістолярного стилю в українській літературі, його публіцистичність.
На основі проведеного дослідження зроблено висновок про те, що Грінченко мав намір створити окремий вид літератури – епістолярну літературу, в тому числі й інтимну епістолярну літературу зі щиро почуттєвим патріотичним змістом і високою культурою викладу. Також, Б. Грінченко був серед тих, хто переконав П. Куліша робити новий переклад Біблії. З’ясовано, що виходу в світ перекладу Біблії передувала копітка робота з виготовлення копій Кулішевого перекладу, яку також взяв на себе Борис Грінченко. Видання Біблії було подією непроминального значення.
7
Андрейчук, Надія. "ТЛУМАЧЕННЯ ЗНАКА В ТРАКТАТАХ СВ. АВГУСТИНА: ПОБІЧНІ МІРКУВАННЯ ЧИ ЦІЛІСНА ТЕОРІЯ?" Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 35–48. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3169.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто тлумачення мовного знака в трактатах середньовічного філософа Августина Аврелія “Про діалектику”, “Про вчителя” та “Про Християнську доктрину”. На матеріалі текстів латинських оригіналів та їхніх перекладів англійською мовою з’ясовано вектор його семіотичних пошуків, спрямований на встановлення зв’язку речей, знаків та знання. Оцінено вклад Августина у становлення семіотики як науки та обґрунтовано переконання, що науковий дискурс Августина Аврелія про знаки становить цілісну семіотичну теорію, яка була створена для зʼясування низки аспектів його Християнської доктрини, і яка була першою доктриною знаків, що визначила розвиток семіотики на багато століть уперед. Ключові слова: Августин Аврелій, знак, мовний знак, мовлення, знання.
8
Nechitaylo, I. S., та A. V. Minko. "«Невидимі» бар’єри соціальної нерівності: передумови відтворення у дошкільній і початковій освіті". Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, № 9 (12 жовтня 2018): 41–46. http://dx.doi.org/10.15421/1718113.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено розгляду бар’єрів соціальної нерівності, що відтворюються в освіті, зокрема на її початкових рівнях. Встановлено, що результати більшості сучасних соціологічних досліджень свідчать про те, що успіхи в освіті та соціальний статус, що досягається через деякий час після закінчення навчання, залежать від соціального походження індивіда. Зауважується, що така залежність свідчить про недієвість легальних механізмів соціальної мобільності, зокрема тих, що закладені в основу функціонування інституту освіти. Оцінено вплив факторів нерівності, що є мало вивченими в соціології. З опорою на праці зарубіжних соціологів, виявлено «бар’єри», що мають місце в системі освіти, сприяють відтворенню соціальної нерівності і перешкоджають вертикальній соціальній мобільності. Особливу увагу приділено науковому осмисленню одного з них, який пов’язаний із відмінностями у мовних і когнітивних кодах, носіями яких є діти – вихідці з різних соціальних прошарків. Надаються авторські тлумачення термінів «мовний код» і «когнітивний код». Наводяться результати досліджень, проведених за участю авторів у 2013–2015 роках, що підтверджують наявність і розкривають механізм дії зазначеного бар’єру. За результатами досліджень доведено, що ступінь розвиненості когнітивних кодів, хоча і залежить від фактору соціального походження, зокрема від роду професійної діяльності матері як найважливішого агенту первинної соціалізації, все ж таки стиль роботи педагога значною мірою впливає на розвиток когнітивних кодів. Робиться заключний висновок про те, що дотримання вчителями демократичних засад спілкування і діалогічності освітнього дискурсу, спрямованість викладацьких методик, перш за все, на когнітивний розвиток учнів (а не на завантаження їх пам’яті інформацією) дозволить зняти один із фундаментальних бар’єрів нерівності в освіті, що закладається ще на перших освітніх сходинах – на рівні загальної дошкільної та початкової шкільної освіти.
9
Корнієненко, Ірина. "Проєктне навчання мови у компетентнісному дискурсі". New pedagogical thought 102, № 2 (7 вересня 2020): 91–94. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2020-102-2-91-94.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті зроблено спробу поглибити уявлення про специфіку та висвітлити можливості проєктного формування в учнів мовної компетентності. Компетентнісна мовна освіта школярів розглядається як хід і результат предметного навчання, пов’язаного з мовним розвитком особистості, здатної діятиза допомогою мовних засобів у навчальному процесі та в широкому соціально-культурному контексті, зокрема у майбутній професійній діяльності. Розкриваються активні форми й можливості проєктного навчання української мови з метою ефективного формування в учнів мовних компетентностей, зокрема правописної. Аналізуються актуальні тематичні дослідження, висвітлюються характерні особливості та значні переваги проєктного навчання. Звертається увага на активізацію самостійної пізнавальної діяльності учнів та формування в них здатності усвідомлювати мету своєї роботи, планувати її виконання й добирати для цього відповідні засоби, оцінювати результати власних зусиль та вносити відповідні корективи у пізнавальний процес тощо.Представлено опис інформаційно-ігрового навчального проєкту «Зміни до українського правопису», що має на меті рельєфне визначення правописних позицій та їх емоційне сприйняття і логічне засвоєння.
10
Кваснецька, Наталія, та Ірина Рудь. "НАВЧАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ АВТЕНТИЧНОГО РОЗМОВНОГО МОВЛЕННЯ НА ОСНОВІ ХУДОЖНІХ ТЕКСТІВ". New pedagogical thought 99, № 3 (11 лютого 2020): 102–4. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2019-99-3-102-105.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті доведено значущість використання автентичних художніх текстів під час навчання учнів-старшокласників іноземної мови, зокрема у розвитку комунікативної компетентності учнів. Представлено приклади вправ, які допоможуть працювати з автентичним текстом, опираючись на мовну практику учнів у класі. Значна увага приділяється вивченню мовних та комунікативних особливостей англійської розмовної мови, для якої характерне використання розмовної лексики та фразеології, передусім коротких, простих синтаксичних конструкцій, виразної інтонації, у формуванні мовної та соціокультурної компетентності у навчанні англійської мови.
11
Vashulenko, Mykola. "LINGUODIDACTIC PRINCIPLES OF THE UKRAINIAN LANGUAGE TEXTBOOKS CREATION FOR PRIMARY SCHOOL." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 47, no. 3 (December 29, 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2021-3-47-71-77.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито лінгвометодичні засади створення підручників з української мови як мови навчання нового покоління для початкових (2–4) класів; визначено основні лінгводидактичні принципи реалізації мовленнєвого розвитку і мовної освіти в нових підручниках як важливого аспекту початкового навчання української мови; висвітлено шляхи, якими має реалізуватися компетентнісний підхід до мовної освіти у створених підручниках. Звернуто увагу на те, що в новому змісті початкової мовної освіти особливої ваги надано відображенню міжрівневих мовних зв’язків. Обґрунтовано авторську позицію, яка полягає в тому, що мовно- мовленнєві знання й уміння, яких молодші школярі набувають у початковій школі, повинні бути науково достовірними, вони не можуть суперечити тим відомостям, які учні здобуватимуть на наступних етапах навчання – в основній і старшій школі. Визначено, що більшість мовленнєвих і мовних завдань у підручниках має пропонуватися саме з метою комунікації (спілкування). Представлено покладену в основу нових підручників з української мови для початкових класів педагогічну технологію, яка ґрунтується на зв’язному тексті. Доведено, що текстова основа у вивченні як мовної теорії, так і виробленні мовленнєвих знань, потребує посиленої уваги до формування в учнів компетентнісно орієнтованих умінь: слухати і розуміти; сприймати інформацію; сортувати її; виділяти головне й утримувати його в пам’яті, орієнтуючись на логіко-смислові частини під час його відтворення та виконання мовно-мовленнєвих завдань. Висвітлено концептуальні засади, що стосуються ілюстративного складника підручників.
12
Карловас, О. А. "РОЗВИТОК МОВНОЇ СТІЙКОСТІ МАЙБУТНІХ ФІЛОЛОГІВ ЯК ІНДИКАТОР СФОРМОВАНОСТІ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 102, № 3 (30 грудня 2021): 136–48. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-102-3-136-148.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто поняття мовної стійкості як риси індивідуальної та колективної мовної поведінки, важливої для збереження стабільності національної мови у двомовній ситуації нашої країни.
Актуалізація питання розвитку мовної стійкості майбутніх філологів в умовах російсько-української двомовності східного регіону країни зумовлена основною метою навчання рідної мови в середній школі, яку будуть реалізовувати молоді спеціалісти, – формувати національно свідому, духовно багату мовну особистість, яка вмітиме вільно, комунікативно доцільно послуговуватись засобами рідної мови в усіх видах мовленнєвої діяльності, тобто забезпечувати належний рівень комунікативної компетенції.
Аналіз мовознавчих студій засвідчив, що дотепер немає загальноприйнятого, виразного та чіткого визначення досліджуваного поняття мовної стійкості. В лінгводидактиці означену проблему розглядають з погляду формування національно-мовної / мовної / мовленнєвої особистості в умовах реалізації компетентнісного підходу до навчання української мови. Лінгвісти звертають увагу на необхідність розвитку мовної стійкості, зокрема у здобувачів вищої освіти, яка допоможе розв’язати проблему, що постає там, де процеси мовної асиміляції ставлять під загрозу існування національної мови. Переорієнтація означеної двомовності на поступове зростання груп ситуативних двомовців за рахунок російських одномовців з подальшим формуванням і розширенням україномовних середовищ дозволить надати мовному розвитку України зворотного напрямку, і вища школа має посісти одне з ключових місць у цьому процесі.
Мовна стійкість є характерною рисою комунікативної поведінки мовної особистості, оскільки мова постає конструктом власної ідентичності, внутрішнім чинником позиції громадянина щодо своєї національної приналежності. У процесі вивчення мовознавчих дисциплін майбутні філологи долучаються до опосередкованої співвіднесеності з українською спільнотою, конструюючи завдяки мові національну ідентичність, яка постає перед людиною в ході формування національної самосвідомості.
13
Kanevska, Olga B. "Дидактичний потенцiал лiнгвостилiстичного аналiзу тексту на уроках росiйської мови як iноземної". Educational Dimension 56, № 4 (29 березня 2021): 122–42. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v56i4.4377.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальною проблемою лінгводидактики є пошук нових методів і прийомів роботи з текстом, які ґрунтуються на текстоцентричному підході до мовної підготовки. У статті виявлено та схарактеризовано дидактичні можливості застосування лінгвостилістичного аналізу тексту на уроках російської мови як іноземної.
Визначено причини необхідності роботи з текстом як із найвищою комунікативною одиницею: 1) твори різних стилів і жанрової приналежності використовуються на мовних уроках в якості дидактичного матеріалу при формуванні мовної компетенції; 2) до задач розвитку мовленнєвої компетенції відноситься навчання різних видів аналізу текстів; 3) на підґрунті тексту формується комунікативна компетенція.
Виявлено цілі застосування тексту, в тому числі й художнього, на уроках російської мови як іноземної: 1) мовні та мовленнєві (збагачення словникового запасу; демонстрація можливостей граматичної системи; текст як стимул для дискусії); 2) соціокультурні (знайомство з культурою країни, мова якої вивчається; «культура, яку описує мова»); 3) етико-естетичні (гуманістичні та естетичні цінності; навички естетичного сприйняття художньої літератури).
Установлено критерії відбору тексту як навчального матеріалу: відповідність тексту навчальним цілям; інформативність; доступність; культурологічна значущість; виховна спрямованість; когнітивна та етико-естетична цінність. Ефект повідомлення залежить не лише від смислу одиниць висловлювання, але й від контекстуального оформлення, від ідеї твору та замислу автора, авторських інтенцій.
Лінгвостилістичний аналіз тексту, зокрема художнього, є важливим методом у методиці російської мови як іноземної: він уможливлює формування в тих, хто навчається, свідоме відношення до мовленнєвої діяльності, розвиток естетичних почуттів і смаків, засвоєння російської мови та російського мовлення в їх єдності, вдосконалення мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій. Таке вивчення російської мови допомагає подолати сухість і штамп у викладанні мови, підвищити його виховний потенціал.
14
Левченко, Інна. "СОЦІАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ". Society Document Communication, № 14 (5 травня 2022): 253–65. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2022-14-253-265.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовується нова роль соціальної комунікації у сучасному інформаційно-комунікаційному просторі. Автор з'ясовує обмеженість використання у соціологічному дискурсі теорії «інформаційного суспільства», пропонуючи нові підходи у визначенні сутності соціальної комунікації та її впливу на процеси трансформації світової спільноти. Аналіз тематики сучасних наукових досліджень призводить до висновку про необхідність приділити увагу змісту комунікаційних процесів у діяльності соціальних інститутів та соціальних практик, що зароджуються, на основі новітніх комунікаційних технологій, що надалі дозволить посилити практичну значимість соціологічної науки в цілому.
Розглядається багатоаспектний і багатогранний соціальний феномен, пов'язаний з інформаційними та комунікаційними технологіями, що інтенсивно змінюються. Аналізується історичний процес формування ІКП першим елементом якого виступала людська мова, як перший канал соціальної комунікації, що виникла в ході трудової діяльності первісних людей. Згадується мовний канал соціальної комунікації як ефективний засіб взаємодії у відносинах людей.
У дослідженні акцентується увага на важливих функціях розвитку суспільства, зокрема: пізнання та розуміння, пояснення та передчуття, самовираження та саморозуміння, соціальне пізнання та вплив, розвиток основних форм відносин у людському колективі, соціалізація, переконання та ін. Разом з цим, розглядаються головні функції соціальної комунікації: досягнення поставленої мети; підтримка її внутрішньої структури в динамічному та гнучкому стані; адаптація до зовнішнього середовища; здатність змінюватись або навіть удосконалюватися.
У процесі дослідження було з’ясовано, що людська мова в інформаційно-комунікаційному просторі виступає як окрема структурна одиниця, і як окремий канал комунікації.
15
Yakovleva, Olena. "Багатомовність у системі вищої освіти: чи є неминучим конфлікт між патріотизмом та прагматизмом?" Multiversum. Philosophical almanac, № 7-8 (18 травня 2018): 117–28. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.7-8.08.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу багатомовності як виклику для вітчизняної вищої освіти. Висвітлено ті умови запроваждення режиму багатомовності в Україні, які сприятимуть подоланню протиставлення патріотизму та прагматизму. Багатомовність має не заперечувати статус української як єдиної державної мови, а сприяти розвитку мовної культури та мовної компетентності громадян України. Ключову роль при переході до такого режиму багатомовності має відігравати система вищої освіти, яка може створити необхідні умови для оволодіння іноземними мовами на високому рівні, що є необхідною умовою успішної модернізації українського суспільства. Дихотомія модернізації-суверенізації та модернізації-адаптації прямо екстраполюється на мовну ситуацію у системі освіти, зумовлюючи специфіку мовного середовища у навчальних закладах і окреслюючи можливі шляхи їх подальшого розвитку. У першому випадку пріоритет державної мови та її монополія як, коли не єдиної, то, безперечно, домінуючої мови вищої освіти мають бути незаперечними. У другому пріоритет міг би за певних умов бути наданий англійській мові, як такій, що домінує у глобальному освітньому середовищі, являє собою оптимальний мовний ресурс для здобуття або продовження освіти за межами України у провідних світових навчальних закладах, зокрема й тих, які входять до кола п’ятисот найкращих ВНЗ світу. Кожен із цих шляхів є невдалим, більше того – нереалістичним. Тому неминучим є звернення до багатомовності у вищій освіті та суспільстві як до сучасної відповіді на глобальні виклики.
16
Yakovleva, Olena. "Багатомовність у системі вищої освіти: чи є немину- чим конфлікт між патріотизмом та прагматизмом?" Multiversum. Philosophical almanac, № 9-10 (18 травня 2018): 170–81. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2016.9-10.14.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено аналізу багатомовності як виклику для вітчизняної вищої освіти. Висвітлено ті умови запроваждення режиму багатомовності в Україні, які сприятимуть подоланню протиставлення патріотизму та прагматизму. Багатомовність має не заперечувати статус української як єдиної державної мови, а сприяти розвитку мовної культури та мовної компетентності громадян України. Ключову роль при переході до такого режиму багатомовності має відігравати система вищої освіти, яка може створити необхідні умови для оволодіння іноземними мовами на високому рівні, що є необхідною умовою успішної модернізації українського суспільства. Дихотомія модернізації-суверенізації та модернізації-адаптації прямо екстраполюється на мовну ситуацію у системі освіти, зумовлюючи специфіку мовного середовища у навчальних закладах і окреслюючи можливі шляхи їх подальшого розвитку. У першому випадку пріоритет державної мови та її монополія як, коли не єдиної, то, безперечно, домінуючої мови вищої освіти мають бути незаперечними. У другому пріоритет міг би за певних умов бути наданий англійській мові, як такій, що домінує у глобальному освітньому середовищі, являє собою оптимальний мовний ресурс для здобуття або продовження освіти за межами України у провідних світових навчальних закладах, зокрема й тих, які входять до кола п’ятисот найкращих ВНЗ світу. Кожен із цих шляхів є невдалим, більше того – нереалістичним. Тому неминучим є звернення до багатомовності у вищій освіті та суспільстві як до сучасної відповіді на глобальні виклики.
17
Войткевич, Н. І., та М. О. Тесленко. "ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ТИПОЛОГІЯ ТЕРМІНІВ СУБМОВИ ІНФЕКТОЛОГІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 20–25. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснюється спроба здійснити аналіз особливості структури термінів субмови інфектології сучасної англійської мови. Простежується вербальна кодифікація відібраних термінологічних словосполучень у сучасних медичних енциклопедичних словниках. Висвітлюється специфіка їхньої семантики, представлена розробка найбільш продуктивної семантико-тематичної класифікації. У процесі дослідження використовувалися метод суцільної вибірки, який уможливив добір фактичного матеріалу, описовий метод, завдяки якому здійснено інвентаризацію та внутрішню інтерпретацію відібраних термінологічних одиниць, структурний метод для встановлення зв’язків і відношень між мовними елементами. Виокремлюється подальша перспектива в більш детальному дослідженні мовних одиниць на всіх мовних рівнях, зокрема аналізі нових терміноодиниць, які з’являються внаслідок асиміляції та запозичення за умови розвитку англомовного медичного дискурсу та необхідності найменування новітніх понять галузі. Крім того, такий рішучий розвиток медицини і своєю чергою медичної лексикології, що не припиняється і в наші дні, зумовлений стрімким розвитком науки і техніки. Слід також зазначити, що, мабуть, жодна галузь медицини не знаходиться під таким значним впливом чинників зовнішнього середовища, як інфекційні хвороби. Очевидним доказом цього твердження служить ситуація медичного простору у всесвітньому масштабі; що вкотре підкреслює актуальність цього дослідження. Це, насамперед, поява нових штамів вірусів через їхню постійну здатність до мутацій та резистентність до нинішніх антивірусних, антимікробних та протигрибкових препаратів. У цьому сенсі інфекційні хвороби тісно пов’язані з мікробіологією, патологічною фізіологією та іншими галузями медицини. Таким чином, ця робота не обмежується єдиною сферою інфекційних захворювань та може слугувати підґрунтям супутніх досліджень терміносистем вищезгаданих наук.
18
Дєордіца, Таяна, Марина Вороніна, Ольга Єпіфанова та Володимир Толмачов. "МИСЛЕННЄВА ТАКТИКА ЗАСВОЮВАННЯ ТЕРМІНІВ ФАХОВОЇ МОВИ". Physical and Mathematical Education 34, № 2 (9 травня 2022): 25–32. http://dx.doi.org/10.31110/2413-1571-2022-034-2-004.
Повний текст джерелаАнотація:
Формулювання проблеми. За нашими спостереженнями, чимало студентів, опрацьовуючи наукові дефініції термінів, стикаються з труднощами у їх розумінні. Зважаючи на неможливість навчити розумінню, ми задалися питанням: які мисленнєві тактики забезпечують свідоме засвоєння термінів? Матеріали і методи. Основу пропонованої розробки становлять результати логічного аналізу мови як знакової системи. Ідея виконання над поняттям аналітичних і синтетичних логічних операцій, заснованих на обох типах ієрархічних відношень між поняттями — «рід — вид» і «ціле — частина», постає із загального морфологічного аналізу F. Zwicky. Результати. З’ясовано, що термін як мовний знак має три прикмети: предметне значення, смисл і смисловий зміст. Смисл терміна фіксує дефініція, а смисловий зміст йому приписує характеристика – пізнавальний прийом, схожий із дефініцією. Смисловий зміст, на відміну від смислу терміна, є сукупністю неструктурованої інформації. Розглядувана мисленнєва тактика спрямована на розвиток у суб’єкта учіння здатності розуміти смисл певного терміна через надання його смисловому змісту структурної організації. Структурувати смисловий зміст терміна пропонується шляхом розв’язання двох завдань. Виведення термінів, що є опорними словами шуканої структури, – суть першого завдання. Відтворення структури смислового змісту засвоюваного терміна –суть другого завдання. Розглядувана мисленнєва тактика є втіленням педагогічного прийому, описаного у логічній теорії поняття: пізнавальні прийоми, схожі з визначенням, мають йому передувати, адже їх застосування часто полегшує розуміння і засвоєння дефініції терміна Висновки. Пропонована мисленнєва тактика засвоювання терміна буде дієвою, якщо суб’єкт учіння: 1) вміє встановлювати і визначати ієрархічні зв’язки між поняттями; 2) знає сутність, структуру і правила виконання над поняттям логічних операцій узагальнення поняття, таксономічного і мереологічного поділів; мереологічної інтеграції; 3) володіє нормативними процедурами, що є складниками цих операцій; 4) володіє засобами контролю правильності і виконуваних операцій, і виведених термінів.
19
Махінов, Віктор Миколайович. "Лінгводидактична школа «мови й мовлення» Ф. де Соссюра про формування мовної особистості". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 12 (5 травня 2015): 277–87. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v12i0.346.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена проблемі розвитку соціокультурних детермінантів формування мовної особистості на матеріалі школи «мови й мовлення» Ф. де Соссюра. Проаналізовано історичний розвиток соціокультурного компонента формування мовної особистості у контексті загального поняття мовленнєвої діяльності, складниками якої є мова й мовлення.
20
Полєвікова, О. Б. "Методологія словоцентризму мовної освіти дітей у творах французьких філософів ХХ століття". Освітній вимір 37 (14 лютого 2013): 364–69. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v37i0.3346.
Повний текст джерелаАнотація:
Полєвікова О. Б. Методологія словоцентризму мовної освіти дітей у творах французьких філософів ХХ століття.
Автор статті досліджує розвиток поглядів на природу та функції мови у творах французьких філософів ХХ століття як методологічну основу словоцентричного підходу до мовної освіти й мовленнєвого розвитку дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку.
21
Махінов, Віктор. "Розвиток професійного мовлення студентів як засіб формування мовної особистості майбутнього вчителя". Освітній вимір 44 (19 лютого 2015): 84–91. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v44i0.2656.
Повний текст джерелаАнотація:
Махінов В. М. Розвиток професійного мовлення студентів як засіб формування мовної особистості майбутнього вчителя.
Актуальність дослідження обумовлена значущістю підготовки мовної особистості майбутнього вчителя засобами професійного спілкування під час навчання іноземної мови як системи знань, умінь та навичок, що сприяють розвитку соціокультурної компетенції студентів, формуванню світогляду, моралі та поведінки, готують до професійної діяльності.
22
Лебедєва, А. В. "НЕОЛОГІЗАЦІЯ ЛЕКСИЧНОГО СКЛАДУ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ НОВІТНЬОГО ЧАСУ". Nova fìlologìâ 1, № 81 (23 червня 2021): 206–10. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-1-31.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено метаморфозам, які фіксуються в лексичній системі англійської мови в останні роки, а саме процесам неологізації та проблемам, пов’язаним із появою новотворів в англійській мові на новітньому етапі її розвитку. Мова як будь-який живий організм безупинно еволюціонує та збагачується різними мовними засобами. Лексична система мови є найбільш рухомою і гнучкою. Словниковий склад змінюється динамічно й постійно разом із розвитком мовного колективу, відображаючи сучасні тенденції та зміни у суспільстві. Сьогодні англійська мова зазнає різноманітних змін на всіх мовних рівнях, зокрема лексичному. На рівні лексики трансформації відчуваються найбільш інтенсивно, оскільки лексична система віддзеркалює актуальні суспільні тенденції та модифікації мовного оточення, збагачується новими лексичними одиницями. Проблеми неології викликають велику зацікавленість із боку сучасних мовознавців. Аналізуються номінативні процеси та лексичні зміни, що відбуваються на сучасному етапі, досліджуються механізми неологізації вокабуляру, характеризуються основні шляхи поповнення новотворами лексичного складу англійської мови, вивчаються особливості процесів утворення нових слів, досліджується структурна, семантична та функціональна специфіка неологізмів. Аналіз нових лексичних одиниць і мовних процесів, пов’язаних із їх появою та функціонуванням, є актуальним питанням у зв’язку з орієнтацією сучасної лінгвістики на дослідження процесів розвитку мови. Детальне вивчення неологізмів сприяє більш чіткому розумінню та сприйняттю динамічних процесів неологізації, що фіксуються останнім часом на рівні лексики. Цей процес свідчить про тісний зв’язок проблемної тематики з реаліями сьогодення та нагальними потребами сучасного суспільства. Об’єктом розвідки виступають процеси неологізації лексичного складу англійської мови. Матеріалом дослідження обрано неологізми, які з’явилися в англійській мові за період останніх років ХХІ ст. Розглянуто теоретичні підходи до вивчення новотворів, визначено поняття «неологізм», проаналізовано семантичну специфіку та тематику англійськомовних новоутворень.
23
Зінченко, Вікторія Миколаївна, Олександр Миколайович Романуха, Світлана Казимирівна Ревуцька та Поліна Олександрівна Чевердак. "ІНФОРМАЦІЙНО-ОСВІТНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ МОВНО-МОВЛЕННЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОФІЛЮ". Information Technologies and Learning Tools 79, № 5 (28 жовтня 2020): 184–98. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v79i5.2997.
Повний текст джерелаАнотація:
У сучасних умовах розвитку й широкого застосування комп’ютерної техніки навчальний процес у закладах вищої освіти має будуватись із застосуванням інформаційних технологій, що сприяє диференціації, гуманізації та гуманітаризації освіти, інтенсивному розвиткові й реалізації духовного та інтелектуального потенціалу студентів. Висока культура мовлення є складником загальної людської культури. Сьогодні збільшився інтерес до української мови як державної і студентам недостатньо мати набуті в школі знання. Випускник закладу вищої освіти повинен досконало знати українську мову і використовувати її в процесі виконанні службових обов’язків. Сформовані мовно-мовленнєві і мовно- професійні компетентності сприяють оволодінню фахом, підвищують ефективність праці, позитивно впливають на ділові стосунки. Для спеціаліста економічного профілю висока культура усного й писемного мовлення – не лише відображення його професійності, толерантності, вихованості, інтелігентності. Вона визначає культуру його праці, а також, що є найважливішим, культуру взаємин у всіх сферах мовленнєвої діяльності. Саме пошук інноваційних ефективних методик викладання мовних курсів в економічних закладах вищої освіти зумовлює дослідження особливостей формування мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічних спеціальностей засобами сучасних інформаційних технологій. У статті досліджено: погляди вчених-психологів і педагогів на проблему впровадження інформаційних технологій у процес навчання української мови за професійним спрямуванням; визначено основні лінгводидактичні завдання, вирішенню яких сприяє впровадження інформаційних технологій у процес мовної освіти; окреслено психолого-педагогічні умови формування професійних мовно-мовленнєвих компетентностей студентів економічного профілю з використанням інформаційних технологій; розглянуто зміни в моделі та складники процесу навчання мови за професійним спрямуванням при використанні інформаційних технологій.
24
Lutsenko, Iryna. "РОЗВИТОК РЕФЛЕКСИВНИХ МОВЛЕННЄВИХ ПРОЦЕСІВ У ДОШКІЛЬНИКІВ". Psycholinguistics in a Modern World 16 (17 грудня 2021): 200–204. http://dx.doi.org/10.31470/10.31470/2706-7904-2021-16-200-204.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано вітчизняні та зарубіжні психолінгвістичні дослідження щодо проявів рефлексії мови та мовлення у дошкільників у ситуаціях природного мовленнєвого спілкування. Виділено найбільш характерні прояви мовної рефлексії, а саме: корекція мовлення співрозмовників (дітей і дорослих), мовні оцінки власного мовлення та мовлення інших, випадки етимології дітей, питання метамови, значення слів. Такі прояви мовленнєвої рефлексії, як: судження про елементи мовлення, внесення коректив у своє мовлення в процесі висловлювання, спрощення лексико-граматичних засобів у спілкуванні з дітьми молодшого віку.Зроблено висновок, що рефлексія відбувається у дітей як необхідний компонент природного процесу засвоєння мови та розвитку мовлення. Прояви рефлексії у дошкільників у ситуаціях природного спілкування сприяють контролю та регуляції їхнього мовлення, але за своєю природою вони спонтанні та ситуативні.
25
Qianping, Guo. "Взаємодія словесних жанрових форм в музичному тексті опери (на прикладі творчості М. Мусоргського)". Музичне мистецтво і культура, № 26 (25 квітня 2018): 63–74. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2018-26-63-74.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – відкрити значення прилюдно-словесних жанрових форм в розвитку музичної мови опери, виявити специфічні тенденції їх перетворення у музичному тексті опери. Методологія роботи базується на літературознавчих та музикознавчих підходах до вивчення мовно-комунікативних засобів, передбачає семіологічне поглиблення текстологічного музикознавчого аналізу. Наукова новизна дослідження обумовлена запровадженням нових жанрових та мовно-мовленнєвих критеріїв вивчення оперної мови, що дозволяють визначати синтетичні форми оперних сольно-вокальних лексикодів, зокрема у творчості М. Мусоргського. Висновки роботи вказують, по-перше, на провідне значення у розвитку оперної вокальної мови впливу жанрів словесності, пов’язаних з риторичною практикою та провідними комунікативними життєво-обіходними сферами, по-другу, на ті новаторські досягнення М. Мусоргського, які позначили подальший розвиток музичної мови опери як синтетичної за сумісними зі словесними жанрами витокам.
26
Кирпа, Анна Володимирівна. "ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ МЕРЕЖІ INSTAGRAM У НАВЧАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ УЧНІВ СТАРШОЇ ШКОЛИ". Information Technologies and Learning Tools 86, № 6 (30 грудня 2021): 52–69. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v86i6.4491.
Повний текст джерелаАнотація:
Інтернет та соціальні мережі в реаліях сьогодення стали основною формою культурного становлення особистості підлітка та мають істотний вплив на його формування. Соціальні мережі прийнято вважати розважальним засобом комунікації, однак, незважаючи на суперечливість даного питання, варто підкреслити їх потужний освітній потенціал: учитель має можливість шляхом цілеспрямованої системи заходів впливати на освітній процес учнів у позаурочній діяльності. Зважаючи на виклики сьогодення, запровадження дистанційного та змішаного навчання освітній потенціал соціальних мереж набуває актуальності та нового звучання. У статті вказано на доцільність використання соціальних медіа, проаналізовано особливості впровадження інтерактивних форм викладання англійської мови для змішаного навчального середовища з використанням мобільних застосунків, представлено та експериментально перевірено методику реалізації тематичного онлайн марафону в соціальній мережі Instagram як чітко структурованої форми роботи, дидактичною метою якої є розвиток мовних та мовленнєвих компетентностей учнів через виконання певних завдань у визначений термін. Під час реалізації педагогічного експерименту з’ясовано особливості взаємодії учнів з соціальними мережами та перевірено доцільність використання соціальних мереж в освітній діяльності на уроках англійської мови. На контрольному етапі проаналізовано й узагальнено динаміку рівнів сформованості кожної окремої компетентності: здатності критично мислити та аналізувати інформацію; розвиток мовної та мовленнєвої компетентності; уміння продукувати та втілювати ідеї, зокрема й завдяки онлайн інструментам; уміння співпрацювати в команді; загальною залученістю учнів до навчання та зацікавленні у вивченні англійської мови. Кількісні значення рівнів встановлено за допомогою методів математичної статистики. У висновках підкреслено необхідність як подальшого вивчення проблематики використання вчителем освітнього потенціалу соціальних мереж та розвитку його цифрової компетентності, так і формування свідомого розуміння учнями ризиків спілкування та взаємодії в мережному просторі.
27
Ясногурська, Людмила Михайлівна. "РОЛЬ ІГРОВИХ ОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНИМ МОВАМ". Інноватика у вихованні 2, № 13 (15 червня 2021): 223–31. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i13.333.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена ігровим освітнім технологіям та їх застосуванню на уроках іноземної мови. Розкриваються функції та цінність ігрових форм у навчально-виховному процесі з іноземної мови. Особлива увага приділяється класифікації мовних ігор. На основі аналізу відомих класифікацій автор пропонує власну, де розглядається специфіка застосування творчих і рольових ігор на уроках іноземної мови. Зазначається, що ігри позитивно впливають на формування пізнавальних інтересів учнів, допомагають усвідомленому засвоєнню іноземної мови та сприяють розвитку таких якостей, як самостійність, ініціативність, уміння працювати в команді.
Зазначається, що у початковій школі особливе місце займають ігрові технології. Головне завдання – зробити процес навчання цікавим, створити у дітей бадьорий робочий настрій, полегшити подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Велику допомогу у вирішенні даних питань надають гри. Їх використання дає хороші результати, підвищує інтерес дітей до уроку, дозволяє сконцентрувати їхню увагу на головному – оволодінні мовними навичками в процесі природної ситуації, спілкування під час гри.
Авторка статті наголошує, що гра, будучи головним видом діяльності дитини, дозволяє подолати більшість труднощів, пов’язаних з умовним характером іншомовного спілкування і посилити позитивний вплив іноземної мови на становлення особистості. Велика кількість ігрових ситуацій, казкових сюжетів створює на уроках атмосферу радості, творчості, сприятливого психологічного клімату. Використання гри, як одного з прийомів навчання іноземної мови, значно полегшує навчальний процес, робить його ближчим, доступнішим дітям. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями вибору й елементами змагальності, задоволенням потреб, самоствердженням, самореалізацією.
В статті робиться наголос на тому аспекті, що однією з актуальних проблем сучасної методики викладання іноземних мов є організація навчання дітей різного віку за допомогою ігрових технологій. Ігри з мовним матеріалом вводяться формально для навчальних цілей і служать як для закріплення структур і граматичних правил, так і для автоматизації певних мовних навичок. Мета гри і її хід можна легко спланувати заздалегідь і однозначно пояснити. Вона придатна для навчальних цілей на традиційних заняттях.
28
Аксьонова, Дар’я, та Юлія Кулінка. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ТА МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ФАХІВЦІВ СФЕРИ ОБСЛУГОВУВАННЯ". Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, № 16 (9 грудня 2021): 184–94. http://dx.doi.org/10.31865/2414-9292.16.2021.246625.
Повний текст джерелаАнотація:
Стрімкі соціально-економічні зміни в суспільстві є рушійною силою для розвитку усіх сфер життєдіяльності людини та вимагають перебудови та удосконалення підходів та методів на всіх етапах освітнього процесу. Стаття присвячена проблемі теоретичних аспектів формування мовної особистості фахівців сфери обслуговування, висвітлюється актуальність проблеми виховання висококваліфікованого фахівця сфери обслуговування, перераховуються основні закони та нормативно-правові акти, які регулюють вимоки до підготовки фахівців сфери обслуговування. Розглянуто компетентнісний підхід до формування фахівців сфери обслуговування, як підґрунтя мовно культурного розвитку, виділені та охарактеризовані основні варіанти класифікацій компетентностей. Розкривається поняття мовного вміння та різні підходи до диференціації та стратегій спілкування. Аналізується комунікативна компетентність та основне коло вмінь, які вона охоплює. Досліджено лінгводидактичну літературу та зроблена порівняльна характеристика таких понять як «мовленнєва компетентність» та «мовна компетенція», визначена суть, структура та їх основні функції і структурні компоненти. У статті висвітлюється важливість володіння відповідними мовними нормами та навичками для формування професійної особистості фахівця сфери обслуговування, важливість комунікативної культури як засобу й умови формування професійної особистості.
29
Степанченко, И. И. "ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА ЯК НЕСЕМІОТИЧНА КАТЕГОРІЯ". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, № 71 (2020): 10–17. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.02.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлені загальні властивості моделі лексичного значення слова як несеміотичної категорії. У лінгвістиці склалися два основні підходи до визначення лексичного значення: відбивний і релятивний. Прибічники першого підходу визначають лексичне значення слова як відображення у свідомості людини істотних ознак певного класу явищ дійсності. Прихильники релятивного підходу (С. Ульман, Л. Вітгенштейн, Ч. Морріс і ін.) розглядали лексичне значення як зв'язки, переходи, відносини. Вчені, які представляли обидва підходи, засновували свої теорії на семіотичних уявленнях про сутність мови. Антропоцентричні принципи вивчення мовних явищ мають на увазі вихід у суміжні сфери знань про людину, в т.ч. і в галузь філософії. М.М. Правдін справедливо вважав, що з позицій діалектичного матеріалізму відношення між дійсністю, мисленням і мовою не зводяться до стосунків знакової репрезентації, оскільки кожен з цих трьох світів є діалектичною єдністю конкретного і абстрактного. Абстрактна сторона дійсності – сфера законів, зв’язків, стосунків між явищами не піддається безпосередньому відображенню в мисленні у вигляді зв'язків між образами відповідних явищ, тобто суть і поняття не пов'язані стосунками знаку і означаемого. Зв’язки між іменами в мовній системі не є знаком стосунків між “предметними” образами. Це дозволяє дійти висновку про те, що стосунки між “предметними” образами і стосунки між іменами усередині мови – дві різні, але тісно пов’язані в комунікативному акті системи. У розвиток цієї теорії лексичне значення визначається в статті як система неграматичних правил оперування словом усередині мовної системи. Таке визначення дозволяє інакше розглядати системну організацію лексики в мові.
30
Черній, Алла, та Оксана Колодич. "Комунікативно-орієнтоване вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку". New pedagogical thought 106, № 2 (7 липня 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-106-2-71-76.
Повний текст джерелаАнотація:
У дослідженні розкрито проблему вивчення мови як засобу соціальної взаємодії. Доведено, що сьогодні у спеціальній психології та методиці психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами розвивається новий напрям підтримки, що одержав назву «комунікативного підходу» до вивчення іноземних мов як засобу подолання мовленнєвих порушень. Окреслено, що комунікативний підхід до вивчення іноземних мов, труднощі якого обумовлені тим, що процес комунікації є надзвичайно складним явищем, виходить зі сфери лінгвістичного аналізу. Мету комунікативного підходу до вивчення іноземних мов дітьми із затримкою психічного розвитку обґрунтовано як оволодіння мовною та мовленнєвою компетентністю. Сформовано психолого-педагогічну систему засобів психолого-педагогічної підтримки дітей із затримкою психічного розвитку, що значно розширює семантику терміна «мовленнєва компетентність» та дозволяє виокремити такі поняття, як: «вербально-комунікативна компетентність», «лінгвістична компетентність», «соціальна компетентність» та ін. Розглянуто комунікативно-орієнтоване навчання іноземних мов дітей із затримкою психічного розвитку, що спрямоване на подолання недоліків і обмеженості уже відомих методів, зокрема аудіолінгвального. Комунікативний принцип формування мовленнєвої компетентності у процесі вивчення іноземних мов визначено як подальший розвиток і логічне продовження методів, які концентрують увагу на навчанні усної іноземної мови дітей із затримкою психічного розвитку.
З’ясовано, що недостатнє володіння мовленнєвими навичками перешкоджає дітям із затримкою психічного розвитку опановувати навчальний матеріал, поєднується із неналежним рівнем сформованості усного мовлення або комунікативної компетентності, але педагоги не завжди можуть визначити причини таких порушень та їх проявів, а отже, надати відповідну допомогу. Застосування звичайних методів корекції не завжди є ефективними. У результаті проведеного дослідження доведено, що спілкування для дітей із затримкою психічного розвитку є основним джерелом надходження знань про навколишню дійсність, засобом набуття досвіду, способом удосконалення мовних засобів, що використовуються у практичній мовленнєвій діяльності, головним фактором подолання порушень, який сприяє формуванню мислення і самосвідомості.
31
Джахангірлі, Табаррук Фаррух. "ТИПОЛОГІЯ КОНЦЕПТІВ ЯК СКЛАДНОЇ ЧАСТИНИ КОНЦЕПТОСФЕРИ". Nova fìlologìâ, № 84 (30 грудня 2021): 76–81. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-84-11.
Повний текст джерелаАнотація:
Відомо, що термін «концепт», який широко використовується в антропоцентричних дослідженнях, є міждисциплінарним поняттям, що вивчається філософією, лінгвістикою, філологією, соціологією, культурологією та іншими науками. Поняття є базовим елементом розумової діяльності людей, логіки й системного підходу для структуризації буття. Без такої форми вираження сутності фактів та явищ дійсності людський розум не міг би пристосуватися до зовнішнього світу й освоїти його. Особливість формування та використання узагальнених висловів і форм смислів пов’язана з мовною формою. Гнучкість мови, багатство її словникового складу визначає можливості концептів у вживанні. Інтерес до поняття як мовної форми вираження сенсу набагато зріс вже наприкінці XIX – на початку XX століття з появою робіт представників неопозитивізму (особливо Л. Вітгенштейна), екзистенціалізму (насамперед М. Хайдеггера) і герменевтики (Х.Г. Гадамера). Немаловажну роль тут відіграла лінгвокультурологія. Фактично підхід з урахуванням мовних концептів пов’язаний з аналізом мовних процесів у суспільстві. Упорядкування словників, зокрема діалектів і говірок, визначення граматичних особливостей ще не давало уявлення про гнучкість і схему розвитку мови. Відомо, що в сучасній лінгвістиці існує безліч різних понять і термінів, які прирівнюються до терміна «концепт». Варіанти терміна «концепт» містять такі поняття, як лінгвокультура, лінгвоепістема, міфологема й інші. Однак слід додати, що серед перерахованих вище варіантів термін «концепт» значно випереджає інші за життєздатністю та частотою застосування. Існує три основні підходи до розуміння концепту в сучасних дослідженнях, які розглянуті в статті: лінгвістичний, когнітивний і культурологічний.
32
УШАКОВА, Наталія, та Ольга АРТЬОМОВА. "АУДІЮВАННЯ ЯК ОДИН ІЗ СПОСОБІВ НАВЧАННЯ НЕРІДНОЇ МОВИ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 3 (грудень 2020): 395–404. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-3-395-404.
Повний текст джерелаАнотація:
АНОТАЦІЯ У статті на основі аналізу наукової літератури визначено діяльнісні та психологічні компоненти процесу аудіювання, які обумовлюють успішність навчання нерідної мови іноземних студентів. Актуальність наукових пошуків підвищення результативності навчання іноземців обумовлюється чисельними труднощами лінгвістичного та екстралінгвістичного характеру, з якими стикається студент-початківець під час включення в нове освітнє середовище. Формування комунікативної компетенції аудіювання до рівня адекватного сприйняття та розуміння навчальної лекції є однією з нагальних потреб та умов успішності професійної підготовки іноземців. У статті розглядаються особливості функціонування процесів, за допомогою яких забезпечується успішність усного сприйняття інформації, та труднощі, що викликаються недостатнім рівнем сформованості цих механізмів для сприйняття повідомлення нерідною мовою. Авторами обґрунтовується виникнення найбільшої у порівнянні з іншими видами мовленнєвої діяльності психічної напруги та активної розумової діяльності студента під час аудіювання. На думку авторів, виокремлення складових процесу сприйняття усного повідомлення визначає вибір ефективної системи завдань та вправ для усунення невідповідності розвитку механізмів аудіювання та формування необхідних навичок та вмінь, враховуючи індивідуальні особливості та потреби студентів-іноземців. Автори також приходять до висновку, що побудова мовної підготовки повинна враховувати минулий особистий досвід мовних мігрантів та особистісні вподобання, які вони застосовують для набуття комунікативних компетенцій зокрема в аудіюванні. Зазначено, що завданням викладача є організація та управління навчальною діяльністю студента, орієнтація його діяльності на досягнення бажаного результату під час вирішення студентом спеціально організованих навчальних завдань різного ступеню складності, метою яких є засвоєння студентом предметних знань, практичних умінь, навичок, розвиток його особистості в цій діяльності та спілкуванні з іншими людьми. У статті наголошується, що послідовне формування аудитивних навичок та вмінь у відповідності до основ особистісно-діяльнісного підходу побудови процесу мовної підготовки є одним з ефективних способів досягнення необхідного рівня комунікативної компетенції в області аудіювання. Ключові слова: іноземні студенти, мовна підготовка, мовленнєва діяльність, аудіювання, аудитивні вміння, особистісно-діяльнісний підхід.
33
МАГДИЧ, Тетяна. "ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЮ ЯК ГРОМАДЯН З РОЗВИНЕНОЮ НАЦІОНАЛЬНОМОВНОЮ СВІДОМІСТЮ ЯК ЛІНГВОДИДАКТИЧНА ПРОБЛЕМА". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1 (квітень 2020): 164–75. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-1-164-175.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовано суть поняття "мовна особистість", "національномовна особистість", "мовна свідомість", "національна мовна свідомість", виокремлено її структурні елементи, визначено роль у розвитку та становленні україномовного демократичного суспільства. Проаналізовано джерельну базу, уточнено ключові поняття, викладено основні результати досліджень з питання мовної особистості, мовної свідомості, зокрема вітчизняних, зарубіжних психологів, психолінгвістів, лінгводидактів; визначено взаємоз’вязок національномовної свідомості з громадянською компетентністю; з’ясовано стратегічне значення національномовної свідомості як основного чинника формування громадянознавчих знань, громадянської позиції, відповідального ставлення та дотримання рідномовних обов’язків. На основі тлумачень та визначення структурних елементів мовної свідомості виокремлено основні принципи та психолого-педагогічні передумови формування громадянської компетентності учнів ліцею в процесі навчання української мови. Підбито підсумки й спрогнозовано перспективи подальшого дослідження проблеми. Ключові слова: громадянська компетентність, мовна особистість, національномовна особистість, мовна свідомість, національна свідомість.
34
Соколова, О. В. "СТИЛІСТИЧНЕ АРАНЖУВАННЯ НІМЕЦЬКОМОВНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОМОВИ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 123–29. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті текст публічної промови трактується як соціальна дія суб’єкта, який формулює свої комунікативні інтенції відповідно до ситуації і соціокультурних умов спілкування, а також до загальної стратегії мовної поведінки та тактики взаємодії з адресатом. Сучасний стан лінгвістичної парадигми характеризується антропоцентричним підходом, сутність якого полягає у зверненні до ролі людини у процесі породження та сприйняття мови. Особливу роль відіграє виявлення та вивчення найбільш ефективних засобів оптимізації вербального впливу на слухача, що є значним внеском у розвиток культури мовлення та політичної комунікації. У статті стверджується, що динаміка суспільного розвитку спричиняє зміни в області політичної комунікації і постійно висуває нові вимоги до мови. Створюється нове поле для формування відносин між державою та суспільством, між політиками та громадянами. У контексті таких зрушень на перший план виходить не тільки лінгвістичний аналіз публічних промов Гельмута Коля як окремого жанру політичного дискурсу, а й аналіз соціально-політичних обставин, за яких вони створюються. Теоретичну основу дослідження становлять праці українських та закордонних фахівців у галузі: політичної лінгвістики та політичного дискурсу (В.З. Демьянков, Н.М. Попова), теорії риторики (І.Ю. Ковальчук, Л.І. Мацько), жанру публічної промови (М.О. Діденко, М.С. Дорофеєва, Х. Шойрле), теорії стилістичних фігур (Н.М. Разинкіна, І.І. Радченко, К.А. Киянова), функціональної стилістики (І.Ю. Ковальчук, А.П. Сковородніков). Вказується на те, що кожний із проаналізованих образних мовних засобів має значні можливості для уточнення прагматичних інтенцій мовця і для посилення впливу оратора на слухацьку аудиторію. Обґрунтованість отриманих результатів забезпечується значною кількістю проаналізованих німецьких прикладів (понад 400 мовних одиниць), а також застосуванням комплексної методики аналізу, із залученням сучасних комунікативно- прагматичних, дискурсивних методів, їх поєднанням із традиційними описовими прийомами.
35
СУКАЛЕНКО, Тетяна. "СКЛАДНИКИ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2021): 118–23. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.5.18.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті уточнено зміст понять «комунікативна компетентність» і «мовленнєва компетентність», наголошено на тому, що комунікативна компетентність здобувача вищої освіти відображає рівень його духовного й культурного розвитку, формує світоглядні уявлення та цінності для успішної професійної самореалізації. Здійснено огляд праць українських та зарубіжних науковців із проблем вивчення комунікативної компетентності, визначено актуальні аспекти дослідження. Встановлено структуру комунікативної компетентності, у межах якої виділено мовну, дискурсивну, соціолінгвістичну, ілокутивну, стратегічну, мовленнєву компетенції. Увагу сфокусовано на мовленнєвій компетентності, яку визначено як інтегровану характеристику фахових та особистісних якостей здобувача вищої освіти, складниками якої є позитивна мотивація, володіння мовними знаннями, уміннями й навичками, необхідними для здійснення професійної діяльності. Розкрито мовний, соціокультурний, стратегічний і професійний компоненти комунікативної компетентності. Мовний компонент визначають знання, уміння, навички та здібності, завдяки яким здобувач вищої освіти будуватиме доречне мовлення відповідно до норм граматики й лексики. Соціокультурний компонент охоплює фонові знання, зокрема знання соціокультурних особливостей народу, мови, комунікативної поведінки. Стратегічний компонент комунікативної компетентності містить знання, уміння й навички, які допоможуть здобувачеві вищої освіти здійснювати ефективну комунікацію, застосовувати необхідні комунікативні стратегії та тактики. Професійний компонент містить здібності, якості, знання, уміння й навички здійснювати пошук професійно значущої інформації, визначати основне у фахових текстах, проводити презентації, опитування тощо. Охарактеризовано ключові складники комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти: обізнаність із різними комунікативними ситуаціями, здатність взаємодіяти з навколишнім світом, уміння контактувати з людьми, навички конструктивного спілкування. Визначено, що комунікативна компетентність особистості полягає у спроможності встановлювати й підтримувати контакти; це визначена система знань, навичок, умінь, позицій, думок і поглядів, за допомогою яких здійснюється ефективне спілкування. Зауважено, що для розвитку комунікативної компетентності здобувачів вищої освіти необхідно розвивати навички управління комунікацією під час моделювання ситуацій спілкування, виконання спеціальних вправ, розроблення стратегій і тактик спілкування, аналізу очікуваних результатів, прогнозування поведінки комунікантів.
36
Hrona, Natasha Victorivna. "ВЛАСНЕ ВИСЛОВЛЕННЯ: МОВНА НОРМАТИВНІСТЬ У КОТЕКСТІ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО". Інноватика у вихованні, № 10 (7 листопада 2019): 50–57. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.150.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Стаття акцентує увагу на актуальності педагогічних ідей В. О. Сухомлинського в контексті проблем дотримання мовних норм у власних висловленнях учасників зовнішнього незалежного оцінювання. Наголошено на необхідності та важливості використання поглядів педагога щодо вивчення української мови. Слушними є думки В. О. Сухомлинського, який радить вдумливо й багато працювати над тим, аби слово жило в дитячій творчості, у спілкуванні, бо вважав це однією з умов загальної та педагогічної культури шкільного життя.
Автор вважає, що створення досконалих текстів є складним аналітико-синтетичним процесом, спрямованим на досягнення результату пізнавальної діяльності.
Доведено, що процес підготовки до створення власних висловлень не можна вважати достатнім, якщо учнів/студентів не залучено до практичної діяльності з вивчення та вдосконалення мовних норм. Тому, щоб запобігти вживанню лексичних і граматичних анормативів у текстах-роздумах, доцільно застосовувати на заняттях різноманітні мовні вправи.
Щоб правильно орієнтувати здобувачів освіти у виборі мовних засобів, педагог має бути добре обізнаним із сучасними процесами розвитку мови, труднощами, які виникають у засвоєнні учнями/студентами знань про норми української літературної мови, уміло застосовувати різноманітний комплекс методів.
Науковий пошук дав можливість виокремити провідні напрями роботи для формування норм літературної мови як еталона правильності мовлення, основної умови реалізації найважливішої функції мови — комунікативної.
Спираючись на ідеї В. О. Сухомлинського ми переконалися, що українська мова має виразні індивідуальні риси на різних мовних ярусах, тому анормативи є свідченням недостатнього опанування мовних норм.
37
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ПОСТАТЬ ІВАНА ФРАНКА В ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 240–60. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-240-260.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено внесок І. Франка в історію становлення і розвитку українського мовознавства, здійснено аналіз мовознавчої спадщини великого вченого-енциклопедиста, митця художнього слова Івана Франка на тлі історичного процесу усталення мовних норм. Закцентовано увагу на його боротьбі за становлення, розвиток та нормалізацію української мови, зокрема її лексики, фразеологічного складу та за усталення фонетичного принципу українського правопису.
Аналізуються праці вченого, присвячені розгляду мови як національної самобутності, як елементу художньої творчості, а також окремих компонентів її структури. Наголошується на вивченні дослідником діалектів та лексичних норм української мови, дитячого мовлення, питань загального мовознавства тощо. Визначається персональний внесок І. Франка в історію української лінгвістичної науки.
У сучасному світі Іван Франко заслужено постає перед людством передусім як майстер українського слова, митець у сфері вітчизняного художнього поетичного і прозового письменства. Водночас власне цим не обмежувалася інтелектуальна праця великого Каменяра. Людина енциклопедичних знань і неординарних здібностей, Іван Франко створив вагоме підґрунтя для розвитку й функціонування української мови не лише власною мистецькою, а й науковою діяльністю: його перу належать мовознавчі праці, присвячені українському правопису, відстоюванню багатства української мови на народній основі, дослідженню територіальної специфіки української мови; значну увагу приділяв дослідник дитячому мовленню та питанням філософії мови. З огляду на потребу нормалізації сучасного українського правопису та огранення норм народнорозмовного мовлення з особливою актуальністю постає питання аналізу кращих традицій, що історично склалися в лінгвістичній спадщині світочів нації, до яких перш за все слід віднести Івана Франка.
Попри значний часовий проміжок, що відділяє нас від періоду, коли жив і творив Іван Франко, його напрацювання та ідеї залишаються на часі, з огляду на що варто окреслити внесок науковця в історію становлення та розвитку мовознавчої науки в Україні.
Наукове й духовне коріння національної величі славного сина українського народу І. Франка є безсумнівним. Будучи воістину велетом духу, безсмертний Каменяр залишив по собі неоціненний мистецький скарб для майбутніх дослідників слова. Виходець із народних глибин, він, будучи великим майстром слова, плекав любов до рідної мови, намагався долучитися до її першовитоків, усіляко звеличував, творив і відстоював українське слово, пророчачи йому велике майбутнє. Саме він створив наукове підґрунтя для витворення мовних норм на живій народній основі з урахуванням регіональної розмаїтості, для утвердження у правописі фонетичного принципу. Нині цей принцип є домінантним у сучасній українській орфографії. Послідовники І. Франка вдосконалювали його лексикографічні набутки, лексико-фразеологічні й діалектні вчення. Упродовж тривалого часу в мовознавчих колах велася дискусія з приводу можливості / неможливості розвитку в усталених словосполученнях переносних значень, одначе сучасна лінгвістика на великій кількості прикладів довела правильність Франкових висновків і в цій царині. В аспекті зіставлення ознак фразеологізму і слова сучасні вчені одностайно стверджують, що усталені мовні звороти, як і окремі слова, мають здатність до семантичної трансформації, і ілюструють це великою кількістю прикладів.
Перспективи подальших розвідок вбачаються авторами в опрацюванні та аналізі сучасного мовного матеріалу з опорою на започатковані І. Франком ідеї в різних мовознавчих сферах.
38
ЄЛДІНОВА, Світлана. "ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МОВЛЕННЄВИХ НАВИЧОК СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ В ІГРОВІЙ ФОРМІ". Acta Paedagogica Volynienses 1, № 1 (13 квітня 2022): 44–49. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2022.1.1.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблема розвитку мовленнєвих навичок старших дошкільників є однією з найважливіших у системі дошкільного виховання. Ступінь розвитку мовлення є характеристикою освіченості людини й народу загалом. За допомогою мовних засобів людина виражає себе, свій внутрішній світ, світобачення, свій естетичний, етичний, світоглядний та інтелектуальний розвиток. Вироблення в дошкільників навичок практичного володіння рідною мовою, вміння правильно будувати висловлення в усній формі – основне завдання, яке постає перед закладом дошкільної освіти. У дитини старшого дошкільного віку вдосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного вживання граматичних форм, що виявляється в критичному ставленні до власного мовлення і мовлення інших людей. У дошкільному віці мовлення дитини виконує функцію спілкування, пізнання світу, планування власних дій та спільної діяльності. Дитина володіє здебільшого розмовним стилем усної української мови. Мовлення є головним фактором соціалізації дітей не лише в дошкільному закладі, а й за його межами. Оскільки дошкільний вік характеризується тим, що провідною діяльністю дитини є ігрова, то саме гра стимулює мовлення дошкільників. Використання різноманітних ігор під час навчання та вільного часу дітей сприяє своєчасному розвитку, зокрема, мовлення. Мовленнєво-ігровою є діяльність, яка потребує застосування набутих раніше знань, мовленнєвих навичок та вмінь. Характерною ознакою цієї діяльності є усвідомлення дітьми побудови ігрового сюжету. Для дітей гра зі словом є не лише цікавим, а й корисним для її розвитку процесом. Мовленнєві ігри спрямовані на правильну вимову, уточнення та закріплення словника, на загальний розвиток мовлення. Дошкільнята вчаться висловлювати власну думку, знаходити компроміс з однолітками, робити висновки. Разом із розвитком мовлення діти стають упевненішими, зникає сором’язливість, напруженість, скутість. Гру слід використовувати під час мовленнєвого розвитку, що виявляється в дитячій діяльності й яка пов’язана зі спілкуванням. Використання дидактичних ігор у дошкільних закладах досить розповсюджене. Їх використовують не лише на заняттях, а й під час прогулянок та у вільний для дітей час. Орієнтація на ігрову діяльність, прийоми та ігрові форми важливо включати в навчальну роботу. Особливого значення набуває поєднання гри з навчальною діяльністю в старшій групі дошкільного закладу, оскільки відбувається перехід від ігрової діяльності до навчальної.
39
Костанда, І. О. "СТИЛІСТИЧНА КОДИФІКАЦІЯ: ПОЯВА ТА РОЗВИТОК ТРАДИЦІЙНИХ ФОРМ ТЕКСТУ В МОВАХ ВЕНЬЯНЬ І БАЙХУА". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 91–95. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-13.
Повний текст джерелаАнотація:
Одним із центральних понять при розгляді проблем формування та нормування мов є поняття кодифікації, оскільки у процесі кодифікації досліджують і фіксують мовні норми, які уже потім розглядаються як іманентна властивість літературної мови. Система функційних стилів і стилістичних засобів їх вираження пронизує усі мовні рівні. З огляду на те, що літературній мові кожного народу у відповідні епохи властива своя власна система функційних стилів і стилістичних засобів, центром уваги нашої роботи є кодифікація функційних стилів і стилістичних засобів їхнього вираження у китайських мовах веньянь і байхуа. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вивчення функційних стилів мов веньянь і байхуа, а також літератури зі стилістичної кодифікації давнього Китаю. Комплексний аналіз аспектів стилістичної кодифікації літератури давнього Китаю потрібен для того, щоб наочно проілюструвати відмінність та оригінальність стилів у мовах веньянь і байхуа, а також продемонструвати ідею наступності у формуванні означених вище мов. Розгляд функційних стилів, етапів їхнього формування та кодифікації допоможе показати важливість стилістичних аспектів для розвитку китайської мови та культури. Метою цієї наукової розвідки є дослідження функційних стилів мов веньянь і байхуа та процесів стилістичної кодифікації давнього Китаю. У роботі було використано зіставний метод, описовий метод для класифікації та інтерпретації досліджуваних мовних явищ, історичний і порівняльно-історичний методи. Предметом дослідження є головні функційні стилі мов веньянь і байхуа. Об’єктом дослідження є процеси кодифікації та формування головних функційних стилів мов веньянь і байхуа. Історія стилістичної кодифікації, дослідження форм літератури та видів тексту в мовах веньянь і байхуа надає важливий матеріал для дослідження та пояснення лінгвістичних явищ сучасної китайської мови. Усебічний аналіз історії та концепції стилістичної кодифікації традиційних форм літератури та видів тексту може покласти початок новим науковим розвідкам у галузі стилістики та перекладознавства.
40
Малюга, Наталія Миколаївна. "До питання про перехідність у системі частин мови". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, № 2 (3 грудня 2013): 88–97. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i2.461.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті йдеться про перехідні явища в системі частин мови, які відбивають глибинні процеси лексико-граматичних класів слів і виникають саме завдяки специфіці частин мови. Перехідність витлумачено як процес, викликаний накопиченням нових якостей у мовних одиницях, що свідчить про розвиток мови, її вдосконалення. Увага до явищ перехідності не спричиняє переосмислення традиційної класифікації частин мови.
41
Довбня, Людмила, та Тамара Товкайло. "ВНЕСОК ВАСИЛЯ СІМОВИЧА В ІСТОРІЮ УКРАЇНСЬКОЇ МОВОЗНАВЧОЇ НАУКИ". Society. Document. Communication 12, № 12 (13 вересня 2021): 124–44. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2021-12-124-144.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується мовознавча спадщина славетної постаті, яка має причетність до становлення й розвою україністики, В. Сімовича. Попри час і суперечливі наукові констатації, вагомість його наукових суджень залишається актуальною до сьогодні і потребує подальших фахових досліджень. Зокрема, недостатньо висвітленими в науковій літературі є питання застосування надбань чеського структуралізму в українському мовознавчому контексті, окремі питання історичної фонетики та морфології, аспекти методики навчання рідної мови, зокрема її комунікативна спрямованість, які є на часі й нині.
Мета статті – висвітлити місце і роль філологічних надбань В. Сімовича в поступальному русі українського мовознавства й лінгводидактики.
Лінгвістичну діяльність непересічного вченого можна інтерпретувати у двох наукових площинах: історії української мови (історичної фонетики, історичної морфології, історії літературної мови) та сучасної української мови (лексикології, стилістики, культури мови, правопису тощо).
Надважливою є наукова позиція вченого щодо диференціації понять фонетики й фонології, де він чітко розрізняє суть і функції одиниць цих рівнів. Нереалізованою залишилася ідея В. Сімовича про паралельне функціонування в українській мові двох правописів: традиційного кириличного та нового, створеного на основі латиниці.
Коло наукових інтересів В. Сімовича охоплювало такі сфери: фонетику, орфографію, культуру мови, морфологію, історичну лексикологію та історію української мови. Заслуговує на увагу фахівців і створена вченим періодизація українського правопису.
В. Сімович відстоював системність у мові, акцентуючи на тому, що всі мовні факти є наслідками історичних процесів, які діють як певні закономірності. Він аналізує фонетику з огляду на дію мовних законів, морфологічні факти розглядає як явище системне. Звідси – потрактування ним історичних процесів, що було дійсно новітнім підходом у мовознавчій науці.
У науковій творчості В. Сімовича особливо плідним був чехословацький період, під час якого вчений проявив себе не лише як патріот України, а і як потужний мовознавець. Він засуджував мовне москвофільство, під яким розумів запозичення з інших мов не безпосередньо, а через російську, спотворюючи цим фонетичну, правописну і граматичну форми слова.
Заслуговують на увагу наукові розвідки вченого з історичної морфології української мови, зокрема аспекти становлення й розвитку іменників і прикметників.
Стосовно прикметникової історії він зауважує, що м’який різновид розвинувся пізніше від твердого.
Одним з аспектів наукових досліджень В. Сімовича була й лінгводидактика. Учений є автором навчальних посібників: «Поука для коректорів» (1916), «Коротенька українська правопись» (1917), «Як стати по українському грамотним» (1919), – розрахованих на широкий загал. У них висвітлювалися питання практичної фонетики, правопису, граматики. Дослідник мав оригінальний підхід до вивчення граматики української мови в школі: він наголошував на тому, що не варто бездумно зазубрювати граматичні правила, а слід формувати навички свідомого опанування практичного матеріалу. Ця теза суголосна із сучасним комунікативним підходом до вивчення мов.
Невід’ємною частиною інтелектуального доробку вченого є праці, присвячені аналізу українського красного письменства. Слушними є відгуки науковця про мовно-літературну ідіоспецифіку авторів, творча спадщина яких засвідчує рівень мовного розвитку суспільства першої половини ХХ ст. Глибоко поціновуючи лінгвістичну діяльність видатного вченого, слід зауважити, що його праці є потужним поштовхом для розвитку української мовознавчої науки, оскільки В. Сімович приділяв належну увагу як ретроспективному, так і перспективному її аспектам. У фокусі його дослідницької уваги перебували питання фонетики, орфографії, лексикології, культури мови, морфології, історичної лексикології та історії української мови.
42
СМОЛЯНКО, Юлія, та Аліна РОЙ. "ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Acta Paedagogica Volynienses, № 6 (14 лютого 2022): 22–27. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2021.6.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано необхідність висвітлення педагогічних умов формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку в умовах закладу дошкільної освіти. Розглянуто актуальність та необхідність формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку, проаналізовано сучасні наукові праці із проблеми дослідження. З’ясовано, що важливими педагогічними умовами формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку є розвиток мовної і мовленнєвої компетентностей як основи розвитку комунікативної компетентності старших дошкільників; розвиток комунікативних здібностей та вмінь дітей старшого дошкільного віку та збагачення мовлення дітей формулами мовленнєвого етикету. Проаналізовано шляхи розвитку вищеозначених вмінь та знань. Висвітлено, що важливою умовою розвитку комунікативної культури дітей старшого віку є розвиток їхнього мовного етикету, а саме здатності дитини продукувати свої звернення, думки, враження тощо в будь-яких формах мовленнєвого висловлювання за допомогою вербальних i невербальних засобів. Дитина ініціює, підтримує розпочату розмову у різних ситуаціях спілкування, орієнтується у ситуації спілкування, вживає відповідні мовні i немовні засоби для вирішення комунікативних завдань, дотримується правил мовленнєвої поведінки та мовленнєвого етикету; вміє адекватно реагувати на вчинки і слова інших. Актуальністю зазначеної проблеми зумовлено вибір теми статті «Формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку». Вищезазначені теоретичні положення стали вихідними позиціями констатувального та формувального етапів експериментального дослідження щодо формування комунікативної культури дітей старшого дошкільного віку. З метою з’ясування стану комунікативної культури у дітей старшого дошкільного віку та отримання даних для створення методики формувального етапу експерименту проведено констатувальний експеримент. Зважаючи на означене, методика констатувального етапу дослідження включала такі напрями, як: робота з батьками дітей старшого дошкільного віку, робота з фахівцями дошкільної освіти та робота з дітьми старшого дошкільного віку.
43
Гаманюк, Віта Анатоліївна. "Лінгвістичні аспекти іншомовної підготовки в умовах багатомовності". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 9, № 2 (3 грудня 2013): 333–42. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v9i2.489.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються лінгвістичні основи навчання іноземних мов в умовах багатомовності. Основна увага приділяється питанням формування індивідуальної багатомовності громадян за рахунок розвитку мовної уваги та трансферу мовних знань і навичок іншомовного навчання.
44
Kuts, Yuri, та Sergeyeva Olena. "Сучасна державна мовна політика України: європейський вимір". Theory and Practice of Public Administration 3, № 66 (24 вересня 2019): 16–23. http://dx.doi.org/10.34213/tp.19.03.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано ситуацію щодо проблем реалізації конституційних вимог розвитку й застосування мов в Україні.
Виявлено, що процеси русифікації ще не припинені та набувають витончених форм; мовна реабілітація громадян України подекуди свідомо гальмується; зрусифіковано вищу освіту і механізми впровадження державної мови в навчально-виховний процес проходять досить-таки повільно; дуже неохоче і кволо переходить до українського ділового мовлення численний корпус державних службовців, особливо на місцевому рівні.
Доведено, що у сфері внутрішньої політики має бути всіляка підтримка державної мови, яка є одним із символів державності. Основна її функція – забезпечення єдиного політичного, економічного та освітнього простору на території всієї країни. Мовна політика держави має здійснюватися на базі чітко розробленого мовного законодавства. Державна мовна політика України має достатній набір формалізованих і відокремлений цілей, а також інших властивостей та якостей, щоб виділити її в окремий тип державної політики.
Кожна з мов, які існують в Україні, є об’єктом правового регулювання в державній мовній політиці України, оскільки вони є об’єктом ділової, культурної, наукової та інших видів діяльності. Державна мова України також є інструментом державного управління, що слугує для виявлення волі народу і волі держави.
45
Федяєва, Валентина, та Марія Пентилюк. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ ЯК МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ В РОДИННОМУ СЕРЕДОВИЩІ". Інноватика у вихованні 2, № 11 (30 травня 2020): 35–47. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.254.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті представлено результати наукової роботи з теоретичних основ виховання мовної особистості в сім’ї у полікультурному середовищі України.
Увага зосереджена на концептуальних засадах виховання дитини як мовної особистості в родинному середовищі, доведено, що саме в сім’ї, закладаються основи формування мовної особистості. Історично сім’я, сімейне виховання, виховання мовної особистості об’єднували і об’єднують вчених-дослідників різних наукових галузей: психології, педагогіки, лінгводидактики, соціальної психології, психолінгвістики та ін.
Розкрито сутність поняття «мовна особистість» у контексті теорії мовленнєвої діяльності та її конструкти: мова, рідна мова, спілкування, види мовленнєвої діяльності. Узагальнений теоретичний аналіз понять, праць учених над цією проблемою дав можливість закцентувати увагу на тому, що така робота в сім’ї, з сім’єю всіх виховних інституцій сприяє успішному фізичному, психічному, моральному, духовному, мовному, інтелектуальному розвитку дитини і взагалі є основою державотвірних процесів країни, утвердженням національної ідеї та ідентичності.
У статті обґрунтовано шляхи формування мовної особистості в сім’ї; змістові компоненти мовленнєвої особистості (особистісний, культурологічний, ціннісний); роль рідної (материнської) мови у цьому процесі; функції мови (спілкування, мислення, нагромадження й збереження знань; емотивна, ідентифікаційна та інші функції) .
Науковий пошук дав можливість виокремити провідні форми роботи сім’ї, дошкільних навчальних закладів і школи у становленні мовної особистості: формування в дитини уміння слухати, говорити, читати, писати; поєднувати різні види діяльності: пізнавальну, трудову, ігрову, навчальну, художню, образотворчу, мовленнєво-ігрову; створювати умови для продуктивної комунікативно мовленнєвої діяльності дітей.
Така робота є організаційно-педагогічно, науково-методично забезпеченою і сприяє розвитку інтелекту, культури мовлення і високої загальної культури особистості, що є показником моральності, духовності і культури взагалі.
46
Стаценко, E. Н. "ГЕНЕЗИС КОГНІТИВНОГО ПІДХОДУ У ФІЛОСОФІЇ ТА ЛІНГВІСТИЦІ". Русская филология. Вестник ХНПУ имени Г.С. Сковороды 1, № 71 (2020): 36–41. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1572.2020.01.71.06.
Повний текст джерелаАнотація:
Cтаттю присвячено аналізу теорій мовного глотогенезу в період Середньовіччя, а також в епоху Відродження і Просвітництва, аж до початку XIX століття, що стали основою лінгвістичних наукових знань, а також виявили спроби вчених встановити зв'язок між мовою і розумовими процесами. Досліджуються роботи вчених, що стали базовими для розвитку мовознавства як науки і дали стимул для розробки нових парадигм у сфері сучасної когнітивної науки. Акцентується увага на тих філософських і лінгвістичних постулатах, які стояли біля витоків розробок науки про мову як засобу спілкування і пізнання світу людиною і вказали на безпосередній зв'язок між мовними і розумовими процесами. У статті розглядається питання спадкоємністі наукових парадигм. Актуальним для сучасних лінгвістів-когнітологів, таких як Т. Гівон, О.С. Кубрякова, Дж. Лайонз, Б.А. Сєрєбрєнніков, стали дослідження частин мови з когнітивної точки зору, але ще в середні віки французьким філософом П'єром Абеляром, який порушує питання про співвідношення значень імен та дієслів. Розмірковуючи про семантичне різноманіття слів, вчений висуває свою теорію про три види значень: інтелектуальне, уявне (чуттєве) та істинне (або реальне). Справжнім проривом у філологічній та філософській думці стала мовна концепція В. фон Гумбольдта. Його постулати пояснювали природу мови, виявляли сутність мислення. Вчений піддав дослідженню різноманітність форм взаємодії мови і розумових процесів, врівноважуючи їх за значимістю. Це дозволило вперше в аспекті антропоцентризму визначити науку про цілісність людської ментальності та мовної діяльності, представивши її триєдиною формулою: людина – мова – мислення.
47
Черних, Геннадій. "ДОСЛІДНИЦЬКІ ТРАДИЦІЇ КОГНІТИВНОЇ СОЦІОЛОГІЇ ТА СОЦІОЛІНГВІСТИКИ – МОВА ТА ЗНАЧЕННЯ У СОЦІАЛЬНІЙ ВЗАЄМОДІЇ". Public management 21, № 1 (29 травня 2020): 324–35. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-324-335.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто специфіку розвитку дослідницьких традицій когнітивної лінгвістики та соціолінгвістики. Визначено проблеми розу- міння буденної мови на сучасному етапі розвитку науки. Проаналізовано сучасний стан розвитку етнометодологічного підходу, ролі невербальних комунікацій у повсякденному спілкуванні. Обґрунтовано природу со- ціальної дії, особливості функціонування та взаємодії соціальних акто- рів за допомогою символів і значень. Розглянуто моделі комунікаційної взаємодії У. Шрама, Д. Маккуейла, Дж. Груніга, Т. Ханта, Ю. Габермаса, Н. Лумана. Розкрито зміст одного з ключових понять соціолінгвістики – “мовна ситуація”, яке визначається як сукупність форм існування мови (мов, регіональних койне, територіальних і соціальних діалектів). Особливу увагу приділено в сучасній соціолінгвістиці питанню про зв’язок і взаємо- дію мови і культури. Також розглянуто особливості розвитку когнітивної лінгвістики як мовознавчого напряму щодо функціонування мови як різ- новиду когнітивної, тобто пізнавальної, діяльності, а когнітивні механізми та структури людської свідомості — через мовні явища. Доведено основну гіпотезу когнітивної науки, що мисленнєві процеси можна трактувати як процеси оброблення та перетворення ментальних репрезентацій. Наведено ідеї головного прихильника та представника когнітивної соціології — аме- риканського соціолога Аарона Сікурела. Також обґрунтовується зміст праць французького соціолога Ж. Подьоло та концепції соціолінгвістики А. Мейє, Ф. Боаса, Е. Сепіра, В. Матезиуса, Б. Гавранека, Й. Вахека та ін., які зробили значний внесок у виявлення ролі соціальних чинників у розвитку мови та продемонстрували зв’язок мови із соціальними процесами, а також соціаль- ну роль літературної мови.
48
Yavorska, Stefaniia. "РОЗВИТОК МОВЛЕННЄВОТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДОШКІЛЬНИКІВ". Освітні обрії 49, № 2 (27 грудня 2019): 41–44. http://dx.doi.org/10.15330/obrii.49.2.41-44.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті презентовано зміст роботи з розвитку зв’язного мовлення дітей у дошкільному закладі освіти; визначено мету навчання в контексті сучасної парадигми виховання мовної особистості. Систематизовано й узагальнено погляди на мову й мовлення, на розвиток мовлення. Висвітлено теоретичні аспекти та методичні поради щодо формування мовленнєвотворчої діяльності дошкільників.
Уточнено завдання розвитку зв’язного висловлення думок у контексті загального розвитку освіченої особистості та структурні компоненти його змісту. Підкреслено, що під час роботи над мовленнєвою діяльністю має місце тісний зв’язок мовного та розумового розвою дитини; показано специфіку вдосконалення навичок і вмінь висловлювати свої думки, представлено способи формування комунікативних здібностей, згідно з якими грамотне спілкування розвивається відповідно до конкретних умов, форм, методів і прийомів навчання.
Розглянуто технології навчання розповіді, вимоги до вироблення граматичної правильності мовлення, мовленнєвого розвитку та методику навчання рідної мови з урахуванням компетентнісного підходу до процесу передавання і засвоєння знань. Окреслено види розповіді, місце її і значення в навчальному процесі, особливості підготовки до неї. Підтверджено, що найефективнішими джерелами художнього читання та розповіді визнано кращі зразки української усної народної творчості, твори для дітей українських письменників. Обґрунтовано, що кінцевою метою роботи дошкільного закладу є вдосконалення мови відповідно до граматичних норм, вироблення вмінь складати коротку розповідь, виховання уваги, спостережливості.
Зміст статті посприяє уточненню, збагаченню теоретичних і практичних знань педагога про методи і форми роботи з питань розвитку зв’язного мовлення.
49
Скрипник, Надія. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО ОРІЄНТОВАНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ У ЗАКЛАДІ ВИЩОЇ ОСВІТИ". Молодий вчений, № 4.1(104.1) (30 квітня 2022): 56–59. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-104.1-14.
Повний текст джерелаАнотація:
Досягнення високого рівня готовності випускника гуманітарно-педагогічного коледжу до професійної діяльності може бути здійснене лише при побудові навчання як цілісної системи, під якою прийнято розуміти певне ціле, що складається з взаємопов’язаних між собою елементів, при чому закони, принципи чи порядок зв’язку цих елементів створюють внутрішню структуру системи, а характер її взаємодії з навколишнім середовищем – її функціонування. Мова змінюється й розвивається, інтелектуально зростає й сама людина. Сучасний світ потребує від здобувача освіти, майбутнього фахівця певної освітньої галузі, не тільки знання свого фаху, а й високого рівня володіння професійно орієнтованою комунікативно-мовленнєвою компетентністю. Проблема формування професійно орієнтованої компетентності майбутнього вчителя набуває в наш час особливої актуальності у зв’язку з модернізацією змісту освіти, що, згідно з вимогами Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, спрямована на становлення мовленнєво-мовної особистості, яка володіє нормами усного і писемного спілкування та вільно використовує мовні засоби в різних професійних ситуаціях. Процес удосконалення професійно орієнтованої діяльність майбутніх педагогів – очевидний. Адже фахова підготовки формується за загальними тенденціями розвитку та закономірностями функціонування сучасної української літературної мови. Основним завданням закладів вищої освіти є – удосконалення мовної, мовленнєвої культури студентів, майбутніх фахівців різних галузей освіти, котрі на належному рівні вміли б практично користуватися рідною мовою в найрізноманітніших життєвих ситуаціях. А становлення та актуальність професійно орієнтованої комунікативно-мовленнєвої компетентності є результатом внутрішньомовного процесу реагування на нові явища у житті носіїв мови, які вимагають сучасні мовні номінації.
50
Раду, А. К., та С. С. Рашидова. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПОКАЗНИКА ЇХ КУЛЬТУРИ СПІЛКУВАННЯ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 96, № 3 (29 червня 2020): 203–13. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2020-96-3-203-213.
Повний текст джерелаАнотація:
З огляду на те, що основним завданням сучасної шкільної освіти визначено формування в учнів ключових компетенцій, найважливішою з яких є комунікативна, акцентовано, що робота з формування і становлення особистості відбувається через спілкування і починається з розвитку мовлення уже в сім’ї, далі в дитячих освітніх установах, продовжується в загальноосвітній і старшій школах.
У статті розглянуті особливості формування культури мовлення у молодших школярів як показника і складової культури спілкування. Доведено, що культура мовлення і культура спілкування не існують одна без одної. Культура мови передбачає дотримання мовцем вимог володіння правилами вимови і слововживання, вміння вдаватися до виразних мовних засобів з урахуванням цілей і завдань мови. Разом із тим, культура мовлення розкриває не тільки нормованість і багатство мови, а й загальну культуру людини, її вихованість, тактовність, толерантність до інших тощо, вона стає відображенням культури спілкування.
Авторами представлено актуальний погляд на вивчаєму проблему в педагогічній науці; розкрито якісні характеристики культури мовлення; представлені практичні шляхи формування і розвитку мовленнєвої культури.
Наголошено, що педагогічна робота по формуванню культури мовлення учнів молодших класів складається з розвитку мовного слуху; вироблення літературної вимови; поповнення словникового запасу; освоєння комунікативної і етичної сторони мови (Дерев’янко); і відбувається через певну систему завдань, вправ, методів і форм (деякі з них представлені в поданій статті). Зміст занять будується через: обговорення актуальних життєвих проблем; використання ігрових технологій; індивідуальну роботу і роботу в парі, в діалозі; завдання на пошук помилок, порівняння і зіставлення; творчі завдання на розвиток уяви, фантазії (створення казок, оповідань, творче читання тощо). Такі форми і методи сприяють не тільки розвитку пам’яті, а й логіки, аналітичного і образного мислення, вчать слухати, висловлювати думки, вчать взаєморозумінню, толерантності і співтворчості.