Статті в журналах з теми "Розвиток конкуренції"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Розвиток конкуренції.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Розвиток конкуренції".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
А. А., МЕЛІХОВ. "ЧИННИКИ КОНКУРЕНТНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОГО ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, № 3 (8 січня 2021): 55–61. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-05.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються чинники розвитку підприємства в умовах ринкової конкуренції. Дано визначення поняття «конкурентний розвиток підприємства». Отримала подальший розвиток класифікація чинників конкурентного розвитку, що враховує турбулентність сучасного ринку та дуагенну взаємодію чинників зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Дана оцінка впливу турбулентних і дуагенних чинників на формування цілей конкурентного розвитку підприємства.
2
Дідківська, Л. І. "Розвиток конкуренції у сфері товарного обігу". Актуальні проблеми економіки, № 7 (2007): 25–31.
Знайти повний текст джерела
3
Уманців, Ю. "Розвиток процесів транснаціоналізації та проблеми конкуренції". Підприємництво, господарство і право, № 9 (2002): 113–15.
Знайти повний текст джерела
4
Hladkova, A. "Стратегічний розвиток підприємства в умовах глобальної конкуренції." Економіка і організація управління, № 4 (2019): 198–209. http://dx.doi.org/10.31558/2307-2318.2019.4.19.
Повний текст джерела
5
Хлистун, O., М. Проскуріна, Л. Малоока, В. Мішкой, В. Коренев та А. Туз. "ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КУЛЬТУРНОГО ПРОДУКТУ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ". Financial and credit activity problems of theory and practice 1, № 42 (31 березня 2022): 454–63. http://dx.doi.org/10.55643/fcaptp.1.42.2022.3705.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Досліджено вплив глобалізаційних процесів на створення національного культурного продукту. Визначено, що глобалізація сприяє розширенню кордонів і створює виклики для створення національних культурних продуктів. На нинішній день культурний продукт забезпечує рух і розвиток суспільства, а також разом з його розвитком створюються нові цінності, нові потреби у населення та нові значення, а також нові культурні символи. Це висвітлено в Законі України «Про національний культурний продукт», який спрямований на стимулювання розвитку та підтримки української культури. На території України існує необхідність реформування державної підтримки розвитку культури і креативних індустрій. Як інституція, УКФ втілює нову модель України, яка отримує державну фінансову підтримку ініціатив у сфері культури і креативних індустрій. Продукти культури — це товари і послуги з особливими потребами, відзначено, що купуючи культурний продукт, споживач отримує враження та емоції Процес їх купівлі вимагає чіткого усвідомлення та певних зусиль від споживачів. Розкрито сутність довгострокової стратегії розвитку української культури — стратегії реформ. Вона зазнала змін, зумовлених появою нових внутрішніх структур і зв’язків. Висвітлено культурно-інформаційні процеси в умовах глобалізації. Культурна глобалізація — це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси зачіпають усі сфери життя суспільства — від економіки і політики до культури та мистецтва.З розвитком культурно-економічного обміну між країнами в ринковому обігу бере участь дедалі більше товарів і послуг, ускладнюється галузева структура, збільшуються обсяги міжнародної торгівлі. Приплив ресурсів у цю сферу передусім є результатом зростання духовно-естетичних потреб людини в сучасному світі, посилення впливу культури на якість людського капіталу та економічне зростання. Визначено, що основними особливостями культурної продукції є: культурний продукт у формі товарів чи послуг, матеріальних чи нематеріальних; емоційна складова, що сприймається споживачем; супутні товари і послуги, що сприяють реалізації культурного продукту. Ключові слова: культура, глобалізація, культурний продукт, креативне виробництво, національний продукт, креативна індустрія. Формул: 0; рис.: 1; табл.: 0; бібл.: 17
6
Яців, І. Б. "Вплив міжгалузевої конкуренції на розвиток аграрного сектора економіки." Держава та регіони. Економіка та підприємництво, № 3 (2010): 206–10.
Знайти повний текст джерела
7
Псюк, Михайло Олександрович. "Державне регулювання та координація участі України в міжнародних організаціях аерокосмічного профілю". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 66–68. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-66-68.
Повний текст джерелаАнотація:
Аерокосмічна галузь сьогодні є однієї з провідних, її успішний розвиток гарантує технологічне, економічне та політичне лідерство України на світовій арені. У статті зазначено, що аерокосмічна діяльність України насамперед орієнтована на розширення і поглиблення міжнародного співробітництва на міждержавному, міжурядовому та міжвідомчому рівнях, на розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств космічної галузі, виведення національних космічних розробок на світовий ринок, впровадження передових космічних технологій у різні сфери народного господарства, створення умов для розвитку конкуренції та приватної ініціативи. Проаналізовано участь України в роботі провідних міжнародних організацій у сфері регулювання, координації та використання космосу й космічних технологій. Обґрунтовано необхідність державної підтримки розвитку та реалізації міжнародних коопераційних проєктів та програм співпраці, що є одним з основних напрямів державного регулювання аерокосмічної галузі України.
8
Буряк, П. Ю. "Вплив міжнародної податкової конкуренції на соціально-економічний розвиток держави". Вісник Львівської державної фінансової академії. Економічні науки, № 25 (2013): 18–27.
Знайти повний текст джерела
9
Zubkov, S. "Торговельний кластер в стратегіях розвитку підприємств торгівлі". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 3(81) (30 вересня 2019): 155–59. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.3.29.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано становлення і розвиток кластерного підходу в економіці та підходи щодо сучасного трактування «торговельний кластер». Запропоновано здійснювати типізацію торговельних кластерів, враховуючи критерії рівня конкуренції всередині кластера та рівня централізації відносин.
10
Капліна, А. І. "АНАЛІЗ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ КОНТРОЛІНГУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 11 (28 січня 2022): 40–45. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2022.11.6.
Повний текст джерелаАнотація:
Нині, в час глобалізації економки, підвищення невизначеності середовища функціонування підприємств, виникнення глобальної конкуренції, сталий розвиток господарюючих суб’єктів неможливий без стратегічного управління, що базується на нових підходах і принципах. У зв’язку з цим зростає інтерес до нової концепції управління – контролінгу. Наявність великої кількості спроб українських та зарубіжних учених описати функціонал категорії «контролінг» дає змогу проаналізувати та виявити найбільш важливі елементи управління, що забезпечують сталий розвиток сучасних підприємств з урахуванням специфіки поточного стану науки і навколишнього середовища. У статті проведено критичний аналіз наявних українських і зарубіжних наукових та практичних підходів до визначення функціональних особливостей контролінгу на сучасному етапі розвитку суспільства. На підставі аналізу виявлено основні функціональні відмінності української та зарубіжної моделі контролінгу, а також зроблено висновки щодо найбільш важливих функцій контролінгу, які повинні застосовуватися сучасними підприємствами та корпораціями для досягнення цілей сталого розвитку.
11
Турчиняк, М. К., та О. Г. Форись. "РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА В ЗАХІДНОМУ РЕГІОНІ УКРАЇНИ". Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі, № 3 (21 грудня 2021): 68–73. http://dx.doi.org/10.36477/tourismhospcee-3-10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто сучасні тенденції розвитку ресторанного господарства у Західному регіоні України, зокрема нові формати закладів, які використовуються для утримання постійних і залучення нових клієнтів. Проаналізовані актуальні проблеми щодо застосування сучасних тенденцій розвитку ресторанного господарства. Досліджено послуги, які надає ресторанне господарство м. Тернополя для залучення великої кількості клієнтів, що дозволяє збільшити обсяги реалізації виробів, підвищити прибутковість підприємства, його конкурентоспроможність. Карантинні обмеження внаслідок пандемії вірусу СOVID-19 вкрай негативно вплинули на розвиток підприємств України, зокрема ресторанного бізнесу. Сучасна ситуація на ринку сфери послуг змушує підприємства ресторанного господарства розробляти нові механізми для збереження та розвитку свого бізнесу, адаптації до нових умов зовнішнього середовища. На основі аналізу визначено особливості та обґрунтовані перспективи розвитку підприємств. Здійснено оцінювання основних показників, а саме: кількості підприємств ресторанного господарства, кількості місць в об’єктах ресторанного господарства, забезпеченості населення місцями в об’єктах ресторанного господарства. Найвищий розвиток ресторанного господарства має Львівська область,помірний розвиток ресторанної галузі слід відзначити у Тернопільській та Івано-Франківській областях . Ці області є сприятливі для залучення інвестицій у розвиток галузі, характеризуються середнім рівнем забезпеченості населення підприємствами ресторанного господарства. Низький рівень забезпеченості населення підприємствами харчування мають Чернівецька та Закарпатська області. Визначено причини, що гальмують розвиток об’єктів ресторанного господарства та інноваційні підходи для утримання постійних відвідувачів, залучення нових в умовах конкуренції. У статті доведено, що впровадження інновацій забезпечує закладам ресторанного господарства конкурентні переваги. Перераховано тенденції, що зумовлюють появу нових видів організації ресторанного господарства.
12
Островська, Н. С., та В. О. Васечкіна. "Диверсифікація банківських послуг: світовий досвід". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 2 (27 листопада 2021): 72–77. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue2-2021-10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено урізноманітнення продуктового асортименту банків. Визначено зарубіжний досвід диверсифікації банківських послуг на прикладі Великобританії, Німеччини, Франції та інших країн. Визначено основні особливості обслуговування, які можуть застосовуватися в Україні. Висвітлено перспективи розвитку банківських послуг в Україні в умовах конкуренції. Обґрунтовано, що стратегія розвитку вітчизняного ринку банківських послуг повинна бути спрямована на розвиток існуючих секторів ринку та захоплення нових ніш, таких як сектор поштово-банківських послуг, що дозволить збільшити кількість клієнтів банку та зробити банківські послуги доступнішими. Розширення спектру послуг банку дасть значний поштовх для розвитку банківської системи України, а також сприятиме підвищенню конкурентоспроможності українських банків, як на національному, так і на міжнародному банківських ринках.
13
Nevinhlovska, Yu. "ДОСВІД КРАЇН-УЧАСНИЦЬ ЄС ЩОДО ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 56–60. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.07.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено досвід країн-учасниць ЄС щодо публічного адміністрування економічної конкуренції та обмеження монополізму. Важливою запорукою зростання економіки в державі є боротьба з такими негативними проявами, як монополістичне становище. З’ясовано, що Європейський комісар із питань конкуренції має повноваження щодо контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції. До сфери відповідальності комісара входять: приведення до виконання правил конкуренції для ефективного функціонування внутрішнього ринку; примус до виконання правил конкуренції при злиттях і поглинаннях, субсидуванні (зокрема в галузі транспорту та енергетики); розвиток ринкового моніторингу; просування дотримання антимонопольного законодавства й міжнародної кооперації з антимонопольними органами за межами ЄС. Наголошено, що в Республіці Польша діє Управління із захисту конкуренції та прав споживачів. У Польщі, як власне і в Україні, контрольні функції щодо публічних закупівель мають декілька органів. Насамперед це Агентство публічних замовлень, що існує з 1995 року і має статус окремого центрального органу виконавчої влади, яке координується Міністерством економіки. Вагомі повноваження має Вища палата контролю Польщі (аналог Рахункової Палати України), яка на відміну від України контролює процес використання коштів як державного, так і місцевих бюджетів, а також питання використання державного майна. До ключових органів, що здійснюють нагляд і контроль, необхідно також віднести Апеляційну палату оскаржень (орган оскарження), яка здійснює досудовий розгляд претензій учасників щодо організації замовниками процедур закупівель, і Відомство захисту конкуренції та прав споживачів, яке проводить розслідування щодо наявності змов. В Україні аналогічні функції здійснює Антимонопольний комітет. Виходячи з аналізу європейського досвіду щодо публічного адміністрування економічної конкуренції та обмеження монополізму доходимо висновку, що особливу увагу звернуто на контроль і прозорість інформації в цій сфері, ухвалення ж рішень відбувається колегіально. Україні спільно з Європейським Союзом слід здійснювати ефективний контроль за дотриманням законодавчих норм конкуренції та обмежити монополізм.
14
Моісєєв, Ю. О. "До питання правового регулювання економічної конкуренції у сфері біржової торгівлі". Прикарпатський юридичний вісник, № 1 (2 липня 2021): 42–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.729.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено аналіз впливу процесів глобалізації та концентрації на розвиток біржового ринку України, акцентовано увагу на посилення конкуренції серед учасників біржової торгівлі в сучасних умовах ринкової економіки.
На підставі аналізу різних думок, висловлених ученими-економістами та юристами, зроблено висновок про необхідність розглядати як першочергове завдання удосконалення правового забезпечення процесу формування та розвитку конкурентних відносин у сфері біржової торгівлі.
Автором досліджено особливості формування правової основи захисту економічної конкуренції у сфері біржової торгівлі, наведені приклади та надана змістовна характеристика таких видів правопорушень конкурентного законодавства, як зловживання монопольним становищем та антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання під час проведення біржових торгів.
У статті проведено аналіз практики антимонопольних органів щодо виявлення та попередження порушень конкурентного законодавства у сфері біржової торгівлі шляхом проведення моніторингу біржового ринку, застосування до правопорушників відповідних санкцій, а також надання рекомендацій щодо усунення наслідків правопорушення.
Пропонується удосконалення механізму правового регулювання конкурентних відносин учасників біржової торгівлі на основі побудування системи злагодженої співпраці та координації між антимонопольними органами та біржами щодо втілення принципів та реалізації положень національної конкурентної політики в Україні.
На підставі дослідження обґрунтовано положення щодо необхідності правового закріплення у біржовому законодавстві спеціальних норм, присвячених регулюванню конкурентних правовідносин у сфері біржової торгівлі, як ключової засади формування та розвитку конкурентної моделі біржового ринку України.
15
Бицька, І. В. "Розвиток банківського нагляду в Україні в умовах конкуренції міжнародних фінансових ринків". Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України, Вип. 24 (2009): 136–41.
Знайти повний текст джерела
16
Герасименко, А. "Аналіз впливу регуляторних обмежень на розвиток конкуренції на внутріньому ринку України". Конкуренція, № 3 (38) (2010): 11–19.
Знайти повний текст джерела
17
Герасименко, А. "Аналіз впливу регуляторних обмежень на розвиток конкуренції на внутріньому ринку України". Конкуренція, № 3 (38) (2010): 11–19.
Знайти повний текст джерела
18
Шевчук, О. С. "Вплив узгоджених дій учасників страхового ринку на розвиток конкуренції на цьому ринку". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка, вип. 113/114 (2009): 100–102.
Знайти повний текст джерела
19
Babachenko, Larysa, Khrystyna Kovshun та Yuliia Portna. "ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 3 (19) (2019): 45–52. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2019-3(19)-45-52.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті через синтез таких понять, як «конкурентоспроможність», «конкурентна перевага» та «конкурентні стратегії» визначено сутність та необхідність управління конкурентоспроможністю підприємства в сучасних умовах. Проаналізовано ефективність управління конкурентоспроможністю підприємства як певного аспекту менеджменту підприємства. Встановлено, що система управління конкурентоспроможністю спрямована на формування, розвиток і реалізацію конкурентних переваг, забезпечення життєздатності підприємства як суб’єкта економічної конкуренції, оскільки конкурентоспроможність є найважливішою порівняльною характеристикою результатів діяльності підприємства в гострій боротьбі за споживача. Зростаюча актуальність необхідності управління конкурентоспроможністю підприємств в Україні зумовлюється складністю процесів ринкових економічних відносин і тими зрушеннями, що відбуваються під час інтеграції у світогосподарські процеси. Саме тому постає необхідність реалізації процесів пошуку, формування і розвитку конкурентних переваг для підвищення конкурентоспроможності, що, у свою чергу, зумовлює створення системи управління ними.
20
Plokhotniuk, Oleksandr Serhiiovych, та Dmytro Yuriiovych Holoborodov. "МУЛЬТИІНСТРУМЕНТАЛІЗМ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНИХ УМІНЬ МУЗИКАНТА". Музичне мистецтво і культура 2, № 32 (11 січня 2022): 216–28. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи полягає в дослідженні впливу мультиінструменталізму на розвиток професійних умінь музиканта. Методологія дослідження спирається на загальнонаукові принципи діалектики, термінологічного, системного та комплексного підходів; дослідження явища мультиінструменталізму (В. Білас, С. Королевський, І. Мацієвський та інші). Під час дослідження були використані такі методи: емпіричні (спостереження, порівняння), загальнологічні (аналіз, синтез, абстрагування). Наукова новизна дослідження полягає у виявленні позитивного впливу мультиінструменталізму на розвиток професійних умінь музиканта. Висновки статті дозволяють говорити про мультиінструменталізм як один із засобів розвитку професійних умінь музиканта. Явище володіння грою на двох або більше не близько споріднених інструментах за умов правильного підходу суттєво розширює перспективи індивідуального розвитку музиканта. В умовах жорстокої конкуренції на ринку праці музиканти-мультиінструменталісти почуваються дещо легше й мають більше шансів для самореалізації. У статті розглянуто переваги, якими володіє мультиінструменталіст для працевлаштування. Опанування більшої кількості інструментів дозволяє керівникам ансамблів краще розуміти учасників свого колективу. Мультиінструменталізм надає музикантам низку фінансових та кар’єрних переваг. Позитивний вплив цього явища спостерігається в діяльності викладачів, композиторів і аранжувальників. Вивчення кількох музичних інструментів значно покращує читку нот з аркуша, розширює світогляд музиканта та його музикальність. Мультиінструменталізм є одним із способів подолання депресії в музиканта. Окрім цього, мультиінструменталісти мають низку переваг і під час роботи в умовах дистанційного режиму. Факт існування мультиінструменталістів-професіоналів, які почуваються впевненіше за мономузикантів у музичному середовищі, дає підстави для ґрунтовнішого вивчення впливу явища мультиінструменталізму на розвиток професійних умінь музикантів.
21
МОРОЗОВ, Анатолій, та Вікторія ГРОН. "БАЧЕННЯ СУТНОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТОТАЛІТАРИЗМУ НА СТАДІЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНІЙ АНГЛОМОВНІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 240–50. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253734.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження полягає у з’ясуванні економічних та ідейно-політичних засад трансформації поняття “тоталітаризм” на сучасному етапі. Методологічне підґрунтя роботи сформоване на основі принципів системності, об’єктивності, всебічності та історизму. Дослідження здійснювалося шляхом застосування методів індукції й дедукції, аналізу і синтезу, абстрагування, а також порівняльного, проблемно-історичного та ретроспективного методів. Наукова новизна: відштовхуючись від підходів, поширених в англомовному сегменті наукової літератури з питань глобалізації, було здійснено комплексне зіставлення вказаного поняття з поняттям національної держави, а також розглянуто потенційну можливість розвитку нових форм тотального контролю політичних суб’єктів над соціумом. Висновки. Проведене дослідження робить цілком очевидним, що глобалізація – це процес становлення, розвитку і трансформації системи односторонніх переваг у контексті перманентної капіталістичної конкуренції та вибіркової модернізації. Наразі згадані переваги дедалі більше концентруються у фінансовому й інформаційному секторах. Розвиток електронних засобів контролю й комунікації, з одного боку, багаторазово посилює офіційну здатність провідних держав світу наглядати за природним і механічним рухом населення. З іншого – сприяє загальному обмеженню державних повноважень вказаною функцією та прискорює міжнародний грошовий обіг за межами урядових компетенцій, що особливо послаблює позиції політичних режимів країн, які розвиваються. Паралельно з деградацією національного суверенітету відбувається піднесення наднаціонального корпоративного та субнаціонального етнічного кластерів. При цьому, разом з реальною владою сюди ж з національного рівня перетікає потенційна здатність витворювати радикальні тоталітарні форми. Інакше кажучи, традиційним уявленням про одноосібне тоталітарне й інституційне демократичне управління протиставляється концепція субрегіонального, національного та наднаціонального контролю.
Ключові слова: тоталітаризм, глобалізація, національна держава, “неспроможна держава”, суверенітет, транснаціональні корпорації, конкуренція, міграція, технічний прогрес
22
Дятлова, Ю. В. "РОЗВИТОК БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ В УМОВАХ КОНКУРЕНТНОЇ ІНТЕРНАЛІЗАЦІЇ: МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ". Actual problems of regional economy development 1, № 16 (25 листопада 2020): 67–74. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.16.67-74.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасний розвиток банківського сектору України відбувається в умовах жорсткої конкуренції вітчизняних банків з іноземними банками, які активно використовують інструменти інтерналізації як конкурентні переваги на українському фінансовому ринку. Актуальність дослідження таких умов розвитку банківського сектору та необхідність розроблення методичного підходу до їх оцінювання зумовили мету даної статті. У дослідженні використано методи статистичного аналізу (для визначення тенденцій розвитку банківського сектору за певними показниками); математичного моделювання і розрахунковий (для визначення рівня конкурентної інтерналізації та інших показників), логічного узагальнення (для формулювання результатів і висновків).
Встановлено, що показники кількості присутніх на національному ринку іноземних банків та їх активів є недостатніми для характеристики умов розвитку вітчизняних банків. Запропоновано використовувати коефіцієнт конкурентної інтерналізації. Удосконалено методичний підхід до оцінювання розвитку банківського сектору в умовах конкурентної інтерналізації із застосуванням сукупності статичних і динамічних індикаторів, які використовуються в комплексі або як окремі та визначаються для країни відносно іншої країни або її банку за рік або інший період. Розрахунками доведено, що за станом впливу іноземних банків банківський сектор України може бути порівняний з країн Співдружності незалежних держав з банківським сектором Молдови, з країн-членів Європейського Союзу – з банківським сектором Словенії. Використання показників на практиці дасть можливість формувати інформаційно-статистичний ресурс щодо рівня розвитку банківського сектору, зокрема банків з вітчизняним капіталом, а також приймати рішення щодо інтеграції банківського сектору до інших країн.
23
Бабайлов, Василь, та Дар’я Приходько. "ЗАВЕРШЕННЯ ФОРМУВАННЯ НАУКИ МАКРОЕКОНОМІКИ". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 26 (26 червня 2021): 16. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.16.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 330.101.54; JEL Classification: E00, Е03, E3
Як доведено сучасними фундаментальними дослідженнями у будь-якій науці зобов’язано бути чотири елементи змісту: об’єкт (межи науки); предмет (проблемна частина об’єкту); методика апробації, як методика вирішення проблеми предмету; парадигма (результат апробації основного закону). Відсутність хоча б одного з таких елементів означає відсутність усієї науки. Метою даного дослідження є завершення формування науки макроекономіки. Задачі: визначити чотири елементи змісту науки макроекономіки (основну теорію, основний закон, методики апробації основного закону, парадигми), сформулювати основні результати дослідження. Методики дослідження: порівняння, системного та комплексного підходу, абстрактно-логічного аналізу, узагальнення та абстрагування, логічна генерація висновків. Результати. Визначені всі чотири елементи змісту науки макроекономіки: основна теорія макроекономіки, головним елементом змісту якої є основний закон, як результат узагальнення законів приватних теорій макроекономіки; основний закон макроекономіки – це рівність сукупного попиту і сукупної пропозиції, яка відображає саму сутність макроекономіки – створення рівноважної ціни; основна методика апробації основного закону – методика «Час» як скорочений вираз методики історичного-логічного Гегеля; три парадигми макроекономіки (глобальні стратегії) відповідно: вільної конкуренції; стихійного (неконтрольованого) співвідношення конкуренції і монополії; оптимального (контрольованого) співвідношення конкуренції і монополії. Це означає завершення формування науки макроекономіки. Наукова новизна: вперше завершено формування науки макроекономіки. Практична значущість: сформована наука макроекономіки буде найефективнішим засобом вирішення проблем практики макроекономіки та мікроекономіки, а також матиме позитивний вплив на розвиток педагогіки вищої освіти.
24
Vorotin, V. Ye. "Рецензія на монографію Зубчика О. А. «Формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу (державно- управлінські аспекти)»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 1 (27 лютого 2019): 163–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2019.01.18.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед десятків опублікованих на початку цього року наукових праць, монографія є дослідженням актуальної наукової проблеми державного управління – формування конкурентоспроможності держави. У сучасному глобалізованому світі забезпечення високого рівня конкурентоспроможності держави – це питання не лише економіки, політики, а перш за все, – державного управління. Тому сьогодні дуже важливо якомога точно оцінювати ресурси та можливості країни, прогнозувати наслідки суспільно-політичних, державно-управлінських явищ і процесів, важливих для стабільного економічного зростання та суспільного благополуччя.
У цьому зв’язку обрана Зубчиком О. А. тема спонукає до вивчення необхідності не лише зміцнення конкурентної політики України, дерегулювання та зниження адміністративних бар'єрів для розвитку бізнесу, але й дослідження питань підвищення ефективності державно-управлінських рішень, зменшення рівня корупції, вдосконалення інфраструктури, впровадження політики підтримки малих і середніх підприємств, реформування управління освітою, забезпечення політичної стабільності та інших.
Від державно-управлінських аспектів значною мірою залежить суспільно-політичний розвиток України. В умовах незворотності інтегрування України до європейського та світового економічного і політичного простору, економіка та суспільство стають більш відкритими, що збільшує ризики та загрози. Наразі в Україні практично відсутні комплексні праці, предметом яких був би, власне, аналіз державної політики формування конкурентоспроможності держави в умовах глобальних перетворень.
Текст монографії Зубчика О. А. містить вступ, чотири розділи, післямову (як короткі висновки), список використаних джерел. У першому розділі автор розглянув класичні дослідження, зокрема праці Т. Гоббса, Д. Юма, Р. Оуена, Дж. С. Мілля, Ф. Енгельса, К. Маркса, Й. Шумпетера М. Вебера, Дж. М. Кейнса, А. Сміта, Л. Вальраса та інших. Зазначається, що історично поняття конкуренції належить до базових понять визначення ринкової організації суспільства. Критерії та пріоритети конкурентоспроможності держав – це найважливіші орієнтири їхнього розвитку. Як свідчить зміст першого розділу монографії, автор у своєму дослідженні з’ясовує сутність конкуренції, досліджує державно-управлінську та політичну складову конкурентоспроможності, методологію та методику дослідження. Систематизовано й узагальнено теоретичні, методологічні та прикладні механізми формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Звертає увагу детальне розкриття сутності понять «конкуренція» та «конкурентоспроможність» і авторське бачення трансформації змісту концепту «конкуренція» в контексті суспільного розвитку. Також у цьому розділі наведене авторське бачення конкуренції як управлінської проблеми, хоча, на нашу думку, воно не відображає повною мірою обрану назву цього параграфу, а скоріше наводить приклади управлінських рішень та їхніх наслідків для суспільств.
У першому розділі автором також розкрито особливості методології та методик дослідження конкурентоспроможності, зокрема проаналізовано можливості Індексу глобальної конкурентоспроможності та Індексу конкурентоспроможності країн. У цьому контексті описано фактори, які впливають на конкурентоспроможність держави.
У другому розділі монографії Зубчиком О.А. здійснено аналіз конкурентоспроможності держави в контексті суспільно-політичних змін. По-перше, автор показав, що має бути чітка система показників конкурентоспроможності, якою слід користуватися при оцінці державної політики (прийняття державно-управлінських рішень). Вона має включати політичні, соціальні, економічні складові. Отже, має бути чітка методика дослідження конкурентоспроможності. З цією метою автор пропонує використовувати Індекс глобальної конкурентоспроможності. По-друге, цікавою є думка про те, що автор доводить залежність стратегій формування конкурентоспроможності держави у майбутньому від «раніше пройденого шляху». Представлено бачення політичних наслідків і нових перспектив конкурентоспроможності держави від членства України в Світовій організації торгівлі, проаналізовано інституційні чинники впливу на конкурентоспроможність держави.
Крім того, у цьому ж розділі Зубчик О.А. детально аналізує державне управління сферою вищої освіти. Зокрема, показано, як вища освіта впливає на трансформацію суспільства і на конкурентоспроможність держави у перспективі політичного часу. Показано, що імміграційний режим – один із ключових інструментів держави в «глобальних перегонах за талантами». В умовах стирання відмінностей між імміграційними режимами і посилення конкуренції за людські ресурси особливого значення набувають чинники, які виходять за рамки імміграційної політики: мова, культура, можливості для розвитку, заробіток, якість життя, професіоналізм менеджменту, доступність якісної вищої освіти. Щороку зростає кількість громадян України, які обирають для здобуття вищої освіти іншу країну.
Третій розділ монографії автор присвятив аналізу державної політики формування конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу та механізмів її реалізації. Проаналізовано концептуальні засади формування конкурентоспроможності України в умовах реформ на національному та регіональному рівнях. Детально окреслено значення політичної, економічної та гуманітарної складової державної політики як механізмів формування конкурентоспроможності держави у перспективі політичного часу. Акцентовано особливу увагу на зростаючій об’єктивній потребі ефективності регіонального управління, особливостях політики регіонального вирівнювання, що здійснюється за допомогою таких інструментів, як дотації та субвенції.
У четвертому, заключному розділі дослідження містяться наукові положення щодо визначення пріоритетних напрямів зміцнення конкурентоспроможності України. Автором відзначено особливий ефект законодавчих актів, які визначають функції та повноваження органів влади в сфері управління конкурентоспроможністю, їх взаємозв’язок та інструменти впливу на конкурентоспроможність регіонів і держави. Зауважено, що Україна має використати участь у СОТ з точки зору її політичних можливостей, а саме, як політичного механізму. Показано специфіку конкуренції та тенденції її розвитку в сучасному українському суспільстві. Запропоновано підвищення ефективності діяльності суб’єктів публічного управління та адміністрування, удосконалення державної політики розвитку економічної свободи та підприємництва, заходи щодо активізації зусиль органів публічного управління з використання людського ресурсу для підвищення конкурентоспроможності держави та інструменти імплементації досвіду провідних країн щодо забезпечення конкурентоспроможності держави в перспективі політичного часу. Обґрунтовано комплекс управлінських, політичних, організаційно-економічних та інституційних засобів забезпечення конкурентоспроможності України.
У третьому та четвертому розділах Зубчик О. А. показав, що Україна суттєво відстає від держав Європейського Союзу в сфері управління, є проблема недостатнього розвитку та підтримки науково-технічного прогресу, використання наукових досягнень в економіці. Аргументовано, що держава недостатньо підтримує розвиток високотехнологічних сервісних галузей.
Позитивно, що автор розглянув і рівень конкурентоспроможності країни та конкурентоспроможність держави як результат функціонування національної системи державної управління. Також Зубчик О. А. запропонував розглядати конкурентоспроможність як аналітичний і політичний інструмент. За його допомогою оцінюється те, як нації, країни, суспільства, держави формують своє майбутнє у перспективі політичного часу.
Крім того, варто відзначити, що дана тематика має безпосередній зв'язок з науковими програмами, планами, темами.
Разом з тим, хочеться висловити певні побажання щодо монографії та подальшого дослідження. Зокрема, особливо позитивним є те, що автор показав важливу конкурентну перевагу України –її людський капітал, який вона сьогодні вже втрачає. У цьому зв’язку монографія мала б містити чіткі пропозиції щодо проектів державних рішень, які, на жаль, відсутні.
Зубчик О. А. визначив чинники, що негативно впливають на забезпечення належного високого рівня конкурентоспроможності держави. Так, зокрема у висновках окремих параграфів автор навів обґрунтовану думку, що серед політичних особливостей процесу послаблення конкурентоспроможності держави в перехідних суспільствах є, зокрема, політична конкуренція між багатьма політичними силами різновекторного спрямування, що утруднює ситуацію прийняття зважених і раціональних політичних рішень, ускладнює підвищення конкурентоспроможності держави.
Незважаючи на висловленні побажання, слід вважати, що монографія заслуговує на те, щоб бути представленою науковій спільноті та всім, хто цікавиться питаннями державного управління в сфері забезпечення конкурентоспроможності держави.
25
Борисова, Ольга, та Євген Петрушевський. "Розвиток гандболу в Україні в умовах глобалізації спорту". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 2 (3 січня 2022): 16–21. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2021.2.16-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Розглянуто та узагальнено особливості розвитку гандболу в Україні в умовах глобалізації спорту. Аналіз науково-методичної літератури, нормативно-правових документів та інформації з мережі Інтернет свідчить, що стрімкий розвиток спорту вищих досягнень, особливо протягом останнього десятиріччя, потребує якісно нового підходу до системи організації та підготовки спортсменів до Ігор Олімпіад, чемпіонатів світу та Європи, враховуючи сучасні тенденції розвитку цього виду спорту. Мета. Обґрунтування напрямів удосконалення системи організації та управління гандболом в Україні в умовах глобалізації спорту. Методи. Системний аналіз; аналіз наукової літератури, нормативно-правових документів та інформації мережі Інтернет; історичний метод; методи порівняння та аналогії; опитування; методи математичної статистики. Результати. На основі проведених досліджень визначено шляхи подальшого вдосконалення механізму функціонування системи організації управління гандболом в Україні. Проведено експертне опитування фахівців сфери фізичного виховання та спорту про проблемні питання розвитку гандболу в Україні. Аналіз отриманих результатів дозволив узагальнити сучасні підходи до вирішення питань удосконалення системи організації та управління гандболом у державі. Встановлено, що система управління спортом вищих досягнень України потребує реформування. В умовах глобалізації спорту необхідно провести зміни в системі управління сфери фізичного виховання та спорту. Аналізуючи розвиток гандболу у провідних країнах Європейського Союзу (Франція, Німеччина), можна виділити такі особливості: автономія спорту; масовість виду, в основі якої лежить учнівський спорт; взаємодія громадських та державних організації з активною участю держави в регулюванні та фінансуванні програм підготовки спортсменів на різних етапах з урахуванням результатів наукових досліджень, а також підготовка кадрів. Важливою складовою є функціонування центрів підготовки, що створює не лише оптимальні умови для поєднання навчання та занять спортом, а й формує оптимальну атмосферу конкуренції, удосконалення підготовки спортсменів, підвищення кваліфікації та набуття досвіду тренерського складу.
Ключові слова: гандбол, система, організація, управління, спортивна підготовка, Цільова програма, глобалізація.
26
Гончарова, Ю. Ю. "ҐЕНЕЗА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВИХ ПІЛЬГ В УКРАЇНІ: ДЕТЕРМІНАНТИ ВПЛИВУ НА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 81–86. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).694.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано розвиток правової системи України у галузі податкових пільг та її вплив на перехід від соціалістичної планової до ринкової економіки.
Розглянуто процеси вдосконалення податкового законодавства у складних умовах становлення Держави, які потребували не лише виважених та ефективних рішень суб’єктів законодавчої ініціативи, а й максимально точного та ефективного їх виконання державними інституціями, які адмініструють податки. Проаналізовано роботи провідних українських науковців, які ґрунтовно дослідили правове забезпечення надання пільг у той період та передумови до відповідних законодавчих змін. Виокремлено п’ять етапів розвитку правового регулювання податкових пільг в Україні.
Наведено приклади перших законодавчих та нормативно-правових актів, якими встановлювалися пільги для підприємств і галузей. Указано на певні помилки під час розроблення та реалізації вказаних актів, які негативно вплинули на розвиток української економіки та інвестиційної привабливості України, а також створювали передумови для корупційних зловживань.
Досліджено вплив ухвалення Конституції та Податкового кодексу України на подальше формування податкового законодавства та інструментів реалізації державної політики у сфері оподаткування, спрямованої на досягнення стабільних показників у наповненні Державного та місцевих бюджетів з одночасним дотриманням податкової дисципліни та наданням податкових стимулів (пільг, преференцій) для розвитку підприємництва.
Наведено типи податків у ЄС, проаналізовано практику регулювання економік держав-членів ЄС шляхом застосування податкових пільг як державної допомоги, забезпечуючи тим самим конкурентоздатність окремих
галузей та надавачів послуг та досягнення показників сталого розвитку в більш широкому розумінні.
Розглянуто зобов’язання України у сфері оподаткування та конкуренції та вказано джерела права ЄС, які потребують імплементації відповідно до Угоди про асоціацію Україна-ЄС, а також зроблено прогнози стосовно можливого впливу на розвиток податкової системи України та посилення конкурентоспроможності української економіки.
Рекомендовано підходи до законодавчого забезпечення та практичного застосування податкових пільг із метою ефективної реалізації їх цілей щодо сприяння розвитку економіки України.
27
Павленко, Юрій, Микола Єгупов та Володимир Бобр. "Розвиток спортивних багатоборств в олімпійському спорті (на матеріалі сучасного п’ятиборства)". Теорія і методика фізичного виховання і спорту, № 3 (20 квітня 2021): 38–42. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.3.38-42.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Знання про тенденції розвитку спортивних багатоборств важливе для формування стратегії їх розвитку в країні та участі у діяльності міжнародних спортивних організацій. Мета. Визначити особливості розвитку та рансформації спортивних багатоборств в олімпійському спорті (на прикладі сучасного п’ятиборства). Методи. Аналіз та узагальнення спеціальної літератури і документальних джерел, порівняння, аналогії. Результати. Змагання, які вимагали прояву різних фізичних якостей під час виконання різнопланових технічних дій, мали велику популярність на різних етапах розвитку людства. З відродженням Олімпійських ігор одразу виникла ідея включити до їх програми спортивні багатоборства. На сьогодні існує багато видів змагань, де остаточний результат визначається за виступами у кількох видах спорту, дисциплінах. На прикладі сучасного п’ятиборства показано, як небезпека втратити статус олімпійського виду спорту через недостатню його популярність змусила міжнародну федерацію надати змаганням більшої динамічності та видовищності завдяки зменшенню їх тривалості; спрощенню системи визначення переможців, зрозумілої вболівальникам; локалізації місць проведення змагань; зрівнянню можливості спортсменів з різними провідними видами багатоборства стати переможцями; запровадженню змагань серед жінок; проведенню естафет, у тому числі змішаних за участю чоловіків та жінок; покращенню інформаційного забезпечення проведення змагань. Розвиток спортивних багатоборств слід розглядати як вагомий фактор історичної спадкоємності і збереження традицій в олімпійському спорті, концепції фізично розвиненої людини. Спортивні багатоборства та комбіновані види змагань займають суттєве місце у програмі сучасних Олімпійських ігор. Збільшення конкуренції між різними видами спорту за потрапляння до програми Олімпійських ігор спонукають представників спортивних багатоборств робити їх привабливими для комерційних структур, засобів масової інформації та глядачів. Ключові слова: Олімпійські ігри, багатоборства, історія, спадкоємність, трансформація, тенденції.
28
Д’яченко, Ю. Ю., та А. В. Огар. "Особливості управління інноваційними процесами на підприємствах готельно – ресторанного господарства". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 3 (267) (10 квітня 2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-267-3-53-57.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню особливостей управління інноваційними процесами на підприємствах готельно-ресторанного господарства, визначено основні поняття та елементи управління інноваційними технологіями. Розвиток інноваційних процесів у закладах готельно-ресторанного бізнесу є дуже актуальним, тому стає необхідним сформувати основні засади управління інноваційними процесами на таких підприємствах.
У статті визначено основні функції та напрями управління інноваційними процесами у закладах готельно-ресторанного господарства та розглянуто елементи стратегічного і оперативного управління інноваціями з подальшим розглядом їх основних аспектів. Визначено основні підсистеми підприємств готельно-ресторанного господарства, які беруть участь у розробці й реалізації інноваційної діяльності й безпосередньо впливають на неї. Попри складну економічну ситуацію в Україні, в сучасних умовах інноваційні процеси стають основним чинником розвитку закладів готельно-ресторанного бізнесу і дають змогу підвищити рівень конкурентоспроможності та якості обслуговування споживачів. Тільки при активному впровадженні науково-технічних досягнень, а також готовності закладів сфери гостинності до нововведень, можливо вижити в умовах світової конкуренції та постійних економічних перетворень.
29
Блага, Вікторія, Віталій Благой та Ірина Хорошилова. "НАУКОВІ ШКОЛИ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ІННОВАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 26 (26 червня 2021): 25. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.25.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 330.341.1; JEL Classification: O33
Мета: дослідити вплив наукових шкіл, що надають знання фундаментального характеру, на інноваційний розвиток будь-якої галузі господарства та визначити їх місце в інноваційному середовищі з точки зору національних інтересів. Методика дослідження: аналіз значення науки як специфічної галузі людської діяльності та оцінка місця наукових шкіл в інноваційному середовище країни – для обґрунтування актуальності теми, мети за завдань дослідження; методи системного аналізу – для обґрунтування існуючого опосередкованого впливу наукових шкіл на майбутній еволюційній або революційній розвиток техніки і технологій в країні. Результати дослідження: визначено, що саме освітянська наука не повинна бути безпосереднім виробником нового продукту ринку або нового практично використовуваного технологічного процесу. Саме сукупне знання суспільства, що кристалізується в науково-викладацькому середовищі, є основою виробництва конкурентоспроможної продукції і благополуччя суспільства в цілому. Так, абсолютно неможливо передбачити безпосередній економічний ефект від витрат на систему науки і освіти, неможливо навіть припустити кількість інновацій, яка зародиться саме завдяки функціонуванню системи. Наукова новизна: дістали подальшого розвитку функціональні особливості наукових шкіл, за рахунок включення опосередкованого впливу на майбутній еволюційній або революційній розвиток техніки і технологій в країні, що надає сучасні можливості прикладному сектору у виробництві і сприйняття нових технік і технологій. Практична значущість: визначено та обґрунтовано, що розвинена система освіти і науки є саме тим «інноваційним середовищем», без якого неможливе виробництво таких нових знань, які безпосередньо комерціалізуються і тим самим забезпечують не тільки конкурентоспроможність окремих корпорацій, але й є двигуном конкуренції між країнами. При цьому основною складовою частиною цього інноваційного середовища повинні бути наукові школи, здатні виробляти, зберігати і передавати знання в першу чергу фундаментального характеру.
30
Lagutin, V., and U. Yasko. "EFFECT OF COMPETITION ON INNOVATIVE DEVELOPMENT AND COMPETITIVENESS OF ECONOMY." Bulletin of Taras Shevchenko National University of Kyiv Economics, no. 151 (2013): 22–26. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2667.2013/151-10/5.
Повний текст джерела
31
Myndresku, Yuliia. "Особливості стратегічного планування антикорупційної політики в Румунії". Історико-політичні проблеми сучасного світу, № 41 (26 червня 2020): 174–84. http://dx.doi.org/10.31861/mhpi2020.41.174-184.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено комплексне політологічне дослідження особливостей стратегічного планування антикорупційної політики в Румунії. Румунія, як європейська демократична держава, просуває державну політику, інтегровану в питання зміцнення інституційної цілісності, засновану на активному ставленні, спрямованому на зниженні корупції, розвиток бізнес-середовища, заснованого на конкуренції, підвищення довіри громадськості до правосуддя та адміністрації, а також участь громадянського суспільства в процесах прийняття рішень. Встановлено, що антикорупційна політика Румунії найбільш повно відображена в Національній програмі з попередження корупції, відповідних галузевих стратегіях, орієнтованих на найбільш вразливі ланки: політику, управління (адміністрування) та правосуддя. Доведено, що успіх реалізації Національній програмі з попередження корупції залежить від реалізації постійного партнерства з громадянським суспільством та неурядовими організаціями.
32
Круглов, Віталій. "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТРАНСФОРМАЦІЇ РИНКУ ПРАЦІ: ВИКЛИКИ ЦИФРОВОЇ ЕПОХИ". Науковий вісник: Державне управління 1, № 7 (15 березня 2021): 140–61. http://dx.doi.org/10.32689/2618-0065-2021-1(7)-140-161.
Повний текст джерелаАнотація:
Процеси технологічних змін, які позначилися на забезпеченні життєдіяльності держави, виробництва, відобразилися у переважній більшості людської діяльності - є наслідком стрімкого розвитку цифрової економіки. Породжені інноваційними технологіями нові напрями діяльності підприємств, установ та організацій вимагають наявності у персоналу відповідних фахових навичок, пов’язаних зі знаннями цифрової економіки. Мета дослідження полягає у аналізі сучасного стану державної політики трансформації ринку праці та формування підходів щодо впровадження змін з урахуванням викликів цифрової епохи. Як показує процес розвитку ринку праці, цифровізація та технологічний прогрес значно вплинули на економічну діяльність, виявивши вимоги щодо адаптивних навичок фахівців. Це, в свою чергу, в найближчому майбутньому призведе до значного скорочення та ліквідації робочих місць. Цифрова трансформація є складними змінами за рахунок посиленого впливу технологій, спрямованими на відносини у суспільній та економічній сферах. Концепція Industry 4.0 передбачає виникнення та подальший розвиток сучасних інноваційних напрямів діяльності. Нагальною постає потреба отримання та адаптування працездатного населення до мінливих вимог ринку праці. Впровадження нових напрямів потребуватиме значної кількості найманих працівників, в той же час – зникнення неактуальних напрямів призведе до значного рівня безробіття. Визначено, що перед державною політикою, пов’язаною з трансформації ринку праці, постають питання, спрямовані на: врегулювання балансу між виконанням роботи людьми та автоматизованими системами; контроль за безпечним використанням провідних технологій; формування необхідного середовища для підприємницької конкуренції; збільшення фінансування НДДКР; розбудову цифрової інфраструктури; впровадження стимулюючого характеру в оплаті праці в наукоємних та інноваційних сферах діяльності; законодавче упорядкування питань, пов’язаних з виконанням віддаленої роботи; посилення інституційних меж захисту інтелектуальної власності; державну підтримку суб’єктів інноваційної діяльності; залучення значних інвестицій у розвиток наукової та освітньої сфери; перепідготовку фахівців у різних сферах діяльності та працевлаштування.
33
Шмаюн, Ольга Юріївна. "ФЕНОМЕН КУЛЬТУРНО-ДОЗВІЛЛЄВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПРОБЛЕМИ". Питання культурології, № 38 (29 жовтня 2021): 354–62. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.247184.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується феномен дозвілля як унікальне явище, яке сприяє реалізації та розвитку численних видів і форм культурно-дозвіллєвої діяльності. Мета статті — дослідження особливостей розвитку сучасних культурно-дозвіллєвих центрів України в середовищі соціокультурного існування. Методологічною основою дослідження стали основні положення культурології, соціології культури та соціальної психології, які розглядають дозвіллєву культуру як соціокультурний феномен. Наукова новизна полягає у визначенні та уточненні науково-теоретичних підходів до вивчення дозвілля в рамках зарубіжних і вітчизняних дослідницьких робіт. Висновки. Аналіз процесу формування і становлення феномену культурно-дозвіллєвої діяльності спонукає до пошуку нових оптимальних шляхів удосконалення діяльності культурно-дозвіллєвих центрів. Формування нових суспільних відносин актуалізує дослідження проблем соціокультурної сфери, де культура відчуває вплив соціально-політичних і соціально-економічних механізмів, водночас безпосередньо впливаючи на їх розвиток, та стає своєрідним соціальним каталізатором. Зокрема, філософські аспекти дозвілля визначають його самодостатнім функціонуючим організмом. Відбулася також активізація наукових розробок педагогіки дозвілля, обґрунтування понятійного апарату, принципів, функцій, основних видів та організаційних форм, які використовуються у практиці його проведення. Соціально- педагогічний аспект дозвільної діяльності знаходить своє відображення в інфраструктурі, змісті, дозвіллєвих вподобаннях для об’єднання різних рівнів організації соціального середовища. Наголошено, що глобалізація, посилення конкуренції, поглиблення інформаційних процесів призвели до цілеспрямованого характеру розвитку культурно- дозвіллєвих центрів, адже рівень розвитку держави в сучасному світі оцінюється, у тому числі, й за діяльністю культурно-дозвіллєвих закладів.
34
Гарбуза, Т. В., та Н. О. Тесленко. "ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ВИЩОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ ЗМІН УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki, № 2 (15 листопада 2021): 217–23. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-2-34.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті в найзагальнішому вигляді сформульована змістовна сутність інноваційних змін освіти у її соціально-філософському контексті. Проект Концепції розвитку освіти України на період 2015–2025 рр. висвітлює системний характер розвитку освіти, зокрема вищої. Він містить вектори в освітній галузі, за якими затребувані зміни, визначає характер цих змін. Освіта є абсолютно соціальним явищем, і будь-які зміни, потреби, виклики, що стоять перед соціумом, тією або іншою мірою екстраполюються на освітню галузь. Різні освітні процеси потребують змін, якщо виникає значна частина суперечностей. Стаття розкриває соціально-філософське підґрунтя освітніх змін, визначає чинники загального інноваційного процесу в системі освіти в умовах розвитку та окремих викликів українського суспільства. Рушієм педагогічних інновацій, експериментів, реформ постала нова філософська парадигма ціннісних орієнтирів щодо освіти, яка стала не цінністю суспільства, а цінністю особистості. Другим важливим чинником інновацій стало «старіння» знань, що загалом змінило підхід до формування знань, умінь та навичок у системі вищої освіти. Автори статті розглядають низку соціальних перетворень, які більш конкретно формують нові підходи у вищій освіті. Загальні процеси інноваційних змін пов’язані з дихотомією «теоретичне навчання-практичні навички», що вилилася в ідею «професіоналізації» вищої освіти. Причому такий фокус змінив і характер гуманітарної підготовки, що має не стільки слугувати формуванню традиційної системи гуманітарних знань, скільки адаптувати її відповідно до професійних потреб. Не залишилися поза увагою авторів і глобалізаційні процеси, які в епоху карантинних обмежень змінили характер міждержавної освітньої інтеграції, чим загострили питання освітньої конкуренції в новому дистанційному форматі. До соціальних чинників, які визначили автори статті, також належить розуміння інклюзії як відхилення від різних норм, а також етичні питання, що постають перед фахівцями різних галузей. Інноваційний розвиток вищої освіти України можливий лише з урахуванням потреб користувача освітніх послуг, а вивчення соціально-філософського підґрунтя дасть змогу спрогнозувати попит на види і форми освітньої діяльності, а також своєчасно реагувати на майбутні виклики.
35
Саловський, О. Б. "Державна політика реформування інституційної системи України". Scientific Bulletin of UNFU 30, № 2 (4 червня 2020): 66–71. http://dx.doi.org/10.36930/40300212.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано еволюцію державного впливу на розвиток інституцій у вітчизняній господарській системі. Наголошено на проблемах систематичної незавершеності та пролонгації реформ у часі, а також недостатньо помітної результативності державної політики, причини яких криються у царині інституцій. Дослідження побудовано на підставі сформульованого автором підходу до аналізу української господарської системи з акцентами на інституціях власності, влади, конкуренції, інновацій та цінностей. Охарактеризовано риси державного регулювання відносин власності в Україні, зазначено інституційні вади процесу приватизації. Виокремлено позитивні аспекти реформування державних підприємств та загрози, пов'язані з концентрацією власності в руках фінансово-промислових груп. Окреслено динаміку політичного клімату та наголошено на несистематичності реформ у сфері влади, державної служби та боротьби з корупцією, а також їх протидії з боку окремих елементів політикуму; з'ясовано головні досягнення та ризики децентралізації влади. Визначено особливості державної конкурентної політики, підкреслено формалізовану спрямованість демонополізаційних зусиль; описано проблеми поєднання влади і власності на окремих ринках та пов'язану з цим хвилю нового монополізму і оновлених заходів захисту конкуренції. Проаналізовано специфіку державного інституційного впливу на інноваційне середовище, аргументовано недостатність державної підтримки та декларативність пільг для інноваторів; відзначено схильність до загальної незацікавленості органів влади в успішному стимулюванні інноваційної активності підприємств. Розкрито характер державного впливу на формування цінностей громадян, зокрема через регулювання сфер освіти та культури. Обґрунтовано причини хронічної незавершеності реформ в Україні, окреслено можливі сценарії подальшого руху вітчизняної господарської системи у зв'язку із формуванням державної політики у сфері інституцій.
36
Тяжкороб, І., Б. Пшик, Р. Циганчук, О. Халабова та Д. Сокирка. "КОНСАЛТИНГ У ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ". Financial and credit activity problems of theory and practice 6, № 41 (10 січня 2022): 147–60. http://dx.doi.org/10.18371/fcaptp.v6i41.251426.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Визначено, що інформатизація економічного простору зумовлює зростання ролі консалтингу у фінансово-інвестиційному забезпеченні розвитку економік українських регіонів. Установлено на основі результатів регіонального виміру рівня локалізації консалтингової діяльності в Україні наявність диспропорцій у розвитку управлінського консалтингу у 2014—2019 рр. Констатовано, що споживання консалтингових послуг у регіонах має дискретний, фрагментарний характер. Виокремлено групи регіонів залежно від рівня попиту на послуги управлінського консалтингу. Виявлено, що особливості концентрації консалтингу обумовлені економічним становищем регіонів, їхньою спеціалізацією, територіальним зосередженням бізнесу у великих містах, наявністю гострої конкуренції серед консалтингових фірм. З’ясовано, що перешкодою до зростання ринку консалтингових послуг у регіонах є слабке розуміння керівниками територіальних органів влади і бізнес-структур ефективності професійного консалтингу при вирішенні конкретних соціально-економічних завдань. Запропоновано для поширення консалтингу в регіонах України створення регіональних центрів розвитку консалтингового співтовариства на основі організації мережі філій у напрямку від центру регіонального консалтингового ринку (обласних центрів) до прилеглих територіальних утворень. Зазначено, що поліпшенню консалтингового клімату в регіонах сприятиме формування дієвої системи правового регулювання консалтингової діяльності, розроблення механізмів ефективної взаємодії консалтингових структур, активізація діяльності професійних об’єднань консультантів, формування єдиної системи довідкової інформації про надавачів консалтингових послуг, оприлюднення результатів діяльності консалтингових фірм у засобах масової інформації, а також удосконалення консалтингової діяльності банківських установ. Ключові слова: консалтинг, фінансово-інвестиційне забезпечення, консалтингова діяльність банків, розвиток, регіональна економіка. Формул: 1; рис.: 2; табл.: 2; бібл.: 21.
37
Kovalevskii, S. B., та A. V. Krol. "Особливості росту 30-50-річних культур сосни звичайної Житомирського Полісся на землях із кам'янистими породами". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 5 (31 травня 2018): 15–18. http://dx.doi.org/10.15421/40280502.
Повний текст джерелаАнотація:
Виявлено закономірності росту та розвитку деревних рослин у насадженнях жердинного віку та середньовікових культурах сосни звичайної Житомирського Полісся. Дослідження проведено на ділянках із різною глибиною залягання кам'янистих порід у ґрунті. Встановлено, що на продуктивність насаджень у цьому віковому періоді впливають не тільки ґрунтові умови, а проведення доглядових рубань різної інтенсивності, що позначається на задернінні ґрунту, конкуренції за вологу та елементи мінерального живлення між деревними і трав'яними видами. Оцінено вплив наявності в ґрунті кам'янистих порід, зокрема їх залягання на різній глибині та кількості, на формування, розвиток та розростання кореневих систем, що надалі визначає ріст і стійкість насаджень загалом. Встановлено, що інтенсивність росту за висотою до 30–31 років дерев сосни звичайної в культурах на землях без кам'янистих порід дещо вища (в цей період різниця становить понад один метр), ніж у культурах із наявністю останніх у ґрунті. Після цього віку інтенсивність росту дерев сосни на обох ділянках однакова, але висота дерев сосни дещо більша в культурах без каміння в ґрунті. Середній діаметр дерев сосни вищий у культурах без каміння в ґрунті впродовж спостережень. Проте, незважаючи на досить високий запас стовбурової деревини в культурах, які створені на землях із наявністю каміння, товарна структура дерев сосни в них низька.
38
Каламан, Ольга Борисівна, та Поліна Миколаївна Безніс. "Формування стратегії забезпечення комплексної оцінки економічної безпеки виробничих підприємств". Economic and food security of Ukraine, № 3-4 (6 березня 2019): 26–34. http://dx.doi.org/10.15673/efs.v6i3-4.1283.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття відображає результати дослідження в сфері стратегічного забезпечення економічної безпеки для сучасного виробничого підприємства. У статті підкреслено, що як інтенсивний розвиток суспільства, так і результативне функціонування сучасних підприємств грунтується на економічній безпеці. Тому виділені фактори, що впливають на економічну безпеку підприємств України.Також показані ризики і загрози на рівні національної безпеки, що впливають на довгостроковий розвиток країни. Відзначено, що недостатнім є рівень державного регулювання всіх напрямків національної економіки. Уточнено, що сучасне підприємство діє в умовах дуже жорсткої конкуренції, що змушує його упереджувати можливі внутрішні та зовнішні загрози. Показано, що прогнозування описаних кризових явищ і визначення актуальних шляхів виходу із загрозливої обстановки, а також способів щодо підвищення реального рівня сучасної економічної безпеки виробничих підприємств стає найважливішим завданням в сучасних умовах господарювання.У статті наголошується, що комплексна система стратегічного забезпечення стабільної економічної безпеки являє собою певну сукупність методів, засобів і заходів, спрямованих на здійснення якісного захисту інтересів кожного господарюючого суб'єкта від можливих загроз зовнішнього і внутрішнього характеру, які могли б призвести до економічних втрат. Принцип комплексності передбачає, що при побудові системи безпеки слід враховувати всі потенційні можливі загрози, при цьому всі застосовувані засоби захисту повинні бути взаємопов'язані. Метою системи економічної безпеки має стати стратегічне забезпечення сталого функціонування і системного розвитку виробничого підприємства на основі обгрунтованого і перевіреного комплексу всіх заходів. Об'єктом системи стратегічного забезпечення економічної безпеки сучасного виробничого підприємства в поточному і перспективному періодах виступає його стабільне економічне становище.Акцентовано увагу, що при побудові стратегії забезпечення економічної безпеки необхідно постійно враховувати всі можливі фактори, так як на кожному окремому підприємстві, дана система індивідуальна. З метою протидії загрозам економічної безпеки сучасного виробничого підприємства та забезпечення стабільного його функціонування, необхідно не тільки створити систему комплексного захисту, а й забезпечити її стратегічне раціональне функціонування.
39
Красовський, Сергій Олександрович. "ГАСТРОНОМІЧНИЙ ТУРИЗМ ЯК АКТУАЛЬНИЙ ТРЕНД СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ". Питання культурології, № 37 (28 травня 2021): 169–80. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.37.2021.236018.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — проаналізувати формування та розвиток гастрономічного туризму в контексті соціокультурного вектора розуміння сутності туристичної діяльності. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системно-структурного підходу, орієнтованого на вивчення туризму як цілісного соціокультурного явища. Наукова новизна полягає в тому, що вперше сутність гастрономічного туризму розглянуто в соціокультурному аспекті, що дає підстави визначити його як значущий реагент впливу на соціальні процеси. Висновки. Гастрономічний туризм доволі молодий напрям, який активно розвивається, але вже сьогодні туристи віддають перевагу пізнанню традицій і звичаїв іншої країни шляхом дегустації національних страв і напоїв. Відтак, враховуючи, що гастрономічна традиція — це процес, що постійно розвивається, завдання для професіоналів полягає в залученні інновацій, оновленні й адаптації своїх пропозицій до потреб нової споживчої культури. Тенденції розвитку гастрономічного туризму у світі дають підстави вважати його стійким трендом, який уможливлює взаємодію мандрівників із місцевими громадами. В умовах зростання конкуренції за увагу користувача і появи нових технологій бізнес-суб’єктам необхідно оперативно формувати оновлені стратегії просування. Визначено, що Україна має потенціал для підвищення міжнародної конкурентоспроможності туристичної галузі, зокрема завдяки посиленню мультикультуралізму туристичних потоків, зростанню попиту на нові туристичні дестинації, різноманітності культурного і природного ландшафту. Звернено увагу на потребу з’ясування чітких векторів розвитку гастрономічного туризму в країні, розробки відповідної державної підтримки туристичних дестинацій, туристичних фірм та інших стейкхолдерів, а також дослідження соціокультурних якостей туризму в контексті соціальних міграцій і діалектичної взаємодії загальносвітових процесів глобалізації та регіоналізації.
40
МЕЛЬНИЧЕНКО, ВІКТОР. "Правове регулювання всеукраїнського референдуму за народною ініціативою і розвиток народовладдя". Право України, № 2019/10 (2019): 113. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-10-113.
Повний текст джерелаАнотація:
Суспільною реальністю в Україні є поєднання відчуження від влади значної частини громадян із реалізацією політичної активності поза легальними формами та засобами. Значною мірою це зумовлено недосконалістю правового регулювання політичної участі населення. Положення Конституції України стосовно референдуму за народною ініціативою зберігають декларативний характер, відсутній дієвий механізм їх практичної реалізації. Серед широкої громадськості і в наукових колах такий референдум розглядається швидше як засіб досягнення власних цілей тими чи іншими владними суб’єктами, аніж інструмент реального народовладдя. Незважаючи на закріплення цієї форми з 1991 р., вона використовувалася тільки один раз, оцінки цього використання неоднозначні. Протиріччя між суспільною потребою в осмисленні стану і перспектив вдосконалення правового регулювання референдуму за народною ініціативою та недостатністю уваги наукової громадськості до цього питання зумовило звернення до теми дослідження. Метою статті є формулювання практичних рекомендацій щодо вдосконалення змісту правового регулювання референдуму за народною ініціативою на основі осмислення наявної практики такого регулювання, національного та зарубіжного досвіду й потреби подальшого розвитку народовладдя в Україні. Розглянуто положення Конституції України, які визначають предмет референдумів за народною ініціативою. Доведено відсутність необхідної визначеності законодавства і можливість його неоднозначного тлумачення. Обґрунтовано використання цієї форми безпосереднього народовладдя виключно для здійснення установчої та законодавчої влади. Показано можливість конкуренції між народом й обраним ним парламентом при здійсненні законодавчої влади та висловлено міркування щодо можливих засобів досягнення узгодженості. Проаналізовано проблему проголошення референдуму за народною ініціативою. Запропоновано термін проголошення визначити безпосередньо в Основному Законі. Наголошується на важливості встановлення більш жорстких вимог до визначення дійсності та результату конституційних референдумів. Висловлені пропозиції щодо врегулювання про цедури референдуму в частині встановлення вимог до законопроєктів, які виносяться на голосування. Стан правового регулювання референдуму за народною ініціативою дає підстави стверджувати, ймовірніше, про відсутність такого регулювання. Пропонується визначитися з доцільністю збереження цього виду референдуму. У випадку позитивної відповіді запропоновано внести низку змін до Конституції України з метою досягнення необхідної визначеності її положень. Нагальним вважається прийняття закону про всеукраїнський референдум та відображення у ньому висловлених пропозицій.
41
Klimova, А. V. "ФУНКЦІЇ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ". Bulletin National University of Water and Environmental Engineering 1, № 85 (24 липня 2019): 77. http://dx.doi.org/10.31713/ve120199.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.
42
Птащенко, О. В., А. О. Пастушенко, І. Н. Імнадзе та А. А. Солдатова. "Тенденції розвитку глобальних ринків в умовах цифровізації". ВІСНИК СХІДНОУКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ імені Володимира Даля, № 6 (270) (10 листопада 2021): 125–28. http://dx.doi.org/10.33216/1998-7927-2021-270-6-125-128.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто основні існування глобальних ринків сьогодення.
У XXI столітті, на наш погляд, слід говорити про виникнення якісно нового виду конкуренції - гіперконкуренції, або інноваційної гіперконкуренції, тобто керованому гіперконкурентном розвитку глобальних ринків в умовах використання випереджальних домінантних інновацій, що обумовлюють інтеграцію в глобальні структури і включають нові, передові методи конкурентної боротьби.
Сьогодні виникає цілий клас нових явищ і процесів, які вимагають нового наукового осмислення і систематизації, концептуального теоретико-методологічного дослідження і обґрунтування їх сутності, а також розробки нового категоріального апарату і введення в науковий обіг системи нових взаємопов'язаних понять.
У сучасному процесі інтеграції національних (і їх регіональних) економік в єдине світове господарство є ряд відмінностей, особливостей, в порівнянні з тим, що відбувалося в недавньому минулому: перш за все, велика частина світу не брала участі в глобальній економіці початку нашого століття. Сьогодні більше, ніж будь-коли раніше, кількість країн, відкрили свої кордони для торгівлі, фінансових операцій, інвестиційної діяльності та розповсюдження інформаційних потоків. Не тільки розвинені, але і країни, що мають трансформаційну економіку та розвиваються сьогодні перейшли на шляї реформування своїх економічних систем; якщо на початку століття глобалізація була викликана скороченням транспортних витрат, то в даний час вона обумовлена зниженням вартості коштів на реалізацію комунікаційного процесу.
Революційні зміни відбулися в області глобальних засобів комунікацій і становлення «інформаційного суспільства». Також зазначено, що віртуальне середовище сьогодення – Інтернет, має найстрімкіший розвиток серед будь яких технологій за всю історію людства.
У цифровій економіці спостерігаються неймовірні інновації та розвиток людського капіталу, пошук шляхів підвищення якості та продуктивності праці, перехід від простої цифрової техніки до складних інновацій, що базуються на комбінаціях технологій штучного інтелекту, промислового інтернету, роботизації та автоматизації процесів (від проектування, моделювання виробництва до оформлення покупки товару і моменту доставки споживачеві в сферах виробництва, громадського харчування, роздрібної торгівлі, фінансів, освіті, охороні здоров'я та ін.).
43
Посоленик, Л. Я. "САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА ЯК ОСНОВА ВИХОВАННЯ МАЙБУТНЬОГО ЛІКАРЯ-СТОМАТОЛОГА". Медична освіта, № 4 (2 лютого 2022): 68–73. http://dx.doi.org/10.11603/m.2414-5998.2021.4.12693.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах зростаючої конкуренції на ринку освітніх послуг провідним фактором, який впливає на розвиток вищої медичної освіти в Україні, є вдосконалення якості підготовки лікарів. Основним його завданням є підготовка фахівців, спроможних успішно конкурувати на вітчизняному та європейському ринку послуг. Інтеграція до європейського науково-освітнього простору спонукає до впровадження новітніх норм і стандартів в освітній процес України та орієнтує заклади вищої освіти на високо мотивовану особу, що прагне саморозвитку, здатну самостійно поповнювати й оновлювати знання, вести самостійний пошук додаткового матеріалу, творчо ставитися до виконання навчальних завдань. Збільшення частки самостійної роботи студентів стало основним елементом розвитку та вдосконалення якості сучасної вищої медичної освіти і свідчить про відхід від пасивної ідеології навчання («нехай мене навчать»). Для реалізації більш досконалих стандартів освітньої діяльності саме така реорганізація дозволяє підготувати майбутнього лікаря, який здатний до професійного зростання, має відчуття соціальної та корпоративної відповідальності, вміє приймати рішення у складних життєвих та виробничих випадках і є конкурентоспроможним на вітчизняному та європейському ринку послуг. Для забезпечення якісного виконання студентами поставлених завдань: позааудиторної, аудиторної, творчої самостійної роботи та максимального покращення їх вмотивованості на кафедрі дитячої стоматології Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського МОЗ України було імплементовано й активно практикується один з інтерактивних методів навчання – кейс-метод. Даний метод аналізу реального клінічного випадку розкриває та формує у майбутнього лікаря аналітичні здібності, накопичення практичного досвіду, самостійність у прийнятті рішення, комунікативність, навички роботи з достатньо великим об’ємом інформації. Формування клінічного мислення у студентів-стоматологів проходить у процесі безпосередньої самостійної спроби розв’язування конкретної клінічної ситуації. Таким чином, розгляд й обговорення ситуаційних задач стимулює індивідуальну активність студентів, формує розвиток працьовитості та креативності, готовність взяти на себе відповідальність за результати власного навчання, дає можливість студентам скооперувати теоретичну підготовку та трансформувати її у практичні вміння, необхідні для майбутньої професійної діяльності.
44
Hrechanyk, N. Yu. "МІЖНАРОДНИЙ МАРКЕТИНГ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ СУЧАСНИХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ". Actual problems of regional economy development 2, № 14 (27 липня 2018): 128–35. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.14.128-135.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасне світовий економічний простір являє глобальну систему економічних взаємозв'язків і взаємозалежностей, який охоплює всі локальні та національні економічні системи, що пов'язані один з одним міжнародним поділом праці і різними формами інтеграції на рівні ресурсів, продуктивних сил та політично – правових відносин.Глобалізація зумовлює участь як окремих компанії так і суспільства вцілому до глобальної конкуренції: ринки, організації, мови, культури більше не мають чітких територіальних кордонів, межам, бар'єрів. Глобалізація робить доступним всі світові ресурси: природні, технологічні, інформаційні, інтелектуальні. Це значно прискорює розвиток і збільшує можливості для компаній будь-якого ринку та рівня організації .Міжнародний маркетинг – це комплекс заходів фірми по здійсненню зовнішньоекономічної діяльності за межами своєї країни з метою досягнення нових комерційних цілей.Міжнародний маркетинг виступає як відповідна реакція бізнесового світу на такі процеси як: розширення партнерських взаємин на світовому ринку, зростання виробничих можливостей, швидке оновлення товарного асортименту, часті зміни характеру і структури ринкового попиту, його кон'юнктурні коливання, спільні та відмінні риси окремих культур інформаційне забезпечення тощо.
45
Мостовенко Н.А., к.е.н, доцент, Коробчук Т.І., к.е.н., доцент та Чиж Н.М., к.е.н, доцент. "ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО РИНКУ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ". Економічний форум 1, № 2 (17 травня 2020): 127–33. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-2-17.
Повний текст джерелаАнотація:
Для розширення господарської діяльності та забезпечення безперервності господарського обороту економічні суб’єкти в якості запозичених ресурсів найчастіше вдаються до кредитування. Відтак кредитні послуги банків та небанківських фінансових установ займають вагому частку на вітчизняному ринку фінансових послуг. Основними суб’єктами ринку кредитних послуг є банки, небанківські фінансові установи та інші юридичні особи, що не мають статусу фінансових установ, але мають відповідні ліцензії. Ринок кредитних послуг постійно перебуває під дією інституційних, економічних та соціально-політичних чинників, які можуть призвести до дестабілізації, спроб запровадження методів недобросовісної конкуренції, втрати довіри, і, як наслідок, призвести до порушення процесів відтворення.
У проведеному дослідженні виявлено, що банківська система є безперечним лідером на ринку кредитних послуг. Проте, нині значну конкуренцію в сегменті кредитування фізичних осіб банківським установам складають різноманітні фінансові установи. Структура кредитного портфеля банків у розрізі клієнтів свідчить про те, що банківські установи достатньо активні в сегменті кредитування фізичних осіб, а тому розглядають фінансові компанії як конкурентів. На ринку зростає попит на короткострокові позики з терміном до одного місця. Також небанківські установи значно випереджають банківський сектор за показником приросту обсягів надання кредитних послуг. Зростає значення ринку лізингових та факторингових кредитних послуг. Ситуацію на ринку кредитних послуг ломбардів можна вважати відносно сталою, обсяг наданих кредитів цими установами зростав повільніше, ніж інші види кредитування.
Отже, дія різноманітних ринкових чинників та незавершеність процесів регуляції небанківських фінансово-кредитних установ призводить загострення конкуренції між суб’єктами ринку, до змін в організаційних формах кредитних відносин та у процесах формування попиту та пропозиції кредитних ресурсів.
46
Дацій, Надія. "ГЛОБАЛЬНІ ПРОЦЕСИ ЯК СТИМУЛ РОЗВИТКУ КРАЇНИ ТА ПРИКОРДОННИХ РЕГІОНІВ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 94–106. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-94-106.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано, що формування і реалізація політики відкри- тості української економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національно- го ринку від несприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку віт- чизняних товаровиробників, здійснення заходів поміркованого протекціо- нізму.
Визначено, що гобалізація актуалізує для регіонів та локальних спільнот необхідність визначення та розвитку стійких конкурентних переваг як кри- терію їх життєздатності в умовах глобальної конкуренції. Перетворюючи традиційні локальні ресурси на глобальні, глобалізація обумовлює поста- новку проблеми конкурентоспроможності регіону як його здатності відповідати на виклики глобального середовища шляхом створення та захисту унікальних локальних конкурентних переваг.
Обґрунтовано, що формування та реалізація політики відкритості укра- їнської економіки передбачає пошук шляхів взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, захист інтересів національного ринку від не- сприятливого впливу світової кон’юнктури, підтримку вітчизняних товаро- виробників, здійснення заходів поміркованого протекціонізму.
Доведено, що утворення зв’язків прикордонних регіонів у глобальному просторі пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забезпечують інфраструктуру для перемі- щення товарів, капіталів та робочої сили. Як наслідок, покращується еко- номічне становище в тих регіонах, які були периферійними територіями і відставали у розвитку.
Визначено, що важливим компонентом міжнародної економічної діяль- ності регіону є розвиток багатосторонніх форм економічного співробіт- ництва прикордонних регіонів сусідніх країн. Така робота починається зі встановлення пріоритетних напрямів співробітництва на базі визначення інтересів господарюючих суб’єктів. Значущість розвитку таких зв’язків пояснюється важливими інфраструктурними функціями прикордонних регіонів в міжнародній економічній діяльності держави: контролюючи- ми, бар’єрними, контактними та розподільчими. Утворення міжнародних зв’язків прикордонних регіонів пояснюється розширенням повноважень місцевих органів влади у міжнародних, зокрема, зовнішньоекономічних, зв’язках. При цьому, в рамках глобалізації прикордонні регіони забез- печують інфраструктуру для переміщення товарів, капіталів та робочої сили.
47
Гбур, Зоряна, та Ірина Крилова. "ВПЛИВ РОЗВИТКУ ВОДОПОСТАЧАННЯ НА ЯКІСТЬ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ". Public management 19, № 4 (29 травня 2019): 57–79. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-4(19)-57-79.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто вплив стану розвитку сфери водопостачання на рівень економічної безпеки України. Окреслено ряд проблем, які носять системний характер для сфери водопостачання та водовідведення, серед яких: високий рівень зносу комунальної інфраструктури, об’єктів водопо- стачання та водовідведення від 50 до 90 %; соціальна значущість сфери, об- меження зростання розміру тарифів; значні витрати на модернізацію, низька очікувана прибутковість проектів, низька інвестиційна привабливість для бізнесу; збільшення тарифу на електроенергію; тарифи, які затверджуються для підприємства, “упираються” в граничний індекс, що спричинює плано- во-збиткову діяльність на майбутній період; підвищена потужність вико- ристовуваного обладнання; значне зношення споруд та трубопровідної сис- теми; на розвиток галузі значно впливає заборгованість населення та бізнесу за житлово-комунальні послуги. Схарактеризовано внутрішні та зовнішні чинники, що впливають безпосередньо на економічну безпеку України з по- зицій стану розвитку сфери водопостачання.
Спираючись на власні ресурси та сили, на ефект об’єднаної праці народу, Україна має реалізувати свій шанс стати великою конкурентоспроможною політичною нацією з європейським рівнем економіки і безпеки загалом. Згруповано найважливіші національні економічні інтереси (які виокрем- люють дослідники сьогодення), від реалізації яких залежить майбутнє України, добробут і процвітання нації, зокрема: створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої, потужної національної економіки; створення надійної системи економічної безпеки України, за- безпечення можливості самостійного, прогресивного національно-еконо- мічного розвитку; здійснення структурної перебудови економіки; забез- печення ефективного розвитку національної промисловості; здійснення державою протекціоністських заходів, спрямованих на підтримку національного товаровиробника; істотне зменшення енергомісткості і матері- аломісткості ВВП; здійснення кардинальної модернізації виробництва та розвиток його наукомістких галузей; створення замкнутих циклів ви- робництва стратегічно важливої продукції, зокрема військової техніки та озброєння; створення рівних соціальних та економічних можливостей для всіх громадян України; здобуття Україною належного місця у світовому поділі праці та міжнародній торгівлі, інтеграція у світове господарство; побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправ- ності та взаємовигідності; забезпечення конкурентоспроможності вітчиз- няної продукції; удосконалення товарної структури експорту й імпорту; забезпечення географічної збалансованості експорту й імпорту; нарощу- вання експортного потенціалу, забезпечення позитивного сальдо зовніш- ньо торговельної діяльності; підтримка вітчизняних експортерів, сприяння виробникам імпорто-замінної продукції, особливо критичного імпорту; захист національного ринку від несприятливої дії світової кон’юнктури та іноземної конкуренції; ефективне використання Україною свого вигідного географічного положення для здійснення міжнародного транзиту.
Визначено, що державні структури в Україні не досягли економічної рівноваги. Так, зокрема, постійно підтримуються на державному рівні по- ставки газу, замість того, щоб замінити його використанням електроенергії та іншими видами енергоносіїв. Це — принциповий структурний момент рівноваги, яку Україна прагне досягти.
48
Vlasenko, I. V. "Регіональні особливості формування маркетингових заходів розвитку сільського зеленого туризму". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 81 (1 жовтня 2017): 3–9. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet8101.
Повний текст джерелаАнотація:
У статі розглянуто регіональні особливості формування комплексу маркетингу сільського зеленого туризму в умовах економічної нестабільності. Метою дослідження є розвиток теоретичних і методичних підходів до формування комплексу маркетингу туристичних підприємств сільського зеленого туризму у Вінницькому регіоні. Обґрунтовані теоретико – методологічні положення, науково-практичні рекомендації щодо просування послуг сільського зеленого туризму. Проаналізовано стан розвитку маркетингу сільського зеленого туризму в умовах розвитку ринкової економіки. Вказано на те, що сільський зелений туризм слід розглядати як невід’ємну складову програми комплексного соціально-економічного розвитку села та його відродження, а також, що за рахунок розвитку сільського зеленого туризму можна забезпечити сталий економічний, демографічний розвиток на селі. Показано просування туристичного продукту з використанням маркетингових заходів, які отримали назву «Сім Р». Вказані основні перешкоди власників агрооселі самотужки здійснювати маркетингові заходи із просування свого продукту на ринок. Показано, що маркетингова цінова політика продукту агрооселі на ринку ґрунтуються на основі трьох факторів: витрати, попит, конкуренція. В сучасних ринкових умовах лідером є цінова стратегія, яка базується на попиті: близько 54,2% менеджерів з маркетингу вважають її пріоритетною. Лише близько 15% туристичних підприємств області основним критерієм маркетингової цінової стратегії визначають конкуренцію. Ціни надавачі послуг сільського зеленого туризму публічно не розголошують, а посилаються на договірну ціну. Для подальшого розвитку сільського зеленого туризму в області розглянуто стратегією збалансованого регіонального розвитку Вінницької області на період до 2020 року. З’ясовано перелік проблемних питань, які перешкоджають розвитку сільського туризму, розв’язання яких вимагає спеціального нормативно-правового регулювання. Запропоновано сформулювати чітку маркетингову Стратегію управління розвитком туристичної галузі України на національному рівні, яка має узгоджуватися зі стратегіями та програмами розвитку туризму на регіональному рівні, що дасть можливість створити нові робочі місця, довести якість надання послуг і поступово поліпшити якість інфраструктурних складових (автомобільні дороги, агрооселі, музеї тощо), що забезпечуть комфортність споживання туристичних послуг іноземними та внутрішніми туристами.
49
ЩЕРБИНА, ВАЛЕНТИН. "Конкуренція предметної та суб’єктної юрисдикцій у процесуальному законодавстві України". Право України, № 2020/05 (2020): 258. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-258.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються деякі проблеми предметної та суб’єктної юрисдикцій у процесуальному законодавстві України, породжені внесенням змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судо чинства України та Цивільного процесуального кодексу України, а також оновленням законодавства про приватизацію державного і комунального майна та про пуб ліч ні закупівлі. Зокрема, увага звертається на те, що, здійснивши уніфікацію норм низки процесуальних інститутів, законодавець, з одного боку, не врахував специфіки окремих видів судочинства, зумовлених особливостями справ, віднесених до певної юрисдикції, а з другого – по-різному врегулював тотожні процесуальні відносини. Метою статті є дослідження проблемних аспектів юрисдикції господарських судів і розмежування господарської, адміністративної та цивільної юрисдикцій. Аналізуються норми зазначених процесуальних кодексів та законодавства про приватизацію майна і про публічні закупівлі. На підставі результатів проведеного дослі дження висловлюється думка про те, що всі справи у спорах щодо приватизації державного і комунального майна мають розглядатися господарськими судами, для чого пропонується внести зміни до Закону України “Про приватизацію державного і комунального майна”, які виключили б розгляд зазначених справ адміністративними судами. З урахуванням спрямованості Закону України “Про публічні закупівлі”, зокрема, на створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель і розвиток добро совісної конкуренції, зроблено висновок про те, що справи щодо оскарження у судовому порядку рішення органу, а також справи щодо оскарження висновку органу державного фінансового контролю підлягають розгляду господарськими судами. За результатами проведеного дослідження робиться висновок як щодо потреби в подальших наукових дослідженнях окреслених у статті проблем, так і щодо необхідності подальшого удосконалення норм інститутів адміністративної, господарської та цивільної юрисдикцій.
50
Бусарєва, Т. Г. "РОЛЬ ТА МІСЦЕ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ КОМПОНЕНТИ У ФОРМУВАННІ БІЗНЕС-МОДЕЛЕЙ ТНК". Підприємництво та інновації, № 18 (30 червня 2021): 7–11. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/18.1.
Повний текст джерелаАнотація:
Із розвитком продуктивних сил у конкуренції починають превалювати компетенції, визначені нематеріальними чинниками. Ще на початку 2000-х років лідируючі позиції на ринку займали транснаціональні корпорації, які орієнтувалися на конкурентні переваги, що сприяли розвитку сучасного технічного оснащення, кваліфікованому персоналу та гарантованому доступу до необхідних матеріальних ресурсів. Однак із розвитком нових технологічних укладів у результаті глобальних політичних та економічних процесів головною умовою успіху конкурентоспроможності ТНК стає наявність у компанії активів іншого роду, а саме нематеріальних активів, орієнтованих на превалювання інтелектуального капіталу, адже складність ведення бізнесу в сучасному світі зумовлена багатьма чинниками, зокрема постійно зростаючою конкуренцією (яка стала глобальною), використанням нових технологій, скороченням життєвого циклу продуктів, владою інформації, владою покупців, гнучкістю функціонування організації та бізнесу як ключового фактору розвитку, демографічними тенденціями. Можливість конвертації інтелектуальних ресурсів у товари і послуги, що володіють суспільною корисністю та додатковою вартістю, стає критичною компетенцією в сучасному бізнесі.