Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Риси українського характеру.
Статті в журналах з теми "Риси українського характеру"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Риси українського характеру".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Купчишина, Валентина, та Наталія Макогончук. "ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПОНЯТТЯ “НАЦІОНАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР” ТА ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ІНШИМИ НАУКАМИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (9 лютого 2020): 176–92. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.145.
Повний текст джерелаАнотація:
Своєю історією зміст поняття “національний характер” сягає давніх часів від давньогрецького філософа і сучасника Аристотеля – Теофраста, до сучасних дослідників (І. Абрамова, А. Донченко, Л. Орбан-Лембрик, М. Пірен, Т. Потапчук, В. Руденко та ін.).На різних етапах розвитку людства, науковці відмічали появу все нових і нових рис у національному характері того чи іншого народу, що спричинено різноманітністю наукових підходів щодо вивчення зазначеного терміну.Визначення змісту поняття “національний характер” є досить різноплановими і здійснюються в рамках різних наук (етнопсихології, психології, культури тощо). Аналіз останніх публікацій свідчить про те, що багато авторів звертаються до цього поняття, а іноді і розкривають його через призму таких понять, як “національна ментальність”, “народний дух”, “душа народу”.Так, на думку етнопсихологів, “національний характер” є досить складним феноменом етнопсихології як науки в гносеологічному плані; це уявлення народу про самого себе, важливий елемент його народної свідомості, його суспільного етнічного “Я”.Для розкриття способу життя того чи іншого народу у літературі набуло широко вжитку поняття “національний характер”. У зміст цього поняття одні автори включали темперамент людей, їхні здібності, інші – різноманітні риси юдей, їхні ціннісні орієнтації, ставлення до праці, влади, оточення тощо.Також науковцями відмічено той факт, що важливою сферою вияву національного характеру є діяльність. Одним з таких продуктів діяльності виступає мова, адже передача рис національного характеру здійснюється за активної її участі. Мовний фактор відіграє значну роль у формуванні національної самосвідомості, національного характеру, який є етноформуючою ознакою українського народу. Наступним продуктом діяльності є фольклор, адже завдяки йому також можна проаналізувати стереотипи національного характеру.Національні риси психіки народу виявляються і в особливостях побудови його характеру, темпераменту, традиціях, звичаях і смаках його представників. Науковцями виокремлено низку позитивних і негативних рис національного характеру народу.На різних історичних етапах на національний характер мала вплив політична система суспільства. У кризових ситуаціях, у періоди загострення національних проблем і протиріч ті чи інші риси національного характеру, як відмічено дослідниками, можуть виходити на передній план, детермінуючи політичну поведінку людей. Специфічність особливостей українського національного характеру проявляється у сукупності типових рис через їх структуру та форми вираження.
2
Щербак, Світлана Валентинівна. "Привітання, побажання, тости як форма вираження національного характеру". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (25 вересня 2015): 278–84. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1274.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню структурних особливостей жанрових різновидів паремій (привітань, побажань, тостів) з точки зору проявів в них національного менталітету та відображення в них фрагментів національного колориту. Виявлено засоби та прийоми вираження рис національного характеру українського народу та основні принципи, на яких ґрунтоване розмежування привітань, побажань, тостів. Досліджуючи такі паремії як привітання, побажання, тости ми помітили, що тематика багатьох аналізованих творів відображає життя та побут українського народу і його національні риси характеру: доброту, щедрість, відвертість.
3
Поляренко, Валерія Сергіївна. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 13 (15 вересня 2015): 181–87. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v13i0.266.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання щодо визначення понять «мова» та «культура», «мовна картина світу» та «риси національного характеру». Будь-яка мова є проявом національної культури народу, що сприяє кращому розумінню мовної картини світу загалом. Мова і культура взаємопов’язані. Загальновизнаним є твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова на культуру. Одним з показників народної культури є менталітет, риси характеру людини.
4
Свердан, Тетяна Петрівна. "Конденсація в українській оселі матеріальної та духовної культури народу (на матеріалі фразеології)". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 6, № 1 (16 жовтня 2011): 410–24. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v6i1.825.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті встановлено семантичний спектр фразеологізмів з концептом хата з урахуванням його лексичних і символічних значень; на основі фразеологізмів із зазна-ченим вище концептом з’ясовано важливість рідної домівки для українців; окреслено риси українського національного характеру, відбиті в аналізованому матеріалі.
5
Поляренко, В. С. "Мова і культура. Риси характеру українського народу як складова національної культури". Філологічні студії, Вип. 13 (2015): 181–87.
Знайти повний текст джерела
6
Khmelnytska, Lyudmyla. "ЕВОЛЮЦІЯ ТРАДИЦІЙНОЇ СИСТЕМИ ХАРЧУВАННЯ УКРАЇНЦІВ". Scientific notes on Ukrainian history, № 46 (10 липня 2019): 49–56. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2019-46-49-56.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті здійснено незаангажований ідеологічною упередженістю аналіз процесу еволюції традиційних форм харчування українського народу від найдавніших часів до сьогодення з урахуванням всіх історичних, локальних та соціокультурних чинників впливу, в тому числі й інших культур. Досліджено базові автентичні риси системи харчування стародавніх слов’ян та подальші трансформаційні зміни смакових уподобаньукраїнського народу з проекцією на соціально-економічні реалії того чи іншого історичного періоду у вітчизняній культурі. У глобалізованому світі національні традиції харчування є не лише чинником самобутньої ідентичності, а й унікальним явищем міжнаціональної комунікації. Це повною мірою стосується і української традиційної кухні, процес формування якої має багатовікову історію та сягає своїм корінням у прадавні часи. У ході проведеного дослідження встановлено, що першоосновою культури харчування українців була господарська складова, яка класифікується як традиційне рільництво, що являло собою низку атрибутивних елементів. Доведено, що на еволюцію традиційної системи харчування українців вплинули особливості як економічного, так і суспільно-політичного характеру. Традиційна українська кухня має свої характерні риси, які істотно відрізняють її від інших кухонь. Для неї характерним є значне вживання борошняних виробів та часте використання пшона. Основними способами приготування страв є варіння і тушкування над смаженням, соління – над коптінням. Хлібна, борошняна їжа урізноманітнювалася переважно рибою, грибами, лісовими ягодами, овочами, молоком і значно рідше – м’ясом. Особливимибезалкогольними і алкогольними напоями української кухні є меди, кваси, збитні, узвари. З’ясовано, що горілка з’явилася у XV ст. Традиційним для української кухні є нарізне вживання овочів, а не їх подрібнених сумішей. Смакова різноманітність страв і продуктів в українській кухні досягається поєднанням теплової обробки, використанням різних жирів і вживанням місцевих прянощів. Притаманне щоденне вживання рідких гарячих перших страв та свинини, сала і яєць. Для всіх регіонів України характерне широке використання столових буряків та страв з них. У статті використані такі методи дослідження: порівняльно-історичний, типології, класифікації, проблемно-хронологічний, об’єктивності, багатофакторності, які дозволяють вивчати складні суспільні явища, конкретні події й факти в їх динаміці.
7
SHEVCHENKO, LYUDMYLA. "ДО ПИТАННЯ ПРО ТВОРЧУ ДИНАСТІЮ ШЕВЧЕНКІВ В ІСТОРІЇ ВІТЧИЗНЯНОГО ЦИРКУ". ART-platFORM 4, № 2 (21 листопада 2021): 189–204. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.4.2021.189-204.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття має на меті актуалізувати питання значення творчих династій в історії українського циркового мистецтва, від етапу його існування у складі радянського цирку, найсильнішого у світі, до сьогоднішнього дня, коли пишеться літопис сучасного вітчизняного цирку. Підкреслюється слабка ступінь дослідженості цього феномену в українському науковому просторі, наводяться провідні джерела інформації, які допомагають висвітлити питання. Дано стислий екскурс в історію становлення українського цирку, головні вектори його роботи, причини надзвичайної популярності та великого попиту в радянський період, загально проаналізовано його «золоту добу», пов’язану з активною гастрольною діяльністю. Виокремлено феномен циркової родини як один з фундаментальних при формуванні характеру, специфіки циркового мистецтва, особливо в жанрі дресури при роботі з хижаками, де на першому місці стоять взаємодовіра та надійність партнерів, які мають роботу, пов’язану з постійним ризиком для життя. Акцентуються основні риси, що є стилеутворюючими при народженні нових атракціонів, унікальних трюків. Підкреслено місце творчості циркового подружжя Шевченків в історії радянського та українського цирку, висвітлюються головні програми, унікальні трюки, що увійшли в історію світового цирку, зроблено акцент на ролі конкретних персоналій у творчих біографіях артистів подружжя Шевченків (Б. Едер). Описано історію виникнення окремих складних трюків центрального атракціону тандему дресирувальників («Дресировані левиці»), шлях від початку роботи з хижаками до всесвітньо відомого номеру, аналогів якому до цього часу немає в жодній країні світу. Окремо акцентовано різні вектори творчого шляху кожного з дресирувальників: акробатику у Л.Ш., роботу В.Ш. у кінематографі (його амплуа як актора режисера, каскадера), співробітництво з легендарними режисерами. Стаття має характер нарису з елементами мемуаристики, побудована на матеріалах спогадів, інтерв’ю, рецензій на відомі циркові атракціони, програми за участі творчого тандему В. та Л. Шевченків
8
Демиденко, Ганна Глебівна. "Вираження танцювальної культури українців засобами фразеології". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 16 (27 жовтня 2017): 77–86. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v16i0.90.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті з’ясовуються семантичні й етнокультурні особливості українських фразем, які репрезентують специфіку танцювальної культури мовців, описують характер виражальних рухів, надають відомості про невербальний компонент хореографічної практики (пози, жести). Танцювальні здібності українського народу схарактеризовано як унікальне та самобутнє явище, що отримало лінгвальне втілення у сталих зворотах. До аналізу залучено дві групи висловів: 1) фразеологізми із дієслівним компонентом «танцювати»; 2) фразеологізми, внутрішня форма яких засвідчує рухову активність, подібну до танцювальної. Акцентовано, що семантика стійких словосполучень першої групи має метафоричний вияв, стає зрозумілою завдяки культурологічним коментарям, витлумаченню символічного навантаження. Сталі звороти другої групи ілюструють невербальну активність людини, дають оцінку мові тіла, що дає змогу визначити риси характеру українців, ментальні ознаки крізь призму танцювальної культури.
Спостереження за фактичним матеріалом дає підстави зробити висновок, що танець виник у результаті ритуалізації поведінкових стереотипів і сценаріїв. Вони є виявом загальної потреби до впорядкування танцювальних рухів на біологічній основі як засобів передачі адаптивно цінної когнітивної інформації. Мова танцю зумовлена соціокультурним життям, тому спостереження за тваринним світом, міжособистісне спілкування, міжнаціональні зв’язки, побут, навіть військова справа стали підґрунтям для певних моделей хореографічної культури.
9
Вернигора, Дар’я. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ІТАЛІЙСЬКИХ АВТОРСЬКИХ КАЗОК УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 64–69. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-14.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено підходи до визначення жанру казки в італійському та українському літературознавстві, характерні структурні елементи, функції та лексичні особливості літературних або авторських казок у порівнянні з фольклорними або народними казками, а також розглянуто жанрово-стилістичні домінанти авторських казок в контексті дитячої літератури, які не-обхідно враховувати при перекладі. Крім того, у цій публікації систематизовано характерні риси та відмінності італійського та українського казкового дискурсу, проаналізовано стратегії перекладу та перекладацькі трансформації, застосовані для відтворення інціальних та фінальних формул, “формул неможливого”, реалій і гри слів італійських авторських казок українською мовою на матеріалі збірки видатного італійського письменника Джанні Родарі “Казки по телефону”.
10
КИЗИЛОВА, Віталіна. "СПЕЦИФІКА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ РИС УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ В КАЗКОВОМУ ЦИКЛІ МАРИНИ ПАВЛЕНКО «ПІВТОРА БАЖАННЯ. КАЗКИ З ЯЛОСОВЕТИНОЇ СКРИНІ»". Проблеми гуманітарних наук. Серія Філологія, № 46 (29 листопада 2021): 32–40. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.46.4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто специфіку репрезентації рис українського національ- ного характеру в циклі казок Марини Павленко «Півтора бажання. Казки з Ялосоветиної скрині». Окреслено стан дослідження проблеми у вітчизняному літературознавстві. Засто- совано системний, історико-типологічний та культурно-історичний методи дослідження. Наголошено на актуальності теми, пов’язаної з активізацією в українському суспіль- стві процесів націєтворчості, самопошуку, духовного та соціального зміцніння, становлення громадянськості, морально-етичного змужніння. Відзначено, що художній твір містить у собі інформацію про етнопсихологічні особливості народу, а письменник відтворює дух народу через власні думки й почуття. Національний характер у творах художньої літератури увираз- нює психологію поведінки, моральні стереотипи, оголює глибинний емоційний пласт, больові точки історичної пам’яті та долі народу. З’ясовано, що казки Марини Павленко мають виразну адресність (для дітей дошкіль- ного й молодшого шкільного віку). Вони транслюють морально-етичні цінності українського народу, знайомлять читачів із особливостями національного життя й унікального буття особистостей, відмінних від рис інших середовищ. Пріоритетними в зображенні письменниці стали герої, наділені волелюбством, кмітливістю, відповідальністю, сміливістю, щедрістю, гостинністю, охайністю. Елементи казкової поетики допомогли Марині Павленко уникнути відкритої дидактики, продемонструвати синтез фольклорної й літературної традиції, сво- єрідність художнього світу літературної казки, позначену особливостями фантастики й авторської позиції, засвідчивши в такий спосіб розвиток літературної казкової системи та національний характер літератури. Визначено, що перспективним напрямом подальших наукових студій може стати комп- лексне осмислення масиву різножанрових новітніх українських творів для дітей та юнацтва щодо своєрідності репрезентації в них рис національного характеру українця, з’ясування їх стильової своєрідності, виявлення інтертекстуальних зв’язків з християнською й народно- поетичною традицією.
11
Арзуманова, Т. В. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ БІКУЛЬТУРАЛІЗМУ УКРАЇНЦІВ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОГО ЕТНІЧНОГО ПОРУБІЖЖЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ". Історія та географія, № 57 (2020): 5–10. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуті проблеми формування бікультуралізму українців Воронезької губернії, які мешкали на етнічному українсько-російському порубіжжі. Проаналізовано відмінні риси в складових етнічної культури росіян та українців регіону (мова, одяг, побут та архітектура, звичаї, ментальність). Виявлено, що в другій половині ХІХ ст. серед українців – мешканців Воронезької губернії спостерігався процес формування бікультуралізму – прилучення до домінуючою російської культури з одночасним збереженням маркерів власної етнічної культури. Опанування українцями російської мови та елементів російської етнічної культури (одяг, традиції та звички в повсякденному житті, світоглядні погляди) носило переважно соціальний характер через панування в суспільстві Російської імперії шовіністичних стереотипів про першість та домінантність російської культури над селянською українською культурою. Бікультуралізм української діаспори на теренах Воронезької губернії виражався в розумінні її представниками власної відмінності від етнічних росіян та і від представників материнського етносу
12
Гулик, Вікторія. "КОЗАЦЬКИЙ ТАНЕЦЬ У ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ". Молодий вчений, № 3 (91) (31 березня 2021): 42–44. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-3-91-9.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблему походження та розвитку козацького танцю, розкривається художньо-творчий потенціал українського козацького танцю в мистецьких творах літератури. Проаналізовано відомості про танцювальну культуру українського народу описану в художніх джерелах як давньої, так і сучасної літератури. Показано чинники формування козацького танцю, а також роль і значення в цьому процесі Запорозької Січі. Стаття присвячена висвітленню традиційних елементів козацької видовищної хореографії та святково-розважальної культури у контексті історичної творчої спадщини української писемності. Досліджено роботу під назвою «Запорізька січ – колиска козацького танцю» Олександра Колоска. Вказано імена дослідників українського народного танцю. Надано огляд творів українських письменників та поетів. Описано характерні риси притаманні козацькому танцю. Висвітлено одні з найяскравіших згадок про танець козаків в українській літературі.
13
Потапенко, О. Б. "ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ХАРАКТЕРНИХ РИС УКРАЇНСЬКОГО ВЧИТЕЛЯ НАПРИКІНЦІ ХVІ-ХVШ СТОЛІТТЯХ". Educational Dimension 30 (19 травня 2022): 322–25. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4858.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено систему вимог, що висувалися до особистості вчителя і були зумовлені соціально-педагогічною ситуацією в Україні наприкінці ХVI-XVIII століттях. Вивчено процес формування української педагогічної традиції в контексті розвитку української освіти в досліджуваний період. Проаналізовано внесок братських шкіл в розвиток освіти. Обґрунтовано характерні особливості українського вчителя наприкінці ХVI-XVIII ст., якого відрізняли високий патріотизм, демократичні погляди, гуманістична спрямованість думок, любов до дітей, в образі яких українські вчителі бачили майбутнє України.
14
I.V., Nemchenko. "TO PROBLEM OF EXAMINING ANIMALISTIC SYMBOLISM IN THE POETRY OF IVAN ZLATOKUDR." South archive (philological sciences), no. 87 (September 29, 2021): 27–34. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2663-2691/2021-87-4.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. Many writers from various epochs and countries have been admirers and propagandists of the bestiary space. The purpose of the work is to analyze the animalistic images and symbols in the Ukrainian poet Ivan Zlatokudr’s lyrics in the late of 20th and early 21st century.Methods. The elements of the following methods are used in the research: cultural and historical (helps to investigate the functions of poet’s lyrical images in the process of representation of the features of Ukrainian national nature and historical epoch), aesthetic (allows analyzing each text as a phenomenon of literature and art), miphological (for coverage of reproduction of miphological images by poet), hermeneutic (ensures free and open interpretation of texts with the possibility for new explanations), biographic (helps to describe autobiographic markers in the writer's literary works), descriptive (systematization of various elements of the animalistic space in the lyrics of the poet), intertextual (links between writer’s poems and folklore songs and literary general tradition), textual analysis (for coverage of the animalistic motifs and images of Zlatokudr’s collection). The research is based on the general methods of analysis, synthesis, observation, selection and systematization of the material.Results. The author of this article represented the results of literary analysis accomplished over the texts of Ivan Zlatokudr with animalistic motifs and images. The symbols of a horse, dog, cow, ox, sheep, cat, deer, wolf, fox, bear and other animals play an important role in the creation of the artistic image of the world in the writer’s version and show his psychology. The article finds out that Ivan Zlatokudr has delicate understanding of bestiarial space. The effect of a hero’s co-living with the environment depicted by the author, with the animalistic environment in particular, is characteristic of writer’s lyrical collection. Ivan Zlatokudr’s works combine real and fairy plans, have characteristics of legends, tales and mysteries. The poet’s bestiarial dimension deepens understanding of nature and difficult world of human relations and feelings and it has national and similarity sounding. Мета. Бестіарний світ приваблює багатьох письменників різних часів і народів – від давнини й до сьогодення. Метою нашої статті є висвітлення особливостей творення образів-символів звірів у ліричних текстах українського поета з Польщі Івана Златокудра кінця ХХ – початку ХХІ століття.Методи. У статті використано елементи таких методів: культурно-історичного (допомагає виcвітлити функції ліричної образності у процесі відтворення поетом рис українського національного характеру та історичної епохи), естетичного (забезпечує розгляд творів митця як літературно-мистецького феномену), міфологічного (використовується для відстеження репродукування поетом міфологічних образів), герменевтичного (пропонується вільна інтерпретація текстів із можливістю подальших витлумачень), біографічного (простежуються риси автобіографізму в поезіях співця), описового (здійснюється систематизація різноманітних елементів анімалістичного простору в текстах поета), інтертекстуального (звертається увага на зв’язки між віршами митця й українським та світовим фольклором і літературною традицією), текстуального аналізу (застосовується для окреслення анімалістичних мотивів та образів у Златокудровому доробку). Дослідження засноване на загально-науковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу.Результати. Автор статті репрезентує результати аналізу текстів Івана Златокудра, присвячених анімалістичним мотивам та образам. Символіка коня, собаки, корови, вола, вівці, кота, оленя, вовка, лисиці, ведмедя та інших тварин виконує важливу роль у розбудові автором художньої картини світу, сприяє розумінню його психології. Для поетичної творчості Івана Златокудра досить характерним є ефект органічного вживання ліричного героя в зображуваний світ, зокрема простір фауни рідного краю. Митець поєднує в текстах реальний і феєричний плани, переплітає дійсність із легендою, казкою, містичними уявленнями. Бестіарний вимір у поета поглиблює й розуміння природної стихії, і складність людських взаємин і почуттів, має як національне, так і загальнолюдське звучання. Висновки. Анімалістична образність у поетичній творчості Івана Златокудра закорінена у світ міфології та фольклору укра-їнського та інших народів, ґрунтується на літературних традиціях. Анімалістичні образи-символи в доробку митця відбивають особливості української ментальності, історико-культурний досвід нашого етносу, віддзеркалюють естетичні цінності нації.Ключові слова: лірика, фольклор, міфологія, зооморфні образи, анімалістична символіка.
15
Гайдуцький, А. П. "Характерні риси української трудової міграції за кордоном". Економіка та держава, № 9 (2007): 88–92.
Знайти повний текст джерела
16
Ніколова, О. О., та Я. П. Кравченко. "СПЕЦИФІКА УКРАЇНОМОВНОЇ МЕШАП-ПРОЗИ (НА ТЛІ АМЕРИКАНО-ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ)". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 189–94. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-27.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячена вивченню популярного культурного феномену ХХІ ст. – мешапу (провідні риси: синтез відомого тексту/історичного контексту з елементами масової культури, комічний модус, симулякризація, абсурд, настанова на руйнування канонів). Увага зосереджена на визначенні національних особливостей сучасної україномовної мешап-прози шляхом співставлення з досягненнями європейської та американської літератури. Аналіз стану вивчення цього питання у вітчизняній науці дає змогу аргументувати актуальність проблеми, а використання порівняльної методології – чітко визначити специфічні риси романів «Із сьомого дна» Я. Бакалець, Я. Яріша та «Нечуй. Немов. Небач» П. Яценка на тлі зарубіжної традиції: звернення до знакових подій та постатей національної історії, зображення боротьби за національні цінності, трагічний та ідеологічно- дидактичний характер, інтелектуальність, тенденція до «олюднення монстрів», увага до жіночих образів, специфічна симулякризація. Доведено художню цінність і самобутність україномовного мешапу. Романи Я. Бакалець, Я. Яріша та П. Яценка, з одного боку, подібні до американо-європейських зразків мешапу, створених за схемою «історична особистість + монстри», а з іншого – виразно демонструють специфіку: змальовують події та постаті відомих особистостей української історії, культури, акцентуючи на важливості боротьби за національні цінності, мають трагічний та ідеологічно-дидактичний характер, складний інтертекст, зображують надмірно антропоморфних інферналів, особливу роль відводять жіночим образам, мотивам підміни/удавання/невпізнання в дусі постмодерністської симулякризації. Україномовна мешап-проза переконливо засвідчує тенденцію оригінальної трансформації традицій зарубіжної культури відповідно до потреб українського суспільства ХХІ ст.
17
Тормахова, В. "Характерні риси української поп-музики кінця XX - початку XXI століть". Університетська кафедра, № 3 (2014): 165–72.
Знайти повний текст джерела
18
Мельник, Наталя Георгіївна. "Відображення роздумів про особливості українського національного характеру у творчості Т. Шевченка". Філологічні студії: Науковий вісник Криворізького державного педагогічного університету 11 (13 листопада 2014): 247–53. http://dx.doi.org/10.31812/filstd.v11i0.390.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються особливості українського національного характеру, відображені в творах Т. Шевченка «Розрита могила», «Великий льох», «До Основ’яненка», «Стоїть в селі Суботові», «Гайдамаки», «І мертвим і живим», «Прoгулка с удовольствием и не без морали». Особливо акцентується на розумінні поетом тісного зв’язку рис національного характеру українців та їхньої історичної долі.
19
Бойко, Тетяна Антонівна, та Марина Геннадіївна Татаренко. "НАРОДНА МАСКА В ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ РЕАЛІЯХ УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 44 (25 червня 2021): 127–34. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.44.2021.235391.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – проаналізувати архетипне коріння українських народних масок, визначити їхні особливості, характерні ознаки та трансформації в історико-культурних реаліях українського театру. Для досягнення поставленої мети використані загальнонаукові методи: історико-порівняльний (для розуміння процесів утвердження репрезентативних образів-масок вітчизняного кону) та феноменологічний (для визначення характерних ознак та особливостей української народної маски). Відокремленим методологічним підґрунтям статті стали ідеї Сергія Кримського про визначення архетипів вітчизняної культури. Наукова новизна статті полягає у виявленні прийомів реалізації маски у виконавській, драматургічній та режисерській царині українського театру. Доведено, що саме народна маска має архетипне коріння та увиразнює у сценічних образах процеси суспільно-політичних перетворень й історико-культурного розвитку українців. Висновки. Еволюція вітчизняного сценічного мистецтва продемонструвала різноманітні варіації сценічної маски у ляльковому вертепі, театрі корифеїв, експериментах митців театру «Березіль», мистецтві соціалістичного реалізму. Формування багатьох виконавських традицій українського театру відбувалося у тісній взаємодії національних архетипів-масок з образами світової драми. На сучасному етапі чимала кількість вистав за класичними творами свідчить про пошук архетипних кодів, що визначають національну самоідентифікацію митців. Українська народна маска в інтерпретації сучасних драматургів, режисерів, акторів, сценографів набуває синтетичних ознак, які увиразнюють риси як сучасної людини, так і традиційних, знайомих кожному українцеві, образів. Використання прийомів маски у сценічній практиці спонукає митців звернутися до глибинних основ театру, специфіки його метафоричної мови, генерації нових засобів художньої виразності.
20
Осадчий, А. "Сучасний концепт української адміністративної юстиції". Юридичний вісник, № 1 (4 грудня 2019): 37–41. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.525.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню змісту інституту української адміністративної юстиції як різновиду правосуддя, предметом якого здебільшого є публічно-правові спори, що реалізується у формі адміністративного судочинства (адміністративного процесу) на основі судової спеціалізації. Розкрито характерні риси адміністративної юстиції, завдання адміністративного судочинства, способи судового захисту прав, свобод та інтересів в адміністративному судочинстві.
21
Семенюк, Оксана. "ГУЦУЛЬСЬКІ ДІАЛЕКТНІ РИСИ В МОВІ РОМАНУ Р. ІВАНИЧУКА «ВОГНЕННІ СТОВПИ»". Українознавчі студії, № 19 (29 березня 2018): 82–92. http://dx.doi.org/10.15330/ukrst.19.82-92.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено вивченню особливостей використання гуцульськихдіалектних рис у романі Р. Іваничука «Вогненні стовпи». Оскільки дослідженнявзаємодії мови української художньої літератури і територіальних діалектів єодним із важливих завдань сучасної україністики, така розвідка є актуальною.Як засвідчив аналіз, найповніше у романі представлено лексичні діалектизми. Репрезентована у творі гуцульська діалектна лексика відзначається багатством та різноманітністю. Серед лексичних гуцулізмів переважають іменники-апелятиви, що є назвами побутових реалій, осіб за різними ознаками, географічних об’єктів, рослин і тварин, явищ природи, демонічних істот, абстрактнихпонять. У тетралогії «Вогненні стовпи» представлені й говірково маркованівласні назви. Насамперед це назви населених пунктів, гір та гірських масивів,власні назви осіб. Менш частотними є дієслівні, прикметникові, прислівникові гуцулізми. Зафіксовано також службові слова, характерні для гуцульських говірок,та поодинокі діалектні фраземи.У статті описано діалектні морфологічні риси, засвідчені в романі. Виявлено, що найбільш частотними є енклітичні форми займенників, аналітичнаформа наказового способу, утворена за допомогою частки най, залишки перфекта.Фонетичні риси гуцульського говору у творі практично не відбиті, за винятком таких поодиноких вкраплень фонетичних діалектних елементів: скорочення звукового складу слова, відсутність подовження приголосних в іменнику середнього роду весілє, перехід ч у ц у частці ци, відсутність приставного г в іменіАнна.Встановлено, що мова персонажів роману і мова автора відрізняються заповнотою представлення гуцульських діалектних рис. Більш повно й послідовновони репрезентовані у мові персонажів-гуцулів, яка, крім лексичних, фіксує ще йморфологічні діалектні риси. У авторській мові засвідчено здебільшого вкраплення лексичних гуцулізмів. Чимало їх в описах природи, побуту, життя горян.Проведений аналіз свідчить, що різнорівневі гуцулізми в романі виконуютьпізнавальну функцію, сприяють художній переконливості та етнографічній достовірності оповіді, індивідуалізують мовлення персонажів, збагачують системухудожніх засобів роману.
22
Охітва, Христина. "НАЦІОНАЛЬНА МЕНТАЛЬНІСТЬ ТА ІДЕНТИЧНІСТЬ У МУЗИЦІ : ДЕФІНІЦІЇ ТА КОРЕЛЯЦІЯ ПОНЯТЬ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 38 (30 січня 2022): 101–6. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v38i.475.
Повний текст джерелаАнотація:
Аналізуються поняття музичної ментальності та ідентичності на основі їхнього трактування у сучасному українському музикознавстві. Вирізняються відповідні ідеї із праць Н. Герасимової-Персидської, В. Драганчук, М. Новакович, М. Ярко та ін. На цій основі робиться спроба визначити сутність та здійснити кореляцію понять «національна ментальність» і «національна ідентичність» в музиці.
Стверджується, що сутністю музичної ментальності є спосіб музичного мислення, через який транслюються характерна для певної історичної доби національна самосвідомість та пов’язані з нею характерні риси культури. Національна музична ідентичність є формою ідентифікації етнічного елемента в музиці ототожнення себе з власною нацією, вираженим у музичній тканині, що передається сукупністю елементів, які вказують на належність до того чи іншого народу.
Ідентичність є залежною від ментальності, адже саме спосіб мислення керує творенням специфічно-національного мовного тезаурусу та відображенням психічного устрою народу у музичній стилістиці.
23
БОЙКО, ІГОР. "Витоки, становлення та розвиток інституту народовладдя в Україні". Право України, № 2019/11 (2019): 165. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-11-165.
Повний текст джерелаАнотація:
Національні традиції народовладдя в Україні мають багатовікову історію. Унікальність історії становлення та розвитку інституту народовладдя в Україні полягає не лише в тому, що воно має власні глибинні корені та давні традиції. Втрачаючи та знову виборюючи власну державність, український народ навіть у часи, коли був роз’єднаний сусідами-державами, підтримував ідею народовладдя з надією, що воно стане у майбутньому основою відро дження Української державності. Народовладний контекст українського національного менталітету включає волелюбність і розвинутий індивідуалізм та є тією силою, яку майже неможливо знищити. Тяглість до народовладдя і справедливості була характерною рисою українців у тисячолітній історії національної державності. Для українського народу в процесі становлення та розвитку української державності особливим було і є прагнення до упорядкованості у суспільстві, демократії, народовладдя, що концентрується у праві, справедливості, правді, котрим протистоять неправда, кривда. Прагнення до порядку і народовладдя належить до тих визначальних рис, які формувалися українським народом упродовж усього періоду його існування. На становлення інституту народовладдя в Україні значно впливав високий духовний рівень українського народу (цінування справедливості, добра, щирості, доброзичливості, миролюбства, працьовитості, гідності, чесності, толерантності тощо). Метою статті є визначення інституту народовладдя як невід’ємної складової української державно-правової традиції; аналіз традиції народовладдя в Україні як закономірності розвитку демократичних процесів та визначення особливостей національного державотворення. Становлення інституту народовладдя тісно пов’язано із зародженням і розвитком українського державотворення. Найдавнішою формою прямого народовладдя в Україні було віче – народні збори громади чи міста, де кожен мав право висловлювати свою думку. Віче було важливим інститутом українського звичаєвого права і відоме вже в добу племінного ладу. На зборах роду, племені обиралися старійшини, пізніше – і воєначальники. Віче характеризувалось як вияв волі народу, народ- ної влади або народовладдя. Під впливом традицій шляхетських сеймиків та елементів староруського віча, у Запорізькій Січі сформувалася традиція проведення козацьких рад. Козацька рада була основоположним інститутом народовладдя Запорізької республіки. Подальший розвиток інституту народовладдя в Україні пов’язаний зі становленням і розвитком Українського конституціоналізму, який має власні особливості, серед яких провідне місце посідають демократизм, повага до суспільних та індивідуальних прав. Ці засади формувалися упродовж століть відповідно до національного характеру українців, способу життя, цінностей і суспільних відносин. Активізація розвитку інституту народовладдя в Україні відбулася у період Української Народної Республіки/Західноукраїнської Народної Республіки, котрий представлений низкою конституційних актів та проєктів, які продемонстрували правову й політичну зрілість українців під час спроби відновити національну державність у 1917–1923-х роках. Події останніх років в Україні показали, що віче, яке нині більш відоме як мітинг, відіграло важливу роль у політичному житті нашої держави, особливо під час Помаранчевої революції та Революції Гідності. Проте українці відстояли національну гідність, продемонстрували всьому світові прагнення до волі й свободи, яке в українців є сильнішим навіть за смерть. Героїзм і жертовність борців за волю України сьогодні також допомагають нам в обороні державної самостійності та демократії.
24
Pieshkova, Veronika. "«Altri canti d'amor tenero arciero» з «Восьмої книги» мадригалів Клаудіо Монтеверді: цілісність музичної композиції". Musicology of Kyiv, № 57 (8 вересня 2018): 153–63. http://dx.doi.org/10.33643/kmus.2018.57.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Вперше в українському музикознавстві мадригал «Altri canti d'Amor tenero arciero» представлений з підрядковим перекладом на українську мову. Висвітлюються принципи роботи композитора з поетичним текстом та використання музично-риторичних фігур. Конкретизуються характерні риси роботи композитора з поетичним текстом у даному мадригалі. Виявляється логіка створення цілісної музичної композиції.
25
КОВАЛЬОВА, СВІТЛАНА. "Місце українського права у правовій системі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої". Право України, № 2020/01 (2020): 116. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-116.
Повний текст джерелаАнотація:
Відмова від монополії марксистської методології, а отже, від диктату позитивістського праворозуміння, дає змогу переглянути деякі концепти, пов’язані з історією вітчизняного права. Сучасне трактування права як складного, багаторівневого соціокультурного феномену, що не може бути редукований до етатистської догми, дає можливість говорити про безперервну тривалість буття права в українському соціумі – українського права – незалежно від наявності/відсутності власної державності у той чи інший конкретний проміжок часу. Метою статті є встановлення загальних рис та особливостей українського права другої половини XIV – першої половини XVII ст. і його місця та ролі у формуванні правової системи Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. З позицій посткласичних підходів до праворозуміння онтологія права реалізується у правових нормах, в індивідуальній і суспільній правосвідомості та правовій культурі, у правовідносинах. Тож деякі модуси буття права не залежать від наяв ності у суспільства власної державності. Литовсько-руське право, що діяло у Великому князівстві Литовському, мало в основі руську/українську правову традицію. Основу правової системи Великого князівства Литовського становили правові норми, інститути та принципи, що сформувалися і функціонували у праві Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Руська/українська правосвідомість визначала напрями та характер розвитку права упродовж другої половини ХІV – першої половини ХVІІ ст., у створенні писаного права брали участь українські юристи та державні діячі. Упродовж XV–XVI ст. литовсько-руське право еволюціонувало від середньовічного до ранньомодерного; воно розвивалося у загальноєвропейському руслі, зазнаючи впливу римського права та європейського міського права (у варіанті магдебурзького права), вбираючи сформовані в добу Ренесансу та Реформації передові гуманістичні ідеї та цінності, однак зберігаючи при цьому руську/українську основу. Поштовхом для появи нових правових інститутів були нові соціальні, політичні, культурні реалії, які формувалися у державі зусиллями українського, литовського, білоруського народів; запозичені норми органічно впліталися у загальний правовий контент, не лише впливаючи на правосвідомість українського суспільства, а й зазнаючи певної трансформації у правовідносинах, що розгорталися на українських теренах, під впливом правової психології українців. Отже, право Великого князівства Литовського, сформоване на основі давньоруської (української і білоруської) правової спадщини, упродовж другої половини ХІV – першої половини ХVІІ ст. зазнавало закономірної еволюції, яка позначалася на правосвідомості, правовій культурі та правовідносинах. Це право є надбанням однаковою мірою українців, білорусів, литовців. Тож термін “українське право литовського (польсько-литовського) періоду” є коректним щодо правової реальності українських земель цієї доби.
26
Zaria, Svitlana. "АУДІОВІЗУАЛЬНІ РЕКЛАМНІ ТВОРИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ ТЕМАТИКОЮ ЯК КУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ". ART-platFORM 1, № 1 (14 травня 2020): 351. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.351-365.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджуються особливості сучасного творчого виробництва таких телевізійних проектів, як аудіовізуальні рекламні твори, що характеризуються використанням українських національних мотивів і позиціонуються рекламними кампаніями як культурний феномен сучасної України. Метою дослідження є простежити сучасну тенденцію використання патріотичного історичного образу, національних традицій і минулого українського народу в україномовній рекламі як ефективного засобу масової комунікації у вітчизняному відеовиробництві, виявити специфіку української національно-культурної складової у рекламі та виділити характерні риси відеоряду аудіовізуальних рекламних творів, де лейтмотивом сюжету є український національний колорит. Сучасні українські торгові марки звертаються до теми національних традицій у культурі та мистецтві, використовуючи їх в аудіовізуальних творах.
Кожна країна має свій рекламний стиль, що зумовлено особливостями національної свідомості, історією національних традицій. Менталітет нації та умови, у яких вона побутує, – це основна ознака рекламних повідомлень тієї країни, в якій вони транслюються. Географічна особливість сприйняття та технічні можливості накладають свій стиль на будь-яку рекламну кампанію. Рекламні відеоролики, у яких відображено народні традиції й асоціативні історичні образи, є потужним чинником формування позитивного іміджу як українського виробника, так і українського суспільства у світі. Телевізійна реклама, безумовно, є потужним суспільним і культурним механізмом впливу на масову аудиторію. Як культурологічний феномен вона відіграє важливу роль для збереження національної культури та традицій, закріплення та відродження національної самосвідомості суспільства як в окремих своїх проявах, так і в цілісному розумінні цього питання. Ця розвідка базується на ретельному системному аналізі численних прикладів національної рекламної відеопродукції з погляду ефективності її впливу на вітчизняну аудиторію.
Ключові слова: реклама, рекламний відеоролик, аудіовізуальний рекламний твір, національна культура, національні традиції, патріотизм.
27
Golovenko, V. A. "The komsomol-pioneer stage in the Ukrainian youth movement: the destructive features." Ukrainian society 2004, no. 3 (July 4, 2004): 30–43. http://dx.doi.org/10.15407/socium2004.03.030.
Повний текст джерела
28
Понич, О. "Характерні риси репрезентації концепту "добро" в українському дитячому дискурсі другої половини ХХ століття". Вісник Прикарпатського університету. Філологія (літературознавство), Вип. 17/18 (2008): 213–18.
Знайти повний текст джерела
29
Канна, В. Ю., Я. Є. Панова та С. М. Лучина. "КАТЕГОРІЯ ВОЛІ У ФРАЗЕОЛОГІЇ РІЗНОСПОРІДНЕНИХ МОВ: ЛІНГВОКУЛЬТУРНИЙ І ПЕРЕКЛАДАЦЬКИЙ АНАЛІЗ". Nova fìlologìâ, № 82 (10 серпня 2021): 91–96. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-82-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню лінгвокультурних і перекладацьких характеристик прислів’їв на позначення тематичного складника «воля» в різноспоріднених мовах. Проаналізовано прислів’я в англійській, українській і новогрецькій мовах за основними вольовими категоріями й виявлено головні риси національного менталітету кожного з трьох народів. У паремійному фонді української мови найбільше прислів’їв на позначення наполегливості й рішучості, далі йдуть вольові стани байдужості, покірливості, упертості, цілеспрямованості та піддатливості впливу; найрідше в українських прислів’ях зустрічаються слабовілля й сила волі. В англійських прислів’ях найчастіше відображені наполегливість і піддатливість впливу. Вольові стани покірливості, слабовілля, цілеспрямованості й рішучості посідають чільне місце в семантиці англійських прислів’їв, хоча прислів’їв на позначення упертості та байдужості не так багато. Прислів’я, що відображають силу волі, в англійській мові практично не зустрічаються. У новогрецькій мові найчастіше вживаються прислів’я на позначення наполегливості й байдужості. Далі йдуть вольові стани піддатливості впливу та покірливості. У семантиці новогрецьких прислів’їв відображено вольові категорії цілеспрямованості, сили волі та слабовілля. Найменш розкритими вольовими поняттями в новогрецькому паремійному фонді мови виявилися рішучість і впертість. Таким чином, відмінність семантики англійських, українських і новогрецьких прислів’їв на позначення вольових дій і станів людини пояснюється тим, що в кожного народу різні системи поглядів людини на себе та своє місце у світі, а отже, відрізняється й національний менталітет. Тим не менше спільні риси вказують на аналогічність мислення та схожість рис національного характеру, подібність естетично-логічної оцінки навколишнього світу. Установлено. що найбільш уживаними способами перекладу прислів’їв є описовий переклад, частковий еквівалентний переклад і повний прислівний еквівалент, найменш уживаними виявилися калька та дослівний переклад.
30
Оляндер, Луїза. "ІВАН ФРАНКО В КОНЦЕПЦІЇ ЛЕОНІДА ФРІЗМАНА". Sultanivski Chytannia, № 8 (21 червня 2019): 129–45. http://dx.doi.org/10.15330/sch.2019.8.129-145.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета. Стаття присвячена аналізу концептуальних підходів видатного українського вченого Л. Фрізмана (1935 – 2018) до творчості та особистості І. Я. Франка в монографії Л. Фрізмана «Иван Франко: взгляд на литературу» (2017), яка розглядається в контексті сучасного літературознавства, в тому числі й франкознавства. Дослідницька методика. Для аналізу використаний синтез основоположних методів і принципів наукового дослідження, серед яких перш за все герменевтичний, порівняльно-зіставний, типологічний, поетологічний, біографічний у їх взаємозв’язку і доповнюваності. Результати дослідження. В статті послідовно розкривається проблема Іван Франко в концепції Л. Фрізмана, акцентована специфіка фрізманівського дискурсу, підкреслена його смислотворча функція, завдяки чому розширились можливості для поглибленого осмислення критичного доробку І. Франка, котрий доказово представлений як письменник і критик світового масштабу. Наукова новизна. У ході дослідження схарактеризований внесок Л. Фрізмана в наукове осмислення специфічних рис письменницької критики І. Франка через мову письменника, поетику заголовків статей, епіграфів до них, поєднання критики з публіцистикою, жанрово-композиційне різноманіття, художні засоби, через організацію (полі)діалогичної ситуації; конкретизовано поняття «І. Франко – письменник світового рівня». Практичне значення. Отримані результати дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення творчості не тільки І. Франка, але й інших письменників, які виступають з критичними статтями. Наукові спостереження та висновки можуть лягти в основу лекційних курсів у вишах з історії російської, української та зарубіжної літератур кінця ХIХ – початку ХХ століття і теорії літератури, використані в шкільному викладанні історії української літератури та характеру віддзеркалення літературного тексту в інших видах мистецтва.
31
Пересада, О. С. "ШКІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЗЕМСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ХАРКІВЩИНІ У 1865–1919 РОКАХ". Історія та географія, № 56 (2019): 73–84. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.11.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджується процес становлення та розвитку земських шкіл на території Харківської губерніїу 1865–1919 роках. Аналізуються масштаби та динаміка розвитку народної освіти на Харківщині, досягнення та недоліки шкільної діяльності харківського земства, а також ефективність діяльності земства в справі забезпечення початкових народних шкіл вчительськими кадрами. В роботі проаналізовані основні фактори розвитку народної освіти, що виявилися в українському суспільстві; установлені соціальні механізми реалізації освітніх потреб, пов’язані з діяльністю земських органів самоврядування; вивчений характер, організаційні форми, методи й прийоми, якими керувалися земські органи самоврядування для досягнення цілі забезпечення народних шкіл вчительськими кадрами, поширення серед сільського населення книжкової культури й корисних знань. Автором роботи робиться спроба здійснити новий підхід до вивчення обраної проблеми, запропоновано власний варіант розуміння місця і ролі земства в розвитку народної освіти, виділені суттєві риси розвитку українських земськихшкіл, найбільш важливі з точки зору врахування можливостей їх використання на користь сучасних навчальних закладів. В статті доведено, що саме земська діяльність забезпечила кількісне і якісне зрушення української шкільної системи, суспільне розуміння освіти як фундаментального права людини й найважливішої умови поліпшення якості життя; установлено, що в розглянутих історичних умовах найбільш значні новації в українській системі освіти були ініційовані земськими органами в співробітництві з педагогічною громадськістю; зроблено внесок в справу відродження та популяризації забутих імен видатних земських вчителів, які працювали в школах Харківської губернії.
32
Осіпчук, Г. В. "КОНЦЕПТ ‘ДОБРО-ЗЛО’ В СУЧАСНИХ УКРАЇНСЬКИХ І ПОЛЬСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ КАЗКАХ". Nova fìlologìâ 2, № 81 (23 червня 2021): 53–60. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-7.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено концепт ‘ДОБРО-ЗЛО’ в сучасних літературних казках українського і польського народів. Окреслено коло мовознавців, які займаються питаннями концептуальної лінгвістики, акцентовано увагу на вагомому внеску сучасних зарубіжних і вітчизняних науковців в означену проблему, змальовано перспективу провідних наукових розвідок. Увиразнено індивідуальну неповторність творчого підходу кожного з народів до складання казок, охарактеризовано літературну казку як твір художнього спрямування, деталізовано особливості авторського творчого підходу сучасних письменників до підбору лексем на позначення концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’, вказано на культурні і ментальні ознаки формування концепту в авторських казках. Виокремлено вербальні засоби концепту в сучасному казковому дискурсі, узагальнено репрезентативні номінації за семантикою, зіставлено семантичні моделі його вираження в казках, виявлено універсальні і відмінні ознаки концепту в українській та польській мовах. Наголошено на тому, що різні за характером найменування та описи означеного концепту деталізують окремі риси казкових героїв, виступають тлом для подій, описаних письменником. Відзначено роль концепту ‘ДОБРО-ЗЛО’ як важливого текстотвірного елементу, що виконує змістову, стилістичну, емоційну й оцінну дію та допомагає у виконанні основної функції літературної казки – виховної, формуючи у читача стійкі моральні цінності. Вказано на фольклорну основу літературних казок обох народів. Звернено увагу, що лексеми з означеною семантикою переплітаються та взаємодіють одна з одною, сприяючи глибшому розумінню художньої природи твору. Зіставне тло дає підстави вважати концепт унікальним поняттям етнічної культури, яке характеризують спільні та відмінні риси українського і польського народів, як-от чуттєвість і раціональність, мрійливість і прагматизм, віру в можливість впливу на свою долю, що демонструють шлях формування менталітету певного народу, тобто концепт ‘ДОБРО- ЗЛО’ є репрезентантом національної культури.
33
Коряга, П. І. "КИЇВСЬКИЙ МЕТРОПОЛІТЕН ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРНОГО ЛАНДШАФТУ ВЕЛИКОГО УКРАЇНСЬКОГО МІСТА В РАДЯНСЬКИЙ ПЕРІОД". Актуальні проблеми філософії та соціології, № 32 (3 лютого 2022): 58–62. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i32.1026.
Повний текст джерелаАнотація:
Коряга П. І. Київський метрополітен як чинникформування культурного ландшафту великогоукраїнського міста в радянський період. – Стаття.У статті проаналізовано поняття культурного ланд-шафту, який відображає матеріальну єдність природ-них і культурних об’єктів та має визначальний впливна формування людського світогляду. Визначено особ-ливості формування культурного ландшафту в радянський період, його вплив на становлення радянськоїлюдини. Окреслено поняття урбанізації як характерної риси розвитку людської цивілізації; простежено історич-ний розвиток урбаністичних аспектів генези людства,установлено прямий зв’язок урбанізації та міста з по-няттям культурного ландшафту. Вивчено феномен містаяк репрезентанта культурного ландшафту, з огляду нате, що тут зосереджуються більшість надбань діяльно-сті людини. До культурного ландшафту міст фактичноналежить усе, що розташоване і відбувається в ньому,зокрема: архітектура, образотворче мистецтво, музика,кінематограф, побутова культура та все інше, що створене людиною. З цього погляду розглянуто історичний роз-виток громадського транспорту, починаючи з розглядуперших його видів у ХІХ столітті – кінних автобусів татрамваїв, запуску першої лінії метрополітену в Лондонідо появи ліній метрополітену в Радянському Союзі. Осо-бливий акцент у дослідженні зроблено на історичномуаналізі будівництва станцій Київського метрополітену.Виявлено характерні риси архітектурного, мистецькогооформлення станцій, з’ясовано, які ідеологічні меседжіпропаганди були закладені в їхньому оздобленні, який цемало вплив на культурний ландшафт міста. Досліджено особливості мистецтва в Радянському Союзі, його безпосередній зв’язок із радянською ідеологією, зокрема і засоби, які пропаганда застосовувала за допомогою мисте-цтва. З’ясовано сутнісні відмінності між архітектурнимистилями (конструктивізм, артдеко, авангардизм, ста-лінський неокласицизм) крізь призму ідеологічної скла-дової частини Комуністичної партії Радянського Союзу.
34
КІНДЮК, БОРИС, та АЛЛА СТЕЧИШИН. "Правотворча діяльність Костя Левицького з протидії колоніальній політиці Австрійської влади в Галичині". Право України, № 2000/11 (2020): 173. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-173.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток сучасної історико-правничої науки потребує нового бачення певних етапів державотворення в Україні, зокрема періоду перебування українських земель у складі Австро-Угорщини, та оцінки політичних і соціальних процесів, що відбувалися в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Необхідно розвіяти міф про ліберальний характер австрійського правління на окупованих землях Галичини та розглянути колоніальну політику австрійської влади, яка була спрямована на експлуатацію природних ресурсів, дискримінацію культури, мови, обмеження громадянських прав населення Галичини. Метою статті є розгляд правотворчої діяльності К. Левицького з протидії колоніаль ній політиці австрійської влади в Галичині. Виділено характерні риси колоніальної політики, наслідками якої у Галичині стало гальмування розвитку економіки, обмеження прав місцевого населення, включаючи використання української мови, культури, насадження чужої культури та релігії, варварська експлуатація природних ресурсів. Колоніальна політикаавстрій ської влади також призвела до масштабної корупції, що проявилося у судових процесах, пов’язаних із розкраданням мільйонних державних позик на будівництво залізниць у Галичині. Показано, що австрійська влада створила колоніальну систему управління в Галичині та місцеву систему самоврядування, де головну роль відігравали представники польської аристократії та іноземного капіталу. У своїй депутатській діяльності в австрійському парламенті К. Левицький вніс низку законопроєктів, спрямованих на протидію колоніальній політиці щодо захис ту української мови, економіки, запобігання варварській експлуатації природних ресурсів та зубожіння сільського господарства за допомогою зменшення податків, виділення позик на придбання сільськогосподарської інвентаризації та посівний матеріал, а також безкоштовне надання допомоги при катастрофах. Як член бюджетного комітету парламенту Австрії К. Левицький здійснював контроль за розподілом коштів та їх витрачанням. Одночасно з цим були внесені пропозиції до зміни виборчого законодавства, які передбачали передачу частини повноважень у сфері управління Галицькому сейму та органам місцевого самоврядування.
35
КІНДЮК, БОРИС, та АЛЛА СТЕЧИШИН. "Правотворча діяльність Костя Левицького з протидії колоніальній політиці Австрійської влади в Галичині". Право України, № 2000/11 (2020): 173. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-173.
Повний текст джерелаАнотація:
Розвиток сучасної історико-правничої науки потребує нового бачення певних етапів державотворення в Україні, зокрема періоду перебування українських земель у складі Австро-Угорщини, та оцінки політичних і соціальних процесів, що відбувалися в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Необхідно розвіяти міф про ліберальний характер австрійського правління на окупованих землях Галичини та розглянути колоніальну політику австрійської влади, яка була спрямована на експлуатацію природних ресурсів, дискримінацію культури, мови, обмеження громадянських прав населення Галичини. Метою статті є розгляд правотворчої діяльності К. Левицького з протидії колоніаль ній політиці австрійської влади в Галичині. Виділено характерні риси колоніальної політики, наслідками якої у Галичині стало гальмування розвитку економіки, обмеження прав місцевого населення, включаючи використання української мови, культури, насадження чужої культури та релігії, варварська експлуатація природних ресурсів. Колоніальна політикаавстрій ської влади також призвела до масштабної корупції, що проявилося у судових процесах, пов’язаних із розкраданням мільйонних державних позик на будівництво залізниць у Галичині. Показано, що австрійська влада створила колоніальну систему управління в Галичині та місцеву систему самоврядування, де головну роль відігравали представники польської аристократії та іноземного капіталу. У своїй депутатській діяльності в австрійському парламенті К. Левицький вніс низку законопроєктів, спрямованих на протидію колоніальній політиці щодо захис ту української мови, економіки, запобігання варварській експлуатації природних ресурсів та зубожіння сільського господарства за допомогою зменшення податків, виділення позик на придбання сільськогосподарської інвентаризації та посівний матеріал, а також безкоштовне надання допомоги при катастрофах. Як член бюджетного комітету парламенту Австрії К. Левицький здійснював контроль за розподілом коштів та їх витрачанням. Одночасно з цим були внесені пропозиції до зміни виборчого законодавства, які передбачали передачу частини повноважень у сфері управління Галицькому сейму та органам місцевого самоврядування.
36
Єпур, Максим Вікторович, та Валентина Петрівна Самойловська. "ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОГО СТАНОВИЩА СЕЛЯН У ГЕТЬМАНЩИНІ". Історико-правовий часопис 17, № 2 (30 березня 2022): 7–12. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/1.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті встановлено напрями та основні етапи еволюції правового статусу селянства Гетьманщини. Показано, що українське селянство другої половини XVII – початку XVIII ст. представляло собою неоднорідний у правовому, соціальному та економічному відношенні стан. Визначено категорії селян, що існували протягом досліджуваного періоду, охарактеризовано правове становище кожної з категорій. Встановлені загальні риси процесів поглиблення майнової, соціальної, юридичної диференціації всередині кожної з категорій українського селянства, що тривали впродовж XVIII ст. Визначені передумови, причини та особливості перебігу вказаних процесів у межах кожної з категорій селянства гетьманщини. Вказано на роль російських впливів, зокрема кріпацтва, на процеси еволюції правового статусу селянства Гетьманщини. На основі аналізу гетьманських статей та інших нормативних актів узагальнено характер та напрями політичної, правової, соціальної та економічної політики українських гетьманів у сфері регулювання правового становища селянства. Охарактеризовано російське імперське законодавство другої половини XVIII ст., яке регулювало поширення кріпацтва на українських землях. Показана роль зовнішньополітичних чинників та їхній вплив на еволюцію правового статусу селянської верстви Гетьманщини. Доведено, що спільною рисою еволюції правового статусу для всіх категорій українських селян у другій половині XVII–XVIII ст. була втрата особистої свободи та посилення юридичної залежності від великих землевласників – представників полково-сотенної адміністрації. Визначено, що цей процес був пов’язаний із зростанням застарілого за формою феодального землеволодіння. Показано, що поступовий наступ на права селян наприкінці XVIII ст. завершився остаточним впровадженням кріпацтва на українських землях. Водночас підкреслено, що українське селянство не було пасивним об’єктом соціального й економічного гноблення та відповідних юридичних заходів: друга половина XVII – початок XVIII ст. відзначені численними протестами та прикладами спротиву, у тому числі збройного, тиску з боку як російської, так і української адміністрації.
37
Марусіна, Олена. "ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ НОВОЇ ОСВІТНЬОЇ ПОЛІТИКИ У КРАЇНАХ СВІТУ ЯК ОДНА З НАЙВАЖЛИВІШИХ УМОВ ЇХ ІННОВАЦІЙНОГО, ПРОГРЕСИВНОГО РОЗВИТКУ". Public management 16, № 1 (30 січня 2019): 124–32. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2019-16-1-124-132.
Повний текст джерелаАнотація:
Порушено актуальні проблеми теоретичного обґрунтування сутності нової освітньої політики у ХХІ ст. Проаналізовано ключові аспекти радикальної перебудови такої політики у світі й сучасній Україні. Звертаєть- ся увага на суть нової освітньої політики для сучасної України відповідно до світових і національних трансформаційних процесів. Доведено, що зі світо- вої, європейської освітньої політики, практики її реалізації слід творчо взяти все найцінніше: демократизацію освіти, автономізацію навчальних закладів, участь громадськості в реалізації освітньої політики. Інша справа — модель освіти в Україні щодо спеціальностей, спеціалізацій: вона цілком визнача- ється характером економіко-господарського розвитку, тобто системою рин- кового господарювання. Це стосується і духовно-виховних процесів в систе- мі освіти, безпосередньо в окремих навчальних закладах. Україна має власні прогресивні й цікаві моделі, а також великий досвід педагогічної, виховної роботи в різних закладах освіти. Отже, сліпо переймати досвід інших країн не слід: формуємо все ж не якусь безлику, космічну, загальноцивілізаційну особистість, — людину світу, як кажуть, — а власного, українського грома- дянина, якому насамперед мають бути притаманні, крім загальнолюдських, суто національні риси і характер. Без них, до речі, молодий громадянин не в змозі творчо сприйняти і використовувати у своєму житті і діяльності кращі загальнолюдські цінності і зразки. Підкреслено, що в зарубіжних теоріях но- вої освітньої політики проглядаються два основних моменти, які слід було б враховувати і при розробці такої політики в Україні:
а) оновлення навчально-виховного процесу в усіх ланках освіти;
б) зміни в технологіях і механізмах управління сферою освіти.
Хоча обидва аспекти важливі для держави (влади) як основного суб’єкта нової освітньої політики в Україні: перше — більше належить до повнова- жень самого навчального закладу, а друге — безпосередньо знаходиться у віданні держави.
38
Немченко, Іван. "ЖАНР ПОСЛАННЯ В ПОЕТИЧНОМУ ДОРОБКУ ІВАНА ЗЛАТОКУДРА". ГРААЛЬ НАУКИ, № 6 (6 липня 2021): 239–45. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.25.06.2021.040.
Повний текст джерелаАнотація:
Серед малодосліджених аспектів творчої діяльності українського письменника в сучасній Польщі Івана Златокудра (Яна Врецьони) лишається його жанрова система, зокрема вокативні різновиди. Мета. Метою нашої статті є розгляд жанрових модифікацій послання в ліричному доробку Івана Златокудра. Методи. Дослідження засноване на загальнонауковій методиці аналізу, синтезу, спостереження, добору та систематизації матеріалу. У статті використано елементи культурно-історичного, естетичного, герменевтичного, генологічного методів. Результати. Аналіз особливостей жанрового мислення Івана Златокудра засвідчує розмитість меж між окремими ліричними різновидами. Письменник не є прихильником творення жанроформ у чистому вигляді, згідно з класичними канонами. Жанрові модифікації в ужинку поета відзначаються розмаїттям, взаємовпливами, міжвидовою дифузією. Це відчутно і в громадянських, дружніх, родинних, любовних посланнях митця. Висновки. Для художнього світу Івана Златокудра характерне багатоманіття жанроформ, які тісно взаємодіють між собою, оприявнюючись у своєрідних синтетичних варіаціях. Жанр послання у версії поета має спільні риси з присвятою та епістолою.
39
Tavrovetska, Nataliia, та Vitaliia Shebanova. "Крос-культурне дослідження вживання обсценної лексики у молодіжному середовищі". PSYCHOLINGUISTICS 28, № 1 (8 листопада 2020): 239–66. http://dx.doi.org/10.31470/2309-1797-2020-28-1-239-266.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – визначити психологічні особливості вживання обсценної лексики молоддю різних країн з відмінними культурними та мовними традиціями. В контексті соціально-психологічного підходу вживання нецензурної лайки є індикатором напруження у суспільстві та індивідуально-особистісних криз.
Процедура дослідження. Впродовж 2018-2019 рр. було проведене онлайн-опитування 518 респондентів віком 16-20 років. Розроблена анкета (Google Форма) містила 15 питань щодо використання нецензурної лайки в різних комунікативних ситуаціях. Здійснений порівняльний аналіз п’яти національних вибірок з різними передумовами формування мовленнєвої культури: Україна, Росія, Польща, США та країни Азії.
Результати. Національну специфіку мають не тільки зовнішні форми обсценної лексики, але й внутрішні, психологічні реакції, які супроводжують таке спілкування. Принципове неприйняття брудної лайки продемонстрували респонденти з країн Азії. Найбільш толерантне сприйняття ненормативної лексики виявлене в Росії та Польщі. В Україні загальне негативне ставлення висловили 43.7% опитаних, особливо гостро українці сприймають лихослів’я на власну адресу. Молоді американці більш негативно ставляться до обсценної лексики взагалі (як до явища), але досить терпимі до її використання стосовно себе. За частотою та характером вживання нецензурної лайки українська вибірка більш подібна до американської та польської, ніж до російської.
У висновках сформульовано типологію вживання обсценної лексики, обумовлену соціокультурними особливостями різних країн; виділені характерні риси української вибірки, де на основі кримінально-вульгаризованої мови відбуваються процеси формування демократичного суспільства та відродження національної ідентичності. Запропоновані заходи щодо соціальної регуляції мовної норми та запобігання поширенню обсценної лексики в молодіжному середовищі.
40
Sokolov, N., та A. Sukhostavets. "Гендерні аспекти підприємницької діяльності в аграрній сфері". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 92–97. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.18.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проведено аналіз особливостей підприємницької діяльності жінок в Україні, а саме в аграрній сфері. У дослідженні виявлено характерні риси, види та форми жіночого підприємництва, визначено основні причини підприємницької активності жінок, а також бар’єри та перешкоди.
Вивчено сучасний стан гендерної рівності в Україні та зазначено, що в 2019 році Україна займала 60 місце з 160 країн світу за показником індексу гендерної рівності, а в українському парламенті питома вага жінок складає 20,8 відсотка, тоді як в європейських кранах цей показник наближається до 50 відсотків, наприклад у Швеції – 47 відсотків, у Іспанії – 44 відсотка.
Доведено, що однією з перешкод підприємницької діяльності для жінок в аграрній сфері є гендерні асиметрії, що виникають в бізнес-середовищі. На даний момент підприємництво в агропромисловому комплексі має свої особливості, які пов’язані з тим, що воно охоплює не тільки саму працю в сільському господарстві, а й працю задля розвитку сільських територій та несільськогосподарське підприємництво.
Обґрунтовано причини необхідності сприяння жіночому підприємництву і запропоновано шляхи розвитку підприємництва в аграрній сфері. Основні перешкоди, які ми вважаємо важливими і які стримують розвиток підприємництва – це: низький рівень розвитку мережі соціальної інфраструктури, що створює додаткове навантаження на жінок; відсутність в напрямках аграрної політики окремих елементів, які б стосувалися підтримки жінок в веденні бізнесу; низька доступність до ринку фінансово-кредитних послуг та інше.
Вважаємо, що в державних програмах необхідно передбачити окремі заходи які б стосувалися підтримки жінок-підприємців, та які б мали дієвий, а не декларативний характер.
41
ЯКОВЛЄВА, Ольга Василівна. "ГЕНДЕРНІ ОЗНАКИ МОВЛЕННЄВОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ НАТАЛІЇ ЗАБІЛИ". Мова, № 35 (29 липня 2021): 50–55. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237866.
Повний текст джерелаАнотація:
Об’єктом аналізу є сучасні багатозначні терміни лінгвістичної гендерології, які пов’язані з гендерним вихованням дітей дошкільного віку. Предметом розгляду є основні поняття, що передують формуванню гендерної ідентичності у дітей. На матеріалі поезій видатної української письменниці радянських часів Н. Забіли описано гендерні характеристики мовленнєвої поведінки дітей. Результати аналізу дитячого мовлення, представленого поетесою у своїх творах, дають змогу стверджувати, що письменниця як багатодітна мати, яка пережила смерть двох донечок, абсолютно реалістично і з любов’ю описала різні прояви фемінності та маскулінності у дітей дошкільного віку. Авторкою статті зроблено висновок, що Н. Забіла, яка в маскуліноцентричному середовищі українських радянських письменників зробила блискучу кар’єру, текстами віршів для дітей і про дітей закріплювала позитивне ставлення до стереотипів фемінності та маскулінності, що репрезентують тексти традиційної культури українців, зокрема й тексти народних казок, які поетеса записала у віршованій формі. Правдивість віршів проявляється і в тому, що мовленнєва поведінка дівчат іноді репрезентує суто маскулінні риси характеру, а хлопчики, навпаки, у мовленні проявляють жіночі якості: чутливість, жалість, полохливість тощо. Вказано причини таких трансформацій.
42
Остапенко, С. А. "ЗАСТОСУВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ТРАНСПОЗИЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ РОМАНУ ВАЛЬТЕРА СКОТТА “АЙВЕНГО”". Nova fìlologìâ, № 83 (10 листопада 2021): 195–99. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-83-28.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено проблему застосування трансформації транспозиції в українських перекладах роману Вальтера Скотта «Айвенго», здійснено їх порівняльний аналіз, продемонстровано їх комплексність та виправданість. Наголошено, що основна мета перекладача полягає в досягненні адекватного перекладу, чому сприяє уміння використовувати перекладацькі трансформації з дотриманням відповідних норм мови перекладу, що забезпечує більш точну передачу інформації, закладеної в оригінальному тексті. Основні наукові результати були отримані з використанням комплексу загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, а саме: аналізу та узагальнення наукової літератури з проблем перекладацьких трансформацій; теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу; цілісних та інтегральних підходів до дослідження лінгвістичних явищ; порівняльного, описового та аналітичного методів. На основі компаративного аналізу текстів оригіналу та перекладів роману Вальтера Скотта «Айвенго», зроблених Ю. Лісняком та Г. Лозинською, І. Давиденком і Д. Родієнко, констатовано, що Ю. Лісняк та Г. Лозинська дещо відійшли від норм мови оригіналу й наблизили свій переклад до норм української морфології, застосувавши для цього близько 400 трансформацій. Перекладачі зробили текст перекладу легшим для сприйняття українським читачем. Виявлено, що переклад, зроблений І. Давиденком і Д. Родієнко, демонструє намагання перекладачів дотримуватись норм оригіналу, що інколи перевантажує смислову інформативність нарації. Зазначено, що найчастіше в перекладах застосовувались такі види транспозиції, як ад’єктивація та вербалізація.. Найменш вживаними були субстантивація та адвербалізація. Але водночас проведений аналіз констатує, що здебільшого трансфор- мації мали комплексний характер, що доводить зумовленість перекладу художнього тексту необхідністю враховувати всі характерні риси та особливості тексту художнього твору, не обмежуватися лише якимось одним завданням, а сукупно використовувати всі доступні засоби і прийоми для досягнення найбільш якісного перекладу і адекватності – основної мети перекладацької діяльності.
43
Тимофєєва, І. Б., та О. В. Морозова. "ОСНОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИКА ЩОДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЗАКЛАДІ ОСВІТИ". Pedagogical Sciences: Theory and Practice, № 3 (10 січня 2022): 116–22. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-15.
Повний текст джерелаАнотація:
Концепція Нової Української школи є стратегічною основою для подальшої діяльності уряду щодо реформування середньої освіти до 2029 року. У статті аналізується освітня концепція Нової української школи з погляду нових підходів до управління закладами освіти. Обґрунтовується значення нового способу управлінського мислення як фактору позитивних змін в освіті. Аналізуються матеріали експертів щодо специфіки управління освітою. Докладно розглядається професійний стандарт керівника закладу загальної середньої освіти, основні напрями діяльності керівника щодо самостійного функціонування закладу освіти. Нагальною проблемою сьогодення є місце керівника в організації, що тягне за собою низку підпроблем, таких як: ефективне управління та раціональне використання владних повноважень, формування та збереження як власної репутації, так і репутації організації, а також формування лідерських рис. Розглядається особа керівника, яка має об’єднувати в собі лідера, управлінця і простого громадянина, який буде зацікавленим у добросовісному виконанні покладених на нього завдань, не буде зловживати своїми повноваженнями, а також трудитиметься на благо організації, яку він представляє. Під впливом нових соціально-економічних чинників відбуваються зміни у всіх сферах суспільства, в тому числі й в освіті. Ускладнення професійних завдань, багатоаспектний характер діяльності сьогодні неминуче приводять до того, що все більш очевидним стає професійний характер управління та його ефективність. Не є виключенням й управлінська діяльність менеджера освіти, який виявляється включеним у все різноманіття проблем цілісного педагогічного процесу. Досліджуються актуальні компетентності керівника в умовах Нової української школи. Ретельно розглядається автономія закладу загальної середньої освіти в умовах реформування, а саме академічна, організаційна, кадрова, фінансова.
44
РУМ’ЯНЦЕВ, В’ЯЧЕСЛАВ. "Проблеми організації влади за проектом Конституції Отто Ейхельмана". Право України, № 2018/04 (2018): 39. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-039.
Повний текст джерелаАнотація:
Побудова демократичної правової держави і формування громадянського суспільства в Україні вимагає високого рівня конституційно-правового регу лювання найважливіших суспільних відносин. Цей процес, як підкреслюється у чинній Конституції України, спирається на “багатовікову історію українського державотворення”. Під час подій Української революції 1917–1921 рр., коли відбувалися реальні державотворчі процеси, стала набувати матеріального втілення ідея відновленнянаціональної державності, створювалися умови для реалізації конституційно-правових засад. Важливе місце в цьому займає конституційне будівництво в Український Народній Республіці (далі – УНР) доби Директорії (листопад 1918 р. – початок 1921 р.). Здобутки у сфері конституційного будівництва того часу, зокрема проект Конституції УНР О. Ейхельмана, ґрунтувалися на демократичних засадах відповідно до світових здобутків конституційного законодавства та мали вплив на подальший розвиток конституційного права в незалежній Україні. Метою статті є з’ясування загальних й особливих рис, закономірностей конституційного будівництва в УНР доби Директорії, його зв’язок із чинниками соціально-політичного розвитку, аналіз проблемних питань організації влади за проектом Конституції УНР О. Ейхельмана; дослідження витоків та характеру організації держави, структури державного механізму, засад його формування, розподілу влади. Встановлено, що в основу форми державного устрою були покладені демократичні принципи, які поєднували централізацію і широке місцеве самоврядування. Із цього виходили побудови системи організації влади в центрі та на місцях, порядок формування відповідних органів, розмежування компетенції між центральними і місцевими органами влади й управління. З’ясовані основи розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову, фінансову як запорука злагодженої роботи державного механізму. Автор доходить висновку, що основні положення, які увійшли до проекту Конституції УНР О. Ейхельмана з приводу організації влади, відповідали кращим тогочасним світовим стандартам, і це переконливо свідчить, що метою конституційного проекту було формування конституційно-правових засад створення демократичної, правової, соціальної держави у тій моделі, якою вона могла бути в історичних умовах 20-х років ХХ ст.
45
Філатова, К. О. "КОЛЬОРОНАЗВИ В НОМІНАТИВНІЙ СТРУКТУРІ АНГЛІЙСЬКИХ ТА УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТІВ". Collection of scientific works "Visnyk of Zaporizhzhya National University Philological Sciences", № 2 (9 квітня 2021): 143–49. http://dx.doi.org/10.26661/2414-9594-2020-2-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті описано трьохетапну процедуру порівняльного лінгвокогнітивного аналізу композитів із кольороназвами в англійській та українській мовах. Зокрема, надано перелік операцій, застосованих на кожному етапі лінгвокогнітивного аналізу колоративних композитів двох мов. У статті узагальнено результати лінгвокогнітивного аналізу англійських композитів із кольороназвами black, white, red, green, yellow, blue, brown, gray, purple, pink, orange та українських композитів із колоративами білий, чорний, червоний, зелений, жовтий, синій, блакитний, голубий, коричневий, сірий, рожевий. У дослідженні детально описано послідовні кроки, виконані під час порівняльного аналізу композитів з основними колоративами в англійській та українській мовах. Серед них: визначено типовість таких номінативних одиниць для складу досліджуваних мов; з’ясовано схожість і розбіжності у промінантності кольороконцептів у складі композитів англійської та української мов, що дозволило визначити особливості кольорів у концептуальних картинах світу двох народів; установлено схожість та відмінності в доменах предметних сутностей, наділених колірною ознакою; порівняно залученість базисних пропозиціональних схем до номінативних процесів англійської та української мов; установлено типи номінативних процесів, характерних для творення композитів досліджуваних мов; з’ясовано спільні та ідіоетнічні когнітивні засади словотвору двох мов; визначено схожість та відмінності в символьних значеннях кольороконцептів у складі номінативної структури композитів англійської та української мов, які віддзеркалюють особливості англійськомовних та україномовних картин світу. У висновках продемонстровано результати порівняльного лінгвокогнітивного аналізу композитів англійської мови з кольороназвами black, white, red, green, yellow, blue, brown, gray, purple, pink, orange та композитів української мови із колоративами білий, чорний, червоний, зелений, жовтий, синій, блакитний, голубий, коричневий, сірий, рожевий і, відповідно, визначено спільні та відмінні риси, характерні для словотворчих процесів досліджуваних мов. У висновках також зазначено перспективу подальших розвідок у цьому напрямку.
46
КРАСУЛЯ, Алла, та Анжеліка ШУМИЛО. "ОСОБЛИВОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРАГМАТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АНГЛОМОВНИХ РЕКЛАМНИХ СЛОГАНІВ". Проблеми гуманітарних наук Серія Філологія, № 47 (27 січня 2022): 99–104. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4565.2021.47.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Англомовний рекламний дискурс є складним комунікативним феноменом, реалізованим у певному медіапросторі найефективнішими засобами, які поєднують у собі соціокультурні та психолінгвістичні аспекти. У ході дослідження з’ясовано, що переклад рекламних текстів, гасел зокрема, має низку особливостей, позаяк перекладач повинен брати до уваги специфіку вихідної та цільової мов, а також знайти спосіб ефективної передачі сутності, закладеної в меседж оригіналу. У статті схарактеризовано шляхи збереження прагматичного потенціалу під час перекладу англомовних рекламних слоганів українською мовою. Установлено, що рекламний слоган поєднує в структурі психологічні, психолінгвістичні й соціокультурні складники. Проаналізовано особливості перекладу тих рекламних гасел англомовного рекламного дискурсу, структура яких увиразнена лінгвостилістичними засобами на лексичному, синтаксичному та фонетичному рівнях. Найтиповішими лінгвостилістичними засобами увиразнення на лексичному рівні вважають метафору, епітет, гіперболу, персоніфікацію, каламбур, порівняння й метонімію. На синтаксичному рівні виокремлюють антитезу, риторичне запитання, повтор, паралелізм та інверсію. Фонетичний рівень позначений використанням рими, алітерації та асонансу. Виявлено, що найтиповішими способами перекладу рекламних текстів є відсутність перекладу, дослівний переклад, адаптація та ревізія. Зазначено, що прийомом творчої адаптації (транскреації) перекладачі теж активно послуговуються насамперед для інтерпретації широкого спектру соціокультурних особливостей цільової аудиторії. На підставі врахування комплексного характеру англомовного рекламного дискурсу розроблено низку рекомендацій щодо перекладу рекламних слоганів українською мовою.
47
Sakalo, O. Y. "Креативний клас як провідна група сучасного суспільства". Grani 18, № 8 (1 червня 2015): 77–80. http://dx.doi.org/10.15421/1715160.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядається один із сучасних підходів до вивчення соціальної структури суспільства. В якості головної рушійної сили, провідного соціального класу сучасного суспільства визначається креативний клас. Автор розглядає історію виникнення поняття креативного класу, зокрема, концепцію Р. Флоріди, визначає його характерні риси та особливості. Аналізується вплив, який здійснює креативний клас на розвиток суспільства, трансформаційні процеси, систему соціальних цінностей. З’ясовується роль креативного класу у становленні креативної, інноваційної економіки доби постіндустріального суспільства. Розглядаються взаємовідносини креативного класу з іншими соціальними класами сучасного суспільства. Визначається сутність поняття креативності та аналізується одна із найважливіших проблем сучасної епохи – постійний конфлікт між креативністю та організацією. Здійснюється порівняльний історичний аналіз так званої «організаційної» або «індустріальної» та «креативної» або «постіндустріальної» епохи. Розглядається роль креативного класу у розвитку та соціальних змінах американського суспільства новітнього часу. Аналізується питання становлення та розвитку креативного класу в сучасному українському суспільстві, визначаються особливості та труднощі цього процесу. Акцентується увага на необхідності державної підтримки становлення вітчизняного креативного класу, його зміцненні та зростанні.
48
Почукалін, Антон, Сергій Прийма та Олег Різун. "ПАРАМЕТРИ ОСНОВНИХ ОЗНАК ПРОДУКТИВНОСТІ У ЗАВОДСЬКИХ ТИПАХ ВІТЧИЗНЯНИХ ПОРІД ХУДОБИ УКРАЇ-НИ". Bulletin of Sumy National Agrarian University. The series: Livestock, № 2 (45) (31 травня 2021): 127–33. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.lvst.2021.2.19.
Повний текст джерелаАнотація:
Порода, як динамічна структура, що об’єднує внутрішньопородні та заводські (зональні) типи, апробовані лінії та родини постійно перебуває у русі змін селекційних ознак. Заводські типи мають характерні риси за комплексом господарськи корисних ознак продуктивності, екстер’єру, відтворення. Для моніторингу молочної продуктивності корів у межах типів проведені дослідження на двох заводських типах української чорно-рябої (київський, харківський), чотирьох типах української червоної (східний, західний, центральний, таврійський) та шести типах української червоно-рябої (харківський, київський, вінницький, черкаський, буковинський, прилуцький) молочних порід. Для дослідження були включені показники: чисельність маточного поголів’я, структура типів за отеленнями, молочна продуктивність та жива маса корів у середньому та селекційного ядра первісток та повновікових корів. За чисельністю, слід відмітити заводські типи українських чорно-рябої та червоно-рябої молочних порід. Середня частка корів за типами складає 54 %. Кількість племінних тварин у кращих племінних господарствах перевищує 3 тис. голів. Частка первісток у структурі типів висока і має діапазон від 19,5 % у західному до 60,4 % у таврійському типах. Надій корів у заводських типах має широку міжгрупову диференціацію. Так, у середньому за типами первісток і повновікових корів надій має наступні коливання, які становлять відповідно 3782,6 кг … 8784,3 кг; 2980,0 кг … 8218,3 кг; 4737,2 кг … 9193,7 кг. Ліміти за надоєм корів селекційного ядра за відповідні періоди знаходяться в межах: 4562,5 кг …9616,1 кг; 4835,0 кг … 9109,8 кг та 5600,0 кг … 9981,5 кг. Найкращі показники за надоєм відмічено у корів київського та харківського заводських типів українських чорно-рябої та червоно-рябої молочних порід, у той час як за вмістом жиру і білка в молоці корови таврійського та центрального заводських типів української червоної молочної. Найвища жива маса корів спостерігається у повновікових корів, де кращі популяції типів мають показник понад 600 кг.
49
Сирко, М. В. "АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОДЕКС УКРАЇНСЬКОЇ РСР 1927: ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ". Знання європейського права, № 1 (27 березня 2022): 77–82. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.325.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено причини, передумови та особливості розробки і прийняття Адміністративного кодексу Української РСР 1927 р. Впродовж 1922-1927 рр. у Союзі РСР та союзних республіках тривала перша кодифікація радянського права. Хоча систематизація права Української РСР була орієнтована на загальносоюзні та власне російські акти, розробка і прийняття Адміністративного кодексу 1927 р. все ж таки були винятком, оскільки такого акта не було прийнято ні на союзному рівні, ні у жодній радянській республіці. В Українській РСР у 20-х рр. ХХ ст. розпочалася активна робота з підготовки кодифікованого акта в галузі адміністративного права. Створювався, обговорювався та редагувався проект Кодексу. На потребу кодифікації адміністративного законодавства УСРР зреагувала відповідним чином і юридична доктрина. Участь у публічнійдискусії щодо майбутнього Кодексу взяли провідні українські адміністративісти того часу. Досліджено його структуру, зміст, характерні риси юридичної чинності та застосування. Структура Адміністративного кодексу 1927 р. полягала в тому, що його 528 статей об’єднувалися в 15 поділів, більшість із яких мали відповідні розділи. Останній із названих розділів містив важливу новелу Адміністративного кодексу УСРР 1927 р. – законодавче закріплення порядку оскарження дій органів державного управління. Це становило хочі формальну, але гарантію забезпечення прав громадян і режиму законності у діяльності державних органів. З’ясовано історико-правові аспеки внесення змін, доповнень та втрати чинності Адміністративним кодексом 1927 р. Попри те, що він був офіційно скасований аж 1985 р., більшість його положень були змінені, усунені та фактично не застосовувалися вже у 30-х рр. ХХ ст. Причиною цього явища була тоталітарна сваволя комуністичного режиму Й. Сталіна. У повоєнні роки були спроби створити новий Адміністративний кодекс, проте вони не мали успіху з огляду на політичну недоцільність прийняття такого законопроекту.
50
Макаревич, Андрій Анатолійович. "КОНЦЕРТ A-MOLL ДЛЯ ФОРТЕПІАНО З ОРКЕСТРОМ С. ЛЮДКЕВИЧА — ВІДНАЙДЕНИЙ ЗРАЗОК ПЕРШОГО УКРАЇНСЬКОГО ФОРТЕПІАННОГО КОНЦЕРТУ". Вісник КНУКіМ. Серія «Мистецтвознавство», № 45 (17 грудня 2021): 107–15. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1176.45.2021.247375.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті — проаналізувати історію створення Станіславом Людкевичем трьох концертів для фортепіано з оркестром, зокрема Концерту a-moll; дослідити подальшу виконавську проблематику цього твору; з’ясувати місце Концерту у творчості композитора та його жанрову унікальність. Методи дослідження ґрунтуються на історичному, джерелознавчому та аналітичному методах. Історичний метод дає можливість висвітлити процес роботи С. Людкевича над Концертом a-moll, розглянути наявні розбіжності трактувань щодо кількості творів цього жанру в композиторській спадщині Людкевича та їхні історії написання серед різних наукових праць та у відгуках його сучасників. Джерелознавчий дає змогу виявити шляхи сучасних пошуків, ознайомлення з рукописами всіх творів С. Людкевича в жанрі інструментального, а саме фортепіанного, концерту, кінцевим результатом чого стали редагування віднайденого Концерту a-moll, його підготовка до видання та прем’єрне виконання автором статті. Аналітичний метод дає змогу дослідити особливості тематизму і процесів формотворення, розглянути складну будову Концерту a-moll та поєднання композитором в одному творі двох різних форм: варіаційної та сонатно-симфонічної. Наукова новизна. Уперше системно аналізується Концерт a-moll для фортепіано з оркестром С. Людкевича. З головних результатів і висновків можна: 1) скласти детальнішу картину музичної спадщини С. Людкевича, зокрема його практично невідомого Концерту a-moll як одного з перших зразків жанру інструментального концерту в українській музиці; 2) виявити характерні риси композиторського та піаністичного стилю С. Людкевича; 3) визначити вплив Концерту a-moll на подальшу роботу композитора в жанрі фортепіанного концерту; 4) визначити причини забуття та невідомості двох перших фортепіанних концертів С. Людкевича та важливість їхнього долучення до музичної спадщини композитора та до репертуарного списку піаністів.