Статті в журналах: "Реєстрація прав"

1

СПАСИБО-ФАТЄЄВА, ІННА. "Значення державної реєстрації для набуття права власності на нерухомість". Право України, № 2000/11 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-127.

Повний текст джерела

Анотація:

Державна реєстрація має істотне значення для набуття права власності на нерухоме майно та його захисту. В Україні існує законодавство про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, яке спирається на принцип внесення, тобто запроваджує титульну негативну систему. Відповідно, право власності на нерухомість має набуватися з моменту його державної реєстрації. Належне функціонування системи державної реєстрації прав на нерухоме майно має значення не тільки для приватних, а й для публічних відносин. Оскільки придбання нерухомого майна (набуття права власності на нього) є етапним, то кожному юридичному факту в юридичному складі має приділятися своє значення. При цьому якщо нерухомість придбавається за договором, то самому договору не може приділятися самодостатнього значення для набуття права власності. Таке значення має лише державна реєстрація права на майно, що в жодному разі не принижує чи не скасовує роль договору у набутті права власності. Метою статті є визначення моменту набуття права власності на нерухоме майно через його зв’язок із державною реєстрацією. В Україні давно назріла необхідність визначитися зі значенням державної реєстрації взагалі і для набуття права власності на нерухоме майно зокрема. Слід послідовно рухатися тим шляхом, як усі країни, в яких введена державна реєстрація прав, яка, на відміну від державної реєстрації правочинів, має не обліковий, а правовстановлюючий характер. Тлумачення закону, зокрема й вищими судовими органами при вирішенні спорів, має співвідноситися з системою державної реєстрації прав, до якої приєдналася Україна, і виходити з сутності та ідеї державної реєстрації, яка полягає у такому: всі права на нерухомість повинні бути зареєстровані; відо-мості державної реєстрації повинні бути достовірними, що має велике значення для цивільного обороту. Спори про право на нерухомість повинні вирішуватися у кожному конкретному випадку, спираючись на принципи правомірності, добросовісності та розумності,не встановленням судом правила про значення державної реєстрації та її ролі в набутті (моменту) права власності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

2

СПАСИБО-ФАТЄЄВА, ІННА. "Значення державної реєстрації для набуття права власності на нерухомість". Право України, № 2000/11 (2020): 127. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-11-127.

Повний текст джерела

Анотація:

Державна реєстрація має істотне значення для набуття права власності на нерухоме майно та його захисту. В Україні існує законодавство про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, яке спирається на принцип внесення, тобто запроваджує титульну негативну систему. Відповідно, право власності на нерухомість має набуватися з моменту його державної реєстрації. Належне функціонування системи державної реєстрації прав на нерухоме майно має значення не тільки для приватних, а й для публічних відносин. Оскільки придбання нерухомого майна (набуття права власності на нього) є етапним, то кожному юридичному факту в юридичному складі має приділятися своє значення. При цьому якщо нерухомість придбавається за договором, то самому договору не може приділятися самодостатнього значення для набуття права власності. Таке значення має лише державна реєстрація права на майно, що в жодному разі не принижує чи не скасовує роль договору у набутті права власності. Метою статті є визначення моменту набуття права власності на нерухоме майно через його зв’язок із державною реєстрацією. В Україні давно назріла необхідність визначитися зі значенням державної реєстрації взагалі і для набуття права власності на нерухоме майно зокрема. Слід послідовно рухатися тим шляхом, як усі країни, в яких введена державна реєстрація прав, яка, на відміну від державної реєстрації правочинів, має не обліковий, а правовстановлюючий характер. Тлумачення закону, зокрема й вищими судовими органами при вирішенні спорів, має співвідноситися з системою державної реєстрації прав, до якої приєдналася Україна, і виходити з сутності та ідеї державної реєстрації, яка полягає у такому: всі права на нерухомість повинні бути зареєстровані; відо-мості державної реєстрації повинні бути достовірними, що має велике значення для цивільного обороту. Спори про право на нерухомість повинні вирішуватися у кожному конкретному випадку, спираючись на принципи правомірності, добросовісності та розумності,не встановленням судом правила про значення державної реєстрації та її ролі в набутті (моменту) права власності.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

3

Shchavynska, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНА ПРОЦЕДУРА РЕЄСТРАЦІЇ РЕЧОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 100–108. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.13.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що забезпечення речових прав фізичних і юридичних осіб є необхідною умовою належного функціонування ринкової економіки та в цілому – правопорядку в державі. Одним із найбільш ефективних засобів попередження та відновлення посягань на право власності є їх державна реєстрація та подальший ретельний державний захист від різного виду посягань. Зазначена державна реєстрація здійснюється уповноваженими на те законом суб’єктами публічної адміністрації та відповідно до певної послідовності правових дій – адміністративних процедур, які є певним чином розробленими та легалізованими для використання. Проте в цій сфері існує певна частина невирішених проблем, які призводять до порушення права суб’єктів права власності, що в умовах правової демократичної держави з ринковою економікою є неприпустимим. Мета статті полягає в тому, щоб на основі теорії адміністративного права, доктринальних думок із цієї проблематики вчених-адміністративістів, чинного законодавства та проєктів нормативно-правових актів з’ясувати юридичну природу та зміст адміністративної процедури реєстрації речових прав в Україні. У статті сформовано поняття та розкрито стадії адміністративної процедури державної реєстрації речових прав. Доведено, що це адміністративно-правові та господарсько-процесуальні відносини, які складаються з порядку послідовно здійснюваних суб’єктами публічної адміністрації та господарськими судами правових дій стосовно забезпечення прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом речових обов’язків. Це здійснюється через видання (оскарження видання) адміністративного акта щодо обліку й публічного визнання речових прав та їх обтяжень і відповідної пріоритетної державної охорони права власності. Зроблено висновок, що адміністративна процедура державної реєстрації речових прав – це адміністративно-правові та господарсько-процесуальні відносини, які складаються з порядку послідовно здійснюваних суб’єктів публічної адміністрації та господарськими судами правових дії стосовно забезпечення прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов’язків шляхом видання (оскарження видання) адміністративного акта щодо обліку й публічного визнання речових прав та їх обтяжень і відповідної пріоритетної державної охорони права власності. Адміністративна процедура державної реєстрації речових прав поділяється на стадії: 1) звернення заявника і прийняття заяви до розгляду державним реєстратором; 2) розгляду справи; 3) винесення рішення; 4) оскарження ухваленого рішення: а) адміністративне; б) судове.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

4

Спесівцев, Д. С. "Визнання права власності на нерухомість у контексті вимоги закону про його державну реєстрацію: еволюція правозастосов-ного підходу". Прикарпатський юридичний вісник, № 3(32) (16 жовтня 2020): 26–30. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).598.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття містить результати наукового дослідження особливостей використання визнання права власності на нерухоме майно як способу захисту суб'єктивних цивільних прав в умовах вимоги закону про державну реєстрацію такого права. Автор порушує актуальну практичну проблему можливості використання такого способу захисту права власності тоді, коли право особи на відповідне майно не зареєстроване, хоча законом встановлюється обов'язковість його державної реєстрації. Причиною такої проблеми є положення чинного цивільного законодавства України, зокрема Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими встановлюється, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до закону, виникають із моменту такої реєстрації. Із цього мало б випливати, що відсутність державної реєстрації права власності на нерухому річ означає і відсутність факту виникнення відповідного права, а тому і можливості його визнання в судовому порядку. Звертаючись до сучасних цивілістичних розробок, а також окремих положень чинного цивільного законодавства України, автор обстоює позицію, що факти виникнення та переходу права власності на нерухоме майно мають місце до його державної реєстрації, у зв'язку із чим у разі порушення, невизнання або оспорювання такого права іншими особами до моменту його реєстрації наявні передумови для застосування такого способу захисту, як визнання права власності. Окрема увага у статті приділена аналізу позицій вищих судових інстанцій щодо порушеної проблеми, а також їхньої еволюції у процесі формування судової практики. Автор констатує, що визнання права власності на об'єкт нерухомого майна виступає чи не найефективнішим способом захисту такого права, що може бути використаний в умовах, коли державна реєстрація такого права не проведена. Його ефективність значною мірою підсилена внесенням змін до абзацу 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, а також чинними положеннями частини 2 статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

5

Матросова, Є. О. "Державна реєстрація в Німеччині: становлення, розвиток, сучасний стан". Прикарпатський юридичний вісник, № 1(30) (13 липня 2020): 102–4. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).525.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті розглянуто теоретичні та практичні ас-пекти правової природи становлення, розвитку та сучасного стану державної реєстрації в Німеччині. Проаналізовано сутність та особливості механізму державної реєстрації прав у Німеччині. Актуальність цієї тематики зумовлена наявністю значної кількості прогалин з боку національного законодавства, яке ре-гулює відносини безпосередньо у сфері державної реє-страції речових прав на нерухоме майно, їх обтяжень. Дослідивши досвід інших країн світу, можна зробити висновки та запропонувати інструменти для усунення прогалин і більш ефективного збереження, забезпечен-ня і захисту прав осіб (фізичних чи юридичних), гаран-тованих законодавством.У статті досліджено систему державної реєстрації Німеччини, країни, яка стала базою та прототипом для української системи реєстрації. Право власності – це базовий правовий інститут у кожній країні світу. Ви-никнення, розвиток цього інституту – показник еконо-мічного зростання країни. Захист правового інституту прав власності є невід’ємним складником у розвинутій державі. З метою правильного розуміння та тлумачення сутності становлення інституту прав власності, зокрема закріплення (реєстрації) прав за конкретною особою, необхідно дослідити процес виникнення та формуван-ня витоків виникнення (закріплення) прав у минулому.Аналіз публікацій свідчить про відсутність комп-лексних досліджень, розрізненість наукової літера-тури. Дослідженням цієї теми займалися українські науковці О.О. Губанов, М.В. Жушман, Д.І. Змитро-вич, М.П. Ільницький, А.А. Литвиненко, Т.В. Лісні-ча, К.І. Людькова, Я.П. Павлович-Сенета, М.С. Рибак, М.В. Різак та інші. Мета статті – проаналізувати витоки, розви-ток та становлення системи державної реєстрації в Німеччині, оскільки саме ця країна стала прото-типом національної системи державної реєстрації. Проаналізувавши та виявивши сильні позиції системи державної реєстрації, можливо запропонувати кон-кретні дії для реформування національної системи дер-жавної реєстрації в Україні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

6

Kolotilova, T. "СУТНІСТЬ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ПОСЛУГ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ". Juridical science 1, № 5(107) (3 квітня 2020): 121–29. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-1.15.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що основною метою країни є забезпечення і реалізація прав і свобод особи підтримуючи при цьому цінності міжнародного права, адже на сьогодні серед реформ адміністративного законодавства не менш важливою є реформа з приводу адаптації норм європейського права до національного законодавства. Європейське законодавство побудовано так, що органи публічної влади спрямовані на тісну взаємодію з населенням, а механізм правління вже давно перейшов від адміністративно-владного до обслуговування населення. Отже, наразі постає питання щодо становлення доволі нового інституту адміністративного права – адміністративних послуг, який направлений на взаємодію органів публічної влади з населення, обслуговування населення з урахуванням міжнародних стандартів, що в повному обсязі реалізує права і свободи людини і громадянина. Дане теоретичне дослідження присвячено з’ясуванню сутності реєстраційних послуг Міністерства Юстиції України. У дослідженні, науковому аналізу були піддані такі терміни як «адміністративні послуги», «державна реєстрація», «реєстраційна діяльність». Визначено, що реєстраційна послуга є складовою адміністративної послуги. Зауважено, що реєстраційна послуга має свої стадії. Виокремлено одне із основних завдань Міністерства Юстиції України, що пов’язане з наданням реєстраційних послуг, а саме здійснення державної реєстрації. Визначено на прикладі отримання реєстраційної послуги із зазначенням її порядку. У підсумку зроблено висновок, що реєстраційні послуги Міністерства юстиції України являють собою офіційно встановлений законодавством порядок надання юридичного статусу певному суб’єкту, що передбачає виникнення, зміну чи припинення прав і обов’язків для реалізації прав і свобод, органом публічного адміністрування з занесенням відомостей про це до державних реєстрів, результатом чого є отримання дозвільного документу з підтвердженням статусу особи, об’єкта, предмета чи послуги, а також статусу документа.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

7

Крат, В. "Державна реєстрація прав на нерухомість: світовий досвід". Українське комерційне право, № 9 (2009): 72–78.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

8

Гезь, П. О. "УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ ОСНОВИ ПРОТИДІЇ ПРАВОПОРУШЕННЯМ У СФЕРІ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ В УКРАЇНІ: ПОШУК ПЕРСПЕКТИВ". Juridical science, № 2(104) (15 липня 2021): 116–22. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-104-2.14.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що державна реєстрація як інститут головним чином спрямована на громадян. Це зумовлено тим, що відповідно до статті 3 Конституції України, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Втім, належне забезпечення прав і свобод людини потребує не лише ефективної діяльності відповідних державних органів. Для процедур державної реєстрації не менш важливою є сучасна нормативна основа, завдяки якій створюється основа для удосконалення практичної складової такої діяльності. Про актуальність теми дослідження свідчать численні матеріали у засобах масової інформації про порушення прав фізичних та юридичних осіб, внаслідок недоліків процедур реєстрації. У статті здійснено аналіз сучасного стану нормативно-правової основи протидії правопорушенням у сфері державної реєстрації в Україні та визначено перспективи її удосконалення. Звернуто увагу на повноту та ефективність правового регулювання процедури державної реєстрації прав на нерухоме майно. Визначено позиції щодо удосконалення державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи. Розглянуто як наукові позиції, так і законодавчі новації у цій сфері. Наголошено на пріоритеті превентивних заходів та комплексному характері законодавчих ініціатив. Підтримано ідею про концептуальний підхід у оптимізації процедур державної реєстрації. Зроблено висновок про урахування моментів, що мають знайти законодавче закріплення, зокрема: 1) технічне запровадження двофакторної біометричної ідентифікації особи; 2) оформлення всіх рішень уповноваженого органу правління юридичної особи на нотаріальних бланках з використанням QR-кодів; 3) використання на всіх документах, що подаються для проведення державної реєстрації спеціальних QR-кодів; 4) розробка єдиної електронної бази даних для обміну документами між нотаріусами, судами та органами державної влади; 5) обрання головою та секретарем загальних зборів юридичної особи лише тих осіб, які є її засновниками (учасниками); 6) використання на судових рішеннях QR-кодів для отримання інформації без шифрування особистих даних

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

9

Давидова, Н. О. "Реєстрація місця проживання як умова здійснення інших прав". Юриспруденція: теорія і практика, № 10 (48) (2008): 15–21.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

10

Кручок, Н. "Реєстрація іпотек у Державному реєстрі прав на нерухоме майно". Вісник Національного банку України, № 4 (182 ) (2011): 27–29.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

11

Мовчан, Д. М. "Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно як адміністративна процедура". Проблеми законності, Вип. 93 (2008): 126–30.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

12

Кузнєцов, Сергій Сергійович. "УКРАЇНА – ДЕРЖАВА ПРАПОРА: КОНЦЕПТ «РЕАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК» У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ (МОРСЬКОЇ) ДОКТРИНИ (ЧАСТИНА ІІ. СУЧАСНІСТЬ)". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 51–57. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.7.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено визначення, зміст і роль реєстрації суден як елементу забезпечен- ня «реального зв’язку» між Україною й українськими суднами (суднами України). Автор відзначає наявність чисельних наукових досліджень, які стосуються визначення, змісту й об’єму поняття «реєстрація суден», відсутність їх єдиного загальновизнаного розумін- ня, що ускладнює формування концепту «реальний зв’язок». Автор формулює особис- те розуміння визначення, змісту й об’єму понять «відкрите море», «свобода відкритого моря», «свобода судноплавства», «право судноплавства», «держава прапора», «судно прапора», «реальний зв’язок», «реєстрація суден». Відзначається, що із приєднанням до Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права 1982 року (UNCLOS 82) Україна набула, зокрема, правові статуси «держава-учасниця» та «держава прапора», яка має забезпечувати реальний зв’язок із суднами, що в ній зареєстровані. Доказом існування «реального зв’язку» є наявність у судна прапора відповідних документів, які має видавати держава прапора. Наявність цих документів свідчить, зокрема, про те, що їх видано після того, як були задоволені: 1) умови надання національності; 2) умо- ви реєстрації; 3) умови надання права плавати під прапором держави, яка визначила ці умови; 4) держава прапора веде реєстр суден прапора із зазначенням їхніх даних. Автор об’єднує поняттям «реєстрація суден» вказані вище «умови» для аналізу їхнього змісту як окремих складових частин, розуміючи «реєстрацію суден» як один з елемен- тів забезпечення існування «реального зв’язку», зокрема, для аналізу виконання вимог UNCLOS 82 щодо умов «реєстрації суден» на території України. Автор робить висновок про те, що умови реєстрації суден на території України відповідають положенням UNCLOS 82, але у КТМ України поняття «реальний зв’язок» не використовується. UNCLOS 82 не встановлює стандартів, яким би мали відповідати вказані «умови». Вони встановлюються в нормах національного законодавства й у міжнародних угодах. Автор акцентує увагу на необхідності включення концепту «реальний зв’язок» до формування та реалізації пра- вової (морської) доктрини для України.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

13

Джабраілов, Р. А. "Реєстрація нерухомого майна і прав на нього: державні та місцеві інтереси". Экономика и право, № 1 (2004): 35–40.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

14

Кармаза, О. "Державна реєстрація прав на житло та їх обтяжень нотаріусами в Україні". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 9 (131) (2012): 16–20.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

15

Кожура, Л. О. "ІМПЛЕМЕНТАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ НОРМЩОДО ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ДІТЕЙ У НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 4(29) (21 квітня 2020): 108–11. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).444.

Повний текст джерела

Анотація:

У роботі розкрито систему міжнародних актів, які визначають права та свободи дітей. Запропоновано пра-ва дітей, що визначені в Конвенції про права дитини, поділити так: 1) соціальні права: право на життя та здоровий розвиток дитини (ст. 6); право на реєстрацію зразу ж після народження й із моменту народження має право на ім’я й набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування (ст. 7); право дитина не роз-лучалася з батьками всупереч їхньому бажанню (ст. 9); 2) право на захист: право на захист від незаконно-го переміщення й неповернення дітей із-за кордону (ст. 11); право на захист дитини від усіх форм фізично-го та психологічного насильства, образи чи зловживань (ст. 19); 3) політичні права: право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, при-чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю (ст. 12); право вільно вислов-лювати свої думки (ст. 13); 4) особисті права: право на особисте й сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність; право на захист закону від такого втручання або посягання (ст. 16); 5) економічні права: право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може становити небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку (ст. 32). Акцентовано увагу, що невирішеним та актуаль-ним залишається питання захисту прав і свобод дітей у деліктному процесі, що потребує особливої уваги та негайного вирішення, а також захисту їхніх прав і сво-бод у міжнародному праві.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

16

Shchavynska, Yu. "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВИЙ ТА СУДОВИЙ ЗАХИСТ РЕЧОВИХ ПРАВ В УКРАЇНІ". Juridical science, № 6(108) (4 квітня 2020): 164–70. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-108-6-1.20.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що право має бути захищеним нормами права, а також відповідними інструментами, що практично втілюється в правореалізацію. У сфері адміністративно правового захисту права власності особливе місце займає захист речових прав, адже до них належать практично всі об’єкти нерухомості, а також інші найбільш важливе для громадян і суспільства майно. Провідним інструментом публічного адміністрування у сфері адміністративно-правової охорони речових прав є інститут державної реєстрації. Проте як у будь-якій іншій сфері, у процесі реєстрації речових прав можуть виникнути помилки, а то і зловживання. Їх необхідно виправляти. Саме для цього законодавець передбачив таку стадію реєстрації речових прав, як оскарження рішень (актів) державних реєстраторів. Це може здійснюватися у квазісудовий (адміністративний) та судовий способи. У статті з’ясовано зміст і сформовано поняття «адміністративно-судовий захист речових прав в Україні». Доведено, що це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, вищих за ієрархією щодо державних реєстраторів, а також системою господарських судів. Вона спрямована на виявлення за змістом і сутністю порушених прав та інтересів власників речових прав, здійснених актом державної реєстрації речового права, та відновлення їх у процесі ухвалення апеляційного за своєю сутністю юридичного рішення. Зроблено висновок, що адміністративно-правий та судовий захист речових прав в Україні – це адміністративна діяльність суб’єктів публічної адміністрації, вищих за ієрархією щодо державних реєстраторів, а також системою господарських судів, направлена на виявлення за змістом і сутністю порушених прав та інтересів власників речових прав, здійснених актом державної реєстрації речового права та відновлення їх у процесі ухвалення апеляційного за своєю сутністю рішення. Адміністративно-правий та судовий захист речових прав в Україні щодо оскарження актів рішень державних реєстраторів стосовно реєстрації речових прав є складною міжгалузевою конструкцію правознавства, в якій беруть участь норми цивільного права (щодо встановлення права власності), адміністративного (стосовно реєстрації речових прав), адміністративного при здійсненні квазісудового оскарження рішень державних реєстраторів та господарсько-процесуальних норм права при здійсненні судового оскарження.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

17

Кулинич, П. "Державна реєстрація прав на земельну нерухомість та земельний кадастр: поняття, співвідношення та правові засади". Юридичний журнал, № 11 (2005): 35–43.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

18

Бєлкін, Леонід Михайлович, Марк Леонідович Бєлкін та Юлія Леонідівна Юринець. "ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ МАЙНОВОГО ПРАВА НА ОТРИМАННЯ МАЙНА У ВЛАСНІСТЬ". Часопис цивілістики, № 38 (7 вересня 2020): 32–38. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i38.364.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті висвітлюються особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Наголошується, що на даний момент ці специфічні майнові права виявилися затребуваними. Зокрема, в такий спосіб здійснюються заходи щодо формування ліквідаційної маси банків, відносно майна, яке банк не зміг та/або не встиг оформити у власність самостійно. Крім того, інститут майнових прав використовується також під час інвестування в будівництво житла. Тому дослідження особливостей реалізації майнових прав на отримання майна у власність є актуальним. Судова концепція майнових прав на отримання майна у власність започаткована, зокрема, в Постанові від 25.05.2016 у справі № 6-503цс16 Верховного Суду України, де вказано, що «майнове право, яке можна визначити як право очікування, - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому». На підставі виконаних досліджень та наступної судової практики доведена наявність та необхідність у цивільному обороті специфічних майнових прав на отримання майна у власність, які слід визначити як сукупність пра-вомочностей щодо здійснення юридично значущих дій, спрямованих на отримання майна у власність, відповідно якого (майна) існують (визначені) вказані майнові права. Такий підхід повністю відповідає міжнародному стандарту широкого розумінню «майна» як права очікування (стаття 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Системно досліджені особливості реалізації майнових прав на отримання майна у власність, з урахуванням практики правозастосування у цій сфері та судової практики. Доведено, що вказані майнові права не є речовими правами на чуже майно і не підпадають під державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

19

УРКЕВИЧ, ВІТАЛІЙ. "Право постійного користування земельною ділянкою: проблеми теорії та практики". Право України, № 2020/05 (2020): 143. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-143.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена характеристиці такого речового права, як право постійного користування земельною ділянкою. Метою статті є актуалізація наявних доктринальних розробок щодо права постій ного користування земельною ділянкою, висвітлення існуючих правозастосовних проблем у сфері його реалізації, внесення рекомендацій щодо вдосконалення земельного законодавства. Розкрито приписи земельного законодавства України щодо окресленого права постійного користування, наведено наукові підходи до сутності та складників такого права. Окремо наголошено на існуючих правозастосовних проблемах щодо реалі зації відповідними суб’єктами права постійного користування земельною ділянкою з наведенням судової практики щодо їх вирішення. Стверджується, що право постійного користування земельною ділянкою займає самостійне місце в системі речових прав на землю. Автор доходить висновку, що отримати землі у постійне користування сьогодні можуть виключно юридичні особи – як суб’єкти господарювання, так і громадські, релігійні організації чи заклади освіти. Такі юридичні особи покликані виконувати певні публічні, соціальні, освітянські функції або ж надавати послуги загального користування значній кількості споживачів. Потребує невідкладного вирішення проблема “переведення” цього права, отриманого за раніше чинним земельним законодавством особами, які нині не можуть отримати земельні ділянки на підставі такого речового права, в нормативно закріплені речові права на землю – право власності або право оренди землі. При цьому слід надати право постійним землекористувачам самостійно визначати, на якому речовому праві вони продовжуватимуть використовувати відповідні земельні ділянки. Стверджується, що законодавчо врегульованими є лише питання державної реєстрації права постійного користування землями, що надаються у таке користування відповідним суб’єктам із земель державної чи комунальної власності. Відносини ж щодо державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, яка надавалася свого часу фізичній особі та, приміром, використовуєтьсязаснованим нею фермерським господарством, залишаються нормативно нерегламентованими.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

20

Тверезенко, О. "Чи необхідна державна реєстрація договорів застави майнових прав інтелектуальної власності та погодження таких договорів органами приватизації?" Інтелектуальна власність, № 4 (2010): 38–43.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

21

МІРОШНИЧЕНКО, АНАТОЛІЙ. "“Книжкове” володіння земельною ділянкою та його захист". Право України, № 2021/05 (2021): 178. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-178.

Повний текст джерела

Анотація:

Однією із найбільш цікавих особливостей земельної ділянки як об’єкта права власності є специфіка володіння нею. На сучасному етапі розвитку цивільного обороту таке володіння здебільшого є nак званим “книжковим”, коли речові права на земельну ділянку оголошуються невизначеному колу осіб за допомогою певних записів у публічних реєстрах. Проголошення права власності на земельні ділянки безпосередньо у законі також може розглядатись як специфічний прояв “книжкового володіння”. При цьому недостатньо публічно оголосити зміст права та його суб’єкта; необхідно також описати саму земельну ділянку. Метою статті є з’ясування правової природи опису земельної ділянки та прав на неї при оголошенні цих прав, а також визначення належних способів захисту у випадку різних порушень “книжкового” володіння, аналіз специфіки їх застосування у різних проблемних ситуаціях. Обґрунтовується думка, за якою захист прав “неволодіючого власника” земельної ділянки від “володіючого невласника” має завжди здійснюватися через пред’явлення віндикаційного позову. Відсутнє теоретичне підґрунтя для запровадження додаткових або спеціальних способів захисту права володіння земельною ділянкою, зокрема таких, як “скасування державної реєстрації земельної ділянки”, “визнання недійcними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію земельної ділянки”, “припинення прав на земельну ділянку” тощо. Пред’явлення вимоги про встановлення меж має специфічну правову природу, яка у випадку неможливості встановлення дійсних меж набуває ознак позову про визначення меж, відомого ще римському праву, який, поряд із віндикаційним і нега торним позовом, належить до речових позовів, спеціально призначених для захисту права власності. Специфіка “книжкового” володіння призводить до ситуацій, коли земельною ділянкою або її частиною одночасно можуть володіти дві і більше особи (зокрема у випадку, коли права однієї з них оголошені через вказівки у законі). Такі порушення володіння за своєю природою повинні розглядатись як триваючі, належним способом захисту від них є віндикаційний позов

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

22

Майданик, Р. "Судовий захист прав іноземних інвесторів на нерухомість: державна реєстрація, експропріація, гарантії іноземних інвестицій, оспорювання правових актів органів державної влади". Право України, № 9 (2009): 40–44.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

23

Антонюк, О. "Юрисдикція справ про скасування наказів Міністерства юстиції України щодо скарг у сфері державної реєстрації речових прав". Юридичний вісник, № 2 (25 серпня 2020): 115–21. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1712.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджено питання судової юрисдикції справ про скасування наказів Мін'юсту щодо скарг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Проаналізовано правові позиції Верховного Суду щодо зазначеного питання та конкретизовано обставини, що визначають приналежність зазначених справ до цивільної, господарської і адміністративної юрисдикції. Установлено, що участь Мін'юсту та державного реєстратора як співвідповідача у справі, в якій оскаржується наказ Мін'юсту, не є достатньою ознакою адміністративної юрисдикції. Якщо відповідний позов подано для вирішення спору з іншою особою щодо речового права, то участь цих суб'єктів публічного права не змінює приватноправовий характер спору. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється. Не належить до адміністративної юрисдикції спір, в якому необхідно надати правову оцінку правомірності як оскаржуваного наказу Мін'юсту, так і набуття права на нерухоме майно та відповідних реєстраційних дій. Якщо порушення своїх прав позивач убачає у наслідках рішення Мін'юсту та (або) державного реєстратора, які він уважає неправомірними, а ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, то визнання таких рішень незаконними є способом захисту цивільних прав та інтересів, а справа належить залежно від суб'єктного складу до цивільної або господарської юрисдикції. Якщо спір стосується виключно здійснення державної реєстрації речового права, а не законності фактів, що були підставою для вчинення реєстраційних дій, то він не є спором про право та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. У такому разі об'єднання в позовній заяві вимог про поновлення реєстраційних записів і скасування наказу Мін'юсту не виключає адміністративної юрисдикції спору, оскільки поновлення реєстраційних записів є наслідком визнання незаконним і скасування такого наказу. Справи за позовами державних реєстраторів щодо скасування наказів Мін'юсту (зокрема, щодо застосованої до позивача санкції за допущені порушення) належать до адміністративної юрисдикції.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

24

Янішевська, К. Д., та О. Р. Тертичний. "ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НАУКОВОГО ВІДКРИТТЯ ЯК ОБ’ЄКТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 147–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).338.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті аналізуються питання вдосконалення правового регулювання наукового відкриття. У результаті дослідження специфіки даного інституту з’ясовано, що наукове відкриття є нетрадиційним об’єктом права інтелектуальної власності, оскільки йому властиві як загальні ознаки, так і особливі. Зважаючи на його фундаментальний характер, наукове відкриття може мати будь-яку форму та є процесом пізнання об’єктивної дійсності, що нехарактерно для будь-яких інших об’єктів правової охорони. Визначено основні права авторства на наукові відкриття, а саме: право вважатися першовідкривачем певних знань та право на ім’я, а також право надати відкриттю своє ім’я або спеціальну назву. Право інтелектуальної власності є непорушним і належить володільцю, ніхто не може бути позбавлений його. Права інтелектуальної власності можуть бути обмежені лише в предбачених законом випадках. Визначено суб’єкта права інтелектуальної власності на наукове відкриття й авторське поняття особистих немайнових прав автора наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності. Доведено, що українське законодавство щодо правової охорони наукових відкриттів потребує вдосконалення через ухвалення відповідного закону, що підтверджується визнанням Всесвітньою організацією інтелектуальної власності наукового відкриття як результату творчої діяльності, який потребує відповідного правового регулювання. Вбачається необхідність у розробленні й ухваленні Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття», який би врегулював такі важливі питання, як: процедура державної реєстрації набуття прав власності на наукове відкриття та видачі диплома; правове регулювання експертизи наукових відкриттів, метою якої є перевірка заявленого об’єкта на відповідність усім умовам; охорона права пріоритетності; впровадження Відкритого державного реєстру наукових відкриттів; закріплення пільг за авторами наукових відкриттів. Зроблено висновок, що охорона і відповідне законодавче регулювання наукового відкриття дозволить удосконалити і підвищити рівень наукових досягнень і зацікавленості суспільства в подальших дослідженнях.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

25

Осауленко, С. В. "РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО ПРАВО НА СВОБОДУ ОБ'ЄДНАННЯ У ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 23 (11 листопада 2019): 101–7. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v23i0.606.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті автор пропонує для подальшого удосконалення законодавства України про конституційне право на свободу об'єднання у політичні партії враховувати рішення у наступних справах: а) справа «Об'єднана комуністична партія Туреччини та інші проти Туреччини» (визнання дотримання прав меншості однією із загальнолюдських цінностей та здійснення її захисту); б) справа «Соціалістична партія та інші проти Туреччини» (Суд захистив таку цінність, як права меншості, у контексті поновлення державної реєстрації однієї з опозиційних партій Туреччини, а також вирішив конфлікт між такою цінністю, як свобода, у частині свободи асоціацій у політичні партії, та національною безпекою); в) справа «Республіканська партія Росії проти Росії», під час розгляду якої Суд захистив таку цінність, як права меншості, у контексті поновлення державної реєстрації однієї з опозиційних партій Російської Федерації, а також вирішив конфлікт між такою цінністю, як народовладдя, у контексті права окремої особи на участь у політичному житті, та такою цінністю, як громадський порядок, за додержання якого традиційно відповідають органи публічної влади.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

26

ПАРУСОВА, ГАЛИНА. "Відчуження майнових прав на приміщення у закінченому будівництвом об’єкті після прийняття його в експлуатацію: прояви недобросовісності чи законні механізми обороту майнових прав". Право України, № 2020/10 (2020): 217. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-10-217.

Повний текст джерела

Анотація:

Суперечливе нормативне визначення, особливості природи майнових прав, що відрізняє їх від предметів матеріального світу, відсутність системи їх обліку та державної реєстрації, сегментарне та поверхневе регулювання відчуження майнових прав на нерухомість тощо призводить до неоднакового розуміння їхньої сутності та змісту і допустимих меж обороту майнових прав. Усе це створює простір та умови для зловживань, породжує незадовільну практику відчуження майнових прав на приміщення у закінченому будівництвом об’єкті після прийняття його в експлуатацію, загрожує законному обороту нерухомого майна в Україні та призводить до інших негативних наслідків, таких як порушення прав суб’єктів, ухилення від сплати податків, тінізація активів тощо. Метою статті є розмежування майнових прав як об’єкта та змісту правовідносин для пояснення їхньої трансформації, зокрема у сфері будівництва нерухомого майна на етапі прийняття об’єкта в експлуатацію, задля впорядкування обороту майнових прав на нерухоме майно та встановлення його допустимих меж, обґрунтування необхідності створення і запровадження системи обліку та реєстрації майнових прав і їхніх суб’єктів та автоматизації такої трансформації у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Теоретико-методологічним підґрунтям дослідження є настанови герменевтики, “постнекласична” методологія, методологічні принципи діалектики та системного аналізу. У статті розмежовано майнові права як зміст та об’єкт правовідносин, досліджено питання їхньої трансформації, визначено фактори, що впливають на зміст майнових прав у сфері будівництва нерухомого майна, проаналізовано юридичну значущість моменту прийняття об’єкта в експлуатацію, зокрема для визначення моменту юридичного створення об’єкта нерухомого майна та набуття права власності на нього. Зроблено висновки щодо неможливості, за загальним правилом, обороту майнових прав на нерухоме майно після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта, а також обґрунтовано необхідність розроблення та запровадження на державному рівні системи обліку та реєстрації майнових прав і їхніх суб’єктів та автоматизації процесу трансформації майнових прав у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Впорядкування обороту майнових прав на нерухоме майно потребує внесення системних змін у чинне законодавство України, створення та запровадження системи обліку та реєстрації майнових прав на нерухоме майно та автоматизації їх трансформації у момент прийняття об’єкта в експлуатацію. Це дасть змогу мінімізувати зловживання у сфері будівництва, забезпечить доступ усіх суб’єктів до повних і достовірних відомостей про об’єкти будівництва, майнові права на нерухоме майно та суб’єктів прав, створить додаткові гарантії для набувачів майнових прав, вирішить проблему подвійних відчужень і покращить економічну ситуацію у країні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

27

Булат, Є. А., та Р. С. Пічко. "Актуальні аспекти подальшої правової охорони наукового відкриття в контексті сучасного зарубіжного досвіду". Актуальні проблеми держави і права, № 88 (14 січня 2021): 25–29. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i88.3052.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті надано характеристику наукового відкриття як об’єкта інтелектуальної власності, висвіт-лено його особливу правову природу. Визначено, що правовими ознаками наукового відкриття висту-пають вірогідність, новизна і фундаментальність, а зміст поняття «відкриття» розкривається через такі його об’єкти, як явище, властивість і закономірність. Відзначено необхідність подальшого право-вого регулювання суспільних відносин, пов’язаних із науковими відкриттями, оскільки вони є осно-вою для розвитку нових наукоємних технологій, сприяють розвитку й удосконаленню науково-техніч-них, інноваційних здобутків. Підкреслено, що за часів радянського періоду інститут реєстрації наукового відкриття став прак-тично завершеною конструкцією права, що дозволило не тільки визнати наукові досягнення на дер-жавному рівні, але також створити базу для проведення подальших фундаментальних досліджень. Наголошено, що на сучасному етапі розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності були здійснені кроки в напрямі вдосконалення правової охорони наукових відкриттів через ухвалення про-єкту закону України «Про охорону прав на наукові відкриття» і Модельного закону «Про охорону прав на наукові відкриття» країн – учасниць Співдружності Незалежних Держав. Відзначено, що на сучас-ному етапі в деяких закордонних країнах у контексті правової охорони між науковим відкриттям і винаходом не робиться принципової різниці і як охоронний документ видається патент. Розглянуто питання охорони відкриттів у сфері біотехнологічної індустрії. У контексті європейського досвіду, а також досвіду, набутого іншими іноземними країнами, запропоновано виявляти із практичної частини наукового відкриття технічні (технологічні) рішення, які підлягають патентуванню, з можливістю отримання охоронних документів на них.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

28

Чуприна, Л. М., та Д. Л. Мінчук. "ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗАХИСТУ ПРАВ ПЛАТНИКА ПОДАТКУ У ВИПАДКУ ЗУПИНЕННЯ ТА ВІДМОВИ В РЕЄСТРАЦІЇ ПОДАТКОВОЇ НАКЛАДНОЇ". Прикарпатський юридичний вісник 2, № 3(28) (24 березня 2020): 129–33. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).373.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена висвітленню актуальної теоретико-практичної проблеми захисту права суб’єкта господарювання, платника податку на додану вартість, на своєчасну реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних у випадках зупинення такої реєстрації контролюючими органами з подальшою відмовою в їх реєстрації, що спричиняє негативні наслідки для суб’єкта господарювання у формі вимивання його обігових коштів, в аспекті питань вибору в цій категорії спорів належних підстав для оскарження дій контролюючих органів, способу захисту порушеного права та відповідачів. У статті зроблена спроба, на підставі аналізу судової практики застосування відповідних норм права, розглянути вказані питання крізь призму принципу верховенства права в аспекті такої його складової частини, як правова визначеність щодо передбачуваності платником податків дій чи бездіяльності контролюючих органів унаслідок реалізації їхніх повноважень щодо зупинення реєстрації та/або відмови в реєстрації податкових накладних. Для висвітлення вказаних аспектів проблеми проаналізовано відповідні чинні судові рішення, у яких розкрито вплив темпорального чинника змін положень відповідних норм податкового законодавства на коментовані правовідносини в контексті принципів належного урядування та правової визначеності. Актуальність вирішення зазначеної проблеми у світлі засад верховенства права зумовлена великою кількістю судових спорів цієї категорії, які зачіпають чутливі інтереси великої кількості суб’єктів господарювання – платників податку, та суперечливою практикою внесення змін до податкового законодавства, яке регулює вказані правовідносини, що породжують правову невизначеність у їх застосуванні.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

29

Еннан, Р. "Винаходи як результати науково- технічної творчості". Юридичний вісник, № 3 (4 лютого 2020): 161–68. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.959.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проводиться науково-теоретичний аналіз правового режиму винаходів, особливостей набуття (оформлення) патентних прав на винаходи, а також об’єм та зміст виключних патентних прав, що випливають з патенту на винаходи у зарубіжних країнах. Загальновизнано, що найбільш поширеним і значущим результатом науково-технічної творчості є винаходи, які мають високу соціальну і економічну значущість, що зумовило необхідність правового регулювання відносин, пов'язаних зі створенням, оформленням і використанням винаходів. Термін «винахід» в людській свідомості відображає реальність, яка існує незалежно від права, оскільки винахід є не правовою, а природно-технічної категорією і створення вина- ходів, а також їх використання не завжди було пов'язане з правовим регулюванням. Терміном «винахід» в технічній, філософської, художньої літератури позначають щось нове, оригінальне (нову технологію, конструкцію). У патентному праві цей термін має вужчий і певний зміст, тому в спеціальній літературі говорять про винахід в технічному сенсі і про винахід як об'єкт правової охорони. Звідси випливає, що особа, яка вважає себе винахідником, офіційно може бути визнана такою тільки в разі отримання патенту на винахід. Цей охоронний документ видається, якщо об'єкт, який просять визнати винаходом, відповідає критеріям для отримання патенту, встановленим законодавством. Набуття (оформлення) патентних прав на винахід вимагає проходження доволі складних формальностей Метою цієї статті є аналіз механізму правової охорони винаходів в зарубіжних країнах з урахуванням уніфікації міжнародного і європейського законодавства в сфері патентного права, а також розкриття особливостей процедури придбання (реєстрації) патентних прав на винаходи в зарубіжних країнах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

30

СМІТЮХ, АНДРІЙ. "Корпоративний пай (частка), неоформлений як цінний папір, як об’єкт речових прав і правовідносин". Право України, № 2019/08 (2019): 120. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-08-120.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття розвиває ідею про корпоративний пай (частку) як оборотоздатний символ, що посвідчує корпоративні права, є субститутом корпоративного вкладу, об’єктом речових прав і повинен обліковуватися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (Єдиний державний реєстр) або у депозитарній системі (якщо корпоративний пай є акцією), виконує інвестиційну, ідентифікаційну, колегіальну, мобільну та облікову функції. Автор виходить із того, що наявний стан правового регулювання речових відносин, які виникають щодо корпоративних паїв (часток), є незадовільним і пропонує впровадження до законодавства низки норм, які покликані забезпечити перетворення корпоративних паїв (часток), неоформлених як цінні папери (тобто таких, що не є акцією), на повноцінний об’єкт речових прав, що представляє в обороті корпоративні права щодо певного суб’єкта господарювання. Відстоюється позиція про те, що облік усіх речових прав на корпоративні паї (частки) має здійснюватися у Єдиному державному реєстрі. Речові права не обмежуються правом власності. Отже, автор аргументує визнання права господарського відання, довірчої власності та користування (оренди) на корпоративні паї (частки), неоформлені як цінні папери. Відповідно, зроблено висновок про необхідність законодавчого врегулювання договору управління корпоративним паєм (часткою), що неоформлений як цінний папір, та договору оренди корпоративного паю. Автор обґрунтовує необхідність реєстрації в Єдиному державному реєстрі таких обтяжень речових прав на корпоративні паї (частки), неоформлені як цінні папери, як застава, податкова застава, а також за судовим рішенням – заборона відчуження та арешт; аргументує необхідність забезпечення відкритого доступу до відомостей Єдиного державного реєстру про корпоративні паї (частки), неоформлені як цінні папери, права на них та обтяження таких прав. У статті зроблено висновок про необхідність максимального прискорення вчинення правочинів щодо корпоративних паїв (часток), неоформлених як цінні папери, з впровадженням модельного договору купівлі-продажу таких корпоративних паїв (часток) і здійсненням державної реєстрації виникнення права власності, інших зазначених вище речових прав та їх обтяжень, що виникають на підставі договору, на підставі спільної заяви сторін договору з одночасним забезпеченням ефективної реалізації переважних прав інших учасників на придбання корпоративного паю (частки) при його продажу шляхом залучення до процедури реалізації цих прав державного реєстратора.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

31

Nekrasova, N. "ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОБІГУ МЕДТЕХНІКИ ТА ТОВАРІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 61–66. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.08.

Повний текст джерела

Анотація:

Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні в Україні досить непросте становище у сфері обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні через нестабільність ситуації в країні, недосконалість законодавства в цій сфері та низку інших негативних чинників. Адміністративно-правовий механізм є засобом, за допомогою якого громадяни мають право захистити свої законні права та інтереси, а також мати повноцінне забезпечення права на життя та лікування нації. В умовах постійної реформації законодавства в Україні залишається актуальним питання приведення до ладу вищезазначених заходів як елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Слід приділити увагу як практичним, так і теоретичним проблемам у цій сфері, оскільки правове регулювання цієї сфери в нашій державі перебуває на досить низькому рівні. Визначено, що елементами механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні є вітчизняна система нормативно-правових актів, яка регулює адміністративно-правовий статус суб’єктів публічного адміністрування цієї сфери; адміністративно-правовий захист прав, свобод і законних інтересів громадян, що взаємодіють та мають публічно-правові відносини в цій сфері; державний та громадський захист прав, свобод та законних інтересів громадян; юридичні гарантії адміністративно-правового захисту прав і законних інтересів громадян; загальне соціальне забезпечення охорони захисту прав і законних інтересів громадян. Наголошено, що громадяни України відповідно до чинного законодавства мають повне право на реалізацію своїх прав і обов’язків, зокрема й захист від неправомірних посягань на незаконні дії суб’єктів публічної адміністрації, що безпосередньо стосується й елементів механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні. Зроблено висновок, що елементи механізму публічного адміністрування обігу медтехніки та товарів медичного призначення в Україні – це адміністративно-правова система реалізації публічного адміністрування через установлені законодавством інструменти впливу у сфері регулювання механізмів реєстрації, сертифікації та ввезення лікарських засобів, медичної техніки й інших товарів медичного призначення, яка в кінцевому результаті призначена для якісного надання медичних послуг у лікарнях, клініках й інших медичних закладах нашої держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

32

Васильєв, С. В. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКЕ РЕГУЛЮЄ РЕЄСТРАЦІЮ ІННОВАЦІЙНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ". Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, № 94 (30 червня 2021): 181–91. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.94.181-191.

Повний текст джерела

Анотація:

Наукова стаття присвячена проблемам правового регулювання імплементації європейського законодавства, яке встановлює порядок реєстрації інноваційних лікарських засобів. Джерельну базу дослідження складають праці українських і європейських науковців, а також норми українського та європейського права. Порівнюються норми українського законодавства, що регулюють реєстрацію лікарських засобів, із нормами європейського права, які встановлюють порядок отримання торгової ліцензії для розміщення медичного препарату на ринку. Пропонується закріпити в українському законодавстві окремі норми європейського права, котрі встановлюють порядок отримання торгової ліцензії, встановити за європейським зразком вимоги до реєстраційного досьє на лікарський засіб та підстави для відмови у видачі торгової ліцензії.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

33

Кузнєцов, Сергій Сергійович. "УКРАЇНА – ДЕРЖАВА ПРАПОРА: КОНЦЕПТ «РЕАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК» У КОНТЕКСТІ ПРАВОВОЇ (МОРСЬКОЇ) ДОКТРИНИ (ЧАСТИНА І. СТАНОВЛЕННЯ)". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 237–44. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.35.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті досліджується становлення сучасних інститутів реєстрації морських суден і реаль- ного зв’язку між судном і державою його реєстрації. Підкреслюється, що Морською доктри- ною одним із пріоритетних національних інтересів України на морі визнано посилення позиції серед провідних морських держав шляхом створення та розвитку національних судноплав- них компаній і торговельного флоту. Для поліпшення стану морської діяльності необхідно створити економічні стимули для реєстрації суден під українським прапором. Акцентовано на важливості створення обґрунтованого податкового режиму судноплавства, що відповідає податковим умовам відкритих реєстрів європейських держав і надання режиму найбільшого сприяння інвестуванню в морський і внутрішній водний транспорт України. Аналізуються визначення та зміст понять «відкрите море», «свобода відкритого моря» як такі, що мають безпосереднє відношення до реєстрації суден і здійснення над ними юрисдикції держави прапора. Досліджується історичний аспект питання про надання права на прапор і практика запровадження державами так званої «зручної реєстрації». Зазначається, що відсутність міжнародно-правового закріплення вимог, навіть мінімальних стандартів, пов’язаних із реа- лізацією державами права надання національності й права плавання під прапором, привело до появи полегшених, «зручних» реєстрів. Робиться висновок про те, що питання про надан- ня права на прапор держави є фактично питанням можливості допуску іноземного капіталу до свого торговельного флоту. Автор погоджується з поясненням Комісії міжнародного права 1956 року про те, що надання національності не є простою адміністративною формальністю, яка не супроводжується жодними гарантіями того, що судно прапора дійсно зв’язано з дер- жавою прапора, тобто фактично існує зв’язок, який виявляється не лише у виданні свідоцтва про реєстрацію та розуміє поняття «реальний зв’язок» як об’єднувальне, таке, що містить у собі певні складові частини. Відзначається, що дотепер не створено загальнообов’язкових вимог щодо реєстрації суден державами прапорів.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

34

Євгенович, Кухарєв Олександр. "ОСОБЛИВОСТІ СПАДКУВАННЯ ПРАВА НА ЧАСТКУ У СТАТУТНОМУ КАПІТАЛІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ". Часопис цивілістики, № 41 (6 серпня 2021): 34–39. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i41.419.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена з’ясуванню особливостей спадкування права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю. У разі смерті учасника товариства з обмеженою відповідальністю слід розмежовувати право на частку та право із частки, що не є тотожними за своєю сутністю та часом виникнення. Право на частку у статутному капіталі товариства як майнове право є об’єктом спадкування та набувається спадкоємцем із часу відкриття спадщини незалежно від часу її прийняття та державної реєстрації. Спадкування права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю надає спадкоємцеві правову можливість отримати вартість успадкованої частки, яка визначається на час відкриття спадщини, або стати учасником товариства після здійснення в повному обсязі права на спадкування досліджуваного об’єкта. Корпоративні права не є об’єктом спадкового наступництва та набуваються спадкоємцем із часу отримання ним правового статусу учасника господарського товариства, який пов’язаний із внесенням запису про зміну складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань. Визначено два механізми здійснення корпоративних прав учасника товариства після його смерті до моменту набуття правонаступником цієї особи статусу учасника товариства з обмеженою відповідальністю. По-перше, це виконання заповіту шляхом призначення спеціальної особи - виконавця заповіту. Така особа може бути призначена як самим заповідачем безпосередньо в заповіті, так і судом, нотаріусом, а також іншими спадкоємцями. До повноважень виконавця заповіту віднесено, серед іншого, й управління спадщиною. Управляти спадщиною виконавець заповіту може як самостійно, так і шляхом укладення відповідного договору з іншою особою. Повноваження виконавця заповіту підтверджуються свідоцтвом, яка видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини. По-друге, це управління спадщиною шляхом укладення спадкоємцями, нотаріусом, органом місцевого самоврядування або виконавцем заповіту договору на управління спадщиною. Наголошено на тому, що наявність у складі спадщини права на частку у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю свідчить про необхідність укладення договору управління із професійним управителем - спеціалістом у сфері корпоративного права.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

35

Каракасіді, О. Ф., та П. І. Ліхашев. "КОЛЕКТИВНІ ДОГОВОРИ ЯК ЛОКАЛЬНІ АКТИ ТРУДОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Прикарпатський юридичний вісник, № 6(35) (7 травня 2021): 48–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i6(35).685.

Повний текст джерела

Анотація:

Каракасіді О. Ф., Ліхашева П. І. Колективні договори як локальні акти трудового законодавства. - Стаття. Розглянуто роль колективного договору як локального нормативно-правового акта та форми соціального партнерства за чинним законодавством та за проектом Трудового кодексу України. Він укладається після проведення колективних переговорів між роботодавцем і трудовим колективом, як правило, представленим профспілкою, містить зобов’язальні умови та діє протягом установленого строку, визначаючи локальні норми права для певного підприємства. Тобто колективний договір має змішану юридичну природу та є формою соціального партнерства, його розвиток актуальний і важливий для суспільства. Його наявність дозволяє нівелювати прогалини в трудовому законодавстві, посилити співпрацю соціальних партнерів, підвищити гарантії трудових прав працівників, покращити роботу підприємства в цілому. Проаналізовано роль профспілкових організацій у розробленні та укладенні колективних договорів Автори вбачають причину порушення трудових прав працівників на деяких комерційних підприємствах у повідомному характері реєстрації колективного договору, відсутності представницького органу тру дового колективу, внаслідок чого колективний договір взагалі не затверджується. Тому саме в комерційних структурах спостерігається найбільша кількість порушень трудового законодавства, а метод соціального партнерства перетворюється на просту декларацію. Крім того, питання встановлення посад із ненормо- ваним робочим днем, порядок надання матеріальної допомоги, пільги працівникам із великим стажем роботи на цьому підприємстві та інші питання, які регулюються саме колективним договором, тут залишаються неврегульованими. Тому на цьому етапі автори вважають за доцільне у проекті Трудового кодексу України передбачити обов’язкову реєстрацію колективного договору замість повідомної, щоб створити реальністю соціальне партнерство найманих працівників із роботодавцями під контролем держави.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

36

КОЛОГОЙДА, ОЛЕКСАНДРА. "Щодо поняття та критеріїв корпоративного спору". Право України, № 2019/03 (2019): 237. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-03-237.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою статті є дослідження поняття, ознак і видів корпоративних спорів, що виникають із корпоративних правовідносин, та визначення категорії правових спорів, пов’язаних із ними. Досліджено поняття, ознаки та види корпоративних спорів, а також визначено категорії правових спорів, пов’язаних із ними. Корпоративний спір досліджено як правовий інститут, спрямований на захист прав і законних інтересів учасників корпоративних відносин, що здійснюється у межах конструкції охоронного правовідношення, де особа у визначеній законом формі реалізує своє право на захист, обираючи способи захисту, встановлені законом та (або) корпоративним договором. На підставі аналізу норм законодавства, правових позицій вищих судових інстанцій та судової практики здійснено класифікацію корпоративних спорів за предметним, змістовим і суб’єктним критеріями, розмежовано корпоративні спори з суміжними правовими спорами. Захист прав і законних інтересів учасників корпоративних правовідносин є однією з найбільш актуальних проблем сьогодення. Активний розвиток й ускладнення корпоративних відносин зумовлюють збільшення конфліктів між їх учасниками, що обумовлює актуальність теми дослідження. Незважаючи на значну кількість змін до корпоративного законодавства в останні роки, прийняття нових процесуальних кодексів, законів України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах”, яким імплементовано в національне законодавство процедури реалізації права на squeeze-out та sell-out, “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю” корпоративні спори залишаються однією з найпоширеніших та найскладніших категорій спорів, що розглядаються господарськими судами.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

37

Бєліков, О. "Порядок реєстрації прав власності". Юридичний журнал, № 9 (87) (2009): 81–88.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

38

Кирилюк, Н. Д. "Особливості механізму адміністративно-правового регулювання у сфері цивільної авіації". Актуальні проблеми держави і права, № 90 (9 серпня 2021): 71–76. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i90.3209.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено дослідженню механізму правового регулювання діяльності цивільної авіації крізь призму адміністративно-правових норм. Зазначається, що повітряне законодавство містить норми конституційного права (встановлюється повний і винятковий суверенітет України над її повітряним простором), адміністративного права (наприклад, встановлюються порядок сертифікації та реєстрації повітряних суден й аеродромів, правила сертифікації авіаційної техніки, правила льотної придатності, правила безпеки польотів, Порядок накладення і стягнення штрафів за порушення вимог законодавства на повітряному транспорті), цивільного права (встановлюються правила перевезення пасажирів і багажу, цивільно-правова відповідальність перевізника за цілість багажу і вантажу, а також за збиток, заподіяний пасажирам та іншим особам. Наявність характеристик авіаційного транспорту, авіаційної діяльності та цивільної авіації, авіації як галузі закріплених в ЗУ «Про транспорт», ПКУ, Положенні про використання повітряного простору України, приписів щодо обов’язковості реєстрації та сертифікації суб’єктів та об’єктів авіаційної діяльності, що містяться в інших нормативно-правових актах, дає можливість говорити саме про адміністративно-правове регулювання діяльності цивільної авіації, а звідси й про його механізм. Під останнім треба розуміти сукупність таких елементів, як норми права, правовідносини, правове становище суб’єктів авіаційної діяльності щодо використання об’єктів такої діяльності, акти реалізації їхніх прав та обов’язків щодо сертифікації авіаційного персоналу, реєстрації та сертифікації елементів авіатранспортної інфраструктури (повітряних суден та його компонентів, аеродромів, повітряних трас та повітряних ліній тощо), кожен з яких, взаємодіючи з іншими, функціонально спрямований на гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства й економіки в повітряних перевезеннях та авіаційних роботах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

39

Власенко, Олександр Володимирович, та Валерій Григорович Гриценко. "Веб-орієнтована система контролю знань". Theory and methods of e-learning 1 (10 листопада 2013): 37–41. http://dx.doi.org/10.55056/e-learn.v1i1.119.

Повний текст джерела

Анотація:

Інтеграція України у єдину Європу потребує глибокої і всебічної модернізації освіти, де важлива роль має належати інформаційно-комунікаційним технологіям навчання. Однією зі складових частин у реалізації положень Болонської декларації щодо системи вищої освіти є тестовий метод оцінювання знань. Власне переважно саме ці чинники спонукають науковців до розробки та впровадження у навчальний процес комп’ютерних систем тестування. Основна перевага таких систем полягає у тому, що вони дають змогу здійснювати оперативне оцінювання усіх студентів за однаковими критеріями, що підвищує об’єктивність контролю знань порівняно з традиційними методами. До того ж значно скорочується час перевірки знань студентів, автоматизується процес обробки результатів тестування, зменшується навантаження викладача.Сучасні системи оперативного контролю знань мають бути простими та зручними у використанні, що передбачає швидку психологічну адаптацію до них фахівців у галузі комп’ютерних технологій, та мінімально вимогливими до комп’ютерних засобів. Одним із перспективних напрямків розвитку систем тестування є розробка та впровадження веб-орієнтованих програмних продуктів, що уможливлює їх використання в мережі Internet.Враховуючи зазначені фактори, для вирішення окреслених завдань було розроблено просту і надійну авторську комп’ютерну систему контролю знань.Система тестування має зручний та зрозумілий інтерфейс, що забезпечує її експлуатацію без потреби у додаткових специфічних навичках. Стандартні програмні оболонки, комп’ютерні апаратні засоби та інтерфейси, які не вимагають занадто великої швидкодії та великої кількості оперативної пам’яті, дозволяють досить широко використовувати систему в навчальному процесі з будь-якої навчальної дисципліни без особливих вимог до обладнання. Ця система є веб-орієнтованою, що дозволяє реалізовувати різні завдання контролю, зокрема, дистанційне самотестування через мережу Internet за допомогою будь-якого браузера.Дана система – це комплексний програмний продукт, у якому реалізовані функції: створення тестів, тестування і створення звітів за результатами тестування.В системі реалізована власна модель реєстрації користувачів за п’ятьма категоріями (адміністратор, координатор, технічний секретар, викладач або учитель, студент або учень) з розмежуванням доступу в середині системи за навчальними закладами, їх підрозділами (за наявності), групами або класами (за потреби). У функції реєстрації ключовим параметром є реєстраційний код, який генерується системою і є унікальним для будь-якої категорії користувачів будь-якого навчального закладу, групи чи класу. Завдяки цьому параметру спрощується та автоматизується процес реєстрації нового користувача (рис. 1). Повідомлення реєстраційного коду відбувається за схемою:адміністратор  координатору;координатор  викладачу, вчителю, технічному секретарю;викладач, вчитель  студенту, учню. Рис. 1. Реєстрація користувачів У системі передбачено два шляхи поповнення банку тестових завдань: безпосереднє по елементне введення завдань (рис. 2) та пакетне імпортування раніше підготовлених тестів за умови нескладного їх форматування за запропонованим нами шаблоном.Реалізовано можливість створення тестових завдань будь-якого з п’яти існуючих типів: з одним варіантом правильної відповіді, з кількома варіантами правильної відповіді, на відповідність, на впорядкування та відкрите завдання.Запитання та відповіді тестових завдань можуть складатися з будь-якої кількості формул, рисунків, таблиць та фрагментів тексту. Формули можна редагувати. Рисунки можна довільно позиціонувати у середині тестового завдання. Тестові завдання можуть містити будь-яку кількість відповідей чи відповідників. Рис. 2. Редактор тестових завдань Наповнення та редагування банку тестових завдань здійснюється координатором відповідного навчального закладу (підрозділу) або його помічником технічним секретарем.Не зважаючи на те, що банк тестів для різних навчальних закладів та їх викладачів є спільним, у системі передбачено збереження авторських прав, а вразі потреби, обмеження доступу до означеної низки тестових завдань.Функцію формування тестів покладено на викладачів та учителів а за потреби глобального контролю на координаторів.Формування тестів можливе з переліку доступних завдань банку тестів або авторських тестів (рис. 3). Для пошуку в банку тестів необхідних тестових завдань у системі передбачена низка фільтрів за дисципліною, розділом та темою завдання.Сформований тест може містити потрібну кількість тестових завдань, або значно більшу їх кількість для реалізації випадкового вибору потрібної множини завдань.У системі передбачено два способи подання тестових завдань користувачеві: послідовний (за порядком слідування у сформованому тесті) та випадковий (порядок слідування генерується випадковим чином системою).Завершальним етапом формування тесту є надання прав доступу для користувачів. На цьому етапі визначаються часові межі доступу до тесту, кількість результативних спроб та обирається сценарій тестування (рис. 4). Рис. 3. Перегляд та вибір тестових завдань Рис. 4. Редагування параметрів тесту Для користувачів категорії студент або учень у системі відображається перелік доступних саме для їхньої групи чи класу тестів. Серед цього переліку можуть бути як навчальні тести, які є загально доступними, так і контрольні тести, для їх проходження слід ввести код доступу, який повідомляє викладач чи учитель.Будь-який згенерований системою тест має часові обмеження на виконання, тому виконавець постійно інформується про залишок часу до завершення тестування (рис. 5). У разі закінчення часу тестування, система автоматично передає тест на перевірку та миттєво повідомляє користувача про отриману оцінку.У системі передбачено надання можливості студентові або учневі переглядати та аналізувати результати перевірки тесту із зазначенням правильних відповідей.Враховуючи вище розглянуті особливості системи, можна констатувати, що розроблена комп’ютерна система оперативного контролю знань надає змогу викладачам ефективно здійснювати рейтингову перевірку знань студентів, а студентам – самостійно контролювати свої знання використовуючи, Internet або intranet-мережу. Рис. 5. Фрагмент тесту, що був згенерований користувачеві

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

40

Шульга, М. "Проблеми державної реєстрації земельних прав". Українське комерційне право, № 9 (2009): 20–26.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

41

КІБЕНКО, ОЛЕНА, та ОЛЕНА ПЕЛИПЕНКО. "Частка у статутному капіталі товариства як об’єкт права власності: окремі аспекти". Право України, № 2021/05 (2021): 67. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-05-067.

Повний текст джерела

Анотація:

Що являє собою частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю? Чи є достатнім укладення договору купівлі-продажу для переходу права власності на частку як на звичайне рухоме майно? Або чи достатньо державної реєстрації змін складу учасників товариства для набуття права власності на частку? Ці та безліч інших подібних запитань постійно виникають на практиці. Одна із причин таких дискусій – законодавча невизначеність чіткого механізму переходу права власності на частку та, відповідно, захисту таких прав, зокрема й у судовому порядку. Метою статті є висвітлення особливостей правової природи частки у статутному капіталі товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю як об’єкта права власності. У статті розкриваються належні способи захисту права власності на частку крізь призму сформованої судової практики. Авторки публікації підкреслюють, що частку як об’єкт цивільного права вже не раз досліджували науковці у своїх працях і, в принципі, є доктринальне розуміння того, що частка у статутному капіталі є не майном у класичному розумінні цього терміна, а являє собою сукупність майнових і немайнових прав учасника товариства, на яку для зручності цивільного обігу (передачі такої сукупності прав від однієї особи до іншої) законодавець фактично поширив режим рухомого майна. Встановлено, що відступлення частки та вихід учасника із товариства не можна ототожнювати. Крім того, відступлення частки не є спеціальним механізмом відчуження частки або окремим видом договору та відбувається у межах вже існуючих правових механізмів відчуження майна (купівля-продаж, міна, дарування). З’ясовано, що відсутність правочину, який може бути підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності в учасника товариства, свідчить про те, що переходу права власності на частку не відбулося. У статті порушується проблема виконання судових рішень у справах про захист прав на частку. Авторки наголошують, що у деяких справах не є достатнім звернення особи до суду без усвідомлення нею порядку виконання судового рішення, у разі задоволення позову, наслідків впливу такого рішення на законні права та інтереси інших осіб (учасників) товариства. Ця публікація присвячена впливу судової практики на доктринальне розуміння частки як об’єкта цивільного обігу та, відповідно, доктринальної трансформації правового уявлення щодо природи володіння часткою порівняно із володінням майном у класичному розумінні. У статті розглядаються належні та ефективні способи судового захисту прав на частку.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

42

Непомящая, Ірина Олексіївна. "ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ МАЙНОВИХ ПРАВ". Часопис цивілістики, № 39 (20 січня 2021): 54–59. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i39.381.

Повний текст джерела

Анотація:

Статтю присвячено питанням раціонального і ефективного використання інформаційних технологій під час формування та діяльності системи державної реєстрації майнових прав. У ході дослідження була зроблена спроба визначення перспектив законодавчого та практичного вдосконалення системи державної реєстрації майнових прав за трьома напрямками: підвищення рівня інформаційної безпеки, спрощення та удосконалення способів доступу до даних Державних реєстрів та формування єдиної прозорої чіткої системи правового регулювання технічних рішень та процедурних моментів у межах інституту реєстрації майнових прав в Україні. З'ясовано, що процес діджиталізації діяльності держави позитивно вплинув на розвиток відносин у сфері реєстрації майнових прав та стимулював подальші інновації. Проаналізовано вітчизняні досягнення у сфері здійснення функцій ведення реєстрів та забезпечення захисту інформації в межах реєстру. Аргументовано необхідність фіксації в реєстрі даних валідації суб'єктів запиту даних щодо конкретного об'єкта нерухомості з метою дотримання принципу добросовісності користування Державним реєстром. Дані валідації повинні мати конфіденційний характер і можуть бути використані у процесі захисту порушених або оспорюваних прав у випадку рейдерських захоплень нерухомості, превентивних заходів таких порушень або інших правопорушень у сфері власності. Збереження принципу добросовісності під час користування Державним реєстром повинно доповнювати такі засади функціонування реєстрів як відкритість і публічність. За аналогією з публічністю прав на нерухомість публічними повинні залишатися і дії щодо збирання, обробки і поширення інформації з Державних реєстрів. Визначено, що серед основних проблем ведення реєстрів виділяються недосконалість програмного забезпечення державних реєстрів (основна причина технічних помилок), некомпетентність осіб, які здійснюють моніторинг. Запропоновано внесенням змін до законодавства, які б змогли встановити єдині прозорі правила ведення реєстру для реєстраторів та підстави настання та межі відповідальності за порушення таких правил.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

43

Пономаренко, О. М. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ ОДНІЄЮ СІМ’ЄЮ БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ ШЛЮБУ: ПРОБЛЕМИ ПРЕЗУМПЦІЇ СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ". Збірник наукових праць ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Право", № 33 (2021): 68–79. http://dx.doi.org/10.34142/23121661.2021.33.09.

Повний текст джерела

Анотація:

Метою наукової статті є аналіз проблем, пов’язаних зі застосуванням зумпції спільної сумісної власності до майнових відносин жінки та чоловіка, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу з метою вдосконалення правового регулювання цієї сфери. Матеріал: під час дослідження акцентовано увагу на тому, що зміст сімейних стосунків, які складаються між чоловіком та жінкою в шлюбі не відрізняються від сімейних стосунків осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Єдиною відмінністю між ними є факт державної реєстрації. Відсутність державної реєстрації фактичних шлюбних стосунків є причиною виникнення в суб’єктів цих стосунків значної частини проблем. Аналіз судової практики дозволів виокремити такі проблеми: визначення терміну, з якого на майно, яке набуте такими особами, розповсюджується режим спільної сумісної власності; застосування гарантій захисту прав одного з фактичних членів подружжя від недобро- совісних дій титульного власника щодо розпорядження спільним майном без згоди тощо. Звернено увагу на суперечливість сформованої практики Верховного Суду щодо встанов- лення факту співмешкання однією сім’єю та визнання права спільної сумісної власності на майно, яке набуте особами під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, розпов- сюджується виключно на майбутні стосунки та не має зворотної сили. Автор статті дійшов висновку, що в процесі реформування цивільного законодавства необхідно запропонувати жінці та чоловіку, які мешкають однією сім’єю без реєстрації шлюбу, способи оформлення таких стосунків (подання спільної заяви, спільне заповнення анкети тощо) з занесенням відомостей про сімейний стан таких осіб до реєстру

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

44

Гринько, С. "Правові аспекти відмежування реєстрації прав на земельні ділянки та реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні". Право України, № 3 (2009): 132–35.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

45

МАЙДАНИК, РОМАН. "Правове регулювання відносин сурогатного материнства з іноземним елементом. Імплементація кращого досвіду в Україні". Право України, № 2020/03 (2020): 121. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-03-121.

Повний текст джерела

Анотація:

Необхідність усталеного розвитку вітчизняного права в умовах євроінтеграції та глобалізації зумовлює потребу у формуванні та застосуванні в Україні законодавства і правозастосовної практики про сурогатне материнство з урахуванням кращого іноземного досвіду. Мета статті полягає у проведенні загальної характеристики сурогатного материнства з іноземним елементом, матеріально-правового та колізійно-правового регулювання зазначених відносин, колізійних прив’язок встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, як базових елементів імплементації у вітчизняне право кращого іноземного досвіду у цій сфері. Судова практика в Україні при вирішенні спорів щодо встановлення споріднення між фактичними батьками і дитиною, народженою із застосуванням сурогатного материнства, дотримується позиції, згідно з якою відмова органів іноземної держави у визнанні факту реєстрації заявниці матір’ю дитини порушує її права та права дитини, оскільки зі статусом матері пов’язані всі права та обов’язки її щодо дитини, зокрема матеріального забезпечення та піклування, які вона набула відповідно до законодавства України. Суди виходять із того, що таке порушення прав заявниці може бути усунуто через встановлення факту родинних відносин у суді України за місцем народження дитини з ухваленням відповідного судового рішення. Колізійне регулювання сурогатного материнства відображає сучасні підходи диференціації та ускладнення колізійних норм, а також тенденцію до переходу від жорсткого до гнучкого правового регулювання шлюбно-сімейних відносин. Законодавство іноземних держав до встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, застосовує кілька колізійних прив’язок:право держави дитини, громадянином якої вона є; особистий закон дитини (з моди фікаціями); особистий закон одного або обох батьків дитини; право держави, з якою подружжя мають найбільш тісний зв’язок; одностороння колізійна прив’язка, згідно з якою встановлення та оспорювання батьківства на території держави проводиться відповідно до законодавства цієї держави. Колізійні прив’язки встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, необхідно тлумачити і застосовувати відповідно до положень принципу найкращих інтересів дитини. Оптимальною формулою прикріплення для встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої сурогатною матір’ю, є особистий закон дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини. Під державою місця здійснення сурогатного материнства доцільно розуміти державу місця імплантації ембріона, оскільки саме ця медична процедура є першим етапом, який має вирішальне значення для реалізації цього методу допоміжних репродуктивних технологій. Доцільним є внесення змін до ст. 65 Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме, доповнення статті ч. 2: “Встановлення та оскарження батьківства дитини, народженої із застосуванням сурогатного материнства, визначається особистим законом дитини на момент здійснення сурогатного материнства або одного з її батьків, з урахуванням найкращих інтересів дитини”.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

46

М., Вінник О. "ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЦИФРОВІЗАЦІЇ В РАКУРСІ НОВИХ ЗАГРОЗ ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 1 (39) (21 квітня 2020): 11–18. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-39-1-11-18.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена проблемі мінімізації ризиків цифровізації з метою забезпечення соціального їїспрямування. Явища цифровізації (штучний інтелект, віртуальні підприємства, Інтернет-магазинитощо) розглядаються з точки зору не лише їх переваг, а й можливих негативних наслідків в результатіїх неконтрольованого або недобросовісного використання. Підкреслюється важливість вжиття право-вих засобів, спрямованих на зменшення ризиків цифровізації, та пропонуються відповідні новели до зако-нодавства. Зокрема пропонується закріпити на рівні кодифікаційного акту (щодо цифро візованих від-носин): поняття цифрових прав, принципи використання цифрових технологій та цифро візованих явищв публічних сферах, відповідні завдання держави, включно з подоланням цифрової неграмотності,обов’язкову реєстрацію осіб, відповідальних за використання подібних ресурсів, та основні засади відпо-відальності в цій сфері. Ключові слова: цифровізація, ризики цифровізації, віртуальні підприємства, штучний інтелект,вдосконалення законодавства.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

47

Єгорова, В. С. "Зміни у виборчому праві". Прикарпатський юридичний вісник, № 2(31) (2 вересня 2020): 10–13. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).555.

Повний текст джерела

Анотація:

У статті проаналізовані зміни, які стосуються виборчого права України та набрали чинності 1 січня 2020 р. Аналіз суті правових інститутів і їх розуміння в різних правових системах є стартовою платформою для проведення заходів із вдосконалення вітчизняного законодавства, що постійно зазнає змін через нестабільність суспільних відносин. Важливу роль у суспільстві відіграє виборче законодавство, адже саме вибори як одна з форм безпосередньої демократії шляхом формування вищих органів державної влади реалізує право народу на управління державою. Виокремлюються проблеми та порушення рівності виборчого права під час реалізації активного та пасивного виборчого права. Наприклад, до них належать обмеження обсягу права голосу окремої категорії виборців на підставі їхнього місця проживання (перебування); запровадження суто пропорційної виборчої системи; «джеррімендеринг» (штучна зміна меж округів «виборчої геометрії» на користь окремого кандидата); заборона «подвійного балотування» на різних видах виборів, які відбуваються одночасно. Зауважується, що введення чистої пропорційної системи призведе до повної залежності кандидатів у народні депутати України від політичних партій, котрі витіснять втілення інтересів виборців. Тому вирішення питання порушення принципу рівності виборців під час голосування в закордонному виборчому окрузі вбачається у розробленні й унормуванні механізму попередньої реєстрації таких виборців із фіксацією місця їхнього постійного проживання та надання можливості проголосувати за кандидатів свого виборчого округу. Формулюється зміст виборчо-процесуальної рівності кандидатів, тобто рівності можливостей діяльності зареєстрованих кандидатів у виборчому процесі, що може стосуватися й рівних можливостей для агітації, реєстрації, недопущення застосування адміністративного ресурсу, чесного підрахунку голосів тощо.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

48

Цвєткова, Ю. В. "Реєстрація фізичним особам в земельному праві". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 3 (101) (2010): 105–17.

Знайти повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

49

Verbovska, L. S., та N. Ye Mykytiuk. "УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИМИ ПРОДУКТАМИ В УМОВАХ ЗМІН". Actual problems of regional economy development 2, № 17 (30 листопада 2021): 296–303. http://dx.doi.org/10.15330/apred.2.17.296-303.

Повний текст джерела

Анотація:

Стаття присвячена пошуку шляхів ефективного управління інтелектуальними продуктами починаючи від етапу винаходження, реєстрації та виходу на ринок. Для досягнення поставлених завдань використано методи: аналізу та синтезу; системний аналіз; логічний; абстрактний. Авторами статті запропоновано визначення суті поняття «інтелектуальний продукт», який слід розуміти як новостворені духовні і матеріальні цінності, які виступають результатом інтелектуальної діяльності особистості чи групи в результаті роботи. В статті висвітлено найпоширеніші типи прав інтелектуальної власності, до яких відносяться патенти, торгові марки, авторське право, зареєстровані знаки, права на компоновку ланцюгів, права селекціонерів. Доведено, що знання та розуміння правил ефективного використання інтелектуальних продуктів дає змогу суб’єктам господарювання краще розуміти інструменти управління ними, та отримувати вигоди чи користь, які вони можу приносити бізнесові, адже це додатковий прибуток. Обґрунтовано, розуміння керівниками компаній цінність різних засобів захисту та отримання вигоди від інтелектуальних продуктів, адже вона на пряму залежить від стратегії фірми, конкурентного середовища та швидко змінюваних контурів права інтелектуальної власності, та незалежно від форми власності повинні мати стратегію щодо формування портфеля інтелектуальної власності. Розглянуто вплив зовнішнього середовища на розвиток суб’єкта господарювання, адже з’являються нові правила, і вони досить потужно впливають на розвиток внутрішніх інтелектуальних продуктів, і сильно залежить від внутрішнього потенціалу суб’єкта господарювання. Зокрема, у статті проаналізовано, що розвиток процесів провокує стрімкий розвиток Індустрії 4.0 (Industry 4.0), а це повністю автоматизація виробництва, де управління всіма процесами здійснюється в режимі реального часу, та з врахуванням факторів мінливого зовнішнього середовища. Запропоновано застосовувати патентні стратегії або ж «охоронних стратегій» для більшого захисту запатентованих технологій, які надають продуктам та послугам перевагу над продуктами та послугами конкурентів. Патенти або ж так звані «охоронні стратегії» мають слугувати суб’єктам господарювання захистом для створених продуктів, які будуть лідирувати в категоріях, та посилювати зусилля щодо брендування даних продуктів. Управління інтелектуальними продуктами відіграє важливу роль в управлінні суб’єктами господарювання, адже розпочинається процес входження в технологічні життєві цикли продуктів, що зумовлені змінним турбулентним середовищем. Стаття є актуальною як в науковому, так і прикладному аспектах.

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

50

Джафарова, Валерія. "Правова природа та особливості державної реєстрації речових прав". Entrepreneurship, Economy and Law, № 2 (2020): 31–37. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.2.05.

Повний текст джерела

Стилі APA, Harvard, Vancouver, ISO та ін.

Статті в журналах з теми "Реєстрація прав"

Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями