Статті в журналах з теми "Реформа шкільної освіти"

Вступ. Прискорення прогресу людства зумовлене зростанням ролі інновацій, що потребує формування ефективногосуб’єкта їх здійснення та підтримки — інноваційної людини, за формування якої відповідальна сфера освіти, особливо початкова та середня освітні ланки. Реформа «Нова українська школа» (НУШ), яка впроваджується з 2016 р., має адекватно спрямовуватися з огляду на сучасні виклики й тенденції.Проблематика. Важливою в цьому контексті є ідентифікація ключових внутрішньосистемних і контекстуальних факторів впливу на якість шкільної освіти, насамперед з читання, математики, природничих наук, задля розвиткуінноваційної людини.Мета. З’ясування ендогенних та екзогенних чинників ефективного впливу на освітню якість для оптимізації реалізації НУШ у сучасних умовах.Матеріали й методи. Використано багатофакторний системний аналіз, зокрема статистичний, кореляційний, порівняльний, метод великих баз нових глобальних даних щодо людського розвитку, міжнародного оцінювання якості початкової і базової середньої освіти, розвитку світової наукової й університетської сфер та особливостей впровадження НУШ в Україні.Результати. З’ясовано глобальні вірогідні зв’язки між якістю шкільної освіти та факторами внутрішньо-освітянського та зовнішньо-контекстуального впливу на якість освіти. З-поміж розглянутих дев’яти чинників якості освіти школярів з читання, математики і природничих наук, особливо впливовими (резонансними) і стійкими виявилисяендогенна фактична тривалість освіти та екзогенна частка ВВП, що спрямовується на наукову сферу. При цьому впливовість зазначеної частки ВВП більша, ніж тривалості освіти. Обґрунтовано рекомендації щодо підвищення ефективності НУШ.Висновки. Підвищити результативність реформування шкільної освіти, зокрема на засадах НУШ, можна шляхом урахування детерміністичної дії на якість освіти низки ендо- і екзогенних факторів впливу.

У статті досліджуються основні зміни, запроваджені в освітній системі України з прийняттям нового закону «Про освіту» у вересні 2017 року. Зіставлено реформи, проведені польським урядом свого часу із аналогічними в Україні. Оскільки обидві держави походять із постсоціалістичного табору, то і шлях реформ вони долають дуже подібний. Обгрунтовано, що зміни української системи освіти дуже схожі на ті, які проходили у Польщі в кінці 80-х –на початку 90-х р.р. Починаючи від 1989 р., у Польщі постає завдання відійти від освітніх орієнтирів СРСР. Україна від освітніх стандартів СРСР відходила поступово, але чіткий вектор західних реформ вибрала лише зараз, закріпивши його в новому законі, успішна реалізація котрого потребує багато зусиль як від влади, так і від суспільства в цілому. Автор акцентує і на відмінності освітніх систем Польщі та України. Рівні освіти у Польщі поділено на дошкільну, початкову, середню та професійну. Тобто, це по суті чотирирівнева система, три рівні якої є обов’язковими для отримання атестату. Дошкільна освіта у Польщі проходить у два етапи: для дітей у віці до 3 років у дитячих яслах, які в 2011 році були переформатовані у дитячі клуби; а для дітей у віці 3-6 років у дитячих садочках та підготовчих класах в початкових школах та в інших дошкільних закладах. Саме на цьому рівні можемо помітити разючу відмінність: акцент на дошкільній підготовці, як фізичній, так і психоемоційній, є важливою передумовою шкільної адаптації в польській шкільній системі. Це надзвичайно важливий момент, який давно під пильною увагою дитячих психологів. В Україні покиданий рівень дошкільної освіти відсутній як обов’язковий. Також проаналізовано основні компетентності середньої школи, що постулюються новою реформою в законі «Про освіту» та ті навички і знання, що пропонує своїм вихованцям сьогодні середня школа у Польщі. Проаналізовані пріоритети польської системи освіти, найголовнішим з яких є виховання людини, яка легко використовує сучасні досягнення, розуміє світ та добре орієнтується в життєвих труднощах, сприймає різні точки зору людей. Це людина, яка засвоїла знання, що допомагають їй у мистецтві життя з іншими людьми, високогуманна, культурна, яка є частиною світу і займає в ньому своє місце, розвиває власні здібності й інтереси, удосконалюється фізично та духовно.

У статті розглянуто педагогічні погляди та специфіку управлінської діяльності видатного канадського педагога Егертона Раєрсона, який вва- жається засновником системи освіти провінції Онтаріо. Проведено ана- ліз науково-педагогічної літератури, що висвітлює різноманітні аспекти проблеми дослідження. Проведено ретроспективний аналіз соціоісто- ричних, культурних та освітніх чинників (сімейне виховання, соціальне середовище, освітнє середовище, священництво, журналістська та нау- ково-дослідна діяльність, саморозвиток та самовдосконалення) розвитку особистості Е. Раєрсона). Визначено основні періоди його життєвого та творчого шляху. Досліджено послідовність освітніх реформ, які були впроваджені у шкільну систему освіти у сферах: управління шкільною освітою, орга- нізація навчання (зокрема, компоненти освітнього процесу, серед яких цільовий (практична зорієнтованість освіти), контекстуальний (відповід- ність навчальних матеріалів цінностям канадського суспільства), опера- ційний (відповідність методів навчання), стимулювально-мотиваційний (запровадження похвальних листів), контрольно-регулюючий (запровадження нових критеріїв та оціню- вання), оцінно-результативний (практичне використання теоретичних знань), стандартизація освітніх про- грам (державне управління шкільним навчанням; реалізація принципів освіти (обов'язковості, доступності, практичного спрямування, релігійних та моральних засад навчання, загального особистісного розвитку); введення обов'язкових предметів; розвиток логіки організації навчання; використання різноманітних інди- відуальних, групових, усних, письмових метод оцінювання; організація навчання для дітей з особливими потребами). Досліджено реалізацію педагогічних поглядів Е. Раєрсона у системі підготовки вчителів (ство- рення Нормальної школи, визначення стандартів сертифікації вчителів, підняття заробітної плати, організа- ція пенсійного фонду для вчителів). Проаналізовано вплив педагогічних поглядів Е. Раєрсона та його управлінської діяльності на розвиток освітніх систем інших канадських провінцій та територій.

На основі спеціальних архівно-аналітичних матеріалів зроблено спробу розкрити історичні аспекти розвитку і становлення освіти в Австрії. Визначено основні віхи реформування змістового наповнення, зумовлених суспільними, політичними та ідеологічними трансформаціями, які мали місце в той чи інший період становлення та розвитку освіти. Особливий акцент зроблено на розкритті відомих політичних і громадських діячів, учених-реформаторів у галузі педагогіки, чиї ідеї слугували підґрунтям історії освіти Австрії. Розкрито діяльність Габсбургів у розвитку освіти – зробити Відень центром австрійської імперії; правління Марії Терезії та її сина Йозеф ІІ – що стало початком ідей Просвітництва, досконалим зразком для його вивчення і пропагування в Європі. Окремою сторінкою у розвитку освіти Австрії є період розпаду Австро-Угорської імперії, управління освітою соціал-демократами, та їх реформаторськими нововведеннями. Найбільш затребуваними серед них були не тільки педагоги, а й психологи, психоаналітики. Їх реформаторські ідеї знайшли впровадження у створенні шкільної реформи, яка стала історичною; дитячих будинків та приютів для дітей та підлітків, які були соціально незахищеними; діти з девіантною та асоціальною поведінкою. Особливий розвиток освітня галузь отримала в 20 ст., де зроблено акцент на підвищення якості навчання; налагодження співробітництва гуманітарних гімназій із соціальними інституціями; вивчення мовних дисциплін за вибором; підвищення кваліфікації педагогічних працівників у гуманітарних гімназіях та покращення умов їх праці. Освітніми напрямами політики Австрії нині є: якісна освіта впродовж життя; реалізації компетентнісного підходу; співпраця з місцевими громадами і релігійними спільнотами; упровадження білінгвального навчання, зумовленого міграційними процесами; виховання гендерної рівності серед дітей іммігрантів; створення сприятливого середовища для полікультурного розвитку та навчання дітям та молоді різних етнічних меншин із неоднаковими конфесійними світоглядними переконаннями.

У статті запропоновано авторську версію ретроспективного аналізу діяльності Міністерства освіти і науки України (далі – МОН) щодо модернізаціїзагальної середньої освіти у 2007–2010 рр., коли міністром був Іван Вакарчук. Його освітньо-­політичний доробок у цій царині вперше став предметом історико-­педагогічного вивчення. Діяльність МОН розглядаємо як віддзеркалення державної політики України. Ця стаття – хронологічне продовження попередніх досліджень державної освітньої політики України у часи незалежності. Ключові методи дослідження – історіографічний і контекстуальний аналіз законодавчих, документальних, наукових, публіцистичних джерел, системний підхід, метод порівняння, що дало змогу цілісно відобразити стратегічні і тактичні політико-­освітні заходи щодо розбудови української середньої загальноосвітньої школи у зазначений період.З’ясовано, що, хронікально-­аналітична реконструкція діяльності і відомства, і його очільника у сув’язі суспільно-­історичних подій дає підстави для схарактеризування роботи міністра-­Вакарчука як такої, що зберігала наступність між починаннями попередників і генерувала власні модернізаційні проєкти. Водночас діяч беззастережно продовжував стратегію націєтворення і європоцентричного розвитку середньої школи, поглиблюючи реформи з реалізації та вдосконалення зовнішнього незалежного оцінювання випускників і переходу на демократичну процедуру зарахування результатів їхніх тестів як вступних іспитів до закладів вищої освіти; на законодавчому рівні впровадив українську мову як єдину для тестування освітніх досягнень випускників, що істотно сприяло мотивації її вивчення і розширенню функціонування; розпочав «радикальне реформування» навчання предметів фізико-­математичного і природничого циклу в середній школі, а також модернізацію змісту шкільних підручників.Узагальнюючи здобутки Вакарчука-­міністра, найважливішим аспектом освітньої політики у галузі середньої освіти вважаємо нормативно-­законодавче утвердження її україноцентричності. Сповідуючи ідею розбудови української держави-­нації, він реалізовував принципи етнічної єдності засобами шкільної освіти.

Показана історія розвитку освіти в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що в другій половині XX – на початку XXI століття містить конструктивний початок, який зумовив становлення і поступовий розвиток та визначив шляхи в системі професійного розвитку вчителів дошкільної освіти. Мета статті – схарактеризувати різні аспекти проблеми професійного розвитку фахівців дошкільної освіти Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії в системі неперервної освіти. У 80-90-ті роки ХХ ст. відбулися значні зміни в організації професійного розвитку вчителів дошкільної освіти, зокрема створювалися різні форми такої діяльності. Основними організаторами професійного розвитку були: місцеві органи влади, заклади дошкільної освіти, університети, в яких організовувались спеціальні курси; різні консультативні комітети типу кванго (quango) – неурядові організації, які створені й фінансуються урядом (отже, підзвітні йому), але формально незалежні у своїй діяльності. На початку ХХІ століття почалася нова хвиля професійного розвитку фахівців дошкільної освіти, адже ним займаються на всіх рівнях: національному, регіональному, місцевому, зокрема запроваджено посаду Міністра у справах шкільної реформи; оновлено стандарти в освіті. Особливу роль у підвищенні рівня професійного розвитку відіграє британська асоціація дошкільної освіти, яка розробила різні курси, програми, сформулювала конкретні цілі в системі професійного розвитку фахівців дошкільної освіти; підвищується рівень знань, умінь, навичок, їх оновлення у процесі професійного розвитку; до основних постачальників професійного розвитку фахівців дошкільної освіти, крім місцевих органів влади, самих навчальних закладів, належать чартерні ЗВО, університети, створюються і поширюються різні моделі, які пропонують низку курсів, програм для неперервного професійного розвитку фахівців дошкільної освіти; використовуються різноманітні форми і методи навчання, які сприяють підвищенню кваліфікації вчителя-дошкільника. Ключові слова: Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, британська система професійного розвитку фахівців, дошкільна освіта, вчитель-дошкільник, система неперервної освіти.

Розвиток особистості громадянина України, формування інноватора і патріота з метою збереження цілісності вітчизняної держави передбачає формування громадянських якостей. Формування патріотизму в українському суспільстві залишається першочерговим як для держави, так і для системи освіти загалом. Заклади освіти є державно-громадськими установами, які організовують свою діяльність на ґрунті національної культури і національних традицій, які за змістом, формами роботи відповідають національно-культурним потребам України, її розвитку як суверенної держави. Отже, національно-патріотичне виховання є важливою складовою частиною сучасного освітнього процесу. Формування здатності людини, громадянина до активної діяльності у справах суспільства, держави на основі усвідомлення своїх прав та обов’язків із гармонійним поєднанням національно-патріотичних почуттів розглядається як громадянськість. Формування громадянських якостей взаємопов’язано із поняттям патріотизму, що сьогодні ототожнюється із захистом національних інтересів, наведенням порядку, забезпеченням соціальної справедливості. Патріотизм несе в собі повагу до інших народів, країн, їхньої культури. Повага до своєї країни, до її національних традицій, історії і багатої культури є основою будь-якого виховання. У 2017 році почалися реформи в загальній середній освіті – початок реалізації Концепції «Нова українська школа». Це реформа шкільництва Міністерства освіти та науки, яка передбачала створення школи, де діти будуть навчатися через діяльність. У 2017–2018 навчальному році 100 шкіл тестували новий стандарт, з 2018–2019 року усі перші класи навчаються за ним. Шкільне середовище в умовах НУШ має виховували дітей у дусі патріотизму, глибокого розуміння історії свого народу, національної ідентичності, самобутності. Завдання педагогів полягає в тому, щоби слова «Україна», «патріотизм» набували для дитини особливого сенсу. Важливим напрямом є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів − Герба, Прапора, Гімну. Важливим аспектом національно-патріотичного виховання та формування громадянськості є повага та любов до державної мови. Мовне середовище завжди впливає на формування учнягромадянина, патріота України. Багато поколінь українців боролись за незалежність України, яка стала реальністю 24 серпня 1991 року. Сьогодні нашій державі ще тільки 30 років. Відзначаючи і вшановуючи своє державне тридцятиріччя, важливо у дитячому шкільному просторі провести його цікаво, привертаючи увагу до знакових подій і до постатей знакових наших сучасників, які активно брали участь у розбудові України.

У статті висвітлено питання організації профільного навчання, стратегічні завдання реформування освіти, зокрема ланки загальної середньої освіти. Визначено мету та завдання профільного навчання. Наведено перелік нормативних документів, що регламентують реформи освіти й загальної середньої освіти в Україні, як-от: постанова Кабінету Міністрів України «Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і12-річний термін навчання» (2000 р.), Національна доктрина розвитку освіти (2001 р.), Концепція профільного навчання у старшій школі (2003 р.), закон «Про загальну середню освіту» (2017 р.), Національна стратегія розвитку освіти на період до 2021 року (2013 р.), План пріоритетних дій Уряду до 2020 року (2017 р.) тощо. Окреслено пріоритетні завдання щодо запровадження профільного навчання в шкільну освіту України, які наведені в даних документах. Визначено особливості процесу профілізації змісту навчання у старшій загальноосвітній школі. Означено принципи, на яких ґрунтується профільне навчання, зокрема: фуркації, варіативності й альтернативності, наступності та неперервності, гнучкості, діагностико-прогностичної реалізованості. Проаналізовано навчальні плани сучасних закладів загальної середньої освіти України. Продемонстровано зміни щодо системи загальної середньої освіти профільної школи.

У статті проведено аналіз проблеми формування громадянської компетентності як необхідного компонента становлення особистості громадянина на кожному етапі її розвитку; проаналізовано підходи науковців до означеної проблеми в сучасних вітчизняних дослідженнях; підкреслено важливість ролі освітнього процесу закладу вищої освіти, компетентнісного підходу, педагогічного та соціального впливів на формування громадянської компетентності, громадянських цінностей в системі загальнолюдських цінностей, необхідних для активної участі в житті та розбудові держави, необхідність забезпечення поетапного формування громадянської компетентності, починаючи з дошкільної ланки та продовжуючи у початковій, середній школі та вищій освіті; розкрито сутність і структуру, компоненти сформованості громадянської компетентності, а також стадії формування громадянської компетентності; визначено умови набуття молоддю громадянської компетентності в країнах Європи, можливість їх реалізації в Україні; доведено, що громадянська компетентність є однією з ключових у розвитку людини під час навчання, як на етапі шкільного навчання, так і в процесі вищої освіти, що зумовлює необхідність налагодження ефективної наступності між середньою та вищою освітою; окреслено зміни у завданнях громадянського виховання відповідно до реформи та Концепції Нової української школи, значення громадянської освіти для суспільства та держави; охарактеризовано можливі наслідки низького рівня сформованості громадянської компетентності.

У статті вперше розкрито зміст, роль, місце і значення «Порадників по соціальному вихованню дітей» у реалізації системи соціального виховання в 20-30-х рр. ХХ ст. в Україні. Доведено, що це були друковані видання (1921-1928 рр.), у яких розкривалися питання функціювання освітньої галузі, подавався зміст освіти, конкретні зміни до нього. У «Порадниках» викладалася як законодавча база реалізації концепції соціального виховання, так і науково-методичні рекомендації з педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу в усіх освітніх установах соцвиху. Дослідження засвідчило, що «Порадники» сприяли як реформуванню шкільної освіти, введенню в практику роботи нових принципів, форм, методів і засобів роботи, так і віддзеркалювали суспільно-політичні, ідеологічні події, факти, процеси в Україні, що безпосередньо впливали на якість освітніх реформ, наданню вітчизняній освіті особливостей у формуванні самобутності, підходів до власної національної самовизначеності. Отже, «Порадники» в педагогіці початку ХХ ст. – це нормативно-правові та науково-методичні друковані видання (посібники), в яких розміщувалися вказівки, рекомендації, настанови, інструкції, пропозиції, накази, розпорядження, методичні листи органів управління народною освітою з питань реалізації завдань соціального виховання в дитячих навчальних закладах різного рівня і типу. Порадники мали свої витоки, були різними за часом видання, змістом, адресатом.

У статті висвітлено проблеми розвитку методичної компетентності вчителів математики. Проведено аналіз, систематизацію теоретичних положень, розкритих в офіційних документах, науковій та навчально-методичній літературі; узагальнення власного педагогічного досвіду, а також практики щодо розвитку методичної компетентності вчителя математики. Важливою для ефективності реформування загальної середньої освіти є перепідготовка вчителів до реалізації основних напрямів нової освітньої реформи. Вважаємо, що ефективність перебудови шкільної математичної освіти значно залежить від реформування системи підвищення кваліфікації вчителя математики. Має змінитися не тільки зміст, а й технології професійного зростання вчителя нового покоління в педагогічних закладах вищої освіти. Методичну компетентність вважаємо однією з основних складових професійної компетентності вчителя математики. У статті аргументовано позитивний вплив партнерської взаємодії педагогічного університету та школи на умови методичного розвитку вчителів математики. Важливо розробити типову освітню програму організації і проведення підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладами вищої педагогічної освіти та чітко визначити програмні результати навчання – знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості учителів математики, набуті в процесі фахової підготовки, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які вчитель здатен продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих її освітніх компонентів. Розробка освітніх програм підвищення кваліфікації вчителів доцільна не тільки за спеціальностями, а за міждисциплінарними програмами, що є більш гнучкими та налаштованими на сучасні потреби шкільної освіти. Зазначено необхідність постійного оновлення змісту курсів підвищення кваліфікації вчителів математики для задоволення швидкозмінних освітніх потреб в розвитку методичних компетентностей на всіх рівнях його професійної діяльності. Ключові слова: професійний розвиток вчителя математики; підвищення кваліфікації вчителя математики; розвиток методичної компетентності вчителя математики.

У статті досліджується діяльність Одеського муніципалітету в період румунської окупації Одеси в 1941-1944 рр. Доведено, що діяльність муніципалітету сконцентрувалася, головним чином, на таких аспектах: реформування адміністративної гілки управління, відновлення економіки, реформування органів правопорядку, охорони здоров’я та освіти. Також перед урядовцями Одеського муніципалітету стояло дуже складне завдання по відновленню більш-менш нормального функціонування міста. Восени 1941 р. Одеса представляла собою жахливу картину після військових дій: підірвана електростанція, зруйнований водопровід, радіостанція, телефонна станція, розграбовані магазини, розбиті склади, хлібозаводи та млини, згарища будинків, зіпсовані мостові, зруйновані лікувальні установи. Встановлено, що протягом 1941-1944 рр. урядовцям муніципалітету вдалося: відновити електропостачання та трамвайний рух, налагодити постачання води та продовольство у місто, в декотрій мірі відновити зруйновану економіку, провести фінансову реформу, відкрити медичні установи, реформувати шкільну освіту, налагодити поштовий зв’язок тощо.

У статті йдеться про необхідність інноваційних технологій навчання, так як прогрес освіти йде в напрямку розробки різних варіантів його змісту, пошуку і наукового освоєння нових ідей і технологій. Розглядаються інноваційні методи, які вимагають відповідної перебудови в роботі вчителя, що забезпечить їх сталий професійний розвиток. Надано наочні приклади методів інтерактивного навчання, принципи та класифікацію нетрадиційних уроків. Інноваційні технології навчання – це об’єктивний процес, новий етап в еволюції освіти; складне явище, що потребує вдумливого і творчого ставлення. Наразі найголовнішим в роботі педагогів є те, що запровадження інноваційних технологій у шкільну практику дозволяє розв’язати типову для української освіти проблему: коли учні добре опанували теоретичні знання, але не здатні застосувати ці знання у конкретній життєвій ситуації. Сьогодні на порядку денному педагогічні працівники орієнтовані на те, щоб випустити із школи всебічно розвинену особистість, патріота з активною позицією, новатора, здатного змінювати навколишній світ і вчитися впродовж життя, а отже – компетентнісно сформованого фахівця. Тому в умовах реформи середньої освіти особливого значення набуває проблема вдосконалення технологій навчання. Актуальним стає компетентнісний підхід в освіті, який грунтується на особистості учня й може бути реалізованим і перевіреним тільки під час виконання конкретним учнем певного комплексу дій. Відтак, необхідний діалог різних педагогічних систем і технологій навчання, використання в сучасних умовах всього арсеналу педагогічних ідей минулого, сьогодення і майбутнього. Ключові слова: інновація, нововведення, інтерактивні методи, компетентності, нетрадиційні, нестандартні уроки, проекти, технології, дослідження.

Реформа системи вищої освіти завдяки цілеспрямованій праці Міністерства освіти і науки та вузів дала позитивні результати, але ще не вирішила головного завдання – підвищення якості підготовки спеціалістів, які потрібні державі і суспільству для творчої професійної діяльності в період науково-технічного прогресу людства і ринкових відносин.Головною причиною цього, на мій погляд, є те, що розвиток системи освіти тісно пов’язаний з економічними проблемами держави та національними особливостями суспільства, а ми намагаємось розв’язати освітянські проблеми за іноземним зразком, забуваючи що, наприклад, в Америці, звідки взято найбільше запозичень, цивілізована ринкова економіка, в якій визначальними є закони та справа. В них життєвий успіх спеціаліста визначається рівнем його підготовки у вузі, а недоукам не дають роботи на власних фірмах навіть батьки. У нас життєвий успіх спеціаліста у великій мірі залежить від зв’язків, причому ця “хвороба” так укоренилася, що сприймається за нормальні речі. Дане явище потрібно якнайшвидше ліквідувати, бо воно сильно гальмує прогресивний розвиток.В порівнянні з економікою передових капіталістичних держав, економіка України має інші проблеми. Там її основою є новітні технології з використанням сучасної техніки і головним для них є знайти ринки збуту для конкурентноспроможної продукції. В нас же головною проблемою є необхідність технічного переозброєння більшості галузей промисловості і сільського господарства, тому що на одиницю продукції (в більшості низької якості) відносно світових показників набагато вищі витрати енергоносіїв та сировини.Зрозуміло, що ці проблеми можуть успішно вирішувати спеціалісти високої кваліфікації, які підготовлені до творчої професійної діяльності по створенню ефективних технологій та машин для їх реалізації. Рівень кваліфікації спеціаліста будь-якого профілю, а особливо це стосується підготовки сучасних інженерів, залежить від рівня його базової фундаментальної підготовки, яка є наріжним каменем технічної освіти. За всіх часів дана теза була постулатом і ніким не спростовувалась. Тим більш вражаючим є той факт, що роль фундаментальних дисциплін в навчальному процесі постійно знижується. Щоб переконатися в цьому, достатньо порівняти обсяги годин, що відводяться на їх викладання в недалекому минулому з нинішніми. Але ж ми хочемо, щоб наші випускники мали рівень кваліфікації не нижчий за рівень спеціалістів, що випускають кращі закордонні вузи!Проведений порівняльний аналіз навчального навантаження з математики, фізики і хімії для різних напрямків підготовки у нас і в деяких закордонних вузах також засвідчує, що питома вага майже з усіх фундаментальних дисциплін в них приблизно в два рази більша, ніж у нас. Деякі відхилення маємо в Краківській гірничій академії, але в Польщі зовсім інша система середньої освіти. В них дванадцятирічна середня освіта, причому в технічних ліцеях чи гімназіях, наприклад, учні вже вивчили матаналіз, який в нас студенти вивчають протягом першого курсу. Крім цього, в них має місце тісний зв’язок фундаментальних дисциплін з майбутньою професією. В австрійських і німецьких вузах, наприклад, назва дисциплін звучить так: математика для машинобудівників, чи електриків, чи економістів. Точно так само і фізика та хімія читаються відповідно до обраної спеціальності. Тут, на мою думку, йдеться про питання державної ваги і його треба вирішувати на відповідному рівні. Не принижуючи значення інших наук, необхідно все ж наголосити, що саме фундаментальні дисципліни формують основи наукового світогляду кожної людини, саме фізика, хімія і математика складають основу науково-технічного прогресу людства.Також треба визнати, що у справу погіршення фундаментальної освіти значний “внесок” робить і середня школа, в якій рівень знань учнів, наприклад, з фізики і хімії, вже опускається до критичної межі. Одним із каталізаторів такого становища стала відміна вступного іспиту з фізики на переважну більшість факультетів багатьох технічних університетів. Цей сигнал чітко зрозуміли вчителі, учні і їхні батьки. В результаті вузівські викладачі, а пізніше і викладачі інших технічних дисциплін, в розпачі від низького рівня знань фундаментальних дисциплін своїх студентів. Вони за перші семестри намагаються ліквідувати прогалини шкільної освіти, але це, як правило, не вдається. Пізніше такі студенти отримують дипломи інженерів, деякі вступають до аспірантури та стають викладачами, тобто колесо виродження все більше розкручується. Те, що в даний час відбувається із шкільними і вузівськими програмами фундаментальних дисциплін, є копіюванням нашою освітою чужих методик і ідей. Але саме наші спеціалісти, які навчались математики, фізики і хімії за традиційними програмами, є бажаними в різних зарубіжних наукових центрах, які працюють в галузі фізики плазми, твердого тіла, квантової електроніки, тощо. Тому не варто відкидати те позитивне, що напрацьовано десятиріччями і яке давало нам Нобелівських лауреатів та здобутки світового рівня у різних областях знань, технологій і техніки.Треба відзначити, що одне із найгостріших питань, які обговорювались на загальних зборах Відділення фізики і астрономії НАН України – низький рівень освіти з фізики у школах і вузах країни. До Президента України і уряду відповідне звернення підписали сорок дійсних членів та членів-кореспондентів НАН України. Як же покращити фундаментальну підготовку фахівців? Відомо, що тепер вузи мають значні автономні права і варто ними скористатися, не чекаючи рішень “згори”. В нашому національному університеті нафти і газу завдяки правильному розумінню ситуації з боку ректора, відомого у світі вченого в області механіки машин, академіка Української нафтогазової академії, професора Крижанівського Є.І., зроблені відповідні кроки щодо виправлення ситуації та покращення викладання фундаментальних дисциплін, без яких не може бути повноцінного інженера, який би успішно конкурував на міжнародному ринку праці. Два роки тому Вченою Радою університету було створено інститут фундаментальної підготовки, який згідно Положення є навчально-методичним, навчально-організаційним і науково-дослідним підрозділом університету на правах факультету для практичного втілення концепції вищої багатоступеневої інженерно-технічної освіти на базі глибоких фундаментальних знань з вищої математики, фізики і хімії. До складу інституту входять три кафедри фундаментальних наук, на черзі створення іще двох кафедр. Сьогодні можна констатувати, що створення такого інституту було необхідним і корисним, так як кафедри фізики, вищої математики і хімії вирішують спільні питання та об’єднані однією метою – покращити базову фундаментальну підготовку фахівців. Викладачі мають можливість обмінюватись досвідом своєї роботи, бо знаходяться на одному рівні, тоді як раніше були в певній мірі на другорядних ролях, оскільки кафедри відносились до різних факультетів, які більше розв’язують задачі спеціальної підготовки.Дуже важливим моментом у діяльності інституту була участь в організації і проведенні VIII науково-методичної конференції, на якій обговорювались питання фундаментальної підготовки фахівців і на яку були запрошені викладачі з інших вузів та вчителі шкіл і коледжів. При підготовці до конференції виконано значний об’єм роботи по вивченню і порівнянню навчальних планів різних спеціальностей у нашому університеті та багатьох європейських технічних вузах. Цей аналіз було покладено в основу рекомендацій, які затвердила наша Вчена Рада і які стали програмою діяльності інституту. Так, враховуючи неможливість перегляду навчальних планів спеціальностей в сторону збільшення аудиторних годин на вивчення фізики, математики, хімії, інформатики і програмування ми змістили акцент при їх викладанні в сторону профілізації навчального процесу в залежності від потреб профілюючої кафедри, тобто змінили зміст робочих програм дисциплін. Також на кафедрах інституту запроваджено керовану і контрольовану самостійну роботу, тобто йде мова про індивідуалізацію навчального процесу, оскільки світ на початку ХХ1 століття надзвичайно швидко змінюється, – вперше в історії розвитку людства покоління теоретичних ідей і машин змінюються в часі швидше, ніж покоління людей, а тому потрібно навчити студентів, майбутніх фахівців, самостійно знаходити необхідні знання в морі інформації що нас оточує для досягнення певного освітнього рівня. Для реалізації даного напрямку роботи потрібно змінити роль викладача: замість передавача певної суми знань студенту, він повинен стати координатором навчального процесу, консультантом, керівником навчання. Зауважу, що зміна функцій викладача – це довготривалий процес по підвищенню фахового рівня професорсько-викладацького складу.Проведений аналіз показав, що в нас є недостатнє забезпечення студентів навчально-методичною літературою. Тому в інституті сформовано єдиний план підготовки і випуску підручників, навчальних посібників, конспектів лекцій, електронних посібників тощо, а також створені творчі колективи, які повинні якнайшвидше забезпечити всіх студентів необхідними дидактичними матеріалами українською мовою.Дуже важливим напрямком діяльності інституту є налагодження співпраці і зв’язків наших кафедр із спорідненими кафедрами технічних вузів України. До речі, це один із шляхів більш швидкого забезпечення методичною літературою студентів внаслідок обміну, а також підвищення кваліфікації викладачів.Розв’язанню проблеми покращення фундаментальної підготовки майбутніх фахівців сприяє використання нових інформаційних та телекомунікаційних технологій проведення навчального процесу з використанням відповідних технічних засобів (аудіо- і відеоапаратури, комп’ютерів, телебачення, мережі Інтернет та ін.). Для цього потрібно використовувати як мізерні бюджетні кошти, так і залучати кошти різних фондів під проекти навчально-методичного характеру. Адже саме отримання грантів у великій мірі допомагає зміцнювати матеріально-технічну базу кафедр.Також хочу зачепити іще одне болюче питання вищої школи. З метою виживання зараз у вузах ми маємо поряд із студентами, які навчаються за рахунок бюджетних коштів, так званих контрактників. Це добре, але борючись за гроші ми намагаємось зберегти більшість студентів, що веде до зниження якості навчання. У даній ситуації кафедри фундаментальної підготовки в найгіршому становищі, тому що перед ними постає завдання виправлення браку середньої школи і відбору студентів для їх подальшого навчання. В нашому університеті знайдено вихід з даної ситуації: в навчальний процес впроваджено модульну технологію в поєднанні з визначенням рейтингу студентів. Було проведено п’ять науково-методичних конференцій, результати роботи яких дозволили розробити і вдосконалити “Положення про систему поточного, підсумкового контролю і оцінювання знань та визначення рейтингу студентів”. Треба відзначити, що через консерватизм характеру людини, все нове важко приживається. Але завдяки саме волі ректора Крижанівського Є.І. дана система організації і проведення навчального процесу працює, стимулюючи систематичну і самостійну роботу студентів протягом всього семестру. Вона підвищує об’єктивність оцінки знань, активізує навчальну діяльність та розвиває творчі здібності студентів, а результати екзаменаційних сесій та висновки більшості викладачів стверджують, що впровадження даної технології навчання є виправдане і сприяє підвищенню фахового рівня спеціалістів.Аналізуючи етапи і тенденції розвитку фундаментальної підготовки в технічному вузі приходимо до висновку, що зараз, коли створені нові форми і методи управління навчальним процесом, потрібен перехід до нових принципів формування змісту. Тому, створюючи нові інтенсивні технології навчання, треба зберегти глибокі традиції нашої фундаментальної підготовки та поєднати їх із здоровим прагматизмом заходу, тобто додати їй прикладну спрямованість. Це потребує координації зусиль викладачів різних предметів, великих затрат часу, тому що ці технології повинні базуватись на ідеї синтезу усіх дисциплін та принципу фундаментальності освіти, які об’єднують закономірності процесу пізнання і повинні враховувати ментальність нашого народу.

У статті здійснено аналіз сучасних тенденцій реформування системи загальної середньої освіти, які сьогодні побудовані на гуманізації міжособистісних стосунків у шкільних колективах. Актуалізовано питання необхідності забезпечення закладів освіти управлінцями зі сформованими на високому рівні особистісними та професійними якостями, здатними до впровадження освітньої реформи на основі ідей гуманізму. Проведено ретроспективний аналіз поглядів видатного педагога-гуманіста В. Сухомлинського щодо особливостей організації діяльності директора школи. На прикладі педагогічних ідей провідного педагога, його досвіду керівництва школою, а також педагогічних порад, розкрито важливі елементи професійної діяльності керівника закладу загальної середньої освіти. Досліджено погляди В. Сухомлинського на функції керівника закладу загальної освіти у становленні партнерських та гуманістичних ділових взаємин між учасниками освітнього процесу. Розглянуто провідні тези, сформульовані В. Сухомлинським щодо обов’язків керівника закладу загальної середньої освіти, які зумовлюють напрямок його професійного розвитку.Проаналізовано значення лідерських, мотиваційних, комунікативних, організаторських, партнерських навичок у професійній діяльності сучасних керівників закладів загальної середньої освіти. Акцентовано увагу на необхідності розвитку професійних якостей керівних педагогічних кадрів у системі їх післядипломної освіти, орієнтованих на встановлення в закладі освіти сприятливої дружньої атмосфери для навчання та виховання учнів.На підставі аналізу педагогічної спадщини В. Сухомлинського та сучасних тенденцій реформування освіти запропоновано напрямки професійного розвитку керівників закладів загальної середньої освіти в системі післядипломної освіти.

Мета. Розкрити генезис та особливості реалізації програми Румунії “Відкрий для себе ойну” у фізичному вихованні школярів. Методи. Для реалізації мети дослідження використано комплекс методів: загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, систематизація) – для обґрунтування актуальності дослідження, визначення понятійно-категоріального апарату, формулювання висновків; конкретно-наукові (теоретичний аналіз архівних документів, періодичних видань, історико-педагогічної літератури, методичних та програмових матеріалів) – для систематизації та класифікації історикопедагогічної, методичної літератури; конкретно-історичний – для визначення змісту, методів й форм фізичного виховання за вимогами шкільної програми “Практична спортивна підготовка. Ойна”; проблемно-хронологічний – для з’ясування трансформації та розвитку змісту фізичного виховання на прикладі румунської національної гри – “ойна”. Результат. В статі розглянуто генезис рухливої гри “Ойна”, яка стала основою для створення нового виду спорту в Румунії і започаткування національної програми “Відкрий для себе ойну”. В статті визначено, що результатом реформ системи освіти у 1998 році стало визнання “ойни” державною національною грою. Визнано, що відродження цього виду спорту стало одним із векторів роботи по збереженню і зміцненню власних національних традицій, зокрема, впровадження “ойни” як повноцінної складової шкільної програми “Практична спортивна підготовка” для 5–12 класів. В статті проаналізовано структуру програми, основні знання, специфічні компетенції для всіх рівнів підготовки та методичні рекомендації щодо організації тренувального процесу. Висновок. Отже, ідея відновлення та популяризації державної національної спортивної гри “ойна”, реалізувалась планом по розповсюдженню самої гри та її елементів шляхом введення шкільної програми “Спортивна підготовка. Ойна” циклу “Фізичне виховання і спорт” для 5–12 класів загальноосвітніх шкіл з інтегрованою програмою поглибленого вивчення предметів. Запровадження даної програми стало можливим у зв’язку з налагодженням співпраці між Федерацією “ойни” Румунії та Міністерства освіти, науки та інновації. Крім того, до передумов відносимо історичну популярність та ступінь розповсюдження гри, а також регламентування організації занять, уроків та тренувань на законодавчому рівні

У статті представлено аналіз історичних етапів становлення та розвитку іншомовної освіти на початковому ступені навчання в закладах загальної середньої освіти. Необхідність звернення до проблеми ретроспективного аналізу викликана процесами реформування та модернізації іншомовної підготовки учнів початкової школи, а також зростанням попиту на висококваліфікованих фахівців у сфері викладання іноземних мов. Ретроспективний аналіз ключових етапів розвитку дозволив виділити позитивні тенденції, які мають бути враховані у процесі підготовки майбутніх учителів іноземної мови в початковій школі. Джерельна база дослідження вміщує низку нормативно-правових та законодавчих документів, прийняття яких спричинило низку змін у іншомовній шкільній освіті та виступає критеріями виділення етапів розвитку іншомовної освіти у початковій ланці. Узагальнений аналіз досліджень вітчизняних науковців дозволив також окреслити особливості навчання іноземної мови в початковій школі в різні історичні періоди. Метою статті є проаналізувати період навчання іноземних мов в початковій школі в Україні від початку ХХ століття (1931 р.) по теперішній час, виділити етапи навчання іноземної мови на початковому етапу навчання в закладах загальної середньої освіти, окреслити позитивні тенденції, які мають бути враховані у процесі професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов у початковій школі. Автором визначено чотири етапи становлення та розвитку іншомовної освіти в початковій школі, а саме: перший етап – запровадження навчання іноземних мов в початковій школі та зародження методики навчання іноземної мови – який тривав із 1931 року по 1984 рік; другий етап тривав із 1984 року по 1991 рік – період проведення ключових реформ та запровадження інновацій у викладанні іноземних мов; третій етап (1991–2016 рр.) характеризувався орієнтацією на зарубіжний досвід викладання іноземних мов в практиці вітчизняної початкової школи; четвертий етап спричинений прийняттям Концепції «Нова українська школа» (2016 року по теперішній час) – комплексна реалізація компетентнісного навчання іноземних мов. Вивчення особливостей розвитку іншомовної освіти на різних історичних етапах дозволило визначити позитивні тенденції, які мають бути враховані у підготовці майбутніх учителів іноземної мови в початковій школі, зокрема: розроблення методичних основ підготовки вчителів іноземної мови для початкової школи; урахування іноземного досвіду навчання іноземних мов; запровадження інноваційних технологій та засобів навчання; надання переваги культурологічному підходу, що дозволяє сформувати систему соціокультурних знань учителів.

У статті проаналізовано вплив освітніх реформ в Україні радянського періоду (30-70-х років ХХ століття) на створення спеціалізованих шкіл мистецького спрямування, якому передував розвиток навчальних предметів мистецького спрямування в масовій школі («Співи» та «Малювання»).Здійснено ретроспективний аналіз проблеми в широких хронологічних межах, вивчено зміст тогочасних навчальних програм із зазначених предметів. У результаті виявлено причини і характер кількісних змін у погодинному навантаженні для предметів мистецького спрямування у навчальних планах шкіл з українською та російською мовами навчання.Аналіз джерельної бази дав підстави констатувати: незважаючи на різні цілі, котрі висувала держава в роки становлення «країни трудящих» перед шкільною освітою, періодичне включення і вилучення з навчальних планів різних предметів, музичне та образотворче мистецтво не тільки не зникло, але й твердо закріпилося в переліку базових дисциплін шкіл загальної середньої освіти. Це обумовлювалося, передусім, розумінням значного впливу зазначених видів мистецтв на формування інтегрованих знань в учнів, визнанням їх значного потенціалу щодо розширення світогляду радянської людини, яка відповідно до визначених державою меж мала формуватися як висококультурна особистість. Також простежувався їхній значний вплив на всебічне, зокрема, на естетичне виховання дитини, оскільки у процесі навчання розвивалися художні смаки, моральні та духовні якості, почуття прекрасного, відчуття гармонії.Простежено нерівномірність розподілу годин на вивчення предметів художньо-естетичного циклу: від поступового збільшення (50-ті рр. минулого століття) навчальних годин на викладання «Музики» та «Малювання», а пізніше (60-ті рр. минулого століття) до їх зменшення. Проаналізовано характер стандартизації навчальних програм мистецького спрямування для загальних середніх шкіл усіх республік Радянського Союзу, чіткий репертуарний план та його відповідність ідеології тогочасної влади.

Актальність. Упродовж незалежності України її шкільна система освіти перебуває в зоні неперервних змін: реформ, модернізацій, трансформацій, оновлення, магістральним напрямом яких є побудова національної гуманної, демократичної, особистісно орієнтованої школи. Серед її нерозв’язаних проблем – недосконалість змісту загальної середньої освіти, який є основною складовою частиною освітньої системи. Зміст освіти в узагальненій формі відображає досягнутий суспільством рівень культури для подальшого його піднесення. Фізичне виховання, як одна з форм соціальних відносин є продуктом діючої суспільно-економічної формації. Тому функціонування системи фізичного виховання та її зміни зумовлені соціально-культурними, політично- релігійними, економічними й особистісними факторами. Їх дослідження дасть змогу усвідомити закономірності розвитку системи фізичного виховання України; сприятиме виробленню науково обґрунтованого курсу її подальшого поступу; запобігатиме суб’єктивним рішенням; формуватиме національну самосвідомість як умову збереження незалежності України. Мета дослідження – виявити політичні, економічні та суспільні перед- умови розробки навчальної програми з фізичної культури для загальноосвітніх шкіл (1993 р.) Методи дослі- дження – вивчення та узагальнення інформаційних джерел, порівняльного аналізу, причинно-наслідкового аналізу, герменевтичний. Результати дослідження. Розробка першої навчальної програми з фізичної культури в незалежній Україні (1993), уведена в практику загальноосвітніх закладів освіти невдовзі після проголошення її самостійності, дублювала свою попередницю УРСР (1988) в основних положеннях пояснювальної записки, попри несуттєві розбіжності. Інерційне «відлуння» радянської системи в прийнятому документі зумовлене низкою об’єктивних політичних, економічних та суспільних обставин: проголошенням незалежності України в 1991 р.; недостатнім часом для усвідомлення чиновниками свого місця у процесі державотворення й масштабу нових завдань; домінуванням бюрократичних методів управління та неготовністю фахівців до прояву самостійності в прийнятті оригінальних рішень; відсутність економічних перетворень, бідністю й соціальною незахищеністю українців; відголосом ієрархії культурних цінностей радянських часів.

Мета дослідження. Цілісно проаналізувати парламентську діяльність Українського соціалістичного об’єднання “Селянський союз” у 1924 ‒ 1925 рр., виокремити ключові напрями роботи, відносини з іншими українськими партіями, що входили до складу Української парламентської репрезентації у зазначений період. Методологія дослідження базується на принципах історизму, застосуванні загальнонаукових (узагальнення, типологізація) та спеціально-наукових методів дослідження, зокрема, порівняльно-історичного, історико-системного, критичного аналізу джерел. Наукова новизна. На основі комплексного вивчення часопису “Наше життя” цілісно прослідковано ключові ланки політичної діяльності об’єднання “Селянський союз”. Це, зокрема діяльність групи “Сельсоюз” як частини Української парламентської репрезентації, взаємодія під час парламентських засідань з іншими партіями, організація з’їздів на місцях, звітування перед виборцями (так звані “справоздавчі віча”) на теренах Холмщини, Підляшшя, Волині та Полісся. Висновки. “Селянський союз” протягом 1924 ‒ 1925 рр., незважаючи на критику та ідеологічні розбіжності всередині Українського клубу, підтримував низку конструктивних відозв та поправок до законопроектів, які ініціювали діячі УНДО. Цей невеликий період українські партії консолідовано боролись проти впровадження утраквістичної системи шкільної освіти, та за втілення низки зауваг до проєктів законів про парцеляцію, земельну реформу, які мали на меті забезпечити українських безземельних та малоземельних селян наділами на безкоштовній основі, або ж за посильну виплату. Комплексно ці заходи мали на меті розв'язання нагальних проблем української спільноти, а також протистояти полонізації окреслених теренів. Ключові слова: Українське соціалістичне об’єднання “Селянський союз”, Українська парламентська репрезентація, УНДО, Павло Васиньчук, Сергій Козицький, Максим Чучмай.

Сучасний стан вищої інженерної освіти в Україні та вимоги. ХХІ сторіччя, як відчуває людство, несе глобальні проблеми, пов’язані, перш за все, з енергетичною та продовольчою кризами, які стрімко наближаються, з вичерпанням запасів корисних копалин, порушенням навколишнього середовища, землетрусами, нетиповими хворобами, суттєвими радіоактивними забрудненнями і таке інше. Необхідність вивчення цих проблем та їх наслідків не підлягає сумніву. Це можливо тільки значно підвищивши рівень, якість освіти, яка відіграє основну, суттєву роль в пізнанні та оволодінні істинною картиною світу, методами її використання та адаптації до її швидкозмінних процесів. Цивілізований світ розуміє, що акцент у ХХІ сторіччі необхідно робити на підготовку людини з більш розвиненим ментальним тілом, здібностями мислення, яка жила б у порозумінні з суспільством, природою та їх інформаційними проявами. Саме фундаментальні кафедри технічних університетів повинні формувати у студентів системне, структуроване, логічне світосприйняття та здійснювати фундаментальну підготовку, закладати базис майбутнього інженера на основі математичних, природничо-наукових та загальноінженерних дисциплін. Сучасні педагогічні дослідження показують [8], що на сучасному етапі розвитку вищої освіти на перше місце виступають саме загальнотеоретичні, фундаментальні та міждисциплінарні знання, а не технологічні, утилітарні знання та практичні вміння , як це має місце останніми роками. Без фундаментальної освіти, без оволодіння системним знанням та без формування цілісної природничо-наукової та інформаційної картини світу підготовка сучасного, здатного до навчання протягом всього життя фахівця, як наголошено у національній доктрині розвитку освіти в Україні, неможлива. Не є панацеєю від усіх негараздів і проблем вищої інженерної освіти в Україні пріоритетні інформатизація та комп’ютерізація. За словами відомого фахівця механіки твердого деформівного тіла В. І. Феодосьєва [7], електронні обчислювальні машини та інформаційні технології, звільняючи та спрощуючи життя інженера у плані чисельних розрахунків, не звільняють його від необхідності знання механіки [1; 2], математики та, особливо, від творчого мислення [3; 4]. Сьогодні важливим показником якісної освіти стає мобільність знань, якої може набути лише якісно освічена людина, з надійною фундаментальною базою, здатна адаптуватися та гнучко реагувати на швидкозмінні процеси, машини та технології. Тенденція «миттєвого прагматизму» [5; 6; 8],орієнтація на вузьких професіоналів, характерна для минулого сторіччя, поступово зникає з виробничої сфери. Виробництву ХХІ століття, у тому числі і агропромисловому, потрібен спеціаліст, здатний гнучко перебудовувати напрям та зміст своєї діяльності у зв’язку зі зміною життєвих орієнтирів та вимог ринку. Досягнення професійної мобільності є однією з найважливіших задач Болонського процесу [8], розв’язання якої можливе лише за умови фундаменталізації вищої освіти. Вузькопрофесійна підготовка, отримання знань на все життя, поступово замінюються освітою впродовж усього життя. Таки реалії, реальні вимоги часу та ринкової економіки.Деякі заходи по підвищенню якості вищої аграрної освіти. Сучасна парадигма системи вищої освіти за ЮНЕСКО полягає коротко у тому, що треба вчитися, вчитися і ще раз вчитися «щоб бути, щоб існувати». У протилежному випадку людство загине, як написано на піраміді Хеопса «від невміння користуватися природою, від незнання дійсної картини світу». Як відгук на виклик та вимоги часу, у Дніпропетровському державному аграрному університеті прийнята стратегія перспективного розвитку університету на 2011-2015 р.р., в основі якої лежить концепція 4-Я, а саме: якість освіти → якість виробництва → якість продуктів харчування → якість життя. Весь цей ланцюг має прямий і зворотній зв’язок та відповідає національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, згідно з якою розвиток освіти є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращення людського життя, ствердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Основна мета прийнятої концепції спрямована на підготовку якісних фахівців для АПК, для виробництва якісної сільськогосподарської продукції, її переробки та виготовлення якісних і безпечних продуктів харчування. Наприкінці 2010 року у стінах ДДАУ відбулося відкриття центру природного землеробства, головною метою якого є створення інноваційної системи виробництва, переробки , культури споживання сільськогосподарської продукції та створення інноваційної природної системи співіснування людини і довкілля. Не є секретом, що сучасний процес вирощування сільськогосподарської продукції з об’єктивних та суб’єктивних причин давно відійшов від природного, про що свідчать зміни смаку, запаху та якості продукції, що вирощується на землі, іноді багатою на нітрати та шкідливі хімічні елементи, яка, як відомо не є корисною для споживання людини. Глобальним завданням АПК України є перехід на товарне виробництво якісної продукції, яке треба починати з підготовки фахівців. ДДАУ здатний забезпечити повний цикл цієї важливої роботи, бо має необхідну структурну, наукову та кадрову бази. Природне землеробство покращуватиме родючість землі, позбавить від ерозії, позитивно впливатиме на її урожайність. Звичайно, тут теж є свої проблеми і труднощі, які потребують вирішення. Покращивши якість освіти, втіливши наведені концепції в реальність, матимемо якісне виробництво, якісні продукти, якісну державу, якісну Україну та, головне, здорових її мешканців. Якісна Україна – це справа усіх її мешканців, і починається ця справа саме з якісної освіти. Для забезпечення якісної інженерної освіти, вважаємо, необхідно: підвищити рівень шкільної підготовки, особливо з природничих дисциплін; не знижувати фундаментальності вищої освіти; приділяти більше уваги самостійній роботі студентів; втілювати у навчальний процес дієвий контроль; використовувати ринкові важелі управління навчальним процесом; приділяти більше уваги заохоченню (мотивації) студентів до навчання та стимулюванню викладачів до ефективної, результативної роботи; створити необхідну, сучасну матеріально-технічну базу та фінансувати систему освіти на належному рівні. Переймаючись питанням покращення якості освіти та підготовки інженерних кадрів для агропромислового виробництва, на кафедрі теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету за потребою часу у складі авторського колективу С. В. Кагадія, А. Г. Дем’яненка та В. О. Гурідової підготовлено та надруковано навчальний посібник «Основи механіки матеріалів і конструкцій» для інженерно-технологічних спеціальностей АПК, який рекомендовано Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник під час підготовки фахівців ОКР «бакалавр» напряму 6.100102 «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» у вищих навчальних закладах II–IV рівнів акредитації (лист № 18-28-13/1077 від 18.08.2010 р.). З урахуванням переходу навчального процесу в Україні на кредитно-модульну систему (КМС), суттєвим зменшенням аудиторних годин на вивчення цієї важливої для інженера-механіка дисципліни після приєднання України до Болонського процесу у навчальному посібнику приділено більше уваги фаховим питанням, а саме розрахункам елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість, які використовуються у машинах та знаряддях агропромислового виробництва [5; 6]. Теоретичний матеріал кожного розділу проілюстровано прикладами із галузі сільськогосподарського виробництва. У зв’язку із скороченням кількості аудиторних годин на вивчення предмету та винесенням великої кількості матеріалу на самостійне вивчення студентами, для кращого розуміння та засвоєння в посібнику наведено багато фахових прикладів з відповідними розрахунками та поясненнями. Маючи на увазі, що більша частина землеробської техніки працює на ріллі та знаходиться у стані вібрації під дією динамічних, знакозмінних навантажень та напружень, велика увага у посібнику приділена розрахункам елементів та деталей під дією динамічних навантажень та питанням їх втомної міцності. По кожному розділу наведені запитання для самоконтролю отриманих знань, навичок та тестові завдання. У навчальному посібнику узагальнено багаторічний досвід викладання теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій, будівельної механіки, накопичений кафедрою теоретичної механіки та опору матеріалів Дніпропетровського державного аграрного університету. Сподіваємося що навчальний посібник буде корисним для студентів, а його автори зробили свій посильний внесок у справу підвищення рівня та якості підготовки майбутніх фахівців землеробської механіки та в цілому агропромислового комплексу України.В умовах ХХІ інформаційного та нанотехнологічного сторіччя , сторіччя інформаційного буму, перенасиченості новою інформацією не вдається традиційними репродуктивними методами навчання охопити, довести всю інформацію до майбутніх фахівців. У зв’язку з цим при переході на КМС організації навчального процесу у вищій школі, у тому числі і аграрній, біля 50% передбачених програмою навчання питань з технічних дисциплін винесено на самостійне опрацювання студентами. При цьому значно скорочена кількість аудиторних годин, відведених на вивчення технічних дисциплін професійного спрямування, природничо-наукових дисциплін, які закладають основи, формують базу професійних знань майбутніх фахівців народного господарства. А тому, у тій ситуації, яку зараз маємо у вищій інженерно-технологічній освіті в Україні, у тому числі і аграрній, сьогодні варто використовувати інформацційно-комунікаційні технології (ІКТ) при організації навчального процесу. Виникають питання іншого плану – коли, як, скільки, щоб ефективно та оптимально, хто сьогодні використовуватиме, чи є готові педагогічні кадри, які не завжди встигають за розвитком ІКТ і таке інше. Відомо, що інформатизація та комп’ютеризація призначені слугувати підвищенню ефективності, результативності навчання, створенню нових машин та сучасних технологій, а в цілому спрямовані на підвищення якості навчання, якості підготовки майбутніх фахівців агропромислового виробництва та народного господарства в цілому. Особливо це питання актуальне для галузі сільськогосподарського машинобудування, наприклад, тракторного виробництва південного машинобудівного заводу імені О. М. Макарова, де сьогодні на порядку денному стоїть питання створення нових зразків тракторної техніки, які відповідатимуть європейським вимогам по технічному рівню, безпеці та екології навколишнього середовища. Цю проблему здатні розв’язувати нова генерація фахівців землеробської механіки, які володіють знаннями та навичками комп’ю­терного проектування з використанням інформаційних та комп’ютерних технологій. Починаючи з 2011 року викладачами кафедри, які мають вищу освіту класичного університету за спеціальністю «Механіка» та володіють комп’ютерними та інформаційними технологіями, на факультеті механізації сільського господарства за напрямом підготовки «Процеси, машини та обладнання агропромислового виробництва» викладають варіативну дисципліну «Основи комп’ютерних розрахунків в інженерній механіці». Метою викладання дисципліни є формування у майбутніх фахівців знань та навичок у галузі виконання комп’ютерних розрахунків в задачах інженерної механіки елементів конструкцій та деталей машин сільськогосподарського призначення. За час вивчення дисципліни студенти повинні оволодіти основними методами комп’ютерних розрахунків елементів конструкцій та деталей машин на міцність, жорсткість та стійкість. Звичайно, тут необхідно привернути увагу до складу, контингенту студентів аграрних навчальних закладів, які у своїй більшості із сільської місцевості, де, чого гріха таїти, і шкільна підготовка не завжди на вищому рівні, особливо з природничих наук, фізики, математики та і інформатики. Зрозуміло, що і технічні дисципліни на лаві студентів їм опановувати значно складніше. Застосовуючи ІКТ, потрібно не забувати , що тільки одними засобами ІКТ проблему якісної підготовки майбутніх фахівців, інженерів, у тому числі і агропромислового виробництва не розв’язати. Базисом є фундаментальна підготовка з математики, фізики, матеріалознавства,теоретичної механіки, механіки матеріалів і конструкцій та інших інженерних наук, а усе інше є надбудовою над фундаментом інженера. А тому, реформуючи систему вищої інженерної освіти, приєднавшись до створення Європейського простору вищої освіти, не треба втрачати кращих здобутків національної системи вищої інженерної освіти, і в першу чергу – її фундаментальності. Розробляючи заходи по реформуванню, реформуючи освіту, необхідно ґрунтовно розуміти, наскільки це конче необхідно і що в результаті матимемо. Бо дуже часто сподіваємося на краще, а в результаті маємо ще гірше, ніж маємо. Такі реформи краще не здійснювати, залишити галузь у спокої.

У статті автором розглянуто сутність розвитку інтелектуальної культури в шкільному просторі з дітьми різного віку та з особливими освітніми потребами. Акцентовано на важливості рівнів сформованості інтелектуальної культури у молодших школярів на сучасному етапі. Підкреслено, що інтерактивні технології навчання можна вдало застосовувати у ході формування інтелектуальної культури молодших школярів. Водночас автор важливо зазначив, що такі технології не можуть виступати ціллю уроку, а є лише педагогічним засобом, який дозволяє досягти головної мети, а саме – підвищенню інтелектуальної культури. У дослідженні подано сутність базових понять, таких як «інтелект», «інтелектуальна культура», «інтерактивні технології навчання». Зауважено на необхідності застосування засобів інтерактивних технологій навчання на уроках у початковій школі в інклюзивному класі. Дослідником вдалося розкрити визначення інтелектуальної культури у сучасній педагогіці і психології, що дозволило визначити, що інтелектуальна культура – це сукупність знань і умінь розумової праці, здатність ставити цілі і планувати пізнавальну діяльність, а також здійснювати розумові та інтелектуально логічні операції різними способами. Реформи, що відбуваються в нашій країні, змінили не тільки соціальні відносини, а й характер суспільного середовища, психологічну атмосферу суспільства, життєві стратегії батьків. Проаналізовано у статті особливості побудови педагогічної системи виховання інтелектуальної культури у молодших школярів, серед яких виділино вибір дитиною траєкторії освіти; єдина освітньо-виховна система «урок – позаурочна діяльність»; активна взаємодія «вчитель-учень», «батьки-учень»; різновікова взаємодія учнів в школі; постійний процес професійного зростання вчителів; моніторинг розвитку психологічних новоутворень учнів в інклюзивному середовищі.

Актуальність та важливість підготовки вчителів, їхнього професійного розвитку пов’язані з викликами сучасності, які вимагають від нового покоління швидкої адаптації до нових умов інформаційно-технологічного розвитку суспільства. Стаття присвячена опису та аналізу конкретного періоду (1860-1870), який характеризувався розвитком народної освіти, діяльністю земств, необхідністю підготовки вчителів. Показано зміни, які відбулися у навчанні шкільних вчителів у зв’язку з реформами системи освіти у 1860-х роках. Визначено основні напрями діяльності уряду у галузі підготовки вчителів. Проаналізовано нормативні документи досліджуваного періоду і на цій основі узагальнено основні аспекти діяльності земств, розкрито їх значення у підготовці педагогічних кадрів, схарактеризовано позитивні характеристики та недоліки їхньої діяльності. Вирішення поставлених у статті завдань здійснено за допомогою таких загальнонаукових і спеціальних методів дослідження: аналізу та синтезу, систематизації та узагальнення. На основі використання опублікованого педагогічно цінного досвіду діяльності шкіл Харківської губернії у 1860-1870-х роках було визначено, що у другій половині ХІХ століття виникла проблема нестачі вчителів. У статті розглядаються причини недостатньої забезпеченості шкіл вчительськими кадрами у 60-70-х рр. ХІХ ст., основними з яких були: відсутність спеціалізованих навчальних закладів для підготовки вчителів; недостатнє фінансування освітньої справи; низька заробітна плата. Установлено, що земства Харківської губернії займалися підготовкою сільських вчителів на базі вже існуючих загальноосвітніх навчальних закладів та призначали учням, які були зацікавлені в опануванні професії вчителя, стипендії. З метою підвищення кваліфікації та поширення передових педагогічних ідей та досвіду проводились педагогічні з’їзди і спеціальні педагогічні курси. З’ясовано, що у жіночих навчальних закладах (державних, приватних та духовних) Харківської губернії приділяли належну увагу практичній підготовці викладацького складу. Перспективну тематику подальших наукових пошуків вбачаємо в порівняльному аналізі змісту, форм та методів організації підготовки вчительських кадрів на різних етапах розвитку суспільства.

Где лгут и себе и друг другу,и память не служит уму,история ходит по кругуиз крови – по грязи – во тьму.И. Губерман Людину з царини тварин виділила не праця, не розвиток мови і не інші дуже важливі, але все ж другорядні чинники. Головним чинником переможної еволюції людини є накопичення, зберігання і негенетичний спосіб передачі знань про себе і навколишнє середовище. Саме для цього необхідно було розвивати мову, об’єм черепу і прямоходіння, щоб використовувати накопичені знання, тобто працювати. Щоб зрозуміти, як інформаційні технології впливають на суспільний уклад, розглянемо три епохальні винаходи. Десь близько півтори тисяч років до нашої ери почали з’являтись фонетичні алфавіти, які значно спрощували складні писемні технології з використанням ієрогліфів. Все настільки спрощувалось, що засвоїти писемність отримала змогу навіть дитина. Наступний епохальний винахід відбувся приблизно п’ятисотого року вже нашої ери. Це був винахід позиційних систем числення. Наприклад, до цього часу в Європі панувала непозиційна римська система числення, для якої алгоритми арифметичних дій були дуже складні з великою кількістю виключень з правил, тому для того, щоб вміти виконувати арифметичні розрахунки, необхідно було закінчувати університет. І, нарешті, ще через півтори висячи років винайшли персональний комп’ютер. Звичайно обчислювальні пристрої існували і раніше, але з’явились кавоварки, які розмовляють, в’язальні машини і кухонні комбайни, які необхідно програмувати і таке інше. Тепер пересічний громадянин, хоче він того чи ні, повинен засвоювати новий для нього алгоритмічний спосіб мислення так само, як щойно описані винаходи не тільки надавали нові можливості, але й вимагали засвоєння нових вмінь читати, писати і рахувати. Вже давно неписьменна людина є не тільки не бажаною, але й несе в собі певну загрозу суспільству. На жаль, досі не всі зрозуміли, що персональні комп’ютери – це не чергова «друкарська машинка», що це значно серйозніше.Зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) виникло під гаслами боротьби з корупцією. Корупція в черговий раз перемогла, але ЗНО все ж таки дало корисні результати. Вперше ми отримали більш-менш об’єктивну оцінку стану освіти. Не дивлячись на шалені спроби, не вдалося повністю приховати реальні результати. По-перше, зсув оцінки на 100 балів може справити враження лише на тих, хто геть не розуміє, що таке обчислення. Наприклад, якщо успішність 50%, то додавання 100 балів може перетворити ці бали на 150 і, враховуючи, що тепер максимальна сума балів дорівнює 200, ми отримаємо загальну оцінку 150/200=75%. Кому потрібні подібні числові кульбіти? По-друге, навіщо потрібно натягувати реально виміряний розподіл результатів на геть недоречний в цьому випадку нормальний розподіл. Зрозуміло, що нормальний розподіл виникає, коли середнє значення зумовлене однією причиною, а відхилення від нього випадкові й незалежні. Коли студент шукає відповідь на завдання, він використовує декілька механізмів: просто вгадування, банальну ерудицію (побутовий досвід), знання і навіть помилково сформовані поняття (на жаль, буває і таке). Можливі й композиції наведених механізмів пошуку відповідей. Наприклад, за допомогою власного досвіду відсікається частина запропонованих відповідей і тим самим збільшується ймовірність, а далі йде просте вгадування.Існують два типи тестів, які мають відношення до освіти. Це тести для визначення здібностей і тести на визначення досягнень у навчанні. Перші цікаві більше для наукової діяльності, а використання їх для практичної діяльності, м’яко кажучи, дискусійне. Але тести на досягнення в навчанні мають суто практичне значення. Однак ці типи тестів сильно відрізняються один від одного. По-перше, діапазоном вимірювання. Наприклад, як вказати межі геніальності? А діапазон вимірювання тестів на досягнення завжди обмежений об’ємом навчальної програми. По-друге, на форму закону розподілу результатів вимірювання здібностей повинен впливати лише об’єктивний стан речей, а на форму закону розподілу тестів на досягнення може впливати і завжди впливає технологія (методика) навчання, яка не є об’єктивною причиною. До речі, форма закону розподілу результатів тестування на здібності не зобов’язана бути симетричною, як то прийнято в багатьох досить поширених теоріях тестування. Так, наприклад, якщо можна допустити, що кількість народжуваних із задатками геніїв приблизно однаково з кількістю народжуваних з задатками суперйолопів, то при вимірюванні у зрілому віці цей баланс, напевно, не зберігається. Дійсно, не всі діти з задатками геніальності зможуть розвинути їх в повній мірі. На те є дуже багато причин, при цьому відсоток тих, кому вдалося досягти максимального результату, буде складати значно менше, ніж 50. Те ж саме можна сказати про тих, хто зумів вибратись із дуже неприємних задатків і стати нормальною людиною. Таким чином, врешті решт суперйолопів буде значно більше, ніж геніїв.Оцінка в навчанні грає роль оберненого зв’язку і тому ні в якому разі не можна її спотворювати різними заохочувальними й іншими виховними змістами. Необхідно повернутися до попередньої практики, коли використовувались дві окремі оцінки: оцінка за навчання і оцінка за старанність. На жаль, п’ятибальна система оцінки була спочатку спотворена, а потім взагалі відкинута. Оцінка «задовільно» означала, що учень відтворив 100% навчального матеріалу. Оцінка «добре» відповідала осмисленому використанню знань для практичних завдань. І, нарешті, оцінка «відмінно» виставлялась у разі використання знань у нестандартних (в тих, які не згадувались у процесі навчання) випадках. Оцінка «незадовільно» виставлялась у всіх інших випадках, окрім тих, коли учень не міг або був не здатним, або не хотів навчатись. Для такої ситуації використовували оцінку «дуже погано» з обов’язковим повторним навчанням. Сучасна дванадцятибальна шкільна і, певною мірою, семибальна система вищих навчальних закладів відповідають лише градації сірого, тобто інтервалу від «незадовільно» до «задовільно» п’ятибальної системи. Слід згадати ще одну ваду сучасної системи оцінювання. Це плутанина коду оцінки з кількісною характеристикою. Мова йде про так звану середню оцінку або показник якості навчання. Якщо ми закодуємо числом «1» яблуню, числом «2» – вишню і числом «3» сливу і якщо далі з’ясується, що половина дерев у саду це яблуні, а половина – сливи, ми ж не будемо стверджувати, що у нас гарний вишневий садок? І ще гірше, якщо ми станемо оцінювати якість художнього твору за середнім кодом літер, які використані для його написання.Однією з головних вад комп’ютерного тестування є практична неможливість використати в тесті завдання, що вимагають неформальної перевірки експертом-людиною. Щодо неможливості корегувати завдання під час опитування, то це скоріше є перевагою комп’ютерного тестування, ніж його недоліком. До переваг комп’ютерного тестування слід віднести формальність, тобто незалежність від людського фактору проведення і оцінювання.Зупинимося на труднощах складання завдань для тестування. Перша перепона при розробці завдання – це визначення складності завдання. Добре відомо, що використання часу, необхідного для виконання завдання, не може бути критерієм його складності. Однак і популярний спосіб визначення складності за допомогою пробного тестування теж не витримує критики. Дійсно, якщо студента ретельно тренували бачити повний диференціал, то для нього знаходження деяких інтегралів буде дуже легким завданням, у випадку ж якщо студенту лише повідомляли про повний диференціал, але не тренували його розпізнавати, подібне завдання буде значно складнішим. Можна продовжувати подібні приклади, але і так зрозуміло, що технологія навчання радикальним способом впливає на складність виконання тестових завдань. Оскільки результати тестування мають бути незалежними від методики навчання, то зрозуміло, що використання пробного тестування для оцінки складності завдань не слід використовувати. Комп’ютерний тест – це інструмент для вимірювання. Як і будь-який прилад, він має певний діапазон, у якому він працює достеменно. Це означає, що частину балів студент може набрати, не володіючи знаннями, а просто вгадуючи відповідь. Щоб корегувати оцінку тестування, слід визначити кількість балів, яку студент може набрати, просто вгадуючи, відняти її від отриманої оцінки завдання і при визначенні підсумкової оцінки за тест провести нормування того, що залишилось, на максимальний бал тесту. При складанні завдань належить всіляко зменшувати ймовірність вгадувань. Наприклад, якщо відповідь подається у вигляді числа, то не бажано формулювати завдання у вигляді запитання з переліком можливих варіантів відповіді, а пропонувати студенту ввести число з клавіатури. Бажано відходити від практики використання завдань тільки з однією вірною відповіддю. Студент повинен сам вирішувати, скільки запропонованих відповідей він повинен вибрати: одну, дві, декілька, всі або навіть жодної. При такому підході перевіряються не тільки знання, а й впевненість у них.Рівень освіти знижується. В цьому легко переконатися, запропонувавши студентам завдання, наприклад, з посібників 30-літьої давнини для підготовки абітурієнтів. З багатьох причин необхідно створювати загальний для країни банк тестових завдань. Щоб завдання не старіли, їх треба робити багатоваріантними, тобто варіантів завдання повинно бути так багато, що запам’ятовувати без розуміння кожний з них окремо було б недоцільно. До того ж кожний варіант повинен вирішувати одну й ту саму дидактичну задачу, тобто повинен перевіряти знання конкретного теоретичного положення навчальної програми. Такий банк можна було б використовувати як для підготовки, так і для безпосередньо тестування. При наявності такого банку тестових завдань стане можливим реальне порівняння результатів тестування за різні роки, тоді як зміна завдань кожного року несе велику загрозу зменшення рівня складності. Звісно, таку базу необхідно доповнювати і розширювати на предмет все більшого і якісного охоплення навчального матеріалу. Однак слід дуже ретельно пильнувати і не дозволяти спрощення вимог до складності завдань. Необхідно уніфікувати підсумковий контроль у процесі навчання, і комп’ютерне тестування для цього на часі.Треба щиро сказати, що занепад освіти зумовлений суб’єктивним фактором, а саме недолугим і недалекоглядним керівництвом. Підтвердимо цей висновок наступними тезисами.Перша системна помилка полягає в тому, що замовник, виконавець і приймальник ‑ це одна й та ж установа, а саме МОНмолодьспорту. Якщо виконавця відокремити від замовника, то можна було б конкретніше з’ясувати, яку якість навчання можна вимагати вид виконавця і за яке фінансування. Це дуже непросте з’ясування, бо з одного боку ‑ грошей завжди не вистачає, а з другого ‑ розвиток суспільства напряму залежить від якості освіти.Друга системна вада управління освітою зумовлена недосконалістю теоретичної педагогіки. Наприклад, розглянемо теорію tabula rasa щодо освіти. Офіціальна педагогіка дуже ретельно критикує першу тезу цієї теорії, стверджуючи що «чистих дошок» не існує, але геть не розглядає другу тезу, яка стверджує, що якщо на «дошці» є вільне місце, то там можна написати що завгодно. А чи це так? Ні в кого не виникає заперечень, що процес навчання ‑ це інформаційний процес. Якщо це так, то для інформаційного процесу необхідно мати три структурні одиниці: передавач, канал і приймач. При цьому передавачів і каналів може бути декілька, а приймач один – учень. Саме на ньому відображається результат навчання і саме він є ключовою структурною одиницею в навчанні. Запитайте студента: «Що важливіше: знання чи диплом?». Ви отримаєте цілком обґрунтовану відповідь: «Звичайно ‑ знання, маючи їх завжди можна скласти іспити і отримати диплом». Але ж чому, деякі студенти попри всяку гідність вимолюють неадекватно завищені оцінки? Справа в тому, що крім недосконалостей теорії, існує варварське невігластво керівної ланки. Наприклад, варварський вираз: «Ви не учню ставите негативну оцінку, ви її собі ставите!», або більш хитромудрий: «Якщо студента відраховано з третього курсу, то гроші, які витрачені на його навчання ‑ це нецільове використання коштів». Чому саме платять хабар за вступ до навчального закладу, якщо майбутній студент справжній телепень? Тоді ж треба буде платити за кожний залік, за кожний іспит і кожну контрольну або курсову роботу. А якщо зустрінеться викладач, який не бере хабарів? Дуже довгий і ризикований ланцюжок. Чи не простіше піти і одразу купити диплом? Відповідь на ці запитання проста. Управління освітою відбувається з використанням недолугих і до того ж суперечливих показників. Наприклад, показник успішності, так званий показник якості, геть технологічно необґрунтований показник відношення кількості викладачів до кількості студентів, штучне обмеження кількості стипендіатів, і таке інше. За кожним з цих показників стоїть певна проблема керівної установи. Наприклад, популістський закон підвищення розміру стипендії без підвищення стипендіального фонду. До чого призводить цей суперечливий клубок вимог до керівництва навчального закладу і врешті-решт до викладачів? Негативні оцінки стають винятковим явищем. Тоді, якщо студент веде себе тихо, ходить на заняття, але нічого не вчить, він має свою чергову задовільну оцінку і, «відмотавши» певний строк, отримує диплом. Якби ж можна було перенести хоча б трохи відповідальності за результат навчання на студента, як того вимагає інформаційний характер процесу навчання, і при цьому використати незалежне від людського фактора комп’ютерне тестування, то можливо було б подолати описане ганебне явище.Нарешті, третя системна біда – невтримна вакханалія оптимізації і новаторства. Справа в тому, що оптимізація може бути дуже шкідливою, коли система знаходиться у збудженому нестійкому стані [1] тим, що оптимізаційні дії посилюють нестійкий стан і приводять до катастрофи. Як це не дивно, але діяльність вчителів-«новаторів» може наносити більше шкоди, ніж користі. Інновації можуть бути дуже локально корисними і шкідливими у загальносистемному сенсі. Так, багато століть учнів не спонукали зазубрювати таблицю додавання на кшталт таблиці множення, а замість цього дуже старанно привчали до виконання алгоритму переходу через розряд. Така методика сприяла глибшому розумінню того, як працює позиційна система числення. В наш час все більше вчителів змушують школярів заучувати таблицю додавання, що дійсно прискорює навчання швидкому рахуванню, але повністю знищує розуміння будови позиційної системи числення. Наступний приклад стосується викладання мови. Тенденція полягає в тому, що збільшується навчальний час на написання творів за рахунок навчання робити перекази. В результаті такого підходу учні не вміють писати доповідні, вести лабораторні журнали і взагалі пояснювати щось письмово. Замість цього вони списують з книжок незрозумілий у їхньому віці опис глибинних страждань Лариси Косач.Розглянемо деякі проблеми оптимізації з використання діаграми потенціального рельєфу рівня навчання. На рис. 1 локально стійкі стани мають номери: 1, 3, 5 і 6. Зрозуміло, що освіта може бути ефективною лише в стійких станах. Для того, щоб поліпшити ситуацію, систему треба перевести зі стійкого стану 1 до стійкого стану 3. Будемо збуджувати систему у стані 1 доти, поки система стане здатна сама переходити від збудженого стану 1 до збудженого стану 3 і навпаки. Потім, коли система буде знаходитись у збудженому стані 3, різко увімкнемо гальма, тобто використаємо відповідні стандарти, щоб система «охолола» до стійкого стану 3.Гальма ‑ це незмінний на певний час рівень тестування набутих знань. Якщо потроху знижувати рівень тестів, скажімо для покращення деяких показників, то система сама собою опиниться знов у стані 1. Описаний революційний спосіб оптимізації системи самий простий, однак він не завжди доступний. Наприклад, для переходу від стану 3 достану 5 такий спосіб не підходить. Дійсно, якщо поступово збільшувати збудженість стану 3, ми не досягнемо потрібного рівня і ймовірніше за все опинимося в стані 1. Для того, щоб перевести систему зі стійкого стану 3 до стійкого стану 5, необхідно швидко, протягом однієї чверті періоду коливань системи, збудити систему до необхідного рівня і зробити реформу, тобто змінити «правила гри», і знову увімкнути гальма, але вже на іншому вищому рівні. На рисунку такий перехід позначений штриховою лінією. Тепер зрозуміло, чому так важливо мати дієвий інструмент стабілізації системи. Комп’ютерне тестування, взагалі кажучи, відповідає вимогам для такого інструмента.

Представлено проміжні результати дослідження інформаційного прос-тору сайтів новин та комунікативного простору Facebook у контексті впровад-ження освітніх реформ. Збирання емпіричного матеріалу відбувалося впродовжшести місяців – з квітня по вересень 2017 р. Обрання зазначеного періодупов’язане з важливістю розкриття динаміки очікувань та побоювань громадсь-кості щодо освітніх нововведень за півроку до ухвалення нової редакції ЗаконуУкраїни “Про освіту”. За цей час було відібрано й проаналізовано 1559 повідом-лень і 2303 коментарі з релевантних онлайн-майданчиків. У результаті моніто-рингу виокремлено шість блоків за спрямованістю повідомлень в онлайновихЗМІ, а саме: 1) роз’яснення змісту реформи шкільної освіти та перспективи їївпровадження для українського суспільства; 2) проміжні результати впрова-дження реформи шкільної освіти; 3) фінансування реформи освіти; 4) критикареформи освіти; 5) пріоритетність реформування освітньої сфери; 6) інше. Наоснові соціально-демографічного аналізу аудиторії коментаторів визначено кількасоціальних груп – найбільш активних учасників процесу обговорення реформиосвіти: працівники освіти, батьки, експерти (наукові і науково-педагогічні пра-цівники, які коментують та оцінюють процес упровадження реформ і дії Мі-ністерства освіти і науки України з професійної та статусної позиції), активнігромадяни (представники громадського сектору, студентства, ЗМІ та іншихсфер, що активно долучаються до обговорення процесу реформування). Методомсемантичного аналізу коментарів виявлено основні фактори опору реформам укожній ланці соціальної системи і тематику конфліктного дискурсу.

У статті розглянуто поняття «освіта», «шкільна природнича освіта», «природничо-наукова картина світу». Проаналізовано наукові дослідження, присвячені розвитку шкільної природничої освіти в Україні. Відзначено, що в історико-педагогічних розвідках Л. Гуцал розглянуто формування цілісної картини розвитку шкільної природничої освіти на Правобережній Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття), О. Кохановської – теоретико-методичні засади генези природничо-математичної освіти дівчат у навчальних закладах України (ХІХ – початок ХХ століття), О. Коробченко – розвиток змісту вітчизняної шкільної природничої освіти (наприкінці XVIII – на початку XX століття), Н. Новикової – форми та методи навчання біології (XX – початок XXI століття), Н. Борисенко – теорія та практика виховання в учнів свідомого ставлення до природи (друга половина XIX – початок XX століття).Авторкою статті проаналізовано періодизації розвитку шкільної природничої освіти, запропоновані вітчизняними вченими, а також трансформації змісту, форм та методів вивчення природознавства. Акцентовано, що розвиток шкільної природничої освіти залежав від соціально-економічних, політичних, культурних та галузевих чинників. Перш за все на розвиток шкільної природничої освіти впливали освітні реформи, досягнення природознавчої науки та їхня роль в економіці країни. Природнича освіта посідає важливе місце як в історико-культурному контексті, так і в сучасній парадигмі освіти, оскільки була і є важливою для формування у молоді наукової картини світу, для розвитку природничої грамотності всіх прошарків населення.Зроблено висновок, що дослідження процесів розвитку шкільної природничої освіти дає можливість використати методичний потенціал минулого, організувати освітній процес у сучасній загальноосвітній школі більш ефективно, застосовуючи досвід та ідеї попередників.

Стаття присвячена розгляду історико-педагогічного аспекту проблеми підручникотворення, зокрема впливу освітніх реформ на його розвиток в Україні другої половини ХХ століття. Автором обґрунтовано актуальність проблеми, уточнено контент ключових понять «підручникотворення», «теорія підручника», проаналізовано переваги і труднощі, сильні і слабкі сторони у створенні шкільного підручника з природничих дисциплін у тогочасній освіті, простежено вектори і динаміку змін цього процесу в окреслених хронологічних межах.Студіювання наукових праць з історії педагогіки дало змогу з’ясувати, як науково-технічний прогрес, пануюча на різних етапах розвитку суспільства влада, суспільно-політичні та соціально-економічні умови викликали проблеми і певні труднощі у цьому напрямі діяльності освітньої галузі. Оскільки вимоги до шкільного підручника в усі часи висувалися високі, процес його створення потребував особливих підходів, вдосконалення якості його розроблення і випуску, а також модернізації структури, оновлення змістового наповнення. Зроблено спробу простежити характер таких змін у період від початку 50-х років минулого століття до початку наступного. Сучасні вимоги до розроблення шкільної навчальної книги значно ускладнилися. Водночас класичні канони, прописані ще за часів Я.А. Коменського, залишаються актуальними і сьогодні. Відповідно до зазначеного, на основі ретроспективного аналізу процесів у вказаний період, визначено механізми підручникотворення, труднощі та характер змін в алгоритмі розроблення, вибору, виконання шкільної книги, врахування її специфіки для вивчення природничих дисциплін.На основі аналізу науково-педагогічної літератури виявлено основні здобутки щодо вирішення проблем створення шкільного підручника з природничих дисциплін, можливості екстраполяції конструктивного досвіду минулого в сучасну теорію і практику освіти, що періодично зазнає суттєвих трансформацій.

У статті на основі аналізу проведених досліджень і наявних публікацій висвітлюються визнані усім світом досягнення Сінгапуру в розвитку освіти на всіх її рівнях. Визначено головну передумову цих успіхів – зосередження уваги уряду Сінгапуру на тому, щоб освіта відігравала роль локомотиву в економічному, політичному і культурному розвитку молодої незалежної держави, у гармонізації міжетнічних відносин. Розкрито такі важливі чинники досягнення подальших успіхів в розвитку освіти, як досконала система педагогічної освіти й підвищення кваліфікації педагогічних працівників; високий рівень зарплати учителів; ретельний відбір серед випускників шкіл, які бажають обрати професію учителя; забезпечення наступності і взаємозв’язку всіх ланок освітньої системи; утвердження здорового способу життя серед багатоетнічного населення країни з низькою в минулому санітарною культурою та ін. У відповідності до поставленої у статті мети показано, що зменшення обсягу шкільних навчальних програм у Сінгапурі має виключно важливе значення для зниження рівня перевантажень учнів і нормування їх навчальної діяльності, відкриваючи перспективи подальшого піднесення якості освіти на всіх її вікових ступенях. Розглянуто першочергові завдання щодо запровадження досвіду освітніх реформ Сінгапуру в контексті піднесення якості математичної освіти в Україні.