Добірка наукової літератури з теми "Реформа трудового законодавства"

Актуальність статті полягає в тому, що на сьогодні спостерігається збільшення авторитету міжнародних трудових стандартів, більшість із яких втілюють загальновизнані стандарти. В умовах ринкової економіки і прагнення України стати повноправним членом Європейського Союзу проводиться радикальна реформа національного трудового законодавства, очікується прийняття нового Трудового кодексу України. Успішне проведення реформи неможливе без врахування позитивного законодавчого досвіду регулювання трудових відносин трудовим правом Європейського Союзу. Своєрідність трудового права Європейського Союзу полягає у тому, що воно регулює не всі, а найбільш важливі суспільні відносини у сфері праці на європейському рівні. Воно виступає зразком для правових систем країн-членів. Особливістю трудового права Європейського Союзу є ще й те, що в ньому втілений правовий досвід усіх країн-членів. Така своєрідність трудового права Європейського Союзу дозволяє говорити про те, що в ньому втілені найкращі зразки правового вирішення окремих проблем. У статті автор досліджує основні Європейські стандарти в сфері трудових правовідносин. Визначено стан відповідності норм національного трудового права нормам Європейського Союзу. Проаналізовано низку Директив Європейського Союзу, які перебувають на етапі імплементації, або ж частково впроваджені у вітчизняне законодавство. Виокремлено проблемні аспекти приведення у відповідність норм національного трудового права до європейських стандартів та шляхи їх вирішення. Обґрунтовано важливість урахування соціальних аспектів життя в Україні, для ефективного впровадження положень конвенцій, директив та угод Європейського Союзу. Зроблено висновок, що оскільки Україна за рівнем соціального розвитку значно поступається країнам Європейського Союзу, важливим є врахування всіх чинників, які можуть негативно впливати на сферу зайнятості, та здійснювати поступові кроки до удосконалення трудового законодавства та приведення його у відповідність до стандартів Європейського Союзу.

У статті досліджено норми діючого законодавства України з питань правового регулювання трудових відносин державних службовців. Проаналізовано різницю застосування норм трудового та адміністративного законодавства України під час врегулювання праці державних службовців. Досліджено окремі положення Закону України «Про державну службу» від 01.05.2016 № 889-VIII. Висвітлено думки вчених-правників щодо дискусійного питання правового регулювання трудових відносин державних службовців України. Ключові слова: трудові відносини, державних службовець, державна служба, правове регулювання праці, правовий статус, адміністративна реформа.

У вітчизняній науці трудового права дослідження предмету правового регулювання дають певне уявлення про онтологічні аспекти галузі, але не формують чіткого концепту реформи трудового законодавства й теорій, на основі яких вона має відбуватися. Критичного переосмислення феномену радянського трудового права у правовій науці так і не відбулося. Соціальне призначення норм трудового права необхідно посилювати через розвиток концепцій колективних трудових відносин та системи індивідуальних трудових відносин. Метою статті є окреслення ідей оновлення базової доктрини трудового права та визначення, на їх підставі, напрямків розвитку трудового законодавства. Наукова новизна визначається тим, що діалектичний зв’язок є базовим для визнання колективних трудових прав як юридичного механізму захисту індивідуальних інтересів у сфері праці. Наголошується, що реалізацію прав, які містять соціально-економічні гарантії працівників, відмінні від державних мінімальних, потрібно забезпечувати виключно через механізми соціального діалогу (партнерства). Механізм їх забезпечення в індивідуальному трудовому праві, у разі відсутності колективного договору – встановлюється за домовленістю сторін трудового договору. Можливість збалансованого поєднання методів правового та неправового впливу на трудові відносини потребує визнання трудового договору як джерела трудового права. Прогресуюча експансія норм цивільного законодавства на відносини, предметом яких є професійна праця, вимагає оновлення поняття й ознак трудових відносин. В рамках концепції системи трудових відносин це поняття може бути узагальненим, а його ознаки варіюватися в залежності від виду трудового договору. Вважаємо слушним під індивідуальними трудовими відносинами розуміти урегульовані нормами трудового права суспільні відносини, предметом яких є несамостійно-організована та оплачувана праця, яка виконується працівником особисто та із застосуванням, як правило, професійних навичок. Безстроковий трудовий договір і трудові відносини, що виникли на його підставі, мають залишатися пріоритетними, але за рахунок норм податкового законодавства та законодавства про соціальне страхування. Висновки. Монополія будь-яких правових ідей і концепцій стає небажаною, якщо не може більше застосовуватися без кардинальних змін і не забезпечує ролі права у вирішенні практичних проблем та у визначенні напрямків подальшого правового розвитку. Без оновлення парадигми галузі трудового права, яка б визнавалась переважною більшістю науковців і, відповідно, отримала б статус доктринальної, неможливо завершити процес нової кодифікації трудового законодавства. Поетапне прийняття нового Трудового кодексу, до структури якого входитиме Книга І «Індивідуальне трудове право» та Книга ІІ «Колективне трудове право», є найоптимальнішим способом кодифікації.

У статті досліджується захист права на працю та проблема незадекларованих трудових відносин із по-зиції органів державної влади та суду, також позиція роботодавців і працівників у їх взаємовідносинах і чин-ники цього правопорушення. Оскільки сучасний стан дотримання трудового законодавства роботодавцями в Україні є низьким, вивчення проблеми незадекларованої праці потребує всебічного вивчення для винайдення шляхів для захи-сту трудових відносин працівника від експлуатації та зловживання на усіх етапах правовідносин із робото-давцем. Також особливо варто виділити необхідність рефор-мування державних органів із питань захисту трудових прав працівників задля підвищення їх ефективності та реального притягнення роботодавців правопорушни-ків до юридичної відповідальності в найбільш корот-кі строки з дня виявлення порушення трудових прав на підприємстві. Необхідною мірою задля усунення порушень трудо-вих прав громадян України є прийняття законодавчим органом влади нового зводу законів про працю, який зміг би оновити та врегулювати новітні трудові від-носини між працівником і роботодавцем із можливіс-тю включення в нього більшою мірою диспозитивних норм, тобто регулювання трудових відносин на влас-ний розсуд з імперативними нормами з приводу тру-дових гарантій працівника та встановлення суттєвої матеріальної відповідальності за порушення основних положень трудового законодавства. Загалом для встановлення ефективного правового режиму у сучасному трудовому секторі України держа-ва потребує великої державної реформи з залученням усіх гілок влади та сприянням зацікавлених працюю-чих громадян, профспілок, громадських організацій, засобів масової інформації тощо.

Необхідність внесення змін до трудового законодавства носить тривалий характер. Чинний Кодекс законів про працю (КЗпП) з моменту свого прийняття у 1971 році неодноразово редагувався, деякі з його положень через свою неоднозначність тлумачилися рішеннями Конституційного Суду. Актуальність прийняття нового трудового законодавства має політичну спрямованість, що підтверджується тим, що різні політичні сили пропонують свої варіанти змін. Реформи у сфері трудового законодавства стають важелями передвиборчих програм та обіцянок. Наразі парламентом зареєстровано декілька конкурентних законопроєктів у тому числі урядовий законопроєкт "Про працю" №2708, який активно обговорювався та критикувався громадськістю, особливо профспілками. До того ж постійні намагання прийняти новий головний нормативно-правовий акт в сфері трудових відносин підштовхують до аналізу відповідних проєктів з точки зору їх відповідності засадничим принципам кодифікації, що їх вивчають науковці, задля визначення помилок цих напрацювань та вироблення рекомендацій щодо їхнього усунення.У статті аналізуються наукові підходи до визначення переліку та сутності принципів і особливостей кодифікації трудового законодавства, що дозволило зробити висновки про непридатність окремих положень проєктів Трудового Кодексу для ефективного регулювання суспільних відносин. Ключові слова: трудове право, законотворчість, Кодекс законів про працю України, Трудовий Кодекс, соціально-трудові відносини, кодифікація трудового законодавства.

У статті розглянуто деякі особливості правого регулювання прийняття на роботу працівників в період xix ст. початку xx. Приділено увагу значення і ролі Селянської реформи 1861 р, аналіз норм Закону від 3 червня 1886 року "Про затвердження проекту правил про нагляд за закладами фабричної промисловості, про взаємні відносини фабрикантів і робітників і про збільшення числа чинів фабричної інспекції», оскільки з прийняттям цього закону у трудового права з'явилися самостійний предмет і метод правового регулювання. Висвітлено Судову реформи 1864 року. Проаналізовано, що до Селянської реформи 1861 р суспільне виробництво ґрунтувалося головним чином на примусовій праці кріпаків. На відміну від дореформеного періоду (до реформи 1861 р), коли законодавство, регламентувало взаємини фабрикантів і вільних працівників, обмежувалося двома основними актами чинності майже повної відсутності вільного ринку праці, в період після реформи 1861 р аж до Жовтневої революції 1917 р трудове законодавство (представлене в основному так званим фабричним законодавством) активно розвивалося. У період військового комунізму (1918-1921 рр.) судовий захист при виникненні колізій в сфері трудових відносин практично був відсутній, і трудові суперечки вирішувалися переважно в адміністративному порядку. Світові суди були створені в результаті Судової реформи 1864 року для вирішення дрібних цивільний і кримінальних справ. Світові судді повинні були «постановити рішення» на основі закону тільки в тому випадку, якщо попередні спроби до примирення виявляться безуспішними. Уже в 30-40-х рр. XIX ст. частиною промисловців зізнавалася недостатність тільки каральних заходів, і серед них набуває популярності ідея примирення розгляду з робітниками. Після революції 1905 р. новостворене Міністерство торгівлі і промисловості розробило законопроект про промислових судах і представило його на розгляд особливої наради з робочого питання. Слід зазначити, що в кінці XIX-початку XX століття певну роль у вирішенні трудових спорів грала Фабрична інспекція, спочатку створена в 1882 році для здійснення нагляду за виконанням закону про охорону праці малолітніх, а потім значно розширила свої функції і повноваження. Ключові слова: праця, трудові відносини, прийом на роботу, трудові відносини.

Стаття присвячена питанням гендерної рівності у трудових правовідносинах в умовах сьогодення, на підставі чого зроблено певні висновки. Питання гендерної рівності у сфері трудових відносин сьогодні є досить актуальним і має включати такі принципи: рівність можливостей і однакове ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості; рівну оплату праці рівної цінності; поліпшення балансу між роботою і сім’єю для працівників; рівні підходи для пропозицій у разі зайняття вакантних посад. Зазначено, що нагальною потребою сьогодення є прийняття правових норм, які б забезпечили розвиток статей як рівних, та гендерних відносин як рівноправних, оскільки правове становище жінки на рівні суспільства і сім’ї є показником розвинутості політичного, соціального і правового державного устрою. Державна політика дедалі більше повинна орієнтуватися на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, при цьому вона повинна проводитися з урахуванням міжнародних документів, підписаних Україною. Констатовано, що Україна вже перебуває на шляху виправлення гендерного законодавства та впровадження норм, принципів і положень, закріплених у міжнародно-правових актах, пов’язаних із наданням рівних прав і можливостей чоловікам і жінкам у трудових відносинах. Наголошено, що під час розроблення реформи трудового законодавства в Україні слід (1) не допустити звуження наявних прав і гарантій працівників/иць, врахувати принцип рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Визначити розширення економічних можливостей жінок одним із пріоритетів реформи трудового законодавства; (2) забезпечити правові інструменти, що сприятимуть впровадженню принципу рівної оплати праці рівної цінності; (3) урегулювати законодавче забезпечення безпеки праці з виконання робіт із важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, умовами підвищеного ризику для життя і здоров’я.

У статті розглянуто основні аспекти реформування державного центру зайнятості в Україні. Виділено етапи розвитку цього державного інституту. Доведено, що складність реформування державної служби зайнятості полягає в невизначеності її правового статусу. Це зумовлено недосконалістю інституціонального механізму, який має гарантувати дотримання правопорядку на регіональному ринку праці. Зазначається, що успішна діяльність державної служби зайнятості України в умовах зародження інноваційної структури зайнятості потребує підняття її авторитету, зміни принципів її діяльності, подальшого удосконалення її функцій з метою забезпечення ефективного функціонування та інноваційного розвитку регіонального ринку праці, підвищення рівня його гнучкості і максимізації продуктивної зайнятості населення. Підкреслено, що прискорення темпу реформи державної служби зайнятості допоможе знизити трансакційні витрати на регіональних ринках праці, підвищити конкурентоздатність послуг державної служби зайнятості. Зауважено, що наразі сформовано концептуально-технологічні та організаційно-методологічні засади модернізації державної служби зайнятості та перетворення її на сучасну сервісну службу, для роботодавців спроможну здійснювати якісний та швидкий добір кваліфікованих працівників, а для безробітних та шукачів роботи – надавати якісні послуги з працевлаштування та розвитку професійної кар’єри. Виявлено, що в останні роки відбулися істотні зміни на ринку праці, зокрема поглиблення професійного дисбалансу між попитом роботодавців на працівників і пропозицією робочої сили, посилення впливу зовнішньої трудової міграції тощо. Саме тому нові виклики на ринку праці потребують нових механізмів та інструментарію діяльності державної служби зайнятості, сучасних технологій надання соціальних послуг населенню і роботодавцям. Крім того, їх упровадження вимагає відповідного рівня готовності надавачів послуг, тобто кадрового забезпечення реалізації сервісно орієнтованої державної політики зайнятості. Виділено, що сьогодні відповідно до оновленого регламенту діяльності служби зайнятості запроваджені в діяльність підходи щодо універсалізації функціонально-просторових секторів центрів зайнятості та функціональних обов’язків фахівців вимагають опанування ними нових навичок обслуговування клієнтів державної служби зайнятості.

Дисертаційне дослідження присвячене комплексному критичному аналізу та вивченню особливостей правового механізму забезпечення гідної праці державних службовців України. У рамках наукового дослідження на основі існуючих методико-теоретичних розробок концепції гідної праці, здійснених українськими та зарубіжними вченими, обґрунтовується концепція гідної праці на державній службі, а також розвивається її теоретико-правова характеристика. Окрема увага дисертантом приділяється аналізу стану правового регулювання гідної праці держслужбовців в Україні в контексті процесу зародження та еволюції законодавства про гідну працю цих суб’єктів трудового права. У роботі вперше у систематизованому вигляді розкривається статичний та динамічний вияв юридичної природи правового механізму забезпечення гідної праці держслужбовців України. В цьому сенсі автором розкривається поняття, сутність, ознаки та структура цього правового механізму, а також мета, завдання та принципи його функціонування. У дисертації аналізуються та характеризуються й організаційні основи і функціонування механізму забезпечення гідної праці держслужбовців України. Особлива увага в дисертації приділяється виокремленню та з’ясуванню причин і сутності основних актуальних проблем функціонування правового механізму забезпечення гідної праці держслужбовців України загалом та забезпечення гідної праці в правоохоронних органах зокрема. Зважаючи на комплекс виявлених проблем, автор формулює пропозиції щодо вдосконалення функціонування правового механізму забезпечення гідної праці державних службовців. Основними з цих пропозицій є: створення та схвалення Концепції впровадження критеріїв гідної праці на державній службі України; ратифікація Конвенції МОП 1978 року № 151 та її подальша імплементація; розробка та прийняття Закону України «Про впровадження та забезпечення стандартів гідної праці», який передбачатиме доповнення чинного законодавства про працю нормами про гідну працю працівників загалом та держслужбовців зокрема; створення належної інституційної інфраструктури для функціонування правового механізму забезпечення гідної праці держслужбовців. The thesis focuses on a comprehensive critical analysis and study of the features of the legal mechanism for ensuring decent work for public servants of Ukraine. As part of a scientific study based on existing methodological and theoretical developments of the decent work concept developed by Ukrainian and foreign scientists, the concept of decent work in the public service is substantiated, and its theoretical and legal characteristics are developed. The author pays a specific attention to the analysis of the decent work legal regulation for civil servants in Ukraine in the context of the process of the origin and evolution of decent work legislation for these subjects of labour law. For the first time, the work in a systematic way reveals the static and dynamic manifestation of the legal nature of the legal mechanism for ensuring decent work for civil servants of Ukraine. In this sense, the author discloses the notion, essence, characteristics and structure of this legal mechanism, as well as the goals, objectives and principles of its functioning. Also, the thesis analyzes and characterizes the organizational foundations and functioning of the decent work ensuring mechanism for civil servants in Ukraine. Particular attention in the thesis is given to identifying and clarifying the causes and essence of the main pressing problems of the functioning of the legal mechanism for ensuring decent work for public servants of Ukraine in general and for providing decent work in law enforcement agencies, in particular. Considering the complex of identified problems, the author formulates proposals for improving the functioning of the legal mechanism for ensuring decent work for public servants. The main of these proposals are: the creation and approval of a Concept for the implementation of decent work criteria in the public service of Ukraine; ratification of 1978 ILO Convention No. 151 and its further implementation; creation and adoption of the Law of Ukraine “On the implementation and maintenance of decent work standards”, which provides for the addition of the current labour legislation with decent work standards for employees in general and civil servants, in particular; creation of an appropriate institutional infrastructure for the functioning of the legal mechanism for ensuring decent work for civil servants.