Статті в журналах з теми "Ресурсний потенціал підприємства"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Ресурсний потенціал підприємства.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-50 статей у журналах для дослідження на тему "Ресурсний потенціал підприємства".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Orel, A. "Особливості конкурентного потенціалу аграрних підприємств". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 64–68. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.12.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто взаємозалежність між конкурентним потенціалом, конкурентним статусом і конкурентними перевагами. Узагальнено існуючі підходи дослідників щодо розуміння структури конкурентного потенціалу. Розглянуто взаємозв’язок між потенціалом підприємства, конкурентним потенціалом, стратегічним потенціалом. Запропоновано авторську схему структури конкурентного потенціалу підприємства, яка об’єднує входи у вигляді ресурсів і виходи як готову продукцію, де безпосередньо потенціал підприємства як його спроможність виробляти продукцію із наявних ресурсів визначено як функціональний. Разом з ним виокремлено ринковий потенціал і ресурсний, які складають економічний потенціал підприємства. Досліджено вплив ресурсного потенціалу на економічний і конкурентний в залежності від галузей. Доведено вирішальну роль ресурсного потенціалу у формуванні конкурентного потенціалу підприємств аграрного сектору. Розглянуто зміст, призначення і структуру функціонального потенціалу підприємства. Конкурентний потенціал аграрного підприємства є похідною економічною категорією від взаємодії ресурсного потенціалу, функціонального і ринкового потенціалів підприємства, де на першому рівні знаходяться параметри ресурсного й ринкового потенціалів, на другому рівні знаходиться функціональний потенціал підприємства, і вже на третьому - конкурентний потенціал.
2
Алієв, Р. А. "СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ «ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА» ТА ЙОГО СКЛАДНИКИ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 54–59. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті обґрунтовано теоретичні підходи до трактування поняття «потенціал підприємства» та його складників. Згруповано підходи до визначення сутності у три основні напрями: ресурсний, цільовий та системний. Розглянуто еволюцію економічної думки щодо потенціалу підприємства протягом 1981–2018 рр. Визначено, що у вітчизняній літературі виділяють чотирнадцять видів потенціалу підприємства, а саме: трудовий, управлінський, матеріально-технічний, ресурсний, фінансовий, екологічний, ринковий, виробничий, збутовий, інноваційний, економічний, організаційний, інформаційний, стратегічний. Проаналізовано різні види складників потенціалу підприємства та виділено первинні елементи, до яких належать матеріальні, людські та фінансові ресурси. Удосконалено концептуальний підхід до поняття «потенціал підприємства» з огляду на його складники, процес формування та реалізації.
3
Фертас, Наджіб. "ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ". Підприємництво та інновації, № 10 (30 грудня 2019): 57–61. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/10.8.
Повний текст джерелаАнотація:
Кризовий стан економіки України, що суттєво відображається на ефективності ведення підприємницької діяльності практично всіх підприємств, вимагає більш ретельного підходу до використання ресурсів, що є в наявності у суб’єктів господарювання або які є можливість залучити. Визначення ресурсного потенціалу сьогодні є однією з головних передумов раціонального та ефективного використання ресурсів підприємства. Однак, на жаль, в українській та світовій науці відсутні чіткі та ґрунтовні підходи до визначення безпосередньо економічної категорії «ресурсний потенціал», існує плутанина з виробничим, економічним потенціалом тощо. Усе це унеможливлює побудову якісної та ефективної системи оцінки та управління ресурсним потенціалом підприємства, а отже, знижує шанси на його ефективний розвиток.
4
Ковальська Л.Л. "ПІДПРИЄМНИЦЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА: ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТА МЕТОДИКА ОЦІНКИ". Економічний форум 1, № 4 (1 грудня 2019): 129–37. http://dx.doi.org/10.36910/6765-2308-8559-2019-4-20.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено дослідження сутнісної характеристики поняття «підприємницький потенціал». Виділено три підходи до сутнісної характеристики підприємницького потенціалу підприємства: як сукупність ресурсів та здатність їх трансформувати у результат; як індивідуальні характеристики підприємця; як сукупність бізнес-ідей. Подано авторське бачення змісту поняття «підприємницький потенціал» підприємства. Подано авторський підхід до структуризації підприємницького потенціалу підприємства, який включає ресурсний потенціал, інтелектуальний потенціал та інноваційний потенціал. Розроблено методику аналізу та оцінки підприємницького потенціалу підприємства. Наведено характеристику етапів методики аналізу та оцінки підприємницького потенціалу підприємства.
5
Drabchuk, N. Yu. "ЗЕМЛЯ ЯК КЛЮЧОВИЙ ЕЛЕМЕНТ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 105–14. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.105-114.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття спрямована на дослідження питань щодо землі як ключового елементу ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств територіальних громад Івано-Франківської області.
Метою статті є дослідження ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, а саме землі як його ключового елементу, зокрема у територіальних громадах Івано-Франківської області.
Для досягнення поставленої мети в статті використовувались такі методи дослідження: діалектичний метод пізнання – при дослідженні наукових джерел щодо тлумачення сутності поняття “ресурсний потенціал”, графічний – для відображення структурної моделі ресурсного потенціалу сільськогосподарських підприємств, групування та аналіз при дослідженні особливостей формування сільськогосподарських підприємств територіальних громад, абстрактно-логічний – для узагальнення теоретичних положень, формування висновків та пропозицій.
У статті досліджено різні підходи науковців, щодо тлумачення категорії “ресурсний потенціал”, обґрунтовано структуру ресурсного потенціалу сільськогосподарського підприємства, досліджено специфіку наявності сільськогосподарських підприємств у територіальних громадах Івано-Франківської області, у залежності від наявності необхідних елементів ресурсного потенціалу для виробничих можливостей цих підприємств; встановлено, що в сучасних умовах господарювання, саме земельні ресурси можуть стати вагомим ресурсом розвитку громади, використання яких дасть змогу, з одного боку, забезпечити зростання надходжень до місцевого бюджету у вигляді плати за землю та сплати податків підприємствами, а з іншого боку, розширити інфраструктурний базис та розробити механізми управління у сфері земельних відносин.
Наукова новизна проведеного дослідження полягає у групуванні та аналізі сільськогосподарських підприємств та площі земельних угідь у їх використанні, відповідно до їхнього розташування, приналежності та кількості, щодо відповідної територіальної громади Івано-Франківської області, а також у графічному відображенні площі земельних угідь сільськогосподарських підприємств у структурі площі районів.
Результати, які отримані в процесі дослідження, можуть бути використані сільськогосподарськими підприємствами та територіальним громадами для розвитку їхньої спільної роботи щодо вдосконалення ресурсного потенціалу та земельних відносин.
6
Кирчата, Ірина, та Олена Шершенюк. "ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБУТОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА". Проблеми і перспективи розвитку підприємництва, № 26 (26 червня 2021): 56. http://dx.doi.org/10.30977/ppb.2226-8820.2021.26.56.
Повний текст джерелаАнотація:
УДК 339.187; JEL Classification: М29
Мета – визначення та обґрунтування шляхів удосконалення і застосування нових методів, технічних засобів та організаційних заходів в системі збуту, а також оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства. Методика дослідження. Теоретичною і методологічною основою є праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, в яких розглядаються питання управління збутом, збутовою діяльністю підприємств та оцінкою потенціалу в умовах мінливого зовнішнього середовища. Використано методи узагальнення та абстрагування; метод аналізу і синтезу. Результати. Дана стаття присвячена вирішенню актуальної економічної проблеми, а саме удосконаленню ефективності збутової системи торговельних підприємств на засадах оцінки збутового потенціалу з метою набуття довгострокових переваг та забезпечення сталого розвитку. Збутовий потенціал торговельного підприємства – це внутрішні ресурсні можливості торговельного підприємства реалізувати товари за рахунок наявних кадрових компетенцій в сфері формування асортименту, технологічної та передпродажної підготовки, мерчандайзингу та сервісної підтримки. З метою забезпечення своєчасного виявлення невикористаних резервів та збутових можливостей, а також уникнення ризикових подій торговельним підприємствам доцільно проводити діагностику збутового потенціалу, що уможливить ефективне управління збутовою діяльністю та активізує збутовий процес як такий. Завдяки правильно обраній збутовій політиці та оптимізованим збутовим процесам підприємство може боротися за збільшення частки ринку і набуття нових конкурентних переваг. Наукова новизна. В роботі теоретично обґрунтовано доцільність проведення діагностики та оцінювання збутового потенціалу торговельного підприємства, як інструмента ефективної системи управління збутом для набуття підприємством нових конкурентних переваг. Практична значущість. Практичне використання, а саме виявлення резервів та розвиток збутового потенціалу торговельного підприємства, які ґрунтуються на результатах його діагностичної оцінки, дозволять надалі розробити систему заходів і розрахунку показників конкурентної стійкості, що можуть бути використані в подальшому для забезпечення стійкого функціонування та підвищення рівня його конкурентоспроможності.
7
Grymak, О. Y., та І. Y. Burda. "КАДРОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ − ЗАПОРУКА КАДРОВОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (9 вересня 2016): 41–47. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6907.
Повний текст джерелаАнотація:
Охарактеризовано концептуальні засади забезпечення кадрової безпеки підприємств. Окреслено і виокремлено значення, суть та функції основних термінінів та понять, що використовуються для характеристики кадрового потенціалу підприємств. «Робоча сила», «людські ресурси», «людські фактори», «людський капітал», «людський потенціал», «трудовий потенціал», «кадровий потенціал», «кадри», «персонал» − терміни, що мають різний зміст і суттєве навантаження, але є взаємопов’язаними, взаємодоповнюючими та із різних сторін характеризують їх носія – людину. Узагальнено доробку вітчизняних та закордонних науковців, і визначено перелік суттєвих відмінностей щодо поняття людських ресурсів від усіх інших (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.). Послідовна характеристика термінів (людський потенціал, кадровий потенціал, індивідуальний потенціал) дозволила висловити міркування щодо існування ієрархічного взаємозв’язку між ними, який представлено у графічному виді. Визначено, що поняття «кадри» та «персонал» теоретично тотожні, відрізняються історією використання та інтенсивністю наукових досліджень, і для потреб кадрової безпеки можуть застосовуватись одночасно. Обґрунтовано, що формуючи кадровий потенціал підприємства, основне це визначити головну мету, яку ставить перед собою підприємство, та обрати стратегію її досягнення. Показано, що структура кадрового потенціалу з позиції формування його безпеки має відповідний вигляд. Підкреслено, що особливу увагу при формуванні кадрового потенціалу підприємств слід приділити потенційним претендентам на робочі місця. Створення переліку осіб–претендентів на робочі місця дозволяє значно підвищити ефективність процесу формування кадрового потенціалу через зменшення витрат на підготовку кадрів, втрат від зниження професійно–кваліфікаційного рівня та нейтралізації частини відповідних зовнішніх і внутрішніх загроз. Наголошено, що формування кадрового потенціалу – це важлива функція роботи будь–якого підприємства, яка в сучасних умовах господарювання у найбільшій мірі впливає як на ефективність його діяльності, так і забезпечує саме існування. У відповідності до цього, особливо важливим є розроблення концепції управління персоналом, яка б включала планомірне та обґрунтоване формування кадрового потенціалу із врахуванням пріоритетних завдань кадрової безпеки підприємства.
8
Kovalova , O. V. "Рецензія на монографію Шабатури Тетяни Сергіївни «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств»". Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, № 4 (31 липня 2020): 170–71. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Review
to the monograph by Tatiana Shabatura «Complementarity of mechanisms for realizing the economic potential of agri-food enterprises»
Запровадження в Україні карантинних заходів, пов’язаних із коронавірусом COVID-19, порушило або кардинально змінило логістичні шляхи поставок агропродовольчих товарів, що суттєво впливатиме на розвиток агропродовольчого сектору навіть після пом’якшення та повного скасування карантину. Багато вітчизняних агропродовольчих підприємств внаслідок дії надзвичайної ситуації потрапили в зону ризику і ще довго не зможуть оговтатися від її деструктивних наслідків. За таких обставин прийняття управлінських рішень керівниками підприємств вже не може обмежуватися вузькими рамками поточних виробничих проблем, а тому вимагає внесення змін до існуючої практики їх економічного розвитку на основі забезпечення комплементарності механізмів реалізації їх економічного потенціалу. У зв’язку з цим, монографія Т.С. Шабатури «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» є своєчасною та обумовлена нагальними потребами підприємницької практики щодо осмислення теоретичних і практичних аспектів удосконалення механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств.
Монографія має логічну послідовність викладення результатів дослідження, а поставлені завдання є достатньо розглянутими та завершені конкретними висновками і пропозиціями. Вона є завершеним самостійним науковим дослідженням, яке досить повно охоплює тему. Отримані результати мають наукове та практичне значення. Наукові положення, висновки та рекомендації мають достатнє емпіричне та теоретичне обґрунтування, що обумовлено використанням значної кількості наукової літератури, правових та нормативних документів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, офіційних матеріалів Державної служби статистики України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства аграрної політики та продовольства України, публікацій зарубіжних і вітчизняних учених за темою наукового дослідження (близько 400 джерел), що дало можливість автору системно підійти до розробки механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і розкрити комплементарність їх взаємодії.
У межах першого розділу автором здійснено теоретико-методологічний аналіз дефініції «економічний потенціал підприємства», відповідно до чого сформульовано основні положення, що розкривають зміст реалізації поставленої дослідницької мети. Заслуговує на увагу проведення теоретичної ідентифікації дефініції «економічний потенціал підприємства», що дозволило систематизувати основні концепції та підходи до визначення її змісту та розкрити взаємозв’язок впливу системно-структурних детермінант на процес його формування і реалізації на основі поєднання ресурсно-потокового підходу та підходу «динамічних здатностей». Це розкриває здатності адаптації агропродовольчого підприємства до викликів зовнішнього бізнес-оточення, що є особливо актуальним в умовах безпрецедентної дії надзвичайної ситуації.
У другому розділі автором обґрунтовані методологічні підходи до розв’язання проблем оцінки економічного потенціалу агропродовольчого підприємства. Особливої уваги заслуговує розроблена автором система аналітичного інструментарію оцінки економічного потенціалу агропродовольчих підприємств з використанням методів ресурсно-потокового і вартісного підходів, що включає методику оцінки виробничих, інвестиційних та інноваційних здатностей підприємства. На відміну від існуючих методик, ця методика обґрунтовує необхідність і доцільність забезпечення симетрії ресурсної конфігурації підприємства та гармонізацію пріоритетів учасників інвестиційно-інноваційних бізнес-процесів.
У третьому розділі Тетяною Сергіївною здійснено ґрунтовну оцінку стану розвитку агропродовольчих підприємств країни, ідентифіковано ключові деструктивні чинники реалізації їх економічного потенціалу, а також визначено напрями інноваційного розвитку агропродовольчих підприємств на основі інтегрування цифрових інновацій. Заслуговує на особливу увагу обґрунтований автором методологічний підхід до запровадження адаптивного механізму в концепції реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств до викликів сучасного бізнес-оточення через застосування структурної композиції організаційно-економічних форм, заходів та аспектів адаптивного управління агропродовольчим підприємством, інтегрованих загальною метою, що координують економічний розвиток підприємства та забезпечують його здатність до реалізації пріоритетних цілей економічного потенціалу.
У четвертому, заключному розділі досліджено особливості імплементації зарубіжного досвіду у сфері соціально-економічного розвитку вітчизняних агропродовольчих підприємств. На перший план виходить запропонована автором система аксіологічних домінант модернізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств шляхом інтегрування соціально-відповідальних цінностей в інструменти управління реалізацією економічного потенціалу. Це, в першу чергу, сприятиме успішній інтеграції бізнесу в соціальну-економічну площину, гармонізації інтересів приватного капіталу та громадськості, а також підвищенню дієвості комунікаційних супроводів.
Наукова значимість монографії Шабатури Т. С. «Комплементарність механізмів реалізації економічного потенціалу агропродовольчих підприємств» полягає в розкритті особливостей процесу формування механізмів економічного потенціалу агропродовольчих підприємств і, на основі цього, у визначенні практичних рекомендацій щодо їх реалізації на засадах комплементарності, що забезпечить максимальне досягнення пріоритетних цілей економічного розвитку підприємства за рахунок збереження довгострокових конкурентних переваг.
9
Дашко, І. М. "ІНВЕСТИЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 93–97. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено дослідження процесів інвестування як невід’ємної частини внутрішніх економічних процесів підприємств щодо забезпечення конкурентоспроможності. Під час оцінювання стану інвестиційного потенціалу підприємства щодо забезпечення конкурентоспроможності основними напрямами дослідження на вітчизняному підприємстві повинні бути проєктний, функціональний, ресурсний, організаційний та управлінський блоки. На основі визначених пріоритетних напрямів забезпечення конкурентоспроможності доцільно скласти програму інвестиційної діяльності, тобто провести аналіз і вибір оптимальних варіантів інвестиційних проєктів, сформувати портфель інвестиційних проєктів підприємства. Складність і багатовекторність процесу інвестування на підприємстві може бути визначено як певний інструмент забезпечення конкурентоспроможності.
10
Kolodiichuk, Volodymyr. "ПРІОРИТЕТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, № 23 (29 вересня 2020): 143–52. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2020-03-143-152.
Повний текст джерелаАнотація:
Досліджено структуру експортно-імпортних операцій агропромислових підприємств Львівської області та дано оцінку її ефективності. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі АПК Львівської області формується за рахунок сировинної структури експорту, яка надаючи підприємствам ситуативні вигоди у можливості швидкого одержання валютних коштів, загалом не відповідає державним інтересам. Переважну більшість найменувань агропромислової продукції область імпортує, незважаючи на сприятливий ресурсний потенціал для її виробництва. Для області пріоритетними напрямками міжнародної підтримки є обмін досвідом та залучення інвестиційних ресурсів у сферу виробництва, переробки та зберігання аграрної продукції. Серед експортних пріоритетів зовнішньоекономічної діяльності підприємств АПК є торгівля продукцією переробних підприємств, експорт органічних товарів та використання транзитного потенціалу області.
11
Мізюк, Б. М. "ПОТЕНЦІАЛ ТУРИСТИЧНО-ГОТЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА КІНЕТИЧНИЙ МЕХАНІЗМ ЙОГО ПЕРЕТВОРЕННЯ". Herald of Lviv University of Trade and Economics Economic sciences, № 65 (28 січня 2022): 33–38. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1205-2021-65-04.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті - наукове обгрунтування теоретико-змістовних характеристик потенціалу підприємства чи організації, яке займається бізнесом в сфері обслуговування, що є основою їх ефективного управління. У статті розглянуто фундаментальний базис формалізації механізму формування та використання інструментарію управління. У дослідженні акцент на потенціал зроблено з енергетичної точки зору, коли ресурсна складова потенціалу, наряду з виробничим та економічним компонентом, перетворюється в кінетичну енергію за рахунок управлінської складової потенціалу. В статті увага звертається на те, що саме управлінська складова приводить у дію усю решту компонентів повного потенціалу за допомогою певного механізму. Його узагальнена модель являє собою взаємопов’язану сукупність ресурсної, виробничої та економічної складових, які через управлінський компонент перетворюють скриті потенційні можливості в бажані результати. Графічно зображено структурно-ієрархічну побудову такої моделі. Подальші дослідження повинні бути спрямовані на проектування побудови системи управління запропонованої моделі, пошук та використання ресурсів зовнішнього середовища, які б могли з успіхом використовуватись у веденні готельно-ресторанного бізнесу. При цьому заслуговує на увагу використання операційного підходу до побудови системи управління. Він дає можливість систематизувати знання стосовно теорії менеджменту і розробити алгоритми виконання завдань практичної управлінської діяльності туристично-готельних підприємств.
12
Седікова, І. О., Н. І. Дурбалова та В. К. Новічков. "СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВ ХЛІБОПЕКАРСЬКОЇ ГАЛУЗІ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 7 (29 червня 2021): 104–12. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.7.13.
Повний текст джерелаАнотація:
Стратегічне управління забезпечує досягнення стійких конкурентних переваг на всіх етапах розвитку підприємства, розглядаючи та застосовуючи процесуальний, структурний, змістовний, людський, ринковий та ресурсний аспекти. Проаналізовано ринок хліба та хлібобулочних виробів та виявлено основні тенденції його функціонування. Доведено, що підґрунтям підвищення конкурентного потенціалу підприємства є управління стратегічними активами і компетенціями підприємства. Здійснено аналіз конкурентного потенціалу підприємств хлібопекарської галузі Одеської області. Проаналізовано складові елементи конкурентного потенціалу. Аналіз рівня та динаміки потенціалу основних бізнес-процесів виявив групу підприємств, у яких спостерігаються проблеми у виробничій сфері, пов’язані з відсутністю гнучких виробничих процесів, автоматизованих систем управління, із низькою узгодженістю систем постачання і збуту. Розраховано рівень конкурентного потенціалу, який дав змогу визначити конкурентну позицію підприємства та розрахувати індекс фактичного використання конкурентного потенціалу.
13
Воловик, Д. В. "РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Вісник Полтавської державної аграрної академії, № 4 (25 грудня 2014): 133–35. http://dx.doi.org/10.31210/visnyk2014.04.26.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено, що ефективне управління ре-сурсним потенціалом аграрних підприємств повинноявляти собою гнучку систему, що буде пристосову-ватись до ринкових умов та забезпечувати загальнийрозвиток підприємства. Проведений аналіз напряміврозвитку ресурсного потенціалу аграрного підприєм-ства і запропоновано основні напрями формуваннясистеми ефективного управління використаннямресурсного потенціалу, для розробки і впровадженняякої необхідно досягти високого рівня інформаційно-аналітичного забезпечення управління, що є необхід-ною умовою розвитку аграрного сектора економіки.
It has been determined that the effective management of the resource potential of agrarian enterprises should be a flexible system that will adapt tothe market conditions and to ensure the overall development of the company. We analyzed the resource potential of the agrarian enterprise and offered the main directions of forming a system ofefficient management of resource potential, for thedevelopment and implementation of which we haveto achieve a high level of information and analyticalsupport of management, which is essential for thedevelopment of the agrarian sector.
14
BORYSHKEVYCH, IRYNA. "Розробка типової стратегії розвитку сільськогосподарського підприємства (за методом Хосин Канрі)." Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University 6, № 3-4 (20 грудня 2019): 15–21. http://dx.doi.org/10.15330/jpnu.6.3-4.15-21.
Повний текст джерелаАнотація:
Сучасні умови глобалізації бізнесу, значна обмеженість ресурсів, посилення конкуренції та прискорення технологічних нововведень вимагають від сільськогосподарських підприємств здатності швидко пристосуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Запорукою їх успішного продуктивного розвитку є забезпечення максимально ефективного використання наявного ресурсного потенціалу. У науці та практиці існує велика кількість різноманітних методичних інструментів, які сприяють покращенню функціонування суб’єктів господарської діяльності. Одним із таких інструментів, що забезпечує досягнення результативного розвитку, формуючи стійкі конкурентні переваги, є стратегія. Йдеться про складну модель, яка охоплює усі процеси на підприємстві. Використання керівниками сільськогосподарських підприємств прогресивних методів розробки стратегії є запорукою успіху її ефективної реалізації та нарощення підприємством конкурентних переваг в ринковому середовищі. У статті проаналізовано існуючі методи стратегічного планування, в основі яких лежить різна методика побудови стратегій. Проведено характеристику наступних методів: ресурсний метод, цільовий метод, метод екстраполяції, інтерполятивний метод, пробно-статистичний метод, критеріальний метод, нормативний метод, балансовий метод, матричний метод і побудова стратегічного плану. На основі опрацьованих джерел досліджено метод Хосин Канрі, що базується на застосуванні циклу Демінга та являє собою концепцію циклічного управління. Розроблено типову стратегію розвитку сільськогосподарського підприємства у вигляді Х-матриці. Дана стратегія розрахована на 3 роки і включає стратегічні і тактичні цілі, процеси і результати, між якими встановлені відповідні кореляційні зв’язки. Серед стратегічних цілей, що є типовими для сільськогосподарських підприємств виокремлено наступні: підвищення ефективності бізнесу, підвищення ефективності збутової діяльності, впровадження інноваційних технологій у виробництво та оптимізація бізнес-процесів. Відповідно керівництво сільськогосподарських підприємств можуть формувати більшу кількість перспективних цілей, виходячи із потреб суб’єктів господарювання. Отримані результати формують підґрунтя для подальших досліджень механізму формування та впровадження стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств.
15
Torosov, A. S., I. M. Zhezhkun, A. O. Kalashnikov та Yu V. Kharchenko. "Методичні підходи до визначення модельних підприємств лісового господарства". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 110–13. http://dx.doi.org/10.15421/40280921.
Повний текст джерелаАнотація:
Підприємства лісового господарства зазнають впливу не лише соціально-економічних, а й природно-кліматичних чинників. На сьогодні актуальним питанням для підприємств лісової галузі України є визначення нормативних (оптимальних) організаційно-економічних параметрів їх діяльності за регіонами та їх уповільнення до реальних економічних умов функціонування. Розглянуто методичний підхід до визначення за регіонами модельних лісогосподарських підприємств (лідерів). Запропонована методика спирається на сценарний підхід у методології управління господарською діяльністю підприємств галузі та використовує методи міжгосподарського порівняльного аналізу. Прогнозування параметрів діяльності лісогосподарських підприємств за регіонами здійснюється за достовірними багатофакторними моделями з шістьма групами найвагоміших факторів впливу. Запропоновані оптимальні багатофакторні моделі організаційно-економічної діяльності лісогосподарських підприємств містять такі параметри: ресурсно-виробничого потенціалу (потужності), еколого-економічної (лісівничо-екологічної та економічної складових) та соціально-економічної ефективності (соціальної значущості для власних працівників та економіки регіону) за шістьма групами критеріїв. Запропонований методичний підхід апробовано на лісогосподарських підприємствах чотирьох областей України (Вінницької, Сумської, Харківської та Чернігівської).
16
Susidenko, Valentin, та Julia Susidenko. "РЕАЛІЇ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 6 (23 грудня 2020): 183–93. http://dx.doi.org/10.32750/2020-0217.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто основні засади формування принципів та методів управління інноваційним розвитком підприємств України на стадії науково-технічної підготовки виробництва. Доведено, що провідні підприємства інвестують у необоротні активи для подальшого вдосконалення інноваційного рівня свого виробництва. Розкрито реалії інноваційної діяльності сучасних підприємств та виокремлено її основні проблеми і принципи функціонування, які полягають у створенні умов для збереження, піднесення і використання науково-технічного та інноваційного потенціалу, забезпечення підприємництвом розвитку науково-виробничої сфери тощо. Визначено перспективи інноваційної діяльності шляхом реалізації інноваційних проектів суб’єктів господарювання різних форм власності. В статті розглянуті проблемні питання впливу системних внутрішніх та зовнішніх факторів на інноваційний розвиток підприємства і управління сучасними організаціями на засадах інноваційного підходу в умовах ринкової економіки. Запропоновані деякі рекомендації щодо впровадження комплексного механізму стимулювання інноваційного розвитку з урахуванням дії загальнонаукових діалектичних закономірностей еволюційного розвитку. Розвиток сучасного підприємства – це процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. Тому нагальною проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Проаналізовано множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, – складністю їх гармонізації. Визначено сучасні умови ведення інноваційної діяльності ставлять перед її ініціаторами завдання організації безперервного процесу нарощування конкурентних переваг у всіх напрямках ресурсного забезпечення впровадження нововведень. Їх головним джерелом на сьогодні є так звані нематеріальні активи і, перш за все, людські ресурси, професіоналізм і знання, як упорядкована специфічна сфера, яка націлена на вирішення певних завдань впровадження інновацій. Встановлено, що людські ресурси, професіоналізм, знання стають першочерговим ресурсом, який є важливою вартістю підприємств та забезпечує їх економічний розвиток.
17
Vitkovskyi, Y. "Стpуктуpa екoнoмiчнoгo пoтенцiaлу пiдпpиємствa в iмплементaцiї інноваційно-iнвестицiйнoї мoделi poзвитку". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 44–47. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито сутність економічного потенціалу підприємства, надано його характеристики як системи, визначено ключові властивості з позиції ресурсної, функціональної та pесуpснo-цiльoвої концепцій. Ідентифіковано основні компоненти економічного потенціалу та розкрито їх роль у розвитку суб’єктів аграрного бізнесу в сучасних економічних умовах. Обгрунтовано доцільність використання функцioнaльних та екoнoмiкo-мaтемaтичних моделей для дoслiдження екoнoмiчнoгo пoтенцiaлу підприємств. Окреслено основні підходи до формування економічного потенціалу, які враховують opгaнiзaцiю систем викopистaння ресурсів та направлені на досягнення стратегічних цілей підприємства.Наведено основні характеристики та структурні особливості економічного потенціалу підприємства.
18
Гринь, Вікторія Петрівна. "Теоретичні засади обліку стратегічних активів". Економіка, управління та адміністрування, № 1(95) (12 березня 2021): 33–38. http://dx.doi.org/10.26642/ema-2021-1(95)-33-38.
Повний текст джерелаАнотація:
Обґрунтовано систему стратегічного фінансового обліку шляхом розробки теоретичних засад обліку стратегічних активів. Розглянуто розвиток системи фінансового обліку як засобу стратегічних облікових комунікацій через призму поглиблення та додаткової класифікації вже наявних об’єктів фінансового обліку, зокрема активів підприємства, за ранжуванням стратегічно значущих активів. Обґрунтовано доцільність використання ресурсної теорії стратегічного менеджменту для ідентифікації стратегічних активів. Визначено пріоритетність стратегічних активів серед об’єктів стратегічного управління з огляду на положення ресурсної теорії. Запропоновано необхідність перегляду системи інформаційного забезпечення прийняття стратегічних управлінських рішень у контексті застосування концепції ключових компетенцій. Використано теорію стратегічного управління, яка дозволила ідентифікувати та описати об’єкти, яким має приділятися особлива увага суб’єктами стратегічного менеджменту. Розвинуто ресурсну теорію з подальшим формуванням основного джерела стійких конкурентних переваг підприємства – стратегічних активів, які формують доходи підприємства або сприяють мінімізації його витрат. Сформовано актуальність проблеми щодо необхідності облікової ідентифікації, пошуку релевантних моделей оцінювання та забезпечення достовірного надання інформації про наявність чи зміни на підприємстві стратегічних активів. Запропоновано розглядати стратегічні активи як сукупність ресурсів підприємства, що забезпечують формування його конкурентного потенціалу. Виокремлено поняття стратегічних активів у системі обліку в широкому та вузькому розумінні залежно від видів забезпечуваних ними конкурентних переваг, що гарантують формування конкурентних переваг підприємства.
19
Gorodianska, Larisa. "АНАЛІЗ ВПЛИВУ ІННОВАЦІЙ НА РІВЕНЬ ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ РЕСУРСІВ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 1, № 3 (28 лютого 2019): 27–36. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0102.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті визначено загальну характеристику економічних ресурсів та напрями їх відтворення. Запропоновано класифікацію економічних ресурсів за видами; виокремлено категорію «відтворювані економічні ресурси», яку утворюють об’єкти основних засобів, нематеріальних активів та інтелектуальний потенціал трудових ресурсів.
Геополітичний конфлікт і негативні макропроцеси в країні призвели до суттєвого зниження інноваційної активності вітчизняних підприємств. Проаналізовано напрями капіталовкладень підприємств у відтворення об’єктів економічних ресурсів, таких як основні засоби, нематеріальні ресурси (активи) та зростання рівня інтелектуального потенціалу трудових ресурсів. Визначено частки таких вкладень за роками. Дослідження статистичних даних та вивчення зовнішніх і внутрішніх факторів показало, що відтворення інтелектуальних, нематеріальних і матеріальних ресурсів, а також інтелектуального потенціалу персоналу відбувається на досить низькому рівні.
Аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за їх частками виявив, що пріоритетним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти. Економічний аналіз показав, що економіка України залишається не сприйнятливою до науково-технічних нововведень через низький рівень виробничої бази промисловості та слабке фінансування державою науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок. Висвітлено вплив різних факторів на інноваційну активність підприємств. Обґрунтовано потребу формування ефективної державної науково-технічної та інвестиційної політики, яка має відбуватися з врахуванням основного фактору економічної динаміки – інновацій, які орієнтовані насамперед на зростання продуктивності праці.
Запропоновано проведення прогнозування і моніторингу проблемних аспектів відтворення економічних ресурсів. Планування заходів відтворення дозволить вітчизняним інноваційно активним підприємствам досягти фінансової стабільності, сприятиме підвищенню результативності інтелектуальної праці та її впливу на економічне зростання країни.
20
Piliavsky, V. "Взаємозв`язок між стійким розвитком та збалансованою ресурсною політикою підприємства". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 2(80) (25 лютого 2019): 52–56. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.2.10.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті проаналізовано характер впливу економічних, соціальних, технологічних, фінансових компонентів на економічне зростання в умовах складної економічної ситуації на основі збалансованої ресурсної політики підприємства.Складна економічна ситуація змушує підприємства аграрного сектору економіки шукати й використовувати нові фактори росту, що визначають розробку сучасних механізмів управління, які спрямовані на інтенсифікацію відтворювального процесу й підвищення ефективності виробництва.
А отже, найважливішим питанням економічної науки на сьогодні є економічна стійкість функціонування підприємств, яка визначається великою кількістю факторів, а саме: соціально-економічними умовами господарювання, рівнем техніки й технології виробництва, наявністю науково-технічного та ресурсного потенціалу, кваліфікованого кадрового складу тощо. Саме соціальний, технологічний, фінансовий компоненти ресурсного потенціалу сприяють отриманню економічної ренти і гарантують стійкі конкурентні переваги, а специфічні і унікальні ресурсні складники забезпечують нейтралізацію загроз з боку зовнішнього економічного середовища і сприяють формуванню системи цінностей для споживачів.
21
Hrudzevych, Julia. "ПОСЛІДОВНІСТЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНТРАПРЕНЕРСТВА НА ПІДПРИЄМСТВАХ". Economic journal of Lesia Ukrainka Eastern European National University 3, № 19 (27 вересня 2019): 81–89. http://dx.doi.org/10.29038/2411-4014-2019-03-81-89.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розроблено послідовність реалізації інтрапренерства на машинобудівних підприємствах, що включає аналізування потенціалу й доцільності впровадження інтрапренерства на підприємстві; формування організаційної культури інтрапренерства; розроблення організаційних засад і правового забезпечення впровадження інтрапренерства; створення структур підтримки інтрапренерства на підприємстві; експертне оцінювання, затвердження проекту, розроблення бізнес-плану відібраних ідей; створення інтрапренерської одиниці; розроблення системи стимулювання суб’єктів інтрапренерства, забезпечення ресурсами, підтримка, моніторинг діяльності інтрапренерської одиниці; реалізація проекту; аналізування результатів діяльності інтрапренерської одиниці. Автором запропоновано систему підтримки впровадження інтрапренерства на підприємстві, структуровану на адміністративний, культурно-стимулювальний, фінансово-економічний та ресурсний елементи. Подано схему ресурсного забезпечення інтрапренерського процесу на підприємстві.
22
Chemerus, V., V. Dushka та V. Maksym. "СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АКВАКУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 18, № 2 (4 вересня 2016): 169–75. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet6933.
Повний текст джерелаАнотація:
Важливою складовою у забезпечені продовольчої безпеки України є розвиток інтенсивної аквакультури. У статті представлені результати дослідження стану та основних перспектив розвитку галузі рибництва. За результатами дослідження встановлено, що рибна галузь в Україні перебуває у кризовому стані. За 2013 – 2015 рр. обсяг вилову риби через негативні економічні процеси, які пов’язані із втратою значної частини риболовецького флоту та морського шельфу, скоротився у 2 рази. Частка імпортної продукції у структурі фонду споживання риби за 2015 рік становила близько 80% на суму понад 290 млн. дол. США. Україна володіє достатнім ресурсним потенціалом для розвитку аквакультури, на базі якого необхідно збільшувати обсяги вирощування та вилову товарної риби з метою забезпечення потреб споживачів продукцією вітчизняного виробництва. Для розвитку аквакультури в Україні необхідно реалізувати комплекс заходів щодо відновлення ресурсного та виробничого потенціалу рибної галузі. Створення сприятливого економічного середовища для залучення інвестицій у впровадження новітніх інноваційних технологій інтенсивного вирощування риби у ставах, річках, басейнах та садках. Наявність зростаючого споживчого попиту на прісноводні види риб, на вирощуванні яких в основному ґрунтується не розкритий потенціал аквакультури у внутрішніх водоймах. Розвиток збутової інфраструктури, забезпечення пільгового цільового кредитування підприємств рибної галузі на оновлення основних виробничих засобів та відновлення водних об’єктів придатних для вирощування риби. Сприяння встановленню інтеграційних процесів між підприємствами рибної галузі та господарствами галузей рослинництва, тваринництва, харчової промисловості, які забезпечують сировинними ресурсами розвиток аквакультури в Україні. Надання державних замовлень машинобудівним підприємствам для забезпечення основних засобів виробництва за доступними цінами та на умовах лізингу. Підготовка у профільних ВНЗ висококваліфікованих спеціалістів із знанням технології та економіки ведення ефективного рибництва. Реалізація запропонованих заходів сприятиме розвитку виробництва продукції рибництва в Україні, підвищенню конкурентоспроможності рибних господарств та зниженню залежності від імпорту продовольчого сектору економіки.
23
Valinkevych, N. V., та K. E. Korbut. "Сучасний стан та тенденції розвитку трудового потенціалу в Житомирській області". European Journal of Management Issues 26, № 1-2 (25 червня 2018): 55–63. http://dx.doi.org/10.15421/191807.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи – визначити сучасний стан і тенденції формування, розвитку, використання та реалізації трудового потенціалу Житомирської області й надати рекомендації щодо його активізації.
Дизайн/Метод/Підхід дослідження. В процесі дослідження використано методи теоретичного узагальнення, аргументації та абстракції, аналітичний та економіко-статистичний.
Результати дослідження. Висвітлено основні погляди та надано трактування таким поняттям як трудові ресурси, трудовий потенціал (країни, регіону, підприємства). Оглянуто показники, що характеризують трудовий потенціал суспільства, надано їх класифікацію. Наведено характеристику трудового потенціалу відповідно до рівневої структури. З’ясовано, з чого формується величина трудового потенціалу регіону та розглянуто його кількісні та якісні сторони. Проаналізовано стан трудового потенціалу Житомирської області за демографічною складовою, включаючи динаміку природного приросту населення. Представлено зведені показники стану трудового потенціалу, з’ясовано роль освітньої складової у формуванні трудового потенціалу на основі аналізу кількості осіб, які навчалися у навчальних закладах. Розглянуто основні показники діяльності суб’єктів господарювання та економічну активність населення за рівнем освіти. На основі отриманих даних зроблено висновки та рекомендації щодо покращення ситуації, що склалася.
Практичне значення дослідження. Результати дослідження можна використовувати при розробці пропозицій щодо ефективного формування та використання трудового потенціалу.
Оригінальність/Цінність/Наукова новизна дослідження. Висвітлено підходи до визначення поняття «трудовий потенціал» та «трудовий потенціал регіону», проведено оцінку та аналіз стану трудового потенціалу та надано рекомендації щодо його ефективного формування та використання.
Обмеження дослідження/Перспективи подальших досліджень. Розробити ефективний механізм ефективного формування та використання трудового потенціалу як на рівні регіону, так і підприємства.
Тип статті – теоретична.
24
Yurkiv, N. M. "Побудова моделі процесу формування стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарських підприємств". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 4 (26 квітня 2018): 128–31. http://dx.doi.org/10.15421/40280424.
Повний текст джерелаАнотація:
Оцінюючи значення, роль та місце стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарських підприємств у ієрархії стратегічного набору лісогосподарського підприємства, встановлено, що для лісогосподарського підприємства "портфель стратегій еколого-безпечної експортної діяльності підприємства" повинен містити сукупність стратегій, що визначаються для кожного екологічного об'єкта відповідно до рівня його екологічного потенціалу, мати спільну мету і бути взаємозалежними за часом та кількістю вилучених і компенсованих екологічних ресурсів. Обґрунтовано, що стратегії еколого-безпечної діяльності повинні розроблятися з урахуванням вимог продуктових, ресурсних і функціональних стратегій, тобто забезпечити їх реалізацію на екологічно безпечному рівні. Встановлено основні концептуальні підходи, послідовність і зміст процесу формування стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарського підприємства. Окреслено основні етапи та побудовано концептуальну модель процесу формування стратегій еколого-безпечної експортної діяльності лісогосподарських підприємств, яка відповідає вимогам сталого природокористування та адаптована до змін зовнішнього середовища. З'ясовано, що стратегічне планування діяльності лісогосподарського підприємства матиме успіх тільки за умови наявності у керівництва підприємства методичного апарату щодо оцінювання ефективності реалізації еколого-безпечних стратегій.
25
Matvieiev, P. "Закономірності раціонального відтворення ресурсного потенціалу, як умова ефективного функціонування аграрного підприємства". Bulletin of Sumy National Agrarian University, № 4 (82) (23 грудня 2019): 52–57. http://dx.doi.org/10.32845/bsnau.2019.4.10.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено передумови кризової ситуації в аграрному секторі, встановлено, що основною ознакою виробництва є повторювальний характер виробничого циклу, наведено стадії суспільного виробництва. Охарактеризовано сутність та обов’язкову умову процесу відтворення, узагальнено еволюцію наукових поглядів на категорію відтворення в економічній системі, розкрито специфіку відтворення в аграрному секторі економіки, виділено склад критеріїв ресурсної забезпеченості аграрного виробництва. Запропоновано методичний підхід для оцінювання рівня ресурсного забезпечення виробництва продукції рослинництва в сільськогосподарських підприємствах та критерії класифікації факторів формування та розвитку систем техніко-технологічного забезпечення виробництва агропідприємствами продукції рослинництва. Доведено, що метою механізму розвитку потенціалу підприємства є досягнення стійкого функціонування і розвитку підприємства в умовах циклічних процесів економіки.
26
Купира М.І. "ФІНАНСОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА: ФОРМУВАННЯ ТА ДЕТЕРМІНАНТИ НАРОЩЕННЯ". Економічний форум 1, № 1 (26 лютого 2021): 127–34. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2021-1-15.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проведено розбір ключових характеристик ресурсного та результативного підходів в напрямку визначення фінансового потенціалу. Визначено фінансовий потенціал як систему фінансових можливостей здатних трансформувати наявні ресурси у векторний процес розвитку через максимізацію та мультиплікатор капіталізації прибутковості.
Згруповано в систему фактори впливу на рівень фінансового потенціалу, які потрібно системно перетворювати в потенційні можливості. Визначено такими факторами фінансову стійкість, ефективність менеджменту активами, мультиплікатор капіталу, вектор кредитоспроможності, інноваційний вектор, інвестиційний вектор, вектор менеджменту, що точково створюють проблеми та породжують дисбаланс фінансово-економічного розвитку.
Сформовано синергетичну пряму складників фінансового потенціалу в процесі фінансово-господарської діяльності через ефективність та доведено поетапність алгоритму роботи в частині структуризації власних та позикових фінансових ресурсів через якість аналіз, планування, контроль і гарантування в підсумку фінансової стійкості та фінансової забезпеченості.
Запропоновано структуризацію компонентів та складників фінансового потенціалу через рух і розвиток в напрямку капіталізації та максимізації.
Розроблено вектор забезпечення формування High-level фінансового потенціалу в напрямку фінансової стабільності включаючи компоненти: управлінський, фінансово-економічний, майновий, архітектурний, інтелектуальний. Тому, важливим кроком в напрямку формування фінансового потенціалу та пошуку детермінантів його нарощення ефективно генерувати саме архітектурний та інтелектуальний компоненти. Заданий алгоритм буде працювати через самофінансування та самонаповнення, з врахуванням мотиваційної складової кадрового потенціалу до результативної та продуктивної роботи.
27
Ковтун, Валентина. "Інноваційний та фінансовий ресурсний потенціал аграрних підприємств". Фінансовий простір, № 2(34) (21 червня 2019): 62–73. http://dx.doi.org/10.18371/fp.2(34).2019.178498.
Повний текст джерела
28
Kazak, Oksana, та Maxim Zhiltsov. "КЛЮЧОВІ ЕЛЕМЕНТИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ДЖЕРЕЛ РОЗВИТКУ СТРАХОВОЇ КОМПАНІЇ ЯК СКЛАДОВОЇ ЙОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій, № 1 (24 жовтня 2018): 44–50. http://dx.doi.org/10.32750/2018-0105.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті висвітлено та проаналізовано підходи різних вчених щодо формування фінансових джерел розвитку страхової компанії, розглянута структура капіталу страховика, порядок та принципи його формування. Проаналізовано склад капіталу страхової компанії, а також завдання, які виконуються за допомогою формування окремих його структурних компонентів. Проведене дослідження дало змогу прийти до висновку, що найбільш важливою складовою ресурсного потенціалу страховка виступає його фінансовий потенціал – сукупність грошових коштів та надходжень, які є в розпорядженні підприємства для виконання фінансових зобов'язань, здійснення витрат на відтворення підприємства та стимулювання працівників. А фінансові ресурси страхової організації, як елемент її потенціалу – це сукупність тимчасово вільних коштів, що знаходяться в обігу у страхової компанії та використовуються для здійснення страхової, інвестиційної, фінансової діяльності. Страхова організація володіє певними фінансовими ресурсами, інвестування яких є джерелом інвестиційного доходу. За рахунок фінансових ресурсів страховик виконує свої зобов'язання перед страхувальниками, може стабілізувати власний фінансовий стан, зменшити інфляційний тиск, пропонувати на страховому ринку менш прибуткові види страхових послуг.
29
Hirnyak, K. "Теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства". Scientific Messenger of LNU of Veterinary Medicine and Biotechnologies 19, № 76 (5 березня 2017): 31–34. http://dx.doi.org/10.15421/nvlvet7606.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються теоретичні аспекти формування системи управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що на виробництві персонал в наш час став ресурсом, який є ключовим у капіталі сучасної організації, від якого залежить успішність і процвітання підприємства. Зазначенно, що трудові ресурси характеризують чисельністю працездатного населення і є важливим елементом економічного потенціалу України. Ефективність функціонування системи управління трудовими ресурсами підприємства розглянуто як частину ефективності діяльності підприємства загалом. Подано мету статті, яка є узагальненням теоретичних підходів до розуміння управління трудовими ресурсами підприємства. Визначено, що управління трудовими ресурсами – дії, що спрямовані на формування та ефективне всебічне їх використання в різних галузях економіки з метою поліпшення економічного та соціального становища країни. Управління трудовими ресурсами націлено функціонувати на рівні держави, яка в свою чергу розробляє комплекс нормативних документів з метою покращення розподілу та використання трудових ресурсів. Запропоновано та розглянуто сучасні поняття «трудовий ресурс», «трудовий потенціал» та «персонал», з подальшим переходом у визначення поняття «управління трудовими ресурсами». Подано управління трудовими ресурсами як діяльність, спрямовану на розвиток здібностей працівників з метою їх постійного росту і прогресу. В теорії і практиці сучасного управління показано докорінну зміну уявлень щодо ролі трудового чинника в функціонуванні економічної системи. Запропоновано під управлінням трудових ресурсів розуміти політику суб’єкту господарювання, яка спрямована на розвиток людського потенціалу організації, досягнення стратегічної мети бізнесу та отримання високого економічного результату діяльності організації.
30
Почтовюк, А. Б., та К. О. Заїка. "УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ РЕСУРСНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА". International scientific-practical conference «Ideas of academician Vernadskyi and problems of sustainable development of education and science» 19 (10 вересня 2021): 50. http://dx.doi.org/10.30929/2079.vern.2021.50.
Повний текст джерела
31
Zhaldak, Anna, та Anna Bychkovskaya. "ІНТЕГРОВАНІ МАРКЕТИНГОВІ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ". Європейський науковий журнал Економічних та Фінансових інновацій 2, № 4 (5 липня 2019): 4–13. http://dx.doi.org/10.32750/2019-0201.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто інтегровані маркетингові комунікації як чинник забезпечення ефективного розвитку підприємств. Сформовано визначення інтегрованих маркетингових комунікацій та досліджено, як дане поняття розглядали різні автори. Проаналізовано причини виникнення інтегрованих маркетингових комунікацій у другій половині XX століття. Визначено основні критерії та види інтеграції. Розглянуто принципи комунікації за П. Смітом.
Особливостями формування інтегрованих маркетингових комунікацій та їх відмінностями від звичайного комплексу маркетингу визначено: чітке визначення цілей маркетингових комунікацій, що відповідають загальним цілям підприємства; плановий підхід, що передбачає узгодження всієї маркетингової комунікаційної діяльності; ранжування цільової аудиторії; управління всіма формами контактів, як основа комунікаційної діяльності; ефективний менеджмент та інтеграція всіх елементів просування; ранжування інструментів просування. Визначено переваги такої інтеграції порівняно із традиційним підходом.
Для визначення того, як маркетингові комунікації впливають на ефективність розвитку підприємств використаємо метод кореляційно-регресивного аналізу. Для досліджуваного підприємства А доцільно розглянути вплив маркетингових комунікацій в контексті розвитку HR-бренду. Досліджено взаємозв’язки між чисельністю розробників, витратами на маркетингові комунікації та їх вплив на результуючу ознаку – прибуток підприємства. В якості першої факторної ознаки візьмемо чисельність розробників, адже як вже було зазначено саме людські ресурси є основним ресурсом компанії та здатні формувати його інноваційний потенціал. В якості другої факторної ознаки візьмемо загальні витрати на маркетингові комунікації, адже вони сприяють залученню як співробітників, так і клієнтів. В якості третьої факторної ознаки оберемо коефіцієнт рентабельності маркетингових витрат, щоб показати, що ефективне планування та використання комплексу маркетингових комунікацій впливає на прибутковість підприємства.
32
Боровік, Л. В. "СТРАТЕГІЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 3 (9 листопада 2020): 50–59. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2020.3.7.
Повний текст джерелаАнотація:
Управління конкурентоспроможністю аграрних підприємств є надзвичайно складним завданням, оскільки їхня господарська діяльність перебуває під впливом багатьох чинників, які діють за певних умов із різною інтенсивністю і характеризуються багатовекторністю. Найважливішими чинниками конкурентних переваг аграрних підприємств у регіоні є: ресурсний потенціал; фінансове становище; кон'юнктура на ринку сільськогосподарської продукції; інноваційно-інвестиційний, технічний, технологічний, інфраструктурний, кадровий та соціальний потенціал. Організаційно-економічний механізм підвищення конкурентоспроможності аграрних підприємств повинен включати такі заходи державної підтримки: науково-технічну та інноваційно-технологічну політику; інвестиційну, цінову, податкову, фінансово-кредитну, зовнішньоекономічну, антимонопольну, антикримінногену, антикорупційну політику. Держава повинна на законодавчому рівні підтримувати розвиток інтеграційних процесів, сприяти відновленню зрошуваної та дренажної систем у регіоні, здійснювати контроль над використанням земельних і водних ресурсів.
33
Kaflyk, M. S. "Еколого-економічні підходи до енергетичного використання деревної біомаси з відходів виробництва в Україні". Scientific Bulletin of UNFU 28, № 9 (25 жовтня 2018): 49–53. http://dx.doi.org/10.15421/40280909.
Повний текст джерелаАнотація:
Деревинна біомаса є основним джерелом енергії серед відновлюваних джерел в Україні. Питання біоенергетичного використання деревини розглянуто в контексті впровадження у практику ведення лісового господарства на засадах наближеного до природи лісівництва та сталого, невиснажливого використання лісових ресурсів. Проаналізовано основні показники відходів деревної біомаси в Україні. Доведено важливість використання відходів деревної біомаси в контексті сталого розвитку з урахуванням економічної, екологічної та соціальної складових цього процесу. В Україні немає спеціалізованих підприємств, які постачають біомасу компаніям з виробництва біопалива. Деревину постачають безпосередньо державні лісогосподарські підприємства та деревообробні підприємства, які можуть постачати відходи від деревообробки. Лісові вторинні ресурси потрібно використовувати згідно з каскадним принципом – насамперед для виробництва продукції з масиву і переробляти повторно для максимального збільшення поглинання і нагромадження вуглецю, а тільки після цього – для виробництва енергії. Актуальним завданням є розвиток комплексних лісогосподарських підприємств, до складу яких входитиме перероблення відходів деревної біомаси в енергетичних цілях. Відходи лісогосподарського та лісопильного виробництва є високим біоенергетичним потенціалом для формування ефективного способу господарювання (економіки) на біоекономічних засадах.
34
Довгаль, О. В. "Механізм ефективного управління ресурсним потенціалом аграрних підприємств". Агросвіт, № 5, березень (2016): 20–22.
Знайти повний текст джерела
35
Trofymenko, M. Yu, та Z. Z. Romanchuk. "ТЕОРЕТИЧНА КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ "ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ"". Scientific Bulletin of UNFU 25, № 7 (24 вересня 2015): 113–21. http://dx.doi.org/10.15421/40250718.
Повний текст джерелаАнотація:
Розкрито економічний зміст фінансових ресурсів, що перебувають у загальнодержавному та місцевому підпорядкуванні, структуровано можливі джерела їх формування. Досліджено сутність фінансових ресурсів підприємств комунальної форми власності, особливості їх нагромадження та потенціал використання. Розглянуто підходи до розуміння значення фінансових ресурсів підприємств, згруповано можливі джерела їх акумулювання, систематичні та несистематичні чинники їх формування. Виведено комплексне визначення поняття фінансових ресурсів як економічної категорії на основі cистематизації підходів до його тлумачення на мікро- та макрорівнях.
36
Дашко, І. М. "МОТИВАЦІЯ ПЕРСОНАЛУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІЧНОЮ ЕФЕКТИВНІСТЮ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА". Таврійський науковий вісник. Серія: Економіка, № 10 (30 грудня 2021): 22–28. http://dx.doi.org/10.32851/2708-0366/2021.10.3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено формування стратегії мотивації в умовах сучасного виробництва. Трудові ресурси підприємства є одним із найважливіших складників його діяльності. Кадри відповідного підприємства, їхні потенціал, кваліфікація становлять одну з переваг компанії. В умовах динамічного ринкового середовища ефективно використані трудові ресурси являють собою результат умілого, досвідченого управління всією сукупністю господарських чинників. Дослідження стимулюючої ролі грошей, використання трудових ресурсів, рівня продуктивності праці проводиться у взаємозв’язку з оплатою праці. Процес оцінки роботи персоналу включає у себе визначення і доведення до відома робітника інформації про те, як він виконує свою роботу. Оцінка не тільки дає змогу робітнику ясніше побачити поставлені перед ним завдання і узнати, наскільки добре він виконує роботу, а й здійснює вплив на майбутню роботу.
37
Михайловська, О. В. "Сутність категорії «ресурси»: теоретичні та практичні аспекти". Проблеми сучасних трансформацій. Серія: економіка та управління, № 2 (27 листопада 2021): 24–28. http://dx.doi.org/10.54929/pmt-issue2-2021-4.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті схарактеризовані різні підходи до трактування категорії «ресурси». Досліджена теоретична та практична проблематика місця та ролі ресурсів в господарській діяльності підприємств. Окреслено історію тлумачення сутності категорії «ресурси» і факторів їхньої здатності приносити прибуток. Наголошено на необхідності пошуку шляхів для підвищення ефективності використання обмежених ресурсів. Встановлено, що сьогодні актуальними залишаються питання недосконалості системи управління та використання власного ресурсного потенціалу галузей національного господарства. Зазначено, що основний зміст визначень науковців щодо ресурсів співпадає, але існують деякі відмінності в описі структури складових елементів. Підкреслено, що ефективність функціонування та розвитку підприємств досягається через оптимізацію складу і обсягів ресурсів, що формують фактори виробництва. З’ясовано, що категорію «ресурси» необхідно розглядати в різних напрямах (як загальна категорію, як загальноекономічну категорію; як категорію виробничо-господарської діяльності суб’єктів господарювання). Встановлено, що видів ресурсів існує безліч, що породжує класифікаційну проблему. Розкрито сутність природних, матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Констатовано, що ресурси як категорія виробничо-господарської діяльності – це всі блага, що надходять до системи забезпечення та, в разі потреби, перетворюються у фактори виробництва й, трансформуючись, надходять до системи споживання задля задоволення потреб споживачів та досягнення ефективності функціонування виробничо-господарських структур. Встановлено взаємозв’язок: «ресурси – ресурси економічні – фактори виробництва». Доведено, що діяльність, заснована на економічних ресурсах відіграє ключову роль в діяльності підприємств.
38
Sidashova, S. O., та S. I. Kovtun. "Генетичні ресурси племінних молочних стад: селекційний потенціал кращих корів та ефективність їх відтворення". Animal Breeding and Genetics 55 (15 травня 2018): 209–19. http://dx.doi.org/10.31073/abg.55.29.
Повний текст джерелаАнотація:
Надано аналіз ефективності відтворення генетичних ресурсів високопродуктивних племінних корів на момент вибуття з дійного стада. Встановлено, що чистопорідні корови айрширської породи (А) за термін своєї виробничої експлуатації в середньому народили лише по 1,30 дочки на одну самицю для ремонту власного стада, а помісні корови української червоної молочної породи (УЧМ) по 1,68 дочок. Порівняльний аналіз селекційних і зоотехнічних показників двох племінних молочних підприємств показав, що отримання дочок від найбільш селекційно цінних груп корів (2–6 лактацій) було ще нижче: відповідно 1,59 і 0,83 теличок А і УЧМ порід. Встановлена нами негативна тенденція виявляє проблемну ланку в технології розведення молочної худоби за традиційного штучного осіменіння корів. Порівняння даних попередніх досліджень з результативності отримання ембріонів корів-рекордисток після закінчення лактаційного використання показало перспективний шлях отримання значно більшої кількості теличок від кращих корів за рахунок ембріонів жіночої статі. Практикою створення груп позитивних донорів з високопродуктивних корів різних молочних порід, які вибули з основного дійного стада, було доведено потенційні можливості суттєвого збільшення кількості приплоду і розширення вводу генетичних ресурсів кращих корів у племінні стада промислових молочних підприємств.
39
Vasylenko, S., and O. Bezditko. "RESOURCE POTENTIAL AS A COMPONENT OF SHAPING THE DEVELOPMENT STRATEGY FOR AGRICULTURAL ENTERPRISES." Scientific Horizons 91, no. 6 (2020): 52–59. http://dx.doi.org/10.33249/2663-2144-2020-91-6-52-59.
Повний текст джерела
40
Maksymiv, Lyudmyla, та Tetiana Lutsyshyn. "Еколого-економічна оцінка ефективності використання енергетичної деревини в регіональній агломерації «Дрогобиччина»". Наукові праці Лісівничої академії наук України, № 18 (28 березня 2019): 164–75. http://dx.doi.org/10.15421/411917.
Повний текст джерелаАнотація:
Агломерація є територіальним об'єднанням різних населених пунктів, пов’язаних економічними, трудовими, соціальними й іншими зв'язками. Однією із найважливіших сфер, в якій потрібно налагодити тісну співпрацю в межах агломерації, є підвищення енергоефективності. Особливістю регіональної агломерації «Дрогобиччина» є її приналежність до Карпатського економічного району, який характеризується найвищою в Україні лісистістю і де місцеве населення традиційно використовує деревину в енергетичних цілях для обігріву приміщень і приготування їжі. Відповідно тут є достатня кількість ресурсів деревної біомаси, яку можна і потрібно використовувати в енергетичних цілях, а також сприйняття цього виду палива як природного і прийнятного.
Карпатський регіон має значний потенціал деревної біомаси, доступної для енергетичного використання шляхом залучення лісової деревини, деревини від проведення ландшафтних робіт, залишків деревини від технічної обробки, деревних відходів. Додатковими джерелами деревного палива можуть бути парки, полезахисні лісосмуги, енергетичні плантації, лісонасадження уздовж автомобільних доріг і залізниць, а також сухостій.
Ресурсний потенціал енергетичної деревини на території регіональної агломерації «Дрогобиччина» формують ресурси спеціалізованих підприємств, де головними постачальниками деревної біомаси є ДП «Дрогобицьке лісове господарство», Дрогобицьке ДЛГП «Галсільліс» і потенційно КП «Зелений світ» у м. Борислав. У 2017 р. приріст деревини у лісовому фонді аналізованих підприємств становив: у ДП «Дрогобицьке ЛГ» – 113,4; Дрогобицькому ДЛГП «Галсільліс» – 32,2, КП «Зелений світ» – 0,9 тис. м3.
Резервом підвищення ефективності використання деревини є порубкові рештки, об’єм яких на зрубах ДП «Дрогобицьке ЛГ» у 2017 р. становив 7,1 тис. м3, а на Дрогобицькому ДЛГП “Галсільліс” за перше півріччя 2018 р. – 0,5 тис. м3. Додатковим ресурсом деревної біомаси для використання в енергетичних цілях можуть слугувати відходи операційної діяльності лісових господарств. Ще одним способом отримання деревної біомаси є вирощування енергетичних плантацій.
Для встановлення міри готовності місцевого населення використовувати деревину для опалення домогосподарств, а також чинників, які впливають на масштаби використання енергетичної деревини, було проведено соціологічне опитування населення м. Борислав. З’ясовано, що більшість жителів користуються індивідуальною системою опалення, використовуючи газ або комбіновані котли для опалення. Встановлено, що 40 % респондентів хотіли б змінити систему опалення. За сприятливих умов, таких як постійна наявність ресурсів, дешеві кредити на заміну системи опалення, субсидії на тверде паливо та активне просування деревної біомаси як джерела енергії, частина громадян висловила готовність перейти на опалювання житла енергетичною деревиною.
41
Данилюк, Л. С. "РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОБ’ЄДНАНИХ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 1(59) (9 жовтня 2020): 17–23. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/59-3.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті окреслене коло завдань децентралізації щодо підвищення рівня фінансової спроможності громади. Зазначена необхідність участі територіальних громад в реформуванні вітчизняної системи місцевого самоврядування. Визначені головні причини проблем розвитку економічного потенціалу об’єднаних територіальних громад України: 1) корумпована централізована вертикаль державної влади, нераціональне використання нею фінансових і природних ресурсів; 2) відсутність ефективного та практичного механізму місцевого самоврядування, як демократичного механізму місцевого управління; 2) зростання рівня недовіри громадян до державної влади; 3) фінансово-економічна неспроможність переважної більшості громад; 4) недостатній рівень компетентності переважної кількості органів місцевої влади та громадського активу; 5) непорозуміння між місцевими державними установами, відсутність їх відповідальності перед громадою тощо. Запропоновані організаційно-економічні підходи для стимулювання підприємницької активності мешканців громади і активізації підприємницького середовища. Увага приділяється дослідженню професійного складу населення, визначенню джерел та розподілу доходів, ресурсів, наявних у ОТГ. Наведений перелік пріоритетних питань кандидатам до виконавчих органів та Рад ОТГ: 1) професійні якості і здатність бути віч-на-віч з громадою, що означає приведення системи місцевого самоврядування у відповідність з Конституцією України та готовність вирішувати проблеми громади; 2) вміння організувати комунікацію: громада – органи влади, створення Центру громадських комунікацій; 3) налагодження цивілізованих відносин з інвесторами та приватним бізнесом: громада – забудовники – промисловці – аграрії (будувати великі промислові, житлові, туристичні, розважальні, інфраструктурні об’єкти – тільки з дозволу громади); 4) приведення структури місцевого управління до оптимального варіанту, в першу чергу оптимізація комунальних підприємств; 5) сприяти розвитку сферам охорони здоров’я, освіти, дитячої та молодіжної творчості і спорту, культури, транспорту; 6) створення економної політики в сфері ЖКГ, захист інтересів ОСН; 7) створення та здійснення економічного та соціального плану розвитку ОТГ, який відповідає інтересам місцевої громади. За основу економічного та людського потенціалу ОТГ необхідно застосовувати два надважливих показника. Перший – індекс якості життя кожного представника територіальної громади (здоров’я та довголіття, доступність освіти і гідний рівень життя). Цей індекс допоможе втримати людей від міграції в інші регіони або за кордон і навпаки залучити додатковий людський ресурс. Конкурентоспроможність регіонів – це другий надважливий індекс, який визначає здатність регіонів створити привабливе середовище для розвитку бізнесу й інвестицій. З цією метою формується загальнонаціональний рейтинг з урахуванням показника про власні доходи на одного мешканця, рівня дотаційності бюджету, що не повинен перевищувати 30 % від суми місцевих доходів та капітальних видатків на одного мешканця без субвенцій з держбюджету та питомої ваги видатків на утримання керівного апарату. Моніторинг наявної ресурсної бази, разом із вивченням реальних потреб і можливостей територій громад необхідні для подальшого формування інвестиційної стратегії ОТГ. Кожний з регіонів України повинен мати інвестиційні паспорти ОТГ, які мають вміщати інформацію про економічний потенціал ОТГ, а ретельний аудит ресурсних баз ОТГ повинен стати основою для розробки стратегій економічного розвитку громад.
42
В. О., ШПИЛЬОВА, ФІНАГІНА О. В. та БУРЯК Є. В. "ІННОВАЦІЙНО ОРІЄНТОВАНА КЛАСТЕРНА ПОЛІТИКА: ПОТЕНЦІАЛ ТА ЦІЛЬОВІ ІНТЕРЕСИ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ". Manager. Bulletin of Donetsk State University of Management 88, № 3 (8 січня 2021): 28–44. http://dx.doi.org/10.35340/2308-104x.2020.88-3-03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено теоретико-генетичний розвиток інтеграційних процесів в сучасному регіональному менеджменті з урахуванням векторів суспільного прогресу, поєднання знань економіки, інноватики, соціології, теорії ринків та підприємництва. Наголошено, що інтеграційні процеси завжди мають загальну або локальну дію, формальні та неформальні прояви, позитивний або негативний вплив на явища та процеси людської діяльності, забезпечують позитивну або негативну динаміку окремих соціально-економічних явищ і процесів. Саме інтеграція як рушійна сила формує потенціал суспільства й економіки держави та її територій.
Визначено ключові чинники суспільного прогресу, що обумовили дослідження процесу інтеграції в економіці та менеджменті: прискорене формування світового ринку та його впливовість на національні економіки, зміна границь регіонів; укрупнення, централізація та диверсифікація капіталів, прискорена диверсифікація виробництва та сфери послуг; масове виробництво та його залежність від науково-технічного прогресу, екологічних і соціальних стандартів; територіальний перерозподіл світу, зони економічного впливу та новітні формати регіоналізації.
Зосереджено увагу на тому, що кластер, як прояв економічної інтеграції в сучасній діяльності, галузевої та регіональної влади, постає первинним в інструментарії стимулювання ринків, бізнесу, якісного та кількісного покращення ділового середовища, залучення інвестицій, інструментом балансу інтересів влади та бізнесу. Зазначено, що кластери постають центром промислової політики, балансують групи регіональних інтересів, стимулюють і корегують регіональний розвиток, прискорюють комерціалізацію національних наукових надбань.
Визначено такі компоненти потенціалу кластероутворення регіонів, як: наука та освіта; ресурсна база; заощадження підприємств та населення; малий і середній бізнес та інфраструктура підтримки малого та середнього бізнесу. Реалізація потенціалу кластероутворення має ґрунтуватися на системі безпеки від наявних ризиків, побудова якої може максимально швидко сформувати платформу взаємних дій, колективного прийняття рішень, заходів організації та контролю. Обґрунтовано управлінське бачення формування стратегічної мети кластероутворення з урахуванням принципів консолідації та гармонізації ключових інтересів.
43
Сакун Л.М., Вєдєніна Ю.Ю. та Ващенко Д.В. "ЗАСТОСУВАННЯ МЕНТОРИНГУ ДЛЯ СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІВНИКІВ ПІДПРИЄМСТВ". Економічний форум 1, № 3 (20 липня 2020): 84–88. http://dx.doi.org/10.36910/6775-2308-8559-2020-3-13.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті окреслюється можливість використання менторингу для стимулювання працівників компанії в процесі їх мотивації, заохочуючи працівників та менеджерів для досягнення особистих і ділових цілей. З цією метою було визначено та вирішено декілька завдань: визначення менторингу в управлінській діяльності на підприємстві як методу навчання та розвитку працівників, під час якого досвідченіший працівник (наставник, ментор) деякий час ділиться знаннями з колегами (менті); уточнено відмінність менторингу та коучінгу, яка полягає у тому, що у процесі менторингу вирішують складніші управлінські завдання та у можливості менторингової діяльності серед коучів; для компаній визначаються переваги (індивідуальне навчання на роботі, нематеріальні стимули, особистісний розвиток працівників, можливість встановлення зворотного зв’язку) та недоліки (суб’єктивність, тривалість, необхідність забезпечення відповідних організаційних умов тощо).
Менторинг передбачає партнерство та віру ментора у потенціал та ресурси менті. Надаючи поради, ментор ділиться своїм досвідом і в той же час не приймає готових рішень і не навчає.
Завданням ментора є сприйняття менті з увагою до поточної ситуації, минулого і планів на майбутнє. Цей процес вимагає цілісного підходу. Ментори та менті на одному рівні, вони поважають думки один одного, не засуджують їх. Ментор адаптується до потреб менті та зосереджується на важливих питаннях. Ментор не повинен ділитися всіма своїми знаннями та інструментами, він обирає те, що потрібно в даній ситуації.
Основними інструментами роботи ментора є методи коучингу, передовсім відкриті питання, а також консультування.
У той же час, ментор є значно більшим партнером, ніж коуч, оскільки він використовує потенціал обох сторін. У цьому випадку знання та досвід ментора є важливим джерелом навчання у тих сферах, які ментор визначив як важливі для їх навчання та розвитку.
Процес менторингу слід розглядати в довгостроковій перспективі, оскільки він є запорукою всебічного розвитку особистості менті, що вплине на його самореалізацію не лише тут і зараз, а й у майбутньому.
44
Іваненко, В. О., С. В. Кучер та Д. В. Захарчук. "СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ РЕАЛІЙ ІННОВАЦІЙНОЇ АКТИВНОСТІ УКРАЇНИ". Підприємництво та інновації, № 9 (30 грудня 2019): 164–70. http://dx.doi.org/10.37320/2415-3583/9.27.
Повний текст джерелаАнотація:
В умовах тотальної глобалізації та посилення турбулентності зовнішнього середовища стійке зростання національної економіки неможливе без активізації інноваційної діяльності, яка відіграє ключову роль у нарощуванні конкурентоспроможності країни. У статті проаналізовано рейтингову позицію стану інноваційної системи України відносно світового рівня на основі міжнародних індексів за 2015–2019 рр. Доведено, що країні належить подолати значне відставання за рівнем інноваційної активності підприємств порівняно з розвиненими країнами світу. Встановлено, що Україна має значні нереалізовані можливості щодо комерціалізації нововведень і у сфері захисту прав на інтелектуальну власність, тому наявні ресурси і потенціал необхідно зосереджувати на підтримці наукових досліджень та створенні ефективної інфраструктури, яка сприятиме перетворенню результатів досліджень на продукт, придатний до комерціалізації.
45
Povna, Svitlana. "АНАЛІЗ СТАНУ ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ ЯК ЗАСОБУ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ТА СТРУКТУРНИХ ПЕРЕТВОРЕНЬ В ЕКОНОМІЦІ". PROBLEMS AND PROSPECTS OF ECONOMIC AND MANAGEMENT, № 2(22) (2020): 131–37. http://dx.doi.org/10.25140/2411-5215-2020-2(22)-131-137.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано стан інвестування в Україні як засіб оновлення підприємств та структурних перетворень в економіці, що включає два напрями – оцінка обсягів інвестування та оцінка частки інвестування в сектори зі зростаючою віддачею. Розроблено схему ролі інвестування в розрізі результатів для економіки, підприємств, а також їхньої ресурсної складової. За результатами аналізу з’ясовано, що в Україні обсяг капітальних інвестицій за 2013–2018 рр. був у межах 13,8–17,6 % від ВВП, що є меншим навіть за ту норму, що притаманна економікам із середніми та низькими темпами зростання. Також виявлено значне зменшення обсягу основних фондів в Україні протягом 2013–2017 рр., що вплинуло на більш ніж двократне збільшення фондовіддачі основних засобів. Зменшення зносу основних фондів відбулося не через збільшення інвестування, а через списання значних обсягів наявних основних засобів.На наш погляд, суттєве недоінвестування зумовлене насамперед несприятливим інституційним середовищем. Також у процесі аналізу динаміки розвитку переробної промисловості виявлено, що її роль в українській економіці незначна, і хоча частка інвестування в переробну промисловість невелика, однак відбувається випереджальне інвестування переробної промисловості на фоні тих результатів, які вона показує, що свідчить про недостатнє використання потенціалу переробної промисловості.
46
Kochetkov, A. V., and J. A. Afanasova. "The study of the influence of the time factor in optimal plan for resource managing of an agricultural enterprise." BULLETIN OF KHARKIV NATION AGRARIAN UNIVERSITY NAMED AFTER V.V.DOKUCHAYEVA. SERIES "ECONOMIC SCIENCES", no. 2 (2020): 153–67. http://dx.doi.org/10.31359/2312-3427-2020-2-153.
Повний текст джерела
47
Arefieva, O. V., S. T. Piletska, and D. V. Zabolotna. "The Strategic Resources of Ensuring the Economic Potential in the Context of Integration-Diversification Development of Enterprise." Business Inform 11, no. 514 (2020): 398–404. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-11-398-404.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is aimed at defining the strategic resources to ensure economic potential in the context of integration-diversification development of enterprise. The relevance of creating favorable economic conditions for sustainable functioning and growth of the level of technological development of enterprises, their provision with necessary resources, which are the integral elements of expanded reproduction in the country, is proved. It is specified that for the effective functioning of enterprise it is necessary to have certain types of resources, their balanced quantitative and qualitative interaction in the real production process on the principles of integration and diversification. As a result of the study, it is determined that the economic potential of enterprise is an aggregate of a certain type strategic resources that ensure the implementation of all activities of the enterprise through the use of its potential capabilities, which provides an aggregate effect allowing them to function effectively and form sustainable competitive advantages on the basis of integration and diversification development. A systemic model of ensuring economic potential on the basis of the integration-diversification development of enterprise is proposed, which in the conditions of formation of post-industrial society solves the main task – introduction of innovations and progressive changes at enterprise. The structure of strategic resources of the economic potential of enterprise is explored, among which special attention is paid to organizational resources, which are resources of the enterprise management system to carry out and coordinate its interaction with objects of both external and internal environment. Prospects for further research in this area are the formation of financial support for the strategy of integration-diversification development of enterprise on the basis of the implementation of the principles of synergetics.
48
Arefieva, O. V., S. T. Piletska, and D. V. Zabolotna. "The Strategic Resources of Ensuring the Economic Potential in the Context of Integration-Diversification Development of Enterprise." Business Inform 11, no. 514 (2020): 398–404. http://dx.doi.org/10.32983/2222-4459-2020-11-398-404.
Повний текст джерелаАнотація:
The article is aimed at defining the strategic resources to ensure economic potential in the context of integration-diversification development of enterprise. The relevance of creating favorable economic conditions for sustainable functioning and growth of the level of technological development of enterprises, their provision with necessary resources, which are the integral elements of expanded reproduction in the country, is proved. It is specified that for the effective functioning of enterprise it is necessary to have certain types of resources, their balanced quantitative and qualitative interaction in the real production process on the principles of integration and diversification. As a result of the study, it is determined that the economic potential of enterprise is an aggregate of a certain type strategic resources that ensure the implementation of all activities of the enterprise through the use of its potential capabilities, which provides an aggregate effect allowing them to function effectively and form sustainable competitive advantages on the basis of integration and diversification development. A systemic model of ensuring economic potential on the basis of the integration-diversification development of enterprise is proposed, which in the conditions of formation of post-industrial society solves the main task – introduction of innovations and progressive changes at enterprise. The structure of strategic resources of the economic potential of enterprise is explored, among which special attention is paid to organizational resources, which are resources of the enterprise management system to carry out and coordinate its interaction with objects of both external and internal environment. Prospects for further research in this area are the formation of financial support for the strategy of integration-diversification development of enterprise on the basis of the implementation of the principles of synergetics.
49
Білецька, Н. В., Л. В. Транченко, В. В. Яворська, О. М. Транченко та Г. О. Мазур. "РОЗВИТОК ІНДУСТРІЇ ТУРИЗМУ ТА ГОСТИННОСТІ В УКРАЇНІ". Підприємництво і торгівля, № 26 (2 липня 2020): 10–17. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2020-26-02.
Повний текст джерелаАнотація:
Сьогодні в умовах глобальних перебудов і переорієнтації галузей економіки важливим є зростання потреб і мотивів людей до туристичної діяльності. Туризм як галузь економіки поступово займає лідерські позиції в багатьох країнах світу, а також у перспективі і в Україні. Отже, маємо значний нереалізований людський, природно-ресурсний, історико-культурний, туристично-рекреаційний та науково-технічний потенціал, вдале географічне розміщення, сприятливий клімат. Також особливості ситуації в країні, економічна та політична нестабільність, умови військового конфлікту підштовхують до подальшої розбудови нашої держави, яка обов’язково повинна включати створення умов для розвитку туристичної галузі. При цьому формування високорозвинутої індустрії туризму та її інтеграція у світовий ринок туристичних послуг пов’язані з необхідністю вирішення гострих соціально-економічних проблем і залучення міжнародного досвіду. У статті розкрито, що феноменом ХХІ ст. визначають сьогодні індустрію гостинності, що стала одним із провідних напрямів соціально-економічної діяльності. Доведено, що це бізнес ХХІ ст., який сприяє створенню нових робочих місць, пошуку методів підвищення конкурентоспроможності підприємств на світовому рівні, популяризації країни на міжнародному ринку послуг та, як наслідок, підвищенню рівня національної економіки. Проте впродовж останніх років індустрія гостинності в Україні перебуває у стані стагнації, тому визначення факторів впливу на розвиток індустрії є актуальним, адже за допомогою отриманих знань можна запобігти деградації однієї з найперспективніших галузей міжнародного бізнесу. У статті розглянуто вплив чинників на розвиток індустрії гостинності, економічні дослідження потенційних можливостей цієї галузі в межах загальної стратегії соціально-економічного розвитку світу загалом та України зокрема.
50
Melnychuk, Yu M., та L. A. Chvertko. "НАПРЯМИ ЗАЛУЧЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ КОШТІВ ЯК ОСНОВНОГО ДЖЕРЕЛА ІНВЕСТУВАННЯ НЕЗАЛЕЖНОГО БІЗНЕСУ". Actual problems of regional economy development 1, № 17 (30 листопада 2021): 184–89. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.17.184-189.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття «Напрями залучення депозитних коштів як основного джерела інвестування незалежного бізнесу» спрямована на дослідження депозитних операцій банку як цінного джерела інвестування малого та середнього бізнесу в Україні, для створення незалежного клімату їх діяльності. Метою статті є дослідити базові положення механізму надання депозитних послух банку та напрямів їх покращення для подальшого їх акумулювання в інвестиційні потоки для малого, середнього та великого підприємництва.
У роботі застосовувалась сукупність методів дослідження, що становить методологію аналізу та організації основних публікацій, законодавчих актів та законів, а саме методи узагальнення, порівняння, хронологізації, аналізу та узагальнення.
У статті розглянуто, що основним джерелом формування депозитних коштів є вклади населення. Крім приватних вкладників особливу роль відіграють корпоративні клієнти. Виявлено проблеми депозитної політики українських банків на сучасному етапі і запропоновано шляхи їх вирішення. Доведено, що для банку тенденції по зниженню обсягу внесків населення і депозитів підприємств та організацій є найбільш гострою проблемою, що змушує його переглядати свою депозитну політику, тому запропоновано способи залучення вкладників у банки. Проаналізовано найбільш інвестовані галузі економіки банківськими депозитними коштами.
Результатами дослідження стали висновки, зроблені на основі дослідження наукової та законодавчої бази з даної проблематики, а також аналізу залучення коштів у вклади і депозити фізичних і юридичних осіб; поліпшення ресурсної бази за допомогою запропонованих шляхів надходження депозитних потоків.
Практичну значущість наукового дослідження та його результатів становлять запропоновані шляхи вдосконалення процесу залучення грошових потоків в депозити банку для інвестиційного потенціалу.