Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Ремісники.
Статті в журналах з теми "Ремісники"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-35 статей у журналах для дослідження на тему "Ремісники".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Nikolenko, Vadym. "СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА ПЛАТОНА: ПРОТОСОЦІОЛОГІЧНИЙ ВИМІР". Epistemological Studies in Philosophy Social and Political Sciences 3, № 2 (20 грудня 2020): 81–91. http://dx.doi.org/10.15421/342035.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано окремі аспекти наукової спадщини Платона з огляду на його узагальнювальні ідеї, які оформлені у вчення про державу, правову систему, соціальну справедливість, затребуваність конструктивного набору «золотої середини», «найбажанішу» модель соціальної структури, процеси виховання, гендерну рівність, аксіологічну ієрархію масової свідомості, несприйняття контрастної бідності та багатства, переваги і недоліки найпоширеніших форм державного правління. Зокрема, увагу сфокусовано на найприкметніших епізодах його біографії, абсолютній вірі філософа у просвітницьку місію та прогресивний характер наукового знання. Акцентовано на освітній діяльності Академії, яка була заснована філософом і налічує майже тисячолітню історію, та її випускниках: Лікурзі, Арістіппі, Антисфені, Аристотелі. Особливо зауважено постать Лікурга, який, на нашу думку, найповніше намагався втілити у Спарті окремі ідеї філософського вчення Платона. Крім того, зазначено сильні сторони і недоліки демократії. Деталізовано думки класика щодо небезпеки та патогенної природи тиранії, тимархії й олігархії. Окрему увагу зосереджено на утопії Платона стосовно побудови «ідеальної держави». Її основа, на думку дослідника, має бути структурно ізоморфною розумній душі, тобто три соціальні стани суспільства – правителі-мудреці, воїни, ремісники-землероби – мають бути конгруентними трьом частинам душі – мудрій, вольовій і бажаючій/пристрасній. Зауважено, що, попри аристократичне походження Платона та його апологетику рабовласницького порядку, він переймався у своїх дослідженнях долею та поневіряннями звичайної людини. Філософ проєктував «ідеальну державу» з огляду саме на її інтереси. Водночас панорамно висвітлено соціально-економічні думки Платона стосовно приватної власності, розподілу праці, різноманітних форм господарської девіації тощо. Зроблено висновок щодо утопічності та суперечливого характеру деяких ідей ученого, але одночасно підкреслено актуальність його бачення окремих термінальних і інструментальних цілей у процесах державного будівництва. Ідеться насамперед про прагнення до досягнення загально блага суспільства (тобто врахування інтересів усіх громадян держави), несприйняття принципів спадкоємності соціального (класового) статусу, а також значущості та затребуваності у масовій свідомості цінностей меритократії.
2
Пиц, Тарас. "ВАРІАНТНІ ФОРМИ НАЗВИ РЕМІСНИКА PLATNER I PLETNER У ПАМ’ЯТКАХ НІМЕЦЬКОЇ, ПОЛЬСЬКОЇ, УКРАЇНСЬКОЇ І БІЛОРУСЬКОЇ МОВ XIII–XVII CТ." Inozenma Philologia, № 133 (1 грудня 2020): 105–16. http://dx.doi.org/10.30970/fpl.2020.133.3175.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню форм назви ремісника platner і pletner “коваль, що кує панцирі і лати” у німецькій, польській, українській та білоруській мовах. Розглянуто історію вивчення цих форм назви ремісника, визначено недоліки попередніх розвідок й окреслено методи дослідження. Також проаналізовано ареал їхнього поширення у різних групах німецьких діалектів XIII–XVI ст., встановлено їхні німецькі діалектні витоки і форми поширення у слов’янських мовах на основі пи- семних пам’яток XIV–XVII ст. Звернуто увагу на фонетичну, морфологічну і семантичну асиміляції запозичених форм у слов’янських мовах і при цьому розмежовано ті фонетичні та морфологічні процеси, що відбулися ще у німецькій мові й задокументовані пам’ятками польської, української і білоруської мов, а також ті, що відбулися вже у слов’янських мовах. Ключові слова: назва ремісника, запозичення, асиміляція, німецькі діалекти, міжмовні контакти, історія мови.
3
Чуйко, Олег. "ТОРГОВЕЛЬНІ КОНТАКТИ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ РУСІ ТА ЧЕХІЇ В КОНТЕКСТІ МІЖКУЛЬТУРНИХ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ ХІ–ХІІІ СТОЛІТЬ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 34, № 34 (20 грудня 2020): 37–43. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.314.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття розкриває особливості торговельних зв’язків на теренах Центрально-Східної Європи середньовічної доби в аспекті русько-чеських міжкультурних контактів. На основі письмових джерел і речових археологічних знахідок з’ясовано роль обох держав у процесах товарообміну, визначено географічні координати торговельно-економічної діяльності, розкрито характер експортно-імпортного товару, проаналізовано художні особливості ремісничих виробів, що становили основну частку предметів торгівлі.
Розглянуто артефакти широкого спектру, які засвідчують взаємозв’язки Чехії та Західної Русі, зумовлені економічними і культурними контактами. Проаналізовано художньо-стилістичні особливості багатьох ремісничих виробів, які складали імпорт, визначено аналогії та ареал їх поширення.
4
Franc, Małgorzata. "Training of Artists or Artisans?" ART Space, no. 3 (2018): 8–11. http://dx.doi.org/10.28925/2519-4135.4.2018.3.2.
Повний текст джерелаАнотація:
The article analyses the situation in Polish art education after 1990. It is indicated that higher art education in Poland can be obtained in eighteen universities and five affiliates in eleven Polish cities. The complex situation of higher art education is examined. The role of applied arts is noted.
5
Коваленко, О. "Ралець - обов"язковий видаток ремісників Гетьманщини XVIII ст." Емінак, № 4 (20), жовтень - грудень, т. 2 (2017): 10–15.
Знайти повний текст джерела
6
Малєєва, Т. "Кустарно-реміснича промисловість Полтавської губернії у контексті етнозбереження". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, Вип. 8 (2004): 53–55.
Знайти повний текст джерела
7
Штанько, О. "Луцькі ремісничі цехи-корпорації в середині XVII ст." Літопис Волині, Число 14 (2015): 40–45.
Знайти повний текст джерела
8
Малєєва, Т. "Кустарно-реміснича промисловість Полтавської губернії у контексті етнозбереження". Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Українознавство, Вип. 8 (2004): 53–55.
Знайти повний текст джерела
9
Штанько, О. "Луцькі ремісничі цехи-корпорації в середині XVII ст." Літопис Волині, Число 14 (2015): 40–45.
Знайти повний текст джерела
10
Кохан, О. О. "Київські ремісничі цехи наприкінці XVIII - в середині ХІХ ст." Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія" 182 (2016): 19–23.
Знайти повний текст джерела
11
Коваленко, О. "Джерела з історії ремісничих цехів Гадяча XVII-XVIII століть". Краєзнавство, № 2 (83) (2013): 47–52.
Знайти повний текст джерела
12
Никифоров, Андрій. "ДЕКОРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: ВИДИ, КРИТЕРІЇ, ОЦІНКИ". Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології 9(103), № 9(103) (30 листопада 2020): 405–14. http://dx.doi.org/10.24139/2312-5993/2020.09/405-414.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті в історичній ретроспективі розглянуто витоки й особливості розвитку національного декоративного мистецтва, що уможливило проаналізувати той ґрунт, на якому розвивалася художньо-реміснича освіта України досліджуваного періоду. Виявлено та схарактеризовано чинники становлення традиційного декоративного мистецтва; визначено критерії композиційних закономірностей створення мистецьких виробів; виявлено основні критерії художньої оцінки творів декоративного мистецтва за композиційною побудовою, орнаментальними мотивами, техніками виконання, колористичними поєднаннями, матеріалами виконання, розміром виробу.
13
Yanyshyn, B. "Regional policy of the Society of Ruthenian craftsmen and industrialists “Zorya”." Cherkasy University Bulletin: Historical Sciences, no. 1 (2021): 59–65. http://dx.doi.org/10.31651/2076-5908-2021-1-59-65.
Повний текст джерела
14
Щербина, С. В. "Ремісничі цехи на території Ніжинського полку у ХVІІ–ХVІІІ ст." Сіверщина в історії України, Вип. 8 (2015): 119–23.
Знайти повний текст джерела
15
Конопка, М. "Бібліотеки львівських товариств ремісників періоду автономії Галичини та їх функції". Вісник Львівського університету ім. Івана Франка. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології, Вип. 5 (2010): 106–15.
Знайти повний текст джерела
16
Пиц, Т. "З історії походження і поширення назви ремісника друкар у польській та східнослов"янських мовах". Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), Вип. 129 (2014): 421–24.
Знайти повний текст джерела
17
Пиц, Т. "З історії походження і поширення назви ремісника друкар у польській та східнослов"янських мовах". Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), Вип. 129 (2014): 421–24.
Знайти повний текст джерела
18
Пиц, Т. "З історії походження і поширення назви ремісника друкар у польській та східнослов"янських мовах". Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Філологічні науки (мовознавство), Вип. 129 (2014): 421–24.
Знайти повний текст джерела
19
Gospodarenko, Oksana. "Поселення «Городок» і перспективи дослідження середньовічної фортеці «Баликлей»". Eminak, № 1(33) (31 березня 2021): 328–38. http://dx.doi.org/10.33782/eminak2021.1(33).511.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті подаються результати роботи експедиції Миколаївського державного педагогічного інституту під керівництвом Ю.С. Гребенникова у 1998 р. поблизу с. Городок Варюшинської сільради Веселинівського р-ну Миколаївської обл. Матеріали звіту друкуються вперше.
Як середньовічна пам’ятка, поселення Городок серед археологів відоме також як фортеця Баликлей. Ймовірно, у часи Золотої Орди тут розміщувалася кочова ставка хана, а саме місто було торговим і ремісничим центром у Північно-Західному Причорномор’ї. Це підтверджується знахідками монет золотоординських ханів. Є припущення, що у XV ст. у фортеці знаходився монетний двір (тимчасовий або похідний) і карбували монети хана Менглі-Ґірея І (В. Пиворович).
20
Sokolyuk, L. "Ladislav Trakal’s Art and Crafts Workshop of Decorative Painting in Kharkiv (1899–1921)." Vìsnik Harkìvsʹkoi deržavnoi akademìi dizajnu ì mistectv 2020, no. 3 (December 2020): 62–72. http://dx.doi.org/10.33625/visnik2020.03.062.
Повний текст джерелаАнотація:
The article attempts to outline the activities of Kharkiv art and craft workshop of decorative painting, headed by a Czech creator Ladislav Trakal in 1899. The introduction of some new archival documents into scientific circulation showed that there was a close connection between the pedagogical system of Rayevska‑Ivanova’s school, founded in 1869, and Trakal’s decorative‑handicraft workshop. The 4‑year industrial art school in Prague, which Trakal graduated from in 1896, did not have the status of a higher art institution at that period of time. When Trakal arrived in Kharkiv and headed the decorative‑handicraft workshop, which was housed in an edifice that Colonel Borodaevsky devised to Kharkiv Society for the Dissemination of Literacy, Trakal got on a well‑worked ground, which was prepared by Rayevska‑Ivanova. In 1869 this outstanding person, the first woman‑artist with a European level education and a diploma from St. Petersburg Academy of Arts in Russian Empire, founded an industrial art school in Kharkiv. Later, in 1896 she was forced to leave teaching at her school due to a complete loss of vision. However, the need for specialists of this profile did not disappear. Kharkiv was experiencing a real construction boom, and decorators, one of whom Trakal was, were in great demand. Although Trakal’s workshop did not become as multidisciplinary as Raevska‑Ivanova’s school, it used a lot of the pedagogical system developed by the founder of industrial art education in Kharkiv, to its advantage. Trakal’s workshop gave its students an initial industrial art education, prepared them for the activity in decorative painting. Unlike Rayevska-Ivanova who taught free of charge in her private school for more than 27 years, trying to lay solid foundation of industrial art education in Kharkiv, Trakal turned out to be a rather enterprising person. He successfully completed highly paid orders for the decoration of buildings in Kharkiv and also opened his own private studio. Having a good command of Russian, Trakal easily entered Kharkiv’s artistic life. He actively participated in exhibitions, where he showed his paintings, made in the Art Nouveau Style with an enhanced symbolist sound. However, the question remains about how bright and original this artist was in comparison with artists from other Ukrainian cities (M. Zhuk, Yu. Mykhailiv, M. Sapozhnikov). Similarly, the contribution of other art institutions to the development of some of Trakal’s students who eventually became famous masters, also requires further studying.
21
Гаюк, Ірина. "ФЕНОМЕНОЛОГІЧНА ДЕСКРИПЦІЯ ОСНОВНИХ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИХ ПРАКТИК ВІРМЕНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В УКРАЇНІ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 65–70. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.498.
Повний текст джерелаАнотація:
Визначено, що історично для вірмен діаспори на землях України традиційні культурні практики ставали своєрідними конституюючими паттернами, завдяки яким розбудовувалася мережа нових соціальних зв’язків і формувався новий топос діаспорної культури. Доведено, що культурні практики вірмен доцільно розглядати з точки зору специфіки соціокультурного структурування топосу вірменської діаспори, тому їх можна поділити на господарсько-ремісничі (ювелірне мистецтво, зброярство, ткацтво, будівництво тощо); медіативні культурні практики (торгівля, дипломатична та перекладацька справи); образно-символічні/художні культурні практики та науково-освітні культурні практики. З’ясовано, що якісний склад артефактів в музеях України, які репрезентують вірменську культурну спадщину, демонструє появу специфічних рис, котрі показують зміни у менталітеті, художніх смаках, ціннісних орієнтирах вірмен діаспори, що засвідчує формування окремої автономної оригінальної сфери культури вірменської діаспори України.
22
Perga, T. "Jewish woman artisans in the Ukrainian SSR in 1920s: fight or adapt?" Cherkasy University Bulletin: Historical Sciences, no. 2 (2021): 45–51. http://dx.doi.org/10.31651/2076-5908-2021-2-45-51.
Повний текст джерела
23
Шандра, В. "Цехові і ремісничі управи в контексті еволюції самоврядних засад в містах України (кінець XVIII - перша половина XIX ст.)". Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії, Вип. 29 (2017): 30–34.
Знайти повний текст джерела
24
Гламазда, П. "Історико-правові особливості впровадження та функціонування магдебурзького права у Луцьку". Історико-правовий часопис 15, № 1 (18 лютого 2021): 20–23. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/4.
Повний текст джерелаАнотація:
Вивчення історико-правових особливостей імплементації та функціонування магдебурзького права в Луцьку актуальне, оскільки дозволяє досліджувати процеси формування і розвитку права на місцеве самоврядування в головному центрі Волині. На основі історико-правового аналізу пам'яток права, монографій і наукових праць в статті здійснена загальна характеристика соціальної природи і процесу реалізації магдебурзького права в місті Луцьку, який входив до складу Великого князівства. Литовського. Обґрунтовано, що магдебурзьке право Великого князівства Литовського відрізнялося від аналогічного (міського) права в Німеччини та Польщі. Було встановлено, що Луцьк як окремий регіональний центр отримав в 1432 році грамоту на магдебурзьке право від польського короля Владислава (Ягайла). Кожна наступна королівська грамота містила правові норми, встановлені попередньою, у дещо зміненій редакції. Встановлено, що норми магдебурзького права регулюють соціально-економічні та соціально-правові відносини, судоустрій і судові процеси, визначають міри кримінального покарання, регулюють внутрішню статутну діяльність торговельних корпорацій, ремісничих майстерень і купецтва. Таким чином, можна стверджувати, що магдебурзьке право сприяло формуванню громадянського суспільства, демократії і регулювало громадське життя в Луцьку на основі правових норм, а також створювало правову основу для належного функціонування міста. Аналіз змісту королівських грамот показує, що форма привілеїв від 1432 і 1497 років була стандартною і практично не змінювалася, оскільки, надаючи привілеї місту Луцьку, верховні правителі також реалізовували свої політичні цілі.
25
Zinkevych, Vasyl I. "ГЕНЕЗИС ЯВИЩА ОСВІТИ В ДИСКУРСІ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ІНДУСТРІАЛЬНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ". Філософія та політологія в контексті сучасної культури 12, № 1 (10 липня 2020): 48–56. http://dx.doi.org/10.15421/352006.
Повний текст джерелаАнотація:
В статті аналізується генезис системи індустріальної освіти; фундаментальна наука розглядається як підстава даного явища, а умови переходу від аграрної до індустріальної освіти постулюються як формоутворення освіти; ідеал нової людини – як логічний продукт функціонування індустріальної освіти; фундаментальна наука як підстава є невичерпною, оскільки вона живиться смислогенезом Всесвіту. Головним чинником формоутворення освіти був так званий «дух епохи» тогочасної Європи, як простору у якому зародився і прогресував індустріалізм. Філософія як атрактор нового світового порядку відігравала помітну роль, зважаючи на її місце і роль у просторі духовного виробництва. Наукова картина світу в оцінці умов того часу відіграє одну з ключових ролей, оскільки – це система найбільш загальних уявлень про природу, принципів дослідження і вихідних даних, що виробляються природознавством і соціально – гуманітарним комплексом наук на тому чи іншому етапі його розвитку. Світогляд Нового часу як чинник породження індустріальної доби відігравав важливу роль, оскільки це не просто узагальнене уявлення про світ, а історично конкретна форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої слугують поняття «світ» і «людина». Світогляд за самою своєю сутністю є універсальним, оскільки інтегрує знання і переконання, а також практичним. У цьому полягає функціональне призначення світогляду. Ідеологія Нового часу та її вплив на породження першоелементів системи індустріальної освіти забезпечувався релігійними настановами, волею монарха (державою) і здоровим глуздом людини, головним чином батьків. Педагогічна думка на етапі зародження системи індустріальної освіти була суперечливою, оскільки в європейському просторі відбувалось гостре протистояння усталених ідей католицької релігійної освіти, з одного боку, а з іншого – інноваційних ідей Реформації і Відродження. Зміст освіти на етапі зародження індустріальної доби був достатньо суперечливим, оскільки був звалений у єдиний педагогічний котел теологічного, гуманітарного і природознавчого знання. На практиці вихід був знайдений організаційним шляхом культивування релігійних і світських навчальних закладів. Ідея «нової людини» поступово вимальовувалась на полотні освітянської діяльності завдяки ідеям авторитетних філософів, науковців і діячів мистецтва. До того ж, Нова доба вимагала вже не просто людину – гуманіста, а поставила питання про формування людини – ремісника.
26
Шлапко, Т. В., та Д. О. Тверитінова. "ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ". Прикарпатський юридичний вісник 1, № 3(28) (16 березня 2020): 142–46. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i3(28).337.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу історії розвитку та становлення медичного обслуговування та українського законодавства, яке врегульовувало та на сьогодні регулює сферу надання медичних послуг населенню в Україні. Історія становлення і розвитку медичного права як науки, дисципліни та галузі права бере свій початок із Х століття, часів існування на території України Київської Русі. Історичні джерела права та зводи законів доводять, що регулювання даної сфери діяльності було започатковано саме в ті часи. Медичні послуги та медична діяльність завжди існували та надавалися населенню. Різниця була тільки в тому, що якісна допомога кваліфікованих лікарів надавалася вищим верствам населення (князі, дворяни, феодали), а прості люди отримували медичну допомогу від лікарів-ремісників, знахарів та знахарок. На лікарів, які надавали медичну допомогу людям, поширювалась кримінальна відповідальність у вигляді смертної кари.
У статті проаналізовані відомі сьогодні нормативні акти, які торкалися питання медичного обслуговування населення, починаючи з Х ст., включаючи етапи розвитку українського законодавства за часів перебування України під правлінням різних держав, досліджено вплив іноземних держав на формування та становлення принципів медичного обслуговування, нормативні акти регулювання медичної діяльності, зроблено їх аналіз і порівняно з українськими нормативно-правовими актами, які існують сьогодні. Здійснено історичний екскурс розвитку медицини на території України. Розглянуто визначення медичного обслуговування, медичної послуги. Окрема увага приділяється проведенню в Україні медичної реформи, новоствореним актам законодавства, які регулюватимуть сферу здійснення медичного обслуговування, а також нововведенням в частині управління та фінансування діяльності медичних закладів.
27
Боярська-Хоменко, А. В. "ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ У 1919 – 1945 рр." Теорія та методика навчання та виховання, № 48 (2020): 9–21. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті визначено політико-економічні, соціокультурні й освітні чинники, які впливали на розвиток професійної освіти дорослих в означений час у країнах Центральної та Східної Європи. Проаналізовано напрями теоретичних розвідок у галузі професійної освіти дорослих: визначення філософських підходів у вивченні професійної освіти дорослих; розробка дидактичних і методологічних концепцій професійної освіти дорослих; соціально-діагностичні питання професійної освіти дорослих як складової системи національної професійної освіти; формулювання мети професійної освіти дорослих і визначення її завдань; визначення змісту професійної освіти дорослих, що відображав необхідність розвитку як професійних умінь і навичок, так інтелектуальної і емоційної сфер людини; політичне значення розвитку професійної освіти дорослих. Установлено, що у досліджуваний час визначились дві форми здобуття професійної освіти дорослих: формальна і неформальна. Узагальнено зміст, форми та методи навчання дорослих у відповідності до сформованих напрямів (буржуазно-ліберальний, конфесійний, професійно-технічний, педагогічний, підготовка керівних кадрів). З’ясовано, що професійна освіта дорослих включала як фахову (вивчення іноземних мов, психології, соціології, основ торгівлі, бухгалтерії, інженерії, технічних дисциплін, агрономії, природознавства, художньої та мистецької справи, чоботарської справи тощо), так і загальноосвітню складову (компенсаційне навчання, загальнокультурний і соціальний розвиток, трудове виховання, громадянська та політична освіта, здоров’язбережувальна освіта). Неформальна професійна освіта також здобула активного розвитку і реалізовувалась через засідання соціальних клубів, професійних спілок і товариств, діяльність молодіжних, жіночих, ремісничих та робітничих об’єднань і асоціацій. Визначено деякі недоліки розвитку професійної освіти дорослих: андрагогічні дослідження цього етапу носили суб’єктивний характер та базувались на особистому досвіді науковців; теоретичні знання були позбавлені узагальнень, визначень, оцінок і порівнянь, виконували описову функцію; політизованість та перенасиченість ідеологічною пропагандою; недосконала нормативно-законодавча база.
28
Гончар, Лариса. "РОЗВИТОК ДУАЛЬНОЇ ОСВІТИ НІМЕЧЧИНИ В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ". Professional Pedagogics 1, № 22 (2 липня 2021): 32–40. http://dx.doi.org/10.32835/2707-3092.2021.22.32-40.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність. зумовлена соціально-економічними вимогами до пошуку шляхів реформування професійної освіти в Україні, що потребують урахування досвіду Німеччини в сфері професійної підготовки конкурентоспроможних кадрів і запровадження на цьому підґрунті дуальної форми здобуття освіти. Мета: полягає у розкритті основних історичних передумов виникнення та етапів розвитку дуальної освіти в Німеччині, аналізі її особливостей для забезпечення її ефективного та органічного впровадження в систему професійної (професійно-технічної) освіти України. Методи: теоретичні (аналіз, синтез, інтерпретація, абстрагування, узагальнення, аналогія, порівняння,); поєднання логічного й історичного, порівняльно-історичних методів; емпіричні (праксиметричні). Результати: досліджено розвиток дуальної системи освіти Німеччини в історичному контексті: від середньовічних ремісничих гільдій до сучасних проблем, пов’язаних із глобалізацією освітнього простору, модернізацією та інформатизацією економіки й виробництва. Також охарактеризовано основні етапи розвитку дуальної освіти Німеччини: створення трудових шкіл, реформа трудової (народної) школи Г. Кершенштейнера, дезінтеграція освіти в період економічної кризи, відродження дуальної системи освіти та її проблеми в епоху глобалізації. Представлено результати аналізу історико-педагогічних досліджень різних авторів, офіційних нормативних правових документів, що регламентують процес дуальної освіти Німеччини, що дали змогу визначити закономірності та особливості її розвитку. Висновки: Історико-педагогічний аналіз особливостей процесу становлення і розвитку дуальної системи освіти у Німеччині в різні періоди її історії дав змогу виокремити такі її особливості: практикоорієнтованість, інтегративність, інноваційність, гнучкість, інтелектуалізацію, динамічність, соціальну спрямованість та індивідуалізацію. Впровадження елементів дуальної системи освіти в освітні системи інших країн повинно відбуватися не лише з урахуванням досвіду, накопиченого ФРН в галузі законодавчого, економічного регулювання цієї системи і участі роботодавців в ній, а й поєднанні з дослідженням її історичного генезису.
29
Гончарова, Олена. "ФЕНОМЕН ЖІНОЧОГО МИСТЕЦТВА СКУЛЬПТОРКИ ПРОПЕРЦІЇ ДЕ РОССІ У КУЛЬТУРІ ЧИНКВЕЧЕНТО БОЛОНЬЇ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ) 39 (31 січня 2022): 3–15. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.v39i.489.
Повний текст джерелаАнотація:
На основі антропоцентричного підходу до аналізу візуальних самопрезентацій Проперції де Россі у творах скульптури, які виступають й засобами пізнання сутності людини, представлено художню творчість як феномен культури чинквеченто Болоньї. Проведене дослідження не лише надає інформацію про «авторську особистість» скульпторки, але й дають вихід на стереотипи соціуму певної історичної доби.
Використано низку методів історичного дослідження: біографічний, історико-хронологічний, історико-порівняльний. До них додано іконографічний та іконологічний методи. Наукова новизна полягає в авторській методиці аналізу творів образотворчого мистецтва з точки зору антропоцентричного підходу, а також розгляді генези та іконографії художньої творчості Проперції де Россі у стилістиці М. Раймонді, Рафаеля, Мікеланджело, що породжує нову культурну реальність.
Заперечено стереотип щодо другорядності мистецтва, створеного жінками. Встановлено, що соціалізація жінки скульпторки в культурі чинквеченто Болоньї відбувалася складніше, ніж чоловіка. Значний вплив на культурний розвиток Болоньї і жінок-мисткинь здійснював Болонський університет (1088 р.), у якому дозволялося вчитися жінкам. З’ясовано, що більш успішною у професії мисткині могла стати черниця у монастирі, або донька художника у майстерні батька. Вдома жінці дозволяли брати уроки рисування і живопису, займатися різьбленням, але коли це ставало її професією, вона потребувала маркетингу, комерціалізації свого мистецтва, шукала замовників та меценатів серед нобілітету, долаючи їхній скептицизм та отримуючи меншу грошову оплату, ніж художники-чоловіки. Твори цієї скульпторки уособлювали філософію її жіночого мистецтва, пов’язаного з релігійною тематикою. Її соціальне становище підвищувалося і наближалося до соціального статусу гуманістичної інтелігенції, ніж до статусу ремісниці культури чинквеченто в Болоньї.
30
Віра, Орися. "ГЕНЕЗА ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАЗВ ВУЛИЦЬ У СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ЛЬВОВІ". City History, Culture, Society, № 10 (3) (17 листопада 2020): 41–51. http://dx.doi.org/10.15407/mics2020.10.041.
Повний текст джерелаАнотація:
Відповідно до «просторового повороту», простір у містах розглядають не лише в контексті соціальних процесів, а і як продукт людської діяльності та уяви. Назви вулиць є невід’ємною частиною людського бачення простору в містах. У середньовічні часи та ранній Новий час назви були нерозривно пов’язані з об’єктами, ремісниками чи громадами, що проживали на цій території. Завдяки цьому можна класифікувати назви вулиць і простежити їх походження.Часто назва вулиць згадується в довідниках перейменувань та вивчається, переважно, на краєзнавчому рівні, особливо у Львові. Це означає, що назви вулиць у Львові іноді ставали предметом спекуляцій і обростали багатовіковими міфами. Моє дослідження спрямоване на з’ясування процесів перейменування, вивчення генезису таких назв та відображення їх на карті за допомогою геоінформаційної системи. Це пояснить і змусить нас краще зрозуміти їх формування. Отже, я представляю вдосконалену методологію дослідження назв вулиць у Львові.Як перший крок у цьому дослідженні було створено базу даних назв вулиць у Львові у 1382–1768 роках. Податкові записи були первинним джерелом, а книги міської ради – допоміжним. У цій базі даних кожна назва вулиці має унікальний ідентифікатор. Потім було створено геоінформаційну систему (додаток QGIS 2.18).Вона має три шари: перший містить карту Львова Фрідріха фон Міга (XVIII століття), другий - сучасну, а третій – об’єкти (вулиці), до яких об’єднані імена з бази даних. Через ідентифікатор додаток витягує лише потрібну назву вулиці та хронологічно відображає її розвиток. Це дає змогу проаналізувати зміни назв вулиць, їх приблизне розташування та зрозуміти витоки деяких міфів у назві вулиць Львова. Наприклад, аналізуючи розвиток назви вулиці «Sutorum / Szewska» (вулиця Шевця), я довела, що будівля та зовнішній вигляд єзуїтської церкви вплинули на сприйняття сусіднього простору, тому назва вулиці стала подвійною: «Єзуїтська або Вулиця Шевська». Другий приклад показує, що назва вулиці «Зарванська / Сербанська» походить від старопольського слова, що означає «гучний ринок», а не від сербів, які приїхали до Львова набагато пізніше, ніж з’явилася назва вулиці.
31
Семененко, Олена. "«АСКЛЕПІЙ: ЗБІРКА ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ДЖЕРЕЛ» Е. ТА Л. ЕДЕЛЬШТЕЙНІВ – ПЕРША ФУНДАМЕНТАЛЬНА ПРАЦЯ З ДОСЛІДЖЕННЯ КУЛЬТУ АСКЛЕПІЯ". Litopys Volyni, № 25 (10 грудня 2021): 104–8. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.25.17.
Повний текст джерелаАнотація:
Статтю присвячено дослідженню праці німецько-американських філологів-класиків та істориків медицини Е. та Л. Едельштейнів «Асклепій: збірка та інтерпретація джерел» (1945 р.) та ставить за мету визначення її внеску в історіографію культу Асклепія. Культ бога лікування Асклепія виділявся серед величезної кількості античних культів своїми особливостями, серед яких були спеціалізація храмів Асклепія на хронічних захворюваннях; використання в асклепіонах як ірраціональних, так і традиційних методів лікування; доступність храмів для різних верств населення. Його історіографія нараховує майже півтора століття. Монографія подружжя Е. та Л. Едельштейнів є найповнішим узагальнюючим дослідженням із цієї проблематики. Вона складається з двох томів: у першому томі зібрано всі літературні та більшість епіграфічних джерел із культу Асклепія; другий том являє собою детальну історію розвитку культу, засновану на письмових джерелах. Учені розглянули походження Асклепія; відносини між храмовою та світською медициною; співіснування культу Асклепія та раннього християнства. Л. Едельштейн запропонував нове тлумачення низки концепцій, які домінували в тогочасній історіографії. По-перше, учений висунув гіпотезу, що Асклепій початково був героєм, а не хтонічним божеством, як уважали його сучасники. По-друге, Л. Едельштейн довів, що давньогрецька раціональна медицина виникла не в храмах Асклепія, а була надбанням лікарів-ремісників. По-третє, учений пояснював популярність культу Асклепія в античному світі філантропічною натурою божества та індивідуальним підходом до своїх пацієнтів. Монографія Е. та Л. Едельштейнів стала фундаментом для дослідження окремих аспектів культу прийдешніми поколіннями істориків та мала колосальну практичну цінність. Таким чином, Е. та Л. Едельштейни зробили великий внесок у поглиблення розуміння античної медицини. Серед недоліків праці науковці зазначали ігнорування Е. та Л. Едельштейнами матеріальних джерел, без свідчень яких неможливо було дослідити всі аспекти культу Асклепія; штучний поділ давньогрецької медицини на раціональну та ірраціональну, який ускладнив розуміння сутності культу бога-лікаря; синхроністичний підхід до вивчення культу, який створював помилкове враження, що останній розвивався лінійно протягом усього періоду свого існування та не мав регіональних особливостей.
32
Глазкова, І. Д. "ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ Й РОЗВИТКУ ДУАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ НІМЕЧЧИНИ". Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, № 53 (2019): 6–22. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2019.53.01.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розкрито актуальність упровадження в Україні дуальної форми професійного навчання та вказано на недостатність вітчизняного досвіду щодо цієї форми підготовки фахівців у закладах професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти. У зв’язку з модернізацією змісту, зміною формату вітчизняної освіти в контексті загальноєвропейських тенденцій обґрунтовано об’єктивну потребу вивчення й узагальнення характерних ознак дуальної системи професійної освіти Німеччини, яка історично стала загальновизнаним лідером у світі. Аналізуючи історичні дослідження щодо становлення й розвитку дуальної системи освіти в Німеччині, автор зазначає недостатню кількість наукових праць, у яких розкривалися б історичні передумови виникнення й розвитку дуальної системи професійної освіти Німеччини і проводить ретроспективний аналіз переламних етапів розвитку дуальної системи професійної освіти, визначають їх значення в розвитку дуальної системи професійної освіти Німеччини. Виявлено, що організована система професійної освіти Німеччини у вигляді учнівської ремісничої практики закладена у період раннього Середньовіччя. Розвиток практичної складової дуальної системи розпочався наприкінці ХІІ ст., а необхідність теоретичного навчання в учнівських майстернях, зумовлена стрімким культурним та технічним розвитком німецького суспільства, була усвідомлена впродовж ХІІІ–ХІV ст. Функціонування закладів професійної освіти Німеччини, які стали прообразом професійних шкіл, розпочалося в період XV–XVI ст. Масштабні реформи в системі професійної освіти Німеччини та становлення теоретичної складової дуальної системи навчання були спричинені індустріалізацією країни на початку ХІХ ст. Утвердження дуальної системи професійної освіти Німеччини пов’язано з прийняттям у 1897 році Закону «Про захист ремісників». Розроблення концепцій Г. Кершенштейнера, формування методичної складової освітнього процесу в закладах професійної освіти наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. дало поштовх підприємствам на відкриття власних професійних шкіл. Надання доступу до професійної освіти в сфері промисловості жінкам, спричинене участю Німеччини у Першій світовій війні, що спричинила збагатило дуальну систему навчання елементами гендерної рівності. Возз’єднання Німеччини наприкінці ХХ ст. та економічне зростання початку ХХІ ст. стали основою активного розвитку дуальної форми професійного навчання. Огляд історичних фактів щодо зародження та розвитку дуальної системи навчання дозволив авторці виявити вісім передумов, що суттєво вплинули на виникнення і розвиток цієї форми професійної освіти в Німеччині.
33
Admink, Admink, та Олександр Курочкін. "ПИВО У ПОБУТОВІЙ КУЛЬТУРІ Й ФОЛЬКЛОРІ УКРАЇНЦІВ". УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА : МИНУЛЕ, СУЧАСНЕ, ШЛЯХИ РОЗВИТКУ (НАПРЯМ: КУЛЬТУРОЛОГІЯ), № 33 (3 травня 2020): 129–35. http://dx.doi.org/10.35619/ucpmk.vi33.302.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета статті – простежити основні етапи історії пива на українських землях від доби середньовіччя до початку ХХ ст., розкрити помітну участь цього напою як у матеріальному, так і духовному житті етносу, зокрема, святково-обрядовій культурі й усній поетичній творчості.
Методологія. Дослідження проведене на основі міждисциплінарного підходу, шляхом системного аналізу документальних, літературних і фольклорних джерел. Наукова новизна дослідження визначається тим, що історія пива на українських землях вперше висвітлюється з позицій етнокультурології. У фокусі уваги автора національні традиції пивоваріння, типові прийоми і стереотипи використання пива у різних святково-ритуальних контекстах. Евристичну цінність становить оригінальна підбірка документальних і фольклорних текстів, які деталізують зміст обраної теми.
Висновки. Проаналізовані матеріали дозволяють констатувати, що пиво здавна відігравало важливу роль у житті й побуті українців. Тривалий час його використовували не лише в якості алкогольного напою, а й як необхідну частину раціону харчування. В ході історичної еволюції виділяються такі типи виробництва пива: домашній (громадський), монастирсьький, мануфактурно-ремісничий, приватно-підприємницький, заводський.
The purpose of the article is to trace the main stages of beer history in Ukrainian lands from the Middle Ages to the beginning of the 20th century, to reveal the noticeable participation of this drink both in the material and spiritual life of the ethnic group, in particular, in the festive and ceremonial culture and oral poetry.
Methodology. The research was conducted on the basis of an interdisciplinary approach, through a systematic analysis of documentary, literary and folklore sources.
The scientific novelty of the study is determined by the fact that the history of beer on Ukrainian lands is covered for the first time from the standpoint of ethno-cultural studies. In the focus of the author's attention are national brewing traditions, typical techniques and stereotypes of using beer in various festive ritual contexts. The original selection of documentary and folklore texts detailing the content of the chosen theme is of heuristic value.
Conclusions. The analyzed materials allow to state that beer has long played an important role in the life and household of the Ukrainians. For a long time it was used not only as an alcohol drink, but also as a necessary part of the diet. In the course of historical evolution the following types of beer production are distinguished: domestic (communal), monastic, manufacture craft, private entrepreneurial, factory.
34
Ємельова, А. П. "РЕМІСНИЧІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВА ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ В КАТЕРИНОСЛАВСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ". Освітній вимір 33 (28 жовтня 2012). http://dx.doi.org/10.31812/educdim.v33i0.1995.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто розвиток трудового навчання в ремісничих училищах, відділеннях та класах ручної праці. Ключові слова: трудове навчання, ремесла, рукоділля, ремісничі училища та класи ручної праці.The article discusses the development of labour training in trade schools, department and classes of manual labour. Key words: labour training, crafts, needlework, trade schools and classes of manual labour.
35
Сеньків, Мар’яна, та Романа Мох. "РЕМЕСЛА ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ КРЕАТИВНИХ ТУРИСТИЧНИХ ДЕСТИНАЦІЙ". Економіка та суспільство, № 36 (22 лютого 2022). http://dx.doi.org/10.32782/2524-0072/2022-36-5.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті проаналізовано сучасні підходи до розуміння креативного туризму, креативних туристичних ресурсів і креативних туристичних дестинацій. Визначено роль народних ремесел для розвитку креативного туризму. Охарактеризовано і картографічно відображено географію народних ремесел Львівської області як однієї з найперспективніших у контексті розвитку креативного туризму. Виділено основні класи ремесел та коротко охарактеризовано їхній сучасний стан на Львівщині. На прикладі села Гавареччина проаналізовано досвід формування креативної туристичної дестинації. На основі даних про кількість ремісників та туристичну діяльність Гавареччини у різні часові періоди, побудовано циклічну модель креативної туристичної дестинації. Запропоновано шляхи формування та розвитку креативних туристичних дестинацій в Україні.