Статті в журналах з теми "Рекодифікація цивільного законодавства"
Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Рекодифікація цивільного законодавства.
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-17 статей у журналах для дослідження на тему "Рекодифікація цивільного законодавства".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Харитонов, Євген Олегович, та Олена Іванівна Харитонова. "ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ І РЕКОДИФІКАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА". Часопис цивілістики, № 36 (29 березня 2020): 18–24. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i36.195.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується значення політичних цінностей для формування традиції приватного права взагалі та в Україні зокрема. У процесі дослідження звертається увага на те, що концепт приватного права є властивим демократичному суспільству і не може повноцінно розвиватися в умовах суспільства авторитарного або такого, що тяжіє до авторитарного. Наголошується на необхідності врахування під час рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства значення політичних цінностей, а також усунення колізії приватних та публічних цінностей, без чого рекодифікація цивільного законодавства не може бути успішною.
2
Дзера, Олександр Васильович, Володимир Михайлович Коссак та Віталій Леонідович Яроцький. "РЕЦЕНЗІЯ НА МОНОГРАФІЮ «РЕКОДИФІКАЦІЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ЧАСУ»". New Ukrainian Law, № 5 (29 листопада 2021): 157–59. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.5.24.
Повний текст джерела
3
Музика, Л. А. "Що є актуальним для сучасного цивільного законодавства України: модернізація, системне оновлення чи рекодифікація?" Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична, вип. 1 (2015): 145–53.
Знайти повний текст джерела
4
Давидова, І. В. "Категорія «правочин» в умовах рекодифікації цивільного законодавства: перспективи трансформації". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 27 (19 січня 2021): 51–58. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v27i0.681.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена аналізу категорії «правочин» у чинному законодавстві України та розгляду можливих напрямів її трансформації в умовах рекодифікації цивільного законодавства.
Проаналізовані положення Цивільного кодексу України щодо визначення та основних ознак правочину, вимог його дійсності тощо. Важливим аспектом характеристики право-чину як форми цивільного законодавства є презумпція його правомірності, яка полягає у припущенні, що особа діє відповідно до принципів приватного права та засад цивільного законодавства України.
Окрема увага приділена глобалізаційним та інтеграційним процесам, які нині відбуваються та які зумовлюють необхідність удосконалення правового інструментарію торгового обігу, що спричиняє необхідність комплексного оновлення цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі, внаслідок чого робиться висновок про формування нової концепції «правочину».
Визначено, що в умовах рекодифікації законодавства впровадження блокчейну може стати способом врегулювання прогалин, які наявні у чинному законодавстві, широкого впровадження надійних технологій задля забезпечення дотримання прав суб'єктів правовідносин (зокрема, цивільних), а смарт-контракти (як основний вид правочину) є інновацією з великим потенціалом, що відкриває чудові можливості для вдосконалення роботи установ, підприємств, фірм тощо, зменшення витрат коштів та часу, підвищення ефективності з метою надання більш якісних послуг.
Запропоновано внести такі пропозиції щодо оновлення положень ЦК у главі «Правочини»: оновити концепцію правочину з метою визнання існування правочинів «традиційних», «перехідних» та «нових», що відображає особливості формування інформаційного суспільства та забезпечує ефективне використання інформаційних технологій під час вчинення правочинів, запобігання виникненню проблем, пов'язаних з юридичною кваліфікацією дій, вчинених з використанням систем розподіленого реєстру (типу блокчейн); запровадити поняття ІТ-правочину як дій суб'єкта цивільного права, що вчиняються у сфері застосування та/або за допомогою інформаційних технологій, і спрямовані на встановлення, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, та включити у книгу І ЦК відповідну норму.
5
Харитонов, Євген Олегович, та Олена Іванівна Харитонова. "РЕКОДИФІКАЦІЇ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У ПРАВОВИЙ ПРОСТІР ЄС". Часопис цивілістики, № 34 (4 лютого 2020): 6–10. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i34.164.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються питання визначення значення рекодифікацій для адаптації правової системи України до європейського права. Зроблено висновок про те, що має йтися про адаптацію вітчизняного концепту права до концепту права європейського з врахуванням належності України до «цивілізацій фронтиру». Зауважено, що таку адаптацію цивільного законодавства України до права ЄС доцільно проводити у формі, так званої «рекодифікації», котра дозволяє ефективно удосконалювати чинне законодавство на підґрунті чинної концепції правового регулювання. При цьому має бути врахована та обставина, що у цивілізаціях фронтиру концепт приватного права може мати особливості, які залежать від національних системи цінностей, ментальності тощо.
6
Калітенко, Оксана Михайлівна. "ПРАВО НА ЗАБУТТЯ: ЗДОБУТОК ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЧИ ГЛОБАЛЬНИЙ?" Часопис цивілістики, № 35 (16 лютого 2020): 60–64. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i35.189.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню поняття, етапів формування та сучасних аспектів реалізації й захисту права фізичної особи на забуття.
У статті акцентується увага на необхідності оновлення правового регулювання окремих особистих немайнових прав фізичної особи, що виникають і реалізуються в мережі інтернет і невід’ємно пов’язані з розвитком сучасних технологій та інформаційних сервісів. Таке оновлення пов’язується також із рекодифікацією цивільного законодавства України, яка має на меті створення новітніх правових конструкцій і механізмів. Наголошується на необхідності вдосконалення сучасних напрямів захисту персональних даних, передбачених GDPR, у тому числі через упровадження в сучасну систему цивільного законодавства України права на забуття. Надається визначення права на забуття, характеризується його зміст та окремі особливості застосування. Робиться висновок про європейські та світові перспективи розвитку права на забуття й можливі проблеми його впровадження та реалізації. Також порушується питання про можливість, доцільність і відповідність звичного формату правового регулювання суспільних відносин для відносин, що виникають у мережі інтернет, і робиться висновок про необхідність перегляду деяких моделей правового регулювання з урахуванням сучасних тенденцій розвитку законодавства і права.
Окрема увага приділяється напрямам розвитку права на забуття в країнах-членах ЄС. Розглядається можливість імплементації права на забуття у вітчизняне законодавство України у світлі рекодифікації цивільного законодавства. Характеризуються окремі рішення європейських судів з питань захисту права на забуття й наголошується на необхідності детального дослідження таких рішень з метою формування практики правозастосування права на забуття в сучасному суспільстві.
Унаслідок проведеного дослідження авторкою робиться висновок про те, що вже сьогодні право на забуття можна вважати європейським здобутком. Однак чи стане це право здобутком глобальним, мають показати час і практика.
7
ВИГОВСЬКИЙ, ОЛЕКСАНДР. "Урегулювання нових інститутів міжнародного приватного права в оновленій цивільно-правовій кодифікації України". Право України, № 2020/06 (2020): 82. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-082.
Повний текст джерелаАнотація:
Рекодифікація норм із міжнародного приватного права у межах оновленого Цивільного кодексу України (ЦК України) має супроводжуватися формулюванням нових статей і внесенням додаткових положень, сфера застосування яких охоплювала б ті інститути приватного права, які не були врегульовані під час попередньої автономної кодифікації. Зокрема, зведення колізійних норм має бути доповнене положеннями щодо цінних паперів, які існують у документарній та бездокументарній формах, і щодо неттінгу як способу припинення цивільних зобов’язань. Метою статті є висвітлення ключових проблемних аспектів колізійного регулювання транскордонних правовідносин щодо цінних паперів і неттінгу та шляхів їх вирішення, які мають бути враховані при формулюванні змісту відповідних колізійних норм у межах нового розділу ЦК України, який міститиме норми з міжнародного приватного права. Встановлено, що різні колізійні принципи мають бути покладені в основу регулювання “речового статуту” та “зобов’язального статуту” цінних паперів, а також по-різному має здійснюватися локалізація цінних паперів у різних формах існування. Адаптація класичного колізійного принципу lex situs до цієї категорії об’єктів цивільних правовідносин ускладнюється неможливістю визначення їх місцезнаходження із використанням звичних критеріїв та потребою пошуку додаткових факторів локалізації. У випадку з цінними паперами, які обліковуються у депозитарній системі та перебувають у володінні посередників, колізійне регулювання має спиратися на спеціальні принципи вирішення цього питання, закріплені на міжнародному конвенційному рівні та застосовні у світовій практиці. З’ясовано, що розв’язання колізійного питання щодо правочинів відносно неттінгу за відсутності вибору права сторонами цих правочинів пов’язане з об’єктивними труднощами, обумовле-ними специфікою функціонування цього договірного інституту, і має відбуватися з урахуванням всіх обставин конкретних правовідносин. Автор доходить висновку, що доповнення української кодифікації норм із міжнародного приватного права положеннями щодо транскордонних правочинів із цінними паперами та правочинів відносно неттінгу сприятиме наближенню вітчизняного законодавства у цій сфері до кращих стандартів європейського колізійного права та створенню адекватного правового поля для інтеграції України до міжнародного фінансового простору.
8
Сірко, Р. "Щодо питання уніфікації законодавства України, що регулює транспортні перевезення, з метою покращення практики його застосування". Юридичний вісник, № 1 (30 липня 2020): 28–43. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1557.
Повний текст джерелаАнотація:
Глобалізація світової економіки та розширення міжнародного співробітництва, розвиток транспортної галузі, системи транспортного забезпечення сприяють формуванню великих транспортних організацій, і найважливішим фактором економічного розвитку стає інтеграція, здійснювана як на галузевому і регіональному, так і на міжгалузевому, міжрегіональному та міжнародному рівнях. Актуальність зумовлена великим значенням перевезень залізничним транспортом, недосконалістю правового регулювання відносин, пов'язаних із перевезеннями вантажів, багажу, пошти та пасажирів залізничним транспортом, і відсутністю сучасних комплексних наукових досліджень із цієї теми. Нині існує необхідність визначення й однозначного розуміння базових понять перевезення транспортом, зокрема залізничним. ЦК України та ГК України внесли низку істотних новел у правове регулювання договірних зобов'язань у транспортній галузі, викликаних потребами сучасних реформ. На практиці виникає чимало труднощів у застосуванні положень ЦК і ГК України. Надзвичайної актуальності набуває проблема узгодження норм ЦК України та ГК України.
Нині залізничний і автомобільний транспорт займають особливе місце в системі цивільного та господарського комплексу будь-якої країни і є найважливішими сферами суспільного виробництва. За неузгодженості транспортного законодавства з ЦК та ГК України виникають спори щодо здійснення перевезення транспортом і неправильного застосування норм законодавства про транспорт.
Формуючи національне законодавство, необхідно враховувати процеси світової економічної інтеграції. Зближення законодавства проводиться на основі принципів рівності сторін, взаємності, неухильного дотримання суверенітету і національних інтересів. Уніфікація і гармонізація українського законодавства в рамках рекодіфікаціі як складники процесу поступового зближення правових систем повинні мати характер скоординованого, науково обґрунтованого та публічно взаємозбагачуваного, а не механічного запозичення і використання правових норм інших держав.
Таким чином, прийняття комплексного законодавчого акта, який би регулював діяльність усіх видів транспорту, зокрема «Транспортного кодексу України», призвело б до уніфікації термінологічних визначень, рекодифікації нормативно-правових актів у сфері транспортної та цивільно-господарської діяльності, покращення цивільної практики застосування законодавства, усунення суперечностей і дублювання правових приписів.
9
Міловська, Надія Василівна. "ПРИНЦИП ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ В КОНТЕКСТІ ОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ". New Ukrainian Law, № 1 (30 березня 2022): 57–63. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2022.1.8.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті досліджено сутність, значення та зміст принципу правової визначеності в контексті оновлення цивільного законодавства України, а також визначено засоби її досягнення. Встановлено, що в умовах суттєвої суперечливості правової бази, невизначеності та дублювання норм права під загрозою опиняються такі фактори, як стабільність правового статусу учасників цивільних відносин, зрозумілість їх прав та обов’язків, свобода дій. Це зумовлює необхідність приведення норм цивільного законодавства у відповідність з вимогами правової визначеності. Обґрунтовано, що такими вимогами, які спрямовані на гарантування стабільності законодавства, ефективне врегулювання правових відносин, є: вимоги до змісту нормативно-правових актів, що полягають у визначеності, доступності, несуперечливості нормативно-правових актів, а також чітко визначають межі дискреційних повноважень; вимоги до процедури прийняття нормативно-правових актів, що полягають у доведенні їх до відома населення, стабільності та своєчасності оновлення таких актів. Встановлено, що Концепція рекодифікації Цивільного кодексу України, що покликана привести його у відповідність з сучасними потребами, світовими та європейськими реаліями, закласти фундамент для ефективного правового регулювання майбутніх тенденцій розвитку приватноправових суспільних відносин, вміщує низку важливих змін до Цивільного кодексу України, однією із яких, безсумнівно, є необхідність скасування Господарського кодексу України. Акцентовано увагу на важливості правозастосовної практики як чинника правової визначеності положень цивільного законодавства у процесі його модернізації, що суттєво впливає на праворозуміння змісту цивільно-правової норми, дозволяє виявити прогалини в окремих статтях, неточності, неясності у формулюваннях. Зроблено висновок, що важливим дороговказом дотримання принципу правової визначеності в процесі оновлення цивільного законодавства України має стати дотримання прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що сприятиме розбудові розвиненого громадянського суспільства в Україні.
10
Олегович, Харитонов Євген, та Харитонова Олена Іванівна. "ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇ". Часопис цивілістики, № 42 (6 жовтня 2021): 5–13. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i42.428.
Повний текст джерелаАнотація:
Харитонов Євген Олегович, Харитонова Олена ІванівнаПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПТУ «ПРИВАТНЕ ПРАВО» В ПРОЦЕСІ РЕКОДИФІКАЦІЇСтаття присвячена дослідженню впливу концепту приватного права на концепції оновлення цивільного зако-нодавства України, визначенню шляхів його реалізації в процесі рекодифікації та впровадження її результатів уюридичний побут.У статті аналізуються категорії «концепт приватного права», «правова ідея», «правова реальність», «механізмправового регулювання відносин» і його елементи у сфері приватного права. Концепт «приватне право» розумі-ється як раціональне й емоційне сприйняття людиною права як частини світу, у якому існує ця людина, відчува-ючи себе частиною цього світу. При цьому основою розуміння сутності приватного права є характеристика йогояк феномена цивілізації, яким визначається статус людини як приватної особи.На підґрунті розуміння концепту приватного прав як ідеї права розглядаються питання реалізації цієї ідеї тапроводиться розмежування понять «механізм правового регулювання» й «механізм реалізації концепту приват-ного права». При цьому «механізм правового регулювання» визначається як система правових засобів (юридич-них норм, правовідносин, актів тощо), за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відносини суспіль-ства. Зроблено висновок, що механізм реалізації концепту приватного права включає такі елементи: 1) джерела(природне право як підґрунтя, засади), 2) нормативну основу, 3) правовідносини (включаючи юридичні факти),4) акти реалізації прав та обов’язків (акти застосування), акти тлумачення норм права.Доводиться, що для забезпечення впровадження концепту приватного права в буття суспільства державамає здійснювати в межах правового поля комплекс заходів. Таким чином відбувається «об’єктивізація» концептуприватного права, перехід його з абстрактного цивілізаційного рівня на рівень цінностей, категорій, інституцій,правовідносин.Обґрунтовується висновок, що в процесі оновлення цивільного законодавства (рекодифікації) мають бути вра-ховані такі положення: приватне право має основою не нормативістську концепцію, а природне, соціально-при-родне підґрунтя. Це означає, що норми цивільного законодавства методологічною основою мають природнеправо, положення якого необхідно більш повно й чітко відобразити в переліку засад цивільного законодавства.Має бути врахованим також існування колізії інтересів (приватних одне з одним і приватних із публічними) танеобхідність їх залагодження в процесі оновлення цивільного законодавства. Крім того, доводиться, що важли-вим є впровадження концепту приватного права не лише в процесі оновлення цивільного законодавства, а й упрактику його застосування, що, у свою чергу, потребує вдосконалення механізму цивільного судочинства.
11
Михайлів, М. "Спадкування за заповітом в умовах рекодифікації цивільного законодавства України". Підприємництво, господарство і право, № 10 (296) (2020): 22–26.
Знайти повний текст джерела
12
Носік, Ю. "Еволюція вчення про принципи цивільного права України". Історико-правовий часопис 14, № 2 (18 лютого 2021): 84–88. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2019-2/15.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена історико-правовому дослідженню еволюції вчення про принципи цивільного права і пошуку наукової та методологічної основи для подальшого розвитку, зміни і модернізації поглядів на основоположні ідеї цивільного права в цивілістичній доктрині України. Наукові положення про принципи цивільного права радянської доби є одночасно продуктом і заручником ідеологічних, політичних, правових, економічних та соціальних умов, в яких вони сформувалися та публікувалися. Задля подолання бар’єру цензури справжня цивілістична теорія в працях радянських правників нерідко виражалась у формулюваннях, свідомо перенасичених термінологією та реквізитами пануючої ідеології. Разом із цим, доктринальні дослідження принципів цивільного права, здійснені радянськими вченими-правниками, склали теоретичну, а також методологічну основу для подальшого опрацювання проблематики принципів цивільного права в цивілістиці України, виробленню нових поглядів на неї, і є одним із джерел, що формують витоки сучасної наукової правової думки. Сучасний стан розробки проблематики принципів цивільного права в Україні містить спадковість деяких підходів радянських правознавців і пов’язаний із результатами їх досліджень. Разом із тим, виникли сильні відмінності в поглядах на принципи цивільного права, в порівнянні з попереднім дискурсом у дослідження цієї теми. Найпомітніші відмінності виявляються, серед іншого, у відході від формального позитивізму у напрямку ідей природного права, універсальних цінностей, які лежать в основі невід'ємних прав людини, і до базових концепцій приватного права. Відзначено, що саме на принципах цивільного права повинні бути оновлені основні засади цивільного законодавства під час рекодифікаціі цивільного законодавства України.
13
НЕЧИПОРЕНКО, ВАСИЛЬ. "Визначення перестрахування в законодавстві України: до питання удосконалення". Право України, № 2021/07 (2021): 63. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2021-07-063.
Повний текст джерелаАнотація:
Стрімкий розвиток страхових правовідносин у світі загалом та в Україні зокрема вказує, серед іншого, на необхідність вдосконалення визначення ключових ознак перестрахування в українських правових джерелах регулювання страхування. Додатковим стимулом для вдосконалення також слугують і констатовані в багатьох наукових працях недоліки визначень перестрахування як правового терміна, який використовується у законодавчих актах України, а також окреслені відповідні шляхи вдосконалення вказаних формулювань. Ураховуючи поточне реформування регулювання ринку страхових послуг, зокрема, за допомогою підготовки нової редакції Закону України “Про страхування”, а також прийдешню рекодифікацію цивільного і господарського законодавства, важливим є акцентування уваги на уникненні повторення зазначених недоліків. Метою статті є правовий аналіз визначення перестрахування у чинному законодавстві України, а також у проєктах нової редакції Закону України “Про страхування” на шляху реформування нормативного регулювання ринку страхових послуг в Україні. Сформульовані у статті результати дослідження дадуть змогу зробити висновки щодо відповідності визначення перестрахової термінології в перспективному проєкті нової редакції Закону України “Про страхування” практиці перестрахування як виду правовідносин і договору.
14
ЦІРАТ, ГЕННАДІЙ. "Міжнародний цивільний процес: шляхи реформування у сучасних умовах". Право України, № 2020/06 (2020): 166. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-06-166.
Повний текст джерелаАнотація:
Регулювання відносин, які виникають при розгляді судами цивільних і комерційних спорів з іноземним елементом, має забезпечити справедливе, законне, своєчасне вирішення вказаних спорів та виконання ухвалених судових рішень. Таке регулювання здійснюється як нормами національного законодавства кожної держави, так і нормами міжнародних договорів, які мають відігравати вирішальну роль, перш за все, як інструменти уніфікації. Саме транскордонний характер таких спорів обумовлює необхідність досягнення найбільшої уніфікації в регулюванні та створенні по-справжньому міжнародного цивільного процесу, що досягається єдиними підходами національно-правового регулювання та широким створенням уніфікованих міжнародно-правових норм. Метою статті є аналіз стану регулювання різних складових міжнародного цивільного процесу, витоків, традиції, його становлення та розвитку за роки незалежності нашої держави, перспектив реформування і, що найголовніше, модернізації. Вивчити доцільність або необхідність реформування та модернізації його складових у контексті процесу рекодифікації цивільного та міжнародного приватного права України. Встановлено, що сучасна вітчизняна правова доктрина, наука міжнародного приватного права, теоретичні підходи, які покладені в основу регулювання окремих складових міжнародного цивільного процесу, є загалом сучасними та відповідають “світовим стандартам”. Незважаючи на це, виявлені численні “недоліки”, які потребують реформування та удосконалення і цілі інститути, які відверто застарілі, не відповідають загальносвітовим підходам і відверто шкодять інтересам нашої держави та її громадян. Це, зі свого боку, стосується регулювання судових імунітетів держав та їхньої власності, міжнародної підсудності тощо. Автор дає оцінку сучасному стану регулювання, доходить висновку про необхідність застосування вибіркового підходу до реформування міжнародного цивіль-ного процесу, ставить на порядок денний необхідність здійснення рішучих кроків, особливо в підготовці нормативних актів, які мають усунути прогалини в національному законодавстві та побудувати його на сучасних засадах. Він також вважає вкрай необхідним започаткувати в будь-якому з наведених форматів процес переговорів про укладання міжнародної конвенції з питань міжнародної підсудності та виконання судових рішень, у якій брали б участь Україна та Європейський Союз.
15
Федосєєв, П. "ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У СФЕРІ ОНОВЛЕННЯ ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ". Юридичний вісник, № 5 (21 грудня 2021): 71–77. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i5.2248.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті надається загальнепоняття та з’ясовується сут-ність зобов’язань у сфері оновленняцивільного законодавства України.На основі аналізу Концепції онов-лення Цивільного кодексу Українидосліджено підходи до оновлення(рекодифікації) загальних положеньпро договірні зобов’язання. Конста-товано, що нинішнє фрагментарнереформування договірного законо-давства, яке спричинило створеннявеликого, а подекуди безсистемногомасиву правових норм, не сприяєналежному врегулюванню приват-ноправових відносин в умовах євро-інтеграційних процесів в Україні.Відповідно, дослідження новітніхзмін у механізмі договірного регу-лювання є важливою передумовоюдля початку процесу оновленняЦивільного кодексу України. Зро-блено висновок, що процес онов-лення договірного законодавстваповинен торкнутися не стількиформи, у якій виражаються певніправові ідеї, скільки зміщенняакцентів із законодавчого регулю-вання правовідносин між їх учас-никами в сторону договірного їхвизначення. Виокремлено спільніз країнами-членами ЄС проблемидоговірного регулювання приват-ноправових відносин, а такожпринципові положення, на якихтаке оновлення цивільного законо-давства у сфері договірних зобов’я-зань має відбуватися.Акцентовано на тому, щозобов’язальні правовідносини вини-кають, як і інші правовідносини,із фактів, яким закон надає силуюридичних фактів. Закон не є під-ставою для виникнення зобов’я-зань, оскільки тільки наявністьжиттєвої обставини, що сприй-нята та зафіксована законодавцемяк юридичний факт та відповіднавказівка законодавця, викликаєзобов’язання.У статті аргументовано доціль-ність оновлення розділу I Книги 5ЦК України «Загальні положенняпро зобов’язання» (гл. 47–51),яка стосується поняття, суб’єк-тного складу, особливостей вико-нання, забезпечення виконання,припинення зобов’язань і правовихнаслідків за їх порушення. Крімтого, наявною є потреба у виді-ленні в главі 47 ЦК України й іншихзобов’язально-правових конструк-цій, зокрема: альтернативного,солідарного, факультативного,натурального зобов’язання.
16
НОСІК, ВОЛОДИМИР. "Земельне право і законодавство України: системна криза чи зміна парадигми в умовах реалізації Цілей Сталого Розвитку в Україні до 2030 року?" Право України, № 2020/05 (2020): 76. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-05-076.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглядаються методологічні, науково-теоретичні, конституційні та законодавчі основи сучасного стану і перспектив еволюції доктрини земельного права та законодавства у контексті реалізації Цілей Сталого розвитку (ЦСР) в Україні на період до 2030 р. Мета статті – провести науково-теоретичний аналіз і зробити фахову оцінку сучас ного стану земельно-правової доктрини, системи і структури земельного права і законодавства та їх функціонального призначення як складових національної правової системи у забезпеченні механізму правового регулювання земельних відносин у контексті реалізації ЦСР і на цій основі сформулювати висновки і зр обити рекомендації з розбудови земельного права, удосконалення системи, структури та змісту законодавства відповідно до Конституції України у контексті ЦСР в Україні як у демократичній, правовій і соціальній державі. Стверджується, що з причин об’єктивного і суб’єктивного характеру назріла потреба у перегляді усталених у теорії земельного права ідей, поглядів, концепцій на юридичну природу сучасного земельного права і законодавства та поступового переходу до нової парадигми правового регулювання земельних і поєднаних із ними інших суспільних відносин з огляду на взяті Україною зобов’язання з реалізації ЦСР до 2030 р. Встановлено, що в сучасній доктрині земельного права України залишаються не дослідженими теоретичні і практичні питання правового забезпечення реа лізації таких ЦСР, як подолання бідності, запобігання голоду, забезпечення екосистемного підходу у використанні земель та інших природних ресурсів у сільському, лісовому і водному господарстві. Тому у чинному земельному та поєднаному з ним аграрному, екологічному та іншому законодавстві не знаходять свого законодавчого вираження і нормативного закріплення юридичні, інституційно-функціональні та інші засоби забезпечення реалізації ЦСР. Зроблено висновок про те, що зміна парадигми правового регулювання земельних відносин відповідно до Конституції України у контексті реалізації ЦСР із необхідністю потребує пере-гляду системи і структури земельного законодавства з огляду на заплановані заходи з рекодифікації цивільного законодавства України. Запропоновано переглянути всю систему земельного законодавства на предмет відповідності його Конституції України, відмовитися від подальшої кодифікації земельного законодавства у формі Земельного кодексу, розробити і прийняти такі основоположні закони: “Про власність на землю Українського народу”, “Про використання землі в Україні”, “Про охорону землі як основного національного багатства Українського народу”, “Про державне регулювання земельних відносин у ринкових умовах”, а також функціональні закони з питань публічного адміністрування у сфері земельних відносин.
17
КОСТРУБА, АНАТОЛІЙ, та Михайло Хоменко. "Генеза вчення про юридичні факти у науці цивільного права". Право України, № 1/2019 (2019): 167. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-01-167.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню історичного розвитку наукових уявлень про юридичні факти у доктрині приватного права. Особлива увага приділена підходам до визначення поняття “юридичний факт” в Інституціях Гая, Цивільному кодексі Східної Галіції 1797 р., Австрійському цивільному уложенні 1811 р., Цивільному кодексі Франції 1804 р., Німецькому цивільному уложенні 1899 р. Проаналізовано “класичні” підходи до визначення поняття “юридичний факт” у доробках Ф. Савіньї, Г. Дернбурга, Р. Зома, Г. Пухти, А. Тона, Є. Цительмана, Л. Еннекцеруса, Б. Віндшайда, К. Ларенца, Ф. Віакера, Р. Кніпера та ін. Констатується, що закріплення поняття “юридичний факт” у ч. 2 ст. 11 Цивільному кодексу України (ЦК України) є свідченням сприйняття усталеної теоретичної позиції, за якою підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є саме юридичні факти. За результатами проведеного дослідження зроблено висновок, що юридичні факти здатні забезпечити рух не тільки правовідносин. Юридичні факти можуть породжувати також і правоздатність, дієздатність, не кореспондуючі один одному суб’єктивні права та юридичні обов’язки, окремі правомочності. Доведено, що сучасний погляд на природу юридичного факту зміщується з позиції визнання державою відповідного явища зовнішнього світу як такого факту у напрямі визнання юридичним фактом наслідку відповідного явища дійсності. При цьому підставою надання такому факту юридичного значення виступають, окрім правової норми, й інші правові регулятори поведінки учасників цивільних відносин (зокрема, договір). Окрема увага авторів приділена дослідженню юридичного складу. Під “юридичним складом” у статті розуміється сукупність юридичних фактів, які в структурній єдності спричиняють наслідок у вигляді встановлення, реалізації і припинення суб’єктивних цивільних прав, юридичних обов’язків, цивільних правовідносин загалом тощо. У такому разі окремі юридичні факти входять до юридичного складу як його елементи. Визначено загальні та спеціальні ознаки юридичного факту. Загальні ознакии юридичного факту: 1) конкретність; 2) суб’єкт-об’єктивована обумовленість; 3) спричиненість; 4) індивідуальність; 5) просторова і темпоральна визначеність; 6) нормативна формалізованість; 7) консеквентність. Спеціальні ознаки юридичного факту: 1) характер спричинених наслідків; 2) регресивність інформації; 3) комбінованість юридичних фактів. Поняття юридичного факту розкривається у ролі комплексу загальнофілософських і спеціально-правових ознак (тому визначення юридичного факту ґрунтується на його розумінні як наслідку фрагмента реальності, встановлення якого нормативно-формалізовано впливає на розвиток правопоглинаючих конструкцій у суспільних відносинах). Враховуючи новітні підходи до визначення природи юридичних фактів у цивільному праві, доволі актуальним, на думку авторів, вбачається проведення рекодифікації цивільного законодавства України та удосконалення відповідних положень чинного ЦК України з урахуванням доробків сучасної цивілістичної доктрини.