Статті в журналах з теми "Регулятивна діяльність"

У статті схарактеризовано основні підходи до визначення понять “діяльність” і “професійна діяльність”, установлення зв’язку між ними, зумовленості акмеологічної компетенції фахівця його професійною діяльністю. Обґрунтовано зміст поняття “професійна діяльність” щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні компоненти професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія.Розтлумачено поняття “акмеологічна компетенція майбутнього судноводія”, визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). У той же час акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, які дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій підставі якісно виконувати професійні завдання.

У статті обґрунтовано зміст поняття «професійна діяльність» щодо професії судноводія, визначено її особливості та специфіку. Окреслено основні якості професійної діяльності судноводія та чинники, що визначають її специфіку. Акцентовано увагу на основних професійно важливих якостях фахівця, наведено тлумачення таких якостей для судноводія. З’ясовано поняття «акмеологічна компетенція майбутнього судноводія», визначено її структуру. Виокремлено структурні складові акмеологічної компетенції майбутнього судноводія: когнітивно-професійна – система акме-знань та акме-досвіду; мотиваційно-ціннісна – система мотивів і ціннісних орієнтацій поведінки; операційно-комунікативна – система акме-умінь, акме-навичок, акме-активностей і акме-дій; оцінно-рефлексивна – система моніторингу особистісно-професійного саморозвитку. Визначено і схарактеризовано такі функції акмеологічної компетенції: інформативна (вільне оперування акме-знаннями), технологічна (оволодіння акме-вміннями і способами дій, формування акме-навичок), комунікативна (передача, приймання та обмін інформацією, завдяки якій відбувається взаєморозуміння та узгодження дій членів екіпажу), регулятивна (визначення і прийняття норм поведінки у професійному середовищі, налагодження міжособистісних стосунків), аксіологічна (визначення ціннісних орієнтирів діяльності). Водночас, акмеологічна компетенція майбутнього судноводія виступає, з одного боку, засобом, а з іншого – результатом актуалізації індивідуально-особистісних ресурсів курсантів ВМНЗ, що дозволяють результативно здійснювати процес особистісно-професійного саморозвитку і на цій основі якісно виконувати професійні завдання.

Стаття присвячена аналізу форм впливу людських потреб та інтересів на правозастосовчу та правотлумачну діяльність, а саме: а) матеріальне спричинення такої діяльності, б) формування їх змістовної спрямованості. Розглянуто сутність поняття правозастосовчої діяльності, яка полягає у тому, що це владно-регулятивна діяльність повноважних суб’єктів, котра полягає у прийнятті персоніфікованого рішення щодо конкретних осіб, яке спрямоване на задоволення людських потреб та інтересів і полягає у встановленні взаємних прав і обов`язків цих суб`єктів, які реалізовуватимуть відповідну юридичну норму. Окрім цього, визначено кількісні показники згадування у правозастосовчих актах терміно-понять «потреба» та «інтерес». Так, - за сферою життєдіяльності найчастіше згадуються особистісні (20 випадків) та політичні (20 випадків) потреби й інтереси, порівняно з економічними (8 випадків). Це зумовлено тим, що саме вони найчастіше не задовольняються або задовольняються не у повній мірі. Особистісні потреби та інтереси виражають індивідуальність особи (особливості характеру, думок, свідомості, поведінки), її автономію. І дуже часто іншими людьми чиниться вплив або тиск власне на свідомість індивіда, крім того думки і погляди людей можуть ущемлюватися внаслідок певних обставин. Політичні потреби та інтереси відображають можливість людини брати участь у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування, у визначенні та здійсненні їх політики, а відтак вони теж часто можуть зазнавати обмежень. Згадки ж про потреби й інтереси у сфері соціального захисту та культурно-духовні у постановах ВСУ та рішеннях КСУ за досліджуваний період (2015-2017 рр.) взагалі не виявлені. - за суб’єктом-носієм найпоширенішими є згадки про потреби й інтереси індивідуально-колективні (20 випадків), на відміну від суто індивідуальних (18) та колективних (16 випадків). Це можна пояснити тим, що вони порівняно з виключно колективними та індивідуальними завжди пов’язані із конкретною ситуацією, яка, зазвичай, і є предметом регулювання правозастосовчих судових рішень.

Стаття присвячена розгляду сутності поняття «ліцензування», що є одним із засобів регулюючого впливу з боку держави на діяльність суб’єктів господарювання щодо початку, провадження окремо визначених видів діяльності та подальшого контролю за її здійсненням з метою забезпечення захисту прав, законних інтересів громадян, держави і суспільства. Автором висвітлена роль держави як гаранта забезпечення прав і задоволення потреб у сфері освіти, забезпечення відповідності освітньої діяльності запитам суспільства в умовах глобалізації та інтернаціоналізації вищої освіти, посиленні конкуренції та розвитку автономії закладів вищої освіти. При цьому доведено, що державне регулювання є переважаючою формою впливу на розвиток вищої освіти в Україні, оскільки держава виступаючи одним з суб’єктів макроекономіки, головною функцією якого є організація виробництва суспільних благ, забезпечує регулювання економіки, визначає умови і правила ведення господарської діяльності, встановлює певні вимоги і обмеження діяльності суб’єктів господарювання, включаючи їх відповідальність за правопорушення у сфері господарювання. Тоді як ліцензування є одним із інструментів регулюючого впливу держави на заклади вищої освіти та відноситься до адміністративних методів, коли необхідний результат досягається за допомогою прямого впливу центрального органу державної влади в сфері освіти на заклади освіти. Досліджено роль ліцензування освітньої діяльності як елемента системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Автором визначенні функції ліцензування, зокрема: регулятивна, легітимаційна, контролююча, фіскальна, дозвільна, інформаційна, облікова, статистична, охоронна, та розкритий зміст кожної функції.

У статті розкривається сутність поняття “дослідницька компетентність”. Дослідницька компетентність – це інтегративна якість особистості, що поєднує в собі знання, уміння, навички, досвід діяльності дослідника, ціннісні ставлення та особистісні якості і виявляється в готовності і здатності здійснювати дослідницьку діяльність з метою отримання нових знань шляхом застосування методів наукового пізнання, творчого підходу в постановці цілей, плануванні, прийнятті рішень, аналізі та оцінці результатів дослідницької діяльності. У структурі дослідницької компетентності автори виділяють мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісно-практичний та рефлексивний компоненти, які виконують спонукальну, ціннісно-орієнтирну, пізнавальну, результативну та регулятивну функції. Основу дослідницької компетентності складають уміння виявляти проблему, формулювати гіпотезу, підбирати відповідні методи проведення дослідження та здійснювати обробку отриманих результатів, аналізувати отримані результати, вести наукові дискусії, упроваджувати результати наукових досліджень у практику.

Актуальність дослідження: розвиток професійних якостей майбутніх економістів залежить від сформованості їх професійної компетентності, саме тому важливим виявляється питання про операціоналізацію поняття «професійна компетентність фахівця-економіста» у сучасній психології. Мета дослідження: концептуально обґрунтувати теоретичну модель професійної компетентності економіста. Методи дослідження: теоретичні (аналіз наукових літературих джерел, узагальнення теоретичних даних з проблеми професійної компетентності економіста. Результати дослідження: у статті представлені результати теоретичного аналізу феномену професійної компетентності фахівця економічного профілю, проаналізовано сутнісні її ознаки, побудовано теоретичну модель. Висновки:У результататі теоретичного аналізу проблеми професійної компетентності майбутніх економістів її було визначено як вмотивовану здатність до успішного здійснення професійної діяльності економіста, що забезпечується сукупністю професійно значущих знань та вмінь, когнітивних особливостей, регулятивних, організаційних, комунікативних та управлінських здатностей. Теоретичну модель професійної компетентності економіста сладають такі компоненти: ціннісно-мотиваційний (вмотивованість на професійну діяльність, інтерес до економіки кар’єрна спрямованість), регулятивно-вольовий (саморегуляція професійної діяльності, адаптивні копінг-стратегії, високий наполегливість, завзятість, стресостійкість, рефлексивність), організаційно-управлінський (афіліативна спрямованість, організованість, здатність до планування, контролю, оцінки поточної діяльності та прогнозування), комунікативно-коопераційний (комунікативні навички, здатність до конструктивного розв’язання конфліктних ситуацій, вміння працювати у команді, знання ділового етикету), когнітивний (обізнаність у професійній діяльності, метакогнітивні вміння), інформаційно-діяльнісний (інструментально-методологічна озброєність в економіці).

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена важливою роллю організаторів торгівлі в системі суб’єктів господарсько-торговельних відносин, недостатнім нормативно-правовим регулюванням і фрагментарним дослідженням у наукових працях їх правового статусу. Зокрема, мало вивченими залишаються питання, які є загальними для всіх видів організаторів торгівлі: поняття, основне призначення, функції цих суб’єктів господарсько-торговельних відносин. Метою статті є проведення комплексного аналізу нормативно-правового регулювання правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі, з’ясування їхніх основних функцій та призначення, обґрунтування поняття “організація торгівлі”, визначення особливостей правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі. З’ясовано, що формами здійснення організації господарсько-торговельної діяльності є управління та регулювання господарсько-торговельною діяльністю, які здійснюють суб’єкти організаційно-господарських повноважень. Обґрунтовано, що організація торгівлі – це створення належних умов для купівлі/продажу майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу, поставки завдяки зосередженню покупців та продавців (постачальників) у відповідному місці/на відповідному майданчику електронних торгів, що забезпечує можливість здійснення купівлі/продажу у максимально короткі строки з мінімальними витратами за оптимальними цінами. З’ясовано, що організаторами торгівлі можуть бути центральні та місцеві органи виконавчої влади, суб’єкти господарювання, які створюють належні умови та можливості для укладення господарсько-торговельних договорів, швидкого встановлення ділових контактів між продавцями (постачальниками) та (або) покупцями, купівлі/реалізації майна за оптимальними цінами, розвитку торгівлі загалом. Встановлено, що основними функціями організаторів торгівлі є: координаційна, регулятивна, стабілізаційна, акумулятивна, оперативна та інформаційна. У статті здійснено аналіз особливостей правового статусу найбільш розповсюджених видів організаторів торгівлі (бірж, ринків та ярмарків).

У статті розглядається сутність та специфіка іншомовної компетенції майбутніх фахівців з навігації та управління суднами. Проведено аналіз останніх публікацій із цього питання та виявлено особливості іншомовної компетентності майбутніх фахівців. Визначено, що оволодіння і використання іноземної мови в закладах вищої освіти полягає у формуванні іншомовної компетентності, яка забезпечує здатність до застосування предметних, наукових знань, засобів і діяльності у професійному спілкуванні, що дозволяє підвищити загальну компетентність та сприяє формуванню психологічної готовності до специфіки професійної діяльності. Для аналізу теоретичних і методичних основ формування іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації й управління морськими суднами та на основі аналізу результатів наукових досліджень охарактеризовано використання понять дослідження: «компетентність», «іншомовна компетентність», «професійна готовність майбутніх фахівців». На основі сучасних педагогічних підходів та напрямків, які було проаналізовано в дослідженні, визначено компоненти іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації і управління морськими суднами: аксіологічно-мотиваційний компонент (усвідомлення необхідності емоційно-ціннісного ставлення до оволодіння іншомовними знаннями, необхідними для професійної діяльності), когнітивний (розвиток спеціалізованих професійних знань, умінь та навичок оволодіння здобувачами вищої освіти англійською мовою спеціального вжитку) та регулятивно-діяльнісний (реалізація практичних навичок, умінь і досвіду прояву іншомовної компетенції в конкретних ситуаціях). На основі результатів наукових досліджень сутність іншомовної компетентності майбутніх фахівців із навігації й управління морськими суднами визначено як особистісну характеристику здобувача, готового на основі засвоєної системи знань, умінь і навичок, сформованих мотивів і цінностей систематично та усвідомлено організовувати професійну діяльність.

У статті обґрунтовано методичні основи роботи з формування комунікативної компетентності майбутніх учителів початкових класів. Розкрито сутність поняття «підхід»; виокремлено ефективні підходи до формуван- ня комунікативної компетентності у студентів педагогічного факультету: компетентнісний, особистісно орі- єнтований, комунікативно-діяльнісний, функційно-стилістичний, ситуаційно-проблемний і текстоцентричний. Зазначено, що саме ці підходи зумовлюють принципи, методи, прийоми та засоби навчання, побудову системи вправ. Актуалізовано провідні принципи подальшого розвитку вищої школи. Виокремлено такі принципи навчання: принцип свідомості, культуровідповідності, емоційної насиченості, модульності, доступності та посильності, індивідуалізації навчання. Обґрунтовано доцільність використання загальнодидактичних і спеціальних методич- них принципів, що окреслює дидактичну мету, конкретизує способи діяльності викладача та студентів, указує на джерело здобуття знань, визначає результативність освітнього процесу, тобто зумовлює застосування від- повідних методів. Відзначено, що поняття метод у науці пояснюється як систематизований спосіб досягнення теоретичного чи практичного результату, розв’язання проблем чи одержання нової інформації на основі певних регулятивних принципів пізнання та дії. Найбільш ефективними є методи, які забезпечують навчальний діалог, дають змогу формувати комунікативні уміння та навички студентів і розвивати їхнє фахове мовлення. Наголо- шено на тому, що доцільними у процесі навчання є виконання різних видів проектів – інформаційних, дослідниць- ких, ігрових, творчих, практико-зорієнтованих із залученням інфографіки та мультимедійних технологій. Під- креслено, що вибір дидактичних прийомів і засобів навчання забезпечує активну навчальну діяльність студентів, робить можливим індивідуальний підхід до кожного з них.

У статті проаналізовано етапи формування лінгвокраїнознавчої компетентності (ціннісно-регулятивний, інформаційний, діяльнісно-рефлексивний) майбутніх вчителів української мови і літератури у процесі фахової підготовки. Здійснено добір доцільних форм і методів формування лінгвокраїнознавчої компетентності в процесі фахової підготовки у закладах вищої педагогічної освіти відповідно до триетапної реалізації моделі та педагогічних умов формування означеної якості. Запропоновано педагогічні умови формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів-філологів: оновлення змісту фахової підготовки на основі використання ціннісного потенціалу лінгвокраїнознавства; упровадження інтерактивних форм і методів у процесі вивчення фахових дисциплін; активізація навчальної і науково-дослідної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури на основі міждисциплінарних зв’язків. Визначено, що модель формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів української мови і літератури у процесі фахової підготовки може бути реалізована у закладах вищої педагогічної освіти для з метою удосконалення фахових компетентностей, формування їх як носіїв полікультурно-толерантної та культуро-ідентичної моделей світосприйняття. Модель реалізується упродовж трьох етапів (ціннісно-регулятивного, інформаційного, діяльнісно-рефлексивного). З’ясовано, що на ціннісно-регулятивному етапі відбувалось формування ціннісно-мотиваційного компоненту лінгвокраїнознавчої компетентності майбутнього вчителя української мови і літератури. З-поміж ефективних форм і методів формування цього компоненту доцільними є віртуальні екскурсії, очні екскурсії у музеї культурологічного, українознавчого, мистецького спрямування певного регіону; зустрічі-бесіди з краєзнавцями; проведення проблемних лекцій з фахових дисциплін; створення мікропроектів з лінгвокраїнознавчої проблематики, укладання тезаурусу, майстер-класи тощо. На інформаційному етапі упровадження моделі формування лінгвокраїнознавчої компетентності майбутніх учителів української мови і літератури відбулося формування когнітивного компоненту означеної якості: проводились семінари-дискусії, робота в малих групах у межах наукового гуртка та практичних занять, спецсемінари дослідницького характеру та міжпредметні семінари, самостійна робота, продовження лексикографічної роботи щодо укладання тезаурусу. Діяльнісно-рефлексивний етап упровадження моделі формування лінгвокраїнознавчої компетентності в процесі фахової підготовки спрямовувався на формування поведінкового компоненту означеної якості. З цією метою запропоновано творчо-пошукові завдання з використанням методу стилістичного аналізу, творчі вправи («коло ідей», «незакінчене речення» та ін.), залучення до роботи творчої лабораторії, виконання і представлення дослідницьких проектів.

Стаття має науково-методичний характер та розкриває теоретичне підґрунтя та досвід роботи з проблеми формування основ етнічної культури у старших дошкільників засобами активної анімації. Проаналізовано авторські підходи до трактування поняття етнічної культури та особливості формування основ етнічної культури у дітей дошкільного віку. Визначено, що засвоєння культури етносу в дошкільному віці дає змогу розуміти народні традиції, мову, надає можливість дітям стати носіями власної національної культури. Одним із засобів розвитку етнічної культури виступає мистецтво мультиплікації, створення мультфільму дітьми як засобу організації освітнього процесу. Акцентовано увагу на особливостях етнокультурного виховання, важливим завданням якого є формування умінь дитини орієнтуватися в етнокультурі, самостійно діяти в етнокультурному середовищі. Діти повинні набути досвіду виконання соціальних ролей, засвоїти властиву народу культуру світобачення та поведінки. Реалізація означених завдань здійснювалась завдяки використанню проектної технології «Мультмайстерня» як інтерактивної моделі освітнього процесу. Проектна технологія «Мультмайстерня» визначається як системотворчий компонент формування особистості, як фактор інтеграції соціальних запитів і педагогічних умов. Провідними лініями збагачення освітнього процесу з формування основ етнічної культури було визначено: предметно-інформаційну збагаченість; регулятивно-моральну забезпеченість; емоційно-ціннісну, культурну спрямованість; продуктивно-творчу діяльність. Доведено, що ефективне формування основ етнічної культури у старших дошкільників можливе за умови використання технології «Мультмайстерня». Створення мультфільму наближає дітей до нових явищ життя, особливостей буття етносу. Засвоєння культури відбувається через зміст мультфільму. Діти вживаються в різні соціальні позиції, знайомляться з особливостями взаємовідносин. Використання технології «Мультмайстерня» допомагає дитині знайти відповідь на глибинні запитання: Де я народився? Де я живу? На кого я схожий? Якою мовою розмовляю? та ін. Дошкільники здобувають первинні знання про свою етнічну приналежність, опановують соціальний досвід народу, його традиції та звичаї.

У статті наведено результати дослідження особливостей темпераменту та емоційної експресії як вроджено зумовлених рис, що притаманні спортсменам-дзюдоїстам та чинять принциповий вплив на спортивний успіх і високі досягнення у дзюдо. Початкове дослідження психологічних схильностей спортсменів до дзюдо проводилося з визначення особливостей темпераменту досліджуваних; була використана методика Стреляу, що базується на регулятивній теорії темпераменту та показує основні параметри сили, врівноваженості, рухливості, лабільності та ригідності нервової системи. Наведено результати порівняльного аналізу спортсменів-професіоналів та любителів- дзюдоїстів. У спортсменів-дзюдоїстів більш виражені показники сили процесів збудження, гальмування та рухливості нервових процесів, аніж у любителів. У досліджуваних спортсменів-дзюдоїстів сила процесів гальмування домінує над слабкістю гальмування. Зокрема, у спортсменів-дзюдоїстів показники сили процесів гальмування більш виражені, ніж у спортсменів-любителів. Також у досліджуваних спортсменів-дзюдоїстів показник рухливості нервових процесів є значно більш домінуючим порівняно зі спортсменами-любителями. Визначено основні закономірності психологічної стилістики реагування, що властиві тим чи іншим типам темпераменту досліджуваних. Найбільш вираженими в розрізі оптимальності емоційного реагування по групі спортсменів-любителів є шкали міміки, темпу мовлення, збою мовлення, інтонації. Низькі результати отримано за шкалами «зайві рухи», «рухова активність», «образність мовлення» та «недиференційовані емоційні прояви». Поряд із цим можемо констатувати, що аналогічні показники по групі спортсменів-дзюдоїстів є дещо вищими, що, ймовірно, говорить про більш адекватне емоційне реагування спортсменів-професіоналів, тоді як для любителів даний аспект є дещо вторинним (посилаючись на професійну діяльність). На основі отриманих результатів описано можливості психологічної роботи зі спортсменами залежно від їхніх психічних можливостей та вроджених темпераментальних рис особистості спортсмена-дзюдоїста.

Статтю присвячено обґрунтуванню сутнісної характеристики поняття «емоційна-етична компетентність особистості» та його місця й ролі в освітньому процесі. Здійснено рефлексію наукових джерел з окресленої проблеми, проаналізовано наукові доробки відомих вітчизняних і зарубіжних науковців, що свідчить про актуальність проблеми формування емоційно-етичної компетентності в здобувачів освіти. Аналіз чинних нормативно-регулятивних освітніх документів України свідчить про те, що сучасні вітчизняні реформи зосереджені на питаннях формування емоційно-етичної компетентності особистості здобувачів освіти всіх рівнів і ступенів у процесі впровадження в освітню діяльність стратегічної ідеї Концепції Нової української школи. Проаналізовано актуальні дефініції понять «емоційний інтелект», «емоційна компетентність особистості», «етична компетентність особистості», «емоційно-етична компетентність особистості» в науковому доробку вчених, встановлено ключові відмінності в їх сутнісних характеристиках. В обґрунтуванні досліджуваного феномену ми спирались на узагальнене трактування емоційного інтелекту як комплексу знань, умінь, здібностей особистості ідентифікувати та розрізняти емоції, розуміти їх і керувати власними емоціями й інших, а також на розуміння емоційної компетентності в площині динамічної комбінації знань, умінь, навичок, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистісних якостей, що визначає здатність людини успішно соціалізуватися. У статті запропонована авторська інтерпретація досліджуваної характеристики особистості в психологічному й педагогічному контекстах як складна, індивідуально-психологічна риса, що поєднує в собі теоретичні знання (типи та інтенсивність емоцій, причини їх виникнення тощо), ціннісні й етичні орієнтації, особистісні здатності (усвідомлення власних відчуттів і почуттів, управління своїми емоційними станами), практичні вміння (конструктивна реакція на вияви емоцій без осуду, кореляція та стабілізація своєї уваги в процесі життєдіяльності) та застосування вищезазначених властивостей на засадах етики та моралі.

Тренувальна діяльність спортсменів з художньої гімнастики передбачає, окрім фізичної, технічної, тактичної та психологічної підготовки, розвиток психологічної готовності та формування психологічних компетентностей і навичок долати психологічні бар’єри у тренувальній та змагальній діяльності. У статті проаналізовано вирішення проблеми психологічних бар’єрів у зв’язку з актуальністю пошуків шляхів підвищення ефективності спортивної тренувальної діяльності особистості. У контексті проблеми дослідження визначено, що питання психологічних бар’єрів охоплює такі наукові проблеми, як: теоретико-історична ситуація вивчення психологічних бар’єрів у науковій літературі; суб’єктивне сприйняття психологічних бар’єрів; психологічні бар’єри як ресурс мотивації особистісного розвитку. Функціями психологічних бар’єрів визначено: 1) адаптивну; 2) регулятивну, що слугують мотиваторами активності особистості. У психології спорту бар’єри (труднощі, перешкоди) характеризуються через дію зовнішніх факторів – предметних (біг з перешкодами), кліматичних (зустрічний вітер, вологість повітря); та впливу соціально-психологічних чинників – мотивація психомоторної активності в тренувальній діяльності, особистісна психологічна готовність до тренування та участі у змаганнях, володіння прийомами самоорганізації/самомобілізації та стратегіями психоемоційної саморегуляції та ін. Мета статті полягає у теоретичному вивченні психологічних бар’єрів, труднощів у тренувальній та змагальній діяльності спортсменів із художньої гімнастики, аналізі чинників і механізмів їх виникнення. Висновки. Визначено, що поняття «психологічний бар’єр» трактується як психічний стан особистості, що перешкоджає виконанню тих чи інших дій та виявляється в пасивності, апатії, опорі суб’єкта. З’ясовано, що виникнення психологічних бар’єрів у спортсменів зумовлюється: а) дією об’єктивних та суб’єктивних факторів; б) ступенем психологічної готовності до тренувальної та змагальної діяльності; в) особистісними якостями. Психологічні бар’єри у тренувальній та змагальній діяльності спортсменів з художньої гімнастики виникають і формуються як внутрішній опір чи захисні реакції, в основі яких лежить механізм виникнення та утворення умовно-рефлекторних зв’язків психоемоційних реакцій у передбаченні дії суб’єктивних чи об’єктивних подразників (страх втримати предмет, оцінка суддів, реакція тренера, думка глядачів та ін.), які є значущими для гімнастки.

Анотація. Розроблено та обґрунтовано методичний інструментарій оцінювання ефективності діяльності банківських установ. Ураховуючи, що застосування методів оцінювання ефективності діяльності банку визначається суб’єктом оцінювання, споживачем інформації та метою оцінки, установлено доцільність використання таких груп показників: рентабельності діяльності, ефективності використання ресурсів банку, ефективності управління доходами і витратам, використання персоналу. Запропонований методичний підхід PRRЕL-оцінювання ефективності діяльності банківських установ передбачає розрахунок 15 відносних коефіцієнтів, які характеризують різні аспекти ефективності, з подальшим визначенням «сірих зон» на основі нормативних значень із урахуванням динаміки зміни показника, що враховується при визначенні бальної оцінки. За результатами бального шкалювання проведено градацію банків за рівнем ефективності діяльності банківської установи на чотири групи: критичний, середній, достатній і високий рівні. Результати апробації методики PRRЕL укотре підтвердили хибність підходу до оцінювання ефективності діяльності за допомогою єдиного критерію — показника прибутку. Такий підхід зумовлює концептуальну і методичну обмеженість діагностики та виявлення проблем ефективності управління діяльністю банку. За результатами проведеного PRRЕL-оцінювання найвищий рівень ефективності діяльності визначено в банку, який отримав найнижчий за абсолютним показником прибуток у порівнянні з іншими досліджуваними установами. Використання запропонованої методики PRRЕL до оцінювання рівня ефективності діяльності банківських установ дозволяє обґрунтувати необхідність здійснення оперативного реагування на негативні зміни шляхом ухвалення управлінських рішень і розроблення комплексу дієвих регулятивних заходів для забезпечення стабільної та ефективної роботи банків. Перспективами подальших досліджень у цьому напрямі є визначення домінант забезпечення ефективності діяльності банку, а також порогових значень індикаторів її оцінювання, що дозволяють виявити слабкі місця в діяльності установи. Ключові слова: банк, ефективність, рентабельність, рівень ефективності діяльності, скорингова модель, PRRЕL-оцінювання. Формул: 0; рис.: 2; табл.: 5; бібл.: 13.

Ця наукова праця присвячена дослідженню актуального питання про сучасну правову регламентацію відносин щодо належної реалізації одного з основоположних інформаційних прав особи - вільного вираження своїх думок, ідей та поглядів. Саме показники якості законодавства в цій царині значною мірою формують авторитет влади та міжнародний рейтинг держави. Проведено аналіз сутнісних характеристик заходів, що є втручанням у свободу вираження поглядів, їхній залежності від публічного статусу особи, чия діяльність висвітлюється у ЗМІ. Наведено конкретні приклади того, які конкретні дії з боку держави можуть вважатись втручанням. З'ясовано, що саме в галузі інформаційних взаємин з огляду на значну зацікавленість як влади, так і суспільства (ці прояви зацікавленості часто можуть мати протилежну спрямованість, а іноді набувати антагоністичного вигляду) національні регулятивні рішення не видаються достатньо об'єктивними. У роботі наведені окремі правові позиції українського законодавства, які суттєво обмежували вільне вираження думок та оцінок ЗМІ, отже, були критично оцінені Європейським судом із прав людини. У цій площині обов'язково мають враховуватися методологія та прецедентна практика європейської правозастосовної системи. Обгрунтовано справедливість європейського цивілізаційного підходу, за яким право на свободу вираження поглядів охоплює не лише інформацію та ідеї, які позитивно сприймаються чи вважаються безневинними або нейтральними, але також і такі, що ображають, шокують чи турбують. Встановлено, що межі прийнятної критики політиків, які діють у цій іпостасі, є більшими, ніж для приватних осіб. На відміну від останніх, політик свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова та вчинку з боку журналістів і громадськості та має бути більш терпимим до критики. Звичайно, політик має право на захист своєї репутації, навіть якщо він виступає не як політик, але вимоги цього захисту мають бути збалансовані з інтересом до відкритої дискусії політичних питань. Свобода слова не є абсолютною, вона може бути обмежена. Але подібні обмеження мають бути встановлені законом, мають переслідувати правомірну мету та бути необхідними і пропорційними переслідуваній меті. У цьому контексті українське національне законодавство має напрацювати і постійно застосовувати критерії розмежування фактичних даних і оціночних суджень та механізмів і способів кваліфікації і оцінки кожного з них.

Стаття присвячена розгляду проблеми застосування судом способів захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно в умовах спеціально-дозвільного типу правового регулювання діяльності суду зі здійснення правосуддя. Аналізуючи ст. 16 Цивільного кодексу України, автор звертається до проблеми numerus clausus (закритого списку) способів захисту суб'єктивних цивільних прав взагалі і суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно зокрема й осмислює її в контексті змін, внесених до ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України та ст. 5 Господарського процесуального кодексу України. Автор зазначає, що діяльність суду зі здійснення правосуддя підпадає під спеціально-дозвільний тип правового регулювання, який дозволяє суду здійснювати лише ту юридичну поведінку, яка прямо визначена положеннями чинного цивільного законодавства України. У зв'язку з цим право суду визначати спосіб захисту цивільних прав, що не встановлений договором або законом, значно розширює межі судового розсуду. Водночас відповідний підхід виправданий в тих випадках, коли встановлені законом способи захисту не охоплюють всі можливі форми порушень суб'єктивних цивільних прав. При цьому суд відрізняється від інших суб'єктів правозастосування, зокрема, у зв'язку з тим, що має справу з випадками порушення суб'єктивних цивільних прав, що виходять за межі регулятивних моделей суспільних відносин. Порушення якраз і полягає в тому, що певною мірою воно має атиповий характер, не вкладається в запроваджену модель, є відхиленням від неї. Однак це не повинно бути перешкодою у захисті порушених прав.Висловлюється висновок, що внесення змін до абз. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України не спричинило абсолютного відходу від принципу numerus clausus способів захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно, а лише надало суду можливість застосування для захисту прав спосіб захисту, який не суперечить закону, в умовах коли закон або договір взагалі не встановлюють ефективного способу захисту відповідних цивільних прав. При цьому через спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності суду малоймовірним у відповідній ситуації є визначення судом способу захисту суб'єктивних цивільних прав на нерухоме майно, що взагалі не передбачений положеннями чинного цивільного законодавства України.

Матвєєва А. В., Єрофєєнко Л. В. Роль та значення функцій господарського процесуальногоправа. – Стаття.Стаття присвячена основним проблемам правового визначення місця та ролі функції в системі господарського процесуального права. Авторами проаналізовано історико-правові підвалини розвитку процесуального права, а також розуміння сутності функцій господарського процесу та їх видів. Надано пропозиції щодо тлумачення та класифікації функцій господарського процесуального права. Сьогодні надзвичайно актуальним є визначення та класифікація функцій господарського процесуального права з метою визначення їх місця та ролі в розрізі аналізу сучасного процесуального права.Природа галузі господарського процесуального права виявляється як соціально-нормативного регулятора. Виходячи з цього, його функції мають велике значення для ефективності захисту прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та набули в установленому порядкустатусу суб’єкта господарювання. суб’єкт господарювання, державні та інші органи, фізичні особи,які не є суб’єктами господарювання. Проте зараз проблема полягає в тому, що результати інтелектуальної праці, виражені в інтелектуальній власності, хоч і повинні приносити відчутний дохід, але незавжди на практиці. Необхідною передумовою отримання прибутку є використання майна, введення його в господарський обіг.Важливим для розуміння сутності функцій господарського процесу є періодизація етапів становлення процесуального права на українських землях: 1) перший період – це часи Київської Русі(давньоруського), коли суд був підпорядковувався адміністрації, тобто був її невід’ємною частиною;2) II період – XIV–XIX ст. (дореволюційний). Створення державних інституцій для вирішення справ, закріплення українського звичаєвого права в нормативно-правових актах та адміністративно-судовій практиці (друга половина XVII ст.), формування т.зв. писаного права; 3) III період – 1917–1991 рр. (радянський). Запровадження нових методів організації економіки та централізованого планування призвело до створення системи державних судів, для яких характерне використання їх як засобу непрямого впливу на суспільні відносини з боку органів державної влади; 4) IV період – з 1991 р. по теперішній час (пострадянський), пов’язаний із здобуттям незалежності України та створенням.Функції держави класифікують за їх соціальною значущістю, тривалістю дії, сферою діяльності, формою консолідації тощо. Переважно всі ці критерії можна застосувати до класифікації функцій економічного процесу з урахуванням його особливостей. Наприклад, за критерієм тривалості функції господарський процес можна поділити на постійні та тимчасові. До постійних належать регуляторна, охоронна, економічна, політична, інформаційна функції, а до тимчасових – моніторингова та інтеграційна. За критерієм меж права функції поділяються на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх функцій економічного процесу відносять економічну, політичну, а внутрішню – регулятивну, охоронну, компенсаційну та оздоровчу.

The article analyses the main psychological theories and considers the theoretical aspects of the concept of leadership qualities in future teachers. Purpose. The purpose of the publication is scientific study and systematization of experience on this issue, to identify the essential characteristics in the holistic structure of the personality of future teacher leaders in the educational space of Institutions of Higher Education.Methods. In the research were used such a theoretical methods: content analysis, synthesis, classification and generalization of scientific and theoretical provisions of the concept of "leadership qualities" in the modern educational environment. The methodological basis of the article is the scientific concepts of native and foreign researchers who have dealt with issues of leadership and leadership qualities. Different approaches of scientists on understanding the essence of leadership qualities of the individual and their features are considered. The components and criteria of leadership qualities from the standpoint of the psychology of work of the teacher are described. Leadership qualities of future teachers has an important role of the formation.Results. As a result of theoretical and methodological research, we analyzed, systematized and identified the following components of leadership qualities in the holistic structure of the future teacher's personality from the point of view of psychology of pedagogical work: motivational-value, emotional-communicative, organizational-regulatory and reflexive-evaluative.Conclusions. It is concluded that in the conditions of modernization of the educational system the teacher-leader becomes an important strategic resource of all transformations, and is able to generate and perceive innovations, ready to show activity and creativity. Subjectivity and congruence are defined as the fundamental qualities that determine the purposeful development of important personal and professional characteristics that contribute to the development of personality to the position of a leader.Key words: leadership, leadership qualities, future teachers, pedagogical activity. У статті проаналізовано основні психологічні підходи і теорії, розглянуто теоретичні аспекти поняття лідерських якостей у майбутніх педагогів. Мета публікації – наукове вивчення та систематизація досвіду з даної проблематики, виявлення сутнісних характеристик у цілісній структурі особистості майбутніх педагогів-лідерів в освітньому просторі закладу вищої освіти.Методи. Під час проведення дослідження використовувалися такі теоретичні методи: контент-аналіз, синтез, класифікація та узагальнення науково-теоретичних положень поняття «лідерські якості» в системі сучасного освітнього середовища. Методологічну основу статті становлять наукові концепції сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників, котрі займалися питаннями лідерства та лідерських якостей, зокрема у педагогів. Розглядаються різні підходи та погляди науковців на розуміння сутності лідерських якостей особистості та їхні особливості. Описуються структура, компоненти та критерії лідерських якостей з позиції психології праці педагога. Підкреслюється важлива роль формування лідерських якостей у майбутніх учителів. Результати. У результаті теоретико-методологічного дослідження нами проаналізовано, системати-зовано та виокремлено такі компоненти лідерських якостей у цілісній структурі особистості майбутнього педагога з точки зору психології педагогічної праці: мотиваційно-ціннісний, емоційно-комунікативний, організаційно-регулятивний та рефлексивно-оцінювальний. Висновки. З’ясовано, що в умовах модернізації освітньої системи педагог-лідер стає важливим стратегічним ресурсом усіх перетворень, здатним генерувати і сприймати інновації, готовим проявляти активність і творчість. Основоположними якостями, що зумовлюють цілеспрямований розвиток важливих особистісно-професійних характеристик, які сприяють розвитку особистості до позиції лідера, визначені суб’єктність і конгруентність. Перспективи подальшого дослідження ми вбачаємо в дослідженні лідер-ських якостей та розробленні психолого-педагогічного супроводу в процесі фахової підготовки педагогів.Ключові слова: лідерство, лідерські якості, майбутні педагоги, педагогічна діяльність.

Статтю присвячено вивченню перекладу як особливого типу дискурсу, який розуміємо як процес та результат професійної когнітивно-комунікативної діяльності перекладача, у ході якої породжується і набуває мовного оформлення нова когнітивна сутність – концепт цільового тексту. Когнітивний аспект перекладацького дискурсу має ієрархічну структуру, яка складається з двох рівнів когнітивної організації дискурсу: когнітивно-регулятивного і когнітивно-репрезентативного. Стратегія перекладу розглядається як когнітивний регулятив, який управляє організацією і реалізацією перекладацького дискурсу. Стратегія спрямовує дискурсотворчу діяльність перекладача, яка полягає у пересотворенні концепту вихідного тексту для його інтеграції в іншу мовну культуру. Глобальній стратегії підпорядковані локальні, які, в свою чергу визначають тактики і прийоми та методи перекладу. Література References Jaaskelainen, R. (1999). Tapping the process: an explorative study of cognitive andeffective factors involved in translating. Joensuu: University of Joensuu Publications inHumanities. Krings H. P. (1986). Translation Problems and Translation Strategies of AdvancedGerman Learners of French. Interlingual and Intercultural Communication. Tubingen:Gunter Narr, 263–275. Loescher W. (1991). Translation Performance, Translation Process and TranslationStrategies. Tübingen: Gunter Narr. McElhanon, K. A. (2005) From Word to Scenario: The Influence of Linguistic TheoriesUpon Models of Translation. Journal of Translation, 1 (3), 29–67. Rosman, A. and Paula G. Rubel (2003). Are Kinship Terminologies and Kinship ConceptsTranslatable? In: Translating cultures : perspectives on translation and anthropology.(pp. 269–283). Paula G. Rubel and Abraham Rosman (Eds.). Oxford, N.Y. Андрієнко Т.П. Стратегії очуження й одомашнення в перекладі художньогодискурсу з англійської мови на українську: монографія. – К.: КиМУ, 2011.Andriyenko, T.P. (2011). Stratehiyi ochuzhennya y odomashnennya v perekladikhudozhn'oho dyskursu z anhliys'koyi movy na ukrayins'ku [Foreignizing anddomestication strategies in translation of artistic discourse from English into Ukrainian].Kyiv : KyMU. Балабін В. В. Сучасний американський військовий сленг як проблема перекладу :автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.16«Перекладознавство» / В.В. Балабін. К., 2002.Balabin, V. V. (2002) Suchasnyy amerykans'kyy viyskovyy slenh yak problema perekladu[Modern American Military Slang as a Problem of Translation]. Kyiv: Taras ShevchenkoNational University of Kyiv. Бєлова А. Д. Комунікативні стратегії і тактики: проблеми систематики / А. Д. Бєлова //Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. пр. – К.: КНУ імені ТарасаШевченка, 2004. – С. 11–16.Belova, A. D. (2004) Komunikatyvni stratehiyi i taktyky: problemy systematyky[Communication strategies and tactics: problems of taxonomy]. Movni i KontseptualniKartyny Svitu, 11-16. Дейк ван Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Дейк ван Т. А. ; [пер. с англ. ; cост.Петров В.В. ; под ред. Гарасимова]. – М. : Прогресс, 1989. – 310 c.Dijk, T. van (1989). Yazyk. Poznaniye. Kommunikatsiya [Language. Knowledge.Communiсation]. Moscow: Progress. Дьяконова Н.А. Функциональные доминанты текста как фактор выбора стратегииперевода : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.20 / Наталья Анатольевна Дьяконова. –М., 2004.Djakonova, N.A. (2004) Funkcional'nye dominanty teksta kak faktor vybora strategiiperevoda [Functional dominants of the text as a factor in the choice of the translationstrategy]. Moscow. Кашкин В. Б. Сопоставительные исследования дискурса / В. Б. Кашкин //Концептуальное пространство языка. – Тамбов: ТГУ, 2005. – С. 337–353.Kashkin V.B. (2005). Sopostavitel'nye issledovanija diskursa [Comparative studies ofdiscourse]. Konceptual'noe Prostranstvo Yazyka, 337–353.Карабан В. И. Сложные речевые единицы: прагматика английских асиндетическихполипредикативных образований : [монография] / Карабан В. И. – К. : Вища школа,1989.Karaban, V. I. (1989). Slozhnye Rechevye Yedinitsy: Pragmatika AngliyskikhAsindeticheskikh Polipredikativnykh Obrazovaniy [Complex Speech Act: Pragmatics ofEnglish Asynthetic Polypredicative Formations]. Kyiv: Vyshcha Shkola. Карасик В. И. О категориях дискурса / В. И. Карасик // Языковая личность:социолингвистические и эмотивные аспекты : сб. науч. тр. – Волгоград-Саратов :Перемена, 1998. – С. 185–197.Karasik, V. I. (1998) O Kategorijah Diskursa [On Discourse Categories]. In: YazykovajaLichnost: Sotsiolingvisticheskiye i Eemotivnye Aspekty. (pp. 185–197). VolgogradSaratov: Peremena. Комиссаров В. Н. Современное переводоведение: Учебное пособие / ВиленНаумович Комиссаров. – М.: ЭТС, 2004.Komissarov, V. N. (2004) Sovremennoye Perevodovedenye [Contemporary TranslationTheory]. Moscow: ETS. Кубрякова Е. С. Части речи с когнитивной точки зрения / Е. С. Кубрякова. – М. : Инт языкознания РАН, 1997.Kubrjakova E. S.(1997) Chasti Rechi s Kognitivnoy Tochki Zreniya [Parts of Speech froma Cognitive Perspective]. Moscow: Institut Yazykoznaniya RAN Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмілінгвістики / Анатолій Миколайович Приходько – Запоріжжя: Прем’єр, 2008.Prykhodko, A. M. (2008). Kontsepty i kontseptosystemy v kohnityvno-dyskursyvniyparadyhmi linhvistyky [Concepts and concept systems in cognitive discourse paradigm oflinguistics]. Zaporizhzhya: Premyer. Ревзина О. Г. Дискурс и дискурсивне формации / О. Г. Ревзина. // Критика исемиотика. – Вып. 8. – Новосибирск, 2005 – с. 66 – 78. – Режим доступу:http://www.philology.ru/linguistics1/revzina-05.htm.Revzina, O. G. (2005) Diskurs i diskursivne formatsii [Discourse and discursiveformations]. Kritika i Semiotika, 66–78. Retrieved from http://www.philology.ru/linguistics1/revzina-05.htm. Рудяков А. Н. Язык или почему люди говорят (опыт функционального определенияестественного языка) / Рудяков А. Н. – К. : Грамота, 2004.Rudyakov, A. N. (2004). Yazyk ili Pochemu Lyudi Govoryat [Language, Or Why DoPeople Speak]. Kyiv: Gramota. Чередниченко О.І. Про мову і переклад / Олександр Іванович Чередниченко. – К.:Либідь, 2007. – 248 с.Cherednychenko, O. I. (2007). Pro Movu i Pereklad [On Language and Translation].Kyiv: Lybid. Шевченко І.С. Когнітивно-прагматичні дослідження дискурсу / І.С. Шевченко //Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен / під загальн. ред Шевченко І. С.:Монографія. – Харків: Константа, 2005. – C. 105–117.Shevchenko I.S. (2005). Kohnityvno-prahmatychni doslidzhennya dyskursu [Cognitivepragmatic discourse studies] Dyskurs yak Kohnityvno-Komunikatyvnyy Fenomen.Kharkiv: Konstanta. Шевченко О. Н. Языковая личность переводчика: На материале дискурса Б. В.Заходера / Ольга Николаевна Шевченко: Дис. ... канд. филол. наук: 10.02.19 :Волгоград, 2005.Shevchenko, O.N. (2005). Yazykovaja lichnost' perevodchika: Na materiale diskursa B. V.Zahodera [Language personality of the translator: based on Boris Zakhoder’s discourse].Volgograd. Шмігер Т. Історія українського перекладознавства ХХ сторіччя / Тарас Шмігер. – К.:Смолоскип, 2009.Shmiher, T. (2009). Istoriya Ukrayinskoho Perekladoznavstva XX Storichchya [History ofUkrainian Translation theory of the Twentieth Century]. Kyiv: Smoloskyp. Фролова І. Є. Стратегія конфронтації в англомовному дискурсі: Монографія / ІринаЄвгенівна Фролова // Харків, 2009.Frolova, I. Ye. (2009). Stratehiya Konfrontatsiyi v Anhlomovnomu Dyskursi [The Strategyof Confrontation in the English Discourse]. Kharkiv. Фролова І. Є., Андрієнко Т. П. Стратегії спілкування та стратегії перекладу / ІринаФролова, Тетяна Андрієнко // Переклад у наукових дослідженнях представниківхарківської школи: колективна монографія / за ред.: Л. М. Черноватого, О. А.Кальниченка, О. В. Ребрія. – Вінниця : Нова Книга, 2013, C. 211 – 232.Frolova, I. Ye., Andriyenko, T. P. (2013). Stratehiyi spilkuvannya ta stratehiyi perekladu[Communication strategies and strategies of translation]. In: Pereklad u naukovykhdoslidzhennyakh predstavnykiv kharkivskoyi shkoly. (pp. 211 – 232). L. M. Chernovatyi,O. A. Kalnychenko, O. V. Rebriy, (Eds.). Vinnytsya: Nova Knyha. East European Journal of Psycholinguisti

У науковому повідомленні порушується нерозв’язана проблема ідентифікації та характеристики особистісних результатів навчання учнів у Новій українській школі. Звертається увага на сучасне подання навчальних досягнень молодших школярів через характеристики, які відображають об’єктивні результати навчання — знання, уміння, навички, досвід різних способів діяльності, предметні компетентності, та суб’єктні надбання особистості — досвід творчої діяльності, спільні для усіх компетентностей уміння, ключові компетентності, особистісні досягнення учнів. Обґрунтовано визначення груп особистісних досягнень першокласників і відповідних їм характеристик: мотиваційні (виявляє інтерес до навчання, проявляє старанність у навчанні); пізнавальні (активно працює на уроці, ставить запитання про нове та незрозуміле); соціально-комунікативні (співпрацює з іншими дітьми, вирішує конфлікти мирним шляхом); організаційно-регулятивні (проявляє самостійність у роботі, працює зосереджено); рефлексивні (бере відповідальність за свої дії, знаходить успішні шляхи вирішення проблем). Такі показники особистісних характеристик можна використати як інструментарій, що дасть змогу учителеві з’ясувати, який із них точніше відображає поведінку і особливість діяльності дитини в шкільному середовищі, як школяр володіє досвідом емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, до себе та інших людей.

Поряд з колективним та індивідуальним міфами є ще й груповий міф якрозгорнутий наратив історії групи та продукт дії захисних групових механізмів ускладних соціальних ситуаціях. Груповий міф виникає за певних соціально-психологічних умов, серед яких: наявність історії групи як відображення пев-ного часового проміжку її розвитку, достатнього для створення наративів провласні цінності, діяльність, досягнення; потреба в збереженні єдності членівгрупи та її ідентичності; потреба в забезпеченні функціонування групи та керу-вання нею; існування загрози цілісності групи і як реакція на цю загрозу –згуртування групи та зменшення соціальної дистанції між її членами, зростаннячастки колективних форм прийняття рішень та поведінки. Імовірність виник-нення міфу зростає в складних соціальних ситуаціях, особливо в кризових ітравматичних, коли людина неспроможна діяти звичним способом, а інформа-ція сприймається нею некритично. У таких ситуаціях актуалізується історичнапам’ять спільноти, залучається досвід розв’язання соціальних проблем попе-редніми поколіннями, а здатність людини впливати на хід подій істотно змен-шується, через що вона готова, аби розв’язати проблему, навіть повірити внеймовірне. У міфі як засобі долання групою складних соціальних ситуаційможна виокремити такі складники: когнітивні, що окреслюють ступінь визна-ченості ситуації для членів групи; емоційні, завдяки яким вдається зменшитиїхню тривожність і невпевненість; настановчо-регулятивні, котрі спрямовуютьдіяльність групи на перетворення й долання перешкод соціальної дійсності.Відображення складних соціальних ситуацій представниками окремих соціаль-них і професійних груп у продуктах групової творчості, зокрема в міфі, є перс-пективним напрямом психологічних досліджень.