Щоб переглянути інші типи публікацій з цієї теми, перейдіть за посиланням: Радянська Армія.
Статті в журналах з теми "Радянська Армія"
Оформте джерело за APA, MLA, Chicago, Harvard та іншими стилями
Ознайомтеся з топ-40 статей у журналах для дослідження на тему "Радянська Армія".
Біля кожної праці в переліку літератури доступна кнопка «Додати до бібліографії». Скористайтеся нею – і ми автоматично оформимо бібліографічне посилання на обрану працю в потрібному вам стилі цитування: APA, MLA, «Гарвард», «Чикаго», «Ванкувер» тощо.
Також ви можете завантажити повний текст наукової публікації у форматі «.pdf» та прочитати онлайн анотацію до роботи, якщо відповідні параметри наявні в метаданих.
Переглядайте статті в журналах для різних дисциплін та оформлюйте правильно вашу бібліографію.
1
Іванчук, В. А., та В. Г. Новікова. "НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКА ВІЙНА 1941–1945 рр.: БЕЗПОВОРОТНІ ЛЮДСЬКІ ВТРАТИ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (30 вересня 2020): 55–69. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-55-69.
Повний текст джерелаАнотація:
У повоєнний період в радянській історіографії з ідеологічних причин постійно приховувались дійсні масштаби людських втрат Радянського Союзу у Другій світовій війні. В той же час, необхідно віддати належ- не, офіційна статистика підкреслювала приблизну рівність представни- цтва всіх національностей у складі Червоної Армії періоду 1941–1945 ро- ків у відсотковому співвідношенні до загальної чисельності населення республік. Цей принцип дотримувався з тих же ідеологічних причин. У статті доводиться, що з розпадом Радянського Союзу та спрощен- ням доступу до архівів, об’єктивності та історичної справедливості в нових дослідженнях майже не добавилось. Навпаки, на догоду настро- ям відтворювачів імперії, в сучасній Російській Федерації запанувала кон- цепція про те, що «головну ношу війни виніс на собі російський народ».
Ключові слова: Друга світова війна, німецько-радянська війна, безпо- воротні втрати, статистичні дані, мобілізація, Червона Армія (РСЧА), СРСР, Україна, Міністерство оборони Російської Федерації.
2
ПАТРИЛЯК, Іван, та В’ячеслав ШАМРАЙ. "“ВИЗВОЛИТЕЛІ”. ОБРАЗ БІЙЦІВ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ ТА СЛУЖБОВЦІВ РАДЯНСЬКОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЗВІТНИХ ДОКУМЕНТІВ ПІДПІЛЛЯ ОУН (1944 – 1945)". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 127–40. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253735.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою статті є реконструкція образу вояка Червоної армії та службовця радянської адміністрації в 1944 – 1945 рр. на території західноукраїнських областей, зафіксованого у звітній документації українського націоналістичного підпілля. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-типологічний та історико-системний) методів. Висновки. Узагальнюючи все написане вище, необхідно підкреслити, що звітна документація підпілля ОУН за 1944 – 1945 рр. дає доволі багатий матеріал для реконструкції образу радянських вояків та адміністраторів, які повернулися в західноукраїнський регіон в останні роки Другої світової війни. Насамперед варто відзначити, що образ воїна-червоноармійця був доволі строкатим і суперечливим. Звітодавці завжди чітко ділили передові фронтові частини й тилові підрозділи. Перші, як правило, мали краще озброєння й обмундирування, але здебільшого (за винятком Львова) відчували брак харчів, що штовхало їх на грабунки. Вони також характеризувались як доволі відважні воїни з чіткими рисами фаталізму (“легковажне ставлення до смерті”) і втоми від війни (бажання якнайшвидше завершити бойові дії та повернутися додому). Щодо частин та підрозділів “другого фронтового ешелону”, то рівень їхньої дисципліни, зовнішній вигляд, моральна деградація, демотивованість та поведінка викликали жах і відразу в місцевого населення, котре було головним інформатором авторів оунівських звітів. За рахунок цього червоноармієць у звітах підпілля постає здебільшого, як обдертий, завжди голодний і п’яний грабіжник та ґвалтівник, що, очевидно, в основному відповідало загальному стану справ. Велике значення для формування опінії підпільників щодо червоноармійців була їхня національність і критика в бік більшовицької влади. У документах ОУН помітне прихильне ставлення до солдатів-українців та інших “нацменів”, більш прохолодне – до службовців Червоної армії російського та єврейського походження. Перших розглядали як потенційних союзників у справі боротьби проти більшовизму, останніх вважали основною опорою режиму. Хоча важливо зауважити, що роль “опори” радянської влади щоразу більше відводилася росіянам, а не євреям, як це ще вважалося в середовищі ОУН у 1939 – 1941 рр. Водночас образ радянської адміністрації у звітних документах ОУН є менш диференційованим. Він здебільшого негативний. Носії влади характеризуються як малоосвічені й примітивні особи без критичного мислення, густо індоктриновані офіційною ідеологію, схильні до зловживань, корупції і наживи, зненавиджені рештою суспільства.
Ключові слова: Червона армія, радянська адміністрація, підпілля ОУН, звітна документація, лінія фронту.
3
Свєженцев, М. Д. "Радянська армія та польське населення у 1944 р.: про що говорять джерела". Магістеріум, Вип. 54 (2015): 39–44.
Знайти повний текст джерела
4
K.V., Moskalchuk. "JOURNALS OF COMBATS AS A SOURCE OF STUDYING DEFENSE BATTLES OF THE 6TH AND 12TH ARMIES IN THE SUMMER OF 1941." South Archive (Historical Sciences), no. 35 (January 28, 2022): 31–35. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-35-5.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The study of the period of defensive battles of the 6th and 12th armies in June – August 1941 is complicated by a limited number of available sources. In Soviet historical science, the outlined topic was under ideological prohibition. Therefore, the documents left after the destruction of the armies were kept in special funds of the Central Archive of the Ministry of Defense of the USSR in secrecy and were available only to students of the Military Academy named after M.V. Frunze, who had a military rank from lieutenant colonel and above, in order to study combat experience and subject to non-disclosure of military secrets. The article is devoted to the source analysis of the log of hostilities operations of the period of defensive battles of the 6th and 12th Soviet armies in the summer of 1941.Methods. The authors of log of hostilities actions and environment of their creation are foremost set. The date of creation of documents is also certain. During the internal critique of the source, the historical-critical method was used to compare the data of the logs of combat operations of the period of defensive battles of the 6th and 12th armies in the summer of 1941 with well-known facts. The origin of the documents that formed the basis for the creation of journals has been established. In addition, external criticism of sources was made.Results. In the course of our research, we found that the logbooks of the 6th and 12th Army headquarters were destroyed because of the German encirclement in the Zelena Brama tract near the village of Podvysokogo Kirovograd region. Today, researchers have access only to the journals of the Southern and Southwestern Fronts, as well as the 17th Rifle Corps, which until July 25, 1941 was part of the 12th Army. Conclusions. After analyzing the Soviet and modern literature on the history of defensive battles of the 6th and 12th armies at the initial stage of the German-Soviet war, we came to the conclusion that the logs of hostilities remained out of the attention of historians. The introduction of journals into scientific circulation makes it possible to make a broader analysis of the causes of death of two Soviet armies. Despite the fact that in the logs of hostilities the information is presented in a short version, their informative value lies in the fact that they can be used to establish the chronological sequence of events and the location of individual military clashes.Key words: log of hostilities, front, army, corps, battalion, archive, censorship. Мета. Вивчення періоду оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій у червні – серпні 1941 р. ускладнено обмеженим переліком доступних джерел. У радянській історичній науці зазначена тема перебувала під ідеологічною забороною. Тому документи, які залишилися після знищення армій, зберігались у спецфондах Центрального архіву Міністерства оборони СРСР у режимі секретності та були доступні тільки слухачам Військової академії ім. М.В. Фрунзе, що мали військове звання від підполковника і вище, з метою вивчення бойового досвіду та за умови нерозголошення військової таємниці. Стаття присвячена джерелознавчому аналізу журналів бойових дій періоду оборонних боїв 6-ї та 12-ї радянських армій улітку 1941 р.Методи. Насамперед встановлено авторів журналів бойових дій та умови їх створення. Також визначено дату створення документів. Під час внутрішньої критики джерела застосовано історико-критичний метод для порівняння даних журналів бойових дій періоду оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 р. із загальновідомими фактами. З’ясовано походження документів, які лягли в основу створення журналів. Окрім цього, здійснено зовнішню критику джерел. Результати. Під час дослідження нами встановлено, що журнали бойових дій штабів 6-ї та 12-ї армій були знищені внаслідок німецького оточення в урочищі Зелена Брама в районі с. Підвисоке Кіровоградської області. Сьогодні дослідникам доступні лише журнали Південного та Південно-Західного фронтів, а також 17-го стрілецького корпусу, який до 25 липня 1941 р. входив до складу 12-ї армії. Висновки. Проаналізувавши радянську та сучасну літературу, присвячену історії оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій на початковому етапі німецько-радянської війни, ми дійшли висновку, що журнали бойових дій залишалися поза увагою істориків. Введення журналів у науковий обіг дає можливість ширше проаналізувати причини загибелі двох радянських армій. Незважаючи на те, що у журналах бойових дій інформація викладена коротко, їх інформативна цінність полягає в тому, що за допомогою цих джерел можна встановити хронологічну послідовність подій та локалізацію окремих військових зіткнень.Ключові слова: журнал бойових дій, фронт, армія, корпус, батальйон, архів, цензура.
5
Макогончук, Наталія. "ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 16, № 1 (12 червня 2021): 251–66. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v16i1.703.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто актуальність жіночої участі у Другій світовій війні. Розкрито радянський підхід до образу жінки у війні. Війна за офіційною оцінкою не мала “жіночого обличчя”. Радянська влада розписувала різні ролі та сценарії діяльності для жінок, і лише одна сфера була закритою для жіноцтва – це участь у воєнних подіях. Жінки в СРСР не були військовозобов’язаними, хоча військове законодавство СРСР передбачало у разі потреби обов’язкове залучення жінок у ряди Червоної армії для несення служби в допоміжних військах.Проаналізовано складні життєві долі жінок на прикладі історій окремих героїнь радянсько-німецької війни. Адже жінки активно поповнювали лави не лише медичних сестер, сандружинниць, а й категорії “бійців-спеціалістів”: мінометниць, кулеметниць, автоматниць, снайперів тощо. Описано героїчні вчинки жінок стрілецького полку, серед яких Нечепорчукова (Наздрачова) Мотрона – єдина українка, яка є повним кавалером ордена Слави; танкових екіпажів, до складу яких удавалося потрапити лише окремим, і серед них відважна Марія Лагунова; жіночого авіаційного полку, у так званих “Нічних відьмах”, одна з яких була українка Поліна Володимирівна Гельман; у морській піхоті на прикладі історії Євдокії Миколаївни Завалій – єдиної жінки-командира взводу морської піхоти. Але особливо прославилися жінки-снайпери. Центральна жіноча снайперська школа підготувала понад тисячу фахівців. Розглядаються також факти участі жінок у лавах націоналістичного підпілля та Української повстанської армії. Проаналізовано їхні функціональні обов’язки як зв’язкових, розвідниць, санітарок.
6
Файзулін, Ярослав, та Василь Яблонський. "ЗАХОДИ РАДЯНСЬКИХ ОРГАНІВ ДЕРЖБЕЗПЕКИ ІЗ ДИСКРЕДИТАЦІЇ ОЧІЛЬНИКА ДЦ УНР СИМОНА ПЕТЛЮРИ". Society. Document. Communication, № 10 (9 січня 2021): 149–81. http://dx.doi.org/10.31470/2518-7600-2020-10-149-181.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізується діяльність радянських спецслужб щодо дискредитації українського еміграційного уряду – Державного центру Української Народної Республіки на еміграції та особисто його керівника Симона Петлюру. Екзильний уряд УНР, який стояв на позиціях антикомунізму та контролював інтерновану в польських таборах українську армію становив реальну загрозу для існування більшовицького режиму в Україні. Тому, і центральний радянський уряд в Москві, і підконтрольний йому уряд УСРР в Харкові докладали максимум зусиль для дискредитації діяльності Симона Петлюри.
Одним із головних напрямів такої підривної роботи проти українського еміграційного уряду стала діяльність більшовицьких спецслужб. «Чекісти» вербували агентуру серед українських військовиків та політичних діячів близьких до Державного центру. Зокрема, ГПУ вдалося, через створення фіктивної «Вищої Військової Ради», яка нібито діяла на території України, вивезти одного із популярних військових діячів армії УНР отамана Юрія Тютюникам до УСРР.
Юрій Тютюник погодився на співпрацю із більшовицькою владою і більше року, під керівництвом ГПУ, проводив агентурну гру з метою залучення спільників і з числа генералітету УНР (йшлося, насамперед про генерала Олександра Удовиченка), встановлення зв’язку Симона Петлюри з «Вищою Військовою Радою» та дискредитації Державного центру УНР перед урядовими чинниками Речі Посполитої та урядами інших держав.
Така робота не мала великого успіху, тому ГПУ вдалася до розсекречення свого агента, використовуючи факт переходу «петлюрівського» генерала для деморалізації українського політикуму та військових на еміграції. Даний хід супроводжувався широкою інформаційною кампанією в радянській пресі і мав значний пропагандистський ефект як в Україні так і за кордоном. Зрештою, зрада Ю.Тютюника стала одним із чинників повернення українців до УРСР та послаблення антибільшовицького руху.
7
Карпов, В. В. "ЗАКІНЧЕННЯ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА ПОЛОНЕННЯ ЯПОНСЬКОЇ АРМІЇ РАДЯНСЬКИМИ ВІЙСЬКАМИ". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (30 вересня 2020): 111–21. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-111-121.
Повний текст джерелаАнотація:
Закінчення Другої світової війни і полон японської армії радянськими військами для подальшого їх трудового використання на території СРСР засвідчили виникнення нового глобального процесу, який надалі отримав назву «холодної війни». Радянський Союз продемонстрував гнучку реак- цію на перспективу військового протистояння з США в умовах ядерної загрози. Перебування військовополонених японської армії на території СРСР в якості робочої сили було використано для ідеологічної обробки солдатської маси і підготовки діяльного активу для комуністичної пар- тії Японії. Метою політичної індокрінації в кінцевому рахунку можна вважати встановлення радянського контролю над внутрішньою і зов- нішньою політикою Японії і недопущення повного контролю над Японією з боку США.
Ключові слова: Друга світова війна, СРСР, США, Японія, полон, японські військовополонені, політична індокрінація, Квантунська армія.
8
Науман, О. О. "Село Оксанина на Уманщині — мала батьківщина Івана Даниловича Черняховського". Воєнно-історичний вісник 38, № 4 (2 грудня 2020): 62–67. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-38-4-62-67.
Повний текст джерелаАнотація:
За влучним виразом біографа Івана Черняховського Олександра Филя, терпляча та миролюбна українська нація дала світові цілу плеяду яскравих полководців. Серед них Святослав, Данило Галицький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Нестор Махно, Родіон Малиновський і багато інших. Серед найвидатніших полководців сучасності, котрі заслуговують на особливу увагу, виділяється особистість двічі Героя Радянського Союзу генерала армії Івана Даниловича Черняховського, уродженця Уманщини. Його ім’я відоме далеко за межами нашої Батьківщини. Він належав до тих військових діячів, котрі зробили вагомий внесок до скарбниці військового мистецтва, а його феєричний злет від командира дивізії до командувача фронту під час німецько-радянської війни взагалі не має аналогів у вітчизняній практиці. Адже, двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Іван Данилович Черняховський був наймолодшим командувачем фронту за всю історію Червоної Армії. Ключові слова: село Оксанина, Україна, Іван Черняховський, полководець, Друга світова війна, німецько-радянська війна.
9
Mironova, Iryna, та Liudmyla Chernychko. "Формування та діяльність «СМЕРШ» у 1943-1946 рр." Acta de Historia & Politica: Saeculum XXI, № 02 (15 січня 2021): 21–26. http://dx.doi.org/10.26693/ahpsxxi2020.02.021.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглядаються організаційно-функціональний устрій органу радянської спецслужби та підрозділу воєнної контррозвідки «СМЕРШ», на який покладався захист Діючої армії під час Другої світової війни. Подано фактологічно-документальні джерельні підходи у дослідженні структури та діяльності розвідувальної організації у зазначений період. Неупереджено й об’єктивно розглянуто оперативне мистецтво у залежності від зміни стратегічної ситуації. До уваги представлено здатність організаційної структури та оперативні функції військової контррозвідувальної служби, у контексті її діяльності, вести боротьбу зі спецслужбами противника як в авангарді, так і в тилу армії. Зроблено аналіз військової контррозвідки «СМЕРШ» у контексті військово-стратегічної ситуації та як наслідок перетворення радянських спецслужб.
10
SHELESTAK, Larysa. "ВІЙСЬКОВА КАФЕДРА ЛЬВІВСЬКОГО ПОЛІТЕХНІЧНОГО ІНСТИТУТУ У ПОВОЄННОМУ ДЕСЯТИЛІТТІ (1944–1956)". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 374–90. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2354.
Повний текст джерелаАнотація:
Розглянуто та проаналізовано діяльність військової кафедри Львівської політехніки у повоєнному десятилітті. Навчання офіцерів запасу на військових кафедрах був важливим аспектом вишколу молодшого командного складу радянської армії. У студії використано архівні матеріяли, статті періодики, нормативно-правові акти радянських органів влади. На основі джерельного матеріялу проаналізовано діяльність військової кафедри у перші роки її існування, її матеріяльної бази та офіцерського складу, розглянуто особливості теоретичного навчання студентів та практичної вишколу на табірних зборах.
11
Євсєєв, Ігор Григорович, Валерій Миколайович Грицюк, Володимир Іванович Кидонь та Леонід Петрович Кривизюк. "ОПЕРАЦІЇ РСЧА ТА ВЕРМАХТУ НА ЯССЬКО-КИШИНІВСЬКОМУ НАПРЯМКУ (5.04 – 6.06.1944 р.): ЗАБУТІ СТОРІНКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Військово-науковий вісник, № 36 (16 листопада 2021): 182–206. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.182-206.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті автори на основі наукових публікацій та архівних матеріалів органів з вивчення та використання досвіду війни досліджують маловідомі операції, які здійснювались протиборчими сторонами на яссько-кишинівському напрямку у квітні-червні 1944 року.
Перша Яссько-Кишинівська операція відноситься до числа військових операцій, що велися на Східному фронті та повністю ігнорувалися радянськими істориками та експертами. Про це писав відомий військовий історик Девід Гланц. Протягом 76 років після завершення Другої світової війни, радянські та російські історики і теоретики старанно витирали з історичних свідоцтв будь-які спогади та згадування про роль 2-го та 3-го Українських фронтів у першій битві за Ясси і Кишинів, коли радянські війська двох фронтів намагалися просунутися на територію Румунії у квітні-травні 1944 року. Як і в багатьох інших військових операціях Червоної Армії, які розглядаються авторами статті, провалених під час проведення операції, вони зробили це навмисно, викресливши цей наступ та відправивши його до довгого листа «забутих битв» німецько-радянської війни.
12
BARAN, Zoya. "ДЕВ’ЯТЬ ДНІВ “ЗОЛОТОГО ВЕРЕСНЯ” 1939 Р. У СПОГАДАХ УКРАЇНСЬКИХ ЕМІҐРАНТІВ ЗІ ЛЬВОВА". Наукові зошити історичного факультету Львівського університету / Proceedings of History Faculty of Lviv University, № 19-20 (1 жовтня 2019): 449–64. http://dx.doi.org/10.30970/fhi.2019.19-20.2370.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті на основі опублікованих у повоєнний час, головно в США, спогадів українських львів’ян-еміґрантів відтворено перші дев’ять днів радянської окупації Львова 1939 р. Автори мемуарів – люди різного роду занять та віку: письменники, правники, лікарі. Їхні спогади та опубліковані матеріяли, зібрані безпосередньо під час та після згаданих подій, дозволили відтворити перші враження міщан про вояків Червоної армії, радянських чиновників (чоловіків та жінок), які прибули до міста. Можна виокремити дві прикмети радянських людей, які кидалися у вічі всім без винятку авторам: бідність, що свідчило про справжню економічну ситуацію в УРСР та СРСР, та відсутність елементарних норм культури поведінки, що віддзеркалювало соціяльно-побутовий уклад життя радянської людини загалом. Щодо суспільних настроїв, то, з одного боку, українська людність міста перебувала в ейфорії від звільнення з-під польського панування, з іншого, зважаючи на зовнішні ознаки прибулих, манеру поведінки та дії новопосталої влади, сприйняло її з недовірою, а подекуди, й з острахом. І небезпідставно, оскільки закриття часописів, перші арешти громадських та політичних діячів поклали край сподіванням на українізацію та демократизацію життя в місті. Львів змінювався не лише політично, але й під впливом радянізації швидко відбувалася трансформація публічного простору, культурних моделей.
13
Сегеда, Сергій, Василь Шевчук, Олексій Покотило та Анатолій Чайковський. "ВІД ГРОМАДСЬКИХ ІНІЦІАТИВ ДО ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ: ПЕРЕДІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 42, № 4 (25 травня 2022): 5–19. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-42-4-5-19.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті простежуються передумови творення українського національного війська напередодні розпаду СРСР та його перші роки існування незалежної держави України. Аналізуються військово-політичні обставини і їх вплив на створення Збройних Сил України. На території УРСР розміщувався один із найпотужніших контингентів Радянської армії, яка фінансувалася з союзного бюджету. З’ясовується поступовий перехід від сприйняття війська як оплоту тоталітаризму до розуміння необхідності цього державного інституту. Проводяться паралелі між способами творення власного війська у країнах Прибалтики та в Україні, зокрема вплив громадсько-політичних рухів на цей процес. Аналізується хронологія формування законодавчої бази поетапного перетворення військових угруповань радянських військ, що дислокувалися на території республіки, у Збройні Сили України.
Ключові слова: Збройні Сили України, антиармійські громадські рухи,
Спілка офіцерів України, законодавчі акти.
14
O., Boikov. "THE IMAGE OF THE MILITARY HUMAN IN THE SOVIET MILITARY PERIODICS OF THE END OF THE END 30'S XX CENTURY." South Archive (Historical Sciences), no. 33 (September 15, 2021): 10–14. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2021-33-2.
Повний текст джерелаАнотація:
Purpose. The article considers the process of forming the image of the military human during the military expansion of the USSR in the late 1930's on the basis of materials of individual publications of Soviet military periodicals of that time. The military press of this period is characterized by a variety of publications: from ordinary army newspapers to political publications for the command and military-political staff of the Red Arme and the USSR Navy. All publications had a similar structure and content, so the source base is the materials published in the newspaper “Krasnaya Zvezda” and the periodical “Propagandist and agitator of the Red Army”, which contain significant and interesting material on all aspects of social and political image of the Soviet soldier in this period Results and scientific novelty of the study. It was found that the process of forming the image of the military, well reflected in the Soviet military-political periodicals at the beginning of the Soviet military expansion had the following features. the social image was formed on the basis of the needs of the then foreign and domestic policy of the Soviet state and reflected all the claims of the Soviet system to world domination. The task of the military press was to depict the successes in creating the image of a special, different from the Western model of the soldier. The tendency to glorify a soldier of the revolutionary army continues, attention is focused on the connection of generations, comparisons are made with the heroes of the past, even with epic heroes.This points to attempts to prove the legitimacy of claims to the entire military historical heritage, to all those territories that were once conquered by the Russian army (contrary to the very Bolshevik position on the unjust and aggressive nature of the wars once waged by the Russian tsarist army). The image of an impeccable soldier with a clear understanding of his historical mission as a liberator, a victor, because the wars in which the USSR entered in 1939 were a priori defined as legitimate, just from the point of view of the Bolshevik dogma of war just and unjust. The image of the military human in the Soviet consciousness of both the average citizen and the soldier himself, which, in turn, were formed under the significant influence of propaganda, which was important for both the Red Army and society. The general social image of the invincible army, the impeccable fighter of the Red Army, gradually intensified, in a way uniting the images of the leaders of the party and the country with the image of an ordinary soldier, which became part of the mythologizing Soviet reality. All the above provisions make it possible to note that the military-political press of the end 1930’s, in the context of military conflicts, although quite standardized, at that time successfully fulfilled its role in building a stable social image of the Soviet military. Already at this time there is a certain evolution of the image military human. The public image of a soldier of the revolutionary Red Army is transformed into the image of a liberating soldier, a defender of peace throughout the world. This clearly shows the traditional for the empire awareness of its messianic role in the world, on the basis of which was built a new form, but essentially old social image of the military human. Key words: military press of the USSR, social image of the military human, Red Army. Мета роботи. У статті розглядається процес формування образу військового у період розгортання військової експансії СРСР в кінці 1930-х рр. за матеріалами окремих видань радянської військової періодики цього часу.Військовий друк означеного періоду вирізняється багатоманітністю видань різного характеру: від звичайних армійських газет до політичних видань для командного та військово-політичного складу РСЧА і ВМФ СРСР. Усі видання мали схожу структуру та наповненість, тож джерельною базою виступають матеріали, розміщені в газеті «Красная Звезда» та періодич-ному виданні «Пропагандист и агитатор РККА», що містять значний і цікавий матеріал стосовно всіх аспектів формування соціального і політичного образу радянського солдата у означений період.Результати та наукова новизна дослідження. З’ясовано, що процес формування образу військового, добре відображений в радянській військово-політичній періодиці на початку військової експансії СРСР мав наступні риси.Цей суспільний образ формувався, виходячи з потреб тогочасної зовнішньої та внутрішньої політики радянської держави і відображав усі претензії радянської системи на світове панування. Завданням військової преси було змалювання успіхів у створенні образу особливого, відмінного від західної моделі солдата. Продовжується тенденція героїзації бійця революційної армії, акцентується увага на зв’язку поколінь, здійснюється порівняння з героями минулого, навіть з билинними богатирями. Це вказує на спроби доведення законності претензій на всю військову історичну спадщину, на всі ті території, які були колись завойовані російською армією (всупереч самої більшовицької позиції про несправедливий і загарбливий характер війн, що вела колись російська царська армія).Вибудовувався образ бездоганного бійця з чітким усвідомленням своєї історичної місії визволителя, переможця, оскільки війни, в яку вступав СРСР в 1939 року апріорі визначалися законними, справедливими з точки зору більшовицького догмату про війни справедливі і несправедливі.Слід враховувати тогочасні суспільні вимоги до образу військового в радянській свідомості як пересічного громадянина, так і самого військовика, які, в свою чергу, формувалися під значним впливом пропаганди, що мало важливе значення як для самої Червоної армії, так і для суспільства. Загальний суспільний образ непереможної армії, бездоганного бійця Червоної армії поступово посилювався, певним чином об’єднував в єдине ціле образи вождів партії та країни з образом звичайного солдата, що стало частиною міфологізації радянської реальності. Усі вищезазначені положення дають можливість зауважити, що військово-політичний друк кінця 1930-х рр., в умовах роз-гортання військових конфліктів, хоч і доволі стандартизований, на той час успішно виконував свою роль у процесі побудови стійкого суспільного образу радянського військового. Уже в цей час спостерігається певна еволюція образу військового. Суспільний образ бійця революційної Червоної армії трансформується в образ воїна-визволителя, захисника миру в усьому світі. У цьому чітко спостерігається традиційне для імперії усвідомлення своєї месіанської ролі в світі, на основі якого і вибудовувалася новий за формою, але старий за сутністю суспільний образ військового.Ключові слова: військовий друк СРСР, соціальний образ військового, Червона армія.
15
Bratus, Ivan, та Halyna Kuzmenko. "Культурно-історичні аспекти осмислення особистості вченого в романі Олександра Крона «Безсоння»". ART-platFORM 2, № 2 (19 листопада 2020): 229. http://dx.doi.org/10.51209/platform.2.2.2020.229-254.
Повний текст джерелаАнотація:
У даній статті показані різні аспекти формування, розвитку і деформації особистості «радянської людини», вченого, інтелектуала на прикладі роману Олександра Крона «Безсоння». У дослідженні порушені широкі шари радянської дійсності, а саме: висвітлено особливості проблеми передачі людських емоцій в умовах соціалістичного реалізму, проаналізовано низку прикладів, які демонструють риси особистості радянського вченого (головного героя роману) за допомогою розкриття його характеру і ставлення до дійсності в різних сюжетних ситуаціях. Особлива увага приділяється історико-культурному контексту, висвітленню теми міжособистісних відносин у СРСР і впливу побуту на самовідчуття «радянської людини».
Одним з основних факторів впливу на становлення особистості в ХХ столітті стала Друга світова війна. У статті наведені приклади використання різних подій і обставин війни в якості психологічних маркерів. Акцентується автобіографічність сприйняття військової дійсності автором роману «Безсоння», О. Кроном, наводяться деякі факти його творчого шляху. Для глибшого висвітлення загальної картини у статті представлені фрагменти повісті Юрія Трифонова «Студенти», в яких розкривається природа складних і суперечливих ситуацій в умовах військових дій.
Особливе значення приділено проблемам ставлення до «ворога», жорстокості військового трибуналу Червоної армії, питань окупації, військової проституції і трофеїв, порушеним у романі «Безсоння». Вказується на мужність О. Крона торкатися «незручних» чи навіть заборонених у радянський період тем.
Роман «Безсоння» написаний від імені його головного героя, Олега Юдіна, – про всі події читач дізнається через призму його сприйняття. Висвітлюється ідея своєрідного «суду» головного героя над самим собою, продемонстрована з використанням прикладів творчості Франца Кафки (роман «Процес»). Основну складність для О. Юдіна представляє сумнів у правильності морального вибору в умовах тієї чи іншої ситуації. З особливою гостротою в романі піднято питання невлаштованості побуту «радянської людини». Для більш масштабного відображення цього фактора наведені фрагменти роману Володимира Орлова «Альтист Данилов». Показана колосальна залежність «радянської людини» від питань облаштування життя і неможливість у переважній більшості випадків вирішити «дрібні» побутові проблеми без емоційних та моральних втрат.
16
Стецик, Юрій, та Антоніна Бойчук. "ДУХОВНА ОФІРА БРАТА ЙОСАФАТА (ВАСИЛЯ) РОГАТИНСЬКОГО ЧСВВ (1885–1948)". Problems of humanities. History, № 8/50 (28 грудня 2021): 87–98. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.8/50.240966.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – укласти біографічний огляд основних етапів життєвого шляху брата Йосафата (Василя) Рогатинського та реабілітувати його діяльність із позицій сучасного історичного бачення. Методологія дослідження базується на використанні аналітичної та синтетичної критики джерел. Для встановлення об՚єктивності інформації використано критичний аналіз тексту документа. Наукова новизна вбачається у використанні та запровадженні до широкого обігу архівних матеріалів КДБ (СБУ). Висновки. На підставі архівних матеріалів слідчої справи укладено біографічний огляд брата Йосафата (Василя) Рогатинського (ЧСВВ), який був репресований за свої релігійні переконання та критичне ставлення і несприйняття релігійної політики радянської влади. Простежено основні етапи життєвого шляху брата Йосафата (Василя): дитячі роки, здобуття неповної середньої освіти, вступ до василіанського монастиря, служба в австрійській армії, участь у бойових баталіях Першої світової війни, російський полон, повернення до василіанського монашества, виконання обов՚язків помічника експедитора у Жовківській василіанській друкарні та диригента церковного хору, арешт, засудження і відбуття покарання у виправно-трудовому таборі, відхід до вічності під час ув՚язнення. Розглянуто процес реабілітації брата Йосафата (Василя) Рогатинського як політв՚язня радянських концентраційних таборів. Представлено погляди монаха щодо заходів радянських органів влади стосовно національно свідомого українського греко-католицького духовенства та василіанського чернецтва, яке відмовлялося підписувати акт воз՚єднання із російською православною церквою. Визначено суб՚єктивний політичний чинник у незаконному засудженні та ув՚язненні монаха Йосафата (Василя).
17
Severinova, O. "ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УРСР У ПЕРЕДВОЄННИЙ ПЕРІОД". Juridical science 2, № 5(107) (3 квітня 2020): 13–21. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.02.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена дослідженню особливостей забезпечення дисципліни в збройних сил УРСР у передвоєнний період. Також в статті проаналізовано основні напрямки та підходи різних вчених щодо вивчення вказаної проблематики. Визначено, що командно-примусові методи в аналізований період придбали самодостатнє значення. Особливо яскраво це проявилося в насадженні військової дисципліни після радянсько-фінляндської війни. Примусові заходи все більше стали переважати над методами переконання. У свою чергу, крайні заходи примусу хвилювали людей, негативно відбивалися на свідомості особового складу Червоної Армії. Наголошено, що у розглянутий період командно-примусові методи придбали самодостатнє значення. Особливо яскраво це проявилося в насадженні військової дисципліни після радянсько-фінляндської війни. Примусові заходи все більше стали переважати над методами переконання. У свою чергу, крайні заходи примусу хвилювали людей, негативно відбивалися на свідомості особового складу Червоної Армії. Підводячи підсумки розгляду змістовно-організаційних аспектів політичної роботи в розглянутий період, слід ще раз підкреслити її основні напрямки. Одним з основних напрямків політичної роботи в Червоній Армії було агітаційно-пропагандистська робота. В рамках цієї роботи можна виділити наступні аспекти: по-перше, пропагандистське забезпечення гасла про непереможність Червоної Армії, яке зводилося до спрощеного трактування «шапкозакидальних» настроїв. І лише «кривава баня» фінляндської війни змусила військово-політичне керівництво переглянути оцінки мощі Збройних Сил Радянського Союзу. Зроблено висновок, що одним з основних напрямків політичної роботи в Червоній Армії було агітаційно-пропагандистська робота. В рамках цієї роботи можна виділити наступні аспекти: по-перше, пропагандистське забезпечення гасла про непереможність Червоної Армії, яке зводилося до спрощеного трактування «шапкозакидальних» настроїв. І лише «кривава баня» фінляндської війни змусила військово-політичне керівництво переглянути оцінки мощі Збройних Сил Радянського Союзу.
18
Вороніна, М. С. "ЖІНОЧЕ СПОЖИВАННЯ В УСРР У 1920–1930-ТІ РОКИ: СТЕРЕОТИПИ ТА РЕАЛЬНІСТЬ". Історія та географія, № 56 (2019): 29–34. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2019.56.04.
Повний текст джерелаАнотація:
Для жіноцтва в будь-які часи було важливо яскраво одягатися, бо до цього спонукали правила андроцентричного світу. Тому більш актуальними в даному дослідженні постають такі питання: по-перше, чи стала радянська жінка повноцінним споживачем; по-друге, чи змінювалася її платоспроможність; по-третє, як відрізнялося споживання таких соціальних страт, як городянки і робітниці, селянки й колгоспниці, дружини командирів Червоної Армії, стахановки.
19
Lekhmak, Ya B., I. V. Kubarieva, L. A. Karpenko та V. V. Horbanyov. "ДОСЛІДЖЕННЯ ІСТОРИЧНИХ АСПЕКТІВ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ФАРМАЦІЇ В УКРАЇНІ". Фармацевтичний часопис, № 2 (14 липня 2021): 87–96. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2021.2.12124.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета роботи. Здійснити дослідження основних етапів становлення та розвитку військової фармації (ВФ) в Україні в історичному аспекті. Матеріали і методи. Методологічну основу дослідження складають принципи історизму, об’єктивності і системності. У роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціальних методів: теоретичний, історичний, метод узагальнення, систематизації даних, порівняння, методи вивчення літературно-історичних джерел та аналізу й ін. Результати й обговорення. Становлення і розвиток ВФ у різних країнах світу значною мірою пов’язані зі створенням армій і веденням бойових дій. На території нашої держави ВФ як самостійна галузь знань сформувалася лише у XVII ст., що пов’язано з діяльністю Аптекарського приказу у Російській імперії, одним із основних завдань якого було медичне та лікарське забезпечення армії. Відгалуженню ВФ в окрему дисципліну сприяла діяльність таких видатних вчених, як О. Нелюбін, С. Пржибитек, М. Пирогов та ін. Національний фармацевтичний університет відігравав провідну роль у розвитку ВФ як в освітянському, так і в науковому напрямку, за радянських часів та в новітній історії України. На сьогодні освітньо-науковим центром підготовки військових провізорів в Україні є Українська військово-медична академія. Висновки. У статті проаналізовано історичні аспекти становлення та розвитку ВФ в Україні. Визначено дев’ять основних етапів становлення ВФ, сформульовано основні фактори впливу, характеристики та напрямки її розвитку. За результатами наукового узагальнення історичного досвіду представлено вагомі здобутки вітчизняної ВФ в освітянському, науковому та практичному напрямках, зазначено роль і місце видатних особистостей у формуванні ВФ.
20
Новосад-Лесюк, Христина. "СТАНОВЛЕННЯ ЖАНРУ МЮЗИКЛУ НА ЛЬВІВСЬКІЙ СЦЕНІ (1986-1990)". ГРААЛЬ НАУКИ, № 11 (20 січня 2022): 605–9. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.24.12.2021.116.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті охарактеризовано історію постановок перших мюзиклів на львівській сцені: «Лис Микита» І. Франка (1986), «Том Сойєр» М. Твена (1990) у Львівському театрі юного глядача ім. М. Горького (з 1990 р. – Перший український театр для дітей та юнацтва), «Біндюжник і Король» за І. Бабелем (1987) та «Хелло, Доллі!» за мотивами п’єси Т. Вайдлера (1988) у Львівському російському драматичному театрі Радянської Армії ПрикВО. Наведено жанрові ознаки мюзиклу та проаналізовано їх на прикладі вище перелічених постав.
21
Мітягін, Олег. "ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ТИЛУ ДІЮЧОЇ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ У 1941–1945 рр. ТА ТРАНСФОРМАЦІЯ УМОВ І МОЖЛИВОСТЕЙ У ХОДІ ВІЙНИ". Воєнно-історичний вісник 40, № 2 (21 червня 2021): 72–82. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2021-40-2-72-82.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто структуру, функції та завдання військових формувань Народного комісаріату Внутрішніх справ (далі — НКВС)з охорони тилу Червоної армії у період Другої світової війни. Проаналізовано зміст та спрямованість реорганізаційних кроків, визначено результати та ефективність службово-бойової діяльності їх частин і підрозділів упро- довж 1941–1944 рр., зокрема на теренах України. Стратегічні завдання та тактика дій радянських військових охоронних сил у ході війни визначались воєнно-стратегічною ситуацією на фронтах та оперативною обстановкою на театрах воєнних дій, їх організаційно-штатною побудовою, нормативно-правовим забезпеченням функціонування та досвідом службово-бойової діяльності. Розглянуто також роль допоміжних військових формувань — винищувальних батальйонів й груп сприяння їм як приклад народного патріотизму.
Ключові слова: прикордонні застави, війська по охороні тилу діючої Червоної армії, внутрішні війська, винищувальні батальйони, загороджувальні загони, застави, комендатури, контрольно-пропускні, фільтраційні пункти.
22
Kravchuk, L. V., T. B. Kadobnyi та L. O. Kravchuk. "ТРАНСФОРМАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ В 1939–1941 РОКАХ ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ У СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ ПОЧУТТЯ ПАТРІОТИЗМУ, КОМПЕТЕНТНОСТІ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ КРАЮ". Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, № 3 (29 січня 2019): 36–42. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2018.3.9759.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета: шляхом аналізу суспільно-політичних та соціально-економічних трансформаційних процесів на Тернопільщині в 1939–1941 рр. та їх наслідків формувати у студентів-медиків почуття патріотизму, компетентності під час програмного вивчення новітньої історії України.
Матеріали і методи. На основі історико-порівняльного та бібліосемантичного методів проведено систематичний аналіз наукових джерел вітчизняних дослідників та істориків діаспори, архівних матеріалів щодо інформації про події передвоєнного періоду на території Тернопільщини.
Результати. У запропонованій статті авторами розкрито природу та мотиви нової радянської влади, яка збройно вcтупила на територію Західної України 17 вересня 1939 р. і шляхом насилля запроваджувала свої реформи місцевому населенню. Встановлено, що думки дослідників розходяться в трактуванні визвольного походу Червоної армії на захід та виявлено взаємозв’язок загальнодержавних і регіональних чинників радянізації Тернопільщини.
Висновки. Авторами зроблено власний внесок у розкриття мотивів та наслідків діяльності тодішньої радянської влади на території краю.
23
Бондар, Н. О., та О. І. Кошкіна. "РАДЯНСЬКЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ НА ПОЧАТКУ 1920-х рр.: ВІД МІЛІТАРИЗАЦІЇ ДО ВИРОБНИЧИХ АРТІЛЕЙ". Історія та географія, № 58 (2020): 23–27. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.58.03.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто еволюцію форм організації використання масової робочої сили у першій половині 1920-х рр. В умовах лібералізації економіки відбувалося поєднання ринкових форм організації праці з державним контролем. У період «воєнного комунізму» однією з форм організації трудових ресурсів були «революційні армії праці» і «трудові частини», залучення яких до роботи ґрунтувалося на принципі «загальної трудової повинності». Лібералізація економіки призвела до створення на їх базі державних трудових артілей, які були об'єднані в державне акціонерне будівельне товариство «Стандарт», що проіснувало до травня 1927 р.
24
ГУЛАЙ, Василь, та Віра МАКСИМЕЦЬ. "РАДЯНСЬКИЙ ЧИННИК У ЗБРОЙНІЙ БОРОТЬБІ НА ТЕРИТОРІЇ ДИСТРИКТУ “ГАЛИЧИНА” ГЕНЕРАЛЬНОГО ГУБЕРНАТОРСТВА (1941-1944)". Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 156–66. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226507.
Повний текст джерелаАнотація:
Анотація. Мета дослідження – аналіз провокативної ролі та диверсійно-розвідувального характеру дій радянських підпільників та партизан проти нацистського режиму та українського націоналістичного підпілля на території дистрикту “Галичина” Генерального Губернаторства. Методологія дослідження спирається на застосуванні комплексу історичних (проблемно-історичний, хронологічний, ретроспективний, синхроністичний), політологічних (порівняльний, структурно-функціональний, системного аналізу, нормативний), та загальнонаукових (аналітичний і синтетичний, індуктивний і дедуктивний) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше в новітній українській історіографії зроблена спроба комплексного порівняльного аналізу розвідувально-дисерсійної діяльності груп радянських органів безпеки та військової розвідки на території дистрикту “Галичина” Генерального Губернаторства. Висновки. Отже, на підставі проведеного історичного дослідження можемо дійти до низки висновків, що при характеристиці воєнних дій на території Галичини, особливо від літа 1943 р., не варто залишати поза увагою існування та впливу розвідувально-диверсійних груп та окремих агентів органів державної безпеки СРСР й УРСР та Розвідувального управління Генерального штабу Червоної армії, радянського організованого підпілля та партизанських формувань. Виявлені архівні документи в сукупності з іншими критично опрацьованою історіографією дозволяють твердити про вагомий зовнішній чинник в організаційному оформленні прорадянського підпільницького та партизанського руху. При цьому, попри непоодинокі ефективні акції проти нацистської окупаційної адміністрації та Вермахту боротьба радянських підпільників та партизан не отримувала підтримки місцевого, передовсім домінуючого українського населення.
25
Dashko, V. V. "Долі українців Війська Польського". Grani 18, № 8 (2 червня 2015): 118–22. http://dx.doi.org/10.15421/1715166.
Повний текст джерелаАнотація:
У представленій статті автор висвітлює питання перебування та подальшої долі українців у складі Війська Польського напередодні Другої світової війни. В дослідженні здійснена також спроба з’ясувати кількість та якісний склад українців – вояків польської армії міжвоєнного періоду. В результаті атаки Червоної армії на Польщу у вересні 1939 року в лавах Війська Польського воювали, за різними оцінками, від 150 до 200 тисяч українців. Незважаючи на негативне ставлення до українців у шеренгах польських збройних сил та швидкий наступ радянських військ, переважна більшість українців достойно виконала свій військовий обов’язок. Найбільший відсоток українців у складі Війська Польського був у піхотних та кавалерійських частинах. У статті проаналізована також участь українських офіцерів під час наступу Червоної Армії, котрі воювали самовіддано та були нагороджені відзнаками. Багато українців загинули або були поранені, 100 тисяч потрапили до німецького полону, а близько 20 тисяч – до радянського. Досить актуальною проблемою залишається встановлення таких фактів, як кількість українців, що були знищені в Катині та інших місцях масових розстрілів. Особливу увагу автор приділяє аналізу списку польських офіцерів і поліцейських, розстріляних НКВД і похованих у Катині, Мідному і Харкові, а також списку громадян Польщі з так званого українського катинського списку. Величезний пласт різних питань, що стосується саме українців в цій трагедії, ще чекає свого вивчення істориками.
26
Danylenko, Lyudmyla. "„In the army now”: Комічні тональності пам’яті про радянське минуле в книзі Кузьми Скрябіна „Я, Паштет і Армія”". Slavica Wratislaviensia 173 (7 жовтня 2020): 245–54. http://dx.doi.org/10.19195/0137-1150.173.20.
Повний текст джерелаАнотація:
The article deals with the peculiarities of the fiction memory reconstruction of Soviet Army service in the story Me, Pashtet, and the Army by Kuzma Scriabin. The author of the article explains the author-reader relation strategy, analyzes the comic mechanisms of past Soviet events and charactersʼ descriptions, and reveals the “personality — Soviet Army” opposition. Scriabin’s ability to describe life collisions of a witty and talented man, who perceives difficult situations with humor, is researched. The author of the article states that the individualization of the main character is achieved by portraying his behavior against the system that prevailed in the Soviet Army at that time. It is noted that Scriabin’s writing style and his ways of creating fictional figures correspond to his life philosophy, behavior, and aspirations.
27
ГРУШЕВА, Тетяна, та Ольга СПИС. "РЕФОРМАЦІЙНА ДОКТРИНА І ПОЛІТИЧНІ ЦІННОСТІ: ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ (на прикладі історії пізнього протестантизму в Україні)". Східноєвропейський історичний вісник, № 19 (30 червня 2021): 204–16. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.19.233808.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – на прикладі історії пізнього протестантизму в Україні визначити особливості політичної етики в реформаційній доктрині. Методологія дослідження спирається на методи: загальнонаукові (аналітичний, синтетичний, парадигмальний, холістичний); загальноісторичні (системно-хронологічний, історико-порівняльний); та соціологічний (контент-аналіз). Наукова новизна полягає у тому, що вперше в новітній українській історіографії і філософській науці зроблена спроба комплексного аналізу впливу зовнішніх чинників на політичну етику протестантів на прикладі історії протестантизму в Україні ХХ – початку ХХІ ст. Висновки. Реформаційна доктрина була сформована 500 років тому. За цей період вона пройшла випробування часом. Дослідивши окрему складову доктрини – політичну етику, автори статті дійшли висновку, що її ключові тези були сформовані в період раннього протестантизму і залишаються незмінними до сьогодні. Виразні специфічності є реакцією на історичні умови існування та проявом етноконфесійних відмінностей. Прикладом слугує буття протестантів у радянській Україні. Посилаючись на біблійну тезу “всяка влада від Бога”, протестанти сприйняли всі гасла радянської влади. На своїх з’їздах вони висловили бажання навіть проходити службу в армії. Згодом, коли атеїстичний експеримент в УРСР набрав обертів і представники богоборчої влади вдалися до репресій, віруючі намагалися використати різні стратегії виживання в суспільстві з панівним ворожим світоглядом: від наполегливих вимог реєстрації громад до оголошення сидячих страйків і намагання емігрувати в “будь-яку несоціалістичну країну”. Так, християни дійшли висновку, що та влада від Бога, яка слугує добрій справі. Протестанти в сучасній Україні повільно включилися до політичного життя. Християни віри євангельської найбільш виразно демонструють солідарність із суспільними настроями (участь в Помаранчевій революції, Революції Гідності, капеланському служінні). У сучасному протестантському середовищі піддається сумніву сліпе підпорядкування будь-якій владі, вносяться зміни в пацифістські настрої, виникають передумови до зародження соціально-політичного богослов’я. Особливою цінністю для нього є категорії правди, свободи і відповідальності (що є проявом етноконфесійних відмінностей), а позакультове служіння організоване із дотриманням ортодоксії та ортопраксії.
28
Бірзул, Г. О. "Мемуари радянських воєначальників про джерела героїзму воїнів Червоної Армії у Великій Вітчизняній війні". Вісник Київського університету. Історичні науки, вип. 29 (1987): 36–41.
Знайти повний текст джерела
29
Mykola, Mykola. "Poland and Romania's policy on the UNR Internee Army (1921-1924): interpretations of Soviet historiography." Scientific Papers of the Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University. Series: History, no. 31 (2020): 128–36. http://dx.doi.org/10.31652/2411-2143-2019-31-128-136.
Повний текст джерела
30
Дем’янюк, Олександр Йосипович. "ПОДІЇ ДРУГОГО ЗИМОВОГО ПОХОДУ НА ТЕРИТОРІЇ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (1921)". Військово-науковий вісник, № 36 (16 листопада 2021): 61–75. http://dx.doi.org/10.33577/2313-5603.36.2021.61-75.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті аналізуються проблеми, пов’язані із перебуванням підрозділів Дієвої Армії УНР на території Волинської губернії в жовтні-листопаді 1921 р. Звернута увага на передумови й підготовку військового походу на територію УСРР, зокрема на волинський терен. Визначено напрямки організаційної роботи щодо максимального поширення повстанського руху на територію радянської України; обґрунтовано, спираючись на зміни у суспільно-політичній ситуації в УСРР, найвдаліший момент для партизанського походу в Україну.
З’ясовано взаємини керівництва Партизансько-повстанського штабу з очільниками повстанських загонів на території Волинської губернії, проаналізовано причини поступового послаблення повстанського руху.
Визначено причини згортання партизанського походу в Україну, з’ясовано обставини повернення Волинської групи на територію ІІ Речі Посполитої. Названо прізвища вояків народжених на Волині, страчених більшовиками в м. Базар на Житомирщині.
31
Вєдєнєєв, Д. В. "ОПЕРАТИВНО-БОЙОВА ДІЯЛЬНІСТЬ РАДЯНСЬКИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ БЕЗПЕКИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У ПРОТИБОРСТВІ З ГІТЛЕРІВСЬКИМИ АГРЕСОРАМИ (1941–1945 рр.)". Воєнно-історичний вісник 37, № 3 (9 квітня 2021): 82–98. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2020-37-3-82-98.
Повний текст джерелаАнотація:
Стаття присвячена комплексному дослідженню провідних напря- мів оперативно-бойової діяльності радянських спецслужб на терито- рії України з метою виявлення їх внеску у відсіч нацистським агресорам та сприяння Діючій армії. В основу публікації покладено раніш недоступ- ні широкому колу дослідників документи органів НКВС-НКДБ з фондів Галузевих державних архівів СБ України та МВС України. Висвітлю- ються контррозвідувальна, зафронтова розвідувально-диверсійна робо- та органів НКВС-НКДБ УРСР, подаються основні результати діяльно- сті спецслужби у протиборстві із агресорами. Автор зосереджує увагу на спрямованості й змісті саме тих напрямів оперативно-бойової діяль- ності органів НКВС-НКДБ, котрі найбільшою мірою сприяли військово- му розгрому агресорів та визволенню України (одного із провідних ТВД Другої світової війни) й країн Східної Європи від нацизму.
Ключові слова: розвідка, контррозвідка, розвідувально-диверсійна діяльність, спецслужби, безпека, оперативне мистецтво спецслужб
32
Рєпін, Ігор, Ігор Польцев та Сергій Кохан. "ОПЕРАТИВНЕ ПЛАНУВАННЯ ДЕСАНТНОЇ ОПЕРАЦІЇ ВІЙСЬК ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ ЩОДО ОВОЛОДІННЯ КЕРЧЕНСЬКИМ ПІВОСТРОВОМ (ГРУДЕНЬ 1941 Р. – СІЧЕНЬ 1942 Р.)". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 25–29. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-6.
Повний текст джерелаАнотація:
Проблематика підготовки та ведення бойових дій на теренах сучасної України в період 1941-1944 р., легендарну оборону Кримського півострова і його звільнення ще повністю не розкрита. Запропоновано короткий аналіз джерельної бази та наукових праць українських, радянських та російських авторів, в яких розглядаються питання Керченсько-Феодосійської десантної операції (грудень 1941р.-січень 1942р.). Коротко висвітлено об'єктивну обстановку, що створилася на південному крилі німецько-радянського фронту восени 1941 р., планування і прийняття рішення на проведення десантної операції військ Закавказького (з 30.12.1941 Кавказького) фронту, сил Чорноморського флоту, Азовської воєнної флотилії, Керченської військово-морської бази, яка проводилася з 25 грудня 1941р. по 2 січня 1942р. на Керченському півострові. Показано співвідношення сил на початок операції.
33
Машталір, В. В. "Діяльність українських військово-історичних музеїв в умовах тоталітарного режиму". Studies in history and philosophy of science and technology 29, № 2 (13 січня 2021): 119–31. http://dx.doi.org/10.15421/272028.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – проаналізувати в історичному контенті діяльність українських військово-історичних музеїв в умовах тоталітарного режиму у 20–90 роки ХХ століття. Методологія дослідження вибудовувалася на підставі використання сукупності принципів і методів пізнання, застосування яких здійснювалося з опорою на міждисциплінарні підходи до розкриття мети дослідження. Базовими були такі методи історичного пізнання як історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний та історико-системний, на основі яких опрацьовано наукову та джерельну базу статті. Наукова новизна: на основі широкого кола опублікованих і неопублікованих архівних документів досліджено низку чинників як політичного, соціально-економічного, так і правового характеру функціонування на території України військово-історичних музеїв у визначених хронологічних межах. Досліджено діяльність на території України військово-історичних музеїв у 1920–1990 рр. Висновки. Основним завданням військово-історичних музеїв стало висвітлення та пропагування керівної ролі КПРС, історії радянської армії та флоту, радянського способу життя, досягнень соціалістичного будівництва, формування людини нового типу – будівника комунізму, принципів пролетарського інтернаціоналізму.
34
Kaparulin, Yurii, та Mykhailo Domaskin. "МІЖ РАДЯНСЬКИМ ТЕРОРОМ ТА ГОЛОКОСТОМ: ДОСВІД АРКАДІЯ ВАЙСПАПІРА (1921–2018)". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 13 (30 грудня 2021): 10–37. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2021.13.01.
Повний текст джерелаАнотація:
Актуальність дослідження визначається потребою пояснення та переосмислення трагічних подій національної історії ХХ ст., що мають резонанс у сучасному українському суспільстві. У центрі уваги доля звичайної людини, яка опинилася за складних життєвих обставин антигуманної і злочинної політики радянського та нацистського тоталітарних режимів. Аркадій Вайспапір відомий передусім як учасник повстання в таборі смерті Собібор. Однак детальніше вивчення його біографії спонукає переосмислити й інші проблеми історії довоєнних та післявоєнних років. Методологія дослідження ґрунтується на персоналістичному, мікроісторичному та системному підходах, принципах науковості та історизму.
А. Вайспапір був вихідцем із середовища переселенців-євреїв, які мешкали на Півдні України. Встановлено, що до початку Другої світової війни він зростав та працював у селянській родині, на життя якої докорінно вплинули колективізація, Голодомор та політичні репресії. Зокрема, його батька Мойсея було незаконно заарештовано та розстріляно в херсонській тюрмі під час Великого терору. Опинившись у Червоній армії на початку Другої світової війни, молодий чоловік боровся за життя за умов бойових дій та Голокосту. Як радянський військовополонений єврей він потрапив до табору смерті Собібор, де став одним із активних учасників відомого повстання.
Під час Голокосту А. Вайспапір втратив більшість своїх найближчих родичів. У післявоєнні роки він спробував повернутися до соціуму, налагодити особисте життя та побудувати кар’єру в умовах посилення державного та побутового антисемітизму. На заваді цьому ставала біографія репресованого батька, через що він був обмежений у певних можливостях. Зокрема, отриманні партійного квитка.
Схарактеризовано життя А.Вайспапіра в Україні після розпаду СРСР, його роль у збереженні пам’яті про Голокост. Здійснено спробу показати медійний образ особистості в кінематографі. Встановлено, що з кінця 1980-х рр. і до сьогодні він був репрезентований у художньому та документальному кіно. Режисери намагалися передати через його досвід поведінку людини за екстремальних умов війни, коли заради порятунку доводилося вдаватися до насилля.
Зазначено, що тема повстання в Собіборі зберігає політичний підтекст і може бути використана за умов інформаційної війни.
35
Мельник, О. В. "Дослідження технічних недоліків радянської бронетехніки в сучасній історіографії Другої Світової війни і причини поразок Червоної Армії 1941-1942 рр." Інтелігенція і влада. Серія: Історія, Вип. 41 (2019): 94–100.
Знайти повний текст джерела
36
Krzysztof, Filipow. "Медаль до десятиліття здобуття незалежності Польщі (1928)". Ukrainian Numismatic Annual, № 1 (21 грудня 2017): 173–82. http://dx.doi.org/10.31470/2616-6275-2017-1-173-182.
Повний текст джерелаАнотація:
У статті розглянуто історію становлення та побутування пам’ятної медалі до 10-річного ювілею здобуття Польською Республікою, очолюваною Юзефом Пілсудським, незалежності. Запровадження такої ювілейної медалі, як і деяких інших: наприклад, пам’ятної медалі «За війну 1918-1921 років», медалі до 3 травня, випущену у 1925 році, «Хреста Заслуг» 1923 року, медалі «За порятунок гинучих» 1928 року, «Хреста Звитяги», та багато інших, – було проведено у пропагандистських цілях та з метою зміцнення патріотизму та відданості серед населення. Ідея створення медалі, пов'язаної з відновленням незалежності, народилася відносно пізно – влітку 1928 року. Спочатку було призначено встановити "Медаль 10-ї річниці Польської Армії" для військових. Пізніше з цієї нагоди було внесено пропозицію вшанувати всіх громадян Республіки, які здійснили конкретний внесок у справу відродження Батьківщини. 18 серпня 1928 року рішення про створення медалі прийнято наказом Владислава Чушкевича – співробітника Бюро Управління Міністерства Військових справ Польщі. 22 вересня 1928 року був представлений урядовий проект для створення нової відзнаки під назвою: «Медаль Десятиліття відновленої незалежності». 27 вересня 1928 р. Президія Ради Міністрів затвердила остаточний текст постанови про публікацію нового цивільного оформлення. Це була пам'ятна медаль Десятиліття відновленої незалежності. Медаль мала круглу форму, діаметром 35 мм, із зображенням голови маршала Юзефа Пілсудського на лицьовій стороні і алегорія роботи – популярної символіки у вигляді орача. На зворотному боці дати: «1918-1928». Образи, зображені на медалі, були досить символічними. З одного боку, у нас є засновник незалежності Польщі – Юзеф Пілсудський, а з іншого боку – пахар, символ, який широко розумів кожен як алегорію праці за незалежність країни. Виготовлення медалі відбувалось у Варшаві. Серед перших нагороджених в Польській Армії були генерали: Станіслав Врублевський, Станіслав Тачак, Даніель Конаржевський, Генерал Людвік Данець та Станіслав Галл – єпископ Польської армії. Медаль також було присуджено 400 священикам, які служили військовими капеланами або "за участь у духовних чи санітарних цілях". Медаль "Десятиліття відновленої незалежності" практично перестала транслюватися в установах та департаментах, які звітували перед Міністерством в середині 1930-х років. Подальші нагородження були спорадичними. Важко визначити остаточну кількість осіб, нагороджених «Медаллю Десятиліття Незалежності». Не було збережено жодного сукупного списку або списку нагороджених осіб. У Малому Статистичному Щорічнику знаходимо лише відомості про вручення медалі: у Варшаві – 4 600 медалей, у Львові – 4 600, в Познані – 1300. Проте, правда, останні не включали посмертне нагородження. На підставі підрахунків кількість нагороджених медаллю "Відродженого Десятиліття незалежності" оцінюється приблизно в 40 000 осіб. Можна також припустити, що це число може бути гіпотетично збільшене –приблизно 60 000 цивільних працівників. Початок Другої світової війни та спільної агресії Третього Рейху й Радянської Росії проти Польщі у вересні 1939 року припинила існування та видачу медалі. Польська влада у вигнанні не продовжила її присудження. Медаль, введена як «санація», і на додаток до образу маршала Юзефа Пілсудського, батька незалежності Польщі, було неприйнятним для нової влади Другої Польської Республіки. Ця медаль також не була включена до нової системи еміграції та системи відмінностей Другої світової війни.
37
МАШТАЛІР, Вадим, та Василь ШЕВЧУК. "ПЕРЕМІЩЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У МЕЖАХ СПІВДРУЖНОСТІ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (1991 – 1994)". Східноєвропейський історичний вісник, № 22 (27 березня 2022): 194–205. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.22.253733.
Повний текст джерелаАнотація:
Мета дослідження – розкрити значення міждержавного переміщення військовослужбовців 1991‒1994 рр. у стабілізації військово-політичної ситуації в Україні. З’ясувати політико-правові підстави та заходи державного та військового керівництва України щодо переміщення офіцерів, прапорщиків, які висловили бажання повернутися на батьківщину і продовжити військову службу у Збройних Силах України. Відзначити умови відкомандирування військовослужбовців з України в інші пострадянські державні утворення. Методологія дослідження ґрунтується на низці міждисциплінарних методів пізнання (історії, правознавства, політології), завдяки яким здійснено ретроспективну реконструкцію поповнення офіцерського корпусу на етапі становлення Збройних Сил України. Наукова новизна полягає у висвітленні умов міждержавного переміщення (відкомандирування) військовослужбовців у межах СНД у 1991 ‒ 1994 рр. та з’ясування значення цього явища у становленні Збройних Сил України. Висновки. Переміщення у межах пострадянських державних утворень військовослужбовців, що належали до фрагментів Радянської армії, здійснювалося на добровільних засадах, демократичних принципах і дало можливість використати статус СНД для розв’язання важливої соціальної і військової проблеми, уникнути намагань Російської Федерації скористатися СНД як прямим засобом військового впливу на пострадянські держави. Добровільне переміщення військовослужбовців допомогло українській владі стабілізувати військово-політичну ситуацію у військах і не допустити розколу в офіцерському корпусі; офіцерів, що повернулися в Україну, включити у розбудову збройних сил, завдяки їх переміщенню вдалося завершити комплектування командно-штабних, тилових та технічних посад у середній та вищій ланках на етапі створення основи Збройних Сил України.
Ключові слова: Україна, Співдружність Незалежних Держав, військовослужбовці, офіцери, прапорщики, військові формування, пострадянські держави, політико-правові засади, присяга, переміщення (відкомандирування).
38
ЗАХАРЧЕНКО, ПЕТРО. "Історія українського права: поняттєва, історіографічна та компаративістична складові її ідентифікації". Право України, № 2020/01 (2020): 52. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-01-052.
Повний текст джерелаАнотація:
Проаналізовано підходи істориків права до категорії “історія українського права”, пропонується її авторське визначення та періодизація в історичному вимірі. Наголошено на прикладах у відмінностях в еволюції, сутності та змісті українського права від російського. Визначено доктринальний підхід кафедри історії права та держави юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що полягає у визнанні первинності права перед інститутом держави. На думку автора, з появою держави історія права постає як історія національного законодавства в його взаємозв’язку і взаємозалежності з регулюючою діяльністю держави – її адміністративними і судовими установами, організацією та діяльністю армії, поліції, каральними і тюремними установами тощо. Історія свідчить про те, що суспільство може стабільно розвиватися у координатах замиреного середовища, а функцію інструмента замиреного середовища виконує право. Стверджується, що вперше визначення поняття “історія українського права” здійснено не в Україні, а поза її межами. Плеяда юристів, а серед них й історики права, після поразки Української революції 1917–1921 рр. змушені були покинути Батьківщину й оселитися у сусідніх країнах Східної Європи. Підручник із такою назвою з’явився в умовах української еміграції на початку 1920-х років. Першість у цьому належить кільком дослідникам української діаспори, які, проте, не мали жодних історичних, історико-правових джерел та архівних матеріалів, адже в абсо лютній більшості вони збереглися в бібліотеках та архівних фондах Радянської України. Однак і в цих умовах вчені змогли закласти підвалини для становлення відповідної галузі наукових знань. Зазначається, що спадкоємицею збережених у діаспорі традицій можна назвати кафедру історії права та держави юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, члени якої впродовж багатьох років обстоюють не лише назву навчального предмета “Історія українського права”, а й доводять його генетичний зв’язок із правом Руської держави, інших національних державних утворень пізнішого періоду. З-під пера викладачів кафедри вийшло декілька посібників з історії українського права. Особливий наголос зроблено на творчості О. Шевченка, який став автором кількох підручників і навчальних посібників, що й досі широко використовуються у навчальному процесі юридичних факультетів України. В одному з них учений актуалізував проблему періодизації українського права, де головним критерієм визначив еволюцію джерел права. На цих позиціях стоїть і автор статті.
39
Shmatenko, O. P., M. V. Bilous, T. V. Prikhodko, O. V. Galan, V. V. Trokhymchuk, D. V. Drozdov та N. O. Takhtaulova. "ЕТАПИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНОГО ПОСТАЧАННЯ В КОНТЕКСТІ ІСТОРІЇ БУДІВНИЦТВА ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ". Фармацевтичний часопис, № 3 (9 вересня 2019): 51–59. http://dx.doi.org/10.11603/2312-0967.2019.3.10406.
Повний текст джерелаАнотація:
Метою роботи є дослідження етапів становлення та розвитку системи військово-медичного постачання в контексті історії будівництва Збройних Сил України.
Матеріали та методи. Для досягнення поставленої мети дослідження проведено огляд вітчизняних наукових джерел та чинної нормативно-правової бази. Під час виконання дослідження використано методи інформаційного пошуку, систематизації, контент-аналізу, порівняння та узагальнення.
Результати та їх обговорення. При проведенні дослідження етапів становлення та розвитку системи військово-медичного постачання в контексті історії будівництва Збройних Сил України, встановлено, що на момент створення Збройних Сил України військово-медична служба та система медичного постачання будувалась з використанням підходів Радянської Армії. З’ясовано, що прийняття оборонної доктрини, зміна економічних засад в країні та обмеженість ресурсів обумовили перехід до медичного забезпечення та постачання медичною технікою та майном за територіальним принципом. Це, в свою чергу, потребувало скорочення чисельності як Збройних Сил України, так і медичної служби до оптимальної кількості. Визначено, що недостатність бюджетного фінансування на протязі всіх років існування Збройних Сил України не дозволила в повному обсязі побудувати ефективну модель медичного постачання та провести технічне переоснащення медичної служби. Проведений ретроспективний аналіз еволюції органів управління медичною службою Збройних Сил України показав, що в періоди 1991-1994 рр. та 2005-2007 рр. існувало дублювання управлінської функції з медичного забезпечення в Міністерстві оборони України та Генеральному штабі Збройних Сил України. При цьому, в період з 1998-2005 рр. управління медичним забезпеченням здійснював єдиний орган управління, що сприяло більш ефективному вирішенню питань медичного забезпечення.
Висновки. В статті проведено дослідження етапів становлення та розвитку системи військово-медичного постачання в контексті історії будівництва Збройних Сил України. Також визначено, що на сучасному етапі реалізується принцип єдиного органу управління медичною службою, що відповідає стандартам НАТО. Станом на сьогодні, розвиток системи медичного постачання Збройних Сил України орієнтований на інтеграцію у єдину ефективну систему логістичного забезпечення ЗС України, яка функціонує відповідно до норм та стандартів Альянсу. Таким чином, для вибору науково-обґрунтованої моделі військово-медичного постачання в сучасних реаліях необхідним є узагальнення історичного досвіду формування системи постачання медичним майном Збройних Сил України. Отже, предметом нашого подальшого дослідження є визначення еволюційних етапів розвитку управління потоковими процесами у системі медичного постачання Збройних Сил України.
40
Чорний, Олександр. "БИТВА ЗА ДНІПРО ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМА В РАДЯНСЬКІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ МІЛІТАРИСТИЦІ". ГРААЛЬ НАУКИ, 3 листопада 2021, 436–43. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.22.10.2021.79.
Повний текст джерелаАнотація:
Битва за Дніпро – одна з найбільших битв у ході німецько-радянського протистояння під час Другої світової війни. Радянська історична наука датувала битву кінцем серпня – кінцем грудня 1943 року, пов’язала її з діями Червоної армії, спрямованими на вихід до Дніпра, із захопленням плацдармів на його правому березі та визначила її як завершення докорінного перелому на радянсько-німецькому фронті. У пропонованому дослідженні автор шляхом аналізу подій, пов’язаних з виходом Червоної армії на рубіж Дніпра, форсуванням ріки, захопленням, утриманням та розширенням плацдармів на її правому березі, пропонує нове бачення хронологічних меж битви, її військово-політичного та економічного значення.