Добірка наукової літератури з теми "Радянська Армія"

У повоєнний період в радянській історіографії з ідеологічних причин постійно приховувались дійсні масштаби людських втрат Радянського Союзу у Другій світовій війні. В той же час, необхідно віддати належ- не, офіційна статистика підкреслювала приблизну рівність представни- цтва всіх національностей у складі Червоної Армії періоду 1941–1945 ро- ків у відсотковому співвідношенні до загальної чисельності населення республік. Цей принцип дотримувався з тих же ідеологічних причин. У статті доводиться, що з розпадом Радянського Союзу та спрощен- ням доступу до архівів, об’єктивності та історичної справедливості в нових дослідженнях майже не добавилось. Навпаки, на догоду настро- ям відтворювачів імперії, в сучасній Російській Федерації запанувала кон- цепція про те, що «головну ношу війни виніс на собі російський народ». Ключові слова: Друга світова війна, німецько-радянська війна, безпо- воротні втрати, статистичні дані, мобілізація, Червона Армія (РСЧА), СРСР, Україна, Міністерство оборони Російської Федерації.

Метою статті є реконструкція образу вояка Червоної армії та службовця радянської адміністрації в 1944 – 1945 рр. на території західноукраїнських областей, зафіксованого у звітній документації українського націоналістичного підпілля. Методологія дослідження базується на принципах історизму, системності, науковості, а також на використанні загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) і спеціально-історичних (історико-типологічний та історико-системний) методів. Висновки. Узагальнюючи все написане вище, необхідно підкреслити, що звітна документація підпілля ОУН за 1944 – 1945 рр. дає доволі багатий матеріал для реконструкції образу радянських вояків та адміністраторів, які повернулися в західноукраїнський регіон в останні роки Другої світової війни. Насамперед варто відзначити, що образ воїна-червоноармійця був доволі строкатим і суперечливим. Звітодавці завжди чітко ділили передові фронтові частини й тилові підрозділи. Перші, як правило, мали краще озброєння й обмундирування, але здебільшого (за винятком Львова) відчували брак харчів, що штовхало їх на грабунки. Вони також характеризувались як доволі відважні воїни з чіткими рисами фаталізму (“легковажне ставлення до смерті”) і втоми від війни (бажання якнайшвидше завершити бойові дії та повернутися додому). Щодо частин та підрозділів “другого фронтового ешелону”, то рівень їхньої дисципліни, зовнішній вигляд, моральна деградація, демотивованість та поведінка викликали жах і відразу в місцевого населення, котре було головним інформатором авторів оунівських звітів. За рахунок цього червоноармієць у звітах підпілля постає здебільшого, як обдертий, завжди голодний і п’яний грабіжник та ґвалтівник, що, очевидно, в основному відповідало загальному стану справ. Велике значення для формування опінії підпільників щодо червоноармійців була їхня національність і критика в бік більшовицької влади. У документах ОУН помітне прихильне ставлення до солдатів-українців та інших “нацменів”, більш прохолодне – до службовців Червоної армії російського та єврейського походження. Перших розглядали як потенційних союзників у справі боротьби проти більшовизму, останніх вважали основною опорою режиму. Хоча важливо зауважити, що роль “опори” радянської влади щоразу більше відводилася росіянам, а не євреям, як це ще вважалося в середовищі ОУН у 1939 – 1941 рр. Водночас образ радянської адміністрації у звітних документах ОУН є менш диференційованим. Він здебільшого негативний. Носії влади характеризуються як малоосвічені й примітивні особи без критичного мислення, густо індоктриновані офіційною ідеологію, схильні до зловживань, корупції і наживи, зненавиджені рештою суспільства. Ключові слова: Червона армія, радянська адміністрація, підпілля ОУН, звітна документація, лінія фронту.

Purpose. The study of the period of defensive battles of the 6th and 12th armies in June – August 1941 is complicated by a limited number of available sources. In Soviet historical science, the outlined topic was under ideological prohibition. Therefore, the documents left after the destruction of the armies were kept in special funds of the Central Archive of the Ministry of Defense of the USSR in secrecy and were available only to students of the Military Academy named after M.V. Frunze, who had a military rank from lieutenant colonel and above, in order to study combat experience and subject to non-disclosure of military secrets. The article is devoted to the source analysis of the log of hostilities operations of the period of defensive battles of the 6th and 12th Soviet armies in the summer of 1941.Methods. The authors of log of hostilities actions and environment of their creation are foremost set. The date of creation of documents is also certain. During the internal critique of the source, the historical-critical method was used to compare the data of the logs of combat operations of the period of defensive battles of the 6th and 12th armies in the summer of 1941 with well-known facts. The origin of the documents that formed the basis for the creation of journals has been established. In addition, external criticism of sources was made.Results. In the course of our research, we found that the logbooks of the 6th and 12th Army headquarters were destroyed because of the German encirclement in the Zelena Brama tract near the village of Podvysokogo Kirovograd region. Today, researchers have access only to the journals of the Southern and Southwestern Fronts, as well as the 17th Rifle Corps, which until July 25, 1941 was part of the 12th Army. Conclusions. After analyzing the Soviet and modern literature on the history of defensive battles of the 6th and 12th armies at the initial stage of the German-Soviet war, we came to the conclusion that the logs of hostilities remained out of the attention of historians. The introduction of journals into scientific circulation makes it possible to make a broader analysis of the causes of death of two Soviet armies. Despite the fact that in the logs of hostilities the information is presented in a short version, their informative value lies in the fact that they can be used to establish the chronological sequence of events and the location of individual military clashes.Key words: log of hostilities, front, army, corps, battalion, archive, censorship. Мета. Вивчення періоду оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій у червні – серпні 1941 р. ускладнено обмеженим переліком доступних джерел. У радянській історичній науці зазначена тема перебувала під ідеологічною забороною. Тому документи, які залишилися після знищення армій, зберігались у спецфондах Центрального архіву Міністерства оборони СРСР у режимі секретності та були доступні тільки слухачам Військової академії ім. М.В. Фрунзе, що мали військове звання від підполковника і вище, з метою вивчення бойового досвіду та за умови нерозголошення військової таємниці. Стаття присвячена джерелознавчому аналізу журналів бойових дій періоду оборонних боїв 6-ї та 12-ї радянських армій улітку 1941 р.Методи. Насамперед встановлено авторів журналів бойових дій та умови їх створення. Також визначено дату створення документів. Під час внутрішньої критики джерела застосовано історико-критичний метод для порівняння даних журналів бойових дій періоду оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій влітку 1941 р. із загальновідомими фактами. З’ясовано походження документів, які лягли в основу створення журналів. Окрім цього, здійснено зовнішню критику джерел. Результати. Під час дослідження нами встановлено, що журнали бойових дій штабів 6-ї та 12-ї армій були знищені внаслідок німецького оточення в урочищі Зелена Брама в районі с. Підвисоке Кіровоградської області. Сьогодні дослідникам доступні лише журнали Південного та Південно-Західного фронтів, а також 17-го стрілецького корпусу, який до 25 липня 1941 р. входив до складу 12-ї армії. Висновки. Проаналізувавши радянську та сучасну літературу, присвячену історії оборонних боїв 6-ї та 12-ї армій на початковому етапі німецько-радянської війни, ми дійшли висновку, що журнали бойових дій залишалися поза увагою істориків. Введення журналів у науковий обіг дає можливість ширше проаналізувати причини загибелі двох радянських армій. Незважаючи на те, що у журналах бойових дій інформація викладена коротко, їх інформативна цінність полягає в тому, що за допомогою цих джерел можна встановити хронологічну послідовність подій та локалізацію окремих військових зіткнень.Ключові слова: журнал бойових дій, фронт, армія, корпус, батальйон, архів, цензура.

У статті розглянуто актуальність жіночої участі у Другій світовій війні. Розкрито радянський підхід до образу жінки у війні. Війна за офіційною оцінкою не мала “жіночого обличчя”. Радянська влада розписувала різні ролі та сценарії діяльності для жінок, і лише одна сфера була закритою для жіноцтва – це участь у воєнних подіях. Жінки в СРСР не були військовозобов’язаними, хоча військове законодавство СРСР передбачало у разі потреби обов’язкове залучення жінок у ряди Червоної армії для несення служби в допоміжних військах.Проаналізовано складні життєві долі жінок на прикладі історій окремих героїнь радянсько-німецької війни. Адже жінки активно поповнювали лави не лише медичних сестер, сандружинниць, а й категорії “бійців-спеціалістів”: мінометниць, кулеметниць, автоматниць, снайперів тощо. Описано героїчні вчинки жінок стрілецького полку, серед яких Нечепорчукова (Наздрачова) Мотрона – єдина українка, яка є повним кавалером ордена Слави; танкових екіпажів, до складу яких удавалося потрапити лише окремим, і серед них відважна Марія Лагунова; жіночого авіаційного полку, у так званих “Нічних відьмах”, одна з яких була українка Поліна Володимирівна Гельман; у морській піхоті на прикладі історії Євдокії Миколаївни Завалій – єдиної жінки-командира взводу морської піхоти. Але особливо прославилися жінки-снайпери. Центральна жіноча снайперська школа підготувала понад тисячу фахівців. Розглядаються також факти участі жінок у лавах націоналістичного підпілля та Української повстанської армії. Проаналізовано їхні функціональні обов’язки як зв’язкових, розвідниць, санітарок.

У статті аналізується діяльність радянських спецслужб щодо дискредитації українського еміграційного уряду – Державного центру Української Народної Республіки на еміграції та особисто його керівника Симона Петлюру. Екзильний уряд УНР, який стояв на позиціях антикомунізму та контролював інтерновану в польських таборах українську армію становив реальну загрозу для існування більшовицького режиму в Україні. Тому, і центральний радянський уряд в Москві, і підконтрольний йому уряд УСРР в Харкові докладали максимум зусиль для дискредитації діяльності Симона Петлюри. Одним із головних напрямів такої підривної роботи проти українського еміграційного уряду стала діяльність більшовицьких спецслужб. «Чекісти» вербували агентуру серед українських військовиків та політичних діячів близьких до Державного центру. Зокрема, ГПУ вдалося, через створення фіктивної «Вищої Військової Ради», яка нібито діяла на території України, вивезти одного із популярних військових діячів армії УНР отамана Юрія Тютюникам до УСРР. Юрій Тютюник погодився на співпрацю із більшовицькою владою і більше року, під керівництвом ГПУ, проводив агентурну гру з метою залучення спільників і з числа генералітету УНР (йшлося, насамперед про генерала Олександра Удовиченка), встановлення зв’язку Симона Петлюри з «Вищою Військовою Радою» та дискредитації Державного центру УНР перед урядовими чинниками Речі Посполитої та урядами інших держав. Така робота не мала великого успіху, тому ГПУ вдалася до розсекречення свого агента, використовуючи факт переходу «петлюрівського» генерала для деморалізації українського політикуму та військових на еміграції. Даний хід супроводжувався широкою інформаційною кампанією в радянській пресі і мав значний пропагандистський ефект як в Україні так і за кордоном. Зрештою, зрада Ю.Тютюника стала одним із чинників повернення українців до УРСР та послаблення антибільшовицького руху.

Закінчення Другої світової війни і полон японської армії радянськими військами для подальшого їх трудового використання на території СРСР засвідчили виникнення нового глобального процесу, який надалі отримав назву «холодної війни». Радянський Союз продемонстрував гнучку реак- цію на перспективу військового протистояння з США в умовах ядерної загрози. Перебування військовополонених японської армії на території СРСР в якості робочої сили було використано для ідеологічної обробки солдатської маси і підготовки діяльного активу для комуністичної пар- тії Японії. Метою політичної індокрінації в кінцевому рахунку можна вважати встановлення радянського контролю над внутрішньою і зов- нішньою політикою Японії і недопущення повного контролю над Японією з боку США. Ключові слова: Друга світова війна, СРСР, США, Японія, полон, японські військовополонені, політична індокрінація, Квантунська армія.

За влучним виразом біографа Івана Черняховського Олександра Филя, терпляча та миролюбна українська нація дала світові цілу плеяду яскравих полководців. Серед них Святослав, Данило Галицький, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Нестор Махно, Родіон Малиновський і багато інших. Серед найвидатніших полководців сучасності, котрі заслуговують на особливу увагу, виділяється особистість двічі Героя Радянського Союзу генерала армії Івана Даниловича Черняховського, уродженця Уманщини. Його ім’я відоме далеко за межами нашої Батьківщини. Він належав до тих військових діячів, котрі зробили вагомий внесок до скарбниці військового мистецтва, а його феєричний злет від командира дивізії до командувача фронту під час німецько-радянської війни взагалі не має аналогів у вітчизняній практиці. Адже, двічі Герой Радянського Союзу генерал армії Іван Данилович Черняховський був наймолодшим командувачем фронту за всю історію Червоної Армії. Ключові слова: село Оксанина, Україна, Іван Черняховський, полководець, Друга світова війна, німецько-радянська війна.

У статті розглядаються організаційно-функціональний устрій органу радянської спецслужби та підрозділу воєнної контррозвідки «СМЕРШ», на який покладався захист Діючої армії під час Другої світової війни. Подано фактологічно-документальні джерельні підходи у дослідженні структури та діяльності розвідувальної організації у зазначений період. Неупереджено й об’єктивно розглянуто оперативне мистецтво у залежності від зміни стратегічної ситуації. До уваги представлено здатність організаційної структури та оперативні функції військової контррозвідувальної служби, у контексті її діяльності, вести боротьбу зі спецслужбами противника як в авангарді, так і в тилу армії. Зроблено аналіз військової контррозвідки «СМЕРШ» у контексті військово-стратегічної ситуації та як наслідок перетворення радянських спецслужб.

Розглянуто та проаналізовано діяльність військової кафедри Львівської політехніки у повоєнному десятилітті. Навчання офіцерів запасу на військових кафедрах був важливим аспектом вишколу молодшого командного складу радянської армії. У студії використано архівні матеріяли, статті періодики, нормативно-правові акти радянських органів влади. На основі джерельного матеріялу проаналізовано діяльність військової кафедри у перші роки її існування, її матеріяльної бази та офіцерського складу, розглянуто особливості теоретичного навчання студентів та практичної вишколу на табірних зборах.